31.05.2015р. Б. / Владика Венедикт про Зелені свята: «Зелень символізує Духа Святого, який дає буття усьому…» (+VIDEO)

Десятого дня по Вознесінню Христа Святий Дух Зійшов на його апостолів. В УГКЦ цього дня завершується період Декади місійності. Протягом десяти днів якої ми роздумували про «живучість» і місійність нашої Церкви.

Про це розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

- Преосвященний владико, як зрозуміти те, що cвято Зіслання Святого Духа вважається ще й днем народження Церкви?

- У Старому Заповіті знаємо, що Бог часто промовляв до людей, однак у Новому Заповіті Він уже сам являється  і перебуває з ними. Господь після свого Воскресіння, а згодом і Вознесіння, тілесно залишає людство. Однак, Він дає йому Духа Святого. І Церква, в якій перебуває Христос, являє у повноті Пресвяту Тройцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Церква під натхнення Духа Святого починає діяти і жити. Так, як людина, вона живе, робить певні кроки і рішення. Через Зіслання Святого Духа Церква живе, бо в ній присутній Бог. Однак, у храму є ті ж люди, як і поза ним. Церква живе не через певні присутні в ній структури, досвід праці, а через присутність Господа у Святих Тайнах, особистій молитві. Дух Бога, через якого Церква постала, як спільнота вірних, у Церкві перебуває. Тому час Зіслання Святого Духа – момент, коли Церква – люд Божий, починає свою подорож. Живучість Церкви показує, що вона реагує, так само, як і людина. Адже доки особа реагує, доти вона живе.

- Відомо, що це свято, подібно, як і свято Пасхи перейнято зі Старого Завіту. Як це свято святкували тоді, і як його святкують тепер?

- У Старому Заповіті євреї мали три найбільші свята. Серед них -  Пасха і П’ятидесятниця (свято урожаю на знак вдячності за те, що Бог дає). Тепер же це свято відзначається дещо в інакшому аспекті. Скажімо, в духовному аспекті, підкреслює момент, коли Дух Святий сходить на апостолів, які були звичайними людьми. Однак, Святий Дух заставляє апостолів доброчинно мислити. Кожен із нас переживав той момент, коли пізнавав знання невідомо звідки і міг відважно прийняти рішення. Так само, через дію Святого Духа, ми, чинячи чимало гріхів, йдемо до Сповіді і відчуваємо, як у Бозі приходить прощення. У християнському аспекті, людина повинна дякувати Богові не тільки за усе земне, що Він дає, але й і за щось більше. Бо вона покликана жити у вічному житті, яке нас не чекає десь і колись. Вічне життя вже розпочинається через життя у Бозі і діткнення до Святого Духа. Воно є реальним уже тепер. Тому Зіслання Святого Духа – це момент, коли людина починає жити у близькості із Богом.

- Понеділок після Зіслання є, власне, днем Святого Духа. Переконана, ця особа Божа є найбільш загадковою і складною для людського сприйняття. Яке його значення у християнському житті?

- Завжди у Христовій Церкві у дні після великих свят вшановують осіб, які були найбільш дотичним до них. Наприклад, після Різдва ГНІХ, святкували Собор Пресвятої Богородиці, після Богоявлення – святкують пам’ять Святого Йоана Хрестителя.

Знаємо, що Бог є у трьох особах. І коли ми говоримо, про котрусь із цих Божих осіб, то усі інші присутні також у повноті. У Старому Заповіті були присутні Божі особи Отця і Духа Святого. У Новому – описується час, коли жив Ісус Христос на землі, тобто Бог-Син.

Дух Святий надихає силою, яка дає буття усьому людству. Так, ми є певні щодо свого життя, але свідомі, що фундатором усього цього є Дух Святий. Людина живе і саме Дух дає їй життя. Після Зіслання, Дух Святий провадить людство далі. Реально ми би могли доторкнутися тілесно до Ісуса, бо Він був фізично присутній на землі. На іконах заборонялося зображати Бога-Отця. Проте, Його часто зображають у вигляді старця, тому можемо його споглядати дещо образно. Духа Святого зображають у вигляді голуба. Пізнання Бога приходить через особливі стосунки із Ним: через особисту молитву, Святі Тайни. Саме тоді приходить особисте пізнання Його. Іншого шляху не існує.

