ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 28 листопада 2017 р.

28.11.2017р. Б. / Тижневий Огляд: життя УГКЦ (20.11 – 26.11)

Як ми дізнались, з 13 по 19 листопада 2017р. Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я організувала духовно-психологічне розвантаження для військовослужбовців, які повернулися із зони АТО, та їхніх дружин. Реабілітація проходила у стінах монастиря сестер Пресвятої Родини с. Гошів. Учасники реабілітації мали змогу духовно та психологічно збагатитися, відновити свої сили, стати ближче до Бога, пізнати себе та один одного. 

У вівторок, 21 листопада 2017 року, в каплиці Митрополичої Курії, після спільної молитви «Ангел Господній» Архієпископ Мечислав Мокшицький передав реліквії св. Івана Павла ІІ Сестрам Катехиткам св. Анни (УГКЦ), у Львові. Митрополит поблагословив служіння сестер та передав реліквії св. Івана Павла ІІ с. Далілі Шмигельській, настоятельці адміністратури.

В цей день відбулося освячення церкви-каплиці Святого Володимира Великого в м. Запоріжжя. Чин освячення здійснив владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, у співслужінні з Єпископом-помічником Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Яном Собіло.

Особовий склад військової частини 3044 Національної гвардії України мав нагоду зустрітися із групою місіонерів УГКЦ, яка в цей період за ініціативи настоятеля Храму Всіх Святих Українського Народу отця Ігоря Ворони проводила місійну діяльність в м. Южноукраїнськ. Група місіонерів у складі: священнослужителів отців-редемптористів  провели духовні роздуми на тему основних цінностей людського життя, таких як Віра, Любов, Справедливість та Надія, а також подякували гвардійцям за їхню відповідальну професію, побажали витривалості, сили, Божого благословення і супроводу в їхній службі у цей надзвичайно непростий для України час.

В середу, 22 листопада, у Львові розпочався перший в історії базовий курс підготовки військових капеланів. У Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного священики, які вже служать військовими капеланами Збройних Сил України, навчатимуться основам військової справи, а також матимуть змогу обмінятись досвідом служіння в підрозділах ЗСУ. Хоч самі священнослужителі не будуть навчатись застосовувати зброю, проте вони повинні зрозуміти особливості діяльності військових підрозділів, де виконуватимуть свої функціональні обов'язки. Слухачам курсу, на думку його розробників та організаторів, необхідно навчитись не лише надавати духовну підтримку воїнам, але й бути готовими врятуватись під час ворожого обстрілу, витягнути поранених з поля бою, надати їм невідкладну домедичну допомогу. 

В четвер, 23 листопада, відбулася робоча зустріч Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава та глави Делегації Міжнародного комітету Червоного хреста в Україні п. Алана Ешліманна. Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ) є гуманітарною організацією, цілі якої полягають в тому, щоб захищати життя й гідність людей, котрі потерпіли через збройні конфлікти та інші ситуації насильства, і надавати їм допомогу. Під час зустрічі главі Делегації МКЧХ в Україні було представлено діяльність, яку здійснює УГКЦ в питанні подолання гуманітарної кризи, що спричинена воєнною агресією.

У Коломийському навчально-науковому інституті відбулась зустріч з капеланами Коломийської єпархії УГКЦ отцем Василем Довганюком і отцем Михайлом Дзюбою, а також з воїном РУВ Олегом Кіращуком. З нагоди Дня гідності і свободи капелани провели зі студентами урок з історії України «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Отець Михайло Дзюба розповів молоді про зародження капеланства в Україні, про служіння капеланів на сході, а також поділився роздумами про історію України. Всесвітньо відомий писанкар, коломиянин, воїн РУВ Олег Кіращук розповів присутнім про «передову» на сході України, про те, які відчуття переповнюють, коли  гинуть молоді хлопці, твої побратими, про те, як вони  залишаються без ніг, без рук, але з гарячим серцем, сповненим любові до України та великої надії і віри в перемогу українського народу.

У п’ятницю, 24 листопада 2017 року, Преосвященний владика Володимир, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ, відвідав м. Пустомити, де в ЗОШ №2 відбулася урочиста академія, приурочена завершенню ювілейного святкування 110-тої річниці від дня народження та 20-тої річниці від дня смерті Високопреосвященного Митрополита Володимира (Стернюка).

У День пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років Блаженніший Святослав узяв участь у заходах із вшанування пам’яті невинно убієнних у ті страшні роки. 25 листопада, під час церемонії  вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні Президент Петро Порошенко наголосив на важливості того, «щоб наші нащадки завжди знали, що то був не просто штучний голод, а ретельно спланований Голодомор». Біля меморіального знаку «Свіча пам’яті» предстоятелі Українських Церков помолилися Панахиду за померлими від голоду в 1932-1933 роках. Блаженніший Святослав наголосив, що ми повинні докласти максимум зусиль, щоб подібні трагедії знову не стали дійсністю. По завершенні молитви та виступу Президент України оголосив загальнонаціональну хвилину мовчання, після якої розпочалася всеукраїнська акція «Запали свічку».

Пропонуємо до Вашої уваги:
У Гарнізонному храмі стартувала благодійна акція "Святий Миколай для військових". Львів’яни та гості міста матимуть прекрасну можливість побути «агентами» Святого Миколая і своїми щирими проявами подарувати частинку доброти нашим хлопцям. Підтримати спільний проект "Святий Миколай для військових" можна, склавши грошову пожертву у скриньку Фундації св. Миколая у:
  - Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11);
  - Студентському храмі Блаженного священномученика Олексія Зарицького (м. Львів, вул. Лукаша, 3а);
  - Студентському храмі Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (м. Львів, вул. Природна, 8а);
  - Афганському храмі Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (м. Львів, вул. Батуринська, 2).

Анонси:
У Мадриді відбудеться третя Всецерковна зустріч координаторів програми «Жива парафія». Зустріч проходитиме в реколекційному домі римо-католицької архидієцезії Мадрида та завершиться в п’ятницю, 1 грудня.

Джерело:  Воїни Христа Царя

суботу, 25 листопада 2017 р.

25.11.2017р. Б. / У Гарнізонному храмі стартувала благодійна акція "Святий Миколай для військових"

До 19 грудня військові капелани Львівської Архиєпахії УГКЦ за підтримки Фундації св. Миколая розпочали благодійну акцію “Святий Миколай для військових”.

Свято Миколая розпочинає цикл зимових свят і часто асоціюється у нас з подарунками та благодійністю. Ситуація, що склалася сьогодні у нашій країні, спонукає до ще більшого милосердя. Серед військових дане свято набуває особливого змісту: перебуваючи далеко від дому та рідних, хлопці приємно здивовані, що в армії теж трапляються чуда.

Цьогоріч до дня св. Миколая капелани плануюють відвідати з подарунками курсантів Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, вихованців ліцею ім. Героїв Крут, солдатів строкової служби у 184-му Навчальному центрі Національної академії сухопутних військ та в кожному військовому містечку Яворівського полігону, бійців Національної гвардії України, солдат строкової служби 24-ої Окремої механізованої залізної бригади ім. Данила Галицького, солдат строкової служби Повітряних сил ЗСУ, солдат у військових частинах Львова. Також капелани подбають про те, щоб без подарунків не залишились діти, батьки яких загинули на східних теренах нашої Батьківщини, захищаючи її територіальну цілісність та незалежність.

Організація благодійного проекту "Святий Миколай для військових" передбачає закупівлю солодощів, марципанів, помаранчів, а також виготовлення іконок із зображенням святителя Миколая Чудотворця та молитвою до нього. 

Львів’яни та гості міста матимуть прекрасну можливість побути «агентами» Святого Миколая і своїми щирими проявами подарувати частинку доброти нашим хлопцям.

Підтримати спільний проект "Святий Миколай для військових" можна, склавши грошову пожертву у скриньку Фундації св. Миколая у:
  - Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11);
  - Студентському храмі Блаженного священномученика Олексія Зарицького (м. Львів, вул. Лукаша, 3а);
  - Студентському храмі Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (м. Львів, вул. Природна, 8а);
  - Афганському храмі Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (м. Львів, вул. Батуринська, 2).
 
Зазначимо, що Фундація св. Миколая проводить дану акцію вже третій рік поспіль. За цей час завдяки нашим спільним зусиллям тисячі військових відчули теплу атмосферу свята, ту величезну радість, піднесений настрій і чудеса, які приносить Святий Миколай. Хочемо подякувати усім, хто відгукнувся на заклик про допомогу для наших захисників у попередніх роках, а також і тим, які продовжують підтримувати військових протягом цілого року.

Довідка. Фундація св. Миколая – це відділ релігійної місії Центру Військового Капеланства Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Головним завданням Фундації є через пропагування особи святого Миколая Чудотворця – великого доброчинця, який щодня у світі потребує добрих рук для продовження своєї місії, підтримувати проекти, які пов’язані із душпастирством (капеланським служінням) серед дітей-сиріт, військовослужбовців, студентів та в’язнів.

пʼятницю, 24 листопада 2017 р.

24.11.2017р. Б. / Глава УГКЦ прийняв Делегацію Міжнародного комітету Червоного хреста в Україні

23 листопада відбулася робоча зустріч Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава та глави Делегації Міжнародного комітету Червоного хреста в Україні п. Алана Ешліманна на прохання останнього.

Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ), як повідомив очільник Делегації в Україні, є гуманітарною організацією, цілі якої полягають в тому, щоб захищати життя й гідність людей, котрі потерпіли через війни та інші ситуації насильства, і надавати їм допомогу. Поширюючи та укріплюючи гуманітарне право й універсальні гуманітарні принципи, МКЧХ докладає всіх зусиль, щоб запобігти стражданням людей.

МКЧХ присутній у більше ніж 80 країнах, де працює майже 13000 співробітників. Понад 500 співробітників працюють у Києві, Слов’янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі, Донецьку, Луганську та Одесі. На переконання п. Алана Ешліманна, важливою є розбудова стосунків і розвиток співпраці МКЧХ із Церквами в Україні. Це також підкріплюється міжнародним досвідом діяльності МКЧХ в інших країнах.

Серед головних пріоритетів діяльності МКЧХ в Україні п. Ешліманн виділив допомогу найуразливішим категоріям населення в подоланні економічних труднощів шляхом надання продуктів харчування, предметів гігієни або грошової допомоги людям, які живуть обабіч лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях, переселенцям, старим, хворим, інвалідам або безробітним.

Глава УГКЦ подякував МКЧХ за те, що вони, діючи на принципах нейтральності, неупередженості та незалежності, воднораз проявляють велику заангажованість в процес вирішення гуманітарної кризи в Україні. «Ми, як Церква, - зазначив Блаженніший Святослав, - переконані, що соціальне служіння є не просто додатковою активністю в діяльності, а й суттєвою частиною нашої духовності. Соціальне служіння має глибокий релігійний фундамент, адже в кожній потребуючій особі, незалежно від її національності та релігійних чи політичних переконань, присутній Христос».

Особливу увагу під час зустрічі було приділено питанню роботи МКЧХ як нейтрального посередника. Працівники МКЧХ відвідують людей, утримуваних у зв’язку з конфліктом, щоб забезпечити гуманне ставлення до затриманих. За згоди всіх сторін вони виступають як нейтральний посередник під час одночасного звільнення та передачі затриманих, щоб захистити їх гідність протягом усього процесу. У цьому контексті Блаженніший Святослав підкреслив особливу цінність такого служіння, оскільки кожні такі відвідини стають для ув’язнених важливим знаком надії. Подякував Блаженніший Святослав представнику МКЧХ також за працю, спрямовану на пошук зниклих безвісти осіб, адже наразі понад тисячу людей вважаються зниклими безвісти у зв’язку з конфліктом на Сході України.

Під час зустрічі главі Делегації МКЧХ в Україні було представлено діяльність, яку здійснює УГКЦ в питанні подолання гуманітарної кризи, що спричинена воєнною агресією. «Як Церква, ми не втручаємося в політичні процеси, але воднораз хочемо бути «голосом безголосих», - сказав Блаженніший Святослав. Тому УГКЦ сама та спільно з іншими конфесіями-членами Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій постійно звертає увагу держави і суспільства на ці гуманітарні проблеми та включається у їх вирішення на різних рівнях.

Зокрема, значну роль у цьому виконує Карітас України, офіційна благодійна організація УГКЦ. Карітас України розпочав надання гуманітарної допомоги постраждалим від воєнних дій у квітні 2014 року з появою перших внутрішньо переміщених осіб зі східних регіонів країни. Відтоді Карітас України надав допомогу близько 500 тис. постраждалих від гуманітарної кризи на суму понад 30 млн доларів. 

Карітас України дотримується індивідуального підходу та надає допомогу незалежно від політичних чи релігійних переконань потребуючих. Аби бути ближчими до бенефіціарів та допомагати максимально ефективно й оперативно, за останні роки розпочали роботу нові осередки Карітасу в регіонах, де найбільше вимушених переселенців і тих, хто потерпів внаслідок воєнних дій: у Дніпрі, Харкові, Краматорську, Запоріжжі, Кам’янському, Маріуполі, Полтаві, Кремінній, Сєвєродонецьку, Кривому Розі та Мелітополі. Це стало можливим завдяки тому, що там була вже присутня церковна мережа парафій УГКЦ, які стали осередками надання соціальної допомоги потребуючим. Карітас також надає допомогу мешканцям так званої «сірої», буферної зони, де гуманітарна ситуація залишається критичною. До них приїжджають команди Карітасу з Запоріжжя, Маріуполя та Краматорська, привозять продукти харчування, непродовольчі товари, медичні набори, матеріали для будівництва та ремонту, переносні обігрівачі, паливо для обігріву та теплий одяг у зимовий час.

Сторони погодилися в тому, що Україна для вирішення нагальних проблем зараз потребує розвинутого громадянського суспільства, важливою частиною якого є Церкви та релігійні організації. «Наша спільна мета – якнайкраще послужити людям в потребі, і для цього нам слід об’єднувати та координувати наші зусилля», – сказав на завершення Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

четвер, 23 листопада 2017 р.

23.11.2017р. Б. / Про християнське ставленння до багатства й бідності

У неділю, 19 листопада 2017 р., Католицька Церква вперше відзначала Всесвітній день бідних. З цієї нагоди ватиканська газета «L’Osservatore Romano» опублікувала інтерв’ю із Заступником секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові отцем-францисканцем Ніколою Ріккарді.

Відповідаючи на запитання журналіста про те, чи дійсно бідність є для християн «багатством», священик зауважив, що потрібно розрізняти між вимушеною бідністю, яка, за його словами, на даний час охоплює декілька мільярдів людей в світі, та добровільною убогістю, що є вільним вибором в контексті богопосвяченого життя. Отець Ріккарді зазначив, що Церква з самого початку бажає долати вимушену бідність і тепер завдяки соціальному вченню намагається проливати світло на численні перешкоди, що стоять на заваді гармонійного розвитку, що охоплює всю людину і кожну людину.

«Із зростанням нерівності й бідності, як відносної, так і абсолютної, – вів далі священик, – в багатьох частинах світу заанґажування Церкви стає тим “багатством” й провісником звільнення від нестерпного лиха й можливості повернути гідність людям, часто забутим тими, хто сліпо женеться за химерою нескінченного добробуту, яка, на жаль, вбиває».

«Як християнство ставиться до грошей?» – таким було наступне запитання, на яке Заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові відповів, що протягом своєї історії християнство в його католицькому вираженнні ніколи не засуджувало гроші й багатство самі в собі, а лише у випадку ідолопоклонства їм, оскільки це призводить до вчинків, що спотворюють суспільство.

Навіть так звані брати-обсерванти Францисканского Ордену, що ставили собі за мету не лише реформування Ордену, щоб повернути його до джерел харизми, але й реформування тогочасного суспільства, вважали багатство, Божим даром, якщо воно використовується з благородною метою. Святий Бернардин Сієнський, один з найвідоміших представників цієї гілки Братів Менших, як підкреслив о. Рікарді, у своїх проповідях чітко заявляв, що багатство, чесно придбане та добре використане, – це великий Божий дар, однак, багаті наражають себе на небезпеку тоді, коли прив’язуються до багатства і воно їх підкоряє.

