Повністю
посада цієї людини звучить так: Верховний Архиєпископ Києво-Галицький,
Митрополит Київський, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
Можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються
самі ці слова та в такій послідовності. І які б могли бути замість них,
якби обставини склалися дещо інакше.
Спілкування з владикою Святославом створює в мене незабутнє враження.
Передусім, тому, що це світла людина, в якій добре відчувається,
висловлюючись строго науково, емпатія. Друге, що вражає, – відчуття
єдності з паствою. Коли розмова зайшла про вади суспільства, він не
казав «вони», він говорив «ми» – «ми грішні». І в цьому вбачається
запорука нашого поступового одужання.
Наша розмова відбулася в древньому Вільнюсі під час великих і величних свят.
«НАША ЦЕРКВА РОСТЕ І РОЗБУДОВУЄТЬСЯ»
- Блаженніший Святославе, ви приїхали до Вільнюса в древній
храм Пресвятої Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи
вдалося виконати все, що планувалося?
- Перше. Церква – це Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми
виникають там, де є народ. Ми намагаємося надати належну пастирську
опіку нашим людям всюди, де вони знаходяться. Мій візит до Литви мав
потрійне значення. Цього року святкуємо історичні дати і події, які
пов'язані з Вільнюсом. Це 400 років Василіанського чину, тобто
реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-ті роковини
блаженної кончини мого великого попередника – митрополита Київського
Йосифа Велямина Рутського, який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, і
навіть похований був у крипті Свято-Троїцького собору. Ще ми згадуємо
150-ті роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви Йосафата
Кунцевича, єпископа і мученика за єдність Церкви, який у тому ж храмі
вступив до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто ми приїхали
сюди, щоб торкнутися нашого спільного коріння.
Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимося в майбутнє. Знаємо,
що сьогодні дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України
приїжджають до Литви шукати кращої долі, можливості заробити кошти для
утримання своєї сім'ї в Україні. Опіка над нашими заробітчанами є
сьогодні важливим пастирським обов'язком. Крім того, ми мали в Литві
цілу низку різних зустрічей: і з владою міста, і з владою Литви,
литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також
зустріч із місцевим римо-католицьким духовенством, з місцевим архиєпископом...
Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть
тоді, коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили свого
коріння. Щоб були добре інтегровані в це суспільство. Але при цьому не
були асимільовані.
- Так, і це дуже важливо в сучасних умовах. Ваше Блаженство, у зв'язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?
- Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися наші
громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися
національно-культурні осередки. І з часом постануть видимі ознаки цієї
нашої присутності – наші храми. Це сьогодні відбувається у всьому світі,
зокрема – в Україні.
Українська Греко-Католицька Церква є сьогодні глобальною, а не
обмеженою якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають.
Наша Церква присутня сьогодні на всій території України, навіть на
окупованій території Донбасу, в анексованому Криму. І очевидно, що наш
вибір – бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати душпастирську
опіку в Центральній, Східній, Південній Україні.
І те ж у всьому світі. Коли виникають нові осередки наших вірних, які
хочуть бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм
священика. Так росте і розбудовується наша церква. І це не є щось нове.
Так було і в історії. Нашу Церкву, греко-католицьку, по світу рознесли
саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому прив'язанню до
своєї Церкви вона сьогодні стала глобальною.
«ГРІХ КОРУПЦІЇ НАЧЕ ІРЖА РОЗ'ЇДАЄ ЗСЕРЕДИНИ ЛЮДИНУ»
- Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи
системного перетворення, очищення. Яка роль у цьому Церкви? Тим більше,
що й вона не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Ваше
Блаженство, які є запобіжники проти поширення та утвердження негативних
явищ у нашому суспільстві?
- Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту,
приносимо до того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки
наші перемоги, не тільки наші найкращі якості, а й наші слабкості, наші
немочі, наші гріхи – усе те, що ми сьогодні називаємо перешкодою для
повноцінного та швидкого розвитку.
Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і Церкві. Хоча
церква – не якась просто людська організація, це Тіло Христове. Іншими
словами, це середовище освячення. А освячення означає зцілення від ран
гріха. Святіший Отець Франциск каже, що Церква подібна до
військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих, зранених. Але
там ми маємо можливість оздоровитися. Ми, лікуючи рану, очищаємо її. Так
само й у Церкві – користуючись усіма джерелами, ліками, які знаходяться
в ній, ми можемо очищуватися.
Які є ці інструменти лікування? Насамперед – покаяння. Таїнство, коли
Господь Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про
який ви питаєте. Це є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна
прийняти її і повірити, що вона може одужати. Не власною силою, а силою
Божою.
Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних
гріхів. Годі про всі й згадати в такому короткому діалозі. Згадаю про
один, який найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна
побачити й у церковному середовищі. Це гріх корупції. Корупція
– моральне знищення. Гріх корупції наче іржа роз'їдає зсередини людину,
людське серце. Ми в Церкві розуміємо корупцію як гріх, як моральне зло. І
очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я часто кажу своїм
вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться ті,
хто буде готовий його брати.
Коли ми, сідаючи в авто, не застібаємо ремінь безпеки, то будьте
певні – раніше чи пізніше ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за
кермо в нетверезому стані, раніше чи пізніше це буде великою загрозою
для його власного життя, а також життя тих, хто є навколо. (Ми ж бачимо,
сьогодні скільки людей гине через те, що дехто нехтує правилами
дорожнього руху).
НАШІ СВЯЩЕНИКИ ОТРИМАЛИ НЕОБХІДНІ ІНСТРУКЦІЇ – ЯКИМ ЧИНОМ ТРАКТУВАТИ ГРІХ КОРУПЦІЇ У ТАЇНСТВІ СПОВІДІ
Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки.
Наприклад, нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже
часто, коли суд виносить рішення, ми самі вирішуємо – чи воно
справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже часто ми більше віримо у
право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі зсередини
розвалюємо цю інституцію влади.
Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо
корупцією. Що Церква у зв'язку з цим робить? Ну, передусім... Наші
священики отримали необхідні інструкції – яким чином трактувати гріх
корупції у тайні сповіді. Бо сповідь – це елемент покаяння, отримання
прощення наших гріхів.
Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається
єпископ, чи сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник,
духовний отець, мусить запитати – чи є гріхи корупції в цієї особи.
Мусить питати, чи часом не вчинила людина того гріха, чи не завинила
щодо корупції. Як вчинила – мусить каятися. І мусить той гріх виправити.
Повернімося до прикладу із судом. Часом несправедливе рішення судді
може завдати шкоди не тільки доброму імені, а й життю певної людини. Тоді, аби
отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити
кривду, завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді
він може отримати розрішення своїх гріхів.
Це один із духовних, а й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми
намагаємося боротися з гріхом корупції. Це вада, це ворог номер один,
який із нутра роз'їдає нашу країну. Очевидно, що органи державної влади
можуть боротися легально – методами права. Зараз, дай Бог, будуть
створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати з точки зору
судочинства, юриспруденції...
Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є набагато
важливішою. Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося
покарання, а з переконання що ті закони стоять на сторожі нашого кращого
майбутнього, тоді в Україні запанує верховенство права.
Олег Кудрін, Вільнюс