ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 28 лютого 2017 р.

28.02.2017р. Б. / Правила посту у час Чотиридесятниці

Ісус Христос через євангелиста Матея вказує на безумовну необхідність для християнина заховувати піст.Коли ж ви постите, не будьте сумні …(…). Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати, що ти постиш…“ (Мт.6, 16-18).

 Канон 115 §2 ПАРТИКУЛЯРНОГО ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ накладає на всіх вірних наступні обов’язки в часі Великого посту, який ми від учора почали:
1) у перший день Великого посту і Страсну п’ятницю – суворий піст, тобто слід утримуватися від вживання м’ясних і молочних продуктів та яєць, а також страв, які містять ці продукти;
2) у перший тиждень Великого посту і впродовж усіх днів Страсного тижня потрібно утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв;
3) у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів Великого посту слід утриматися від споживання м’ясних продуктів і страв; у вівторок та четвер дозволено всі види їжі.

 Пункт 3 § 6 цього ж канону перераховує осіб, які не мають обов’язку постити: від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині.

понеділок, 27 лютого 2017 р.

27.02.2017р. Б. / У Стрийській єпархії протягом Великого посту діятиме благодійна акція «Великопосна милостиня»

Упродовж часу Великого посту 2017 року, вірних Стрийської єпархії та всіх людей доброї волі, закликають долучитися до єпархіальної благодійної акції «Великопосна милостиня», яка буде продовжуватися увесь великопосний час, а зібрані кошти буде призначено для реабілітації учасників бойових дій на Сході України. До цього у пастирському посланні з нагоди Великого посту 2017 року Божого та проведення єпархіальної акції «Великопосна милостиня», закликав Преосвященний владика Тарас (Сеньків), Єпарх Стрийський. 

Суть благодійної акції «Великопосна милостиня» полягає в тому, що це не є звичайна збірка коштів, а цілковито звертається до великопосних практик людини. Якщо в часі посту людина свідомо постановляє відмовитись від чогось: якоїсь приємності, наприклад солодощів, припиняє палити цигарки, обмежує споживання якихось страв, тощо, тоді принаймні якусь частину заощаджених коштів може пожертвувати як Великопосну милостиню. Головною метою акції є солідарність сердець, щирий дар з мотиву любові до Бога та до тих, хто ради свободи нашого народу жертвував своїм здоров’ям, благополуччям, та готовий був скласти своє життя.

Усі бажаючі долучитися до «Великопосної милостині» зможуть скласти свої пожертви у спеціально обладнані для цієї акції скриньки в усіх храмах Стрийської єпархії.

суботу, 25 лютого 2017 р.

25.02.2017р. Б. / Як побороти залежність?(+VIDEO)

Як можна подолати алкоголізм та наркоманію? Що Церква пропонує узалежненим і наскільки це ефективно? Яку роль відіграє родина і близькі в порятунку узалежненого?

Гість студії - о. Дмитро Польовий – керівник осередку тверезості «Знамення», голова підкомісії "За тверезість життя" Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.


Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятницю, 24 лютого 2017 р.

24.02.2017р. Б. / У Верховній Раді України відкрили виставку Патріарху Йосифу

Враховуючи визначний внесок Патріарха Йосифа Сліпого (Йосифа Коберницького-Дичковського) у розвиток національної ідентичності та духовності українського народу у приміщенні постійних комісій Верховної Ради України (Садова 3а) у четвер 23 лютого відкрито виставку "Великого бажайте".

Патріарх Йосиф – предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у буремні роки тоталітарних переслідувань, довголітній незламний в’язень радянських таборів, людина великої сили духа і великих бажань, чоловік невтомної праці і глибокої мудрості, християнський подвижник і праведник.

Виставка представляє основні етапи діяльності патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого: провід Духовною семінарією та заснування Богословської Академії у Львові, переслідування радянською владою та перебування в таборах ГУЛАГу, обставини звільнення з ув’язнення та переїзд до Рима. Завдяки опублікованим архівним фото відображено його участь у засіданнях Другого Ватиканського собору. Також експозиція висвітлює працю Блаженнішого Йосифа над розвитком духовного та культурно-освітнього життя українців у світі: створення Українського Католицького Університету в Римі, будівництво Собору Святої Софії, його численні подорожі для згуртування та підтримки "в розсіянні сущих".

Окрім того, виставка має на меті не лише історично-ілюстративну складову, але й спонукає до аналітичного осмислення новітньої історії України.

Рішенням Синоду Єпископів УГКЦ 2017 рік проголошений Роком пам’яті патріарха Йосифа Сліпого на честь 125-ї річниці від його народження, яке відзначаємо 17 лютого.

Відповідну Постанову Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 2, ст.30) де йдеться й про відзначення 125-річчя з дня народження Верховного Архієпископа Української Греко-Католицької Церкви Йосифа Сліпого, було прийнято 22 грудня 2016 року.

Експозиція підготовлена Постуляційним центром беатифікації УГКЦ у співпраці з Інститутом історії Церкви Українського Католицького Університету (УКУ).

Виставка відбувається за сприянням Соборного Патріаршого Товариства Святого Рівноапостольного Великого Київського Князя Володимира та Київського центру УКУ.

Михайло Канафоцький

четвер, 23 лютого 2017 р.

23.02.2017р. Б. / Як померли апостоли, і де зберігають їх мощі?

Яків Заведеїв
Смерть: закололи мечем
Мощі: Церква св. Якова, Компостелла, Іспанія

Яків Молодший
Смерть: каменували
Мощі: Базиліка Святих Апостолів, Рим, Італія

Юда Тадей
Смерть: закидали стрілами
Мощі: Базиліка Св. Петра, Рим, Італія

Филип
Смерть: розіп’яли солдати
Мощі: Базиліка Святих Апостолів, Рим, Італія

Тома
Смерть: закололи списом
Мощі: Базиліка Св. Томи Апостола, Ортона, Італія

Павло
Смерть: відрізали голову в Римі
Мощі: Церква св. Павла, Рим, Італія

Петро
Смерть: розіп’яли догори ногами
Мощі: Базиліка Св. Петра, Рим, Італія

Іван
Смерть: вмер природньою смертю
Мощі: Базиліка Св. Івана, Ефес, Туреччина
Джерело: Catholic Link

Матвій
Смерть: прокололи мечем
Мощі: Катедра Салемо, Салемо, Італія

Юда Іскаріотський, зрадник
Смерть: вчинив самогубство після того, як зрадив Ісуса

Симон
Смерть: розіп’яли
Мощі: Вівтар розп’яття, Ватикан

Бартоломій
Смерть: здерли шкіру і обезголовили
Мощі: Церква Св. Бартоломія, Рим, Італія

Андрій
Смерть: розіп’яли на Х-подібному хресті
Мощі: Катедра Амалфі, Амалфі, Італія

Маттій
Смерть: розіп’яли в Юдеї
Мощі: Аббатство Св. Маттія, Трір, Німеччина

Джерело:  Воїни Христа Царя

середу, 22 лютого 2017 р.

22.02.2017р. Б. / У Краматорську освячено храм для військових

21 лютого 2017 року в м. Краматорськ Донецької області для військовослужбовців 81-шої окремої аеромобільної бригади освячено храм св. Юрія.

Чин освячення здійснив єпископ-капелан Михаїл Колтун у співслужінні о. Василя Іванюка, місцевого капелана, о. Віктора Коханського, настоятеля парафії УГКЦ в м. Слов’янську, та священнослужителів Сокальсько-Жовківської єпархії, які тими днями проводили пасторально-місійну працю на Донеччині.

У проповіді, під час Божественної Літургії, єпископ заохотив присутніх військовослужбовців шукати захист перш за все у Бога і тоді їхнє служіння буде успішним. Відтак архиєрей розповів про міжнародну зустріч капеланів в Англії і як капеланська служба діє в усіх розвинених країнах. Владика запевнив: "Якщо щось попросимо на землі, то буде вислухано на небі. Тож поручаймо себе Богові!" Чин освячення храму владика порівняв до хрещення дитини, бо присутні у храмі втішаються Божим благословенням, яке всім дається. Прикладом для воїнів є покровитель храму – св. Юрій. "Він поєднав віру і служіння, тому став успішним", - наголосив єпископ-капелан.

Наприкінці богослужіння владика Михаїл роздав всім присутнім у храмі антидор. Командир подарував владиці емблему 81-шої бригади з написом "Ніхто крім нас" та відзначив грамотами будівничих цього військового храму.

Участь у спільній молитві взяли парафіяни м. Краматорська. Співали під час богослужіння Сестри Воплоченого Слова.

Після храму присутні священики та архиєрей розділи спільну солдатську трапезу. Відтак владика від імені присутніх священиків подякував військовим, що виконали Євангельську раду "голодного нагодувати" і гостинно їх прийняли.

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 21 лютого 2017 р.

21.02.2017р. Б. / «Християнський кінотеатр» Івано-Франківська запрошує на перегляд фільму: “Патріарх Йосип Спілий: Молитва за Україну”

"Християнський кінотеатр", що діє у Катехитичному центрі біля Архикатедрального і Митрополичого собору Воскресіння Христового, УГКЦ м. Івано-Франківськ, за адресою: Майдан Шептицького, 22а, запрошує

23 лютого 2017 р. Б. о 18:00

після Божественної Літургії з нагоди 125-річчя з дня народження патріарха Йосифа Сліпого на перегляд фільму "Патріарх Йосип Сліпий: Молитва за Україну" (у фільмі записано десятки живих свідчень священиків, владик, які були близькими друзями Патріарха Йосифа Сліпого, працювали поруч із ним у Римі, а також віднайдено та відреставровано унікальні документальні відеоматеріали 60-80-их років, що переносять глядача у часи життя Патріарха Йосифа).

За додатковою інформацією звертайтесь:
о. Юрій Прилепський:
066 419 31 39; 067 344 35 23
о. Ярослав Ілюк:
097 711 78 05

пʼятницю, 17 лютого 2017 р.

17.02.2017р. Б. / 125 років з дня народження Йосифа Сліпого

Священик і професор

Ці сторінки присвячені життю, мужності та прикладові одного з великих діячів ХХ століття, кардинала Йосифа Сліпого, отця і глави Української Греко-Католицької Церкви, який помер на вигнанні в Римі 7 вересня 1984 року. Він був натхненним ученим, священиком і єпископом, який блискуче керував стадом мучеників і пропалих безвісти. І безумовно - був великим українцем свого часу.

Сповідник Христа, якого кидали до в'язниці, катували, морили голодом, мучили неймовірним холодом, висміювали, ображали, лаяли: терпів усе заради єдності з Містичним Тілом. Він був справжнім принцом Церкви і дав своєю присутністю більше слави Священній Колегії Кардиналів, аніж йому дало його призначення на посаду. Однак, не тільки через його талант, через страждання і славу ми, звичайні християни, звертаємо на нього увагу, щоб в світлі його життя вдосконалитись самим. Ні, його приклад вчить нас чогось значно більшого і в той же час простого: наслідувати Ісуса і ставати подібними до Нього.

Його справжнє ім'я Роман Коберницький-Дичковський, але тепер він більше відомий як Сліпий. Він - хлопчик із села Заздрість, у Західній Україні. Ще 1897 року, в п'ять років, він вчив читати свого брата Йосифа, а майже сторіччя пізніше вже всьому світу він буде відомий як Йосиф. Він стане великою людиною в своїй країні. Стане світлом, яке буде сяяти впродовж усього ХХ століття в темряві комунізму, який заперечував Бога.

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 у глибоко християнській родині. У дуже ранньому віці він показав любов до навчання і Божих справ. Був міцної статури, благородний і гарний на вигляд. У віці 19 років здобув середню освіту в Тернополі та, живучи у єпархіальній семінарії, почав студіювати філософію у Львівському університеті. Він хвилювався, що бажання стати професором університету може завдати шкоди його священичому покликанню. Але благочестивому митрополитові Львова, Андрею Шептицькому, вдалося звільнити його від турбот, посилаючи на продовження навчання до Інсбрука (Австрія). У вересні 1914 року царські війська окупували Західну Україну і заарештували Шептицького, тому що "він нагадав своїй пастві, щоб залишалися вірними Папі". Митрополит Андрей перебував у в'язниці до березня 1917 року, аж поки царський уряд був повалений.

Режим царської влади та Російська Православна Церква в Україні придушували права України та Української Греко-Католицької Церкви, об'єднаної з Римом. Вони ніколи не визнавали Брест-Литовської унії 1596 року, за якою Українська Греко-Католицька Церква відновила спілкування з Апостольським Престолом. На священика Йосиф Сліпий був висвячений 30 вересня 1917 року. Він повернувся з навчання 1918 року, отримав звання професора, а потім вирушив до Риму продовжувати навчання. Додому він повернувся 1922 року вже професором догматичного богослов'я, був викладачем Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, а також засновником та редактором щоквартальника "Богословія". 1929 року Йосифа Сліпого призначили ректором Львівської Богословської Академії, на цій посаді він залишався до 1944 року. Це був період, коли він працював, як священик і вчений.

Єпископ і мученик

Під час мирного періоду в Львівській Богословській Академії, українська нація переживає бурхливий період. Після революції 1917 року Україна ненадовго відновила свою незалежність (1918-1922). Ця ситуація зробила можливим відродження Української Автокефальної Православної Церкви, яка відокремилась від Російської Патріаршої Церкви.

Але на початку двадцятих років більшовики взяли під свій контроль Центральну та Східну Україну, оскільки Західна Україна була під Польщею. Так виникла Українська Радянська Соціалістична Республіка. Влада більшовиків практично знищила Автокефальну Православну Церкву на тій території України, яка була під її контролем, а Українська Греко-Католицька Церква вижила в Галичині під юрисдикцією митрополита Андрея Шептицького. У листопаді 1939 року Шептицький попросив Папу Пія XII, щоб той призначив Йосифа Сліпого його помічником з правом спадкоємності.

Папа охоче погодився посприяти "улюбленому учневі, якого вже багато разів згадували і хвалили". Тому 22 грудня 1939 року, на свято Непорочного Зачаття Діви Марії, відповідно до юліанського календаря, Йосиф Сліпий був хіротонізований на єпископа з правом наступництва з титулом Архиєпископа. Новий Архиєпископ-помічник вибрав своїм девізом слова "Per aspera ad astra" (які трактував - на небеса через випробування), які незабаром стали гіркою реальністю. Кілька тижнів по тому польської держави більше не існувало і Західна Україна була приєднана до СРСР. Це був початок переслідувань. Щоб запобігти важким випробуванням, митрополит Шептицький, у вересні 1939 року, скликав Синод, на якому створив три нових екзархати і висунув чотирьох нових екзархів. Одним з них був Йосиф Сліпий, якого призначили Екзархом Східної України.

Півмільйона депортованих

Радянські переслідування Католицької Церкви була перервані німецьким нападом у червні 1941 року. У той час комуністи вже депортували 250 тис. осіб з однієї тільки Львівської Архиєпархії, а з усієї України принаймні вдвічі більше. Тоді було вбито та ув'язнено багато депортованих священиків. Радянська влада знов взялася до переслідувань у липні 1944 року. Митрополит Шептицький помер 1 листопада цього ж року і від тоді його наступник був на порозі мучеництва. У грудні 1944 року новий митрополит відправив делегацію до Москви, щоб переконати радянський уряд прийняти позицію Української Греко-Католицької Церкви. Натомість влада переконує Сліпого примусити українців припинити боротьбу за незалежність. Він каже, що не в змозі зробити це. Тоді починаються жахливі переслідування.

Дивом врятований 

Ще під час відступу радянських військ перед наступом німців, Йосиф Сліпий був чудесним чином врятований від страти. І мав усього кілька місяців, щоб здійснювати своє служіння. А 11 квітня 1945 був арештований радянською владою разом з іншими єпископами. У катедральному соборі святого Юра у Львові був проведений обшук. Багато священиків заарештували і змушували підпорядковуватись російському православ'ю, погрожуючи їм, що будуть покарані як агенти "світового фашизму". Після ув'язнення усієї єрархії України, Московський патріярх Алексій написав "пастирського" листа для католиків, заявивши, що їхні пастирі покинули їх. Три сотні сміливих священиків скерували свій протест до міністра Молотова, в якому закликали звільнити своїх єпископів. Але марно! Комуністи перевели митрополита Йосифа Сліпого зі Львова до Києва, тримаючи в повній ізоляції і виснажуючи тривалими допитами до пізньої ночі, "просячи" його відділитися від Риму і пропонуючи йому місце митрополита Київського в Російській Церкві. Як Ісус в пустелі, він опирався, так зробили й усі інші єпископи. Радянська влада засудила Сліпого до каторжних робіт на вісім років. У цьому пекельному вигнанні він зазнавав найбільшого болю від розуміння, що його Церкву знищують. Православні силою захоплювали парафії, бути католиком прирівнювалось до злочину, всі єпархії, релігійні інститути та школи були закриті, половину духовенства було заарештовано, кожного п'ятого засудили до заслання.

Дві енцикліки

Папа Пій XII неодноразово заступався за українців і їхнього митрополита. У 1945 і 1952 він пише дві енцикліки на захист української пастви: в першій звинувачує патріярха Алексія в співучасті у переслідуваннях. На Різдво 1957 року Папа надіслав листа до митрополита Сліпого з нагоди 40-ї річниці його рукоположення. Але стурбованість Святішого Отця була лише невеликим відлунням в католицькому світі. Щоб передати всі страждання від переслідувань, варто прочитати листи Сліпого і тих, хто був разом з ним на вигнанні. У його свідченнях є неймовірно сильні слова: "Я страждав через нічні арешти, таємні суди, нескінченні допити і тривалі слідства, моральне і фізичне насильство, приниження, тортури і голод. Мене утримували інквізитори і судді, безпомічного, мовчазного свідка, фізично і психологічно вичерпаного, що свідчив про Свою Церкву, яка сама по собі тиха і засуджена до смертної кари. Як ув'язнений за діло Христове, я знайшов у собі сили на моєму хресному шляху, знаючи, що моє духовне стадо, мій народ, всі єпископи, священики і віруючі - батьки і матері, діти, молоді борці й старі та беззахисні - йшли поруч зі мною, я - не самотній!"

Двічі, у момент смерті, Йосифа Сліпого рятували інші ув'язнені. Одного разу, після тривалого допиту, коли його щоденний раціон складався з дрібних риб, він упав. Інші в'язні почали скандувати "гарячу воду для старих" і продовжували так три години. Так життя митрополита було врятовано. Іншим разом, коли віце-президент Ніксон проїжджав Росією на потязі, митрополит Сліпий був у переповненому в'язнями вагоні, яких почесні гості не повинні були бачити. Багато ув'язнених тоді задихнулося, оскільки там було тільки невелике вікно, але кожен раз, коли Сліпий млів, його підносили до отвору, так він вижив. Після відбуття свого першого заслання 1953 року митрополит повернувся до Москви, але незабаром був знов засуджений до п'яти років Сибіру. За ці роки деякі з його листів потрапили до адресатів. По тому було третє 1958 року і четверте, останнє заслання 1962 року: його депортували до Мордовії, "звідки не поверталися живими", але помирали "природною смертю".

Одягнений в ганчір'я 

Священик-єзуїт Леоні, що описує жахи транзитного табору, де було надзвичайно брудно і повно клопів, свідчить: "У нашу камеру привели нових в'язнів. У сутінках я почув біля себе знайомий голос, який кликав мене. В ногах, біля моєї лежанки, стояв бородатий чоловік, який простягнув мені руку, кажучи: "Йосиф Сліпий". Це була одночасно і радість, і біль, познайомитись з моїм митрополитом". Але найжахливіші описи тих, хто бачив Архиєпископа в Інті, Республіка Комі, недалеко від Полярного сяйва. Очевидці описують його в лахмітті, скріпленому ременями навколо щиколоток й колін, ноги у багнюці, без захисту від холоду, який там сягав 45 градусів нижче нуля. Одне з свідчень: "Ми пам'ятаємо його завжди мирного, милосердного і великодушного навіть до охоронців та шпигунів, яких не бракувало в цьому місці страшних страждань". Австрійський професор Ґробауер, згадує прибуття Сліпого до Інти в автомобілі для худоби. Обезсилений через те, що ходив по снігу до пізньої ночі, Сліпий впав. Наглядач вдарив його прикладом гвинтівки. Він впав ще раз і не міг встати, не дивлячись на жорстокість охоронців. Ґробауер взяв його під руку і, підтримуючи, допоміг ходити. Вони прибули в місце призначення і виснажений митрополит сів на свою крихітну валізу. Тоді прибігли два молодики, які вкрали в нього цю валізу, а його, закривавленого, кинули на сніг.

Заступництво Папи Івана XXIII

У 1962 році таємна поліція зробила останню спробу підкупити його блиском православ'я у Москві. Йому запропонували стати патріярхом всієї Росії. Він відмовився знову, як і його Вчитель в пустелі. Тим часом, Папа Римський Іван XXIII намагався домогтися його звільнення. Радянський лідер Хрущов, нарешті погодився. Кардинал Сліпий, коли дізнався про своє звільнення, був тяжко хворий. Один з охоронців запитав: "Як ти, старий?". Охоронці дали йому миску юшки, поклали на ліжко і відвезли його до Москви. Він прибув до Риму 9 лютого 1963 року до монастиря Гроттаферрата, його права нога була відморожена. Там йому дали гарячого молока...

Вигнанець і пророк 

Думка залишити свою церкву і свій народ ніколи не виникала в розумі великого українця. Навіть тоді, коли його звільнили, його першим питанням було: "Моє звільнення передбачає також свободу Греко-Католицької Церкви?" Йому сказали тільки, що він поїде до Москви. Він переживав серйозну кризу совісті. Митрополит хотів повернутися до Львова: "Я не можу відмовитися від мого народу. Але з послуху Папі та для користі свого народу, якщо мені не дозволяють повернутися в Україну, то побачимо, що далі буде у моєму житті". У зв'язку з цим він пише: "Папа Іван мене покликав на Собор. Я розглядаю це як наказ, в якому я відчуваю незрозумілий план Бога. Чи не є це можливістю свідчити для нашої Церкви? Чи не міг я це робити у в'язниці?". Він сподівався, що після Собору він зможе повернутися в Україну, але це суперечило домовленостям, про які він не знав і які були укладені для його звільнення. Крім того, було домовлено, що його звільнення не буде розголошуватись.

Гранітна формація

Зі спокоєм та енергійністю Архиєпископ Сліпий почав здійснювати своє служіння на вигнанні. Вперше з'явився на телебаченні 17 березня з нагоди беатифікації Елізабет Сетон. Через тиждень, проповідуючи в Папському Грецькому Коледжі, він сказав студентам: "У наш час легко знайти абсолютно атеїстичне оточення, в якому переважна більшість... бореться з існуванням Бога, заперечує будь-які релігії і де вас ображатимуть як брехунів або обдурених, ледарів і ворогів народу. Той , хто не буде мати гранітної богословської освіти, може легко втратити голову і підпасти під вплив атеїстичного думання". У травні, після смерті Папи Івана XXIII, він пише чудовий прощальний лист, а кілька тижнів і сам серйозно занедужує і новий Папа Павло VI особисто турбується про його здоров'я. Йосиф Сліпий одужує впродовж одинадцяти днів, під доглядом сестер-василіянок, і їде до Сицилії, а потім виступає на Другому Ватиканському Соборі 11 жовтня 1963.

Його університет

У тому ж році він почав справу, яка була йому до душі: 8 грудня Йосиф Сліпий заснував Український Католицький Університет у Римі. Цей центр відродження Української Церкви в Римі був розташований тільки деякий час, допоки Україна виборола релігійну свободу. Через рік митрополит Сліпий знайшов будинок для своїх монахів-студитів, який був недалеко від озера Альбано, і з радістю міг познайомити їхню спільноту з Папою Павлом VI 8 січня 1965.

Ви вже були кардиналом

Через тиждень, 25 січня 1965 року, Папа Павло VI призначив 27 кардиналів і серед них був Сліпий. Після цієї події кардинал Teста сказав: "Ви були вже кардиналом за Папи Римського Івана!" Це підтвердило поширену думку, що він був одним з трьох кардиналів, імена яких не було розголошено Папою Римським Іваном XXIII в його консисторії 28 березня 1960 року. Сліпий запитав єпископа Кеповілла, колишнього секретаря Папи Римського Івана XXIII, чому він ніколи не згадував про це призначення, на що Кеповілл відповів: "Тому що я не міг сказати".

Серед великих справ кардинала Сліпого в Римі ми можемо назвати будівництво собору Святої Софії - церкви, куди люди приходять здалеку з нагоди фестивалів - побудованої у 1967-1969 роках під патронатом кардинала. Це точна копія Святої Софії в Києві. Собор був освячений 27 вересня 1969 і Папа Павло VI урочисто привіз мощі святого Климента Папи. Собор Святої Софії в Римі став духовним центром для всіх українських католиків, розкиданих по всьому світу, і для кардинала. Є три ключові моменти того періоду, коли кардинал Сліпий жив у вигнанні. Його трепетна турбота про всі церкви українського обряду, його горе через відмову надати патріархальний статус його Церкві, його невтомний захист усіх тих, кого переслідували комуністи...

Йому не дозволили повернутися на батьківщину, але він відвідував Українські Церкви у вигнанні з пастирськими візитами, незважаючи на численні перешкоди і труднощі. У 1968 році він відвідав українців Америки, Австралії та Нової Зеландії. Наступні два роки він був у Німеччині, Іспанії, Великобританії, Франції та Австрії. У Люрді він згадує з емоціями останні слова вмираючого в радянських таборах:"Мамо, ти мене чуєш?". У 1976 році, останні великі подорожі він здійснив до Канади, США, Голландії та Німеччини. Суперечки про Патріархат найбільше мучать його на вигнанні. Він підписувався "скромним Йосифом, Патріярхом і кардиналом", але назва Патріярх ніколи не була визнана через причини, які він вважав "світськими і неважливими". У перші місяці своєї свободи, в серпні 1963 року, він писав до Папи Павла VI прохання визнати Патріархат; з аналогічним проханням він звернувся до Собору 11 жовтня. Він пояснював, що це єдиний можливий засіб, щоб зберегти єдність і виживання Української Греко-Католицької Церкви. Папа Римський Павло VI частково задовольнив його прохання, визнаючи його Верховним Архиєпископом. Це звання давало йому повноваження, які відповідають вимогам Патріарха. У 1980 році Папа Римський Іван Павло II затверджує ці права, і в 1982 році кардинал Сліпий написав свою знамените "Pro memoria", останнє звернення, щодо надання постійного Патріярхату. Помер Йосиф Сліпий не досягши цієї мети, страждаючи через розбіжності, які з'явилися в його пастви стосовно цього прагнення.

 Зранене батьківське серце 

Батьківське серце патріарха особливо ранили страждання і потреби його співвітчизників в Україні й усіх віруючих, які страждали від комунізму. Невпинна пропаганда була причиною, через яку його народ також писав до Організації Об'єднаних Націй і президента Картера. У 1977 році, коли Сліпому було 85 років, він сказав промову на суді Сахарова:"Я тут з двох причин. Сьогодні я свідчу про релігійні переслідування в Радянському Союзі та в моїй батьківщині, Україні. Церква, в якій я глава і священик, є жертвою цього переслідування, і де говорять про мою Церкву, там я повинен бути, щоб захистити її. Друга причина, що я приречений: я свідок цього архіпелагу, як інший "приречений", Солженіцин, назвав його... " На жаль, на Заході голоси цих свідків придушували особи, які, живучи в безпеці від радянського табору, як і раніше вірили - не дивлячись на свідчення тривалістю майже сімдесят років, під час яких жахливо страждали багато віруючих, - що марксисти-атеїсти можуть поважати народ Божий.

Вшановуючи пам'ять про нього 

Кардинал помер 7 вересня 1984. Найкращий спосіб вшанувати пам'ять цього великого послідовника Христа - прислухатися до його повчань. Його велика душа знайшла спочинок в мирі Христа!



Джерело:  Воїни Христа Царя

17.02.2017р. Б. / Дванадцять маловідомих фактів про ЧСВВ

У студії Живого ТБ У Львові о. Корнилій Віктор Яремак, ЧСВВ, відомий проповідник, місіонер, духівник Асоціації лікарів-католик, розповів про те, що означає належати до Чину Святого Василія Великого.

- Мото: «Щоби всі було одно», яке було зображене на гербі священомученика Йосафата Кунцевича – велике завдання і покликання Чину.

- Василіанський Чин виділяє: народну місію проповідування Слова Божого, місію шкільництва, місію проповідування Божого Слова через видавництво.

- Назва «василіани» прийшла із Півдня Італії.

- Чин не створений з нуля, а до нього почали вступати ті, які традицію василіанського життя протягом довгих років практикували.

- У перші сто років Чин абсорбував в себе старі монастирі. Тоді ж запроваджується більш впорядкований новіціят та ідея  київського митрополита  Йосифа Рутського. Як відомо,  на Сході всі єпископи обиралися із монашества. Тож митрополит вважав, якщо монахи будуть освічені то й єпископи будуть такими же, а як єпископи будуть дбати про освіту духовенства,  то й духовенство гідно дбатиме про свій народ.

- Протягом довгого часу ЧСВВ залишався єдиним в УГКЦ.

- Вільнюс - колиска ЧСВВ, адже саме там святий священомученик Йосафат Кунцевич був його настоятелем. Звідти він рушив до Полоцька, де й зазнав мученицької смерті. Після цього василіани поїхали на місії всюди, де є українці (США,  Бразилія, Аргентина).

- Сьогодні є десять провінцій ЧСВВ, дві з них – в Україні.

- Генеральна капітула – законодавчий орган, що збирається раз на чотири роки.

-  ЧСВВ діє в різних Церквах свого права. Найголовніший настоятель (протоархимандрит о. Ґенезій Віомар) перебуває в Римі і координує його діяльність в усьому світі.

-  Внутрішній устав підлягає підпорядкуванню головного настоятеля, який перебуває в Римі, та місцевими настоятелями, а все, що стосується проповідей, богослужінь в УГКЦ –  належить підпорядкуванню Глави УГКЦ і кожному єпископу.

-  Щороку отці-василіани проводять близько 150 реколекцій.

четвер, 16 лютого 2017 р.

16.02.2017р. Б. / Християнська Служба Порятунку: «Наша місія — обійняти й утішити»

Християнська Служба Порятунку ‒ екуменічне християнське служіння, що несе євангельські цінності та найнеобхіднішу допомогу в найгарячіші точки. Останні тижні такою точкою на фронті стала Авдіївка, де живуть 25 тисяч осіб, з них близько двох тисяч ‒ діти. За шкільними списками 1400 дітей навчаються в Авдіївці під постійними обстрілами з боку проросійських бойовиків.

В Авдіївці, як і в інших містах по лінії фронту, вже тривалий час працюють капелани і рятувальники Християнської Служби Порятунку (ХСП), а за період ескалації російської агресії долучалися ще й оперативно-рятувальні команди: приєднувалися служителі, відряджені з інших тактичних груп ХСП (Маріуполь, Старобільськ, Мар’їнка, Штаб ХСП). Таким чином було утворено зведений оперативно-рятувальний підрозділ, що, на прохання Військово-цивільної адміністрації, відповідає за забезпечення продуктами харчування, медикаментами, теплими речами, а також допомагає відновлювати зруйноване житло мешканцям району Старої Авдіївки, що найчастіше зазнає обстрілів.

Крім цього мобілізувалися резервні групи капеланів та рятувальників, які в разі потреби негайно приєднаються до побратимів у Авдіївці. У посиленому режимі працюють також служителі Штабу і Волонтерського Крила ХСП для забезпечення належного рівня координації, тилового забезпечення та прийому біженців. Служителі зі складу центральної заступницької групи Молитовного Щита ХСП провадять молитви у цілодобовому режимі.

«На початку нашим нагальним завданням було визначити кількість сімей, які залишаються у районі старої Авдіївки, вивчити їхні потреби та за сприяння Військово-цивільної адміністрації міста налагодити забезпечення найнеобхіднішим. Насамперед ідеться про продукти харчування, медикаменти, теплі речі. Сьогодні наш день починається з Військово-цивільної адміністрації, де ми уточнюємо поточну ситуацію та узгоджуємо дії. 

Далі розбиваємося на оперативні групи, визначаємо маршрути і об’їжджаємо Стару Авдіївку, зокрема, і мікрорайон Східний. Ця частина міста перебуває під постійними обстрілами. Сюди практично не доїжджають волонтери і благодійники, а в багатьох людей, особливо похилого віку, немає можливості та сил добиратися до пунктів роздачі “гуманітарки”, розташованих у центрі міста. Ми привозимо їм ліки, їжу, речі для виживання. Все це зібрали та передали нам людьми, які живуть там, де війни немає. І, що найголовніше, ми не обмежуємося лише наданням гуманітарної допомоги. Наша місія ‒ обійняти й утішити, ми слухаємо їх і молимось за них», ‒ розповів рятувальник ХСП Олександр (Падре).

Служимо в таких точках, куди навіть деякі підрозділи ДСНС не хочуть їхати

Капелани, рятувальники та парамедики з власної згоди залишилися в найнебезпечнішому місці Авдіївки, що межує з так званою «промкою», бо в цьому районі Старого міста теж живуть люди і є малі діти. По житлових кварталах ведеться постійний артилерійський обстріл, служителі перші прибувають в обстріляні будинки, готові надати допомогу, за потреби евакуювати мешканців або засклити вікна, відновити дах чи стіни.

«Ми служимо в таких точках, куди навіть деякі підрозділи Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС) не готові їхати, а після останніх подій ‒ тим більше. А наші хлопці сказали, що будуть тут доти, доки буде потрібно. Зараз в Авдіївці вже є багато різних організацій, зокрема й міжнародних. ДСНС і Цивільно-військове співробітництво (CIMIC ‒ Civil-Military Cooperation) працюють тут за замовчуванням, бо це державні структури. 

З християнських чи волонтерських організацій, окрім ХСП можна виокремити Карітас, волонтерів Петра Дудника зі Слов’янська. Це ті, хто не просто тут працює, а хто тут уже тривалий час живе. Вони забезпечують їжею, одягом і всім необхідним. Але проблема в тому, що старші люди з-під “промки” по ту “гуманітарну” не дійдуть. Та й ніхто під градами не дійде. Тому служителі ХСП вирішили працювати в зоні, куди через великі ризики рідко заїжджають волонтери численних гуманітарних організацій. Саме тому ми в Старій Авдіївці», — розповідає командир ХСП Ігор Шулік (Шторм).

Без перебільшення: кожна година під обстрілами ‒ це унікальна історія. Таких історій уже сотні й кожна з них заслуговує на окрему розповідь. Ось одна з них, яку розповідає командир ХСП Ігор Шулік (Шторм):

«Уже більше п’яти днів Авдіївку потужно обстрілювали. Ми з командою прибули до житлового будинку, що в нього влучив снаряд, повністю розбив квартиру, де живуть люди. З нами був військово-тактичний медик, і ми терміново виїхали, щоб ліквідувати наслідки цього обстрілу. Квартиру було геть зруйновано, розбито газові труби, не залишилося ні вікон, ні стін, добре що хоч люди вціліли. Весь другий поверх був у вогні, й ми запропонували допомогти евакуюватися (зараз в Авдіївці працює наша оперативна група з п’ятнадцятьох осіб і тільки наших ХСП ‒ п’ять машин). Але з помешкання ніхто не виїхав… Цілу ніч тривали серйозні обстріли, на ранок ‒ поодинокі вибухи, наші хлопці налаштовані на подальшу працю тут до закінчення цієї напруги…»

Довідка: Християнська Служба Порятунку — екуменічне служіння, що об’єднує римо-католиків, греко-католиків, православних, баптистів, п’ятидесятників, протестантських харизматів, месіанських євреїв. Заснована на базі київської римо-католицької парафії Марії Матері Церкви, і нині до лав служителів входять капелани, рятувальники, медики, волонтери тилу, молитовники молитовного Щита, журналісти і психологи з різних конфесій. Центри ХСП розкинуто всією лінією фронту, зокрема й на «мінусах». Окрім Авдіївки, центри ХСП нині здійснюють гуманітарну та молитовну місію у районі Маріуполя, Станиці Луганської-Старобільську, Мар’їнки-Красногорівки та Бахмута.

Ел.пошта: hq@crs-center.org

Телефони штабу ХСП:
+38 (063) 913 6444,
+38 (097) 913 6444,
+38 (050) 913 6444

Адреси в інтернеті:
http://crs-center.org/
https://www.facebook.com/crsua/

Адреса:
м. Київ, бульвар Перова, 1-б (Парафія Пресвятої Діви Марії Матері Церкви)

Фото: веб-сторінка ХСП

понеділок, 13 лютого 2017 р.

13.02.2017р. Б. / Полтавські греко-католики передали светри та теплі шкарпетки до Авдіївки

11 лютого прихожани храму Пресвятої Трійці УГКЦ передали 5 мішків зі светрами та понад 50 пар теплих шкарпеток до Авдіївки.

Від початку гуманітарної катастрофи в Авдіївці полтавські греко-католики розпочали збір теплих речей для усіх тих, кого торкнулася війна в Авдіївці.

Катерина Якименко, пенсіонерка та парафіянка УГКЦ, вдень в’яже теплі шкарпетки, вкладаючи у цю працю вільний час та кошти. Жінка, незважаючи на похилий вік та незадовільний стан здоров’я, намагається послужити нашим воїнам та усім людям, які постраждали від наслідків війни на Донбасі. 

— Для мене така праця, — зауважує парафіянка, — є служінням нашим братам та сестрам на Сході нашої країни, які стали жертвами війни.

Згідно вчення Церкви, саме служіння ближньому виражає її внутрішню природу, глобальне покликання та виявляє, наскільки живою є та чи інша парафія. Це служіння ближньому випливає з нашого закорінення в Христі. Діяльна любов ближнього є покликанням і завданням кожного без винятку християнина.

— Розуміємо та усвідомлюємо, що життя парафіяльної спільноти — це не лише слухання Божого Слова, спільна молитва та участь у Святих Таїнствах, — говорить отець Юрій Кролевський, настоятель парафії Пресвятої Трійці, а й служіння нашому ближньому, тому, кому необхідна наша підтримка.

Кожного тижня парафіяни храму збирають пожертви для українських воїнів РУВ, переселенців та для тих, хто перебуває у якійсь життєвій потребі. 

Нагадаємо, Храм Пресвятої Трійці УГКЦ у Полтаві знаходиться за адресою: Липнева, 32 (за зупинкою ГРЛ). У разі додаткових питань: 050-661-30-35 (о. Максим).

Джерело:  Прес-служба парафії Пресвятої Трійці УГКЦ у Полтаві

неділю, 12 лютого 2017 р.

12.02.2017р. Б. / Блаженніший Святослав закликав вірних УГКЦ до молитовного стояння за Україну

Із таким закликом 11 лютого Глава УГКЦ звернувся до всіх вірних, перебуваючи в Дрогобичі з нагоди Всеукраїнської прощі монашества.

"Хочу сьогодні закликати усе наше монашество і вірних нашої Церкви до усильної молитви за Україну, адже, як ви всі знаєте, останні тижні були позначені найбільшими за останні два роки кровопролитними боями на Сході України", - сказав Блаженніший Святослав.

Патріарх УГКЦ пригадав вірним заклик Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ про безперервну молитву і піст за мир в Україні, датований 17 червня 2014 року Божого. "Щодня о дев’ятій годині вечора кожен син і донька нашої Церкви стоїть і молиться за Україну. Прошу вас не занедбайте цього стояння!" - сказав проповідник. Крім того, кожен день тижня є присвячений молитві в окремому наміренні: понеділок - за владу, вівторок - за ворогів, середа - за військо, четвер - за правоохоронні органи і поліцію, п'ятниця - за переселенців, поранених і постраждалих під час війни, субота - за усіх убієнних у цій війні, неділя - за мир в Україні.

"Кожна наша єпархія та екзархат мають визначений день строгого посту за Україну. Ми у Києві постимо у понеділок, розпочинаючи цей ланцюжок. Будь ласка, підхоплюйте його і не занедбуйте його!" - закликав вірних Блаженніший Святослав.

На думку Глави УГКЦ, богопосвячені особи мають бути для вірних прикладом і вчителями неустанної молитви й посту за Україну.

суботу, 11 лютого 2017 р.

11.02.2017р. Б. / Збірка необхідних речей для українських воїнів

На парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці (м. Львів, вул. Чукаріна, 5) відбулась чергова збірка необхідних речей для українських воїнів.

У списку найнеобхіднішого: засоби гігієни, медикаменти, одяг, крупи, кава, чай і т.д. Охочих допомогти тим, хто дбає про безпеку всієї України, відгукнулось чимало.  Координатор збірки – о. Володимир Дмитрів, а його помічники – учасники молодіжної спільноти «Християнська Душа».

Найбільше парафіяни і прихожани храму приносили домашню консервацію, крупи, медикаменти, печиво.  Окрім того, передавали  кошти на потреби військових.  Важливо, що до збірки долучились не лише дорослі, а й діти. Так учні прилеглих шкіл передавали плакати, власноруч зроблені листівки та вдячні листи. Навіть дошкільнята  проявили ініціативу та разом із вихователями підготували плакат, щоб виявити свою вдячність та підтримку.

Повідомила Мар’яна Ніколаєнко, голова МХС «Християнська Душа»

пʼятницю, 10 лютого 2017 р.

10.02.2017р. Б. / Кардинал Баньяско: Європа повинна віднайти свою душу

Кардинал Анжело Баньяско з Генуї зазначив, що європейська спільнота повинна відновити свій духовний і моральний напрям, бо у протилежному випадку на неї чекає соціальна катастрофа.

Промовляючи до журналістів у Неаполі під час зустрічі єпископів з південних регіонів Італії 9 лютого, кардинал, котрий є Главою єпископату Італії, сказав, що «або Європа віднайде свою душу – тут не йдеться про економіку і фінанси, а про моральні цінності, – або ж їй буде все важче і важче просуватись далі», повідомляє ANSA.

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 9 лютого 2017 р.

09.02.2017р. Б. / Святий Йоан Марон. Історія і духовність Маронітської Церкви

Сьогодні, 9 лютого, Маронітська Католицька Церква згадує святого Йоана Марона. Насправді Маронітська Церква знає двох святих Маронів. Один, власне святий Марон (+410), – це Отець і Покровитель Церкви, від якого вона й бере свою назву. Інший, святий Йоан Марон (628–707), – перший патріарх незалежного Маронітського Патріархату. Обидві ці персоналії були вкрай важливі для ліванської Маронітської Католицької Церкви протягом усієї її історії, у яку ми заглибимося сьогодні завдяки розповіді Його Преосвященства Муннера хай Алла, ординарія маронітської дієцезії міста Батрун.

Перший патріарх Маронітської Церкви – святий Йоан Марон

З Батруна розпочалася Маронітська Церква з її першим патріархом – святим Йоаном Мароном. Сталося це наприкінці VII століття. До того, як його призначили єпископом Батруна, Йоан Марон був настоятелем монастиря святого Марона на півночі Сирії, на річці Оронт. 

Тоді Батрун охоплював увесь північний регіон Лівану, де жили учні святого Марона, і належав до Антіохійського Патріархату. Але між 685 та 700 роками в результаті арабської навали виникли проблеми між мусульманами та християнами. Багато християн, візантійців, покинуло Сирію й виїхало в Константинополь, на інший бік сучасної Туреччини. Вони втекли зі своїм патріархом, а через війну, яка все тривала, єпископи не могли зустрітися, щоб обрати нового, тож у кінці VII століття Антіохійський Патріархат залишився без глави. Тоді народ вирішив, що сам здатен визначити очільника Церкви, і так священики, монахи та прості люди вибрали Йоана Марона, який жив тут, у горах, патріархом.
 maron 3
На початку VIII століття між арабами та християнами з Візантії, які мешкали в Сирії, виникла своєрідна угода. Мусульмани створили візантійцям сприятливі обставини для того, щоб повернутися до сирійської землі, дозволили їм жити своєю вірою, у спокої, під захистом халіфату – але за це християни не мали права брати участі в політичному житті. На таких умовах вони повернулися й у 702 році обрали свого патріарха Антіохії.
Люди, згуртовані навколо Йоана Марона, залишилися з ним і створили в Патріархаті Антіохії незалежну Церкву, яку назвали Маронітською і яку він очолив. Нова Церква прийняла відлюдницьку духовність, встановлену святим Мароном перед смертю в 410 році. 

Духовність Маронітської Церкви: наслідування прикладу святого Марона

Тоді святого Марона вшановувала вся Церква Антіохії, а сьогодні вшановує вся Вселенська Церква, на Сході й на Заході. Перші учні святого Йоана Марона жили в його відлюдницькій духовності: покидали світ, мешкали в горах, не будували палаців або великих монастирів тощо. Аскетичне життя, для якого вони відходили на гірські вершини, робило їх далекими від світу, великих міст і влади, але водночас – ближчими до Бога. Це була, отже, свого роду вертикальна духовність, віддання себе Богові, посту, молитві.
maron 2
Життя на вершинах гір забезпечувало також стратегічний захист у світі, який тоді перебував у стані війни. Земля, на якій ці люди мешкали, була сувора й мало придатна для землеробства, однак вони обробляли її, щоб жити достойно. Щоб жити гідно й водночас мати свободу слова та віри. 

Між цими двома рухами: вертикальним, тобто в напрямку Бога, та горизонтальним, тобто у спільноті, – й існувала духовність відлюдників, яка є водночас духовністю хреста. Хреста, на якому Ісус захотів померти, щоб узяти все людство з Собою та залучити його до Своєї божественності, до близьких стосунків із Богом. Послідовники святого Марона зберегли її протягом століть. 

Потім настав час, коли Маронітська Церква відкрилася назовні – і не тільки для Лівану. Спочатку вона просувалася на південь від гірської місцевості, де зародилася, потім за межі країни, у напрямку Палестини, на схід і на захід, до Єгипту та Європи, а протягом останніх двох століть навіть до Америки й Австралії. Зараз маронітів усюди є потроху.

Цікава історія мощів святого Марона в Батруні 

Коли Йоан Марон став патріархом, він узяв мощі святого Марона з монастиря над Оронтом, щоб покласти їх тут, на першому патріаршому престолі. Мощі залишилися тут навіть після того, як патріархи виїхали звідси, що відбулося доволі скоро: після смерті святого Йоана Марона в Батруні перебував іще тільки один патріарх, а наступні вирушили в гори в бік Джубейля, де колись проживали перші послідовники святого Марона.
maron 4
У хрестоносців, який прийшли в Ліван, була мета привезти с собою в Європу мощі східних святих. Одною з таких груп у 1130 році були італійці. Вони прийшли сюди, щоб ознайомитися з першим престолом маронітських патріархів, і попросили забрати з собою мощі святого Марона. Відвезли їх в Італію та віддали до великого бенедиктинського монастиря Святого Хреста, розташованого біля Фоліньйо, за 170 км від Рима й дуже близько до Ассізі. Єпископ із Фоліньйо сумлінно зберіг мощі святого, і люди з дієцезії та з околиць збиралися разом із маронітами на свято Марона, щоб ушанувати його.

У 1997 році єпископ цієї дієцезії, мій попередник, попросив у Рима й у Фоліньйо можливості повернути мощі святого Марона. Державний секретаріат Святого Престолу дав дозвіл, і нам повернули частину мощів, попросивши залишити іншу частину в себе, щоб далі вшановувати святого Марона разом із Маронітською Церквою. Ми отримали мощі 8 січня 2000 року, у Святий Ювілейний Рік, Рік Спасителя. 

Уроки на сьогодні

Ми, мароніти, але й усі наші друзі, які люблять Маронітську Церкву і бажають її присутності, як на Сході, так і на Заході, багато чого можемо навчитися від Отця й Покровителя своєї Церкви. 

Перший урок полягає в тому, щоб сьогодні, незважаючи на те, де перебуваємо – у Бейруті, у Дамаску чи в Єрусалимі, у Нью Йорку, у Парижі чи в Сіднеї, – ми зберігали елементи духовності, яку заповів нам святий Марон. Щоби плекали цю вертикаль близьких, прямих стосунків із Богом, що проявляється в молитві та в постах; щоб завжди довіряли, ніколи не боялися, обробляли свою ниву; щоб мали зв'язок духовний, але також моральний і матеріальний із нашою землею – від півночі Сирії до гір Лівану, звідки почалася Церква. Хоч би де жили мароніти, їхня ідентичність потребує зв'язку з тою святою землею, на якій стоїть патріарший престол і з якої до вселенської Церкви розійшлися наші святі. Ця земля дала нашим предкам силу протистояти всім переслідуванням із надзвичайною свободою та повною вірою й довірою до Бога. 

По-друге, повчальна ще одна подія з історії Маронітської Церкви – її відкритість до всіх церков, до всіх країн, особливо ж до Заходу. Підтримка братів із Італії та Франції давала силу вимагати, щоб Ліван був країною автономною, незалежною, суверенною для всіх своїх дітей, для всіх громадян – і християн, і мусульман. Наші маронітські предки завжди вимагали, щоб Ліван був країною-посланням, як назвав його святий Йоан Павло ІІ, і ніколи не вимагали, щоб ця територія стала виключно християнська. Ніколи. Вони могли це зробити, але добре знали, що Ліван – це країна свободи та братерства, у якій разом можуть жити розмаїті спільноти, втрата яких означатиме втрату ідентичності.

Третій і останній урок: мароніти завжди велику увагу приділяли культурі й освіті; вони жертвували всім, щоб дати хорошу освіту та відповідний культурний рівень своїм дітям. Це дозволило їм стати тут, у Лівані, та для всього Сходу попередниками не тільки християнського, а й великого арабського відродження. Це також заклик для нас сьогодні: бути готовими на жертви заради того, щоб наші нащадки зберегли культурний зв'язок з історією, цю відкритість до всіх культур, народів, цивілізацій світу. 
maronit 5
Примітка:
Наприкінці розмови ми запитали Муннера хай Алла, чи хоче він звернутися з якимись словами до українських християн, маронітів, але не тільки. Його Преосвященство відповів:

– Ми знаємо, що ви протягом століть вшановували святого Марона, що це не новий культ. Святий Марон має місце в храмах України як святий перших століть, святий вселенської Церкви. Тож передайте вашій Церкві в Україні усю нашу приязнь, єдність у молитві.

Розмовляв: о. Дієго Саєз Мартін ОМІ

Переклад з французької: Ольга Волинець, КМЦ

середу, 8 лютого 2017 р.

08.02.2017р. Б. / 12 лютого у храмі Пресвятої Тройці УГКЦ у Полтаві відбудеться виставлення мощей святого Йосафата (Кунцевича)

12 лютого у храмі Пресвятої Тройці УГКЦ у Полтаві відбудеться виставлення мощей святого Йосафата (Кунцевича), архиєпископа Полоцького, мученика за єдність Церкви в Україні.

Іван Кунцевич народився 1580 року у Володимирі-Волинському. У 24 роки він вступив до Монастиря Святої Трійці у Вільні та отримав монаше імʼя Йосафат. У 1609 році Кунцевича висвятили на священика. 

Помер священик у 1623 році від побиття противниками церковної єдності. Біля тіла мученика почали діятися чуда. У 1643 році Папа Урбан VІІІ проголосив Йосафата Блаженним, а через 224 роки Папа Пій ІХ прилучив Йосафата до Лику Святих Вселенської Церкви.

Перенесення мощей українського святого до собору св. Петра у Ватикані відбулось у листопаді 1963 року. Їхня історія є надзвичайно складною: після смерті Йосафата вони перебували у різних місцях Литви, Польщі і Білорусії. У 1916 році їх перевозять у костел св. Варвари у Відні, а у 1949-ому потрапляють з Австрії до Рима, де згодом були виставлені для загального почитання у соборі св. Петра, у вівтарі правої сторони престолу св. Василія Великого.

За словами сучасників, Йосафат Кунцевич був чудовим проповідником, турботливим пастирем, відданим справі спасіння віруючих і єдності між християнами. У 1923 р. папа Пій ХІ присвятив йому енцикліку під назвою «Ecclesiam Dei» («Церква Божа»). У ній понтифік підкреслював приклад його особистої святості, життя в чистоті і бідності. 

Крім того, Йосафат користувався великою повагою за свої інтелектуальні здібності. Під його редакцією виходили численні тексти про першість св. Петра, єдність Церкви, хрещення св. Володимира. Він видав катехизм і намагався адаптувати проповідь Євангелія до особливостей менталітету місцевого населення.

Папа Римський Іван-Павло II назвав Кунцевича «апостолом єднання». Св. Йосафат вважається покровителем України.

Отець Максим Кролевський говорить, що це дуже визначна особистість для Української Греко-Католицької Церкви:
— Кунчевич сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та прославився як борець за єдність Церкви. Його активна діяльність за єдність з Єпископом Рима викликала глибоке невдоволення серед противників.

Виставлення мощей священномученика розпочнеться о 10:00 недільним богослужінням — Божественною Літургією Івана Золотоустого. Опісля пройде молебень до святого Йосафата.

Храм Пресвятої Тройці УГКЦ у Полтаві знаходиться за адресою: Липнева, 32 (за зупинкою ГРЛ). У разі додаткових питань: 050-661-30-35 (о. Максим).

Роман ПОВЗИК

вівторок, 7 лютого 2017 р.

7.02.2017р. Б. / Команда Трампа в обороні своєї імміграційної покликається на св. Тому Аквінського?

Зіткнувшись з критикою стосовно імміграційної політики, команда Дональда Трампа вдалась до неочікуваного кроку – на захист позиції Трампа стосовно мігрантів використовують аргументи, взяті із «Summa Theologica» св. Томи з Аквіну.

Близький до Трампа інформаційний ресурс Breitbart опублікував статтю під назвою «Why Saint Thomas Aquinas Opposed Open Borders», яку підписує д-р. філософії Томас Д. Вільямс, професор етики, постійний науковий співробітник Центру з питань етики і культури Католицького Університету Нотр-Дам.

Пропонуємо до Вашої уваги кілька основних моментів з цієї статті.

Згідно зі св. Томою Аквінським – вчителем Церкви, кожна нація має право сама визначити, яких іммігрантів вона бажає прийняти, й у відповідності до цього будувати свою іммігрантську політику.

Св. Тома з Аквіну пригадує, що народ Ізраїля в Старому Завіті не ставився однаково до всіх іммігрантів. Представників деяких народів ізраїльтяни не приймали через їхній антагонізм стосовно народу Ізраїля. Навіть Тора приписує, що представники деяких народів можуть бути інтегровані в ізраїльський народ у третьому поколінні, зокрема єгиптяни та едомії. Представники ж інших народів, з якими стосунки були в край ворожими – аммонії та моавитяни не могли ніколи бути інтегрованими в народ Ізраїля. Більше того, амаликитяни мали бути не лише назавжди виключені з можливості стати ізраїльтянами, ізраїльтянам заборонялося навіть спілкуватися з ними, більше того, на Ізраїль накладався прямий обов’язок знищити цей народ.

Для св. Томи це було цілком раціонально й оправдано – по-різному ставитись до різних народів з огляду на їхню культуру та їхні стосунки з Ізраїлем. У своєму надзвичайно детальному коментарі св. Тома Аквінський також розрізняє три категорії іммігрантів у Старому Завіті.

Перша категорія – «іноземці, які подорожують Ізраїлем як подорожні», - на думку професора Вільямса, це відповідає сучасним відвідувачам з туристичною візою.

Друга категорія – «ті, які прийшли в землю Ізраїля жити як приходні», - професор Вільямс прирівнює їх до іноземців, які, не маючи громадянства, живуть в країні. В американських реаліях це – власники так званої «зеленої карти».

Третя категорія – «ті, кого прийняли в спільноту народу Ізраїля і допустили до Богослужіння», тобто, повноправні громадяни. Проте, як зауважує професор Вільямс, св. Тома Аквінський пише, що ізраїльтяни не приймали відразу в свою громаду, а щойно в другому чи в третьому поколінні.

Причиною такої поведінки св. Тома вважав те, що якби іноземцям відразу після їхньої інтеграції в ізраїльське суспільство було дозволено брати участь у вирішенні питань народного життя, то це могло породити чисельні небезпеки. Оскільки, як вважав св. Тома Аквінський, іноземець, не маючи в серці прагнення спільного народного добра, міг би спробувати вчинити щось, що було б великою небезпекою для народу, який його прийняв.

Тома Аквінський, як стверджує професор Нотр-Даму, вчив, що для того, щоб іноземець міг стати повноправним громадянином, він має пройти повну інтеграцію в національне життя, мову, звичаї, культуру й релігію.

Той, хто не є повністю інтегрованим, навіть не з своєї вини, якщо вони не знають народної історії, навіть з найщирішими бажаннями, не можуть приймати потрібні рішення для майбутнього добра держави й народу. 

Згідно з вченням св. Томи з Аквіну, в питаннях імміграції є обов’язок в першу чергу керуватися питанням національної єдності й питанням загального добра народу. На думку професора Вільямса, сучасні творці політики мали би частіше звертатися до досвіду минувшини, до творів великих святих і вчених минулого. Так, для прикладу, на переконання д-р. Вільямса, св. Тома з Аквіну показує нам, що второпне розрізнення між культурами і народами автоматично не означає несправедливу дискримінацію чи упередження.

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 6 лютого 2017 р.

06.02.2017р. Б. / 5 напоїв, які створили монахи

Багато що в цьому світі було створено руками працьовитих монахів. У тому числі і низка популярних у всьому світі алкогольних напоїв. Представляємо п'ять найбільш відомих.

Лікер «Шартрез»
alko
Виготовляють його французькі ченці картузіанці недалеко від міста Вуарон. Напій названий на честь монастиря Гранд-Шартрез, найстарішої обителі цього Чину, заснованої св. Бруно.

Згідно з легендою, в 1605 році французький маршал Франсуа д'Естре передав в картузіанський монастир Гранд-Шартрез манускрипт з описом «еліксиру довголіття». Довгий час рукопис лежав незатребуваним поки не потрапив на очі монастирському аптекарю Жерому Мобек. У 1737 року монахи стали виробляти цей еліксир в лікувальних цілях і продавати його мешканцям навколишніх поселень. Продається він і досі під назвою Elixir Vegetal de la Grande Chartreuse (Рослинний еліксир Гранд-Шартрез). Згодом з'явилися й інші види Шартрез: зелений і жовтий лікер.
Лікери виготовляються з використанням суміші рослин і трав, яку заготовляють два ченці монастиря Гранд Шартрез. Точний рецепт зберігається в таємниці, що дозволяє зберегти монополію на виробництво напоїв за картузіанським чином. До речі, це один з небагатьох лікерів, який продовжує дозрівати в пляшці і з часом він стає тільки кращим.

Трапістське пиво
alko_beer
Одне з кращих пив в світі, яке варять монахи трапісти. Назва пішла від монастиря Ла Трапп у Франції. Пивоварня існувала там вже з 1685 року.

Монахи-пивовари використовують особливі дріжджі, які викликають ферментацію при високій температурі. Ще одна з характерних рис цього продукту - пиво дозріває в пляшках. Існує чотири види трапістського пива:

Patersbier - «Пиво Отців», вариться для власного вживання монахами в стінах монастиря. Порівняно легке і просте.

Enkel - «Ординарне» пиво, традиційно ця назва застосовувалася до найлегшого пива, виробленого пивоварнею. Воно близьке до Patersbier.

Dubbel - «Подвійне» пиво. Міцний коричневий ель з гіркотою, високою щільністю і солодо-горіховим післясмаком.

Tripel - «Потрійне» пиво. Найміцніший з трапістських елів.
trappist_monk_brewery
З близько 170 трапістских монастирів у всьому світі лише 10 виробляють пиво і тільки вони мають право використовувати спеціальний логотип з написом «Автентичний трапістский продукт». Щоб отримати його, пиво має бути виробленене стінах трапісьткого монастиря, самими монахами або під їх наглядом. Прибуток, отриманий від реалізації пива, використовується тільки на утримання монастиря і благодійність. Наприклад, якийсь час  пиву La Trappe заборонили називатися трапістським, тому що після придбання пивоварні компанією Bavaria воно не відповідало всім необхідним вимогам. Втім, через деякий час це право їм повернули.

Цистерціанське вино з острова Сент-Онора
alko_wine
У 410 році святий Гонорій Арелатський заснував тут абатство, що стало одним з важливих духовних центрів півдня Франції протягом кількох століть. Кажуть, що саме тут в V столітті навчався святий Патрік. До речі, саме цьому, т.зв. Лерінському, монастирю належало невелике рибальське село Канни.

Острів регулярно піддавався нападам морських розбійників і сарацинів, які руйнували обитель. За часів Французької революції острів був націоналізований, але в 1869 році на Сент-Онора був заново заснований монастир, і поселилися тут цистерціанці, які почали вирощувати виноград і робити вино.
abbaye-saint-honorat
Воно має давню і важливу для виноробства традицію. Справа в тому, що після падіння Римської імперії виноробство в Провансі зійшло нанівець. Відродилося воно лише в V ст. Одним з небагатьох місць, де виготовлялося вино, було абатство на острові Сент-Онора. Зараз тут живе близько 30 монахів, які виробляють одне з найкращих вин на світі. Догляд за виноградниками здійснюється тільки вручну. А назви монаших вин, які подають до столів найіменитіших і забезпечених людей, звучать досить благочестиво: Saint Pierre, Saint Honorat, Saint Sauveur, Saint Salonius, Saint Lambert ...

Лікер «Бенедиктин»
alko_Benedictine_
Його винайшов в 1510 році монах обителі св. Бенедикта в Фекане (Франція) о. Бернардо Вінцеллі. На кожній пляшці можна знайти абревіатуру DOM, що позначає Deo Optimo Maximo (Господу, Кращому, Найбільшому). Виготовляється він з майже 30 видів трав.

Спершу бенедиктинці виготовляли лікер для своїх потреб, лікуючи хворих і вживаючи його заради зміцнення здоров'я і продовження життя. Однак новий напій дуже полюбився королю Франції Франциску I. Завдяки йому «Бенедиктин» став надзвичайно популярним, а монастир в Фекаме став постачальником королівського двору.
Benedictine_
Склад напою тримається в найсуворішому секреті. Тільки три людини одночасно могли знати всі нюанси його приготування.

За часів Французької революції абатство закрили. У 1876 році виноторговець Легран, що довідався склад лікеру, створив компанію «Бенедекин», що й випускає лікер. Причому власник отримав від глави Чину святого Бенедикта офіційний дозвіл на ексклюзивне право виробництва лікеру.

Шампанське «Дом Періньон»
alko_dom
Названо воно на честь винахідника технології виробництва шампанських вин - священика-бенедиктинця П'єра Періньона, що жив в XVII столітті. Він зробив дуже багато для сучасного виноробства.

Винайдене Періньоном вино стало головною визначною пам'яткою провінції Шампань, в якій і знаходилося його абатство Овільє. Як прийнято у Франції, вино стали називати по імені провінції - шампанським. Спочатку, зрозуміло, бенедиктинець тримав свій рецепт у таємниці. Процес виготовлення шампанського включав в себе безліч маленьких хитрощів, кожна з яких була надзвичайно важлива.

Так, о. П'єр Періньон розливав шампанське в товстостінні пляшки з «англійського скла», що дозволяло утримувати вуглекислий газ, який підривав бочки. Священик першим здогадався робити затички з кори коркового дуба і обв'язувати корки мотузкою, просоченою для міцності олією. Важливим було й те, що для створення шампанського він використовував суміш винограду різних сортів, через що букет вина виходив більш багатим.
perignion
Шампанське преміум-класу Dom Pérignon виробляє французька компанія Moët et Chandon.

Михайло Фатєєв