В цьому контексті заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові звернув увагу на те, що наслідком такого підходу є те, що багатство й економічна діяльність вже не розглядається у світлі моралістичних упереджень, але в світлі наміру економічного суб’єкта. Власне, намір, який випереджує та визначає спосіб володіння, вчиняє економічну операцію шкідливою або ні щодо спільного блага.

За словами священика, як і в минулому, так і тепер, часто відбувається підміна між поняттями мети та засобу, а тому багатство для багатьох стає метою існування, що вимагає переосмислення справедливої підпорядкованості багатства. Вже Аристотель в «Нікомаховій етиці» писав, що життя, присвячене виключно шуканню прибутків, суперечить природі, бо не багатство є добром, якого шукає людина. Воно набуває вартості тільки тоді, коли стає «корисним» для чогось іншого, для добра спільноти, а не окресленої еліти.

На завершення була заторкнута тема праці та людської гідності. В цьому контексті о. Нікола Ріккарді зазначив, що праця є фундаментальним виміром життя людини, а не просто економічним засобом існування. Але, на жаль, таке бачення виглядає досить затьмареним в сучасних соціальних та економічних системах, де праця розглядається виключно з точки зору оптимізації виробництва та продуктивності. Як зауважив священик, Папа Франциск неодноразово викривав нестабільність такої соціально-економічної системи, виступаючи на захист гідності людини та її належного цінування.

вівторок, 21 листопада 2017 р.

21.11.2017р. Б. / «Є окреме розпорядження щодо боротьби з гріхом корупції», - Блаженніший Святослав

Повністю посада цієї людини звучить так: Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Митрополит Київський, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються самі ці слова та в такій послідовності. І які б могли бути замість них, якби обставини склалися дещо інакше.

Спілкування з владикою Святославом створює в мене незабутнє враження. Передусім, тому, що це світла людина, в якій добре відчувається, висловлюючись строго науково, емпатія. Друге, що вражає, – відчуття єдності з паствою. Коли розмова зайшла про вади суспільства, він не казав «вони», він говорив «ми» – «ми грішні». І в цьому вбачається запорука нашого поступового одужання.

Наша розмова відбулася в древньому Вільнюсі під час великих і величних свят.
«НАША ЦЕРКВА РОСТЕ І РОЗБУДОВУЄТЬСЯ»
- Блаженніший Святославе, ви приїхали до Вільнюса в древній храм Пресвятої Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи вдалося виконати все, що планувалося?

- Перше. Церква – це Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми виникають там, де є народ. Ми намагаємося надати належну пастирську опіку нашим людям всюди, де вони знаходяться. Мій візит до Литви мав потрійне значення. Цього року святкуємо історичні дати і події, які пов'язані з Вільнюсом. Це 400 років Василіанського чину, тобто реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-ті роковини блаженної кончини мого великого попередника – митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського, який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, і навіть похований був у крипті Свято-Троїцького собору. Ще ми згадуємо 150-ті роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика за єдність Церкви, який у тому ж храмі вступив до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто ми приїхали сюди, щоб торкнутися нашого спільного коріння.

Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимося в майбутнє. Знаємо, що сьогодні дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України приїжджають до Литви шукати кращої долі, можливості заробити кошти для утримання своєї сім'ї в Україні. Опіка над нашими заробітчанами є сьогодні важливим пастирським обов'язком. Крім того, ми мали в Литві цілу низку різних зустрічей: і з владою міста, і з владою Литви, литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також зустріч із місцевим римо-католицьким духовенством, з місцевим архиєпископом...

Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть тоді, коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили свого коріння. Щоб були добре інтегровані в це суспільство. Але при цьому не були асимільовані.

- Так, і це дуже важливо в сучасних умовах. Ваше Блаженство, у зв'язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?

- Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися наші громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися національно-культурні осередки. І з часом постануть видимі ознаки цієї нашої присутності – наші храми. Це сьогодні відбувається у всьому світі, зокрема – в Україні.

Українська Греко-Католицька Церква є сьогодні глобальною, а не обмеженою якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають. Наша Церква присутня сьогодні на всій території України, навіть на окупованій території Донбасу, в анексованому Криму. І очевидно, що наш вибір – бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати душпастирську опіку в Центральній, Східній, Південній Україні.

І те ж у всьому світі. Коли виникають нові осередки наших вірних, які хочуть бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм священика. Так росте і розбудовується наша церква. І це не є щось нове. Так було і в історії. Нашу Церкву, греко-католицьку, по світу рознесли саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому прив'язанню до своєї Церкви вона сьогодні стала глобальною.
«ГРІХ КОРУПЦІЇ НАЧЕ ІРЖА РОЗ'ЇДАЄ ЗСЕРЕДИНИ ЛЮДИНУ»
- Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи системного перетворення, очищення. Яка роль у цьому Церкви? Тим більше, що й вона не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Ваше Блаженство, які є запобіжники проти поширення та утвердження негативних явищ у нашому суспільстві?

- Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту, приносимо до того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки наші перемоги, не тільки наші найкращі якості, а й наші слабкості, наші немочі, наші гріхи – усе те, що ми сьогодні називаємо перешкодою для повноцінного та швидкого розвитку.

Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і Церкві. Хоча церква – не якась просто людська організація, це Тіло Христове. Іншими словами, це середовище освячення. А освячення означає зцілення від ран гріха. Святіший Отець Франциск каже, що Церква подібна до військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих, зранених. Але там ми маємо можливість оздоровитися. Ми, лікуючи рану, очищаємо її. Так само й у Церкві – користуючись усіма джерелами, ліками, які знаходяться в ній, ми можемо очищуватися.

Які є ці інструменти лікування? Насамперед – покаяння. Таїнство, коли Господь Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про який ви питаєте. Це є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна прийняти її і повірити, що вона може одужати. Не власною силою, а силою Божою.

Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних гріхів. Годі про всі й згадати в такому короткому діалозі. Згадаю про один, який найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна побачити й у церковному середовищі. Це гріх корупції. Корупція – моральне знищення. Гріх корупції наче іржа роз'їдає зсередини людину, людське серце. Ми в Церкві розуміємо корупцію як гріх, як моральне зло. І очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я часто кажу своїм вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться ті, хто буде готовий його брати.

Коли ми, сідаючи в авто, не застібаємо ремінь безпеки, то будьте певні – раніше чи пізніше ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за кермо в нетверезому стані, раніше чи пізніше це буде великою загрозою для його власного життя, а також життя тих, хто є навколо. (Ми ж бачимо, сьогодні скільки людей гине через те, що дехто нехтує правилами дорожнього руху).
НАШІ СВЯЩЕНИКИ ОТРИМАЛИ НЕОБХІДНІ ІНСТРУКЦІЇ – ЯКИМ ЧИНОМ ТРАКТУВАТИ ГРІХ КОРУПЦІЇ У ТАЇНСТВІ СПОВІДІ
Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки. Наприклад, нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже часто, коли суд виносить рішення, ми самі вирішуємо – чи воно справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже часто ми більше віримо у право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі зсередини розвалюємо цю інституцію влади.

Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо корупцією. Що Церква у зв'язку з цим робить? Ну, передусім... Наші священики отримали необхідні інструкції – яким чином трактувати гріх корупції у тайні сповіді. Бо сповідь – це елемент покаяння, отримання прощення наших гріхів.

Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається єпископ, чи сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник, духовний отець, мусить запитати – чи є гріхи корупції в цієї особи. Мусить питати, чи часом не вчинила людина того гріха, чи не завинила щодо корупції. Як вчинила – мусить каятися. І мусить той гріх виправити.

Повернімося до прикладу із судом. Часом несправедливе рішення судді може завдати шкоди не тільки доброму імені, а й життю певної людини. Тоді, аби отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити кривду, завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді він може отримати розрішення своїх гріхів.

