ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

суботу, 31 березня 2018 р.

31.03.2018р. Б. / Про банки, кредити й депозити: що каже Церква (+VIDEO)

З програми “Вечірні діалоги з душпастирем” на “Воскресіння. Живе радіо” з отцем Ярославом Микитчиним, духівником та заступником голови Патріаршого дому у Львові.

Дуже багато людей користуються послугою “миттєвих” кредитів. “Ми вам дамо, ви візьмете, будете щасливі й усміхнені”. Це наче добре, бо людина, яка не має на щось добре грошей, може їх взяти. Але досить часто люди, які не оцінюють реально ситуації, можуть дійти до фінансового краху.

Тобі треба виглядати найкраще. Тобі треба купити найкращий телефон. Тобі треба мати великий будинок. З одного боку, це показує людині, до чого треба рости, дає можливість для розвитку. А з іншого – той, хто не оцінює реально своїх фінансових, майнових можливостей, може потрапити у ще гіршу ситуацію.

Світ підсуває нам багато непотрібних речей, але маскує їх під виглядом найбільш необхідних. Той, хто живе у вигаданому світі, бачить тільки потребу й рекламу.

Важливою є мета, з якою банк приходить на цей ринок. В Біблії засуджується бажання нажитися на комусь.

Коли нам у банку дають договір, в якому великими літерами написано, що ми з того будемо мати доброго і дуже маленькими – про ризики, які в більшості випадків можуть настати, то це непорядно, бо людині не відкривають всього, що може статися. Напівправда є завжди гірша за брехню.

У Старому Завіті Господь фактично забороняє займатися лихварством. Але також у Новому Завіті є притча про таланти, де господар каже третьому слузі, який закопав один талант, що краще б він віддав ці гроші торговцям, і господар забрав би їх із відсотками. Не можна обдирати людей, а з іншого боку, людина, яка добре орудує твоїми грошима, не робить зла.

Банк, який дає кредит – ризикує. Якщо сприймати це, як допомогу і можливість іншому зробити щось своє, примножити – це не є гріхом.

Митрополит Андрей Шептицький спонукав Церкву засновувати кредитні спілки. Людям позичали гроші за дуже низькі відсотки, і вони могли засновувати власний бізнес і робити багатшими себе й державу, і також допомогти потім Церкві.


пʼятницю, 23 березня 2018 р.

23.03.2018р. Б. / Глава УГКЦ: «Уміти бути багатим – це мистецтво» (+VIDEO)

Багатіти в Бога – це означає ділитися багатством, тим, що я маю. Для того аби ділитися, не обов'язково бути багатим. Ми можемо ділитися своїм часом, увагою, знаннями, уміннями, талантами. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в ефірі інтерактивної програми «Живого ТБ» «Відкрита Церква» на тему «Бідність і багатство».

Що таке бідність? «Ця тема, – зауважив Патріарх УГКЦ, – різносторонньо досліджувалася, дискутувалася, зокрема у ХХ столітті. Багато вчених говорили про боротьбу з бідністю, навіть політики шукали саме визначення термінів "бідність" і "багатство"».

За його словами, з точки зору Божого Слова, Євангелія, Церква розуміє це поняття не в сенсі наявності чи відсутності якихось матеріальних ресурсів. «Ми намагаємося збагнути цю дійсність з точки зору наявності чи відсутності всіх необхідних засобів для повного всебічного розвитку людської особистості. Отож ідеться не лише про матеріальні речі. Ідеться про те, наскільки всі ті засоби, які має сьогодні людина, те суспільство, в якому вона живе, дає їй необхідні умови для розвитку її особистості».

Як відзначив Блаженніший Святослав, віруючі люди розуміють ці поняття, виходячи з віри в Бога. «Насамперед, – зауважив Глава Церкви, – нам треба зрозуміти, що джерелом всякого блага, джерелом нашого життя, метою нашого життя є сам Господь Бог. Ми всі повинні почуватися перед ним убогими. Чи ми маємо щось, чи не маємо. Чи ми є бідні, чи багаті, щодо Бога людина повинна завжди почуватися убогою. Бо джерелом всякого блага є Господь Бог». Каже Христос: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне».

«З іншого боку, Боже Слово нас запрошує багатіти в Бозі. Ми чуємо цю фразу в Євангелії. Вона пов'язана з таким твердженням: не від того, хто і скільки має, залежить його життя. А багатіти в Бога – це означає ділитися багатством, тим, що я маю. Для того аби ділитися, не обов'язково бути багатим. Ми можемо ділитися своїм часом, увагою, знаннями, уміннями, талантами і, очевидно, своїми ресурсами. Отож вміти бути багатим – це мистецтво», – вважає Предстоятель Церкви.

Як говорив Блаженніший Любомир, той, хто вміє бути багатим, уміє тим багатством послужити ближньому.

«Коли ми усвідомлюємо, що ті земні блага, які ми маємо як нашу власність, все-таки мають універсальне призначення, то вони допомагають нам багатіти не тільки накопиченням земних благ, але багатіти навіть тоді, коли ми їх роздаємо», – вважає Блаженніший Святослав.

Праведний митрополит Андрей Шептицький говорив, що коли ми закінчимо земне життя, нам залишиться лише те, що ми віддали ближньому.

«Отож мені б дуже хотілося, щоб у сьогоднішній передачі, роздумуючи над змістом багатства, над поняттям бідності, ми все-таки навчилися багатіти в Бога, а відтак, завершивши наш земний шлях, не так з повними кишенями, а з повним серцем, з повними руками добрих діл могли стати перед обличчя нашого Бога», – додав Глава УГКЦ.


вівторок, 20 березня 2018 р.

20.03.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (12.03– 18.03)

12-13 березня 2018 року, в Патріаршому домі у Львові відбувся дводенний курс-тренінг МАПа (Молодіжний Апостолят Парафій) для священиків Стрийської єпархії, які працюють з молоддю. Організатором курсу є Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ. Цей курс створений для священиків УГКЦ з метою допомогти зберегти сучасну молодь в Церкві, зрозуміти її мову, потреби та життєві пріоритети, а також запропонувати молоді християнські відповіді на питання, які ставить перед нею світ. Участь у курсі взяли кільканадцять священнослужителів з різних куточків єпархії.

В понеділок, 13 березня, в конференц-залі Львівської духовної семінарії Святого Духа (м. Львів, вул. Хуторівка, 35) відбулася березнева зустріч Інституту постійної формації духовенства Львівської Архиєпархії. Доповідачем став Преосвященний владика Йосафат, правлячий єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ. Тема зустрічі – нова Євангелізація. Владика звернув увагу на суть євангелізації у сучасному світі – проголошувати, а відтак навчати. Першочерговою повинна бути саме проповідь Божого слова, а вже тоді – катехизація, адже катехизувати можна лише віруючих, євангелізованих людей.

В середу, 14 березня, на запрошення Конференції Єпископату Польщі та Католицької Інформаційної Агенції з офіційним візитом до Польщі прибув Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. У програмі візиту Предстоятеля УГКЦ  зустрічі із ієрархами Римо-Католицької Церкви, представниками влади, журналістами ведучих церковних і світських часописів та телебачення. Також  Голова Конференції Єпископату Польщі висловив вдячність Главі УГКЦ за старання у справах польсько-українського примирення.

У четвер, 15 березня, у рамках візиту до Польщі, Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, зустрівся із п. Зджєжіславом Шіперою, Мазовецьким воєводою, та п. Вітольдом Пахльом, мером Варшави. Глава УГКЦ представив керівництву воєводства та столиці душпастирські потреби українців, які приїхали працювати до Польщі.  Керівництво воєводства і столиці запевнило Главу УГКЦ у тому, що буде докладати всіх зусиль, щоб забезпечити Греко-Католицькій Церкві у Польщі можливість мати власні місця для молитви і для плекання власної ідентичності вірних.

Важливим етапом офіційного візиту Блаженнішого Святослава до Польщі стала зустріч із Його Еміненцією кардиналом Кажімєжом Ничем, Архиєпископом і Митрополитом Варшавським. Кардинал Кажімєж розповів Блаженнішому Святославу про його допомогу нашим єпископам у Польщі відкривати душпастирські центри для духовної опіки над вірними Греко-Католицької Церкви, адже саме у Варшаві та на території Варшавської архиєпархії є найбільш сконцетрована присутність українських заробітчан.

В цей день  у Варшаві Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав презентував книжку-інтерв’ю "Діалог лікує рани. Про Бога, Церкву та світ". Презентація проводилася в прес-центрі Єпископської Конференції Польщі. Участь у заході взяли: Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав, кардинал Казімєж Нич, єпископ Артур Мізінський, редактор Кшиштоф Томасік. Книга опублікована на початку 2018 року у видавництві "Знак" у Кракові у 1030-ту річницю Хрещення Київської Русі.

14 березня, у Києві в Українському домі, відбувся Всеукраїнський форум сім’ї. У доповіді владика Богдан Дзюрах підкреслив про сучасні труднощі, завдані війною та міграцією, та від імені УГКЦ та його Глави Блаженнішого Святослава, подякував усім присутнім за те, що дотепер зробили і надалі роблять в цій ділянці, та висловив побажання, щоб цей Всеукраїнський форум сім’ї «став каталізатором ще більш масового, справді всеукраїнського руху задля захисту і промоції сім’ї та сімейних цінностей».

15 березня у Марійському духовному центрі Зарваниця відбулася V урочиста церемонія нагородження орденом «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука. Орденом нагороджено Андрія Трусова із Чорткова (посмертно), який загинув, рятуючи дитину влітку минулого року; громадську організацію ASAP Rescue, що займається проведенням рятувальних операцій під час катастроф та небезпечних ситуацій; український волонтерський медичний батальйон «Госпітальєри», що бере участь у війні на сході України (за час діяльності врятовано понад дві з половиною тисячі українських бійців); громадську організацію «Колиска життя» з Тернополя, яка надає кризову допомогу вагітним жінкам та їхнім чоловікам. Відзнаку також отримали Річард та Ольга Гарейчуки, які є засновниками громадської Організації «Армії SOS Канада», засновник реабілітаційного центру БО "Допоможи Собі Сам" Сергій Куршаков, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії Одеського національного медичного університету Володимир Грубнік та студент з Тернополя Володимир Скиба, який врятував людину, що тонула.

В Архикатедральному Соборі УГКЦ м. Тернополя в руки Архиєпископа і Митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія (Семенюка) було урочисто передано посвідку служби Папських Літургійних церемоній, котра засвідчує про те, що в неділю, 15 жовтня 2017 р. Б., перед служінням Божественної Літургії з обрядом канонізації, в каплиці Милосердя Папської базиліки святого Петра, Святіший Отець Франциск благословив дві корони чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої. Отець Паоло, хранитель Папської Захристії, засвідчив про те, що вбачає в цьому знак Божого Провидіння, у цей непростий для України час, коли на Сході країни триває війна.

В неділю, 18 березня, Громада української греко-католицької єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Аргентині, на чолі із своїм Владикою Даниїлом (Козлінським), відбула щорічну традиційну прощу до марійського відпустового міста Люхан, як одного з найбільш шанованих християнами Південної Америки храму базиліки Богородиці  у провінції Буенос-Айрес. У чисельній присутності вірних Божественну Літургію очолив Владика Даниїл. У проповіді єпарх закликав вірних не будувати егоїстичних амбіцій, а працювати задля розбудови Царства Небесного, а на євангельському прикладі єпископ розповів як ми повинні в нелегких обставинах  служити один одному. 

Пропонуємо до Вашої уваги:

АНОНСИ
22 БЕРЕЗНЯ 2018 РОКУ КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ПИТАНЬ ДУШПАСТИРСТВА У КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ ПАТРІАРШОЇ КУРІЇ УГКЦ ОРГАНІЗОВУЄ І ПРОВЕДЕ НАВЧАЛЬНИЙ СЕМІНАР ДЛЯ ДРУЖИН ТА МАТЕРІВ УЧАСНИКІВ АТО. Захід відбуватиметься за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 35, Патріарший Дім. Реєстрація триватиме до 19 березня включно за номером +380988125970 (Іванна) або на e-mail krdushpast@gmail.com
23-24 березня, в Івано-Франківську відбудеться перепоховання 134 останків жертв НКВС знайдених під час розкопок на Княгинині. Розпочнуться пам'ятні заходи в п'ятницю, 23 березня в меморіальному комплексі Дем’янів Лаз, інформує Бліц-Інфо. В СУБОТУ, 24 БЕРЕЗНЯ З 12.00 ДО 12.10 У ВСІХ ХРАМАХ МІСТА ТА ОБЛАСТІ ДЗВОНИТИМУТЬ У ДЗВОНИ В ПАМ'ЯТЬ ПРО ЗАКАТОВАНИХ НКВС ЛЮДЕЙ.
Патріарша Комісія у справах молоді УГКЦ випрацювала спеціальний навчальний курс МАПа (Молодіжний Апостолят Парафії), щоб допомогти душпастирям, які працюють із молоддю, набути практичних вмінь у тому, як найкраще знаходити підходи до молоді. А також, створити своєрідну платформу обміну унікальним досвідом, викликами, проблемами і спільним пошуком їх вирішення. Комісія у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії чи не найактивніше долучилася до цієї програми. Для священиків, які працюють із молоддю провели декілька зустрічей. До 1 квітня є можливість для усіх священиків, які працюють із молоддю, зареєструватися на новий річний курс МАПа. Детальнішу інформацію про курс шукайте на сайті МАПа навчальний курс про Молодіжний Апостолят Парафії для священиків УГКЦ.

четвер, 15 березня 2018 р.

15.03.2018р. Б. / 10 порад від Івана Павла II: як стати щасливою людиною?

Поет і поліглот, також актор, драматург і педагог, філософ історії, феноменолог, містик й представник християнського персоналізму – все це сказано про Івана Павла II, Папу римського і тепер уже Святого Католицької Церкви. Саме на честь канонізації Понтифіка, який своєю добротою і любов’ю змінив світ на краще, управління внутрішньої політики ЛМР проаналізувало основні філософсько-моральні погляди мислителя і підготувало десять порад: як нам, християнам, незалежно від будь-якої конфесії, стати щасливими людьми.
  1. Відкрийте свої серця і не перетворюйте їх на в’язницю зневіри та сумнівів.
  2. Ніколи не переставайти мріяти, адже наші мрії – «еліксир молодості». Папа Іван Павло II вважав, що саме спілкування з молодими людьми, їхнє натхнення дарують йому енергію змінювати світ на краще, пізнавати його.
  3. Не зраджуйте своє покликання, адже тільки тоді можна бути у гармонії з собою, коли ти займаєшся тою справою, яку любиш.
  4. Не бійтесь ризикувати заради доброї справи, не лякайтеся, коли потрібно відстоювати справедливість, цурайтеся лицемірства та зла.
  5. Прощайте своїм ворогам і живіть далі. Ненависть, на думку Святого Католицької Церкви, знищує людину, руйнує її душу, відволікає від головного – від краси світу і неповторності свого життя.
  6. Будьте добрими до світу, навіть якщо він готовий розіпнути вас, навіть якщо світ відвертається від вашої допомоги і відповідає лицемірною жорстокістю на ваше милосердя.
  7. Навчіться насолоджуватися сьогоднішнім днем, його ексклюзивною красою, надзвичайними можливостями. Минуле змінити не в наших силах, майбутнє – для нас невідоме. І тільки сьогодні маємо можливість  стати кралею щирості у бурхливих хвилях океану життя.
  8. Оберігайте свою родину як найцінніший скарб, друзів як ангелів-охоронців й вірте у щиру та жертовну любов.
  9. Сприймайте свої невдачі із посмішкою, не як трагедію, а як спробу чогось навчитися.
  10. Запам’ятайте, ніколи не пізно змінити своє життя, впустити Христа у свій дім, навчитися бути терплячими, бути собою і не відрікатися від істини.

середу, 14 березня 2018 р.

14.03.2018р. Б. / «СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ ЗДАВЛЕННЯ У СОБІ ЛИХИХ ПОЖАДАНЬ, ОБМОВИ, БРЕХНІ, КРИВОПРИСЯГИ»

Дорогі друзі. Ми роздумуємо над словами Св. Василія Великого про справжній піст. Святий, серед багатьох різних повчань, гарно дав визначення правдивого посту, який полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Ми християни стараємося провести цей час Чотиридесятниці з користю для наших душ і так, як цього навчає свята Церква, бо як каже сам Господь «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мк 8,36-37). Тому і піст прагнемо пережити з користю для наших душ, стараючись єднатися з Богом та здавлювати в собі всяке зло, творячи добро, як цього навчає апостол Павло: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12,21). Тому сьогодні ми думками зупинимося над тим, як важливо здавлювати у собі всяке зло і творити конкретне добро.

У щоденному нашому житті ми зустрічаємося з таким явищем, з чим свого часу не зміг змиритися апостол Павло. Читаючи його рядки, ми розуміємо, що так само, як людині його часу, так і нам є дуже непросто жити по-християнськи і бути праведними. Це вимагає від людини великих зусиль і то щоденних, і, звичайно, Божої допомоги. Апостол каже про себе, а в його словах багато-хто з нас впізнає себе: «Адже знаємо, що закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю... Бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. Нещаслива я людина!» (Рим 7, 14-15. 19-24).

Цей безпорядок в людині, коли вона одне розуміє, а друге вибирає – має свій початок у первородному гріху, коли наші прародичі вирішили, що своє щасливе життя можуть осягнути без Бога. Диявол вклав у їхнє серце зло, тобто бажання жити без Бога, а людина маючи свобідну волю вирішила попробувати. Її вибір був остаточним, стався гріх і той гріх безладу і непорядку передається з покоління в покоління. І, хоч у хрещенні ми отримуємо прощення первородного гріха, проте наслідки – ота схильність до зла у нас залишається, нас мордує, нам надокучає і робить нас «нещасливими».

Що ж робити? Як поступати, щоб оте щастя, яким насолоджувалися на початку наші прародичі Адам і Єва, відновити? Поки живемо на землі – триватиме боротьба. Це постійна внутрішня боротьба проти зла, але ця боротьба не може бути пасивною, але необхідно «добром» боротися проти зла. Тома Кемпійський навчає у своїй книзі «Наслідування Христа» (20) про пожадання так: «Змислове пожадання тягне тебе, щоб вийти; але коли та година промине, що приносиш ти додому, окрім тягаря на совісті та схвильованого серця?» а в іншому місці (6) говорить про шкоду від невладнаних пристрастей: «Гордий і захланний ніколи не має спокою; вбогий і покірливий в дусі заживає глибокого миру. Людина, яка ще не завмерла для себе геть чисто, хутко попадає у спокусу і навіть у дрібничках і марницях дається перемогти. Нерозумний і такий, що певною мірою ще тілесний та схильний до змисловості, не легко зможе остаточно відірватися від земних побажань. І тому він нераз сумно почуває себе, коли від них відвертається, та й будь-чого сердиться, коли йому не вдається. А коли досягне того, чого бажає, зараз непокоїть його недобра совість, тому що дав волю своїй пристрасті, а вона ніяк не веде до того спокою, якого він шукав. Так-то правдивий спокій добувається тим, що ведеться боротьбу з пристрастями, а не з тим, що їм догоджується. Тому нема спокою в серці змислового чоловіка, ані в того, хто віддався світовим справам, а тільки в душі того, хто ревний і духовний».

Окрім здавлення в собі лихих пожадань, християнин покликаний уникати всякої обмови, брехні і кривоприсяги. Можна сказати, що боротьба з собою є дуже різнобічною: боротися зі своїми пожаданнями з одного боку, і боротися зі своїм язиком, щоб не обмовити ближнього, не сказати неправди і не кривоприсягати, з іншого. Апостол  Яків (4,11-12) застерігає: «Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і закон судить. Коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець, а суддя закону. Один лише законодавець і суддя, який може спасти й погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?». Обмовляємо ми наших ближніх кожного разу, коли говоримо про їхні погані вчинки, коли ми їх перебільшуємо чи придумуємо, коли ми даємо оцінку наміру людини. Відомий католицький святий Франциск Салезій (1567-1622), казав про себе: «О, як би я хотів, щоб на моїх устах були ще попришивані гудзики з петельками! Тоді я мусив би їх за кожним разом при бесіді розстібувати і таким чином мав би більше часу, щоб перед тим, як говорити, подумати й замислитись».

А підсумком для нас можуть послужити слова апостола Павла – для нас, що ходимо до храму, служимо при храмі, називаємося християнами і хочемо з користю прожити час посту: «Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його. І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення. Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив»» (Еф 4,29-32).

о. Йосафат Бойко, ВС    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 13 березня 2018 р.

13.03.2018р. Б. / Вірменський священник розказав правду про благодатний вогонь

Благодатний вогонь в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі запалюється від масляної лампади, - стверджує один з настоятелів Храму, який представляє Вірменську церкву, Самуїл Агоян.

В інтерв'ю ізраїльському телебаченню він підкреслив, що нічого містичного в тому, що відбувається немає. «Бог творить чудеса, але не на потіху людям», - зазначив священик.

Нагадаємо, що кілька років тому подібну думку стосовно "чуда" сходження Благодатного вогню висловив відомий публіцист, священик Української автокефальної православної церкви Яків Кротов, який зазначив, що немає чуда сходження Благодатного вогню в Єрусалимі, оскільки справжній вогонь Духа Святого вчить критичному науковому мисленню. Про це він написав на своїй сторінці в Facebook.

Більше інформації про сходження Благодатного вогню в Єрусалимі:

понеділок, 12 березня 2018 р.

12.03.2018р. Б. / 5 способів пережити смерть рідного чи близького

У кожного з нас вмирав хтось з рідних чи близьких, можливо ставали очевидцями чиєїсь кончини, і, врешті-решт, ми також є не безсмертними. Колись прийде і наш час… Можна сказати, що смерть є невідмінним атрибутом нашого життя.

1. Memento mori…
Можна весь час роздумувати про смерть або про неї забути. Втім і до цього атрибуту нашого існування можна ставитися позитивно. Адже вона не лише нагадує, що ми тут не вічно, але і що треба жити, творити добро, любити інших, бо скоро нас не стане (Я. Твардовський).

Смерть є найкращим мотиватором, бо розумієш, що згаяний час не повернеться і другого шансу прожити цей конкретний день у тебе не буде. Можливо тому і ми поспішаємо, не любимо затримок, черг, очікування…

Коли пам’ятаєш про смерть, по-іншому сприймаєш світ, цінуєш кожну мить, як неповторну, живеш. Не тому, що боїшся втратити життя, а тому що його любиш. Бо дехто живе у постійному страсі перед невідомим… Прагнемо знати, що нас очікує там за дверима… Але єдиними ліками на танатофобію (страх смерті у науці) буде любов, а «досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Йн 4, 11).
    Святий Франциск Сальський казав, що страх перед смертю приносить більше шкоди, ніж користі.
2. Не шукайте живих серед мертвих…
Пам’ятаєте Марію Магдалену, яка стояла і плакала біля гробниці Ісуса, просила віддати Його Тіло. Коли Христос був живий і говорив до неї, вона Його не помічала, бо шукала мертвого серед померлих. Треба «залишити мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже» (Лк. 9, 60).

Батьки так прибиті горем смерті однієї дитини можуть не помічати інших… І це викликає великі страждання, бо останнім здається, що їх поховали живцем зі своїм братом чи сестрою.
Безперечно, смерть близького – величезна втрата для будь-якої родини, і, очевидно, їх ніхто не замінить, але це ще одна причина жити далі для інших і любити своїх дітей, братів чи сестер також і за свого померлого родича – удвічі більше.

3. Смерть – це свято…
Насправді, у християнстві смерть – це радісна подія – dies natalis (день народження для неба). І святкуємо ми не день появи на світ святих, а день їх земної кончини. Бо з перспективи неба все наше життя є приготуванням до його закінчення. Навіть наше Хрещення – це входження у смерть Христа, щоб мали участь і у Його воскресінні.

Свята Тереза з Ліз’є казала, що вона не вмирає, а входить у життя. Святий Франциск з Ассізі говорив про сестру смерть, бо для тих, які люблять Бога – вона єдина перешкода, яка відділяє творіння від Творця.

Учні Христа моляться про добру смерть, а не про те, щоб її оминути.

Бо добра смерть – це постійно жити у присутності Бога, ніби сьогодні твій особистий кінець світу і день Останнього Пришестя Христа до твого серця. Апостол Павло пише про смерть, як про найліпший із життєвих сценаріїв (Флп 1, 23).

Не всі до цієї зустрічі ще готові. Я не знаю, коли мене забере Господь, але впевнений, що Він обере найкращий момент для мого спасіння.

Тому хочу, щоб мій похорон був святом Христа Воскреслого, бо фізична смерть не найстрашніше, вона рано чи пізно прийде.

Жахливо, коли ти духовно мертвий і сморід твого егоїзму чути звідусіль. Бо зомбі – це не казка. Це люди, які живуть без Бога у гріху.

Вони рухаються, ходять, їдять своїх ближніх, але всередині відбувається розпад людяного і доброго.

4. Байдужість – це вже смерть…
Можна все життя огороджувати дітей від страждань, смерті і старості. Це не врятує від зустрічі, але загострить шок.

Можна говорити про смерть з точки зору надії і життя. Смерть – це не кінець, а початок, варто цінувати своїх близьких, просити у них прощення, любити.

Бо часто плачемо на похоронах не тому що втратили, але тому що не зробили: не сказали “люблю”, не відвідали, не допомогли або не подзвонили. Ми оплакуємо себе і свою байдужість.

Забуваючи про ближнього, ми хоронимо його у своєму серці. Але, якщо ми засвоїмо урок, сьогоднішні помилки стануть завтрашніми перемогами і цінним досвідом.

5. Сопричастя
Церква вчить про сопричатся святих, як один з догматів нашої віри. Це асоціюється із заступництвом святих у небі, проте всі, хто живе у Христі є в сопричасті один з одним. А також і ті, які у благодаті вмирають. Не лише святі, які радіють Небом, але і ті, хто перебуває у полум’ї милосердної і очищаючої Любові Бога. Похоронний обряд говорить, що наше життя змінюється, але не закінчується.

Олександр Бучковський

неділю, 11 березня 2018 р.

11.03.2018р. Б. / «СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ СТРИМАНІСТЬ ВІД ГНІВУ»

В часі Великого посту роздумуємо над словами Святого Василія Великого про правдивий піст, який полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Як християни, прагнемо постити з користю для нашого духовного життя і знаємо зі слів святих отців, що стримуючи себе від їжі, є дуже важливо не «їсти» своїх ближніх, тобто не ранити їх своїми словами і своїм гнівом. Сьогодні, отже, роздумуємо над тим, наскільки цінним у пості стримувати себе від гніву, як про це навчає апостол Павло: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4,31-32).

Гнів – це емоція, пристрасть, якою сьогодні відзначаються чимало людей, яких можна зустріти на вулиці, в лікарні, у школі, а може, навіть, і у церкві. Гнівлива людина стає неприємною для своїх ближніх і виявляє тим свою неповагу до них. Гнів дійсно псує відносини між людьми, відганяє радість і забирає здоров’я у людини. Тамувати свій гнів є досить непросто, але існує таке золоте євангельське правило: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт 7,12). Тому, не бажаючи, щоб на нас люди виливали свій гнів, і ми стараймося гнівливо не поводитися.

Апостол Яків також закликає: «Мої улюблені брати, хай кожен буде скорий слухати, повільний говорити, нескорий до гніву, бо гнів людини не сприяє справедливості Божій» (1, 19-20). Коли Святе Письмо через своїх авторів просить людину контролювати свої емоції і особливо гнів, то означає, що людина з Божою допомогою може тримати себе в руках і не спалахувати гнівом, а боротися і стримувати себе. У Святому Письмі, однак, говориться і про той випадок у єрусалимському храмі, коли Христос, побачивши безлад, продавців і міняйлів, свій гнів показав певними вчинками: «зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями і волами, гроші міняйлі порозсипав і столи поперекидав» (Ів 2,15-16). Це був «святий» гнів чи обурення, яким проявилася ревність за Божий дім, який повинен бути домом молитви, а не торговим домом. Випадки гніву, які зустрічаємо у Святому Письмі стосуються захисту якихось цінностей чи правди, захисту певних людей, а не якихось амбіцій, впертості чи самозахисту.

         Що робити християнам, які хворіють «гнівом»:
  1. Коли ми помічаємо, що ми гніваємося чи коли нам ближні на це звертають увагу, то важливо визнати перед Богом, що це зло, гріх і з цього посповідатися: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то – він вірний і праведний, щоб нам простити гріх наші й очистити нас від усякої неправди» (І Ів 1,8-9). Якщо людина кається за свій гріх і сповідається з нього, Бог його прощає.
  2. Не чекати кінця дня і не відкладати примирення з тими, на кого ми вилляли наш гнів словами, поглядом чи жестом, а вміти упокоритися і перепроситися з нашими ближніми, з тими, хто потерпів від нашого гніву: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4,26).
  3. Коли людина не хоче заспокоїтися і акумулює образи, то це може призвести людину до хворобливого стану – і виробити погану звичку гніватися і дратуватися. Гнівлива людина ставить себе на місце Бога і прагне відплатити за зло, а суд, як ми знаємо, належить єдиному Богові. Тому з таким станом треба терміново боротися, і спонукати себе бути лагідними у словах, поглядах і жестах: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12,21).
Правдивий піст, отже – це стриманість від гніву. Ніхто нам не дає права гніватися на ближніх своїх. Ти, брате і сестро, вмієш правдиво постити?

Приклад: притча Бруно Ферреро про гнів:
Жив собі один дуже запальний юнак. Одного разу батько дав йому мішечок із цвяхами і наказав забивати по одному цвяху в паркан, коли юнак не стримає гніву. Першого дня у ворітниці стриміло кілька десятків цвяхів. Другого тижня він вже навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість цвяхів, які він забивав у ворітницю, стала зменшуватись.

Юнак зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, аніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він жодного разу не втратив самовладання. Він розповів про це батькові й той сказав, що відтепер щодня, коли хлопцеві вдасться стриматися, він може витягати по одному цвяху з ворітниці.

Йшов час, і настав день, коли він зміг сказати батькові, що у паркані не залишилось жодного цвяха. Тобі батько взяв сина за руку й підвів до паркану: «Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки дірок у ворітниці? Паркан уже ніколи не стане таким, як раніше. Коли кажеш людині щось зле, в неї залишається такий само шрам як оці дірки. І неважливо скільки разів ти після цього вибачишся — шрам залишиться».

о. Йосафат Бойко, ВС   Авторська колонка

пʼятницю, 9 березня 2018 р.

09.03.2018р. Б. / Львівський псевдособор 1946 року (+photo)

Якщо в сучасному Львові мирно співіснують безліч християнських конфесій, то в часи атеїстичного комуністичного режиму така ситуація була недопустима. Після перетворення РПЦ на свою маріонетку радянське керівництво мало намір встановити релігійний контроль над усією територією СРСР, а тому Західну Україну та УГКЦ, що діяла в її межах, чекала трагічна доля. Апофеозом активної діяльності радянських спецслужб щодо цієї церкви став так званий Львівський Собор 1946 року, на котрому фактично було ліквідовано УГКЦ. В березні цього року виповнюється 72 роки від тих похмурих подій.
Президія Львівського Собору - А.Пельвецький, Г.Костельник та М.Мельник. 8 березня 1946 року
Президія Львівського Собору – А.Пельвецький, Г.Костельник та М.Мельник. 8 березня 1946 року
Починаючи від 1944 року, коли Галичина знову опиняється під радянською владою, однією з мішеней для радянських спецслужб стає Українська Греко-Католицька Церква. Очевидно, що радянське керівництво одразу розуміло, що обернути цю церкву на свою маріонетку їм не вдасться, а тому була обрана тактика помірного наступу. Початково відбувався ідеологічний наступ на УГКЦ, виражений в провокаційних статтях. Кульмінацією цього початкового наступу можна вважати публікацію статті Я.Галана «З хрестом чи з ножем?» 10 квітня 1945 року. З її тексту можна було зрозуміти, що доля вищого духовенства УГКЦ уже вирішена. І справді, вже вночі 11 квітня було заарештовано Митрополита Й.Сліпого, єпископів Н.Будку та М.Чарнецького і 20 активних священиків. Інших єпископів також було “вилучено” в короткий час. А 14 квітня була оточена Духовна Семінарія. Було заарештовано священиків-викладачів, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на військову службу.
Виступ о.Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви "возз'єднання". 8 березня 1946 року
Виступ о.Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви “возз’єднання”. 8 березня 1946 року
Після арешту митрополита та єпископів УГЦК була фактично обезголовлена, однак не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби, а тому мали намір і далі продовжувати свою боротьбу. Розуміючи, що навіть після арешту хоч усіх священників, віряни від своєї віри добровільно не відмовляться, було розроблено план про так зване «возз’єднання» греко-католицької церкви з православною церквою. Для його втілення необхідно було створити ініціативну групу з середовища самих же греко-католицьких священників, котра повинна була, згідно з інструкцій радянського керівництва, декларативно заявити про розрив із Ватиканом і переконати уніацьке духовенство до переходу в православ’я. Уже на кінець травня – початок червня 1945 року така ініціативна група була створена в складі трьох осіб, а саме пароха Преображенської церкви Гавриїла Костельника, а також священників Михайла Мельника та Антона Пельвецького з Перемиської та Станіславівських єпархій відповідно.
Голосування учасників Львівського Собору. 8 березня 1946 року
Голосування учасників Львівського Собору. 8 березня 1946 року
Діяльність ініціативної групи тривала майже рік. Її зусиллями, в поєднанні з терором радянських спецслужб, вдалося переманити до російського православ’я близько тисячі священників, більшість з котрих змушені були здійснити свій перехід не з власної доброї волі. Проте, ще більше греко-католицьких священників було арештовано. По завершенню діяльності ініціативної групи назріла ще одна проблема. Для проведення собору необхідні єпископи, але таких серед його прихильників не було. Для виправлення цієї ситуації в лютому 1946 року делегація ініціативної групи у складі 13 священників вирушила до Києва, де православний митрополит Іоан висвятив на єпископа А.Пельвецького  та М.Мельника. Цікаво, що Г.Костельник сан єпископа так і не отримав, оскільки був одружений.
Прибуття екзарха України Іоана до храму Св. Юра. 9 березня 1946 року
Прибуття екзарха України Іоана до храму Св. Юра. 9 березня 1946 року
Однак, скликаний на 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юрія собор канонічним все одно не став, оскільки скликали його священнослужителі уже РПЦ, а не УГКЦ. Цікавий той факт, що багато учасників субору були доставлені на нього безпосередньо радянськими спецслужбами, та й сам перебіг усього дійства відбувався під їхнім пильним наглядом та контролем. Як наслідок, збережених фотографій Львівського Собору практично не має, однак є документальний кінофільм, спеціально знятий з метою пропаганди. Завдяки зусиллям дослідниці Тетяни Ємельянової, котра провела кропітку працю з цим кінодокументом, ми маємо можливість побачити кадри з перебігу славнозвісного Собору.
Екзарх України Іоан зачитує учасникам Собору телеграму Патріарха московського і всієї Русі Алексія. 9 березня 1946 року
Екзарх України Іоан зачитує учасникам Собору телеграму Патріарха московського і всієї Русі Алексія. 9 березня 1946 року
Президію Собору складали отці Г.Костельник, А.Пельвецький, М.Мельник; секретаріат Собору – отці Ю.Ванчицький і М.Павлосюк, яких, до речі, ніхто не обирав. Очевидці цього дійства стверджували, що хоч за офіційними підрахунками делегатів було 216, насправді ж їх було значно менше, приблизно 140. 8 березня собор одностайно прийняв рішення анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р., відірватись від римської (папської) Церкви, повернутися до прадідівської православної віри та возз’єднатися з Всеросійською Православною Церквою в Радянському Союзі.
Учасники Львівського Собору співають "Многая літа" Патріарху московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року
Учасники Львівського Собору співають “Многая літа” Патріарху московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року
На другий день, 9 березня, Собор розглядав питання «канонічного оформлення» прийнятого рішення про «возз’єднання» з РПЦ. Засідання розпочалося спільною відправою літургії єпископами Макарієм, Нестором, Антонієм і Михайлом. Владика Макарій здійснив чин «приєднання до Православної Церкви» учасників Собор. Всі учасники зібрання мали підписатися під двома основними документами – зверненням до патріарха Московського і всієї Руси Алексія і телеграмою до голови Президії Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи.
Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року
Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року
Третій день Собору – Неділя Торжества Православ’я – розпочався Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у співслужінні чотирьох православних єпископів, у т. ч. Антонія Пельвецького і Михаїла Мельника. Це стало першою відкритою для сторонніх очей подією на Соборі.  На ознаменування «возз’єднання» патріарший екзарх подарував до храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської лаври.
Митрополит і Іоанн у супроводі єпископів і священиків з балкону архієписькопського дому благословляє вірян, котрі вперше дізнаються про "самоліквідацію" УГКЦ. 10 березня 1946 року
Митрополит і Іоанн у супроводі єпископів і священиків з балкону архієписькопського дому благословляє вірян, котрі вперше дізнаються про “самоліквідацію” УГКЦ. 10 березня 1946 року
Мешканці Львова дізналися про офіційну «самоліквідацію» УГКЦ тільки 10 березня. З того часу майже пів століття Українська Греко-Католицька Церква змушена була діяти у підпіллі, аж поки наприкінці 1980-х рр. не було відновлена її офіційна діяльність.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:
Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно / Т. Ємельянова // Архіви України. — 2009. — № 5. — С. 168-179.
Львівський псевдособор 1946 р. // http://naub.oa.edu.ua/2013/lvivskyj-psevdosobor-1946-r/
Ліквідація УГКЦ // http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/ugcc-liquidation/

четвер, 8 березня 2018 р.

08.03.2018р. Б. / Кардинал Мюллер скритикував план німецьких єпископів причащати протестантів, одружених з католиками

Кардинал Герхард Людвіг Мюллер піддав критиці документ німецьких єпископів, що за певних умов допускає Причастя для протестантів, одружених з католиками.

В інтерв’ю для «Die Tagespost» кардинал сказав що єпископи неправильно інтерпретували канонічне право і застеріг їх від нечітких заяв після публікації повного документу.

Канон 844 §4 дозволяє протестантам приймати Святе Причастя за дуже особливих «тяжких обставин». Німецькі єпископи зазначили, що це може стосуватись протестантів, котрі є одруженими з католиками і прагнуть покінчити із «серйозним духовним стражданням» та «прагнуть задовольнити голод за Євхаристією». Вони також повинні підтвердити «віру Католицької Церкви».

Проте кардинал Мюллер зазначив, що міжконфесійний шлюб не є «надзвичайною обставиною».

«Ні Папа, ні єпископи не можуть визначити по-новому таїнства як засоби для зменшення психічного страждання», - сказав він. – «Вони є ефективним знаком Божої ласки».

«Ми поважаємо добру волю і переконання наших братів-християн інших конфесій, однак ми також очікуємо, що нашу віру визнаватимуть як вираз наших переконань, а не заплямовуватимуть як продукт нашої впертості чи «консервативних» почуттів»,- додав кардинал.

За його словами, говорити про окремі випадки допуску до Причастя є «риторичною хитрістю». «Більшість віруючих не є теологами і не розбираються у всіх питаннях», - сказав він. – «Саме тому заяви Папи та єпископів щодо прийняття таїнств повинні бути настільки чітко приготовлені, щоб вони могли служити спасінню людства. Христос не заснував Вчительський Уряд для того, щоб він ініціював процеси, що ведуть до замішання», наводить слова кардинала Catholic Herald.

Джерело:  Воїни Христа Царя

середу, 7 березня 2018 р.

07.03.2018р. Б. / Базиліку IV століття знайшли… на дні озера! (+VIDEO)

Знайдення на території колишньої Нікеї руїн 1600-річного візантійського храму було одним із найважливіших археологічних відкриттів.

Рештки візантійського храму, датованого IV століттям нашої ери, були знайдені 2014 року на дні озера Ізнік у північно-західній Туреччині, в провінції Бурса. Саме в тому місці, де багато століть тому відбулися два Нікейські Собори — перший 325 року, а другий 787-го, пише Aleteia.

Будуть підводні паломництва?


Руїни храму було відкрито завдяки аерофотозйомці, яку проводили у зв’язку з інвентаризацією історичних і культурних пам’яток цього регіону Туреччини. На знімках чітко видно залишки базиліки на три нави. Рештки святині знаходяться приблизно за 20 метрів від берега озера.

Уже два роки говориться про плани відкриття у цьому місці підводного археологічного музею, аби надати туристам змогу оглянути руїни базиліки.

Історія храму в озері Ізнік


В інтерв’ю для «Hurriyet News» Мустафа Сахін, професор археології університету Улудаг в Бурсі сказав, що храм міг постати як плід І Нікейського Собору (який потім був визнаний першим Вселенським Собором Церкви). Його скликав 325 року імператор Константин Великий. У будь-якому разі, постання базиліки відносять до IV століття.

Храм Неофіта


Базиліку збудували на честь святого Неофіта. Це, звісно, гра слів і певний символ для наших часів, але Неофіт був цілком конкретним 16-річним юнаком, який загинув мученицькою смертю 303 року, в часи переслідувань християнства Діоклетіаном. Що цікаво, середньовічні зображення показують цього святого, як він гине на березі озера. Звідси припущення, що храм могли збудувати на місці смерті св.Неофіта.

Смерть ця не була легкою. Розлючені переслідувачі підвісили юнака на дереві, а потім роздирали його тіло залізними «кігтями». Потім його ще живим вкинули до розжареної печі, але святий мученик, перебуваючи там три дні й три ночі, надалі залишався живим. Зрештою один із поганських солдатів зарубав його мечем (деякі джерела пишуть, що заколов списом), і святий Неофіт відійшов до Господа. Так написано у святцях Американської Православної Церкви.

Як загинула базиліка


Археологи ствердили, що базиліка загинула внаслідок землетрусу — найімовірніше того, що був у цьому регіоні в 740 році. Храм ніколи не відбудовували, а його руїни, через зміну профілю земної кори, зрештою опинилися під водою озера Ізнік.

Відкриття решток стародавнього храму на дні озера Археологічний інститут Америки зарахував у 2014 році до 10 найбільших археологічних відкриттів.


суботу, 3 березня 2018 р.

03.03.2018р. Б. / Розуміння молитви

Ключем до відносин з Богом є єднання з первинними божественними відносинами – Отцем, Сином і Святим Духом. Іншими словами, це стосунки з Святою Трійцею, – пише Владика Петро Стасюк на своїй шпальті у газеті Церква і Життя.

У старому катехизмі згадка про Трійцю була однією з перших речей, яких навчали дітей. Трійця – це відносини між Богом-Отцем, Сином і Святим Духом. Молитва – це наші особисті стосунки між нами та тією ж Трійцею.

Очевидно, що більшість християнських Церков мають деяке посилання на Трійцю. Деякі, наприклад, мормони, свідки Єгови, деякі християнські вчені – ні. Християнські письменники кажуть, що відносини з Богом в Трійці є основою нашого молитовного життя, нашого християнського життя в цілому та нашого власного спокою душі.

Якщо у вас немає Бога, якщо він для вас нічого не означає, то вам дійсно випадає бути самому собі власним богом. Дуже багато сучасних людей насправді намагаються обирати саме цей шлях. Проте зв’язок з Богом дає нам певний спокій у світі, в якому ми живемо. Це схоже на старі часи, коли ми не замикали наші двері вночі і могли пройтися безтурботно будь-якою вулицею пізно ввечері. Це відчуття безпеки можна пережити через тісні стосунки з нашим Богом. Хоча деякі наші вулиці можуть бути небезпечними, душевний спокій і душа виходять з того, що Бог є з нами. Бог присутній лише довірливих і люблячих відносинах. Як наприклад стосунки в  ідеальному шлюбі. Немає шлюбу, якщо немає довірливих, люблячих відносин. Ви не можете знати Бога чи когось іншого, якщо не існує люблячої, довірливої ​​ситуації.
Якщо у вас немає Бога, якщо він для вас нічого не означає, то вам дійсно випадає бути самому собі власним богом. Дуже багато сучасних людей насправді намагаються обирати саме цей шлях.
Молитва можлива лише тоді, коли ми дозволимо Богові, який знаходиться в нашому серці, говорити з Небесним Богом. Це єдність між нами і Богом, що є у кожному творінні. Це є основою для кожної молитви. Лише після цього, молитовні слова можуть справді виходити з душі.
Ми повинні сказати Богові, що ми хочемо, але основна частина наших відносин з Богом набуває єдності з Богом, а не для отримання результатів, яких ми бажаємо.
Дуже хорошим місцем для початку молитви є запитати себе: “Що Бог хоче від мене зараз?” Відповідь на це запитання завжди позитивна. Якщо те, що ви чуєте, що Бог, каже вам, не йде від Духа Святого, а саме: “любов, радість, мир, терпіння, доброта,  довірливість, лагідність та самоконтроль, тоді ви мусите запитати себе, чи дійсно ваша молитва вже почалася.

Пам’ятайте, що деякі люди вважають молитва до Бога є те, що Він повинен знати чи виконати. Молитва до Бога має елементи, які Святий Павло описує як дари Святого Духа. Так, звичайно, ми повинні сказати Богові, що ми хочемо, але основна частина наших відносин з Богом набуває єдності з Богом, а не для отримання результатів, яких ми бажаємо.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії

пʼятницю, 2 березня 2018 р.

02.03.2018р. Б. / «СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ ЗДЕРЖЛИВІСТЬ ЯЗИКА»

В часі Великого посту роздумуємо над словами Св. Василія Великого про піст, справжність якого полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Ми, як християни, зазвичай постановляємо собі постити по-справжньому і сьогодні роздумуємо над тим, як важливо у часі посту стримувати свій язик. Знаємо бо з життєвого досвіду і з численних прикладів, що можна виглядати дуже побожними, і часто ходити до церкви, не доторкатися і не їсти м’яса, а той час «пожирати» ближнього свого, не стримуючи свого язика. А язик, як читаємо у Святому Письмі, то такий член, якого дуже важко вгамувати і «ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу» (Як 3,6). Отже, час посту – це час контролю над нашим язиком і над всім тим, що говоримо.

         Господь дав людині різні члени тіла і кожен член служить для добра, однак людина може використовувати ті члени тіла і для зла, бо ж людина істота свобідна, як бажає, так і чинить. Так само є і з язиком, який Бог дав людині, щоб вона спілкувалася зі своїми ближніми, прославляла Господа своїми молитвами та піснями, голосила слово Боже. Але людина, тим же самим язиком здатна і грішити: обманювати, говорити погані слова, тобто матюкатися, проклинати, осуджувати і  обмовляти, ображати ближнього в очі чи позаочі.  Апостол Петро в каже: «Улюблені, хто хоче життя любити й бачити дні добрі, хай береже язик від лихого, уста від слів лукавих» і «Очі Господні на праведних, і його вуха звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які лихо діють» (І Петра 3,10.12).

         Правдивий піст включає в себе практику любові до Бога і до ближніх, тобто виконання божих заповідей і ставлення з повагою і пошаною до своїх ближніх. Святіший Отець Папа Франциск в одній зі своїх проповідей застерігає вірних перед небезпекою вдаваного, тобто неправдивого посту, що супроводжується погорджуванням іншими людьми, допускаючи сварки і непорозуміння, непривітне ставлення до інших.

         Як часто можна почути в наших родинах та місцях праці чи навчання матюки, погані слова, інколи і прокльони. Багато робітників на будовах і місцях праці матюкаються дуже сильно. А це чиїсь сини, чоловіки і батьки, інколи це можна почути на вулиці і від дівчат. Ця звичка, неначе, укорінилася в нашому народі і чимало осіб на це, навіть, не звертають уваги. Інколи матюкаються наші вірні – ті, які ходять до храму, ті, які носять вишиванки і називають себе патріотами своєї Батьківщини і кажуть, що люблять Україну, а своїми устами безчестять нашу землю і Господа проганяють від себе.

         Не стримують язика і ті, хто чинять гріх обмови, осуду і очорнення. Інколи люди не помічають, як вони грішать, а інколи і оправдовують, мовляв «та ж я кажу правду». Скільки обмов у наших домах, у наших місцях праці чи навчання, у наших автобусах. Це може статися навіть і у церкві, куди кожна людина йде, щоб стати перед Господом, а не об’єктом різних балачок чи осудів. Скільки людей бере на себе відповідальність виносити осуд ближнім, інколи і священикам, єпископам. Але кожен гріх язика – ранить, вбиває, принижує, «з’їдає» свого ближнього, а тим самим і себе ставить на місце фарисея, який перед Господом почав себе порівнювати і за це його молитва не була прийнята: «Боже, я дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк 18,11). Цей фарисей є образом кожної людини, яка грішить осудом, обмовою, очорненням, де б та людина не знаходилася – вдома, на роботі чи навчанні, розмовляючи по телефону чи просто спілкуючись з друзями, а може викладаючи свої думки в інтернеті. Апостол Павло прямо каже: «Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших,а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його» (Еф 4,29).

         Ми знаємо таку приказку: «Хто інших обмовляє, той має злого духа на язиці, а хто слухає обмови, має злого духа у вусі». Тому, дорогі і боголюбиві християни, користаймо час посту, щоб контролювати наш язик – чи часом він не стає інструментом диявола – чи він не бреше, не осуджує, не обмовляє, не очорнює, не проклинає, не матюкається? Бо Господь у часі прийняття таїнств Хрещення і Миропомазання благословив наші уста, щоб вони Бога прославляли – тож будьмо людьми благословення – говорімо благі слова і стримуймо язик наш від всякого зла.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя