ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

понеділок, 29 лютого 2016 р.

29.02.2016р. Б. / Папа: Нехай у центрі кожного підприємства буде людина

У центрі підприємництва слід поставити людську особу, якість її стосунків та істину про її заанґажування, щоб будувати справедливіший світ, світ дійсно для всіх людей. Думками про це Папа Франциск поділився з італійськими підприємницями, зустрічаючись з ними з нагоди Святого Року у суботу, 27 лютого 2016 р., в залі Павла VI у Ватикані.

Цю зустріч можна назвати історичною. Це вперше за 106 років свого існування, Загальна Конфедерація Італійської Промисловості (Confindustria) зустрілася з Наступником святого Петра та вперше взяла участь у відзначенні Ювілейного року. Напередодні в Папському Інституті «Augustinianum» відбувся симпозіум на тему «Діяти разом. Розвиток, освіта, праця», під час якого обговорювано гуманітарні та моральні виклики, які стоять перед економікою в епоху глобалізованого суспільства.

Промовляючи до підприємців, Святіший Отець зауважив, що цим своїм новим починанням вони підтвердили своє заанґажування у те, щоб «своєю працею зробити вклад у побудову справедливішого суспільства, що буде близьким до потреб людини», вирішивши «спільно призадуматися над етикою підприємництва».

Свої роздуми Папа зосередив на темі зустрічі «діяти разом». За його словами, вона вказує на співпрацю та спільне почуття відповідальності, що відкриває нові горизонти. «Яким же інакшим був би наш світ, якби ми дійсно навчилися, день-за-днем, спільно працювати, мислити й будувати», – сказав він, додаючи, що у «складному світі» підприємництва цей вислів означає «інвестувати в проекти, які зможуть залучати суб’єкти, про які часто забувають або не зважають на них».

Першими з них Святіший Отець назвав родини, «де досвід праці, жертовність, якої він вимагає та його плоди знаходять свій сенс та цінність». «А разом з родинами, – додав він, – не можемо забувати про найслабші категорії, відкинуті за борт суспільства, такі як похилі віком, що могли би ще виявити ресурс та сили для активної співпраці, але їх надто часто викидають, як непотріб, як непродуктивних. Що ж можемо сказати про потенційних працівників, особливо, молодь, які у полоні нестабільності й довгих періодів безробіття, не отримують пропозицій праці, які дали б їм, крім справедливого заробітку, також почуття гідності, якого вони іноді почуваються позбавленими?».

За словами Папи, залучення «всіх цих сил», може стати характерною ознакою «підприємства, яке ставить у центрі людську особу, якість її стосунків, істину про її заанґажування у будування справедливішого світу, світу дійсно призначеного для всіх». Адже «діяти разом» означає зосередити працю «не на самотньому талантові індивіда», але «на співпраці всіх», що означає «належно оцінити дарування всіх, не відкидаючи неповторної унікальності кожного». «Отож, нехай у центрі кожного підприємства буде людина: не абстрактна, уявна, теоретична, але ота конкретна, з власними мріями, потребами, сподіваннями й труднощами», – побажав Святіший Отець.

Глава Католицької Церкви зауважив, що «ця уважність до конкретної особи» вимагає конкретних рішень, «щоб кожному дати належне», визволяючи батьків від тривоги про те, що вони не можуть дати не лише майбутнє, але й забезпечити теперішнє своїм дітям, означає вміти керувати та слухати, а також дбати про те, «щоб надія породжувала іншу надію».

«Дорогі друзі, – сказав Папа, звертаючись до підприємців, – ви маєте благородне покликання помножувати багатство та покращувати світ для всіх людей. Ви покликані бути будівничими спільного добра й творцями нового “гуманізму праці”. Ви покликані захищати професійність, але, одночасно, бути уважними до умов, у яких виконується праця, щоб не було місця для нещасних випадків чи нестерпних ситуацій. Нехай же завжди вашим шляхом буде справедливість, яка відкидає можливість прямувати короткими стежками через фаворитизм та рекомендації, уникає небезпечних відхилень нечесності й легких компромісів. Головним законом у всьому нехай буде уважність до гідності іншої особи, що є абсолютною та недоторканною цінністю».

неділя, 28 лютого 2016 р.

28.02.2016р. Б. / 7 способів знайти час для молитви

Брак часу є однією з наших бід. Від понеділка до п’ятниці ми живемо на максимальній швидкості, уповільнюючи свій біг лише ненадовго на вихідні. Одним із наслідків безперервної гонитви є нерегулярна молитва, а іноді й повна її відсутність. Пропонуємо 7 кроків, що допоможуть знайти час на молитву щодня

1. Переконайся, що маєш сили, аби помолитися

Втомленій людині важко буде знайти час для молитви. Варто подбати про регулярний сон і відпочинок після роботи. Після відпочинку справи йдуть краще.

2. Розпочинай кожен день, кажучи Богові «доброго ранку»

Коли прокинешся, привітайся з Богом. Якщо маєш схильність «досипати», спробуй встати одразу. Початок дня є дуже добрим моментом для молитви.

3. Обмеж час на Фейсбук

Дуже багато часу ми витрачаємо на перевірку активності друзів у соціальних мережах. Обмеження у користанні Фейсбуком, приміром, може стати гарним способом віднайти багато вільного часу.

4. Використовуй свій смартфон

Ми вже давно перестали використовувати телефони тільки для дзвінків. Чому б не застосувати їх для молитви? Такі програми, як «Цитати з Біблії», «Молитва в дорозі», або й просто інтернет-доступ до Літургії Годин на сайті, обов’язково мають бути в наших ґаджетах.
 

5. Молися в дорозі

Дорога на роботу або навчання становить чудову нагоду для молитви. Двадцяти хвилин їзди у трамваї цілком достатньо, наприклад, щоб помолитися Розарій.

6. Пам᾽ятай: усе, що ти робиш, є молитвою

Припусти, що твоя робота, навчання, відпочинок і будь‑яка інша активність — це молитва. Не принципово, чи пишеш на роботі звіт для шефа, чи готуєшся до сесії: Бог хоче бути присутнім у кожному моменті твого життя.

7. Не засинай, не подякувавши Богові за те, що сьогодні відбулося

Подяка — це добрий спосіб завершити день; це також чудова нагода для молитви. Навіть якщо ти дуже втомився, в кількох словах віддай Богу день, який добіг кінця.

За матеріалами: credo-ua.org
Перекалад: Олена Довгальова
Фото: ednist.info

Джерело:  ДИВЕНСВІТ

субота, 27 лютого 2016 р.

27.02.2016р. Б. / Московський патріархат розвернув чергову наклепницьку акцію проти УГКЦ та України

«Міністр закордонних справ» Московського патріархату митрополит Іларіон Алфєєв продовжує свою брудну наклепницьку кампанію проти УГКЦ та України. В своєму інтерв’ю виданню «Российская газета», Алфєєв вдався до відвертої брехні, мовляв Гаванську декларацію Папи Франциска та патріарха Кіріла підтримали усі окрім українських греко-католиків. Насправді, Гаванська декларація стала доволі гостро критикованим текстом в католицьких ЗМІ Заходу. Також, Алфєєв в черговий раз повторив свою брехню, про те, що начебто Унія – обман і насильство. Алфєєв також звинувати УГКЦ у тому, що Вона живе ментальністю обману й насильства.

Також Алфєєв знову повторив відому брехню Московського патріархату про начебто громадянську війну на Донбасі та про її начебто релігійний характер. Також Алфєєву привидівся зріст популярності української філії РПЦ – УПЦ МП. Своє видіння Алфєєв підкріпив нібито зростом кількості будівель УПЦ МП в Україні. А українську державу, яка оголосила його персоною нон ґрата в Україні, Алфєєв звинуватив у переслідуваннях так званого канонічного православ’я. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 25 лютого 2016 р.

25.02.2016р. Б. / Анексована власність. Скільки майна "віджала" у нас Росія?

Анексія Криму – це не тільки безпрецедентний випадок, що зруйнував систему міжнародної безпеки і який ще повною мірою не усвідомлений світовою спільнотою.

Це не тільки масові порушення прав людини і прояви дискримінації за національною ознакою – кримських татар та українців у Криму. Це не тільки згортання свободи слова, зникнення "невгодних" людей, політичні переслідування та арешти.

Окупація та анексія Криму спричинили тотальні порушення у сфері, яка вважається однією із засадничих та недоторканних в демократичному світі, – права власності – як приватної, так і державної.

Забезпечення права власності є одним із маркерів для оцінок та характеристик політичних систем, безпеки та стабільності. Внаслідок анексії Криму відбулася тотальна крадіжка. На жаль, упродовж двох років Україна не достатньо акцентує на цих втратах, не привертає увагу цивілізованого світу саме до цього аспекту анексії.

Порушення права власності багатомірне, воно стосується не лише активів фізичних та юридичних осіб, а й об’єктів культурної спадщини, врешті майна незручних для окупаційної влади релігійних громад півострова.

17 жовтня 2015 року прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв підписав розпорядження про включення понад 220 історичних та культурних об’єктів у Криму, які належать Україні, а деякі внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до об’єктів культурної спадщини федерального значення. Цілком у більшовицькому дусі: було вашим – стало нашим.

За даними Фонду державного майна України, на території АР Крим та міста Севастополь залишилось майже 1,5 тисячі об’єктів тільки державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до складених капіталів господарських товариств, але залишилось на їхніх балансах.

Залишкова вартість цього майна на той час – майже 38 мільйонів гривень. Було "націоналізовано" 27 державних підприємств. Загалом у ФДМУ зафіксовано 42,7 тисячі об’єктів нерухомості – будівель, споруд, земельних ділянок та об’єктів незавершеного будівництва, що до анексії Криму належали українським держпідприємствам, установам та організаціям.

Наголошу, наразі йдеться лише про державне майно.

Реальні збитки від втрати власності оцінити вкрай непросто. Українська сторона вимірює їх приблизно в один трильйон гривень.

Однак ці дані не остаточні та не враховують втрачену вигоду, приміром, вартість корисних копалин, зокрема і тих, що залягають на морському шельфі.

З огляду на втрачені багатства надр, експерти говорять про суму близько 2,4 трильйона гривень. Але виникають питання до системи оцінки та визначення всіх втрат.

У будь-якому разі, втрачено активи державних і приватних компаній в енергетичній сфері, користуванні надрами, у харчовій, суднобудівній та хімічній галузях, банківській сфері, в системах телекомунікації, транспорту – практично у всіх секторах економіки.

Навіть в науковій царині. Адже, нагадаю, було анексовано власність Національної Академії наук України. На балансі НАНУ на території Кримського півострова перебувало 22 наукові установи та організації, а загалом у Криму функціонували понад 100 наукових інституцій.

Якщо в перший рік анексії питання власності значною мірою перебувало у віданні самопроголошеної кримської "влади", то після процедур "націоналізації", у 2015, найпривабливіше українське майно та ресурси стали передавати російським державним структурам, почалися незаконні процеси "реприватизації".

За два роки незаконної окупації Криму відбулося три умовні етапи перерозподілу, а точніше кажучи, – присвоєння державної власності та власності українських приватних і юридичних осіб.

Перший етап – це коли негайно, одразу після анексії, було "націоналізовано" державну власність України – крупні державні компанії "Чорноморнафтогаз", "Укртрансгаз", залізниці, порти, судноплавні компанії.

Другий етап – "націоналізація", "викуп" приватної власності – пройшов восени 2014 року – навесні 2015. Значною мірою він стосувався перерозподілу власності українських фінансово-промислових груп на користь самопроголошеного кримського "уряду". "Керівник" кримського "уряду" заявляв тоді: "Це наше моральне право і обов’язок – провести таку націоналізацію".

Варто зазначити, що процедури "націоналізації" відбувалися навіть поза рамками російського законодавства. Зокрема, Угода між урядами РФ та України від 1998 року про заохочення та взаємний захист інвестицій передбачала зобов’язання про захист інвестицій приватних осіб з України, а "вилучення та націоналізація" чи експропріація майна мала відбуватися із застосуванням компенсаційних механізмів, визнаних усіма сторонами.

Проте так звана кримська влада проігнорувала ці правові "нюанси" і оголосила про "націоналізацію" задля "суспільного блага" понад 250 підприємств.

У список потрапили підприємства з різноманітних сфер, але всі економічно привабливі: до прикладу, "Укртелеком" і ДТЕК "Крименерго" Ахметова, "Приватбанк" Коломойського, Ялтинська кіностудія (відбулося відчуження, або так званий "викуп" цього кінопідприємства), санаторії та земельні ділянки.

Вочевидь, реальна кількість об’єктів, що підлягали "націоналізації" вийшла за межі згаданого списку – наприклад, санаторії, що належали Федерації профспілок України.

Третій етап, який стартував на початку березня 2015 року, – "приватизація" українських активів, майна, які належать державі чи приватним юридичним особам. "Приватизація" – це фактичний продаж українських підприємств, які раніше зазнали "націоналізації та "викупу" відповідно до рішення самопроголошених кримських органів влади.

Водночас частину об’єктів, зокрема, інфраструктури, культурної власності тощо, було передано у власність Росії.

Такі рішення ухвалювалися у Москві. Так, розпорядження "Про передачу державного унітарного підприємства Республіки Крим "Кримська залізниця" у федеральну власність" підписано прем’єром РФ Дмитром Медведєвим.

Процес так званої "приватизації" активів українських власників, "викуплених" чи "націоналізованих" самопрогололошеною кримською "владою" до 1 березня 2015 року, триває досі.

Приміром, самопроголошена "Держрада" Криму 26 червня 2015 року затвердила план приватизації майна у 2015 році. План включав 11 об’єктів, розташованих у Сімферополі, Ялті, Євпаторії і Роздольненському районі.

Вісім з них планувалося виставити на аукціоні, санаторії "Ай-Петрі", "Дюльбер" і "Місхор" перетворити на господарське товариство, а пакет акцій, власником яких виступатиме "Республіка Крим", виставити на продаж.

Приватизація не відбулася і була перенесена на 2016 рік. 13 жовтня 2015 "Держрада" Криму затвердила ще один прогностичний план приватизації, який охоплював 26 підприємств. У лютому 2016 року відбувся один з аукціонів, і власниками масандрівської землі в Гурзуфі стали російські фірми.

Достукатися до російської Феміди неможливо, вона щодо цього залишається невблаганною – всі намагання українських власників оскаржити в російських судах рішення про "викуп" та "націоналізацію" були безуспішними.

Так, 3 липня 2015 року Верховний суд РФ відмовився скасувати так званий "закон" про примусовий "викуп" майна в Криму. Рішення про "викуп" різних підприємств приймалося в рамках місцевого "закону" "Про особливості викупу стратегічних об’єктів", що дозволяє в разі необхідності розпочати процедуру примусового викупу того чи іншого майна, яке має важливе для республіки значення.

Суд вирішив, що згаданий закон цілком відповідає російському законодавству та повноваженням "органу".

Україна намагається шукати правди в міжнародних судах. Загалом протягом 2014 року країна подала до Європейського суду з прав людини три міждержавні позови відповідно до статті 33 "Міждержавні справи" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак ЄСПЛ відкрив провадження у трьох справах: "Україна проти Росії", "Україна проти Росії (II)" та "Україна проти Росії (III)". І тільки один з позовів, за повідомленням української сторони, було доповнено економічними питаннями.

Без сумніву, проблемами викраденої в Криму власності Україні слід займатися безперервно і більш наполегливо. Приміром, щоб унеможливити вивезення картин Айвазовського до РФ на заплановану в нинішньому році виставку, варто започаткувати певні процедури.

Те, що в нас нарешті створено Кримську прокуратуру, – безперечно, конструктивний і правильний крок, однак нині ця інституція вкрай завантажена справами, в тому числі й стосовно української власності, анексованої у Криму.

Про питання власності, комплексних втрат внаслідок анексії Києву потрібно повсякчас говорити на міжнародному рівні, в контексті санкцій проти РФ. Це питання, разом з темою порушення прав людини, має стати одним з пріоритетів у дипломатичних зусиллях України з деокупації Криму.

Юлія Тищенко, директор програм Українського незалежного центру політичних досліджень, для УП


Джерело:   ПРАВДА.UA

середа, 24 лютого 2016 р.

24.02.2016р. Б. / Російська православна проекція і католицька корекція очима американського католика

У своїй статті «Російська православна проекція і католицька корекція» розміщеній на «The Catholic Word Report» д-р Адам ДеВілль висловив переконання, що високі функціонери Московського патріархату звинувачують українських греко-католиків у тому, чим вони насправді самі займаються. Так після повернення з Гавани митрополит Алфєєв накинувся на українських греко-католиків, «заявивши що у них є своя політизована програма, свої покровителі і що вони виконуються політичний заказ». А про політичну пов'язаність Кремля і РПЦ не знає хібащо лінивий.

За хвилину Алфєєв звинуватив УГКЦ у тому, що Вона «не готова почути голос нашого патріарха, але навіть голос їхнього Папи». Отож, Алфєєв виразив очікування, що Папа Римський має право цензурувати людей, які з ним незгодні у питаннях, які не стосуються віри і моралі. Але, як зауважує автор статті, Гаванська декларація не є догматичним вченням, навіть не є звичайним вченням у формі апостольської конституції чи енцикліки. Тут на думку д-р ДеВілля Алфєєв проектує на внутрішньокатолицькі стосунки те, як росіяни самі функціонують: «Москва приймає рішення і кожен мусить точно його виконувати; російський патріарх є бос й інші єпископи мусять триматись його лінії без публічних заперечень». Алфєєв просто проектує російську практику підкорення патріарху, як супер диктатору, на те як католики повинні поводитись стосовно Папи.

Алфєєв аж кипить огидою, що не просто католицький, а український єпископ мав зухвалість коментувати Папу. З таким зухвальством українського єпископа московський патріархат не має наміру миритися. Д-р Де Вілль чітко підмічає що в основі такої реакції Алфєєва лежить російський шовінізм, який зневажає усе українське: «Для більшості росіян українці – це селяни і розбійники загалом, які не мають жодної культури і не заслуговують жодної свободи. І тут, бачимо, як Алфєєв проектує відвертий шовінізм і колоніалізм щодо України, країні якій росіяни ніколи не визнавали право на існування, на Блаженнішого Святослава.». І саме у російському шовінізмі автор статті бачить причину противлення Москви самій ідеї автокефалії православ’я в Україні – на думку автора, росіяни «звичайно, ніколи не визнають право православної церкви в Україні на самостійність». Адже, як зазначає автор, «Православна церква в Україні, яка на даний момент знаходиться під московським чоботом, слухняно виконує завдання Москви».

Автор статті дивується також незвичайному й химерному, до тепер невідомому титулу «Єпископ Риму, Папа Католицької Церкви». На його думку це спроба росіян поставити який паритет титулові «Патріарх Московській і всі Русі». Адже за звичай Папа підписується Франциск, слуга слуг Божих.

Друга дивовижна, на думку д-р ДеВілля фраза в Гаванській декларації: «церковних спільнот». На думку автора ця двозначна фраза б’є не тільки по українських греко-католиках, але й по українцях взагалі, оскільки вона може стосуватися і православних України. Москва зазвичай регулярно називає УПЦ КП та УАПЦ «неканонічними» і «розкольниками». В той час як для українських католиків залишає зарезервованими нудні й позбавлені уяви наклепи. Москва твердить, що у «неканонічних» православних відсутня благодать Таїнств і таким чином вони не є церквами, тому в документ і запхано це вираз – «церковні спільноти».

Папа не оракул з якого фонтанує божественне одкровення у Твіттері, на борту літака чи в інших місцях. І українські греко-католики це показали чесно і відверто в період після Гаванської зустрічі, висловивши свою законну незгоду. «Ми мусимо заспокоїти православних за межами Росії – католики повинні показати, що Папа не володіє диктаторськими повноваженнями, що кожне слово, яке падає з уст Папи змушує нас беззаперечно коритися» - підсумовує автор. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 23 лютого 2016 р.

23.02.2016р. Б. / Після повернення з Антарктиди патріарх Кіріл вчергове напав на УГКЦ і виставив ультиматум

Одразу після повернення з Латинської Америки та Антарктиди московський патріарх Кіріл влаштував інтерв’ю для провідних московитських ЗМІ.  Як це є вже з високопосадовцями Московського патріархату не обійшлося без давання політичних оцінок та антиукраїнських нападок.

Кіріл вчергове напав на УГКЦ, грубо втрутившись у внутрішні справи Католицької Церкви, заявивши, що начебто греко-католики виступили проти Папи. Цією заявою він не тільки показав, що абсолютно не орієнтується в реаліях життя Церкви, з Якою він начебто хоче вести діалог, але й дозволив собі грубо втручатися у внутрішнє життя Католицької Церкви.

Окрім цього Кіріл виставив УГКЦ ультиматум, мовляв, якщо хочете нормалізацію стосунків, то тільки на основі Гаванської декларації. Окрім цього Кіріл в чергове повторив свою брехню про братовбивчу війну в Україні. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 22 лютого 2016 р.

22.02.2016р. Б. / «Ми пам’ятаємо. Герої не вмирають» – молитовний вечір-реквієм в Івано-Франківській семінарії

«Герої не вмирають» – саме це народне гасло стало головним мотивом вечора-пам’яті Героїв Небесної Сотні та всіх полеглих за волю Батьківщини, який був проведений 21 лютого у храмі Івано-Франківської Духовної Семінарії імені свщмч. Йосафата. Метою цього вечора було вшанування всіх героїв, які поклали свої голови на «Майдані Гідності» у боротьбі за національні цінності та світле майбутнє для нашого народу.

Як зауважили самі організатори і учасники цього молитовного дійства, «майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей, і за цю боротьбу за нашу з вами свободу заплачено страшну ціну». Крім того, учасники піснями та поезією розповіли про драматичні і болючі події на Сході, адже Небесна Сотня була, на жаль, лише першою сотнею патріотів, які померли за волю України. Натомість залишилися сироти, вдови, матері, які вже ніколи не побачать живими своїх рідних.

Поминальний вечір своєю промовою завершив ректор ІФДС митр. прот. Олег Каськів, який зазначив, що такий захід є чудовою нагодою переосмислити, що «так як було – вже не буде»; змінились ми; змінилось наше ставлення до України, наше бачення подальшого розвитку держави. Також отець-ректор склав подяку всім учасникам цього вечора, художньому керівникові дійства – брату Володимиру Лукашевському, а також учасникам семінарійного хору «Благовіст», які своїм співом надали молитовної атмосфери.

неділя, 21 лютого 2016 р.

21.02.2016р. Б. / Відеокоментар Посла України у Ватикані. Зустріч в Гавані: Релігія не може бути використана для виправдання війни

Відеокоментар Посла. Зустріч в Гавані: Релігія не може бути використана для виправдання війни:




Відеокоментар Посла. Зустріч в Гавані: Релігія не може бути використана для виправдання війни.
Опубліковано Посольство України при Святому Престолі /Ватикан/ 18 лютого 2016 р.


Джерело:   Воїни Христа Царя

субота, 20 лютого 2016 р.

20.02.2016р. Б. / У школах по всій країні проведуть уроки про анексію Криму (+VIDEO)

З 26 лютого в українських школах відбудуться уроки, присвячені подіям в Криму лютого-березня 2014 року.
Про ідею проведення таких занять розповіла радник міністра інформаційної політики України у справах Криму Еміне Джеппар.
"Мета уроку в старших класах – розповісти і показати громадянський спротив Криму окупації і розвіяти міф про те, що Крим повністю підтримав російське вторгнення і захоплення української території", – зазначила вона у середу на прес-конференції.
Презентували методичні рекомендації на 134 сторінках для проведення уроку.
Нагадаємо, що 20 лютого 2014 року Верховна Рада офіційно оголосила початком тимчасової окупації Росією Криму і Севастополя.
7 жовтня 2015 року президент Петро Порошенко підписав відповідний закон.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій.

Джерело:pravda

Фото: vidia

пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

19.02.2016р. Б. / Цінність слова

Людське життя – це безперервний ланцюг подій, явищ, причин і наслідків. У більшості власних проблем винні ми самі, та існують багато наслідків, в яких ми не маємо вини. Так наприклад ми не винні, що нам у спадок дістався препоганий зір чи хворе серце, ми не винні, якщо перебуваємо під гнітом наслідків гріха, що загініздився в родині. Та все можна змінити, очі, якщо не вилікувати, то хоча б підлікувати, наслідки гріха зруйнувати ревними молитвами, постом, праведним життям.
Безперечно, що у сучасному світі важко жити праведно, адже на кожному кроці нас підстерігають спокуси і зло, а найчастіше там, де ми не сподіваємось потрапити у їхній капкан. Та завжди можна, щось, та й змінити на краще. Найголовніше не піддаватись паніці, самобичуванню, або і того гірше жалю до себе. Потрібно молитись, потрібно докладати всіх зусиль, щоб ми і наше оточення вело праведне життя, старатись не створювати собі проблем лишніми сварками, образами, без яких можна було б обійтись. Слова мають надпотужну дію, особливо, якщо вони сказані під натхненням і з вірою.
У Біблії неодноразово згадується той факт, що Бог сотворив небо і землю словом. Також Ісус, словом пригрозив вітрам тоді, коли він разом з учнями пливли у галілейському морі, оздоровлював Христос також словом – «встань, візьми своє ложе і ходи». Звідси можна зробити висновок, що слово не просто набір звуків, чи нагромадження літер на папері, слово – це потужна сила. Саме тому Біблія нас вчить, що життя і смерть під владою язика (Прип. 18,21).
Щодня, ми розкидаємось щонайменше сотнею бездумних висловів, слів, обіцянок, клятв, прокльонів, лихослів'я, але в більшості ми це робимо просто необдумано. Ми подібно до мавпи з гранатою, швиряємо "пусті" слова на вітер, як нам здається, але тим словам, яким ми не надаємо сенсу, надає сенсу диявол. Кожне слово повинне використовуватись лиш зі змістом, змістом, який не пошкодить нам і нашим ближнім. Ми повинні розуміти, що все має свої наслідки. А тепер давайте згадаємо, скільки разів ми клялись Божим іменем бездумно.
При всій своїй милосердності, доброті, Бог також і справедливий суддя, який не "погладить нас по голові", і не дасть нам 100 років життя у достатку, радості і щасті за те, що ми клялись його іменем там, де це було зовсім непотрібно, або ще гірше - коли клялись неправдиво. Таким чином через наше пустослів'я на нас падає Божий гнів, а звідси можна зробити висновок, що Бог нас карає, але це не зовсім так, Бог - люблячий Батько, що береже дитину, опікується нею, але коли дитина, як буйний підліток бунтує супроти його волі, допускає, щоб вона все ж "розбила собі носа", і зробила висновок. Але на жаль до людей такі речі просто не доходять. Ми засліплені всім тим, що нам накидається світом. Часто буває почуєш: "Ой, та то так тяжко, за що ж то я таке заслужив (ла)". Можливо ми самі , а можливо наші предки стягнули на себе і нас якесь прокляття. Зруйнувати прокляття може лиш Бог. Адже тільки він є Словом.
Як пише Євангелист Йоан : «На початку було Слово, і Слово було з Богом, Слово було Бог (Ів. 1,1). Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ів. 1,3). Тобто слово, є чимось настільки сильним, що цілий наш безмежний всесвіт був сотворений саме ним. Якщо Бог втілюється як Слово, то сама мова є відображенням чогось божественного в людях, воно є однією з тих здатностей, що роблять нас образом і подобою Божою. Якщо Бог вибрав Слово як засіб комунікації з людиною, то можна говорити навіть про божественне походження діалогу як такого. У наш час люди почали забувати суть і силу слова. Ми вже звикли, що думаємо одне, говоримо інше, а чинимо ще інакше. Наші слова стали чимось легшим за повітря, вони нічого не варті. Можливо пора задуматись нам над тим, що кожне слово, має свою ціну, що можливо недаром Ісус казав учням: «Нехай ваше слово так, буде так, а ваше ні – ні».
 Якщо вдуматись, то ми могли б обійтись без багатьох слів-паразитів, висловів значення яких і самі не до кінця розуміємо. Таким прикладом можуть послужити так звані «Добрі» прокльони – «бодай ти скис», «хай тебе шина стисне», «тішиться, як дідько цвяшком». Якщо вдуматись, то можемо зрозуміти, що «Тішиться, як дідько цвяшком» - не що інше, як посилання на радість диявола в час смерті Ісуса на хресті, «хай тебе шина стисне» - це побажання перелому (тобто зламаної руки, ноги ...) і тд. А скільки раз ми послуговувались подібними висловами?! Отож варто постаратись викоренити пустослів’я із нашого життя, почати задумуватись над сказаними словами та їхніми наслідками. Ми повинні бути розважливими навіть тоді, коли перебуваємо під впливом гніву, образи та інших неприємностей, адже особливо в такі моменти ми відкриваємось на вплив диявола і дозволяємо йому використовувати наші слова у своїх цілях.
Дамян Вільчинський

четвер, 18 лютого 2016 р.

18.02.2016р. Б. / МИТРОПОЛИТ АЛФЄЄВ ЗНОВУ ОЧОРНЮЄ І ОББРІХУЄ УГКЦ ТЕПЕР УЖЕ З ГАВАНСЬКОЇ ПЕРСПЕКТИВИ

Після повернення з Гавани керівник Відділу зовнішніх церковних з’язків Московського патріархату митрополит Ілараіон Алфєєф  дав інтерв’ю провідному пропагандистському кремлівському ресурсу «РИА Новости».
У цьому інтерв’ю Алфєєв продовжив свою інформаційну війну проти УГКЦ, головним посилом якої є «Рим добрий, а уніати – погані». Алфєєв повторив свої історичні побрехеньки про насильницьку Унію. При чому, Алфєєв вдався до чергового оббріхування УГКЦ та ЇЇ Глави Блаженнішого Патріярха Святослава. Алфєєв приписує Главі УГКЦ начебто образи на адресу Папи та патріарха Кіріла. Алфєєв вдався також до повторення міфів про розгром греко-католиками московського православ’я в Галичині та про небачене насильство греко-католиків над нещасними православними. Також Алфєєв звинуватив Блаженнішого Святослава у тому, що він, начебто, виконує політичне замовлення коли твердо стоїть в обороні прав УГКЦ проти московитських зазіхань. Цікаво зазначити, що Алфєєв заявив, що не бачить сенсу створювати комісію, яка б розглянула безперевні оскарження з боку Московського патріархату та його структур в Україні на адресу УГКЦ.

середа, 17 лютого 2016 р.

17.02.2016р. Б. / Десятилітня Настя Тимо – юний талановитий автор-іконописець (+VIDEO)

«На виставках ікон я могла ходити годинами і все розглядати», - ділиться Настя у своїй розповіді про початки її перших кроків іконописання.
Свою першу ікону «Святого Миколая» дівчинка написала у десять років. Відтак були дві наступні - «св. Юрія Змієборця» та «Різдва Христового», над останньою з яких Настя працювала п’ять днів. Як розповіла дівчинка, після написання першої ікони у неї з’явилася мрія: подарувати цю роботу комусь зі своїх вчителів.
За її словами, якоїсь особливої підготовки до написання ікон у неї не було. «Я особливо не готувалася і ніколи не ходила на різні гуртки малювання… - розповіла Настя, - …я любила просто брати листок, олівець і вдома малювати годинами». В іконописній школі «Радруж», УКУ, де працює мама Насті, дівчинка почала навчатися ще з дев’яти років. Обов’язковою умовою навчання, як зазначила Настя, є старовинна молитва Іконописця, яку всі моляться перед початком заняття. «Молитва дає велике натхнення для писання ікони», - поділилася юна майстриня. Пропонуємо коротку розповідь Насті Тимо, учениці п’ятого класу Школи святої Софії м. Львова.

вівторок, 16 лютого 2016 р.

16.02.2016р. Б. / Ще два контейнери для потребуючих встановили у Львові

У Львові вже більше року функціонують контейнери для збору вживаних речей, які розмістила громадська неприбуткова організація «Оселя», що має на меті підтримку бездомних. Наразі такі контейнери з’явились ще в двох локаціях міста.

Отримані у такий спосіб речі ремонтують та реалізують у благодійній крамниці чи віддають клієнтам Осередку підтримки бездомних, а також іншим потребуючим. До контейнерів можна покласти одяг, взуття та книжки. Якщо речі будуть непридатні для подальшого використання, їх віддадуть на утилізацію, якщо ж одяг та взуття ще можна носити – безпритульним чи у благодійну крамничку.

В зимовий період особливу потребу безпритульні відчувають у теплих речах та взутті.

Два нові контейнери для одягу, взуття та книг у Львові розташовані за адресами:
  • подвір'я Храму Святого Климентія Папи (вул. Генерала Чупринки, 70);
  • подвір'я Церкви Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (вул. Пилипа Орлика, 5).
Також «Оселя» розмістила у Львові контейнери для збору одягу та взуття по всьому місту. Ось адреси їх розташування:
  • вул. Валова, 18а (біля входу у Музей ідей);
  • пл. св. Юра, 5 (біля входу в Собор Святого Юра);
  • пл. Кропивницького, 1 (подвір’я Церкви свв. Ольги і Єлизавети);
  • пр-т Червоної Калини, 70 (біля входу у Церкву Різдва Пресвятої Богородиці);
  • вул. Широка, 81а (біля входу у Церкву Вознесіння);
  • вул. Симоненка, 5, (біля входу у Церкву Святих Володимира і Ольги);
  • вул. Джорджа Вашингтона, 12 – на розі з вул. Пасічна (Заправка «ОККО»);
  • вул. Ю. Липи, 12 (Заправка «ОККО»);
  • вул. Новознесенська, 34 (біля входу в Храм Пресвятої Богородиці – Володарки України);
  • вул. Городоцька, 319а (біля входу в Церкву Христового Воскресіння);
  • вул. Шевченка, 388-408, Рясне – 1 (Капличка Св. Василія Великого).
  • вул. Личаківська, 175 (біля входу у Церкву Покрову Пресвятої Богородиці);
  • вул. Максимовича, 2 (біля Каплиці Успення Пресвятої Богородиці);
  • вул. Угорська, 2 (біля входу у Майстерню добрих справ «Емаус – Оселя»).
Телефон: (032) 296-33-03, e-mail: oselya@yahoo.com

Джерела:   tvoemisto

ДИВЕНСВІТ

неділя, 14 лютого 2016 р.

14.02.2016р. Б. / Стрітенський збір для волонтерів служіння в'язням відбувся у Києві

13 лютого 2016 року у Києві на Подолі відбувся Стрітенський обід для волонтерів служіння в'язням. Від створення Центру координації волонтерської співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ минуло п’ять років. Подарунком для учасників заходу стала зустріч з Семеном Глузманом і Тетяною Яблонською, громадянська позиція яких є моральним дороговказом для служіння душпастирів і діяльних християн.

У Києві в лютому 2011 року для кращої координації в’язничного служіння було створено Центр волонтерської співпраці. Його натхненниками були Володимир Левченко, Андрій Дорчак, Тарас Пшеничний, Христина Шонь, Василь Возняк. Центр покликаний об’єднати волонтерський рух на допомогу капеланам. За організацію заходів цього руху нині відповідає Павло Загороднов, референт Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Стрітенські збори є традицією, яка допомагає підсилити відчуття спільноти в учасників пенітенціарного служіння Церкви. Покликання до цієї служби приходить до вірян різного віку й професії. Деколи вони не знайомі одне з одним, бо беруть участь у подіях служіння, які відбуваються в інакший час. Учасники зустрічі поділитися пережитим у рік минулий та поглянути на можливості, які пропонує календар заходів 2016 року. Нині Центр об'єднує 48 волонтерів, що регулярно включаються у заходи служіння, ще близько 70 добровольців прилучаються до заходів принагідно.

Пережитий рік волонтерського служіння виявилися багатими на яскраві події. Численні нові закони: про пробацію, капеланство, про інший порядок обрахування строків покарання (так званий Закон Савченко), поліційна, судова і пенітенціарна реформа -  поставили перед священиками і волонтерами нові виклики.  Добродій Ігор Свєтлічний, професійний адвокат і журналіст, прокоментував закон про перерахування термінів відбування покарання, (Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 № 838-VIII) згідно якого звільненню підлягає значна клькість засуджених.

При нагоді зустрічі волонтери поспілкувалися з Семеном Глузманом і Тетяною Яблонською, громадянами з великої літери.

субота, 13 лютого 2016 р.

13.02.2016р. Б. / Спільна декларація Папи Франциска і Кирила, Патріарха Московського і всієї "Русі"(?!)

«Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога Отця та причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами» (2Кор.13,13).

1. Волею Господа Бога, від якого походять всі дари, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, з допомогою Святого Духа Утішителя, ми, Папа Франциск і Кирило, Патріарх Московський та всієї Руси, зустрілися сьогодні в Гавані. Дякуємо Богові, прославляємо Пресвяту Тройцю за цю першу в історії зустріч.

Ми з радістю зустрілися як брати у християнській вірі, що зустрічаються для того, щоб «поспілкуватися живим голосом» (2Ів.12), від серця до серця, обговорити взаємостосунки між Церквами, найсуттєвіші проблеми наших вірних та перспективи розвитку людської цивілізації.

2. Наша братня зустріч відбулася на Кубі, на перехресті між Північчю та Півднем, між Сходом та Заходом. З цього острова, символу надії «Нового світу» та драматичних подій історії ХХ сторіччя, звертаємо наше слово до всіх народів Латинської Америки та всіх інших континентів.

Висловлюємо радість з приводу того, що християнська віра тут динамічно зростає. Могутній релігійний потенціал Латинської Америки, її віковічна християнська традиція, здійснювана через особистий досвід мільйонів людей, є запорукою великого майбутнього цього регіону.

3. Зустрічаючись далеко від давніх суперечок «Старого Світу», особливо сильно відчуваємо необхідність співпраці між католиками та православними, покликаними смиренно та шанобливо дати світові звіт про нашу надію (пор. 1Пт.3,15).

4. Дякуємо Богові за дари, отримані через прихід у світ Його Єдинородного Сина. Поділяємо спільну духовну традицію першого тисячоріччя християнства. Свідками цієї традиції є Пресвята Богомати Пречиста Діва Марія та святі, яких ми почитаємо. Серед них – чимало мучеників, які засвідчили вірність Христові та стали «засівом християн».

5. Незважаючи на цю спільну традицію перших століть, католики і православні вже майже тисячу років позбавлені Євхаристійного сопричастя. Ми розділені ранами, спричиненими конфліктами далекого чи недалекого минулого, розбіжностями, успадкованими від наших предків, у розумінні та вираженні нашої віри в Триєдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа. Вболіваємо з приводу втрати єдності, що є наслідком людської слабкості та гріха, і яка сталася, незважаючи на архиєрейську молитву Христа Спасителя: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані» (Ів.17,21).

6. Усвідомлюючи існування численних перешкод, сподіваємось, що наша зустріч зможе причинитися до відновлення цієї єдності, бажаної Богом, за яку молився Христос. Нехай же наша зустріч зможе надихнути християн усього світу з оновленим запалом молитися до Господа за повну єдність між Його учнями. У світі, який очікує від нас не лише слів, але й конкретних жестів, нехай же ця зустріч зможе стати знаком надії для всіх людей доброї волі!

7. У нашій рішучості зробити все необхідне для подолання історичних суперечностей, які ми успадкували, прагнемо об’єднати наші зусилля у свідченні Христового Євангелія та спільної спадщини Церкви першого тисячоріччя, спільно даючи відповідь на виклики сучасного світу. Православні і католики повинні навчитися давати спільне свідчення істині у тих сферах, де це можливо і необхідно. Людська цивілізація увійшла в період епохальних змін. Наше християнське сумління та наша душпастирська відповідальність не дають нам права залишатися інертними перед обличчям викликів, які вимагають спільної відповіді.

8. Наш погляд, насамперед, звернений до тих частин світу, де християни є жертвами переслідування. У багатьох країнах Близького Сходу та Північної Африки наших братів і сестер у Христі винищують цілими родинами, селами та містами. Їхні церкви по-варварськи знищені та розграбовані, їхні святині – спрофановані, а пам’ятки – зруйновані. В Сирії, Іраку та в інших країнах Близького Сходу з болем спостерігаємо масову втечу християн із землі, з якої почалося поширення нашої віри і де вони, разом з іншими релігійними громадами, жили вже від апостольських часів.

9. Просимо міжнародну спільноту невідкладно діяти, щоб запобгти черговому вигнанню християн з Близького Сходу. Підносячи голос на захист переслідуваних християн, бажаємо висловити своє співчуття з приводу стражданнь, яких зазнають вірні інших релігійних традицій, що також є жертвами громадянської війни, хаосу та терористичного насильства.

10. У Сирії та в Іраку насильство уже спричинило тисячі жертв, залишаючи мільйони людей без даху над головою та без засобів. Закликаємо міжнародну спільноту об’єднатися для того, щоб покласти край насильству та тероризмові, й, одночасно, через діалог спричинитися до швидкого відновлення громадського миру. Суттєвим є забезпечення широкомасштабної гуманітарної допомоги вимученому населенню та численним біженцям у сусідніх країнах.

Просимо всіх, хто може вплинути на долю викрадених осіб, серед яких Митрополити Алеппо Павло та Йоан Ібрагім, викрадені у квітні 2013 року, зробити все, що необхідне для їхнього швидкого звільнення.

11. Підносимо наші молитви до Христа, Спасителя світу, за відновлення на Близькому Сході миру, який є «плодом справедливості» (пор. Іс.32,17), щоб зміцнилося братерське співжиття між різними народами, Церквами та релігіями, які там присутні, за повернення біженців до своїх домівок, зцілення поранених та упокій душ невинно убієнних.

Звертаємося з гарячим закликом до всіх сторін, які можуть бути залученими у конфлікти, щоб вони виявили добру волю і сіли за стіл переговорів. Одночасно, необхідно, щоб міжнародна спільнота докладала всі необхідні зусилля для того, щоби завдяки спільним, скоординованим та погодженим діям покласти край тероризмові. Звертаємося із закликом до всіх країн, залучених у боротьбу з тероризмом, діяти відповідально та розсудливо. Закликаємо всіх християн та всіх віруючих в Бога ревно молитися до передбачливого Творця світу, щоб захистив Своє створіння від знищення й не допустив чергової світової війни. Для того, щоб мир був тривалим та надійним, необхідні особливі зусилля, звернені на те, щоби наново відкрити спільні цінності, які нас об’єднують, засновані на Євангелії Господа нашого Ісуса Христа.

12. Приклоняємо коліна перед мучеництвом тих, які ціною свого життя свідчать істину Євангелія, віддаючи перевагу смерті, ніж відреченню від Христа. Віримо, що ці мученики нашого часу, які належать до різних Церков, але з’єднані спільним стражданням, є завдатком єдності християн. До вас, що страждаєте за Христа, звернене слово апостола: «Любі, … тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному Його з'явленні раділи та веселились» (1Пт.4,12-13).

13. В цю неспокійну епоху необхідним є міжрелігійний діалог. Відмінності у розумінні релігійних істин не повинні перешкоджати людям відмінних віровизнань жити в мирі та гармонії. В теперішніх обставинах на релігійних провідниках лежить особлива відповідальність за те, щоб виховувати своїх вірних в дусі пошани до переконань тих, які належать до інших релігійних традицій. Абсолютно неприйнятними є спроби виправдовувати злочинні дії релігійними гаслами. Жоден злочин не може бути вчиненим у Боже ім’я, «бо Бог є Бог не безладу, а миру» (1Кор.14,33).

14. Стверджуючи високу цінність релігійної свободи, дякуємо Богові за безпрецедентне відновлення християнської віри, що тепер відбувається в Росії та в багатьох країнах Східної Європи, де десятиріччями панували атеїстичні режими. Сьогодні кайдани войовничого атеїзму розбиті й у багатьох місцях християни можуть вільно визнавати свою віру. Протягом чверті сторіччя там споруджено десятки тисяч нових храмів, відкриті сотні монастирів і богословських шкіл. Християнські спільноти здійснюють важливу доброчинну й соціальну діяльність, надаючи різноманітну допомогу потребуючим. Православні та католики часто працюють пліч-о-пліч. Вони підтверджують досвід спільних духовних основ людського співжиття, даючи свідчення євангельським цінностям.

15. Водночас, ми стурбовані ситуацією в багатьох країнах, в яких християни дедалі частіше зустрічаються з обмеженнями релігійної свободи, права свідчити власні переконання та можливості жити згідно з ними. Зокрема, відзначаємо, що перетворення деяких країн у секуляризовані суспільства, яким чуже будь-яке посилання на Бога та на Його істини, становить велику загрозу релігійній свободі. Джерелом занепокоєння є для нас актуальне обмеження прав християн, а навіть їх дискримінація, коли деякі політичні сили, керуючись ідеологією секуляризму, часто агресивного, намагаються відсунути їх за борт громадського життя.

16. Процес європейської інтеграції, який розпочався після сторіч кровопролитних конфліктів, був сприйнятий багатьма з надією, як запорука миру й безпеки. Однак, заохочуємо залишатися чуйними супроти інтеграції, яка не шануватиме релігійної ідентичності. Залишаючись відкритими на вклад інших релігій у нашу цивілізацію, ми переконані, що Європа повинна залишатися вірною своєму християнському корінню. Просимо християн східної і західної Європи єднатися у спільному свідченні Христа та Євангелія, щоб Європа зберегла свою душу, сформовану двотисячолітньою християнською традицією.

17. Наш погляд звернений на осіб, які перебувають в ситуації великих труднощів, які живуть в умовах крайньої нужди та бідності, в той час як зростають матеріальні багатства людства. Ми не можемо залишатися байдужими до долі мільйонів мігрантів і біженців, які стукають до дверей багатих країн. Непогамоване споживання, як бачимо у деяких найрозвинутіших країнах, поступово вичерпує ресурси нашої планети. Зростаюча нерівність в розподілі земних благ посилює відчуття несправедливості перед обличчям укладеної системи міжнародних стосунків.

18. Християнські Церкви покликані захищати вимоги справедливості, пошани до традицій народів та справжню солідарність зі страждаючими. Ми, християни, не повинні забувати про те, що «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом» (1Кор.1,27-29).

19. Сім’я є природним центром людського життя та суспільства. Ми стурбовані кризою сім’ї в багатьох країнах. Православні та католики поділяють ту саму концепцію родини і покликані свідчити, що вона є шляхом до святості, яка засвідчує вірність подружньої пари в їхніх взаємостосунках, їхню відкритість на продовження роду та виховання дітей, солідарність між поколіннями та пошану до найслабших.

20. Сім’я ґрунтується на подружжі – вільному та вірному акті любові між чоловіком та жінкою. Їхню єдність запечатує любов, навчаючи їх приймати один одного як дар. Подружжя – це школа любові та вірності. Нас засмучує, що інші форми співжиття вже поставлені на той самий рівень, як цей союз, у той час, як поняття батьківства й материнства, як особливого покликання чоловіки й жінки у подружжі, освячене біблійною традицією, витісняється з громадської свідомості.

21. Просимо всіх шанувати невід’ємне право на життя. Мільйони дітей були позбавлені самої можливості побачити світ. Голос крові ненароджених дітей взиває до Бога (пор. Бт.4,10).

Розвиток так званої евтаназії спричиняється до того, що похилі віком особи та хворі починають почуватися надмірним тягарем для своїх родин та в суспільстві загалом.

Ми також стурбовані розвитком біомедичних репродуктивних технологій, тому що маніпулювання людським життям є замахом на основи існування людини, створеної на Божі образ і подобу. Вважаємо, що нашим обов’язком є пригадати про незмінність християнських моральних принципів, що ґрунтуються на гідності людини, покликаної до життя відповідно до задуму Творця.

22. Сьогодні бажаємо особливим чином звернутися до християнської молоді. Ви, юнаки й дівчата, маєте завдання не закопувати таланти в землю (пор. Мт.25,25), але використовувати всі дані Богом здібності, щоб утверджувати у світі Христові істини, щоби втілювати у своєму житті євангельські заповіді любові до Бога та до ближнього. Не бійтеся прямувати проти течії, захищаючи Божі правди, далеко не завжди відповідають світські норми сьогодення.

