ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

24.11.2017р. Б. / Глава УГКЦ прийняв Делегацію Міжнародного комітету Червоного хреста в Україні

23 листопада відбулася робоча зустріч Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава та глави Делегації Міжнародного комітету Червоного хреста в Україні п. Алана Ешліманна на прохання останнього.

Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ), як повідомив очільник Делегації в Україні, є гуманітарною організацією, цілі якої полягають в тому, щоб захищати життя й гідність людей, котрі потерпіли через війни та інші ситуації насильства, і надавати їм допомогу. Поширюючи та укріплюючи гуманітарне право й універсальні гуманітарні принципи, МКЧХ докладає всіх зусиль, щоб запобігти стражданням людей.

МКЧХ присутній у більше ніж 80 країнах, де працює майже 13000 співробітників. Понад 500 співробітників працюють у Києві, Слов’янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі, Донецьку, Луганську та Одесі. На переконання п. Алана Ешліманна, важливою є розбудова стосунків і розвиток співпраці МКЧХ із Церквами в Україні. Це також підкріплюється міжнародним досвідом діяльності МКЧХ в інших країнах.

Серед головних пріоритетів діяльності МКЧХ в Україні п. Ешліманн виділив допомогу найуразливішим категоріям населення в подоланні економічних труднощів шляхом надання продуктів харчування, предметів гігієни або грошової допомоги людям, які живуть обабіч лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях, переселенцям, старим, хворим, інвалідам або безробітним.

Глава УГКЦ подякував МКЧХ за те, що вони, діючи на принципах нейтральності, неупередженості та незалежності, воднораз проявляють велику заангажованість в процес вирішення гуманітарної кризи в Україні. «Ми, як Церква, - зазначив Блаженніший Святослав, - переконані, що соціальне служіння є не просто додатковою активністю в діяльності, а й суттєвою частиною нашої духовності. Соціальне служіння має глибокий релігійний фундамент, адже в кожній потребуючій особі, незалежно від її національності та релігійних чи політичних переконань, присутній Христос».

Особливу увагу під час зустрічі було приділено питанню роботи МКЧХ як нейтрального посередника. Працівники МКЧХ відвідують людей, утримуваних у зв’язку з конфліктом, щоб забезпечити гуманне ставлення до затриманих. За згоди всіх сторін вони виступають як нейтральний посередник під час одночасного звільнення та передачі затриманих, щоб захистити їх гідність протягом усього процесу. У цьому контексті Блаженніший Святослав підкреслив особливу цінність такого служіння, оскільки кожні такі відвідини стають для ув’язнених важливим знаком надії. Подякував Блаженніший Святослав представнику МКЧХ також за працю, спрямовану на пошук зниклих безвісти осіб, адже наразі понад тисячу людей вважаються зниклими безвісти у зв’язку з конфліктом на Сході України.

Під час зустрічі главі Делегації МКЧХ в Україні було представлено діяльність, яку здійснює УГКЦ в питанні подолання гуманітарної кризи, що спричинена воєнною агресією. «Як Церква, ми не втручаємося в політичні процеси, але воднораз хочемо бути «голосом безголосих», - сказав Блаженніший Святослав. Тому УГКЦ сама та спільно з іншими конфесіями-членами Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій постійно звертає увагу держави і суспільства на ці гуманітарні проблеми та включається у їх вирішення на різних рівнях.

Зокрема, значну роль у цьому виконує Карітас України, офіційна благодійна організація УГКЦ. Карітас України розпочав надання гуманітарної допомоги постраждалим від воєнних дій у квітні 2014 року з появою перших внутрішньо переміщених осіб зі східних регіонів країни. Відтоді Карітас України надав допомогу близько 500 тис. постраждалих від гуманітарної кризи на суму понад 30 млн доларів. 

Карітас України дотримується індивідуального підходу та надає допомогу незалежно від політичних чи релігійних переконань потребуючих. Аби бути ближчими до бенефіціарів та допомагати максимально ефективно й оперативно, за останні роки розпочали роботу нові осередки Карітасу в регіонах, де найбільше вимушених переселенців і тих, хто потерпів внаслідок воєнних дій: у Дніпрі, Харкові, Краматорську, Запоріжжі, Кам’янському, Маріуполі, Полтаві, Кремінній, Сєвєродонецьку, Кривому Розі та Мелітополі. Це стало можливим завдяки тому, що там була вже присутня церковна мережа парафій УГКЦ, які стали осередками надання соціальної допомоги потребуючим. Карітас також надає допомогу мешканцям так званої «сірої», буферної зони, де гуманітарна ситуація залишається критичною. До них приїжджають команди Карітасу з Запоріжжя, Маріуполя та Краматорська, привозять продукти харчування, непродовольчі товари, медичні набори, матеріали для будівництва та ремонту, переносні обігрівачі, паливо для обігріву та теплий одяг у зимовий час.

Сторони погодилися в тому, що Україна для вирішення нагальних проблем зараз потребує розвинутого громадянського суспільства, важливою частиною якого є Церкви та релігійні організації. «Наша спільна мета – якнайкраще послужити людям в потребі, і для цього нам слід об’єднувати та координувати наші зусилля», – сказав на завершення Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

четвер, 23 листопада 2017 р.

23.11.2017р. Б. / Про християнське ставленння до багатства й бідності

У неділю, 19 листопада 2017 р., Католицька Церква вперше відзначала Всесвітній день бідних. З цієї нагоди ватиканська газета «L’Osservatore Romano» опублікувала інтерв’ю із Заступником секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові отцем-францисканцем Ніколою Ріккарді.

Відповідаючи на запитання журналіста про те, чи дійсно бідність є для християн «багатством», священик зауважив, що потрібно розрізняти між вимушеною бідністю, яка, за його словами, на даний час охоплює декілька мільярдів людей в світі, та добровільною убогістю, що є вільним вибором в контексті богопосвяченого життя. Отець Ріккарді зазначив, що Церква з самого початку бажає долати вимушену бідність і тепер завдяки соціальному вченню намагається проливати світло на численні перешкоди, що стоять на заваді гармонійного розвитку, що охоплює всю людину і кожну людину.

«Із зростанням нерівності й бідності, як відносної, так і абсолютної, – вів далі священик, – в багатьох частинах світу заанґажування Церкви стає тим “багатством” й провісником звільнення від нестерпного лиха й можливості повернути гідність людям, часто забутим тими, хто сліпо женеться за химерою нескінченного добробуту, яка, на жаль, вбиває».

«Як християнство ставиться до грошей?» – таким було наступне запитання, на яке Заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові відповів, що протягом своєї історії християнство в його католицькому вираженнні ніколи не засуджувало гроші й багатство самі в собі, а лише у випадку ідолопоклонства їм, оскільки це призводить до вчинків, що спотворюють суспільство.

Навіть так звані брати-обсерванти Францисканского Ордену, що ставили собі за мету не лише реформування Ордену, щоб повернути його до джерел харизми, але й реформування тогочасного суспільства, вважали багатство, Божим даром, якщо воно використовується з благородною метою. Святий Бернардин Сієнський, один з найвідоміших представників цієї гілки Братів Менших, як підкреслив о. Рікарді, у своїх проповідях чітко заявляв, що багатство, чесно придбане та добре використане, – це великий Божий дар, однак, багаті наражають себе на небезпеку тоді, коли прив’язуються до багатства і воно їх підкоряє.

В цьому контексті заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові звернув увагу на те, що наслідком такого підходу є те, що багатство й економічна діяльність вже не розглядається у світлі моралістичних упереджень, але в світлі наміру економічного суб’єкта. Власне, намір, який випереджує та визначає спосіб володіння, вчиняє економічну операцію шкідливою або ні щодо спільного блага.

За словами священика, як і в минулому, так і тепер, часто відбувається підміна між поняттями мети та засобу, а тому багатство для багатьох стає метою існування, що вимагає переосмислення справедливої підпорядкованості багатства. Вже Аристотель в «Нікомаховій етиці» писав, що життя, присвячене виключно шуканню прибутків, суперечить природі, бо не багатство є добром, якого шукає людина. Воно набуває вартості тільки тоді, коли стає «корисним» для чогось іншого, для добра спільноти, а не окресленої еліти.

На завершення була заторкнута тема праці та людської гідності. В цьому контексті о. Нікола Ріккарді зазначив, що праця є фундаментальним виміром життя людини, а не просто економічним засобом існування. Але, на жаль, таке бачення виглядає досить затьмареним в сучасних соціальних та економічних системах, де праця розглядається виключно з точки зору оптимізації виробництва та продуктивності. Як зауважив священик, Папа Франциск неодноразово викривав нестабільність такої соціально-економічної системи, виступаючи на захист гідності людини та її належного цінування.