ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

четвер, 29 червня 2017 р.

29.06.2017р. Б. / «Я почала інакше молитися за мир в Україні», – Ґюльназ Малиш, координатор напрямку індивідуальної допомоги Акції «Папа для України»

Акція «Папа для України» стартувала у квітні минулого року, за її допомоги зреалізували вже понад шістдесят проектів для постраждалих внаслідок військових дій на сході України. Однак з січня 2017-го у рамках Акції почав діяти напрямок безпосередньої індивідуальної помочі потребуючим. Чому цей напрямок необхідний та як він працює – про це говоримо з його координатором, Ґюльназ Малиш.

Як в Акції «Папа для України» виникла ідея індивідуальної допомоги ?

Під час роботи технічного комітету Акції з’ясувалося, що деякі проекти з різних причин не пройшли конкурс. Але за цими проектами стоять конкретні люди, які потребують допомоги: переселенці чи мешканці прифронтової зони. Тож ми почали зв’язуватися з організаціями, які писали ці проекти, і з’ясовувати через них, хто з людей найбільше постраждав, зв’язуватися з ними і особисто допомагати. Це один напрямок нашої праці.

А другий – ми співпрацюємо з волонтерами, які зазвичай перебувають у «сірій» та «червоній» зонах, адже вони особисто бачать потреби конкретних людей і можуть підказати, кому справді потрібно допомогти.

Інколи люди звертаються до нас самі, дізнавшись про Акцію в інтернеті і просто знайшовши контакти в інтернеті або від знайомих. Тоді просимо волонтерів або священиків, які відвідують прифронтову зону, поїхати, подивитися, яка там ситуація. У такий спосіб робимо моніторинг, бо через великі відстані не завжди можемо туди поїхати особисто.

Яку допомогу надаєте?

Допомога є різна. Війна «загострила» захворювання, тож багато грошей люди витрачають на ліки. Найбільше страждають особи похилого віку, діти. Якщо конкретні люди потребують ліків чи памперсів для дитини, пишемо список, закуповуємо необхідне і пересилаємо поштою, тобто формуємо персональні посилки, а не відсилаємо гроші. Ми переживаємо, щоби кошти справді було витрачено за адресою призначення.

Також багато людей не можуть оплатити комунальні послуги, зима була холодна. Ми виділяємо на це кошти і надаємо одноразову допомогу.

Через наших римо- і греко-католицьких священиків по допомогу звертаються також і люди, які залишились на непідконтрольних владі територіях. Переважно це старенькі, яким немає куди виїхати, і ми знаємо, що там в економічному сенсі вони дуже потерпають. Наприклад, допомоги потребував дитячий будинок із Донецька. Ми промоніторили ситуацію через священика, який там працює. Справді з’ясувалося, що ста тридцятьом дітям-сиротам потрібна білизна, тапочки, шкарпетки. Тож виділили необхідні гроші отцеві, він поїхав і усе купив.

Інколи просто добрим словом допомагаємо, треба послухати, поговорити з людиною, втішити…

А чи бувають випадки, коли хтось звертається по допомогу, а ви з’ясовуєте, що та особа не в надто критичній ситуації?

Буває, що людина дзвонить, просить допомогти, і їй здається, що вона має дуже велику проблему. А ми вже промоніторили знаємо, яка у неї ситуація насправді… Тоді намагаємося «відключити» її від особистих проблем, розказуємо, кому надсилаємо допомогу, хто справді її потребує, тоді ті люди трохи заспокоюються: «Так, розуміємо, дякуємо, вибачте…»

А за якими критеріями ви визначаєте, хто таки потребує більше?

Коли бачимо безпосередню гостру необхідність у чомусь. Не можна залишити маленьку дитину з цукровим діабетом без інсуліну, без шприців, без тест-полосок. Чи хворого на ДЦП без необхідних препаратів. Тобто йдеться про складні випадки. І в цьому нам дуже допомагає, як уже казала, моніторинг, який здійснюють волонтери, священики. Буває, їдуть у місце, звідки надійшов запит, а там дім із євроремонтом, на подвір’ї крута машина, діда з бабою нема вдома, вийшов молодий хлопець, каже: «Та ні, я нічого не потребую».

А от був випадок тут, у Запоріжжі. Колега, з якою ми працюємо в цьому напрямку, поїхала промоніторити одне прохання. Повернулася – очі квадратні – каже, ніколи не думала, що люди можуть жити в таких жахливих умовах. Там кімнатка, жінка-переселенка з двома дітьми платить півтори тисячі оренди, а будинок просто нещасний. Чоловік її залишився на окупованій, бо його мамі 92 і її не можна вивезти… Поки була робота – працював, помагав, а тепер нема роботи…

Звичайно, бувають конфліктні ситуації, бо комусь надали допомогу, а комусь – ні. І нам треба якось так показати людям, відкрити очі на те, що – подивися, інша людина направду більше потребує.
 Ви ж не лише у прифронтовій зоні допомогу надаєте, так?

Так, ідеться про всіх пересленців, які опинилися в різних областях України. Звертаються інколи і люди, які потребують допомоги на західній Україні. Часом такі дива стаються… Був випадок, коли ми попросили монахинь промоніторити  ситуацію в одній сім’ї, від якої надійшов запит. Приходять туди, а там на руках у жінки літня мама вмирає. Сестри відразу священика покликали і він встиг підготувати стареньку до смерті.

Скільки людей уже звернулося до вас по допомогу?

Можу сказати, що на цей момент ми вже витратили на допомогу більше двох мільйонів гривень. Надаємо її невеликими сумами. Звісно, є певний ліміт: ми не можемо оплачувати дуже коштовних операцій, на жаль, не можемо  забезпечити хворих ліжками, електроколясками, не можемо оплачувати коштовну реабілітацію дітей, тобто мова про те, щоби залагодити найбільш насущні проблеми…

Інколи надаємо допомогу одним людям, а вони мешкають у компактному місці проживання переселенців, з ними ще кілька сімей, тож тепер і їхні сусіди  звертаються до нас.

Доводиться багато спілкуватися з людьми…

Якось один чоловік залишився жити у прифронтовій зоні, бо в нього на очах там дружина померла. І до нас зателефонували його доньки, не можуть поїхати до тата, просять йому допомогти. Ми звернулися до волонтерів, які бувають на тих територіях, щоб вони поїхали і  подивилися, що там і як. З’ясувалося, що за тим чоловіком хтось доглядає і він не має потреби в допомозі. А доньки не вірили, думали, що він не хоче їм правди казати. Тож ми написали їм, мовляв, «не переживайте, все добре». Тобто і таке буває…

А як Ви почали працювати в Акції «Папа для України»?

Я народилася на Уралі, в Росії. Приїхала сюди, як вийшла заміж, живу тут з 79-го року. А в 99-му прийняла хрещення, мені було на той момент 44 роки… Ми тоді з чоловіком повінчалися.

Тобто Ви не з віруючою сім’ї?

Абсолютно, я виховувалася в атеїстичній сім’ї, слово «Бог» у нас не говорили, ні в позитивному, ні в негативному значенні… Я повірила вже в дорослому віці, з того часу відчуваю, що Бог мене дуже любить, і мені так хочеться допомогати людям. Раніше допомагала в організації паломництв тут, у Запоріжжі. Потім працювала над одним проектом для переселенців від “Карітас Спес”. Зараз запросили брати участь у наданні індивідуальної допомоги.

Господь знає, що робить. Тема війни для мене була дуже далека. 2014-го, коли вона почалася, я на 5 місяців поїхала в Росію, доглядати за хворою мамою, яка вже померла… Почала там дивитися телевізор і мусила повністю від нього відмовитися, слухала лише свого чоловіка. Але все ж я лишалась осторонь війни, як і від теми переселенців. І виходило, що у когось – війна, а я живу поруч, і в мене нема війни… Так що, напевно, так було потрібно, щоби я «занурилася» у цю роботу.

Почала інакше молитися за мир в Україні… Хоч молилася і раніше, з 2014-го року, але це були слова. Коли ти сам бачиш ту велику кількість людей, які залишилися без даху над головою, з хворими дітьми та хворими старенькими на руках, слухаєш їх по телефону, вони «проходять» через тебе, молитва уже стає саме твоїм щирим бажанням, щоби це все чимшвидше закінчилося…

Розмовляла Іванка Рудакевич

вівторок, 27 червня 2017 р.

27.06.2017р. Б. / Дивовижний гімн Ісусові в Євхаристії у виконанні Паваротті та Стінга (+VIDEO)

Один із найвизначніших тенорів усіх часів і один із найбільших рок- та поп-зірок об’єднали свої голоси для того, щоб виконати один із найбільш поетичних і прекрасніших гімнів про Ісуса, присутнього в Євхаристії.

Результат – дивовижний. З одного боку, оперний голос Лучано Паваротті піднімається над натовпом, а з іншого – ніжний, тихий тенор Стінга наближає його.

Слова до гімну написав св. Тома Аквінський ще в 13-ому столітті. Варіантів музики до цих слів впродовж історії було кілька, однак ця версія – одна з найбільш відомих. Її автором є французький композитор й органіст бельгійського походження Сезар Франк (1872 рік).

Це виконання гімну відбулося ще 1992 року під час першого концерту «Паваротті і друзі» на батьківщині славнозвісного оперного співака – в італійському м. Модена.

«Panis Angelicus» («Ангельський Хліб») – гімн латинською мовою, що описує подив «слуги, убогого і покірного», котрий споживає Господа в Євхаристії. «Прийми нас туди, куди ми прагнемо – у світло, в якому Ти перебуваєш…».

Паваротті помер в 2007 році, однак його виконання продовжує вражати слухачів.


За матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 17 червня 2017 р.

17.06.2017р. Б. / Книга Псалмів: чого ми не знаємо?

Що ми знаємо про цю книгу Старого завіту? Чи можуть псалми стародавнього Ізраїля бути молитвою християн?

Книга Псалмів – це збірка зі 150-ти молитов, які використовували у літургії в єрусалимському храмі.

За літургійним звичаєм, їх співали в супроводі струнного інструмента, що його греки називали псалтирем.

Псалмами молилися під час щоденних богослужб, що їх відправляли в храмі та під час річних єврейських свят.

Ці молитви складено не всі разом, не за короткий час, і зробив це не навіть не єдиний автор.

У псалмах наявні всі релігійні почуття. Вони є поетичним висловленням релігійних досвідів.

Багато псалмів складено спеціально для літургійних служб, але й багато спершу були молитвами, складеними для особливих потреб народу, якоїсь групи людей чи окремої особи.

150 псалмів у Біблії тепер поділено на 5 книг: а) 1-41; б) 42-72; в)73-89; г) 90-106; д) 107-150.

Псалмами молилися Ісус Христос, Марія, апостоли та перші християни. Із них Церква запозичує більшу частину молитов, що містяться в євхаристійній службі.

Якщо Церква запрошує нас упродовж року молитися псалмами, то вони не лише можуть, а й мусять стати молитвою християнина, який намагається пізнати та глибше вводити в життя свою віру, свідоміше брати участь у Літургії.

Псалми безперервно говорять про всю історію спасіння, і, насамперед про її центр, яким є особа та діяння Ісуса, славу та царювання якого вони змальовують.

Псалми не можна читати, ними треба молитися. Щоб зрозуміти їх, необхідно поставити себе в той душевний стан, в якому перебували особи, які їх написали.

За книгою “Ключ до Біблії” Антоніо Джирланда

Фото: mirvokryg

Джерело:   ДИВЕНСВІТ

пʼятниця, 16 червня 2017 р.

16.06.2017р. Б. / 5 найпоширеніших міфів про сповідь

Таїнство Сповіді (або Примирення) — це важлива складова віри та духовного життя католиків, яку часто розуміють неправильно.

Ось кілька міфів, поширених серед невіруючих (та деяких віруючих), що не дозволяють їм приступати до цього таїнства.

Міф 1. Католики не вірять у те, що жертви Христа було достатньо для спасіння 

Навіщо людині більше вибачень, якщо вона вже утвердилась у вірі в Христа? Таким чином, сповідь сприймається як окремий, зайвий додаток до благодаті Ісуса. Слід сказати, що сила сповіді повністю залежить від жертви Христа. Христос заслужив нескінченну благодать на хресті. Таїнство Сповіді — один із важливих засобів застосування цієї благодаті для блага людини. Іншими словами, сповідь — не джерело благодаті окремо від жертви Христа, це інструмент для її застосування. Такі сумніви можуть з’являтися через нерозуміння суті християнського життя. Дехто вважає, що після навернення людина немає потреби в додатковій співпраці та зростанні в благодаті задля спасіння. Католицька Церква (згідно з Біблією) вчить, що християнське життя — це безперервне перемінення і розвитку в святості.

Міф 2. Сповідь — винахід католиків і про неї нема згадки в Біблії 

Це може когось здивувати, але суть Таїнства Сповіді виразно показав сам Христос у Писанні. В Євангелії від Йоана читаємо, як після воскресіння Він являвся своїм учням: «Тоді знову сказав їм Ісус: “Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!” Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: “Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!”» (Йн 20, 21‑23). Ісус виразно і чітко дає своїм Апостолам владу давати та затримувати прощення гріхів, яка є основою для Таїнства Сповіді. Церква практикувала це з самого початку свого існування. Звісно, на практиці форма змінювалася, але сам корінь лежить у Біблії (пор. ККЦ, 1447).

Міф 3. Визнання гріхів — необов’язкове 

Сповідь, звісно, обов’язкова для католиків. По‑перше, згідно з церковними заповідями, всі католики зобов’язані сповідатися принаймні один раз на рік. По‑друге, Таїнство Сповіді необхідне для спасіння охрещених, які мають смертний гріх, навчає Тридентський Собор. Отже, сповіді — не тільки приємна, додаткова форма католицьких консультацій, якщо раптом захочете. Радше це невід’ємна складова життя католика задля досягнення остаточного порятунку.

Міф 4. Сповідь — це для «дуже поганих людей» 

Попередня відповідь на Міф 3 допомагає спростувати і цей міф. Якщо ви — католик, то повинні сповідатися бодай раз на рік у будь‑якому разі. Але найголовніше: ми всі — грішники. Як говорить Писання: «Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його неправдомовним, і слова Його в нас немає» (1Йо.1,10). Тож якщо ви не замислюєтесь над тим, чи вам потрібна благодать прощення Христа, — можливо, варто уважніше придивитися до свого духовного життя.

Міф 5. Сповідатися — страшно 

Якщо хтось ніколи або протягом тривалого часу не приступав до сповіді, — мабуть, гадає, що священик буде «в шоці» від його гріхів і суворо реагуватиме на викладене під час сповіді. Досвід переважної більшості католиків сьогодні свідчить про те, що загалом реакція сповідника — протилежна. Хай там як, більшість священиків занадто делікатні. Священики все чули і раніше (гріх — простий і нецікавий). Вони зазвичай висловлюють підтримку і підбадьорення, а потім призначають покуту (часто просто промовити кілька молитов). Винятки зараз зустрічаються рідко.

середа, 14 червня 2017 р.

14.06.2017р. Б. / У Ватикані відбудеться «Міжнародна дискусія про корупцію»

У четвер, 15 червня 2017 р., Дикастерія служіння цілісному людському розвиткові, у співпраці з Папською Академією Соціальних Наук, організовує «Міжнародну дискусію про корупцію». Зустріч відбуватиметься в осідку згаданої Папської Академії.

Мова йде про першу таку зустріч, присвячену призадумі над цією проблематикою глобального характеру та її тісному зв’язкові з організованою злочинністю й мафією. Вона збере християн і нехристиян, представників Церкви та інституцій, суддів, правоохоронців, представників рухів, заанґажованих в боротьбу з цим явищем, та постраждалих. Крім того, до учасників приєднаються деякі посли, акредитовані при Святому Престолі.

Про підсумки дискусії буде повідомлено в спеціальному комюніке. Того ж дня побачить світ книга-інтерв’ю Вітторіо Альберті й кардинала Петера Турксона, Префекта Дикастерії служіння цілісному розвиткові людини, під назвою «Корупція», передмову до якої написав Папа Франциск.

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

09.06.2017р. Б. / Карітас об’єднує місцевих активістів, переселенців та учасників РУВ

У середу, 7 червня, Івано-Франківський Карітас організував зустріч представників місцевих громадських організацій, ВПО та учасників РУВ.

У дружній атмосфері, познайомившись один з одним, учасники зустрічі обговорювали потреби та проблеми.

«Таке враження, що держава не бачить наших проблем, або ж не хоче бачити, - каже голова громадської органцізації «Всеукраїнське об'єднання «Українці Донбасу і Криму» Лариса Пантелюк, - якщо учасники РУВ певним чином ще можуть повпливати на державні органи, їх бояться, то переселенців ніхто не боїться. Складається враження, що ми нікому непотрібні, наче чужі в своїй державі. Тому люди повертаються у те пекло, бо неспроможні оплачувати орендовані квартири».

Зійшлися на тому, що існують проблеми, які об'єднують і місцевих мешканців, і переселенців, і учасників РУВ. Наприклад, влаштування дітей у дитячий садок, відсутність власного житла та організація зайнятості. Більшість проблем могли б бути вирішеними, якщо б люди були б достатньо інформовані, як шукати ресурси – інформаційні, фінансові, матеріальні.

Значною проблемою є відсутність кваліфікованих спеціалістів, військових психологів та спеціалістів по роботі з дітьми. Адже військові, що повертаються з фронту РУВ, часто стикаються з неприйняттям їх суспільством, звідси – проблеми з психікою та конфлікти у родині.

«В Україні офіційно є 300 тисяч учасників бойових дій, - каже керівник центру для учасників РУВ та їх сімей «Бандерівський Схрон» Ігор Чернецький, - і фактично з кожним другим-третім потрібно працювати і працювати дуже серйозно, так само і з дітьми учасників РУВ. Є ентузіасти своєї справи, але немає навчених людей».

Проблема психологічної підтримки стосується і переселенців.

Представники усіх громадських організацій зійшлися на думці, що треба працювати не з окремими соціальними групами, а загалом з суспільством, донести до людей, що в Україні – війна, проблеми є і їх потрібно вирішувати. Учасники фокус-групи домовилися про наступну зустріч для обговорення спільних подальших заходів.

«Сподіваємося, що наші зусилля дозволять представникам різних груп знаходити шляхи вирішення проблем завдяки спільним заходам Карітасу з партнерськими ГО», - підсумувала виконавчий директор Івано-Франківського Карітасу Наталя Козакевич.

Захід відбувся у рамках проекту «Об'єднуючи людей заради розбудови миру: від зцілення до кооперації».