23. Бог вас любить і очікує від кожного з вас, що ви станете Його учнями та апостолами. Будьте світлом для світу, щоби ті, які вас оточують, бачивши ваші добрі діла, прославляли вашого Отця, що у небі (пор. Мт.5,14,16). Виховуйте своїх дітей у християнській вірі, передайте їм цінну перлину віри (пор. Мт.13,46), яку ви отримали від своїх батьків і предків. Пам’ятайте, що ви «куплені високою ціною» (1Кор.6,20), ціною хресної смерті Богочоловіка Ісуса Христа.

24. Православні та католики об’єднані не лише спільним Переданням Церкви першого тисячоріччя, але також місією проповідувати Христове Євангеліє в сучасному світі. Ця місія включає взаємопошану між членами християнських спільнот та виключає будь-які форми прозелітизму.

Ми не конкуренти, а – брати, і цим поняттям повинні керуватися всі наші дії – взаємні та звернені на зовнішній світ. Закликаємо католиків і православних усіх країн навчитися жити разом у мирі та любові, мати «ті самі почуття одні до одних» (Рм.15,5). Отож, не можна погодитися з використання підступних засобів для того, щоб спонукати вірних переходити з однієї Церкви до іншої, зневажаючи їхню релігійну свободу чи їхні традиції. Ми покликані впроваджувати у життя заповіді святого Павла: «Я вважав, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім'я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі» (Рм.15,20).

25. Сподіваємося, що наша зустріч зможе зробити вклад у примирення між греко-католиками і православними там, де існує напруження. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність. Однак, християнські спільноти, що з’явилися в таких історичних обставинах, мають право існувати та здійснювати все те, що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних, одночасно, прагнучи жити в мирі зі своїми сусідами. Православні та греко-католики потребують примиритися та віднайти взаємоприйнятні форми співжиття.

26. Вболіваємо з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток.

27. Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії, і щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому, щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим.

28. У сучасному світі, різноманітному, однак, об’єднаному тією самою долею, католики й православні покликані по-братньому співпрацювати у звіщенні Доброї Новини спасіння, разом свідчити моральну гідність та справжню свободу людської особи, «щоб світ увірував» (Ів.17,21). Цей світ, в якому поступово зникають духовні основи людського життя, очікує від нас сильного свідчення в усіх сферах особистого і суспільного життя. Від нашої здатності давати спільне свідчення Духові істини в цей непростий період, значною мірою залежить майбутнє людства.

29. У цьому сміливому свідченні Божих істин та спасенної Доброї Новини, нас підтримує Богочоловік Ісус Христос, наш Господь і Спаситель, Який скріплює нас духовно своєю непохитною обітницею: «Не бійся, мале стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк.12,32)!

Христос є джерелом радості й надії. Віра в Нього перемінює людське життя, наповняючи його змістом. У цьому мали змогу на власному досвіді переконатися всі ті, до кого можна застосувати слова апостола Петра: «Ви, колись – не народ, а тепер –народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані.» (1Пт.2,10).

30. Сповнені вдячності за дар взаєморозуміння, висловленого під час нашої зустрічі, з надією дивимося на Пресвяту Богоматір, призиваючи Її словами цієї давньої молитви: «Під Твою милість прибігаємо, Пресвята Богородице». Нехай же Пречиста Діва Марія Своїм заступництвом заохотить до братерства тих, які Її почитають, щоб коли прийде час, встановлений Богом, вони об’єдналися в мирі та гармонії в один Божий люд на славу Святої і Нероздільної Тройці!

Франциск,                                  Кирило
Єпископ Риму,                           Патріарх Московський
Папа Католицької Церкви          та всієї Русі

13.02.2016р. Б. / Папа і патріарх: релігія і геополітика

Вже другий день доводиться говорити щодо зустрічі Папи і Патріарха. Спробую узагальнити власні думки. У цієї зустрічі два аспекти - релігійний і політичний. З релігійної точки зору зустріч, безумовно, історична і значуща. Але особисто я сумніваюся, враховуючи поспіх і місце проведення, що релігійний чинник є основним.

Тому розпочну з геополітичної складової. Ця зустріч нагадує мені радянську "дипломатію" часів "холодної війни". Тоді РПЦ не без допомоги "компетентних органів" активно боролася за світову гегемонію, займалася таємною дипломатією і навіть зовнішньою розвідкою. Для цього в Церкві було створено спеціальну структуру – "Отдел внешних церковных сношений Московского Патриархата" (ОВЦС МП). Пізніше слово "сношения" було замінене на слово "связи". Саме цю структуру багато років з радянських часів і до свого обрання главою Церкви очолював Патріарх Кирил.

Тому можна не сумніватися, що місію на Кубі буде виконано професійно. Як можна і не сумніватися, що ця зустріч є складовою частиною великої геополітичної гри, що за допомогою РПЦ веде Росія із Західним світом, частиною якого є держава Ватикан, главою якої є Папа Римський.

Щодо релігійної складової, то як православний християнин, який пам'ятає заповідь Христа до своїх учнів бути єдиними і який хотів би бачити Православ'я відкритим до діалогу і з суспільством і з іншими християнами, щиро радію самому факту такої зустрічі і спілкуванню глав християнських Церков, які мають великий потенціал. Спільне свідчення про Христа і християнські цінності – це головна місія Церкви Христової, конфесійні перегородки в якій, за мудрим висловом когось з богословів, не доходять до Неба. І мене, як віруючу людину, тішить, що та сама політика, яка до цього була головною перепоною цієї зустрічи, тепер зробила її можливою.

Чи будуть Папа Римський і Патріарх Московський говорити про Україну? Можна не сумніватися. Про це свідчить заява патріаршого прес-секретаря перед відльотом з Москви: "В недавней поездке в Швейцарию патриарха сопровождал митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий, теперь с нами летит управделами УПЦ. Это важно, поскольку свидетельствует о единстве Русской православной церкви, куда входит УПЦ". Тобто, друга за адміністративною посадою людина в УПЦ МП разом з Патріархом Московським буде свідчити перед Папою Римським і всім світом про єдність Руської Православної Церкви і єдине бачення ситуації в Україні.

І тут у мене виникає декілька запитань.

Перше до українських греко-католиків: чи буде хтось від них свідчити про свою позицію і єдність з Римо-Католицькою Церквою перед Московським Патріархом, який довгий час заявляв, що саме існування УГКЦ є перешкодою для зустрічі з Папою?

Друге запитання до нас, православних України: хто має засвідчити, що Українське Православ'я не має єдності, в тому числі і "завдячуючи" Московському Патріархатові? Хто має засвідчити, що в Україні є мільйони православних, які не бажають бути частиною "русского міра", який тривалий час проповідує і просуває Московський Патріарх, а також російська пропаганда і зброя?

Є запитання і до української влади. Але щоб не виглядати невігласом, висловлю сподівання, що маючи президентом випускника Інституту міжнародних відносин, вона розуміється на геополітиці краще за мене.

Георгій Коваленко

середа, 10 лютого 2016 р.

10.02.2016р. Б. / Важкі питання. Як померти «по-католицьки»?

ПИТАННЯ: Як померти «по-католицьки»? Як Католицька Церква рекомендує віруючому підготуватися до смерті?

ВІДПОВІДЬ: «Все наше життя, мої дорогі юнаки, повинно бути підготовкою до доброї смерті», - писав святий Іван Боско, звертаючись до своїх вихованців в трактаті під назвою «Передбачливий юнак». Дон Боско пропонував їм «вправлятися в добрій смерті», і ось яким чином: «У всі дні кожного місяця всі наші земні і духовні справи влаштовувати так, як ніби ми ось-ось по-справжньому помремо».

Святий вихователь молоді радив вибрати для роздумів про смерть один певний день місяця. У цей день потрібно уявити собі, що ми знаходимося на порозі смерті, і задуматися про те, як ми прожили попередній місяць, про те, що пригнічує нашу совість і турбує нас, змушуючи побоюватися посмертної долі. На наступний день після цього «дня роздумів про смерть» дон Боско рекомендував приступати до Таїнства Примирення і до Святого Причастя так, як ніби це остання Сповідь і останнє Причастя в житті перед смертю: «Адже може так статися, - пояснював дон Боско, - що смерть наздожене раптово, через нещасний випадок або хворобу, і тоді у вас не буде часу покликати священика і прийняти Святе Причастя».

