ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

середа, 31 грудня 2014 р.

31.12.2014р. Б. / "Священик РПЦ - безмовний раб": розповідь православного диякона, що став католиком

У 2011 році Єкатеринбурзьку єпархію РПЦ приголомшив гучний скандал: ієродиякон Кирило (Григор'єв), викладач Єкатеринбурзької духовної семінарії, колишній ведучий телепередачі «Союз», без попередження зник з країни і, як пізніше стало відомо, перейшов у католицтво. Провчившись в Латинській Америці, він переїхав на Україну, де став служити в греко-католицькій церкві, що знаходиться в гострому конфлікті з Московською патріархією. Тепер отець Кирило повернувся в Єкатеринбург, будучи вже греко-католицьким священиком. В інтерв'ю «Політраді» він розповів про переконання  всередині РПЦ, про свій перехід в католицтво і про відмінності між греко-католицькими та православними священиками. При цьому отець Кирило підкреслює, що все сказане - його особиста думка, а не офіційна позиція католицької церкви.

- Отець Кирило, з чого почалося ваше знайомство з християнством?

- Свою тягу до християнства я відчув у католицькому костелі до семінарії. Я зайшов туди, коли був інфантильним підлітком, проте налагодити спілкування з католицькими священиками я посоромився. Те, що називають воцерковленням, я пройшов у православній семінарії і відразу ж занурився в середовище православного духовенства. Я думаю, що такий шлях був по-своєму хороший, оскільки у мене до семінарії не було стереотипів про священство. Тобто я побачив православне священство відразу з середини, не завжди з привабливої сторони. Побачив ставлення з боку високопоставлених священиків до семінаристів як до нелюдів, як до безкоштовної робочої сили. Особливо явним воно стало за архиєпископа Вікентія (Морарі). Я поступив в перший рік, коли він прийшов на Єкатеринбурзькую катедру. Перший час все ще було стримано, потім все гірше і гірше. За 5 років навчання у мене склалося певне уявлення, що таке православний священик. Але під час навчання це не викликало якогось бунту, це сприймалося як належне, оскільки я не знав, що може бути інакше.

- У вас ця ситуація не відбила бажання стати священнослужителем?

- Ні, не відбила. Не знаю чому. Я пояснюю це релігійним терміном «покликання». Я хотів бути священиком незважаючи ні на що. Тому пішов за фахом.

- Ви розраховували, що з часом в РПЦ зміниться ставлення до священиків?

- Я не сподівався, що зміниться. Я розраховував, що витримаю, що я адаптуюся до цієї ситуації, але цього не сталося. Коли я став в семінарії дияконом, мені ширше відкрилося життя православного священства. Несправедливе ставлення архиєрея до священиків, яке я відчував і на собі.

- А в чому проявлялася ця несправедливість?

- Це проявлялося в елементарному самодурстві архиєпископа. Я не чув, щоб він цікавився, як у священика справи, які в нього виникають потреби, як він молиться. Архиєрея цікавило наскільки у нас довга борода, довге волосся. Елементарно за більш менш акуратну стрижку доводилося отримувати від архиєрея по голові.

Я бачив, як страждали інші священики, особливо з сіл і маленьких міст. Їх піднімали на єпархіальних зборах, у присутності священиків і мирян, і починали публічно лаяти, як підлітків. Я вважаю, що це приниження, коли архиєрей піднімає людину і каже: «Ось ти отець такий-то. Ану вставай». Це відсутність етики та елементарного виховання. Не можна лаяти священика при священиках і мирян. Архиєрей може йому висловити щось один на один.

Через роки можу точно сказати, що в православній церкві ні про яке відношенні єпископа як батька до своїх священиків мови бути не може. Це відношення деспота до своїх рабів. Священик в РПЦ - це навіть не найманий робітник. Це безмовний раб. Це данник, який повинен збирати данину для архиєрея. Успіхи священика в РПЦ оцінюються не його пасторською діяльністю, а по його фінансовій діяльності. Паства тут виступає лише як джерело доходів для церкви.

- Це прямим текстом говорилося?

- Ні. Це ясно давалося зрозуміти на єпархіальних зборах. На кожну церкву був певний податок. Священик був зобов'язаний його сплатити. Якщо в нього не виходило, він ставав неблагонадійним. По суті, фінансова діяльність священика була єдиним критерієм для його оцінки.

- З вас теж вимагали збирати податок?

- Мене ця проблема не торкнулася. Я був дияконом, у диякона немає своєї пастви. Після прийняття сану залишився в семінарії. Мене взяли як успішного студента. Спочатку я був асистентом викладача, потім вже сам викладав літургіку протягом трьох років.

- Коли ви зацікавилися іншою церквою?

- Як я вже казав, вперше я побував у костелі до семінарії, а потім вже в ході навчання налагодив спілкування з католицькими священиками. При цьому такого упередження, яке могло виникнути до католиків в результаті навчання, у мене не було.

- У семінарії закладалося упередження до іновірців?

- Сама система навчання, ті курси, які нам читали, прямо налаштовували молоду людину - семінариста на якусь неприязнь до католиків. Католики подавалися як вороги православ'я, як кати. Греко-католики - це взагалі було щось страшне, ще гірше, ніж хрестоносці. У мене ж була можливість порівняти РПЦ і католицьку церкву. Я міг прийти в костел і побачити, що там нікого не вбивають і навіть погано про православ'я не говорять.

Я спілкувався з католицькими священиками. Став спілкуватися навіть з католицьким єпископом. Тоді я ще не знав їхнього нутра, але в католицькому священстві мені стала імпонувати манера спілкування, тобто це абсолютне прийняття. Не було такої злої критики, як у РПЦ до католиків. Підкуповував високий рівень загальної культури та ерудиції католицького духовенства. Католицький священик культурно на порядок вище православного, оскільки західна система виховання духовенства, налагоджена століттями, дається взнаки. Більшість  православних священиків не мають навіть спеціальної освіти, просто взяті мужики від плуга, які перенесли свої радянські комплекси і мислення в РПЦ. Елементарно не всі обрізають нігті і дотримуються особистої гігієни. Це, звичайно, стосується не всіх православних священиків.

- Ви намагалися говорити про католиків з православними семінаристами або священиками?

- Так, намагався. За це в семінарії я заслужив репутацію ледве не єретика, особливо коли намагався критикувати суто православні обряди і звичаї. Наприклад, за сумнів у тому, що сходження «благодатного вогню» в Єрусалимі дійсно є дивом. Мені відразу говорили: «Ти католик-єретик, йди звідси». Хоча були такі семінаристи, з ким виходило говорити на ці теми. Виникають не стільки симпатії до католицтва, скільки соціальний протест проти нелюдського ставлення до священика в РПЦ. На цьому тлі прокатолицькі погляди можуть виникнути як вираження соціального невдоволення: «Тут погано, а в католицькій церкві інакше».

- Коли ви прийняли рішення перейти з РПЦ в католицьку церкву?

- Це рішення визрівало довгі роки ще зі старших курсів семінарії. Хоча я збирався стати православним священиком, але не виключав, що коли-небудь в далекій перспективі я стану католиком. Але мені як людині дуже не подобалося ставлення, яке відчувало на собі православне священство. Я міг би, напевно, терпіти, але, знаючи інший спосіб життя і відносин між єпископом і священиком, я вже не міг залишатися в РПЦ. Звичайно, можна було б і змиритися з навколишньою дійсністю. Потихеньку служити і отримувати якусь зарплату. Але тоді це означало б піти наперекір своїм переконанням. Сама система тебе або ламає, і ти стаєш злим, лукавим, підлим, або тебе ця система викидає. Я відчув, що мене ця система почала викидати. Я не «заточений» під клірика РПЦ.

Я вірю, що в православній церкві багато священиків, як і я, мучаться і страждають. Але вони не знають іншої альтернативи і залякані, тому що, як вчать в РПЦ: «Істинна церква - це тільки православна церква. Все інше - там немає порятунку». Тобто будь-яка інша церква для такого священика - згубна.

- Ви говорили кому-небудь про свій відхід з РПЦ?

- Крім своїх рідних нікому. Мій від'їзд збігся з періодом двовладдя, коли пішов Вікентій і його місце зайняв митрополит Кирило (Наконечний).  До мене не було нікому діла, оскільки в цей час в єпархії проходили кадрові перестановки. Я нікому нічого не сказав і поїхав.

- Чому не стали розповідати?

- Не хотілося зайвих складнощів. Якби про це дізнався митрополит Кирило, мене б почали тягати до нього на килим, лізти під шкіру. Мені зайві допити були ні до чого. Рішення було прийнято, і мені було нецікаво виправдовуватися за нього перед православними ієрархами. З РПЦ до католиків почали б писати листи, що до вас переходить такий-то. Я цілком реально побоювався і за свою репутацію. Могли елементарно написати на мене наклеп. Для Російської православної церкви це цілком реально, від них можна було чекати всього. Я знаю одного священика, який недавно втік з сім'єю з Росії, побоюючись за своє життя. Щоб уникнути скандалу, який РПЦ могла направити проти католиків і зіпсувати з ними стосунки, мене вирішили перемістити в Латинську Америку.

- З якої причини було необхідно їхати так далеко?

- Щоб навіть не намагалися якось шукати і впливати на мене і на тих людей, які мене прийняли в католицьку церкву. Якби я поїхав в країну, яка межує з Росією, то РПЦ могла написати єрархові який мене прийняв. А тут відіслали так далеко, що будь-який діалог вже був утруднений.

- Як у Єкатеринбурзької єпархії відреагували на ваш відхід з РПЦ?

- За словами моїх друзів, в єпархії розпочався канонічний процес. Мені хотіли заочно заборонити  священнослужіння. Відразу знайшлися відповідні канони. Взагалі, правозастосування в РПЦ - це окреме питання, дуже схоже на російське судочинство. Про канони в РПЦ згадують тільки тоді, коли потрібно когось стерти в порошок. У цьому випадку відразу починають згадувати всі Вселенські і помісні собори, застосовують усі покарання. Я не знаю, чим закінчився мій процес. Може мені і заборонили. Наскільки я зрозумів, з часом це заглохло. Я для всіх зник. На церковний суд мене не викликати. В Московський патріархат це все так і не пішло. Я просто пропав. Через півроку, бачачи, що якихось негативних наслідків не настає, я вже продовжив навчання в греко-католицькій семінарії в Україні.

- Чому греко-католицька? Адже спочатку йшлося про католицизм?

- Греко-католицька церква - це теж частина католицької церкви. Я вирішив зберегти свій обряд, оскільки я довгі роки служив як православний диякон, це стало моєю традицією. Греко-католицька церква має свого патріарха в Києві, який підпорядковується папі Римському.

- У вас не було розчарувань, коли ви познайомилися з серединою греко-католицького священства?

- Ні. Не було. Я всього три роки в греко-католицькій церкві, але перше, що мене підкупило, там дійсно єпископ для священиків батько. Єпископ може насварити, навіть покарати, але це не перетворюється на цькування священика, як в РПЦ. Православний єпископ поки зі світу священика не зживе, не заспокоїться. Це як кровна ворожнеча.

Мені доводилося разом сидіти з патріархом греко-католицької церкви, я вільно висловлював при ньому свої думки і бачення з тих чи інших питань. Таке ставлення було до всіх священиків.

- Після повернення в Єкатеринбург щось для вас змінилося?

- Я багатьох друзів втратив через перехід. Люди, які вважали мене зрадником, визнали за краще припинити зі мною спілкування. Хоча були і ті, хто з розумінням поставилися до мого вибору, що для мене було несподіванкою. Я пояснюю це тим, що є люди, які замислюються про несправедливість, яка є в РПЦ. Я вважаю, що риба шукає де глибше, а людина де краще. Нічого поганого немає, щоб знайти для себе ту церкву, ту спільність, яка найбільше відповідає твоїм поглядам і баченню людських відносин, таке співтовариство і ту церкву, де ти себе можеш повністю реалізувати.

вівторок, 30 грудня 2014 р.

30.12.2014р. Б. / Перший український президент Л. Кравчук: патріарх Кіріл виконує в РФ роль секретаря КПРС по ідеології

Перший пРезидент України Леонід Кравчук вважає, що московський патріарх Кіріл в теперішній державно-політичній структурі РФ виконує туж роль, яку в СРСР виконував секретар КПРС по ідеології. Про це пан-товаріщь Кравчук заявив у часі прес-конференції ініціативної групи по створенню руху «Україна в НАТО» на «Укрінформі» 29 грудня цього року.

«Дві філософії в Росії з’єднані – це філософія «рускава міра», доповнена філософією «єдінай конфесіонной тєріторіі». Вони працюють разом. Кирило сидить в Кремлі, має квоти на нафту і газ, і виконує роль Суслова – секретаря ЦП КПРС» - сказав пан-товаріщь Кравчук.

Довідка: Міхаіл Суслов – довголітній секретар по ідеології ЦК КПРС, дотримувався сталіністських поглядів, відповідальний за розгортання в СРСР, особливо в часі правління Л. Брєжнєва, антирелігійної кампанії, кампанії з переслідування греко-католиків та римо-католиків, кампаній по переслідуванню дисидентів.  

Джерело:    Воїни Христа Царя

30.12.2014р. Б. / Євген Марчук: РПЦ – виконавець рішень уряду РФ

Екс-голова РНБО Євген Марчук на прес-конференції на тему «Нові аспекти зовнішньої політики України», пов'язані з рішенням Верховної Ради  «Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості» (№1014-3), яка відбулася на «Укрінформі» 29 грудня 2014 року, наголосив, що РПЦ є виконавцем рішень Уряду РФ.

«В цьому плані уряду Росії, підписаному Мєдвєдєвим, виконавці, дуже цікаво, у двох чи трьох місцях: виконавець – руская православна церьковь» - сказав пан Марчук.

 Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 29 грудня 2014 р.

29.12.2014р. Б. / Папа: «Багатодітні сім’ї — школа солідарності»

багатодітні
В егоїстичному світі багатодітні сім’ї — це школи солідарності й ділення, а це приносить користь цілому суспільству.
 
Папа Франциск говорив про це 28 грудня 2014 р. під час спеціальної аудієнції для італійського товариства багатодітних сімей, яке відзначало своє 10‑річчя. Згадуючи велетенську демографічну кризу, яка зачепила Італію, Святіший Отець закликав владу реально підтримувати сім’ї. Він підкреслив, що турбота про них входить до державних інтересів.

Зустріч була спеціально організована у неділю Святого Сімейства. До зали Павла VI прибули майже 4 тис. сімей з усієї Італії та інших країн Європи.

«Ви прийшли з найпрекраснішими плодами вашої любові. Материнство і батьківство — це дар Бога, однак прийняття дару, захват його красою і розвиток його в суспільстві — це ваше завдання, — сказав Франциск. — Кожне з ваших дітей — створіння унікальне у своєму роді, яке ніколи більше не повториться в людській історії. Коли ми зрозуміємо, що кожен з нас був бажаний Богом, то здивуємося тому, яким великим чудом є дитина! Але дитина змінює життя. Дитина — це чудо, яке змінює життя. Ви, діти, є саме такими: кожне з вас становить винятковий плід любові, ви народжені з любові і зростаєте в ній. Ви єдині, що означає, що ви не самотні! Те, що ви маєте братів і сестер, приносить вам користь: сини і доньки багатодітних сімей уже з раннього дитинства більше здатні будувати братню спільноту. У світі, так часто позначеному егоїзмом, багатодітні родини є школою солідарності й ділення, а це пізніше приносить користь усьому суспільству». 

Папа порівняв сім’ю з деревом. Він підкреслив, що дерево приносить добрі плоди, якщо має сильні корені, якими є старші покоління, і міцний стовбур, яким є батьки. 

«Велика людська родина подібна до лісу, де добрі дерева приносять плоди солідарності, спільноти, довіри, підтримки, почуття безпеки, радісних зречень і дружби, — сказав Святіший Отець. — Існування багатодітних сімей становить надію суспільства! Тому така важлива наявність дідусів: безцінна присутність, коли йдеться як про практичну допомогу, так і про внесок у виховання. Дідусі бережуть у собі цінності народу, сім’ї і допомагають батькам переказати їх дітям. Дорогі батьки, я вам дуже вдячний за приклад любові до життя, на сторожі якого ви стоїте від зачаття і до природної смерті, попри всі труднощі й тягарі, що їх не завжди, на жаль, вам допомагають нести публічні інституції. Кожна сім’я становить клітинку суспільства, однак багатодітна родина — це клітина багатша і набагато більше життєздатна, тому в інтересах держави — інвестувати в неї!» 

