ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

пʼятницю, 30 жовтня 2015 р.

30.10.2015р. Б. / У Львові знайшли унікальні фрески капелана УПА Рафаїла Хомина

У Музеї народної архітектури і побуту у Львові, який люди називають «Шевченківський гай», у колишній каплиці монахів-студитів знайдено унікальні фрески початку ХХ століття. Нині це приміщення займає адміністрація музею. Одним із авторів фресок є монах-студит, отець Рафаїл Хомин, який був польовим капеланом Української Повстанської Армії

Відомо було, що у будівлі, яку займає адміністрація Музею народної архітектури і побуту у Львові, розташовувався монастир монахів-студитів і що тут була каплиця. У 1948 році один із монахів передав парафіянці ікону і наказав сховати і берегти. Це був ескіз для композиції, намальованої на стіні.
«Це – фреска. Техніка виконання по свіжому тиньку вапняними фарбами з фрагментами. Фреска у задовільному стані – знизу шар автентичного живопису, у 40-х роках його перемалювали зеленою фарбою, далі поверх зроблена затирка, у 70-і знову замальовано. Тут був зал засідань», – говорить реставратор Микола Толочко.

Фрески студійської іконописної школи

Понад 70 років довелось чекати, щоб фрески знайшли. Реставратори Унівського студійського монастиря відкрили кілька фрагментів. Вони припускають, що всі стіни приміщення є у фресках, а також й окремі кімнати у будинку, де у 30-і роки ХХ століття жили монахи-студити.

Фрески унікальні тим, що намальовані іконописцями студійського іконописної школи, створеної митрополитом Української греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким у 1927 році. Такі ж є в Унівському студійського монастирі, що на Львівщині.

Настоятель Свято-Іванівської лаври студійського уставу Юстин Бойко розповів, що віднайдені фрески у каплиці намалювали монахи, іконописці Рафаїл Хомин і Філатей Коць. Отець Рафаїл Хомин реставрував храм у Крилосі (Івано-Франківщина), був польовим капеланом УПА у 1944 році. У цьому ж році він загинув разом з бійцями, які потрапили у засідку. Зараз триває справа беатифікації отця. Філатея Коця також вважають одним із кращих іконописців ХХ століття.

«Для нас це є велика знахідка і цінність. Ми знали, що тут є монастирська каплиця, але записи не збереглись. Цього року ми вирішили пошукати. Митрополит Андрей Шептицький відповідною грамотою створив Свято-Іванівську лавру (нині територія Музею народної архітектури і побуту і парк «Знесіння») і цієї грамоти ніхто не скасовував. Він з братом Климентієм придбав спеціально для потреб лаври багато землі, купив будинок в управління залізниці для монахів (зараз тут розташовується адміністрація музею). Було запрошено архітектора і будинок добудували», – розповідає монах-студит Юстин Бойко.
Лавру і музей створив Андрей Шептицький

Спершу митрополит Андрей Шептицький у 1926 році мав намір створити Свято-Іванівську лавру, щоб тут монахи вчили молодь, зокрема сиріт, різним ремеслам, зокрема іконописному мистецтву. А талановиту молодь митрополит скеровував на навчання за кордон. На території лаври хотіли будувати церкву, але тодішній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький порадив митрополиту у 1930 році перенести до лаври дерев’яну церкву Святого Миколая з села Кривки, що на Турківщині. Донині цей храм є окрасою музею. Тоді ж народився задум на території лаври створити скансен (музей під відкритим небом) і перевозити сюди українські дерев’яні церкви, створити тут духовно-культурний осередок українців. Тут збиралась молодь та інтелігенція. Однак на заваді цим великим планам став прихід у 1944 році радянських «визволителів», ліквідація у 1946 році Української греко-католицької церкви.

До слова, у роки німецької окупації монахи-студити у своєму будинку переховували єврейських дітей. З приходом радянських «визволителів» у 1944 році монахів Свято-Іванівської лаври розігнали, когось арештували. Спершу територія пустувала, а потім у приміщенні монастиря зробили інтернат для сиріт.

«Хлопчиська почали церкву розбирати, про це дізнались українські патріоти, які ще у Львові були. А «Кайзервальд», як ще називали територію, де є музей, був панським лісом, його львів’яни любили. Коли дізнались, що церкву, яку переніс митрополит, нищать, вирішили написати Микиті Хрущову, щоб на цій території закласти парк, музей під відкритим небом, назвати його іменем Шевченка. Таку назву вигадали «Шевченківський гай», так вона і пристала, так і врятували дерев’яну церкву. Монахи тоді жили по усьому Львову, мені про це розповідав отець Юрій Макар, який тут жив», – каже отець Севастіян Дмитрух, який відновлював Унівський монастир.

Музей хочуть назвати іменем Андрея Шептицького 

Реставратори відкриватимуть усі стіни колишньої каплиці, щоб врятувати фрески доведеться працювати не один рік. Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець каже, що після реставрації фресок кімнату відкриють для відвідування.

Студити і коло львів’ян кажуть, що проситимуть у міської влади назвати скансен Музеєм української народної архітектури і побуту імені митрополита Андрея Шептицького, бо це відновить історичну справедливість.
«Офіційно у назві музею ніде немає «Шевченківський гай» – ця назва просто прижилась серед людей. Звісно, якщо буде прохання про надання музею імені митрополита Андрею Шептицькому, то ми звернемось до міської ради. Це ж або має бути ухвала сесії, або ж виконкому. Але львів’ян важко буде перевчити, бо всі говорять «Шевченківський гай», але офіційна назва може бути», – наголосив директор музею Роман Назаровець.

Музей народної архітектури і побуту перебуває у комунальній власності. Тут можна оглянути двадцять тисяч предметів народного побуту із сільської місцевості Поділля, Покуття, Буковини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та рівнинного Закарпаття. На 50 гектарах землі у мальовничому куточку міста зберігається 124 дерев’яних церков і хатинок, зразків людських осель XVIII-XX століть. А днями музей збагатився не лише новиною про унікальні віднайдені фрески, але й ще однією пам’яткою – студити відновили монастирську криницю, яка має свою історію. Монахи були без води, тому митрополит Андрей Шептицький придбав австрійський спеціальний механізм (кират). Кінь крутив коло, відтак механізм починав працювати і закачувати з глибин землі воду. Кират відновили, підсвітили, а над криницею звели каплицю, яку відкриють 1 листопада.

Галина Терещук

четвер, 29 жовтня 2015 р.

29.10.2015р. Б. / Владика Броніслав БЕРНАЦЬКИЙ: "Люди придумали ХЕЛЛОВІН через пустку в серцях"

- Не можна брати участь у ХЕЛЛОВІНІ, бо це така пастка від диявола. - Підкреслює єпископ.- Даси пальця - сатана відкусить руку, даси руку - проковтне все тіло, а якщо даси тіло, то забере і душу. Це дійство - є недобрим. Раджу уникати таких заходів, хіба, якщо є погроза звільнення з роботи - можна бути присутнім, але не заглиблюватися у подібне "святкування".

Інша справа - свято ВСІХ СВЯТИХ. Церква має свій ЛІТУРГІЧНИЙ календар - там є повний перелік урочистостей, спомину святих. Ці дні пригадують нам богатство Церкви. Кожен святий є людиною. Він переживав те, що і ми. Вони знають наші проблеми, і готові заступитися за нас перед Богом, якщо ми будемо взивати до них. Посередництво святих - НІЯКИМ чином не відтінює Ісуса Христа до якого маємо молитися у ПЕРШУ чергу. Вони лише допомагають нам ще глибше зрозуміти глибини християнства.

середу, 28 жовтня 2015 р.

28.10.2015р. Б. / Храмове свято Царя Христа УГКЦ у Луганську

У свято Царя Христа, 25 жовтня, парафія УГКЦ м. Луганська торжественно святкувала своє храмове і престольне свято. На Божественній Літургії було близько сорока осіб.

Настоятель храму і парох парафії о. Михайло Ющишин у своїй проповіді наголосив на важливості цього свята, на тому, що головний сепаратист сатана розділяє Царство Боже, він потягнув за собою у царство темряви та пекла третю частину ангелів небесних, спокусив Адама і Єву, що втратили рай земний, намовив вибраний народ, який взивав до Самуїла - хочемо царя земного, а потім до Понтія Пилата – нема в нас іншого царя, крім кесаря. Та Христос відновлює царство і найперше взиває – покайтеся, бо Царство Небесне близько… та Царство моє не від світу цього… Я – Цар, я на те й народився, щоб свідчити істину, і хто від істини, той слухає моє слово…

Прекрасним доказом прослави і визнання Христа як Царя була присутність на Літургії і вірних римо-католицької парафії, і двох православних священиків, які прийшли розділити з греко-католицькою громадою радість їх храмового свята.

Після многоліття Папі Римському, Блаженнішому Святославу, правлячому єпископу парафіянам та гостям у храмі Царя Христа було здійснено водосвяття, окроплення свяченою водою та мирування присутніх.

За святковим столом у парафіяльній трапезній вірні радісно ділилися враженнями, приємними згадками з минулих років, особливо втраченого 2014, коли не можливо було звершити Святої Літургії, висповідатися та причаститися. А потім ще довго лунали телефонні дзвінки від всіх вірних, розкиданих від Закарпаття аж до Луганщини, які вітали одні одних. Так парафіяльне свято луганських греко-католиків обійняло всю Україну і кожний відчував особливе тепло Божої Любові, як за «пазухою» у ЦАРЯ ХРИСТА!

Повідомив о. Михайло Ющишин

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

вівторок, 27 жовтня 2015 р.

27.10.2015р. Б. / У двобої з Системою Митрополит Андрей Шептицький і більшовицька влада

Митрополит Андрей Шептицький —особистість, яка встигла зробити за своє життя стільки, скільки, здавалось би, не під силу одній людині.

Аристократ зі спольщеного галицького боярського роду, багатий, освічений, обдарований, вродливий, Андрей Шептицький усе життя присвятив українцям. Владика знав десять мов, здобув правничу, філософську та богословську освіту. Маючи чудові перспективи зробити успішну кар'єру як римо-католик, він став монахом-єзуїтом, а згодом вступив до монастиря отців василіян, а отже, був навернутий до релігії більшості українців-галичан — греко-католицизму. Шептицький витрачав свої кошти, енергію, розум, поєднував українців у духовну, патріотичну, добре організовану спільноту, творив з них націю…

Великий авторитет митрополита Андрея Шептицького виходив далеко за межі українського суспільства. Тому за життя владики навіть більшовицький режим не наважився зазіхати на права церкви, яку він очолював. Ще до війни робилися безуспішні спроби схилити владику Андрея приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Лише 1946 року, вже після його смерті, було скликано неканонічний Собор у Львові, що заборонив УГКЦ і змусив греко-католиків піти у підпілля.

Андрей Шептицький не мав жодних ілюзій щодо сутності більшовицької системи. Про це свідчить пастирське послання, датоване 2 серпня 1936 року, "Осторога перед загрозою комунізму": "Коли большевики говорили про свободу, розуміли неволю, коли говорили про добробут, тим словом називали голод, коли говорили про ради, совєти, тим словом називали систему, в якій нікому не вільно висказувати своєї думки, коли говорили про владу селян, розуміли систему, в якій селянин змушений до безплатної роботи, за яку не дістає навіть достаточного кусника сухого хліба. А коли говорили про владу пролетарську, то пролетаріятом називали касту, що кров із народу витискає". Відомо також, що 1939 р. в маєтку Шептицьких у Прилбичах працівники НКВС розстріляли молодшого брата митрополита Андрея — Лева і його дружину; згодом у Катині загинув і небіж митрополита Анджей.

Цій спотвореній дійсності Андрей Шептицький протиставив свою місію, яку він, попри всі перешкоди, наполегливо здійснював усе життя: "Я хотів би обтерти сльози з очей тих, які плачуть, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабкий, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний. Я хотів би стати всім для всіх, щоби всіх спасти". Отже, це був глибинний конфлікт цінностей: більшовицькій політиці, яка силою нав'язувала суспільству свою "правду", було протиставлено жертовну працю на благо свого народу.
Шептицкий_3
Митрополит Андрей Шептицький. 1921 рік
Відразу ж після "Золотого вересня" 1939 р., тобто першого приходу більшовиків у Західну Україну, органи державної безпеки отримали завдання пильно стежити за митрополитом і його оточенням. У таємних інструкціях наголошувалося, що, зважаючи на великий авторитет УГКЦ у суспільстві, співробітники НКВС мають бути дуже обережні, аби своїми радикальними діями не налаштувати проти себе місцеве населення. Директивою НКВС СРСР №20177 щодо діяльності оперативних груп НКВС на території Західної України та Західної Білорусії від 15 вересня 1939 р. (тобто за два дні до вступу радянських військ на територію Польщі), було дано інструкції заарештувати насамперед поміщиків, дворян, капіталістів, урядовців, поліцейських, військових та ін. Проте наголошувалося, що арештів серед духовенства, особливо серед католиків, "поки що не здійснювати", а натомість збирати інформацію, яку можна буде використати так, щоб підірвати авторитет митрополита і УГКЦ.

У близькому оточенні Андрея Шептицького постійно намагалися знайти "слабку ланку". Згідно з повідомленням другого відділу УДБ-НКВС УРСР від 16 червня 1940 р. зазначалося: "Встановлено, що між керівництвом греко-католицьких єпархій і митрополитом Шептицьким з одного боку і єпископом Хомишиним — з іншого, з низки канонічних, особистих та інших питань є розбіжності, які можна використати для роботи з розкладання греко-католицької церкви і її керівництва". Було дано вказівку терміново зібрати і надіслати всі документи про суперечки між згаданими особами. Ця справа провалилася — єпископ Григорій Хомишин не піддався на провокації. Він був прихильником упровадження окремих елементів латинського обряду в УГКЦ (наприклад целібату серед священників), вступав у суперечки з Андреєм Шептицьким. Проте Григорія Хомишина так і не вдалося схилити до співпраці з НКВС. 1945 р. його заарештували, і того ж року він помер у Лук'янівській в'язниці в Києві. Під час візиту 2001 р. Папи Івана-Павла ІІ в Україну єпископа Станіславівського Григорія Хомишина долучили до лику блаженних.

Відомо, що митрополит Андрей Шептицький під час нацистської окупації, ризикуючи своїм життям і життям свого оточення, рятував євреїв у підземеллях львівського Собору святого Юра. Він також рятував в'язнів, яким на початку німецько-радянської війни пощастило втекти зі львівських в'язниць. Як згадує письменник-мемуарист, член ОУН Богдан Казанівський: "Уночі, з 23 на 24 червня 1941 р., у Бригідках, у Львові припинилися розстріли в'язнів, і НКВД з якихось невідомих причин опустило тюрму. Неприсутність енкаведистів у тюрмі використала тюремна обслуга (складалася з в'язнів) і розбила свою камеру, а також одну чи дві камери жіночі. Скоро жінки вийшли на вулицю і поскривалися де хто міг. Інші камери теж почали розбивати двері, декому це вдалося, і після довшого часу в'язні почали виходити на подвір'я, але в тому часі НКВД повернулося до тюрми й автоматним вогнем завернуло в'язнів до камер. У вівторок, 24 червня, НКВД у місті шукало за жінками, яким пощастило опустити вчасно тюрму. Того ж дня НКВД розшукувало теж і в забудуваннях св. Юра. Там нікого неприголошеного не знайшли, а відходячи, пригрозили: "Ми ще прийдемо і як когось неприголошеного знайдемо, всіх постріляємо, включно з вашим Стариком (тобто Митрополитом Андреєм)".

Шептицкий_4
Митрополит Андрей Шептицький з членами Українського центрального комітету. Ліворуч від нього — Володимир Кубійович (голова УЦК), праворуч — Василь Сімович. 1943 рік
Відступаючи на Схід перед стрімким наступом німецької армії, більшовики вчинили у в'язницях терор. Його жертвами, крім членів ОУН, стала безліч безневинних людей, якими були переповнені тюрми. Пізніше це вбивство радянська влада приписуватиме нацистам, проте переконливі докази вказують на те, що це злочини саме радянського тоталітаризму. Лише у Львові було знайдено тіла від 3 до 4 тис. в'язнів. Кілька тисяч людей було замордовано в інших тюрмах Західної України.

За свідченням Богдана Казанівського, 28 червня разом з ним із в'язниці втекли 500—600 зморених голодом осіб. Він зібрав коло себе більш як 20 сільських чоловіків, і вони кинулися рятуватися до Собору св. Юра. Їх впустили, хоча духовенство наражалося на смертельну небезпеку. Коли 29 червня врятованих запросили до їдальні на сніданок, чернець, який подавав їжу, розповів: "Наш Митрополит — то правдивий святець. Подумайте, коли ви вчора добивалися до брами, коли ми вже впевнилися, що ви дійсні в'язні, то тоді пішли до Їх Ексцеленції спитати, чи можна вас прийняти. І знаєте, що їх Ексцеленція сказали: "Впустіть їх, вони вже досить набідувалися, що буде їм, то й буде нам". Або ще одно — продовжував монах свою розповідь. Сьогодні рано ми знов запитували Їх Ексцеленцію, що не маємо чим вас нагодувати, бо запаси майже вичерпалися. І знаєте, що відповів Їх Ексцеленція? — "Брате, поділіться з ними тим, що маєте, як не буде нічого, то будуть вони голодувати і ми з ними".