Крім сповіді, дон Боско закликав також якомога частіше каятися в своїх гріхах, вимовляючи акт покаяння і акт досконалої любові до Бога, оскільки «такого акту, разом з бажанням висповідатися, може бути досить у будь-який час, і особливо в останні миті, щоб стерти усякий гріх і відкритися для Раю».

Святий Іван Боско писав також, що необхідно подумки бути готовими прийняти будь-який вид смерті, який Богові буде завгодно нам послати, разом з усіма пов'язаними з нею стражданнями, муками і болем.

Святий Альфонс Марія де Лігуорі в творі «Підготовка до смерті» в свою чергу нагадував, що жити слід з огляду на смерть, яка всіх нас наздожене. «Пам'ять про смерть змушує відмовитися від усіх речей на цій землі», - пише святий Альфонс. Саме з огляду на смерть святі нехтували благами світу цього, а святий Карл Борромео завжди тримав у себе на столі череп і постійно його споглядав.

Наведемо також слова Папи Франциска на загальній аудієнції 27 листопада 2013 року: вона була присвячена сповідуванню нашої віри у воскресіння плоті.

Що значить померти у Христі?

У всіх нас, як правило, невірне уявлення про смерть, зауважує Папа. Смерть стосується всіх нас, залишаючи глибокий слід, особливо коли вона забирає близьких. Якщо смерть вважати кінцем всього, то вона лякає, жахає, перетворюється на загрозу, розбиває будь-яку мрію, будь-яку перспективу, розриває будь-які відносини і перериває будь-який шлях: «Це трапляється, коли ми вважаємо наше життя таким собі відрізком часу, замкнутим двома полюсами: народженням і смертю; коли ми не віримо, що після нашого нинішнього життя є ще продовження; коли живемо так, ніби Бога не існує. Таке уявлення про смерть типове для атеїстичної думки, яка інтерпретує життя як випадкову появу людини в світі і її шлях до небуття. Але є ще практичний атеїзм, що виражається в тому, щоб жити тільки для своїх інтересів, жити тільки для земних речей. Якщо ми дозволимо собі захопитися цим помилковим баченням смерті, у нас немає іншого вибору, окрім як робити вигляд, що її не існує, заперечувати її або перевести в розряд звичайних, пересічних явищ, аби вона нас не лякала».

Але цьому помилковому рішенню противиться серце людини, бажання нескінченності, яке всім нам властиве, наша туга за вічним. Отже, який же християнський сенс смерті? Якщо ми поглянемо на найважчі моменти нашого життя, то ми навіть в цій втраті відчуємо, що не все скінчено. У нас вкорінений потужний інстинкт, який говорить нам, що життя не закінчується зі смертю.

«Ця жага життя, - пояснює Папа Франциск, - знайшла свою реальну і достовірну відповідь у воскресінні Ісуса Христа. Воскресіння Ісуса дає не тільки впевненість в житті після смерті, але висвітлює також саму таємницю смерті кожного з нас. Якщо ми живемо, з'єднані з Ісусом, вірні Йому, то ми стаємо здатними приймати з надією і спокоєм також перехід через смерть». Тому Церква молиться наступними словами: «Якщо нас пригнічує неминучість того, що ми повинні померти, нехай буде нам розрадою обітниця безсмертного майбутнього».

Це - одна з прекрасних молитов Церкви. Людина зазвичай вмирає так, як вона жила. Якщо наше життя - це шлях разом з Господом, довіра до Його безмежного милосердя, то ми будемо готові прийняти останню хвилину нашого життя як остаточне віддання себе в Його турботливі руки, в очікуванні споглядання Його лику. І це найпрекрасніше, що може з нами статися: споглядати лицем до лиця Господа, щоб побачити його, таким, який Він є: прекрасним, наповненим світлом, любов'ю, ніжністю. Ми йдемо саме до цієї мети: щоб зустріти Господа.

«З цієї точки зору стає зрозумілим заклик Ісуса бути завжди готовими, чувати, знаючи, що життя в цьому світі нам дано також для того, щоб підготувати інше життя, - з небесним Отцем. Для цього є один надійний шлях: підготуватися добре до смерті, перебуваючи поруч з Ісусом».

Найнадійніший шлях - це готуватися до смерті, перебуваючи весь час поруч з Ісусом. Як же це зробити? 

За допомогою молитви, Таїнств і діл милосердя. Господь присутній в найслабших і потребуючих. Він Сам ототожнював Себе з ними в знаменитій притчі про Страшний суд, сказавши: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; прагнув і ви напоїли Мене; був мандрівником, і ви прийняли Мене; Був нагий, і ви одягнули Мене; був хворий, і ви відвідали Мене; у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене ... Так як ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили»(Мт 25,35-36.40).

Бути солідарними в співчутті болю і вселяти надію - ось передумова і умова для отримання в спадщину Царства, підготовленого для нас. Той, хто займається справами милосердя, не боїться смерті. Він дивиться їй в обличчя в ранах братів і долає її любов'ю Ісуса Христа.

Якщо ми відкриємо двері нашого життя і нашого серця найменшим братам, тоді і наша смерть стане дверима в Небо, в блаженну вітчизну, до якої ми прямуємо, бажаючи жити там вічно з нашим Богом Отцем, з Ісусом, з Богородицею і з усіма святими.

Існує чимало молитов про добру смерть. На закінчення сьогоднішньої передачі запропонуємо вам одну з них, яку підносила апостол Божого милосердя свята Фаустина Ковальська:

«О мій Ісус, нехай мої останні дні у вигнанні будуть повністю відповідати Твоїй найсвятішій волі. Я з'єдную свої страждання, скорботу і саму смерть з Твоїми святими муками  і жертвую себе за весь світ, щоб випросити рясне Боже милосердя для душ ... Я міцно вірю і повністю віддаюся Твоїй святій волі, яка є саме милосердя. Твоє милосердя хай буде для мене всім в цей останній час...»

вівторок, 9 лютого 2016 р.

09.02.2016р. Б. / Тур “Діти - майбутнє України” пройшов у шести виховних колоніях (+VIDEO)

Триває Ювілейний Рік Божого Милосердя. І одним із найбільш яскравих прикладів волонтерського служіння ув'язненим тепер запам'ятається проект Ростислава Бьоме, метою якого є майбутнє неповнолітніх, що опинилися по той бік суспільства. Під псевдо Artisto, ставший популярним 2013 року після виконання гімну Революції Гідності, Ростислав здійснив всеукраїнський тур “Діти - майбутнє України” у шести виховних колоніях. Головна мета акції – дати підліткам можливість відчути, що вони можуть мріяти по-великому й досягати здійснення мрій. Тур відбувався за підтримки Асоціації українців штату Вашингтон, United World Organisation, Пенітенціарного душпастирства УГКЦ та за сприянням Державної пенітенціарної служби України.

В супроводі душпастирів Української Греко-Католицької Церкви волонтери побували в Прилуцькій, Ковельській, Дубенській, Кременчуцькій, Курязькій і Мелітопольській виховних колоніях. Розпочинались зустрічі з молитви і роздумів священиків. Оскільки провідна тема туру торкалася мрій про велике, отці говорили з вихованцями колонії про те, що у Бога є задум, мрія, щодо нашого життя. І ця мрія - щоб ми були щасливі. Та лише з Богом можна досягнути щастя!

ARTISTO розповідав хлопцям про свої дитячі та юнацькі роки, про власні життєві помилки та висновки, які він вчасно зробив завдяки найріднішій людині в житті – своїй мамі. Ділився із підлітками про часи перебування на Євромайдані, про свою підтримку суспільства, небайдужого до долі України. Демонстрував хлопцям відео переломних для Держави часів лютого 2014 року. Талановитий виконавець ділився із юнаками власним досвідом роботи над мріями і шляхами їх реалізації. Виконував разом із хлопцями декілька авторських пісень та віршів. В доступній і невимушеній розмові прищеплював юнакам любов до життя, до правди, до миру. Вчив брати на себе відповідальність за власне життя та допомогав усвідомити, що саме підлітки, із сформованою громадянською позицією, можуть стати головними рушіями змін. Головне – визначитися із пріоритетами та раціонально розподіляти свій час, вірити в себе і зміцнювати мотивацію для реалізації мрій.