Франциск заохотив багатодітні сім’ї об’єднуватися в різноманітні товариства й активно залучатися в життя Церкви та суспільства. Він нагадав, слідуючи за Йоаном Павлом ІІ, що «сім’ї першими мають старатися про те, щоби закони та інституції держав не тільки не порушували прав і обов’язків родини, але щоб їх підтримували і рішуче їх захищали. В цьому сенсі сім’ї повинні щоразу глибше усвідомлювати свою власну роль співтворців так званої “сімейної політики” і брати відповідальність за переміну суспільства: в іншому разі вони перші впадуть жертвами того зла, на яке дивилися байдуже». 

За матеріалами: Radiо Watykańskie
Фото: wiara.pl

Джерело:   КРЕДО

неділя, 28 грудня 2014 р.

28.12.2014р. Б. / Розстріляних полонених бойовики ховали на звалищах, - священик (+VIDEO)

З початку військового конфлікту на Донбасі бойовики «ДНР» і «ЛНР» по-різному поводилися з полоненими українськими воїнами.

Про це в ефірі UKRLIFE.TV заявив отець Валентин, який був священиком на Майдані, а згодом провів два місяці в полоні терористів «ЛНР».

«В Луганську полонених не брали. Їм простіше було вбити бійця, зробити щось жахливе і виставити це в інтернет, щоб посіяти паніку і жах. Донецьк, навпаки, намагався показувати свою гуманність. Там бойовики утримували полонених, старалися добре з ними поводитися і обмінювали їх на своїх», - розповів священик.

За словами отця Валентина, терористи «ЛНР» вважали, що розстріляні полонені не заслуговують на нормальне поховання, і тому ховали їх на звалищах.

«Я пам’ятаю, як бойовики привели двох полонених. Одного відразу ж розстріляли. Другий був з «Правого сектора», над ним довго знущалися і проламали йому голову. Він теж помер. Потім мене викликали ховати їх. Поховали бійців на звалищі», - розповів він.



Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 27 грудня 2014 р.

27.12.2014р. Б. / Більше не сироти

ляльки
Богобатьківство — одна з головних тем Святого Письма. Навіть більше: головна звістка Євангелія в тому, що відтепер усі, хто вірить у Христа, незалежно від національності, раси, культури чи мови, стають членами єдиної родини Божої, рівноправними дітьми Небесного Отця. Ми вже звикли вважати себе дітьми Божими, починаємо молитву, звертаючись до Бога «Отче наш», — і забуваємо, що в Бога-Отця, у строгому сенсі слова, є лише один Син, Ісус Христос. А всі ми — тільки всиновлені діти.
 
Бог у своїй безмежній любові всиновив нас, наділивши високим правом називатися дітьми Божими, незважаючи на нашу людську слабкість, недосконалість і гріх. Ми вже не раби земного матеріального світу, а діти і спадкоємці Божі через Ісуса Христа. Бог дарує нам достойне майбутнє, попри наше далеко не досконале минуле, незважаючи на наше відступництво. Він так оточує нас любов’ю і щоденною турботою, що ми навіть не замислюємося про свою всиновленість. Він не залишає нас сиротами під владою зла, страху та смерті, не покидає нас на самоті, а дає нам сім’ю, братів і сестер, стає для нас люблячим, турботливим Батьком. І ми, що отримали цей дар небесного всиновлення, чи не маємо обов’язку чинити так само й відповідати на поклик до земного всиновлення сиріт? 

Ця проста логіка лежить на поверхні Святого Письма, але наша культура, навіть називаючись християнською, схильна цього не помічати. Хто в нашому суспільстві займається сьогодні сиротами? Протестанти, яких ми вважаємо трохи дивними, та бездітні сім’ї, які викликають у нас жаль своїм безпліддям. У решті випадків про сиріт згадують на великі свята чи за потреби піару. Натомість апостол Яків, згадуючи у своєму Посланні питання благочестя, тобто нашої релігійності, дає дуже виразну відповідь: «Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (1, 27). Турбуватися про сиріт і вдів у їхніх бідах – це вияв дієвої віри. Але скільки сиріт сьогодні залишені в біді! Це цілий народ покинутих дітей в усьому світі, – дітей, що стали жертвами байдужості чи жорстокості дорослих. В Україні говорять про 20 тисяч, і за кожною дитиною — окрема історія болю і страждання, самотності, беззахисності, приниження… Хто стикався з тим, у яких трагічних і страшних умовах іноді живуть діти, жертвами якого насильства вони інколи стають у власних сім’ях, той знає, яка це жорстока правда. 

У протестантських спільнотах існує ціла культура всиновлення. Усиновлення розглядають не як акт благочестя чи праведності, не як бажання заслужити якусь нагороду на небесах. Ні, християни покликані турбуватися про сиріт із тієї простої причини, що це віддзеркалює дії самого Бога-Отця. Християни, оскільки самі всиновлені, покликані всиновлювати. Ми нічим не кращі за сиріт, бо, по суті, ми самі сироти. Усиновивши нас, Бог дарував нам велетенський кредит довіри, і так ми маємо ставитися до тих, кого Він посилає на нашому шляху, доручаючи нашій турботі й любові. Усиновлення, таким чином, — це не лише добра звістка для нас самих, а й місія, це аспект великого доручення кожному з нас по змозі: допомагати фінансово, чи справами доброї волі, чи молитовно. 

На жаль, ми живемо в культурі, яка передає нам у спадок безліч стереотипів і страхів щодо дітей-сиріт. Більшість вважає, що в них погані гени, які неодмінно дадуть про себе знати; хоч як старайся, усиновлена дитина тягтиметься до біологічних батьків; неможливо відчувати до всиновленої дитини те саме, що до кровної; значно краще народити свою власну, хай невідомо від кого, але вона точно буде твоя. По суті, за всіма цими страхами приховане глибоке переконання, що всиновлені діти — начебто несправжні. Ми, хто визнаємо верховенство духу над плоттю, у випадку дітей вважаємо, що біологічний, генетичний матеріал визначає всю їхню подальшу долю. Хоча як тоді пояснити ті сім’ї, де в одних і тих самих батьків виростають несхожі, прямо протилежні діти, за нібито однакового генофонду? 

Один протестантський пастор, який усиновив двох хлопчиків із Росії, з жалем писав, що найпоширенішим запитанням, коли він повернувся зі своїми синами до Америки, було: «А ці діти справді брати? Ну, а свої діти у вас є?» Більшості з нас насправді здається, що генетичний матеріал тяжіє над усім. Усиновлена дитина не може бути рівноправним спадкоємцем, сином чи дочкою. Тому до цих запитань додається ще кілька: «А це ім’я справжнє? А дата народження? А де зараз справжня мати?» І коли цей пастор, відповідаючи на останнє запитання, казав: «Та ви ж добре знаєте їхню справжню матір, це моя дружина», – йому казали: «Так, звісно, але ви розумієте, що я маю на увазі…» Певної миті цей служитель вловив одну цікаву паралель: саме з такою недовірою за часів апостолів дивилися юдейські християни на тих, хто прийшов у християнство з середовища язичників. Ті юдеї вимагали відповіді: чи обрізані вони? Природно, їм хотілося знати, чи можуть ці інші вважатися такими самими, як ми. Чи брати вони нам? Християни з язичників відповідали: «Так, обрізані — не обрізанням, зробленим руками, а обрізанням серця у Христі». І, вочевидь, вони так само чули у відповідь: «Так, звісно, але чи обрізані ви насправді… ну, ви розумієте, що ми маємо на увазі.» 

Пішовши за Христом, ми перестали бути сиротами, ми справжні сини й дочки Бога-Отця, брати у Христі. Ісус, передбачаючи свою скору смерть на землі й розлуку з учнями, дав їм слово: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас. Ще трохи, і світ Мене вже не побачить. Ви ж Мене побачите, бо Я живу, і ви будете жити» (Йн 14, 18‑19). Так і ми, як наш Учитель, згадуючи про всіх українських сиріт, маємо сказати: «Не полишимо вас сиротами». Помолімося про долю кожної дитини; помолімося про сім’ї, спроможні подарувати дітям щасливе дитинство та достойне майбутнє; помолімося про щастя й добробут для сімей, що вже всиновили дітей, щоби вони були достойним прикладом для інших у нашому часто байдужому й егоїстичному світі. 

Ірина Дробот
 
«Католицький Вісник», № 24/ 2014
Фото: Weird Asia

Джерело:    КРЕДО 

пʼятниця, 26 грудня 2014 р.

25.12.2014р. Б. / Священики благословили гуманітарний вантаж на Схід

Священики Тернопільсько-Зборівської архиєпархії о. Віталій Козак, о. Володимир Фірман та о. Василь Баглей благословили 20 вантажівок харчів вагою 320 тон та дві карети "швидкої", які вчора, 25 грудня, тернопільські аграрії відправили в зону АТО.

Отець Василь Баглей, сотрудник парафії Успення Пресвятої Богородиці смт. Козова, супроводжує вантаж, а вже в пункті призначення проведе духовні зустрічі з військовими, відслужить для них Богослужіння.

Відправила гуманітарну допомогу на схід України Рада об’єднання сільгоспвиробників Тернопільщини. Про це повідомляє інформаційний ресурс «Тернополяни». За погодженням з керівництвом Міністерства оборони вантаж буде доставлено в одину з військових частин Харкова, а вже звідтіля, за розпорядженням Міноборони, розподілено за призначенням.

На Тернопільщині до акції доєдналось близько 50 аграріїв області. Як зазначає керівник ради об’єднання сільгоспвиробників Тернопільщини та генеральний директор корпорації «Агропродсервіс» Іван Чайківський, така незначна кількість аграріїв це, можливо, їхнє недоопрацювання, проте це приклад для всієї України, що потрібно єднатись.

«Наша маленька Тернопільська область показує приклад всім аграріям. Ми змогли об’єднатись в єдине ціле та зібрати допомогу для бійців. Якщо б так само чинили всі аграрії України, наша армія була б повністю забезпечена продуктами харчування», - зазначає Іван Чайківський.

Загалом захисникам Вітчизни аграрії відправили майже двадцять вантажівок борошна, цукру, крупи семи видів, рису, макаронів, м’яса, олії тощо. Також спеціально до різдвяних свят бійцям передають складники до куті – спеціально підготовлену пшеницю, мед, горіхи, родзинки, мак, а також згущене молоко, шоколад та печиво. Загалом кількість продуктів зібрано   на суму 1,5 млн. грн.

Очікується, що гуманітарна колона прибуде до Харкова завтра, 26 грудня. А машини швидкої допомоги, які призначені для бійців батальйонів «Айдар» та «Тернопіль», вояки самостійно доправлять у найгарячіші точки східних теренів України.

четвер, 25 грудня 2014 р.

25.12.2014р. Б. / Стартувала ХIІІ «Різдвяна свічка» з метою збору коштів для тисяч малозабезпечених дітей

В рамках ініціативи неповносправна молодь, якою опікується Карітас України на базі своїх 6 спеціалізованих центрів, долучається до виготовлення різдвяних свічок, що розповсюджуються насамперед через спільноти Української Греко-Католицької Церкви, також серед корпоративних донорів і приватних благодійників.

Завдяки проведенню акції «Різдвяна свічка» Карітас України щорічно забезпечує можливість для тисяч потребуючих дітей і молоді брати участь у проведенні літніх таборів, відвідувати екскурсії, долучатись до роботи навчальних груп і творчих гуртків, організовувати особливі свята і бути отримувачами адресної допомоги в 8 областях України.

Минулого року до акції долучились рекордна кількість людей – більше 150 тисяч. Географія акції розповсюджується не лише на Україну, а й на Австрію, США, Канаду.
  • За експертними даними сьогодні  в Україні проживає майже 100 тисяч сиріт і дітей, що позбавлені батьківського піклування. Ще понад 100 тисяч українських дітей виховуються в неблагополучних сім’ях. 30% сімей з дітьми в Україні живуть за межею бідності.
  • На вулицях нашої країни живе і працює ще кілька десятків тисяч дітей. Більше 60% дітей у віці 2-14 років потерпають від різних форм насильства.
  • За даними UNICEF щонайменше 130 тисяч дітей цього року в Україні стали вимушеними переселенцями. Від 60 до 80% дітей переселенців бачили на власні очі насильство.
За таких обставин Карітас України  спрямовує свою діяльність на допомогу дітям і молоді, що перебувають у кризових умовах життя. Впродовж понад 20 років провадиться комплексна робота для допомоги дітям і молоді, що опинились у кризових умовах життя. Реалізовуються проекти мобільної роботи із кризовими дітьми і молоддю, реабілітації і соціалізації неповносправної молоді, соціально-психологічної допомоги дітям із труднощами у навчання, опіка дітьми переселенців, надається адресна матеріальна допомога дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, також фінансова допомога у лікуванні онкохворих дітей.

Щорічно протягом останніх років на програми опіки дітьми і молоддю витрачається близько 3,5-5 млн. грн. При цьому 94-97% фінансування на свою роботу отримує з-за кордону – здебільшого з Німеччини, Франції, Іспанії, Щвейцарії, Бельгії.  

Задля долучення в першу чергу українців до вирішення українських соціальних проблем протягом останніх 13 років діє благодійна акція «Різдвяна свічка». Ця благодійна ініціатива – можливість для кожного, навіть незаможного українця за ціну нижче 10 грн (примітка: ціна у різних регіонах розповсюдження коливається від факторів постачальника і доставки), внести свою лепту до опіки потребуючими дітьми.

середа, 24 грудня 2014 р.

24.12.2014р. Б. / Новий рік без феєрверків

Відмовся від салютів
Бюро УГКЦ з питань екології закликає відмовитися від «святкової піротехніки» на Різдво та Новий рік.
 
Святкувати без феєрверків варто з кількох причин: через шкоду, яку може нанести використання піротехніки, тому що так звані «салюти» зазвичай неекологічні, та через загальну ситуацію в Україні, коли на Сході триває війна. 

«Опіки рук, пошкодження очей, включно із втратою зору та травми слухового апарату – це тільки найбільш очевидні наслідки для здоров’я. Під загрозою опиняються не лише безпосередні винуватці, які активують піротехнічний засіб, але часто й випадкові перехожі, а також діти, яким може згодом потрапити в руки піротехнічний заряд, що попередньо не спрацював і потребує спеціальної утилізації», – зазначає Володимир Шеремета, керівник Бюро УГКЦ з питань екології. 

Також феєрверки можуть стати причиною пожежі. 

Крім того, піротехнічні засоби, зокрема феєрверки – це надто дороге задоволення для особистого і сімейного бюджету пересічного українця. В масштабах країни – це сотні мільйонів гривень, які не просто вилітають у повітря, але у вигляді сотень тонн отруйних речовин випадають на наші голови і забруднюють навколишній світ. Це не просто «гроші на вітер» – марно витрачені кошти, але й де-факто витрати на несвідому диверсійну діяльність по відношенню до нашого соціального та природного довкілля. Адже Кожен піротехнічний засіб має свій антиекологічний еквівалент. З одного боку для його виготовлення використовуються цінні природні ресурси та енергія, і вже при цьому завдається шкода довкіллю, з іншого, при його активації у повітря вивільняється «коктейль» хімічних елементів, що призводить до додаткового негативного впливу на довколишній світ та його забруднення. 

«У зоні ризику знаходяться передусім молодь та діти, однак, святкова піротехніка приховує в собі смертельну небезпеку для широкого загалу, оскільки в повітря вивільняються понад 100 хімічних речовин та сполук шкідливих для здоров’я, серед яких важкі метали, діоксини, бензол, толуол тощо. Такі хімічні «коктейлі» здатні не лише провокувати підвищення рівня алергічних реакцій чи загострення астми, але й сприяти розвитку онкологічних захворювань. На жаль, трапляються випадки, коли використання піротехнічних забавок призводить до каліцтва та втрати життя», – зазначає Володиимир Шеремета. 

Численні міські ради заборонили використання святкових піротехнічних засобів до закінчення АТО. Бюро екології УГКЦ закликає відмовитися від феєрверків усіх українців: «Коли в нашій країні лунають залпи градів і проливається людська кров, вибухи петард, салютів та святкових феєрверків є, як мінімум, недоречними», – керівник Бюро екології Департамент інформаії УГКЦ.
 
Також у соцмережах уже давно поширюються заклики відмовитися від феєрверків на свята.
Відмовся від салютів
Відмовся від салютів
Відмовся від салютів (3)
Відмовся від салютів (4)


Джерело:    CREDO

вівторок, 23 грудня 2014 р.

