ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 31 травня 2016 р.

31.05.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (23.05 –29.05)

У понеділок 23 травня Правлячий архієрей Коломийсько–Чернівецької єпархії Кир Василій (Івасюк) брав участь у поході під назвою “Марш Героїв”, який організовувала міська і районна влада у місті Коломия. У своєму слові владика підкреслив: “День 23 травня - це символ незборимості Української Нації. Це свято величі духу українських вояків, які загинули в боротьбі з ворогом і залишилися нескореними. Їхнім гаслом було “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї”.

З нагоди року Божого Милосердя і дня хворого (неділя розслабленого) 24 травня у приміщенні каплиці св. Пантелеймона обласної дитячої клінічної лікарні відбулась зустріч із Єпископом помічником Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Йосафатом (Мощичем).

Також у навчальному корпусі відбулися збори медкапеланів Івано-Франківської Архієпархії. Під час зустрічі обговорювали заходи з нагоди відзначення Дня хворого в УГКЦ, порядок проведення заходів у лікарняних закладах.

26 травня у приміщенні Тернопільської духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого проходила робоча зустріч членів Пасторального відділу Львівської архиєпархії УГКЦ та голів комісій Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. У другій половині дня учасники зібрання зустрілися з Архиєпископом і Митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василієм (Семенюком), який тепло прийняв гостей та представив основні досягнення у душпастирській праці духовенства Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, зокрема на теренах Хмельниччини.

Цими днями українська делегація військовослужбовців та капеланів повертається з 58-го Міжнародного військового паломництва, яке проходило 20-22 травня у Франції в м. Люрд. У цьому відпустовому місці військовослужбовці з різних країн молилися за мир та примирення у світі.  Загальна кількість українських паломників на чолі із військовими капеланами та владикою Михаїлом (Колтуном) налічувала понад 130 осіб.

Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Йосиф (Мілян) зустрівся з Апостольським Екзархом для католиків візантійського обряду в Греції єпископом Мануелем Ніном. Під час зустрічі обговорювались подальші кроки розвитку українських громад в Атенах та інших містах Греції та співпраця з УГКЦ.

Ввечері 27 травня 2016 р., в Патріаршому собоі Воскресіння Христового молилися за упокій душі світлої пам’яті Ординарія Києво-Житомирської діецезії Римо-Католицької Церкви Архиєпископа Петра Мальчука.

27 травня 2016 року Блаженніший Святослав спільно з членами Постійного Синоду прибув до Чикаго, де в суботу розпочав  свою чергову Сесію. В аеропорту Предстоятеля УГКЦ спільно з прибуваючими на Синод владиками зустрічали представники духовенства місцевих греко-католицьких громад, діти та молодь.

У перший день свого перебування в Чикаго Блаженніший Святослав та владики, що прибули на 16 (47) Сесію Постійного Синоду, відвідали владику Річарда (Семінака), Правлячого єпископа Чиказької єпархії, який проходить лікування в одній з клінік штату Ілінойс. Того ж дня Глава УГКЦ спільно з владиками помолилися на українському цвинтарі в околицях Чикаго за упокій душ усопших архиєреїв Чиказької єпархії – блаженної пам’яті владики Ярослава (Габро), першого єпископа цієї єпархії, та владики Іннокентія (Лотоцького), який упокоївся в Бозі 2013 року. А також відслужив Архиєрейську Літургію для вчителів і дітей місцевої української катедральної школи св. Миколая.

28 травня у Грнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла військові капелани УГКЦ спільно із військовослужбовцями з 3-го батальйон 24-ї механізованої залізної бригади (3-тя ОМПБ), своєю молитвою біля вцілівшого після обстрілів березового хреста ванували пам'ять полеглих побратимів неподалік селища Побєда та усіх загиблих воїнів-героїв РУВ. Молитву очолив Преосвященний владика Богдан – Єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ.

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав привітав владику Василя (Лостена), Єпископа-емерита Стемфордської єпархії, із нагоди 45-річчя єпископських свячень. У тексті Грамоти Предстоятель Церкви привітав ювіляра від себе та від імені Синоду Єпископів УГКЦ.

29 травня 2016 року в Архикатедральному Соборі святого Юра (м. Львів, пл. св. Юра, 5) відбулося традиційне богородичне свято на честь чудотворної Теребовлянської ікони Божої Матері. Участь в урочистостях взяли священнослужителі Собору, молодь спільнот Марійської Дружини та вівтарної дружини, парафіяни Собору та вірні. Очолив святкування Преосвященний владика Володимир, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.

Представники Одеського екзархату УГКЦ, благословили випускників Військово-морського ліцею і вручили грошові премії найуспішнішім учням, під час урочистої випускної церемонії, яка відбулася на плацу Ліцею 28 травняЕкзарх Одеський Владика Михаїл виголосив промову.

До вашої уваги:

Слово Митрополита Львівського на могилі Івана Франка під час Панахиди з нагоди 160-річчя від дня народження та 100-річчя відходу у вічність Івана Франка

Джерело:    Воїни Христа Царя

31.05.2016р. Б. / Лист-співчуття Постійного Синоду УГКЦ з приводу відходу до вічності владики Петра Мальчука

Його Високопреосвященству Архієпископові Мєчиславові Мокшицькому Митрополитові Львівському Голові Єпископської конференції Римсько-Католицької Церкви в Україні.
Лист-співчуття Постійного Синоду УГКЦ з приводу відходу до вічності владики Петра Мальчука

 «Блаженна путь, на яку нині йдеш, душе,
бо тобі приготоване місце упокоєння»
(Чин похорону)

Ваше Високопреосвященство,
ми, члени Постійного Синоду УГКЦ, зібрані у Чикаго на нашій черговій Сесії, отримали сумну звістку про відхід до вічності бл. пам’яті владики Петра Мальчука. В імені усієї Української Греко-Католицької Церкви висловлюємо Вам, усьому єпископатові, духовенству, монашеству і вірним Римсько-Католицької Церкви в Україні наші щирі співчуття та запевняємо про нашу молитовну близькість в цих днях прощання з пастирем та духовним наставником Київсько-Житомирської дієцезії.

З вдячністю спогадуємо зразкове служіння владики Петра, зокрема його витривалість у вірі в часах переслідувань, його відважне свідчення солідарності з рідним українським народом в його новітніх змаганнях за гідність і свободу, його послідовний захист людського життя, родини і сім’ї, його братерську відкритість до співпраці з нашою Церквою, його людську зичливість, доброту і щирість.

Поручаємо душу усопшого нашого співбрата архиєрея Петра безмежному Милосердю Божому, та супроводжуємо його в останню путь словами заупокійної молитви: «Владико Господи Боже наш, благаємо Тебе, прийми душу слуги Твого і дай йому вінець правди Твоєї і долю тих, що спасаються, щоб він за те, задля чого трудився в цьому світі ради імени Твого, прийняв щедру нагороду в обителях Святих Твоїх!».

З’єднані з Вами в молитві

Блаженніший Святослав
Отець і Глава УГКЦ
Високопреосвященний владика Володимир (Війтишин)
Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський
Преосвященний владика Ярослав (Приріз)
Єпарх Самбірсько-Дрогобицький
Преосвященний владика Кен (Новаківський)
Єпарх Нью-Вестмінстерський
Преосвященний владика Борис (Ґудзяк)
Єпарх Паризької єпархії св. Володимира Великого
Преосвященний владика Богдан (Дзюрах)
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

понеділок, 30 травня 2016 р.

30.05.2016р. Б. / Кількість прихильників Московського патріархату в Україні впала до 15%

Соціологи констатують наявність сталої тенденції: число прихильників "УПЦ" МП знижується натомість зростає число прихильників УПЦ-КП.

Дві третини громадян України (65,4%) вважають себе православними, свідчать дані опитування Центру Разумкова. До римо-католицької церкви належать 1% українців, до Української греко-католицької – 6,5%, протестантами себе вважають 1,9%, іудаїзм сповідують 0,2%, іслам – 1,1%, буддизм – близько 0%, індуїзм – 0,2%, язичництво – біля 0%, просто християнами себе вважають 7,1%, інші релігії сповідують 0,2%, не відносять себе до жодних релігійних віросповідань – 16,3%.
На цей час число прихильників УПЦ (Київський патріархат) відчутно перевищує число вірних "УПЦ" Московського патріархату: серед усіх опитаних 25% проти 15%, відповідно; серед тих, хто відніс себе до послідовників православ'я, – 38% проти 23%.

Серед православних 1,8% вважають себе вірними Української автокефальної православної церкви, 21,2% - просто православними, 2,0% вагаються з відповіддю.
"Є підстави констатувати наявність сталої тенденції: число прихильників "УПЦ" з 2010 року знижується (у 2010 році воно становило 24% всіх опитаних, у 2013 – 20%, у 2014 – 17%, наразі – 15%); натомість зростає число прихильників УПЦ-КП: порівняно з 2000 роком, воно зросло вдвічі – з 12% до 25%", - зазначають соціологи.

На їх думку, одним із чинників зростання числа вірних УПЦ-КП є церковне визначення тих, хто вважав себе "просто православним": частка таких респондентів зменшилася з 39% у 2000 році до 21% у 2016 році. З 2010 року більш ніж удвічі – з 22% до 10% – зменшилося число громадян, упевнених в тому, що ""Українська" православна церква має залишатися невід'ємною частиною "Руської" (Російської) православної церкви".

Така точка зору залишається порівняно поширеною на Сході (17%) і Донбасі (15%). Дослідження було проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 25 по 30 березня 2016 року в усіх регіонах України, крім окупованих територій. Опитано 2018 респондента віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

За даними опитування, проведеного у 2015 році фондом "Демократичні ініціативи", загалом по Україні підтримують ідею створення єдиної Помісної православної церкви 28% громадян, виступають проти 14%, ставляться байдуже 35% і ще 23% певної думки не мають.

субота, 28 травня 2016 р.

28.05.2016р. Б. / Дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути… мудрою

Кілька тижнів тому був опублікований мій матеріал на тему "Відповідальність перед дітьми та молоддю". Головною думкою його було те, що дитина від перших днів свого існування потребує любові батьків: так вона зможе належно розвиватися і закласти тривку основу для всього свого життя. Тому основне завдання батьків – створити належну атмосферу любові.

До батьків, які несуть властивий тягар відповідальності за розвиток нащадків, з роками долучаються педагоги різних рівнів – від садочка і до вищих навчальних закладів. Крім вчителів, важливий вплив на той розвиток мають душпастирі, а навіть усе суспільство, особливо коли йдеться про формування майбутнього зрілого громадянина.

Схоже на те, що досить багато людей переглядало цю колонку. Хоча було обмаль письмових коментарів, натомість до мене дійшло багато усних зауваг на цю тему.

Хочу поділитися з шановними читачами двома темами, які серед інших дійшли до моїх вух і які я вважаю надто важливими, щоб не звернути на них свою і вашу увагу.

Перша тема – це питання, як треба розуміти поняття "любов до дитини". Усі читачі попередньої колонки одностайно підтримали мою позицію, що дитина мусить бути люблена, мусить відчути любов своїх батьків.

Звертаю увагу на це твердження, бо мені видавалось дивним, що декотрі читачі вкладають у поняття любові до дитини і говорять про це. Вони вважають, що любов дитини полягає в тому, щоб потурати всім її забаганкам: те, що дитина хоче, треба їй дати, ні в чому дитині не відмовити. Переважно так говорили батьки, у сім’ях яких є тільки одна дитина.

Хотів би я запобігти такому, на мою думку і на думку багатьох інших людей, хибному уявленню.

До таких дітей, яким усе дозволяють і ні в чому не відмовляють, ми звичайно застосовуємо назву "розпещена дитина". Вживаю таке словосполучення не тільки задля того, щоб засудити батьків, які дотримуються такого стилю виховання, а щоб на противагу цьому представити, що вважаю правильним розумінням тої любові, якої дуже потребує дитина.

Безумовно, дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути, наважуюся сказати, мудрою. Що маю на думці, вживаючи слово "мудра"?

Батько й мати, творячи атмосферу любові, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей – старших і таких самих, як вона, дітей.

Важливим елементом у такому здоровому і творчому підході є дисципліна, або лад. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім’ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція.

Ця дисципліна без зайвого нав’язування та шуму є нормальною обставиною сімейного життя. Дитина, виростаючи в умовах такої дисципліни, сприймає її як самозрозумілу обставину і дотримуватиметься її в дальшому житті.

Наступна важлива річ, яку повинні брати до уваги батьки і педагоги, – кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим, чи батькам, чи товаришам, чи братам і сестрам.

Одне слово, потрібно плекати любов не тільки до себе, а й до ближніх. На мою думку, тільки в такий спосіб можна "виростити" щасливу людину, бо розпещена дитина раніше чи пізніше почуватиметься нещасною, тому що не завжди зможе отримувати все так легко, як їй це вдавалося  в дитинстві.

Завершуючи розмову про першу тему, якою повинна бути любов до дитини, даю шановним читачам  нагоду для роздумів.

Друга тема, на яку звернув увагу не один коментатор, цілком іншого характеру. Вона неприємна, дехто навіть каже – викликає тривогу.

Для нікого не таємниця, що в нашому народі є певне число студентів (не знаю точно скільки), які не стараються вчитися, а купують добрі оцінки в заліковій книжці.

Є ще інша група, яка купує диплом, документ про закінчення навчання, – документ, який дає право працювати, виконувати певний фах. Ці люди також не вчаться, не докладають жодних зусиль.

Є ще третя група людей, які купують академічні ступені кандидатів чи докторів наук. Це вже такі люди, які обіймають певні посади, але хочуть "просунутися вище" або могти хвалитися, нібито одержали визнання як науковці.

Це все неприємно, прикро, навіть драматично. Чому? Хто з нас схоче стати клієнтом чи пацієнтом таких "фахівців". Люди, які купують свою посаду, свій нібито професійний статус, не можуть мати довір’я.

А таких "фахівців" у нашому народі багато і це породжує в суспільстві тривогу.

Однак хотів би сказати кілька слів про те, на що (чи на кого!) конкретно наші усні коментатори звернули увагу, так би мовити, ще з більшою тривогою. Вони говорили не так про тих, які купують оцінки, дипломи чи академічні ступені, як про тих, хто їх продає.

Бо хоча нелегко зрозуміти, чому люди не вчаться, не докладають зусиль, а купують собі професію (може, причиною є лінивство, погані звички, неналежне виховання), у будь-якому разі більш негативно сприймаються ті, хто ці оцінки, дипломи чи академічні ступені продає.

Острах людей, які звертають увагу на таку ситуацію, явно небезпідставний, бо йдеться тут, скажу без перебільшення, про саморуйнацію держави. Хто в цьому винен: ректори, викладачі, вчителі чи, може, державна влада, яка належно не забезпечує тих людей або не приділяє уваги тому, що вони роблять?

Кілька місяців тому науковці проводили демонстрацію під стінами Верховної Ради України, домагаючись пошани до їхніх прав. Годі уявити собі щось подібне в будь-якій державі в західному світі, де викладачі університетів чи інших вищих навчальних закладів мають велику повагу, бо є важливою частиною інтелектуальної еліти.

Необхідно поставити питання руба і шукати відповіді, чому така демонстрація є можлива в Україні.

Автор цих рядків відчуває, що ті усні коментатори, які висунули проблематику підкупу і продажності, вболівають за долю нашого народу.

Щоб хоч якось підтримати цих стривожених людей, підсумую їхні побажання в трьох пунктах. Ці побажання не стосуються праведних людей, які належно виконують свою педагогічну діяльність, а скеровані до тих, хто нею торгує.

Перше: не руйнувати в молодих, навіть грішних людей, довіри до їхніх вчителів.
Друге: категорично не приймати дарунків.
Третє: незважаючи на будь-які обставини чи спокуси, берегти свою високу гідність.

Як ми можемо рятуватися в ситуації, яка склалася в нашій державі? Нехай ті, хто в будь-який спосіб у цьому винен, вдаряться в груди і шукають правильного розв’язку. Вихід є, його треба тільки щиро прагнути для добра нашої держави, для добра нашого народу, а передусім – для добра майбутніх поколінь.

+ Блаженніший Любомир (Гузар)

пʼятниця, 27 травня 2016 р.

27.05.2016р. Б. / Як визначити, чи хтось одержимий дияволом?

Визначити різницю між одержимою і людиною, яка бореться з психічним захворюванням або іншого недугою, є життєво важливою частиною служіння екзорцизму, вважає багаторічний екзорцист і священник.

Отець Сіпріано де Мео, який був екзорцистом з 1952 року, сказав, що зазвичай людина не є одержимою, а бореться з якоюсь іншою хворобою. Ключ до різниці, за його словами, полягає через проникливість у молитві з боку священника і одержимого - і в реакції потенційно одержимої людини на самого екзорциста і промовлені молитви. Екзорцист зазвичай промовляє тривалу молитву до моменту, в який, якщо диявол є присутній, виявляється реакція, - говорить священик.

Поведінка одержимої людини є різною стосовно екзорциста, в якому диявол бачить ворога і готовий боротися з ним. Там не бракує моторошних виразів обличчя, слів чи жестів загроз і особливо хули проти Бога і Богородиці.

Катехизм Католицької Церкви підкреслює важливість розрізнення демонічної активності і психічних захворювань. З пункту 1673 "Екзорцизм спрямований на те, щоб вигнати бісів або звільнити від бісівського впливу силою духовної влади, яку Ісус дав Своїй Церкві. Зовсім іншими випадками є недуги, особливо психічні, лікування яких належить до сфери медицини. Тому важливо впевнитися (перед здійсненням екзорцизму), що йдеться про присутність лукавого, а не про хворобу (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1172.).".

У квітні минулого року Ватиканська Конгрегація у справах духовенства та інститут Сакердос провели семінар в Римському університеті Regina Apostolorum, який спеціалізується на підготовці священиків і мирян для розпізнання відмінностей між психологічними проблемами і одержимістю.

О. Мео також підкреслив, що не всі випадки одержимості виглядають однаково і тому так важливо для екзорцистів пройти ретельну підготовку, адже більшість людей надто мало знають про духовну реальність.

У 2014 році Міжнародна асоціація екзорцистів ( AIE) назвала різке поширення окультної діяльності  "пастирською надзвичайною ситуацією." "Як правило, зацікавлення різного роду окультизмом починається з невігластва, поверховості, дурості або прозелітизму", сказав тоді речник AIE Вальтер  Каскіолі CNA. "Наслідки ж завжди є катастрофічними".

О.Мео сказав, що люди часто звертаються за відповідями до "фокусників та  ілюзіоністів", а не до  "зброї, яку Господь дав у наше розпорядження". У той час як люди часто шукають радикальних відповідей або знаків, кращий захист проти одержимості є просте і сакраментальне життя молитви, сказав священик. Абсолютно фундаментальним є позбутися від гріха і жити в благодаті Божій.

Церква, насправді, очікує молитовного життя не тільки від священника-екзорциста, але і від  мирян, які  просять про втручання екзорциста, який  також послуговується допомогою членів родини.

Катехизм надає вказівки про те, як уникнути демонічної активності: все, що включає в себе звернення до сатани чи демонів, або що пробує викликати в уяві мертвих або пророкувати майбутні події, повинно бути усуненим.

З пункту 2116: "Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають «розкриття» майбутнього (Пор. Втор. 18, 10; Єр. 29, 8.). Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобов'язані віддавати єдиному Богові".

Що ж стосується самих екзорцистів, важливо залишатися скромним і пам'ятати, що їхня влада походить від Христа, додав о.Мео.

Відносно духовної підготовки, то смиренність і переконаність в тому, що ми, екзорцисти, не є тими, хто виганяє демона. Ми покликані боротися в Імені Христа.

четвер, 26 травня 2016 р.

26.05.2016р. Б. / Благодійна акція до Міжнародного дня захисту дітей: Милосердя без меж

1 червня, у Міжнародний день захисту дітей, Центр Опіки Сиріт ЛА УГКЦ за підтримки Фундації св. Миколая організовує поїздку для дітей із Дитячих будинків сімейного типу, шкіл-інтернатів та сімей РУВ у дельфінарій "Оскар", який розташований у м. Трускавець. У поїздці візьмуть участь близько 400 дітей. У цей день на дітлахів чекає не лише перегляд вистави у дельфінарії, але й відвідини зоопарку "Лімпопо" (с. Меденичі) та квести парками Трускавця. За словами організаторів, такий захід має на меті ознайомити дітей із культурою місцевості та привернути увагу громадськості до проблеми сирітства в Україні.

Благодійний захід передбачає наступні витрати:
  • оренду транспорту;
  • оплату обідів;
  • подарунки для дітей.
Як підтримати цей проект?
Підтримати захід можна склавши грошову пожертву в скриньку Фундації св. Миколая у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11), а також студентських храмах: Блаженного священномученика Олексія Зарицького (м. Львів, вул. Лукаша, 3а) і Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (м. Львів, вул. Природна, 8а).

Також можна здійснити переказ за реквізитами:
Місія “Центр Опіки Сиріт”
Приватбанк № р/р 26003060441526
МФО 325321
ЄДРПОУ 37527309
із приміткою “Добровільна пожертва”.

середа, 25 травня 2016 р.

25.05.2016р. Б. / Архиєпископ Фултон Дж. Шін про «церкву» Антихриста

Антихриста не називатимуть Антихристом. Інакше він не буде мати послідовників. Він не буде одягатися в червоне, ані не плюватиметься сіркою, ані не буде носити вила, ні махати хвостом, як Мефістофель з «Фауста». Фактично, вище сказане – це карикатура, яка багатьох переконала, що диявол не існує. А коли його ніхто не знає, то він отримує велику силу.

Бог об’явив себе: Я той що є, а диявол прагне об’явити себе: я той, кого нема.

В жодній книзі Святого Письма не знайдемо підтвердження популярного міфу про те, що диявол має на голові роги і вдягається тільки в червоне. Біблія описує нам диявола, як ангела, який впав з Неба, як «князя світу цього», чия місія відтягнути нас від Бога. Логіка, яку він пропонує проста: є тільки от цей світ, нема ні Неба, ні пекла, а якщо нема пекла, тоді нема ні гріха, а якщо нема ніякого гріха – нема Судді, якщо нема Судді – нема суду, а якщо нема суду, то добро можна оголосити злом, а зло – добром.

А понад усе Антихрист буде настільки подібний до Господа, що наш Господь каже, що може звабити навіть вибраних. І, направду, картинка дідька в книжках не зможе звабити вибраних. Тоді, як антихрист зможе отримати послідовників нової релігії?

Оскільки його релігія, очевидно, буде братством людей, але без Божого Батьківства, йому вдасться звабити і вибраних. Він створить антицеркву, яка буде мавпою правдивої Церкви, так як диявол є мавпою Бога.

Він візьме до уваги усі характеристики і особливості Церкви, але виверне їх і позбавить їх Божественного змісту. Це буде містичне тіло Антихриста, яке сповидно виглядатиме, як Містичне Тіло Христове.

Архиєпископ Фултон Дж. Шін

25.05.2016р. Б. / Греко-католики довіряють церкві більше, ніж представники інших конфесій в Україні

Респонденти, які є прихильниками Української греко-католицької церкви (УГКЦ), довіряють церкві більше, ніж представники інших конфесій в Україні.

Згідно з результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова «Релігія і церква в українському суспільстві: конфесійний розподіл», оприлюдненими на сайті центру у вівторок, довіряють церкві 91,6% респондентів – греко-католиків, 70,8% – опитаних, які представляють Українську православну церкву Київського патріархату, 65,5% – від Української православної церкви (Московського патріархату). Серед «інших православних» цей показник становить 57,6%, «просто християн» – 51,4%, інших конфесій – 72%. Серед респондентів, які не відносять себе до жодної релігії, лише 21,5% довіряють церкві.

вівторок, 24 травня 2016 р.

24.05.2016р. Б. / Папа: Справжню радість дає Ісус, а не багатства

Християнин не може існувати без радості. Навіть серед життєвих страждань, він уміє ввірятися Ісусові та жити в надії. Про це Папа Франциск проповідував під час ранкової Святої Меси в «Домі святої Марти» у понеділок, 23 травня 2016 р., коментуючи читання з Першого Послання святого Петра та євангельську розповідь про зустріч Ісуса з багатим юнаком.

У світлі слів святого апостола Петра, його сьогоднішній Наступник зазначив, що християнин живе у радості й захопленні завдяки Ісусовому воскресінню. І навіть якщо приходять випробування, ніхто не може відібрати у нас радість «з приводу того, що Бог учинив у нас», тобто, «відродив нас у Христі й дав надію». Перші християни, як пригадав Святіший Отець, зображували надію, як якір у небі. І ми, «вхопившись за його канат», прямуємо до цієї надії, яка приносить радість.

«Християнин – це людина радості, людина, яка носить радість у своєму серці. Не існує християн без радості. Але дехто може заперечити: “Я чимало бачив таких”. Отже, вони не є християнами! Вони себе називають такими, але ними не є, їм чогось не вистачає, – наголосив проповідник. – Радість є посвідченням особи християнина, радість Євангелія, радість з приводу того, що вони обрані та відроджені Ісусом, радість, яка випливає з надії на те, що Ісус нас очікує. Радість, яка також є в хрестах, серед страждань цього життя, вона виражається по-іншому, як внутрішній мир в упевненості в тому, що Ісус нас супроводжує, що Він є з нами».

Як зауважив далі Святіший Отець, запорукою зростання цієї радості є довіра до Бога, пам’ятаючи про те, що Він завжди вірний Своєму завітові. Справжній християнин знає, що Бог про нього пам’ятає і любить, що Він його супроводжує та чекає, в чому й полягає радість. У цьому контексті проповідник перевів погляд на багатого юнака, що прийшов до Ісуса, шукаючи щастя, але «виявився нездатним відкрити серце на радість й обрав смуток» задля того, що «був дуже багатий».

«Він був прив’язаний до майна! Ісус сказав йому, що неможливо служити двом панам: або служиш Господеві, або багатствам. Багатства не є поганими самі в собі, зло полягає в служінні багатствам. І бідолаха відійшов засмученим…», – сказав Папа, додаючи, що коли в наших парафіях, у спільнотах та інституціях зустрічаємо людей, які називають себе християнами, які дійсно прагнуть ними бути, але є сумними, це показує, що щось пішло не так, як потрібно.

За словами Наступника святого Петра, ми повинні допомагати таким людям зустріти Ісуса, щоб позбавитися цього смутку, аби й вони могли втішатися радістю Євангелія. А ця справжня християнська радість супроводжується подивом перед обличчям об’явлення та Божої любові й спонук Святого Духа.

Коли Ісус пояснив апостолам, в чому полягала проблема юнака, то вони «сповнилися подиву» і запитували, хто ж може спастися. «Що неможливе в людей, можливе в Бога», – відповів Христос. Отож, християнська радість супроводжується подивом, джерелом якого є Божа сила, яка здатна відірвати нас «від прив’язаності до багатьох речей, що віддаляють нас від Ісуса».

«Просімо у Господа Бога дару подиву перед Його обличчям, перед обличчям численних духовних багатств, якими Він нас обдарував. І щоб цей подив супроводжувався радістю, життєвою радістю з приводу того, що можемо із внутрішнім миром переживати численні труднощі. І нехай Він вбереже нас від того, аби шукати щастя в багатьох речах, які, врешті-решт, приносять нам смуток, багато обіцявши, але нічого не давши. Запам’ятаймо: християнин – це людина радості, радості в Господі, а також – людина подиву», – наголосив Папа Франциск.

понеділок, 23 травня 2016 р.

23.05.2016р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): «Велике страждання – бути самотнім у терпінні і випробуванні» (+VIDEO)

Наше покликання як християн полягає в тому, щоб принести страждаючим людям наше людське співчуття, близькість, приязнь і братерство. А через них дозволити, аби Бог наблизився до людських ран і їх зцілив, визволяючи людину від страждання і терпіння. Таке переконання висловив владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві у Неділю про розслабленого.

Говорячи про допомогу недужому, проповідник зауважив, що найбільше болить людину самотність, яка трапляється посеред натовпу. Навколо є багато людей, але людина у своєму болі, у своєму стражданні залишається сама на себе. Можливо, це більше болить, ніж саме фізичне страждання.

«І з іншого боку, – вважає єпископ, – які б не були важкі випробування, коли людина бачить коло себе люблячу присутність, співчутливий погляд, ніжний дотик, вона має внутрішню силу піднятися духовно. Велике страждання – бути самотнім у терпінні і випробуванні».

Владика нагадав, що ми переживаємо Рік Божого милосердя. І в цьому році Свята Церква вустами душпастирів закликає нас, щоб ми ставали щораз більше вразливими на людське страждання і терпіння, яке відбувається поруч з нами. «Багато людей, – закликає Секретар Синоду, – прагнуть сьогодні відчути нашу приязнь, братерство. Мусимо пам'ятати, що кожна страждаюча людина не є для нас чужою, вона є дитиною того самого Бога, до якого ми щоденно кличемо: «Отче наш, що єси на небі». Людина, яка страждає у самотності, у забутті, вона ще більше кричить німим голосом до нашого сумління, пробуджуючи нашу вразливість, наше почуття милосердя, здатність співчувати й нести дієву поміч тому, хто перебуває в клопотах. Бо остаточно спасає не людина, а Господь».

Владика Богдан під час проповіді згадав про спільноту «Віра і світло», яка святкує своє 20-ліття. «Це спільнота, можливо, найкращих членів нашої Церкви. Спільнота, яка об'єднує людей, які діткнуті психічними і фізичними недугами. Ця спільнота є знаком Божої присутності і сили. Завдяки тому, що біда зачепила їх, вони не залишися самі. Їм допомагають їхні родичі, друзі, духовні наставники і таким чином дають їм відчути Божу милість і благодать», – додав єпископ.

Секретар Синоду подякував усім і кожному, хто творить оцю спільноту любові і милосердя. «Дякуємо вам, що ви є між нами. Бо ви є знаком Божої любові, милосердя і спасіння», – вважає він.

Також сьогодні в Церкві відзначається День хворого. «Хотів би, аби ми в особливий спосіб огорнули нашою молитвою усіх людей, які переживають труднощі фізичного чи психічного характеру, усіх недужих і хворих. І просімо в Господа для них терпеливості в їхньому стражданні. Також подякуймо всім лікарям, які посвятили себе нести допомогу людям, які переживають хворобу», – попросив архиєрей.

Та в особливий спосіб попросив згадати всіх, хто носить у собі рани війни на Сході України, усіх поранених військових та цивільних осіб. «Дякуймо військовим лікарям у шпиталях та польових лазаретах. Нехай Господь вигородить усіх, хто не залишається байдужим до людського терпіння і горя», – сказав владика.

Єпископ попросив у цьому році відвідати бодай одного хворого. «Не чекаймо, що нас покличуть. Наше серце має бути настільки вразливим, щоб самим шукати страждаючих, потребуючих, знедолених і йти їм на поміч. Вони є поруч з нами. Але часом ми вражені тяжкою недугою – байдужістю, що засліплює наші духовні, а відтак наші фізичні очі. Сьогоднішнє Євангеліє є для нас закликом до пробудження нашого сумління. Щоб ми йшли туди, де нас потребують і очікують», – сказав владика Богдан.



неділя, 22 травня 2016 р.

22.05.2016р. Б. / День хворого в УГКЦ

Згідно з Постановою Позачергового Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ від 16 січня 2006 року, УГКЦ в Україні відзначає День хворого у Неділю Розслабленого. Цього року цей день припадає на 22 травня.

Відзначення Дня хворого у нашій Церкві має за мету привернути увагу християнської спільноти та суспільства загалом до хворих людей, їх родини та тих, хто облегшує їхні страждання, зокрема медичний персонал та волонтерів.

У Ювілейний рік Божого милосердя Церква закликає нас наслідувати образ «Милосердного Самарянина», тобто схилитися над тілесними і душевними ранами наших братів і сестер, особливо поранених на війні та на Майдані, допомогти пережити досвід хвороби, страждання із Божою благодаттю.

У цей день наша спільна  молитва та діла милосердя мають засвідчти нашу небайдужість та підтримку усім тим, хто потребує нашої допомоги.

Програма заходів

На загально церковному рівні
А. Звернення Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я до духовенства і вірних УГКЦ з нагоди відзначення Дня хворого у Києво-Галицькій Митрополії; 
Б. П’ята всецерковна проща «Дорогою зцілення» до Унівської Святоуспенської Лаври, присвячена молитві за утвердження нашого народу в чесноті тверезості – 21 травня 2016 р. Б.

На архі/єпархіальному рівні
А. Провести у лікувальних установах архі/єпархії  Богослужіння у наміренні зцілення хворих, молитви на оздоровлення, відвідання хворих
Б. Пастирські відвідини Єпархом лікувального закладу. Молитва, благословення хворих та працівників медустанови.

 На парафіяльному рівні
А. Урочиста Літургія 22 травня 2016 року з додатком єктенії за хворих, їх родин, поранених, а також осіб, що ними опікуються та працівників медичної сфери.

ЄКТЕНІЯ

Ще молимось, Тобі Господи, за всіх хворих, поранених, щоб вони отримали належну поміч та опіку, якої потребують; щоб через свою віру знайшли мир і пізнали, що Ти завжди з ними, вислухай і помилуй.

Ще молимося за тих, хто служить хворим, хто своєю професійною працею приносить немічним полегшення їхньому болю та стражданням. Щоб Христове співчуття та співстраждання відобразилось у всьому, що вони роблять. Щоб вони завжди усвідомлювали пастирське значення їхнього служіння і завжди виявляли пошану до гідності кожного хворого.

Ще молимось за всіх священнослужителів-капеланів, волонтерів, які працюють у сфері охорони здоров’я, щоб їм ніколи не забракло сили і наснаги у служінні хворим. Щоб воно наповнилось ревним духом молитви і мудрістю допомоги страждаючим.

МОЛИТВА ПІСЛЯ ЛІТУРГІЇ

Благословенний Боже, благий лікарю душ і тілес наших, що зволив наші недуги і наші хвороби взяти на себе, і своїми ранами нас вилікувати. Ти смертю смерть переміг і тим, що в гробах, життя дарував; Ти, що Лазаря воскресив з мертвих, помилуй і рабів твоїх; так як відвідав тещу Петрову і своїм словом відігнав жагучий вогонь від неї; як сліпцям зір повернув і жінці-грішниці дарував відпущення гріхів; так бо многомилостивий і чоловіколюбний, довготерпеливий Господи, споглянь на братів і сестер наших немічних, поранених, відвідай милістю Твоєю, простягни руку Твою, повну зцілення і ліку, і зціли їх, піднісши з постелі болю. Заборони духові немочі, віддали від них всяку хворобу, всяку біль, всяку рану, всяку гарячку; і якщо є в них провини або беззаконня: ослаби, відпусти, прости ради Твого чоловіколюбства. Так, Господи, пощади створіння Твоє у Христі Ісусі, Господі нашому, що з ним благословен єси, з Пресвятим, благим і животворним Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Богородице, потіхо страждаючих, зглянься на цього (цих) хворого (хвору, хворих), бо це Твоя (Твої) дитина (діти). Кріпи її душу і тіло, щоб у всьому бачив (бачила, бачили) волю Небесного Отця. Амінь.

 Б. Пастирські відвідини священиком лікувального закладу на території парохії, якщо такий є наявний. Молитва (Літургія, молебень, якщо можливо), благословення хворих та медичних працівників, 22-29 травня.

В. Пастирські відвідини священиком важкохворих на парохії, уділення Святих Тайн, особливо Тайни Єлеопомазання, 22-29 травня.       

Д. Організувати доброчинну акцію парохіян для допомоги хворим парохії (збірка коштів на лікування, медикаменти, реабілітацію, тощо).

субота, 21 травня 2016 р.

21.05.2016р. Б. / Якою була б людина, якби не Святий Дух?

Якою була б людина, якби не Святий Дух? Яким були б відносини в суспільстві, якби не люди спонукані Святим Духом? Якою, врешті-решт, була б наша історія, якби забракло тих небагатьох ведених Святим Духом людей?

Кожного року, на п’ятдесятий день після урочистості Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Свята Мати Церква святкує день зішестя Святого Духа на Апостолів, зібраних у світлиці разом із Марією, Матір’ю Спасителя. 

Саме тоді вповні завершилось народження Церкви. Відчинили двері світлиці, які були закриті зсередини зі страху перед юдеями – після всього того, що сталося на з Учителем на горі Оливній і на Голгофі. Відтоді вже не боялися промовляти в присутності натовпу, старійшин і правителів, і терпеливо зносили переслідування і побиття, а навіть катування до смерті. Знали бо, про Кого свідчать, перед Ким усяке створіння коліно преклонить і Кого визнає всілякий язик. Відтоді Святий Дух веде Церкву до її мети – згромадження якомога більше людей з-поміж усіх племен і народів, і приведення їх до спасіння, вистражданого такою великою ціною.

Апостоли й учні йшли до віддалених міст Римської імперії, проповідуючи Христа – убитого і воскреслого, і засновуючи перші християнські спільноти. Місіонери несли язичницьким народам правду про спасіння і нікому з них не спало на думку, що можна врятуватися від мученицької смерті, змішуючи язичницькі вірування з вченням Церкви. Володарі та їхні піддані приймали Святе Хрещення, підтверджуючи приналежність свою і своїх володінь до християнської цивілізації. Разом із Хрещенням вони також приймали засади суспільного життя та співіснування між державами. Язичництво раз і назавжди припинило своє існування, і лише іноді проявлялося в легендах чи різноманітних окультних і магічних практиках.

На нещодавній сесії Кафедральної школи в Луцьку, присвяченій 1050-річниці Хрещення Польщі, яку 15 травня в Луцькому кафедральному соборі організував Відкритий університет (UKSW), ці аспекти поширення християнства представив у своїй доповіді проф. Вєслав Висоцкі, керівник Кафедри новітньої історії UKSW. Також було виголошено реферат о. проф. Юзефа Ґживачевського, з Теологічного факультету UKSW, на тему значення для Галії, Європи і Вселенської Церкви, прийняття Хрещення королем франків Хлодвігом. У свою чергу о. кан. Вітольд-Йосиф Ковалів, засновник і директор часопису «Волання з Волині» поставив тезу, що на волинські землі християнство могло прийти раніше ніж до Київської Русі, оскільки ці терени були ще перед 966 роком охоплені місіонерською діяльністю Апостолів Слов’ян – свв. Кирилом і Мефодієм. Зокрема було зазначено велику роль жінок у державній і міжнародній політиці, та роль інституту шлюбу, за допомогою якого все нові й нові народи долучалися до християнської цивілізації. Дружина короля Хлодвіга – Клотильда схилила чоловіка до прийняття християнства. Можливо, її вмовляння залишилися б «жіночими примхами», якби не величезна загроза з боку аламанів (люди переважно відкриті на прийняття істини тоді, коли припікає). Таку ж роль відіграла чеська принцеса Дубрава в житті польського князя Маєшка, а Ядвіга Андегавенська – в житті литовського князя Владислава Ягелло.

Незвичним було довідатись, що в часи поширення Християнства в Європі не існувало явища тзв. інкультурації, тобто прийняття певних місцевих звичаїв і пристосування до них християнського вчення. Оскільки тодішні князі племен виявили бажання стати частиною християнського світу і, безсумнівно, черпати всі вигоди, які з цього виникали, вони мали здійснити вибір. І вони його здійснили на користь християнства та майбутнього свого і своїх нащадків.

Така ж необхідність вибирати постає перед кожним поколінням без винятку. Історія знає випадки повернення наших предків до язичництва і навіть у такому цивілізованому ХХІ столітті всюди можемо натрапити на пастки древнього ідолопоклонства, яке завдяки захваленому Просвітництву все більше підіймає голову. Місце раціонального підходу і аргументації все більше займає крикливий забобон і пересуди, що прокладають собі шлях безліччю «непорушних прав»: до відмінності і толерантності, до помилок і необмеженої свободи.

Людина не всесильна і не треба забувати про первородний гріх, який усі ми отримали в спадок. А це означає, що вади і відверте зло можуть радикально змінити її світогляд і ставлення до іншої людини. Без зволення Святого Духа, як ми нещодавно співали у секвенції в день П’ятидесятниці, немає нічого путнього в людях, а лише те, що може їй зашкодити (Sine tuo numine nihil est in homine, nihil est innoxium). Без Божого Духа в кожному здатен пробудитися Каїн, хоча фактично й надалі він залишатиметься для свого Авеля рідним братом.

Але нам слід пам’ятати передусім про тих, котрі ведені Божим Духом до кінця залишились вірними одвічному призначенню людини – стати спадкоємцем неминущих благ, які Бог для людей приготував. Про тих, які в сповненому кривди і ненависті ХХ столітті приходили на допомогу всім без винятку, без розрізнення національності чи релігії. Слуга Божий, о. Людвік Вродарчик ОМІ, якого беатифікаційний процес розпочався 11 травня засіданням Трибуналу в Луцькому кафедральному соборі, він – якщо буде на те Господня воля – стане для сучасних католиків взірцем відданості і любові Христові, присутньому в Пресвятих Дарах. Він, коли міг врятуватися втечею, вирішив залишитися в храмі, адже не міг покинути Пресвяте Таїнство. І там віддав своє життя. Чи ми, знаходячись у храмі, здатні віддати хоча б частину нашої поваги Ісусові, який дійсно присутній під видом хліба і вина? Його присутність не залежить від того, чи ми віримо в це, чи ні. Від нашого ставлення до цієї істини залежить лише наше власне життя і вічне спасіння.

Своє щире і глибоко осмислене ставлення до Господа і до Католицької Церкви неодноразово засвідчив світлої пам’яті доктор Євген Шимонович. Як згадував єпископ Маркіян Трофим’як, доктор Шимонович «прийшов до кафедрального собору … і залишився», бо там «почувався як у себе». Відомий лікар, спеціаліст у галузі психіатрії, який допоміг тисячам людей, преклоняв коліна перед Господом. Він не мав у собі ані краплини тієї гордині, яка виходить з берегів у випадку деяких працівників медицини, що вважають себе за останню інстанцію в справах тіла – а головне – душі людини. Пам’яті доктора Євгена Шимоновича був присвячений концерт під назвою «Музика для Євгена», що відбувся в Луцькому кафедральному соборі 15 травня ввечері. Вів концерт Генріх Шимонович, читаючи між творами роздуми та висловлювання свого батька. Класичні та сучасні твори відомих композиторів виконали: Артем Дзегановський (скрипка), Зоя Комарук – Народна артистка України, Петро Сухоцький (орган) та камерний оркестр «Сon Moto» Луцької музичної школи № 2 (художній керівник: Олександр Хомик).

Нехай Дух Твій, Господи, зійде і оновить землю. Цю землю …

пʼятниця, 20 травня 2016 р.

20.05.2016р. Б. / Папа: Багачі, які визискують робітників – кровопивці, які чинять смертний гріх

Визискувати людей праці задля особистого збагачення означає ставати кровопивцею та чинити смертний гріх. Думками про це Папа Франциск поділився з вірними, які зібралися на ранкову Святу Месу в каплиці «Дому святої Марти» у четвер, 19 травня 2016 р., коментуючи пересторогу з Послання святого Якова на адресу багачів, які визискують людей.

Як зазначив проповідник, «самі в собі багатства є добрими», але, водночас, вони є «відносною, а не абсолютною річчю». За його словами, ті, що сповідують «теологію процвітання», згідно з якою «Бог дає зрозуміти, що ти праведний тоді, коли обдаровує тебе багатством», помиляються. Проблема полягає в тому, щоб не прив’язувати своє серце до матеріальних речей, які можуть перетворитися у пута, що відбирають «свободу слідувати за Ісусом».

«Ось затримана вами платня робітникам, що жали ваші ниви, кричить, і голосіння женців дійшло до Господа сил», – писав святий Яків. «Коли багатства здобуваються шляхом визискування людей, коли багачі визискують працю, ці бідні люди стають невільниками», – зауважив Папа, наводячи приклади зловживання нелегальною працею й додаючи: «Ті, хто так чинить, є справжніми кровопивцями, які живуть кровопусканням людей, яких поневолюють працею».

Святіший Отець пригадав про спілкування з однією дівчиною, що шукала роботу і їй запропонували таку нелегальну працю з невідповідною зарплатою, кажучи: «Якщо подобається, то приймай, а як ні, то забирайся, бо не бракує інших, за тобою вже черга…». Він зауважив, що сьогодні визискування перетворилося у «справжнє рабство».

«Ми, – сказав проповідник, – думали, що більше не існує рабів. Це правда, що сьогодні не викрадають людей у Африці, щоб продавати їх в Америці, цього вже нема. Але рабство існує в наших містах. Також існують работоргівці: це ті, хто визискує людей несправедливою працею».

Далі Папа пригадав, що попереднього дня під час загальної аудієнції він ділився роздумами про багача та убогого Лазаря. За його словами, цей багач жив «у своєму світі», і не зауважував, що за його дверима хтось помирав з голоду. Натомість те, про що йде мова цього разу, є ще гіршим: «задля свого власного прибутку спричинятися до голодування людей їхньою ж працею, живитися кров’ю людей». «І це є смертним гріхом», – двічі повторив Наступник святого Петра, додаючи, що «потрібно багато покути і надолуження, щоб навернутися з цього гріха».

«Задумаймося над цією трагедією сьогодення, над визискуванням людей. Про кров людей, які стають невільниками… Про торгівців людьми, якими є не лише ті, які визискують повій чи дитячу працю, але й ті, які роблять це, так би мовити, “цивілізовано”: “Я тобі буду платити лише це, без права на відпустку, на соціальне забезпечення, все нелегально… Але я збагачуюся!”. Нехай же Господь дасть нам розуміння тієї простоти, про яку Ісус говорить в Євангелії: що склянка води подана в ім’я Христа вартує більше, ніж всі багатства, зібрані внаслідок визискування людей», – побажав Святіший Отець.

четвер, 19 травня 2016 р.

19.05.2016р. Б. / 25 фактів про Папу Івана Павла II. 18 травня 1920р. народився св.Іван Павло ІІ

1. Став першим Римським Папою неіталійського походження, обраним за останні 455 років, одним з наймолодших Понтифіків в історії і першим Папою слов'янського походження.

2. В юності захоплювався театром і мріяв стати професійним актором. У 14 років спробував себе в шкільному драматичному гуртку і написав п'єсу «Король-Дух». У Ягеллонському Університеті в Кракові став членом театрального гуртка «Студії 38». А в 1942 році, будучи семінаристом, став одним з ініціаторів «Театру Рапсодії», що діяв підпільно.

3. Кардинал Кароль Войтила брав активну участь у чотирьох сесіях Другого Ватиканського Собору, скликаного Папою Іваном XXIII, будучи одним з наймолодших його учасників. Сам же Папа, за час свого понтифікату, скликав 15 синодів єпископів, очолював 9 консисторій і підніс до гідністі кардинала 231 духовних осіб. Керував шістьма пленарними засіданнями Колегії кардиналів.

4. Під час своєї першої поїздки в США в 1979 р., став першим Папою, який відвідав Білий дім, де зустрівся з президентом Джиммі Картером.

5. 13 травня 1981 під час зустрічі з вірними на площі св.Петра був важко поранений пострілом у живіт. Замах здійснив член турецького ультраправого угруповання Махмет Алі Агджа, заарештований на місці. У 1983 році Папа відвідав у в'язниці Алі Агджу, засудженого до довічного ув'язнення. Вони поговорили, залишившись удвох, але тема їхньої розмови досі невідома. Після цієї зустрічі Іван Павло II сказав: «Те, про що ми говорили, залишиться нашим секретом. Я говорив з ним, як з братом, якого я простив, і який має мою повну довіру». На прохання Івана Павла II Агджа був помилуваний італійською владою і переданий в руки турецького правосуддя.

6. У 1982 році, вперше за 450 років з моменту відділення англіканської церкви від римо-католицької, Папа Римський здійснив спільне богослужіння з архиєпископом Кентерберійським.

7. 11 грудня 1983 Іван Павло II став першим Понтифіком, який відвідав лютеранську церкву.

8. Іван Павло II охоче зустрічався з молоддю, присвячував їй багато уваги. Він ввів традицію Всесвітніх Днів Молоді, які з 1984 р. кожні 3 роки збирають мільйони молодих людей в одному з міст світу.

9. У квітні 1986 року Папа вперше з апостольських часів переступив поріг синагоги, де, сидячи поруч з верховним рабином Риму, вимовив фразу, що стала одним з найбільш цитованих його висловлювань : «Ви - наші любі брати і, можна сказати, наші старші брати». Через багато років, в 2000 році, Папа відвідав Єрусалим і молився біля Стіни плачу, святині юдаїзму, а також побував у меморіалі Яд ва-Шем.

10. У жовтні 1986 року в італійському місті Ассізі відбулася перша міжрелігійна зустріч і Всесвітній день молитви за мир, коли на запрошення Понтифіка обговорити проблеми міжконфесійних відносин відгукнулися 47 делегацій від різних християнських конфесій, а також представники 13 інших релігій.

11. 1 грудня 1989 Папа вперше прийняв у Ватикані радянського лідера - ним став Михайло Горбачов. Зустріч стала переломним моментом в дипломатичних контактах між СРСР і Ватиканом і в процесі відродження католицької церкви в СРСР. 15 березня 1990 між Ватиканом і СРСР були встановлені офіційні відносини, що мають дипломатичний статус. Вже в квітні 1991 року був підписаний офіційний документ про відновлення структур Католицької церкви в Росії, Білорусії та Казахстані.

12. У 1992 р. Папа затвердив і оприлюднив Катехизм Католицької Церкви, в якому простою і зрозумілою мовою викладено католицьке віровчення. Робота над ним почалася за рішенням надзвичайного Синоду єпископів, що відбувся в 1985 р з нагоди 25-річчя закінчення II Ватиканського Собору. До теперішнього часу Катехизм переведений більш ніж на п'ятдесят мов.

13. У травні 1999 року почалася папська поїздка до Румунії. Іван Павло II став першим Папою, який відвідав православну країну.

14. 12 березня 2000 - Понтифік здійснює обряд Mea Culpa - покаяння за гріхи синів церкви (скоєні католиками в ході історії), запевняючи, що Церква, зі свого боку, прощає образи, заподіяні їй іншими.

15. У травні 2001 року Іван Павло II відвідав Грецію. Це був перший візит глави римо-католицької церкви в Грецію з 1054 року, коли стався розкол християнської церкви на католицьку і православну.

16. Кароль Войтила був хорошим гірськолижником. На лижі встав ще в дитинстві. Будучи студентом, вигравав аматорські змагання. Свою любов до гірських лиж зберіг на все життя. Ставши Римським Папою, катався інкогніто в горах Термінілло недалеко від Риму.

17. При всій відкритості Понтифіка сучасному світу і оновленню Церкви, Папа залишається безкомпромісним захисником традиційних християнських цінностей, засуджуючи дошлюбні і позашлюбні зв'язки, контроль над народжуваністю, розлучення, гомосексуалізм і аборти.

18. У травні 2001 року Іван Павло II здійснюючи поїздку до Сирії, молився про мир в Дамаску і став першим Папою, який відвідав мечеть. Раніше, в серпні 1985 року, на запрошення короля Хасана II Папа виступив в Марокко перед п'ятидесятитисячною аудиторією молодих мусульман. Він говорив про нерозуміння і ворожнечі, які існували раніше у відносинах християн і мусульман, і закликав до встановлення «миру і єдності між людьми і народами, які становлять на Землі єдине співтовариство».

19. 16 жовтня 2002, в Апостольському посланні Вервиця Діви Марії (Rosarium Virginis Mariae), Іван Павло II включив у Святу Вервицю  нову її частину: світлі таємниці, пов'язані з громадським життям Христа - від Його Хрещення в Йордані до Страстей.

20. Іван Павло II є автором 14 енциклік, 15 апостольських звернень, 11 апостольських конституцій, 45 апостольських послань і п'яти книг, остання з яких - «Пам'ять і ідентичність» - вийшла в світ напередодні його госпіталізації 23 лютого 2005. Найпопулярніша його книга - «Переступити поріг надії» - розійшлася тиражем в 20 млн екземплярів. На вірші Папи виконуються пісні, а в театрах йдуть постановки його п'єс.

21. Святіший Отець провів 147 беатифікаційних церемоній, на яких 1338 осіб проголосив блаженними, а також 51 церемонію канонізації з проголошенням 482 святих (це більше, ніж усі його попередники після XVI століття). Серед них багато жили вже в XX столітті (Падре Піо, Максиміліан Кольбе, Фаустина Ковальська, Едіт Штайн, Хосемарія Ескріва, Мати Тереза Калькутська та інші).

22. За 27 років понтифікату здійснив 146 апостольські візити на території Італії. В якості єпископа Риму він відвідав 317 з 333 римських парафій. Здійснив 104 закордонних апостольських подорожі, відвідавши 129 країн (не враховуючи повторних відвідувань: Польща - 9 разів, Франція - 8, США - 7, Мексика та Іспанія - 5). Загалом, проїхавши понад 1167000 км. Нездійсненої мрією Івана Павла II залишилася поїздка до Росії.

23. Жоден з Пап  раніше не зустрівся зі стількома людьми під час загальних аудієнцій по середах - майже 18 млн. паломників, не рахуючи особистих аудієнцій і релігійних церемоній. Тільки протягом Ювілейного 2000-го Року він зустрівся з 8 млн вірних. До цього можна додати мільйони вірних, з якими Папа зустрічався під час своїх паломництв по всьому світу. Як глава держави Ватикан він здійснив 38 офіційних візити в інші країни, дав 738 аудієнцій для глав держав і 246 аудієнцій для прем'єрів.

24. Понтифікат Івана Павла II тривав 27 років, ставши одним з найтриваліших в історії Католицької Церкви. За тривалістю він поступається тільки Апостолу Петру і Папі Пію IX (1846-1878).

25. Прощання з Папою Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч чоловік були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводжалили понтифіка з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); більше мільярда віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією в прямому ефірі. На похорон з'їхалися понад 100 глав держав та урядів - 11 монархів, 70 президентів і прем'єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, в тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій - всього з 176 країн.

*** Біографічна довідка ***

Кароль Юзеф Войтила (світське ім'я Івана Павла II) народився 18 травня 1920 р. в Вадовицях (50 км від Кракова, Польща). У 1938 р. почав вивчати польську філологію в Ягеллонському Університеті в Кракові. Після того, як в 1939 р. університет був закритий німецькою окупаційною владою, молодий Кароль, щоб не бути вивезеним на примусові роботи до Німеччини, працював на каменоломні (1940-1944) і на хімічній фабриці «Солвей».

З 1942 р., відчувши покликання до священичого життя, Кароль почав відвідувати заняття підпільної семінарії, організованою краківським архиєпископом кардиналом Адамом Сапеха. Після закінчення війни Кароль продовжив свою освіту вже у Вищій Духовній Семінарії у Кракові, а також на теологічному факультеті Ягеллонського Університету. 1 листопада 1946 він прийняв священичі свячення і через кілька днів поїхав до Риму для продовження богословської освіти. Після повернення до Польщі йому пропонують викладати в Люблінському Католицькому Університеті, де він працює серед студентів і, наприкінці 1956 року, очолив кафедру етики. 4 липня 1958 папа Пій XII призначає його титулярним єпископом Омбрі і вікарним єпископом у Кракові. Єпископська хіротонія була здійснена 28 вересня 1958. 13 січня 1964 Папа Павло VI призначає Кароля Войтилу архиєпископом Кракова, а 26 червня 1967 зводить його в гідність кардинала.

У серпні 1978 року, після смерті Павла VI, Кароль Войтила брав участь у конклаві, котрий обрав Папу Івана Павла I, проте той помер всього через 33 дні після обрання, 28 вересня. після смерті Івана Павла I, 16 жовтня 1978 конклав обирає 58 -річного кардинала Кароля Войтилу 263-м Папою Римським.

Іван Павло II помер 2 квітня 2005 в 21.37 год. у віці 84 роки. Його поховали 8 квітня в базиліці св. Петра у Ватикані.

1 травня 2011 Папа Бенедикт XVI беатифікував Івана Павла II.

27 квітня 2014 Папа був оголошений святим.

За матеріалами http://icatholic.ru

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 18 травня 2016 р.

18.05.2016р. Б. / Звернення з нагоди відзначення Дня хворого

ЗВЕРНЕННЯ
К0МІСІЇ УГКЦ У СПРАВАХ ДУШПАСТИРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
З НАГОДИ ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ХВОРОГО
В НЕДІЛЮ РОЗСЛАБЛЕНОГО
22 травня 2016 року

«Я був хворий і ви відвідали мене»
Мт. 25. 36

У третю неділю після Пасхи, яка у візантійській традиції називається Неділею Розслабленого, Українська Греко-Католицька Церква відзначає День Хворого. Цей день є доброю нагодою, щоб піднести свої щирі молитви до нашого воскреслого Спасителя за зцілення та полегшення страждань людей, наших братів і сестер, які в даний час переживають таємницю хвороби. В особливий спосіб згадаймо поранених воїнів, які перебувають у медичних установах.

Біль, страждання і смерть є невід’ємними частинами нашого життя. Практично кожен день біль стукає у двері  нових домів і нав’язує несподівані зміни у житті людей, які запитують себе: «Чому їх спіткала така доля, яка причина страждань?». Ці питання є неймовірним виразом болю хворих та страждаючих людей. Кожна хвороба є своєрідним викликом перед людиною та перед тими, хто її оточує, на який без віри не просто відповісти. Це досвід, який внутрішньо переживають в особистому та родинному середовищі.

Господь вповні не відкрив нам того, чому люди хворіють. Однак на підставі Божого Об’явлення можна припускати, що хвороба та пов’язані з нею страждання мають велику цінність, можуть бути засобом освячення душ і для самих хворих, і для тих, хто їх доглядає. Сам Христос проходить через  дорогу терпінь та болю, щоб виконати волю Небесного Отця і тим самим повернути нас до Нього. Смиренно приймаючи хворобу, людина долучається до страждань Христа, і її терпіння стає спасенним для неї і для інших.

Роздумуючи над значенням хвороби в житті людини, звернімо особливу увагу на потреби хворих. У цей рік Божого милосердя Церква закликає нас наслідувати образ Милосердного самарянина, тобто схилитися над тілесними і душевними ранами наших братів і сестер, особливо поранених на війні та на Майдані, допомогти пережити досвід хвороби, страждання із Божою благодаттю. Допомагаймо їм зрозуміти, що стан хвороби та страждання, навіть якщо він тривалий, не є якимось прокляттям, а Божим випробуванням для душі.

Згадуючи усіх хворих, поранених, огорнімо їх нашою молитвою і опікою, їхні родини, а також лікарів та увесь медичний персонал, який своїм служінням намагається зберегти життя недужих і повернути їм здоров’я, волонтерів та всіх людей доброї волі, які допомагають хворим нести тягар. У цей день наша спільна  молитва та діла милосердя мають засвідчити нашу небайдужість та підтримку усім тим, хто потребує нашої допомоги.

вівторок, 17 травня 2016 р.

17.05.2016р. Б. / Міжнародне екуменічне велопаломництво Зарваниця-Ченстохова

Запрошуються активні та відважні люди на традиційне екуменічне велопаломництво, котре обєднує два відпустові місця України та Польщі. Зарваниця - СДМ - Ченстохова.

Рекомендовано прибути до Зарваниці ввечері 24 липня, щоб зранку 25 липня вже виїхати по маршруту.

В Кракові з 28 по 31 липня долучимося до Світових Днів Молоді, і матимемо змогу брати участь в зустрічі з Папою Франциском. Відтак переїзд до Ченстохови, і повернення до України 5-6 серпня.

Приблизний план дня: пакування речей, Служба Божа, сніданок, виїзд, кожних 30-40 км зупинка на перекус + довша зупинка для обіду, прибуття до місця ночівлі, облаштування на ніч, вечеря, душ, вечірня молитва і сон. Для ночівель потрібно мати каремат і спальник. Ночуватимемо в класах чи в спортзалах навчальних закладів.

Пожертва на велопаломництво - $100 (харчування, супровід автомобіля). Запис здійснюється шляхом внесення $50 (можна і повну суму) до кінця травня. Крім цього, будуть виготовлені ексклюзивні велофутболки для велопаломництва. Точна вартість ще не відома (орієнтовно 300-350 грн).

Впеше організовується група від Золочівщини, координатор о. Віталій Барабаш. 096 96 60 766.

Для інших регіонів телефонувати о. Ґжегожу 098 720 66 81 та п. Олексію 063 61 65 188.




Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 16 травня 2016 р.

16.05.2016р. Б. / «Я сьогодні прагну подякувати вам усім з глибини серця», – владика Богдан до співробітників і жертводавців «Реновабіс»

Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, узяв участь у заключній збірковій акції, яку цими днями проводив благодійний фонд німецьких католиків «Реновабіс». Пожертви збирали задля підтримки пасторальних та соціальних ініціатив Католицьких Церков у країнах Центральної та Східної Європи.

Головним моментом заходів стала урочиста Архиєрейська Літургія з нагоди свята П’ятдесятниці, яку 15 травня відслужив Секретар Синоду УГКЦ у храмі Святого Георгія м. Фрайзінга. Із владикою Богданом співслужили місцевий єпископ Бернгард Гасльберг та священики архидієцезії Мюнхен-Фрайзинг.

У рамках свого візиту до Німеччини представник УГКЦ зустрічався з жертводавцями, працівниками «Реновабісу», представниками місцевої церковної спільноти та державної влади. Під час цих зустрічей він розповідав про актуальну ситуацію в Україні, спричинену воєнною агресією Росії на Донбасі, про роль Церков у суспільно-політичних подіях останніх років, а також ділився думками щодо пріоритетів пасторального служіння УГКЦ у сучасних обставинах.

Окрім цього, Секретар Синоду звернув увагу на важливість поширення правдивої інформації про «драму 45-мільйонного європейського народу», який змушений платити за свою свободу і гідність велику ціну. Він, зокрема, зауважив, що «не менше ніж фізичні страждання, людям в Україні завдає болю той факт, що війна в Україні «нерідко замовчується та ігнорується західними медіа». Тому цінними і важливими є, на думку єпископа, постійні докази і сигнали солідарності та близькості, які надходять в Україну з Німеччини, зокрема від німецьких католиків.

«Я сьогодні стою тут, перед вами, і прагну вам усім – пастирям Католицької Церкви, співробітникам і жертводавцям «Реновабісу», усім братам і сестрам у вірі в Німеччині – від імені нашої Церкви, українського народу та всіх стражденних людей в Україні з глибини серця подякувати. Ваші молитви, ваша близькість і ваше співпереживання додають нам відваги, обдаровують нас надією, зміцнюють нас у випробуваннях щоденного життя», – зазначив владика Богдан.

На закінчення він підкреслив, що «у війні немає переможців. Війна завжди є, за словами святого Івана Павла ІІ, поразкою для людства. Ось чому не допустити війни або якнайшвидше зупинити її є настійливим завданням усіх людей доброї волі». У зв’язку з цим представник УГКЦ закликав присутніх до подальших молитов за мир в Україні і до дієвої солідарності з тими, хто страждає від воєнної агресії проти України.