ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

31.10.2017р. Б. / День Біблії у Лук'янівській в'язниці

28 жовтня 2017 року у приміщенні клубу Київського слідчого ізолятора в рамках відзначення Національного Дня Біблії  відбулася місійна зустріч священиків і волонтерів-семінаристів із засудженими, які працюють у господарській обслузі установи.

Метою зустрічі було заохотити усіх присутніх до читання Слова Божого, щоб кожен знайшов в ньому правдиву дорогу до спасіння, до каяття для того щоб бути справжніми дітьми Небесного Отця. Вшанування Біблії, розповідь про Боже Слово, формування канону Святого Письма, роль його в житті християн, місце Біблії в молитві та літургійному житті Церкви - були головними темами бесіди.

Представлення теми Святого Письма з особистим досвідом читання Слова Божого здійснили семінаристи Київської Трьохсвятительської Семінарії УГКЦ Дмитро Кудін, Олег Климончук, Микола Лесюк, Роман Сухоруков і Леонід Бізунов. У цій події брали участь Голова Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі” о. Костянтин Пантелей, о. Іван Гищук викладач Київської Православної Богословської Академії.

суботу, 28 жовтня 2017 р.

28.10.2017р. Б. / Бог врятував угорського хлопця від прірви і зробив його зіркою футболу

Це історія про життя підлітка, який зайшов в глухий кут, і раптово змінився силою Бога. Йдеться про неспокійного підлітка,  єдиною мрією якого було стати босом мафії, але Бог привів його в нове життя у Христі і дав можливість досягти висот у спорті.

Великий потенціал

Є стара приказка: «Якщо б молодість знала, якби старість могла». Золтан Гера змарнував свою молодість на випивку, банди і наркотики. Але потім він був радикально преображений і став найвідомішим футболістом в Угорщині.

Незважаючи на те, що Золтан Гера завжди був талановитим футболістом, він був занадто зайнятий особистими неприємностями, щоб займатися кар'єрою в професійному спорті.

Він дивився ігри першого дивізіону і казав собі: «Я талановитіший, ніж ці гравці». Але також сказав собі: «Тобі вже занадто пізно починати. Ти ніколи не будеш футболістом, тому що ти витратив свій талант».

Золтану було важко навіть грати в футбол, тому що його легені були в жахливому стані від нюхання клею.

Перед обличчям злочину

І коли він ще глибше занурився в неприємності, його батько вирішив, що його життя може врятувати тільки Бог.

«Мій тато намагався тримати мене в хорошій формі, - сказав Гера, - але в кінці він сказав мені:" Слухай, я не можу тобі допомогти. Я заведу тебе до церкви і побачимо, допоможе тобі Бог чи ні"».

Батько відвів його до церкви. Гера ніколи раніше не бачив євангельського богослужіння і його здивувало, що люди так щиро звертаються до Бога, але коли батько запитав його, чи хоче він піти вперед і покаятися, він сказав: «Ні».

Батько знову відвів його до церкви і знову запитав, чи хоче він віддати своє життя Богу?

«Ні ... ні», - Гера сказав батькові. «Але мій батько схопив мене і потягнув до вівтаря, і так, я молився з іншими. З цього моменту я став новою людиною».

Врятований, але все ще безсилий

Гера негайно покинув банду, випивку і наркотики і виявив, що у нього з'явилося багато часу, щоб займатися футболом, але його тіло все ще було ослаблене наркотиками.

«Мені сказали:"Ти ніколи не станеш професійним футболістом", тому я почав молитися:"Будь ласка, Боже, допоможи мені повернутися в футбол. Якщо Ти піднімеш мене, я буду хвалити Твоє ім'я своїм футболом"».

Бог відповів на його молитву, і, незабаром, він почав свою професійну кар'єру.

Бог привів Геру до великих спортивних досягнень.

Як півзахисник клубу Ferencvaros Гера тричі був названий Угорським гравцем року. Він також грав за професійні клуби в Англії і вигравав чемпіонати.

У Золтана і його дружини, Таймеї, двоє дітей. Вони зустрілися в церкві, але вона знала про його проблеми в минулому і спочатку не довіряла йому.

Вона сказала: «Я знала Золтана, як футболіста, але не особисто, і я знала, що до того, як він став християнином, він був дуже поганим хлопцем. Він був дуже агресивним. Я не була впевнена, що життя Золтана повністю змінилося. Ми почали зустрічатися, і незабаром я зрозуміла, що він змінився, і Бог врятував його життя». Золтан і Таймея вже 13 років одружені.
Вони принесли християнство в великий спорт, який відчайдушно потребує його. Але, в першу чергу, Золтан Гера - приклад для всіх нас в тому, що не має значення, наскільки безнадійним, на нашу думку, стало наше життя, за Богом буде останнє слово.

«Для Бога немає нічого неможливого», - сказав Гера. «Він може змінити тебе, коли тобі 60 чи 70, чи 50 років. Це не має значення. Моє життя - приклад того, що ніколи не пізно почати все спочатку».

пʼятницю, 27 жовтня 2017 р.

27.10.2017р. Б. / "Мої парафіяни найкращі - я в цьому переконаний!" (VIDEO)

"Мої парафіяни найкращі - я в цьому переконаний!" Гостем Живого телебачення став о. Йосафат Бойко, парох парафії Свв. Кирила і Методія, с. Крихівці.

З одного боку молода, а з іншого вже досить розвинута динамічна парафія, яка на ділі показує приклад для багатьох церковних спільнот, що означає бути справді живою парафією.

Ефір від 21 жовтня 2017 року. Ведучий Роман Коляда:


суботу, 21 жовтня 2017 р.

21.10.2017р. Б. / У Дрогобичі відбудеться єпархіальний рівень християнської інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»

Вікторина «Що?Де?Коли?» на тему: «Чеснота чи гріх?». Єпархіальний рівень відбудеться 18 листопада 2017 р. Б. у Дрогобичі в Реколекційно-просвітницькому центрі СДЄ "Еммануїл".

Вікторина для двох окремих вікових груп: І група – 10-13 років, ІІ група – 14-17 років. 
Положення про гру, умови участі, порядок і правила гри подано нижче.

ПОЛОЖЕННЯ
про інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?»
на тему: «Чеснота чи гріх?»

Мета: ознайомити учнів із катехизмовим вченням про головні гріхи та протилежні їм чесноти; усвідомити про важливість чеснот у християнському житті; заохочувати до наслідування чеснот священномученика Йосафата Кунцевича та ісповідника віри патріарха Йосифа Сліпого.

Учасниками гри є діти та молодь парафіяльних катехитичних шкіл віком від 10 до 17 років, сформовані у дві категорії:
І категорія – 10-13 років
ІІ категорія – 14-17 років

Гра проводиться на трьох рівнях:
– деканальний (дата визначається головою Деканального катехитичного осередку);
– єпархіальний (18 листопада 2017 року);
– всеукраїнський (25 листопада 2017 року).

Організація гри

Базовим підручником для приготування команд до гри є катехитичний посібник «Чеснота чи гріх?», виданий у 2017 році Катехитичною комісією КГВА УГКЦ. Підручник можна придбати в Катехитичній комісії єпархії.

Запитання до гри на деканальному, єпархіальному та всеукраїнському рівнях будуть відрізнятися. Якщо й виникатимуть співпадіння, то це проста випадковість.

На кожному рівні обирається журі з трьох осіб, які оцінюватимуть правильність відповідей та вестимуть остаточний підрахунок балів.

– ДЕКАНАЛЬНИЙ рівень –
У певній парафії формується команда із 6 осіб. Команда обирає власну назву і капітана та подає заявку на участь у деканальному рівні гри голові Деканального катехитичного осередку.
Під керівництвом голови Деканального катехитичного осередку у наперед визначений день відбувається деканальний рівень гри.

– ЄПАРХІАЛЬНИЙ рівень –
Команди-переможці деканального рівня (по одній у кожній категорії) приймають участь у змаганнях єпархіального рівня. Для участі у грі на єпархіальному рівні голова Деканального катехитичного осередку подає до Єпархіальної катехитичної комісії дані про команди-переможці деканального рівня з вказаною наступною інформацією:
– деканат, парафія, населений пункт;
– назва команди;
– ім`я та прізвище  кожного учасника із обов’язковим зазначенням того, хто є капітаном команди;
– ім`я, прізвище та контактний телефон особи, яка готує команду до гри (священика чи катехита).
Під керівництвом голови Єпархіальної катехитичної комісії 18 листопада 2017 року відбувається єпархіальний рівень гри.
Важливо!!! Списки з іменами та прізвищами учасників гри, потрібно подати до 13 листопада 2017 року (можна в електронному варіанті).

– ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ рівень –
Команди-переможці єпархіального рівня (по одній у кожній категорії) приймають участь у змаганнях всеукраїнського рівня.
Для участі у грі на всеукраїнському рівні голова Єпархіальної катехитичної комісії подає до Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ дані про команди-переможці єпархіального рівня з вказаною наступною інформацією:
– Єпархія, деканат, парафія, населений пункт.
– Назва команди.
– Ім`я, прізвище та дата народження кожного учасника із обов’язковим зазначенням того, хто є капітаном команди.
– Ім`я, прізвище та контактний телефон особи, яка готує команду до гри (священика чи катехита).

Правила гри (Безпосереднє проведення гри):
  1. Усі команди однієї вікової категорії грають одночасно і в одному приміщенні.
  2. Відповідно до кількості команд готується відповідна кількість гральних столів, кожен з яких отримує свій порядковий номер. На столах знаходяться аркуші паперу з відмітками номера стола та номера запитання.
  3. Перед початком гри відбувається жеребкування. За результатами жеребкування командам надається порядковий номер, згідно якого вони займають і відповідний гральний стіл.
  4. Завдання команд – вчасно давати правильні та вичерпні відповіді на запитання, які зачитуватиме ведучий.
  5. Свої відповіді команди записують на підготованих аркушах: перша відповідь на аркуші з номером «1», друга на аркуші з номером «2» і т. д.
  6. Ведучий оголошує запитання, яке теж може одночасно демонструватися на екрані. Після оголошення запитання починається відлік «чистого часу», який дорівнює 60 секунд. Після п’ятдесятої секунди подається звуковий сигнал, який триває 10 секунд. До закінчення цього сигналу капітан команди чи інший гравець зобов’язаний підняти аркуш з відповіддю на витягнуту руку дороги.
  7. Один з членів журі чи інша особа, призначена членами журі, збирає відповіді команд і кладе їх на окремий стіл, який залишається у всіх на видноті.
  8. Відповіді, здані із запізненням (після закінчення звукового сигналу), не зараховуються (на них робиться відповідна помітка).
  9. У випадку, коли команда не в змозі дати будь-яку відповідь, вона теж зобов’язана здати картку.
  10. Гра відбувається у два тури: 1 тур = 10 запитань, 2 тур = 10 запитань. Після проведення першого туру журі під час короткої перерви підраховує бали й відтак оголошує командам проміжні результати.
  11. Правильні відповіді на запитання приносять командам бали. В залежності від того, скільки команд дало правильні відповіді на запитання, команда може отримати:
– якщо лише одна команда дала правильну відповідь, вона отримує 1,5 бали;
– якщо тільки дві команди дали правильну відповідь, вони отримують по 1,25 бали;
– якщо три і більше команд дали правильну відповідь, вони отримують по 1 балу.
– команда, яка дала неправильну відповідь, отримує 0 балів.
  1. Відповідь вважається неправильною, якщо:
– не розкриває суті запитання з достатньою конкретизацією;
– форма відповіді не співпадає з формою запитання;
– команда дала більше одного варіанту відповіді, при цьому бодай один з них невірний;
– містить неправильну пояснювальну інформацію, навіть якщо основна відповідь збігається з правильною;
– у відповіді допущені помилки, які перекручують або змінюють суть відповіді (неправильно названі імена, дати, спосіб дії і т. п.).
  1. Якщо на картці з відповіддю були допущені виправлення, проте чітко зрозумілою є остаточна відповідь команди, відповідь буде вважатися прийнятою та оцінюватиметься за критеріями, які містяться у п. 12.
  2. Запитання, яке журі визнає некоректним, у залік не включається і нікому балів не приносить.
  3. Переможців визначається за кількістю набраних ігрових балів за сумою двох турів.
  4. Якщо після остаточного підрахунку декілька команд набрали однакову кількість балів, то для визначення переможця цим командам дається ще додатковий блок з трьох запитань (підрахунок відбувається за тим же принципом, що описаний в п. 11).
  5. Забороняється використання командою будь-яких зовнішніх джерел інформації (шпаргалок, електронних пристроїв, мобільного зв’язку тощо). При першому порушенні команді знімається один бал. При повторному – усі бали команди, набрані в даному турі, анулюються.
Джерело:    Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

четвер, 19 жовтня 2017 р.

19.10.2017р. Б. / Щоденний іспит сумління

Зазвичай щоденний іспит сумління – це перша практика, яка зникає з молитовного життя віруючої людини. Часто не пояснюють ясно причину припинення практики щоденного аналізування дня перед Богом. Часто вважається, що іспит сумління не має практичної цінності у щоденному житті, перевантаженому різними справами. Часто також, не бачачи швидких результатів, легко піддатися знеохоченню. Хочемо тут показати, що іспит сумління має суттєву цінність у житті християнина, і показати помилкове розуміння його обсягу.

Іспит сумління в духовному житті

Розуміння значення іспиту сумління залежить від усвідомлення його ролі в мистецтві духовного розпізнавання, тобто вмінні розпізнавати дію духів у щоденному житті.

Сьогодні для багатьох людей має сенс лише спонтанне життя. Часто вважають, що без спонтанності нема життя. Вважають, що, обмежуючи спонтанність, обкрадають життя, не дозволяючи йому розвиватися. З таким світоглядом легко виснувати, що іспит сумління відбирає в життя його красу і стирає з нього будь-яку спонтанність. Люди з таким мисленням не визнають глибини думки Сократа, що життя, позбавлене рефлексії над собою, не варте, щоб його прожити. Для них Святий Дух перебуває в людині спонтанно, а все, що протиставляється розквітові невпорядкованої спонтанності, чуже Йому. Міркуючи в такий спосіб, забувають, що існує два види спонтанності, які походять із різних джерел.

Існує добра спонтанність, спрямована до Бога і до людей, яка походить із автентичного християнства, в якому уважно слухають слова Господа і зріло втілюють їх у життя, і хвора спонтанність, яка спирається на інстинкти, які походять із незрілості людини або від дії злого духа, руйнівна спонтанність, яка перешкоджає слухати і відповідати на Божий заклик. Кожна людина зазнає ці два види спонтанності.

Людина як розумна істота, яка керується не лише інстинктами, може розпізнавати і через розпізнавання пізнати, звідки походить її спонтанність, які духи її спричинюють, і свідомо, за допомогою Божої благодаті, йти всім своїм єством у напрямку служіння Богові й людям, аби в її житті ніщо не зменшувало прагнення сповнювати волю Бога-Отця, прагнення, яке помалу стає дійсністю, яка щоденно переживається з Христом. Щоб це осягнути, мусимо навчитися формувати і підтримувати спонтанність, яка походить від Святого Духа. Центральну роль у цьому мистецтві відіграє саме щоденний іспит сумління.

Якщо іспит сумління поєднується з розпізнаванням, то це вже не тільки рахування гріхів, він охоплює не лише моральний аспект, а стає школою відчинення всієї особовості на Бога і на іншу людину. Дуже часто, хоча нам, може, говорили не так, наш іспит сумління зводився до приготування до сповіді. Його головним аспектом було оцінювання своїх учинків – добрі чи погані. У практикуванні вміння розпізнавання суттєвим є не оцінювати моральну вартість своїх учинків, а помічати, як Бог доторкається до нас, у який спосіб вводить у наші серця, часто без нас, різні порухи, і як ми їх відчуваємо – чи вміємо їх розпізнати й прийняти.

Плодами систематичної праці, плодами щоденного розпізнавання буде збільшення вразливості духовної свідомості й сумління на дію Бога. Пізнаватимемо свою відповідь на цю дію, пізнаватимемо свою згоду і помилки, аби потім могти їх ясно оцінити. У щоденному житті краще усвідомлюватимемо свою дорогу до Отця (пор. Йо. 6, 44), помічатимемо, що нас спокушає зіпсута гріхом природа, яка нас відтягує від Отця грою наших схильностей і звичок. Таке самопізнання і таке пізнання Бога, який живе в нас, у щоденному іспиті сумління важливіше від відповіді, яку даємо нашими вчинками.

Отож гляньмо на щоденний іспит сумління, беручи до уваги свої внутрішні схильності та звички, аби могти повніше співпрацювати з Богом, який діє в нас, і довірити Йому свої серця в автентичній спонтанності, яку породжує дотик Отця і порив Духа.

Іспит сумління і дорога покликання

Іспит сумління – це зустріч, під час якої своє щоденне життя читаємо в Христі й з Христом. Отож це досвід Бога в вірі. Іспит сумління – це не спосіб самозцілення і не метод самовдосконалення. Іспит сумління розвиває у нас чутливість до дуже особистих порухів, якими користується Святий Дух, аби наблизити і уподібнити нас до Христа.

Очевидно, що чутливість зростає постійно і вимагає як терпеливості, так і довіри до Духа, який нас веде, аби ми щораз більше жили Христовою правдою і любов’ю, прямуючи до ототожнення з Господом, який живе в нас. Тотожність, укорінена в Ньому, через Духа веде нас до тотожності нашої дороги життя, нашого християнського покликання, яким живемо, прагнучи служити Богові й людям.

Бог покликав мене до життя тому, що полюбив. Живемо тут і тепер завдяки Божій любові. Бог прагне, щоб я тут і тепер щораз більше уподібнювався у своїй людській природі до вбогого, чистого й послушного Христа, який живе в мені. Його Дух зміцнює мене на дорозі мого життя, на яку Він мене вивів.

Іспит сумління набирає справжньої цінності тоді, коли стає досвідом щоденної конфронтації та місцем відновлення себе на дорозі покликання, і тому веде до поглиблення і розвитку власної тотожності на вибраній дорозі. Щоденний іспит сумління в жодному разі не може обминути наше покликання. Тоді воно стає яснішим і стає в нашій свідомості особливою Божою благодаттю, даною нам для духовної користі – як для інших людей, так і для нас самих.

Іспит сумління і молитва

Іспит сумління – це час молитви. Якщо ми його не практикуємо або практикуємо не систематично й без зусиль, то втрачаємо вразливість до делікатної й водночас сильної дії Христа в наших серцях. Натомість порожня психологічна рефлексія або хвора інтроспекція не відчиняють, а створюють реальну небезпеку копирсатися у собі.

Іспит сумління стає молитвою і дає духовні плоди лише тоді, коли є продовженням особистої молитви. Без молитви іспит сумління проходить як безплідна рефлексія над собою, а його метою стає особисте вдосконалення, яке підживлює амбіції. У молитві Бог-Отець об’являє нам свою волю, і то так, як вважає за найкраще. Вчить нас бачити все в Ісусі Христі. Про це говорить св. Павло: Бог зізволив об’явити, яке то величне багатство цієї тайни між поганами (Кол. 1, 27). Молільник досвідчує відхилення Таїни Отця в Христі у різні способи, які часто неможливо вербалізувати. Дух Воскреслого Ісуса дає людині здатність відчути й пізнати Його поклик, аби вона уподібнилася до Того, який їй об’являється.

Якщо молитва не буде відповіддю на поклик Христа, то буде порожньою. Відчинення, наповнене пошаною і підлеглістю щодо Господа, без моралізаторства й осудження себе, осягнення повного послуху вірі, про який згадує св. Павло (пор. Рим. 16, 26), – саме про таку поставу йдеться у щоденному іспиті сумління. Вона допомагає відчути й ідентифікувати особисте запрошення Господа, який нас притягує до себе й кличе, і також не піддаватися хитрим підшептам і навіюванням, протилежним Йому. Без такої постави щодо Бога щоденний іспит совісті стає мілким, висихає і зникає.

Якщо не будемо прислухатися до того, як Отець об’являє нам свої дороги, такі відмінні від наших доріг (пор. Іс. 55, 8-9), то іспит сумління перетвориться у якусь дуже формальну практику осягнення особистої досконалості у людському й природному значенні або ще гірше – нагодою піти власними, позначеними егоїзмом, дорогами. Без молитви іспит сумління буде вбогим і не відображатиме чудового досвіду, в якому Бог безустанно запрошує нас відповідати, впорядковуючи наше життя.

З другого боку, контемплятивна молитва без систематичного іспиту сумління відчужує нас від життя і стає штучною. Час формальної молитви може статися в чийомусь щоденному житті святим і недоторканим періодом, але повністю відокремленим від решти життя, яке може бути віддаленим від молитви. Справжня молитва повинна вести до пошуків Бога у всьому в площині реального життя.

Щоденний іспит сумління уможливлює повніше і реальніше бачити в нашому житті Бога і Його провід, та розшифровувати Його плани щодо нас у сірій щоденності, аби ми могли знаходити Бога у всьому і всюди, а не лише в часі, виділеному на молитву.

Розпізнавання серцем

Коли на початку нашого релігійного виховання нам розповідали про іспит сумління, то пропонували конкретну п’ятнадцятихвилинну молитву. Спочатку він здавався нам стилізованим, штучним; в нас пробуджувалася надія радикально виправити свою поведінку й реакції, а потім нас опановувало знеохочення і пригнічення, що ніщо в нашому житті не змінюється, постійно падаємо, а добрі постанови поправи нічого не вирішують.

Такі враження походили з наших уявлень про плоди іспиту сумління. Ми були мандрівниками-початківцями на Божій дорозі й не вміли розпізнавати в щоденних подіях присутність Бога, який нас спасає. Ми хотіли бути кращими, особливо в ситуаціях, які пізніше викликали в нас почуття провини. Насправді це означало, що ми дуже хотіли самі себе лікувати зі свої слабкостей. Для початківця, якому ще бракує особової інтеграції, такий досвід дуже важливий, хоча може видаватися дуже формальним. Це не повинно звести нас на манівці. Цей досвід неуникненний як для початківця, так і для ветерана, який дуже довго практикує іспит сумління.

Але ґрунтовне розуміння іспиту сумління можливе лише тоді, коли вхопимо його мету. В остаточному розрахунку щоденний іспит сумління – це розвиток серця, аби воно могло розпізнавати не тільки під час п’ятнадцяти хвилин або два рази по п’ятнадцять хвилин упродовж дня, а постійно. Таке розпізнавання – це один із найважливіших дарів Господа. Соломон розумів значення цього дару, коли просив про розумне серце, щоб […] розбирав між добрим та лихим (1 Цар. 3, 9). Ми повинні постійно просити про цей дар, водночас створюючи в серцях умови для його розвитку. Щоденний іспит сумління відіграє тут суттєву роль.

П’ять етапів, які нам пропонує св. Ігнатій в Духовних Вправах (пор. ДВ. 43), слід розуміти як засіб до формування християнського сумління і знаходження Бога щодня. Важливо, щоб ми, як християни, які належать Богові, вміли жити так, як жив наш Господь, Ісус Христос, аби етапи іспиту сумління тісно поєднувалися з аспектами нашого відчинення на світ і на Бога, аби допомагали нам у самопізнанні.

Немає визначеного часу на окремі п’ять частин іспиту сумління. Йдеться передовсім про читання свого духовного стану і пошуки відповіді Господу. Одного дня якийсь пункт займатиме більше часу, іншого дня – інший.

Св. Ігнатій Лойола наприкінці життя не припиняв досліджувати порухи і схильності серця, тобто не припиняв досліджувати згідність кожної справи зі своїм справжнім «я», зосередженим на Христі. Це був плід інтенсивного тренування іспиту сумління – щоденної молитви.

Кожний, хто прагне бути кращим християнином, хто прагне свого внутрішнього розвитку, повинен розуміти велике значення п’ятнадцяти або тридцяти хвилин, відведених щоденному іспиту сумління. Це означає, що повинен усвідомлювати значення постійного розпізнавання серцем й потреби пристосувати іспит сумління до актуального рівня розвитку і до обставин, у яких живе. Дуже часто хитра раціоналізація спонукає нас кинути щоденний іспит сумління під приводом, що вже володіємо постійним розпізнаванням серцем. Така раціоналізація перешкоджає по-справжньому і постійно вчуватися у дію Святого Духа і зростати у вірі.

Іспит сумління за св. Ігнатієм Лойолою

Погляньмо тепер на форму іспиту сумління, який подає св. Ігнатій (пор. ДВ. 43). Спробуймо зрозуміти мудрість, яка там міститься і яка полягає у духовному розпізнаванні щоденних справ.

Свідома подяка

У першому пункті іспиту сумління св. Ігнатій пропонує подякувати за отримані благодаті. Це відлуння заохочення св. Павла: За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі (1 Сол. 5, 18). Християнин, зростаючи в вірі, помічає щораз виразніше, як Бог його обдаровує, як усе, що його оточує, є відображенням блиску і слави Невидимого. Помічає також своє духовне вбозтво, свою блаженну залежність від Найвищої Мудрості. Вдячність, якою розпочинаємо іспит сумління, розплющує очі й відчиняє серце на дари, які по Божій волі стали нашими.

У цьому світі християнин насправді вбогий – сам від себе не має навіть свого існування, але постійно й у всьому отримує дари. Безустанно турбуючись про багато справ (пор. Лк. 10, 41), намагаємось заперечити свою дійсну вбогість і забуваємо про Того, завдяки якому все маємо, завдяки якому живемо. У такий спосіб втрачаємо дари, які мали отримати, і прагнемо чогось, що не є нашим, і що – як вважаємо – заслужили. Здобуваючи в такий спосіб ілюзорні успіхи, помалу помічаємо, що це не наше справжнє щастя, і часто впадаємо у фрустрацію.

Лише автентично вбога людина може оцінити навіть найменший дар і пережити його у справжній вдячності. Чим глибше живемо своєю вірою, тим убогішими почуваємося і обдарованішими, а наше життя щораз більше виражає сердечну й радісну вдячність. Вдячність повинна стати суттєвим засновком духовної свідомості. Наші серця, нагодовані вірою в Бога, повинні по-справжньому дякувати за дари, отримані від Бога упродовж дня. Можливо, що зараз не усвідомлюємо отриманий дар, але під час молитовної рефлексії бачимо те, що трапилося, в іншому світлі. У такий спосіб учимося розпізнавати нові Божі дари.

Вдячність повинна стосуватися конкретних і особистих дарів. Будьмо щирими. Дякуймо за пережиту дійсність, за свої прагнення, постави й вчинки – які вони є насправді. Не пробуймо шукати приємні або неприємні моменти, не пробуймо називати те, що було Божим даром. Багато-що в цьому житті приймаємо як щось очевидне. Бог поступово веде нас до глибокого розуміння їхнього справжнього значення, до розуміння, що все це – Його дар, і тому Його треба славити й дякувати Йому. Стаючи перед Богом-Отцем у поставі вдячності й прославлення, наближаємося до дійсності Божого царства, починаємо бачити речі такими, якими вони є, і тісніше з’єднуємося з Тим, хто є нашим життям.

Прохання про світло

В іспиті сумління йдеться не тільки про аналіз прожитого дня. Іспит сумління – не психологічна ретроспекція. Йдеться не лише про аналіз пройденого шляху, моральне оцінювання вчинків, осуд себе як доброго або поганого. Йдеться більше про те, щоб свій світогляд і поведінку занурити в Бога і наситити їх Духом Ісуса, аби повніше відповісти на заклик Господа.

Християнин повинен бути обережним, аби не зануритися повністю в довколишній світ із його природними силами. У наші часи існує особлива небезпека захопитися здобутками людини в царині науки й техніки. Часом здається, що у сучасному світі немає місця для таїни. Але наука і техніка не дають відповідь на запитання про сенс людського життя, не запевнюють щастя і внутрішнього миру, а здобування нового матеріального добра не приносить очікуваного задоволення.

Християнин, живучи серед світу, може відкривати Божу любов завдяки всьому сущому на світі. На Бога, на світ і на себе необхідно дивитися розплющеними очима і чистим серцем. Без просвічення Божою благодаттю так дивитися неможливо, і тому слід просити про Боже світло. Самі по собі ми не здатні осягнути це світло, джерелом якого є сам Бог, і такий погляд.

Нехай Святий Дух допоможе нам побачити себе самих повніше – так як Він нас бачить.

Конкретний перегляд своїх учинків

У третьому пункті іспиту сумління Отець Ігнатій рекомендує згадати й переглянути минулий день. Пропонує, щоб, «переглядаючи годину за годиною», послідовно пізнавати свої думки, почуття, слова і вчинки. Основна мета – глянути в світлі віри на те, що відбувалося від останнього іспиту сумління. І тому суттєві запитання цього пункту можуть звучати так: Що з нами відбувалося? Які почуття в нас з’явилися? Яку працю Бог виконав у нас? Чого Бог від нас очікував?

Часто цей пункт стає місцем поспішного осудження себе і своєї поведінки за схемою: добро – зло. У такий спосіб робимо те, чого не повинні робити. Ми повинні роздумувати про свої вчинки, але на другому плані. Сьогодні, коли велике значення надається активності й діяльності, коли відкидається тиха й терпелива віра, ми сильніше покликані якнайповніше жити вірою в Ісуса Христа. У цій частині іспиту сумління ми повинні уважніше вдивлятися в свої почуття, постави й різні напруження. Їх слід споглядати без страху, ставитися до них серйозно, усвідомлюючи, що саме тут, в центрі нашої почуттєвості, часом покритої мороком, часто спонтанної, Бог перебуває в нас у найінтимніший і найособистісніший спосіб. Щоби вміти розпізнавати волання Бога в серці свого єства, необхідно розпізнавати мотиви своїх дій, розпізнавати, від якого духа походять наші відчуття.

Вище було сказано, що іспит сумління – це один із суттєвих способів розуміння того, що діється у нас самих. Потрібне справжнє наближення до свого життя, наближення, яке спочатку стає слуханням, а потім – дієвою відповіддю.

Слухання Господа – це суттєва постава віруючої людини. Господа можна чути у різний спосіб, у різних формах. Віруюча людина намагається передовсім прочитати і розпізнати Божу волю, аби відповісти послухом у вірі. Це постава вразливої пасивності вбогої людини, яка залежна і хоче бути залежною від свого Творця. Така постава поєднується із поступовим прийняттям внутрішнього миру, який призвичаює уважно слухати Боже слово в кожній хвилині нашого життя і народжує творче прагнення відповідати вчинками на поклик Бога. Саме тому ми з великою увагою зосереджуємося на своїх внутрішніх порухах, через які Бог промовляв до нас упродовж останніх годин.

Можливо, що серед дня ми не розпізнали Божого поклику, але тепер, в хвилини спокійної рефлексії, нам легше прочитати Його дорогу до нас. Найважливіше – не наші вчинки, а слова Господа, отож будемо Його слухати. Питаймо, у який спосіб Бог приходив до нас сьогодні, чого від нас очікував і якою була наша відповідь. Це суттєві запитання, бо, зростаючи в вірі, можемо помалу очищати свої мотивації, переходячи від задивлення у власну досконалість до дії Божого Духа (пор. Рим. 8, 14), аби щораз повніше реалізовувати запрошення Бога будувати Боже царство тут, на землі.

У загальному перегляді не треба переглядати кожну хвилину від попереднього іспиту. Ми повинні уважно повертатися до конкретних подій, які в особливий спосіб нас порушили й щось у нас спричинили. Які почуття тоді в нас пробуджувалися; у світлі Божої благодаті попробуймо прийняти себе в цих подіях. Стараймося помітити Бога, який постійно нас супроводжує і огортає своєю любов’ю.

Таке читання значення подій св. Ігнатій називає частковим іспитом сумління. Цю частину іспиту сумління, може більше, ніж інші частини, розуміли неправильно. Пробували зосередитися на поділі внутрішнього життя, даремно створюючи списки чеснот і вад, аби потім поступово викорінювати якусь ваду або вдосконалювати якусь чесноту. Часто така діяльність супроводжувалась нервовими пошуками особистої досконалості й прагненням стати врешті-решт перед Богом як праведник, а не як грішник. Деякий час присвячували якійсь ваді або чесноті, потім переходили до наступної зі списку. Але вади й чесноти поєднані між собою. Їх неможливо просто ізолювати чи легко змінити. Такий розподіл зачиняє наші серця від читання Божої присутності в нас, бо нам здається, що Він нам не дуже потрібний, бо самі добре знаємо, що маємо робити, й тому не слухаємо Його голос.

Метою часткового іспиту сумління не можуть бути пошуки особистої досконалості. Основне його завдання – конкретна і шаноблива зустріч із Господом наших сердець. Щойно тоді, коли розбудуємо свою вразливість до Божої любові, коли почнемо пізнавати і приймати себе, можемо прагнути міняти деякі справи з Божою допомогою. Шпортаємося й помиляємося у багатьох царинах, але Господь не вимагає від нас робити план праці над собою, спираючись на своє мислення і своє розуміння, і відразу змінювати все в своєму житті.

Зазвичай у нашому серці є якийсь закуток, від якого слід розпочинати процес навернення до нового життя, якесь особливе місце, в якому Бог нас торкає, очікуючи від нас щирості й довіри. І як часто ми хочемо забути про це місце, не слухаючи Бога. Відкладаємо на потім зустріч, бо нам здається, що Бог нас не розуміє, що Його слово постійно нас звинувачує. Пробуємо виправдовуватися і відвертаємось від Його благодаті, може відчуваючи, що зміна постави в цьому пункті не буде легким успіхом, а терплячим приходженням до Бога з цією самою слабкістю. Але власне в цьому закутку серця можемо зустріти Бога і себе самих в особливий спосіб.

Початківцям потрібно спершу присвятити трохи часу на дослідження в частковому іспиті сумління своїх почуттів, які можуть показати, чого зараз очікує від них Господь. У протилежному випадку існує ризик прямувати до досконалості за якимось суто зовнішнім взірцем.

Частковий іспит сумління – це дуже особистий, часом делікатний досвід Божого заклику до навернення в глибоких покладах наших сердець. Предмет навернення може не змінюватися упродовж довгого періоду. Дуже важливо помітити особистий поклик Бога до нас. Цей поклик слід зрозуміти й відповісти на нього – якщо щиро прагнемо йти дорогою святості. Якщо приймемо частковий іспит сумління як досвід особистої любові Бога до нас, то станемо перед Ним із більшою покорою і готовністю прийняти себе, світ і людей такими, якими є. Св. Ігнатій радить також в іспиті сумління звертати увагу на момент початку й закінчення дня, аби краще пізнавати справжній зміст свого життя.

Капітальне значення для третього пункту загального іспиту сумління має зростаючи (у вірі) усвідомлення своєї людської, грішної природи. Це передовсім правда віри, а не моралізаторське твердження щодо конкретних фактів нашого життя. Глибоке й спокійне прийняття своєї гріховності дуже залежить від нашого зростання у вірі. Плодом такої постави повинна бути вдячність за те, що Бог, незважаючи на мій гріх, любить мене і спасає.

Скруха і жаль за гріхи

Серце християнина – серце, розспіване піснею радісної подяки. Але подяка може бути веселим і дуже поверхневим алілуя – загальним і неглибоким, якщо не була оплачена справжньою працею. Бо це спів грішника, який не повинен забувати, що підданий своїм грішним схильностям, навіть якщо вже розпочав нове життя, запорукою якого є перемога Ісуса Христа. І тому наш духовний розвиток не може відбуватися без постійного досвіду вростання в Господа.

Таке вростання відбувається також через духовне спустошення, яке нас охоплює, коли помічаємо, що нам бракувало щирості, відваги й рішучості відповідати на Божий поклик, який ми прочитували в частковому іспиті сумління. Такий жаль і спустошення походять не з сорому чи нерішучості стосовно своїх слабкостей, а з досвіду віри – в міру відкривання великого прагнення Бога, аби любити Його всім серцем, усіма силами, усіма фібрами душі кожної миті.
Пам’ятаючи про терпеливе очікування Бога-Отця на повернення блудного сина і про справжню радість зустрічі, можемо краще розуміти важливість щоденного іспиту сумління, який виконуємо в поставі скрухи й справжнього жалю за невірність, через яку наше життя відійшло від Божої дороги.

Постанова поправи

Останній пункт щоденного іспиту сумління природно продовжує попередні. Дивлячись із скрушеним серцем на події прожитого дня, прагнемо пізнати, до чого маємо звернути своє серце наступного дня, дивимося у задане нам майбутнє. На майбутнє хочемо глянути відновленим серцем, наповненим надією і довірою. Джерело цієї надії – не наші прагнення, можливості, сили, а глибока віра в дію в нас Божого Духа, Духа любові й миру. Її джерело – віра в силу Христа, віра, що маємо частку в перемозі Того, який знову з’єднав нас із Отцем. Із такою глибокою надією вдивлятимемося у майбутнє відновленим зором, аби повніше прочитати Його слово, спрямоване саме до нас, аби його прийняти й виконати.

Чим більше довіримось Богові й дозволимо Йому керувати нашим життям, тим більше досвідчимо справжньої, часто важкої надії, яку покладаємо в Ньому. Ця надія перебуватиме в нас незалежно від наших помилок і слабкостей. Життєвий досвід часто нас переростатиме, часто в нас забиратиме фальшиві уявлення, але врешті-решт виявиться радісним і благословенним.

Молячись про краще пізнання делікатної дії Бога, намагаймося почути й прийняти запрошення Господа змінити ту частину нашого єства, яку Він визначає. Постанови поправи повинні стосуватися саме цієї частини. Вони можуть бути різними або однаковими. Важливо, аби краще вели до навернення. Кожну постанову довірливо представмо Господові й просімо про дар пізнання – чи вона згідна з Його планом.

А тепер пригляньмося до критеріїв наших щоденних виборів. Часто єдиним критерієм стає рівень труднощів у реалізації постанови. Думаємо, що Бог очікує від нас чогось дуже важкого, яке має нас перевершувати й лякати. Таке розуміння часто спричинює фальшивий образ Бога, гордість і ще не очищене почуття власної величі.

Стережімося також надмірних постанов, які формує наша амбітна уява й переконання, що Бог зробить із нами все, чого захочемо.

Водночас досліджуймо, чи від прийняття постанови нас не відпихають наші звички, страх поразки, недовіра до сили Божої благодаті. Ці критерії легше прочитаємо, досліджуючи свої почуття стосовно якоїсь постанови і зв’язаного з нею образу майбутнього. Ці почуття слід добре пізнати, не применшуючи їх з надією, що самі з часом зникнуть. Пізнаючи свої почуття стосовно майбутнього, у якийсь спосіб притягуємо саме майбутнє, яке стає виразнішим і ближчим.

Такі постанови не можемо постійно змінювати. Не можемо також очікувати легких і дуже помітних змін в нас самих. Дуже важливо бути вірним навіть у відносно малій справі. Це може бути першим кроком до більших змін. Як часто цим першим кроком буде вірність зустрічі з Господом у щоденному іспиті сумління.

Але слід звернути увагу, чи прийняті постанови постійно такі самі, чи ми не прив’язалися до них. Якщо зауважимо таку тенденцію, то це буде знаком, що ми не ввійшли повністю у попередні чотири пункти іспиту сумління.

Останню частину щоденного іспиту сумління можна окреслити словами св. Павла: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду (Фил. 3, 13).

Іспит сумління і духовне розпізнавання

Закінчимо наші роздуми загальними спостереженнями стосовно цінності щоденного іспиту сумління і його особливого значення в житті християнина.

Щоденний іспит сумління як розпізнавання присутності Бога, який в нас діє, стає чимось більшим від короткої – один чи два рази на день – вправи, другорядної по відношенню до інших форм молитви й інших способів переживання Бога в нашому житті. Стає вправою, яка дає можливість читати й відновлювати нашу тотожність у вірі.

Св. Ігнатій часом допускав можливість скорочення щоденної медитації, але ніколи не дозволяв занедбувати іспит сумління. Здається, що іспит сумління для нього був святим часом особливої зустрічі з Богом, необхідним, щоб прийняти і пережити кожний день. Через щоденне розпізнавання вчимося, за прикладом св. Ігнатія, «шукати і знаходити Бога у всьому». Щоденний іспит сумління стає основним досвідом молитви. Отож ми повинні більше жаліти занедбання іспиту сумління, ніж щоденної споглядальної молитви у безпосередньому значенні. Таке наголошення на значенні щоденного іспиту сумління може нас дивувати, але заглибившись у його сенс і значення, краще зрозуміємо думку Святого.

У житті Отця Ігнатія знаходження Бога у всьому було фундаментальною справою. Під кінець свого життя він говорив: «Прочанин міг знаходити Бога тоді, коли хотів, будь-якої години». Це був Ігнатій, який вже осягнув духовну зрілість, який дозволив Богові так себе захопити, що все його життя було просякнуте Богом, було відповіддю «так», яка випливала з глибини його єства.
Тотожність св. Ігнатія в цей період була повністю вкорінена в Ісуса Христа на взірець св. Павла, який говорить: заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа (Фил. 3, 8-9).

Спостерігаючи за духовним спустошення і втіхою, св. Ігнатій вмів зауважити також підступи злого духа і відрізнити їх від Божої дії. Вмів знаходити Бога в усьому, скрупульозно розпізнаючи кожний внутрішній досвід. Духовне розпізнавання стало щоденним, дуже практичним способом життя, мистецтвом любити Бога всім серцем, всією душею і всіма силами. Кожна хвилина життя проминала на знаходженні Бога.

Для св. Ігнатій знаходження Бога в кожному порухові, в кожному почутті чи ситуації під кінець життя стало майже миттєвим, бо Бог так огорнув його серце, що став устремлінням усього його єства. Те, що було майже миттєвим у вже зрілого Святого, від початківця може вимагати багато годин чи днів інтенсивної молитви – залежно від значення досліджуваного поруху, залежно від внутрішньої свободи і очищення. Дорогою розвитку наших можливостей властиво прочитувати Боже слово, скероване до нас, буде щоденний іспит сумління, щоденна зустріч із люблячим Богом, який приходить до нас у нашій щоденності, який хоче, щоб ми очима віри побачили Його присутність у нашому житті.

Жорж. А. Ашенбреннер ТІ
американський єзуїт, реколекціоніст і духовний керівник
G. A. Aschenbrenner SJ, L’examen de conscience spirituel, “Vie Consacrée”, 5/1980, с. 283-297.

середу, 18 жовтня 2017 р.

18.10.2017р. Б. / «Українці більші євро-оптимісти, аніж самі мешканці Євросоюзу», − Глава УГКЦ італійському виданню Agensir

З ініціативи єпископів країн Євросоюзу вкінці жовтня у Ватикані буде відбуватися міжнародна зустріч на тему: «Переосмислення Європи – внесок християн у майбутнє європейського проекту». З цієї нагоди кореспондент офіційного інтернет-видання Єпископської конференції Італії Agensir поспілкувалася з Блаженнішим Святославом про східноєвропейські погляди на майбутнє Європи.

«Якщо Європа забуде своє християнське коріння, не матиме більше підстав говорити про гідність людини, працювати для спільного блага та бути солідарною з іншими», − наголосив Глава УГКЦ в інтерв’ю італійському виданню. Щодо європейського коріння Східної Європи Блаженніший Святослав зазначив: «Європа була побудована на трьох фундаментах: грецькій філософії, римському праві та Євангелії. Це стосується також Східної Європи. Отож, коли ми говоримо про політичну, економічну, географічну та культурну ідентичності Європи, відчуваємо себе її невід’ємною частиною».

Щодо політичного аспекту, Предстоятель УГКЦ вважає «українців більшими євро-оптимістами, аніж самих мешканців Євросоюзу». Для підтвердження цієї тези він вказав на події Революції гідності: «Український народ ціною власної крові засвідчив відданість європейським цінностям».

Коментуючи сучасну кризу «європейського проекту», Блаженніший Святослав зазначив, що її причиною є заперечення християнської ідентичності Європи: «Намагання закритися у власному національному егоїзмі, різного роду національні екстремізми є наслідком процесу дехристиянізації». На його думку, християнською відповіддю на ці явища має бути любов: «Коли ми відчуємо, що Бог нас любить і ми живемо з його любові, тоді зможемо зрозуміти, що любов є способом буття».

На завершення інтерв’ю Глава УГКЦ звернувся із закликом «припинити інвестувати в смерть». «Інвестуйте в життя. Не інвестуйте у війни, але у людський прогрес. Україна втомлена від війни. Якщо сьогодні в Україні продовжується війна, це тому, що хтось продовжує інвестувати в неї гроші… Якщо Європейський Союз – це союз миру, мусите зрозуміти, що війна в Україні – це війна в Європі. Лише тоді, коли ми зрозуміємо, що мир у Європі залежить від миру в Україні і будемо єдині, я впевнений, що війна в Україні закінчиться», − висловив своє переконання Блаженніший Святослав.

неділю, 15 жовтня 2017 р.

15.10.2017р. Б. / Сім тез про служіння священика в лікарні (+VIDEO)

Навіщо священики присутні в лікарні? В яких ділянках Церква і медики співпрацюють сьогодні? Як реагують хворі на присутність священика? Ці та інші важливі питання зі сфери медичного капеланства обговорювали в ефірі програми «Відкрита Церква. Діалоги» 12 жовтня 2017 року.

Гостем ефіру був о. Руслан П’яста, голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. Пропонуємо вашій увазі кілька його думок про служіння священиків у лікарнях.
  • Присутність Церкви в лікарнях − це присутність там Христа, як прикладу гідного ставлення до людської особи, прояву милосердя до неї.
  • Церква розуміє, що потрібно супроводжувати людину не лише в моменти радості, коли все добре, а й у хвилини страждань і випробувань.
  • Присутність священика в лікарні важлива для зцілення людини. Це надає сенс життя для хворого, а також змінює на краще атмосферу серед медперсоналу та пацієнтів.
  • Служіння священика в лікарнях відбувається суто на волонтерських засадах. Від держави він не має жодного матеріального забезпечення. Церква відчуває своє покликання служити хворим, бо вони також потребують духовної опіки.
  • Існує стереотип, що священика кличуть вже до вмираючої людини. Однак медичний капелан приходить насамперед з іншою метою − допомогти одужати душею і тілом.
  • Лікарня може стати місцем зустрічі з Христом. Можливо, сьогодні людина не сприймає присутність священика, однак завтра може зреагувати зовсім по-іншому. Наша місія − прийти до людини, яка є поза Церквою.
  • Про священика думають, що він завжди повний ентузіазму і має все робити бездоганно. Однак і він здатний переживати емоційне вигоряння. Тому для медичних капеланів важливо знайти час і місце, щоб відпочити і набратися нових сил.


середу, 11 жовтня 2017 р.

11.10.2017р. Б. / Концерт духовної музики “Богородиці Покров”

14 жовтня, у свято Покрови Пресвятої Богородиці в Архикатедральному соборі св.Юра, в рамках вшанування однієї з найдавніших Богородичних святинь міста Львова Ікони Львівсьої Богородиці відбудеться Концерт духовної музики “Богородиці Покров”.

Духовне слово виголосить Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), митрополит та архиєпископ Львівський Української Греко-Католицької Церкви.

Виконавці – Заслужена артистка України Світлана Мамчур у супроводі камерного оркестру “Львівська камерата”.  Диригенти - Вiктор Пащенко, Олександр Щур.

У програмi прозвучать твори композиторiв Й.Гайдна, О. Жуковського, Бах-Гуно, Ц.Франка, I.С. Баха, Л.Люццi, П.Вольфа, Ф.Пуленка, В.Барвiнського, I.Соневицького, О.Козаренка, Ф.Шуберта, Д.Каччiнi.

Ведучий концерту духовної музики – о.Павло Дроздяк. Організатори концерту - Львівська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви та Фундація «Андрей». Автор проекту - Михайло Перун.

Початок о 17.00 год.

Джерело:  Воїни Христа Царя

суботу, 7 жовтня 2017 р.

07.10.2017р. Б. / У неділю на «5 каналі» дивіться фільм про роль папи Івана Павла ІІ у поваленні комунізму (VIDEO)

Стрічка, яка отримала дві премії "Еммі". Як папа Іван Павло ІІ наближав кінець комунізму в Європі.

Дивіться онлайн або в ефірі 5 каналу у неділю, 8 жовтня, о 22:15.


пʼятницю, 6 жовтня 2017 р.

06.10.2017р. Б. / Церква і гроші (+VIDEO)

5 вересня відбувся прямий ефір передачі "Живе.ТБ" на тему "Церква і гроші". На питання ведучого й глядачів відповідав о. Василь Копичин – економ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.

Наскільки правдивим є стереотип про „багатство” Церкви і священиків? Як функціонує Церква з фінансової точки зору? В чому різниця між пожертвою і «цінником»? Про це у відео нижче:


четвер, 5 жовтня 2017 р.

05.10.2017р. Б. / Від Гарнізонного храму відправили допомогу на фронт РУВ

Цими днями воїни, що перебувають передовій фронту РУВ, отримали допомогу, яку організували душпастирі та волонтери Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11) за підтримки Львівських меценатів та доброчиців.

Серед речей:  ящики з печивом, кава, чай, олія від фірми Ярич та інші продукти. Велика подяка жертводавцям США, які передали кілька десятків пар військового взуття (берців) для наших бійців. Волонтери з Гарнізонного храму, які супроводжували авто з гуманітарною допомогою, завітали до захисників 73-го Центру спеціальних операцій, Української добровольчої армії (батальйон "Аратта") та "Правого сектору".

Нехай Господь Бог щедро винагородить та благословить усіх людей доброї волі, які допомагають нашим воїнам!