ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

понеділок, 30 листопада 2015 р.

30.11.2015р. Б. / Архієрейська Божественна Літургія у Фатімі

29 листопада 2015 р., в Греко-католицькому храмі у м. Фатімі (Португалія), Владика Кен Новаківський, Єпарх Нью-Вестмінстерський УГКЦ, відслужив Архієрейську Божественну Літургію, у співслужінні з Протоігуменом Василіянської Провінції Св. Миколая в Україні о. Павлом Райчинцем ЧСВВ та Ієромонахом Провінції Св. Миколая о. Гавриїлом Тимчиком ЧСВВ, який здійснює своє служіння у Фатімі.

Цими днями у Фатімі відбуватиметься зустріч координаторів програми «Жива парафія», в якій братиме участь Владика Кен. З цього приводу, у своїй проповіді Архієрей звернув увагу на основні пункти згаданої програми, такі як: «Слово Боже», «Катехизація», «Місійний дух», «Літургія», «Молитва». Владика заохотив українців, які проживають у Фатімі та околицях, плекати своє парафіяльне життя згідно з цими напрямними, щоб таким чином спричинитися до оновлення цілої Церкви, як в Україні так і на поселеннях.

Після Літургії, була також відслужена Панахида за жертвами Голодому в Україні у 1932-1933 рр.

пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

27.11.2015р. Б. / Папський проповідник українським католицьким владикам: «Будьте утішителями свого народу!»

25 листопада до України, на запрошення Блаженнішого Святослава, прибув о. Раньєро Канталамесса, який з 1980 року виконує служіння проповідника Папського дому. Цей італійський священик, який давав духовні науки трьом Римським Архиєреям, сьогодні розпочав духовні вправи для греко-католицьких і римо-католицьких єпископів України, котрі зібралися на щорічну спільну зустріч.

Духовні вправи розпочалися Божественною Літургією в каплиці реколекційного центру в Брюховичах, яку очолив Блаженніший Святослав у співслужінні з митрополитами, архиєпископами та єпископами Греко-Католицької і Римо-Католицької Церков в Україні. Глава УГКЦ запросив до проповіді о. Раньєро словами пророка Ісаї: «Утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог (пор. Іс. 40, 1). Хто ж утішить пастирів, які мають дбати про своє стадо в час війни і розрухи?»

У своїй першій науці ватиканський отець поділився роздумами на тему першої частини Божественної Літургії, тобто Літургії Слова, підкреслюючи, що Слово Боже має бути живим і діяльним для нас сьогодні та що без цієї частини Літургії ми не зможемо підготуватися гідно до Літургії Жертви. Проповідник навів багато прикладів зі Старого та Нового Завіту, а також з особистого життя, вказуючи, як Бог продовжує промовляти до нас сьогодні через своє Боже Слово, і найкращим прикладом цього є проповіді св. Івана Золотоустого, пам'ять якого нині святкує Східна Церква.

У другій науці отець-реколектант зосередився на ролі й місії Святого Духа в історії спасіння, зауваживши, що не можемо трактувати Третю Божу Особу лише як додаток до історії спасіння, бо Святий Дух, як вияв споконвічної любові між Отцем і Сином, є нашим спасінням, Він робить спасіння, принесене Христом, доступним та актуальним для нас сьогодні. Церква, як Східна, так і Західна, на думку о. Раньєро, має постійну потребу в Зісланні Святого Духа, яке не обмежується лише до певної історичної події, а постійно звершується в історії спасіння.

Не оминув проповідник Папського дому і драматичної ситуації в Україні, кажучи: «Служіння пастирів – це бути передусім утішителем для свого народу. Отримавши в глибині серця потіху від самого Святого Духа-Утішителя, пастир повинен передавати цю потіху Божому людові. Маємо передавати своїм вірним упевненість у Божій силі, яка не є людською силою, бо навіть якщо світ завалиться, християнин завжди стоятиме на ногах завдяки силі Духа Святого. Не бійтеся, отже, воєн чи революцій, бо ваша потіха походить від самого Бога-Утішителя!»

Спільні реколекції для католицьких владик із Папським проповідником триватимуть до суботи.

четвер, 26 листопада 2015 р.

26.11.2015р. Б. / У Школі святої Софії уроки катехизму відбуваються у шопці

Щороку у передріздвяний час кожен може засмакувати духу Різдва в імпровізованій шопці, під яку обладнаний один із класів школи. 

Ця ідея втілилася завдяки духівникові початкових класів школи, ієр. Тарасові Гринчишину.

Запах сіна на долівці, звуки коляди, ялинка і світло зір наповнюють це місце передчуттям чогось дуже особливого і так очікуваного для кожної християнської душі.

Тут малювати ангеликів, чи слухати захоплюючі історії отця Тараса про Божий світ – це сповнюватися духом миру, тиші, благодаті, любові.

середа, 25 листопада 2015 р.

25.11.2015р. Б. / Лише християнство може врятувати Європу

Дехто вхопився за  атаки ісламістів, щоб асоціативно заплямити всі релігії. Але християнська віра може відіграти ключову роль у пробудженні Заходу від сплячки.

Велика кількість людей, що прибувають на узбережжя Європи – чи то біженці, чи економічні мігранти – і поява зла ІДІЛ, а також інших ісламістських екстремістів, надихнули історика Найла Фергюсона порівняти на сторінках «The Sunday Times» нинішній стан Європи до прибуття германських племен і гунів Центральної Азії до воріт Риму в 5-му столітті.

Безсумнівно, є точки дотику між Західною Римською імперією тоді і Європою сьогодні. Ми маємо таку ж декадентську і дилетантську популярну культуру, де задоволення вимоги "хліба і видовищ" тримає населення в стані спокою у нескінченному потоці спорту, розваг і азартних ігор. Існує той же цинізм щодо віри і цінностей, які проростають з неї і та ж втома, старіння культур. Але ми маємо бути обережними щодо анахроністичності і звинувачування Риму у всіх наших мнимих достоїнствах і недоліках. Вельми дивно, що дехто, замість того, щоб бачити християнство як частину відповіді на становище Європи, використовують цю можливість, щоб асоціативно заплямити всі релігії, незалежно від фактів історії.

Особливо неточно є взяти гостро антиклерикального Едварда Гібона, періоду занепаду і руйнування Римської імперії, як надійного вказівника для порівняння ролі християнства в Римській імперії тоді до прибуття ісламістських екстремістів поміж нас тепер. Як Ларрі Сідентоп добре показав у своєму «Винаході особистості», не було "світської" культури в давнину. Все, що у нас було, було релігіями сім'ї, племені, міста або імперії, і Рим не був винятком. Адже і Цезар, як  багато правителів стародавності, вимагав божественності, і на момент виникнення християнства, його величали Dominus Deus (Господь і Бог).

Саме це спричинило так багато біди у ранній Церкви. Вона почитала його, як імператора, але відмовляла йому в божественній почесті і поклонінні. Це просто неправильно стверджувати, що сила "світського" Риму була підірвана прибуттям монотеїстичного християнства. Також сильно оманливим є порівнювати пацифічне раннє християнство з насильницьким екстремізмом  ІДІЛ та іншими ісламістськими угрупованнями. Що найважливіше, християнство замінило спільні культи сім’ї, племені та міста  глибокою особистою духовністю і можливістю належати до безкласової і універсальної спільноти.

Як говорить нам Сідентоп, це те християнство, що дало нам ідею "особистості" та його чи її свободи і цінності. Якщо християни не завжди були вірними цьому баченню, то це не привід для того, щоб робити помилкові порівняння з тоталітарною системою, такою як радикальний ісламізм, де є мало можливостей для особистої свободи і навряд чи хоч трохи для внутрішнього форуму совісті. Сідентоп також показує, що секулярність вийшла з християнських ідей про повагу до совісті і з непримусового характеру раннього християнства, а не від можливих язичницьких попередників, як люблять стверджувати ненависники християнства.

Справа в тому, що від найгірших актів нападу вандалів і гун Рим врятував Папа Лев Великий, і, як філософ Макінтайр нагадує нам, що свічку освіти тримали запаленою в середньовіччі  бенедиктинці і інші релігійні громади. Ми з впевненністю потребуємо таких державних мужів сьогодні, як Конрад Аденауер і Роберт Шуман, які бачили для повоєнної європейської інтеграції потребу християнської моральної основи. Ми потребуємо також Івана Павла II, роль якого у звільненні країн Східної та Центральної Європи від чужої ідеології не потребує нагадування. Там, безумовно, є  зазіхання і наплив пітьми, але християнство є світлом, яке може освічувати і, врешті-решт розвіяти її. Безперечно, молитися за Бенедикта чи  Войтилу, але хто хотів би ще одного Нерода чи Доміціана?

Фергюсон справедливо зазначає порожнечу торгових центрів та закладів  культурних розваг. Але він не згадує про хаотичний стан сімейного життя, викликаний плутаниною свободи з лібертаріанізмом. До цього ми можемо додати жалюгідний символізм тих, хто намагається оплакувати жахливу жорстокість, але без точки відліку, без ніякої системи переконань, а тільки тьмяним побоюванням чогось трансцендентного. Як Джон Генрі Ньюмен описав це словами апостола, "не маючи надії і без Бога в світі". Чому це світська П'ята республіка повинна проводити поминання жертв в славному соборі Нотр-Дам, а не (скажімо) в цілком світському і безликому Центрі Помпіду? Чи може це бути ключем до тієї ролі, яку християнська віра може відіграти в наданні допомоги Європі, щоб розбудити її зі  сплячки, зберегти сили і надати допомогу в її моральному і духовному оновленні?

Правда є в тому, що Європа потребує відновлення її величавої повісті за домогою якою жити, визначати, що є правдою, добром і користю для народу. Панацеї марксизму і фашизму принесли жахливі страждання її народу. Тепер є загроза іншої тоталітарної ідеології. По-справжньому плюралістичний простір може бути гарантовано тільки внутрішньо християнськими ідеями гідності людської особистості, повагою до совісті, рівності людей і свободи не тільки вірити, але й проявляти свої переконання в публічному просторі, без дискримінації  чи насильства до тих, хто не поділяє їх. Миттєві самозадоволення і нескінченні розваги не сприятимуть сучасному європейському виживанню більше, ніж вони служили давньому римському. Потрібна етика служіння, самовідданості й жертовності заради загального блага. Багато хто впізнає у цьому вчення Учителя з Галілеї, а не поганства, стародавнього чи сучасного, ніякої ідеології, світської чи релігійної.

Немає такого поняття, як нейтралітет чи безвартісний процес  стосовно цих питань. Екстремісти визначились, що є їх цінностями і звідки вони походять. Чи ми маємо щось протиставити? Інститути, культура, досягнення та цінності Європи можна найбільш легко відчитати з посилань на юдео-християнські традиції, її вчення про цінність особистості, загальне благо і, що найбільш важливо, про необхідність самокритики та оновлення. Це час для того, щоб повернути собі його, в найширшому сенсі, як джерело наших цінностей, щоб визнавати його і запропонувати всім людям доброї волі як основи для спільної роботи для відкритої, але згуртованої Європи. Чи має хтось інші життєздатні альтернативи?

Єпископ Майкл Назір-Алі, Catholic Herald

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 24 листопада 2015 р.

24.11.2015р. Б. / Ролик «Отче наш» заборонений до показу в кінозалах Британії

Англіканська церква заявила, що вона «засмучена і спантеличена» відмовою найбільших мережевих кінотеатрів Британії показувати рекламний ролик, в якому різні люди вимовляють слова молитви «Отче наш». У неділю три найбільші кіномережі заборонили показувати на своїх майданчиках ролик, побоюючись, що він може образити "деяких" глядачів.

Церква назвала це рішення «просто дурістю» і застерегла, що подібні заборонні заходи можуть негативно відбитися на  свободі слова.

Ролик, який рекламує християнський веб-сайт justpray.uk, повинен був демонструватися в кінотеатрах по всій країні перед Різдвом, випереджаючи показ нової серії «Зоряних воєн».

Агентство, яке займалося розміщенням ролика, заявило, що він може образити почуття прихильників «іншої віри», а також невіруючих.

У відхиленому від показу ролику різні люди читали і співали «Отче наш». Серед них біженці, штангісти в тренажерному залі, син, який сумує за матірю, госпел-хор, пастух, діти в школі, а також архиєпископ Кентерберійський Джастін Уелбі.

Ролик успішно пройшов перевірку Комісії з реклами в кіно, а також сертифікацію Британської ради з класифікації фільмів, отримавши категорію U, що означає його придатність до показу для будь-якої аудиторії.

Проте агентство DCM, що займається розміщенням реклами в найбільших кінопрокатних мережах Великобританії Odeon, Cineworld і Vue, відхилило ролик під приводом того, що він може розчарувати або образити почуття глядачів.

Агентство опублікувало заяву, в якій говориться: «Деяка реклама - навмисно або ненавмисно - може образити почуття людей з іншими політичними переконаннями, віруваннями, а також невіруючих. Саме тому агентство DCM однаково підходить до будь-яких політичних або релігійних переконань».

Духовний глава Церкви Англії, архиєпископ Кентерберійський відповів на це, що громадськості потрібно дати можливість вирішувати самостійно, а не диктувати рішення, піддані цензурі.

«Це відео не більше образливе, ніж святкування Різдва або святкова різдвяна служба в храмі», - заявив архиєпископ.

Аран Арора, директор із зв'язків з громадськістю Англіканської церкви, заявив, що церква знаходить відмову «дивною, засмучуючою і навіть бентежливою».

«Нам здавалося, що буде правильним показати ролик перед «Зоряними війнами», на які люди будуть приходити цілими сім'ями. Це була хороша можливість заявити про наш новий сайт Justpray і нагадати про молитву перед Різдвом».

За словами представника церкви, «Отче наш» щодня читають мільярди людей по всьому світу, і в Британії ця молитва була невід'ємною частиною повсякденного життя протягом багатьох сторіч.

«З одного боку, ця відмова виглядає справжньою дурістю, однак те, що [агентство] наполягає на ній, говорить про серйозну небезпеку, яка загрожує свободі слова», - говорить Арора.

Він закликав людей зайти на сайт, самостійно подивитися ролик і зробити власні висновки про те, чи ображає він їхні почуття.

У свою чергу консультант з правових питань Англіканської церкви Стівен Слак вважає, що заборона на демонстрацію ролика може спричинити за собою судовий розгляд. Він нагадав про британський Закон про рівні права, який забороняє комерційним організаціям відмовляти в наданні послуг з релігійних мотивів.

Відмова показувати ролик швидше за все спричинить новий виток суспільної дискусії про місце релігії, особливо християнства, в сучасному суспільному житті, а також про те, чи пригнічується  в сьогоднішній Британії свобода самовираження для віруючих.

Йен МакДауелл, колишній «вишибала» і штангіст, який взяв участь у зйомках ролика, заснував благодійне товариство Tough Talk («Важка розмова») після того, як прийшов до віри.

«Я не думаю, що сьогодні люди багато знають про християнство, і можливість поділитися словами молитви «Отче наш» із залом допомогла б людям задуматися і зрозуміти, що християни бувають найрізноманітніших видів і розмірів», - говорить він.

У той же час президент британського «Національного секулярного суспільства» Террі Сандерсон заявляє: «Англіканська церква зарозуміло вважає, що має автоматичне право нав'язувати свою думку аудиторії, яка заплатила гроші за зовсім інше видовище».

«Церква не соромиться відмовляти у розміщенні в церковному холі оголошень, які здаються їй неприйнятними, наприклад, про заняття йогою, - говорить Сандерсон. - Кінотеатри просто грають за тими ж правилами».

понеділок, 23 листопада 2015 р.

23.11.2015р. Б. / Душпастирство, що применшує значення гріха заради милосердя, не може бути милосердним, бо є несправедливим

«Для того, хто хоче дуже пристосуватися, є ризик, що він може віддалитися», – попередив кардинал Анрі де Любак.

Сьогодні це переживають Церкви у Європі, де душпастирська практика щодо розлучення, укладення нових зв'язків і допущення до таїнств віддаляється від істинного вчення Церкви. На це звертає увагу Архиєпископ Філадельфії Чарльз Чапут, який є господарем цьогорічної Всесвітньої зустрічі сімей та делегатом Американської Церкви на синоді про сім’ю.

В публікації про Рік Милосердя він наголошує, що, якщо у вченні й сакраментальній практиці не поважають правду, не можна очікувати розквіту життя Євангелієм, але його упадку.

Архиєпископ Чапут нагадує, що правдиве милосердя є євангельським. Воно засноване на вірі, що Божа ласка має перетворюючу силу і пов'язана із закликом до навернення. Натомість душпастирство, що применшує значення гріха заради милосердя, не може бути милосердним, бо є несправедливим, – пише американський єрарх.