Це один із духовних, а й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми намагаємося боротися з гріхом корупції. Це вада, це ворог номер один, який із нутра роз'їдає нашу країну. Очевидно, що органи державної влади можуть боротися легально – методами права. Зараз, дай Бог, будуть створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати з точки зору судочинства, юриспруденції...

Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є набагато важливішою. Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося покарання, а з переконання що ті закони стоять на сторожі нашого кращого майбутнього, тоді в Україні запанує верховенство права.

Олег Кудрін, Вільнюс

суботу, 18 листопада 2017 р.

18.11.2017р. Б. / Папа Франциск про користь застанови над смертю

Призадуматись над кінцем світу і над закінченням життя кожного із нас запросив Папа Франциск під час проповіді, яку він виголосив в каплиці «Дому Святої Марти» в п’ятницю, 17 листопада 2017 року. До цих розумів його спонукав біблійний уривок із 17-ї глави Євангелії від святого Луки, де Ісус пригадує про поведінку людей часів старозавітніх Ноя та Лота і вказує на другий прихід Сина Чоловічого. За Лота та Ноя люди їли, пили, одружувались, купували, продавали, садили, будували, одружувалися, а потім настав день, коли все змінилось, коли настав день Божого об’явлення.

Церква, що є матір’ю, хоче заохотити кожного з нас задуматись над нашою смертю. Всі ми звикли до нормального життя, занять, розпорядку, праці, відпочинку і думаємо, що так буде завжди. Але одного дня нас покличе Господь. Для декого це покликання буде великою несподіванкою, для інших прийде після довгої хвороби, проте, ніхто не знає, коли саме Всевишній нас покличе.

Кінець земного життя буде сюрпризом для нас, але потім нас чекатиме інша несподіванка – вічне життя. Саме тому Церква цими днями закликає призупинитись та роздумати над смертю, з якою кожен із нас у свій час зустрінеться. В наш час, зазначив Глава Католицької Церкви, коли люди йдуть на похорон чи на цвинтар, то там розмовляють, іноді, також й їдять та п’ють, – це стає ще однією суспільною подією, однією із зустрічей. Але такі моменти мали б бути часом для роздумів.

«І сьогодні Церква, Господь, з усією добротою, що має, каже до кожного із нас: Зупинись, зупинись, не завжди так буде. Не звикай до цього життя, немов би воно було вічністю. Настане день, коли ти будеш взятий, інший залишиться», – пригадав Вселенський Архиєрей, додавши, що варто призадуматись, адже сьогоднішній день може бути для мене останнім. Варто поглянути на наше сімейне, родинне життя, на працю та все, що ми робимо, пам’ятаючи про те, що це може бути нашим останнім днем на землі.

«Думати про смерть не є якоюсь бридкою фантазією, але реальністю», – наголосив Папа, додаючи, що також і від нас залежить, яким поглядом ми дивимось на наш майбутній перехід у вічність: як на щось негативне й страшне, чи як на приємну зустріч з Господом Богом, який кличе нас до Себе. А на закінчення Папа пригадав, що коли Господь покличе, то ми не матимемо ще одного додаткового дня, щоб полагодити всі необхідні справи, тому слід завжди бути готовими.

середу, 15 листопада 2017 р.

15.11.2017р. Б. / 5 речей, яких нас позбавляють смартфони

Пригадуєте оті звичайні мобільні телефони? Монофонічні і поліфонічні мелодії? Перші кольори в телефонах? А пригадуєте для чого перш за все служили ці пристрої?

Мобільний телефон мав, перш за все, одну характеристику. Він мав замінити стаціонарний телефон, бути якомога меншим, вміщатись в кишеню чи невелику сумочку. Він мав бути таким, щоб його можна було всюди зі собою брати.

Його використовували в двох головних цілях: щоб телефонувати і писати SMS-ки. Йшлося про швидкий, короткий, але безпосередній контакт з іншою людиною.

Що з цим трапилось? Чому смартфони завжди в наших руках, лежать біля наших ліжок? Чому вони відбирають стільки нашого часу і перешкоджають нашому безпосередньому контакту з людьми?

Ось 5 речей, яких нас позбавляють смартфони:

1. Зустріч з іншою людиною
Постійний телефонний контакт з іншими, зі світом, з різного виду новинами і повідомленнями, насправді відбирає у нас реальний і безпосередній контакт з іншими людьми. У кожній нашій зустрічі «беруть участь» також смартфони, бо ану ж хтось щось напише, хтось зателефонує, хтось щось «скине»…

Таким чином ми самі позбавляємо себе можливості повної зустрічі з іншою людиною. Зустрічі з її емоціями, проблемами і радощами, посмішкою, виразами обличчя. Ми ніби є поруч з цією людиною, але водночас беремо участь в іншому світі, тобто ми присутні лише частково.

Як ми можемо таким чином дійсно слухати? Як навчитись співчувати? Як, зрештою, ми можемо бути здатними зрозуміти іншу людину?

2. Спокійний і глибокий сон
Все більше людей засинають з телефоном в руках, кладуть його біля подушки або тримають дуже близько біля себе. Ми безперервно підключені до іншого світу, сповненого нових подій, новин, пропозицій. Дуже часто посеред ночі інстинктивно перевіряємо телефон, бо, можливо, хтось щось нам написав, можливо, щось трапилось у світі.

Сон безпосередньо біля телефону є нездоровий, оскільки пристрій випромінює шкідливі для здоров’я хвилі, що впливають на якість сну і призводять до його порушення. Через це ми потім маємо проблеми із засинанням або часто пробуджуємось вночі. Проведення багато часу перед екраном є також виснажливим для наших очей.

3. Зосередження на роботі
Постійна присутність в іншому, додатковому світі впливає також на наше зосередження на обов’язках, праці і навчанні. Ми постійно розпорошені, не зосереджені, не можемо повністю зосередитись на одному.

Це впливає на нашу продуктивність, котра різко спадає, а тому ми не є здатними робити те саме, що могли б тоді, коли б не перевіряли свій телефон. Ми чутливі на звук повідомлень, оновлень і змін.

4. Справжня присутність
Перше, що ми робимо зранку – вимикаємо звук будильника в телефоні. Водночас ми перевіряємо, що відбувалось, поки ми спали. Можливо, хтось щось написав, можливо, ми щось оминули увагою, хочемо бути завжди в курсі подій.

Чи є такі моменти, коли ми виключаємо телефони чи, хоча б, вимикаємо в них звук?

Смартфони відбирають у нас можливість жити реальністю по-справжньому. Наскільки ми присутні тут, а наскільки – там? Наскільки ми виховуємо дітей, а наскільки безупинно робимо їм фото і розміщуємо у Фейсбук? Наскільки ми працюємо, а наскільки вирішуємо по телефону «найважливіші справи»?

Не відбираймо в себе можливості переживати те, що відбувається навколо нас. Живімо в реальному світі, а не віртуальному.

5. Фізична активність
Розпочинаємо і завершуємо день разом зі смартфоном. Ми забуваємо про те, що вранці могли б подякувати Богові за новий день, попросити про благословення, виконати кілька простих фізичних вправ, які допоможуть нам добре розпочати ранок і отримати заряд на цілий день.

Як тільки випадає така можливість, варто скористатись з більш розвиваючих форм фізичної діяльності – біг, плавання,  командні види спорту. Спільна гра з друзями і знайомими наново навчить нас контакту з іншою людиною: розваг, розвитку, а також здорового суперництва.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 14 листопада 2017 р.

14.11.2017р. Б. / Молитва безробітного

Дорогий Отче на небесах, усього добра Подателю, дякую Тобі за те, що Ти створив мене і піклуєшся про мене аж донині. Ти знаєш усі мої потреби і страхи через моє теперішнє безробіття. Молюся до Тебе: утіш і зміцни мене, і допоможи мені завжди мати надію та мужність.

У Твоєму Слові чітко сказано, що праця є нормальним станом для людини і є для неї доброю, та все ж таки я не знайшов роботи, яка мені потрібна і яку я шукаю. Це важко зрозуміти. Допоможи мені, Господи, цілковито довіритися Тобі й шукати з Твоєї руки роботу, яка мені потрібна.

Молюся до Тебе, Господи, – виправ усе те, що в мені неправильне, або ж усю ситуацію з роботою, і дай мені змогу заробити на мій щоденний хліб. Утримуй мене від знеохочення та гіркоти і допоможи мені покладатися на Тебе. Допоможи мені промовляти з серцем, сповненим віри: «Очі всіх спрямовані до Тебе, Ти своєчасно даєш їм поживу: розкриваєш свою долоню і наповнюєш усе живе доброзичливістю» (Пс.144(145),15-16).

Господи, допоможи мені покладати надію на Тебе і зберігати спокій. Водночас піклуйся про мене і про моїх домашніх відповідно до Твоєї обітниці. Амінь.

пʼятницю, 10 листопада 2017 р.

10.11.2017р. Б. / «Будьте милосердні, як і Отець Ваш милосердний»

Благодійна організація «Дім милосердя», створена в 2013 році батьками дітей з особливими потребами при Бучацькій єпархії УГКЦ, дочекалася благословенного часу – святкування 1-ї річниці свого служіння у будинку по вул. Монастирській біля Єпархіального Управління в м. Чорткові. Чотириповерховий реабілітаційний центр зведений на кошти благодійників у 2015 році. Спочатку, у 2013-му році, приміщення напівзруйнованого тренажерного залу для військових було передане Чортківською районною радою у власність Бучацької єпархії УГКЦ. На сьогодні центр є осередком фахової психолого-педагогічної, соціально-фізіологічної реабілітації дітей з особливими потребами.

Посвята першого поверху будинку відбулася 8 листопада 2016-го року духовним батьком закладу, Владикою Димитрієм Григораком, ЧСВВ - єпархом Бучацьким. У День потрійного свята – 10-літнього служіння в Бучацькій єпархії, 25-річчя ієрейських свячень та Дня вшанування святого великомученика Дмитра Солунського, Преосвященний Владика отримав від Господа особливий дарунок – можливість побачити в реабілітаційному центрі особливих діток радісними та щасливими, повноправними членами суспільства…

Дружня родина «Дому милосердя» радо зустріла гостей: іменинника - Преосвященного Владику Димитрія Григорака, Преосвященного Владику Йосафата Говеру - екзарха Луцького, делегата Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Тернопільсько-Зборівського Кир Василія Семенюка, синкела у справах мирян - о. Андрія Івана Говеру, студентів Чортківського Дяківсько-Катехитичного Інституту ім. священномученика Г. Хомишина та ректора навчального закладу о. Володимира Білінчука, священнослужителів, представників релігійних спільнот та владних структур (постійних жертводавців нашого центру) – голову Чортківської міської ради Володимира Шматька, голову Чортківської райдержадміністрації Віктора Шепету, представників соціальних служб району, студентів та викладачів Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Олександра Барвінського, батьків і мирян. Особливими гостями свята, котрі завітали до благодійної організації вперше, стали меценати з м. Тернополя – співвласники ТРЦ «Подоляни» Тетяна та Василь Чубаки. Привітальне слово для Преосвященного Владики Димитрія та шановних гостей висловив співзасновник закладу та духівник о. Іван Мельник і директор організації, мати дитини з аутизмом, Тетяна Дубина. Разом із працівниками, діти закладу подарували Преосвященному Владиці солодкий гостинець у вигляді будівлі та виконану спеціалістом арт-терапії, художником Іваном Дюком, тканинну гравюру «Родинне дерево «Дому милосердя»».

Співали пісні, танцювали, зачитували слова привітань діти закладу, які, як на перший погляд, будучи слабкими і беззахисними, мають, напрочуд чуйне серце і мужність. Кожен день, в домашній атмосфері центру вони пізнають себе і світ довкола себе, сідають в «коло дружби», виховуються за християнськими цінностями любові, милосердя і турботи, відкривають нові і непізнані сторінки спілкування з Господом, ближніми…

«Це не може бути робота, або робоче місце… Це, власне, і є виявом нелегкого, проте служіння, якому нас вчить Христос і Церква», – наголосила Тетяна Дубина.

За рік своєї діяльності реабілітаційний центр за допомогою небайдужих людей уже може пишатись своїми досягненнями – діти за окремими програмами навчаються у трьох реабілітаційно-навчальних групках («Веселка», «Віночок», «Сонечко»), проходять індивідуальні заняття з дефектологом, фізичним реабілітологом, логопедами, психологами, вихователями, педагогами.

З вересня дітки з обмеженими можливостями почали проживати цілодобово…

Надія Сасанчин

середу, 8 листопада 2017 р.

08.11.2017р. Б. / 12 листопада - День молитви за сиріт

Щороку в другу неділю листопада Церкви єднаються в спільному звертанні до Бога в «День молитви за сиріт».

В цей день усі Церкви моляться в особливому намірі за кращу долю для дітей-сиріт, за оздоровлення сім’ї і за повернення дитини до своїх батьків, за об’єднання дитини з новою родиною, яку Бог обрав для неї, за зцілення дитячих ран та кращі зміни в житті дітей. «День молитви за сиріт» – це день, коли християнські Церкви  моляться за дітей-сиріт. День молитви нагадує людям про Боже ставлення до сиріт, надихає проявляти до них любов, служити кожній такій дитині, а також робити все можливе, щоб у неї була сім’я.

В додатку матеріали, для занять в катехитичних школах та посилання на відео. 

Додаток 1:
Ідеї до дня молитви за сиріт:
-          Уділити благословення для дітей та родин, які виховують прийомних чи усиновлених дітей (важливо запитати в цієї сім’ї, яка вона до цього відноситься)
-          Можна урізноманітнити молитву в цей день, давши в руки дітям, що прийшли на Літургію свічки, і запросити їх до молитви за дітей-сиріт.
-          Якщо на парафії є молодіжна спільнота, то їх можна просити відвідати будинок дитини чи інтернат і організувати там невелике свято для дітей;
-          Після Літургії можна запросити людей переглянути художній фільм на тему сирітства;
-          Зібрати людей, які виявили бажання працювати з дітьми-сиротами для спільної розмови. Важливо спробувати допомогти їм, скерувавши до відповідних благодійних організацій.
-          Запросити на зустріч з парафіянами представників організації, що працює з дітьми-сиротами або ж з прийомними сім’ями.
-          Попросити катехитів під час занять молитися за дітей-сиріт, розповісти і обговорити якусь історію на тему сирітства і поговорити з дітьми, адже часто дитина з неповної сім’ї може зазнавати кривди від однолітків.
-          Якщо є можливість, організуйте невеликі подарунки для дітей з кризових або неповних родин;
-          Подумайте над створенням ініціативної групи дорослих або волонтерів-молоді, завданням яких буде відвідувати дітей в дитячому будинку, інтернаті або ж у кризових сім’ях.

Прохання на сугубій єктенії під час богослужіння за дітей-сиріт
Господи, почуй наш голос, допоможи українському суспільству відкритися на Твою благодать. Допоможи батькам краще виконувати свої обов’язки та дбати про дітей. Відкрий серця українців для допомоги знедоленим дітям, щоб кожна така дитина змогла відчути сімейне тепло, благаємо Тебе, вислухай і помилуй.

Ще молимось за всіх батьків, опікунів, вихователів та людей доброї волі, які піклуються про дітей-сиріт. Наповни, Господи, їхні серця Твоєю любов’ю, поблагослови їхні труди та повсякчасно запевняй їм Твою божественну поміч, молимось, Тобі, Господи, вислухай і помилуй.

Молитва за дітей сиріт
Всемогутній і Милосердний Боже, наш Небесний Отче! До Тебе заносимо сьогодні наші вдячні і благальні молитви. Дякуємо Тобі за дар життя кожної людини і кожної дитини.

Ласкаво просимо Тебе, Небесний Отче: поблагослови дітей-сиріт, покинутих, позбавлених батьківської турботи та любові. Зігрій їхні серця, збери їх під Свої крила, щоб вони відчули Твоє піклування, сповнене любові і милосердя та втішилися радістю, що у Тобі мають найкращого Батька. Зціли їхні серця від зранень фізичних і духовних. Вилий на них повноту Твоєї любові і Твого милосердя. Поблагослови, Небесний Отче, усіх людей і всі сім’ї, які опікуються сиротами, щоб Твій мир і Твоя благодать завжди перебували з ними.

