ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

неділя, 20 серпня 2017 р.

20.08.2017р. Б. / Глава УГКЦ у Добромилі: «Я кличу сьогодні наших отців василіан на Донбас, до Криму…»

Святкуючи в цьому монастирі в Добромилі ці історичні події, ми відчуваємо, що ці святкування – це не є щось, що сталося в минулому. Вони сьогодні покликані дати оновлення, відродження і нашої держави, і нашого народу… Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своїй проповіді до вірних у Василіанському монастирі в Добромилі на свято Преображення Господнього.

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят – Преображення Господнє.

«Ця подія Преображення, – сказав Предстоятель у своїй проповіді, – має надзвичайно глибоке значення, тому що в особі Ісуса Христа через надзвичайні символи апостоли побачили живого Бога, чули Його голос, бачили Його світло. Можна сказати, що преображення Господнє відкриває людям правду про Бога, – того Бога, який хоче бути близько з людиною, який приходить для людини».

У преображенні Господь також відкриває якусь істину, вважає проповідник, правду про саму людину. Він показує, що людина в Божому задумі була створена для того, щоб бути богоносною. Наше тіло було створено Богом не для смерті, а для життя у воскресінні. Через тіло, переображене на Таворській горі, засяяла світлість божества. Ось для чого Господь створив мене і вас. Преображення на Таворі означає преображення, відновлення людини…

За словами Блаженнішого Святослава, у цій події ми також святкуємо пам'ять його великого попередника – блаженної пам’яті Йосипа Велямина Рутського. Цього року минає 380 років із дня його блаженної кончини. Можна сказати, що в його серце свого часу Господь Бог поклав певне покликання – преобразити Київську Церкву Володимирового Хрещення, об’явити світові й самій тій Церкві правду про неї.

«Він, як Глава Унійної Церкви, розумів, що вся правда про Володимирове Хрещення, уся краса і велич цієї події і слава тої Церкви проявляється найперше в тому, що це є Церква святих мучеників і подвижників праведного, автентичного християнського життя. Ця велич і правда виявляється в єдності Київської Церкви з Апостольським Римським престолом. Бо ми знаємо, що в часи Володимирового Хрещення християнство ще не було поділене. Та краса первісного неподіленого християнства сяє в повноті в тій Церкві, яку цей муж захотів преобразити і відновити. І що він робить для преображення Київської Церкви? Насамперед дбає про відродження, преображення її монашества в реформі, яку ми сьогодні знаємо як 400-річчя Василіанського чину», – розповів Глава УГКЦ.

Як зазначив архиєрей, саме Велямину Рутському належить ідея, яку так сьогодні по-різному експлуатують, – ідея єдиної помісної Церкви в Україні, ідея єдиного патріархату Київської Церкви в єдності з Римською Апостольською столицею. Це він бачив як необхідні кроки відродження повної сили і краси того спадку батьківської віри, який ми отримали сьогодні.

«Святкуючи в цьому монастирі у свято Преображення ці історичні події, ми відчуваємо, що ці святкування, – це не є щось, що сталося в минулому. Вони сьогодні покликані дбати про оновлення, відродження і нашої держави, і нашого народу. Але це станеться лише через відновлення, преображення нашої Церкви, відновлення справжнього повноцінного духовного життя кожного віруючого нашої Церкви. І тому ми сьогодні бачимо певний виклик до відродження, преображення монашества Української Греко-Католицької Церкви», – відзначив архиєрей.

Глава Церкви зауважив, що він із вірними сьогодні освятив монастирський храм. «Він не є новий, – сказав Блаженніший Святослав, – бо збудований ще у ХVIII столітті. Але його краса була потоптана… Сьогодні, у свято Преображення, цей храм стає новим. Ми знаємо, що свого часу вже переобразився Василіанський чин. Бо саме звідси почалася славна реформа цього чину в кінці ХІХ століття».

Предстоятель запевнив, що сьогодні проситиме Духа Святого, аби послав благодать нової реформи для Василіанського чину в Українській Греко-Католицькій Церкві. «Тої благодаті, що є нічим іншим, як оновленням справжнього автентичного духовного життя, поширенням горизонтів… Бо справді, Василіанський чин розквітав лише тоді, коли він не відокремлював себе від решти монашества і тіла Церкви, але був у її серці. Лише тоді, коли за покликом митрополита Андрея ченці поїхали до Канади, Америки, Бразилії, Аргентини, щоб оновляти людські душі, цей Чин сам пережив своє внутрішнє оновлення», – вважає проповідник.

«І я сьогодні кличу наших отців василіан, кличу їх на Донбас, до Криму, кличу їх туди, де найбільше страждає тіло нашої Церкви», – наголосив проповідник.

Особливо Глава Церкви згадав великого реформатора і оновителя монашого життя УГКЦ – праведного митрополита Андрея Шептицького, який свого часу преобразився, який став монахом у цьому храмі. «Є славна історія, – розповів Блаженніший Святослав, – як його мама, графиня Шептицька, приїхала до Добромиля і побачила, як її син замітає цей храм. Вона була здивована, бо незвично було бачити графа з мітлою в руках. Але ця переміна силою і благодаттю Духа Святого у цьому храмі зробила з нього Великого Мойсея українського народу. І ми сьогодні дякуємо за це».

середа, 16 серпня 2017 р.

16.08.2017р. Б. / Парафіянам с. Стрілків розповіли про згубний вплив сект на людину

3 та 11 серпня 2017 року, парафіяни с. Стрілків Стрийського району, мали змогу прослухати лекції про згубний вплив сект на людину, які на запрошення пароха о. Зиновія Микласевича, провів п. Іван Чопань, ліценціат із релігієзнавства та місіології, референт катехитичної комісії Стрийської єпархії. Метою проведених зустрічей є допомогти людям уникнути впливу сект та захистити від їхнього помилкового вчення. Під час першої зустрічі парафіяни ознайомилися з методиками вербування в секти, їхньою класифікацією, характеристикою та історією заснування. Тема другої зустрічі стосувалася поширення секти Свідків Єгови та їх згубної діяльності в християнському суспільстві.

Як зазначив доповідач, не варто недооцінювати вплив сект, до яких може потенційно піти кожна людина, з тих чи інших причин. Навпаки, необхідно пізнавати свою віру і жити нею, щоб не стати наживкою у дешевих прийомах маніпуляції осіб, що намагаються отримати власну користь із нашого незнання.

пʼятниця, 11 серпня 2017 р.

11.08.2017р. Б. / У Гарнізонному храмі розпочалась благодійна акція “Фруктовий кошик для Захисника України”

До свята Преображення Господнього душпастирі Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ за підтримки Фундації св. Миколая у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11) розпочали акцію “Фруктовий кошик для Захисника України”.

Запрошуємо долучитися до цієї доброї справи і допомогти українським воїнам відчути радість свята Преображення Господнього у місцях несення служби.

Підтримати спільний проект "Фруктовий кошик для Захисника України" можна, склавши грошову пожертву у скриньку Фундації св. Миколая у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11), військовому храмі Стрітення Господнього (м. Львів, вул. Батуринська, 1) та двох студентських храмах: Блаженного священномученика Олексія Зарицького (м. Львів, вул. Лукаша, 3а) і Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (м. Львів, вул. Природна, 8а) Львівської Архиєпархії УГКЦ. 

Довідка.  Головним завданням «Фундації св. Миколая» є через пропагування особи святого Миколая Чудотворця – великого доброчинця, який щодня у світі потребує добрих рук для продовження своєї місії, підтримувати проекти, які пов’язані із душпастирством (капеланським служінням) серед дітей-сиріт, військовослужбовців, студентів та в’язнів.

Зокрема, завдяки фонду стали можливими паломництва військових та курсантів до святих місць, дні духовної віднови для учасників РУВ, проведення таборів для сиріт та студентів.

Отримали підтримку сім’ї біженців із Луганська та Донецька, а також допомогу потребуючі (діти з особливими потребами, постраждалі в результаті ДТП і малозабезпечені родини).

Це також підтримка студентського театру «САД» та студентської англомовної школи.

Це щоденна духовна опіка бійців РУВ на Яворівському полігоні та проведення для них екскурсій до м. Львова та святих місць.

