ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

середу, 27 липня 2016 р.

27.07.2016р. Б. / Догналівці підтримали хресну ходу Московського патріархату і закликали до єдності України та Росії

"
Скандальновідома секта догналівців, створена в Україні громадянами Чехії та Словаччини, підтримала хресну ходу "УПЦ" МП, надіславши їм своє привітання. Копії цього привітання сектанти надіслали на адреси Президента Україні, Уряду, єпископам, а також у деякі ЗМІ. 

Догналівці в чергове закликають до єдності України, Росії і Білорусі (до СССР.?!). 

Цікавим є той момент, що на офіційному сайті секти вказується, що їхній очільник Ілля Антонін Догнал перебуває у «вигнанні» в Донецьку.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 26 липня 2016 р.

26.07.2016р. Б. / Кабмін дав старт перереєстрації усіх неприбуткових організацій у новому Реєстрі

Кабінет Міністрів України затвердив новий Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру.

Зміни передбачені Постановою Кабміну від 13.07.2016 року № 440, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Порядок визначає алгоритм дій для неприбуткових організацій, в тому числі релігійних, та контролюючих органів при включенні/виключенні неприбуткової організації до/із такого Реєстру.

Ці зміни пов’язані із запровадженням нових критерії неприбутковості та створенням нового Реєстру неприбуткових установ та організацій, що передбачено пунктом 133.4 статті 133 Податкового кодексу України (Закон від 17.07.2015 року № 652-VIII).

Зокрема, до середини вересня 2016 року Державна фіскальна служба буде розсилати до неприбуткових організацій, які на сьогодні включені до Реєстру, письмові запити про надання (у місячний строк з дня їх отримання) відповіді щодо відповідності установчих документів вимогам, встановлених згаданими положеннями Кодексу. Виключення стосується лише тих неприбуткових організацій, установчі документи яких були оприлюднені на порталі електронних сервісів після проходження державної реєстрації.

З дня отримання відповіді на запит із завіреними копіями документів фіскальні органи протягом місяця включатимуть таку неприбуткову організацію до нового Реєстру, якщо її статут відповідає вимогам Кодексу. В іншому разі – фіскальні органи будуть повідомляти про необхідність внесення відповідних змін до статуту.

Процес перенесення даних про неприбуткові організації з чинного Реєстру до нового планується завершити до 2017 року. 

Важливо зауважити, 1) якщо установчі документи неприбуткової організації не будуть відповідати Податковому кодексу та 2) копії таких документів не будуть передані до податкової інспекції, то з 1 січня 2017 року фіскальні органи отримують право виключити таку неприбуткову організацію з Реєстру.

Крім цього, за державну реєстрацію змін до свого статуту кожна неприбуткова організація повинна сплатити адміністративний збір у розмірі 410 гривень.

Виключення з Реєстру означатиме позбавлення статусу неприбутковості і, як наслідок, необхідність сплати податку на прибуток з усіх доходів, в тому числі з пожертв.

Як повідомляв ІРС, нові положення Податкового кодексу України містять заборону на розподіл пожертв неприбутковими організаціями серед своїх членів. Для релігійних організацій цю вимогу можна потрактувати як заборону на добродійність серед своїх одновірців, що суперечить ч.2 статті 23 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та нагадує практику сталінського режиму.

Нагадаємо, що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій спільно з Інститутом релігійної свободи розробили законопроект про внесення змін до Податкового кодексу з метою уникнення необхідності перереєстрації статутів усіх майже 35 тисяч релігійних організацій. Наразі проект узгоджується з експертами та готується до реєстрації у Верховній Раді.

У разі прийняття парламентом такого законопроекту до кінця року, релігійним організаціям достатньо буде подати завірені копії своїх статутів до податкової інспекції з метою включення до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 25 липня 2016 р.

25.07.2016р. Б. / Блаженніший Святослав: «Не можна бути трішки по стороні зла і трішки по стороні добра»

Боже слово сьогодні кличе зробити свій, але правильний вибір – бути разом з Христом. Бо остаточно ми з вами можемо бути собою, не втратити власної гідності лише тоді, коли у своєму особистому житті станемо по стороні добра і остаточно станемо християнами, бо немає іншої сили, яка може перемогти зло.

Про це говорив сьогодні Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав піж час проповіді до вірних 24 липня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві.

Проповідник зауважив, що слухаючи сьогодні євангельське читання про побут і дії Ісуса Христа в Гадаринському краї, ми з вами стаємо свідками відвічного протистояння, глибокої і остаточної боротьби між добром і злом. Протистояння між Ісусом Христом, який є повний Духа Святого, та іншими людьми, які є повні іншого духа, і виходять начебто з нутра землі. Ісус Христос зустрічає диявола на його, можна сказати, власній території. У деталях опису цього протистояння євангелист Матей дає нам наче глибоку відповідь на наші особисті питання і наш пошук…

«…Можемо сказати, – розповів Блаженніший Святослав, – що боротьбою між добром і злом завжди є боротьба за свободу людини, за її гідність. Бо остаточно це чудо (вигнання з одержимих людей бісів. – Ред.), яке Ісус Христос чинить сьогодні перед нашими очима, – чудо звільнення, визволення. Це чудо повернення людині її власної гідності і свободи. Зло є завжди поневолюючим. Каже нам Христос, хто чому піддається, той стає тому невільником, хто чинить гріх, стає невільником гріха».

Предстоятель звертає нашу увагу, що Ісус Христос засвідчує нам, що Він прийшов, аби бути визволителем, дати свободу усім тим, які безкомпромісно стануть по його стороні, стануть по стороні добра, свободи.

«Бо справжня свобода – це ні що інше як свобода від зла, здатність бути вільним і чинити все те, що є добрим у очах Божих. Сьогодні у цьому євангельському читанні начебто кожному з нас Ісус Христос представляє два різних вибори, які ми повинні сьогодні самі зробити. Христос каже, що не можна двом панам служити. Не можна бути трішки по стороні зла і трішки по стороні добра. Кожен з нас має зробити своє особисте рішення», – наголосив Глава Церкви.

Проповідник відзначив, що сьогодні наша Церква урочисто святкує пам'ять блаженної рівноапостольної княгині Ольги. «По-особливому, –  каже він, – відчуваємо її тут, на святих київських горах. Вона, можливо, у своєму часі мала силу і сміливість іти проти течії тогочасної культури і звичаїв. Вона рішуче стала по стороні добра, по стороні Христа, зробила свій життєвий вибір, прийнявши святе Таїнство Хрещення. Спогадуючи сьогодні життєве рішення княгині Ольги, ми чуємо її заклик до нас сьогодні бути переможцями з Христом, бути по стороні добра, бути собою, бути християнами в нашому часі. Вона відкриває нам потужне джерело нашої сили й перемоги», – вважає Блаженніший Святослав.

Архиєрей нагадав, що коли ми святкуємо пам'ять наших рівноапостольних просвітителів княгині Ольги і князя Володимира, ми завжди відновляємо хресні обіти. «Я закликаю усіх, зокрема, у день пам’яті святого князя Володимира прийти до наших храмів і за звичаєм відновити ті обіцянки, які ми через вуста наших хресних дали в день нашого Хрещення», – закликав духовний лідер греко-католиків.

«Підставою, глибинним фундаментом боротьби, яку сьогодні веде український народ, є ніщо інше як глибока боротьба між добром і злом. Щоби мати силу вистояти і перемогти, щоб не дати злу заволодіти нашою землею, ми мусимо черпати сили з нашого Хрещення. І тоді благодать буде нашою перемогою над злом у нашому особистому житті і в нашому сучасному історичному моменті», – переконаний Глава УГКЦ.

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятницю, 22 липня 2016 р.

22.07.2016р. Б. / Віряни та меценати Гарнізонного храму продовжують підтримувати українську армію

З 1 січня 2016 р. на підтримку українських воїнів РУВ в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла було зібрано 1.134.546, 88 грн., 1.308 євро, 9.965 американських доларів, 850 польських злотих (один мільйон сто тридцять чотири тисячі п'ятсот сорок шість гривень, 88 копійок, одна тисяча триста вісім євро, дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять американських доларів, вісімсот п'ятдесят польських злотих).

"Щиро дякуємо Фонду Захисту Героїв, Чикаго, США та Громаді парафії святого Йосифа, УГКЦ, Чикаго, за пожертви для потреб українських воїнів РУВ у сумі 8000 $ US, що були передані через Гарнізонний храм. Дякуємо усім!

В єдності сила українського народу!",- повідомив на своїй сторінці у фейсбук о. Степан Сус, Голова Центру Військового Капеланства та настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла ЛА УГКЦ.

середу, 20 липня 2016 р.

20.07.2016р. Б. / На інтерактивну карту УГКЦ уже нанесено позначки понад 500 сакральних об'єктів

За другий місяць адміністрування інтерактивної карти УГКЦ нанесено позначки 5 соборів, 267 храмів, 39 дерев'яних церков (переважно на Закерзонні), 10 каплиць, 12 монастирів і 1 навчального закладу. Разом 334 об'єкти. Для порівняння – минулого місяця було нанесено 135 об'єктів.

Зокрема було додано найпівнічнішу парафію України у місті Славутич, Київської області. На карту нанесено місце, де зараз ведеться спорудження храму, а в описі додана локація, де поки-що проходять богослужіння.

Цікавинкою є позначки українського греко-католицького душпастирства у Об'єднаних Арабських Еміратах. Було нанесено 3 локації УГКЦ у ОАЕ, де відбуваються Літургії. Адміністративно українська греко-католицька громада в Еміратах підпорядковується Апостольському вікаріату Південної Аравії.

Також було нанесено дві цікаві каплиці. Перша – це нещодавно освячена каплиця на території військової частини у селі Семиполки на Київщині. Друга – це каплиця Святого Андрія у Санктуарії Божого Милосердя у Кракові.

Фактично, за цей час повністю було нанесено позначки 5 адміністративно-територіальних одиниць УГКЦ: Перемишельсько-Варшавської архиєпархії, Вроцлавсько-Ґданської єпархії, Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії, Кримського екзархату та Харківського екзархату.

Зараз робота триває головно над додаванням позначок Кам'янець-Подільської єпархії, Київської архиєпархії та локацій УГКЦ у Канаді й США. Також додаємо ті об’єкти, інформацію про які отримуємо на електронну адресу mapugcc@gmail.com.

«Велика частина позначених сакральних об’єктів Церкви містить інформацію про історію, розклад богослужінь, контакти, фото, а деякі й відео. Проте є значна частина, де ще бракує цієї інформації. Тому просимо тих священиків, монахів і монахинь, мирян, які знайдуть відповідну позначку свого храму, каплиці, монастиря, навчального закладу, музею перевірити її і, у разі неточностей чи доповнень, писати на адресу: mapugcc@gmail.com. Також пишіть нам усі ті, хто ще не знаходить своєї інформації», – сказав у коментарі о. Ігор Яців, керівник Департаменту інформації УГКЦ.

Як ми повідомляли, 11 квітня 2016 року Департамент інформації УГКЦ презентував новий інтернет-проект «Інтерактивна карта УГКЦ». Карту створено в рамках Року Божого милосердя, який триває в УГКЦ і у всій Католицькій Церкві з 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року.
Запрошуємо всіх вірних Церкви з усього світу, які не знаходять на карті інформації про свій храм/монастир/навчальний заклад/музей надіслати на електронну адресу mapugcc@gmail.com усю необхідну інформацію. Не забудьте вказати, чи є у вас мощі святих, чудотворна ікона або джерело.

Зразком для того, яку саме інформацію ми від вас очікуємо, може бути, зокрема, церква і монастир Святого Василія Великого в Києві. Просимо на нашій карті http://map.ugcc.ua знайти відповідну позначку цієї церкви чи віднайти її в переліку об’єктів у правій колонці і побачити подану інформацію.

Увага! Важливим вашим завдання є разом із описом, якісними фото- і відеоматеріалами надіслати нам координати вашого храму, монастиря чи семінарії. Як їх визначити? Заходите на карти google. Наприклад www.google.com.ua/maps. Знаходите свій об’єкт (у випадках, де його не відображено, то місце його розташування), натискаєте праву кнопку мишки і в переліку опцій обираєте «Що тут?» Вам висвітлиться дві групи цифр, які потрібно нам надіслати. Для прикладу координати Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві 50.453180, 30.586529.

Створюймо разом інтерактивну карту УГКЦ!

вівторок, 19 липня 2016 р.

19.07.2016р. Б. / Українсько-польське примирення – надія для європейського християнства

Цьогорічна проща до Зарваниці, яку очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, і на якій був присутній Глава Конференції католицьких єпископів Польщі Архиєпископ і митрополит Познанський монс. Станіслав Ґондецкі, могла би стати переломним моментом у польсько-українському примиренні.

В часі нічних чувань, Блаженніший Святослав зазначив: «Ми разом хочемо вести наші народи дорогою примирення, бо це є та дорога, якою можуть і повинні іти християни Європи у ІІІ тисячолітті. Ми особливо молимося за цей тиждень у Польському Сеймі, щоб політики якимись невластивими термінами не знищили ту справу польсько-українського примирення, яку наші Церкви вже століттями разом чинять і йдуть разом вперед…».

Цей драматичний заклик підтвердив і Глава польського католицького єпископату: «Ми – поляки і українці є братами. Першочерговим у цьому братерстві є та сама єдність віри, яку ми прийняли практично одночасно. Цього року ми святкували 1050-річницю хрещення Польщі, а ви нещодавно святкували 1025-річницю хрещення Русі. І це братство не стосується тільки минувшини, воно стосується теперішнього і майбуття».

Вочевидь провідники місцевих осередків Партії Христа, яка існує вже 2000 років, набагато краще розуміють ситуацію, аніж провідники партій, які виникли кілька десятиліть тому, чи тим більше партій-«одноденок».

Українсько-польське примирення, яке би скріпило українсько-польський союз важливе не тільки і не стільки для протистояння московитській агресії, як в першу чергу для порятунку європейського християнства. На це неоднозначно натякнув Архиєпископ Познанський: Перебуваючи на Синоді єпископів Католицької Церкви, який був присвячений питанням сім’ї, ми разом з Блаженнішим Святославом були в одній робочій групі ми разом по-лицарськи боронили правди католицької віри. Я подивляв той факт, що Його Блаженство не тільки виявися дуже обізнаним у цих питаннях, але і тим, що Його Блаженство мусів боронити присутність Святого Духа на цьому Синоді. Маєте не тільки Верховного Архиєпископа, але Великого Архиєпископа. Можете гордитись ним».

Як би це патетично не звучало, але зараз саме на українських і польських католиках лежить велика частина відповідальності за збереження християнства в Європі. Так це правда, доля українсько-польського примирення зараз насамперед перебуває в руках Польського Сейму, який своїм голосування може знищити це примирення, або активізувати його.

Але над всім цим є Бог, Який усе сотворив і всім управляє. Тому цими днями ми мусимо активізувати свої молитви за те, щоб Бог не дав політикам завалити справу українсько-польського примирення.

О. Орест-Дмитро Вільчиснький

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 18 липня 2016 р.

18.07.2016р. Б. / Війну на Донбасі розпочав паламар Києво-Печерської лаври, - журналіст

Бойовик Сергій Журик із позивним "Ромашка" командував терористами в першому бою АТО на Донбасі, коли 13 квітня 2014 року в Слов’янську в результаті нападу на співробітників СБУ загинув капітан "Альфи" Геннадій Біліченко.

Про це пише в своїй статті "Бойовики Московського патріархату – учасники захоплення Слов'янська загоном "Крим" ФСБ РФ. Про початок війни на Донбасі у 2014-му" журналіст, головний редактор видання "Цензор.НЕТ" Юрій Бутусов.

Як припускає журналіст, Журик був співробітником охоронної структури Києво-Печерської лаври і був "позаштатним паламарем Києво-Печерської лаври".

За словами Бутусова, на початковому етапі війни його роль в загоні ФСБ РФ "Крим" не поступалася за значенням ватажкові бойовиків, росіянину Ігорю Гіркіну.

"Журик завдяки тому, що мав професійну підготовку, забезпечував Гіркіну дії в Україні через свої зв’язки в УПЦ МП. Очевидно, це він привів Гіркіна у Слов’янськ в резиденцію протоієрея Віталія. "Ромашка" командував ударним підрозділом Гіркіна, і саме він керував першою атакою на співробітників українських правоохоронних органів", – наголошує Бутусов у своєму Facebook.
Окрім того, за його даними, Журик також взяв участь в нападі банди Гіркіна на фотограмметричний центр ЗСУ в Сімферополі 18 березня 2014 року, в результаті якого бойовики влаштували безладну стрілянину, застрелили російського найманця Руслана Казакова і вбили першого українського військовослужбовця в цій війні – Сергія Кокуріна.

Як повідомляє Бутусов, із 52 бойовиків загону ФСБ РФ "Крим", який захопив Слов’янськ 12 квітня 2014-го, п’ятеро були російські агенти, які проживали в Києві та входили в охоронні структури Московського патріархату.

"Снайпер Сергій Журик, паламар Києво-Печерської лаври", в цьому загоні зіграв куди важливішу роль, ніж сам Гіркін. Саме Журик був керівником нападу на співробітників СБУ 13 квітня. Це був перший бій АТО на Донбасі, в результаті якого загинув капітан "Альфи" Геннадій Біліченко. Паламар Лаври почав війну на Донбасі", – зазначає журналіст.

Нагадаємо, восени 2014 року місто Слов'янськ було захоплено проросійськими бойовикам під керівництвом громадянина РФ, полковника ФСБ у відставці Гіркіна, 13 квітня 2014 року в Слов'янську почалася антитерористична операція, яка закінчилася через два з половиною місяці, 5 липня, коли українські військові повністю звільнили це місто від незаконних збройних угруповань. Того ж дня Збройні Сили України увійшли до Краматорська, яке було одним з вузлів незаконних збройних формувань на півночі Донецької області.

Після цього в Слов'янську було виявлено численні сліди діяльності окупантів, такі як три масових поховання, зокрема на кладовищах по вул. Дем'яна Бєдного та вул. Смольній; також влітку минулого року в самому центрі міста поруч з дитячою лікарнею по вул. Урицького 12 була проведена ексгумація братської могили жертв терористів; крім того, на дні озера знайшли сотні тіл терористів. Також у Мережі було опубліковано відео, на якому знято частину похоронної процесії в Слов'янську – убитих терористів закопують прямо біля дороги коло паркану в одну суцільну могилу, більше схожу на окоп або канаву.

суботу, 16 липня 2016 р.

16.07.2016р. Б. / «Ненависть хоче, щоб ми теж ненавиділи, але Рік Божого милосердя закликає нас до молитви», – Глава УГКЦ у листі-співчуття

Після скоєного жахливого терористичного акту в Ніцці я хотів би висловити від імені Української Греко-Католицької Церкви нашу духовну солідарність і наші глибокі та щирі співчуття сім’ям загиблих. Наше переживання терору не є теоретичним. Наше минуле і наше сьогодення дають нам зараз, перед лицем сліпого насильства, можливість відчути ваш біль.

Такі слова написав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у листі до владики Джорджа Понтьє, Президента Єпископської Конференції Франції, в якому висловив своє співчуття з приводу теракту в Ніцці.

«Перед лицем трагедії, що кидає великий виклик європейській ідентичності, ми висловлюємо нашу близькість і підтримку вам, представникам влади, католикам і всім людям доброї волі у Франції», – зазначив Предстоятель УГКЦ.

Блаженніший Святослав запевнив про молитву за всіх постраждалих: «У молитві ми пом’янемо жертв нападу і обіймемо їхніх рідних. Терористи хочуть залякати нас. Вони намагаються викликати в нас паніку та агресію. Ненависть хоче, щоб ми теж ненавиділи, але Рік Божого милосердя закликає нас до молитви за їх прощення».

пʼятницю, 15 липня 2016 р.

15.07.2016р. Б. / Італійська катехитка: Особа з особливими потребами є ресурсом, а не тягарем

«Особа з особливими потребами є ресурсом для спільноти, а не тягарем». У цьому переконана сестра Вероніка Амата Донателло, яка очолює відділ катехизації неповносправних осіб Національного Катехитичного Бюро Італійської Єпископської Конференції. Цими думками вона поділилися з журналістом Ватиканського Радіо після зустрічі з Папою Франциском, що відбулася у червні в рамках святкування 25-річчя згаданого відділу.

«Всіх приймати і всіх вислуховувати. Саме про це нам пригадав Папа. Особи з особливими потребами існують щодня, а не лише тоді, коли відбуваються присвячені їм події. Тому, як християни, ми покликані займатися ними: і в тому, що стосується приготування до Святих Тайн, до християнського втаємничення, і шляхом створення інклюзивних ораторіїв, через допомогу парам, які мають дітей з вадами розвитку та організацію вільного часу для цих людей, або ж допомагаючи їм брати участь в таких заходах, як Всесвітній День Молоді».

За словами черниці, шлях, пройдений протягом 25 років, був шляхом «переживання присутності особи з особливими потребами як дару». «Як навчав Папа Венедикт XVI, силою Хрищення неповносправні особи є такими ж євангелізаторами у спільноті, як і ми», – зазначає сестра Вероніка, наголошуючи на тому, що найважливішим є «встановити стосунки, дивитися на ближнього не через призму його обмежень, але на те, ким він є, як особа, як охрищений, як той, що дає те, що може, подібно до того, як це чиню також і я».

«Як нам пригадав Папа Франциск, – додає черниця, – кожен з нас, відчувши на собі погляд любові, відкривається. Папа також пригадав нам про “апостолят слухання”. Адже часто, коли стаємо перед обличчям інвалідності, іншості, хвороби, то відчуваємо такий страх, бачачи власні обмеження, і починаємо застосовувати заготовані фрази, такі як “Ісус тебе любить”, “Бог дав тобі хрест, який ти можеш нести”. Важливішим, натомість, було би вислухати. Але “слухати” здатний той, хто дивиться на іншого, як на особу і любить іншого таким, яким він є».

середу, 13 липня 2016 р.

13.07.2016р. Б. / Любомир Гузар: у сучасної влади на першому місці могутність, а не служіння

Колишній голова Української Греко-Католицької церкви кардинал Любомир Гузар є моральним авторитетом мільйонів українців: християн і представників інших релігійних конфесій, віруючих і атеїстів. І це у суспільстві, що потерпає від постмайданного розчарування, язви війни, корупції, популістів, низького рівня життя і ще десятків проблем. Чому? Він не замішаний у скандалах, говорить про важливе просто, по-людськи. Він не тримається за титули та важелі впливу - у 2011 році кардинал добровільно подав у відставку, давши дорогу молодшому предстоятелю УГКЦ. Тому йому вірять, незважаючи на загальну кризу довіри у нашому суспільстві.    

З 83-річним кардиналом ми зустрілися у його резиденції у селі Княжичі під Києвом. Любомир Гузар майже нічого не бачить і погано чує. Наша довга розмова не могла його не втомлювати. І все ж він терпляче відповідав на запитання, розмірковуючи на тему війни, імперського комплексу Росії, об'єднання християнства, вільного носіння зброї, "прав" сексуальних меншин і багато іншого.  

-  Ваше Блаженство, перед Україною зараз стоїть нелегкий вибір: війна чи мир. Мир нам пропонують крихкий і на умовах, м'яко кажучи, неприйнятних. Проте й війна - це зло, як ви неодноразово казали. То чи варто Україні погоджуватися на невигідний мир, чи це менше зло, на ваш погляд?   

- Ми мусимо зрозуміти, що є різниця між миром і перемир'ям. Перемир'я - то є пакт неагресії. Але не це бажана розв'язка. Щоб досягти миру, обидві сторони, які є заангажовані, мусять його прагнути. Не може бути так, щоб одна сторона хотіла миру, а інша робила послугу: "Ну, добре, не будемо на тебе нападати". То лише перемир'я. Там, де тільки одна сторона бажає миру, його не буде. Псевдомир нам практично нічого не дасть. Може, на 2 тижні перестануть стріляти, а пізніше знову почнуть.  

 -  А ви вірите в те, що колись Росія подолає свій імперський комплекс і між нашими народами встановиться мир? Що для цього має статися?

-  З історичної точки зору, складно сподіватися. Але, думаю, Росія скоріше чи пізніше повинна усвідомити: або війна, або мир. І якщо війна, то вона буде однаково страшною для всіх. І не факт, що Росія однозначно виграє цю війну. Ми знаємо приклади Беніто Мусоліні, Адольфа Гітлера. Гітлер думав, що захопить все, що захоче, своїми військами. Але він програв. Теж саме чекає Росію, якщо вона буде хотіти війни.

Інша розв'язка, розумна розв'язка - мир, який забезпечить спокій у цілій Європі, тим більше на її сході. Чи Росія до цього готова? Зараз виглядає так, що не дуже.

Я дивлюся на історію. Були Володимир Ленін, Йосип Сталін, радянська система. І ця система ще жива. Подивіться далі у минуле. Росія ніколи не була спокійною. Шкода, бо війна буде для російського народу нещасливою розв'язкою. Імперські амбіції нічого не дадуть цій країні.

Дай Боже, провід російської держави зрозуміє, що тільки щирий, правдивий мир може бути корисним їх народу. Проте це лише моя мрія.

-  Біблія вчить нас пробачати. Але чи можна пробачати все і всіх. Чи можна пробачити Володимира Путіна, Віктора Януковича, терористів, що вбивали і вбивають українських солдатів на Донбасі? 

- Завжди можна пробачати там, де є добра воля, розкаяння. Тож, можна. Чому ні?

Проте, знаєте, я маю трохи сумний досвід, хоча й не державних, а церковних відносин. Колись я звертався листом до провідників російської церкви. У ньому йшла мова про встановлення здорових відносин між українською та російською церквами, адже історія ХХ століття прикра.  Але вони мені сказали, що не мають, за що вибачатися. Ще раніше вони так само відповіли Блаженнішому Мирославу Любачівському (попереднику Блаженнішого Любомира на чолі УГКЦ - Ред.). Вони не почувають себе винними у будь-чому.

- Українським солдатам на Донбасі доводиться стріляти в супротивників. З одного боку, вони захищають свою землю. З іншого, вони порушують заповідь "не вбий". Як бути з цією моральною дилемою? 

- Справа в тому, що війна - то період, під час якого, на жаль, вбивство стає можливим. Від найдавніших часів до сьогодення війна є така за своєю природою. Це не є щось бажане. Це не є щось добре. Але так є.

В обставинах, коли хтось нападає, я мушу боронитися. Точніше, я можу не боронити себе, якщо такий мій вибір. Але я не можу не боронити інших. Інколи ця оборона полягає у вбивстві. На жаль. В обставинах війни, коли є виразна агресія, інакше бути, здається, не може. Це надзвичайно прикро, але то є факт.

Наші воїни, що стоять на Донбасі, боронять не виключно себе. Вони захищають усіх нас. І хоча, на мою думку, Західна Європа не зовсім це розуміє, вони боронять не тільки Україну. Якщо б не було агресії, то й захищатися не потрібно було б.  
  
-  Церква в Росії фактично є знаряддям влади, знаряддям пропаганди. Але чому у віруючих росіян не виникає світоглядного дисонансу між діями Кремля і заповідями, які потрібно сповідувати: не вбий, не вкради, не бажай дому ближнього твого? Окупувавши Крим і частину Донбасу, вони ж фактично вкрали дім у сотень тисяч українців. 

- Це дуже складне питання. Я не так добре знаю Росію, але певний, що там є немало людей, які не згодні з політикою Кремля. Є люди, які навіть сьогодні публічно засуджують поведінку російської влади. Скільки їх? Не знаю, але, думаю, більше, ніж здається.

Щодо іншого населення, ми ж розуміємо, що вони знаходяться під впливом дуже сильної пропагандистської акції. Їм кажуть: "Ми мусимо боронитися, бо на нас нападають". Не дуже продуктивна політика. І приносить вона тільки біль і жаль. Але що поробиш? Багато людей у таку пропаганду вірять.

- Якщо Україна колись поверне окуповані території, що робити з проросійськими настроями, які там панують? Не можна ігнорувати той факт, що частина людей в "ЛНР-ДНР" і Криму ненавидить Україну та не хоче жити в ній, то що з ними робити?

- Влада мусить за допомогою мудрої політики переконати людей, що в Україні їм буде краще. Згадаймо, у 1991 році ті люди голосували за Україну. Як воно сталося? Чому воно сталося так, що ми дійшли до такого? Наскільки проросійські настрої є питомими у Криму та на Донбасі? Дуже складні питання.

Є думка, що наша влада занедбувала до якоїсь міри здорове ставлення до української держави у цих регіонах. Я сам колись їздив до Криму і чув, що говорили там люди. Вони казали, що не бачать достатньо щирого бажання держави усвідомити їх ситуацію. Уже тоді щось було не в порядку. Думаю, ця ситуація стала можливою власне через недбальство нашої влади, яка не змогла забезпечити тим людям спокійний, нормальний розвиток, яка не допомогла їм зрозуміти, хто вони є, що для них є добре і що є правдиве.

Протягом майже цілого минулого століття тут була дуже інтенсивна радянська пропаганда, яка "виховувала" людей. І ми ще не позбулися радянських способів мислення. Я б дуже радо бачив, якщо б наші науковці (історики, соціологи) представили глибинну студію того, що діялося та діється з українцями. Бо я ще не бачив праць, які б глибинно пояснили - чому? Чому ми опинились там, де є наразі.  

- Зараз багато людей розчаровані діючою владою. Вони вважають, що здобутки Майдану були втрачені. Це може привести до третього Майдану, на ваш погляд?

- Мені здається, що були дуже високі очікування. І так, вони не виправдалися. Одну з причин того я вже згадував. У багатьох відношеннях у нас ще пострадянська ментальність.

 Наведу наступний приклад. Елементом радянської ментальності було те, що люди думали: влада про все подбає. Пересічний громадянин повинен тільки чекати та приймати все те "добро", що йому несуть. Вони думали, що влада творить дива. Не було усвідомлення того, що треба чогось домагатися самим. На мою думку, це ще багатьом притаманне.

Люди нарікають на владу, вважаючи, що вона повинна дати їм усе. Але влада так не налаштована, бо вона також страждає від пострадянського синдрому - на першому місці могутність, а не служіння. До того ж, не вистачає здорової політичної культури.

Ми хочемо бути демократичною державою. Майдан великою мірою це заманіфестував. Люди, які там стояли, щиро мріяли. Але мрії треба втілювати у життя працею. Нам ще треба навчитися здобувати те, про що мріємо. Це непросто, бо люди досі чекають, що хтось прийде і дасть їм усе. Проте так не буває.

-  Одна з найтяжчих хвороб українського суспільства - корупція. Політики часто кажуть: щоб її подолати, треба значно підвищити зарплатню держслужбовцям. Тим же суддям її вже підвищили. На ваш погляд, матеріальне заохочення - ефективний механізм боротьби з цим явищем?
   
- До якоїсь міри так. Це видно на прикладі інших держав. Пригадую випадок, коли наш чоловік поїхав, здається, до Іспанії і щось там порушив. Він хотів підкупити правоохоронця, який його зупинив. А той сказав йому: "Ні. Не візьму. Я і так вдосталь заробляю". Тож, фінансове забезпечення до якоїсь міри допомагає.

Але корупція - це дійсно душевна хвороба. Я вже говорив, що дуже хотів би побачити глибинний аналіз духовної ситуації в Україні, студію, яка б відповіла на питання: "Чому корупція так глибоко засіла в душі людей?" Не думаю, що це тільки фінансова проблема. Там є щось глибше. Не знаю, що саме. Але знаю, що розуміння того, чому це діється, допоможе побороти корупцію.    
      
- Нещодавно в Україні пройшов Марш рівності. Ставлення церкви до сексуальних меншин консервативне. Проте дискримінація, неповага до людей з нетрадиційною орієнтацією наразі не відповідає вимогам цивілізованого суспільства. Як вирішити цю дилему?

- Це надзвичайно делікатна ситуація. Є люди нетрадиційно наставлені. Не можна цього заперечувати, не можна від цього ховатися.

Проте мусимо усвідомлювати, що для нас усіх, якими б ми не були, є один Божий закон. Він зобов'язує всіх однаково. Ніхто з нас не має витребувати для себе особливих умов.

Думаю, ми повинні ставитися до людей з нетрадиційною орієнтацією з розумінням. Але ми проти того, щоб гомосексуалізм пропагувався як варіант норми статевого життя.  

- Також зараз в Україні існує дискусія щодо дозволу на вільне володіння зброєю. Дехто каже, що суспільство до цього не готово. Інші вважають, що люди мають право на захист, а злочинцям і зараз дістати зброю - не проблема. Що ви думаєте з цього приводу? 

- Знаєте, я колись жив у США. Там також була подібна проблема, хоча, може, вона й не була такою виразною. Монастир, у якому я жив, знаходився на відшибі. І нам навіть радили обзавестися зброєю. Не для того, щоб стріляти, а для того, щоб дати сигнал.

Але мені здається, що не можна масово розв'язувати ці проблеми. Це може призвести до того, що всі люди будуть жити ніби на фронті. Думаю, було б набагато ліпше, якщо компетентна влада краще б пильнувала ситуацію, щоб пересічний громадянин не мусив сам себе збройно обороняти. Бо це робить життя дуже прикрим, вічно настороженим.

Державна влада має дбати про те, щоб народ жив у спокої. Людей, які беруться до зброї невиправдано, треба адекватно карати. Правоохоронні органи мають зробити так, щоб громадянам не потрібна була зброя для самооборони. Так, є особливі обставини. Проте я однозначно не є прихильником того, щоб усі могли з легкістю здобувати зброю і махали нею. Як я вже казав, це зробить життя прикрим.        

- Як ви ставитеся до прохання Ради надати автокефалію Українській православній церкві? Дехто вважає, що це об'єднає українське суспільство, але дехто думає навпаки.

- Якщо б УПЦ надали канонічне визнання, це було б дуже добре, на мою думку. Бо зараз дуже складна ситуація. Багато віруючих опинилися у неприємних обставинах через агресію Росії.   
Проте є один момент. Держава не повинна пхатися до церковних справ. Віруючі люди під проводом свого духовенства мають вирішувати це питання.

Я не маю жодного сумніву, що в Україні має з'явитися єдина церква, якою вона була за часів Володимира Великого. І зараз ми всі маємо прагнути єдності та працювати у цьому напрямку. Крім того, важливо пам'ятати, що Ісус Христос заснував одну церкву. Зараз ми маємо 4 великі частини колишньої Київської церкви Володимирського хрещення: УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ. Проте це не є 4 церкви. Це лише 4 гілки єдиної церкви. Крім того, є протестанти, які також християни. Якщо ми хочемо бути істинними християнами, повинні робити усе можливе, щоб об'єднатися. Але це об'єднання не має бути завданням держави. У неї свої проблеми, свій головний біль, свої обов'язки. Віряни самі повинні зробити глобальне об'єднання християнства можливим.  

- Об'єднання християнства - це питання років, десятиліть, століть?

- Скільки часу роз'єднували, стільки й знадобиться, щоб заново разом зліпити. Цей процес нелегкий і повільний. Але, якби ми всі щиро бажали об'єднатися, він був би не таким довгим. Якщо ж буде так, як наразі, то об'єднання буде не скоро.  

- Якщо повернутися до масштабів країни, дехто засуджує українців, які залишаються прихожанами церкви Московського патріархату, не дивлячись на агресію Росії. Що ви думаєте з цього приводу? 

- Важливо те, як ці люди бачать себе: як членів Російської православної церкви Московського патріархату чи як членів Української православної церкви. Тут є складнощі. Віряни мають самовизначитися.   

Якщо б українська і російська церкви прагнули миру, то набагато легше б розв'язувалась навіть політична ситуація. А ось заангажованість церкви, її використання у політичних цілях нікому не йдуть на користь. Церква мусить бути собою - не політичною і не державною.

Ситуація, про яку ви ставите питання, є дуже складною. Члени цієї церкви (і миряни, і духовники) мають запитати себе: чого ми хочемо насправді?

Треба й глянути трошки в історію: як так сталося, що частина української церкви стала підданою російській? Чому РПЦ МП претендує на УПЦ як на свою канонічну територію? Чи виправдано це? Нам потрібна велика розсудливість, щоб ми вийшли з цієї ситуації по-Божому.

- Як ви ставитеся до обов'язкового викладання в українських школах "Християнської етики"? В Україні живуть представники різних релігій, різних гілок християнства. Уроки "Християнської етики" - це не нав'язування їм цінностей релігії, яку вони не обирали?

- Думаю, тут є серйозне непорозуміння. Що таке предмет "Християнська етика"? Це не є катехизація (процес навчання християнській вірі - Ред.). Це культурологічне представлення духовної, релігійної приналежності нашого народу. Тобто ціллю предмета не є насилу робити всіх учнів християнами. Ціль - пояснити, яка була історія того, що Україна є християнською державою.

Можемо уявити, скажімо, Іран чи Туреччину. Там є предмет "Мусульманська етика". Дітям у школі пояснюється, чому їх країна є мусульманською. Проте викладення предмета "Християнська етика" має відбуватися без нав'язування християнства. Бути християнином - вільний акт. Кожен має вирішити це для себе. "Християнська етика" має бути культурологічним, історичним предметом, але не релігійним. Катехизація - це справа церкви, і відбуватися вона має у громадах, парафіях, а не в школах.    

- Зараз багато українців вирішують не хрестити своїх дітей, коли вони маленькі. Вони вважають, що коли дитина виросте, вона сама вирішить, чи хоче бути хрещеною або в якій церкві хоче бути хрещеною. Що ви думаєте про це?    

- Є певна традиція. Ми, греко-католики, хрестимо дітей маленькими - немовлятами. Проте наші співбрати протестанти мають звичай хрестити людей у більш зрілому віці, коли вони можуть зріло обрати християнство. Це питання церковних громад і традицій, яких вони притримуються.  

- Ви закликали до того, щоб усі християни святкували Різдво в один день, адже календар - це лише обчислення часу. Як ви вважаєте, коли українці будуть готові прийняти такий підхід? Чи, можливо, вони вже готові?

- Особисто для мене проблема календаря суто другорядна. Це дещо дуже умовне. Є інші проекти календарів, нібито більш досконалі. Зокрема, науковці випрацювали більш зручний, на їх думку, принцип літочислення, коли б, наприклад, 29 червня припадало кожного року на один і той самий день. Пропозиція прийняти цей календар навіть виносилася на обговорення Організації Об'єднаних Націй. Але це все астрономічна справа, а не релігійна.

- І все ж таки: українці це розуміють?

- Їм ще треба це усвідомити. Необхідно їм про це говорити. Не треба освячувати календар. Наступного століття Різдво будуть святкувати не 7, а 8 січня (накопиться різниця у часі - Ред.). То що казати тоді? Змінні речі не треба канонізувати.

Аліна Купцова

понеділок, 11 липня 2016 р.

11.07.2016р. Б. / "Хресна хода за мир" у Харкові пройшла з георгіївськими стрічками, Сталіним та Миколою ІІ

У Харкові за організації Харківської єпархії РПЦвУ МП (т.зв. "УПЦ МП") вчора, 10 липня, проходила "хресна хода за мір".

У зв'язку з її проведенням на деяких вулицях у місті частково було обмежено рух транспорту, - повідомляє місцеве видання "Городской дозор".

У twitter повідомляють, що окрім церковних символів учасники ходи мають сепаратистську символіку, зокрема, у натовпі можна побачити георгіївські стрічки. Також серед учасників заходу є люди зі значками із зображенням Сталіна та Миколи II.

неділю, 10 липня 2016 р.

10.07.2016р. Б. / На Донеччині стався розбійний напад на оселю священика

7 липня в м. Констянтинівка, що на Донеччині, стався розбійний напад на оселю о. Віталія Кестера, настоятеля парафії Святих рівноапостольних Володимира та Ольги УГКЦ Донецького екзархату.

 Близько 22:30 години зловмисники, розбивши вікно будинку, де мешкає священик із сім’єю, намагалися проникнути в приміщення. Священик, почувши звуки знадвору, відреагував на це, відкривши двері. Зловмисники, погрожуючи й вживаючи нецензурну лексику, почали бити о. Віталія в обличчя кастетом. Таким чином, вони розсікли йому обличчя вище носа. В оселі зчинилася бійка. «Священик не розгледів обличчя цих людей, бо вони були в балаклавах. З місця злочину ці люди втекли», - розповів о. Іван Василенко, близький друг потерпілого. Він припускає, що розбійний напад стався, з метою пограбування, або ж через священнодії греко-католицького капелана на передовій. «Священик вдома був із дружиною та сином, які психологічно постраждали. Уночі отцю поклали шви на обличчя», - додав він.

Варто зазначити, нещодавно на о. Василя Іванюка, декана Краматорського деканату Донецького екзархату УГКЦ, було здійснено наїзд автівкою. Священик переходив дорогу біля храму, де служить. На нього цілеспрямовано мчав автомобіль. Священик одразу подав позов до міліції, так як йому вдалося записати номера автомобіля. Виявилося авто з такими номерами не зареєстроване.

Руслана Ткаченко

суботу, 9 липня 2016 р.

09.07.2016р. Б. / Щоб об’єднатися, нам потрібно любити Бога і любити ближніх

Два тижні тому я запропонував шановним читачам "Української правди" колонку, темою якої була єдність Христової Церкви. Цю колонку прочитали тисячі осіб, набагато більше як зазвичай. Значить, тема єдності Церкви цікавить багатьох людей. Треба сказати: Богу дякувати!

Як звичайно буває, не всі читачі були задоволені висвітленням теми. Це не дивно, але й не погано, бо інший погляд часто стає нагодою глибше подумати, старатися вивчити ситуацію. Вдячний за критичне читання тексту, автор цих рядків хоче дещо пояснити, дещо доповнити, із надією, що в такому дусі повинен відбуватися діалог, тобто щире спільне намагання шукати істину.

Передусім бажаю нагадати, що таке Церква. Дуже часто під цим словом розуміють тільки ієрархію – єпископат. Коли вживається вислів "Церква каже", то зазвичай мають на думці якийсь документ, якесь звернення єпископів. Для декого поняття "Церква" – це духовенство, тобто священики, проповідники. Таке розуміння не хибне, але й не повне.

Бо Церква – це не тільки священнослужителі, а й увесь зібраний у Господі Божий люд, зокрема й миряни, – усі, що визнають триєдиного Бога, воплоченого Божого Сина Ісуса Христа, приймають Боже об’явлення у святих книгах Біблії, послуговуються Святими Тайнами як засобом освячення і об’єднані на зразок трьох осіб Пресвятої Тройці.

Ще перед народженням Ісуса Христа існував вибраний народ, головним завданням якого було зберігати обітницю про прихід Месії. Коли з народженням, життям, смертю та воскресінням Ісуса обіцяний Месія Христос прийшов і звершив своє спасенне посланництво, поняття Божого люду поширилося на все людство, на всіх, хто прийняв християнську віру. Єпископи та священики виконують особливе служіння – навчання, освячення та проводу цього народу, тобто Церкви, але вони є не винятковими її членами, а радше слугами.

Як було сказано в матеріалі, опублікованому два тижні тому, Божий люд, хоч розсіяний на всій Земній кулі та представляє різні народи й культури, є одною Вселенською Церквою, на зразок Пресвятої Тройці. Така єдність, яку визнаємо у "Символі віри", вказує, де існує Христова Церква. Де немає єдності, християни, так би мовити, не є повноцінними. Тому ми повинні усвідомити собі цю правду і те, що практичне здійснення єдності (тобто подолання будь-якого поділу), визначає, будемо чи не будемо справжніми християнами.   

Що, згідно з Божою волею, є елементом, який робить Церкву одною? Щоб авторитетно відповісти, процитуємо слова самого Спасителя: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати" (Ів. 13, 34-35). Цю правду згодом повторять апостоли Петро, Павло та Іван – автори послань, які є інтегральною частиною Нового Завіту.

А як це сталося, що між християнами існують такі поділи? Коли і чому одна Церква, яку установив Христос, поділилася на стільки фрагментів?

Ми, люди, через свою гріховність несправедливо піднесли другорядні елементи до рівня істини. Так, для прикладу, існують різниці культури, політичні інтереси, пожадливість. Ми наполягаємо, що наша прив’язаність до тих речей є необхідними для нашого духовного добра. Натомість ми забули, більше чи менше свідомо, що суттєвим є лише одне - любити одне одного так, як Ісус любив і любить нас. А що означає любити? Жити в правді і бажати одне одному добра.

Ісус Христос виразно і недвозначно вчить, яка є найважливіша заповідь, що її християни мають притримуватися: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша  і перша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 37-38).

Вище було згадано, що ми, люди, поділили Церкву, вважаючи, що багато інших елементів, крім тих, про які говорить наш Спаситель, є так само важливими для існування і життя Церкви. І що з цього вийшло? Замінюючи Божу науку та захоплюючись не Божими, а інколи явно гріховними псевдоцінностями, ми ввели згубний поділ у святу Церкву.

Сьогодні, на превеликий жаль, Христова Церква поділена, розчленована. Всесвітня Рада Церков, представники якої недавно відвідували Україну, має понад триста груп, які вважають себе Христовою Церквою. Не треба виходити навіть за кордони нашої рідної землі, щоб бути свідком чисельного поділу. У межах своєї держави ми можемо переконатися, яким трагічним явищем є поділ між християнами (поділ Церкви), скільки спричиняє він лиха, непорозумінь, а інколи ще гірше – ненависті!

Для нас, які хочемо бути вірними синами і дочками Христа, може бути тільки один спасенний розв’язок: любити Бога і любити ближніх. А як таку любов плекати? Над цим нам усім треба дуже серйозно замислитися.          
 
+ ЛЮБОМИР

пʼятницю, 8 липня 2016 р.

08.07.2016р. Б. / о. Павло Дроздяк: «Лідером моєї «партії» є Христос»

Духовне капеланство у Львівській міській раді – це унікальний досвід, який не має своїх аналогів в інших містах України. Отець Павло Дроздяк, прес-секретар Львівської Архиєпархії УГКЦ, служить капеланом в ЛМР вже близько трьох років. Священик згадує, що цей час був надзвичайно складним через суспільно-політичні виклики у державі. Із захопленням духівних пригадує посвячення погруддя Митрополита Андрея Шептицького у приміщенні Львівської міської ради під час подій Революції Гідності, що було свідченням особливої молитви у Ніч гніву. З отцем Павлом Дроздяком говоримо про важливість капеланського служіння в органах місцевого самоврядування, а також особисті духовні виклики.

– Отче, як ви сприйняли звістку про те, що будете капеланом Львівської міської ради? Які перед вами були виклики?

– Це було несподівано, проте я прийняв цю звістку, як велику честь для себе, довіру Митрополита Львівського Ігоря (Возьняка). Перед тим я дуже активно співпрацював з прес-службою Львівської міської ради, знав середовище, мабуть, тому, Митрополит Ігор доручив саме мені цю місію. Звичайно, що  спочатку було страшно прийняти цей виклик. Оскільки мій попередник – отець Орест Фредина – дуже активний львівський священик, який має чималий досвід у душпастирстві, брав участь у візиті Папи Івана Павла ІІ в Україну. Проте у цьому випадку мене врятував мій покровитель – святий Павло. Готуючись до інавгураційної промови у Львівській міській раді, прочитав слова першого послання апостола Павла до Тимотея: «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!». Тому ці слова дали запевнення йти далі, намагатись нікого не навертати, а просто засвідчувати, що Бог є.

– Чим відрізняється капеланське служіння в ЛМР від, скажімо, служіння на парафії?

– Спочатку потрібно було налагодити співпрацю не лише з депутатським корпусом, адже в ЛМР є сотні працівників, які займаються роботою у різних підрозділах. Я не хотів, щоб у мене був персональний кабінет. Не хотів, щоб мене сприймали, як чергового працівника. Основне, що у нас у раді є каплиця, яка є екуменічною. Я називаю її «місцем зустрічі» − тут відбувається молитва або просто духовні бесіди, де ми можемо побачитись, порозмовляти, провести нараду. Це місце, яке позбавлене бюрократичного духу. Тішуся, що ми маємо нашу каплицю. Впродовж Великого посту намагався відвідати наші районні адміністрації. Мав короткі зустрічі-реколекції з працівниками. Спочатку була неоднозначна реакція, мовляв, що тут робить священик. Але пізніше звикли до моєї присутності. Дуже важливо підтримувати людей. Я зосередив свою увагу на тих, які працюють щоденно, інколи понад норму, бо саме вони найбільше потребують підтримки на дусі.

Крім того, кожна сесія Міської ради розпочинається молитвою та духовним словом. Це насамперед для того, щоб активізувати робочий день, а також, щоб продемонструвати, що Бог є на світі.

Моє духовне служіння у Міській раді відбувається впродовж двох скликань. Бачу, наскільки багато є позитивних зрушень. У державі відбулася Революція Гідності, тому не треба бути песимістичними і думати, що все настільки погано. Мусимо перейти цей період, коли треба викристалізувати свою думку, позицію, державність. Не боюся дорікати депутатам за спізнення, за агресивну поведінку. Хоча під час цього скликання я ще не робив зауважень. Дуже болить, коли ти є свідком політичних ігор. Адже розумієш, що у всьому цьому «буревії» ти маєш насамперед проповідувати. Коли розумієш, що за миті, коли завершиш слово, щось почнеться, просиш у Святого Духа благословення. Завжди молюся, щоб кожне зібрання пройшло добре.

Я є капеланом Міської ради не за призначенням міського голови, а за декретом Митрополита Львівського. Тільки Митрополит може мене відкликати. Працюю на волонтерських засадах, не отримуючи ніяких коштів. Вважаю це корисним у душпастирстві, оскільки є свобода – бути вільним від політичного заангажування. Ми знаємо, що політики у партії гуртуються навколо одного лідера.  Лідером моєї «партії» є Христос і його розп’яття.

– Ви вже казали, що ваше завдання – не навертати, та все ж, мабуть, були випадки, коли працівники приходили до вас і духовно змінювалися…

– Звичайно, що я не маю права всього відкрити, але можу з приємністю сказати, що такі моменти були. Це були духовні розмови. Бо навіть політики мають совість, внутрішній світ. Є розмова, підтримка. Це дуже приємно, коли депутати просять про спільну молитву чи прощу. Наразі такого паломництва не було ще. Але, коли відбувається якийсь молитовний захід чи проща, то я їх спрямовую.

– Для вас священство – це радість чи тягар?

– Для мене священство – це не просто радість, це – повітря, адже дихаєш Богом, та людьми. Через подання Митрополита Ігоря Святіший Отець призначив мене місіонером у рік Божого Милосердя. Впродовж цього часу я сам утверджуюся у вірі через досвід життя осіб, які прагнуть змінити своє відношення до Бога. Відчуваєш, наскільки Бог сильно діє у твоєму житті, хоча ти немічний, з власними упадками, але це не заважає Богу через тебе, змінити світ інших людей. Дякую Йому за цей Дар!

Юліана Лавриш

четвер, 7 липня 2016 р.

07.07.2016р. Б. / Папа закликав хворих молитися за тих, кому бракує співчуття

«Ви перебуваєте у серці Церкви!». З цими словами, цитуючи французького священника польського походження о. Жозефа Вресінскі, засновника харитативного руху «ATD-Четвертий Світ», Папа Франциск звернувся до делегації хворих, які прибули на прощу до Риму з міста Ліону разом зі своїм архипастирем кардиналом Філіпом Барбареном. Зустріч відбулася у середу, 6 липня 2016 р., в залі Павла VI у Ватикані.

«З великою радістю приймаю вас. Яким би не був ваш стан, ваші особисті історії, тягарі, які носите, це Ісус об’єднує нас навколо Себе», – сказав Святіший Отець, наголошуючи на тому, що саме «здатність приймати кожного таким, яким він є», належить до характерних ознак Спасителя, й додаючи: «Разом з організаторами, що вас супроводжують, ви даєте прекрасне свідчення євангельського братерства в цьому спільному доланні паломницького шляху. Адже ви прибули, супроводжуючи одні одних: частина – великодушно допомагаючи, жертвуючи засобами й часом, щоб ви змогли приїхати, а ви самі – даючи ближнім і нам Самого ж Ісуса».

Наступник святого Петра пояснив, що саме бажаючи розділити з хворими їхній стан, Ісус з любові став одним із них – «зневаженим людьми й забутим». «Ви, – додав він, – перебуваєте у серці Церкви, як казав о. Жозеф Вресінскі, тому що Ісус під час Свого земного життя віддавав перевагу людям, що були такими, як і ви, які переживали схожі ситуації. І Церква, яка любить і для якої є пріоритетом те, що любив і чому віддавав перевагу Ісус, не може залишатися спокійною, доки не досягне всіх тих, які зазнають відкинення, суспільного виключення, які для нікого нічого не вартують».

За словами Святішого Отця, хворі дають нам змогу зустріти Ісуса, адже говорять про Нього «не так словами, як усім своїм життям», даючи свідчення важливості «малих жестів», доступних кожному, що роблять вклад у будування миру. «Це спонукає мене замислитися над тим, – додав він, –  що думали люди, коли бачили Марію, Йосифа та Ісуса на дорогах до Єгипту: вони були бідними, зазнавали переслідувань, але між ними був Бог».

А звертаючись до організаторів прощі та тих, які під час неї супроводжували хворих, Папа склав їм подяку за те, що вони залишаються вірними настановам о. Жозефа, який закликав діяти на основі спільного життя, а не абстрактних теорій. Адже абстракті теорії «ведуть до ідеологій», які, у свою чергу, провадять до «заперечення того, що Бог воплотився і став одним із нас». Натомість, життя, розділене з бідними, «нас перемінює та навертає».

«Ви не лише виходите їм назустріч, включаючи й тих, які соромляться та ховаються, не лише супроводжуєте їх, намагаючись зрозуміти їхні страждання, але також докладаєте зусилля, аби проникнути у їхній відчай. Крім того, ви творите довкола них спільноту, таким чином, повертаючи їм життя, ідентичність та гідність. І Рік Милосердя, – наголосив Глава Католицької Церкви, – є слушною нагодою для того, щоб наново відкрити та жити отим виміром солідарності, братерства та взаємної допомоги і підтримки».

Святіший Отець заохотив хворих та тих, які їм допомагають, зберігати сміливість та навіть серед випробувань не втрачати радості й надії. «Нехай не згасне те полум’я, що палає у вас. Бо ми віримо в Бога, Який виправляє несправедливість, розраджує у випробуваннях та вміє винагородити тих, які покладають на Нього свою надію», – побажав Папа, підкресливши, що в очікування того «дня миру і світла» хворі роблять важливий вклад у життя Церкви та світу: «Ви є свідками Христа, ви є заступниками перед Богом, Який  по-особливому вислуховує ваші молитви».

У цьому контексті Наступник святого Петра доручив цим особливим паломникам «спеціальну місію», яку «лише вони» здатні виконати: молитися за тих, про кого Ісус, проповідуючи, казав: «Горе вам!». Мова йде про тих, кому Він дорікав за заскорузлість сердець. «Даю вам завдання молитися за них, щоб Господь перемінив їхні серця. Прошу вас молитися за тих, на кому лежить відповідальність за вашу бідність, щоб вони навернулися!» – сказав Папа, додаючи: «Запевняю вас, що коли ви це чинитимете, то буде велика радість у Церкві, у ваших серцях та в улюбленій любій Франції».

середу, 6 липня 2016 р.

06.07.2016р. Б. / Салезіянське Згромадження УГКЦ запрошує на Прощу та на Відпуст до Духовно-Відпустового Центру УГКЦ с. Новосілка

В СУБОТУ 9 ЛИПНЯ, 2016 РОКУ, з благословення  Митрополита і Архиєпископа Львівського Високопреосвщ. Владики Ігоря, у цей Ювілейний рік Божого Милосердя, з нагоди Відпусту і Храмового Празника на честь Положення Ризи Пр. Богородиці (15 липня), запрошуємо молодь і всіх бажаючих на  ІІІ–тю, одноденну молитовну пішу Прощу «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» до Духовно-відпустового Центру УГКЦ, с. Новосілка, Пустомитівського району: до Святого, Чудотворного Джерела і до Новосілецької Ікони Божої Матері.

Проща розпочнеться о 7.00 Божественною Літургією у Храмі Різдва Пр. Богородиці (проспект Червоної Калини, 70 - на Сихові, у Львові). 

З огляду на те, що в Духовно-відпустовому Центрі с. Новосілка, з нагоди Ювілейного року є відкриті Двері Божого Милосердя, прочани матимуть нагоду отримати ювілейний повний відпуст, виконавши умови приписані Церквою. Одними з таких умов є приступити до Святої Сповіді і взяти участь у Св. Літургії, та прийняти Св. Причастя. Зранку у Львові, в Церкві Різдва Пр. Богородиці буде можливість для прочан висповідатися, взяти участь у Св. Літургії і прийняти Святе Причастя. Інші умови, для отримання повного ювілейного відпусту, будуть виконані під час прощі.

Маршрут прощі: Львів: Храм Різдва Пр. Богородиці (проспект Червоної Калини, 70), район «Санта Барбара»,  с. Зубра, с. Жирівка, с. Вовків, с. Загір`я, с. Кугаїв, с. Підтемне, с. Раковець, і Духовно-відпустовий центр с. Новосілка.

Усі бажаючі з тих місцевостей де буде проходити проща, можуть долучитися до прощі.

Темою для роздумів під час прощі буде Боже Милосердя, та Діла Милосердя для душі і тіла.

В с. Новосілка відбудуться завершальні богослужіння, та благословення для прочан.

Завершення прощі о 21.00, для львів’ян буде можливість повернутися автобусом до Львова.

В П’ЯТНИЦЮ 15 ЛИПНЯ, 2016 РОКУ запрошуємо всіх на Відпуст і храмовий празник Положення Ризи Пр. Богородиці у Духовно-відпустовий     Центр, УГКЦ, с Новосілка.

11.00 Архиєрейська  Св. Літургія і освячення води
Богослужіння очолить Преосвящ. Владика Володимир (Груца)
єпископ-помічник Львівської Архиєпархії 

17.00 Акафіст до Пр. Богородиці

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

понеділок, 4 липня 2016 р.

04.07.2016р. Б. / «Необхідно докладати душпастирських зусиль, щоб виховувати себе і своїх вірних в дусі християнської любові і милосердя», - владика Богдан (Дзюрах)

В останній день 44-ї Зустрічі Секретарів єпископських конференцій Європи основна увага була присвячена питанню солідарності між Єпископськими конференціями. В рамках представлення цієї теми учасники зустрічі заслухали виступи чотирьох Секретарів, серед яких був і представник УГКЦ, владика Богдан (Дзюрах).

У своєму слові він звернув увагу на те, що «міжлюдська солідарність бере свій початок у Божій солідарності з людиною. Бог ніколи не залишається байдужим до долі своїх дітей, він бачить їхню нужду, чує їхнє волання про поміч, виходить їм на зустріч, простягаючи їм свою рятівну руку. Досвідчивши такою солідарності і вірної любові з боку Бога, людина стає здатною виявляти співчуття і милосердя до інших».

Секретар Синоду навів приклади Божої і людської солідарності, яку український народ та Церква в Україні відчували і надалі відчувають. Він висловив подяку представникам Єпископських Конференцій Європи за їхню тривалу солідарність з УГКЦ та з українським народом, а зокрема за «надзвичайний вияв солідарності», яким стала благодійна збірка, проведена на заклик Святішого Отця Франциска для підтримки страждаючих від війни людей в Україні.

Відтак владика Богдан поділився роздумами щодо того, як, на його думку, можна було б плекати і поглиблювати солідарність між Єпископськими конференціями європейського континенту. Перш за все, на думку виступаючого, «необхідно докладати душпастирських зусиль, щоб долати байдужість і виховувати себе і своїх вірних в дусі християнської любові і милосердя. Наступним важливим елементом являється поглиблення взаємного пізнання. Обмін інформацією, думками і переживаннями дає змогу краще пізнати духовний стан європейського суспільства, обставини, в яких живуть і діють католики різних країн, суспільно-політичний контекст, який неминуче впливає на місію Церкви в тій чи іншій країні. Уся ця сукупна інформація, поєднання з щирою відкритість і здатністю слухати іншого, дає змогу виробити спільний церковний погляд на актуальну ситуацію в Європі та сформулювати спільні відповіді на проблеми і виклики, які постають перед Католицькою Церквою на старому континенті».

До таких викликів Секретар Синоду зарахував проблеми, пов’язані з міграцією, а також необхідність здійснити процес очищення від наслідків комуністичного терору, в полоні якого перебувала значна частина європейських країн аж до 1989 року. На переконання представника УГКЦ, Католицька Церква з її моральним авторитетом, могла б і повинна започаткувати і попровадити цей процес очищення, примирення і поєднання, від якого залежатиме майбутнє пострадянських країн і цілої Європи. В протилежному випадку, «якщо діагноз не буде поставлено і рани минулого не будуть зцілені, недуга, яка напастує нас сьогодні, перекине свої метастази на інші частини континенту; якщо Церква не стане «польовим госпіталем», то всі ризикуємо, що поле війни буде поширюватися що раз більше і з непередбачуваними наслідками спершу в умах і серцях людей, а відтак – і на теренах європейського континенту».

Насамкінець Секретар Синоду єпископів УГКЦ скерував свій погляд і погляд усіх присутніх до Фатіми, звідки майже 100 років тому Пресвята Богородиця скерувала свій материнський погляд на Схід Європи, закликаючи до навернення особистого та до молитви за навернення тієї країни, яка «сіє страждання і смерть на нашому європейському континенті».

Наступна зустріч Секретарів єпископських конференцій Європи буде проведена у червні 2017 року в Румунії. 

суботу, 2 липня 2016 р.

02.07.2016р. Б. / Як чернець «винайшов музику»

Чернець Ґвідо Аретинський, який жив в італійському місті Ареццо на рубежі Х і ХІ століть, був звичайним вчителем співу. Але саме він здійснив революцію у музиці – винайшов ноти і заклав основу музичної грамоти. За це його прозвали inventor musicae – «винахідник музики» – та поставили на один щабель з Орфеєм і Піфагором.

Ґвідо-чернець

Ми не знаємо точної дати і місця народження Ґвідо д`Ареццо або Ґвідо Аретинського, який отримав своє прізвисько від назви італійського міста Ареццо, де жив і творив. Деякі дослідники називають 995 рік та кажуть, що освіту Ґвідо отримав у монастирі Сен-Мор-де-Фосе, розташованому недалеко від Парижа. Мовляв, звідси інше прізвисько – Ґвідо де Санто-Мауро (Guido de Sancto Mauro), під яким цитуються його твори.

За іншими даними, майбутній музичний реформатор народився 991 або 992 року, бо найсвіжіші дослідження датують його найвідомішу працю «Мікролог» до 1025-1026 рр., а сам чернець стверджував, що він написав трактат у 34 роки.

Відомо, що свою діяльність Ґвідо почав у бенедиктинському абатстві Помпози – на теренах сучасної Італії, яка на той час входила до складу Священної Римської імперії.

Ґвідо спочатку був церковним співаком, а потім і сам керував співочою школою монастиря. Разом зі своєю «правою рукою» братом Михаїлом він придумав, як скоротити термін навчання співаків з 10 років до двох.

Червоні та жовті лінії

Ґвідо та Михаїл переписали книгу церковних пісень Антифонарій. У пролозі, який ще називається «Інші правила про незнайомий пісноспів» (Prologus in Antiphonarium. Aliae regulae de ignoto cantu), Ґвідо скаржиться, що співаки витрачають весь свій час на вивчення пісень з голосу вчителя, а без нього не можуть засвоїти жодного рядка, «навіть якщо тренуються вдень та вночі сто років». Уведені ним правила дозволяють вивчати мелодії самостійно, «з листа».

Невми над текстом псалма

Музичні тексти тоді записували невмами – знаками, що початково спиралися на мовлення і складалися з рисок і крапок, які проставляли над текстами псалмів. Але невми могли позначати як один звук, так і кілька, не мали точної звуковисотності, а також не відображали ритму. Тобто мало що говорили співакові про мелодію. Такий невменний запис музики був поширений у Середньовічній Європі, при чому у кожній місцевості використовували свій різновид невм. По-своєму також записували музику у древніх азійських культурах, у Візантії, на Русі (знаменний спів), та у Вірменії (хази).

Neumes,_Manuscript,_XIIth_century 
Вірменські невми ХІІ століття

Ґвідо вирішив запровадити уніфіковану систему позначення звуків, щоб співак міг вивчати мелодію без вчителя.

Звичайно, у цій справі Ґвідо (бо незрозуміло хто, він чи співак) був не першим. Своя нотація існувала у древніх греків, які позначали звуки літерами алфавіту. Латинську літерну нотацію приписують Боецію, який жив у V – VI століттях. Він використовував латинські літери від А до Р, проте позначав ними струни. Тобто висота звуків завжди була різною, залежно від того, як був налаштований інструмент.

Ґвідо взяв літери Боеція за основу, але прив’язав їх до висоти звуку. Для початку він «посадив» невми на лінійки – прообраз сучасного нотного стану. Дві лінії були звуковисотними орієнтирами – F та C. Одну малювали червоним кольором, іншу – жовтим. Згодом замість кольору почали використовувати ключі-літери – скрипковий, басовий тощо.

Ноти від Святого Іоанна

Новаторський підхід Ґвідо швидко став відомим у інших монастирях, які на той час були центрами культури та науки Італії. Але у себе вдома Ґвідо зіткнувся із заздрістю та нерозумінням. Він сам порівнює себе з майстром, якого римський імператор Тиберій наказав стратити за те, що той винайшов небитке скло.

Близько 1025 року разом із Михаїлом він переїжджає до Ареццо. Там Ґвідо працює у кафедральному соборі під керівництвом єпископа Тедальда. Саме за його дорученням викладач і теоретик пише свій найбільший трактат, який за іронією називається «Коротке вчення про музичне мистецтво» або «Мікролог» (Micrologus de disciplina artis musicae).
У ньому з’являється те, що пізніше стане сучасними нотами.
1024px-Plaque_of_Guido_Monaco,_Arezzo
Меморіальна дошка з нотами на будинку в Ареццо, де жив Ґвідо
 
Нот у системі Ґвідо було шість – ut, re, mi, fa, sol, la. Для їхніх назв він узяв перші склади строф латинського гімну Святому Іоаннові Хрестителеві, тому що кожен його наступний рядок співається вище на тон. Тільки останній – Sancte Ioannes – починається з тієї ж ноти, що і п’ятий.

Ut queant laxis
Resonare fibris
Mira gestorum
Famuli tuorum
Solve polluti
Labii reatum
Sancte Ioannes
Щоб на повний голос
Змогли оспівати раби
Твоїх діянь чудеса,
Зніми гріх з їхніх вуст,
Святий Іоанн
 
Гімн Святому Іоаннові
 
Ноти Ґвідо були квадратними, а не круглими, як сьогодні.
750px-UtQueantLaxis-Arezzo.svg 
Запис мелодії гімну у квадратній нотації Ґвідо
 
750px-UtQueantLaxis-Arezzo-modern.svg
Запис мелодії у сучасній нотації

Шістьох нот Ґвідо цілком вистачало. Сьома не вводилася, щоб не створювати тритон, відомий як diabolus in musica – «диявольська музика».

Цю шестистопну систему пізніше назвуть гексахордом.

Сьома нота з’явиться значно пізніше. Її назвуть si – з перших літер слів Sancte Ioannes.
Закритий склад ut незручно розспівувати, тому у XVII столітті Джованні Батиста Доні запропонував назвати ноту do, від латинського Dominus – Господь.

Сучасне трактування назв нот виглядає так:
Do – Dominus – Господь;
Re – rerum – матерія;
Mi – miraculum – чудо;
Fa – familias рlanetarium – сім’я планет, тобто Сонячна система;
Sol – solis – Сонце;
La – lactea via – Чумацький шлях;
Si – siderae – Небеса

Назви нот Ґвідо використовував разом із латинськими літерами. Лад починався з ля, бо «найголовнішою» тональністю середньовіччя була тональність ля мінор (мовляв, у ті «темні часи» було не до мажору). Тому саме ля позначалася першою літерою алфавіту – а. Далі йшли в-с-d-e-f-g і знову а, яку пізніше замінили на сьому ступінь – h.

Під впливом авторитету Ґвідо латинська літерна нотація поширилася всією Європою. Вона використовується і до сьогодні.
A_statue_of_Guido_Monaco_on_Piazza_of_Guido_Monaco_in_Arezzo,_Italy
Пам’ятник Ґвідо Аретинському у Флоренції

Як вчити музику «на пальцях»

У системі, розробленій Ґвідо, якщо мелодія виходила за межі сексти, всі звуки вище шостої ступені утворювалися «мутацією» попередніх. Це було доволі складно, адже повний звукоряд за Ґвідо нараховував 21 щабель.

Для того, щоб учням було легше вираховувати мутації, пізніше придумали так звану «ґвідонову руку». Усі звуки гексахорда закріплювалися за певними суглобами і кінчиками пальців. Учні могли буквально на пальцях вираховувати інтервали та гами.
424.gvido3
«Ґвідонова рука», за якою вчили нотної грамоти

>
«Ґвідонова рука» проіснувала до ХVIII століття і перетворилася на сучасне сольфеджіо.

«Мікротрактат» про великі речі

У «Мікролозі» Ґвідо торкнувся багатьох музичних понять – звукорядів, інтервалів, ладів, органума тощо.

Наприклад, Ґвідо пише: «На початку мелодії ти не знаєш, що буде далі, але по закінченню її бачиш, що передувало. Тому краще за все орієнтуватися на кінцевий звук». Цим він сформулював поняття модального ладу, який твориться не за тонікою, а за фіналісом.

Guido_van_Arezzo
Також він дає кілька порад про те, як писати музику. Ось він описує таке явище, як ракохід: «Далі потрібно, щоб повторювана частина мелодії той же шлях пройшла назад у зворотному русі й навіть тими ж самими сходинками, якими вона йшла при своїй першій появі».

Так чернець каже про необхідність відповідності музики і тексту: «Характер мелодії повинен наслідувати події так, щоб сумним подіям відповідали похмурі мелодійні обороти, спокійним – приємні, а щасливим – радісні і т. п.».

А уповільнення мелодії у каденції він порівнює зі втомленими тваринами: «Звуки наприкінці рядків повинні все повільніше приходити до точки взяття дихання, так само, як зупиняються коні, виснажені важкою працею».

Урок для Папи Римського

Про музичну систему бенедиктинця стало відомо Папі Римському Іоанну ХІХ. Близько 1028 року Ґвідо запросили до Риму. Там чернець за одну аудієнцію навчив Іоанна ХІХ співати «з листа». Ось що пише про зустріч із понтифіком сам Ґвідо: «Папа надзвичайно зрадів моєму приїзду, довго розмовляв і про різне розпитував; ніби якесь диво, він все крутив наш Антифонарій і, невпинно повторюючи перераховані на початку [книги] правила, не відступився, тобто буквально не зійшов з місця, на якому сидів, поки не вивчив незнайомий йому, обраний ним довільно версикул (невеликий піснеспів), і тоді те, чому він навряд чи міг повірити [в переказах] інших, раптово виявив у собі самому».

Після зустрічі з Папою система Ґвідо була рекомендована церквою для загального вжитку.

У Римі Ґвідо пробув недовго через поганий клімат – тодішня столиця розташовувалася серед боліт. Але встиг зустрітися там зі своїм тезкою та колишнім начальством – абатом Ґвідо Помпезьким. Останній уже встиг розкаятися, що прогнав такого «самородка», і просив Ґвідо повернутися назад у «перший монастир Італії». Скоріше за все, чернець не прийняв запрошення з Помпони. Відомо, що в Ареццо він провів 10 років – до 1036-го.

Свій останній трактат «Послання про незнайомий розспів» Ґвідо адресував братові Михаїлу (Epistola Guidonis Michaeli monacho de ignoto cantu directa). За словами Ґвідо, писав він його у «далекому краї». Існують дані, що Ґвідо став пріором монастиря ордену камальдулів в Авеллано, де й прожив до смерті 17 травня 1050 року.

«Найкасовіший» автор Середньовіччя

Нововведення Ґвідо почали працювати ще за його життя. Його «Мікролог» мав стільки рукописних копій, як жоден інший музичний трактат Середньовіччя.

Популярність Ґвідо досягла того, що йому почали приписувати чи не всі музичні винаходи тих часів.

Та сьогодні із дослідженнями рукописів та листів італійця вдалося більш-менш точно відтворити роль Ґвідо Аретинського у становленні європейської музичної культури, і вона справді величезна. Не можна сказати, що без Ґвідо всі ці зміни ніколи б не відбулися. Але він, як геніальний винахідник, зміг їх ввести легко і в потрібний час.


Автор: Діана Коломоєць

Ексклюзивно для Часопису |А:| Collegium Musicum
Редактор: Тарас Демко