ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

четвер, 30 квітня 2015 р.

30.04.2015р. Б. / З нагоди Дня матері українці в Італії здійснять паломництво та молитимуться перед головною іконою Рима

10 травня українські мігранти в Італії здійснять паломництво до собору Святої Софії в Римі, головної святині УГКЦ за кордоном. У цей день вірні також матимуть нагоду молитися перед іконою “Salus Populi Romani” («Спасіння римського народу»), найвизначнішою богородичною іконою італійської столиці.

У програмі паломництва та святкування:

10:00 – Архієрейська Божественна Літургія (очолює владика Діонсій, Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії):
-         Молебень до Пресвятої Богородиці за матерів
-         Поклоніння перед іконою  “Salus Populi Romani”
-         мирування.
14:00 – концерт духовно-патріотичної пісні за участю місцевих творчих колективів, отця Василя Брони та гурту “Фіра” з України
Додамо, що українська спільнота в Італії щорічно відзначає День матері. Цьогоріч паломництво пройде у молитві за Україну та українських матерів. З цієї нагоди, кардинал римської базиліки Santa Maria Maggiore надав для почитання головну ікону римлян, авторство якої приписують апостолу Луці, а її історія тісно пов’язана з багатьма римськими папами, зокрема, Святіший Отець Франциск своє перш паломництво здійснив саме до цієї ікони.

Прес-служба товариства “Свята Софія”

середа, 29 квітня 2015 р.

29.04.2015р. Б. / Число з шістьма нулями, – за яку суму Україна може втратити Почаївську Лавру

ВІЙНА ЗА СВЯТИНЮ, ЧИ СВЯЩЕННА ВІЙНА? Саме так можна назвати непросту ситуацію, що склалася довкола Почаївської Свято-Успенської Лаври. Каменем спотикання став, власне, не стільки сам храмовий комплекс, як його приналежність до УПЦ МП і агресивна, загарбницька поведінка самих священнослужителів Лаври.

Не встиг вщухнути скандал навколо літератури сепаратиського змісту, котру вільно продавали і пропагували у лаврській крамниці і, котра, до слова, була видрукувана у власній лаврській друкарні ще в 2009-2012 роках і вже містила в собі терміни “Новоросія” і “Православная Новоросія”. Наша СБУ з приводу даної літератури досі веде себе, як філіал Товариства сліпо-глухих, оскільки не було відкрите по даному факту жодного кримінального провадження. Так само свого часу з боку правоохоронних структур не було жодної реакції на фактичну приватизацію споруд Лаври, котра на той час була частиною Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника, котра була проведена не, згідно чинного законодавства, а “по договорняках” з тодішніми представниками влади і в обхід інтересів громади м. Почаєва.

Неодноразові звернення громадян, депутатів різних рівнів, істориків та просвітян були проігноровані. Так само як і те, що монахи позривали на старовинних будівлях, котрі мають історичну цінність памятні дошки, що дані будівлі є памятками архітектури і охороняються законом. Зі всіх табличок лишилась лише одна на монастирському корпусі і то лише тому, що в цьому будинку зупинявся Т. Шевченко.

З 2003 року ченці проводять на території Лаври реставраційні і будівельні роботи, не узгоджуючи їх з жодною інстанцією.Багато артефактів минулого уже постраждали, або й повністю були знищені під час таких “ремонтів”.

На даний час після багатьох протестів громади і звернень до органів влади, в обласній раді створена спеціальна комісія, котру очолює О.Боберський. Комісія працює над питанням повернення Лаврського комплексу в підпорядкування Держбуду і у власність Кременецько-Почаївського історико-культурного заповідника. Аби не допустити цього, настоятель Лаври вл. Володимир ініціював інший процес на державному рівні. Для початку, відмовившись сплачувати податки до бюджету міста за екплуатацію придаврських будівель у якості готелів. Рішення про сплату було прийняте на сесії міськради Почаєва і відсоток, взагалі-то,місто вимагало доволі символічний – 0,5%. Проте, навіть стільки Лавра сплачувати відмовляється, мотивуючи тим, що дані споруди використовуються не, як готелі, а як класичні православні “странноприімниє” для паломників. Тобто фактично діють, як благодійні притулки.

- Добитися адекватних вчинків і рішень від духовенства Лаври дуже важко, – каже депутат Почаївської міської ради Микола Замковський. – Вони відчувають тут себе не просто домінуючою конфесією, вони відчувають за собою підтримку і протекторат Москви, а також неприховану симпатію з боку чинної влади. Так міський голова Почаєва Василь Бойко незавуальовано підтримує все, що просить Лавра у міста і всіляко лобіює її інтереси, ігноруючи при цьому інтересами городян.

Двічі на сесію міськради виносилося клопотання про включення в порядок денний питання про передачу земель, на котрих розташований лаврський комплекс у власність УПЦ МП. Але тоді на засіданнях ради не було кворуму, тож питання переносилось, – розповідає М. Замковський.

Зараз, ближчим часом, знову має бути засідання. І коридорами міськради ширяться чутки, що настоятель Лаври вл. Володимир уже домовився з міським головою В. Бойком про позитивне рішення. Кажуть, що фінансова складова цих домовленостей також існує і вимірюється цифрою з шістьма нулями. Звідки такі кошти в Лаври, котра, як стверджується, живе на невеликі пожертви вірян і , в якості реабілітації після скандалу з сепаратиською літературою і відмовами служити заупокійнй служби за полеглими бійцями ЗСУ, спромоглася пожертвувати для Армії лише 10 000 грн і відремонтувати два стареньких УАЗики, списаних ще кілька років тому з органів МВС?

Але, враховуючи те, що зовсім недавно Лавру відвідав предстоятель УПЦ МВ митр. Онуфрій на двох вертольотах і з великим почтом і в тому почті владики особливо виділявся колоритний депутат-регіонал Новінський, то гроші у церковників є. Принаймні, сам митрополит Онуфрій після Богослужіння роздавав діткам іконки і до них (що було зафіксовано камерами) по купюрі в сто гривень. Добрий такий – митрополит? Так?

Так ось: це той самий митрополит, котрий позиціонує себе, як предстоятель української церкви. А насправді легким порухом руки дарує не лише сто гривень діткам, а й дві кримські єпархії безпосередньо Москві. І зараз активно веде діалог з патріархом Кірілом про передачу йому інших східноукраїнських єпархій.

А тим часом, уже на наших теренах приватизовує діючі храми і землю під ними, створюючи таким чином питомо російські релігійно-ортодоксальні анклави і активно пропагуючи трьохсотлітні міфи про справжнє “ісконне православіє”, без котрого неможливе спасіння.

В чому полягає те “спасіння”? У приниженні всього українського, маніпуляціях зі свідомістю вірян і насадженні якось дикого, середньовічного стереотипу християнства. Всі ми ще пам`ятаємо, як не так давно на воротах Лаври висіло оголошення ” З собаками і греко-католиками вхід заборонений!”. Рівно ж як і ксенофобські проповіді попів про те, що молитись українською не можна, бо “Господь нє панімаєт!”.

Можна по-різному ставитись до всіх пропагандивних і моралізаторських речей в діяльності лаврських служителів, але суть їх в тому, щоб послідовно знищувати все українське і возвеличувати російську віру, думку і спосіб життя. Духовністю там і не пахне. Про що, власне, і свідчать діяння “святих” отців, котрі задля досягення мети “руского міра” йдуть на кроки, котрі в їхньому ж катехизмі означені, як великі гріхи.

Дзвінка Торохтушко

29.04.2015р. Б. / Критику РПЦ запропонували прирівняти до русофобії

Всесвітній Російський Народний Собор, головою якого є патріарх Кирило, запропонував прирівняти критику на адресу Російської православної церкви до русофобії. Відповідний меморандум експертного центру ВРНС публікує «Інтерфакс».

«Дії дифамаційного характеру відносно Російської православної церкви повинні кваліфікуватися як одна з форм русофобії і культуроциду російського народу», - йдеться в повідомленні.

Як приклад подібних русофобських дій в доповіді наводиться панк-молебень групи Pussy Riot в Храмі Христа Спасителя.

У документі також підкреслюється, що русофобія випливає з «ідейної концепції колоніального мислення Заходу». В Росії, на думку авторів, русофобами «найчастіше стають люди, які зробили вибір на користь Західної цивілізації».

Всесвітній Російський Народний Собор був створений у 1993 році. Це громадська організація, що існує під заступництвом РПЦ; її основними цілями заявлено зміцнення російської державності та сприяння відродженню Росії і російського народу.

вівторок, 28 квітня 2015 р.

28.04.2015р. Б. / МИТРОПОЛИТ ВОЛОДИМИР: «НЕХАЙ ВСЕМИЛОСТИВИЙ ГОСПОДЬ БЛАГОСЛОВИТЬ І ОПІКУЄТЬСЯ НАШИМИ ВОЇНАМИ, ЩОБ ВОНИ ПОВЕРНУЛИСЯ ВСІ РАЗОМ ЗДОРОВІ І З МИРОМ ЯКОГО ВСІ ТАК ЧЕКАЮТЬ»

DSC07936.JPG — 897.56 Kб
27 квітня Архієпископ та Митрополит Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Кир Володимир Війтишин освятив та благословив на щасливу дорогу позашляховик LAND ROVER, який був придбаний Архієпархією та цього ж дня був відправлений в зону бойових дій на потреби батальйону "Айдар". 

Особливим уваги є той факт, - каже прот. Михайло Клапків, що з проханням про допомогу звернувся 18-річний випускник Католицької ЗОШ школи ім. Свщмч.  Йосафата, що в Івано-Франківську, а це свідчить про високий патріотичний дух виховання в католицьких традиціях, оскільки піти добровольцем у 18 років та захищати країну під силу тільки справжнім патріотам. "Таким людям ми не можемо не допомогти", - резюмував Економ. Купівлю авто здійснив помічник економа Архієпархії о. Віталій Максимів. Вартість автомобіля становить 69900грн.

DSC07938.JPG — 858.50 Kб

DSC07946.JPG — 859.01 Kб

DSC07952.JPG — 830.92 Kб

DSC07956 2.jpg — 422.22 Kб

понеділок, 27 квітня 2015 р.

27.04.2015р. Б. / Чи досягнула українська економіка дна

З одного боку можна говорити про те, що економіка України досягнула свого природного, дна, але з іншого – є такий фактор, як наша економічна влада, котра спроможна далі поглиблювати це дно, заявив «Погляду» економіст Андрій Новак.

«Це видно і по ситуації з курсом гривні, і по загальній економічній ситуації, стані державного бюджету. І уряд, і Нацбанк на сьогодні роблять все, щоб економічна ситуація погіршувалася», – вважає економіст.

На його думку, всі кроки влади є прямо протилежні тим, які мали б робитися в нинішній ситуації. Це і політика зниження соціальних стандартів, політика рефінансування банків, відсутність стратегії та хаотична реакція на економічні виклики.

«Щоб активізувати економіку, зараз потрібно діяти як у 2000 році, коли ми перевели економіку з стадії падіння, яке тривало усі 90-ті роки у зростання. Це було зроблено завдяки одному цікавому кроку – була здійснена масштабна, але контрольована емісія гривні, яка була спрямована на підвищення соціальних стандартів – зарплат і пенсій. Люди, маючи на руках більше грошей, змогли більше споживати товарів і послуг. Таким чином була активізована економіка. Зараз зроблено все навпаки, а це означає звуження внутрішнього споживання, і прирікання економіки на падіння ВВП. Треба активізувати внутрішній ринок. Бо для рефінансування власників банків емісія є, причому досить масштабна, а людям - затягування поясів. Має бути навпаки - людям дати вищі заплати і пенсії, а щодо банків діяти жорстко. Якщо банк неспроможний виконувати свої зобов’язання, він виставляється на продаж без всяких варіантів рефінансування з боку НБУ», – заявив експерт.

Нагадаємо, міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус заявив: якщо військові дії не відновляться, найгірша точка економічного падіння вже пройдена. Подібну заяву зробила голова Нацбанку Валерія Гонтарєва. Вона вважає, що економіка України досягла свого дна, а починаючи з другого кварталу 2015 року, очікується поступове відновлення економічної активності.


Фото: ТСН

Джерело:  НОВИЙ ПОГЛЯД

неділя, 26 квітня 2015 р.

26.04.2015р. Б. / Блаженніший Святослав освятив у Дрогобичі пам’ятний знак Героям Небесної сотні та Захисникам незалежності України

25 квітня Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні владики Ярослава (Приріза), владики Григорія (Комара), владики Володимира (Війтишина), владики Кена (Новаківського), владики Богдана (Дзюраха), владики Бориса (Гудзяка) освятив пам’ятник знак Героям Небесної сотні та Захисникам незалежності України, споруджений на стіні Катедрального собору Пресвятої Трійці м. Дрогобича.

Главу УГКЦ і владик перед входом до храму Пресвятої Трійці привітала молодь і духовенство парафії. Відтак в церкві розпочалось богослужіння Великої вечірні, після завершення якого Блаженніший Святослав відслужив панахиду за загиблими воїнами і освятив пам’ятник знак Героям Небесної сотні та Захисникам незалежності України.

Звертаючись до духовенства й мирян, присутніх на цій події, Глава УГКЦ сказав: "Однією з прикмет нашого люблячого Бога є те, що Він є Богом, Котрий пам’ятає про людину - Своє улюблене сотворіння". Завдяки тому, що Бог пам’ятає про людину, вона живе. За словами Предстоятеля УГКЦ, про це особливо варто пам’ятати тоді, коли ми знаходимось в складній ситуації, або ж сумуємо, чи просимо Бога, щоб не забував про нас, а був з нами, рятував від смерті і дарував життя.

Найбільшим виявом Божої пам’яті про людину є таїнство воплочення, страждання і воскресіння Божого Сина. Пам’ятаючи про людину, яка переходить смерть, Бог Сам забажав Своєю власною смертю знищити смерть, а через Своє воскресіння - дарувати нам вічне життя.

Крім того, проповідник додав, що, "творячи людину на Свій образ і подобу, Господь дав їй здатність пам’ятати". На думку Блаженнішого, встановлення пам’ятного знаку на стіні Катедрального собору м. Дрогобича є важливим з огляду на його виховну роль: "Цей пам’ятний знак буде будити нашу пам’ять, щоб ми були собою, щоб наша Мати-Україна мала майбутнє".

Відтак владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, висловив подяку Блаженнішому Святославу і присутнім єпископам за спільну молитви та освячення пам’ятного знаку, який увіковічнить пам’ять Героїв Небесної Сотні та інших мучеників, що віддали своє життя за соборність і незалежність України.

Після завершення богослужіння відбувся Вечір пам’яті Героїв Україні, участь в якому взяли церковні хори, музичні колективи та парафіяльна молодь.

Додамо, що цього дня Блаженніший Святослав разом з єпископами Постійного Синоду УГКЦ, який цими днями відбувається в м. Дрогобичі, відвідали церкву св. Юрія - пам'ятку галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть. Про історію та іконопис цього храму єпископам розповів мистецтвознавець Левко Скоп.

Після цього члени Постійного Синоду УГКЦ відвідали Дрогобицький музей "Тюрма на Стрийській", який знаходиться на території колишньої катівні НКВД-МГБ-КГБ СРСР у Дрогобичі. Тут владики помолились панахиду за невинно закатованих. Відтак старший науковий працівник музею "Дрогобиччина" Марія Головкевич розповіла про історію Дрогобицької тюрми, в якій радянська влада катувала представників греко-католицького духовенства, інтелігенції, воїнів УПА та пересічних українців, на яких ставили клеймо - "ворог народу".

Слово Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ

субота, 25 квітня 2015 р.

25.04.2015р. Б. / Глава УГКЦ відвідав греко-католицький садочок "Ангелятко"

"Дякую вам за вашу працю, терпеливість і любов до дітей", - з такими словами вдячності Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, звернувся до працівників Благодійного греко-католицького садочку "Ангелятко", що в м. Дрогобичі на Львівщині. 24 квітня Предстоятель УГКЦ разом з єпископами Постійного Синоду УГКЦ відвідав християнський дошкільний заклад, засновниками якого є парафія Пресвятої Трійці і Згромадження сестер святого Йосифа ОПДМ.

З хлібом-сіллю владик зустріли дирекція садочку, сестри Згромадження св. Йосифа, священики парафії Катедрального собору Пресвятої Трійці. Відтак о. Тарас Гарасимчук, парох парафії Пресвятої Трійці, розповів присутнім про історію заснування християнського виховного закладу і труднощі, з якими зустрілися на початку засновники дитсадка. Священик також розповів про засади християнського виховання й педагогіки, завдяки яким заклад є унікальною дошкільною інституцією в м. Дрогобичі.

Відтак єпископи Постійного Синоду ознайомились з побутом, навчальними умовами дитсадка. Завершальним акордом стала зустріч з вихованцями садочку. Діти, зодягнені в українські строї, виконали музично-хореографічну композицію.

Довідка
Благодійний греко-католицький садок "Ангелятко" в м. Дрогобичі був заснований парафією Пресвятої Трійці і Згромадженням сестер святого Йосифа ОПДМ. 22 вересня 2007 року владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив приміщення дитсадка.

З історії відомо, що до війни тут була захоронка, де вихованням дітей займалися римо-католицькі сестри-монахині. За радянських часів до 1989 року у цьому будинку функціонував державний дитячий садок «Пролісок». У 1996 році стараннями парафіяльного уряду храму Пресвятої Трійці будинок передано у власність Самбірсько-Дрогобицької Єпархії.
Сьогодні в садочку діє три групи. Директором закладу є с. Єфросинія Сеник.

пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

24.04.2015р. Б. / Ієромонах Теодор Мартинюк: «Людина, яка живе в любові, не боїться ні зброї, ні ворога»

Високопреподобного отця Теодора Мартинюка, досі ігумена Свято-Успенської Унівської Лаври, номіновано на Єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. 22 травня в селі Зарваниці, у соборі Зарваницької Матері Божої, відбудеться його архиєрейська хіротонія.

Високопреподобний отче, коли вам сказали про можливість стати єпископом, що ви відчули, що для вас це означає?

Насамперед для мене це означає сповнювати Божу волю, відгукнутися на те, що Господь від мене потребує, послужити Йому для нашої Церкви, для нашого народу. Це були мої перші думки, коли Блаженніший Святослав повідомив мене про призначення на Єпископа-помічника.

Ви будете Єпископом-помічником на Тернопільщині. Чи маєте вже якісь плани?

Особливих самостійних планів не маю, бо слово «єпископ-помічник» говорить саме за себе – допомагати. Бачу свою роль передусім як помічника Митрополита. Виконувати його доручення, душпастирські плани та завдання, які Тернопільсько-Зборівська архиєпархія собі накреслила і які також накреслила наша Церква в стратегії «Жива парафія» 2020 року.

А загалом які матиму ідеї, такими буду ділитися з Митрополитом.

Чи змінилося призначення монаха в контексті останніх подій, що відбуваються в Україні?

Монастирі весь час покликані до молитви і до служіння своєму ближньому, незалежно від обставин і часу. Ми насамперед намагаємося служити потребуючим, тим, кому потрібна духовна порада, духовна підтримка. Вони приходять до монастиря як до останнього місця надії. Рівно ж допомагаємо матеріально особам, які страждають через хворобу чи тепер є жертвами агресії. У контексті останніх подій – хіба що інтенсивність нашого служіння зросла. Але, фактично, наше чернецтво завжди займалося підтримкою людей, які найбільше потребують цього.

Нещодавно загинув молодший син Януковича і багато людей у соцмережах відверто тішилися з цього, мовляв, так йому і треба, ще б зі старшим щось трапилося. Як зробити так, щоб ми не перетворилися на цинічне суспільство?

Наш народ протягом століть від моменту Хрещення мав Євангеліє за особливу цінність. І зараз кожна українська родина може мати, а багато і мають, святе Євангеліє українською мовою. Зараз воно доступне для кожного. Просто потрібно розгортати і читати Слово Боже. Читати з вірою, бо це Слово живе, Слово, яке відкриває для людини шлях до спасіння, шлях до буття Людиною з великої букви.

Євангеліє Господь залишив нам через чотирьох євангелистів, які написали його так, що незалежно від часу, в якому живе людина, воно є актуальне. Це Слово завжди дає відповідь і це Слово завжди є Словом життя. Хто з нього черпає, той житиме правдивим життям і зможе ним ділитися з іншими.

Це така криниця, з якої, за словами Христа, можна черпати живу воду, яка буде живити, давати силу до життя, силу для внутрішньої переміни кожної особи.

Тому я б спрямовував усю увагу на читання і впровадження в життя Слова Божого.

Чому вважається поганим бажати комусь, навіть своєму ворогові, зла, смерті?

У самій суті це є поганим. Той, хто бажає своєму ворогові зла, бажає помститися, стає точно таким самим і починає жити точно такими самими цінностями, як і той ворог.

Є небезпека того, що та особа невдовзі може почати ранити інших, які нічого поганого не зробили. Можна заразитися ненавистю і просто почати нею жити у своїй сім’ї, у суспільстві.

Христос каже нам жити цінностями, які є набагато вищими, сильнішими, ніж стратегія ворога. А це є стратегія любові. І любов перемагає все. Людина, яка живе в любові, не боїться ні зброї, ні найстрашнішого ворога.

Отче, за якою християнською філософією ви живете?

Я з дитинства був пов’язаний зі Студійським чернецтвом. Я народився в селі Дора (м. Яремче), де був підпільний монастир. Моя перша сповідь, моє перше Святе Причастя були в підпільній церкві - у моєї бабусі і діда вдома. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій (Чучман), який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід на православ'я…

І в мене з дитинства сформувалося прагнення монашого життя. Для мене бути ченцем – означає цілковито присвятити своє життя Христові. Іти туди, куди Він мене посилає. І робити те, що Він від мене хоче. Іти за Христом – це мій девіз. А вже куди Він поведе, в який спосіб, – це треба просто прийняти.

Зараз молоді люди не дуже поспішають ставати монахами. Чому, на вашу думку?

За час мого перебування в монастирі, а також мого служіння ігуменом монастиря, приймаючи кандидатів до монастиря, я глибоко переконався, що кожне покликання – це дар від Бога. Тобто це не продукт виховання чи цілеспрямованого навчання особи. Кожне покликання є дуже специфічним, дуже особливим і дуже індивідуальним. Тому в мене сформувалося таке переконання, що кожне покликання походить від Бога. Але тут є такий момент – не кожна особа готова відповісти Богові «так». Тому, на мою думку, Господь Бог в усі часи посилає імпульси натхнення до чернечого життя, але з огляду на різні обставини, час, різні тенденції в суспільстві, молоді люди, особи середнього віку не завжди готові, щоб Богові відповісти «так». Бог є дуже делікатний, Він тільки пропонує, а вже від самої особи залежить прийняти рішення.

І я бачив би проблему не в тому, що Господь щось змінив чи молоді особи стали гірше жити, а тільки в тому, що бракує більшого роз’яснення, розуміння того, що таке покликання до чернечого життя.

Чи можете навести статистику, скільки за час вашого перебування ігуменом монастиря прийшло осіб?

Можу навести статистику за 2013 рік. За 2014-й ще не підбивав підсумків. У 2013 році до Унівського монастиря Студійського уставу зголосилося близько 25 осіб, які хотіли б стати монахами. Проте з тих 25 ми прийняли близько половини, тому що є певні вимоги й критерії вступу до монастиря, які ставить церковне право і монастирський типікон. З тієї половини залишилося лише шість кандидатів.

Що найперше ви перевіряєте, приймаючи до обителі?

Це може дивно звучати, але відповідно до монашої традиції, ігумен повинен відмовляти охочим вступити до монастиря, тобто подавати аргументи, які б промовляли проти вступу до монастиря. І коли особа виявляє свою рішучість і переконання в покликанні, тоді їй дається можливість спробувати. Спершу це три-чотири тижні. Якщо кандидат бачить, що монастир – його місце життя, спасіння, то може продовжити кандидатуру, яка триває шість місяців. Водночас є особи, котрі відповідають за формування кандидатів. Вони та ігумен вирішують про подальший хід справи того чи іншого кандидата.

Є досить багато часу, щоб кандидат і спільнота могли придивитися, чи справді кандидат має покликання до чернечого життя.

Мета монастиря щодо кандидата – розпізнати його справжнє покликання. Чи це є покликання до монашого чи до християнського життя у світі: у подружжі, у священичому покликанні тощо. І ми маємо багато прикладів, коли особи після доброго розпізнання вирішували одружуватися. І потім приїжджають до нас до монастиря з дружинами, дітьми і є вдячними, що монастир допоміг їм розпізнати їхнє покликання.

Розмовляла Оксана Климончук

четвер, 23 квітня 2015 р.

23.04.2015р. Б. / "Пес не кусає руки, яка його годує, хіба хворіє на сказ"

«А ви ще не копнули священика? Ні! А-а-а, копнули? Аж два рази? Ну це супер. А ви? Не хочете? Чому не хочете? Та гляньте, он він лежить, пузо відростив, дайте йому раз, але так файно. Таки не хочете? Жаль. То хоч плюньте. Не бійтеся, здачі не дасть. Хіба почне взивати до совісті, до благорозумності. Та плюньте на те все як в переносному так і в прямому значенні цього слова. Дивіться яку харю від’їв. Плюньте аби не трісла. Встидно? Та ви що, не звертайте уваги, ви не перший, а як дуже стидно закрийте очі, всі ми колись з цього починали. Спочатку плюнеш, а потім вже й копати ні стидно, ні страшно».

Якщо промоніторити громадську думку як в засобах масової інформації, особливо в Інтернеті, так і в побуті, з намаганням визначити, яку суспільну інституцію найбільше не люблять, яку найчастіше обливають брудом та звинувачують у всіх смертних гріхах то виявиться, що найгіршою є Церква. Особою, чиї кістки найчастіше перетирають людські язики, є ніхто інший, як один із основних служителів цієї структури - священик. Його постать «притча во язицах».

На превеликий жаль, не можна категорично заявляти, що світ не має підстав для багатьох із таких тверджень, як не прикро це визнати, але їх більш ніж досить. Якщо би їх не було, то блаженний Іван Павло ІІ, не мав би потреби 12 березня 2010 року, перепрошувати світ за провини та гріхи, яких допустилася Церква, а точніше її окремі представники за два тисячоліття існування християнства. Нерідко, й окремі священики і в нинішній час дають причини для осуду, для обмов.

Але все ж таки, основна причина такої стійкої нелюбові, зовсім не в тому, що Церква і її служителі настільки погані - визначальною причиною є те, що в очах світу найгіршою, гіршою від останнього розбійника особою був той, хто поклав наріжний камінь під Церковну будівлю. Бо хіба інакше цей «гарний та милий» світ, засудив би Ісуса, кричачи на все горло: «Убий цього, а відпусти нам Варавву! Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю» (Лк. 23, 18-19).

Ось так, з поперемінним успіхом, боротьба між цими двома силами провадиться уже на протязі тисячоліть. Ми живемо у часі, коли, перемагає світ, коли знову випускають на свободу того, що був ув’язнений за бунт та вбивство, а в адрес Ісуса і Його Церкви, лунає: «Розіп’яти!».

Хтось з вас, може скаже, що все занадто пафосно звучить, можливо. Можливо, воно не так пафосно звучало би, якщо би серед бажаючих якщо не копнути то плюнути у священика, в Церкву, були лише ті, хто називає себе невіруючими, чи лише ті, хто дещо номінально належить до Церкви, але проблема в тому, що в останні часи почали переважати ті, хто вважає себе ледь не церковною елітою.

Якось, зовсім недавно, тиждень-два назад, «зустрів» на ФБ одного палкого неприятеля Церкви, з ним виявилось набагато простіше, він, як вважає, втратив віру у Бога ще в дитинстві, коли не зважаючи на всі його прохання Бог так і не подарував йому велосипед. Відкидаючи Бога, закономірно, що він відкидає і критикує Церкву та її служителів.

Був у мене і інший досвід. Років з десять назад, задумав я говорити тематично-катехитичні проповіді. Як прийшла черга до головних гріхів: гордість, заздрість, гнів і т.д., десь на третю - четверту неділю приходить до мене одна старша і дуже (навіть дуже) релігійна жіночка з претензіями: «може вже доста про мене проповіді говорити, може би ви трохи і про себе сказали». Ну я, якщо чесно від несподіванки навіть не зміг зрозуміти, що вона з мене хоче, де і коли я про неї говорив, але чи треба казати, що з того часу (а швидше всього і до того) вона стала одним із основних критиків на моїй парафії.

Є такий вид критиканів від яких здорової логіки ніяк не діждешся. Помер священик, досить ще молодий, але причина смерті, на превеликий жаль, дуже прозаїчна – пияцтво. На ще більший жаль, товаришила йому в цій справі і дружина. Всі про це знали і його парафіяни і жителі того села, звідки був сам. А коли в хаті два пияки, то самі розумієте яке воно там життя. Помер. І ось на похороні серед того натовпу, один із присутніх, до речі людина яка все життя ходить до церкви, голосно і претензійно заявляє: «це був справжній священик, таких більше нема. Всі ксьондзи жирують, а цей нічого ні нажив, ні придбав.» Ось так воно, як говориться: «без коментарів».

Що ж стосується критиканів з числа особливо наближених до Христового Тіла. То здебільшого – це люди із числа ображених. Ті, кому Церква в особі того чи іншого священика, єпископа не дала реалізувати всі його таланти явні і приховані, які він мав і має, а цього ніхто не цінить. Особливо, коли це чоловік який має певну, а то й ґрунтовну богословську освіту, а священичих свячень з певних причин не отримав, то така особа буде безнастанно порівнювати себе з тим, хто стоїть за престолом і знову таки, буде безнастанно (при цьому може навіть і цілком справедливо) порівнювати себе з ним на власну користь.

Досить оригінально на цьому фоні дивляться випускники УКУ, еліта Церкви. Колись давно, ще на самих початках, можливо, ще за керівництва отця Димида, була у нас якась там розмова за УКУ, швидше всього то було питання грошової збірки і ось один із моїх приятелів, дуже гарний священик, тоді, навіть з якоюсь гіркотою сказав: «Це УКУ ще нам дасться добре взнаки». Я змовчав, але про себе подумав: дурниці це все, це ж чудово, Церква потребує розумної, обдарованої молоді, люди які отримають прекрасну як світську так і богословську освіту – це дар як для Церкви, так і для держави. Але, на жаль, сьогодні з жалем спостерігаю, що той отець був правий. Недавній, ще й незакінчений скандал з пам’ятником митрополиту Шептицькому одне із яскравих тому підтверджень. А дописи в соцмережах – це просто збірка негативу, обмов та очернень, а інколи й відвертої, навіть погано замаскованої брехні, в яких домінують саме випускники УКУ. Та й інакше, отримавши гарну освіту, навчені критичного мислення, ознайомлені з богословськими працями часто багато краще як парафіяльні священики, вони з погордою глядять на всі ті храмові дійства та відправи і бачать себе в них не в ролі побожних парафіян, а в ролі театральних та ресторанних критиків.

Це дуже добре, що ви шановні є добрими знавцями богослів’я, літургіки та церковних обрядів. Саме для того аби ви могли мати ці знання і вчитися у стінах УКУ, а потім продовжували здобувати освіту в Європі, ми прості, сільські та міські священики в Україні та за кордоном збирали зі своїх і так бідних парафіян пожертви, накладали на них і на себе тягарі, які часто вже несила носити. Пес не кусає руки, яка його годує, хіба хворіє на сказ. Подумайте, може і ви хворі на гординю. Каже Христос: «Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть.» (Мт. 5, 13).

«Якби то ворог глузував із мене, я - стерпів би; якби мій ненависник та повстав на мене, від нього я сховався б. А то ти, чоловіче, моя рівня, друг мій і мій знайомий, з котрим ми собі разом любо розмовляли, до дому Божого ходили собі у святковому гуртку» (Пс. 54, 13-15).

о. Василь Ткачук

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 22 квітня 2015 р.

22.04.2015р. Б. / У день свого 759-річчя Львів стане Днем міста Шептицького (+програма)

3 травня мешканці та гості Львова відзначатимуть День міста. Відзначатимуть 759-річчя Львова як День міста Шептицького, оскільки цьогоріч виповнюється 150 років із дня народження митрополита Андрея Шептицького. 

Про це вчора, 21 квітня, на прес-конференції розповіла начальник управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш, повідомляє кореспондент Galnet.

«З одного боку, ніби повинне бути свято, а з іншого боку – війна і трагедія в країні. Єдиним чинником, який може ось це збалансувати – свято і війну, радість і трагедію, кризу і надію – єдиним чинником, який може звести до спільного знаменника і об’єднати людей є ювілей митрополита Андрея Шептицького, який ми святкуємо цього року», – розповіла І.Магдиш.

Вона зазначила, що компанія «Київстар» також відкриє мобільний номер Шептицького – 2907. Зателефонувавши за цим номером із 3 травня у будь-яку пору доби, абонент зможе прослухати цитати А.Шептицького, яких загалом є 300. Цитати добирали львівські бібліотекарки, а записані вони голосом українського актора, який часто озвучує голлівудські фільми. Послуга буде безкоштовною, щоправда лише для абонентів «Київстару».

Традиційно перед днем міста, а саме 1 травня о 12:00, у Ратуші відбудеться урочиста сесія Львівської міськради. Під час неї оголосять імена переможців у щорічних номінаціях «Шляхетна львівська родина», «Львів’янин року» та «Почесний громадянин міста».

3 травня о 14:30 на пл. Ринок відбудеться екуменічний молебень, у якому візьмуть участь усі християнські конфесії та львівські владики.

Епіцентром святкування Дня міста Шептицького стане Парк культури та відпочинку ім. Б.Хмельницького. Там розташують 15 сіток із інформацією та фото людей, яких свого часу підтримав та врятував митрополит. У парку відбудеться квест «Родина Шептицького» (з 14:00 до 15:00), ярмарок, дитяча театральна вистава вихованців Міського палацу культури ім. Гната Хоткевича та великий проект «Відчинилося життя» (з 17:00 до 18:30) – єдиний у Європі проект співпраці незрячих виконавців із симфонічним оркестром. Вкінці усіх подій у парку о 19:00 покажуть фільм про А.Шептицького «Владика Андрей».

У Франківському районі Львова на вул. Симоненка, 10 о 17:00 відбудеться відкриття «Площі 12 вальсів», де під акомпанемент камерного оркестру Collegium Musicum танцювальна студія Dancing City запрошуватиме станцювати вальс під відкритим небом.

У Рясному о 14:00 на стадіоні школи №92 виступить духовий оркестр «Сурми Галичини».

29 квітня о 19:00 у Львівському будинку органної та камерної музики відбудеться унікальна музична подія «Чотири клавесини». Чотири музикантки зі Львова гратимуть на клавесинах, до речі, яких немає у Львові, твори Баха та Вівальді.

1-3 травня на пл. Музейній пройде 7-й День Батяра у Львові, під час якого мешканці та гості міста зможуть зануритися в атмосферу, настрій, стилістику та побут такого споконвічного львівського явища як батярство.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 21 квітня 2015 р.

21.04.2015р. Б. / Церква виходить на вулиці щоб свідчити Ісуса Христа Воскреслого

Вже третій рік поспіль, спільноти Неокатехуменальної Дороги по всьому світу на заклик папи Бенедикта XVI і папа Франциска виходять на площі своїх міст щоб свідчити Ісуса Христа Воскреслого, якого зустріли у Церкві і на щодень зустрічають у своєму повсякденному житті.

Цього року у Львові брати зі спільнот парафії св. Івана Павла ІІ разом з настоятелем парафії о. Григорієм Драусом також виходять на площі свого міста щоб не залишатися анонімною Церквою в церкві.

Перша євангелізаційна зустріч на тему: “Ким є для тебе Бог? Чи ти віриш у Нього і досвідчив у своєму житті”відбулася в минулу неділю 19 квітня.

Попри шквальний вітер та дощ, спільнота свідчила вже самою своєю присутністю на вулиці, що Церква не може закриватися в споруді, а передусім повинна виходити до сучасної людини в різні віки та різні ситуації.

Євангелізаційні зустрічі на Марійській Площі  з молитвами та співами триватимуть чотири наступні неділі, 26 квітня, 3, 10 та 17 травня. Зустрічі починаються о 16.30.

понеділок, 20 квітня 2015 р.

20.04.2015р. Б. / Час милосердя

Минулого тижня оприлюднено текст булли «Misericordiae vultus», якою Папа Франциск проголосив Надзвичайний Ювілейний рік. Традиція Ювілею має коріння у книгах Тори, а саме: у книзі Левіт (див Лев. 25,8-22). Ювілей – це рік прощення усяких боргів, рік милості й милосердя. І саме таким проголосив Надзвичайний Ювілей Папа Франциск: «Існують моменти, коли нас сильніше закликають вдивлятися в милосердя, щоб ми самі стали плідним знаком діянь Отця. Саме через це я проголосив Надзвичайний Ювілей Милосердя як сповнений благодаті час для Церкви, аби зробити свідчення вірних ще сильнішим та дієвішим». Потреба зробити свідчення християн у цьому часі сильнішим і дієвішим зараз гостра, як ніколи, – адже теперішній світ глухий і сліпий на милосердя, а навіть коли пробує бути милосердним, то занурюється у толерантність до гріха, плутаючи милосердя з уседозволеністю.

І щоб оправдати цю вседозволеність, світ вигадує різні теорії, байдуже, що ненаукові, байдуже, що оманливі, головне, що були добре розпіареними. Однією з таких теорій, яка, фактично, заперечує Закон Божий, є гендерна теорія.

У середу, 15 квітня цього року, в часі Генеральної аудієнції на площі св. Петра в Римі Святіший Отець Франциск у черговий раз засудив гендерну теорію як помилкову і руйнівну. На сьогоднішній день гендерна теорія чи, радше, гендерна ідеологія є чи не найбільшою небезпекою для суспільств, відкритих на її вплив. Адже вона не тільки оправдовує гомосексуальну поведінку, насправді, через неї можна оправдати будь-яке сексуальне збочення і узаконити його. Накидання цієї ідеології дітям та студентам через освітній процес, запровадження її у державне законодавство руйнує не тільки сім’ю, але й ставить під питання саму людську природу.

Свого часу ще Папа Бенедикт ХVІ звернув увагу Церкви на те, що ми входимо в період боротьби антропологій, боротьби, яка не ставить питання Бога, Церви, сім’ї, а фундаментальним вважає питання людського суспільства та людини: що таке людина? Але не лише ставить це питання, але й дає на нього відповіді, які кардинально розходяться з вірою у творчий Божий задум. І не лише дає відповіді, але й на основі них формує суспільне життя. У новому «відкритому суспільстві» попперіансько-соросівського типу вже нема місця для християнства, але не лише для нього – юдаїзм й іслам також опиняються фактично поза законом.

Цього тижня, 19 квітня, виповнилась 10 річниця з дня обрання кардинала Йозефа Рацінґера єпископом Риму. Йозеф Рацінґер – один з найкращих теологів у історії Вселенської Церкви, чи не перший з усього християнського світу звернув увагу на новітні загрози християнству в нашому часі. Його великий опус охоплює практично усі фундаментальні питання людського та суспільного буття, як рівно ж і життя Церкви. Завдяки особливій прозорливості, кардинал Рацінґер зумів чітко окреслити ті проблеми, які в його час щойно зароджувалися, а з якими ми зараз усе інтенсивніше стикаємося.  На жаль, його теологічна спадщина ще до кінця не усвідомлена й неоцінена нами належним чином. У його творах, написаних навіть кілька десятиліть тому, знаходимо практичні відповіді на злободенні питання, на які сучасність змушує нас відповідати.

Здається, що заміть того, щоб вигадувати нові шляхи подолання кризи християнства, щоб плисти у фарватері цього світу, згоджуючись з його толерантністю до гріха, варто все ж таки шукати відповіді на питання, які світ ставить перед нас, у текстах, тих, хто уже дав потрібні відповіді, а особливо у текстах ортодоксних теологів нашого часу і, зокрема, у текстах Йозефа Рацінґера. Бо найбільшим християнським милосердям є не толерувати гріх, а докладати усіх зусиль, щоб допомогти людям осягнути спасіння.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 18 квітня 2015 р.

18.04.2015р. Б. / Глава УГКЦ зустрівся з представниками Карітасу Європи та Франції

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав провів робочу зустріч із представниками Карітасу Франції та Карітасу Європи.

Представники благодійних фондів хотіли дізнатися про гуманітарну ситуацію в Україні і про відповідь на неї Церкви та Карітасу України. Зокрема, запитували, які фінансові, організаційні потреби має УГКЦ та Карітас України, щоб допомагати потребуючим українцям, котрі сьогодні страждають внаслідок бойових дій на території України. Представники Карітасу Європи та Карітасу Франції також цікавилися, наскільки до потребуючих доходить благодійна допомога.

У коментарі Департаменту інформації УГКЦ пан Андрій Васькович, президент Карітасу України, зазначив, що Карітас Європи та Карітас Франції є багатолітніми партнерами Карітасу України. І саме завдяки їм Карітас України уже надав дорогу понад 50 тисячам внутрішньо переміщеним особам в Україні.

Блаженніший Святослав, користаючи з нагоди, подякував міжнародним благодійним партнерам за підтримку, яку вони досі надавали.

У зустрічі зокрема взяли участь: генеральний секретар Secours Catholique (Карітасу Франції) Бернар Тібо, директор з міжнародної співпраці Карітасу Франції Марк Лярош, координатор з міжнародних питань організації Secours Catholique, пані посол Луїз Авон, генеральний секретар Карітасу Європи Хорхе Нуно Майер, президент Карітасу України Андрій Васькович.

пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

17.04.2015р. Б. / На Донбасі по одну сторону воюють язичники, старообрядці і сталіністи


У складі незаконних збройних формувань на Донбасі воюють православні, неоязичники, старообрядці, неонацисти, шовіністи, сталіністи. Про це заявив співробітник Центру східноєвропейських досліджень Бремена Микола Мітрохін.

«Угруповання «Русич» не велике, але це практикуючі неоязичники. «Російська православна Армія більше має відношення до РПЦ», а якщо ще трохи покопирсатися, ми знайдемо представників російського старообрядництва серед бойовиків. Воюють насамперед російські неонацисти. Їх релігійні погляди в цьому контексті не мають ніякого значення. У людей, які в це вірять, в голові дуже добре уживається війна православних сталіністів за СРСР і Російську імперію. Абсолютно органічна ідея розширення Росії. На Донбасі також воюють і російські комуністи, а також націонал більшовики, які не мають ніякої релігійної складової», - сказав Мітрохін.

Джерела:    Новости Донбасса 

НОВИЙ ПОГЛЯД

четвер, 16 квітня 2015 р.

16.04.2015р. Б. / Безкорисливий дар польського дипломата

19 квітня у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці у с. Тартаків Сокальського р-ну Львівської обл. відбудеться унікальна подія – урочисте повернення до церкви Розп’яття, яке у 1898 році вдячні прихожани подарували о. Омеляну Левицькому, за душпастирства  котрого в 1875 році  тут було  споруджено згадану церкву.

Зазначимо, що ця шляхетна ініціатива належить громадянину Республіки Польща, колишньому польському дипломату - послу, нащадку відомого в Україні та Польщі аристократичного родоводу – Станіславу Чарториському, який наразі є власником цієї виняткової історичної пам’ятки. Коли Станіслав Чарториський прочитав напис на пам’ятці, який говорить, що реліквія належала саме о. Омеляну Левицькому, він вирішив повернути її в Україну - прихожанам с. Тартаків.

Станіслав Ян Анджей Чарториський (нар. 8 червня 1939 р у маєтку Конажево біля м. Познань) – польський дипломат. Пан Станіслав є нащадком видатного князівського роду, сином Романа Яцека (останнього власника маєтку Конажево) та Терези Замойської. У 1958-1963 рр. навчався на Юридичному факультеті Познанського університету, магістр права. У 1980-1990 р. р.  – знаний діяч Незалежної профспілки «Солідарність», зокрема її комітету, що гуртував тодішніх приватних хліборобів (фермерів). Водночас діяв також у Комітеті допомоги зневоленим особам, створеним найвищим ієрархом Римо-католицької церкви в Польщі – Примасом Польщі. Станіслав Чарториський був співорганізатором допомоги особам, арештованим під час воєнного стану в Польщі. У 1990-1996 р. р.   - радник-міністр Посольства Республіки Польща в Голландії. З 1996 по 2001 рік був Послом РП у Норвегії. З 2001 р. працював в Міністерстві закордонних справ, зараз перебуває на пенсії. З 2013 р. -  співвласник родового маєтку Конажево біля м. Познань, який після війни було націоналізовано комуністами. У 2006 році був співзасновником Товариства нащадків послів Великого Сейму, що об’єднує осіб предки яких засідали в Парламенті (Сеймі) Речі Посполитої Обох Народів 1788-1792 рр. Той парламент прославився зокрема прийняттям Конституції Речі Посполитої 1791 року, другого після американської конституції основного закону в світі. До речі, Станіслав Чарториський є батьком відомої польської акторки Анни Чарториської.

Ідею Станіслава Чарториського охоче підтримало Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові, яке звернулося з пропозицією проведення урочистого заходу до Його Високопреосвященства Владики Михайла Колтуна, Правлячого Архиєрея Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ. Звичайно, владика радо відгукнувся на пропозицію польської сторони.

Дана подія особливо підкреслює момент поєднання та дружби українського та польського народів, є також важливим символом солідарності обох народів у скрутний для України час.

Ігор Галущак
Львів

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 15 квітня 2015 р.

15.04.2015р. Б. / П’ять тисяч фунтів зібрали для армії українці Лондона за час Великодня

Українці Лондона під час Великодніх богослужінь цими вихідними зібрали трохи більше 5 тисяч фунтів стерлінгів для українських військових. Про це повідомляє VIDIA із посиланням на Facebook-сторінку спільноти London Euromaidan.

«Волонтери London Euromaidan дуже вдячні прихожанам за пожертви для українських військових. Під час Пасхальних богослужінь на цих вихідних були зібрані наступні суми:  £3,040 — Українська Католицька Катедра Пресвятої Родини (Bond Street) та £1,970 — Українська Автокефальна Православна Церква (Acton Town)», — йдеться у повідомленні.

«Ми дякуємо за довіру і допомогу. Лише разом ми зможемо врятувати нашу країну та допомогти нашим героям, які боронять нашу землю», — пишуть волонтери London Euromaidan.

Джерело:    Воїни Христа Царя

15.04.2015р. Б. / Московський патріарх нагородив Махмуда Аббаса і підтримав палестинську незалежність

Позавчора, 13 квітня, Московський патріарх Кіріл прийняв Главу Палестинської автономії, якого офіційний сайт Московського патріархату називає «Президентом Держави Палестина».

В розмові зі своїм гостем патріарх Кіріл підтримав ідею створення незалежної палестинської держави. На думку патріарха, оскільки більшість жителів РФ підтримує таку ідею, то і РПЦ також мусить таку ідею підтримати. Патріарх також засудив антитерористичні операції, які проводять ізраїльські силовики проти палестинських терористів.

Також патріарх Кіріл нагородив Махмуда Аббаса орденом Слави і Честі І ступеню. Як повідомляє офіційній сайт Московського патріархату, «Високої церковної нагороди Махмуд Аббас удостоєний за вклад у розвиток стосунків між Державою Палестина і Російської православною церквою…».

Активізація діяльності РПЦ на Близькому Сході цього разу дивно співпала з активізацією РФ у тому ж регіоні. Також патріарх Кіріл виявив дивовижне незнання Біблії, в якій Бог усю Землю Ізраїльську дає народу Ізраїля у вічну посілість.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 14 квітня 2015 р.

14.04.2015р. Б. / Нові/старі тоталітаризми і ми

Гіперліберальній політиці актуальної американської адміністрації щораз більше, активно і пасивно, опираються традиційно налаштовані американські християни, які фактично змушені боротися за своє фундаментальне право на свободу віровизнання.

Низка католицьких коледжів країни відмовилась від фінансування федерального уряду, оскільки воно, на думку католиків, загрожує свободі їхнього віровизнання. Минулого тижня до католицьких коледжів Christendom College у Вірджинії, Hillsdale College у Мічиґані та New St. Andrews College в Айдахо, доєднався недавно заснований католицький коледж Вайомінгу.

Ці відмови від федеральних коштів пов’язані з тим, що адміністрація президента Обами накидає американському суспільству доволі радикальну підтримку абортів, контрацепції та так званих гомо-«шлюбів». Але й навіть без державної підтримки активність гей-лобі в американському суспільстві доволі велика. До того ж, ця активність часто йде у руслі фашизації самого ЛГБТ-руху, який в США стає одним з джерел переслідування християн. Нещодавні події в американському штаті Індіана уже стали сигналом, який змусив християн інакше подивитися на активності ЛГБТ-руху. Більше того, навіть у центральних американських газетах ЛГБТ-лобі більше не патичкується з толеранцію – розкидається прямим закликами змусити християн змінити свої релігійні переконання. Старе правило: «Моя свобода завершується там, де починається свобода іншого», – уже не стримує ліберальних активістів перед прямим безпосереднім переслідування інакомислячих. А правило: «Нетолерантність до нетолерантності», – стає фундаментом оправдання переслідування християн у новітніх часах.

Дволикість західної ліберальної «тусовки» виявилась також і щодо трагедії в Кенії, де на Велику П’ятницю за григоріанським календарем група мусульманських бойовиків розстріляла 148 студентів тільки через те, що вони були християнами. ЗМІ, які зазвичай бурхливо реагують на факти насильства над представниками ЛГБТ-угруповань і які здійняли шквал на захист комуністів з французького часопису карикатур, спочатку навіть намагалися замовчати цей злочин, а коли не вдалося, то майже повністю проігнорували його релігійну складову.

Ця поведінка чимось нагадує поведінку в часі І Світової війни турецьких союзників Німеччини та Австро-Угорщини, які прагнули замовчати геноцид вірмен-християн в мусульманській Османській імперії, очолюваною мусульманським халіфом. Таке враження, що тепер західний світ перебуває у стані якоїсь війни проти християнства.

Туреччина і сьогодні намагається переконати світову громадськість, що ніякого геноциду не було. Недільна заява Папи Франциска стосовно геноциду вірмен уже викликала гострі реакції турецької влади.

Замовчування злочинів тільки призводить до їхнього повторення і посилення. Історії тоталітарних режимів ХХ ст. це виразно демонструють.

Одним з таких прикладів є фактичне замовчування більшовицьких злочинів в Україні. Якщо порівняти ті злочини, які чинили більшовики від 1917 до 1991 рр. в Україні та злочини теперішніх московитських терористів на окупованій частині Донбасу, то можна побачити їхню разючу подібність. І, дякувати Богу, Верховна Рада на Великий Четвер прийняла закон, який передбачає розсекречення архівів більшовицьких спецслужб. Це, звісно, потребує і його використання – праці істориків, яка би максимально висвітлила усі злочини комунізму та нацизму. Бо саме таке висвітлення стане серйозним щепленням українському суспільству від небезпеки нового тоталітаризму. Відтак християнин не може не радіти і тим фактом, що Верховна Рада ухвалила закон, який забороняє комунізм та нацизм, як рівно ж і їхню символіку. Українці, які натерпілися від тоталітаризмів ХХ ст., мусять собі усвідомлювати, що тільки постійною працею в суспільстві на запобігання виявів і розвитку тоталітарних організацій та їхньої ідеології, чи то правої чи то лівої, можемо захистити себе як суспільство з середини. Адже військова агресія проти України тільки сприятиме радикалізації суспільних настроїв, а тим – і зріст кількості прихильників різних тоталітарних ідеологій.

УГКЦ має у такому запобіганні великий потенціал. Вона найбільш переслідувана більшовизмом та нацизмом Церква. І жалобні заходи, присвячені 70-тій річниці арешту комуністами греко-католицького єпископату, на Велику Суботу за юліанським календарем – тільки один з тих аспектів історії,  які греко-католики не лише не мають право забути, але й про які мають безпосередній обов’язок більше інформувати суспільство. 

У світлі нового Ювілею, проголошеного Папою Франциском, і українським католикам слід ще раз і ще раз спробувати оцінити недавню власну історію, щоб глибше зрозуміти таїнство Божого милосердя, яке неодноразово виявляло себе в нашій історії. Навіть роки переслідувань і катакомб стали роками Божого милосердя – роками, коли Церква як народ Божий була збережена у спосіб, який ні історики, ні самі переслідувачі не змогли збагнути. Не змогли збагнути, бо це – і є чудо Божого милосердя. І ми не маємо права розгубити спадок цього чуда. Воно має стати для нас не просто актом збереження суспільної пам’яті, не просто частиною нашої ідентичності, але й постійним спомин-чином, який дає силу й надихає до вершення євангелізаційної місії Церкви в Україні.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 13 квітня 2015 р.

13.04.2015р. Б. / «Капелан – видимий знак Божої сили і благодаті для військовослужбовців…» - Глава УГКЦ

Присутність капеланів УГКЦ в українському війську має на меті захоронити його від усього злого. Бо дуже нелегко залишатися людиною у нелюдських обставинах. Непросто сповнити свій обов’язок - захищати Батьківщину, тоді, коли це складно здійснити. Тому завдання капелана – в складних обставинах допомогти людині проявити найкращі її душевні риси.

Про це сказав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для 5-го каналу на свято Воскресіння ГНІХ 12 квітня 2015 року.

За словами Першоієрарха Церкви, тільки любов робить людину героєм. Тому капелан у війську – той, хто вчить любити. «В таких обставинах бойових дій нам важливо відчути, що Бог є з нами. Він є той, хто нас ніколи не залишить», - додав він.

Продовжуючи свою думку Першоієрарх Церкви підкреслив, що наша держава стала жертвою несправедливої агресії. Проте, сам Ісус добровільно пожертвував себе на розп’яття задля спасіння людського роду. «Присутність священика серед військових в зоні АТО є видимим знаком Божої сили і благодаті, яка завжди є з тим, хто відстоює правду», - сказав Блаженніший Святослав.

неділя, 12 квітня 2015 р.

12.04.2015р. Б. / Український винахідник розробив унікальний препарат для військових з АТО, але на виробництво катастрофічно бракує коштів

Винахідник Леонід Станіславський розробив дезінфікуючий засіб з надзвичайними властивостями «Стерилій АБ», за допомогою якого можна дезінфікувати рани, воду та лікувати людей. Цей засіб незамінний для військових з АТО. На фронт вже відправили 35 тис. флаконів, але коштів на продовження виробництва немає.

Про це «Погляду» розповів виробник препарату Леонід Станіславський.

Він розпочав виготовляти «Стерилій АБ» ще 2007 року, однак тоді препарат розробляли для дезінфекції городини в кагатах, щоб вона могла довго зберігатися і не гнити. А також для дезінфекції приміщень і обладнання у харчовому виробництві. Опісля Львівський Державний науково-дослідний контрольний ветеринарний інститут зареєстрував цей засіб як ветеринарний.

«Я випадково випробував препарат на собі, продезінфікував поріз на обличчі після гоління. Також після використання препарату зникла ангіна на початковій стадії. З того часу вже років десять взагалі не хворів ніякими застудними захворюваннями. Крім того, цей препарат пройшов чимало перевірок, зараз в мене є приблизно 30 документів, які підтверджують його якість та офіційну реєстрацію в Україні. Також він офіційно зареєстрований державним департаментом з контролю медичних засобів та їжі США, (FDAofUSA)», – сказав Леонід Станіславський.

До того ж відділення гнійної хірургії 411-го військового госпіталю, що в Одесі, довело, що цей засіб у три-чотири рази активніший проти синьо гнійної палички, порівняно з 25 препаратами, які були дотепер.

За його словами, коли почалась війна, він відвіз бійцям добровольчого батальйону «Донбас» в АТО першу партію «Стерилію АБ», усього 2330 флаконів. Потім добровольчі батальйони, волонтери, військові, Нацгвардія та моряки вже самі замовляли засіб. Дуже допоміг препарат військовим в «Іловайському котлі», вони змогли пити воду з гідроакомулятора, добавляючи туди препарат і жоден з них не захворів. Також завдяки препарату, вдалося продезінфікувати рани. До слова, «Стерилій АБ» не містить спирту, тому він не опікає рани.

Як пояснив Леонід Станіславський, «Стерилій АБ» – це засіб дезінфікуючий, антисептичний, з протигрибковим ефектом. Він допомагає при пораненнях, ним можна дезінфікувати очі, воду з відкритих невідомих водоймищ, препаратом можна зупинити діарею, ангіну та втамувати зубний біль. Також можна знезаражувати шкіру, дезінфікувати взуття, кухонний посуд та хірургічні інструменти.

«Зараз у мене проблема у тому, що 35 тисяч штук було вироблено і відправлено під замовлення військовим, а на більше грошей немає. Власні кошти закінчились, допомога вичерпалася. Ми працювали під кожне замовлення, нікому не відмовляли. Дуже допомогли волонтери з різних міст, вони закупили десь близько 20 тисяч флакончиків, усе інше було за мій кошт. Пізніше долучилася «Нова пошта» і до сьогодні я відправляю засіб безкоштовно. Загальний кошторис того, що було відправлено на фронт, за моїми підрахунками, сягає до 390 тисяч гривень», – додає винахідник.

«Вперше не можувиконати замовлення штабу Нацгвардії, відправив їм на початку березня останні 3800 флаконів, які взяв у борг у фірми-виробника «Елліпс» у Білгород-Дністровському, але замовлення велике і потрібні кошти ще на 7000 флаконів», - наголошує Леонід Станіславський.

Він сподівається, що «Стерилій АБ» вдасться постачати для українських військових на замовлення Міноборони, адже аналогів у військових з США і НАТО немає, проте поки що бюрократична тяганина не дозволяє запустити процес.

Також, за словами Леоніда Станіславського, постачанням препарату повинен зацікавитися і міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.

«Був я у генерал-лейтенанта Олега Петраша, він начальник медичної служби МВС України, дуже достойна людина. Він доручив підлеглим взятися за постачання цього препарату, але вони побоюються, що їх звинуватять у корупції. Познайомився я з генерал-полковником Павловським, він начальник тилу Збройних Сил України, передав зразки і документів, але мені сказали, що це питання медслужби. Коло замкнулось. Зараз просто потрібно прийняти конкретне рішення на рівні уряду, профільних міністрів, щоб змінити ситуацію», - наголошує Леонід Станіславський.

Проте це ще не всі біди винахідника. Окрім відсутності коштів на препарат, Леоніда Станіславського невдовзі можуть виселити з приміщення, в якому він виготовляє «Стерилій АБ». У нього немає коштів, щоб заплатити за оренду. Показово те, що приміщення належить МВС України, а чимало бійців-нацгвардійців, які були у зоні АТО, змогли врятувати своє життя завдяки препарату.

«Я просив керівництво в Києві, щоб вони зробили відтермінування по орендній платі, бо мені вдалося зробити більше для бійців, ніж ті 8-9 тисяч, які зараз накопичилися за оренду, а заплатити поки що нічим. Де я буду робити препарат, якщо міліція мене виселить?» – додає винахідник.

У його є ще кілька доробок. Наприклад аналог відомого закордонного засобу для зупинки крові, що коштує близько 300-500 гривень. Доза ж у 35 грам в його виконанні коштує близько одного євро. Завдяки волонтерам, бійці на передовій вже отримали 700 безкоштовних доз. Проте на цей препарат, як і на «Стерилій АБ» коштів немає.

Можна допомогти Леоніду Станіславському продовжити виробництво унікального препарату «Стерилію АБ», перерахувавши кошти на картку Приват 5168 7423 0348 1059.

Фото: Леонід Станіславський

Джерело:  НОВИЙ ПОГЛЯД

субота, 11 квітня 2015 р.

11.04.2015р. Б. / "Ми зможемо!"

"Приїхав у гості на Донбас… Так і лишився!" – з усмішкою каже Василь ІВАНЮК, греко-католицький священик, який уже 23 роки як обрав степи й терикони після рідного західноукраїнського простору. Священик, капелан війська, директор місцевого "Карітасу"… І просто чоловік, який полюбив Донбас.

Священик Василь Іванюк живе за 50 км від міста Краматорська, куди зі свого села їздить щодня. Це територія, підконтрольна Україні, але від зони обстрілів звідси – майже рукою подати, 80 км. Та почалася ця історія навесні 1992 року зовсім не з війни… "Початок місійної праці – це як перше кохання! Не забувається…" – з теплотою в голосі каже мій співрозмовник.

"Чого тобі бракує?.."

На зорі незалежності молодий спеціаліст лісгоспу Василь Іванюк зі Львівщини приїхав у відпустку відвідати товариша – греко-католицького священика, який уже тоді служив на Донеччині. І… залишився. Побачив потреби і можливості, працю трьох місцевих священиків; знав, що буде важко. "Чи то було покликання, чи то сам побіг… Не знаю!" – резюмує, усміхаючись. Але відразу написав листа додому молодій дружині: а як вона дивиться на те, щоби він отак раптом став священиком? І отримав її згоду! Через прості два листи Бог змінив життя молодого подружжя.

Учитися Василь подався до Івано-Франківська, де семінарія та духовний інститут відчинили двері чоловікам з усіх усюд. Тут поруч сиділи 20‑літній юнак і зрілий священик або монах із підпілля, недосвідчений молодик і домовитий сім’янин… Усіх їх об’єднала незалежність України, коли Церква врешті змогла розправити крила і воскреснути.

Коли о. Василь залишив роботу і навчання в Ленінградській лісотехнічній академії, до Франківська він вступив "з бідою навпіл": ректор не міг зрозуміти, чого ж бракує у житті молодому перспективному фахівцеві?.. З кар’єрою таки не склалося: Василь остаточно "порвав із цілим світом", визнавши, що назад уже не повернеться – і його прийняли на навчання.

Священик здобуває все

В Івано-Франківську на о. Василя чекало не просте навчання, а в місійній групі. За три роки "екстернату" (звичайне навчання триває 5‑7 років) студенти готувалися не лише "на схід", а й до Грузії, Казахстану, Прибалтики… Так 1995 року Василь Іванюк став священиком – цього літа святкуватиме 20‑річчя свячень.

Навчання, життя на Донбасі, допомога місцевим священикам не минули марно, давши добрий досвід і старт для душпастирства: "Коли так склалося, що можна було отримати все, – я й отримав! А все попереднє відкинув. Стати священиком – це здобути все". Відтак улітку 1995‑го Добропілля й Олександрівка, терени двох районів на північному заході Донеччини, зустрічали нововисвяченого Василя вже як свого пастиря.

Молодий священик майже відразу зареєстрував вісім парафій, які діють і зараз. Із часом спільнот додалося, приїхали нові пастирі – так поступово і відділився Краматорський деканат, деканом якого сьогодні є о. Василь Іванюк.

"Ми зможемо!"

Дружина отця Василя приїхала сюди лише за чотири роки. Тоді Бог уже подарував подружжю діточок, дочку й сина, які приїхали разом із мамою. А під серцем у їмості (так дружину священика називають у церковних колах) ріс третій малюк – і саме він мимоволі "змусив" батьків ухвалити кардинальне рішення про переїзд. Адже народження дитини відклало би довгоочікувану єдність ще мінімум на рік.

Так родина Іванюків і в’їхала до простої сільської хати, де навіть "кута не було" – з приміщення можна було просунути руку просто на двір. Було і бідно, і важко: становлення на новому місці збіглося зі становленням УГКЦ на цих теренах… Але син Михайло народився вже тут, на Донбасі. "Ми всі вірили, що все буде добре, що ми все зможемо!.." – наголошує о. Василь. А я мимоволі замислююся, що сьогодні, коли він із великою любов’ю та співчуттям (цього не сховаєш і не зіграєш) опікується українським військом та вимушеними переселенцями з зони бойових дій і з окупованих територій, ніхто вже не закине: мовляв, та що ви там про життя знаєте… Знають – і не з примусу, а завдяки особистому рішенню "невимушених переселенців", яке диктує йти навіть у "хату без кута", якщо Бог і Церква кличуть саме туди. Головне, що мій співрозмовник просить узяти з собою тих, хто хоче їхати на Донбас, – це віра. Усе інше тут уже чекає.

Карітас – любов у дії

Віддане служіння людям – це в певному сенсі щоденне мучеництво. "Але Бог не всім дає можливість швидко стати святими" – каже о.Василь. І частина його пастирської опіки сьогодні спрямована на тих, кому зараз дуже потрібні допомога і підтримка – на переселенців. Загалом священик завжди старався допомагати потребуючим, відвозив продукти та речі. Коли прийшла війна, благодійну діяльність потрібно було активізувати: допомога знадобилася як парафіянам, так і вимушеним переселенцям, зокрема – дітям. Одночасно у праці вдалося задіяти і самих переселенців, щоби дати людям новий шанс і надію.

Коли працівники "Карітасу України" відвідали Краматорськ і побачили добрий рівень організації допомоги, що склався якось "сам по собі", зраділи. Так регіональна організація Карітасу відкрилася й у Краматорську. Від березня тут почався новий проект із допомоги найбільш потребуючим переселенцям – інвалідам І-ІІ групи, багатодітним сім’ям, самотнім матерям (батькам), вагітним, вдовам і сиротам, пораненим та постраждалим після полону. Цей проект став можливим завдяки Федеральному бюро Німеччини через Карітас Німеччини. Для людей приготовані цільова фінансова допомога, продукти й засоби гігієни, а також психологічна допомога…

Окремо о.Василь наголошує, що співпраця з Карітасом допомагає йому разом зі співпрацівниками поєднати ці зусилля з увагою до тих потребуючих, які не підпадають під згадані категорії осіб. "Я спокійно і з оптимізмом дивлюся в майбутнє. Буду працювати тепер, буде багато роботи і після війни…" – каже він, а під дверима вже лунають голоси працівників і волонтерів. Життя триває.

Ірина МАКСИМЕНКО,
Київ-Слов'янськ-Краматорськ-Київ

пʼятниця, 10 квітня 2015 р.

10.04.2015р. Б. / У Львівській архиєпархії проведуть тиждень католицького шкільництва «Сім’я – оселя Божої благодаті»

16-21 квітня У Львівській архиєпархії триватиме Тиждень католицького шкільництва. 

Учні шкіл християнського спрямування - школа Блаженного Климентія Шептицького, школа Святої Софії, авторська школа «Тривіта» матимуть особливу програму святкувань. Учні візьмуть участь у конкурсах на тематику родини за номінаціями: знавці Біблії, декламування, вокальний. Переможці представлять свої твори 16 травня на спільній прощі до відпустового місця Божої Матері у Зарваниці.

Зазначимо, що рішення про проведення тижня католицького шкільництва було ухвалено під час чергового засідання голів єпархіальних Комісій УГКЦ у справах освіти та виховання, яке відбулося 25 березня у Львові. Також в ході засідання було представлено кадрові зміни у Львівській архиєпархії УГКЦ: сестру студитку Георгію Припутницьку іменовано референтом Комісії у справах освіти та виховання Львівської архиєпархії.

Повідомила  с. Георгія Припутницька, референт у справах освіти і виховання