Коли 30 червня 1941 р. у Львові ОУН проголосила Акт відновлення Української державності, його підтримав митрополит Андрей Шептицький. Проте ці надії на соборну Україну не були зреалізовані — план ОУН поставити керівництво Третього Рейху перед фактом уже проголошеної Української держави провалився. Це стало підставою для радянської пропаганди звинувачувати ОУН, УПА, а також УГКЦ у співпраці з нацистами. Однак затиснуті між двома найагресивнішими тоталітарними режимами Європи — більшовицьким і нацистським, учасники визвольного руху і духовенство УГКЦ як могли боролися за свій народ та його інтереси.

Після так званого другого приходу більшовиків на Західну Україну в 1944 р., задля збереження церкви та її вірних, владика Андрей шукав способів порозумітися з радянською владою. Він листувався, приймав у себе її представників, запевняв їх у своїй підтримці, а також планував передати Й.Сталіну листа з подякою за визволення України та сто тисяч карбованців на потреби Червоної армії. Проте, очевидно, добре розумів, що все це було марно: "Вони (більшовики) хочуть нас знищити і планомірно знищують".

Радянські органи держбезпеки пильно стежили за митрополитом. Про це свідчать детальні звіти про зустрічі, подробиці розмови з Андреєм Шептицьким та його оточенням. Зокрема, у доповідній записці підполковника держбезпеки Каріна "Про розмову з головою уніатської церкви митрополитом Андреєм Шептицьким" на ім'я наркома держбезпеки УРСР С.Савченка, датованій 4 вересня 1944 р., дано оцінку перспективам контактів з митрополитом: "В областях Західної України, де релігійність населення залишається надзвичайно підвищеною і де панування уніатів, за наявності переважної більшості уніатських приходів, є домінуючим, авторитет митрополита Шептицького продовжує бути непорушним. Виходячи із цих обставин, нам слід шукати форму, в якій можна було би використати Шептицького для зміцнення нашого впливу серед широких мас населення Західної України, а також для боротьби з бандерівським рухом. З точки зору тактичної, Шептицького не слід балувати частими до нього візитами представників влади. Однак треба частіше, під тим чи іншим приводом, витягувати його представників до м. Києва, де їх зручніше буде обробляти з тим, щоби підпорядкувати уніатську церкву нашому впливу".

Ще в грудні 1939 р. виникла агентурна розробка "Ходячі" на основі даних "про антирадянську діяльність глави уніатської церкви митрополита-графа Андрея Шептицького та його оточення". Про важливість цієї справи свідчить те, що вказівки щодо формату роботи з митрополитом Андреєм надходили з Москви від наркома держбезпеки СРСР В.Меркулова наркому держбезпеки УРСР С.Савченкові особисто. Так, згідно з витягом з шифрограми, отриманої В.Меркуловим 

20 жовтня 1944 р., С.Савченкові прямо було вказано: "Враховуючи великий авторитет митрополита Шептицького, слід безумовно використати його в потрібному нам напрямку і, очевидно, це можна зробити незалежно від того, наскільки Шептицький щирий у своїх заявах. З цією метою необхідно від імені тов. Каріна як виконуючого обов'язки Уповноваженого Ради зі справ релігійних культів при Раді Міністрів УРСР послати Шептицькому листа, в якому Карін просить Шептицького відправити у відрядження в Київ свою особисту довірену особу".

Оскільки, як відомо, 1 листопада 1944 р. владика Андрей помер, листа Й.Сталіну і кошти Червоній армії повезли до Москви вже після його смерті. Цю місію випало виконати священикові УГКЦ, професору філософії Гавриїлу Костельнику. Ще до війни, 1940 р., радянські органи держбезпеки безуспішно намагалися його завербувати, за що потім помстилися: заарештували і згодом розстріляли його сина. Проте вже 1946 р. саме Костельник очолив ініціативну групу з підготовки та проведення Львівського церковного собору, а 1948 р., за нез'ясованих обставин, його було вбито у центрі Львова.

Похорон Андрея Шептицького, який відбувся 5 листопада 1944 р. в Соборі Святого Юра, також був під пильною увагою, чи радше прицілом, радянських органів держбезпеки. У доповідній записці наркома держбезпеки УРСР С.Савченка "Про смерть голови греко-католицької церкви митрополита графа Андрея Шептицького, про розмови з представниками цієї церкви і про настрої її керівних кіл" було зазначено: "На похороні в соборі "Святого Юра" були присутні до 20 тисяч віруючих українців. У похоронній процесії довкола собору "Святого Юра" і по деяких центральних вулицях міста налічувалося до 5 тисяч людей на чолі з єпископатом греко-католицької церкви і 200 священиками. На труну митрополита Шептицького був виложений 31 вінок. Характерно відзначити, що значну кількість вінків було покладено від учнівської молоді середніх шкіл і студентів вищих навчальних закладів міста Львова, від наукових працівників і навіть артистів. На стрічках вінків були, наприклад, такі написи: "Батькові народу від медінституту", "Батькові від учнів 9 класу 5-ї середньої школи", "Князю церкви від села Соколи". Історик Ярослав Дашкевич, якому тоді було майже 18 років, так згадує похорон митрополита: "Я відчував це як кінець певної важливої — і світлої, і темної — епохи… Похорон, як на ті часи, був величавим, видимих перешкод не було. Відверті й жорстокі переслідування почалися вже після смерті Великого митрополита".

Шептицкий_1
Похоронна процесія на вулиці Сапіги у Львові. 5 листопада 1944 року
Наступником митрополита Андрея Шептицького став Йосип Сліпий. Робилися безуспішні спроби зіштовхнути між собою на ґрунті амбіцій Йосипа Сліпого і брата митрополита Андрея архімандрита ченців Студійського уставу Климентія Шептицького. Крім того, спекулювали на тому, що Йосип Сліпий нібито не мав такого авторитету, як покійний митрополит Андрей. Проте за відмову підписати скасування Берестейської унії 1596 р. і приєднати греко-католиків до Російської православної церкви митрополит Йосип Сліпий відбув 18 років в ув'язненні, на засланні й каторжних роботах. Після несподіваного звільнення 1963 р. і від'їзду до Ватикану він усі сили поклав на розбудову УГКЦ на Заході, не полишаючи надії на її легалізацію в Україні. Перед від'їздом до Риму Йосип Сліпий таємно висвятив у Москві на свого місцеблюстителя ігумена підпільного Тернопільського монастиря Василя Величковського, життя якого також є прикладом послідовного виконання свого священичого обов'язку у в'язниці, виправно-трудових таборах і на засланні, які він пройшов. Така жертовна праця на користь свого народу руйнувала брехню радянської пропаганди.

А проте чотири десятиліття, від знищення УГКЦ 1946 р. — і до її легалізації 1989-го, здійснювалася цілеспрямована кампанія з дискредитації уніатів. Яскравою ілюстрацією цього може слугувати публікація в газеті "Вільна Україна" за 1 березня 1946 р.: "За активну зрадницьку і підсобницьку діяльність на користь німецьких окупантів слідчими органами арештовані Сліпий Й.А.(…), Чарнецький М.А., Будка М.М., Хомишин Г.Л., Лятишевський І.Ю. — єпископи уніатської церкви. При арешті у названих осіб знайдені документи, які викривають їх у злочинних зв'язках з німецько-фашистськими окупантами, зокрема з гестапо та іншими німецькими каральними й розвідувальними органами. На попередньому слідстві заарештовані визнали себе винними у проведенні ворожої діяльності проти СРСР. Обвинувачені на слідстві розповіли, що, використовуючи своє керівне становище в греко-католицькій церкві, вони активно допомагали німецько-фашистським окупантам уганяти до німецької каторги українське населення і сприяли виконанню грабіжницьких повинностей, встановлених німецькими окупаційними військами".

Ця, спотворена радянською пропагандою інтерпретація активно пропагувалась в умовах повного контролю за інформацією з боку держави. Діяльність Андрея Шептицького на тернистому митрополичому шляху радянські псевдонауковці і публіцисти назвали "шляхом ганьби і зради". Заперечували навіть його філантропічну діяльність. УГКЦ пережила цей період переслідувань у підпіллі. Духовенство і вірні УГКЦ були прикладом мужності в радянських таборах. Демагогії радянської пропаганди було протиставлено реальний подвиг церкви та її вірних.

2015 р. декретом папи Франциска Андрея Шептицького оголошено праведником. Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук, повідомляючи цю новину, зазначив: "Ми знаємо, що вже на смертному ложі, коли його тілесні очі закривалися, він побачив наше майбутнє: Україна після великого руйнування встане зі свого упадку. Мир, злагода, висока культура запанують у ній, але щоб це сталося, треба молитися…". Андрей Шептицький мріяв про об'єднання греко-католицької церкви не лише з православними України, а й з усім православним Сходом. Митрополит вважав, що УГКЦ може стати тим мостом, що з'єднає Східну і Західну християнську церкву. Гаслом його життя були слова Ісуса Христа: "Щоб усі були одно".

Любов Крупник 

понеділок, 26 жовтня 2015 р.

26.10.2015р. Б. / Владика Венедикт вручив о. Степану Сусу відзнаку синкела - хрест з прикрасами

У неділю, 25 жовтня 2015 року, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла відбулась Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний владика Венедикт. Після спільної молитви настоятель Гарнізонного храму та синкел Львівської Архиєпархії УГКЦ у справах капеланства о. Степан Сус отримав з рук владики відзнаку синкела – нагрудний хрест з прикрасами. 

Як відомо, згідно з попередньо прийнятим рішенням Архиєпископа і Митрополита Львівського УГКЦ Ігоря, кожен священик, який виконує уряд синкела, має право носити цей хрест.

Довідка. Митрополит Львівський УГКЦ Висопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк) своїм декретом (Вих. ЛВ 12/202) від 23 лютого 2012 р. Б. відповідно до канонів №246 та №247(§1) ККСЦ іменував отця Степана Суса синкелом Львівської Архиєпархії УГКЦ у справах військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт. Відповідно до декрету синкел наділений звичайною, вікарною і виконавчою владою у сфері капеланства та координує працю Центрів: Військового, Студентського та Опіки Сиріт.

неділю, 25 жовтня 2015 р.

25.10.2015р. Б. / Як виховати громадянина-патріота за допомогою християнського вчення обговорили на семінарі у Зарваниці

23 жовтня у Марійському духовному центрі «Зарваниця» працівники Борщівського районного методичного кабінету провели семінар на тему «Духовно-культурна основа формування громадянина-патріота». Учасниками семінару стали заступники директорів шкіл району з навчально-виховної роботи. Ініціатором заходу стала завідувач БРМЦ Оксана Король.

Захід розпочався Божественною Літургією, яку очолив о. Микола Медюх. Опісля в приміщенні конференц-залу отець виголосив доповідь на тему «Господнє благословення. Школа, сім`я і Церква в духовному становленні особистості».

«Виховання і навчання будуть успішними, коли сім`я, школа і держава будуть співпрацювати з Церквою, - зазначив о. Микола. - Божа педагогіка у тому, що Господь кличе людей до навернення, до покаяння».

Досвідом впровадження християнських цінностей у систему освіти поділилась директор колегіуму для дівчат «Знамення» Анна Зварич, яка зокрема зазначила: «Які б не мала дитина блискучі знання, але успішною і людяною з виконанням своєї місії на землі вона може стати лише тоді, коли навчиться з допомогою правильної системи цінностей розрізняти добро і зло. І ця система цінностей є цілком природно відповідна людині – це система християнських цінностей. Вона дозволить забезпечити, якщо буде закладена вчасно у людину, від багатьох помилок, яких потім у житті дуже важко виправити. Отже, це те, без чого неможливий повноцінний розвиток громадянина і повноцінний розвиток суспільства».

Учасники семінару відтак молились Хресну дорогу, відвідали усі святині духовного центру, поклонились чудотворній іконі Матері Божої Зарваницької і на закінчення відвідали обласний заклад освіти колегіум «Знамення». 

суботу, 24 жовтня 2015 р.

24.10.2015р. Б. / «Майбутнє нашого народу не є справою тільки влади, це є справа всього народу» – Блаженніший Любомир в інтерв’ю для журналу «Наш Собор»

Редакція журналу «Наш Собор» вирішила поцікавитись, як правильно обирати людину, яка хоче стояти у керма нашої держави. Думку про це, для журналу «Наш Собор» висловив Архиєпископ-емерит УГКЦ, Блаженніший Любомир (Гузар). У розмові ми дізнались, якими принципами потрібно керуватись при виборі гідного політика.

Слава Ісусу Христу! Ваше Блаженство, перш за все дякуємо, що виділили нам свій дорогоцінний час! Мабуть, не одна людина може позаздрити Вашій активності в соціальному житті. Знаємо, що попри поважний вік та проблеми з зором Ви все ж таки багато свого часу присвячуєте різним добрим справам для нашого народу. В чому секрет такої активності?

Кожен прожитий день є дуже важливим! Ми хочемо будувати Україну. Щоб її будувати – звичайно, потрібно працювати і залучати до цієї праці багатьох людей. Майбутнє нашого народу не є справою тільки влади, це є справа всього народу. До будівництва нашого майбутнього мусить ангажуватись весь народ. Потрібно усіх заохочувати до невтомної праці. Адже спільними силами можемо зробити багато добрих справ. Коли всі разом не будемо працювати, то відповідно і нічого не зробимо. Тому стараюсь бути серед всіх людей, адже для мене є дуже важливо, щоб разом з усіма творити добре майбутнє України і нашого народу.

Нещодавнов медійному просторі України з’явилась звістка про те, що Блаженніший Любомир очолив список моральних авторитетів України. Як Ви сприйняли цю звістку? Що сьогодні означає бути моральним авторитетом?

 На мою думку, трошки перебільшили, що мене поставили перед Ліною Костенко. Адже це постать, яка довгі роки представляє найкращі традиції української літератури та духовності. Я був здивований, що мене поставили перед нею і мушу зізнатись, що мені навіть було до певної міри прикро та неприємно. Вважаю, що перші місця належать таким особам, як Ліна Костенко, адже такі люди в жорстокі часи терпіли і несли тягар відповідальності за добрі та правдиві вчинки для України.

Як повинна жити людина, щоб потрапити у такий список?

 Людина набирає моральних якостей тоді, коли живе та керується духовними, правдивими та здоровими цінностями. В такий спосіб людина набирає морального авторитету. Потрібно пам’ятати, що ніхто не стає авторитетом сам від себе! Люди приймають когось, починають довіряти тоді, коли хтось говорить правду і сам живе нею. Такій людині народ хоче довіряти, таку людину хочуть слухати і за такою людиною хочуть слідувати.

У багатьох цитатах Вашого авторства мовиться: «Будьмо людьми!» Яка вона, добра людина?

Бути людиною означає бути тим, ким Бог мене сотворив! Це означає шанувати Божий дар, яким є гідність. Людина є чимсь дуже цінним, бо Господь Бог її сотворив. Людина – це Божий твір, якому Бог дав цю гідність. В одній молитві Божественної Літургії роздумуємо словами: «Господь Бог сотворив людину на свій образ і на свою подобу і різними дарами її прикрасив». Будучи свідомим того, що людина є твором Божим, вона повинна старатися пізнати себе та з відповідальністю ставитися до тієї гідності. Розпізнати Людину з великої букви можна по тому, як ми відходимо від неї: чуємося кращими, чуємося, що чимось збагатились, що щось доброго прийняли від такої людини.

Незабаром українці матимуть черговий екзамен – ще одні вибори. Чим ми повинні керуватись, обираючи добрих керманичів місцевих самоврядувань?

Пригадую перед виборами секрет певного чоловіка, якого він назвав «Три П». Що ж це означає? Отож, керуючись вибором політика – тої людини, яка стоятиме біля керма нашої держави, – ми повинні вважати, щоб у його житті були явно присутні три слова на літеру «П».

Перш за все, така людина має бути «Професійна», має бути обізнаною в політиці та історії. Депутатом має бути професійно приготовлена особа, адже це той, хто творить закони. Це є людина, яка вказує дорогу іншим. Це тягне за собою велику відповідальність, адже вказувати потрібно так, щоби будувати та розвивати. Але щоби це робити, треба добре розуміти, що політика – це спосіб помагати людям, щоб дати їм все, що належить, дати права та розвиток.

Друге «П» – це «Порядність». Вибирати людину потрібно порядну. То значить людину, яка є чесна, яка не старається бути при владі тільки задля власної вигоди, щоб примножити свої гроші та не дай Боже вкрасти у того, хто живе чесно. Порядна людина – це людина, яка виконує свій обов’язок чесно, яка старається принести користь іншим. Бо депутат є слугою народу, а значить має служити народу. Політик не повинен використовувати людей до своїх цілей та для своєї вигоди, а повинен служити людям для загального блага.

Третє «П» – «Патріот». БУТИ ПАТРІОТОМ – ЗНАЧИТЬ ЛЮБИТИ СВОЮ БАТЬКІВЩИНУ НЕ ТЕОРЕТИЧНО, А ПРАКТИЧНО. Часто чуємо, як хтось каже: «Люблю Україну до загину». І що з того? Адже пізніше не видно, щоб це проявлялось. Треба любити свій народ! Треба любити всіх людей, але природно є, коли любимо той народ, з якого походимо. Потрібно також пам’ятати, що правдивий патріот не погорджує іншими народами, всіх шанує та нікому не завдає кривди. Адже кожен народ є народом Божим і має такі самі права, як і всі! Подібно як у родині: природно, коли любимо свого тата чи маму більше за всіх, так само природно є, коли любимо більше свій народ. Патріот – це той, хто свій народ любить, готовий служити своєму народові, готовий за нього жертвувати навіть своє життя, якщо добро цього народу того вимагає.

Нещодавно на вулицях України з’явилось безліч реклам з різними обіцянками, які часто так і залишаються обіцянками. Чи потрібні нам такі обіцянки?

Це є реклама, а реклама служить тому, щоби звернути на щось увагу. Але розумна людина перевіряє, що на рекламі написано. Бо реклама завжди є дуже позитивною, а реальність часто буває іншою. Потрібно перевіряти інформацію, яка до нас надходить, перевіряти, чи в тої чи іншої людини присутні ці три «П», про які я говорив, адже цього не написано в рекламі, а навіть як і написано, то це потрібно перевіряти.

«Наш Собор» дякує Блаженнішому Любомиру за слова мудрості, які обов’язково донесемо до наших читачів. Просимо Ваше Блаженство про благословення для редакції журналу та для наших читачів.

Нехай Господь Бог благословить усіх Вас своєю благодаттю!

З Блаженнішим Любомиром розмовляв диякон Андрій Боднарук

Більше думок з цього приводу читайте в журналі «Наш Собор», шукайте журнал у крамницях Ваших храмів.

пʼятницю, 23 жовтня 2015 р.

23.10.2015р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): «Завдання Церкви – не вирішувати політичні справи, а в духовній сфері формувати сумління людей»

Наша Церква має чіткі принципи з приводу поведінки священиків під час виборчих перегонів. Ми їх конкретизували на синодальному рівні в Україні. Тож під час своєї 63 сесії Синод єпископів УГКЦ прийняв Інструкцію стосовно поведінки священнослужителів під час виборів. Згодом, ми просили єпископів донести зміст Інструкції до усіх священнослужителів. 

Про це сказав владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ, в ефірі радіо «Марія» 21 жовтня 2015 року. Додамо, радіопрограма була присвячена темі виборів, а також позиції УГКЦ та УПЦ КП з приводу священиків, які йдуть на вибори.

На думку єпископа, кожною ділянкою публічного життя повинні займатися спеціалісти: «Священиків усіх конфесій не готують для того, щоби вони працювали і служили в політичній сфері, а в релігійній. Не можна підміняти одну сферу другою».

Владика Богдан пригадав, як після подій Революції гідності відбувся круглий стіл в Українському центрі економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова за участі представників різних конфесій. Тоді йшлося про роль різних Церков у новітніх подіях в Україні. «З боку деяких експертів-мирян висувалася теза стосовно того, що Церкви показали себе духовною силою, яка супроводжувала людей у їхніх стремліннях, – пригадує він. – Миряни пропонували, щоб Церкви, які мають таку високу довіру в суспільстві, взяли на себе політичний і економічний провід країною. Тоді ж представники усіх Церков протестували проти такого підходу, вважаючи його хибним». 

Єпископ підкреслив, що завдання Церкви не полягає в тому, щоб вирішувати політичні справи та провадити економічні реформи. А в тому, щоб в духовній сфері формувати сумління людей, схиляючи їх до відповідальності, чесності, солідарності із потребуючими. «Виконувати певні функції в державній владі чи бізнес-структурах – завдання мирян», – зауважив він.

Однак в історії України були такі моменти, коли не було української державності і бракувало провідників у суспільстві. Тому тоді священики, будучи людьми освіченими, на деякий час переймали на себе провідницькі функції. «В даний час в Україні ми переживаємо цілком інший період. Є інститути держави, діють всі гілки влади. Ми переконані, що наш народ має достатньо сил, щоби здійснити бажані реформи та провадити Україну в правильному напрямку. УГКЦ готова супроводжувати це своєю молитвою та вказівками і моральними орієнтирами. Однак, духовенство не повинно переймати функції осіб, які представляють державну владу», – пояснив далі він.

За словами владики Богдана, якщо священик піде на цей шлях і не послухає свого єпископа, то така його публічна діяльність не зможе поєднуватися зі священичим служінням. У такому разі йому забороняється священнодіяти.

«Я вдячний громадянам за великий кредит довіри, який вони мають до Церкви. Це велике зобов’язання, яке ми стараємося виконати. Церква є і буде зі своїм народом через своє вчення, молитву, захист найбільш знедолених. Голос Церкви не затихне, коли йтиметься про добро», – запевнив він.

четвер, 22 жовтня 2015 р.

22.10.2015р. Б. / Румунські лікарі до Папи і Синоду: Зло в цьому світі походить від гріха. Не від нерівності доходів чи "зміни клімату

Місія Церкви полягає в порятунку душі. Зло в цьому світі походить від гріха.  Не від нерівності доходів чи "зміни клімату".

Лікар Центру діагностики та лікування Анка-Марія Черні і президент Асоціації католицьких лікарів Бухаресту (Румунія) Віктор Бабес виступили із наступним зверненням до Папи Франциска і Синоду Єпископів:

«Ваша Святосте, Отці Синоду, брати і сестри, я представляю Асоціацію католицьких лікарів з Бухареста.

Я належу до Румунської Греко-Католицької Церкви.

Мій батько був християнським політичним лідером, якого комуністи ув'язнили на термін 17 років. Мої батьки були заручені, щоб одружитися, але їх весілля відбулося через 17 років.

Моя мати всі ці роки чекала на мого батька, навіть не знаючи, чи він ще живий. Вони були героїчно вірні Богу і своїм заручинам.

Їх приклад показує, що Божа благодать здатна подолати жахливі соціальні обставини і матеріальну бідність. Ми, як католицькі лікарі, що захищають життя і сім'ю, розглядаємо це в першу чергу як духовну битву. 

Матеріальна бідність і споживацтво не є основною причиною сімейної кризи. Основна причина сексуальної і культурної революції є ідеологічна. Фатімська Богоматір сказала, що помилки Росії будуть поширюватися по всьому світу. Вперше це у насильницькій формі здійснив класичний марксизм, вбиваючи десятки мільйонів.

Тепер це робить в основному культурний марксизм. Існує спадкоємність від сексуальної революції Леніна, через Грамші і Франкфуртську школи, до прав геїв і гендерної ідеології сьогодення.

Класичний марксизм робив вигляд, що змінював суспільство, захоплюючи чужу власність. Тепер революція сягає глибше; вона претендує на те, щоб знайти нове визначення сім'ї, статевої ідентичності і людської природи. Ця ідеологія називає себе прогресивною. Але це не що інше, як пропозиція древнього змія людині взяти все під свій контроль, замінити Бога, знайти порятунок тут, у цьому світі.

Це помилка релігійного характеру, це гностицизм. Завданням пастирів є розпізнати її  і попередити стадо про цю небезпеку. "Шукайте тому найперше Царства Божого і Його справедливості, а все інше вам додасться."

Місія Церкви полягає в порятунку душі. Зло в цьому світі походить від гріха. Не від нерівності доходів чи "зміни клімату". 

Вирішення таке: Євангелізація. Навернення. Не все більш зростаюче державне регулювання. Не світовий уряд. Вони в наш час є основною діючою силою впровадження культурного марксизму в наших країнах у формі обмеження народжуваності, репродуктивного здоров'я, прав геїв, гендерної освіти і так далі.

Тим, що світ потребує сьогодні є не обмеження свободи, але справжня свобода, звільнення від гріха. Порятунок. Наша Церква була заборонена радянською окупацією. Але жоден з наших 12 єпископів не зрадив їх спільності зі Святішим Отцем. Наша Церква вижила завдяки рішучості і прикладу наших єпископів  чинити опір тюрмам і жаху.

Наші єпископи просили співгромадян не йти слідом за світом. Не співпрацювати з комуністами. Тепер нам потрібен Рим, щоб сказати світові: "Покайтеся у своїх гріхах і наверніться до Бога, бо Царство Небесне є близько".

Не тільки ми, католики-миряни, а й багато православних християн з тривогою моляться за цей Синод. Тому що, як вони кажуть, якщо Католицька Церква піддасться духові світу цього, то буде дуже важко всім іншим християнам протистояти йому.

середу, 21 жовтня 2015 р.

21.10.2015р. Б. / В США випустили гвинтівку «Хрестоносець», яку жоден мусульманин не візьме до рук

Американська фірма «Spike’s Tactical in Apopka» випустила варіант гвинтівки AR-15, на якому зображений хрест і викарбувана цитата з Біблії. Так звана «стійка до мусульман» зброя вже викликала обурення серед мусульманських груп.

Зокрема на гвинтівці, яка розроблена для того, щоб жоден бойовик Ісламської Держави не торкнувся її, зображений хрест хрестоносців та викарбувано перший рядок 144-го псалма: «Благословен Господь, моя скеля, що навчає руки мої до бою, мої пальці до війни».

  Запобіжник можна виставити в трьох положеннях: «мир», «війна» або «нехай буде Божа воля».

Як розповів речник компанії і колишній «морський котик» Бен «Мукі» Томас, ідея створення гвинтівки виникла після того, як стало відомо, що бойовики Ісламської держави використовують зброю, виготовлену в Америці, яку раніше використовувала армія Іраку.

Гвинтівку AR-15 «Хрестоносець» вже встигли засудити в Раді американсько-ісламських відносин.

