ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 30 червня 2015 р.

30.06.2015р. Б. / "Здрастуйте, у мене ВІЛ"

Якщо хочете дізнатися, яка справді Церква, не слухайте, що про неї говорять. Придивіться, що вона робить

Наркоманія, секс-індустрія, "вільні" стосунки. "Раптові" вагітності, помічені десь місяців через п’ять після таких самих раптових нападів пристрасті в алкогольному дурмані. Або просто необачний "випадок" – і ти вже позитивний. ВІЛ-позитивний. Здавалося, що до цього має Церква? Тим більше, що зараз нам все частіше нав’язують її образ як набундюченої старої моралістки, яка давно сама вирішує, хто тут самий святий. А Церква в цей же час руками соціального працівника надіває останній чистий підгузник на хвору на СНІД та везе до літнього табору її сина-підлітка. А між тим сідає і пише прохання. Так, знову на підгузники.

У ВІЛ-інфікованих також є діти

Служіння ВІЛ-інфікованим та їхнім дітям – один із пріоритетних напрямків для БФ "Карітас Одеса", члена великої всесвітньої родини католицьких благодійних фондів Caritas Internationalis. В маленькій приймальній на Південній, 40 часто відкриті двері. Хтось виходить із допомогою, хтось зі страхом вперше переступає поріг. Звісно, сюди звертаються не тільки ВІЛ-інфіковані. Двері "Карітасу" відкриті для багатьох людей в кризових ситуаціях, але для осіб зі статусом ситуація особлива. Невчасна допомога може поставити крапку в питанні допомоги як такої.

Є у цій праці і найособливіша категорія клієнтів – малюки. На щастя, завдяки профілактичній антиретровірусній терапії для матерів і сучасним медичним знанням більшість із них в півтора роки визнаються здоровими. Але це не означає, що батьки зможуть забезпечити їм повноцінне дитинство… Тому при "Карітасі" від серпня 2012 року працює Дитячий центр. Він був створений як для ВІЛ-інфікованих дітей, так і для здорових дітей ВІЛ-позитивних матерів. Сьогодні центр надає допомогу 30 малюкам (до 1, 5 року) і півсотні старших дітей.

Із новонародженими соціальний працівник працює на дому, здійснюючи патронаж. Праця, до речі, часто починається вже в пологовому будинку, куди карітасівці приходять відвідувати "своїх" мам. Допомога мамі з ненародженою дитиною переходить у подальшу опіку над новонародженим. Це і консультації, і транспортування, і засоби гігієни та дитяче харчування, продукти, ліки, сприяння в діагностиці. А мами трапляються дуже різні… Деякі взагалі не розуміють, що робити з дитиною. Їм потрібно все нагадувати, контролювати аналізи. Це саме той випадок, коли бажання врятувати маля вище за все, тому до батьків і їхніх проблем "Карітас" ставиться вельми терпеливо, допомагаючи вставати після кожного наступного падіння.

"Я ж ніколи не їхав поїздом!.."

Діти від 3 років відвідують Центр дитячого розвитку. Там на них чекає педагог, який проводить логопедичні заняття. Також тут готують дошкільнят до школи.

Школярі отримують допомогу в навчанні, з ними роблять уроки. Крім того, в будні діти індивідуально вивчають англійську мову. Загалом будні – час для роботи та спілкування з кожною дитиною окремо. Натомість в суботу – груповий день. Це творчі заняття (ліплення, аплікації, квілінг, солене тісто), підготовка до свят (наприклад, до Дня матері), театральні постановки, групові заняття з англійської та німецької мов. Влітку на діток чекає відпочинок, цікаві виїзди. Це екскурсії та табори в Карпатах.

Заняття з дітьми – це велика допомога і для їхніх ВІЛ-інфікованих батьків та матерів. Більшість з них за свої станом не можуть мати стабільної роботи. Тому за власні кошти всього цього ніхто би з них дитині не забезпечив. Минулого року один хлопчик, сівши до поїзда, закричав: "Невже! Я ж ніколи не їхав поїздом!" Цей хлопчик мав 11 років…

Гепатит, який зарухався

Уявіть неповну сім’ю. Мама, двоє дітей. І її статус замість батька дітей… Ця жінка потрапила до "Карітасу" одразу після пологів, коли народила сина. Її старшій донечці на той момент було вже дев’ять. Як народився цей малюк? А його просто ніхто не помітив. Мама була на т. зв. замісній терапії, коли наркотики заміняються синтетичною речовиною, яка також викликає звикання – метадоном (Хто і чому в нашій державі вважає, що таке можна називати "терапією", інше питання. – Прим. авт.). Ця терапія так вплинула на організм, що нормальні ознаки вагітності жінка прийняла власне за наслідки вживання метадону.

Додатково хвора мала гепатит, і свій "надутий" живіт сприймала просто як ще один прояв хвороби. Але одного дня "гепатит" в животі зарухався! Малюк з’явився у світ з абстинентним синдромом (в народі він називається "ломка"). "Це був жах" – коротко описує ситуацію Світлана Іванчин, керівник Дитячого центру. А мама на другий день втекла з пологового по метадон. Хлопчик народився з патологією, до того ж весь час хворів. Та й виведення його з абстинентного синдрому зайняло добрячий час. Пізніше через проект фонду "Банк добрих справ" працівники "Карітасу" збирали кошти на операцію маляті.

Ця мама, до речі, дуже хотіла покинути метадон. Але почала пити. Потім – знову метадон. Постійні злети і падіння. То береться за розум, то знову "за старе". Працівники зауважують, що якби жінці одразу замість метадону провели якісну реабілітацію, вона вже би була здорова: виглядає так, що синтетичний наркотик для хворої виявився ще гіршим, ніж "натуральний". А от діти в неї гарні, на них майже не позначилася трагедія матері. От заради доньки з сином жінка й продовжує боротися…

Домашня опіка: страсті за швидкою

Йдучи на другий поверх "Карітасу", щоби поспілкуватися зі Світланою Тоніною, керівником проекту "Домашня опіка", я зауважила на стіні білий аркуш, прикрашений фото усміхнених чоловіків і жінок. Деякі з них були позначені якось особливо. Тут стало зрозуміло, що в християнській соціальній організації завжди буде особливий напрямок піклування – боротися за життя невиліковно хворого клієнта до останнього… Ця думка стала в певному сенсі епіграфом для нашої непростої розмови.

Отже, проект "Домашня опіка" в Одесі – це п’ять соціальних працівників, троє з яких мають медичну освіту. Проект здебільшого охоплює ВІЛ-інфікованих, а також самотніх інвалідів та людей похилого віку, які проживають в одному з районів міста. Клієнти часто потрапляють до "Карітасу" через міський кабінет довіри, з яким фонд має спеціальний договір. Між іншим, тут добре налагоджені як співпраця з профільними недержавними організаціями, так і зв’язки між керівництвом та працівниками. Все це робиться заради координації зусиль і підвищення рівня допомоги хворим.

Клієнти "Домашньої опіки" – це вже важкохворі пацієнти, прикуті до ліжка або обмежені в пересуванні. Медсестри роблять їм забір крові, контролюють завіз антиретровірусних препаратів для ВІЛ-інфікованих. Люди похилого віку потребують допомоги в оплаті комунальних послуг, транспортуванні до лікарні, закупівлі товарів тощо. Для ВІЛ-інфікованих здійснюється заміна і закупка памперсів, робляться прості медичні маніпуляції, забезпечується транспортування та супровід (в т. ч. за допомогою швидкої допомоги та домовленостей з лікарнею).

Важко в цьому служінні дивитися на бідність людей. І усвідомлювати, що далеко не все з медикаментів може забезпечити навіть благодійний фонд… Зрештою, соціальні працівники можуть лише професійно підтримувати людину. Найважче, це коли надходить термінальна стадія – небезпека смерті. Важко, що не можеш взяти на себе всю відповідальність за ситуацію, тоді як швидка відмовляється везти до лікарні такого пацієнта, часом просто не їде. Тому працівникам доводиться викликати швидку кілька разів, кінець кінцем – через управління охорони здоров’я. Терпеливо запевнювати, що в лікарні "Карітас" зможе забезпечити людину необхідними препаратами.

Таким чином робиться все можливе, аби тільки витягнути людину з термінального стану. Адже ВІЛ-інфекція – неоднозначне явище. Сьогодні пацієнт може бути на грані, а завтра діагностика й адекватне лікування приведуть його до тями. Це велика радість для працівників – допомагати попри все, навіть у безнадійних ситуаціях. І бачити, що людина знову живе, приймає терапію, вертається в суспільство. Навіть коли вчорашній "майже мрець" всміхається та робить крок, а не лежить – це вже подарунок. Більшого тут і не очікують.

***
В кінці візиту до Одеси мені згадався польський фільм "Kto nigdy nie żył…" ("Той, хто ніколи не жив…"). Він про католицького священика, який духовно опікується наркозалежною молоддю, ВІЛ-інфікованими, хворими на СНІД. Переконує їх, що можна почати життя з початку. Кінець кінцем, він дізнається, що якимось чином сам заразився. Замараний, позбавлений "офіційної" довіри – але герой все одно не відступається від своїх підопічних і нікого не цурається. По суті, сам розплачується за те, чого вмовляв їх не робити.

Така вона, сьогоднішня реальність Церкви – реальність милосердної любові (саме так перекладають Caritas з латини). Ви чули щось інше? Можливо. Але краще, гадаю, раз побачити, ніж тисячу разів почути. Зрештою, це те саме, що зробили майбутні апостоли, почувши від Ісуса просте запрошення "прийдіть та подивіться!" у відповідь на спантеличене питання "де перебуваєш?..".

Ірина Максименко

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 29 червня 2015 р.

29.06.2015р. Б. / Патріарх Кирил був агентом КДБ, — експерт

Патріарх Московський і всія московская і прочая Русі Кирил в радянські часи був агентом КДБ, адже вся частина російської церкви, пов'язана з міжнародними відносинами, була пронизана агентами держбезпеки.

Таку думку висловив російський історик, політолог і релігієзнавець, професор Андрій Зубов в інтерв'ю "Обозревателю".

Він нагадав, що остання посада патріарха Кирила перед "кінцем СРСР" — заступник завідувача відділом зовнішньоцерковних відносин Московського патріархату.

"Так що його співпраця з КДБ практично не викликає сумнівів. Пригадую, патріарх Алексій I Симанський якось сказав (це було за Хрущова): "Коли я тільки став патріархом у 1945 році, я призначав дев'ять єпископів, а КДБ — одного, а зараз я призначаю одного, а КДБ — дев'ять. Так що висновок очевидний", — наголошує вчений.

Історик звертає увагу, що і в Українській Православній Церкві Московського патріархату за часів СРСР була та ж проблема — багато священнослужителів були завербовані комітетом держбезпеки СРСР.

"Всі ми вийшли з однієї радянської шинелі. А нинішнє керівництво Росії — це суцільно генерали КДБ, які поділили між собою імперські багатства і владу", — констатує професор Зубов.

неділя, 28 червня 2015 р.

28.06.2015р. Б. / Як війна на Сході відбивається на душпастирському служінні у Росії

Душпастирі з Росії, Казахстану і Прибалтики поділилися своїм досвідом служіння з учасниками курсу місійності, що триває у Львівській духовній семінарії.

О. Петро Павлишин, який душпастирює у Нижнєвартовську, розповів про особливості служіння на Півночі Росії. "У Росії я з 2007 року. Служив у Тюменській області. Це молода еміграція, люди, які виїхали на роботу. Спочатку ми не мали приміщення, ходили по квартирах, не маємо реєстрації. Почали купувати ділянки, збудували каплицю, церкву, освятили. Потреба у священиках є. Зима 9 місяців, у травні ще сніг. Тож, хто любить зиму - приїжджайте", - пожартував священик, звертаючись до семінаристів.

Він відзначив, що у Нижнєвартовську проживає 250 тисяч осіб, і 20% населення складають українці. Отець Петро зауважив, що є випадки, коли до УГКЦ приходять росіяни, яким не подобається ставлення у РПЦ.

Також О. Петро Павлишин підкреслив, що військовий конфлікт на Сході України накладає свій відбиток на життя українців у Росії і діяльність УГКЦ зокрема.

"Конфлікт відчувається. Кілька місяців тому з Прокопівська було було депортовано одного отця. Його запитали: як ви ставитеся до того, що "Крим став наш"? Він сказав, що це анексія. Йому дали місяць, щоби забратися. Мою дружину, коли почалася революція Гідності, просто не пустили до Росії без пояснення причин. Затримали і депортували. Але до людей, які там мешкають, потрібно йти, доносити правду, доносити Слово Боже. Там теж збирають гроші на підтримку нашої армії. Просто про це не говориться, все робиться тихо", - розповів отець Петро.

О. Олег Галушка, який душпастирює у Сатпаєві (Казахстан) приїхав на спецкурс разом дружиною Мирославою.

"Коли я вперше її привіз до Сатпаєва у поселення, які будували наші в'язні, вона просто плакала", - зауважив священик, вказуючи на дружину.

Водночас отець Олег закликав семінаристів не боятися труднощів і їхати на місії, якщо матимуть такий поклик. "Кожен священик знає, що йому буде тяжко проповідувати, якщо не знайомий з тим, кого проповідуєш. Якщо не знатимеш Христа - Його буде важко проповідувати. Коли найближча парафія від тебе - 535 км, ти не маєш, до кого піти на сповідь, і лишається один Христос, ти відчуваєш, що твоє покликання не є даремним. Головне - не бійтеся! Ви вже один раз відчули поклик і прийшли до семінарії", - зазначив о. Олег Галушка.
Семінаристам також показали документальний фільм про діяльність УГКЦ в Казахстані.

О. Павло Яхимець працює у Вільнюсі з 1991 року, на початках душпастирював також в Ризі і Таллінні. "Я не хотів їхати - мова невідома, людей не знаєш. Мені сказали: там є наша Церква, люди просять священика. Бог благословив - і завжди знаходилися люди, які допомагали", - поділився о. Павло.

Він розповів, що на його першу службу прийшло лише 7 осіб. Але поступово кількість вірян збільшувалася. "До нас приходять не тільки греко-католики, а й православні. Люди йдуть помолитися, почути рідну мову. Всі свята святкуємо за григоріанським календарем. На Святвечір збираємося, як в родині - готуємо 12 страв, робимо вертеп", - зазначив о. Павло Юхимець.

пʼятниця, 26 червня 2015 р.

26.06.2015р. Б. / Діти з АТО прибули на відпочинок у Дрогобич

22 червня із зони АТО та прифронтових міст і сіл приїхали діти на відпочинок у Дрогобич. Прибулі - а це 20 дітей і підлітків, а також декілька дорослих - мешкають у селі Кримське (Луганська область), де вже цілий рік потерпають від військових дій.

На запрошення директора БФ «Карітас СДЄ» отця Ігоря Козанкевича діти АТО приїхали на Львівщину на цілих 10 днів, щоб бодай якось відволіктися від думок про страшну війну, котра повністю зруйнували домівки жителів села Кримське.

«Це вже втретє, коли ми беремо на себе відповідальність і приймаємо до себе цих нещасних дітей та їхніх батьків. Уперше це відбулося на Різдво минулого року, тоді це було дуже символічно, пізніше на Великдень, а тепер на літній період. Ми дякуємо всім, хто долучився до допомоги, тобто сім’ям, які згодилися прийняти дітей»,  - говорить отець Ігор.

Отець Ігор також висловив подяку заступнику голови мера Трускавця – Юрію Яворському, який одразу згодився допомогти в пошуку житла для тих, для кого не вдалося знайти сім’ї.

У Дрогобичі  діти перебуватимуть до 3 липня. Протягом усіх днів вони матимуть досить цікаву та насичену програму: екскурсії у Трускавець, Львів, Східницю та Карпати.

Маріанна Буяк

четвер, 25 червня 2015 р.

25.06.2015р. Б. / У зоні АТО катастрофічно бракує воєнних капеланів, — священик В'ячеслав ГРИНЕВИЧ

Нещодавно римо-католицький священик В'ячеслав ГРИНЕВИЧ повернувся з першої лінії фронту у свій рідний храм св. Климентія в Одесі, де служить вже рік. Отець В'ячеслав у Донецьку область поїхав добровільно і пробув у зоні АТО 45 днів. Був у мобільній групі відповідальним капеланом у секторі. Каже, що раніше вважалося ноу-хау, коли в групі працювали психолог, психіатр чи наставник. Зараз же їздять і військові священнослужителі. Спеціально для РІСУ отець В'ячеслав поділився своїми враженнями та емоціями про війну, про настрої в українській армії та про переживання за свою Батьківщину.

На фронті не вистачає капеланів

Перше, що я помітив — це гостра нестача військових капеланів. Священиків незалежно від релігії, які можуть сповідувати, не так багато. А, як кажуть, що в морі, що на війні - атеїстів немає: всі моляться, просять у Бога захисту і щоб самим залишитися в живих, і щоб друзі не загинули.

І дуже не вистачає капеланів. Наприклад, на свято Великодня я змушений був просити про допомогу ще трьох капеланів-волонтерів на сектор в 6 тис. чоловік! Ми роздали 8 тис. крашанок та 2,5 тис. пасок. До слова, яйця нам везли з Житомира, Хмельницької та Рівненської області і фарбували їх безпосередньо перед виїздом.

Важливість сповіді на війні

Спілкуючись з бійцями, я розумів, що для них важливий духовний аспект, а віра — це відмінний засіб від страху, допомагає зміцнювати дух у часи серйозних випробувань. Ми молимося за здоров'я і спасіння воїнства, а також вічний спокій і пам'ять воїнів, полеглих у боях за Україну.

Велику увагу приділяють хлопці саме сповіді. Покаяння за гріхи змінювало їхнє життя. І ми це спостерігали на власні очі. Наприклад, рік тому мій друг з Житомира був призваний йти захищати Батьківщину, але перед цим він прийшов до мене і попросив його висповідати. Взагалі, сповідувати друга — це дуже важко, має бути величезна довіра, відповідальність, все ж таки це близька людина. У нього троє дітей, дружина. Він пішов на фронт з одним рюкзаком за плечима. Там потрапив у «котел», вижив дивом. Вірить, що саме завдяки сповіді. Це очищення дуже важливо. Буквально за цей час став сивим, у нього, звичайно, велика психологічна травма. Справитися з таким тягарем допомагає віра в Бога.

Мама

Священики не зобов'язані їхати в зону АТО, а я міг не їхати з патріотичних причин. Мама навіть ховала від мене повістку. Але коли я побував у військовому госпіталі і побачив цих хлопців, цих по-справжньому чоловіків, запитав сам себе: чому я тут, а хлопці там? Так — переживав, так — хвилювався, так — було страшно. Але не поїхати на фронт як капелан я не міг. Це мій обов'язок. З мамою я домовився: буду їй дзвонити щодня і хоч два слова говорити. Щоб вона була спокійна. Я її переконав: якщо вона буде хвилюватися — мені буде набагато складніше працювати та жити взагалі. Було таке, що зв'язок глушили, але мені давали хлопці зв'язок іншого оператора, і я додзвонювався, повідомляв, що все гаразд. А взагалі, по секрету скажу, я був би цінним полоненим — я ж знав більшість позицій, коли їздив служити на Великдень.

У планах, звичайно, поїхати туди ще раз і відвезти необхідні речі, які зібрали волонтери. Відчуваю, що хлопцям там вкрай необхідний.

У війни — своя мова

Вважаю, що 5-та хвиля мобілізації має свої проблеми, бо туди закликають навіть тих, хто стоїть на обліку в психдиспансері, є багато судимих. Часто зустрічалися проблеми з алкоголем, посттравматичні шоки після виходу з «котлів» в Дебальцеве. Часто доводилося говорити про цінність життя. Людей зрозуміти можна — їм там дуже важко. Але багато героїв, ті, хто на передовій, стійкі. Вони знають, чого хочуть. Пройшли Косово, Чечню, Югославію. Справжні чоловіки. Це інша категорія хлопців, які готові не повернутися. Вони чітко підпорядковуються Збройним Силам України, виконують усі завдання з чистою совістю.

Зустрічаються проблеми і побутового характеру серед місцевого населення. До мене одного разу підійшла бабуся в сльозах. Я їй: «Що — солдати будинок зайняли?» А вона: «Та ні, в мене сусід вкрав мед і генератор».

Вночі, коли ми ночували в покинутих та заселених військовими відремонтованих будиночках, розбурхувала рація, за якою були чутні всі переговори про те, що хтось повзе по мінному полю або що помічений літаючий безпілотник.

Одним з важких емоційних моментівдля мене стала дорога через порожнє поселення Луганське. З розбитих вікон тріпаються штори, тюль вивернута навиворіт ... Моторошно. Адже колись тут грали діти, жили щасливі сім'ї ...

Коли бачив дітей, намагався завжди дати їм якийсь смаколик, гостинець. Але вони такі залякані, бояться людей у формі.

«Не надсилайте сало!»

Перше, про що просять хлопці у волонтерів — не присилати їм сало, його там багато. Дитячі малюнки — ось для них найкраща терапія! А ще вони хвалилися, що студентки передали їм намальований плакат зі своїми номерами телефонів!

Звичайно, допомога волонтерів — неоціненна. І все, що вони передають — все потрібно. Але все ж в першу чергу їм необхідні батареї, речі особистої гігієни та автомобілі.

Записала Анна ВОЛОШИНА

середа, 24 червня 2015 р.

24.06.2015р. Б. / Львіська архиєпархія УГКЦ подбає про відпочинок дітей з незахищених верств населення

З 1 по 29 липня у с. Лібухова, що на Старосамбірщині, відбудеться християнський табір для дітей сиріт, напівсиріт, дітей, чиї батьки загибли в зоні АТО; дітей з багатодітних сімей; дітей переселенців.

Організатори: Комісія з питань євангелізації Львівської архиєпархії УГКЦ, Катехитичний осередок, у співпраці з парафією Воскресіння ГНІХ (Львів, вул. Городоцька, 319а).

Час проведення таборів:

І заїзд  1-10 липня;
ІІ заїзд 10-20 липня;
ІІІ заїзд 20- 29 липня.


контактний телефон: 067 95 07 391
Віра Ценглевич

вівторок, 23 червня 2015 р.

23.06.2015р. Б. / Всеукраїнська Рада Церков намітила власний план боротьби з корупцією

Глави церков і релігійних організацій зібралися, щоб скласти програму своїх спільних дій, спрямованих на боротьбу з корупцією.

Її обговорення відбулося під час засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій 22 червня 2015 року під головуванням керівника Церкви адвентистів сьомого дня Віктора Алєксєєнка, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Проект спільних заходів передбачає просвітницьку роботу зі своїми вірними, зокрема через тематичні проповіді, проведення семінарів та круглих столів, виголошення публічних звернень проти корупційних діянь і корупційного способу життя. Основою для цього стане декларація ВРЦіРО з цієї проблематики, яка після узгодження буде представлена громадськості на прес-конференції.

Також Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій планує залучити в цьому процесі ЗМІ та засоби соціальної реклами, а також звернути особливу увагу в просвітницькій роботі на студентську спільноту, суддів, прокурорів, правоохоронців.

Крім цього, глави церков і релігійних організацій закликали Президента України підписати прийнятий парламентом 2 червня законопроект № 1447 про право релігійних організацій на заснування навчальних закладів. Рада Церков також сформулювала свої пропозиції щодо вирішення проблемних питань, пов’язаних з мобілізацією священнослужителів на військову службу.

Архієпископ Євстратій (Зоря) представив присутнім інформацію про результати співпраці з Конституційною Комісією стосовно опрацювання пропозицій, направлених Радою Церков для врахування в процесі підготовки нової редакції Конституції України.

Окремо учасники засідання спланували міжнародну діяльність Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка передбачає заходи, спрямовані на порозуміння з релігійною спільнотою Росії та представлення об’єктивної інформації про події в Україні.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 22 червня 2015 р.

22.06.2015р. Б. / У с. Биличі, на Старосамбірщині, відбулася перша єпархіальна проща для учасників військових дій (+VIDEO)

20 червня 2015р., на Старосамбірщині, у відпустовому місці Самбірсько-Дрогобицької єпархії, с. Биличі, відбулася перша єпархіальна проща для учасників військових дій, їхніх родин, капеланів, волонтерів.

Паломників привітав о. Володимир Нестер, організатор прощі, адміністратор храму Покрови Пресвятої Богородиці, де знаходиться чудотворний образ Билицької Матері Божої.

Архиєрейську Божественну Літургію очолив Преосвященний владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. «Усі ми, без винятку, прийшли сюди, щоби просити Господа і його Перечисту Матір за те, щоби в наших серцях, в нашій Україні і поміж нами був Господній мир, Божа ласка, благословення і добро», - з такими словами надії і сподівання звернувся до учасників прощі владика Григорій.

У контексті свята Співстраждання Пресвятої Богородиці, яка першою показала ціну терпіння, єпископ звернув увагу на те, що і наші людські страждання та сльози мають величезну вартість перед Богом. «Ті смерті, ті рани є скарбом нашого народу. Не ті мільярди, які уряд звідкись зичить, не ті блиски, ті шики, але ті сльози, ті рани, ті терпніння – вони є скарбом нашого народу. Ці рани, ці терпіння є співстражданням із Христом».

Владика наголосив на тому, що передусім усі ми потребуємо зцілення тих наших глибоких ран. «Нехай Бог зцілить нас усіх, нехай витре із нашої пам'яті, з нашої душі і серця усяку скверну, усяку ненависть. Кожна війна є для того, щоби прийшов справедливий мир», - зазначив владика. На його переконання, щоб отримати мир на Сході, «треба перемогти війну, битву з гріхом усередині себе, щоби Божий мир прийшов до всіх нас».

Після Богослужіння єпископ подякував усім організаторам та співорганізаторам прощі. Висловив слова вдячності присутнім священикам, волонтерам, військовим капеланам, які, за його словами, були з нашими хлопцями у найскрутніших моментах їхнього життя.

Продовжуючи тему, владика Григорій повідомив про ініціативу Синоду єпископів щодо молитви за бійців на Сході. За його словами, кожна конкретна родина може своєю молитвою підтримувати одного українського воїна. Ім’я цього воїна може бути невідомим для тих, хто молиться за нього, але дуже важливим є те, щоб боєць знав імена людей, котрі щодня предстоять за нього перед Богом. Щоби долучится до цієї ініціативи, потрібно звернутися до пароха свого храму з бажанням взяти молитовну участь у житті одного бійця.

«Якщо ми виграємо цю духовну битву, то виграємо тоді і цю війну. Сьогоднішня наша Літургія – це була дуже сильна духовна битва. Надіємося, що Господь нам зарахує це як перемогу. Однак таких битв має бути ще дуже багато, щоби ми могли здобути цю остаточну перемогу, до якої так прагнемо, за яку так молимося», - підсумував владика Григорій.

Відтак нагородив грамотою від Преосвященного владики Ярослава (Приріза) п. Івана Добромильського за гідне мирянське служіння та жертовність для добра і потреб воїнів Української Армії.

Опісля біля хреста відбулася Панахида за воїнів та волонтерів, котрі загинули на війні. Після освячення води присутні послухали концерт та почастувались смачним козацьким кулішем. Після обіду сім’ї загиблих зустрілися зі священиками.

Учасники паломництва висловили побажання, щоб така проща за військових та їхні родини на свято Співстраждання Пресвятої Богородиці стала щорічною традиційною молитвою.

Організатори прощі: Самбірсько-Дрогобицька єпархія, ГО "Майдан" Старосамбірщини, ГО "Самооборона" Самбірщини, ГО "Автомайдан" м. Самбора, ГО "Майдан" Турківщини.




Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії

субота, 20 червня 2015 р.

20.06.2015р. Б. / Куди і як я інвестую час, – найцікавіші тези зустрічі з владикою Венедиктом (+VIDEO)

Владика Венедикт (Алексійчук) – єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, колишній ієромонах студійського уставу зустрівся у підприємцями у Львівській бізнес-школі УКУ. Про те як і куди ми інвестуємо своє життя управлінці мали нагоду замислитись під час зустрічі. Подаємо кілька цікавих тез від владики. 

Наше життя – єдине, унікальне і неповторне. А ми живемо так, немов би писали чорновик, а життя одне – і на чистовик його не перепишеш. Час нам подарований. Якби ми сприймали кожну мить як унікальну, як би могло змінитися наше життя?

Ми потребуємо середовища, бо впливаємо одні на одних і  є цінними одні для одних. Ми є плодом обставин, у яких живемо, що читаємо, з ким спілкуємося. 

Що є  гріхом? Коли ми неправильно інвестували себе і свій час.

У людському організмі немає найважливішого органу. Феномен кожного в тому, що він працює на інші органи. Відповідно, не має важливої чи не важливої миті. Усвідомте, що на те місце, де ви є, вас поставив Господь. 

У Бога немає дітей чи пасинків, у Бога усі любі діти. Чи ми свідомі хто є наш Батько?

Усі ми, у більшій чи меншій мірі, маємо власне почуття меншовартості. Ми не віримо, що на щось здатні, спосібні. Наша проблема – ми живемо стереотипами. Будь “мертвим” до того, що тебе хвалять і до того, що тебе критикують. Погляньте на наше життя – хтось щось сказав і ми оправдовуємося або пишаємося. Ми залежні від того, аби нас визнавали, а не бачимо цінності самі в собі. Якщо нам важко бути самим собою, значить нам нецікаво бути самим собою, ми не цікаві собі, бо не пізнали себе.  Це пошесть нашого часу, нашого покоління. Важливо призупинятись і знаходити час, аби побути наодинці з собою.

Маємо вміти насичуватись тим, що Бог послав нам у цю мить. Є тільки тут і зараз: минуле нам не належить, майбутнє нам не належить – нам належить сучасне. Яка найважливіша людина у твоєму житті? – Та, яка зараз поруч тебе. Яка найважливіша справа у твоєму житті? – Та, яку робимо тепер.

Залишіть все  – нічого не завалиться. Призупиніться, і подивіться куди ви інвестуєте свій час.

Якщо вам сказати, що ви проживете лише місяць – якби ви його прожили? А я вам кажу, цей місяць, який ви проживете є останній у своєму роді та унікальний.

Тримайте свої очі широко відкритими, придивляйтесь до людей, до подій. Ми завжди маємо, чим поділитися з іншими: не тільки грішми, а любов’ю, увагою. Якщо ми будемо уважні до когось, то інші будуть уважні до нас.

Бог зі своєї любові дав мені моє життя, дав мені найкращі обставини. Він очікує, аби я щось зробив. Майте відвагу щось робити, робіть, що можете. І в житті святих були невдачі та помилки, але їхнє життя показує, як вони крок за кроком, методично правильно використовували відведений їм час.

Не питайте себе, чому так сталось? Бо ми не можемо зі свого суб’єктивного погляду зрозуміти усього. Запитайте себе –  для чого це сталось: що Бог хоче мені через це сказати, чого очікує від мене у цій ситуації? Життя набираємо іншого сенсу, коли бачимо Бога за усім. 

І у бізнесі, і у християнському житті важлива ревність – ти мусиш “горіти”. Тільки інвестуючи у щось, ти можеш очікувати на прибуток.

Я не вірю у досконалих лідерів, не вірю, бо ніколи таких не бачив. Кожен має певні сильні сторони, але успіх одного – це заслуга цілої команди. Це ціла динаміка стосунків.

Цінності завжди дають можливості взаємпідтримати та допомогти, підставити колезі плече, а не ножа.

І на останок маленька історія від владики про цінності:

Якось маленький хлопчик підійшов до свого тата і запитав:
- Тату, а скільки ти отримуєш за годину роботи?
- 10 доларів, – відповів батько.
За кілька хвилин син повернувся з 10 доларами і сказав: «Тату, а чи міг би ти зі мною побути наступну годину?».



пʼятниця, 19 червня 2015 р.

19.06.2015р. Б. / Американська Єпископська Конференція не змінюватиме своєї політики підтримки щодо України (+VIDEO)

Американська Єпископська Конференція в найближчому майбутньому не змінюватиме своєї політики підтримки щодо України. Про це сказав у відео-блозі на «Живому. ТБ» д-р Деклан Мерфі, директор Бюро допомоги Церкві в Центральній та Східній Європі Американської Єпископської Конференції.

«Ми надаємо нашу підтримку Східній Європі вже 25 років. Хочу зазначити, те, що трапилося з Кримом і загроза, яка нависла над Молдовою і країнами Балтії, робить нашу збірку для вас ще важливішою», – наголосив представник Американської Єпископської Конференції.

Варто відзначити, що д-р Деклан Мерфі прибув в Україну, щоб підготувати візит Президента Американської Єпископської Конференції і Архиєпископа Чикаго, який головує в комісії, що допомагає східним Церквам. «Ще одна мета візиту – запевнити, що ми продовжимо нашу співпрацю і розширимо свою допомогу в цей складний час», – зауважив він.

Говорячи про допомогу Східній Європі з боку Американської Єпископської Конференції, д-р Деклан Мерфі зазначив, що всі кошти, які йдуть від них східним Церквам, зібрані добровільно. Через законодавство США вони не можуть залучати на ці потреби кошти держави.

Він навів приклад однієї ліцензії у штаті Вермонт. «Щороку ми отримуємо значні кошти, які там збираються. Одного разу я зустрівся з їхнім єпископом і подякував йому за збірку. Я запитав його, чи багато вірних цієї дієцезії походять зі Східної Європи. Він відповів, що ні. Тоді звідки стільки пожертв щороку? Єпископ відповів, що люди розуміють значення католицизму, відчувають, що їхні одновірці за океаном страждають. Так американські католики хочуть показати, що вони співстраждають із людьми зі Східної Європи й хочуть допомогти в мінімальний доступний їм спосіб. І таке ставлення в Америці до Східної Європи незмінне. Справді багато жертводавців мають східноєвропейське коріння та пам'ятають своїх прадідів, які багато років тому приїхали в Америку зі Східної Європи. І коли щось погане стається, наприклад, як зараз в Україні, то ці люди переймаються набагато більше, ніж решта американців. Саме вони найперше просять американських католиків про підтримку», – розповів д-р Деклан Мерфі.

Він також запевнив, що американські католики не мають намірів припиняти свою допомогу Україні.


четвер, 18 червня 2015 р.

18.06.2015р. Б. / У Любліні стартує благодійна акція для України

У польському місті Люблін розпочинається акція гуманітарної допомоги «Разом з Україною» вимушеним переселенцям зі Сходу України через бойові дії.

Ініціатором благодійної акції є Фонд духовної культури пограниччя, який очолює настоятель Української Греко-Католицької парафії у Любліні отець Стефан Батрух.

До акції «Разом з Україною» залучено як громадські, бізнесові, урядові організації, так і приватні особи з Любліна та Люблінського воєводства.

Починаючи від червня і до листопада у Любліні відбуватимуться різні збірки: продовольства, медикаментів, засобів гігієни, побутової хімії, одягу. Збиратимуть і гроші.

Усю зібрану допомогу для переселенців з Донбасу буде доставлено в Україну. Планується також організувати літній відпочинок у Польщі для 50 дітей переселенців.

Отець Стефан Батрух зазначив, що знадобиться будь-яка допомога, наприклад, у логістиці, в організації транспорту допомоги чи оформленні цієї допомоги саме як гуманітарної…

середа, 17 червня 2015 р.

17.06.2015р. Б. / Верховна Рада України: Пласт буде залучено до програми військово-патріотичного виховання (+VIDEO)

Дорогі колеги! Павло Кишкар, фракція "Об'єднання "Самопоміч".

Дійсно підтверджую щодо пріоритетності, цей законопроект не є першочерговим, проте визначає дуже суттєвий елемент військово-патріотичного виховання і "Самопоміч" буде підтримувати цей законопроект. 

Будемо вдячні Міністерству оборони, якщо наступним законопроектом буде програма військово-патріотичного виховання молоді в Україні на основі роботи, як товариства сприяння оборони України, так і залученню організації "Пласт".

Я підтверджую слова пана Миколи, що незадіяний солдат, незадіяний в тому числі і в системі військово-патріотичного виховання, від нудьги, здебільшого, кидається або в алкоголізм, або в наркоманію. Тому будемо наполягати на тому, щоб системи внутрішньої ротації, коли солдати, які перебувають на фронті змінюють один одного в середині підрозділу були задіяні в тому числі і в системі військово-патріотичного виховання та підготовки.

Будемо сприяти Міністерству оборони, а цей законопроект будемо підтримувати. Дякую.



17.06.2015р. Б. / Опитування: росіяни більше довіряють лідерам ЛДПР і Компартії, ніж Патріарху Кирилу

Діяльністю президента РФ Володимира Путіна в травні були "задоволені" 86% громадян Росії - цей показник залишився незмінним у порівнянні з квітнем, повідомили в "Левада-центрі" за підсумками травневого дослідження. Респондентам запропонували назвати кілька політиків і громадських діячів, яким вони найбільше довіряють, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Інтерфакс.

На другому місці опинився глава міноборони РФ Сергій Шойгу, якому довіряють 29% росіян, на третьому - прем'єр-міністр Дмитро Медведєв (21%). Далі йдуть глава МЗС РФ Сергій Лавров (14%), лідер ЛДПР Володимир Жириновський (13%), лідер КПРФ Геннадій Зюганов (12%), Патріарх Кирил (Гундяєв), мер Москви Сергій Собянін і лідер партії "Справедлива Росія" Сергій Миронов (по 5%), спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко (4%).

Не довіряють нікому з російських політиків 11% респондентів, стільки ж (11%) заявили, що політикою не цікавляться.

Опитування проведено 22-25 травня серед 1600 осіб у 134 населених пунктах 46 регіонів РФ. Статистична похибка даних цих досліджень, за даними  "Левада-центру", не перевищує 3,4%.

Нагадаємо, що згідно з регулярними опитуваннями російських соціологів, переважна більшість росіян називають себе православними християнами.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 16 червня 2015 р.

16.06.2015р. Б. / Папа про справжні ознаки християнського милосердя

Щоб не впасти у просте шукання максимальних результатів чи в гіпертрофоване опікунство, яке не турбується про розвиток осіб і народів, будь-які діла милосердя повинні ґрунтуватися на Божому благословенні, яке Господь посилає тоді, коли маємо відвагу звернути свій погляд на ближнього та його дійсність. На це звернув увагу Папа Франциск, приймаючи у понеділок, 15 червня 2015 р., представників різних харитативних організацій та фундацій, які входять до Ради Організацій Допомоги Східним Церквам, що зібралися у Римі на свою пленарну зустріч.

Святіший Отець пригадав, що попередня зустріч відбулася після його візиту до Святої Землі, після якої «всі очікували, що засів примирення принесе більше плодів». Але серія різних подій «знову потрясла Близький Схід, віддавна позначений конфліктами», через що «земля цих регіонів переорана стопами тих, які шукають захисту та напоєна кров’ю численних людей, між якими – багато християн, переслідуваних з причини віри».

«Такою є щоденна дійсність синів і доньок Церков Сходу та їхніх пастирів, які поділяють страждання з багатьма іншими людьми», – зауважив Папа, пригадавши, що деякі члени Ради, відвідуючи нещодавно Ірак, мали змогу «зустрітися з конкретними обличчями», несучи їм «погляд і благословення Господа Бога».

«Але, одночасно, ви відчули, що в цих очах, які просили допомоги і благали про мир та можливість повернутися до своїх домівок, Сам Ісус споглядав на вас, просячи того милосердя, яке вчиняє нас християнами», – додав Святіший Отець, наголошуючи, що будь-яка допомога, аби бути справжньою, повинна «завжди відроджуватися отим Господнім благословенням, яке сходить на нас тоді, коли маємо відвагу поглянути на дійсність і на ближніх, які перед нами».

«Заохочую вас, виконуючи своє служіння християнського милосердя, викривати все те, що топче гідність людини», – закликав Глава Католицької Церкви членів Ради Організацій Допомоги Східним Церквам.

16.06.2015р. Б. / Наш Папа Кремлю не подарунок

Начитаються наші люди російських газет, а потім несуть в маси послання сатани. Я про прийом Путіна в Ватикані, який у нас традиційно спотворили, перекрутили і спаскудили. Тому хочу внести ясність, відчуваючи свою католицьку і журналістську причетність.

По-перше, Путіна прийняли в апартаментах Святого Престолу більш ніж стримано, це зазначають усі оглядачі.

По-друге, Путіна не нагороджували, а він обмінявся з Папою подарунками. Путін подарував вишитий золотом храм Христа Спаса з відповідними коментарями. У відповідь Папа простягнув медальйон Ватикану разом з апостольським повчанням Evangelii Gaudium. А це заклик до миру, рівнозначний ультиматумові.

Цього разу Понтифік прямо говорив про зупинення війни в Україні з боку російської держави і закликав свого візаві докласти до цього всіх зусиль. На передодні зустрічи Франциска і Путіна Верховний Архиєпископа Києва Святослав Шевчук написав лист у Ватикан, я кому просив Святішого Отця «бути голосом українського народу, його дітей і всіх віруючих католиків в Україні, які страждають від путінської агресії».

Папа це й зробив. Він ще пробував домовитись про свій візит в Москву, від якого завжди відхрещувалася РПЦ. Путін дав обіцянку, яку може і не виконати. Взагалі там розмовляли про багато цікавих речей. Навіть про хамську поведінку Кирила.

Олександр Прилипко

понеділок, 15 червня 2015 р.

15.06.2015р. Б. / Церемонія нагородження переможців та призерів Всеукраїнського конкурсу «Активний громадянин»

20 червня 2015 року з 11:00 до 16:00 у Центрі культури і мистецтв (м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка 100), відбудеться церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Активний Громадянин», який проводила Комісія УГКЦ Справедливість і Мир спільно із ГО Starkmacher (Німеччина) та Прикарпатським Національним Університетом ім. В. Стефаника. 

Конкурс став яскравою формою вияву соціальної активності юних громадян України, небайдужих до морально-етичних проблем, що останнім часом загострюються у нашому суспільстві. Проведений захід підтвердив, що цей масштабний і непересічний захід всеукраїнського значення знайшов відгук у багатьох серцях, дістав широкого позитивного резонансу серед громадськості України, утверджуючи у такий спосіб моральні чесноти, що вступають у протидію шкідливим звичкам, насильству й жорстокості, релігійній та національній ворожнечі тощо.

На Конкурс надійшло 21 творчі роботи учасників, серед яких – представники усіх регіонів України.

Після розгляду творчих робіт на своєму заключному засіданні члени Журі Конкурсу визначать переможців та дипломантів.

Переможці Конкурсу будуть нагороджені цінними призами та Дипломами,  а керівники проектів, які, разом зі своїми вихованцями підготували конкурсні проекти-переможці, будуть відзначені Подяками.

субота, 13 червня 2015 р.

13.06.2015р. Б. / «Покрова»: родинний дім для 50 хлопців (+VIDEO)

Переступивши поріг Родинного дому «Покрова», мимоволі потрапляєш у місце, де панує тепла домашня атмосфера, чути дзвінкий дитячий сміх, і кожен вихованець почуває себе бажаним та любленим. В гостях тут побували творці проекту "Топ 10 УГКЦ".

Особливостями цього закладу є чудові побутові умови, цікава модель виховання та індивідуальний підхід до кожної дитини. Яка ж історія заснування дому та хто є його вихованцями, а також як можна стати волонтерами закладу розповість Василь Писарчук, заступник директора закладу релігійної організації Родинного дому «Покрова».

- Яка історія заснування та основна мета Родинного дому «Покрова»?

- Все розпочалось у 2007 році, коли до Згромадження отців Cалезіян, що у Львові, звернулось троє хлопчиків, які опинились на вулиці без житла. Це стало першим поштовхом до втілення вже давнішої ідеї заснувати заклад при Церкві, який би опікувався, виховував і допомагав дітям, які опинились у складних життєвих обставинах. І мрія стала реальністю. Сьогодні у нашому Родинному домі «Покрова» проживає 50 хлопців віком від 6 до 18 років. Оскільки ми є закладом, який діє при чоловічому монастирі, тому наші вихованці – це лише хлопці. Для дівчаток у Львові діє подібний заклад, який називається Соціальний центр для дівчат, ним опікуються сестри Служебниці. Наші вихованці – це діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування або ж ті, хто опинився у складних життєвих обставинах.

Основна мета та відмінність Родинного дому від будинку-інтернату – це індивідуальний підхід до кожної дитини. Щоб краще їх пізнати, щоб створити  родинну атмосферу, ми поділили дітей на групи по 15-16 чоловік. За кожною з них закріплено вихователя, помічника вихователя, вчителя, прибиральника. Вихователь відповідає за організацію їхнього дня. Вчитель допомагає робити домашнє завдання, а коли випадає вільна хвилина, то і побавитись, відпочити.

Групи зазвичай ділимо за віком: молодша, середня і старша. Кожна з них проживає в окремому блоці, в якому, окрім житлових кімнат, є власна кухня, ігрова кімната, ванна та туалет. У кімнатах живуть в середньому по четверо. В ігровій кімнаті, окрім різноманітних ігор, маємо також і домашніх улюбленців, якими опікуються діти (акваріум з рибками й папуги).

Навчаються наші вихованці у загальноосвітній школі №70. І це є дуже позитивним моментом, оскільки діти не почуваються іншими від своїх однолітків; вони навчаються, як і всі діти, потім приходять додому, обідають на кухні, роблять уроки, ідуть в ігрову. Тобто життя таке, як вдома, і це забезпечують наші працівники та волонтери.

Адже одна  з порад  святого  Івана Боско щодо виховання – це завжди  перебувати  з  дітьми, все робити  з ними: і працювати, і відпочивати.

- Чим саме займаються Ваші волонтери?

- Наші волонтери – це в основному репетитори. Займаються з таких предметів, як англійська та німецька мови, математика, українська мова, біологія. Заняття проводять або маленькими групками по троє-четверо дітей, або індивідуально. Все залежить від рівня знань, який мають хлопці. Буває так, що хто зараз навчається в 9-10 класах, але з того чи іншого предмету має певні прогалини, то приєднується до занять із молодшими. Так працюють разом.

Хтось із волонтерів приходить раз на тиждень, а хтось – тричі. Але усіх просимо, щоб їхні заняття проходили в післяобідній час, бо в першій половині дня хлопці навчаються в школі.

Також ми стараємось, щоб наші діти відвідували різноманітні гуртки. Це Центр творчості для дітей та юнацтва Галичини на Погулянці, факультативи в храмі Покрова Пресвятої Богородиці, музичні школи тощо. Але не завжди вихователі мають час і можливість, щоб когось одного відвести на цей гурток, а іншого на другий. Тому волонтери допомагають і у цій справі: водять молодших діток на заняття.
- Скільки зараз є волонтерів і чи запрошуєте їх до інших заходів, свят, відпочинку?

- Загалом їх є вісім. Проте, наприклад, в позаурочний час дехто із наших хлопці ще залишається в школі, адже вчителі погодились займатися з ними з певних предметів. Особливо це потрібно для учнів 10-11 класів, бо десь потрібно підтягнути, щось ще довчити. Тобто загальна кількість волонтерів – це не лише 8-10 осіб.

Насправді, багато людей  є відкритими на те, щоб співпрацювати  з нами. Багато  добра  можна отримати, даючи.

Коли ж організовуємо спільні реколекції чи проводимо інші заходи для наших вихователів і вчителів, то запрошуємо на них і волонтерів. Також можна приєднатися до нас влітку, коли їдемо відпочивати з дітьми. Тобто на всі свята, відпочинок та інші заходи, в яких беруть участь наші працівники, ми радо запрошуємо волонтерів. І це є дуже гарно й корисно, адже діти бачать їх не лише у праці, але й під час відпочинку.

- Що потрібно для того, щоб стати волонтером Родинного дому «Покрова»?

- Здебільшого про нас дізнаються через знайомих, друзів. Проте ми завжди є відкритими на всіх, хто хоче допомогти дітям. Як такого відбору немає. Спершу ми проводимо вступну співбесіду, на якій ближче знайомимось із волонтером і розповідаємо про специфіку праці з нашими дітьми. Також нам важливо, щоб була тісна співпраця волонтера з вихователем і вчителем, бо потрібно дізнатись, хто з хлопців які має можливості, хто більше потребує початкового рівня, а хто, можливо, й інтенсивного навчання.

Загалом у нас є найбільше потреб із англійської та німецької мов, математики й української мови, а саме вчитись писати перекази та диктанти. Бо інші предмети зазвичай можна дочитати і допрацювати з нашим вчителем, який закріплений за певною групкою. Також активно шукаємо репетиторів для підготовки до ЗНО.

Великим проханням до наших волонтерів є також те, що потрібно поставитись до цього серйозно. Не прийти один-два рази чи походити місяць, а налаштуватись хоча б на один навчальний рік. Бо інколи видається, що це дуже легка праця, але коли починаєш займатись, то ця робота, як і будь-яка інша, потребує не менше старання та зусиль. Проте той час, що ви присвячуєте дітям, проводите разом з ними, є без перебільшень чудовим. Скільки всього можна від них навчитись і, найголовніше, отримати задоволення від того, що даруєш себе іншим.

Контактна інформація:

Фактична адреса: вул. Дорога Кривчицька, 17а/19, м. Львів

Електронна адреса: rdpokrova@gmail.com
Телефон: +38(032) 224 04 08, 096 855 94 53 

Розмовляла Христина Жидецька


четвер, 11 червня 2015 р.

11.06.2015р. Б. / Чи справді Папа нагородив Путіна

Хвилю непорозумінь і навіть обурення підняла новина про те, що 10 червня Папа Франциск нагородив Путіна медаллю "Ангел миру". Та, як виявляється, саме нагородження - фейк, а медаль - сувенір-медальйон

Інформацію про нагородження поширили вже чимало інтернет-ресурсів, а в соцмережах дехто уже натякає, що Папа зрадив українців.

– 10 червня дійсно відбулася зустріч Папи Франциска з президенторм Російської Федерації Володимиром Путіним. Путін на неї запізнився більше, аніж на годину, а говорили вони у бібліотеці Palazzo Apostolico загалом 50 хвилин. Путін подарував Папі зображення храму Христа-Царя, а Папа Путіну – медальйон із зображенням Ангела миру та свою адгортацію, звернення, повчання "Радість Євангелія", – розповідає релігієзнавець і журналіст Володимир Мороз. – Чому певні ресурси назвали медальйон медаллю, а традиційний обмін подарунками – нагородження, запитувати слід в авторів самих статей і власників цих ресурсів. Але загалом ці дії вписуються у лінію масштабної інформаційної війни, котра розгортається довкола подій в Україні. Виглядає так, що хтось свідомо підмінив поняття, а хтось дав собою поманіпулювати. Адже, погодьтеся, італійське слово "medaglia" – "медаль", важко сплутати із "medaglione" — "медальйон". Як і в українській мові, це різні слова.

За словами релігієзнавця, Папа подарував медальйон із натяком, сказавши, що це ангел, який допомагає досягати порозуміння між народами.

– Зауважте, що всю цю символічність добре зрозуміли західні оглядачі. Наприклад, саме у такому ключі написані статті на тему зустрічі Папи і Путіна на Religion News Service, the Guardian чи, наприклад, USAtoday, – продовжує Володимир Мороз. – Галас на зразок "Папа кинув українців" і "все пропало" розгорівся тільки у нас. І його підтримали ті сили, які й до того були постійними критиками Ватикану. Тобто, все очікувано: коли рушниця висить на сцені під час вистави, вона повинна вистрілити. З'явився привід вкотре розхитати ситуацію на свою користь, це спробували зробити. Тим паче, що подібні дії особливо болюче мали б вдарити по українцях, адже у переддень зустрічі глава УГКЦ  Патріарх Святослав Шевчук закликав Папу бути голосом українського народу. В Україні міжконфесійна конкуренція є дуже відчутною, а спокуса подати своїх опонентів у негативному світлі для декого є дуже значною. Я б сказав, що у цій ситуації навіть великі російські ЗМІ стриманіші, хоч і не всі. Для Путіна ж це – чергова нагода показати передусім росіянам, що він не ізольований на дипломатичній арені.

Щодо самого змісту розмови між Папою та Путіним, то вони, звісно, говорили про Україну.

– Папа закликав щиро працювати заради миру у нашій державі і відновити діалог. Про це заявив речник Ватикану Федеріко Ломбарді, – каже релігієзнавець. – Також було казано про необхідність забезпечити доступ для працівників гуманітарних місій. Але більшість розмови залишилася для нас невідомою, бо пройшла за зачиненими дверима. Тож справедливо, наприклад, відзначає Religion News Service, що невідомо, чи було вказано Росії на її справжнє місце в конфлікті, як це закликали зробити США.

До речі, офіційне повідомлення Ватикану про зустріч можна почитати на його сайті.

Крім Путіна, у свій час подібний медальйон від Папи отримував президент Палестини Махмуд Аббас. Тоді цей жест також витлумачували по різному, зауважує пан Мороз.

вівторок, 9 червня 2015 р.

09.06.2015р. Б. / Президент підписав закон про звільнення релігійних організацій від оподаткування нерухомості

Президент підписав Закон № 420-VIII «Про внесення зміни до статті 266 Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування нерухомості релігійних організацій», який був прийнятий Верховною Радою України 14 травня поточного року.

Передбаченою законом зміною до статті 266 Податковго кодексу України звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включно з об'єктами, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади – притулки, інтернати, лікарні тощо, крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність.

Законом також рекомендується органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно для об'єктів нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій.

понеділок, 8 червня 2015 р.

08.06.2015р. Б. / Капелани потребують автомобіля для ефективнішого служіння в зоні АТО

Служіння військового капелана в зоні АТО пов’язане з багатьма викликами, які впливають на ефективність душпастирської опіки наших воїнів. Досить часто священик зустрічається із труднощами переміщення між різними підрозділами, які потребують душпастиря. За свідченнями капелана нашої Церкви, який з липня 2014 душпастирює у зоні АТО, ефективність служіння падає на 60-70% при відсутності транспорту для капелана.

Відстані, які долають капелани у часі ротації, вимірюються не у сотнях, а у тисячах кілометрів в межах одного сектору. За один день священик при наявності транспортного засобу відвідує близько 10 підрозділів, натомість така можливість зникає при відсутності автомобіля.

Звертаємося до всіх людей доброї волі, які можуть допомогти придбати автомобіль для здійснення душпастирського служіння в зоні АТО. На сьогодні автомобіль найбільше потребують священики, які відбувають в напрямку Маріуполя. Усіх охочих допомогти просимо звертатися за телефоном: 044 279 19 20 
або kapelanstvo.ugcc@gmail.com.

Нехай Господь Бог благословить усі ваші добрі починання у справі захисту та оборони нашої країни!

неділя, 7 червня 2015 р.

07.06.2015р. Б. / Полтавський центр реабілітації дітей із ураженням нервової системи отримав допомогу з Австрії (+VIDEO)

Як ми уже повідомляли, у Полтавському Центрі реабілітації для дітей з органічним ураженням центральної нервової системи відбулася передача матеріально-технічних засобів та інвентаря для покращення побутових умов дітей-пацієнтів, полегшення праці лікарського персоналу та більш ефективної діяльності даного медичного закладу. На прохання медичного капелана о. Максима Кролевського, який тут здійснює своє душпастирське служіння, з Австрії надійшла благодійна допомога  медичними матеріально-технічними засобами, побутовими речами та одягом. Пропонуємо відеосюжет про дану подію.



субота, 6 червня 2015 р.

06.06.2015р. Б. / «Як бути багатим?»: Блаженніший Любомир зустрівся з підприємцями у Києві

«В Україні є олігархи, але вони не є олігархами, я б радше назвав їх скоробагатьками, які нагромадили швидко великі фінанси і не знають, що з ними робити. Багатими треба вміти бути», – таку думку висловив Блаженніший Любомир (Гузар) на зустрічі з підприємцями у Києві.

На зустріч з Архиєпископом-емеритом Української Греко-Католицької Церкви в рамках дискусійного клубу «Бізнес Credo» Львівської бізнес-школи УКУ прийшли понад 200 підприємців. Говорили про спадщину митрополита Андрея і його уроки для сучасних українців. Модерував зустріч Андрій Гундер, президент Американської торговельної палати в Україні.

Щодо уміння бути багатим Блаженніший Любомир додав: «Митрополит Андрей Шептицький умів бути багатим. Він інвестував у людей, у культуру: засновував музеї, фундації… А скільки митців, науковців митрополит відправив на навчання за кордон. Гроші він використовував для добра народу, розвитку культури, і це добрий приклад для сучасних підприємців».

На думку Блаженнішого, українці мають усі задатки, аби бути підприємцями, але нам бракує підприємливого духу: «Ми маємо талант бути підприємцями, економічними діячами – ми можемо бути дуже творчими і свідомими бізнесменами, треба тільки цього хотіти. Ми, українці, не маємо відваги починати бізнес». 

Владика додав, що в Україні ще досі є труднощі з народним проводом. «Нам бракує проводу, який би організував і провадив народ до висот. Треба багато працювати, маючи перед собою довгострокові цілі, при цьому усвідомлюючи власні духовні цінності. І таким чином ми будемо зразком для інших».

Він вважає, що підприємці можуть бути чесними, і підтверджує це прикладом з власного досвіду: «Я такого підприємця зустрічав і гордий, що мав нагоду таку людину пізнати. Кожен із вас як підприємець може бути людиною, яка заслуговує на повне довір’я як людина чесна. Але пам’ятайте, тільки ви вирішуєте: чи хочете блищати діамантами чи чеснотами».

Цитуючи Аристотеля, Блаженніший Любомир підсумував: «Гроші не роблять нас щасливими, вони просто заспокоюють наші нерви». І порадив управлінцям хоча б раз на рік знайти тиждень, щоб забути про бізнес і побути в тиші, побути наодинці із собою. 
Довідка:
Участь у зустрічах дискусійного клубу «Бізнес Credo» – це можливість для власників і топ-менеджерів поспілкуватися у форматі «business talk» із провідними мислителями та лідерами суспільної думки в українському та міжнародному середовищі.

Гостями попередніх зустрічей були: президент Українського католицького університету владика Борис (Ґудзяк), відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі, український правозахисник, публіцист Мирослав Маринович, Блаженніший Любомир Гузар, відомий науковець та історик Ярослав Грицак, видавець і поет Іван Малкович, публіцист і літературознавець Євген Сверстюк (1928-2014 р.р.), громадський діяч та український підприємець Валерій Пекар.

Прес-служба Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS)

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

пʼятниця, 5 червня 2015 р.

05.06.2015р. Б. / Отець Степан Сус: Після Майдану люди почали частіше ходити до церкви

«За нашим гарнізонним храмом Петра й Павла я помітив, що, починаючи від Майдану, люди почали дуже активно ходити до церкви. Це, можливо, навіть така приватна молитва, коли люди прийдуть до церкви, побудуть кілька хвилин, помоляться. Це є вираз того, що людина розуміє: зараз непростий час, коли ми всі шукаємо довір’я. Зрозуміло, що кращого довір’я, ніж до Бога, у нас немає». 

Про це розповів військовий капелан, отець Степан Сус. Він також пояснив, що таке військове капеланство, про стосунки Церкви й держави, як вони мають складатися, про інформаційну війну. 

Отче Степане, скільки військових капеланів перебуває в зоні АТО?

Зараз близько сотні капеланів активно працюють у зоні АТО. Для того, щоб ми забезпечили кожну роту військовим капеланом, треба всіх священиків, які є в Україні, призначити військовими капеланами. Ми всі мали би бути у війську.

Чи капеланство однаково розвинене на Сході та Заході України?
Ні, Західна Україна зробила в цьому поступ. Не всі церкви розуміють, що таке капеланство. Адже капеланство – це не парохіяльна робота. Якщо хтось із представників церкви думає створити на території військової частини чи військового госпіталю парафію чи то для важкохворих, чи для поранених, чи для військовослужбовців, той робить велику помилку.

Військове капеланство – це служіння в процесі. Я, наприклад, як військовий капелан працюю з різними військовослужбовцями. Вони різних конфесій, серед них є віруючі й невіруючі. Часто маю тільки п’ять хвилин, щоб поспілкуватися з людиною, потім вона сідає в поїзд і їде на Схід. Я ж не можу сказати їй: тепер ви мій парафіянин, будьмо постійно на зв’язку. Такого не може бути, тому що тут є момент, коли ви зустрілися з людиною, поспілкувалися з нею, підтримали, дали їй іконку й молитву, дали їй засоби, щоб вона могла там, в окопах, коли йдуть обстріли, дати ту молитву іншим і сказати: «Мені дав молитви священик. Читайте». І так хлопці роблять.

Якою є роль Церкви в ситуації, яка зараз у нашій державі?

Церква повинна розуміти, що завжди має бути з народом. Нині народ також є в армії. Народ – це певна територія, країна, певні традиції, звичаї, зрештою, це певний формат стосунків. Якщо якась Церква відчуває, що є Церквою за кордоном, то повинна усвідомити ту місію, яку відіграє у рамках того народу (українського). Ця війна ставить перед Православною церквою певне завдання: визначитися, чи буде вона далі по обидва боки барикад, чи буде вона з тим народом, в ім’я якого називається, бо маємо в Україні Українську православну церкву, Українську греко-католицьку церкву, Римо-католицьку церкву в Україні. Церкви пов’язують себе з Україною. Звичайно, неправильно, коли в такий непростий час священики починають проповідувати ідеології чи ідеї іншої держави.

Чи має в такому разі втрутитися держава?

Державі не слід втручатися в такі процеси, тому що держава має бути осторонь Церкви. Тут мають самі люди, парафіяни, віруючі дати оцінку цим речам. У більшості випадків, коли таке стається, багато людей починають критично ставитися і до Церкви, і до священиків. Ставлення вірян спонукатиме священиків змінюватися, бо священики, як і я особисто, звертають увагу на те, що люди говорять, хочуть чути від Церкви, якою хочуть її бачити. Людина дивиться на священика як на представника всієї Церкви. Тому тут є нагода для самих парафіян перевиховати священиків, показати їм, як ті мали б поводитися. Нині Церква в багатьох місцях помінялася. Є добрі зміни. Єдине застереження: чи не прийде інша влада, і знову все поміняється. Тут є знак запитання.

Якщо ми говоримо про якісь певні політичні гасла, які можуть бути лунати від Церкви, тоді тут держава може втручатися. Якщо ця політика є зовсім неукраїнською, є антиукраїнською, є небезпечною. В Україні є трепет навіть державних органів до Церкви, часто бояться звертати увагу священнослужителям. Певною мірою це позитив, що священиків поважають. У деяких країнах зовсім по-іншому.

Що нам робити в час інформаційної війни, як протидіяти тій брехні, яку продукують у Росії?

Я завжди наводжу такий приклад. Якби для нас кожного ранку, коли ми прокидаємося, перші новини були про те, скільки людей померло за ніч, скільки не прокинулося, скільки планували святкувати щось, а вже не зроблять цього. Ми знаємо, що життя людини – це радість і смуток. Але скільки ми говоримо радості і скільки смутку? Ми, наприклад, дуже мало говоримо про наших героїв, про хлопців, які загинули. Але ж вони загинули для того, щоб ми жили, зуміли реорганізувати своє життя і йти далі. Воювати – це теж захищати себе від чогось: від «руского міра», від тієї ідеології, від тієї брехні. Це ­вимагає протидії, а протидія – це говорити позитив. Позитив полягає в тому, що ми зуміли пережити ті втрати, зберігаємо пам'ять про тих героїв, які віддали свої життя…

Й останнє запитання. За цей рік гарнізонний храм зібрав для потреб АТО понад 5 млн грн. Чи ви й надалі це робитимете?

Так, за цей рік ми зібрали 5 млн грн, а сумарно ця сума становить 13 млн грн. Ми й надалі цей режим витримуємо, бо мусимо це робити.

 Ганна Врублевська, спеціально для «Вголосу»

Джерело:    Воїни Христа Цар