ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

четвер, 30 червня 2016 р.

30.06.2016р. Б. / Християнський табір для жінок

Чи бували ви колись в таборах? Хіба що в  дитинстві. Але кожен з нас хотів би, хоча б на мить, повернутися в безтурботне дитинство.  Але це неможливо, скажете ви. Можливо! – вигукнуть воплоченці та запропонують вам змістовний відпочинок з Богом. 

Після трудових буднів біля сорока  жінок з Івано-Франківська, Львова, Самбора та навіть Києва, вдихнули на повні груди свіжого гірського повітря, окунулися в потоки Пруту, помандрували схилами загадкової гори Малево. Всі вони  стали учасницями дорослого жіночого християнського табору під опікою Чернечої Родини Згромадження Воплоченого Слова – о. Йосафата Бойка, ВС та сестер Марії Благовіщення, Марії Покров, Марії Відкуплення. 25-28 червня 2016 р. табір гостинно розмістився у  реколекційному домі Місійного товариства святого апостола Андрія (за невипадковим, на нашу думку, збігом – цей дім імені Кирила і Методія) в мальовничому селі Заріччя, Надвірнянського району, Івано-Франківської області.

Служба Божа, на якій запрестольною іконою є створені для нас Богом Карпати,  – що може бути кращого в житті?! У проповіді в 1-шу неділю по Зісланні Святого Духа – Неділю Всіх Святих та в День Мирянина – о. Йосафат розважав про роль мирян у церкві загалом, про їх надважливу роль у порянку церкви в підпіллі та про сьогоднішню місію та обов’язок мирян нести віру в родину, на місця праці, в суспільство.

У понеділок 27 червняв День пам’яті Блаженних українських новомучеників – ми мали Службу Божу високо в горах, на одній з галявин гори Малево. Під час підйому та на початку служби на небо насунулися сірі хмари та Бог огорнув наше маленьке сходження лагідною прохолодою. До неба линула наша молитва і була почута Господом! Під час Літургії Жертви при словах „Святеє святим!” визирнуло сонце і своїм божественним промінням осяяло Агнця!!!

Саме в горах в особливий спосіб відчувається молитва-розмова з Богом. Отець Йосафат розважав на проповіді саме про таку молитву, яка повинна включати розум, пам'ять і волю. Після служби ми розійшлися у молитовній тиші по горах, споглядаючи божественну красу природи, та в роздумуючи над словами з Євангелія; „Просіть і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам” (Мт. 7,7). А високо в небі над нами літали лелеки.. Думка про те, що тут в горах Бог швидше чує наші молитви, здавалась не такою вже ілюзією.

У проповіді на подячній Службі Божій на завершення табору, о. Йосафат зосередив увагу на темі „дому на камені”, одним із фундаментальних засад якого є милосердя. Милосердя – це вийти зі своєї хати, поділитися своїм часом, талантами, статками. Милосердя починається там, де ми нічого не очікуємо взамін. Важливим є також милосердя в думках, адже саме лихі думки прориваються згодом назовні злими язиками.

Катехитично-навчальна частина табору була присвячена темі „Віра в родині”.  Сестра Марія Відкуплення розкрила нам аспект „Шлюб і сімя”, визначивши три умови справжньої християнської сімї, члени якої мають бути охрещеними, прагнути до досконалості та сповненими однієї мети – осягнути Небо. Для роздумування були запропоновані тези про те, що християнські сімї не повинні бути замкнутими, а пам’ятати, що є „сіллю землі”; надію покладати на Бога; взірцем для кожної християнської сімї має бути Пресвята Родина, яка насамперед робила все з надзвичайною любов’ю; батьки зобов’язані, і в першу чергу,  власним прикладом, плекати віру в своїх дітях; діти є свідченням довіри Бога до нас батьків, що ми є гідні виховувати даний нам дарунок від Бога – дитину.

Акцент у темі шлюбу був зроблений на постулаті про те, що шлюб – це нерозривний, незмінний союз трьох: чоловіка, Бога і жінки. Три гарантії доброго шлюбу: спілкуватися, пробачати, молитися.  У наш вік катастрофічного браку часу висновок про те, що коли рідні люди перестають спілкуватися, вони рано чи пізно стануть чужими, заставив серйозно задуматися.  

Взаємовідносини в сімях: батько – мати, батьки – діти, розкрила сестра Благовіщення, чітко, насамперед, окресливши ієрархію цінностей:
1. Бог. 2. Чоловік. 3. Діти. 4. Батьки. 5. Родичі. 6. Друзі.

Важливо також розуміти, якщо ми покликані до подружнього життя, то у шлюбі не можемо думати тільки про спасіння лише власної душі. Необхідно вміти просити пробачення у чоловіка, дітей („просить пробачення не завжди той, хто винен, а хто покірний”). Терпеливість не здобувається силою волі – це є дар Святого Духа, а вороги терпеливості – втома, шум, недовіра. Тому треба зупинятися, щоб перевести подив, робити собі маленькі канікули – на зразок саме тих, що ми мали в жіночому християнському таборі. Це стане запорукою нашого внутрішнього спокою і рівноваги.

Сестра Покров подала нам тему „Випробування”. Торкнулася таких актуальних і складних  аспектів як неплідність, усиновлення, блудний син. Окреслила безплідні позиції: неправдива толерантність, покірливість, засудження, самозвинувачення, самовиправдовування.

Звичайно, наше таборове життя було побудоване за всіма законами омріяних дитячих таборів. Ми мали і перший відпочинковий суботній вечір знайомств. Пройшов він у стилі 70-х років: одяг, зачіски, аксесуари, представлення. Конкурс „Вгадай мелодію” подарував під зоряним небом в горах незабутні мелодії українських пісень у виконанні Софії Ротару, Оксани Білозір, Василя Зінкевича, Миколи Мозгового, Ніни Матвієнко та ін.

Родзинкою табору став вечір поезії. У літній вечір з альтанки звучала висока поезія, і не тільки декламувалася. Поетеса за покликанням Людмила Бойчук (член жіночої студії „Натхнення” в Івано-Франківську, авторка збірки „У пошуках крил”, яка нещодавно побачила світ) та викладач музики з Самбора п. Соломія читали власні твори.

 Який же табір без нічних переглядів кінострічок. Захопили нас, як не дивно,  герої індійського фільму „Три ідіота”. Ні вони  не змінили систему, але вони зуміли створити навколо себе коло, яке жило по іншому. Кожного дня ми ігри, у т. ч. водяні, рольові. Навіть сестри та о. Йосафат бездоганно розіграли міні-постановку „Зіпсуте радіо”. Забави, конкурси, змагання, ну, і звичайно, призи та нагородження у різних номінаціях.

Були й походи в гори, цікаві спілкування на лісових галявинах під час відпочинку, зокрема, з активним  членом „Руху за життя” лікарем п.Лілією Кіндяк. В день сходження на гору Малево, всупереч прогнозам та застереженням місцевих, дощ так і не випав. Загалом на табірний час Бог благословив нас чудовою відповідною погодою. Злива пропилась лише на четвертий день – під час від’їзду.

Такі табори мали б організовуватися при кожній парафії та об’єднувати спільноти у походах, іграх, забавах (одна з наших парафіянок – п. Марія – навіть відсвяткувала тут свій незабутній ювілей!!!). Але перш за все всіх має єднати віра. Треба вміти цінувати ті моменти та людей, які посилає нам Бог.

Любов Соловка
учасниця табору

середа, 29 червня 2016 р.

29.06.2016р. Б. / До Києва прибуде точна копія чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі

3 липня 2016 р., в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, буде виставлена для почитання точна копія ікони Матері Божої Неустанної Помочі.