23.12.2014р. Б. / Патріарх Кіріл нагородив церковними нагородами головних антиукраїнських пропагандистів Кремля

Як повідомляє офіційний сайт Московського патріархату, патріарх Кіріл 22 грудня цього року нагородив генерального директора Російського міжнародного інформаційного агенства «Россия сегодня» Д.К. Кісєльова та генерального директора Всеросійської державної телерадіокомпанії О.Б. Добродєєва орденом Сєрґєя Радонєжского ІІ ступеня, яким Московський патріархат нагороджує державних і громадських діячів "за плідну працю".

 Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 22 грудня 2014 р.

22.12.2014р. Б. / В парафії свв. Сергія і Вакха в Римі відбувся благодійний обід на підтримку українського війська

У неділю, 21 грудня 2014 р., в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі з ініціативи молодіжної спільноти та за підтримки сестер-катехиток Св. Анни відбувся благодійний обід для допомоги українській армії.

Після завершення недільної Божественної Літургії на площі перед парафіяльним храмом відбувся благодійний обід, метою якого був збір коштів для закупівлі теплих речей для воїнів українського війська, що сповнюють свій обов’язок захисту Вітчизни на сході нашої Батьківщини.

У меню обіду входили традиційні українські страви: борщ, вареники та медовий напій. Усі бажаючі мали нагоду придбати їх за добровільну пожертву. Учасниками обіду були не лише українці, що є парохіянами церкви свв. Сергія і Вакха, а також римляни та гості міста.

В підсумку було зібрано 2566,5 євро. Кошти будуть передані старшому офіцеру штабу ОМУ (оперативне мобільне угрупування) «ПОЛІССЯ» і будуть використані на закупівлю курток і штанів з гортексу (водо- та термостійкий матеріал).

Цей захід показав згуртованість та небайдужість українців у Римі та щире вболівання за воїнів-захисників Української держави.

22.12.2014р. Б. / Понад тисяча дітей отримали подарунки від Святого Миколая БФ «Картіас Київ»

БФ «Карітас Київ» у рамках постійної праці надає допомогу багатьом дітям та кризовим сім’ям. Окрім цього проводяться різні акції. Однією із таких є подарунки для дітей до свята Святого Миколая. Цього року Карітас Київ надав понад тисяча подарунків для різних категорій дітей», - повідомляє о. Роман Сиротич, директор БФ «Карітас Київ».

Святий Миколай Карітасу попрямував до дітей, які його з нетерпінням чекали. Так, подарунки отримали діти з кількох будинків сімейного типу, інтернатів, лікарень, діти із кризових, малозабезпечених, неповних та багатодітних родин, а також діти з сімей вимушених переселенців та діти, батьки яких загинули в АТО та на Майдані.

Святкування свята Святого Миколая відбулося у київському Карітасі у декілька етапів. Перший етап розпочався ще далеко до 19 грудня – це волонтери Карітасу та добрі люди поспішили до тих дітей, які в інтернатах та будинках сімейного типу. Цікавим тут є приклад Блаженнішого Любомира, який у свій немолодий вік поїхав у Пущу Водицю у Санаторій, де проживає 260 переселенців зі Сходу України, серед яких понад 120 дітей. Саме для цих дітей Блаженніший став святим Миколаєм своїм добрим досвідченим словом та подарунками.

Наступний етап – це свято для дітей із сімей вимушених переселенців у приміщенні Карітасу, яке відбулося 18 грудня. Це було свято казки і добра до дня Святого Миколая, яке відбулося для тих, хто ніколи або не чув про Миколая, або не вірив у нього. Тому це для них стало реальністю. У цих святкуваннях у Карітасі взяло участь майже 150 осіб дітей, а ще і їх батьків. На сьогодні БФ «Карітас Київ» опікується понад 1000 осіб вимушено переселених зі Сходу країни, майже 600 з них – діти. Їм, особливо, потрібна увага та турбота, і співробітники  Карітасу  роблять все можливе, щоб діти – переселенці почували себе  щасливо і радісно у це свято Добра. Особливо поважними гостями свята були актори, які виступали перед дітьми із виставою «Подарунки св. Миколая». Режисер Юлія Карпицька підібрала вдалий сценарій, що відповідає зацікавленням дітей.

Третій етап святого Миколая – це свято для дітей із кризових, малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей, яке відбулося 19 грудня. Участь взяло понад 120 дітей. Особливо цікавою стала тут вистава поставлена семінаристами Київської Трьохсвятительської Семінарії, за яку усі діти дуже вдячні. До цього свята долучилася і Вікторія Бондар із Української Біржі Благодійності, яка привезла деякі подарунки та трьохметрового ведмедя, який став великою несподіванкою та радістю для дітей.

«Від свого імені та імені усіх дітей, які отримали подарунки від Святого Миколая Карітасу, хочу висловити щиру подяку усім благодійникам, волонтерам та партнерам, бо саме вони спричинилися до того, щоб на дитячих обличчях сяяли усмішки та радість. Дякую їм, що у такий непростий для країни час знайшли час, можливості та бажання на щедрість. Кожна дитина відчула, що Святий Миколай про неї не забув, приніс солодощі та інші подарунки, яких вона так чекала. Саме завдяки праці великої кількості людей та добродіїв у серцях дітей ще довго пануватиме радість та віра в чудеса Святого Миколая. Будьмо сіячами добра щодня і це змінить наш світ, тому запрошую до співпраці у допомозі тим, хто голодний, кому холодно, хто немає у що вдягнутися, хто шукає останню копійку на життєважливі медикаменти», - висловлюється директор БФ «Карітас Київ» о. Роман Сиротич.

Прес-служба БФ «Карітас-Київ»

неділя, 21 грудня 2014 р.

21.12.2014р. Б. / Мусульманки ліплять українські вареники для поранених

Мусульманки ліплять вареники
Муфтій мусульман України Саїд Ісмагілов: «Мусульманки Києва ліплять домашні вареники для поранених бійців військового госпіталю. Завтра будемо годувати наших хлопців. Спасибі жінкам України за милосердя, любов до ближнього і золоті руки!» 

За матеріалами: Наш Киев  

Джерело:    КРЕДО

субота, 20 грудня 2014 р.

20.12.2014р. Б. / Діти — справжні жертви війни на сході України

діти донбасу
Через російське вторгнення в Україні 147 шкіл залишаються зачиненими в районах Донецької області, де ведуться бойові дії. Через це близько 50,000 дітей не мають доступу до навчання з 1 вересня.
 
Деякі школи зруйновано повністю, в той час як інші залишаються зачиненими через питання безпеки. На територіях, які знаходяться під контролем українського уряду, 187 освітніх закладів є повністю або частково пошкодженими. 

«Повернення дітей до школи та їхній доступ до освіти є надзвичайно важливим. Діти є справжніми жертвами цієї війни, адже доступ до навчання та освіти є дуже обмеженим. Деякі діти стають свідками насильства, бойових дій та артилерійських обстрілів. Ми нагадуємо усім сторонам війни в Україні, що діти повинні бути захищеними від насильства, яке відбувається на сході», — сказала Марі-П’єр Пуар’є, регіональний директор ЮНІСЕФ Центральної та Східної Європи і країн так званого СНД. 

У надзвичайних ситуаціях школа має вирішальне значення для підтримки стабільності та структурованості в житті дітей. В Україні освіта допомагає полегшити травму і стрес у дітей, які живуть у зоні бойових дій. 

Становище понад 1.7 мільйона дітей, на яких негативно впливає війна на сході України, залишається надзвичайно несприятливим. З березня 2014 року, понад мільйону людей довелося залишити свої домівки. З них майже 530,000 людей є внутрішньо переселеними, у тому числі щонайменше 130,000 дітей. 

Внутрішньо переміщені діти мають обмежені можливості для інтеграції в освітню систему у місцях переміщення, адже батьки не хочуть реєструвати своїх дітей в нові школи, тому що чекають на переміщення надалі або мають наміри повернутися додому.   

Деяку допомогу дітям, що потерпають на сході надає Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Зокрема інформує дітей та їх родини про небезпеку мін, надає питну воду близько 100 тисячам людей у Донецькій та Луганській областях. Внутрішньо переміщені діти отримали освітні набори та приладдя. Також ЮНІСЕФ проводить тренінг для 400 шкільних психологів, які надаватимуть психологічну підтримку 4,000 дітей та їхнім батькам. Разом із партнерами ЮНІСЕФ надав психосоціальну допомогу понад 500 дітям та їхнім родинам. 

Джерело:    КРЕДО

20.12.2014р. Б. / Андрій Левус: бойовики «ДНР» під виглядом українських військових пограбували монастир "У"ПЦ МП

Народний депутат Андрій Левус, колишній заступник голови СБУ, на своїй Фейсбук-сторінці повідомив про чергову провокацію російських терористів, які 18 січня пограбували скит Свято-Іверського жіночого монастиря в честь Турковицької ікони Божої Матері, що в с. Піски Ясинувацького району Донецької області.

«Увага провокація! У с. Піски (Ясинуватський р-н) бойовики “ДНР”, переодягнені у військову форму ЗСУ, проникли та пограбували одну з адмінбудівель Донецької єпархії "У"ПЦ. Очікуємо нові сторони і гнівні заяви від МП та відповідні сюжети на ПутінТБ.» - пише нардеп.

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 19 грудня 2014 р.

19.12.2014р. Б. / Гуманітарний конвой із Варшави до Харкова

гумконвой Варшава
36 вантажівок везуть в Україну 150 тонн допомоги.
 
Спеціальний конвой із гуманітарною допомогою виїхав із Варшави у середу 17 грудня 2014 р. увечері. Поляки везуть харчі та гігієнічні засоби, трасу конвою до кордону з Україною забезпечує поліція. 

Це акція Міністерства закордонних справ Польщі за співпраці з Державною протипожежною службою та неурядовими організаціями: Карітасом, польським Червоним Хрестом і Польським центром міжнародної допомоги. Вантаж призначається як громадянам України загалом, так і безпосередньо особам польського походження. Отримувачами будуть насамперед ті, хто не має ніяких джерел доходів у своєму нинішньому становищі або має мінімальні кошти. 

Водії на спеціально позначених автомобілях PSP подолають майже 1,3 тис. км. На території Польщі безпеку конвою гарантують сили польської провінції, а по український бік кордону відповідальність лежатиме вже на українських властях. 

Головний комендант протипожежної служби Вєслав Лєсьнякєвіч розмовляв про організацію конвою з главою Державної служби України з надзвичайних ситуацій. «Ми маємо запевнення від української сторони, що нам допоможуть успішно дістатися місця призначення. Сподіваюся, все відбудеться правильно. Ми б хотіли повернутися до Польщі ще до Різдвяних свят. Такий у нас план і такі наміри», — сказав він. 

У конвої транспортуються, серед іншого, речі, необхідні для облаштування будинків біженців на зимовий період, такі як ліжкові рами, що будуть розміщені у таборі для біженців, який нині ремонтується. Інші потрібні для облаштування речі будуть закуплені на місці. Організація готує під Харковом табір для біженців, де вони зможуть безпечно прожити зиму. 

Прем’єр-міністр Польщі Ева Копач на брифінгу перед від’їздом конвою з Варшави підкреслила, що цей вантаж допоможе мешканцям перенести зимовий час. «Ці вантажівки становлять початок того, що ми спроможні й хочемо зробити для наших сусідів», — сказала пані прем’єр. — «Ця допомога скерована до тих, хто на Різдвяні свята не матиме почуття безпеки за своїми святковими столами. Ми тут для того, щоби показати, як сильно ми солідаризуємося з людьми сходу України, які постраждали у конфлікті». 

Також пані прем’єр згадала 33-тю річницю впровадження у Польщі воєнного стану, яка відзначалася нещодавно. Вона згадала, що після 13 грудня 1981 р. до Польщі надходила гуманітарна допомога. «Ми знаємо, що ця допомога мала ще й символічний, а не тільки матеріальний вимір. Для нас було важливе, що там — на Заході — є люди, які пам’ятають про нас, на яких ми можемо розраховувати». 

Ева Копач нагадала, що допомога Україні надається уже півроку: на лікування до Польщі потрапили поранені ще з Майдану, з зіткнень із беркутівцями, а українські діти провели у Польщі літні канікули. 

«Одне, що можу сказати нашим колегам і друзям з України: пам’ятайте, що Польща солідаризується з вами і ви можете на нас розраховувати. Нині, на цьогорічні особливі Свята, зичу всім миру, витривалості й сили на ці складні часи», — додала п. Ева. 

Прем’єр підкреслила, що організація допомоги і закупівля дарів для України стали можливими завдяки резерву з бюджету держави, відкритого 28 листопада. 

Глава МЗС Гжегож Щетина повідомив, що уряд Польщі призначив 3 млн. злотих на гуманітарну допомогу для України. За весь минулий рік, додав він, уділена Польщею гуманітарна допомога коштувала 10 млн. злотих. Зокрема, ця допомога потрапить до біженців із Донецька й Луганська. «Ми хочемо бути солідарні з тими, хто потребує допомоги», — сказав міністр, дякуючи організаціям, які долучилися до створення конвою. 

Також міністр закордонних справ Польщі зазначив, що на східній Україні є кількадесят осіб, які мають Карту поляка і висловили бажання переїхати до Польщі. У цій справі він мав представити урядові рапорт сьогодні, в четвер. 

За матеріалами: wiara.pl  

Джерело:   КРЕДО

19.12.2014р. Б. / Митрополит Паканич відправив панахиду за сталінським посіпакою, який нищив УГКЦ

Як повідомляє офіційний сайт Бориспільської єпархії "У"ПЦ МП, в часі свого недавнього перебування у Львові керуючий справами "У"ПЦ МП вчинком підтвердив позицію "У"ПЦ МП стосовно Львівського псевдособору 1946 року.

17 грудня, в рамках візиту до Львівської єпархії, керуючий справами "Української" Православної Церкви ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський і Броварський Антоній звершив заупокійну панахиду на могилі Гавриїла Костельника на Личаківському цвинтарі м. Львова.

Попри всю трагічність і багатогранність Гавриїла Костельника, він залишається в історії, як людина, яка зрадивши віру своєї Церкви, стала знаряддям сталінського режиму в спробі знищити УГКЦ. При цьому, як свідчать джерела, Костельник виконував завдання Сталіна ревно і запопадливо.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 18 грудня 2014 р.

18.12.2014р. Б. / «Карітас – серцевина життя Церкви…», - Глава УГКЦ до керівників єпархіальних БФ «Карітас» (+VIDEO)

Церква завжди в різних історичних обставинах займалася соціальним служінням. Однак, цією зустріччю я прагну переглянути церковне служіння в соціальній сфері. Це тому, що зараз ми знаходимося у стані війни і Церква не може сьогодні душпастирювати так, як рік тому. Бо так, як колись було - вже ніколи не буде. Після подій на Майдані все змінилося. Виникли абсолютно нові обставини. Ми повинні вміти швидко і ефективно на них реагувати.

Такими словами звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав до керівників єпархіальних та екзархальних БФ «Карітас» України 17 грудня 2014 року в Києві.

Очільник УГКЦ наголосив на тому, що «Карітас» - серцевина життя Церкви. Бо кожен віруючий християнин сьогодні має працювати в такому служінні, яке провадить «Карітас». Адже, той, «хто Бога любить, а не любить свого ближнього  є неправдомовцем». За словами Першоієрараха Церкви, служіння ближньому є невід’ємною складовою «Богослужіння»: «Не може бути «живою» та парафія, в якій немає структури «Карітас»».

Ідея діяльності Благодійного Фонду ґрунтується на тому, що один віруючий допомагає іншому. Це є основа християнського життя. «Сьогодні все наше суспільство – зранене, переживаючи післ стресовий розлад. Ми отримуємо нові причини усіх узалежнень, бо цей  післястресовий синдром вбиває більше людей поза полем бою, ніж в бою», - зауважив він.

Він також додав, що для того, щоб бути працівником БФ «Карітас» достатньо мати християнське сумління.

«БФ «Карітас» Україна є однією з трьох найбільших допомогових структур в Україні», - підкреслив Глава Церкви, зазначаючи, що відтепер діяльність єпархіальних таких БФ має базуватися на основі допомоги із парафій.



18.12.2014р. Б. / АБОРТИ В СРСР. Радянська влада була першою, яка легалізувала аборти в XX столітті

Всі дореволюційні Російські закони засуджували аборти. У Російській постанові про покарання аборт вважався вбивством та за нього карали тюремним ув’язненням на термін від 4 до 5 років з позбавленням прав. У постанові 1903 р. термін покарання був знижений до 3 років. На початку XX століття в деяких колах російського суспільства почали говорити про зміну законодавства з питань абортів.

Рішеннями XI Пироговського з’їзду (1910), З’їзду акушерів-гінекологів (1911), XII Пироговського з’їзду (1913), З’їзду російської групи Міжнародного союзу криміналістів (1914) було рекомендовано виключити покарання жінок взагалі, а карати тільки лікарів, які виконують аборт з корисливих міркувань.

Радянська влада була першою, що легалізувала аборти в XX столітті. Під час революцій (1917-1918) законодавчо це питання не було регламентоване, а жінок карали за законами воєнного часу. 18 листопада 1920 Наркомздрав і Наркомюст видали спільну постанову «Про охорону здоров’я жінки», де проголошувалися безкоштовність та вільний характер абортів.

27 червня 1936 постановою ЦВК і РНК «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширенні мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів та про деякі зміни в законодавстві про розлучення» аборти були обмежені. Аборт допускався у випадках, коли продовження вагітності становила загрозу життю або загрожувало важкою шкодою здоров’ю вагітної жінки, або за наявності доказів ймовірності передачі у спадок важких захворювань батьків.

Це призвело до значного підвищення кількості кримінальних абортів та самоабортів. Смертність від штучного аборту та його наслідків зросла відразу ж: якщо в 1935 році в містах Росії (по сільській місцевості така статистика не велася) був зафіксований 451 випадок смерті від цієї причини, то в 1936-му — вже 910 випадків. Смертність від абортів росла неухильно до 1940 року, досягнувши в містах більше 2 тис. випадків. До наслідків введення заборони на аборт можна також віднести збільшення числа дітовбивств. Народжуваність за період заборони абортів підвищилася незначно.

Указом Президії ВР від 5 серпня 1954 переслідування жінок за аборти було припинено, а указом від 23 листопада 1955 «Про скасування заборони абортів» вільні аборти, проведені за бажанням жінки виключно в медичних установах, були знову дозволені. Це призвело до поліпшення умов проведення абортів, зниження ризиків для здоров’я жінки при проведенні аборту.

Іншими наслідками Указу були: значне зростання кількості абортів та утиск репродуктивних прав чоловіків, вплив яких на процес прийняття рішень про кількість дітей в сім’ї значно послабився. Вирішальне слово в питанні планування сім’ї тепер належало жінці. Це змінило роль статей у сім’ї, що не могло не викликати наслідки для суспільства в цілому.

Статистика абортів в СРСР була засекречена, оприлюднена наприкінці 1980х років. СРСР займав одне з перших місць у світі за кількістю абортів на число народжених дітей. Пік числа абортів припав на 1964 — 5,6 млн абортів, що було максимальним за всю історію Росії. Як зазначала дослідниця проблеми абортів Е. А. Садвокасова, дозвіл абортів не призвів до повної ліквідації кримінального переривання вагітності.

Зупинюся на цифрах, якими володію, оскільки правдивої статистики при більшовиках не існувало. Цифри, що приводять у захват наївних інтелігентів та політиків на Заході, — підробка, що служить агітації, або підгонка під промови вождів, які називали фальшиві цифри. Читаючи ці дані, ми говорили: «От будуть сміятися на Заході! Наші розумники, очевидно, впевнені, що там дурні сидять». На жаль, помилялися ми, а у виграші виявлялися «наші розумники». На Заході комуністичній брехні дуже багато хто вірив.

Я впевнений, що знаю умови, принаймні, в десяти районах СРСР, де бував, працював або про які рссказивалі колеги-лікарі. Але обмежуся власною практикою в Приморсько-Ахтарському районі, населення якого в 1927-1930 роках становило не більше 30 000 чоловік.

Виконання абортів дозволялося тільки в лікарняній обстановці після проходження абортної комісії. Комісію не проходили ті, хто мав можливість внести певну плату. У роки колективізації така можливість була в основному у дружин ответработніков (вони зазвичай від плати ухилялися), так що більшість жінок проходило комісію. На ній головувала представниця жінвідділів райкому. Представниці сель- або стансовета перевіряли жінок з соціальної та майнової точок зору. Лікар входив до комісії як експерт: він повинен був визначити вагітність і встановити медичні протипоказання.

Біднякам і працівницям дозволявся безкоштовний аборт. Інші платили залежно від своєї зарплати. З селян, поки вони володіли власністю, — з окладного листа. З дружин лішенцев, куркулів і висланих, тобто людей пограбованих і самих жебраків, брали найвищу плату.

Дружин матеріально забезпечених, бездітних або мають тільки одну дитину комісія намагалася від аборту відрадити, але майже завжди безуспішно: жінки добре знали, що за законом їм відмовити не можуть. Можна було тільки ставити технічне перешкоду, сказати, що в лікарні зараз немає місць, або вказати на неіснуючі насправді протипоказання. Але все це було порожньою затією: жінки йшли до акушерок, який робив аборти нелегально, або до знахарок, або сама викликала кровотечу.

Які мотиви переважали у жінок, які не бажали мати дітей? До початку колективізації можна було почути:
— Чоловік не бажає ...
— Чоловік покинув ...
— На що мені діти?
Я працюю, хто буде з ними возитися?
— Нема чоловіка.
— Не захотів одружитися.
— Сьогодні він тут, а завтра його слід прохолов!

Ці молоді жінки, особливо працівниці, дрібні службовці, наймички, Зареєстровані в РАГСі, навіть не справляли враження заміжніх — таким нікчемним здавався радянський шлюб. Навіть у комуністок або активісток, членів комісії, мимоволі виривалася фраза:
— Як же, говорите, кинув? Адже ви ж в церкві вінчалися!

Після того як почалася колективізація, причиною стали бідність, голод, невпевненість у завтрашньому дні. Відмов в абортах більше не було. Люди ледь трималися на ногах. А скільки їх лежало на землі, виснажених голодом до межі, чекаючи черги до комісії ?! Чимало жінок вмирало після абортів ...

Скільки ж було абортів в нашому районі за чотири роки? З жовтня 1927 по вересень 1931 я, згідно із записами в операційному журналі, справив 714 абортів. Другий лікар — більше дев’ятисот (один час я за сумісництвом працював санітарним лікарем і абортів не робив). Досить часто ми давали можливість «набити руку» лікарям амбулаторії, задоволені, що хтось хочаб на час звільняє нас від цієї огидної роботи. Щороку до нас на практику приїжджало по чотири студенти, кожен робив не менше десяти абортів, які записувалися на його ім’я.

У станиці були дві літні досвідчені акушерки, які робили велику кількість абортів нелегально. Ми про їх практиці мали точні відомості, але нічого проти цього не робили, оскільки працювали вони не гірше лікарів. До них зверталося чимало жінок, які не бажали, щоб про аборт стало відомо «всьому світу», які боялися пропустити терміни, оскільки місця в лікарні треба було очікувати довго.

Про одну з акушерок, що жила виключно за рахунок абортів, у мене були досить точні відомості. Вона робила як мінімум один аборт в день, хоча вірніше було б назвати більшу цифру. У другії акушерки пацієнток було ще більше. Виключимо вихідні дні та обмежимося трьома сотнями абортів на рік на кожну. У районі нелегально робили аборти фельдшера, акушерки, амбулаторні лікарі. Не менш п’ятисот абортів робили знахарки і самі вагітні жінки, але і тут точних даних у мене немає. Однак загальну, повторюю, саму мінімальну, цифру підрахувати неважко.

На цю тему лікарями зібрано величезний матеріал. Майже у всіх областях, а особливо обласних лікарнях, є музеї «інструментів», якими користувалися знахарі і самі жінки для виконання абортів. Корінці, попередньо змочені в йодній настойці, в’язальні спиці, рибні кістки ... Ці масові, істнно підпільні аборти були справжнім бичем лікарень. У день іноді привозили трьох жінок з кровотечею. Скільки ми їх не допитували, ким проведена «операція», вони завжди брали провину на себе, знаючи, що відповідати за це не будуть. Видавали винних тільки у виняткових випадках.

Був страшний випадок. Амбулаторний лікар прислав до нас хвору з діагнозом сепсису. Мати одинадцяти дітей пролежала вісім днів вдома, не бажаючи викликати лікаря. Чоловік не знав причини її хвороби. Коли ми їй сказали, що вона вмирає, вона зізналася, що їй «зробила» бабка хімічним олівцем, але назвати бабку, і вмираючи, відмовилася.

Характерно також взаємовідношення між матеріальним забезпеченням народу та кількістю абортів. В операційній нашої обласної лікарні в 1926 році зроблено (приблизно) 2500 абортів; в 1927 році — 3300; в 1928 році-4200; в 1929 — 5000. Чим ближче колективізація, тим більше абортів. Люди постійно недоїдали, стали ходити як тіні, про дітей не могли й думати.

Переклад: Дмитро Тирусь

Джерела: operkor.wordpress.com

середа, 17 грудня 2014 р.

17.12.2014р. Б. / Італія: рух опору диктатурі гендерної ідеології

В Італії розвивається мовчазний рух опору диктатурі гендерної ідеології. Свободі слова в цій країні загрожують політики, які хочуть просунути так званий закон про гомофобію. На практиці він закриє уста всім, хто не погоджується із необґрунтованими претензіями гомосексуальних осіб.

Італійці протестують за прикладом французів, яким не вдалося стримати легалізацію т.зв. одностатевих подруж і тепер час від часу виходять на площі міст і мовчки читають книжки. Таким чином вони хочуть показати, що стоять на сторожі цивілізації і свободи совісті. Як у Франції, так і в Італії учасники цієї нетипової форми протесту називають себе «сторожами».

Минулої суботи «сторожі» зібралися на площах 9 італійських міст. В Мілані і Римі не обійшлось без інцидентів. Туди прибули також активісти з гей-середовищ, які образами і насильством намагались придушити протест, який, як зазначалось вище, полягає у читанні книжок.

«В суспільстві бракує чуйності, усвідомлення того, що відбувається. Ми хочемо пробудити цю чуйність, стоячи з книжкою, в тиші. Ми стоїмо, щоб показати, що ми вільні, дихаємо свіжим повітрям. Книжка є символом формації. Ми стоїмо в тиші, бо закон про гомофобію хоче нам закрити уста. Ми відповідаємо тишею, даючи доказ свободи совісті, яку інші хочуть повалити», – пояснив речник «Сторожів» у Римі, Енріко Мантовано.

17.12.2014р. Б. / Угорщина: «ні» — праці в неділю

супермаркет
Угорщина входить до Євросоюзу, тому це рішення виглядає особливо важливим, воно є знаковим. Від березня наступного року в цій країні буде заборонено торгувати по неділях.
 
Таку ухвалу прийняв угорський парламент голосами керівної партії «центру і правих» Fidesz. «Ніхто не повинен бути змушуваний до праці в неділю», — сказав прем’єр Віктор Орбан. 

Заборона почне діяти 15 березня 2015 року, але вона містить багато винятків, які стосуються насамперед маленьких магазинів. 

Наслідки запровадження цього закону мають відчути насамперед супермаркети — представники закордонних мереж, які почали з’являтися в Угорщині після демократичної трансформації 1989 року і заробляють насамперед по неділях. Окрім того, багатоповерхові магазини, за рішенням уряду Орбана, вже тепер мусять сплачувати надзвичайні податки та інші додаткові оплати. 

Міністр народного господарства Міхали Варга раніше заявляв, що він проти цієї ідеї, оскільки кожен п’ятий угорець закупляється у неділю. За прогнозами власників супермаркетів, через заборону працювати у найвигідніший день втратять роботу 15-20 тисяч працівників. 

Як насправді втілюватиметься в життя це рішення уряду — покаже практика. Далеко не всі магазини взагалі зобов’язані до закриття у неділю, тому без хліба і нагально потрібного люди не залишаться. Крім того, це непоганий стимул для малого і середнього торгового бізнесу, що його світові мережі супермаркетів повсюди успішно давлять. Якщо ж подивитися на крайній варіант заборони торгівлі у День Господній (Ізраїль, де вже у п’ятницю увечері можеш залишитися без хліба, бо зачиняються всі магазини, а не лише великі), то економіку держави такі рішення не підривають. 

А зісвіччене населення цілком можна перевчати на закупівлі в інший час. 

За матеріалами: Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО

вівторок, 16 грудня 2014 р.

16.12.2014р. Б. / Військовий капелан розповів про звірства сепаратистів

Військовий капелан Іван Ісайович чотири місяці перебуває у зоні АТО. Священик приїхав в Тернопіль на кілька днів і принагідно зустрівся з активною місцевою молоддю у приміщенні Тернопільського Пласту.

Отець Іван охоче відповідав на запитання і ділився враженнями від життя на передовій.  На його думку, те, що зараз відбувається в Україні певною мірою спровокували усі українці своєю байдужістю, закриванням очей на багато речей.

–       Ми дуже сильний народ, – зазначає отець. –  Нам не потрібно чекати допомоги від Європи. Нам потрібно розраховувати на себе. Не чекати, коли це зробить хтось. Чому на початках загинуло багато хлопців. Вони не хотіли окопуватись. Чекали, поки прийдуть інженерні війська, викопають окопи і поставлять бліндажі. Коли з’явилися перші загиблі, то вже самі почали копати. Зараз інженерні війська працюють дуже добре. Хоча техніка у них не броньована і часто вони потрапляють під обстріл, але вони роблять свою роботу.

Капелан розповідає, що серед українців на передовій є доволі багато іноземців, які пришли у нашу армію як добровольці. Є білоруси, англійці, італійці, поляки. Зокрема, у італійців жінки українки і вони приїхали захищати вже свою другу батьківщину. Зазвичай, вони не беруть в руки зброю і працюють як волонтери, перевозять допомогу із своїх країн, надають медичну допомогу.

Під час перебування на Сході, отець Іван не завжди міг вдягати рясу, адже снайпери дуже полюють за капеланами. Щоправда у ті моменти, коли це було можна було з радістю носить священиче вбрання. Часто йому доводиться спілкуватися як з місцевим населенням, так і з терористами.

–       Мені доводилось розмовляти з росіянами, які здалися самі, – пригадує гість. –  У московському воєнкоматі вони зголостилися самі, аби їхати на Донбас і воювати проти бандерівців-фашистів, які нищать слов’ян і російську мову. Вони потрапили у підрозділ з чеченцями і зеками. Коли побачили це, то бажання воювати зникло. Однак вони тоді зрозуміли, якщо самі вирішать повернутися в Росію, о їх свої ж застрелять як зрадників, тому вирішили краще здатися. Я часто спілкувався з місцевим населенням, із жінками, яких зґвалтували сепаратисти. Наймолодшій було 14  років, найстаршій – 73. Це справжнє звірство.

Іван Ісайович розповідає, що місцеві жителі по-різному сприймають наших військових, по різному реагують.  Багато з них дуже залякані.

Найчастіше на Сході нашим військовим шкодять так звані  «божі одуванчики» -  старенькі дідусі і бабусі, які спершу підходять і просять їжу, а потім здають українські позиції ворогам. Для них це чудовий спосіб заробити. А ще вони можуть приносити хлопцям отруєну їжу і без жодних докорів совісті вгощати їх.

Капелан каже, вдячний за перемир’я, хоч воно і хитке. Адже, якщо б його не було, то ще більше наших хлопців могло б загинути.

Найбільшою проблемою у майбутньому, на його думку, буде реабілітація хлопців, які брали участь у бойових діях.

–       ­Я бачив війну і по-іншому дивлюся на все це, – додає він. – Хоча і для мене це не те, чого я сподівався. Це правдива чортівня. Реабілітувати хлопців буде важко. Потрібно, щоб працювали психологи, а батьки молилися.  Держава повинна створити для них  всі умови за прикладом закордону.

Тернополянам священик радить молитися за наше військо, писати листи, емоційно підтримувати хлопців на Сході, організовувати різні акції і змінюватися самим та змінювати життя навколо себе, боротися з байдужістю.

- Для наших бійців надзвичайно важливі дитячі листи та малюнки,- каже отець Іван.   Вони навіть цінніші за якісь матеріальні речі, адже зігрівають душу і підтримують моральний дух, укріпляють бажання боротися. Тільки я би радив дітям і дорослим писати зворотні адреси, адже хлопці дуже хотіли б надіслати відповідь, подякувати, листуватися, потім приїхати в гості.   

На закиди про те, що коли на Сході всі мешканці такі байдужі і несвідомі, чому наші хлопці мають гинути за них, отець Іван каже, що це не правильна позиція. Адже наші бійці воюють за майбутнє кожного з нас. І не можна там узагальнювати всіх жителів Сходу.

- Серед них є і багато добрих людей, які, хоч і дуже бояться, всіляко  нам допомагають, багато з них також воюють пліч-о-пліч з хлопцями із Заходу, Центру, Півдня. Краще зараз зупинити ворога, аніж потім споглядати, як він руйнуватиме нашу країну.

Марія Власенко