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 20 жовтня 2015 р.

20.10.2015р. Б. / Діти, які живуть у Містечку святого Миколая на Прикарпатті, потребують допомоги

Містечко святого Миколая на околиці Івано-Франківська є прихистком для одиноких матерів із дітьми та покинутих дітей. Ними опікуються монахині.

У Містечку святого Миколая є потреба памперсів №5. Багато. Там живе 24 дитини різного віку, під опікою сестер-монахинь. Памперси – для менших. Там чекають, – написав у соцмережі Фейсбук художник і музикант Ярема Стецик.

Дістатися у Містечко, яким опікуються сестри спільноти Воплоченого Слова УГКЦ, можна з боку підміського села Крихівці, адреса: вул. Вербова, 8.

Тел.: 0969870277, сестра Марія Покрова.

понеділок, 19 жовтня 2015 р.

19.10.2015р. Б. / Сума пожертв, складених за рік в Гарнізонному храмі для підтримки українських військових

З 14 жовтня 2014 року до 14 жовтня 2015 року у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла для підтримки українських воїнів – фронтовиків РУВ були складені пожертви на суму: 4 790 761,16 гривень, 9 027,95 євро, 62 830 американських доларів, 95 канадських доларів, 645 польських злотих, 45 британських фунтів, 8 російських рублів.

«Спасибі усім за довір’я! – зазначає настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла та Голова Центру Військового Капеланства  Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Степан Сус. - Ми віримо в те, що спільними зусиллями будемо стояти поруч наших Захисників та дбати про те, щоб вони почували себе захищеними під час виконання обов’язків!»

неділю, 18 жовтня 2015 р.

18.10.2015р. Б. / Молитовна хода з вервицею вулицями Львова «За мир і Божу мудрість для українського народу!»

18 жовтня 2015 року, в межах святкування 150-ліття від дня народження Праведного Митрополита Андрея, о 15.00 год. розпочнеться молитовна хода вулицями міста. Від храму Святого Архистратига Михаїла і до Архикатедрального собору Святого Юра, духовенство УГКЦ, вірні та мешканці Львова йтимуть, молячись на вервиці за мир і Божу мудрість для українського народу.

«Кожна молитва є важливою, бо каже Христос, де двоє або троє зберуться в моє ім’я, там я є серед них. Молитва, яку будемо провадити під час ходи буде особливою, велилюдною. Ми будемо молитися за мир на українській землі, будемо благати Пресвяту Богородицю, через ікону Теребовлянської Божої Матері, яка знаходиться в Архикатедральному соборі Св. Юра, про заступництво і поміч, а також молитимемось за прославу Праведного Митрополита Андрея, на завершення святкування ювілею 150-ліття від дня його народження, прохаючи і його молитов про Божу мудрість для українського народу. Тому ця молитовна хода є дуже важливою для кожного», – наголошує Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії.

Варто зазначити, що під час молитовного ходу нестимуть Чудотворну ікону Теребовлянської Матері Божої. Маршрут пролягатиме: храм святого Архистратига Михаїла (вул. Винниченка, 22) – Римо-Католицька Катедра – гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла – пам’ятник Святому Юрію Переможцю – пам’ятник Праведному Митрополиту Андрею.

Також, як повідомляють організатори, на завершення молитовної ходи буде урочисто зачитано декрет про потвердження надання повного відпусту в Архикатедральному соборі Святого Юра на свято Покрову Пресвятої Богородиці.

Довідка
Відпуст (індульгенція) – це форма духовної реабілітації, яку Церква з материнською турботою пропонує своїм дітям, які отримали духовні рани внаслідок власного гріха. Кожен, хто хоче відновити свої духовні сили за допомогою отримання відпусту, повинен чітко виконати певні умови. Повний відпуст пов'язаний з особливими вимогами: 1) Після здійснення Сповіді людина має бути повністю вільна від пристрасті до будь-якого (навіть найдрібнішого) гріха. Вона повинна уникати будь-яких бажань, що перечать Божій волі і щиро прагнути посвятити своє життя Богові. 2) У неї має бути твердий намір отримати повну індульгенцію. 3) Вона повинна приступити до Святого Причастя. 4) Їй слід молитися в наміреннях Святійшого Отця (тобто в тих наміреннях, в яких Папа молиться за всю Церкву, окремі спільноти вірних і окремо за певних людей). До Папи має бути синівське відношення, і їм належить підтримувати його Апостольське Служіння. При цьому сама молитва може бути довільною – наприклад, «Отче наш» або «Радуйся, Маріє», і т.д.

пʼятницю, 16 жовтня 2015 р.

16.10.2015р. Б. / Представники фундації Сороса беруть участь в заходах ЛГБТ і намагаються лобіювати Синод Єпископів

Серед учасників події, організованої ЛГТБ-активістами, що мають своє лобі на Синоді Єпископів, були представники Фундації «Відкритого суспільства» Джорджа Сороса, одного із найвпливовіших спонсорів у світі. «Пітер Матьяшіч, програмний співпрацівник Фундації «Відкрите суспільство», був одним із учасників асамблеї Глобальної мережі веселкових католиків», – підтвердила 13 жовтня агенції CNA працівниця фундації у сфері європейських комунікацій Антонія Зафейрі.

Зафейрі сказала, що асамблея була «нагодою поспілкуватись із представниками цивільного суспільства, які розділяють спільні цінності» у відповідності до місії фундації «поширювати рівність та боротись із дискримінацією меншин».

Нещодавно створена «Глобальна мережа веселкових католиків» (Global Network of Rainbow Catholics) провела свою першу асамблею в Римі 1-4 жовтня. На неї приїхало кілька груп католиків, що відкололись від Церкви і задіяні в діяльність ЛГТБ. Було заявлено, що на це зібрання прибули представники із 30 країн.

Матьяшіч є програмним працівником Ініціативи «Відкритого суспільства» для Європи, філії Фундації «Відкритого суспільства», яку заснував політично активний мільярдер та інвестор Джордж Сорос. На офіційній сторінці Фундації вказано, що впродовж 2014 року вони виділили 827 мільйонів доларів спонсорських коштів по всьому світі.

У своєму Твіттер-акаунті Матьяшіч висловив похвалу «Глобальній мережі веселкових католиків» за їх обговорення щодо їх місії, підходу та структури.

В рамках асамблеї глобальної мережі також проходила конференція «Способи любові», на якій виступали за те, щоб Синод перейняв «найкращі практики» ЛГТБ-активістів для душпастирського служіння. В ході конференції відбулося інтерв’ю журналіста Роберта Мікенза із колишнім президентом Ірландії Мері Макеліс, котра неодноразово висловлювала критику католицького вчення.

У своєму Твіттер-акаунті Матьяшіч також зазначив, що Макеліс висловила «чарівне засудження римо-католицької доктрини про гомосексуальність».

Фундація «Відкрите суспільство» не відповіло агенції CNA на питання, чи вони фінансово підтримували зазначені вище групи.

Європейський форум християнських груп ЛГБТ, один із засновників «Глобальної мережі веселкових католиків», отримав спонсорську підтримку від Інституту «Відкритого суспільства» на проект документації та протистояння «нетерпимості на основі релігії у Східній Європі». У щорічному звіті Європейського форуму сказано, що він також брав участь в конференції Інституту «Відкритого суспільства» в Барселоні у вересні 2014 р. на тему досягнення «рухомої середини» та здійснив презентацію про «боротьбу з протистоянням на фоні релігії».

«Глобальна мережа веселкових католиків» виступала за те, щоб Синод Єпископів 2015 підняв знову мову про суперечливі питання щодо гомосексуалізму з документів попереднього синоду. Зустріч Синоду відбувається у Ватикані 4-25 жовтня.

Американська група ЛГТБ-активістів «Human Rights Campaign» також відправила свого представника на асамблею глобальної мережі – Лізбет Мелендез Ріверу, директора латинських і католицьких ініціатив.

У 2014 році «Human Rights Campaign» запустила діяльність активістів, які наголошували на важливості синоду, як «можливості створити прецедент для зміни». Ця група критично висловлювалась на адресу покійного кардинала Френсіса Джорджа з Чикаго, а також делегатів синоду Архиєпископа Чарльза Чапута з Філадельфії і Архиєпископа Джозефа Куртца з Луїсвілла.

Організація «Human Rights Campaign» є дуже впливова в американському житті, оскільки головні корпорації змагаються за те, щоб досягти найвищого корпоративного показника рівності. Корпоративними партнерами організації є Американські авіалінії, Apple, Google, Microsoft, Банк Америки, Northrop Grumman, Chevron, Lexus, Goldman Sachs і Coca-Cola.

«Глобальна мережа веселкових католиків» надіслала листа синоду, в якому заявила, що в Церкві є багато тих, хто «думає, що служить Богові і водночас ненавидить нас, особливо серед єрархії».

Активісти кажуть, що запустили мережу для поділу інформацією, поширювати брехні, підбадьорювати один одного і підтримувати їх сім’ї. Вони проти криміналізації діяльності ЛГБТ, особливо в країнах, де певна діяльність карається насильством.

На додаток до цього, мережа заявляє про те, що хоче співпрацювати з єпископами: «Ми хочемо встановити нашу мережу таким чином, щоб могти бути корисними навіть вам, хоча із свого давнього досвіду ми знаємо, наскільки багато з вас боїться відверто з нами говорити».

Конференція «Способи любові» 2015 включала промову мексиканського єпископа Рауля Вери, котрий кілька років тому був у центрі скандалу за підтримку гомосексуального служіння, що відкидало аспекти католицького вчення. У 2014 році головним промовцем на цій конференції був єпископ Джеффрі Робінсон, допоміжний єпископ Сіднея на емеритурі, котрий став автором книжки, яку австралійські єпископи засудили через доктринальні проблеми.

«Глобальна мережа веселкових католиків» включає також «Dignity USA» та «New Ways Ministry», дві американські групи, які нещодавно закликали визнати одностатевий «шлюб» таїнством. Іншими членами є Пасторальна Рада ЛГБТ католиків Вестмінстера, польська група «Wiara I Tecza», італійська група «Nuova Proposta», чилійська група «PADIS» і мальтійська група «Drachma».

Європейський форум християнських ЛГБТ груп намагався лобіювати Синод Єпископів. Католицький координатор форуму Міхаель Брінкшредер, у вересні розіслав емайли кільком єпископам, запрошуючи їх на конференцію «Способи любові». Його емайл включав кілька письмових інтерв’ю з ЛГБТ-католиками з кількох західних африканських країн. Він зазначив, що перед ними висить загроза виключення з сім’ї, втрати роботи і шантажу.

Цей проект інтерв’ю спонсорував фонд «Swiss Catholic Lenten Fund» та американська фундація «Аркус» у відповідь на «надзвичайно негативний вплив єпископів західної Африки на кінцевий документ Синоду про Сім’ю 2014», як зазначено  у звіті про діяльність Європейського форуму за 2014-2015 рр.

Фундація «Аркус» вклала сотні тисяч доларів у проекти ЛГБТ активістів, пов’язані з синодом. До них входить Європейський форум у відповідь на «гомофобні рішення синоду про сім’ю в Католицькій Церкві», а також спроби допомогти форуму «домогтись успішної стратегії зміни традиційних поглядів». Гранти фундації також покривали написання, випробування і застосування «контр-оповідання традиційним цінностям» в контекстах типу Синод про Сім’ю 2015, – йдеться у щорічному звіті форуму і оголошених грантах фундації.

Фундація «Аркус» є партнером Фонду глобальної рівності при Держдепартаменті США. Даррен Уокер, президент Фундації «Ford», входить до складу восьми членів ради директорів Фундації «Аркус».

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 15 жовтня 2015 р.

15.10.2015р. Б. / Кардинал Тімоті Долан: потрібно захищати нову меншість - тих, хто дотримується вчення Церкви

Останнім часом у суспільстві і, можливо, навіть і всередині Церкви з'явилася нова меншість, яка потребує любові й захисту в такій же мірі, як інші меншини, про які часто говорять. Ця меншість - християни, які прагнуть жити за заповідями Божими. Про це написав у своєму блозі архиєпископ Нью-Йоркський - кардинал Тімоті Долан.

За словами американського кардинала, в ході засідань Синоду у справах сім'ї, що проходить в ці дні у Ватикані, йому часто доводилося чути про «прийняття». Про те, що Церква повинна з любов'ю приймати представників різних меншин -  розлучених, вдів, осіб з гомосексуальною орієнтацією, тих, хто недавно переїхав в іншу країну, інвалідів, людей похилого віку, представників расових і етнічних меншин. «У нашій церковній сім'ї ми надаємо їм любов, ми приймаємо їх, ми потребуємо їх», - пише кардинал.

«А можна, я запропоную визнати ще одну нову меншість, яка існує в світі й навіть у Церкві? - пише далі Тімоті Долан. - Я маю на увазі тих, хто, поклавшись на благодать і милосердя Боже, роблять все можливе, щоб зберігати гідність і вірність. Це подружні пари, які приходять до церкви освятити свій шлюб (у Північній Америці таких лише половина); це подружні пари, які, надихаючись вченням Церкви про нерозривність шлюбу, живуть разом, незважаючи ні на які труднощі, це подружні пари, які приймають від Бога дар багатодітності; це юнак і дівчина, які вирішують не вступати в зв'язок до шлюбу; це людина гомосексуальної орієнтації, що  вибрала шлях цнотливості; це сім'я, в якій вирішили, що дружина пожертвує успішною кар'єрою заради виховання дітей, - сьогодні ці чудові люди часто відчувають себе меншиною в нашому суспільстві та  деколи навіть в Церкві! Я думаю, таких людей набагато більше, ніж прийнято вважати, але з причини зовнішнього тиску вони відчувають себе «неприйнятливими».

«Де вони можуть отримати підтримку? - запитував Нью-Йоркський кардинал. - На телебаченні? У газетах і журналах? У кіно? На Бродвеї? У своїх однолітків? Ну що ви! Вони дивляться на Церкву, на нас, бажаючи отримати підтримку і схвалення, бажаючи отримати тепле почуття «прийняття». І ми не можемо не звернути на них уваги!»

Джерело:   Воїни Христа Царя

середу, 14 жовтня 2015 р.

14.10.2015р. Б. / Працівники і волонтери «Карітас-Львів УГКЦ» збагатились духовно на реколекціях у Брюховичах

У реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви у Брюховичах 11 жовтня, в неділю, духовну віднову пройшли працівники і волонтери благодійного фонду «Карітас-Львів УГКЦ». Реколекції організував о. Андрій Сенейко, директор львівського Карітасу. У них взяло участь 27 осіб – з різних парафій Львова. Духовні науки провів о. Мартин Хабурський, ЧСВВ.

На початку відбулось детальніше знайомство. Ольга Момот, заступник директора львівського Карітасу, розсадила присутніх так, щоб сусіди були малознайомі або ж і зовсім незнайомі. За кількахвилинну розмову потрібно було довідатись якомога більше про людину, що сиділа поруч, а потім представити її всім присутнім. Таке знайомство ще більше згуртувало Карітас як спільноту.

Отець Мартин Хабурський у своїй духовній науці зосередив увагу присутніх на розумінні поняття спільнота, а зокрема, християнська спільнота. Християнська спільнота об’єднана навколо Христа, у центрі такої спільноти перебуває Христос. Що значить бути послідовниками Ісуса Христа? Йти слідом за ним. Християнська спільнота має йти вслід за Ісусом. У християнській спільноті перебувають різні люди – за культурою, освітою, вихованням, і всі ці різні люди об’єднані у Христі. Цю спільноту об’єднує єдина ціль – Царство Боже. Спільнота покликана до спілкування. Зокрема, у надприродному вимірі. Чи готові ми вслід за Ісусом пити чашу терпінь? Чи готові узгоджувати наші плани з Божими? Христос служить хворим, немічним, оздоровлює їх. Він не боїться доторкнутись до прокаженого. Христос не відкидає навіть ворогів. Тому християнська спільнота будується на взаємному служінні, на служінні іншим. 

Завдання Карітасу – послужити тим, хто потребує, донести їм вістку, що є хтось, хто тебе любить, бажає тобі добра. Не вміємо дякувати Богові, багато нарікаємо, що нам тяжко. Не віємо цінувати те, що маємо. Християнська спільнота має служити по-християнськи, так, як Христос. Дати місце у своєму серці для кожної потребуючої людини.

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

13.10.2015р. Б. / Як “будувати рідну хату”, про єдність та місію громадянина: 12 тез від Блаженнішого Любомира Гузара

До Львова у суботу приїздив Владика Любомир Гузар, який мав зустріч зі студентами та викладачами Національного медичного університету ім. Данила Галицького. Говорили про зміни в українському суспільстві, становище медиків та їхнє призначення, а також ставлення Церкви до новітніх медичних процедур. “Пошта” побувала на цій зустрічі й подає його 12 тез про те, як все-таки треба “будувати рідну хату”, місію громадянина і, зокрема, лікаря в сучасних реаліях.

1. Що чекає Україну і як не втратити віри?

Ми зараз живемо у державі, яка формально незалежна. А свою національну єдність потрібно ще усвідомити. У 1991-ому здійснилася мрія наших предків, які боролися за незалежність. Але це сталося, коли ми не були готові духовно, внаслідок кількох десятиліть виховання в радянському дусі. Нині нам потрібне розуміння тої єдності.

Важкі часи спонукують до добрих справ. Мілітарно ми не були готові до агресії, але зголосилося багато добровольців, і за короткий час наше військо змужніло. Так само й волонтеріат, який усіма силами підтримує наших військових. Але нам ще дуже потрібно вивчити нашу історію, бо за останні двісті років ми були під окупацією, але завжди боролися. Треба бути свідомими того, що ми не пропали, а боролись і вибороли незалежність. Свідомість минулого має бути живою.

Майдан був відповіддю тим, що хотіли нашу ідентичність знівечити. Як це не парадоксально, але нам допомагають нещасливі обставини агресії, яку наш нарід тепер переживає. Усі відчувають, що за останні два роки дуже багато змінилось на позитивне, власне, завдяки тим негожим обставинам. Я не кажу, що ми повинні продовжувати війну безконечно, а старатися ту агресію й інші негативні впливи усувати. Ми на порозі дуже чіткого усвідомлення нашої духов­ної і національної єдності. А це, я вважаю, Божий дар для нас. Нумо до праці, брати!

2. Захисник Вітчизни – вбивця?

Треба розуміти, що саме агресія заборонена, нападати і вбивати означає діяти наперекір Божому Закону, але боронитися можна і треба. Вбивати, щоби нападати і поширювати свої впливи, територію, це агресивна війна. Але боронити свої права, своє існування є дозволеним, навіть обов’язковим. Бо ми не можемо бути байдужими, коли завдають кривди ближньому. Я маю боронити не тільки себе, а й свою родину, громаду, народ заради своїх нащадків.

3. Не втратити віри в епоху бурхливого розвитку науки, технологій, інтернету і нових віянь статевої рівності сексуальної свободи. 

Дитину треба виховувати, і молоду людину також. Це завдання батьків, учителів, духівників, і триває це щонайменше до 35-річчя, коли людина стає самостійною. Радянська філософія була такою, щоби громадянина виховувала держава. Ті учні мали якнайдовше бути в школі, якнайдальше від своїх батьків, від свого нормального людського середовища. Це робилося для того, аби виховати раба-невільника. Ми мусимо виховувати, навпаки, вільних особистостей, котрі будуть мати власну думку і виявляти ініціативу.

Викладачі, професори вищих наукових інституцій, крім того, щоб передати знан­ня своїм студентам, мають допомагати тим молодим людям, аби вони не загубилися в нинішніх реаліях. Виховання – це важливий суспільний процес, від батьків до професорів залежить розвиток майбутніх особистостей і майбутнього суспільства.

4. Мотивація для молодих людей, які закінчують медуніверситет (заробітна плата лікаря мізерна, важко знайти місце праці).

Посадовці, відповідальні за це, повинні усвідомлювати ці проблеми, створювати обставини, в яких молодь зможе працювати на благо країни. Але тут ідеться  не лише про обставини праці, ідеться і про розвиток духу.

Наведу приклад Японії: наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століття вона вважалася малорозвиненою країною, але свідомі почали заохочувати молодих іти у світ пізнавати інші культури та практики. Вони здобули іноземний досвід і зробили Японію однією з передових держав. Кожен повинен усвідомити, що він відповідальний за те, аби було створене суспільство, в якому щонайкраще можна буде розвивати свій талант.

5. Обмеження міністерством вивчення україно­знавчих дисциплін: мови, історії і культури. 

Не розумію того, навіщо обмежувати поглиблення духовних, культурних, історичних знань наших професіоналів. Лікар – то не вузька спеціальність. Кожен лікар повинен пізнати осягнення людини в ділянці культури, ширшому – науки, життєвої мудрості, щоб якнайширше розуміти людську природу.

Одного разу, коли я ще жив у Штатах і потребував медичної допомоги, то спитав знайомого лікаря-окуліста, куди краще звернутися. На що він мені відповів: “Не йди до медичної клініки у Прінстоні, бо там будеш числом, а йди до клініки Майо – там будуть тебе лікувати як людину”. Хочемо мати лікарів, які будуть нас, пацієнтів, трактувати як людей. А це можливе лише тоді, коли сам лікар має широкий кругозір, розуміння людської природи.

6. Ставлення УГКЦ до евтаназії. Навіщо Богові наші страждання? 

Не Бог нам посилає терпіння, а ми самі собі спричиняємо їх своєю нерозважливістю, гріховністю, як не виконуємо Закону Божого. Дехто думає, що Бог дав десять заповідей на то, щоби нас мучити. Навпаки, Бог дав нам їх, щоби допомогти йти правильним шляхом. Він не тільки нас створив, він вчить нас, як маємо жити. Якщо підемо за Божим Законом (вибираємо життя), то тимчасове терпіння нас не тривожить, а є радше нагодою певного поступу. А якщо свідомо хочемо жити в гріху, то вибираємо смерть. Тоді не оскаржуймо Бога, що він хоче нам зла. Наша гріховність – причина страждань!

фото: ucu.edu.ua
Моя рідна сестра вмирала у госпісі в Америці. Місце, де людина готується до переходу в інший світ, – практика паліативної медицини. Там є лікарі, духівники, психологи, які тому, хто помирає, і його рідним допомагають усвідомити, що він закінчує своє існування на землі. Коли ми приймаємо смерть – це не кінець, це перехід. Тут велика різниця між віруючими та невіруючими. У римському суспільстві тисячу років тому, коли когось хоронили, то казали “був”, значить уже його нема. Це поганське сприйняття. Людину важливо приготувати до того переходу, бо коли вона навіть закриє очі у тілі, то продовжує існування її душа. І допомогти в цьому – завдання паліативної медицини. 

Евтаназія є браком  надії. Людина бере своє життя в руки, немовби все закінчується, а скоріше чи пізніше, яка різниця. Але ми самі не прийшли у цей світ, а одержали дар життя від Бога через наших батьків. Тож маємо бути свідомі, що смерть – це приготування до іншого життя, і тому ми не маємо права ним розпоряджатися. Є моменти, є хвороби, коли людині дуже важко. Але Господь не дав би нам нічого, чого ми не змогли б витримати. А евтаназія – це те ж самогубство, яке просто інакше називається.

7. Аборт за медичними показаннями – гріх? 

Лікар зі свого боку робить все можливе, щоб і мати, і дитина були здорові. Але є різні випадки. Коли це можливо, то Богу дякувати, а коли є вірогідність, що дитина помре, треба дуже ретельно в цьому розібратися і обстежитися. Щоб життя дитини не легковажити: “Нехай умирає, аби тільки мати жила”. 

Коли роблять якусь медичну операцію і є вірогідність, що людина не виживе, то це принцип подвійного ефекту, допустимий мораллю богослов’я. Найбільш трагічно, коли треба обирати між життям матері і дитини. Є матері, які кажуть: “Нехай живе дитина, краще я умру”. Це дуже важкий момент для матері і лікаря. Але вирішувати повинна мати. А є випадки, коли мати нічого не може зробити, щоб урятувати дитину, і лікар робить усе, що може. Але те, що він може, також не є всемогуттям. Тому в таких ситуаціях підхід дуже індивідуальний.

8. Трансплантація органів. 

Якщо можна, чому ні? Якщо є можливість врятувати людське життя в такий спосіб, то не бачу особливих моральних труднощів. Є випадки, коли органи трансплантують від однієї людини іншій, і вони обидві залишаються здоровими. 

9. Реклама ліків. 

Це  всього лиш комерція. Закон вимагає у рекламодавців, аби вони вказували, що самолікування шкідливе. Але це зазвичай подають швидко і невиразно в самому кінці. Так як реклама алкоголю закликає його вживати і зовсім нечітко наголошує на шкоді. Потрібне краще законодавче регулювання, адже люди вірять тому, що говорять медіа. А тій індустрії байдуже, чи ви будете здорові, чи ні, їм важливо продати. Це дуже небезпечно.

10. Актуальність клятви Гіппократа. 

У якій формі це не було б, лікар повинен бути в першу чергу Людиною, тобто нести відповідальність за свою діяльність. Це не тільки професія – це призначення виконувати свою роботу якнайкраще. Адже ми відповідаємо перед Богом. Якщо людина віруюча, то немає різниці, чи покладе вона руку на Євангеліє, якщо буде чинити за Законом Божим.

11. Експерименти на тваринах. 

Я проти того, щоби тваринам завдавали болю без поважних причин, бо це також створіння Божі. Якщо такі експерименти проводять під суворим контролем фахівців, не піддаючи тварину стражданням без потреби, все-таки людина від тварини цінніша. Але якщо брати до уваги важливість, то краще експериментувати на тваринах, аніж на людях.

12. Наскільки буквально треба сприймати Біблію? 

Біблія – Боже Слово, що певними словами передає об’явлення Боже, історію і мораль. Але її не писали за кілька днів – це мудрість, яку збирали роками. Тому буквально можна сприймати, що все, що існує, походить від Бога. Але якщо трактувати, що Бог творив світ упродовж шести днів, то це не буквально шість днів по 24 години, це еволюція. А еволюція – процес, яким керував Бог. А ще Святе Письмо вчить, що все у Божих руках, і нам потрібна віра, аби зрозуміти цю Книгу саме так.

Ірина Левицька