А Ти, Пресвята Богородице, Мати і Заступнице наша, потіхо і прибіжище сиріт, покрий своїм небесним Покровом усіх дітей та будь для них ласкавою і люблячою Матір’ю. Амінь.

Матеріали для катехитичної школи

Урок для дітей молодшого віку
Тема: «Бог – Батько сироті».
Головна думка: Бог любить і піклується про сиріт.
Мета: Донести до дітей істину про те, що Бог по-особливому піклується про сиріт і закликає людей турбуватися про них. Спонукати дітей внести свою часточку в піклування про сиріт.

Зустріч дітей. Привітання (1–2 хв.)
Зустрічайте дітей, радісно вітаючи кожного. Скажіть дитині, що Ви чекали на неї, що дуже раді бачити її на занятті. Зверніть увагу на зовнішність кожної дитини, поцікавтеся в них, хто подбав про те, щоб вони були так одягнені, нагодовані, доглянуті, охайні. Підведіть підсумок про Божу турботу і турботу батьків про них.

Спів (3–5 хв.)
Заспівайте відому діткам пісню про доброту, любов чи опіку Господа. Нехай пісня стане вам гарним вступом до молитви подяки Богові.

Молитва (2–3 хв.)
Запитайте дітей за кого, або за що вони хотіли б подякувати нашому Господу Ісусу Христу. Станьте в коло, щоб кожна дитина, яка не соромиться молитися вголос, сказала одне речення. Учіть дітей звертатися до Бога своїми словами.

Захоплення уваги (1–2 хв.)
Після молитви приведіть дітей у художній куточок. (Якщо ваша класна кімната не обладнана ігровими куточками для дошкільнят, використовуйте подані ідеї, пам’ятаючи, що дошкільнятам потрібна часта зміна діяльності, не тримайте їх весь урок за партами).

– Сьогодні ми вирушимо в гості до однієї дівчинки. Звати її Маринка. Проживає вона в домі у свого родича. Дівчинка не має тата і мами. Її батьки померли. Вона – сирота. Сиротами називають дітей, які не мають батьків. У нашій країні такі дітки проживають в дитячих будинках. Вони не знають, що таке батьківська турбота і любов. Діти-сироти не слухають казочок, які читає мама на ніч, не відчувають мамину руку, яка гладить по голівці, не відчувають, коли татко міцно обіймає. Але Бог по-особливому піклується про дітей-сиріт. Маринка відчула Божу турботу на собі в тому, що вона живе в сім’ї свого дядька, де її люблять і піклуються про неї. Ми підемо до неї в гості.

Що ми можемо взяти із собою в подарунок для Маринки? Найкращий подарунок, це той, який виготовлений з любов’ю своїми руками.

Творча діяльність (10 хв.)
Заздалегідь підготуйте кілька видів творчості: намалювати квіточку, зробити просту аплікацію. Під час творчості наголошуйте, що Бог любить і піклується про сиріт, і що Бог закликає людей піклуватися про сиріт. По закінченню роботи перейдіть із дітьми в домашній куточок. (Підготуйте ляльку-дівчинку, відтворіть ігровий момент приходу в гості. Познайомтеся. Нехай діти подарують їй свої подарунки. Запросіть Маринку послухати з ними біблійну історію).

Біблійний урок (7–10 хв.)
Зупиніться біля столика, на якому розгорнута дитяча Біблія чи розкладені малюнки, які ілюструють історію про царицю Естер.

– Ви бачите цю прекрасну царицю? Її звати Естер. Про життя цієї жінки ми читаємо в Біблії. Із цієї книги ми дізнаємося про те, як Бог любить людей, як піклується про них, як захищає від біди. Життя цієї молодої жінки було нелегким. Коли вона була ще малою дівчинкою в неї померли батьки. Дівчинка стала сиротою, без тата та мами. Та вона не залишилася сама. Бог любив і піклувався про сироту Естер. Її взяв до себе жити родич, звали його Мордехай. Він виховував Естер як свою дочку. Дівчинка росла слухняною Мордехаєві. Коли цар тієї країни вирішив одружитися і вибирав собі царицю, з усіх дівчат, яких привели до нього, найбільше йому сподобалася Естер. Як могло так статися, що проста дівчина з чужого народу стала дружиною царя великої держави? Про це попіклувався сам Бог. Естер стала царицею, щоб урятувати від біди свій народ, який жив у тій країні. Бог любить і піклується про сиріт, тому Він хоче, щоб люди піклувалися про сиріт і бідних людей. Бог дав ізраїльському народу важливий наказ.

Покажіть дітям малюнки поля зі снопами, оливковий сад, виноградник.

– Бог сказав: «Коли будеш жати жниво своє на своїм полі, (імітуйте рухи женця, нехай діти повторюють за вами) і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, він буде приходькові, сироті та вдові, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всьому, що ти робиш своїми руками. Колоски з зерном, які випадали з-під рук женців, не можна було піднімати, їх можуть визбирати сироти та бідні люди. Коли будеш оббивати оливку свою (відтворіть рух, наче оббиваєте плоди з дерева), не будеш збивати всі до одної, залишай на дереві трохи плодів: їх зірвуть бідні люди. Коли будеш збирати виноград свого виноградника («зривайте» з дітьми разом грона і складайте в уявний кошик), не будеш збирати за собою те, що залишилося незірваним. Залишені плоди винограду належать бідним та сиротам. І будеш пам’ятати, – каже Господь, – що був час, коли ти був бідним рабом в єгипетськім краї, тому я наказую тобі робити цю річ». Господь дав такі накази, щоб бідні мали їжу. У наш час люди не жнуть руками дозрілу пшеницю, ми не садимо оливкові сади та великі виноградники. Але в нашій країні є сироти і інші бідні люди, які потребують турботи та любові. Що ми можемо зробити для них? Кого провідати? Який гостинець чи подарунок принести? Бог по-особливому піклується про сиріт і закликає людей турбуватися про них.

Спонукайте дітей внести свою часточку в піклування про сиріт. Можливо, це будуть подаруночки, іграшки на Різдво чи інше свято, які б діти могли самі приготувати.

Вивчення біблійного вірша (5–7 хв.)
«Господь сироту підтримує» (Пс.145:9).
Пропонуємо вам вивчити біблійний вірш з дітками за допомогою рухів.
«Господь» – підніміть руку над головою, вказуючи вгору.
«Сироту» – покажіть один палець.
«Підтримує» – обхопіть себе руками, наче хочете обняти.
Запитайте дітей, як вони розуміють кожне слово вірша. Поясніть, що означає «підтримує». Розкажіть вірш самі, покажіть рухи. Вивчайте цей вірш поки дітки не запам’ятають. Але робіть це цікавим способом. Запропонуйте повторити цей вірш тих, кого, наприклад, зранку розбудив хтось з батьків, хто приїхав у недільну школу на машині, хто має сестричку чи братика, хто любить морозиво і т. п.

Урок для дітей старшого віку
Тема: «Бог – Батько сироті»
Головна думка: Бог по-особливому піклується про сиріт.
Цілі уроку: Показати особливу Божу турботу про сиріт. Показати, що щедрість і турбота про інших зворушує серце Бога. Закликати проявляти Божу любов і турбуватись про сиріт. Спонукати дітей вносити свою частку в піклування про сиріт.

Хід заняття
Спів та молитва на сьогодні нехай будуть направленні за змістом на подяку Богові за Його опіку, турботу, за батьків, учителів, інших людей, які дбають про них. Видозмінюйте з підлітками види молитов (для прикладу: молитва в колі, кожен говорить по одному реченню і лише в кінці хтось один скаже «амінь»).
• Привітання.
Для чого кожному з нас Бог дав батьків? (турбота, вони турбуються про нас). Як батьки проявляють свою турботу? (одяг, їжа, тепло, любов, відносини, виховання). Чи просимо ми їх про це, чи вони самі проявляють турботу?
Давайте разом прочитаємо один текст з Біблії. Івана 6:1–14.
• Що особливого на вашу думку зробив цей хлопчик? Які кроки він зробив і чи довго думав над цим? (побачив потребу, побачив у собі відповідь на цю потребу, прийняв рішення задовольнити потребу).
• Коли ми щось даємо чи допомагаємо, то чи повинні чогось чекати натомість? Якщо так, то чого? (коли ми робимо щось добре, то не обов’язково будемо мати подяку за це. Але наша добра справа дуже приємна Богові).
• Який урок для нас у вчинку цього хлопчика (кожен з нас повинен бути уважним до потреб інших і поспішити прийти на допомогу, навіть, коли можливості обмежені).
• Якщо про нас турбуються батьки і рідні, то хто турбується про сиріт, в яких з різних причин часто немає поруч ні батьків, ні родини? (Бог покладає це на нас. Якова 1:27)
• Як Бог вчить турбуватись про сиріт? (Второзаконня10:17–19)

Практичне закріплення: давайте разом подумаємо, як ми можемо допомагати сиротам в їхньому житті? (це можна писати на великому аркуші паперу, тоді учням це буде легше сформулювати і запам’ятати). • Дружба, спілкування, можна познайомитись з прийомними сім’ями, які прийняли сиріт, і подружитись із ними. • Можна молитись за дитину з інтернату, разом цікавитись про її життя, вітати з днем народження. • Можна приготувати подарунки своїми руками і подарувати дітям-сиротам, відвідавши інтернат.

Вивчення біблійного вірша
«Сиротам батько й вдовицям суддя, – то Бог у святому мешканні Своїм!» (Пс. 67:6).
Напишіть цей вірш на великому листку, без посилання, пропускаючи букви через одну, залишайте для них прочерки. Дайте завдання на швидкість спробувати підліткам вставити пропущенні букви, записавши цей вірш у себе в зошит. Запитайте учнів, як вони розуміють зміст цього вірша. В якому значенні вони розуміють слово «суддя». Підведіть підсумок, закріплюючи їх знання про біблійну істину цього уроку та її застосування.
Молитва

Молитовні наміри:
• Щоб християнські громади знову відкрили для себе біблійне покликання піклуватися про вдів і сиріт і щоб виконували це доручення не через почуття провини або механічний послух, але з радістю і від щирого серця, що здійснюють служіння тим, про кого Бог піклується.
• Щоб християни усвідомили тяжке становище сиріт в Україні і щоб це усвідомлення призвело до сильного бажання піклуватися про сиріт.
• Щоб знайшлися сім’ї для дітей-сиріт старшого віку, дітей з особливими потребами.
• За сім’ї, які прийняли дітей. Щоб таких сімей ставало більше з кожним днем.
• За тих, хто служить сиротам.
• За випускників інтернатів, їх навчання та влаштування в житті.
• Щоб діти-сироти відчули Божу любов і турботу.
• За наставників, які готові підтримувати дитину і супроводжувати її на життєвому шляху.
• За збереження сімей, що опинились у складних життєвих обставинах.
• Щоб служіння сиротам стало моментом єднання для Церков, об’єднуючи їх задля слави Христа.
• Щоб Бог дав мудрість державним службовцям приймати правильні рішення і закони, щодо дітей.
• За Україну без сиріт, де жодна дитина не залишиться без уваги.

Молитва за дітей сиріт
Всемогутній і Милосердний Боже, наш Небесний Отче! До Тебе заносимо сьогодні наші вдячні і благальні молитви. Дякуємо Тобі за дар життя кожної людини і кожної дитини.

Ласкаво просимо Тебе, Небесний Отче: поблагослови дітей-сиріт, покинутих, позбавлених батьківської турботи та любові. Зігрій їхні серця, збери їх під Свої крила, щоб вони відчули Твоє піклування, сповнене любові і милосердя та втішилися радістю, що у Тобі мають найкращого Батька. Зціли їхні серця від зранень фізичних і духовних. Вилий на них повноту Твоєї любові і Твого милосердя. Поблагослови, Небесний Отче, усіх людей і всі сім’ї, які опікуються сиротами, щоб Твій мир і Твоя благодать завжди перебували з ними.

А Ти, Пресвята Богородице, Мати і Заступнице наша, потіхо і прибіжище сиріт, покрий своїм небесним Покровом усіх дітей та будь для них ласкавою і люблячою Матір’ю. Амінь.

понеділок, 6 листопада 2017 р.

06.11.2017р. Б. / Глава УГКЦ: Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині (+VIDEO)

Як часто сьогодні ми в Україні відчуваємо, що потребуємо Божої руки. Потребуємо Божої руки в наших особистих справах, у нашому суспільному житті. Як сьогодні Україна потребує не людської, а Божої руки, яка б її підняла, обновила і захистила. Де є та рука? Сьогодні Господь Бог дає на це глибоку відповідь... Наші з вами батьки, коли хотіли щось у Бога випросити, вони йшли і давали милостиню і просили жебрака молитися за них.

Про це учора, у 22-гу неділю по Зісланні Свято Духа, говорив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, що в Києві.

Предстоятель звернув увагу вірних, що кожного разу, коли ми чуємо, зокрема у часі Божественної Літургії, читання Святого Євангелія, ми чуємо живий голос нашого Бога, який промовляє до нас. У своєму слові Господь нам себе об'являє. Слухаючи Божий голос, ми можемо пізнати, ким є наш Бог, яким Він є для того, щоб більше Його чути, більше Його розуміти, але найважливіше – щоби більше любити того Бога, який нас першим полюбив. 

За словами проповідника, сьогодні ми чуємо у читанні Євангелія від Луки притчу про багача і Лазаря. У цій притчі Ісус Христос начебто малює дві сцени. «Одна сцена присвячена нашому з вами земному життю, різного роду стосункам між людьми. Бачимо образ багатого чоловіка, образ бідного чоловіка, спосіб їхнього життя, а відтак той світ, який їх зробив багатими чи бідними. Інша сцена – сцена життя вічного. Це є сцена небесної дійсності. Дійсність, яка показує нам, якою є вічність, до якої людина у тому земному житті прямує», розповів Блаженніший Святослав.

«Можемо сказати, – продовжив Архієрей, – що перша сцена є тимчасовою, хвилевою, такою, шо переминає. А друга сцена є вічною, яка начебто дає сенс попередній. Але що Лука хоче нам донести у цій притчі? Це те, що тих дві сцени мають цілком протилежну перспективу. Той, хто у першій сцені є багатий, у другій стає бідним. Той, хто у першій сцені розкушує, у другій сцені – у небесній дійсності – страждає. Між цими двома сценами є одна точка дотику, яка начебто є моментом істини, моментом, коли Господь Бог розставляє на своє місце. Цим моментом істини є смерть».

Ми бачимо, вважає духовний лідер греко-католиків, що смерть не є кінцем нашого життя, смерть є моментом істини нашого життя. Коли людина пізнає до кінця, ким вона є, якою остаточно є її мета. А властиво для чого Господь Бог дає їй в руки все, що вона має або те, чого прагне, але не посідає.

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне».

«Сьогодні дуже часто вбогих, – каже Глава Церкви, – часто називаємо їх соціально незахищеними людьми, сучасне суспільство, економіка, політика вважають проблемою. Політики дуже часто намагаються використати чи купити тих людей, аби на їхній біді збудувати свій політичний успіх. Дуже часто успішність того чи іншого суспільства вимірюється, у першу чергу, по тому, наскільки увага і закону, і суспільної влади відстоює інтереси і потреби вбогих людей. Але ми християни в потребуючій особі повинні бачити не проблему, а присутнього між нами живого Бога – нашого Спасителя Ісуса Христа, який сам сказав про себе: Я є каменем спотикання і горою падіння», – просить задуматися Глава УГКЦ.

«Ми християни, – наголосив Архієрей, – вважаємо своїм обов'язком служити вбогому, не з якихось ідеологічних, економічних чи інших людських мотивів. Наше служіння ближньому, зокрема убогому, є неодмінною частиною Божественної Літургії – нашого з вами служіння нашому Богові. Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині. Мудрий християнин уміє побачити, що простягнута рука жебрака, є рукою Божого милосердя простягнутою до нас».

«Не відкиньмо сьогодні тої Божої руки Лазаря. – просить Глава Церкви вірних. – Будьмо певні, що Господь Бог завжди є поруч нас, але наше спасіння, стоятимемо чи впадемо, відбувається перед нашими воротами на межі нашої з вами зустрічі з іншою людиною».


суботу, 4 листопада 2017 р.

04.11.2017р. Б. / Смерть вчиняє остаточним роздоріжжя, перед яким людина стоїть під час земного життя

«Сьогоднішнє богослужіння ще раз ставить нам перед очі реальність смерті, оживляючи у нас також і жаль з приводу розлуки з особами, які були нам близькими та чинили нам добро, але ця Літургія, перш усього, підсилює нашу надію за них та за нас самих», – мовив Святіший Отець у проповіді, яку він виголосив у п’ятницю, 3 листопада 2017 р., під час поминальної Святої Літургії за 14-ох кардиналів і 137 архиєпископів та єпископів, які відійшли по вічну нагороду протягом останніх 12-ти місяців.

Цього дня Вселенський Архиєрей молився також і за Блаженнішого Любомира кардинала Гузара, що упокоївся у Бозі 31 травня 2017 року, за єпископа Харківсько-Запорізького РКЦ в Україні Станіслава Падевського, що відійшов до вічності 29 січня 2017 року та єпископа УГКЦ з Аргентини Михаїла Микицея, який відійшов по вічну нагороду 20 травня 2017 року.

Спершу Глава Католицької Церкви, коротко зупиняючись над першим біблійним читанням, призначеним на цю Літургію, пригадав слова із старозавітньої книги Даниїла про надію у воскресіння праведних: «І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні на життя вічне, другі на вічний сором та на ганьбу». Очевидно, що мова йде про померлих, які поховані та «сплять» у землі; а пробудження від смерті не є очевидним поверненням до життя, адже одні прокинуться до вічного життя, а інші – до вічної ганьби.

Смерть вчиняє остаточним роздоріжжя, перед яким людина стоїть під час земного життя: шлях життя, тобто дорога, яка провадить до єдності з Богом, чи шлях смерті, тобто дорога, яка веде далеко від Нього. Як наголосив Папа, слово «багато», яке окреслює тих, які пробудяться до вічного життя, вказує на тих «багатьох», за кого пролляв Свою кров наш Спаситель Христос.

Далі Вселенський Архиєрей наголосив, що Ісус підсилює нашу надію, кажучи: «Я - хліб живий, що з неба зійшов, коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки» (Ів. 6, 51). Ці слова пригадують нам жертву Спасителя на хресті. Він прийняв смерть, щоб спасти людей, яких Отець дав Йому та які померли у рабстві гріха. Ісус став нашим братом, прийняв людську долю аж до смерті та Своєю любов’ю розбив ярмо смерті та відчинив нам двері життя. Живлячись Його Тілом та Кров’ю, ми єднаємось у Його вірній любові, що несе у собі надію на остаточну перемогу добра над злом, стражданням та смертю.

Святіший Отець підкреслив, що наша віра у воскресіння вчиняє нас людьми надії, а не безнадії, людьми життя, а не смерті, адже ця обітниця вічного життя закорінена в єднанні з воскреслим Христом. Ця надія, на переконання Папи, повинна допомогти нам, щоб не втратити довіри та завжди пам’ятати, що смерть не має останнього слова: останнє слово належить милосердній любові Отця, Який нас переображає та оживляє до вічного життя із Ним. 

На закінчення Єпископ Риму пригадав, що головною особливістю християнина є трепетне очікування тієї фінальної зустрічі з Господом Богом. На це вказує уривок із Псалма, прочитаний під час Богослужіння: «Душа моя жадає Бога, Бога живого, - коли бо прийду й побачу обличчя Боже» (Пс. 42, 3). Ці слова були викарбувані у душах наших братів Кардиналів та Єпископів, яких у цей день спогадуємо: вони, послуживши Церкві та повіреним їм людям, залишили цей світ у перспективі вічності. Дякуючи Господеві за їхнє служіння Євангелію та Церкві, ми чуємо їхній голос, що повторює слова Апостола Павла: «Надія не розчаровує» (Рм. 5. 5). Бог є вірним і наша надія на Нього не є марною!

пʼятницю, 3 листопада 2017 р.

03.11.2017р. Б. / Захоплюючий опис чистилища від Дж.Р.Р. Толкіна

У творі «Листок, намальований Ніґґлом» Толкін розповідає про подорож одного чоловіка в загробне життя.

Автор Дж.Р.Р. Толкін відомий своїм твором «Володар перснів», який він описує як «фундаментально релігійну і католицьку працю; спочатку – несвідомо, а після повторного перегляду – свідомо». І хоча це насправді так виглядає, існує ще одна коротка історія його авторства, що в католицькому символізмі перевершує навіть «Володаря перснів».

Історія

Вона називається «Листок, намальований Ніґґлом» і розповідає про «невеликого чоловіка на ім’я Ніґґл, котрому довелось здійснити довгу подорож». На початку історії його представлено як художника-аматора, котрому постійно надокучає його сусід, містер Періш.

Незважаючи на перешкоди містера Періша, Ніґґл допомагає йому в усіх потребах. Одного дня Ніґґл хворіє. Невдовзі його відвідує «Інспектор Домів», загадковий чоловік, котрий повідомляє Ніґґлу, що повинна розпочатись його «подорож».

Ніґґла відвозять на залізничну станцію, а згодом він прокидається в робочому домі. Там лікарі дають йому гірке лікарство, наказуючи йому працювати в «копальнях, за теслярством та фарбуючи  голі дошки в один простий колір». Спочатку Ніґґл противиться монотонній праці, але потім приймає її, готовий допомогти в будь-якій дорученій справі.

Все це веде до Суду розслідувань, де Ніґґл чує два «голоси», які обговорюють його і його долю. Один голос «суворий», а інший – «ніжний». Після довгої розмови виноситься судження. Ніґґла ведуть до широко відкритої країни, і на відстані він бачить гори. Там він знову зустрічає містера Періша і обоє примирюються.

Невдовзі чоловіки «бачать чоловіка, схожого на пастуха; він ішов їм на зустріч вздовж галявини, що вела до Гір. «Вам потрібен провідник?»,- запитав він.- «Хочете продовжувати?». Звичайно, що Ніґґл слідує за пастухом до нової країни поза горами.

Унікальний опис чистилища

Хоча є різні рівні «Листка, намальованого Ніґґлом», очевидно, шо Толкін хотів передати унікальне бачення чистилища. В одному із листів, він коротко згадав про цей аспект своєї історії, пишучи: «Я намагався алегорично передати як [субтворіння] може бути піднесене до Творіння якимось літаком у своїй історії «про чистилище» «Листок, намальований Нігглом»». По суті, Ніґґл не був ідеальним на землі, однак завдяки його милосердю щодо містера Періша його було приведено до свого роду чистилища в загробному житті. Там, в лазареті, Ніґґл очищується від своїх недоліків, виконуючи роботу, якої боявся на землі.

Тоді його відвідують два голоси, яких часто порівнюють із «Справедливістю» та «Милосердям». Перед очима Бога усіх нас розглядають через подвійні лінзи, і, як казав на загальній аудієнції Папа Франциск, «власне милосердя Боже спричиняє виконання істинної справедливості».

На завершення, Ніґґл виходить із болю чистилища в землю на межі з небесами. Там він зустрічає «пастуха», котрий запрошує його до країни, яка є (за словами К.С. Льюїса), «все далі, і вище». Його душа зрештою спочиває, і Ніґґл зустрічає сповнення усіх його надій і мрій.

Це – чудова коротка розповідь, яка пропонує ще раз роздумати над чистилищем, її цікаво читати, а вона, в свою чергу, надихає на роздуми. Історія представляє утішне бачення загробного життя, запевняючи нас, що Бог має заплановане для нас щось надзвичайне, навіть якщо для того, щоб осягнути це, нам потрібно очиститись.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя