ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

пʼятниця, 31 березня 2017 р.

31.03.2017р. Б. / Полтавські діти готують подарунок для греко-католиків Німеччини, які допомагають військовому шпиталю

З 26 по 31 березня у Полтаві при Молодіжному центрі УГКЦ парафії Пресвятої Тройці проходить табір «Канікули з Богом».

«Канікули з Богом» — парафіяльна ініціатива, яка допомагає дітям розпізнати таланти, стати креативнішими та винахідливішими.

Одна з головних цілей проекту — допомогти підростаючому поколінню поглибити розуміння суспільних істин, переосмилити свою християнську ідентичність. 

Волонтер Свято-Троїцького храму УГКЦ у Полтаві Ірина Верига говорить, що такі ініціативи під час шкільних весняних канікул — добра нагода творення родинної атмосфери та розвитку парафії:
— Це також нагода допомогти дітям ставати свідомими та активними громадянами нашої країни.

Заходи завершаться у п’ятницю. У програмі передбачено багато майстер-класів та інтелектуальних ігор. Організатори запланували один день табору зробити екологічним — діти відвідають Харків та сучасний екопарк.

Також діти готують спеціальний музичний подарунок для греко-католиків з Ганновера (Німеччина), які від початку березня надають гуманітарну допомогу для Полтавського військового шпиталю

Настоятель Свято-Троїцького храму УГКЦ, отець Юрій Кролевський пояснює, що у такий творчий спосіб діти хочуть показати друзям з Ганновера вдячність за солідарність, яку вони проявили до полтавських захисників від початку бойових дій на Донбасі:

— Вірю, що таке свідчення вдячності укріпить їх усіх у тій важкій волонтерській роботі, яку вони провадять у Німеччині.

Нагадаємо, що греко-католики з Ганновера від початку РУВ через БФ «Всесвіт» кілька разів передавали гуманітарну допомогу для Полтавського військового шпиталю. Це функціональні ліжка, тумбочки та медичне обладнання, а також одяг, який розповсюдили серед постраждалих від війни.

Роман Повзик

четвер, 30 березня 2017 р.

30.03.2017р. Б. / Папа Франциск: духовні лінощі «паралізують» серце людини

Існує гріх, який «паралізує» серце людини. Він забирає радість і людина живе у смутку. Йдеться про духовні лінощі,  наставлення, яке змушує людей бути схожими на дерева з «сухим корінням», які не хочуть рухатися вперед. На цьому наголосив Папа Франциск 28 березня 2017 р., в проповіді під час ранкової Святої Меси в резиденції «Святої Марти» у Ватикані.

Проповідь Святішого Отця ґрунтувалась на одному з найважливіших і найчастіше повторюваних біблійних символів – символі води. Вже у першому читанні з книги старозавітнього пророка Єзекиїла йшлось про воду, яка витікала з Господнього храму. Як наголосив Папа, це «Божа вода, вода благословенна». Він уточнив, що це був «потік, дуже багато води». Води, яка зцілює. Пророк описує «багато гарних, зелених дерев», що росли біля води, яка була благодаттю, Божим благословенням.

Його Святість зауважив, що також у 5-ій главі Євангелії від святого Івана говориться про воду, а саме про купелеве місце при Овечих воротах, що звалось Витезда. Там лежала «сила не­дужих, сліпих, кривих, усох­лих, які чекали, коли то зру­шиться во­да: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й за­ко­ло­чу­вав воду, і хто, отже, пер­ший пори­нав по тому, як вода за­ко­ло­чу­ва­лася, то одужував» (див. Ів 1, 5, 1-16). Отож, ці люди там чекали,  «благаючи зцілення».

Серед них був паралізований чоловік, який перебував там протягом тридцяти восьми років. Ісус, «що знав серце людини», і знав,  як довго хворий у такому стані, запитав: «Бажаєш одужати?» Насамперед, підкреслив Папа, треба звернути увагу, що Христос звертається також і до людей нашого часу: «Ви бажаєте зцілитись? Хочете бути щасливим? Хочете покращити своє життя? Прагнете повноти Святого Духа?»

«Якби Ісус поставив таке запитання про зцілення іншим хворим, які там були, – сліпим, кульгавим, паралітикам, то вони б усі вигукнули: "Так, Господи, так!". Але отой дивний спаралізований чоловік відповідає Ісусові: "«Не маю ні­ко­го, пане, хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у ку­піль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною пори­нає". Його відповідь – це скарга, мовляв, дивися, Господи, наскільки життя є злобним і несправедливим зі мною: всі інші можуть наблизитись і зцілитися, а я всі ці 38 років тільки намагаюся», – пояснив Святіший Отець.

Цей чоловік, зазначив Папа Франциск, був як дерево, посаджене при водному потоці,але у нього було «сухе коріння, і це коріння не досягало води, тому він міг зачерпнути воду здоров'я».

Недужий нарікає і скаржиться, намагається звинуватити інших людей, що встигли раніше від нього, а він, бідолаха, вже стільки років чекає оздоровлення.

Наступник святого Петра вказав, що недужий хворів не тільки паралічем, але й лінощами, що ще гірше, ніж літепле серце. Ця людина живе, але неохоче, бо не прагне йти вперед, не хоче нічого робити в житті, забувши про життєву радість... «Мені так зручно, я до цього звик... Це ж життя несправедливе зі мною... І бачимо образу, гіркоту того серця», – сказав Папа.

Однак, Христос не дорікає хворому, але каже йому: «Встань, візьми ложе своє та й ходи». Паралітик чудесним чином зцілюється, але так як справа відбувалася в суботу, то обурюються книжники: в цей день недозволено носити з собою ложе! Вони наказують колишньому паралітику видати їм того, хто його оздоровив, але недужий не знав, бо навіть не подякував Ісусові, не знав Його імені. Він піднявся з ложа з тією ж апатією, з якою вів безрадісне існування, постійно заздрячи іншим, на його думку, щасливішим від нього.

«Духовне лінивство, – підкреслив Святіший Отець, – це гріх, який "паралізує" людину і не дозволяє їй ходити. Також і сьогодні Господь дивиться на кожного з нас, грішників, і, помічаючи в нас цей гріх, каже: "Встань! Візьми своє життя таким, яким воно є: гарним чи поганим, і йди вперед! Не бійся, йди вперед з твоїми ношами!»

Господь сьогодні нас запитує: «Чи ви хочете зцілитись?» І якщо відповімо: «Так, Господи, хочу зцілитись! Допоможи мені піднятись!», то відчуємо радість спасіння, запевнив на закінчення Папа Франциск.

вівторок, 28 березня 2017 р.

28.03.2017р. Б. / П'ятдесят років енцикліці «Populorum Progressio»

Півстоліття тому папа Павло VI, звернувши увагу на дедалі більше зростання бідності та розшарування за рівнем доходів у тогочасному світі, видав енцикліку, присвячену важливій проблемі – інтегрованому людському розвитку. Він вважав, що лише міцні теологічні фундаменти зможуть забезпечити адекватний погляд на боротьбу з несправедливістю та за справжні людські цінності.

Екскурс у філософську минувшину

Сама назва «Populorum Progressio» – «Про розвиток народів» – відсилає вдумливого читача до кількох знакових ідей, народжених в епоху Просвітництва, які визначили вигляд сучасного світу. З одного боку, тут маємо згадати легендарний твір основоположника політекономічної науки Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Пройти повз цю працю неможливо, бо ж саме вона щонайменше півтора століття визначала принципи, за якими розвивалася цивілізація. По-друге, варто пам'ятати про ідею прогресу, нині трохи призабуту, але панівну в суспільних настроях і соціальних філософіях 1950-60-х років.

Адам Сміт і створена ним політекономія міцно вбили в голови сучасникам, що головний сенс людської екзистенції полягає в невпинному й об'єктивно зумовленому прагненні до постійного примноження добробуту шляхом розподілу праці й підвищення продуктивності робочої сили. Використані згодом і марксистами, й адептами ринкової економіки ідеї Сміта породили просту, але водночас дуже небезпечну модель, яка розглядала людину як уже згадану «робочу силу», тобто ресурс, ефективне використання якого і становить економічний сенс розвитку народів.

Концепцію соціального прогресу, започатковану абатом Шарлем Сен-П'єром (1737), також згодом узяли на озброєння й адаптували під свої інтереси як марксисти, так і численні представники наукового позитивізму. На середину ХХ століття для перших вона полягала в тому, що прогрес – це рух до більш досконалого суспільства, заснованого на подоланні відчуження людини й повної реалізації її творчого потенціалу. Другі ж зосередилися на дослідженні прогресу як процесу наближення суспільства до свободи, рівності й справедливості, особистого зростання та якомога повнішого й кращого задоволення індивідуальних потреб людини.

І транскрипція смітівської політекономії, й ідеї соціального прогресу трактувалися, виходячи з доволі простого принципу, сформульованого Г.-Ф. Гегелем у так званому «закону заперечення заперечення» (перепрошуємо, але що вдієш – філософські пошуки минулих століть іноді набували незвичних і незграбних форм). Цей закон дозволяв стверджувати, що світ наповнений суперечностями, які виключають одна одну, перебувають у постійній боротьбі – і в такий спосіб зрештою спричиняють до прогресу і сталого розвитку людства.

Цей розлогий екскурс в історію суспільних філософій минулих століть необхідний – адже приблизно така картина світу домінувала в головах переважної частини людства ще 50 років тому. А на пострадянських теренах вона досі існує навіть у головах молодого покоління, що, до речі, дозволяє достатньо виразно визначити напрямки євангелізації та катехизації – але це вже тема для іншого дослідження.

Папа-філософ

Павла VI багато хто називав папою-філософом. І до нього, і, щиро кажучи, після нього мало хто усвідомлював, що в сучасних умовах Церква і світ не лише функціонують як різні системи. Вони навіть розмовляють різними мовами. У цьому сенсі методологічний крок, до якого вдався папа-філософ в енцикліці «Populorum Progressio», виглядає надзвичайно важливим. Він наважився вжити мову тогочасного світу, але нагадати, що слова мають власний і правдивий сенс, – і спробував повернути словам «людина», «прогрес», «розвиток» тощо їхній справжній зміст, розтлумачивши католикам і людям доброї волі, що саме Католицька Церква має на увазі, коли ці слова промовляє.

Суспільні контексти, у яких народжувався документ, були непрості. Щойно минула Карибська криза, яка загрожувала світові ядерним протистоянням двох систем – марксистської та ринкової. Поволі, але гучно і з великими збройними конфліктами розпадалися колоніальні структури – на політичній карті виникали нові незалежні країни, які обирали власний шлях становлення й розвитку. Тільки-но завершився ІІ Ватиканський собор, який преса вже проголосила сенсацією, а учасників його на шпальтах газет маркували або «прогресистами», або «консерваторами». На обрії маячили соціальні заворушення 1968 року, які знаменували культурну революцію для західної цивілізації, а в Латинській Америці визрівали паростки так званої «теології визволення», круто замішаної на марксизмі й революційному ентузіазмі. І папа Павло VI визнав за необхідне звернутися до тих понять, які, на його думку, найбільше спричинялися до хаосу в умах.

«Прогрес – це нове ім'я миру»

26 березня 1967 року, на Великдень, енцикліка «Populorum Progressio» була опублікована й одразу ж викликала суспільний інтерес. «П'ята енцикліка папи Павла VI – це терміновий заклик до багатих націй хворого світу організувати ефективнішу економічну допомогу для країн, що розвиваються», – так оцінив цей документ єзуїтський журнал «Америка» вже через тиждень. Проте таке потрактування занадто очевидне, занадто звужене, занадто профанне. Звісно, енцикліку можна оцінювати як реакцію Святого Престолу на тодішні актуальні проблеми. Однак цей документ заслуговує глибшого розуміння – і саме в контексті тих філософських поглядів, про які йшлося вище.

Енцикліка досі актуальна, а її уроки залишаються невивчені – про це свідчить хоча б те, що Святому Престолу й понині доводиться нагадувати чи не найочевидніший постулат із «Populorum Progressio»: прогрес не є плодом змагань суперечностей і «заперечення заперечення». Виступаючи 24 квітня 2017 року перед очільниками держав і урядів ЄС, Папа Франциск процитував одну з коротких, але містких дефініцій Павла VI, досі не засвоєних політиками: «Прогрес – це нове ім'я миру». Так він іще раз підкреслив, що католицька концепція прогресу базується на зовсім інших засадах: розвиток досяжний не в боротьбі, а у співпраці. І мир у католицькій картині світу – це не відсутність війни, а постійне перебування в любові. І кризи – не кінець світу, а причина переосмислити ситуацію. І так далі, і тому подібне.

Виділю лише кілька важливих тез з енцикліки «Populorum Progressio», які заслуговують особливої уваги з боку українських католиків.

Прогрес-розвиток, за Павлом VI, не обмежується лише економічним зростанням. Аби бути справжнім, він має бути якнайповніший – тобто провадити до розвитку кожної людини й цілої особи. Кожна людина, згідно з Божим планом, покликана до розвитку самої себе (РР,14–15). Отож, навіть якщо йдеться про соціальний прогрес, то починається він із інтегрального розвитку особи, всебічного й гармонійного, якому сприяють різноманітні спільноти та інституції (зауважу, що й цю ідею з «Populorum Progressio» використовував у вже згаданому виступі Папа Франциск).

Також важливо пам'ятати, що «ані нації, ні окремі люди не можуть вважати стале зростання добробуту найвищою метою […] Саме лише здобування економічних благ не тільки перешкоджає людському розвитку, а й суперечить уродженій величі людини» (РР 19).

Папа-філософ не уникає й тої сфери, на яку ми мало звертаємо увагу, – філософської підкладки людського розвитку. Багато хто навіть вважає, що це не така вже й важлива справа. Павло VI, однак, пише: «Кожна [сучасна] суспільна діяльність пов'язана з певною доктриною, що спирається на матеріалістичну й атеїстичну філософію, яка не поважає ні релігійної думки, що спрямовує життя до вічної й остаточної цілі, ні свободи, ні людської гідності». Тому далі папанаполегливо рекомендує католикам долучатися до суспільної діяльності й привносити туди справжні цінності розвитку. «З найбільшою охотою віддаю честь усім, хто, відклавши власну вигоду набік, горливо служить братам у громадських організаціях» (РР 29).

Звісно, переказ змісту будь-якої енцикліки – справа невдячна. Варто було б відіслати читача до першоджерела. І саме цього стосуватиметься остання моя теза – може, трохи несподівана. Українською мовою енцикліка «Populorum Progressio» не перекладена досі (.?!). Папа Франциск цитує її, звертаючись до Європи. А ми ж наче у тому напрямку рухаємося.

Роман Желєзний, КМЦ

понеділок, 27 березня 2017 р.

27.03.2017р. Б. / Заява Митрополита Тадеуша Кондрусевича - голови Конференції Католицьких Єпископів в Білорусі, щодо подій 25-26 березня

Франкфурт-на-Майні, 26 березня 2017 р.

Перебуваючи в аеропорту Франкфурта, по дорозі з США в Білорусь, з великою стурбованістю я сприйняв ситуацію, яка виникла в Мінську та інших містах під час вчорашніх і сьогоднішніх подій.

Брак часу не дозволяє повністю осмислити ситуацію, яка склалася, але вона нагадує про складність викликів, які сьогодні постали перед нашою Батьківщиною.

Історія білоруського народу свідчить про те, що він завжди виділявся своєю розважливістю і знаходив мирні шляхи для вирішення виникаючих проблем.

25 березня Католицька Церква відзначала торжество Благовіщення, коли ми розважали над тим, що Бог обрав Марію бути Матір'ю Спасителя. Вона прийняла Божу волю, і під її Непорочним Серцем забилося Серця Ісуса - Царя спокою, під час народження якого ангельські хори співали: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі».

Також і нам, дорогі співвітчизники, необхідно перш за все прийняти заклик Бога до взаємного примирення, поки не зайде сонце, як говорить Святе Письмо, щоб не наступила ніч протистояння.

У зв'язку з цим закликаю державну владу і її опонентів, а також громадські організації та людей різних поглядів до конструктивного діалогу з метою вирішення існуючих проблем для блага нашого народу і консолідації суспільства.

Висловлюю надію на гуманне і справедливе ставлення до затриманих і сподіваюся на швидке їх повернення додому.

Діво Маріє, Царице миру, випроси білоруському народу у свого Сина Ісуса Христа благодать мирного життя і поваги один до одного, зі збереженням даних нам Творцем прав і виконанням покладених на нас обов'язків.

З молитвою про мир в нашій Батьківщині.

Архієпископ Тадеуш Кондрусевич
Митрополит Мінсько-Могилевський
Голова Конференції Католицьких Єпископів в Білорусі

четвер, 23 березня 2017 р.

23.03.2017р. Б. / Папа: Спонукувані Божою терпеливістю й утіхою, носімо тягарі одні одних

Боже слово живить нашу надію, що виливається у взаємне служіння. На це звернув увагу Папа Франциск, коментуючи під час загальної аудієнції у середу, 22 березня 2017 р., черговий уривок з послань святого Павла, присвячений надії. Цього разу в центрі уваги його роздумів були слова «витривалість» і «відрада».

«Вже протягом кількох тижнів, – зауважив він, – апостол Павло допомагає нам краще зрозуміти, в чому полягає християнська надія. Вже було сказано, що це не оптимізм, а щось зовсім іншого. Й апостол допомагає нам зрозуміти, що саме. Сьогодні він це робить, наближаючи нам два наставлення, як ніщо інше, дуже важливі для нашого життя і досвіду віри: витривалість та відрада». В уривкові з Послання до Римлян, що був прочитаний на початку аудієнції, ці слова згадувалися двічі: спочатку з посиланням на Священні Писання, а далі – стосовно Самого ж Бога.

Наступник святого Петра пояснив, що «витривалість» можемо окреслити також словом «терпеливість». Мова йде про здатність переносити, залишатися вірними також і тоді, коли тягар, здається, починає бути нестерпним й приходить спокуса «судити негативно й залишити все і всіх». «Відрада», натомість, – це «благодать уміти побачити й показати в кожній ситуації, навіть і в тих, які в основному, позначені розчаруваннями і стражданнями, Божу присутність та сповнену співчуття дію».

«Святий Павло, – зауважив Святіший Отець, – пригадує нам, що витривалість й утіху нам, насамперед, особливим чином передають Священні Писання, тобто, Біблія. В дійсності, Боже слово, у першу чергу, спонукає нас звернути свій погляд на Ісуса, краще Його пізнавати і дедалі більше уподібнюватися до Нього. По-друге, Боже слово об’являє нам, що Господь дійсно є “Богом терпеливости й утіхи”, Який завжди залишається вірним Своїй любові до нас, тобто, є витривалим в любові й терпеливим з нами, Він не втомлюється нас любити. Він – витривалий, постійно нас любить! А також опікується нами, перев’язуючи наші рани ласкою Своєї доброти й милосердя, тобто, втішає нас».

Дала Папа вказав на те, що у цій перспективі краще розуміємо слова святого Павла з цього ж уривка: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати». На перший погляд, це може здаватися самовпевненістю, але «у світлі Євангельської логіки» знаємо, що «наша сила не походить від нас самих, але від Господа», і той, хто у своєму житті зазнав «вірну Божу любов та Його утішення», не лише спроможний, але й повинен «бути поруч з найслабшими братами й сестрами, беручи на себе їхні немочі».

Наслідком такого стилю життя, як наголосив далі Глава Католицької Церкви, не є створення спільноти, в якій існують члени «першої категорії», тобто, сильні, та «другої категорії» – слабкі, але те, про що говорить святий Павло: «щоб ви між собою мали однакові почуття за прикладом Христа Ісуса». «Боже слово живить надію, яка конкретно виливається у взаємоподіл та взаємослужіння. Тому що навіть той, хто є “сильним”, раніше чи пізніше досвідчує неміч та потребує відради від інших, й навпаки, навіть у стані слабкості завжди можна подарувати ближньому, що зазнає труднощів, усмішку чи простягнути руку допомоги», – сказав Папа, підкреслюючи, що створення спільноти, яка «одноголосно й однодушно прославляє Бога», можливе тоді, коли у центрі ставимо Христа та Його слово, пам’ятаючи що саме Він є нашим «сильним братом, який опікується кожним з нас».

«Дорогі друзі, – підсумував Святіший Отець, – ми ніколи не зможемо віддячитися Богові за дар Його слова, яке присутнє у Святому Письмі. Саме там Отець Господа нашого Ісуса Христа об’являється, як “Бог витривалості й утіхи”. І саме там усвідомлюємо, як наша надія не ґрунтується на наших здібностях і силах, але на Божій підтримці, на вірності Його любові».

Наприкінці аудієнції Папа також пригадав, що наприкінці тижня проводитиметься ініціатива «24 години для Господа». Він заохотив вірних в усьому світі «з вірою» пережити цю зустріч, наново відкриваючи для себе Святу Тайну Примирення, побажавши, щоб це стало нагодою «радісної зустрічі з милосердям Небесного Отця, Який усіх приймає та прощає».

середа, 22 березня 2017 р.

22.03.2017р. Б. / Великопосні відвідини ув’язнених

21 березня засуджених жінок, що відбувають покарання у Збаразькій ВК №63 і жінок, що знаходяться на лікуванні у тублікарні, з Великопосною реколекційною наукою і духовними подарунками відвідали отець-реколектант Йосиф Будай і в’язничний капелан отець Омелян Колодчак.

В каплиці Великомученика Димитрія всі бажаючі мали змогу приступити до Тайни Сповіді і прийняти Святе Причастя. Священики спільно з засудженими молилися в їхньому наміренні. Отець Омелян побажав жінкам, щоб вони після Тайни Пресвятої Євхаристії відчули себе улюбленими Божими дітьми... 

І так, як Ангел відвалив камінь від Господнього гробу, так і сьогодні через  Сповідь і Причастя вони відчули себе вільними. Спостерігаючи за жінками, які чекали до Сповіді, я помітила, як з хвилюванням вони чекали своєї черги, а посповідавшись зворушливо, дехто зі сльозами на очах, відмовляли покуту і виходили спокійні і усміхнені. 

Опісля в актовому залі отець Йосиф виступив перед жінками з повчальною наукою про людяність, любов до Бога і ближнього, діла милосердя, молитву і служіння ближнім. Він дуже просто і доступно, підкріпляючи все життєвими прикладами, спілкувався з жінками. Наостанок подарував для в’язничної бібліотеки серію своїх книжок. Отець Йосиф є автором більше 20 видань. Його книжки є дороговказами у життєвій дорозі. Священики побажали ув’язненим жінкам сильної віри і людяності, через молитву – зцілення фізичного і духовного, відчувати Божу присутність  і завжди приймати волю Божу.

Надія Тхір

вівторок, 21 березня 2017 р.

21.03.2017р. Б. / В Ірпені знову осквернили і пограбували храм УГКЦ

Ще не встигла громада пережити чергове пограбування каплиці, яке сталося минулого тижня, як злодії вчинили черговий злочин!

Вони проникли вночі 20 березня, до Храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в м.Ірпінь, Київської області, розбивши цеглою вітражне вікно у вівтарі. На той момент сигналізація в Храмі не працювала, бо якраз проводився її ремонт...

Була взламана скринька для пожертв та викрадено кошти. Також пропали радіо мікрофон, нагрудний священичий посріблений Хрест, продукти для недільної школи та все розкидано і пепевернуто...!

На місці події працює слідчо-оперативна група поліції міста Ірпеня.

Парох та громада звертається до всіх з проханням про молитву...!

Парафія Різдва Пресвятої Богородиці

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 20 березня 2017 р.

20.03.2017р. Б. / Вулицями міста Стрия пройшла Хресна хода

У Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2017 року, вулицями міста Стрия пройшла традиційна щорічна Хресна хода, в якій взяли участь кілька тисяч вірних з місцевих і навколишніх парафій. Особливістю цієї молитовної ходи було те, що стації і розважання зачитували представники вищих професійних училищ, коледжа, молодіжних парафіяльних спільнот і Пласту. Учасники ходи, молитовно переживаючи страсті Христові, розважали над темами гріха, любові до ближнього, прощення, страждання та смерті.

Владика Богдан (Манишин), єпископ-помічник Стрийський, котрий очолив цьогорічну Хресну ходу, по її завершенні звернувся до усіх присутніх із духовними роздумами про значення посту та вартість Господньої жертви. «Хрест став живою водою і хто її п’є – сам стає життєдайним», – сказав єпископ, звертаючи погляд людей на старозавітню історію виходу ізраїльського народу з неволі та проводячи паралель з часом посту і значенням хресного знамення в історії спасіння.

Також владика Богдан не оминув і подвиг жертви життя українських солдатів, котрі сьогодні стоять перед лицем смерті: «Ті, хто віддає своє життя за нас, – віддають його, щоб щось змінилось, а коли Христос віддав життя – змінилося людство, на тих, хто пішов за Ним, і тих, хто пішов проти Нього. Сьогодні, коли поклоняємося Чесному животворящому Хресту, ми маємо шанс зробити свій вибір, щоб щось змінити в цьому житті, сміливо ставши по сторону Ісуса, щоб стати добрим світлом і живою рікою, щоби інші, бачачи наші добрі вчинки, прославляли Христа», – сказав Архиєрей.

субота, 18 березня 2017 р.

18.03.2017р. Б. / Рік Папи в Instagram. Свідчити милосердя також і в соціальних мережах

В третю річницю урочистого початку свого понтифікату, 19 березня 2016 року, Папа Франциск відкрив свій аккаунт @Franciscus в Instagram, соціальній мережі для обміну фотографіями та відео. Через рік цей обліковий запис нараховує 3,5 мільйони фолловерів, а опубліковані фото щотижня переглядають в середньому 10 мільйонів людей.

Про важливість такої присутності Папи в соціальних мережах своїми думками в інтерв’ю для Ватиканського Радіо поділився монсеньйор Лусіо Адріан Руіс, Секретар Секретаріату Святого Престолу з питань комунікації. Насамперед, він пригадав про зустріч, яку рік тому Глава Католицької Церкви мав із співзасновником Instagram Кевіном Систромом, який прибув до Ватикану, щоби представити Святішому Отцеві ідею, головним завданням якої є можливість комунікації за допомогою зображень. У цьому контексті Папа говорив про богослов’я образу й про те, як Церква завжди вбачала у зображеннях спосіб бути близькою до людей і засіб катехизації, на що вказує розпис храмів.

«Зображення є настільки важливим у світі, що коли я наближаюся до дітей, а діти не хочуть розмовляти, бо соромляться, але мають зі собою малюнки, я починаю запитувати їх: “Що означає ця картинка”. Й вони тоді розслабляються, так що навіть доводиться їх стримувати, бо починають багато розповідати про себе. Образ є точкою доступу до діалогу, отож ми повинні здійснити цей проект», – пригадав слова Святішого Отця монсеньйор Руіс.

Журналіст пригадав, що Папа увійшов в Instagram зі словами: «Хочу супроводжувати вас на дорозі Божого милосердя та ніжності», – й запитав: «Чи дійсно є можливим внести цю ніжність, про яку говорить Папа, в соціальні мережі?».

«Абсолютно, так! У коментарях, які ми щоденно відслідковуємо також і для того, щоб надати Святішому Отцеві підсумок того, що пишуть мільйони людей, ми побачили, що люди повністю сприйняли цю ідею. Нас дуже вражає, як реагуючи на послання, яке бажаємо передати, коли, наприклад, Папа цілує якусь особу, обіймає хворого, благословляє його, зустрічаються такі вислови, як: “Ці обійми повністю стосуються мене”, “Дякую за ці обійми, я сьогодні їх дуже потребував”. Бачачи, як Папа когось обіймає, люди відчувають ці обійми, як свої. І, можливо, хтось, хто перебуває в лікарні, люди, які не можуть приїхати до Риму та зустрітися з Папою, переживають це цифрове вираження, як особистий досвід».

У цьому контексті журналіст зауважив, що Папа Франциск творить образи, які зворушують серця людей, також і невіруючих. Крім того, він творить картини словами, як от під час ранкових проповідей. «Який урок він дає тим, хто займається комунікацією, зокрема, християнським комунікаторам?» – запитав він заступника керівника відомства Святого Престолу, відповідального за комунікацію, на що той відповів:
«Ми живемо в епоху цифрової культури. Як казав Папа Венедикт, існує “цифровий континент”, дійсність, в яку ми повинні увійти та жити нею, бо якщо там перебуває людина, Церква не має права там не бути. Вона повинна бути там присутньою з тим самим динамізмом, з яким місіонери відкривали нові континенти, нову дійсність. Що чинили місіонери? Вони вивчали їхню культуру, мову, аби змогти нести їм Ісуса. Подібно й ми, якщо стоїмо перед обличчям культури, яка є цифровою, маємо перед собою людей, які живуть в цьому цифровому середовищі, то повинні навчитися цієї мови, уприсутнити Ісуса в цій культурі, бо саме в цьому полягає динамізм Втілення: Слово, ставши тілом й замешкавши між нами, прийняло культуру тієї епохи та говорило тамошньою мовою. В цьому й полягає обов’язок Церкви: завжди інкульруватися в кожній епосі, також і для того, щоб передавати послання надії. Яким є завдання тих, що займаються комунікацією? Зуміти передавати надію Євангелія також і в цій дійсності».

пʼятниця, 17 березня 2017 р.

17.03.2017р. Б. / Папа: Байдужість серця – шлях від гріха до корумпованості

Остерігаймося того, щоб ступити на шлях, який від гріха веде до корумпованості. Із такою пересторогою Папа Франциск звернувся до вірних, проповідуючи у четвер, 16 березня 2017 р., під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти». Спонукою до цих роздумів стала євангельська притча про багача та бідного Лазаря, яка навчає нас остерігатися байдужості.

«Вивідай, о Боже, моє серце. Поглянь, чи часом не ходжу дорогами брехні та виведи мене на стежку життя». Відправною точкою до роздумів стало перше читання з Книги пророка Єремії, в якому прозвучали Господні слова: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу». Як зауважив Святіший Отець, людина, яка покладається на речі, якими сама може управляти, тобто, на марнославство, гордість і багатства, ризикує «віддалитися від Господа». Плідним, натомість, стає життя людини, яка покладається на Бога.

«Коли якась людина живе у своєму замкненому середовищі, коли дихає повітрям своїх благ, свого задоволення, марнославства, почуття безпеки, покладаючись виключно на себе, вона втрачає орієнтири, губить компас та не знає, в чому існують обмеження», – сказав проповідник, зауважуючи, що саме це трапилося з багачем, про якого розповідається в Ісусовій притчі, який проводив життя в постійних бенкетах, не звертаючи уваги на бідолаху, що лежав при дверях його дому.

«Він знав, ким був цей бідняк, – сказав Наступник святого Петра. – Знав про це, бо коли пізніше говорить з праотцем Авраамом, то каже: “Пошли до мене Лазаря”. Отож, він навіть знав його ім’я! Однак, не зважав на нього. Чи багач був грішником? Так. Але від гріха можна повернутися назад: просиш прощення і Господь прощає. Натомість, серце привело його на дорогу смерті настільки, що вже не зміг повернутися назад. Існує момент, точка, межа, від якої важко розвернутися: це трапляється тоді, коли гріх перетворюється у корумпованість. Він вже не був грішником, але – корумпованим, бо знаючи про численні нужди навколо себе, почувався щасливим, це його не стосувалося».

Отож, знову посилаючись на пророка Єремію, Папа підкреслив, що проклятою є людина, яка покладається на себе саму, на своє серце, адже «ніщо не є таким ненадійним, як серце», і ніщо не є так важко лікувати, як його. У цьому контексті проповідник запросив вірних застановитися над тим, що відчуваємо, коли бачимо на вулиці потребуючих, дітей-жебраків? Чи ми звикли до цього, як до «міських краєвидів», елементів декору, як от пам’ятник, автобусна зупинка, поштове відділення? Чи сприймаємо це, як нормальне?

«Вважаймо! Коли ці речі відлунюють в нашому серці, як нормальні, мовляв, “таким є життя”, і я, маючи що їсти і пити, задля заспокоєння почуття провини, даю якусь пожертву та прямую далі, це невірна дорога», – підсумував Святіший Отець, вказуючи на те, що важливо, аби ситуація нужди і страждання ближнього по-справжньому входили у серце. Лише тоді можемо уникнути «слизьку стежку», яка веде від гріха до корумпованості.

вівторок, 14 березня 2017 р.

14.03.2017р. Б. / 7 видатних науковців, які були католиками

Часто Католицьку Церкву звинувачують в тому, що вона перешкоджає науковим дослідженням, що можуть стати користю для людства. Але історія показує, що не один всесвітньо відомий науковець, винахід якого змінив хід людської історії, був католиком.

1). Луї Пастервинахідник пастеризації
Луї Пастер, винахідник процесу пастеризації (один із найбільших проривів в науці, що допомагає уникати багатьох хворіб), одного разу в поїзді молився вервицю, коли один молодий чоловік критикував його побожність, як вияв браку наукових знань. Щоб розвіяти це упередження, Пастерові довелось просто представитись.

Невідомо правдива ця історія чи ні, однак вона підтверджує численні цитати Пастера про життя і науку:
«Поверхневі знання про науку віддаляють тебе від Бога, а глибокі знання – повертають до Нього… Завжди перевіряй свої пріоритети, переконайся, що Бог завжди на першому місці… Одного дня нащадки сміятимуться з піднесеної безглуздості сучасної матеріалістичної філософії. Чим більше я вивчаю природу, тим більше мене вражає праця Творця».

«Я молюся тоді, коли працюю в лабораторії… Блаженний той, хто несе в собі Бога, ідеал, і хто підкоряється йому: ідеалу мистецтва, ідеалу науки, ідеалу євангельських чеснот, там лежать витоки великих думок і великих вчинків; усі вони відображають світло Нескінченності… Не дозвольте, щоб вас зіпсував байдужий скептицизм… Якби я міг знати все, то мав би віру сільської бретонської жінки».

2). Грегор Мендельбатько генетики
Августинський монах і першовідкривач в генетиці, Грегор Мендель обчислював ймовірність спадковості у монастирському саду. У своїх проповідях він подекуди переплітав тлумачення писання із науковими дослідженнями:
«Після Воскресіння Ісус об’являвся своїм учням у різних формах. Він постав перед Марією Магдалиною у вигляді садівника. Нашому розуму важко збагнути такі прояви Ісуса. Він з’являється як садівник. Садівник садить насіння у підготовлений ґрунт. Ґрунт повинен чинити фізичний і хімічний вплив, щоб насіння рослини проросло. Однак цього недостатньо. Туди треба додати тепло і світло сонця, а також дощ, щоб рослина змогла вирости».

«Зерно надприродного життя, освячуючої ласки, очищає від гріха, таким чином готуючи душу людини, а людина має прагнути зберегти це життя своїми добрими ділами. Вона потребує надприродної їжі, тіла Господнього, яке, за умови постійного прийняття, розвиває і приводить до повноти життя. Тому природне і надприродне мають об’єднуватись для реалізації святості для людей. Людині потрібно докласти свій мінімум важкої праці, а Бог дає ріст».

«Воістину, зерно, талант, благодать Бога існують, а людина повинна просто працювати, взяти зерно і принести міняйлам. Щоб ми «могли мати життя і то в повноті».

3). Св. Джузеппе Москатіпершовідкривач лікування діабету інсуліном
Лікар Москаті був одним з перших лікарів, що використовували інсулін для лікування діабету, але його інтелектуальні дари завжди були на служінні ще більшої віри у зціляючу силу Бога, як говорить ця цитата:
«Лише одна наука є непорушною і непохитною, та, яку об’являє Бог, наука прийдешнього світу! У всіх своїх справах дивись на Небо, у вічність життя і душі, не орієнтуйся на те, що пропонують прості людські роздуми, і твоя діяльність буде натхнена на добро».


4). Луї де Бройльлауреат Нобелівської премії у сфері квантової механіки
Відданий католик Луї де Бройль отримав Нобелівську премію за відкриття у сфері квантової механіки за ідею про хвильові властивості матерії (хвилі де Бройля). Враховуючи його набожність, він присвятив своє відкриття бажанню пізнавати і служити:
«Сама наука, не зважаючи на те, чи це пошук істини чи просто потреба отримати контроль над зовнішнім світом, щоб зменшити страждання чи продовжити життя, це зрештою справа почуттів чи, швидше, прагнення – прагнення пізнавати чи прагнення реалізовувати».

5). о. Жорж Леметрбатько «Теорії великого вибуху»
Отець Жорж Леметр, римо-католицький священик і професор фізики в Лювені, генерував те, що назвали «Теорією великого вибуху». Щодо одвічної боротьби між розумом і релігією, він говорив:
«Як тільки усвідомлюєш, що Біблія не призначена бути підручником з науки, одвічна суперечка між релігією і наукою зникає…».

«Доктрина про Трійцю є набагато глибша, ніж будь-що у теорії відносності чи квантовій механіці; однак, необхідна для спасіння, ця доктрина міститься у Біблії. Якби теорія відносності була необхідною для спасіння, вона була б об’явлена Св. Павлові чи Мойсею».

6). Жером Леженвинайшов причину синдрому Дауна
Доктор Жером Лежен винайшов трисомію 21 хромосоми, генетичний недолік, що спричиняє синдром Дауна. Працюючи з метою віднайти лікарство, він засуджував використання його винаходу для пренатальних досліджень з метою аборту. Його позиція на захист життя могла коштувати Нобелівської премії, однак Св. Іван Павло ІІ натомість призначив його першим президентом Папської академії життя.

Зараз у Римі триває розгляд справи його канонізації, а його риторика на захист життя сьогодні заслуговує ще більшої уваги, ніж будь-коли раніше:
«Людську генетику можна підсумувати у такому базовому кредо: Напочатку є послання, і послання є в житті, і послання є життям. І якщо послання є людським посланням, тоді життя є людським життям»…

«Вороги життя знають, що для того, щоб знищити християнську цивілізацію, їм спочатку треба знищити сім’ю у її найслабшій точці – дитину. І серед найслабших, вони повинні вибрати найменш захищених – дитину, яку ще ніколи ніхто не бачив; дитину, яку ще не знають і не люблять у звичайному значенні цього слова; яка ще не бачила денного світла, яка не може навіть заплакати з горя».

7). Галілео Галілейбатько сучасної астрономії
Так, цього ерудита епохи Відродження посадили під домашній арешт за те, що він стверджував, що його теорія про будову сонячної системи – незаперечний факт. Однак Св. Роберто Белларміно прихильно ставився до новаторського відкриття генія.

Однак, незважаючи на все, Галілео залишився практикуючим католиком до самої смерті. Його донька стала монахинею. Його особисте свідчення не суперечило такій думці:
«Біблія показує шлях, яким слід іти до Неба, а не те, яким шляхом крутиться небо… Я безмежно вдячний Богові, Котрий був надзвичайно добрим зробити мене тим, хто першим побачив ці дивовижні речі… Я не відчуваю себе змушеним вірити, що той самий Бог, Котрий наділив нас відчуттями, розумом і інтелектом, хотів, щоб ми відмовились від їх використання».

* * *
Отож, від базової генетики до міжпланетної фізики, Церква загалом зробила більший внесок в науку про наш всесвіт, ніж будь-хто інший в історії. Перелік вірних науковців не вичерпується

Переклад – «Католицький оглядач» за матеріалами ChurchPOP


Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 11 березня 2017 р.

11.03.2017р. Б. / Українська громада Ганновера передала допомогу для Полтавського військового госпіталю

9 березня до Полтавського військового госпіталю надійшла чергова гуманітарна допомога, яку зібрала українська греко-католицька громада Ганновера (Німеччина).

Цей проект знову став можливим завдяки співпраці Львівської громадської організації «Волонтерська сотня», що діє при Українському католицькому університеті, та Полтавського благодійного фонду «Всесвіт».

Засновники БФ «Всесвіт», співпрацюючи з керівництвом військового госпіталю, намагаються у такий спосіб покращити матеріально-технічну базу медичного закладу, полегшити умови праці медичного персоналу та покращити побутові умови військовослужбовців, які перебувають на лікуванні.

"Наші добрі справи, які ми робимо та реалізуємо в полтавському суспільстві, зокрема для військового шпиталю, - зазначає п. Тарас Кондур, співзасновник БФ "Всесвіт", - є свідченням нашої християнської, православної віри, - свідченням того, що хочемо долучитися до спільної перемоги добра над злом".

За словами військового капелана отця Максима Кролевського, це вже третій гуманітарний вантаж для військового шпиталю за останній рік.

На сьогодні представники БФ "Всесвіт" займаються розмитненням гуманітарного вантажу, який попередньо має пройти усі необхідні митні законодавчі процедури.

Опісля полтавські греко-католики передадуть у постійне користування для військового шпиталю функціональні ліжка, функціональні тумбочки, матраци та інші медичні засоби.

Прес-служба БФ «Всесвіт»

Довідка
Благодійний фонд «Всесвіт» - полтавська благодійна організація, створена у 2013 році за участю парафіян храму Пресвятої Тройці Української Греко-Католицької Церкви та активних полтавців. Головою фонду було обрано отця Юрія Кролевського, настоятеля храму Пресвятої Тройці УГКЦ у м. Полтава.

Мета та діяльність БФ «Всесвіт» зорієнтована на допомогу потребуючим людям незалежно від їх політичної, національної чи релігійної приналежності.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

пʼятниця, 10 березня 2017 р.

10.03.2017р. Б. / 12-13 березня відбудуться нічні чування у Крилосі (+розклад)

План нічних чувань у Крилосі
12-13 березня 2017 р.Б.
За участю Преосвященного Владики Йосафата (Мощича),
Івано-Франківської Духовної Семінарії
та Товариства Студентів Католиків «ОБНОВА»

         18:00 – Вечірня;
         19:00 Наука
         19:30 – Вервиця;
         20:00 Хресна Дорога (Наука)
         21:30 – Урочистий виніс Крилоської ікони / Величання
         21:40 – Молитви на оздоровлення / Прикладання до Чудотворної ікони
         22:00 – Молебень до Богородиці
         22:30 – Ісусова молитва (розважання в тиші);
         23:00 – Архієрейська Божественна Літургія (Проповідь)
  
Довідка: нічні чування за участю Преосвященного Владики Йосафата (Мощича), семінаристами та отцями ІФДС проводяться вже більше року у с. Крилос у храмі Успіння Пресвятої Богородиці.

Сердечно запрошуємо усіх долучитись до молінь!

четвер, 9 березня 2017 р.

09.03.2017р. Б. / Розкол в Католицькій Церкві?

Минулого тижня з’явилося повідомлення про те, що група кардиналів вважає, що Папа Франциск має піти у відставку, щоб уникнути катастрофічного розколу в Католицькій Церкві, пише у своєму блозі постійний дописувач видань Patheos i Crux о. Двайт Лонґенекер.

Розкол? Який розкол? – запитує о. Лонґенекер.

Насправді, сучасна Католицька Церква уже переживає розкол. Але це – розкол внутрішній, прихований від очей більшості.

Розкол цілком ясний. Але про нього не говориться. Ніхто не відважується говорити про це. Існує прірва між карлиналами. Вона розділяє єпископів. Вона ділить богословів. Вона розділяє парафіяльних священиків. Вона проходить між літургістами, катехитами, церковними служителями, музикантами, вчителями, журналістами і письменниками.

І це вже не є розкол між консерваторами і лібералами, між традиціоналістами і прогресистами.

Це вже розкол між тими хто вірить, що Ісус Христос є Сином Божим, Другою Особою Святої і Нероздільної Тройці, який народився від Діви і заснував Свою Церкву на землі, яка є надприродно сповнена Святим Духом і яка твердо стоятиме до кінця часів, і тими хто вважає інакше.

Ті, хто вважає інакше, це – модерністи. Це ті, що думають, що Церква – це людська конструкція, що це – просто історичний випадок, який стався дві тисячі років тому, це – збіг обставин і щасливих випадків. І саме тому, що вони вважають, що Церква – людська конструкція, що виникла у певному місці й у певний час, то Церква мусить адаптуватися відповідно до часу й культури, в якій Вона існує.

Це є велетенська прірва.  Це – розкол, який вже існує.

Чи є Церква установою заснованою Богом для вічного спасіння душ, чи це – суспільна конструкція, яку створили добрі люди, щоб зробити світ кращим?

Це є сьогодні розколом в середині Церкви. І кожен конфлікт в Церкві є відображенням цього розколу – від музики до архітектури, від мистецтва до католицької освіти, від літургії до літератури, від побожності до дисципліни і Вчення – все знову і знову звертається до цього розколу.

Природньо, я вірю в ту першу опцію: Церкву заснував Ісус Христос, Син Бога живого, наш Господь, заради кінцевої поразки сатани, заради спасіння душ і відкуплення світу через надприродні ласки, отримані через Жертву Ісуса Христа на хресті.

Все решта – від захисту навколишнього середовища до годування голодних, від прав робітників до відкриття їдалень для потребуючих, від освіти молоді до боротьби за мир і справедливість – усе це важливі, але все одно другорядні питання, які залежать і витікають із первинного і вічного приорітету.  

Розкол вже існує.

Все що потребується від кожного окремого католика – визначитись з якої сторони прірви він знаходиться.

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 6 березня 2017 р.

06.03.2017р. Б. / Греко-католики Мельбурна зібрали кошти для українських вояків (+VIDEO)

У суботу, 4 березня понад 150 глядачів відвідали благочинний показ стрічки «Гіркі жнива» у Мельбурні, організованого Парафіяльною радою Української Греко Католицької Церкви для підтримки українських солдат.

“З великим успіхом пройшов благочинний показ фільму «Гіркі жнива» у Мельбурні, який відвідали понад 150 осіб” – зазначають у Союзі Українських Організацій Австралії (СУОА).

Показ розпочався із вступного слова голови СУОА Стефана Романіва та голови парафіяльної ради УГКЦ Василя Михалика. Після чого юна виконавиця Джоанна Цкуй виступила з піснею “Ти мій герой” (You are my Hero).

Як зазначають у СУОА, під час показу вдалося зібрати більше $2000 для програми U-help, яка проводить навчання з надання першої допомоги та аптечки для солдат, а також підтримку та реабілітацію для поранених і тих хто страждає від посттравматичного стресу.

Показ був організований за ініціативи Парафіяльної Ради Української Греко Католицької Церкви в Австралії та Океанії.

«Гіркі жнива» – історична епопея і водночас зворушлива історія кохання у розпал Голодомору 1932-1933 років. Створений на основі реальних подій, фільм презентує справжню історію геноциду, вчиненого сталінською рукою. Його наслідком стала мученицька смерть мільйонів українців.

Програма U-HELP заснована у 2014 році за ініціативи СУОА з метою надання гуманітарної та медичної допомоги людям, постраждалим під час оборони України, а також підтримки освітніх та лідерських ініціатив.



неділя, 5 березня 2017 р.

05.03.2017р. Б. / Тринадцять феноменів міграції українців на думку Глави УГКЦ (+VIDEO)

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в ефірі проекту «Живого ТБ» «Відкрита Церква» розповів про особливості міграції українців. Пропонуємо тринадцять цитат, на наш погляд, найбільш влучних, висловлених Предстоятелем Церкви в ефірі програми 3 березня.

Еміграція – невід’ємна складова частина сучасної глобальної культури. Теперішній світ – дуже динамічний: кордони падають, існують сучасні засоби комунікації та зв’язку, швидко переміщаються не тільки ідеї, винаходи, банківські перерахунки, а й люди.

·  Хвилі еміграції, які «виносили» наших українців, спричинили те, що УГКЦ стала глобальною. Ще наприкінці XIX століття, коли наші діди і прадіди виїжджали до Північної і Південної Америки, то вони разом із собою «винесли» нашу Церкву по всьому світі.

·  За нашими людьми пішла й Церква: наші священики поїхали туди, де є наші люди, аби бути з ними. Тому Церква має свої структури на всіх континентах світу. Ті люди, які живуть на поселеннях і які вже є нащадками наших емігрантів, є великою силою і великим благословенням для нашої Церкви і народу.

· Заробітчани перетворюються на емігрантів, коли вирішують залишитися в країні свого нового перебування. Часто до них з України приїздять їхні діти і тоді об’єднується сім’я. Таким чином розпочинається нове життя в новій країні.

·  Серед людей, які закордоном гуртуються довкола наших парафій, я не бачив зрадників України. Ці люди – чесні й працьовиті, цвіт нашого народу; вони справді представляють обличчя нашої країни в дуже гідний спосіб.

·  Доля заробітчан – тяжка і непроста, часом драматична. Наші парафії закордоном перетворюються на центри опіки й допомоги нашим людям, які шукають себе в чужій країні.
·  Завжди рідною буде та земля, на якій ти народився.

·  Наші люди закордоном, які пройшли шлях свого становлення, можуть бути опорою для вільної незалежної України. А вільна незалежна Україна повинна цінувати цих людей, які живуть сьогодні у всьому світі і палко люблять свою державу.

·  Перші хвилі еміграції наприкінці XIX століття перед Першою світовою війною, після Першої світової війни, були, зокрема, економічними. Тобто люди виїжджали з України, яка на той час не давала можливості вижити.

·  Після Другої світової війни була хвиля т.зв. політичної еміграції. Люди були змушені покинути свою землю через нову тоталітарну систему, що панувала… Ці люди не хотіли виїжджати та були викинуті зі своєї землі.

·  Новітня еміграція після падіння Радянського союзу -  заробітчанська. Люди їхали на роботу, та ніхто з них не ставив за мету покинути Україну.

· Церква зіштовхнулася з таким феноменом: над заробітчанами, що повертаються додому, потрібна опіка і допомога, аби вони могли реінтегруватися в суспільство, в яке прагнуть повернутися.

·  Українська Церква, українська громада, українська школа – осердя збереження тотожності українців закордоном.


субота, 4 березня 2017 р.

04.03.2017р. Б. / Блаженніший Святослав побажав українцям, аби думка про еміграцію була останнім з можливих варіантів пошуку себе (+VIDEO)

Нехай думка про постійне місце проживання закордоном буде останньою з усіх можливостей, які ви розглядаєте у своєму житті. Таке побажання висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви в ефірі інтерактивної програми «Відкрита Церква» на тему «Еміграція» на «Живому ТБ» 3 березня 2017 року, звертаючись до українців, які роздумують над еміграцією.

«Я б хотів, – сказав Предстоятель, – щоб ми побачили своє краще майбутнє не десь за кордоном, а на своїй рідній землі, щоб ми збудували таку державу, яка б могла нам забезпечити право на працю, право на навчання, забезпечила необхідні умови для реалізації всього нашого потенціалу».

Блаженніший Святослав нагадав слова Івана Павла ІІ до молоді, які він сказав під час зустрічі з молоддю в Україні у 2001 році: «Україна вас потребує, не покидайте її, не спішіть за кордон, будуйте своє життя і майбутнє тут».

«Навіть шукаючи кращого майбутнього, виїжджаючи за кордон, завжди думайте про свою Батьківщину, моліться за неї, дбайте про неї», – закликав Глава УГКЦ.



пʼятниця, 3 березня 2017 р.

03.03.2017р. Б. / Марк Волберг дав свідчення на початок Великого Посту

Голлівудський актор Марк Волберг дав конкретне свідчення своєї віри. Він виставив на Facebook фотографію з дружиною одразу після участі в Літургії Попільної середи.

«Бажаю усім, хто святкує, благословенної Попільної середи», – прокоментував фото актор.

Фотографія вже зібрала більше 470 тисяч «вподобань».

Це не перший випадок, коли Волберг визнає свою віру. В жовтні минулого року він подякував священикам за їх працю і говорив про свою віру в Бога. Для цього він зняв спеціальне відео, інформує deon.pl.

Окрім того, він взяв участь в Всесвітній зустрічі сімей, під час якої зустрівся зі Святішим Отцем Франциском.

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 1 березня 2017 р.

01.03.2017р. Б. / З Богом у «сірій зоні» (+фото)

Про Християнську службу порятунку я дізнався з новин на сторінці Католицького Медіа-Центру, і вже невдовзі після цього ми «випадковово» – хоча в Бога немає випадків – розмовляли по телефону з її відважним і рішучим директором паном Андрієм Чміленком, чоловіком доброї нашої волонтерки Лесі  Коцюби. До цього додалися слова Апостольського Нунція, сказані в проповіді на урочистість Різдва Господнього: не достатньо лише говорити чи молитися про мир, а потрібно теж конкретно діяти. І саме тому ми опинились у «сірій зоні» під Маріуполем із нашим семінаристом Андрієм Гавлічем ОМІ, щоби послужити хоч трішки тим людям, які мешкають посеред блок-постів, майже щоденно чують вибухи і живуть у напрузі. 

Звісно, є чимало вражень – і внутрішніх, і  зовнішніх. Про те, наприклад, що в наш час одні люди можуть вбивати інших; що люди, які раніше жили з туризму і мали море, сьогодні з сумом споглядають це заміноване море, до якого не можуть наблизитися навіть рибалки.
DSC 0470 2
За останні два роки вони пережили багато: перед їхніми очима і в їхніх дворах побували і «проросійські», і «наші». У них понад півроку не було ні світла, ані опалення. Їм рік не платили заробітної плати. Вони живуть лише сьогоднішнім днем, а на вустах лише одне речення-очікування: «Щоби врешті закінчилася ця війна!».
sira zona 120170128 125850 2 DSC 0706 2
Дехто з них через сильні переживання, шок і стрес отримав інсульт, інші втратили домівку, хтось упав у ще більший відчай і безвихідний алкоголізм, а хтось і досі живе надією на ліпші часи. 

Загалом це добрі, прості та щирі люди, яким уже півроку служать волонтери Християнської служби порятунку Володимир Завадський із дружиною Оксаною та волонтери з Християнської школи життя і євангелізації – молоді люди, які присвятили час, серце й відвагу, щоб нести людям Бога і прикладом власного життя показувати, що вони для Бога найважливіші – і Господь їх не полишає.

Подружжя Завадських і ці молоді люди – справжні герої, які поспішають до старших і хворих осіб, допомагають їм відчути Божу любов, а також служать багатьом дітям, які зростають під вибухами пострілів і снарядів, дітям, у яких дитинство зовсім інше – більше схоже на юність наших прадідусів і дідусів, які зростали під час Другої світової війни. 

Чимало з цих дітей уже не одну ніч, білу від вибухів, провели у підвалі. Вони тремтять від звуків бою, але зранку знову мають відвагу йти в садочки і школи – а до них поспішають волонтери Християнської служби порятунку.
 DSC 0820 2
Діти й вихователі радо приймають волонтерів, бо бачать радість на цих відданих Богові обличчях. «Вони інші, ніж сьогоднішня молодь, – говорить пані Наталія, – їхні обличчя сяють Богом». Про саме таких людей ішлося на ІІ Ватиканському Соборі, в декреті про Апостольство мирян «Christifidelis laici»: миряни покликані нести добру новину в такі місця, де важко, і своїм прикладом перемінювати цю землю. 
IMG 3065 2
ZAVADSKI
Молоді люди з Християнської служби порятунку інтуїтивно відчули, що вкрай важливий виклик сьогодення – це служіння примирення. Примирення та пробачення потрібні всім людям в Україні – не лише покаліченим страхом у «сірій зоні», а кожному, хто втратив батька, чоловіка чи сина; кожному, в кого постріл відібрав здоров’я і помешкання; тим родинам, котрих поділило різне бачення й кордони. Таким апостолом примирення був свого часу на Волині наш співбрат о. Людвік Вродарчик ОМІ, беатифікаційний процес якого розпочався в Луцьку минулого року. За його заступництвом нам усім варто молитися про примирення (www.wrodarczyk.omi.org.ua).
DSC 0703
Мене дуже вразив підвал, у якому живуть Володимир із Оксаною – у Києві залишили зручну спокійну квартиру з душем, а тут такі умови…  Волонтери живуть у справжній убогості й дуже скромно, адже все, що отримують від добродіїв, передають бідним. Слава Богу, не бракує небайдужих людей, які діляться тим, що мають, – таких, як наші Сестри святого Павла з Шартра, які разом із парафіянами з Обухова та з Місіонерами Облатами Марії Непорочної  змогли приєднатися тепер до кола цих добродіїв.

Уже понад три роки ми чуємо вислів «Героям слава», який раніше зовсім не був поширений. І, можливо, багато з нас запитує себе: «Хто вони, ці герої сьогодення?» Коли розмовляємо із солдатами, які ще рік тому отримували листівки від дітей з України, а сьогодні про них уже майже забули – бо, на жаль, ми швидко звикаємо до цієї війни, та й байдужіють і черствіють наші серця, – то варто пам'ятати, що є в Україні, є в Римсько-Католицькій Церкві молоді, відважні люди, які несуть тут Ісуса. Це вони справжні герої, для яких Господь понад усе! Їх не лякають ані порешетовані кулями й повалені будинки, ні автоматні черги, розтяжки чи міни – вони в конкретний спосіб діють задля досягнення миру, роблячи з євангельських блаженств справжній фундамент свого життя. Це про них сказано: «Блаженні вбогі, переслідуванні за правду, а також миротворці», – тобто ті, які не лише говорять про мир, а на цій почорнілій від пострілів землі діють заради миру. Завдяки їм, нам, священикам, які йдемо час від часу в «сіру», «чорну» – бо вигорілу від снарядів – або ж «червону» від крові зону, служити набагато легше. Їдемо туди не лише для того, щоби привезти чергову «гуманітарку» місцевому населенню чи солдатам, але щоб нести їм Хреста.
DSC 0860 220170128 125042 2
Люди приймають Бога після довгих років відсторонення, адже добре бачать, що нічого не дає людині покладання на земні блага. Селище Широкіне, колись найбагатше в цілій окрузі, з великими заможними будинками й дорогими автомобілями, а сьогодні цілковито зруйноване, болісно про це нагадує: що ж за користь людині, якби навіть цілий світ здобула – а  душі своїй завдала шкоди? Що ж дасть людина за свою душу?
DSC 0717 2
Часто це зворушливі зустрічі, яких не забути – чи тому, що дехто з солдатів на передовій смиренно просить про благословення та з набожністю приймає освячений розарій, міцно стискаючи його в долонях, тоді як інші, байдужі чи здивовані, просто кепкують, коли бачать священика у бронежилеті й сутані, чи, можливо, через те, що там багато вражаючих сповідей, до яких приступають уперше за кілька десятків років. А над усе – радість в очах людини від того, що Господь віднайшов її навіть у таких умовах. 

P. S.: Наші самовіддані волонтери Володимир і Оксани прагнуть, щоб якнайбільше дітей у цій воєнній зоні мало радісне життя – вони бажають створити світлицю для дітей. Усіх, хто хоче подарувати дітям радість, заохочую підтримати цю ініціативу, детальніше про яку йдеться на Інтернет-сторінці Християнської служби порятунку: http://crs-center.org/.

о. Павло Вишковський ОМІ