Митрополит Філадельфії також згадав заклик Папи супроводжувати тих, хто живе в гріховній ситуації. Архиєпископ Чапут підтверджує, що це дуже важливо, бо узи гріха бувають сильними і ласка потребує часу, щоб їх розплутати. Неодноразово найбільш важливі слова доходять тільки тоді, коли їх говорити з лагідністю і терплячістю.

Американський єрарх застерігає, однак, від супроводження, що розуміється відповідно до наших терапевтичних часів, в яких нікого не можна осуджувати і всіх треба приймати такими, як вони є. «Це не є милосердя, – наголошує Архиєпископ Чапут. – Ласка завжди підштовхує нас вперед і вгору».

неділя, 22 листопада 2015 р.

22.11.2015р. Б. / Папа закликав протистояти «культурі покидьків» і «медицині бажань»

Співчуття долає будь-який національний, соціальний і релігійний бар'єр, сказав Папа, звертаючись до учасників 30-ї міжнародної конференції Папської ради з душпастирства працівників охорони здоров'я на тему «Культура здоров'я і участь у служінні людині і планеті». 

Святіший Отець знову згадав про «культуру покидьків», а також про «медицину бажань», тобто пошуку досконалості за будь-яку ціну.

Культура здоров'я - salus - включає в себе повагу до життя, тобто прийняття, співчуття, розуміння і прощення, що «здійснюється в незамінному служінні тим, хто страждає фізично і духовно».

Папа Франциск вказав учасникам конференції на особистість Ісуса, зразок близькості до хворих, до грішників, одержимих, знедолених, бідних і чужинців. Саме вони - зазначив Папа - в сучасній культурі стають покидьками, що суперечить християнству. Святіший Отець зазначив, що "культура покидьків" охопила не тільки заможні країни, а й країни бідні - де люди також оцінюються відповідно до утилітаристських критеріїв, з соціальної та економічної точки зору.

«Культура покидьків» схожа на «медицину бажань», тобто пошуку фізичної досконалості і вічної молодості. Така медицина теж сприяє зростанню «покидьків», якими стають ті, хто «непродуктивний», хто вважається тягарем для суспільства, заважає або просто-напросто здається потворним.

Бути ближнім для інших означає і відповідальність за створіння, за наш спільний дім. Бути ближнім означає стати виразником прагнення до людської гідності найбідніших і знедолених. «Я прошу вас в цьому сенсі завжди мати перед очима у вашій роботі становище тих народів, які найбільше страждають від шкоди, завданої довкіллю і яка веде до серйозних і часто незворотних наслідків для здоров'я», - сказав Папа Франциск.

субота, 21 листопада 2015 р.

21.11.2015р. Б. / СОБОР АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗТІЛЕСНИХ

ВІТАЮ ЗІ СВЯТОМ СОБОРУ АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗТІЛЕСНИХ!

"Ангел такий прозорий, що через нього ллється на нас і досягає до нас світло Божественне... через них ми пізнаємо не їх, а живого Бога, Якого вони пізнали"
(Святитель Григорій Палама)

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Нині, святкуючи Собор Архистратига Михаїла і Всіх Небесних Сил безтілесних, ВІТАЮ, не тільки побратимів на ім'я Михайло, з їх потужним Покровителем, але й кожного з вас, усіх православних християн, моїх улюблених, у Христі Ісусі, братів і сестер, з тією невимовною радістю, що Всемилостивий Бог зволив вчинити так, щоб Вони, наші ангели Хоронителі, не без нас віддавали честь, хвалу і славу у Тройці Єдиному Богові, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Бажаю усім Вам, як завжди, найперше цих трьох: - ВІРИ - НАДІЇ - ЛЮБОВІ, по-друге: сили, снаги і витривалості у боротьбі на два фронти, ПРОТИ всіх наших ворогів, внутрішніх і зовнішніх, проти духів злоби піднебесної та їх тілесних носіїв, а також ЗА перемогу й здобуття УССД і Небесної Батьківщини - Царства вічного блаженства і буття.

З повагою, сл.Б. Леонід.

-------------
Собор св. Архистратига Михаїла

    * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Автор:   о. Василь Дубецький
"Сівач", листопад 2003 Ч. 11 (48) рік 5

Розмір:     0.121 Mb
Сторінки:    5
Мова:        українська

ЗАВАНТАЖИТИ в PDF

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

20.11.2015р. Б. / Папа: Бог плаче над світом, що не зрозумів та не приймає шлях миру

Цілий світ сьогодні перебуває у стані війни, якій нема виправдання. Відкинення людством шляху миру є причиною Божих сліз. Такими були головні думки Вселенського Архиєрея Франциска у проповіді, яку він виголосив під час Святої Меси у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 19 листопада 2015 року.

«Ісус заплакав», – цими словами євангелиста Луки розпочав свою проповідь Святіший Отець, коментуючи те, як наш Спаситель, бачачи занепад Єрусалиму, розчулився і не стримав Своїх сліз. «Але також й сьогодні Ісус плаче, адже ми віддали перевагу дорозі війни, шляхові ненависті, дорозі ворожнечі». Проповідник зазначив, що ми увійшли в передріздвяний час: вже скоро запалимо святкові вогні, розпочнемо святкування, прикрашатимемо ялинки, споруджуватимемо вертепи тощо, але усе це - обман, якщо у світі й надалі триватимуть війни. Світ, нажаль, не зрозумів та не прийняв шлях миру.

Єпископ Риму, пригадавши нещодавні відзначення річниць трагічних подій другої світової війни, бомбардування Хіросіми і Нагасакі та інших, назвав їх «непотрібним кровопролиттям». Він закликав призадуматись над тим, що залишиться після тих воєн, які ми сьогодні переживаємо у різних куточках світу? «Руїни, тисячі дітей без освіти, багато невинних смертей, багато, і великі гроші у кишенях торгівців зброєю», – підкреслив Папа, додаючи, що Ісус виразно навчав, що не можна двом панам служити, лише Богові, або мамоні, а той, хто вибирає війну, той служить мамоні, неморальному збагаченню на смерті невинних людей. 

Святіший Отець засудив політику, яка намагається врівноважувати економічну нестабільність виготовленням та продажами зброї, адже це, у свою чергу, спричиняє тисячі смертей. Він пригадав, що миротворці, ті які дбають та діють для забезпечення миру та порозуміння – це Божі діти, як навчає сам Спаситель, кажучи у нагірній проповіді: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Натомість, ті люди, які спричинюють збройні конфлікти, криваві війни – прокляті, злочинці.

Далі Папа Франциск зазначив, що у наш час ми стаємо свідками воєнних дій у різних куточках світу, що свідчить про те, що триває третя світова війна по-частинах. І для цієї жахливої ситуації не існує жодного виправдання. «Бог плаче, Ісус плаче», – мовив проповідник, додаючи, що, у той час, як торгівці зброєю роблять своє безчесне діло, чимало осіб, миротворців, щоб врятувати одне чи більше життів, жертвують своїм.

На закінчення Папа зазначив, що також і нам потрібно просити у Господа дар сліз, щоб оплакувати світ, який не знає шляху миру, який з цинізмом не визнає, що триває війна. Слід просити у Всевишнього дар навернення серця, щоб світ віднайшов здатність оплакувати злочини, які сам спричинив, і війни, які розпалив.

четвер, 19 листопада 2015 р.

19.11.2015р. Б. / На Луганщині "козачки" розграбували церкву і спалили Біблії, готуючи обід

У Красному Лучі луганські "казачкі" розграбували місцеву протестантську церкву і знищили церковну бібліотеку.

Про це на своїй сторінці у Facebook пише Андрій Бондаренко.

"Повністю розграбована вся підсилююча апаратура і частина музичної, стільці, всі меблі. Частина нашої великої бібліотеки знищена, а у дворі, на багатті з Нових Завітів, козаки готували собі обід..." - зазначив він.

До того ж, за словами Бондаренка, бойовики вивезли більшу частину дверей і кілька вікон, знищили систему опалення, включаючи величезний опалювальний котел.

"Знищена система водопостачання, а з туалетів вкрадені унітази (!) І рукомийники. Пошкоджено стелі, підлоги, стіни, вирвані розетки і вимикачі, викручені лампочки. Розграбовано кухонне обладнання, посуд та ін.", - додав він.

середа, 18 листопада 2015 р.

18.11.2015р. Б. / Жива парафія в підтримку фронтовиків РУВ: як у храмах Львова допомагають українському війську

У час неоголошеної війни, період втрат та випробувань, Церква не тільки не залишилась осторонь людського горя, а й зробила вагомий внесок у підтримку наших захисників. Задля допомоги рідній армії в багатьох храмах Львова об’єднались священики, прихожани та волонтери: разом вони віддано працюють, аби наші військові мали усе необхідне. Відтак у цьому матеріалі на прикладі 4 львівських греко-католицьких храмів ми спробуємо показати, наскільки активною є позиція Церкви, як вона підтримує наших оборонців не лише молитвою, а й своєю щоденною працею.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці: люди втричі збідніли, але в них все одно величезне серце
Коли розповідати про спільноту цієї церкви та її активну позицію, то не зовсім правильно починати із періоду початку Російсько-Української Війни. Адже активними вони були завжди: чи то в час Помаранчевої революції, чи під час Революції Гідності. Вже тоді прихожани разом зі священиками допомагали, чим могли: робили збірки, передавали речі, харчі, самі брали участь у цих подіях. Коли ж розпочалась війна, то вони також відразу ж організувались задля підтримки армії.

«На сьогодні ми зібрали близько 2 мільйонів гривень для наших захисників, - розповідає настоятель храму о. Орест Фредина. – За ці кошти ми закупляли усе необхідне для військових: один далекомір, 7 машин, 6 тепловізорів, відеокамери, генератори, каски кевларові, бронежилети та багато всього іншого». За словами священика, ця сума насправді є більшою, бо тут не враховано ті кошти, які спільнота храму передавала на лікування окремих учасників РУВ. 

Допомагали не лише грішми, а й своєю щоденною працею: вже понад рік у храмі щодня збираються люди й плетуть маскувальні сітки для армії. Крім того, тут збирали карімати, спальні мішки, різні речі для військових, шили флісові куртки та штани.

А ще спільнота храму минулого року організовувала дуже світлу акцію до дня святого Миколая: у церкві роздавали рецепт печива та формочки «миколайків». Тоді прихожани напекли дуже багато печива, яке передали нашим військовим: «Найважливіше для хлопців на передовій – розуміти, що про них пам’ятають, - розповідає священик. - Тому ті «миколайки» були особливо цінними і, мабуть, кращими від того, що можна придбати в магазині. Грішми такого не зробиш, а працею серця – так».

О. Орест Фредина переконаний, що наш народ є дуже добрим: «Я зауважив, що коли ми збірку робимо на якусь потребу, то ті люди, які дуже скромно живуть, готові віддавати усе. Ми втричі збідніли, але в людей все одно величезне серце».

Храм Вознесіння ГНІХ: Церква має бути з народом. Завжди

Храм Вознесіння Господнього, що на вул. Володимира Великого, відкрив свої двері та серце волонтерам, тому вже майже впродовж двох років є своєрідною домівкою організації «Кухня барикад». У час Революції Гідності львівські активісти створювали блокпости, щоб не дозволити вивезти з міста зброю та військових, які мали б на Майдані виступати проти народу. Тоді зародилась Кухня барикад: небайдужі люди готували чай, каву, перекус для тих, хто чергував на блокпостах. Однак їм було потрібне приміщення, тому волонтери звернулись до настоятеля храму Вознесіння – о. Володимира Фарата, адже він разом з іншими священиками також не залишався осторонь.

«Спочатку два-три рази в тиждень, а згодом майже щодня ми ходили сюди, підтримували людей, благословляли їх свяченою водою», - згадує настоятель. Відтак, священик пристав на пропозицію і в одному з приміщень цього храму розмістились волонтери, які й і вдень, і вночі далі готували їжу.

Активістки Оля Вірт та Надія Красівська розповідають, що тоді доводилось спати по дві години в добу: «Оскільки вдень ми були на роботі, то сюди на чергування приходили зазвичай в нічну зміну. Готували їжу та розвозили її».

Після Революції у діяльності Кухні барикад була своєрідна перерва, проте коли розпочалась війна, то вони знову взялись до активної роботи, але потреби були вже іншими. Тому активісти почали плести сітки. «Була зима і  ми просили людей приносити білі простирадла, - згадує волонтерка Оля. -  Люди настільки багато принесли, що ми потім шукали тих, хто їздить на передову, аби передати ці нові простирадла в госпіталі для військових». Тепер щодня, окрім неділі, волонтери збираються вечорами й разом працюють для армії.

Як розповідає о. Володимир Фарат, усе це організовують активні волонтери, проте і прихожани храму також долучаються та допомагають тим, чим можуть: плетуть сітки, приносять продукти, одяг, медикаменти: «Ми не одну збірку зробили. Ви собі лише можете уявити, наскільки жертовними є наші люди. На потреби армії вони давали в 5-6 разів більше, ніж завжди».

Окрім того, спільнота цього храму разом з іншими церквами робили збірку на броньовану машину швидкої допомоги. Постійно як є певна потреба, волонтери та священик роблять усе для того, аби допомогти. Організували також тут збір пластикових кришок на протези, на Великдень провели збір пасок і шинок, які волонтер Наталя Ребро відвезла на передову. Настоятель каже, що церква завжди має бути з народом, навіть більше – бути в авангарді й підтримувати свою армію.

Храм свв. Володимира і Ольги: наш обов’язок - підтримувати і ми намагаємось виконувати його

«Ми робимо те, що повинні чинити й не хочемо ніякої похвали», - запевняє о. Богдан Чабан, настоятель церкви свв. Володимира й Ольги. І направду спільнота цього храму активно підтримує українське військо, але воліє про це краще мовчати. А розпочали вони свою таку  активну діяльність в часи Революції Гідності. Тоді у храмі робили збірки та передавали ті кошти на потреби Майдану. Загалом тоді вони пожертвували близько 100 тисяч гривень.

Коли ж загострились події на сході нашої держави, то у храмі активісти почали плести сітки та роблять це до сьогодні. Це була ініціатива волонтерів, які постійно підтримують зв'язок з бійцями, але долучаються і прихожани. «Ми зробили спеціальний каркас і просимо прихожан приносити матеріал, приходити плести, адже наша армія має бути захищена», - розповідає о. Богдан.

Фактично кожного тижня у неділю в храмі священики оголошують, що наші захисники й далі потребують нашої допомоги та молитви. Саме тому тут постійно організовують збірки, під час яких кожного разу вдається зібрати 4-6 тисяч гривень. А загальна сума зібраних пожертв за цей час сягає близько мільйона гривень. Один зі священиків храму о. Олег Сухінський, який сам був певний час в так званій "зоні АТО", постійно підтримує контакт з волонтерами й військовими, тому за ці зібрані кошти закупляють усе необхідне.

Як розповіли  у церкві, спочатку більшість пожертв йшла на бронежилети, форму для бійців, наплічники, тепловізори, каски. Але за цей час ситуація дещо змінилась, тому зараз в основному закупляють продукти, медикаменти, теплий одяг, пальне для волонтерів, які везуть усі речі на передову. Частина коштів йде на лікування поранених захисників. 

Так само при церкві є різні спільноти, які теж у свій спосіб підтримують армію. Зокрема, спільнота «Благословення» організовувала благодійні ярмарки, частину виручених коштів передавала на потреби армії. Ще одна спільнота «Довіра» теж постійно підтримувала контакт із військовими, адже там на передовій був і їхній довірянин.

Настоятель храму каже, що насправді люди є дуже жертвенними та добрими. Звісно, бувають і часи спаду активності:  «Тоді ми наголошуємо, що хоч є затишшя, але армія наша далі на місцях, в окопах, в холоді й потребує нашої допомоги. Військових потрібно підтримувати, аби вони мали усе необхідне. Ми так старались робити й робитимемо це далі».

Храм Климентія Папи: віра в Бога – це  і самозречення, служіння іншим

У храмі Климентія Папи, що на вул. Чупринки у Львові, ось уже понад рік розміщена своєрідна штаб-квартира «Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів». Тут волонтери цієї групи плетуть маскувальні сітки, шиють балаклави, рукавиці, маскхалати, шкарпетки, щотижня організовують збірку солодкої випічки для наших військових.

«Ми шукали якийсь спосіб допомоги, але коли прийшла дівчина і сказала, що хоче таке зорганізувати, ми зрозуміли, що це саме те, що шукали», - розповідає настоятель храму о. Юрій Хамуляк.  Відтак, ще  у вересні минулого року на подвір’ї храму вперше зібрались волонтери, щоб плести сітки для військових. Але коли кількість людей зросла, для їхньої праці виділили каплицю при храмі. І з того часу вони не зупиняються, а навпаки – збільшили асортимент робіт, знайшли додаткові приміщення для праці. І від початку історії до активістів долучилось чимало прихожан храму.

Проте спільнота церкви допомагати почала ще раніше, коли почалась Революція Гідності. Священик каже, бажання служити закладене в кожній спільноті, і в їхній зокрема. Прикладом може бути історія хлопця, який працює в соціальній службі при храмі. Під час Революції він був важко поранений і потрібні були кілька операцій: «Ми дали клич, що потрібно його рятувати й зібрали дуже велику суму. Слава Богу, повернувся здоровий, живий, все добре».

На думку о. Юрія, церква – не храм, а спільнота людей, які вірять, люблять і через цю любов служать. У людей вже є бажання допомагати, а одне із завдань священика – зробити умови, щоб вони могли це прагнення зреалізувати.

І вони роблять усе для цього. Зокрема, минулого року до дня св. Миколая організували акцію для дітей зі сходу. У храмі священики розмістили листи, які дітки з Дебальцеве і Вуглегірська писали до Миколая. А прихожани храму готували подарунки. «Попри  те, що у нашій парохії живуть далеко не найбагатші люди, і зараз складна матеріальна ситуація, але ці подарунки були надзвичайні, люди останнє вкладали: хтось просив велосипед – був велосипед, просили комп’ютер – приносили його, писали про телефон – давали діточкам телефон. Але, на превеликий жаль, двоє цих діточок загинули під час бомбардувань», - згадує настоятель храму. 

Цього року священик планує знову організувати якусь подібну акцію, але цього разу вже для дітей Львова та Львівщини, батько яких загинув на війні.

А крім того, в перспективі спільнота храму має дуже амбітний проект -  планують створити в окремих приміщеннях храму реабілітаційний центр, де можна буде отримати і психологічну, і фізичну підтримку. Як розповів о. Юрій Хамуляк, вони вже обговорили це питання з Українським католицьким університетом і почали робити перші реальні кроки для реалізації  ідеї: «Якщо все вдасться, то з Божою допомогою за рік-два центр почне діяти та надавати допомогу».

Анна Гуменюк

вівторок, 17 листопада 2015 р.

17.11.2015р. Б. / У Римі презентували видання про Патріарха Йосифа Сліпого та митрополита Андрея Шептицького

15 листопада в Римі відбулась презентація видань про Патріарха Йосифа Сліпого та митрополита Андрея Шептицького: книги Ярослава Пелікана «Ісповідник між Сходом і Заходом” та антології літературних творів про Праведного Митрополита Андрея Шептицького «Покликаний». Захід відбувся в приміщенні та з ініціативи Товариства “Свята Софія”.

Презентацію розпочав перегляд світлин про життя Патріярха Йосифа Сліпого, що його на базі унікальних світлин з особистих альбомів Патріарха створив докторант Олег Циновський. Відтак про книгу «Ісповідник між Сходом і Заходом» розповіла перекладач Ірина Іванкович. Вона зокрема підкреслила подвійний символізм римської презентації: саме тут народжувалася до життя праця Пелікана, саме тут закінчив свій земний путь Патріярх Йосиф і саме у Вічному Місті закінчується серія презентацій цієї книги.

Іншим виданням, яке побачило світ з нагоди Року Митрополита Андрея Шептицького і яку презентовано в рамках заходу, є антологія літературних творів, присвячених Праведному Митрополитові, під назвою «Покликаний» (упорядники: Л. Рудницький та І. Іванкович). Про задум видати такого роду збірник розповів проф. Леонід Рудницький. Він зауважив, що ніщо інше не віддзеркалює так величі даної людини, бодай в українському контексті, як її увіковічнення в світі мистецтва. На особливу увагу, на його думку, заслуговує той факт, що про особу Праведного Митрополита писали як видатні українські автори - Богдан Лепкий, Василь Щурат, Василь Барка, Ірина Калинець, так і зарубіжні майстри слова.

Слово від видавця взяв директор видавництва «Артос» д-р Михайло Перун. За його словами, ці книги є виявом вдячності та пошани для великих провідників УГКЦ. Директор Інституту етнографії Національної академії наук України академік Степан Павлюк зазначив, що обидва видання дають можливість зрозуміти велич Української Греко-Католицької Церкви.  Особливою окрасою події став музичний акцент у виконанні професорів Музичного відділу Жешівського університету Ольги Попович та Лешека Сушицького, які подарували присутнім пісенні композиції о. Михайла Вербицького.

Окрім чисельної української громади, на презентації були присутніми Посол України при Апостольській столиці Тетянf Іжевська, Посол України в Італії Євген Перелигін, представники духовенства та студенти.

Прес-служба товариства “Свята Софія” (Рим-Філадельфія)

понеділок, 16 листопада 2015 р.

16.11.2015р. Б. / Ринкова економіка і етика

Промова кардинала Рацінгера на симпозіумі «Церква і економіка у відповідальності за майбутнє світової економіки» 1985 року (Ein füh rungsvortrag zum Symposion «Kirche und Wirtschaft»), потім була опублікована в журналі «Communio». 

Економічна нерівність поміж північною і південною півкулями планети щораз більше перетворюється у внутрішню загрозу єдності людського роду. Небезпека для нашого майбутнього, яку таїть ця загроза, може бути не менш значущою, ніж від військових арсеналів, за допомогою яких Схід і Захід протистоять один одному. Щоб подолати цю загрозу, треба докласти нових зусиль, бо всі методи, які використовували досі, довели свою непридатність. Дійсно, злидні у світі за останні тридцять років зросли у шокуючій пропорції. Аби знайти рішення, які дійсно поведуть нас вперед, необхідні нові економічні ідеї та підходи. Але вони виглядають незбагненними і, насамперед, недієвими без нових моральних імпульсів. Саме в цій царині діалог між Церквою та економікою стає і можливим,  і потрібним.

Дозвольте мені дещо пояснити це питання. На перший погляд, у рамках класичної економічної теорії, незрозуміло, в чому власне можуть полягати відносини Церкви та економіки, крім того факту, що Церква володіє і управляє підприємствами і, тому є однією з сил, що діють на ринку. Але Церква повинна вести діалог не просто як один з елементів економічної структури, а саме як Церква.

Тут, однак, ми повинні розглянути заперечення, яке особливо часто чуємо після Другого Ватиканського собору: автономності різних сфер життя треба дотримуватися понад усе.

Це заперечення має на увазі, що економіка повинна функціонувати за своїми власними правилами, а не з моральних міркувань, нав'язаних їй ззовні. Йдучи за традицією, закладеною Адамом Смітом, ця позиція ґрунтується на ідеї, що ринок несумісний з етикою, оскільки довільні «моральні» дії суперечать ринковим правилам і приводять до того, що підприємець, який зважає на моральні принципи, виходить з гри. Впродовж тривалого часу поняття «ділова етика» було порожнім звуком, бо економіку сприймали з погляду  ефективності, а не моральних принципів. Як раз внутрішня логіка ринку і повинна звільняти від потреби залежати від моральності його учасників. Належна гра законів ринку найкраще гарантує прогрес і навіть справедливість у розподілі.

Значний успіх цієї теорії довго приховував її обмеженість. Але тепер, в умовах змін, її приховані філософські передумови і пов'язані з ними проблеми стають зрозумілішими. Хоча вказана позиція визнає свободу індивідуального бізнесмена, і в цьому сенсі може називатися ліберальною, насправді ж, вона є детерміністською за своєю суттю. Вона передбачає, що вільна гра ринкових сил, в такій співпраці людини та світу, яка є, може діяти тільки в одному напрямку: у напрямку саморегуляції попиту і пропозиції, в напрямку економічної ефективності та прогресу.

Цей детермінізм, у межах якого людину розглядають як того, хто діє під необмеженим впливом законів ринку, з упевненістю, що вона незалежна від них, включає ще одну, можливо, вражаючішу передумову, згідно з якою природні закони ринку є добрими у своїй суті (якщо можна так сказати) і такими, що обов’язково ведуть до достатку, якою б не була моральність окремих осіб. Ці дві передумови не є повністю помилковими, що демонструє успіхи ринкової економіки. Але вони не є абсолютно універсальними і правильними, що стає очевидним, якщо врахувати проблеми сучасної світової економіки. Не переходячи тут до детального розкриття цих проблем – це не є моїм завданням – дозволю собі лише навести цитату Петера Козловські, яка відображає це питання: «Економіка рухається не тільки економічними законами, її також зумовлюють люди ...» (3). Навіть якщо ринкова економіка і ґрунтується на упорядкуванні дій індивіда в рамках певних правил, це не повинно зробити людину неважливою або виключити її моральну свободу з аналізу економіки. Також стає все більш очевидним, що розвиток світової економіки має бути пов'язаний із розвитком світової спільноти і вселенського людського роду, а розвиток духовних сил людства потрібний для вдосконалення світової спільноти. Ці духовні сили є економічним чинником: ринкові правила діють тільки тоді, коли існує моральний консенсус, який їх  підтримує.

До тепер я намагався вказати на суперечності між суто ліберальною моделлю економіки і етичними міркуваннями. Щоб завершити розгляд першого кола питань, я повинен звернутися до іншої суперечності. Питання про зв'язок ринку та етики давно перестало бути суто теоретичною проблемою. У зв'язку з тим, що вроджена нерівність різних економічних зон загрожує вільній дії ринку, з 1950-х рр. було чимало спроб відновити баланс за допомогою проектів розвитку. Не можна більше ігнорувати те, що ці спроби зазнали невдачі, а навіть призвели до зростання нерівності. Як наслідок, в багатьох частинах Третього світу, де раніше допомога на цілі розвитку подавала великі надії, тепер причини їхньої убогості вбачають у ринковій економіці, яку розглядають вже як систему експлуатації, як інституціолізований гріх і несправедливість. У цій ситуації для них централізована економіка видається моральною альтернативою, яку деякі застосовують з дійсно релігійним запалом і яка практично набуває релігійного значення. Адже якщо ринкова економіка базується на ідеї сприятливої дії егоїзму і його автоматичного обмеження конкуруючими егоїзмами, то ідея справедливого контролю видається домінуючою для планової економіки, метою якої є рівні права для всіх і пропорційний розподіл ресурсів для всіх. Наведені досі приклади, звичайно, не  надихають, але надія на те, що будь-хто зможе все ж домогтися плідного втілення цього морального проекту, незважаючи ні на що, залишається. Здається, що якби цієї мети хотіли досягти, спираючись на стійкіше моральне підґрунтя, було б можливим примирити мораль і ефективність у суспільстві, орієнтованому не на максимізацію прибутку, але на самообмеження і на загальну користь. Тому в цій сфері суперечка поміж економікою і етикою в ще більшому ступені набуває характеру атаки і на ринкову економіку і на її духовні основи – на користь економіки, що заснована на централізованому контролі та, імовірно, отримала моральне обґрунтування.

Справжнє значення цього питання стає зрозумілішим, коли ми включаємо в розгляд третій елемент економічних і теоретичних міркувань, щодо сьогоднішньої ситуації: марксистський світ. З погляду структури економічної теорії і практики, марксистська система, як централізовано кероване господарство, є радикальною антитезою ринковому господарству. Порятунку чекають тому, що в ній немає жорсткого контролю над засобами виробництва, а  пропозиція не відповідає попиту, якби мало бути в умовах ринкової конкуренції, оскільки в ній немає місця приватному прагненню до прибутку: все регулювання виникає з центрального господарського органу. І все ж, незважаючи на радикальну протилежність конкретних економічних механізмів, на глибшому рівні філософських передумов існують також і точки дотику. Перша з них полягає в тому факті, що марксизм також містить детермінізм у своїй основі і також обіцяє повне звільнення як результат цього детермінізму. З цієї причини фундаментально помилковим є припущення, що централізована економічна система є моральною, на відміну від механістичної ринкової системи. Це стає чітко видно, наприклад, у тому, що Ленін прийняв тезу Зомбарта: в марксизмі зовсім немає етики, а лише економічні закони. Справді, детермінізм тут виявляється радикальніше і фундаментальніше, аніж у випадку лібералізму: останній хоча б визнає сферу суб'єктивного і розглядає її як місце для етичного. Марксизм, з іншого боку, повністю пояснює становлення й історію – економікою. Прояв суб'єктивного начала марксисти розглядають як опір до законів історії,  єдиних значимих; як реакція проти прогресу, яка не може бути допустима. Етику зводять до філософії історії, а філософія історії вироджується в партійну стратегію.

Ще раз повернемося до точок дотику у філософських основах марксизму і капіталізму, розглянутих строго. Друга точка дотику – як стане зрозуміло в подальшому – полягає в тому факті, що детермінізм веде до відмови від розгляду етики як незалежного початку, що має значення для економіки. Особливо драматично це проявляється в марксизмі. Релігія виводиться з економіки як відображення певної господарської системи і, таким чином, виступає перешкодою на шляху до точного знання, до точних дій – як перешкода для прогресу, шлях якого спрямовують природні закони історії. Також передбачається, що історія, яка рухається діалектикою протиріч – від заперечення до твердження, – повинна, без будь-якого додаткового пояснення, закінчитися тотальним ствердженням. Те, що Церква не може запропонувати нічого позитивного світовій економіці з цього погляду очевидно; її єдине значення для економіки полягає в тому, що вона повинна бути подолана. Те, що її можуть тимчасово використати для власного самознищення і, тому, як інструмент для «позитивних сил історії», стало лише пізнішою «здогадкою». Очевидно, це нововведення не вносить змін у фундаментальні положення.

На загал, уся система базується, фактично, на апофеозі централізованого управління, в якому бачиться прояв світового духу. Те, що це міф в гіршому розумінні цього слова – лише емпіричне твердження, що знаходить все нові й нові підтвердження. І саме тому радикальна відмова від реального діалогу між Церквою та економікою, який передбачається у зазначеному підході, стає підтвердженням потреби такого діалогу.

Намагаючись описати шляхи діалогу між Церквою та економікою, я виявив ще один, четвертий, аспект. Його можна проілюструвати відомим висловом Теодора Рузвельта ще 1912 року: «Я переконаний, що включення Латинської Америки в Сполучені Штати буде тривалим і важким доти, поки ці країни є католицькими». У подібній лекції в Римі 1969 року, Рокфеллер порекомендував замінити там католиків іншими християнами – підприємство, яке, як добре відомо, є в повному розпалі. В обох висловлюваннях релігію – у цьому випадку, одну з християнських конфесій – розглядають як соціально-політичну і, тому, як політико-економічний чинник, що має фундаментальне значення для розвитку політичних структур та економічних можливостей. Це нагадує одну з тез Макса Вебера про внутрішній зв'язок між капіталізмом і кальвінізмом, між становленням економічного ладу і визначальним впливом релігійної ідеї. Підхід Маркса подається повністю перевернутим: тепер не економіка накидає релігійні вірування, а базова релігійна орієнтація визначає, який тип економічної системи може розвиватися. Уявлення про те, що тільки протестантизм може призвести до вільної економіки – тоді як католицизм не містить в собі можливостей виховання волі і самодисципліни, необхідних для неї, сприяючи, навпаки, появі авторитарних систем, – безсумнівно вельми поширені ще сьогодні, багато що в недавній історії розглядають як його підтвердження. З іншого боку, ми не можемо настільки наївно розглядати ліберально-капіталістичну систему (навіть з усіма виправленнями, внесеними до неї недавно) як порятунок для всього світу. Ми не живемо більше в еру Кеннеді з його оптимізмом (характерним для проектів типу) Корпусу миру; сумніви Третього світу в цій системі можуть бути лише частково виправдані, але вони не є повністю безпідставними. Самокритика з боку християнських конфесій щодо їхньої політичної та економічної етики є першочерговою умовою.

Але процес не може йти в напрямку виключно діалогу всередині Церкви. Плідні результати може принести лише діалог за участю тих християн, які виконують функції з управління економікою. Тривала традиція привела їх до розгляду своєї приналежності до християнства як приватної справи, тоді як у своїй діяльності як членів ділової спільноти вони підпорядковуються економічним законами.

Ці дві області почали подавати як несумісні в сучасних умовах поділу суб'єктивного і об'єктивного начал. Але суть саме в тому, що вони повинні бути з'єднані, зберігаючи свою внутрішню цілісність, будучи нероздільними. Все більш очевидним фактом економічної історії стає те, що розвиток економічних систем, націлених на досягнення загального добра, можливе лише на основі відповідних етичних систем, які, у свою чергу, можуть виникати і зберігатися тільки за умови присутності стійких релігійних переконань. Так само, стає очевидним те, що руйнування цих підстав може насправді привести ринок до колапсу. Економічна політика, спрямована не тільки на добро окремої групи – і навіть не тільки на загальне добро в межах держави, – але на загальне благо всього людства, вимагає максимуму етичної дисципліни і, тому, максимуму релігійної сили. Політичне оформлення тієї сили, яка буде скеровувати внутрішні економічні закони до реалізації цієї мети, видається, незважаючи на всі гуманітарні протести, практично неможливим сьогодні. Вона зможе бути реалізована тільки у разі повного вивільнення нових етичних сил. Ті моральні переконання, які вважають здатними обходитися без урахування технічного знання економічних законів, не є мораллю, а моралізаторством. Як такі, вони протистоять моралі. Ці наукові підходи, які вважають здатними обходитися без урахування етики, засновані на нерозумінні природи людини. Тому вони не є науковими. Сьогодні нам потрібний максимум спеціалізованого розуміння економіки, але також і максимум етичних переконань з тим, щоб спеціалізоване розуміння економіки могло послужити реалізації правильних цілей. Тільки в цьому випадку знання про економіку будуть і політично можливими, і соціально прийнятними.

пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

13.11.2015р. Б. / У Києві відкрили залу «Святого Мартіна» в будинку Всеукраїнського благодійного фонду «Тріумф Серця»

29 жовтня 2015 року відбулося посвячення добудованої частини будинку «Марії» при організації Всеукраїнського благодійного фонду «Тріумф Серця» в Києві. Посвячення будинку здійснив Архієпископ Петро Мальчук. На урочистість приїхав директор швейцарської Міжнародної Асоціації "Тріумф серця" отець Рольф - Філіпп Шоненбергер зі Швейцарії.

Під час проповіді Владика подякував Отцю-директору та його команді за те, що створили українським дітям умови для гідного позаурочного навчання та виховання і за надання їм різного роду матеріальної допомоги.

В цьому домі створено світлицю для дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей, а також для дітей, батьки яких перебувають у так зв. "зоні АТО" (на РУВ). У вихідні дні тут проводяться реколекції для груп з різних парафій та «Альфа вікенд», учасники якого прибувають з різних куточків світу.

Впродовж двох останніх років дитячий розвиваючий будинок «Марії» розбудовувався.

У новій частині зроблено спортивний зал, столярню, зал «Святого Мартіна». Зал призначений для проведення реколекцій в великих групах людей, конференцій та для розвитку дітей. Побудовано ігровий, спортивний майданчик, фонтан, вольєри для різних видів птахів та кролів.

На даний час світлицю відвідує від 40 до 50 дітей. Заняття тривають від понеділка до четверга включно, з 15.00 до 18.00 год. Учні при допомозі волонтерів, як мирян, так і с. Святослави Уманець CSSJ, безкоштовно відвідують будинок, харчуються, роблять домашні завдання, грають у розважальні та пізнавальні ігри та вчаться різних цікавих і корисних речей: кулінарії, шиття, вивчають англійську та німецьку мову, караоке, грають на гітарі та піаніно, роблять одяг з харчових пакетів на маскарад, складають пазли. Також є ігрова кімната з настільним футболом, теніс, аерхокей та кімната для наймолодших діток з великою кількістю іграшок, велосипедів та малювальної дошки. Для старших хлопців та дівчат фахівці проводять заняття на комп'ютері, розвивають їхні літературні та танцювальні здібності. Проводяться конкурси, святкуємо дні народження та свята.

Ірина Тірон

четвер, 12 листопада 2015 р.

12.11.2015р. Б. / СКАНДАЛ: ЛГБТ І ВІЗИ

Вчора чи навіть позавчора на рівному місці виник скандал з так званими «антидискримінаційними» поправками у трудове законодавство, пише Ігор Луценко.

"Процитую палку прихильницю антидискримінаційних змін Tetiana Pechonchyk:

«У Франції Трудовий кодекс втричі товщий за Кримінальний. Будь-яка поправка до нього - результат численних дискусій і обговорень. У нас же парламент одним махом проголосував за новий ТК. Ви бачили десь широкі обговорення?»

Коротше, я думаю, що широке обговорення – це те, що необхідно ДО того, як приймати такі важливі речі. У нас 38 мільйонів називають себе прихильниками тієї чи іншої релігії, не рахуючи атеїстів/агностиків, отож, в руслі європейських практик, треба хоча б мінімальна експертна дискусія.

Натомість 10 листопада вранці реєструється законопроект, а далі відбуваються якісь незрозумілі блискавичні дії. У той же день (порушення, бо треба заздалегідь повідомляти!) проводиться засідання комітету, де розглядається цей законопроекти, у той же день (порушення строків!) законопроект вноситься в зал, у той же день голосується і за основу, і в цілому (порушення строків і порядку розгляду законопроекту!).

Швидкість прийняття цього законопроекту залишає далеко позаду навіть ті законопроекти, котрі необхідні для порятунку життів на фронті.

Жодного реального обговорення, жодної дискусії не те що у суспільстві, а навіть у парламенті не було. Не було часу подати альтернативні законопроекти (на що відводиться 14 днів), не було часу внести поправки (порушення прав інших депутатів).

Щось не дуже схоже на європейську традицію законотворення, і тут Тетяна абсолютно має рацію.

***
Для чого це було потрібно? Чому сталася така гарячка, адже план дій щодо лібералізації візового режиму здійснюється вже ШОСТИЙ РІК?

Це – стандартний прийом, щоб перекласти відповідальність за провал інтеграції з ЄС на парламент. Показати – дивіться, ці парламентарі такі дикі, вони не готові голосувати на потрібні євроінтеграційні закони! Мало хто зверне увагу на деталі за лаштунками.

На жаль, цій операції невільно посприяли багато моїх щирих колег.

Посприяла цьому і агресивна позиція деяких прихильників особливих прав ЛГБТ – мушу сказати, що вони за своїм небажанням чути опонентів перевершили бабусь УПЦ МП.

Насправді є усі можливості найти компроміс між вимогами брюссельської бюрократії та інтересами українців – потрібно лише його шукати, а не влаштовувати масові порушення регламенту Верховної ради і брутальний тиск на депутатський корпус.

Навчимося дотримуватися законів, європейських процедур, зможемо домовлятися разом і думати разом – тоді зробимо і безвізовий режим.

P.S. Готую свій, альтернативний законопроект на виконання вимог ЄС.

P.S.  P.S. Пізно, мій друже, бо содоміти - "Порох і К*" вже таки пропхали його разом з тими "поправками"... (ред.сл.Б. Леонід, 14:21)

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 11 листопада 2015 р.

11.11.2015р. Б. / Президент Петро Порошенко вимагає від парламенту законодавчого захисту сексуальних збоченців

Як повідомляє «Уніан», президент України Петро Порошенко закликав Верховну Раду прийняти так звану антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу.

Законопроект передбачає, зокрема, заборону прямого або непрямого обмеження прав працівників незалежно від статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації.

Тобто, у цей спосіб в українське законодавство вводиться поняття гендерної ідентичності, яка може бути відмінною від статі. Також даний законопроект є проблематичний для релігійних спільнот, які вважають гомосексуальну поведінку грішною та неприйнятною, а це усі традиційні християнські Церкви та деномінації України, а також юдеї та мусульмани.

Прийняття такої поправки також серйозно ускладнить трудові відносини між конфесіями та найманими працівниками, а тим самим і функціонування різних конфесійних закладів.

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 10 листопада 2015 р.

10.11.2015р. Б. / Крилос будуть розвивати як духовний та історико-туристичний центр

9 листопада 2015 року в селі Крилос відбулася виїзна нарада щодо визначення проблемних питань з підготовки до проведення щорічної Всеукраїнської Патріаршої Прощі УГКЦ до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої.

Участь у нараді взяли керівники районної та місцевої влади, НЗ «Давній Галич», священнослужителі, представники відповідних служб району.

Розпочинаючи нараду, голова райдержадміністрації наголосив, що завдяки спільним зусиллям впродовж багатьох років вдається проводити Прощу в с.Крилос на високому організаційному рівні. Та Крилос – це особливе місце. Його потрібно постійно розвивати та розбудовувати. Керівник району пригадав слова митрополита Володимира Війтишина, який закликав, щоб ми берегли це місце, молилися тут, показували його нашим дітям і правнукам, наголошуючи, що це велика історія державності і релігійності.

В ході наради було визначено проблемні питання, які потрібно вирішити в рамках організації наступних Прощ. Серед яких: буріння свердловини для забезпечення прочан питною водою, освітлення туристичних об’єктів та місць проведення заходів, ремонт фасаду будівлі Митрополичих палат, закладення та благоустрій місць паркування транспорту, перенесення високовольтної лінії електропередачі та інші.

Учасники наради оглянули місця паломництва прочан та висловили пропозиції щодо покращення умов їх перебування, інформує Галицька РДА.

понеділок, 9 листопада 2015 р.

09.11.2015р. Б. / Україні бракує еліт. Любомир Гузар розказав, чому нинішні політики і олігархи нікуди не приведуть країну

Блаженніший Любомир Гузар, колишній предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, в інтерв'ю НВ пояснює, чому сучасні українські політики і олігархи-скоробагатьки не можуть бути проводом для нації.

Ви дуже багато подорожували, коли жили в РиміЩо об’єднує українців у різних країнах світу?

- Ви, можливо, будете дивуватись. Ви знаєте хто? Шевченко. В багатьох громадах, які я відвідував – Канада, Америка, Австралія – усюди було пошанування Шевченка, в багатьох містах навіть пам’ятник поставили. Навіть у Парагваї, де дуже мала кількість українців, пам’ятник громада поставила. Властиво той, хто так нас, українців, об’єднує – то був Шевченко.

- Є якісь риси національного характеру, які поєднують різних українців по землі?

Люди усюди є люди. Дуже гарна прикмета наших людей – то є гостинність. Якщо б ви попали в Парагвай або в Австралію, наші люди дуже гостинні.

- Які питання найбільше хвилюють українців? Які відповіді вони намагаються шукати у вас?

Що нам, може, бракує… Може не так бракує, як на нас накинули – так сталося, що Україну ділили. Гарний край ділили – Росія, Польща, Австрія, Угорщина тощо. І вони намагалися в якийсь спосіб затерти оту нашу єдність. Я думаю, що ми не цілком піддались, і ми все ще свідомі, що ми українці. Але більш ніж 200 років ми не мали навіть сліду, що ми є держава.

Більшість  того, що ми зараз переживаємо, – це накинене. Наприклад, наші хлопці, наші мужчини служили в різних арміях, які між собою воювали – Австрія, Польща, Німеччина. Нас розчленовували. І сьогодні великою проблемою є відродити свідомість, що ми – один нарід, неважливо, що хтось на Волині живе, хтось на Херсонщині. Нам бракує цього відчуття єдності. Воно недостатньо ефективне, і є деколи непорозуміння на підставі мови чи ще чогось. І мене турбує, що саме мова людей роз’єднує. Мені це трудно зрозуміти. Я жив в Україні змалечку, і вже після в США – і то був українській дім, і ми говорили з американцями англійською, а вдома говорили українською, і мама старалася, щоб ми не впроваджували інших слів у мову.

За допомогою культури ми повинні ту єдність плекати, щоби люди відчували, що вони є один нарід, і не робили мову причиною порізнення. Я говорю українською мовою, англійською мовою – це мене не робить менше українцем. Коли я зустрічаюсь з іноземцями, я говорю з ними тою мовою, якою вони розуміють, і це не означає, що я перестаю бути собою. Шевченко також писав російською мовою, і ані світ від того не завалився, ані він не став менше Шевченко. Не треба дивитися на мову як на те, що мусить людей різнити. Мова створена об’єднувати.

Тут іще також і проблема політики. Ті наші окупанти протягом останніх 200 років дуже попрацювали, щоб порізнювати і видумувати різницю. Вони свідомі того, що нарід обєднаний – то є нарід сильний, нарід розділений – то нарід слабий.

До мене вже ніхто не звертається російською – тільки один раз до мене звернувся чоловік російською мовою і перепрошував, що не знає  української. 

- Чи українська інтелігенція є для України тою духовною силою, якою вона має бути?

- Я відчуваю слабкість інтелігенції в Україні сьогодні. Інтелігенція – це не тільки люди, що мають вищу освіту, то ще й певна формація духовна. Мені здається, що наша інтелігенція у сумі не сповняє своє призвання. Інтелігенція – то клас суспільства, який повинен надавати тон.

- В чому причина?

- Я не знаю, чому, але мені це дуже болить. Замало є дискусій, з яких можна було б відчути, що є люди, які своїм спілкуванням створюють певну атмосферу, яка би надавала тон цілому нашому життю. Дивіться: світ політики, світ підприємництва – інтелігенції там не видно, є поодинокі люди.

Чи то люди непідготовлені… Але є ще інші труднощі. Пам’ятаємо, що Східна Україна пережила 70 років радянського формування, Західна – щонайменше 45 років. Мені здається, у Львові, приміром, ті інтелігентні родини старалися втримати певний рівень. Чому не вдавалося? Бо найкращих людей старалися відсунути. Радянський Союз інтелігенцію, духовних провідників старався усувати. Інтелігенція має виростати в родинах. Дитина зростає при столі. Вона чує, про що говорять батьки та гості. То не проблема освіти, то проблема духовної формації.

Спілкування нам абсолютно бракує. Головне в таких містах, як Київ, Харків, Одеса – то є інтелігенція, де люди на певному культурному духовному рівні. Якби було більше дискусій на рівні інтелігенції, то цілком інакше б виглядала наша політика, економіка. В нас велика проблема поглядів та візій, а їх треба вирощувати.

- Які головні проблеми українцям треба вирішувати?

- Довге життя за радянської дійсності. Що робив комуністичний уряд та партія? Вони хотіли замість християнської людини створити радянську людину. Їм не вдалося, але вони завдали багато ран. Наприклад, виховування – його намагалися робити поза родиною, поза сім’єю, держава мала виховувати. Почуття довіри було зламане, навіть у рамках сім’ї хтось на когось міг доносити. Відсутнє було таке почуття, як відповідальність. Почуття відповідальності – одна з проблем України, як і брак спілкування. Всі нарікають. І правильно нарікають. Нема спілкування між владою та народом. Це ще той залишок з радянських часів, де старалися, щоби люди не спілкувалися. Бо коли люди спілкуються – це небезпечно, це "контрреволюція".

- Як змінилися українці за 20 років, що минули з того часу, як ви повернулися в Україну?

- Ми починаємо щораз більше усвідомлювати, що треба щось собі і з собою робити. Що якщо хочемо направду йти вперед, то мусимо працювати та притримуватися цінностей. Перш за все, то покоління, що підростає і яким зараз 25 років, що розуміють потребу праці, співпраці, культури, потребу притримуватися певних духовних цінностей. Дивіться, як повільно гине корупція. А корупція – то недуга особистої душі. Дивіться, скільки ще людей хворих на корупцію, скільки ще того є. Як воно тяжко гине. Але ж я думаю, що зміни починають рухатися.

Якось нема проводу, нема когось, хто б надавав тон. Нема у політичному житті нічого такого, щоб були справжні духовні провідники. Хто відповідає за політичне життя, суспільне благо? Ті, що ми їх називаємо олігархами – то скоробагатьки, вони не є жодна еліта. Вони марнують ті гроші. Якби ті скоробагатьки мали якісь духовні цінності, то Україна не була б у таких фінансових клопотах. Вони мають купу грошей, але не знають, що з ними робити.

- Як ви самі змінилися з того часу, як повернулися?

- Це вам треба когось іншого спитати. Я себе не бачу. Я не відчуваю в собі такої зміни. Можливо, я не пішов вперед так, як треба.

Я дуже радий, що я в Україні. Я тішуся, коли щось будується. Я стараюся багато зустрічатися з молодими, з трохи старшими, ніж студентами, відповідати на їхні питання, передати того, що я трошки маю з поняття життя.

- Що цікавить молодих?

- Я не маю сумніву, що вони щиро питають про загальнолюдські цінності. Їхнє бажання є творити щось краще. Вони, Богу дякувати, залишають за собою радянську дійсність, але я можу сказати, що вона надихнула їх на щось. Я дуже радо з ними спілкуюся. О – я сам при тім росту, тішуся.

Багато молодих людей втікають з країни, наче там краще, але то омана. Треба бути дуже обережним, бо є багато такого дуже нездорового лібералізму, секуляризації, яка охопила Європу.

- Яка ваша мрія або молитва до України здійснилася? І на яку ви чекаєте, щоб здійснилася?

- Абсолютно не здійснилася, абсолютно ні. Ще дуже багато чого нам потрібно, щоби стати нормальною, повноцінною державою. Нам треба державних мужів, нормальних економістів, а не хабарників. Бачите, коли я молюся, я не молюсь за якусь вимріяну Україну: Господи, дай мені таку Україну, яку я собі уявив. Я прошу Бога, щоб він зайнявся нами, бо він краще знає, що він робить.

Ми ж маємо бути відповідальними, працювати, думати, старатися, шанувати один одного, плекати науку та культуру. Дай Боже, щоби наша Україна була нормальною державою, якою вона повинна  бути. Дай Боже, щоби ми справді були собою, щоб ми, маючи, талановитих людей, дуже гарну країну, дуже багату країну, кожному громадянинові дали те, що йому належить, і дбали про спільне благо. Ми можемо і ми повинні бути нормальною державою.

Ольга Духнич