Також завдяки Фундації для українських воїнів, які перебувають на передовій РУВ, закуповуються вервички, медалики, хрестики, друкуються іконки та буклети  із молитвами.

субота, 5 серпня 2017 р.

05.08.2017р. Б. / Папа: Молитва є підтримкою нашого заанґажування у справу миру

Всі релігії повинні «молитися і спільно трудитися на користь миру», намагаючись відновити гармонію «в різних частинах світу, розтерзаних війною» та «тероризмом». З таким закликом Папа Франциск звернувся до учасників 30-ї міжрелігійної зустрічі молитви за мир, що розпочалася 3 серпня 2017 р. на горі Хієй в Японії.

Гора Хієй на північному сході міста Кіото є священним місцем тендайської гілки буддизму. Згадана молитва проходить в дусі молитви за мир, яка 27 жовтня 1986 р. відбулася з ініціативи святого Івана Павла ІІ в італійському місті Ассізі. Група японських буддистів, що брала в ній участь, повернулася додому з думкою проводити схожу зустріч. І вже у серпні 1987 року її було організовано на горі Хієй, зібравши провідників релігій, сповідуваних мешканцями Країни Сонця що сходить. Час проведення обраний з огляду на річницю ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі.

Лист, написаний на ім’я Коея Морікави, провідника тендайських буддистів, вручив і зачитав особистий посланець Папи Франциска кардинал Джон Тонґ Хон, вислужений Архиєпископ Гонконгу. До складу делегації Святого Престолу входили також Апостольський Нунцій в Японії та Секретар Папської Ради з питань міжрелігійного діалогу.

«З радістю надсилаю щирі вітання Вам та достойним представникам різних релігійних традицій», – написав Святіший Отець, запевняючи, насамперед, у своїй «духовній близькості», єднаючись з усіма в молитві за «оновлений розквіт згоди й гармонії у багатьох частинах планети, розтерзаних війною».

«Ця щорічна релігійна зустріч робить значущий вклад у будування того духа діалогу й дружби, який дає змогу послідовникам різних релігій світу спільно трудитися над відкриванням нових шляхів миру серед нашого людського роду», – пише Папа Франциск, підкреслюючи, що саме молитва «надихає та підтримує наше заанґажування у справу миру, тому до допомагає вчиняти дедалі глибшою нашу взаємопошану, скріплює узи любові між нами та спонукає докладати рішучі зусилля для того, щоб підтримувати справедливі стосунки та братерську солідарність».

Папа, крім того, підкреслює, що «в сучасному світі, позначеному насильством, тероризмом і зростаючими загрозами для землі, нашого спільного дому», це свідчення молитви й спільної турботи «передає фундаментальне послання людям доброї волі». Адже як люди віри, «ми віруємо в те, що тривалий мир дійсно можливий, бо знаємо, що немає нічого неможливого, якщо звертаємося в молитві до Бога».

пʼятниця, 4 серпня 2017 р.

04.08.2017р. Б. / Про владу

Влада. Навіть ті, хто ніколи не тримав у своїх руках Святого Письма і не читав послання апостола Павла до Римлян, в 2014-2015 роках неодноразово чули цитату з його твердження, що всяка влада від Бога. Яких тільки спекуляцій на цю тему не було в той час. В часі Майдану та й опісля, священики московської Церкви, а особливо чисельно протестантські проповідники в Росії та й окремі їхні співбрати, вихідці з цієї ж країни на Заході, аж плювалися цими словами та ще й іншими цитатами з Біблії, прагнучи довести Божественну легітимність президентської посади Януковича. На щастя ажіотаж пройшов і на сьогодні спекуляції з цитатами зі Святої Книги в цьому відношенні давно припинилися.

Але насправді, що таке влада? Що ж це за манна така, яка здатна знищити, зруйнувати не одне людське життя? Влада -  це та причина яка спонукала Єву зірвати заборонений плід. Здавалось мала все, що необхідно було для щастя. Мала біля себе чоловіка, розмірене благополучне життя, не мала страху ні хвороби ні тим більше смерті, але забракло їй чогось, захотіла  уподібнитись до самого Творця, стати таким як Він, порушила закон і … гірко про це пошкодувала. Скільки людей від того часу і по сьогодні ступають на ті ж самі граблі. Скільки людей відгукаються на шепіт спокусника який підмовляє: “Нікого не слухай! Зірви цей плід і станеш таким як Він”. А натомість, отримавши і насолодившись якусь мить м’якоттю такого жаданого плоду, в кінці осягають всю гіркоту власного прагнення.

Влада. Як жадає людина цього незрозуміло дикого почуття – відчуття власної значимості. Як жадає утішити власну гординю. І на цих струнах людської пихи так добре вміє грати сатана. Тому в ситуації з Ісусом, він не придумав нічого нового, вважав свій варіант спокуси безпрограшним, тому й великим через це було його падіння. “Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.” Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.” Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати.” (Мт. 4, 8 - 11).

Влада. Нехай навіть проста, навіть найнікчемніша, головне щоби на один сантиметр вище від загалу, псує все чого тільки торкнеться.

В одному хлібному магазині, працювала звичайна прибиральниця. Але це вдень вона була звичайна, проста, не примітна. Бігала собі в халаті зі шваброю та відром і ніхто на неї не звертав навіть найменшою уваги. Але приходив вечір і все змінювалось. В шостій годині магазин закривали. За 15 хвилин до закриття, проста непримітна прибиральниця переображувалася цілковито. Ні, вона не міняла свій халат на іншу одежу, не знімала свою хустку з голови, але вона піднімалася, випростувала свої плечі і більше вже не вдивлялася вниз на підлогу яку цілий день витирала, а ставала при дверях які замикала на ключ зсередини і нікого в магазин не впускала. Це був її час. Кожного дня уже багато років вона приходила до цього місця своєї праці і майже вісім годин на неї ніхто не звертав й найменшої уваги. Для всіх цих покупців вона була не людина, а якийсь інструмент для прибирання, робот, що й імені немає, але в 17.50 кожного дня, вона ставала біля дверей і вона вирішувала хто ще зайде в магазин і хто піде додому з хлібом, а хто вдома буде шукати черствий окраєць і отримувати прочухана. Ось. Маєш. Прийшов. Інтелігент, краватка на шиї, портфель в руці, стоїть несміливо постукує пальцем по дверях, проситься ввійти. Можливо, якогось іншого дня, його вигляд розжалобив би її, але сьогодні цього не буде. Іди додому, отримуй на горіхи від дружини. О, прийшла ще одна – пані. Щось корчить з себе, ця навіть не просить, вона вимагає щоб її впустили, стукає, але багато вас таких приходить, зараз мій час і зараз я вирішую, хто піде з хлібом, а хто без нього.

Фактично, у кожного з нас, в той чи інший період життя прорізається цей комплекс прибиральниці у дверях магазину. Хтось пробирається до влади таємно, скрито, мов мисливець на сафарі. Заходить з підвітряної сторони, одягає маскувальний костюм, за всяку ціну уподібнюється до мешканців того краю. Коли замре, коли наприсядки, то кроком то повзком наближається до жаданої цілі і коли від неї тільки один крок - постріл. В декого влада як американські гірки, не встиг внизу сісти ба й навіть добре пристебнутися як уже опинився на вершині. Хто отримує від цього незрівнянне задоволення і вже звідти, з гори з захопленням буде ділитися відчуттями, інший же може й зблювати, а когось на повній швидкості викине з крісла.

Дорога до влади повна небезпек та труднощів. Найбільші з них - це дібратися до вершини і залишитися людиною. Не втратити пам’ять, а цього на жаль так багато. Не встигне та чи інша особа всістися в таке жадане крісло і маєш тобі - повна або часткова амнезія. Забуває своє минуле, хто він, звідки походить, людей які супроводили його по житті до тієї хвилини.

Влада псує зір. Те, що людина могла видіти нормально ще вчора, сьогодні піднявшись буквально на одну ступень вище вона уже не зауважує. Для того щоби розгледіла те, що ще вчора нагадувало їй слона, сьогодні їй в руки треба давати мікроскопа. Влада псує слух, глушить голос власної совісті, власного серця, голос Бога, не кажучи вже, про голоси тих людей які стоять на кілька щаблів нижче. Засліплена мізерною владою і дощем із долара, така особа вважає, що дана ситуація буде тривати вічно і не задумується, що промине зовсім небагато часу і вона повернеться туди і до тих людей від яких вийшла ба навіть більше, вони будуть її суддями останнього дня.

Так, влада від Бога. Але це до тієї пори, поки той, хто осягнув тієї жаданної влади не починає себе ототожнювати з Творцем. Поки не почне плутати таке відоме: “кесарю кесараве, а Богові Боже”.

о.Василь Ткачук

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 2 серпня 2017 р.

02.08.2017р. Б. / Сто років тому Папа Бенедикт XV закликав припинити «даремне кровопролиття»

Сто років тому, 1 серпня 1917 р., Папа Венедикт XV написав відомого «Листа Главам воюючих народів», який запам’ятався висловом «даремне кровопролиття». Цей документ, який радикально засудив війну, належить до найважливіших папських документів, що побачили світ протягом чотирьох з половиною років війни. Зрештою, вся діяльність Святого Престолу під час Першої Світової Війни виявилася інноваційною, випереджуючи очікування свого часу.

Венедикт XV був обраний на Петрове служіння 3 серпня 1914 року, через місяць після початку війни, на конклаві, під час якого кардинали, що представляли народи, що увійшли до ворогуючих блоків, навіть не спілкувалися між собою. Новообраний Папа зайняв позицію безсторонності, але не нейтральності, в стосунках між сторонами. І це рішення, яке із сьогоднішньої перспективи здається мудрим і далекоглядним, в той час коштувало Ватиканові промовистою ізоляцією. Не лише з боку воюючих, але також у стосунках з єпископатами та духовенством, вірними й політиками, які займали позиції своїх урядів.

Згадана безсторонність супроводжувалася безапеляційним засудженням війни, «жахливої м’ясорубки, яка вже протягом року ганьбить Європу», – писав Венедикт XV 28 липня 1915 р., в першу річницю війни. Сьогодні такі слова нам здаються чимось само собою зрозумілим, але тоді вони викликали сарказм і презирство, радикально виступаючи проти войовничого запалу, якому піддалися політики, письменники та інтелектуали.

В цьому ж ключі слід розглядати інший вислів Папи, який назвав першу світову війну «самогубством Європи». Майбуття підтвердило ці слова, але тим, хто відразу це зрозумів, на початку була лише Апостольська Столиця. Але тоді ніхто не рахувався з тим, що зазнані кривди й приниження породять нові спалахи ненависті, що вибухнули новими конфліктами.

Протягом усіх чотирьох років війни Венедикт XV докладав усі зусилля, спрямовані на те, аби змусити замовкнути зброю. Ці зусилля посилились 1917 року, що був ключовим у війні з огляду на вступ у неї США, зречення російського царя, спроби сепаратних мирних договорів та загальну втому й розлад у військах. Це спонукало Папу до думки, що настав час перейти від мовчазного посередництва до конкретних і дієвих пропозицій миру. Так зродився «Лист до Глав воюючих народів», датований 1 серпня 1917 року, який дипломатичними шляхами переслано урядам усіх воюючих країн.

Папа розпочав своє звернення, вказуючи на поставу «досконалої безсторонності», зайняту від початку конфлікту, «без різниці на національності та релігію». Він пригадав ініціативи, на жаль, даремні, спрямовані на те, щоб примирити суперників і наголосив, що після «кровопролитного триріччя» смерті й знищення, Європі загрожує «реальне самогубство». І що серед цього «гнітючого стану справ», не шукаючи «особливих політичних цілей», без «підказок чи інтересів з боку жодної воюючої сторони», він бажає перейти від загального до конкретного, запрошуючи противників «досягнути порозуміння» щодо деяких конкретних точок, що є «основою справедливого та тривалого миру».

Насамперед, за словами Венедикта XV «матеріальна сила зброї» повинна поступитися «моральній силі права». По-друге, необхідно перейти до «взаємного й одночасного зменшення збройних сил» та прийняти «інститут арбітражу». Черговим кроком названо відкриття шляхів сполучення та вільне мореплавство. Щодо шкоди, завданої війною, запропоновано «взаємне прощення», називаючи нелогічним продовження кровопролиття лише з огляду на економічні причини. Щодо делікатного питання територій, то Папа був чітким: Німеччина повинна звільнити Бельгію та захоплені Французькі території, натомість Франція – повернути колонії. Щодо спірних земель, заохочувано до дебатів у дусі примирення, беручи до уваги також прагнення народів у контексті розпаду імперій.

З огляду на це, лист Венедикта XV не був простим примирливим побажанням, але конкретною й точною платформою для початку переговорів. Ці пропозиції, до речі, не надто відрізнялися від тих, які 18 січня 1918 року сформулював Президент США Вільсон. Папа сподівався, що противникам вдасться домовитися припинити війну, яка дедалі більше здавалася «даремним кровопролиттям». Саме цими відомими словами, які відраджувала курія Святої Столиці, але на яких наполіг Венедикт XV, закінчувався його лист.

Як знаємо, відповіді урядів були або негативними, або ж взагалі відсутніми. Кожен чекав на ініціативу інших, ніхто не був готовим зробити перший крок, а всі очікували капітуляції ворога. Найбільший спротив у канцеляріях та відгомін у пресі здобув вираз «даремне кровопролиття». Ніхто не був готовим погодитися з думкою про те, що три роки війни були лише «даремним кровопролиттям». Політики найвищого рангу та шпальти газет висміювали, очорнювали та виливали бруд на Венедикта XV, звинувачуючи його навіть у послабленні бойового духу у війську…

Ми ж сьогодні спогадуємо цей документ, і, зокрема, ці слова, як один із небагатьох променів розуму, людяності й політичного реалізму, що вийшли на яв протягом чотирьох років війни…
(За матеріалами “L’Osservstore Romano”).

вівторок, 1 серпня 2017 р.

01.08.2017р. Б. / 20 рекомендацій європейських лікарів, як пережити спеку

В Україні подекуди стовпчик термометра в тіні вперто показує більш як 30 *С. За звичай у європейських країнах при такій температурі проголошується стан надзвичайної ситуації.

Європейські країни, на відміну від України, при наближені високих температур повітря, кожного року видають спеціальні поради, як поводити себе в спекотну погоду, щоб не нашкодити своєму здоров’ю та не стати жертвою високих температур. Ці поради держава старається донести до кожного громадянина.

Пропонуємо вашій увазі рекомендації хорватського Центру суспільного здоров’я «Д-р. Андрія Штампар».

1.Хорватські лікарі радять, щоб при середній температурі більшій ніж 26 оС літні люди, діти до 12 років, люди, що страждають від хронічних захворювань, особливо захворювань серцево-судинної системи та цукрового діабету ні в якому разі не знаходились на сонці з 10 до 17 години.
2.Усім рекомендується при перебуванні на сонці захистити голову від прямого сонячного проміння панамкою, солом’яним капелюхом чи іншими літніми шапками.
3.Рекомендується легкий, широкий одяг із природніх матеріалів зокрема бавовняний та лляний.
4.Обов’язково вживати щонайменше 2 літри води на день, можна у формі чаїв, але не соків.
5.Рекомендується не вживати масну, багату білками та солодку їжу, а також смажену та печену.
6.Рекомендується повністю відмовитись від алкоголю та зменшити до мініму вживання продуктів багатих кофеїном, теїном та матеїном.
7.Рекомендується вживати овочі та фрукти.
8.Люди схильні до підвищеного тиску крові, мусять пильнувати за його показниками.
9.Лікарі рекомендують не відмовлятись від фізичних активностей, але  виконувати їх або зранку до 10 години, або після заходу сонця.
10.Не рекомендується залишати самих дітей до 12 років, літніх людей, та людей, що страждають від хронічних захворювань.
11.При появі болів в голові, відчуття того що голова крутиться, відчуття великої спраги необхідно випити 0,5 літрів літньої води та звернутися у відділення швидкої допомоги.
12.По можливості рекомендується розхолоджувати приміщення у яких перебувають люди, старатись, щоб температура в таких приміщеннях не перевищувала 32 оС.
13.Оскільки в ночі теператури не є високими рекомендується провітрювати приміщення, по можливості цілу ніч.
14.Куховарити рекомендується до 10 години ранку.
15.Вікна рекомендується закривати шторами від прямих сонячних променів, оскільки попадання прямого сонячного проміння розігріває предмети і повітря в приміщені.
16.При сухій та жаркій погоді рекомендується повішати в приміщені мокрий рушник. Проте. при вологому повітрі цього робити не слід.
17.Не рекомендується використовувати вентилятори повітря, якщо температура більша як 35 оС.
18.Протягом дня рекомендується кілька раз охолоджувати тіло літнім душем.
19.Ні в якому разі не залишайте дітей, немічних осіб в автомобілі без кондиціонеру.
20.Якщо ви маєте домашніх тварин, то пам’ятайте, що в такий період вони особливо потребують мати доступ до свіжої води.

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 27 липня 2017 р.

27.07.2017р. Б. / Дослідження: Щедрі люди щасливіші, а скупі швидше старіють

Нове дослідження, проведене вченими з Швейцарії, показує, що люди, які щедрі і зосереджені на тому, щоб допомогти іншим, відчувають себе більш щасливими, ніж ті, хто орієнтується в основному на власні інтереси.

Філіп Тоблер і Ернст Фер з Департаменту економіки Цюріхського університету разом з групою міжнародних дослідників провели експеримент з 50 людьми. Команда прагнула дослідити, як області мозку взаємодіють, щоб отримати відчуття щастя.

Учасникам дослідження було обіцяно 25 швейцарських франків на тиждень протягом чотирьох тижнів. Двадцять п'ять з них попросили витратити гроші на інших; іншим же 25 сказали, що вони можуть витратити їх на себе.

«Робити щось приємне для іншої людини дає багатьом людям те приємне відчуття, яке поведінкові фахівці називають  "теплим світінням", - говорилося в прес-релізі Університету Цюріха.

Учасники постійно повідомляли про те, що прояви щедрості змушували їх відчувати себе добре. МРТ-сканування їх мозку проводилося одночасно і показало, що одна область мозку викликає реакцію в іншій області, яка пов'язана зі щастям.

«У нашому дослідженні представлені поведінкові і нейронні дані, які підтримують зв'язок між щедрістю і щастям», - пояснила дослідницька група в журналі Nature Communications.

Дослідники розглянули три області мозку: «одна пов'язана з альтруїзмом і соціальною поведінкою, друга - зі щастям, а третя область - з процесом прийняття рішень».

Ті, хто сказав, що вони віддали б гроші, сказали, що вони були щасливіші, ніж більш скупі люди.
У той час, як їх мозок піддавався перевірці, їм задавали питання, які «викликали сценарії, які показували б власні інтереси учасників проти інтересів бенефіціарів їх експериментальної щедрості».

Повідомлялося, що ступінь щастя у них не була пов'язана з сумами, які вони подарували.

Дослідницька група також заявила, що їх результати мають наслідки для інших сфер культури, таких як охорона здоров'я, освіта, економіка і політика.

«Щедрість і щастя покращують індивідуальне благополуччя і можуть сприяти суспільному успіху», - сказали вони.

«Однак у повсякденному житті люди недооцінюють зв'язок між щедрістю і щастям і тому не бачать переваг у витратах на інших», - продовжили вони. Вчені, які вивчають феномен щедрості вже мало кого можуть здивувати.

Крістіан Сміт, соціолог університету Нотр-Дам, зауважив в книзі «Парадокс щедрості: даючи, ми набуваємо», що накопичений обсяг досліджень виявив позитивний вплив щедрості на мозок.

Посилаючись на фахівців з нейробіології, Сміт писав: «Експериментальні дослідження показали, що збільшення кількості окситоцину в неврологічних системах людей значно збільшує їх щедрість, співпереживання і любов».

«Але відносини можуть працювати в обох напрямках: посилення почуття співпереживання до інших і практика щедрості, мабуть, здатні збільшити викиди окситоцину в мозок людини».

Крім того, відсутність щедрості може мати протилежний ефект, стимулюючи негативні нейрохімічні процеси. Сміт привів дослідження, що показує, що у скупих людей, виділяється більше кортизолу в мозок, гормону стресу, який відомий тим, що від нього старіє тіло.

середа, 26 липня 2017 р.

26.07.2017р. Б. / Згромадження оо. Салезіян запрошує усіх охочих взяти участь у Салезіянському молодіжному форумі

Згромадження оо. Салезіян запрошує усіх охочих взяти участь у Салезіянському молодіжному форумі

Він відбуватиметься у Духовному відпустовому центрі УГКЦ с. Новосілка впродовж трьох днів: з 4 по 6 серпня

На Вас чекатимуть чудова атмосфера, нові знайомства, життя в наметах, нічна ватра, мегаквести та багато різноманітних цікавинок!

пʼятниця, 21 липня 2017 р.

21.07.2017р. Б. / Facebook пояснив причину блокування католицьких сторінок: "технічний збій"

Адміністрація Facebook пояснює раптове відключення 17 липня більше 20 католицьких сторінок тим, що відбувся технічний збій.

«Зараз усі сторінки відновлені. Цей випадок був випадково спричинений інструментом відстеження спаму. Ми приносимо щирі вибачення за те, що сталося», - йдеться у заяві адміністрації соцмережі.

Як повідомили у Facebook, протоколи, скеровані на блокування фейкових сторінок, що не відповідають комерційній політиці мережі, дозволяють пошуковикам блокувати той контент, що містить коментарі, схожі на будь-яке порушення цієї політики. Багато релігійних сайтів часто продукують в своїх дописах коментарі, схожі на спам(.?!), що й могло стати причиною блокування. Коли в Facebook усвідомили помилку, тоді змогли відновити заблоковані сторінки, інформує Catholic Herald.

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 20 липня 2017 р.

19.07.2017р. Б. / Карітас-Спес-Харків розпочинає новий медичний проект для переселенців з Донбасу

Релігійна місія “Карітас-Спес-Харків” Харківсько-Запорізької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви починає виконання гуманітарного медичного проекту в рамках Акції “Папа для України”.

За умовами проекту з 1 вересня 2017 до 31 січня 2018 року, переселенці з Донбасу, які проживають в м. Харкові та Харківській області, що мають потребу в лікуванні та знаходяться в скрутному матеріальному становищі, надавши копію паспорта, ідентифікаційного кода, довідки переселенця та рецепту (призначення) лікаря, зможуть безкоштовно отримати медикаменти вартістю до 800 гривень.

Запрошуємо зареєструватися на отримання допомоги такі категорії соціально незахищених громадян, як інваліди, пенсіонери, діти сироти, багатодітні родини, самотні матері, важкохворі, люди, які страждають на цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, людей у скрутному матеріальному положенні, які потребують медичної допомоги.

В рамках проекту працює два лікарі: терапевт-кардіолог та педіатр-неонатолог, які безкоштовно надають консультації переселенцям у рамках проекту. Раз на тиждень соціальні працівники проекту будуть виїжджати в Харківську область і приймати переселенців у містах Чугуїв, Лозова, Куп’янськ, Ізюм.

Зареєструватися можна у м. Харкові, вул. Гоголя, 4, у соціальному центрі “Карітас-Спес-Харків” або онлайн заповнивши анкету https://goo.gl/forms/RoCn7OXewvIoCsIU2

понеділок, 17 липня 2017 р.

17.07.2017р. Б. / Бенедикт ХVІ: У човен Церкви натекло стільки води, що він є на межі перевертання

У своєму листі співчуття з нагоди похорону кардинала Йоахіма Майзнера, одного з підписантів Dubia стосовно «Amoris Laetita» до Папи Франциска, Папа-емерит порівняв Церкву з човном, який набрав стільки води, що йому загрожує перевертання, повідомляє «Catholic Herald».

У листі Папа також високо оцінив особистість покійного кельнського Архиєпископа-емерита, як ревного пастиря душ.

Джерело:  Воїни Христа Царя

неділя, 16 липня 2017 р.

16.07.2017р. Б. / «Русский мир» як ідол Московії. Україна і фатімські пророцтва

Два місяці тому в усіх дієцезіях і парафіях Вселенської Церкви відбулись урочистості з нагоди сотої річниці Фатімських об’явлень. Але Фатімський рік, оголошений Святим Престолом, триває.

Нещодавно виповнилось рівно сто років об’явленню Пресвятої Діви Марії, яке для нас — тих, хто живе у цей момент історії — на мою думку, найважливіше. Адже тоді, 13 липня 1917 року, Пречиста Діва не тільки проголосила пророцтво, що як люди не перестануть зневажати Бога, то за деякий час почнеться нова світова війна, буде голод і переслідування Церкви, — але й сказала, що прийде просити про присвячення Росії Її Пречистому Серцю та про молитву і Причастя в першу суботу кожного місяця.

«Якщо люди послухаються Моїх слів, — сказала Діва Марія, — Росія покається і настане мир на землі; інакше вона розповсюдить свої лжевчення по всьому світу, викликаючи війни і переслідування проти Церкви; багато праведників терпітимуть муки; Святіший Отець багато страждатиме; деякі народи загинуть…» Правдивість цих слів довели події ХХ століття.

Підтверджуються ці слова і в ХХІ столітті. Тому молитва про покаяння і навернення Росії залишається більш ніж актуальною. А особливо для нас, найближчих сусідів цієї держави. Адже, як писав на сайті espreso.tv єпископ УГКЦ Борис Ґудзяк, «масштабність наших перспектив пов’язана з покликанням впливати і на Росію, хоча зараз складно і боляче про це говорити або навіть думати. Змінити Росію — це питання не лише нашої місії, а насамперед самозбереження. Без України Росія не зміниться, а без змін у Росії ні Україні, ні Європі, ні ширшому світу не знати миру […] Нам не вдасться перенести нашу країну на інший континент, де будуть інші сусіди». Але які зміни в Росії мав на увазі владика Борис? Мені здається, саме ті, про які сто років тому сказала у Фатімі Пречиста Діва.

Як відомо, необхідною передумовою навернення — як окремої людини, так і цілого народу — є відречення від ідолів. Колись наші далекі слов’янські предки відреклися від поганських божків, пізнавши єдиного й істинного Бога і Спасителя Ісуса Христа. В кожної людини є свої ідоли, яких вона залишає, навертаючись до Бога. Хтось — радикально і зразу всіх, інший — поступово, мірою того, як зростає його віра. Але є також ідоли, спільні для певних груп людей чи навіть цілих націй. Є вони, мабуть, у кожного народу; є і в Росії. Але який саме?

Відповідь на це питання я знайшов, читаючи виданий Сретенським  монастирем Російської Православної Церкви збірник «Непознанный мир веры» (Непознанный мир веры. М, 2012) У статті Наталії Бонецької «Вбивство ХХ століття», де йдеться про вбивство більшовиками царя Миколи ІІ та його сім’ї, є таке речення: «Цар був представником національної російської культури і такої надсвітової реальності, як Свята Русь» (с. 275). Отже, «Свята Русь» — надсвітова реальність? Це навіть не Росія як країна, не російська держава (Московське князівство, Російська імперія, СССР, Російська Федерація). Ні, це щось вище — надсвітова реальність, якій і російський народ (а також інші народи Росії), і сама російська держава зобов’язані служити.

Здається, кожному, хто знає Першу заповідь Декалога, читати такі речі дивно. Тим більше дивно, що промовляється це не устами відвертих російських шовіністів на кшталт Володимира Жириновського, а написано в книжці, виданій Православною Церквою. Адже кожен християнин знає, що надсвітова реальність тільки одна: Бог. І «нехай не буде в тебе інших богів» (Вих 20, 3). У Росії, як бачимо, інший бог (саме так, з малої літери). І, як можна побачити, росіяни, за невеликим винятком, цьому ідолові вірно служать.

Не будемо довго зупинятися на тому, що віднесення сучасної Росії до Русі стародавньої повністю неправомірне. Адже Московське князівство — або, скоріше, заснований у 1277 році ханом Менгу-Тимуром Московський улус Золотої Орди, правонаступником якого є сучасна Російська Федерація, — не мав із Руссю (ні Київською, ні Новгородською) нічого спільного. Корінне населення Московського князівства, а отже — етнічна основа російської нації, складалась, як про це сказано, зокрема, в Енциклопедії Нижнього Новгорода, з «величезної кількості народів і племен. Центральне місце серед них посідав фінно-угорський народ меря», а також вєсь, мурома, мещеря, марі, мордва. Отже, зі слов’янами — предками українців та білорусів — у Московії нічого спільного не було. Само ж слово «Росія», як про це пише російський (підкреслюю — російський) історик Андрій Буровський, прийшло з далекого заходу Європи. Французи, іспанці, італійці здалека не дуже бачили різницю між Московією та Руссю (і в цьому немає нічого дивного: мені самому випало знати декого з цих країн, хто й нині не бачить особливої різниці між Росією та Україною). Тому всі землі на схід від Польщі вони називали одним збірним топонімом: «Russia». Найближчі ж сусіди, зокрема, поляки, це знали і називали Московську державу «Московія».

Але не про це мова. Не в тім річ, із яких народів і племен складалось етнічне ядро «великоросів». Для християн це не має значення: у Христі не має «ні юдея, ні грека». Трагедія в тому, що для пересічного росіянина, якому з покоління в покоління протягом століть вбивали в голову думку про «винятковість» його країни, пояснюючи цю «винятковість», залежно від історичних обставин, різними ідеологічними доктринами та історичними міфами (а історичний путь Московії-Росії формуванню такої ілюзії виключності вельми сприяв), — для пересічного росіянина стало аксіомою, що його країна справді виняткова, що в історичному розвитку вона йде своїм, «особливим шляхом», що саме вона відіграє провідну роль у світовій історії, що саме вона несе все найкраще іншим народам, а стосовно слов’ян — є ще й «старшим братом». «Росія — особлива країна, не схожа ні на яку країну світу. Російська національна думка живилась почуттям богообраності й богоносності Росії. Це йде від старої ідеї Москви як Третього Рима, через слов’янофільство — до Достоєвського, Володимира Соловйова і до сучасних неслов’янофілів», — читаємо у книжці «Судьба России» російського філософа Миколи Бердяєва (Бердяев Н. А. Судьба России. — М.: Изд-во МГУ, 1990, с. 1).

«Загарбники всіх часів, — писав український (в еміграції) автор Павло Штепа, — завжди намагалися виправдатись якимись вищими ідеалами, їм не вистачало самого лише права меча, і вони шукали санкції якогось вищого судді: Бога, справедливості тощо». Улус Золотої Орди, що звався Московським князівством, своє загарбництво розпочав із перших десятиліть існування. Спочатку «відкушуючи» території від сусідніх князівств: Тверського, Рязанського, Нижегородського. Вже 1301 р. до Москви була приєднана Коломна, у 1302 р. — Переяслав-Залеський, у 1303 р. — Можайськ. Далі почалась боротьба з Великим Литовсько-Руським князівством. Пізніше російська історична наука обґрунтувала це необхідністю «збирання земель навколо Москви», щоби протистояти зовнішнім «загарбникам»: монголо-татарам (частиною чиєї імперії була Московія) і Литовському князівству, яке насправді було центром збирання руських земель. Далі, з розпадом Золотої Орди, Московія продовжувала загарбувати як руські землі, так і ханства, на які розпалась Орда. І саме в цей час, на початку ХVI століття, після загарбання Московським князівством Псковської республіки, псковський вчений-чернець Філофей проголосив запозичену з Балкан ідею «Третього Рима», назвавши цим Третім Римом Москву.

«Два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти». Невідомо, що підштовхнуло Філофея — розумну людину з європейською освітою — до такого висновку. Можливо, та обставина, що такі економічні й культурні центри Русі, орієнтовані на Європу, як Великий Новгород та його рідний Псков, були політично підкорені (тобто — загарбані) Москвою. Але хай там як: цей міф так глибоко увійшов у ментальність московського народу, що став основою віри росіян у «месіанське» призначення їхньої країни. Вважаючи себе «богообраним народом», «народом-богоносцем», росіяни ніскільки не сумнівались, у своїй переважній більшості, що те, що робить їхня держава на світовій арені, вона робить правильно. І несправедливістю стосовно інших народів це бути не може.

У ХІХ столітті міф Третього Рима дещо трансформувався в ідею «всеслов’янської ролі Росії», згідно з якою окремі «слов’янські річки повинні злитися в російському морі». Приблизно тоді ж у російській класичній літературі, у Достоєвського, з’являється тип «вселюдини». Не знаю, як кому, а мені цей образ  чомусь нагадує «білобрису потвору» Ніцше. І бути цією «вселюдиною» міг, звісно, тільки росіянин. «Б’є година світової історії, коли слов’янська раса на чолі з Росією буде покликана до визначальної ролі в житті людства», — писав згаданий вище Микола Бердяєв (там же, с. 3).  

У ХХ столітті, з приходом до влади більшовиків (якщо уважно вивчати російську історію — легко дійти висновку, що їх прихід до влади протягом століть готувався всім ходом цієї історії), загарбництво Російської імперії набуло криваво-червоного кольору «всесвітньої пролетарської революції» та «перемоги комунізму у світовому вимірі», а місією (тепер вже радянської) імперії було проголошено «визволення трудящих усіх країн з‑під капіталістичного і колоніального (!) ярма». Заразом — і від «поневолення релігією», яку комуністи називали «опієм для народу». Отже — встановлення вищої справедливості на всій Земній кулі. Як бачимо — змінювались гасла, але не змінювалась сутність.

А коли стало ясно, що «всесвітня пролетарська революція» не відбудеться, а комунізм у світовому масштабі не переможе, що привело до події, яка, за словами Володимира Путіна, стала «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття» — розвалу СРСР, — було проголошено ідею «русского мира», місія захищати який покладена, звісно ж, на Російську Федерацію. Вона його і захищає: в Придністров’ї, у Чечні, в Абхазії та Осетії, тепер — на Донбасі і в Криму.

Отак і склалось у переважної більшості російського суспільства переконання, ніби приєднання будь-якого народу до їхньої країни (Московського князівства, Московського царства, Російської імперії, СРСР, РФ) несе цьому народу тільки добро. Переконання в тому, що Росія ніколи нікого не загарбувала, а тільки захищала і визволяла. На початку минулого століття Бердяєв писав, що місія Росії — захищати маленькі країни і народи. Нині говориться про глобальне завдання, яке ця країна виконувала протягом своєї історії, захищаючи невдячну їй Європу і весь світ. У ХIV–XV ст. — від монголів, у ХVІІІ–ХІХ — від турків, 1812 року — від Наполеона, 1941‑го — від Гітлера. Факти ж для підтвердження цього творено шляхом фальсифікацій, якими так багата російська (дорадянська, радянська і пострадянська) історіографія. Адже як могла захистити Європу від монголо-татар держава, яка сама вийшла з надр монгольської Золотої Орди? Тим більше, що в той час, коли 1240 р. дружинники Київського та інших руських князівств билися з монголами, Московського князівства ще не існувало, а Москва була (якщо на той час вона вже існувала) нікому не відомим поселенням. Зрештою, у 1382 і 1408 рр. Московське князівство не змогло захистити свою столицю.

Чи ставила Російська імперія завдання захистити Європу від турків, коли всі її війни проти Османської імперії носили загарбницький характер? Так, ці війни сприяли визвольному руху народів Балкан, але чи було це їхньою метою? Так уже склалося, що Османська імперія стала на шляху двох головних напрямків російської зовнішньої експансії: через Балкани до Середземного моря і через Кавказ до Перської затоки. А щодо Наполеона з Гітлером: і диктатура Бонапарта, і нацистський режим були приречені від самого початку. Нині ж, як казав російський священик, у недалекому минулому — голова Синодного відділу з взаємодії Церкви і суспільства Московського Патріархату та член Ради з взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті РФ, протоієрей Всеволод Чаплін, «місія Росії — зупинити глобальний американський проект». (Кредо.ру, 24 грудня 2014 р.). Він також вважає, що «Росія — це центр і, можливо, єдиний центр світу, який має більше підстав бути таким центром, ніж будь-яка з європейських столиць». «Москва — Третій Рим» у сучасній обробці.

Ну а якщо ці міфи і фальсифікації століттями вкладались у голови простих людей — важко припустити, щоб обтяжена повсякденними клопотами й турботами пересічна людина, яка не має змоги заглиблюватися в тонкощі великої політики (воно їй і не треба), не почала ставитись до усього «свого», в цьому разі — російського, як до чогось, оточеного ореолом святості. Нехай пробачать мені читачі, що так багато посилаюсь на Бердяєва — адже так глибоко, як він, ментальності російської людини, на мою думку, не пізнав ніхто. Російський філософ каже про пересічну російську людину, що «занадто покладається вона на російську землю, на матінку-Росію. Майже змішує і ототожнює вона свою землю матір-землю з Богородицею і покладається на її заступництво. Над російською людиною володарює російська земля» (с. 64-65). У цьому випадку, на мою думку, під російською матінкою-землею слід розуміти не ґрунт, а державу як символ. І, як зазначає цей філософ, для російської людини, чия «уся зовнішня діяльність ішла на службу державі» (с. 62), центральна влада — «трансцендентна» (с. 64). Отже, у свідомості росіян поняття «країна, держава, батьківщина» злилися в одне, перетворившись у «надсвітову реальність», про яку згадано вище.

Звісно, кожна людина може розуміти цю «надсвітову реальність» інакше. Мене ж вразили слова з твору «Слушайте Русское молчание», який помістила в своєму коментарі на російському військово-морському сайті користувачка під ніком Світлана. Там говориться, що у відповідь на заклики світового співтовариства «вплинути на проросійських сепаратистів на Південному Сході України», на загрози санкцій, світ чує від російського президента і народу мовчання. «На світ впало важке, нестерпне, як тиша перед грозою, російське мовчання. […] Тиша. На світ упала священна російська тиша. Чому росіяни мовчать?! Чому мовчить їхній президент? Чому вони не відповідають? Росії більше немає з ким розмовляти на цій планеті. У Росії немає гідних співрозмовників. У Росії немає предмету, який варто будь із ким обговорювати. Росія мовчить. Росія страшна у своєму мовчанні. Російське мовчання страшне. Тому що це вирок. Росія мовчить. І в цьому мовчанні вони поспішно намагаються згадати, що там говорили про Росію їхні великі? […] І розуміють відповідь: просто Росія — це Бог. А якщо Росія це Бог, то “Мне отмщение и Аз воздам” — це про неї. Вона воздасть».

Ось так, ні багато, ні мало: Росія — це Бог. А «святий Георгій змінив спис на РПГ‑7». Але якщо Росія — Бог, то й робити може все, що знайде за потрібне, встановлювати свою справедливість в усіх куточках світу, і ніхто не сміє їй заперечувати. Робити все, що замнеться, не оглядаючись ні на міжнародне право, ні на інтереси інших країн. Росія, в якій злились поняття країни, держави і батьківщини, сама злилася з «надсвітовою реальністю». Звісно, це особиста думка автора цитованого твору, — яку підтримують ті, хто тиражує цей твір на різних сайтах. Але чомусь здається, — і дай, Боже, щоб я помилявся! — що саме так думає переважна частина російського суспільства.

І тут стає очевидним, які зміни мають статися в Росії, щоби в усьому світі запанував мир. Відповідь проста: росіянам потрібно звільнитися від влади ідола «святої русі» (обидва слова навмисно пишу з малої літери — Авт.), який їх тримає в неволі, і повернутися обличчям до Єдиного Істинного Бога. А відтак — прийняти такою, як є, історію своєї країни, визнати усі ті злочини, які скоїла протягом своєї історії їхня держава і продовжує коїти зараз, і погодитися з тим, що їхня країна — така, як і усі інші. Не гірша, але й не краща. А відтак — повинна рахуватися з інтересами як інших держав і народів, так і всього світового співтовариства, поважати міжнародне право.

Можемо ми допомогти в цьому нашим сусідам? Можемо — про це Діва Марія сказала сто років тому. І не тільки можемо, але й зобов’язані. Цей обов’язок витікає з заповіді любові до ближнього, в якій міститься весь Закон (пор. Гал 5, 14); а тепер, коли між нашими країнами точиться неоголошена гібридна війна — також і з заклику Господа Ісуса Христа любити своїх ворогів (пор. Мт 5, 44). Чим можемо допомогти? Передусім: постійною молитвою і Причастям у п’ять перших субот місяця. Якщо цього не робитимемо ми, християни, — за нас цього не зробить ніхто. Марія, як бачимо, просить небагато.

Ігор Богомолов

пʼятниця, 14 липня 2017 р.

14.07.2017р. Б. / ХСП надала допомогу мешканцям Сопино, переселенцям з Донецька та Широкино

Християнська Служба Порятунку надала допомогу сім’ї переселенця з Донецька.

Розповідають служителі ХСП-Маріуполь: «Нещодавно до нас звернувся переселенець з Донецька, який дізнався про ХСП від своєї родички. Ще два місяці тому він мав свій дім, в якому росли діти, автомобіль. Сьогодні він, як і багато інших людей, немає нічого, навіть одягу для своїх дітей та харчів».

Ще одна родина – це переселенці з Широкіно. Їхній будинок зруйнований. Коли втікали, щоб врятувати життя, не встигли забрати документи. Втікаючи від війни родина підбирала на дорозі щенят і рятувала ці створіння, тому що «вони живі й також хочуть жити, їсти».

«Родина, яка сама знаходиться у скрутному становищі, старається ділитися з іншими, адже вони знають, що таке біда», – говорять служителі ХСП.

Одяг, продукти, підгузки для дітей – таку допомогу ХСП надала іншій сім’ї переселенців.

Для жителів села Сопіно ХСП надала допомогу найнеобхіднішими речами та медикаментами.

ХСП в черговий раз дякує благодійникам та жертводавцям, які мають щедрі відкриті серця, щоб благословляти нужденних.

Нещодавно ХСП-Маріуполь отримали черговий гуманітарний вантаж із Києва. БФ «Крила Фенікса» посприяв у його безкоштовному транспортуванні у «сіру зону», а представники СІМІС допомогли доставити на місце призначення та розвантажити.

Духівник ХСП о. Олександр Коцюр на своїй сторінці у Facebook, зокрема, подякував  о. В’ячеславу Клембовському і добродіям за охолоджувач повітря та скороварку.

четвер, 6 липня 2017 р.

06.07.2017р. Б. / На Інтерактивній карті УГКЦ уже 1920 позначок

Парафiю Української Греко-Католицької Церкви в угорськiй столицi та ще кiлька десяткiв позначок нанесено за останнiй мiсяць на Iнтерактивну карту УГКЦ.

Українська Греко-Католицька парафія Покрови Пресвятої Богородиці в Будапешті проводить свої богослужіння в римо-католицькому храмі Святого Михаїла, який знаходиться в центрі угорської столиці, на відомій туристичній вулиці Ваці. Душпастирство українців в Угорщині відбувається під опікою Пасторально-міграційного відділу УГКЦ у співпраці з Угорською греко-католицькою митрополією.

Окрім того, на карту нанесено нові душпастирства УГКЦ у Польщі в містах Ожарув-Мазовецький, Радом, Козеніце, Острув-Великопольський та Пщина. На карті ви можете знайти інформацію про місце розташування, час богослужінь та контактні телефони цих душпастирських осередків.

Також були додані монастирі та місійні станиці сестер ЧСВВ в Україні та за кордоном. Зокрема у містах: Львові, Запоріжжі, Брюховичах, Крефельді у Німеччині, селах: Береги та Корчин на Львівщині, Вишнівчик на Тернопільщині.

Серед інших об’єктів − парафія святого Андрія Первозванного (м. Ланкастер, США), каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (м. Балта, Одеська область), церква Святого Миколая (м. Радехів, Львівська область), церква Різдва Пресвятої Богородиці (м. Редінґ, США) тощо.

Наповнення Інтерактивної карти УГКЦ триває. Ви можете допомогти проекту, надіславши інформацію про свою парафію чи церкву на електронну пошту mapugcc@gmail.com або фейсбук-сторінку https://www.facebook.com/mapugcc/.

середа, 5 липня 2017 р.

05.07.2017р. Б. / 14-16 липня відбудеться Загальнонаціональна проща до Марійського духовного центру Зарваниця (+VIDEO)

Цьогоріч Загальнонаціональна проща приурочена 150-річчю коронації Зарваницької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, 125-літтю з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого та молитві за мир в Україні.

Щороку тисячі паломників відвідують Марійський духовний центр у Зарваниці. Але найчисельнішою є Всеукраїнська проща. Про це повідомляє «Часопис».

Традиційно з Тернополя до Зарваниці вирушить піша хода, чисельністю у понад тисячу осіб. Збір паломників відбудеться вранці у п’ятницю, 14 липня, поблизу катедрального собору Непорочного Зачаття у Тернополі. О 8.30 колона прочан розпочне свою ходу, її супроводжуватиме колона міліції та медичних працівників. Усі паломники будуть забезпечені харчуванням та місцями для ночівлі (с. Струсів). На маршрутах руху прочан будуть діяти в посиленому режимі медичні пункти, розташовані у стаціонарних медустановах відповідних сіл та селищ.

У суботу, 15 липня, на околиці м. Бучач відбудеться зустріч Блаженнішого Святослава та кардинала Леонардо Сандрі, похід зі свічками до чудотворного місця. У неділю ‒ Архиєрейська Божественна Літургія, освячення води та релігійної атрибутики, привітання владик.


Загалом щороку з травня по жовтень Зарваницю відвідують близько 2 млн прочан.

Програма Загальнонаціональної прощі до Зарваниці 2017 року

15 липня
15.30 – Зустріч Блаженнішого Патріарха Святослава та кардинала Леонардо Сандрі (околиця Бучача)
16.00 – Зустріч молоді з Блаженнішим Святославом та кардиналом Леонардо Сандрі (каплиця біля парафіяльної церкви)
18.30 – Вечірня (каплиця біля парафіяльної церкви)
19.30 – Архиєрейська Літургія (каплиця біля парафіяльної церкви)
22. 00 – Похід зі свічками до Чудотворного місця
22.30 – Молебень до Пресвятої Богородиці (площа біля собору)

16 липня
00.00 – Панахида за загиблими воїнами РУВ
00.30 – Освячення води. Хресна дорога
00.30 – Духовно-мистецька програма (Співоче поле)
00.30 – Нічні чування (собор, підземна церква, парафіяльна церква, надбрамна церква та церква Пресвятої Євхаристії)
07.00 – Утреня (собор)
08.30 – Похід владик і священиків від собору до подіуму на Чудотворному місці. Привітання владик
09.00 – Архиєрейська Літургія. Освячення води та релігійної атрибутики
11.30 – Літургія (каплиця біля парафіяльної церкви)
12.00 – Літургія (собор)
14.00 – Літургія (собор)

четвер, 29 червня 2017 р.

29.06.2017р. Б. / «Я почала інакше молитися за мир в Україні», – Ґюльназ Малиш, координатор напрямку індивідуальної допомоги Акції «Папа для України»

Акція «Папа для України» стартувала у квітні минулого року, за її допомоги зреалізували вже понад шістдесят проектів для постраждалих внаслідок військових дій на сході України. Однак з січня 2017-го у рамках Акції почав діяти напрямок безпосередньої індивідуальної помочі потребуючим. Чому цей напрямок необхідний та як він працює – про це говоримо з його координатором, Ґюльназ Малиш.

Як в Акції «Папа для України» виникла ідея індивідуальної допомоги ?

Під час роботи технічного комітету Акції з’ясувалося, що деякі проекти з різних причин не пройшли конкурс. Але за цими проектами стоять конкретні люди, які потребують допомоги: переселенці чи мешканці прифронтової зони. Тож ми почали зв’язуватися з організаціями, які писали ці проекти, і з’ясовувати через них, хто з людей найбільше постраждав, зв’язуватися з ними і особисто допомагати. Це один напрямок нашої праці.

А другий – ми співпрацюємо з волонтерами, які зазвичай перебувають у «сірій» та «червоній» зонах, адже вони особисто бачать потреби конкретних людей і можуть підказати, кому справді потрібно допомогти.

Інколи люди звертаються до нас самі, дізнавшись про Акцію в інтернеті і просто знайшовши контакти в інтернеті або від знайомих. Тоді просимо волонтерів або священиків, які відвідують прифронтову зону, поїхати, подивитися, яка там ситуація. У такий спосіб робимо моніторинг, бо через великі відстані не завжди можемо туди поїхати особисто.

Яку допомогу надаєте?

Допомога є різна. Війна «загострила» захворювання, тож багато грошей люди витрачають на ліки. Найбільше страждають особи похилого віку, діти. Якщо конкретні люди потребують ліків чи памперсів для дитини, пишемо список, закуповуємо необхідне і пересилаємо поштою, тобто формуємо персональні посилки, а не відсилаємо гроші. Ми переживаємо, щоби кошти справді було витрачено за адресою призначення.

Також багато людей не можуть оплатити комунальні послуги, зима була холодна. Ми виділяємо на це кошти і надаємо одноразову допомогу.

Через наших римо- і греко-католицьких священиків по допомогу звертаються також і люди, які залишились на непідконтрольних владі територіях. Переважно це старенькі, яким немає куди виїхати, і ми знаємо, що там в економічному сенсі вони дуже потерпають. Наприклад, допомоги потребував дитячий будинок із Донецька. Ми промоніторили ситуацію через священика, який там працює. Справді з’ясувалося, що ста тридцятьом дітям-сиротам потрібна білизна, тапочки, шкарпетки. Тож виділили необхідні гроші отцеві, він поїхав і усе купив.

Інколи просто добрим словом допомагаємо, треба послухати, поговорити з людиною, втішити…

А чи бувають випадки, коли хтось звертається по допомогу, а ви з’ясовуєте, що та особа не в надто критичній ситуації?

Буває, що людина дзвонить, просить допомогти, і їй здається, що вона має дуже велику проблему. А ми вже промоніторили знаємо, яка у неї ситуація насправді… Тоді намагаємося «відключити» її від особистих проблем, розказуємо, кому надсилаємо допомогу, хто справді її потребує, тоді ті люди трохи заспокоюються: «Так, розуміємо, дякуємо, вибачте…»

А за якими критеріями ви визначаєте, хто таки потребує більше?

Коли бачимо безпосередню гостру необхідність у чомусь. Не можна залишити маленьку дитину з цукровим діабетом без інсуліну, без шприців, без тест-полосок. Чи хворого на ДЦП без необхідних препаратів. Тобто йдеться про складні випадки. І в цьому нам дуже допомагає, як уже казала, моніторинг, який здійснюють волонтери, священики. Буває, їдуть у місце, звідки надійшов запит, а там дім із євроремонтом, на подвір’ї крута машина, діда з бабою нема вдома, вийшов молодий хлопець, каже: «Та ні, я нічого не потребую».

А от був випадок тут, у Запоріжжі. Колега, з якою ми працюємо в цьому напрямку, поїхала промоніторити одне прохання. Повернулася – очі квадратні – каже, ніколи не думала, що люди можуть жити в таких жахливих умовах. Там кімнатка, жінка-переселенка з двома дітьми платить півтори тисячі оренди, а будинок просто нещасний. Чоловік її залишився на окупованій, бо його мамі 92 і її не можна вивезти… Поки була робота – працював, помагав, а тепер нема роботи…

Звичайно, бувають конфліктні ситуації, бо комусь надали допомогу, а комусь – ні. І нам треба якось так показати людям, відкрити очі на те, що – подивися, інша людина направду більше потребує.
 Ви ж не лише у прифронтовій зоні допомогу надаєте, так?

Так, ідеться про всіх пересленців, які опинилися в різних областях України. Звертаються інколи і люди, які потребують допомоги на західній Україні. Часом такі дива стаються… Був випадок, коли ми попросили монахинь промоніторити  ситуацію в одній сім’ї, від якої надійшов запит. Приходять туди, а там на руках у жінки літня мама вмирає. Сестри відразу священика покликали і він встиг підготувати стареньку до смерті.

Скільки людей уже звернулося до вас по допомогу?

Можу сказати, що на цей момент ми вже витратили на допомогу більше двох мільйонів гривень. Надаємо її невеликими сумами. Звісно, є певний ліміт: ми не можемо оплачувати дуже коштовних операцій, на жаль, не можемо  забезпечити хворих ліжками, електроколясками, не можемо оплачувати коштовну реабілітацію дітей, тобто мова про те, щоби залагодити найбільш насущні проблеми…

Інколи надаємо допомогу одним людям, а вони мешкають у компактному місці проживання переселенців, з ними ще кілька сімей, тож тепер і їхні сусіди  звертаються до нас.

Доводиться багато спілкуватися з людьми…

Якось один чоловік залишився жити у прифронтовій зоні, бо в нього на очах там дружина померла. І до нас зателефонували його доньки, не можуть поїхати до тата, просять йому допомогти. Ми звернулися до волонтерів, які бувають на тих територіях, щоб вони поїхали і  подивилися, що там і як. З’ясувалося, що за тим чоловіком хтось доглядає і він не має потреби в допомозі. А доньки не вірили, думали, що він не хоче їм правди казати. Тож ми написали їм, мовляв, «не переживайте, все добре». Тобто і таке буває…

А як Ви почали працювати в Акції «Папа для України»?

Я народилася на Уралі, в Росії. Приїхала сюди, як вийшла заміж, живу тут з 79-го року. А в 99-му прийняла хрещення, мені було на той момент 44 роки… Ми тоді з чоловіком повінчалися.

Тобто Ви не з віруючою сім’ї?

Абсолютно, я виховувалася в атеїстичній сім’ї, слово «Бог» у нас не говорили, ні в позитивному, ні в негативному значенні… Я повірила вже в дорослому віці, з того часу відчуваю, що Бог мене дуже любить, і мені так хочеться допомогати людям. Раніше допомагала в організації паломництв тут, у Запоріжжі. Потім працювала над одним проектом для переселенців від “Карітас Спес”. Зараз запросили брати участь у наданні індивідуальної допомоги.

Господь знає, що робить. Тема війни для мене була дуже далека. 2014-го, коли вона почалася, я на 5 місяців поїхала в Росію, доглядати за хворою мамою, яка вже померла… Почала там дивитися телевізор і мусила повністю від нього відмовитися, слухала лише свого чоловіка. Але все ж я лишалась осторонь війни, як і від теми переселенців. І виходило, що у когось – війна, а я живу поруч, і в мене нема війни… Так що, напевно, так було потрібно, щоби я «занурилася» у цю роботу.

Почала інакше молитися за мир в Україні… Хоч молилася і раніше, з 2014-го року, але це були слова. Коли ти сам бачиш ту велику кількість людей, які залишилися без даху над головою, з хворими дітьми та хворими старенькими на руках, слухаєш їх по телефону, вони «проходять» через тебе, молитва уже стає саме твоїм щирим бажанням, щоби це все чимшвидше закінчилося…

Розмовляла Іванка Рудакевич

вівторок, 27 червня 2017 р.

27.06.2017р. Б. / Дивовижний гімн Ісусові в Євхаристії у виконанні Паваротті та Стінга (+VIDEO)

Один із найвизначніших тенорів усіх часів і один із найбільших рок- та поп-зірок об’єднали свої голоси для того, щоб виконати один із найбільш поетичних і прекрасніших гімнів про Ісуса, присутнього в Євхаристії.

Результат – дивовижний. З одного боку, оперний голос Лучано Паваротті піднімається над натовпом, а з іншого – ніжний, тихий тенор Стінга наближає його.

Слова до гімну написав св. Тома Аквінський ще в 13-ому столітті. Варіантів музики до цих слів впродовж історії було кілька, однак ця версія – одна з найбільш відомих. Її автором є французький композитор й органіст бельгійського походження Сезар Франк (1872 рік).

Це виконання гімну відбулося ще 1992 року під час першого концерту «Паваротті і друзі» на батьківщині славнозвісного оперного співака – в італійському м. Модена.

«Panis Angelicus» («Ангельський Хліб») – гімн латинською мовою, що описує подив «слуги, убогого і покірного», котрий споживає Господа в Євхаристії. «Прийми нас туди, куди ми прагнемо – у світло, в якому Ти перебуваєш…».

Паваротті помер в 2007 році, однак його виконання продовжує вражати слухачів.


За матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя