ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

суботу, 5 липня 2014 р.

05.07.2014р. Б. / Не вимірюймо праведність лінійкою

лінійки

  Роздуми над Словом Божим на суботу ХІІІ звичайного тижня, рік ІІ

  Латання старої духовності – шлях до жебрацтва 

В 11 вірші цього розділу фарисеї запитують Ісусових учнів чому їхній учитель їсть і п’є з грішниками. На цей раз Йоанові учні запитують у Ісуса про його учнів. Чому не запитати напряму в учнів чому вони не постять? Чому не звернутися до Ісуса прямо: «Чому ти п’єш з грішниками». Здається, так проявляється слабкість — небажанням поставити, хай і незручне питання, але справжньому адресату. Чи характерна ця слабкість тобі і мені? 

Йоанові учні мали розмову зі своїм вчителем про Ісуса. Тоді Йоан символічно згадав про нареченого та друга, який стоїть поруч і радіє, додавши, що його, Йоанова, радість виповнилася (Йоан 3;29). Ісус, на диво, використовує той самий образ весілля. Чи пригадалися в той момент Йоановим учням напоумлення Хрестителя? Чи залишили вони своє засудження, почувши Христа? Боже Слово, напевно, буде відлунюватися різними голосами і звучати в унісон. Бог буде використовувати слова, які нам щось пригадають. 

Запитання Йоанових учнів може нагадувати нашу молитву: ми вже прийшли до Христа, але Він нас не цікавить. Нас цікавить людина, її засудження перед Христом. Пригадуєте фарисея з Ісусової притчі, який молився словами «дякую Тобі, Боже, що я не такий, як цей митар»? «Хто був виправданий?» — запитав тоді Ісус. Ми страждаємо від гріха засудження, тоді, коли людина нас цікавить більше, ніж Бог, коли праведність свою і ближнього вимірюємо лінійкою — в кого вона довша. 

На цю логіку «вимірювання праведності» Ісус відповідає притчами про нове і старе. Не можливо трошки підкорегувати, відремонтувати нашу духовність, залатати старий одяг новими латками — діра буде ще більшою. 

Обидві притчі вказують нам на смерть старого – одежа і міхи розриваються. Це маємо пережити і ми. Стара духовність розірветься, ми і світ побачимо свою наготу. Це боляче і соромно. Це не трагедія, а етап для тих, хто збагне, що йому необхідний новий одяг. Хто ще і ще буде чіплятися за старе дрантя, перелатуючи його безкінечно, ймовірно, готує себе до духовного жебрацтва. На іншу «роботу» подібний «дрес-код» не розрахований. Ясно також, що в старому латаному-перелатаному одязі нам не місце на весільному бенкеті Агнця. 
 
Наш старий бурдюк теж має луснути, не втримавши нового вина. Можливо, духовний стан сухості, відсутності вина радості, любові знову ж таки не трагедія, а свідчення, що старий бурдюк розірвався, і у нас шанс на усвідомити потребу нового бурдюка, який втримає силу Божого вина? 

Отож, не бійтеся нового. Бійтеся чіплятися за старе. 

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів: