ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 27 лютого 2018 р.

27.02.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (19.01– 25.02)

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві відзначили 85-річчя з дня народження світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара. 26 лютого минає 85 років з дня його народження. Спершу в крипті, де похований Блаженніший Любомир, помолилися Панахиду, яку очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Потім у храмі відбувся духовний вечір пам’яті під назвою «Мрія здійснилася». Ведучі під супровід класичної музики розповідали історію життя Блаженнішого Любомира з його власних спогадів, а також історію його родини.

20 лютого, у вівторок, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій (Семенюк) очолив Панахиду за Героями Небесної Сотні на площі Героїв Євромайдану Тернополя. Спільно з представниками інших конфесій, влади та небайдужими тернополянами Архиєрей молитвою вшанував пам'ять бійців, які у період 18-20 лютого 2014 року в центрі Києва віддали свої життя за Батьківщину під час найтрагічнішого етапу Революції Гідності.

В четвер, 22 лютого, у Центральному будинку офіцерів, що в Києві, відбулася зустріч владики Михаїла (Колтуна), керівника Департаменту військового капеланства ПК УГКЦ, голови Ради з питань душпастирської опіки при Міністерстві оборони України, з генерал-лейтенантом Петренком Анатолієм Григоровичем, заступником Міністра оборони України з питань європейської інтеграції.  Зустріч присвятили обговоренню питання про покращення функціонування Інституту військового капеланства.

В п’ятницю, 23 лютого 2018 року, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві відбулася зустріч Постійного Синоду УГКЦ з духовенством Київської архиєпархії Зустріч очолив Отець і Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав. Предстоятель УГКЦ привітав учасників зустрічі та подякував за чисельну присутність духовенства. Глава УГКЦ також закликав усіх присутніх долучитися до спільної молитви та посту за мир в Україні та цілому світі. Владики  заслухали і обговорили стан підготування головної теми Синоду єпископів – «Боже Слово і катехизація». Постійний Синод рівно ж розглянув питання місійного виховання священиків і семінаристів УГКЦ. Окремо відбулася дискусія над станом реалізації душпастирської програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». 

24-25 лютого 2018 року молодіжна спільнота Архикатедрального Собору святого Юра у Львові «Святоюрська Молодь» побувала на реколекціях у смт. Східниці. Члени спільноти разом із духівниками роздумували над молитвою у повсякденному житті та особливою цінністю сповіді, яка є терапією духовних недуг.

У неділю, 25 лютого 2018 року Блаженніший Святослав передав дар католицьким школам та дошкільним закладам освіти - аудіо-збірник “Колядки і щедрівки”. Це відбулось на завершення навчання для керівників та заступників закладів освіти, що є під духовною опікою УГКЦ, на тему “Лідерство і педагогіка партнерства”.

22 лютого минає друга річниця з дня смерті о. Івана Музички, довголітнього ректора собору Святої Софії та Українського католицького університету ім. св. Климента Папи в Римі. З цієї нагоди у неділю, 25 лютого, у будинку Товариства «Свята Софія» в Римі (via di Boccea, 478) відбудбулося відкриття аудиторії, присвяченої його пам’яті. А заходи завершаться презентацією перевиданої книги авторства о. Музички «З Ріміні до Риму». Книга «З Ріміні до Риму» – це розповідь о. Івана про вимушену еміграцію на Захід, де він і прожив більшу частину свого життя. Автор книги – відомий священик УГКЦ, належав до кола найближчих співпрацівників Патріарха Йосифа Сліпого в Римі, католицький публіцист, довголітній душпастир українських мігрантів в Італії.

Пропонуємо до Вашої уваги:

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 22 лютого 2018 р.

22.02.2018р. Б. / Триває тиждень молитов про тверезість народу

Триває тиждень молитов про тверезість народу, який розпочався в неділю, 18 лютого
«Сучасний світ переживає велику суспільну катастрофу алкоголізму, який нищить життя поодиноких осіб і всього суспільства, руйнує сім’ї, позбавляє дітей батьківського дому, заважає їхньому фізичному та психічному розвитку, таврує їхніх батьків. Алкоголізм — це лихо, з яким можна і треба боротися всіма можливими засобами. Одним із них, і дуже дієвим, є свідоме рішення про цілковиту відмову від спиртного, щоби своїм прикладом допомогти іншим подолати погану звичку».
(Святий Йоан Павло ІІ, 20 січня 1979)
Духовна війна за майбутнє нації має багато фронтів, плацдармів та театрів бойових дій. І одним із них є протистояння демонічним впливам, які здійснюються через потурання нездоровим залежностям, що калічать душі та тіла не лише окремих людей чи родин, але й цілих етносів і народів. Сказане повною мірою стосується алкоголізму. Отож звертаємося до всіх християн з проханням відгукнутися на заклик Церкви та взяти участь у молитовній битві проти цього сатанинського прояву гріха і занепаду на багатостраждальній землі України, яка потребує освячення та благословіння.

вівторок, 20 лютого 2018 р.

20.02.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (11.01–18.02)

В понеділок, 12 лютого, у день, коли свята Церква вшановувала пам'ять Трьох Святителів  до семінарійної спільноти завітав Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті. У своєму слові під час проповіді Високопреосвящений владика Клаудіо Ґуджеретті привітав усіх зі святом семінарійних покровителів – великих богословів Церкви. Архиєпископ наголосив на тому, що вони стали богословським фундаментом Церкви. Апостольський Нунцій, проводячи паралелі зазначив, що і семінарист постійно має пробувати в навчанні, праці та провадити глибоко духовне життя. Нагадав усім присутнім, що богослов – це той, хто молиться. Нунцій підкреслив важливість навчання у формації майбутнього священика: «Неосвічений священик – це сором для Церкви».

В Івано-Франківську протягом трьох днів, 12-14 лютого 2018 року, відбувалися молитовні зустрічі представників чоловічих і жіночих спільнот богопосвяченого життя, які мають назву «Дні Богопосвяченого Життя». Такий захід, вже багато років поспіль перед святом Стрітення Господнього, організовує Комісія у справах монашества Івано-Франківської Архієпархії у співпраці з настоятелями та настоятельками місцевих спільнот. Всеукраїнський збір монашества відбувся цього року у Чернівцях 10 лютого, в якому близько 300 осіб взяло участь.

У вівторок, 13 лютого 2018 року, в приміщенні Львівської духовної семінарії Святого Духа відбувся перший Відкритий Чемпіонат України серед духовенства УГКЦ з шахів. До Львова з’їхалися 34 учасники з цілої України: представники чотирьох семінарій, кількох монаших згромаджень, священики більшості єпархій та екзархатів України.

13-14 лютого 2018 року в Реколекційно-відпочиноковому Центрі Львівської Архиєпархії «Світлиця» (Львів-Брюховичі, вул. Широка, 4) проходила 78 сесія Синоду Києво-Галицького Верховного Архиєпископства. Головна тема чергової сесії Синоду – виховання кандидатів до священства у семінаріях УГКЦ.

В середу, 14 лютого 2018 року, владика Володимир, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, звершив Чин Великої Вечірні з Литією у переддень празника Стрітення Господнього в Храмі св. Архистратига Михаїла монахів Студійського Уставу УГКЦ (м. Львів, вул. Винниченка, 22) в контексті зустрічі монашества Львівської Архиєпархії з нагоди Днів богопосвяченого життя в УГКЦ. По завершенні Богослужіння з батьківським словом до присутніх звернувся Блаженніший Патріарх Святослав, Отець і Глава УГКЦ, що був присутній на молінні. Його Блаженство привітав монашество з їхнім особливим Днем і від імені всієї Церкви подякував їм за щоденне ревне служіння і подвиг!

В четвер, 15 лютого, з нагоди річниці відкриття Військового (афганського) храму Стрітення Господнього ЛА УГКЦ (м. Львів, вул. Клепарівська, 30а) там відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Високопреосвященніший владика Ігор – архиєпископ та митрополит Львівський. Після богослужіння відбулася поминальна молитва за воїнів-афганців та полеглих за волю України.

На свято Стрітення, Глава УГКЦ відвідав Згромадження сестер св. Йосифа, ОПДМ, у їх Головному домі в м. Львові. Майже всі сестри Української провінції зібралися разом, щоб з благословення Блаженнішого Святослава Шевчука розпочати відзначення 100-ліття з дня смерті свого засновника – о. Кирила Селецького. Глава УГКЦ звершив Божественну Літургію в монастирській каплиці блаженних преподобномучениць Олімпії та Лаврентії, де знаходяться їх мощі, у співслужінні о. Олега Олекси та о. Олега Федоренка, СДБ, капелана сестер.

15 лютого відзначають міжнародний день дитини, хворої на рак. Насамперед ця дата відзначається організаціями-членами Міжнародної конфедерації батьків онкохворих дітей, а з 2003 року – і в Україні. В Івано-Франківській дитячій клінічній лікарні відзначили день онкохворої дитини: у відділенні онкогематології ОДКЛ відбувся молебень, який відслужили о. Руслан П’яста – голова комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоровя, о. Юрій Стрільців – капелан лікарні та семінаристи Івано-Франківської духовної семінарії. У часі Молебня, о. Руслан П’яста звернувся до хворих дітей, батьків, медперсоналу із духовним словом підтримки та запевненням молитви за зцілення хворих діток. Опісля відбулося помазання єлеєм, усіх хворих дітей відділення онкогематології.

В суботу, 17 лютого 2018 року, у Києві відбувся Стрітенський обід для волонтерів служіння в'язням. Десять років тому вистава театру "Еммануїл" під керівництвом Жанни Горай у храмі Василія Великого дала поштовх численним волонтерським ініціативам на допомогу пенітенціарному душпастирству. Відтепер до спільноти добровільних помічників долучається багато людей різного віку і професій.

В неділю, 18 лютого 2018 року, в Катедральному соборі Преображення Христового Комісія для сприяння єдності між християнами Коломийської єпархії УГКЦ вперше організувала екуменічну молитву за мир та міжконфесійну єдність. В Україні це вже 50-та ювілейна молитва, до якої цьогоріч долучились коломияни.

Пропонуємо до Вашої уваги:
24 лютого 2018 року, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві відзначать 85-ту річницю з Дня народження Блаженнішого Патріарха Любомира. Цього дня у Соборі відбудеться духовний вечір пам’яті під назвою «Мрія здійснилася». Захід очолить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав.

суботу, 17 лютого 2018 р.

17.02.2018р. Б. / Громада Южного просить про допомогу для завершення будови храму

Найстарша греко-католицька парафія на Півдні України збудувала храм. До цього парафіяни молилися в тісному вагончику. Новозбудована церква в Южному носитиме ім’я Святих Верховних апостолів Петра і Павла. Усі роботи завершено на 90 відсотків. У липні 2018 року відбудеться урочисте освячення престолу Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом.

Будівництво почалося в червні місяці 2007 року силами всього 30 парафіян і благодійників. Їм вдалося звести храм за 10 років. У церкві вже проводяться богослужіння не менше 7 разів на тиждень. Щонеділі приходить не менш 50 причасників, а на Великдень більше.

На сьогодні роботи з благоустрою території ведуться повільно через дефіцит фінансування. Незважаючи на це, вдалося встановити бані та хрести. Проте залишається ще один фронт робіт, який конче потрібно завершити до липня (обробка, під’єднати комунікації, упорядкування прилеглої території.

Коштів на завершення цих робіт ще нема. Тому просимо всіх людей доброї волі допомогти нам зібрати 2 264 054 грн.

Ми живемо в складний час, коли кожна копійка на вагу золота. Парафіяни м. Южного це добре розуміють, адже впродовж десятиліття відбувалося будівництво за дуже обмежених можливостей, як фінансових, так і місцевих. 

Кожна гривня для нас – це скарб, цеглина, яка буде закладена в Божий храм. На знак подяки ми впишемо ім’я жертводавця в духовну історію міста Южного. У пам’яті нащадків завжди залишаються ті, хто, багатіючи матеріально, багатіли і добрими справами.

Склалося так, що «закони економіки» часто з’їдають гроші через інфляцію, однак ці та інші закони ніколи не знищать храм, який стоятиме століттями. Імена людей, які вклали свою працю або кошти в будівництво храму, будуть згадуватися на кожній Божественній Літургії.

Аби інші люди знали тих, хто творить добрі справи, ім’я кожного жертводавця буде вказано на табличці поряд з об’єктом, на який підуть кошти, пожертвувані ним.

Зараз потрібні кошти для благоустрою та озеленення території храму на загальну суму 2264054 грн.

Пожертви на будівництво храму Святих Верховних апостолів Петра і Павла можна переказувати на банківський рахунок парафії з позначкою «Пожертвування на будівництво храму Святих Верховних апостолів Петра і Павла»:

ПАО КБ “ПриватБанк”
р/р: 26008054321887
МФО: 328704
ОКПО: 25425077
Отець Василь Колодчин

середу, 14 лютого 2018 р.

14.02.2018р. Б. / Срібна монета «Любомир Гузар» з’явиться в обігу 15 лютого

Нацбанк випустить пам’ятну монету «Любомир Гузар». Національний банк України 15 лютого вводить в обіг срібну пам’ятну монету, присвячену Патріарху Любомиру Гузару номіналом у 5 гривень та тиражем у 2000 штук. Про це повідомляє прес-служба НБУ.

«Пам’ятна монета присвячена Патріарху Любомиру Гузару – одному з духовних світочів українського народу, людині, яку справедливо називають совістю нації», – йдеться у повідомленні.

На аверсі монети зображений Патріарший собор Воскресіння Христового (м. Київ) на дзеркальному тлі стилізованого хрестоподібного проміння, унизу – малий Державний Герб України. На реверсі монети – портрет Любомира Гузара, ліворуч викарбувані роки його життя 1933/2017, а внизу цитата: «Моя мрія – бути людиною».

Як відомо, Любомир Гузар народився у Львові, але у 1944 році його родина змушена була емігрувати за кордон. Він вчився та працював в Австрії, США, Італії, а на Батьківщину повернувся після проголошення незалежності України. У 2001 році очолив Українську греко-католицьку церкву. Завдяки Любомиру Гузару було ухвалено рішення про перенесення престолу до Києва й будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового.

Для мільйонів українців багато важило мудре слово Блаженнішого Любомира (Гузара). Навіть відійшовши від справ управління Українською греко-католицькою церквою, Любомир Гузар залишався авторитетним громадським лідером, активно відгукувався на всі важливі події в житті України і світу. 

неділю, 11 лютого 2018 р.

11.02.2018р. Б. / Всесвітній день хворого

Сьогодні, 11 лютого 2018 року, відзначається XXVI Всесвітній день хворого. Всесвітній день хворого у Католицькій Церкві встановив святий Папа Іван Павло ІІ 13 травня 1992 року, призначивши його відзначення на день літургійного спогаду Пречистої Діви Марії з Люрду.

Зазвичай, відзначення відбувається на місцевому рівні, але періодично організовуються урочисті центральні святкування, які почергово відбуваються на різних континентах, переважно – в якомусь Марійському санктуарії. Попередні відзначення на всесвітньому рівні були проведені 2017 року в Люрді.

Деякі Єпископські Конференції, з огляду на різні практичні проблеми, як, наприклад, кліматичні умови, сезонні труднощі, церковні празники тощо домовились, що 11 лютого буде символом єдності Вселенської Церкви у молитві за хворих, натомість відзначення самого Дня хворого можна здійснювати у сприятливий момент, який буде враховувати активну участь хворих. Зокрема, Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ постановив, що УГКЦ в Україні відзначає День хворого у Неділю Розслабленого.

Темою цьогорічного відзначення Всесвітнього дня хворого та відповідного послання Папа Франциск обрав материнське покликання Церкви стосовно потребуючих і хворих. Ця тема окреслена словами, які Господь наш Ісус Христос, розп’ятий на хресті, звернув до Своєї найсвятішої Матері та святого Івана, й звучить: «Mater Ecclesiae» (Мати Церкви): “Жінко, ось син твій... Ось матір твоя”. І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів 19, 26-27).

Церква, пише Папа Франциск, повинна здійснювати служіння хворим з вірністю Господеві, йдучи за «красномовним прикладом її Засновника та Вчителя». Ісусові слова «кидають глибоке світло на таємницю Хреста. Вона не представляє безнадійну трагедію, але місце, з якого Ісус виявляє Свою славу й залишає Свою останню волю любові, яка стає основним правилом для християнської спільноти та для життя кожного християнина».

Невимовний біль пронизує душу Пречистої Діви Марії, але не паралізує її. Навпаки, Пресвята Богородиця починає новий шлях самопожертви, розділивши Ісусову турботу про Церкву та все людство. «Улюблений учень Іван, – пише Святіший Отець, – представляє Церкву, месіанський народ. Він повинен визнати Марію своєю Матір'ю і, визнавши, прийняти Її, бачити в Ній модель учнівства, а також материнського покликання, яким наділив її Ісус». Ця Матір любить і породжує дітей, здатних любити згідно з Господніми заповідями.

Материнське покликання Церкви стосовно потребуючих і хворих протягом двох тисячоліть її історії здійснювалось через величезну кількість різних починань, спрямованих на користь хворих. Історію цієї посвяти не можна забувати, і вона триває до наших днів в усьому світі.

В країнах з розвиненою системою охорони здоров'я, зазначає Папа Франциск, важко переоцінити роботу, яку проводять католицькі згромадження, дієцезії й медичні установами, які ставлять в осередку людську особистість і здійснюють наукові дослідження, шануючи життя і християнські моральні цінності. А там, де охорона здоров’я є недостатньою або й відсутньою, Католицька Церква старається зробити все можливе для медичного обслуговування, для викорінення дитячої смертності та боротьби з деякими широко розповсюдженими хворобами. Повсюди Церква виступає як «польовий госпіталь», а в деяких частинах світу тільки місійні та дієцезальні лікарні забезпечують людям необхідну медичну допомогу.

У Посланні на день хворого Святіший Отець згадує довгу історію служіння Церкви хворим і закликає вдивлятись у минуле, щоб збагатитися в сьогоденні. Пам'ять про церковну спадщину служіння хворим допоможе  краще спланувати майбутнє.

«Ісус, – пише Наступник святого Петра, – залишив Церкві Свою владу зцілювати. Цьому дару відповідає завдання Церкви, яка покликана дивитися на хворих з тієї ж ніжністю та співчуттям, з якими на них дивиться Господь. Пастирська турбота в сфері охорони здоров'я є й далі залишається невід’ємним та істотним завданням Церкви, яке необхідно виконувати з оновленим запалом, не забуваючи при цьому про численні сім'ї, які піклуються своїх хворими дітьми, батьками та родичами».

Папа Франциск підкреслює, що всі – лікарі та медсестри, священики, богопосвячені особи, волонтери та сім'ї, всі, що займаються доглядом за хворими, – беруть участь у церковній місії служіння хворим і несуть спільну відповідальність, яка збільшує цінність щоденного служіння кожного зокрема.

пʼятницю, 9 лютого 2018 р.

09.02.2018р. Б. / Римський колізей підсвітять червоним заради переслідуваних християн

Наприкінці лютого римський Колізей буде підсвічено червоним кольором, щоб привернути увагу до християн, котрих переслідують по всьому світу, а особливо в Сирії та Іраку.

В суботу, 24 лютого, Колізей буде червоного кольору, що представлятиме кров християн, котрі були поранені чи віддали своє життя через релігійне переслідування.

Окрім того, водночас червоним буде підсвічено головні храми в Сирії та Іраку. В Алеппо підсвітять маронітську катедру св. Іллі, а в Мосулі – храм св. Павла, в якому 24 грудня минулого року було відправлено першу Літургію після звільнення міста від ІДІЛ.
Як інформує CNA, спонсором цього заходу є організація «Допомога Церкві у потребі». Цьогорічна ініціатива є продовженням минулорічної, коли було підсвічено червоним будинок Парламенту в Лондоні, базиліку Пресвятого серця в Парижі, а також катедру в Манілі, Філіппіни. У 2016 році було підсвічено червоним фонтан Треві у Римі. 

четвер, 8 лютого 2018 р.

08.02.2018р. Б. / Представники УГКЦ беруть участь у Міжнародній конференції капеланських служб у Фінляндії

Від 5 до 9 лютого 2018 року в м. Гельсінкі (Фінляндія) триває 29-а Міжнародна конференція керівників капеланських служб. Вже 11-ий рік поспіль Україна є однією з країн-учасниць цього заходу.  

Нашу державу та Українську Греко-Католицьку Церкву на Конференції представляють владика Михаїл (Колтун), керівник Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту, а також отець Ростислав Височан, військовий капелан УГКЦ.

Темою цьогорічної зустрічі керівників капеланських служб є «Віра, мир і безпека в теперішній час».

“Конференція військових капеланів несе з собою мир і духовні цінності. І саме це є фундаментом розбудови наших військових сил, і в цьому є наше майбутнє”, – коментує подію владика Михаїл (Колтун).

Загалом участь у цьогорічній Конференції беруть представники 34-ох країн світу. Протягом цього часу представники УГКЦ мають змогу поспілкуватися та обмінятися досвідом капеланського служіння з іншими учасниками заходу.

Наступного року Міжнародну конференцію капеланських служб проведуть у м. Краків, що в Польщі.

вівторок, 6 лютого 2018 р.

06.02.2018р. Б. / Якою владою? Кардинал Мюллер про вчительський уряд Папи

Яким чином пов’язані між собою Магістеріум Папи та Традиція Церкви? Коли Папа інтерпретує слова Ісуса, чи повинен він перебувати у тривалості з Традицією та попереднім Магістеріумом, включаючи вчення Пап, котрі були нещодавніми попередниками? А чи, можливо, потрібно Традицію Церкви інтерпретувати по-новому у світлі нових слів Папи? А що робити у випадку, коли між ними є суперечність?

Для того, щоб відповісти на ці запитання, варто почати із важливого Апостольського листа, якого Папа Пій ІХ надіслав єпископату Німеччини 4 березня 1875 року. У цьому листі Папа пояснив, що німецькі єпископи інтерпретували догму про папську непомильність та Петровий примат у чудовій гармонії із визначеннями Першого Ватиканського собору. Імпульсом для написання листа Папи стала брошура німецького канцлера Бісмарка, яка глибоко невірно тлумачила цю догму для того, щоб оправдати брутальне переслідування німецьких католиків у так званій Kulturkampf, тобто «культурній війні». За словами Пія ІХ, у їх відповіді на провокації Бісмарка, німецькі єпископи чітко показали, «що у визначеннях, які піддаються нападам, немає абсолютно нічого нового чи такого, що б змінювало що-небудь стосовно наших відносин з цивільним урядом, або ж могло стати оправданням за переслідування Церкви».

Звичайно, що для того, щоб оцінити ці події, слід розуміти культурні передумови, в яких діяв Бісмарк і його ліберальні «культурні воїни». Хоча вони майже повністю відкинули релігійних контекст Протестантської реформації, що відображався в їх країні, однак залишили відповідні упередження щодо Католицької Церкви. На їх думку, Вчительський Уряд Папи і церковного Собору, заявляв про владу, вищу від самого слова Божого. Церковний Магістеріум не лише став на заваді відносин між віруючими і Богом, але й встановив себе як іноземний елемент, що стоїть між громадянами і державою – державою, яка, у випадку Пруссії кінця 19 століття, приписала собі тотальну владу, відірвану навіть від природного морального закону.

Бісмарк і його прихильники були переконані, що влада Папи поширювалась на те, щоб довільно вигадувати, а потім накидати доктрини та практики на усю Церкву, включаючи німецьких католицьких громадян, які потім будуть змушені виконувати їх під загрозою екскомуніки та втрати вічного життя.  На противагу цій тотальній карикатурі повноти папської влади, німецькі єпископи наголосили на тому, що «у всіх суттєвих моментах будова Церкви базується на божественних директивах, і тому вона не піддається людському свавіллю». За їх словами, «думка, відповідно до якої Папа є «абсолютним правителем у зв’язку із догмою папської непомильності» базується на цілком помилковому розумінні догми папської непомильності». Насправді, Магістеріум Папи «обмежений змістом Святого Писання і Традиції, а також догмами, попередньо визначеними вчительською владою Церкви».

Факт полягає в тому, що Вчительський Уряд, який очолює Папа і єпископи в єдності з ним, є урядом на служінні слову Божому, Слову, що стало тілом в Ісусі Христі. Тому Христос є єдиним Вчителем (пор. Мт.23,10), котрий звіщає нам «слова вічного життя» (пор. Ів.6,68). По відношенню до Нього, Петро, апостоли та усі охрещені є братами і сестрами єдиного небесного Отця.

Без упередженого ставлення до факту, що усі віруючі є братами і сестрами, Ісус обрав кількох учнів серед багатьох, щоб вони були Його апостолами, даючи їм владу навчати і управляти. Він доручив їм «послання примирення», тому зараз вони діють від імені Христа для спасіння світу (пор. 2Кор.5,19). Воскреслий Господь, якому дана уся влада на небі і на землі, посилає своїх апостолів у світ, щоб вони зробили учнями усі народи і хрестили їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Уповноважуючи своїх апостолів, Ісус також уповноважив їх наступників, тобто єпископів, разом із наступником Петра, Папою, як їх главою. Завданням, яке Христос їм дає, є «навчити їх дотримуватись усього, що я вам наказав» (Мт. 28,20). Таким чином Він дає зрозуміти, що зміст апостольського навчання – критерій істини того, що вони говорять – є Його власне вчення. Достовірність християнської віри в кінцевому підсумку полягає у факті, що людське слово апостолів і єпископів є божественним словом спасіння, яке людина-посередник не створює, а свідчить (пор. 1 Сол.2,13).

Від часів Іринея Ліонського, в другому столітті, була чітко встановлена термінологія, відповідно до якої зміст об’явлення знаходиться в Святому Писанні та Апостольській Традиції. Це об’явлення авторитетно проголошує церковний Магістеріум, що складається з Папи і єпископів у єдності з ним. На противагу принципу «sola scriptura», лише Біблія, як його вважала Реформація, Тридентійський Собор наголошує, що Свята Мати Церква може «судити справжнє значення і інтерпретацію Святого Писання – і… ніхто не сміє інтерпретувати Писання в спосіб, що суперечить одностайному консенсусу Отців».

Другий Ватиканський собор йде цим фундаментальним шляхом інтерпретації католицької віри і робить висновок: «Це Вчительство не перевищує слово Боже, а служить йому. Воно навчає тільки те, що йому було передано. В силу божественного наказу і з допомогою Святого Духа воно віддано слухає його, з посвятою обороняє його і вірно викладає. Усе, що воно пропонує для вірування, як божественно об’явлене, черпається із цього єдиного внеску віри» (Dei Verbum, п. 10).

Між усіма християнами є згода про те, що Святе Письмо – це слово Боже. Однак, оскільки це слово передане людською мовою, воно не має свідчення (quoad se— у собі), яке протестанти хочуть йому приписати. Однак, існує потреба для людської інтерпретації з боку вчителів віри, авторитет яких іде від Святого Духа. Для тих, хто слухає слово Боже, ці вчителі представляють авторитет самого Бога, використовуючи людські слова та рішення (quoad nos— для нас). Завдання авторитетного навчання і управління не може бути покладене лише на окремого віруючого, котрий у своїй совісті приходить до прийняття певної істини. Зрештою, об’явлення було довірене Церкві загалом. Таким чином, вчительство є важливою частиною місії Церкви. Лише з допомогою живого вчительства Папи і єпископів слово Боже може передаватись у своїй цілісності вірним і всім людям усіх часів та місць.

У «Символі віри» ми визнаємо нашу віру, використовуючи людські слова. Ці слова піддаються певним змінам, коли йдеться про спосіб вираження. Це можливо і навіть необхідно, оскільки, як говорив св. Тома: «акт віруючого не завершується у пропозиції, але у дії» (STh II-II 1,2, ad 2). Через те, що вчення апостолів – і таким чином вчення Церкви – є словом Божим, висловленим людськими словами, слово Боже набирає форми і розвивається в усвідомленні Церквою її віри, аналогічно до того, який шлях проходить віруючий в духовному і історичному розвитку під проводом Святого Духа. Без сумніву, місія Святого Духа не полягає у створенні нових доктрин, але в тому, щоб уприсутнювати в Церкві повноту об’явлення Ісуса Христа (пор. Ів. 16,13).

Оскільки Папа, як глава колегії єпископів, є основою єдності Церкви у істині, він має місію як зберігати істину про об’явлення, так і встановлювати нові концептуальні формулювання Символу віри там, де необхідно. Однак, у виконанні цієї місії він не може нічого додавати до об’явлення, даного нам в Св. Писанні та Традиції, а також не може змінювати зміст попередніх догматичних визначень. Проте, для того, щоб зберігати єдність Церкви у вірі, за певних обставин він має право і обов’язок давати нове формулювання Символу віри (nova editio symboli). Тома Аквінський пояснює: «Істина віри чітко виражається у вченні Христа і його апостолів. Однак, оскільки, відповідно до 2 Пт.3,16, деякі люди настільки без освіти й не зміцнені у вірі, що перекручують апостольське вчення та інші доктрини на свою власну погибель, було необхідним впродовж часу виражати віру більш чітко, щоб уникати помилок, що виникали» (Sth II-II, 1, 10 ad 1, наголос додано).

Для цього, магістеріум опирається на надприродне усвідомлення віри (sensus  fidei), яке Святий Дух дає усьому Народу Божому під проводом єпископів (пор. Lumen Gentium п. 12). Однак він також опирається на теологів. Без підготовчої теологічної праці св. Атанасія і отців з Каппадокії, не було б Нікейського Символу віри, його оборони і уточнення на наступних соборах. Подібно, декрети Тридентського Собору не були б можливими без підготовчої праці найвідоміших теологів того часу. Правда, що для Другого Ватиканського собору вірне і повне історичне передання об’явлення мало основу в харизмі непомильності, що властива Папі і екуменічним соборам. Водночас, ІІ Ватиканський собор не забуває додати: «Римський Архиєрей і єпископи, кожен відповідно до своїх обов’язків і вагомості справи й використовуючи відповідні засоби; однак жодного нового загальнообов’язкового об’явлення, яке би входило до Божого депозиту віри, вони не приймають» (Lumen Gentium п. 25).

Звичайно, як католик, людина не може ігнорувати розвинену доктрину Церкви для того, щоб брати участь винятково у начебто чистій доктрині Писання. Притча про блудного сина, для прикладу, по своїй суті не дає катехитичних інструкцій щодо таїнства покаяння (покаяння, сповідь, примирення) і форми (відпущення священиком). Якщо дивитись лише на Писання, тоді можна прийти до висновку, що оскільки син насправді не висповідав своїх гріхів, то і ми не повинні цього робити. Однак, протиставляючи таким чином Писання Церкві, означало б цілком ігнорувати слова Христа, Котрий доручив апостолам – з Петром на чолі – вірно зберігати увесь депозит віри.

Христос поставив Папу «на чолі інших апостолів, і в ньому Він встановив тривале і видиме джерело та основу єдності як віри, так і сопричастя» (Lumen Gentium п. 18). Тепер, повнота апостольської влади не означає необмежену повноту влади у світському значенні. Швидше, ця влада чітко обмежена своєю причиною: Вона стоїть на служінні збереження єдності Церкви в її вірі у Сина Божого, Котрий прийшов в «повноту часів» (Гал. 4,4-6). Влада Папи найтісніше пов’язана з об’явленням; справді, вона походить від об’явлення. Лише через силу Бога Петро є здатним зберігати усю Церкву у вірності Христові, навіть коли сатана трясе і просіює її, і таким чином пшениця відділяється від куколю. Як каже Ісус, «Але я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла» (Лк. 22,32). У своєму верховному вчительстві Папа об’єднує усю Церкву і усіх її єпископів в одному визнанні: «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16,16). І власне у цьому визнанні він є скелею, на якій Господь Ісус продовжує будувати свою Церкву до кінця світу. І тому зрозуміло, що слова Папи є на служінні усій Традиції Церкви, а не якомусь іншому шляху.

Те, що було сказано вище, стосується вчення Церкви, але й також управління її засобами благодаті у таїнствах. У своєму Декреті про Таїнство Євхаристії Тридентійський Собор заявляє, що Церква має владу визначати чи змінювати зовнішні обряди таїнств. Водночас Собор заперечує, що Церква має право чи здатність втручатись в суть таїнств, наголошуючи, що «їх зміст зберігається». Якщо Тридентійський собор визначає, що є три акти пенітента, що формують частину Таїнства Покаяння (покаяння з постановою більше не грішити, сповідь і примирення), тоді Папи і єпископи наступних віків є зв’язані цією декларацією. Вони не можуть надавати таїнственне відпущення гріхів чи надавати право священикам робити це, якщо пенітент насправді не показує ознак покаяння чи взагалі відмовляється постановити більше не грішити. Жодна людина не може відмінити внутрішнього протиріччя між ефектом Таїнства – тобто нова спільність життя з Христом у вірі, надії і любові – та неадекватним ставленням пенітента. Цього не може зробити навіть Папа чи собори, бо вони не мають такої влади, і вони навіть не могли отримати такої влади, бо Бог ніколи не просить людину зробити щось, що було б суперечливим як людині, так і самому Богові.

Необхідно пам’ятати, що доктринальні заяви мають різні ступені авторитету. Вони вимагають різних рівнів згоди, що виражається у так званих «теологічних записках». Прийняття вчення з «божественною і католицькою вірою» вимагається лише для догматичних визначень. Також зрозуміло, що Папа чи єпископи ніколи не повинні просити когось діяти чи навчати проти природнього морального права. Послух вірних по відношенню до їх церковних наставників таким чином не є абсолютним послухом, і наставник не може вимагати абсолютного послуху, оскільки і наставник, і ті, хто довірені його опіці, є братами і сестрами одного Отця, і вони є учнями того ж Учителя. Таким чином, навчати є набагато важче, ніж вчитись, бо навчання пов’язане з більшою відповідальністю перед Богом. Ствердження «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Ді. 5,29) є дійсним і то особливо в Церкві. На противагу принципу абсолютної покори, що переважала у військовій прусській державі, німецькі єпископи наполягали перед Бісмарком: «Це точно не Католицька Церква, хто захопив аморальні і деспотичні принципи таким чином, що наказ наставника безумовно звільняє особу від усієї особистої відповідальності».
 
Коли приватні думки чи духовні та моральні обмеження входять у практику церковної влади, тоді прикликається твереза і об’єктивна критика, а також персональна корекція, особливо від братів по єпископському служінні. Тому Аквінського не запідозриш у релятивізації Петрового примату та чесноти послуху. Все більш прояснюючим є те, в який спосіб він тлумачить випадок в Антіохії, кульмінацією якого стала публічна корекція Петра (Гал. 2,11). На думку Томи Аквінського, ця подія вчить нас, що за певних умов апостол може мати право і навіть обов’язок у братський спосіб виправляти іншого апостола, і що навіть нижчий за рангом має право і обов’язок критикувати вищого (пор. Коментар до Послання до галатів, Гл.ІІ, лекція 3). Це не означає, що хтось може применшити вчительство до приватної думки, щоб відмовитись від об’єднуючої сили автентичного і визначеного вчення Церкви (пор. Lumen Gentium 37). Це лише означає, що слід добре розуміти точне значення влади в Церкві загалом і ролі Петрового служіння зокрема. Це особливо важливо тоді, коли конфлікт виникає не між вченням Папи і чиїмось власним баченням, а між вченням Папи і вченням попередніх Пап, що відповідає безперервній традиції Церкви.

Як Папа Бенедикт XVI пояснював під час Меси з нагоди обрання його на Престол Єпископа Риму 7 травня 2005 року, «Влада, яку Христос поклав на Петра і його Наступників, є в абсолютному значенні мандатом для служіння. Влада навчати в Церкві включає посвяту служінню вірі у покорі». Він продовжив: «Папа не є абсолютним монархом, думки і прагнення якого є законом. Навпаки: служіння Папи є гарантією послуху Христові і Його Слову. Він не повинен проголошувати свої власні ідеї, але постійно пов’язувати себе і Церкву послуху Божому Слову, перед викликами усіляких намагань пристосувати його чи розмити його значення, і усілякої форми опортунізму».

Кардинал Герхард Людвіг Мюллер є колишнім префектом Конгрегації доктрини віри.

Переклад: "Католицький оглядач" за матеріалами First Things

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятницю, 2 лютого 2018 р.

02.02.2018р. Б. / «Veritatis gaudium» – новий документ про церковну вищу освіту

«Радість істини виражає палке прагнення, яке робить неспокійним серце кожної людини до того часу, доки вона не зустрінеться з Божим світлом, не огорнеться ним й не розділить його з іншими», – цими словами розпочинається Апостольська конституція «Veritatis gaudium» Папи Франциска, присвячена церковним університетам і факультетам, що побачила світ 29 січня 2018 р., започатковуючи оновлення католицької освіти.

Істина, як підкреслюється в документі, не є абстрактною ідеєю, Істина – це Ісус, Божий Син, в Якому – Життя, що є  Світлом людей. І саме «цю радість» Ісус закликає Церкву, «невпинно свідчити та звіщати із завжди оновленим захопленням». Серед «зміненого суспільно-культурного контексту», позначеного антропологічною та соціально-екологічною кризами, Папа вважає невідкладним «мудре й сміливе оновлення» церковної освіти з метою «впливовішої місії серед цієї історичної епохи».

Взявши за відправну точку пріоритетну вимогу місійного перетворення Церкви, «що виходить назовні», яке повинно огорнути ввесь Божий люд, Святіший Отець вказує на те, що сьогодні церковні студії «не тільки покликані запропонувати місце та програми для кваліфікованого формування священиків, богопосвячених осіб та активних мирян», але становлять своєрідну «культурну лабораторію», в якій Церква здійснює «перформативну інтерпретацію дійсності», яка живиться дарами мудрості й науки, якими Святий Дух різними способами збагачує Божий люд.

За словами Папи, необхідно здійснити «радикальну зміну парадиґми», більше того, «мужню культурну революцію», в яку «всесвітня мережа церковних університетів та факультетів покликана зробити вирішальний внесок закваски, солі та світла Євангелія Ісуса Христа й живого Передання Церкви, завжди відкритої на нові панорами та пропозиції». Сьогодні стає дедалі очевиднішою потреба «справжньої євангельської герменевтики для того, щоб краще зрозуміти життя, світ та людей».

«Філософія та богослов’я дають змогу набути переконання, які структурують та зміцнюють розум і просвітлюють волю, але все це є плідним лише тоді, коли звершується з відкритим умом та навколішки. Богослов, який вдовольняється своєю власною завершеною та сповненою думкою є посереднім. Добрий богослов та філософ має відкрите мислення, тобто, неповне, завжди відкрите на Боже “більше” та на істину, що постійно розвивається», – пише Святіший Отець, пропонуючи 4 критерії для оновлення та перезапуску церковної освіти.

Пріоритетним і незмінним критерієм Папа називає споглядання та духовне, інтелектуальне й екзистенційне впровадження до Христової благовісті, завжди нової та захопливої доброї новини Євангелія Ісуса, що здійснюється дедалі більше та якнайкраще в житті Церкви та людства. З цього випливає оте загальне братерство, яке «вміє споглядати священну велич ближнього, що вміє відкривати Бога в кожній людині, переносити незручності спільного життя, спираючись на Божу любов, відкривати серце на Божу любов, щоби шукати щастя інших так, як це робить їхній добрий Отець», що в небі.

Другим критерієм є «всеохоплюючий діалог» з віруючими та невіруючими. Він повинен здійснюватися не лише як «чисто тактичне рішення», але як вираження «справжньої культури зустрічі» між «усіма автентичними й живими культурами завдяки взаємному обмінові відповідними дарами в середовищі світла, пролитого з любові Бога до всіх Своїх створінь».

Фундаментальним критерієм Святіший Отець також називає «між- і трансдисциплінарність», мудро й креативно здійснювану в світлі Об’явлення згідно з принципом єдності знання. Це важливо, зокрема, беручи до уваги «фрагментарну й нерідко роздроблену сучасну панораму академічних студій та непевного, конфліктного й релятивістичного плюралізму». В ньому йдеться про особливу місію, ввірену системі церковної освіти, що покликана мати «дієвий культурний та гуманістичний вплив».

Врешті, четвертим критерієм, названо невідкладну необхідність створення мережі між «різними інституціями, які в кожній частині світу розвивають і поширюють церковні студії, рішуче впроваджуючи доцільні спільні проекти також і з академічними інституціями різних країн і з тими, які надихаються різними культурними й релігійними традиціями, започатковуючи, одночасно, спеціалізовані центри досліджень, призначених для вивчення проблем епохального характеру, з якими сьогодні зустрічається людство».

Папа також наголошує на «життєвій необхідності надати нового імпульсу науковим пошукам», які здійснюються в церковних вищих навчальних закладах. «Церковні студії, – йдеться у документі, – не можуть тільки обмежитися передаванням знань, вмінь і досвіду людям нашого часу, які прагнуть зростати в своєму християнському усвідомленні, але повинні взяти на себе невідкладне завдання розробляти інтелектуальні засоби, що можуть бути запропоновані, як парадигма дії та мислення, корисні для звіщення серед світу, позначеного етично-релігійним плюралізмом».