Як розповів професор Роман Шуст в червні 2015-го року розпочали відзначення ювілею 150-ти річчя публічного пошанування ікони Матері Божої Неустанної Помочі. Тоді за підтримки отців редемптористів було створено громадську ініціативу публічного почитання даної ікони, а відповідно до цього вирішили створити її точну копію.

До цієї роботи приступив відомий іконописець о. Іван Козак, студит, який понад два місяці працював над тим, щоб зробити як найвірнішу її копію. Свою основну працю він виконував у Греції, звідки два рази подорожував до Риму і списував там її точні риси.

Відтак, у червні минулого року цю ікону було посвячено в Римі, а благословив її особисто Папа Римський Франциск. Опісля 28 червня 2015 року, вона розпочала паломництво українськими храмами всіх конфесій. Тоді ж у Львові провели велелюдну зустріч ікони. Відтоді вона побувала у всіх храмах Львова різних конфесій, а після цього ще й відвідала понад 250 храмів Львівщини.

З третього липня 2016 р., за благословенням Блаженнішого Патріарха Святослава дана ікона перебуватиме в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. Після цього за сприянням єпископа Йосифа Міляна її шануватимуть у всіх храмах Київської архиєпархії, а відтак і в інших храмах різних конфесій Києва. Пізніше її повезуть для почитання на передову фронту РУВ (т. зв. "АТО"). На цьому її паломництво не завершиться, адже надалі в задумі організаторів є ідея щоб перед нею мали змогу молитися люди в усіх храмах України.

вівторок, 28 червня 2016 р.

28.06.2016р. Б. / Після Brexit-у

Британський Brexit надав громадянам ЄС черговий раз можливість задуматись про роль ЄС, а тим, хто прагнуть в ЄС – можливість задуматись над питанням: чи дійсно вони хочуть в такий ЄС нездатний вирішувати безпекові проблеми континенту, переповнений лобізму, забюрократизований ліволіберальний ідеологічний проект, яким керують єврокомісари, яких не обирав народ, і де Європарламент – пуста говорильня без законодавчих повноважень.

З одного боку маємо розпач єврооптимістів та їхнє обпльовування британців, мовляв на референдумі перемогли домогосподарки, затуркані, неосвічені обивателі, які хочуть зруйнувати мир і стабільність на європейському континенті, які є всі поголовно ксенофобами, расистами, гомофобами та ще якимось там фобами. А, мовляв, от передова інтелігенція і передова молодь голосували проти виходу Великобританії з ЄС. З іншого маємо суперєврооптимізм єврокомісарів, які майже істерично виганяють Великобританію з ЄС та Берлін з Парижем, які в якійсь істеричній манері пропонують перетворити ЄС на наддержаву, яка, фактично знищила незалежність європейських країн.

Цілком зрозуміло, що спроба перетворити ЄС на такий собі ліволіберальний СССР, принаймні, зараз приречена на поразку. Адже в Європі усе ще існують тверезі політики, які добре розуміють, що зрікатися національного суверенітету на користь незрозуміло чого не варто. Так само, як розуміють і те, що перетворення ЄС на наддержаву загострить до максимуму старі європейські конфлікти – міжнаціональні, міжетнічні, міжрелігійні та породить низку нових. Адже кожна наддержава прагне нівелювати національні, етнічні, віросповідні різниці власного населення.

З іншого боку має парад заяв євроскептиків, які вже приготувалися у своїх країнах під всяку ціну провести подібні референдуми. Часто-густо євроскептицизм підігрівається кремлівською пропагандою і грошима. Але це не відміняє проблему того, в що останніми роками перетворився ЄС.

Якщо сучасний єврооптимізм годується в основному або нереальними очікуваннями та помилковими теоріями, то євроскептицизм має під собою реальне підґрунтя – реальні проблеми у функціонуванні самого ЄС.

У всій цій довкола брекзітовій істериці майже не чути голосів єврореалістів. Людей, які чітко усвідомлюють з одного боку безальтернативність європейського проекту, а з іншого цілу низку проблем цього ж проекту, породжену недолугими, ідеологічно корумпованими ліволіберальними керівниками Єврокомісії.

Реалізм заставляє рахуватись з низкою реальних обставин – загрозою з боку Росії, агресивною політикою ліволібералів, економічними проблемами, породженими недолугою та неетичною економічною політикою, проблеми із міграцією, тероризмом, народжуваністю, свободою слова та віросповідання і т.п..

З цієї низки проблем вимальовується проблема не перезапуску ЄС, а його реальної перебудови на дійсно європейських принципах і засадах, а не на мареннях оскаженілого лівого лібералізму, який є тільки черговим виплодком марксистського мракобісся.

Те що ми називаємо зараз європейською цивілізацією виникло завдячуючи євангелізації європейського континенту. Речі до яких так звикли європейці – свобода особистості, свобода совісті, слова, віросповідання, пошанування культури і традицій власних та чужих, пошанування гідності кожної людини – усе це продукт християнської цивілізації. Без християнства ситуація в Європі, у найкращому випадку, нагадувала б ситуацію в Індії.

Ми мусимо усвідомлювати, що тільки в колі західної цивілізації, яка не відмовляється від свого християнського коріння можливо здійснити ідеал реально найбільш можливого справедливого суспільства, яке шанує власну культуру й традицію, віру й мораль, яке дбає про потребуючих, але водночас забезпечує бізнесу відповідні умови, яке підтримує сім’ю, але не пхається в чоботях в сімейне життя. Ми мусимо, принаймні, спробувати боротися за саме таку Європу, а не за Європу інтересів кількох політиків та їхніх суспільно-політичних утопій. 

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 27 червня 2016 р.

27.06.2016р. Б. / В Гошеві відбувся фестиваль карильйонного мистецтва

На Ясній Горі у с. Гошів Долинського району відбувся ІІ Міжнародний фестиваль карильйонного і дзвонового мистецтва.

З цієї нагоди на урочисте відкриття завітали заступник голови облдержадміністрації Ігор Пасічняк, народний депутат України Анатолій Матвієнко, голова Долинської РДА Юрій Мазур, учасники фестивалю із обласного центру, Києва, а також Бельгії.

Вітаючи присутніх, Ігор Пасічняк підкреслив, що Долинщина є своєрідним центром духовного туризму Прикарпаття.

«Міжнародний фестиваль, який вже вдруге відбувається в Гошівському монастирі, дає можливість краще пізнати духовну музику, виконану на унікальному музичному інструменті – карильйоні, - зазначив посадовець. – Окрім того, сприяє популяризації дзвонового мистецтва не лише в Україні, а й за її межами».

Під час дійства присутні мали змогу послухати класичні твори, виконані на карильйоні спільно з симфонічним оркестром Івано-Франківської обласної філармонії. Мистецтво дзвонової гри продемонстрували карильйонисти з Києва, зокрема Ірина Рябчун, та Марк Ван Бетс – головний карильйонист дзвіниці Вомбоутс (Бельгія).

На думку Анатолія Матвієнка, популяризація дзвонового мистецтва є тим чинником, який може сприяти розвитку на лише духовної сфери, але й інших соціально-культурних напрямків Прикарпаття. Він також розповів про відкриття класів карильйонного мистецтва, зокрема у містах Івано-Франкіську, Долині, Калуші та Коломиї, та придбання задля цього учбових карильйонів.

Зі свого боку, настоятель Гошівського монастиря о. Дам'ян Кастран подякував меценатам за допомогу у проведенні фестивалю та спільно з гостями свята помолився за мир в Україні та загиблих фронтовиків РУВ.

субота, 25 червня 2016 р.

25.06.2016р. Б. / Держдума значно обмежила свободу віросповідання в Росії

Держдума РФ прийняла в третьому читанні "антимісіонерський" законопроект, який значно обмежує свободу віросповідання і проповіді в Росії.

Прийняті 24 червня зміни є частиною “антитерористичного” пакету, внесеного депутатом Держдуми Іриною Яровою і сенатором Віктором Озеровим, який став відомим як “пакет Ярової”, повідомляє Інститут релігійної свободи.

До Федерального закону № 125-ФЗ «Про свободу совісті та релігійні об'єднання» додана нова глава, в якій наводиться визначення "місіонерської діяльності" та істотно обмежуються форми і місця її проведення.

Місіонерською діяльністю вважається будь-яка діяльність релігійного об'єднання, спрямована на поширення інформації про своє віровченні серед осіб, які не є його учасниками (членами, послідовниками), з метою їх залучення. Поширення віри і релігійних переконань через ЗМІ та в Інтернеті теж вважається місіонерством.

Прийнятий закон забороняє здійснення місіонерської діяльності в житлових приміщеннях, за винятком випадків проведення богослужінь і релігійних обрядів.

Місіонерську діяльність від імені релігійної організації мають право здійснювати тільки керівник релігійної організації, член її колегіального органу і (або) священнослужитель. Інші громадяни і юридичні особи мають право здійснювати місіонерську діяльність при наявності у них документа, виданого керівництвом релігійної організації про повноваження на здійснення місіонерської діяльності від її імені.

Тепер іноземні місіонери зможуть працювати тільки в тих суб'єктах Російської Федерації, де зареєстрована релігійна група або організація, що їх запросила. Місіонерська діяльність не може здійснюватися від імені представництва іноземної релігійної організації.

Місіонерська діяльність безперешкодно може здійснюється лише в культових будівлях, в приміщеннях і спорудах, що належать релігійним організаціям, і на земельних ділянках, на яких вони розташовані, а також в місцях паломництва, на кладовищах і в крематоріях.

Наприклад, не допускається спонукання громадян віддавати своє майно релігійній організації, відмовлятися з релігійних мотивів від медичної допомоги в небезпечному для життя стані, до руйнування сім'ї, до перешкоджання отриманню обов'язкової освіти, до відмови від виконання встановлених законом цивільних обов'язків і до здійснення інших протиправних дій.

За ці порушення передбачені адміністративні штрафи, в тому числі великі – до мільйона рублів.

У правозахисному центрі «Сова» вважають, що поправки про місіонерство загрожують не тільки незареєстрованим релігійним групам, а й тим, у кого є реєстрація, – протестантам і новим релігійним рухам християнського спрямування. З труднощами можуть зіткнутися навіть православні місіонери, вважають правозахисники.

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 24 червня 2016 р.

24.06.2016р. Б. / Павло Гунька: Завдяки Церкві я краще зрозумів, що таке бути українцем

Всесвітньо відомий оперний співак Павло Гунька – українець, який народився у Великій Британії. Як він себе ідентифікує, британський українець. Його батько – з України, мати – англійка. Закінчив університет за спеціальністю лінгвістика, потім займався юридичною практикою.

Вивчав вокал спочатку в Королівському Північному коледжі музики в Манчестері, потім – у Швейцарії. У швейцарському місті Базелі розпочав кар’єру оперного співака. 27 років співає у найпрестижніших оперних театрах світу – у Парижі, Відні, Мюнхені, Флоренції, Амстердамі, Мадриді, Лондоні, Зальцбургу, Римі, Берліні. Займається збиранням та популяризацією українських мистецьких пісень.

Пане Павле, ви народилися у Великобританії, але з усього видно, що почуваєтеся українцем. Чи цікавитеся новинами про Україну?

Очевидно, бо я наполовину українець.

Чимало людей на Заході бояться їхати в Україну через війну, розв'язану Росією. Чи ви не маєте такого страху?

Бояться ті, хто погано поінформовані… Бойові дії йдуть на Сході України. А на решті території спокійно і безпечно. Я не боюся, бо нема чого боятися. Тут цілком тихенько.

Я в Україні вже, напевне, п’ятнадцятий раз за три роки. Маю тут різні справи. Українцям треба показати, що про них не забули.

Відомо, що ви займаєтеся проектом "Українська мистецька пісня". Чи могли б трішки розповісти про цю роботу? Чому саме мистецька?

Українська пісня може бути і народна... А наш проект стосується саме мистецької класичної пісні.

Україна потребує, особливо тепер, культурної зброї, аби показати, що вона справді є витончена, розвинута нація.

Кожна нація у світі має народні пісні, і це не є щось унікальне. Такі пісні простенькі, хоча й по-своєму прекрасні. Вони є фундаментом національної культури, початком, на якому вона будується. А що таке мистецька пісня? Наші композитори починаючи з 1860 року – Микола Лисенко був перший серед них – пізнали, що у світі є вищий рівень пісенного мистецтва й, відповідно, пісенної виконавської техніки – це мистецька пісня, яка виникла в Німеччині на початку ХІХ століття. Такі пісні пишуть композитори. І як показує мій досвід – а я співаю в різних країнах світу, –  світ особливо цікавиться саме такими піснями.

Отже, народна пісня – це більше, так би мовити, для внутрішнього вжитку, а мистецька – для всього світу...

Мабуть, не всі розуміють цю різницю?..

Я часто стикаюся з тим, що наші люди плутають народну пісню з мистецькою.

Наш проект спрямований на те, щоб українська мистецька пісня була належно оцінена.

Візьмімо, наприклад, Миколу Лисенка. Про нього пишуть, що він «композитор, громадський діяч», але майже не звертають уваги на те, скільки музичних творів він написав. А серед них 124 класичні пісні. І це ті пісні, які культурний світ хоче чути.
(Показує диски).

Ось подивіться... Це шість дисків, шість годин музики... Ще ось маємо праці нашої першої композиторки Стефанії Туркевич, яка народилася у Львові. Ми вже записали всі її пісні…

У чому полягає наша праця? Ми записуємо на диски твори українських композиторів. І до кожного композитора робимо анотацію чотирма мовами: українською, англійською, німецькою, французькою. Музикознавець пояснює, за яких обставин та чи інша пісня з'явилася на світ.

А хто виконує ці пісні?

Виконавці зі світовим іменем. Тільки я там є українського походження. А решта жодного слова українською не знають.

Ми робимо це також для того, аби показати українцям, що вони є духовно багаті люди. Поп-музика, спортсмени приходять і зникають, а ось класична музика – вічна.

Наші композитори завжди були великими патріотами – може, тому що їм було заборонено писати українські твори.

До оперного співу ви прийшли після того, як спробували себе у філології, потім у юриспруденції. Чим вас привабила українська мистецька пісня? Адже навіть далеко не всі в Україні знають про неї, а ви народилися й зросли у Великій Британії…

Спершу я полюбив українську церковну музику. Від дев’яти років я співав у церковному хорі. Мій тато навчив мене української мови на такому рівні, аби я щонеділі міг заспівати Апостола в церкві. І я досі це співаю.

Коли мені було 15 років, почав керувати аматорським хором у нашій українській громаді. Але тоді я не виділявся якимсь особливим талантом серед інших. Коли мені сповнилося сімнадцять, батько дав мені всі томи творів Кирила Стеценка, які його друг привіз із України. Доти я лише чув про його хорові пісні. І десь через рік відкрив ті книжки, щоб проглянути, бо думав, що це якісь народні пісні, оброблені Стеценком. Сів перед фортепіано і заграв. Потім почав розпитувати… І довідався, що це є класичні пісні.

Також дізнався, що в нас налічується понад тридцять композиторів, що писали такі пісні, –  починаючи від ХІХ століття і до сьогодні.

Світ має чути, що Україна – це розвинута нація, яка посідає в ньому гідне місце, у тому числі й у культурі. Й Україна мусить показати, що українці – витончені, розвинені духовно і культурно.

Коли люди чують українську мистецьку пісню, реакція всюди однакова: чому я раніше цього не чув, ми знали, що Україна – культурна країна, але не знали, що в ній таке є.

Але перш за все про своє багатство мають знати самі українці.

Ви їздите по різних країнах світу... Чи можете відзначити, де найбільше шанують нашу мистецьку пісню?

Всюди.

Програму "Шевченко і Шекспір", з якою я ось приїхав до Києва, усюди сприймають із захопленням. Українські мистецькі пісні, з яких складається ця програма, я вже виконував у Нью-Йорку, Гарвардському університеті, Бостоні, Едмонтоні, Мюнхені.

Світові зірки співають українську мистецьку пісню не тому, що вона українська, а тому, що вона чудова.

Ці пісні вже завоювали гідне місце на світовій сцені.

Ось ви британський українець, як ви самі себе називаєте, популяризуєте українську пісню у світі. Чому, на вашу думку, це недостатньо роблять самі українці?

Тому що мало знають про неї. Відповідно, не уявляють, яку мають силу в руках.

Наприклад, Німеччина – центр класичної музики у світі. Німці мають понад 120 оперних театрів. Ми маємо п’ять. Німці мають близько двохсот оркестрів, майже 70 балетних труп. Шанують свою мистецьку пісню. Майже кожен німець може заспівати щось, наприклад, із Шуберта. І вони дуже цим пишаються. А українцям цього поки що бракує.

Як давно ви збираєте українські мистецькі пісні?

Уже 35 років. І це не завжди легко. Пісні окремих композиторів зібрані й видані. А деякі доводиться збирати по цілому світі. Знаходили деякі твори по хатах, музеях, підвалах. Наприклад, у підвалі оперного театру в Києві знайшли ноти прямо на підлозі...

Багато людей у світі знають, що ми цим займаємося, збираємо твори, і вже самі приносять: може, це вас зацікавить. І трапляються дуже цікаві речі.

Один дяк із Торонто приніс твори Якова Степового, яких я не мав. І він сам гадки не мав, якою цінністю володіє.

Ви кажете «ми». Це хто?

Я, моя дружина, канадський українець – композитор Роман Гурко. Ми маємо комітет, який нам допомагає, маємо спонсорів із Канади. Є 105 людей, котрі працюють з нами по цілому світі. Щоб записати всі пісні, які ми вже зібрали, потрібно 25 років. Уже десять років це робимо, треба ще 15. Наша мета – приїхати потім в Україну і вручити це все українцям. Це буде наш такий подарунок. Але поки що ми намагаємося дедалі більше говорити зі світом українською мистецькою піснею.

Та, на жаль, не всі українські оперні співаки хочуть популяризувати українську пісню. Одного разу я був неприємно вражений одним співаком, який живе в Україні, –  не хочу називати його імені. Ми разом співали в Амстердамі. Він каже мені: «Павле, що ти мене мучиш цими піснями. Я співаю Рахманінова, Чайковського, бо всі їх знають…» Я тоді був просто вибухнув: «Ну, як ти можеш?! Ми маємо такі самі пісні». Я не кажу, що всі вони – шедеври. Бо навіть Моцарт не писав лише шедеври. Але, наприклад, зі 124 пісень Лисенка мінімум 70 є фантастичні. І мені образливо, що то саме українець таке казав. Водночас я зустрічаю багато іноземців, які дуже люблять українську мистецьку пісню і популяризують її.

Вважається, що українці в Європі серед лідерів за кількістю народних пісень. А як щодо мистецьких?

У світі ми на другому місці – після німців. Зібрано 1163 пісні. Загалом їх має бути близько 1,5 тисячі. 352 пісенні твори ми вже записали.

Німці мають близько п’яти тисяч мистецьких пісень. Росіяни – п’ятсот. Французи – триста, англійці – двісті, італійці – двісті…

А це означає, що ми давно-давно почали розвиватися як культурна нація.

А ви якому жанру пісні віддаєте перевагу?

Я музичний актор. Співаю лише драми. І не виконую арії. Люблю, де багато драми.

Тобто якщо є драма, то є життя, нема драми – нема життя?

Точно.

Де б ми не були у світі, ми всюди шукаємо українську Церкву. Якщо не знаходимо греко-католицької, то йдемо до православної. І мій спів – то моя візитівка. Я співаю Апостола, а мені дають усе, що я хочу. (Сміється).

Ви ось усе життя ходите до Церкви. І змалку співаєте в греко-католицькому храмі. Чи можете сказати, що вам Церква дала в житті?

Завдяки Церкві я краще зрозумів, що таке бути українцем. Ще як був малим хлопцем, один священик вивчив мене на дяка. І завжди, як можу і маю час, то на Великодні свята співаю всі три утрені. Дома теж буває – кличу хлопців і дівчат, щоб поспівати церковних пісень. І це мені дає велику силу, задоволення, більше розуміння Церкви, віри.

Знаєте, для мене головний принцип – бути кришталево чесним, перш за все – перед самим собою. Не брехати самому собі. Наприклад, я знаю, коли я добре співаю, а коли ні. І кожного дня я продовжую вчитися, працювати над голосом.

З чого починаєте свій звичайний день?

Через день займаюся фітнесом. Тоді виконую певні вправи для голосу. Бо свій голос треба дуже шанувати...

Останні п’ять років я є найстарший на сцені серед своїх колег. Артисти так довго не співають, як я. Зазвичай – до 50 років. А мені вже 57. І ще маю контракти до 2019 року.

Моя жінка допомагає мені в усьому. Ми всюди разом їздимо. Без неї я б не міг робити проект української мистецької пісні.

Кого можете відзначити з сучасних композиторів?

Стефанію Туркевич...

У Києві виконаю світову прем’єру циклу пісень Шекспіра на музику Олександра Яковчука. Він спеціально написав музику для мене. І добре, що обрав Шекспіра, бо цього року минає 400 літ від дня його народження. А я ще й живу в тому місті, де народився Шекспір.

Розмовляла Оксана Климончук

четвер, 23 червня 2016 р.

23.06.2016р. Б. / Глава УГКЦ обговорив із Послом Австрії в Україні Герміне Поппеллер гуманітарну ситуацію в країні

21 червня відбулася офіційна зустріч Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава з Надзвичайним і Повноважним послом Австрії в Україні Герміне Поппеллер у Патріаршій резиденції біля Патріаршого собору Воскресіння Христового. Зустріч відбулася з ініціативи самої пані Посол.

Під час зустрічі сторони обговорили кілька важливих питань. Передусім ішлося про бачення УГКЦ суспільно-політичних процесів, які відбуваються в Україні, зокрема в контексті війни і гуманітарної кризи, що її переживає Україна.

Блаженніший Святослав розповів пані Послу Австрії про стан наших церков в окупованому Криму та непідконтрольній Україні частині Донбасу. Предстоятель пояснив, в яких обставинах живуть вірні УГКЦ і чому світова спільнота має допомогти віруючим людям на тих територіях у дотриманні їхніх прав, зокрема права на свободу віросповідання.

Сторони багато говорили про соціальне служіння Церкви в Україні, а саме: про роботу греко-католицької структури «Карітас України»; про обсяги гуманітарної допомоги, яку вона надала за останніх два з половиною роки війни, розв’язаної Росією на території України; про структури «Карітасу», які сьогодні присутні в різних частинах України; про останнє рішення Синоду УГКЦ створити соціально-пасторальні місії в так званій сірій зоні, яка безпосередньо прилягає до лінії зіткнення (там де-факто немає інших структур, церковних чи державних, які б допомагали людям, але є величезна потреба в цьому).

Глава Церкви розповів представникові Австрії, як УГКЦ співпрацює з «Карітасом Австрії», зокрема про співпрацю «Карітасу-Київ» з «Карітасом Віденської архидієцезії», яка зав’язалася після приїзду до України кардинала Крістофа Шенборна, Архиєпископа Відня.

Пані Посол поцікавилася станом міжконфесійних відносин в Україні. Предстоятель коротко презентував основні моменти Екуменічної концепції УГКЦ і взагалі бачення ролі та місця Церков у громадянському суспільстві України.

Також сторони обговорили важливість Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, зокрема в її міжнародному вимірі. Блаженніший Святослав звернув увагу на важливість голосу ВРЦ саме як голосу громадянського суспільства, - голосу, який передусім стоїть на сторожі внутрішньо переселених осіб. Йшла мова, що ті люди потребують особливої уваги суспільства і Церков зокрема для того, аби вони могли реалізувати всі свої права як громадяни України.

Пані Герміне Поппеллер також цікавило питання засад державно-церковних відносин. Глава УГКЦ підкреслив, що наша Церква наполягає на тому, що відокремлення Церкви від держави не означає ізоляцію Церкви від суспільства і державних структур. А на думку Церкви, це означає партнерські відносини на засадах рівноправності. І Церкви сьогодні готові співпрацювати з державними структурами, зокрема в питаннях соціального служіння, освіти, капеланського служіння, не лише у війську, а й в'язням, у закладах охорони здоров'я, освітніх установах.

На завершення сторони обговорили підготовку візиту Глави УГКЦ до Австрії, який запланований на 12 листопада цього року, коли за новим стилем відзначатимуть пам'ять священномученика Йосафата Кунцевича, мощі якого певний час спочивали у Відні, у греко-католицькому храмі Великомучениці Варвари.

Надзвичайний і Повноважний посол Австрії з великою радістю сприйняла цю вістку і обіцяла долучитися до організації візиту, щоб він не лише приніс плоди в контексті спілкування з українцями греко-католиками Австрії. Глава УГКЦ, на думку пані Герміне Поппеллер, у рамках цього візиту також повинен зустрітися з найвищими посадовими особами Австрії, щоб мати можливість донести до них правду про те, що відбувається сьогодні в Україні.

23.06.2016р. Б. / Росія веде війну проти мирного населення Алеппо, використовуючи заборонену зброю

Росія порушуючи міжнародні конвенції, скидає на житлові квартали сирійського міста Алеппо запальні бомби, схожі на фосфорні бомби, що може бути вступом до спроби штурму цього сирійського міста, яке зараз контролюється поміркованими повстанцями проти режиму Асада, пише «The Times».

Окрім цього, фотографії вибуху російської бомби в безпосередній близькості житлових кварталів Алеппо, спеціалісти розцінюють, як доказ використання Росією ще однієї забороненої зброї – термобаричних бомб.

Спеціалісти розцінюють, що використання Росією цієї зброї матиме катастрофічні наслідки для цивільних мешканців цього міста.

Довідка:
Фосфорні бомби – авіаційні боєприпаси, що містять білий фосфор. Вражають вогнем велику територію. Температура горіння фосфору 800 °C. Горіння білого фосфору можна припинити лише перекривши доступ кисню до місця горіння. Викликає дуже болісні й тяжкі каліцтва та провокують повільну жахливу смерть. Через жахливість наслідків використання ця зброя заборонена до використання міжнародними конвенціями.

Термобарична бомба – боєприпас, при використанні якого створюється велетенська палаюча аерозольна хмара високої температури та величезний тиск. Це у великому радіусі від місця вибуху створює повітряний вакуум. Термобаричні бомби вважаються на даний момент найсильнішим видом звичайних озброєнь. Вибух термобаричного боєприпасу ударною хвилею спричинює контузію, розрив барабанних перетинок та капілярів в носі, баротравму легень різного ступеню (часто з крововиливом у легені), переломи кісток. Палаючі аерозолі викликають надзвичайно важкі зовнішні й внутрішні опіки.

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 22 червня 2016 р.

22.06.2016р. Б. / Центр Опіки Сиріт шукає волонтерів: гаряче літо, чекаємо саме на вас!

Щорічно Центр Опіки Сиріт ЛА УГКЦ активно проводить літо, організовуючи різноманітні табори, відпочинкові виїзди, тематичні зустрічі для дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах та дітей, які на час літніх канікул залишаються у м. Львові. Волонтери готують різноманітні сюрпризи і цікавинки, якими будуть дивувати і веселити дітей. Цьогоріч усі табори пройдуть під темою “Діла милосердя”.

Гарною традицією в Центрі є приїжджати капеланам та волонтерам на день з програмою до дітей із шкіл-інтернатів, які проводять літні канікули на різних відпочинкових базах. Цьогоріч не є виключенням, тому щочетверга ми відвідуватимемо дітей.  

Розпорядок одноденних виїздів на червень:

16 червнябаза у с. Павлівка, перебувають діти з  Червноградського інтернату;
21 червнябаза відпочинку “Арніка”, перебувають діти із спец школи-інтернат з Лівчиць;
30 червнябаза “Ровесник”, перебувають діти із Винниківської санаторної школи-інтернат.

Тематичні зустрічі ПриСтань, для дітей від 8 років, які залишаються у м. Львові і хочуть відкрити та пізнати нові і цікаві горизонти. Зустрічі відбуватимуться щопонеділка та щосереди протягом липня та перший тиждень серпня. До організації цього табору долучаються УДЮМКи та прянична майстерня “Юрашки”. Реєстрація на цей табір триває у інформаційному центрі храму свв. апп. Петра і Павла до 3 липня. Перша зустріч 4 липня о 10:00.

Табір для дітей парафіян храму свв. апп. Петра і Павла, що на вул. Театральній 11, проводиться уже четвертий рік поспіль. Цьогоріч він триватиме: з 8 по 12 серпня, вікова категорія дітей 8-12 років. Збір дітей біля храму свв. апп. Петра і Павла, о 10:00 до 17:00

Табір для підлітків  вікова категорія 12-16 років, з 14 по 18 серпня. Відбудеться у с. Ямна, Франківська обл. Вартість табору 600 грн. Триває реєстрація на ці два табори в інформаційному центрі храму до 5 і 1 серпня відповідно.

Табір для сімей героїв РУВорганізовується, щоб створити відпочинкове середовище для їх реабілітації та допомогти сім’ям адаптуватися до нових умов їх життя у зв’язку із втратою основного годувальника сім”ї. Пройде табір у Гошеві у два заїзди: з 25 по 31 липня та з 1 по 7 серпня.

Щоб провести одноденні виїзди чи табори, ми потребуємо Вашої допомоги. Кожен з Вас може долучитися особисто чи матеріально до організації літніх відпочинків та зустрічей для дітей.

За детальною інформацією слідкуєте на сайті Центр Опіки Сиріт або телефонуйте за номером 0967497980.

Ви молода та енергійна людина, ми чекаємо тебе у рядах наших волонтерів.
Давайте разом зробимо це літо цікавим і сонячним для дітей, які цього потребують

Центр Опіки Сиріт ЛА УГКЦ

22.06.2016р. Б. / Диякон Кураєв: корупція – це з візантійської православної традиції

В ефірі «Радіо Свобода» диякон РПЦ Андрєй Кураєв заявив, що на його думку корупція – це частина візантійської православної традиції.

Кураєв вважає корупцію частиною російської ідентичності: «Це настільки прирісший, вживлений, в’їджений гріх, що вона стала майже частиною нашої ідентичності. Для цього навіть гарні слова придумані, не хабар, а на мові Візантії це – «евлогія», благословення. Якщо священик, єпископ давав чиновнику, то це називалося евлогія, в мішочку, або в калитці».

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 21 червня 2016 р.

21.06.2016р. Б. / Новий тоталітаризм в Україні

Губернатор Луїзіани Хьюї Лонг у 1935 році сказав фразу: "Коли фашизм прийде в Америку, він буде називати себе антифашизмом". Без зайвої екзальтації можна сказати, що новий фашизм, поцупивши з ослабілих рук активістів Майдану бренд "прав людини", вже стукає у наші двері.

Достатньо подивитися відео, як діє поліція на так званому Марші рівності, за що і в якій формі вона застосовує силу до звичайних громадян. Уявіть, якби це творили беркути Януковича – який би галас на весь світ знявся?

Нагадаю, боротьба із поліцейським свавіллям – це становий хребет української революції 2013-2014 років. Майдан, якщо хто вже забув, почався із Врадієвського бунту, зі зґавлтування представниками правоохоронного органу жінки. Продовжився після 30-го листопада, 11-го грудня, 20-го лютого. "Непокаране зло зростає" - твердили тоді ми, і твердимо досі, бо не бачимо покарання.

Натомість зло зробило ребрендинг і ходить з нашивками добра, ходить із транспарантами добра.

Саме в термінах "міліція і народ" необхідно заміряти вектор суспільної еволюції нині. Треба, цими поняттями оперуючи, розуміти і відрізняти: революцію від контрреволюції, прогрес від регресу, крок уперед – від двох кроків назад.

Хто ж ці адвокати диявола, котрий надів нову форму?

Опонентами української революції, як це не сумно, стали його попередні союзники.

Це – особливий клас українських громадян, котрі вирішили заробляти на життя відстоюванням ідеологічних позицій західних урядів і фондів.

Так, саме у такій послідовності – бажання грошей та суспільного статусу привело їх у структури, котрі займаються пропагандою певних цінностей, ідей тощо. (А не навпаки, коли люди, маючи погляди, тривалий час реалізовуючи їх за свій рахунок, врешті знаходять зовнішню підтримку).

В обезкровленій грабунком і війною країні це стало серйозним заробітком. На один долар, через курсові коливання, в Україні стало можливим зробити вдвічі-втричі більше. І з’явилися масово фейкові "громадські активісти" на зарплаті, цілі ЗМІ, фінансовані за рахунок грантів, і, як вершина цієї тріади, – політики, котрих підтримують та обожнюють ці "активісти" та дотовані ЗМІ.

Така схема заробітку була би нам усім вигідна, якби не передбачала, що займатися треба контрреволюцією.

В чому контрреволюційність?

Ідеологічні конформісти, котрим байдуже, на що брати грант, аби заробити гроші, статус та увагу преси, не розуміючи принципів свободи, намагаються жорстко нав’язати суспільству те, що прописано у грантах. При цьому не рахуючись із методами. (Звісно, це не стосуються переважної більшості людей, котрі за гранти роблять добру і корисну для країни роботу. Мова – про таку особливу категорію, як парторги на зарплаті у посольств та фондів).

Ідеологічний конформіст – це по суті прихильник жорсткого диктату, бо сам служить чужим ідеям не з власних переконань, а ради наживи. Наживою він із іншими ділитися не хоче – отже, схильний заганяти обивателів у своє ідеологічне стойло силою. І не завжди, на жаль, м’якою.

Наші опоненти виявили себе прихильниками жорсткого придушення позицій, альтернативних до їх власної. Вони багато говорять про те, що не сприймають насилля, що вони проти насилля.

І тут ми бачимо певний ідеологічний фокус. Раптом виявляється, що, за їх уявленнями, державне насилля – це взагалі не насилля!

Наші опоненти не заперечують державне насилля, навпаки, вони дають колосальний кредит повноважень цьому насиллю – зокрема, регулювати свободу слова, свободу зібрань, свободу думки і свободу совісті.

В цьому, звісно, іронія тих, хто називає наших опонентів "лібералами". Оскільки сама суть лібералізму направлена супроти державного насилля.

Звісно, проблема прав людини, насилля і репресивних органів – це лише яскравий приклад, як "грантові ліберали", новітні парторги працюють піар-обслугою для супроводу "реформ", котрі в Україні реалізовують західні уряди, розпилюючи багатомільйонні бюджети.

Біда в тому, що парторги - вони вже не соромляться нахабно брехати перед десятками телекамер на вулиці, вважаючи, що вже достатньо сильні, щоб контролювати суспільну дискусію. Така безсоромність у брехні та у державному насиллі – серйозна заявка на успіх нових тоталітаристів, "грантових лібералів". Якщо ми не зупинимо їх.

Ігор Луценко

понеділок, 20 червня 2016 р.

20.06.2016р. Б. / Екзарх Донецький на Донеччині освятив каплицю (+світлини)

19 червня на свято Зіслання Святого Духа владика Степан, Екзарх Донецький УГКЦ, відвідав храм Пресвятої Трійці в с. Роздолівка на Донеччині з нагоди храмового свята. 

Парохом храму є о. Павло Федунів, ЧСВВ. Цього ж дня єпископ освятив каплицю Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в с. Верхньокамняське  на честь 65-ї річниці переселення сюди із Львівщини українців. 

Як відомо, 1951 року було підписано договір про обмін ділянок державних територій між СРСР і Польщею. Наступним етапом – була акція «Вісла», внаслідок якої було переселено 150 тисяч українців. А далі, з населених пунктів, які відійшли Польщі, вглиб УРСР переселили 9 125 українців. Усього упродовж 1944-1951 рр. було переселено понад 543 тис. осіб. Перший ешелон з переселенцями був відправлений саме на свято Зіслання Святого Духа 1951 року.

субота, 18 червня 2016 р.

18.06.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Максимальна прозорість – абсолютний пріоритет гуманітарної місії Папи» (+VIDEO)

Максимальна прозорість – абсолютний пріоритет гуманітарної місії Папи Франциска для постраждалих від війни в Україні, про яку буде відзвітовано. Місія акцентуватиме на трьох пунктах - забезпечення постраждалих харчуванням, медициною та помешканням. Вона зорієнтована на внутрішніх переселенців; людей, які проживають у «сірій зоні»; осіб, які опинилися на окупованій території; поранених, котрі брали участь у бойових діях.

Повідомив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 17 червня під час прес-конференції в УНІАНі. Прес-конференція відбулася за участю Архиєпископа Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівського РКЦ, владики Яна Собіла, Єпископа-помічника Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ.

За його словами, Папа Франциск прагнув, аби кожен цент його допомоги для постраждалих від війни в Україні дійшов до свого адресата. Тому Святіший Отець створив своє представництво в Україні – Технічний комітет гуманітарної акції «Папа для України», який очолює владика Ян Собіло, Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ.

«Кошти не будуть переказуватися жодним інституціям, навіть церковним, а допомога буде адресною. Комітет збиратиме інформацію, формуватиме проекти і подаватиме їх до Апостольської Столиці, де будуть приймати рішення щодо реалізації коштів», - повідомив Блаженніший Святослав.



пʼятниця, 17 червня 2016 р.

17.06.2016р. Б. / Чи може наука, яка довго сприймалася як протилежність релігії, довести існування Бога?

Відомий член наукового співтовариства Мічіо Каку, фізик-теоретик, один із розробників теорії струн, нещодавно заявив, що знайшов докази того, що існує Вища Істота, яка керує всім.

Мічіо Каку обіймає посаду професора теоретичної фізики у коледжі та університеті міста Нью-Йорк. Його технічні книги з фізики є обов'язковими у всьому світі для аспірантів найважливіших лабораторій з фізики. Каку часто з’являється в американських ЗМІ, як коментатор-фахівець.

На його думку теоретичне існування частинок, відомих як елементарні піврадіальні тахіони (primitive semi-radius tachyons) є серйозним аргументом на користь існування Бога.

Тахіо́ни — гіпотетичні частинки, що рухаються із швидкістю, більшою за швидкість світла у вакуумі.

Після теоретичних досліджень Каку заявив, що фізичну реальність, у якій ми живемо, можна описати чимось подібним, як Матриця з однойменного фантастичного фільму: «Я прийшов до висновку, що ми живемо у світі, який функціонує за правилами, створеними зовнішнім розумом» - заявив вчений.

Каку також заявив що у нашому світі немає жодної випадковості, а все підкорюється строгим правилам. На його думку тільки існування Бога може пояснити такий стан речей: «Мені абсолютно ясно, що ми існуємо у плані, який регулюється правилами, які були створені універсальним розумом, а не випадковістю».

Каку вважає, що Бог є дуже оригінальним математиком, і роздумує Він музикою. «Я переконаний, що Божий Ум створює музику, яка є музикою струн, що звучить в 11-вимірному просторі» - твердить відомий фізик-теоретик.

Теоретичні роздуми Каку неймовірно перегукуються з думкою Отців Церкви про Бога, як Композитора Всесвіту та з твором Дж. Р.Р. Толкіна «Сильмариліон».

За матеріалами Christian Today

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 16 червня 2016 р.

16.06.2016р. Б. / Податкова пастка для релігійних організацій

Скільки б не йшлося про важливість налагодження постійного діалогу між державою і релігійною спільнотою, схоже, посадовці згадують про громадськість лише після чергового законотворчого провалу. Адже дедалі частіше влада формує державну політику у сфері релігії за принципом створення проблем для свободи віросповідання і релігійних організацій з наступним відчайдушним пошуком способів їх розв'язання.

Донедавна найбільш яскравим прикладом такої політики було запровадження у 2004 році Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». За первісним задумом він мав би побороти проблему фіктивного підприємництва, а у підсумку – створив незручності з реєстрацією статутних документів для більшості неприбуткових інституцій. Про релігійні організації тоді парламентарі чомусь забули, а потім вирішили не виключати їх зі сфери дії нового Закону [1]. Тож до цього часу процес реєстрації релігійних організацій як юридичних осіб передбачає проходження двох не узгоджених між собою процедур.

Теперішня законодавча новація вражає глибиною чи то підступності, чи то відірваності розробників від реального життя. За задумом ініціаторів Закон України від 17.07.2015 року № 652-VIII (проект № 2049 Оксани Продан та ін.) був спрямований серед іншого на “збільшення обсягів благодійної допомоги та безкоштовних соціальних послуг”. Проте замість спрощення податкового регулювання для неприбуткових організацій автори вигадали для них нові випробування на виживання. Після розгляду законопроекту у другому читанні на всі діючі неприбуткові організації покладено тягар перереєстрації їх статутів як умови збереження у новому Реєстрі неприбуткових установ та організацій [2]. 

Тепер Податковий кодекс України (пункт 133.4 статті 133) вимагає від усіх неприбуткових організацій включення до їх установчих документів положень, які передбачають:
  1. заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;
  2. передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення).
Якщо до кінця 2016 року такі зміни не будуть внесені до статутів, то згідно Кодексу фіскальні органи отримають право виключати такі неприбуткові організації, в тому числі і релігійні, з Реєстру та обкладати податком на прибуток усі отримані ними пожертви та інші надходження.

Ця новація виглядає напрочуд дивно: навіщо парламентарі замість законодавчого регулювання діяльності неприбуткових організацій вдалися до посилення статутного регулювання? Навіщо запроваджувати перереєстрацію статутів усіх 34611 релігійних організацій України (без врахування окупованого Криму), якщо можна безпосередньо в Кодексі та профільних законах вказати усі необхідні вимоги до діяльності релігійних організацій?

До речі, за понад два роки окупації Криму російській владі так і не вдалося реалізувати ідею загальної перереєстрації релігійних організацій півострова за законодавством Росії [3]. Тож чи варто демократичній владі України йти шляхом агресора?

Друга, не менш важлива, проблема податкових змін. Законодавча заборона розподілу отриманих доходів або їх частини серед членів релігійної організації може бути витлумачена фіскальними органами фактично як заборона здійснювати доброчинну діяльність і надавати допомогу одновірцям – членам своєї Церкви, парафії, громади. Таке нововведення відкидає нашу державу далеко в радянське минуле, де частиною релігійної політики тоталітарного режиму було знекровлення церковних громад через заборону матеріально підтримувати одновірців [4]. Натомість тепер релігійним організаціям самим пропонують добровільно відмовитися від своєї основної місії – милосердя та взаємної допомоги нужденним – в обмін на звільнення від оподаткування пожертв.

Крім того, не виключається поява у держслужбовців і корупційного підґрунтя, і спокуси посилення політичного впливу на релігійні організації. Адже згідно Кодексу рішення про виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій приймає контролюючий орган на свій розсуд. Тобто чиєсь порушення можна проігнорувати, а когось одразу виключити з Реєстру, обкласти податком, оштрафувати і довести до ліквідації, позбавляючись при цьому нелояльних конфесій чи громад.

Характеризуючи положення, в якому опинилися релігійні організації через згадані законодавчі зміни, вимальовується наступна картина. Для здійснення діяльності у якості юридичної особи з неприбутковим статусом релігійні організації повинні пройти три етапи реєстраційних процедур:
  1. Реєстрація статуту (положення) – за рішенням органу у справах релігій (Мінкультури, обласних держадміністрацій, КМДА) відповідно до статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
  2. Державна реєстрація – за рішенням державного реєстратора відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» та статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
  3. Включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій – за рішенням органу ДФС відповідно до пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.
Виходячи з такої логіки розвитку подій, можна очікувати не тільки зростання напруги в релігійному середовищі, але й реакцію міжнародних структур, які раніше сприймали Україну переважно як позитивний приклад  релігійної політики на пострадянському просторі.

Водночас, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій під час зустрічі з Президентом Порошенко 23 квітня 2016 року вже передала свої пропозиції для розв’язання нинішньої загрозливої ситуації [5]. Залишається надія, що Глава держави, Верховна Рада та Уряд не будуть чекати кінця року з настанням бюрократичного колапсу та збуренням громадськості, а завчасно розроблять необхідні законодавчі корекції – цього разу у безпосередньому діалозі з релігійною спільнотою.

Максим ВАСІН, виконавчий директор Інституту релігійної свободи (Київ)
____________________________
Перелік використаних джерел:
  1. Зареєстровані релігійні організації зобов’язані подати відомості до Держреєстру: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1410:1&catid=34:ua&Itemid=61&lang=uk
  2. Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування неприбуткових організацій), реєстр. № 2049 від 05.02.2015 р., автор – О.Продан, Світлана Заліщук, Оксана Юринець та інші: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53883
  3. Тільки 1 % релігійних організацій Криму перереєструвалися за законами Росії: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1543:1&catid=34:ua&Itemid=61&lang=uk
  4.  Кривенко Ю.В. Визначення стану дослідженності законодавства щодо релігійних організацій як юридичних осіб (радянський період) // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми держави і права» Національного університету «Одеська юридична академія». – "Юридична література". – Одеса. – 2008. – Випуск 43 – C. 193
  5. Податкові зміни вимагають перереєстрації 35 тисяч статутів релігійних організацій: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1685:1&catid=34:ua&Itemid=61&lang=uk

16.06.2016р. Б. / Глава УГКЦ нагородив Центр Опіки Сиріт грамотою

За тривале харитативне служіння, зокрема підтримку діяльності програми опіки і супроводу дітей, позбавлених батьківської опіки, нагороджується Центр опіки сиріт Львівської архиєпархії УГКЦ.

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 15 червня 2016 р.

15.06.2016р. Б. / Презентовано сторінку акції «Папа для України»

У Запоріжжі під час прес-конференції щодо візиту Державного секретаря Ватикану було представлено проект «Папа для України».

«Папа для України» – спеціальна гуманітарна акція Святішого Отця Франциска, спрямована на допомогу всім жителям України, які постраждали від війни на Сході або стали внутрішніми переселенцями.

У своїх зверненнях, передусім під час молитви «Ангел Господній», Папа Франциск неодноразово згадував про важку ситуацію в Україні, обіцяв молитву. Натомість, 3 квітня 2016 року Папа оголосив про збір гуманітарної допомоги для України, який відбувся у всіх європейських храмах 24 квітня.

Для розподілу цієї допомоги створений «in loco» - спеціальний технічний Комітет. Головою цього Комітету призначений єпископ Ян Собіло, єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії.

Під час зустрічі з журналістами представлено інтернет-сторінку «Папа для України». Ресурс детально розповідає про саму акцію, містить офіційні документи, матеріали, відео та фотогалерею, а також інформацію щодо візиту Державного секретаря в Україну. Після зустрічі кардинала Пароліна з Комітетом на даному ресурсі будуть оприлюднені детальні інструкції щодо процедури оформлення заявок для отримання допомоги. 
sajt1

sajt2

вівторок, 14 червня 2016 р.

14.06.2016р. Б. / З’їзд молоді в Яворові помолився за українське військо разом з владикою Венедиктом

У неділю, 12 червня, у місті Яворові Львівської області, на площі Ринок відбувся з’їзд молоді, який благословив преосвященний владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.

Про це повідомив власкор IA ZIK.

Преосвященний владика Венедикт разом з яворівськими священиками відправив архієрейську літургію, під час якої учасники події помолилися за українське військо, мир і злагоду в Україні.

По-батьківськи щирим було звернення владики до яворівської молоді: він порадив юнакам та дівчатам повсякчас усвідомлювати, що вони є діти Господні, та побажав добрих християнських справ на їхніх життєвих стежинах.

По завершені Божественної літургії владика Венедикт уділив усім присутнім архієрейське благословення. А також єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ вручив Подяки організаторам цього духовного з’їзду молоді: зокрема, міському голові Яворова Павлові Бакунцю та лідерові молодіжного руху на Яворівщини, депутатові міськради Ігорю Грабовському.

А спів дитячого хору церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що у військовому містечку Яворова, владика назвав – ангельським.

Натомість яворівська спільнота, очолювана місцевими священиками УГКЦ, висловила слова вдячності єпископу за те, що розділив з ними радість молодіжного форуму.

Діти подарували владиці Венедикту унікальні яворівські забавки, а громада дружно заспівала йому: «Многая літа!».

У середмісті Яворова зібралася понад тисяча людей різного віку, серед яких були голови Яворівських РДА та районної ради – відповідно Орест Хлян, Володимир Сичак, мер міста Павло Бакунець, секретар ради Яворівської міськради Ольга Созанська, сестри-василіанки, римо-католицькі монахині згромадження святої Дороти, студенти духовної семінарії.

«Навіть нам, старожилам, нинішній день молодість повернув», – мовила в розмові з журналістом поважного віку пані, яка прийшла на подію разом з дітьми та онуками – у вишиванках.

«Певно, за всіх 640 років свого існування Яворів ще не бачив такого грандіозного молодіжного форуму», – додала вчителька-пенсіонерка.

Яворівцям та гостям міста заімпонувала святково прикрашена площа Ринок, яку молодь оповила сотнями виготовлених із паперу лелек.

Опісля духовного дійства розпочалися веселі ігри, концерти. Молоді люди спілкувалися між собою на різні життєві теми, які, в основному стосувалися внеску юних та завзятих у соціально-економічний розвиток яворового краю, збереження пам’яток культури та історії, природо-екологічних заходів тощо. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 13 червня 2016 р.

13.06.2016р. Б. / Легендарний меч в камені таки дійсно існує

Близько тридцяти кілометрів на південний захід від італійської Сієни, в горах Тоскани, одна каплиця зберігає дивовижну середньовічну реліквію – меч, який встромлений в скалу. Кельтські легенди оповідають, що легендарний король Артур отримав королівський трон, витягнувши меч, який був устромлений у камінь, деякі легенди ідентифікують цей меч із легендарним мечем Екскалібуром. Проте, в Тоскані маємо справу не з кельтською легендою, а з реальною середньовічною реліквією – мечем св. Ґалґана Ґвідотті, пише портал «Bitno.net».

Меч св. Ґалґана зберігається в каплиці Мінтесіпі в Ківсдіні.

Святий Ґалґано народився близько 1148 р., а помер 1181р. Ґалґано був італійським шляхтичем, відомим своєю зарозумілістю, егоїзмом і постійним «вляпуванням» у неприємні історії. Про те указання йому Архангела Михаїла цілковито змінило його життя. Ґалґано вирішив стати пустельником. Коли Ґалано шукав печеру для пустельницького усамітнення, то почув голос, який йому наказував усунути всі сліди його дотеперішнього розбещеного життя. Ґалґано відповів, що легше меч забити в скелю, а ніж це зробити.

І коли Ґалґано спробував Богові це доказати і меч, немов, у масло ввійшов у скалу. Побачивши це, Ґалґано впав на коліна перед Богом і все своє життя присвятив молитві. Чотири роки після свої смерті він був проголошений святим.

Нещодавно вчені з Університету в Павії провели дослідження «меча в камені». Глибинним радаром підтверджено, що це не частина меча, не підробка, а дійсно меч, який незрозуміло як увійшов в скелю. Сплав з якого меч виготовлено, своїм складом повністю відповідає сплаву, з якого робили мечі в Італії в часі св. Ґалґана.

Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 11 червня 2016 р.

11.06.2016р. Б. / На прощі до Зарваниці очікують 1 млн паломників

Проща до Марійського духовного центру в селі Зарваниця на Тернопільщині відбудеться 16-17 липня. Цього року очікують близько 1 млн паломників. Про це повідомив під час засідання оргкомітету голова облдержадміністрації Степан Барна, інформує прес-служба ТОДА, інформує «ZIK».

«Щороку тисячі паломників відвідують Марійський духовний центр у Зарваниці. Але найчисельнішою є Всеукраїнська проща. Цього року вона загальнонаціональна. Тому ми повинні докласти всіх зусиль, аби проща відбулася на належному рівні. Насамперед – це порядок та безпека прочан», – зазначив Барна.

Як інформував митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк), 15 липня о 8.30 від Архикатедрального собору в Тернополі вирушить колона паломників – близько 2 тис. людей.

У суботу, 16 липня, Блаженніший Святослав зустрінеться з молоддю. Традиційно буде похід зі свічками до чудотворного місця.

Цьогоріч проща приурочена Року Божого Милосердя та молитві за мир в Україні.

Як повідомляють організатори, учасники прощі молитимуться за героїв Небесної сотні, всіх воїнів та невинно вбитих, які віддали своє життя за Україну. 

Джерело:    Воїни Христа Царя