- В Україні цими днями традиційно святкуватимуть Зелені свята. Усі храми та оселі прикрашають у запашну зелень. На ваш погляд, що символізує така зелень?

- Як бачимо, це ще старозавітня традиція. Вибраний народ з нагоди цього дня вдячності Богові за урожай прикрашав свої помешкання зеленню. У Новому Заповіті це свято набуває глибшого аспекту. Зелень – це те, що росте і живе. Дух Святий – той, який дає буття усьому. Для нас зелень символізує життя в Бозі. Бо, коли ми чинимо гріх, то відчуваємо, як помираємо. А коли йдемо до сповіді, то доторкаємося до Бога-Духа Святого і оживаємо. Зелень – символ Божого життя.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

30.05.2015р. Б. / «ЄС може існувати без України, але Європа не може, бо буде неповна», - Блаженніший Святослав

«Українці прагнуть посісти в Європі чільне місце як християнський народ», - сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у інтерв’ю польському виданню «В мережі». «Україна усвідомлює сьогодні свою європейську ідентичність, своє місце в сім'ї європейських народів», – зазначив він.

«Коли ми говоримо про європейську свідомість України, то маємо на увазі передусім певні внутрішні процеси, що відбуваються в нашій країні, – наголосив Предстоятель УГКЦ. – Адже іскрою, яка викликала Революцію гідності, було рішення президента Януковича не підписувати угоду про Асоціацію з Європейським Союзом».

Сьогодні, за словами Глави УГКЦ, Україна бореться за свою європейську ідентичність, за незалежність, за право бути собою. У цьому контексті розглядається й питання можливого входження в майбутньому до Європейського Союзу.

Багато іноземців, що відвідують Україну, відзначають, що люди в нас готові віддавати життя за ті справжні європейські цінності, за які самі європейці вже не хочуть сьогодні воювати й навіть забувають про них. Ми переконані, зазначив Блаженніший Святослав, що християнська Україна «може стати певним викликом для пробудження секуляризованої Європи». «Україна відкидає фальшиві цінності у вигляді гендерної ідеології, хоч це могло б бути перешкодою для приєднання до Європейського Союзу. «Але Євросоюз – це ще не Європа, – зауважив Предстоятель УГКЦ. – ЄС може існувати без України, але Європа не може існувати без України, бо буде неповна».

Блаженніший Святослав підкреслив, що УГКЦ «завжди була Церквою свого народу і завжди була зі своїм народом». «У час, коли наша Вітчизна є об'єктом агресії з боку військ сусідньої держави, – сказав він, – коли точиться війна і щоденно гинуть українські солдати та цивільне населення, ясна річ, ми зі своїм народом. Греко-Католицька Церква завжди була для нашого народу вчителькою, хранителькою, провідником і голосом правди. Тож коли ми стали жертвою несправедливої агресії, то мусимо про це відверто, щиро й голосно говорити, звертаючись особливо до міжнародної громадської думки».

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

29.05.2015р. Б. / Військові капелани взяли участь у реабілітації воїнів АТО за програмою "ПОВЕРНЕННЯ ДО ЖИТТЯ"

З 18 по 28 травня 2015 року, військові капелани Львівської архиєпархії УГКЦ: о. Андрій Хомишин та о. Юрій Цюпка взяли участь у реабілітації воїнів АТО за програмою «ПОВЕРНЕННЯ ДО ЖИТТЯ» («BACK TO LIFE»), яка проводилась на базі Західного реабілітаційно-спортивного центру (с. Яворів, Турківського р-н, Львівської обл.).

Програма була спрямована на реабілітацію воїнів, які постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції на сході України, та повернення їх до активного життя у суспільстві засобами фізичної культури та спорту. Протягом перебування в реабілітаційному-спортивному центрі близько 15-ти військовослужбовців АТО, з різних куточків України та з різними ступенями важкості поранень, проходили різного роду фізичні тренування, психологічні тренінги, мали цікаве дозвілля, насичене походами в гори, волонтерські роботи, які позитивно вплинули на подальший стан захисників Батьківщини.

У свою чергу отці-капелани дбали про духовну підтримку бійців АТО. Разом із українськими військовими душпастирі спільно молились, відвідували парафіяльний храм, провадили духовні бесіди із воїнами. Протягом двох тижнів кожен присутній на реабілітації військовослужбовець мав змогу приватно поспілкуватись із священиками, отримати відповіді на поставлені питання. 

Більше цікавої інформації про програму дивитись тут.

Джерела:  http://kapelanstvo.info

Воїни Христа Царя

28.05.2015р. Б. / Гошівський монастир прийме на реабілітацію бійців АТО

Українська Греко-Католицька Церква планує провести духовну реабілітацію учасників Антитерористичної операції (АТО) у Гошівському монастирі, що на Івано-Франківщині. Про це розповів о. Ярослав Рохман, капелан Івано-Франківського госпісу.

«Комісія душпастирства і охорони здоров’я УГКЦ організовує з 1 по 5 липня ц. р. духовно-психологічне розвантаження для учасників АТО у Гошеві, в монастирі сестер Пресвятої Родини», — повідомив він. До проведення реабілітації залучать і медичних працівників, зокрема масажистів, а також тренерів із фізкультури. Капелан уточнив, що участь у цьому заході зможе взяти максимум 30 учасників АТО.

Джерела:   http://kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

27.05.2015р. Б. / У Львові відбувся подячний благодійний форум для волонтерів і добродіїв

У неділю, 24 травня 2015 року,  відбувся подячний благодійний форум для волонтерів, які допомагають військовим та потерпілим в зоні АТО, а також постраждалим під час акцій протесту на Майдані в Києві.

Форум розпочався з подячного молебеня до Пресвятої Богородиці в  Архикатедральному соборі Св. Юрія, за участі Преосвященного владики Венедикта, єпископа-помічника Львівскьої Архиєпархії. У Митрополичих садах Святоюрської гори відбулося продовження заходу, де найактивнішим волонтерам та організаціям вручили подяку за активну та тверду громадянську позицію у становленні та розвитку Української держави.

Ще століття тому Андрей Шептицький закликав усіх: «Як будемо разом триматися, то в кожнім ділі будемо сильніші. А противно, коли поділимося, ослабіємо, і до нічого не дійдемо». Слова митрополита Андрея залишають актуальними, адже у єдності – наша сила!

о. Тарас Милян, керівник БО «Фундація Духовного Відродження» УГКЦ висловив щиру вдячність близько 250 волонтерам за єдність, жертовність та відданість спільній справі. «Нехай Господь провадить Вас вірними дорогами, дарує мудрість у прийнятті рішень та благословляє усі починання».

Організатори подячного благодійного форуму – БО «Фундація Духовного Відродження» Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Джерело:   прес-служба Львівської архиєпархії

26.05.2015р. Б. / Папа: багатство, яким не діляться, породжує корупцію

Коли хтось має багатства, то повинен намагатися чинити так, щоб вони служили спільному добру. Якщо ж надмір дібр переживати по-егоїстичному, це спричиняється до смутку, втрати надії та породжує «корупцію всіх видів». Таке ствердження пролунало з уст Святішого Отця під час ранкової проповіді в каплиці «Дому святої Марти» у понеділок, 25 травня 2015 р., а спонукою для цього стала євангельська розповідь про юнака, який задля багатства відмовився від слідування за Ісусом.

Багатий юнак запитує Учителя, як увійти в Небесне Царство. Коли на повчання Ісуса про необхідність дотримуватися заповідей він відповів, що виконує їх змалку, Христос каже, що не вистачає лише одного: «Піди, продай свій маєток, роздай бідним і йди за мною». Ентузіазм хлопчини відразу зник і він відійшов засмученим.

«Прив’язаність до багатства, – зауважив Святіший Отець, – дає початок усякій формі корупції, повсюди: особистій корупції, діловій, чи навіть такій малій, як от обважування на 50 грам, корупції політичній чи освітній... Чому? Тому що той, хто живе прив’язаністю до своєї могутності, своїх багатств, то уявляє, що вже перебуває у раю. Такі люди є замкненими, у них відсутні горизонти, вони не мають надії. Адже наприкінці муситимуть залишити все...».

За словами Папи, «життя без горизонтів є безплідним», а «життя без надії – сумним». До цього призводить прив’язання до багатств. «Кажу прив’язання, – пояснив він, – бо не маю на увазі добре адміністрування дібр для спільного добра, для добра усіх. Адже якщо Господь посилає їх комусь, то для того, щоби вона вживала їх для спільного добра, а не лише для себе самої, не для того, щоб вона ховала їх у своєму серці, яке від цього робиться корумпованим і сумним».

Позбавлені великодушності багатства, як зауважив далі проповідник, «спонукають нас вірити, що ми є могутніми, як Сам Господь Бог». А Ісус в Євангелії вказує нам на правильний спосіб переживати достатність в благах. «Перше блаженство – блаженні вбогі духом – тобто, скинути із себе прив’язаність та вчинити так, щоби дані Богом добра були для спільного блага. Це єдиний спосіб – підсумував Святіший Отець. – Розкрити долоню, відкрити серце, відкрити горизонти. Якщо маєш затиснену жменю, замкнене серце, як той чоловік, який справляв бенкети і розкішно вдягався, то маєш обмежений кругозір не зауважуєш інших, які мають якусь потребу, а тому скінчиш, як той чоловік – опинишся далеко від Бога».

Джерела:  Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

25.05.2015р. Б. / Любомир (Гузар) порекомендував українським підприємцям бути більш далекоглядними і шанувати гідність своїх працівників

«Не шукайте швидких і легких рішень. Думайте далеко, вивчайте кращі світові практики. Думайте, як провадити бізнес так, щоб не заробити на сьогодні- завтра, а щоб мати тривалі доходи і, по змозі, давати якомога більшій кількості людей можливість працювати гідно», – з таким закликом Блаженніший Любомир (Гураз), Архиєпископ-емерит УГКЦ, звернувся до підприємців у Львівській бізнес-школі УКУ.

Зустріч відбулася в рамках відзначення ювілейного року 150-ліття від народження митрополита Андрея Шептицького. «Пізнати, щоб наслідувати», – розпочав зустріч Блаженніший Любомир і додав, що важливо не просто знати про діяльність митрополита, а й наслідувати його.

24.05.2015р. Б. / Католицький священик став генерал-майором армії США

Отець Пол К. Херлі, католицький священик архиєпархії Бостона і давній військовий капелан армії США, в п’ятницю отримав звання генерал-майора і командира капеланів Армії Сполучених Штатів. Присягу прийняв генерал-лейтенант Г.Р. МакМастер у Форт Майєр.

Як інформує архиєпархія Військового служіння США, раніше о. Херлі служив командиром капеланів у XVIII Повітряно-десантному корпусі у Форті Бреґґ, Пн. Кароліна. Своє служіння військового капелана він проводив у Іраку та Афганістані, а також на численних державних завданнях. Отець є випускником Військової академії Вест-Пойнту, Нью-Йорк. Священичу формацію проходив у семінарії Св. Івана в Брайтоні, Массачусетс. Священичі свячення прийняв у 1995 році в архиєпархії Бостона, де служив парафіяльним священиком до того часу, поки не перейшов до активного служіння капелана батальйону 1-321 FA.

На посаді Командира капеланів Армії США о. Херлі замінив монс. Дональда Л. Разерфорда, який пішов на пенсію, відслуживши на цій посаді з липня 2011 року.

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.05.2015р. Б. / Бібліотека майбутнього UGCC-Kyiv

Київська Трьохсвятительська духовна семінарія бере участь у проекті Nescafe IdeaX. Підтримайте нашу семінарію! Проголосуйте – кожен голос є дуже важливим для нас!

ЯК ПРАВИЛЬНО ПРОГОЛОСУВАТИ?

1. Перейдіть за посиланням https://www.ideax-nescafe.com.ua/1381040

2. Натисніть кнопку "Голосувати".

3. Поставте пташку на "Я погоджуюся з ...".

4. Авторизуйтесь за допомогою Facebook чи Вконтакті.

5. Закрийте вікно, що з'явилося "Приєднуйся до нашої спільноти".

6. ЩЕ РАЗ НАТИСНІТЬ "ГОЛОСУВАТИ".

Дякуємо!

Спільнота КТДС

«Коли ми зростаємо, найбільший вплив
на нас справляють дві інституції:
церква, яка належить Богові, та
публічна бібліотека, яка належить нам…
Публічна бібліотека – величний урівнювач»

Кіт Річардс

Бібліотека є чи не найосновнішою частиною будь-якого навчального закладу, а особливо такого, який ще й виховує майбутніх священиків, провідників українського народу, зокрема в такі нелегкі часи. Мова йде про Київську Трьохсвятительську духовну семінарію Української Греко-Католицької Церкви, що розташована у селі Княжичі, неподалік самого Києва, і знаходиться лише на стадії будівництва. Розумію, наскільки важливо під час навчання вчасно отримати потрібні книги, та ще ж важливо є їх систематизувати, автоматизувати діяльність бібліотеки й створити електронний каталог.

Бібліотека має свої фонди книг, хоча ще потребує доповнення. Якщо я виграю гроші, я витрачу ці кошти на автоматизацію бібліотеки: покупку ліцензійної програми для каталогізації бібліотеки (ІРБІС 64 – 48000 грн), а також принтерів – принтера штрих-кодів, коди яких використовуватимуться для реєстрації книг, сканера штрих кодів, комп'ютера, зовнішнього жорсткий диска 8 ТБ для зберігання електронних книг.

Даний проект важливий тим, що має на меті підвищити рівень бібліотеки, зробити її доступною не тільки для студентів семінарії, але і для навчальних закладів Києва та області. Така бібліотека містила б рідкісну літературу не лише українською, а й мовою оригіналу, різної тематики, і релігійної зокрема.

Мабуть кожному захочеться відвідати цю Скарбницю Знань, котра розташована в затишній частині Княжич, біля соснового лісу, де повітря відрізняється своєю чистотою, та атмосфера – затишком.

Микола Лесюк

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.05.2015р. Б. / Екзарх Луцький освятив приміщення Карітасу у Дубно

21-го травня, в день Вознесіння Господнього, Владика Йосафат (Говера), Екзарх Луцький, освятив приміщення парафіяльного Благодійного фонду "Карітас-Дубно".

Фонд був заснований, з благословення Владики Йосафата, у 2013 році парафіяльною спільнотою Вознесіння Господнього (м. Дубно) та обласним БФ "Карітас Волинь". У своєму слові Владика Йосафат наголосив на важливості у служінні ближньому і що саме в цей період суспільство як ніколи потребує благодійної допомоги.

Також Владика побажав о. Роману Бобесюку, працівникам та парафіянам усіх ласк, щоб і надалі здійснювати жертовне служіння на славу Божу і для добра українського народу.

Інформаційна служба БФ "Карітас-Дубно"

Джерела:    Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

21.05.2015р. Б. / «В ім’я секуляризму!»: Європа без хрестів і християнських пам’ятників

Здається, французький суд не в змозі відхилити позов Національної федерації «Вільна думка». Останній успіх адміністративного суду міста Ренна, в Бретані, законно святкують під численні вітання преси з «новою перемогою» суду. Плоермель, привітне містечко цього регіону, вже дев'ять років на одній зі своїх площ надає притулок статуї Папи Івана Павла II. Звичайно, це не шедевр сучасного мистецтва, але це пам'ятник, який вшановує Папу, проголошеного святим.

Вчора вийшов наказ (на виконання якого є шість місяців), що треба знести пам’ятник. Причина проста: він суперечить закону 1905 року Про відділення Церкви від держави. Зокрема, за постановою суду, проблема полягає в арці над пам’ятником, точніше в тому, що хрест «занадто помітний». Це рішення не дуже відрізняється від роботи проплачених поліцейських-джихадистів халіфа Абу Бакр аль-Багдаді – взяти бульдозери і знести хрести.

Це останній приклад секуляризаційної кампанії, яка, здається, давно завоювала Францію. Це – ненормальна ситуація, яка вже тижнями продовжується різними подіями на грані гротеску. Минулої зими, в Ла-Рош-сюр-Йон, в Вандеї, причиною суперечки стали різдвяні ясла. Адміністративний суд Нанта наказав забрати з усіх громадських місць «релігійну символіку». Оскільки, ясла були в будинку муніципальної ради, їх мусіли забрати, згідно з цим наказом. Мешканці міста швидко мобілізувалися і вийшли з петиціями, протестами в пресі та ініціативою поставити шопку всюди, де це тільки можливо. Президент місцевої Генеральної ради, Філіп де Вільє, зазначив, що, на жаль, «в ім'я секуляризму, котрий стає все більш догматичним, скоро доведеться заборонити бити в дзвони в селах». В Італії, це вже  частково практикують. Проте не через якісь шляхетні причини, а тому, що дзвони заважають відпочивати декільком громадянам, які поклоняються богині Розуму.

Багато шуму здійняло також інше рішення – ще одна перемога Федерації «Вільна думка» – забрати статую Діви Марії з парку міста Публьє, у Верхній Савойї. Знову ж таки, пам'ятник «порушив закон відділення церкви від держави». Навіть мер-соціаліст, Гастон Лакруа не має на це пояснень: «Я не думав, що до такого дійде». Позивачі «Вільної Думки» заявили, що в цьому випадку потрібно визначити, чи католицька релігія відповідає цінностям Республіки. Добре ілюструють ситуацію у Франції плани Міністра освіти Вінсента Пійона, котрий обіцяв «замінити католицьку церкву Республіканською релігією», оскільки – само собою зрозуміло, – «ви ніколи не зможете побудувати вільну країну, у якій є католицька релігія». Навіть євреї виявилися на прицілі культу секуляризму: на місцевих виборах 22 березня минулого року рабина з Тулузи попросили зняти кипу, тому що всі повинні виглядати однаково, коли кидають бюлетень в урну.

Конференція французьких єпископів після довгої сплячки, нарешті, подала свій голос, після того, як майже виправдала блюзнірську писанину про Святе Серце в Парижі – «це не конкретний напад на релігію», сказав кардинал архиєпископ Парижа Монс. Андре Вен-Труа. Зокрема, трансальпійським єпископам не подобається законопроект (який має багатьох прихильників у залі парламенту), висунутий представницею радикальної партії. Вона пропонує заборонити вчителям дитячих садків згадувати ім’я Ісуса, Марії та будь-яких інших «богів», які можуть якимось чином порушити мирне зростання дитини. Президент Конференції єпископів, монс. Жорж Понтье, оскаржуючи таке рішення, написав у своєму комюніке, що це «новий напад, який прагне не тільки відсунути релігію від приватної сфери, але й змусити її поступово зникнути з усіх місць суспільного життя», який може закінчитись появою «суспільства без будь-якої релігійної основи».

Матео Матцуцці

Джерела:   http://www.lanuovabq.it

Воїни Христа Царя

20.05.2015р. Б. / Папа до єпископів: Будьте сміливими й не бійтеся викривати корупціонерів

Рішуче викривати корупцію, не бути абстрактними та пустослівними у душпастирських зверненнях, активно залучати до співпраці мирян, перебувати у єдності та згоді між собою, зі своїми священиками та з Папою. Такими й іншими побажаннями та закликами поділився Папа Франциск з італійським єпископатом, беручи у понеділок, 18 травня 2015 р., ввечері, участь у відкритті 68-ї Генеральної Асамблеї Італійської Єпископської Конференції, головною темою якої є імплементація Апостольського напоумлення «Радість Євангелія».

Щоби змогти виконати згадані завдання, як наголосив Святіший Отець, потрібно мати серце, яке б’ється у ритмі Христового серця, мати Його якості, такі як покора, співчуття, милосердя, конкретність та мудрість. Все це, за словами Єпископа Риму, означає мати «церковну чутливість», та, як добрі пастирі, «виходити до Божого люду, щоб захищати його від ідеологічних колонізацій, які намагаються позбавити його ідентичної та гідності».

«Мати ту церковну чутливість, – додав Папа, – яка включає також не боятися відкидати і поборювати поширену ментальність корупції, громадської чи приватної, якій вдалося безсоромно вчинити біднішими родини, пенсіонерів, чесних робітників, християнські спільноти, відкидаючи, немов непотріб, молодь, систематично позбавляючи їх надії на майбутнє, й, насамперед, відкидаючи за борт суспільства слабких і потребуючих».

Від єпископів Глава Католицької Церкви вимагає конкретності, вказуючи на те, що згадана «церковна чутливість» повинна також відображатися у способі опрацювання, написання й поширення церковних документів, в яких «не повинен переважати теоретично-доктринальний абстрактний аспект», так, немовби ці напрямні лінії не стосуються народу та країни, «але лише деяких вчених та спеціалістів». Слід, натомість, «докладати зусилля для того, щоб перекладати їх у конкретні та зрозумілі пропозиції».

Говорячи про «церковну чутливість» в контексті ролі мирян, Святіший Отець наголосив на тому, що вона є незамінною і слід її посилювати, щоб «миряни були готовими брати на себе відповідальність, що лежить в їхній компетенції». «Миряни, які мають автентичне християнське формування, – додав він, – не повинні би потребувати єпископа-начальника чи церковника-начальника, або ж якихось клерикальних ввідних даних, щоби брати на себе властиву відповідальність на всіх рівнях, від політичного до соціального, від економічного до законодавчого. Натомість, вони потребують єпископа-пастиря».

Аспектом, який «конкретно» виявляє присутність «церковної чутливості», за словами Папи, є колегіальність, тобто, спільність між єпископами, між дієцезіями, «багатими матеріально або в плані покликань» і тими, які зазнають труднощів, між центром та периферією, між єпископськими конференціями та Наступником святого Петра. «У багатьох частинах світу, – зауважив він, – поширилося послаблення колегіальності, як у визначенні душпастирських планів так і в розподілі програмних економічно-фінансових завдань».

Джерела:   радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

19.05.2015р. Б. / Владика Ярослав: Бог завжди готовий простити людині гріхи, однак ми часто маємо упередження і страх перед покаянням

Бог не має труднощів з тим, щоб прощати гріхи. Це ми, люди, маємо упередження й страх, навіяний злим духом, щоб каятися і прибігати з довірою до Господа. З такими словами звернувся до вірних 17 травня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича.

Під час проповіді архиєрей зазначив, що євангельська розповідь про оздоровлення сліпонародженого відкриває нам, з одного боку, невинне страждання людини, а з іншого, - силу Божої любові та милосердя. "Цей уривок є наочним зображенням пасхального таїнства: руху до Воскресіння через Хрест", - додав проповідник.

За словами, єпископа людина стає спроможною пережити благодатну зустріч з Воскреслим Христом тоді, коли зрікається самої себе, коли готова зірвати зв’язки з гріховним мисленням і способом життя. "Нам необхідно пам’ятати, що будь-які розв’язки, в яких пропонується набуття якоїсь вигоди, компромісу зі злом чи подвійної гри, не належать до логіки Євангелія і послідовників Христа, тому не приносить миру душі", - наголосив владика Ярослав.

Розповідь про сліпонародженого спонукає нас, християн, не боятись труднощів, навіть переслідувань, а відважно йти за Христом. Так людина стає свідком Божої правди. "Ісус залишається живим і діяльним, Боже слово промовляло і змінювало людські серця в усі віки, ту саму силу воно має і сьогодні: воно може зціляти недуги, давати прозріння та духовну силу для тих, хто вірує в Ісуса і визнає його Божим Сином", - сказав у підсумку проповідник.

Джерела:   прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Воїни Христа Царя

17.05.2015р. Б. / Американський соціолог: "Русскій мір" не має нічого спільного з християнством"

«Русскій мір» немає нічого спільного з християнством – таку думку висловив професор соціології Джорджтаунського університету (США) Хосе Казанова у своєму інтерв’ю інтернет виданню «dt.ua».

На думку вченого «Концепт "русскій мир" пов'язаний виключно з територіальними претензіями імперської системи», а не з християнськими ідеями.

Говорячи про втілення в життя ідей цього проекту професор Казанова зазначив, що «тепер ми бачимо, що відбувається, коли Московський патріархат стає єдиною офіційною легітимною організацією в Криму, Донецьку та Луганську. Мають проблеми кримські татари, греко-католики, протестанти і прихожани Київського патріархату. Тобто конфлікт не є релігійним, але релігія відіграє в ньому колосальну роль внаслідок того, що збіглися інтереси двох проектів — імперського державного проекту "Росія" і релігійно-канонічного від МП, який претендує на території так званого "русского мира"».

Американський науковець також відзначив релігій використовується Москвою для спроби легітимізувати свої імперіалістичні амбіції: «Кожна складова конфлікту шукає легітимації своїх дій. Наприклад, Путін каже: Крим російський, бо це сакральне місце — там був хрещений Володимир. Чи це справжня причина? Ні. Адже факт хрещення не пов'язаний ані з російським, ані з українським урядом. Крим російський, бо так хоче Російська імперія. Однак цим аргументом можна мобілізувати і церкву, і віруючих, зробивши конфлікт інтеррелігійним».

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.05.2015р. Б. / Політичне православ'я

Порівнювати "УПЦ митрополита Володимира" з "УПЦ митрополита Онуфрія" і легко, і безглуздо водночас.

Церква митрополита Володимира була складною структурою, в якій діяв принцип стримування і противаг. Будь-яка політика реалізовувалася за допомогою "малих кроків", інакше при такому непевному балансі не виходило ніяк. Митрополит Онуфрій більш прямий і простий. А його найближчі помічники — насамперед митрополит Антоній — судячи з усього, чи то не хочуть, чи то не здатні, чи то просто не мають потреби в якійсь самостійній політиці. Москва як джерело влади їх цілком улаштовує. Або цілком тримає в руках.

УПЦ, що втратила до кінця предстоятельства митрополита Володимира охвістя "МП", нині знову змушена повернути його у свою назву. Тепер уже — як ярлик. І хоч скільки б окремі панотці й навіть владики дратувалися на це "МП" — ми, мовляв, українська, а не московська церква, — воно чіпляється до "УПЦ" вперто, як вагон до паровоза. Точніше, навпаки — у ролі локомотива виступає МП. Тож пропозиція перейменувати УПЦ МП в РПЦ в Україні, що її вважають хто жартом, а хто провокацією, — всього лише вимога мовної логіки.

З початком війни в Донбасі розсіялися сумніви в тому, що УПЦ МП має своє місце в геополітичному проекті Кремля. Хоча насправді геополітичний проект Кремля — це ефірне створіння, яке зазнає краху і гине щоразу при зіткненні з реальністю. Та, на жаль, для реальності це теж не минає безслідно. Однією з жертв стала саме УПЦ МП, чия "розділеність у собі", що до певного часу відігравала позитивну роль, у воєнний час і в (не)вправних руках виявилася фатальною.

Усидіти на двох стільцях, напевно, можна — та тільки доти, доки вони не починають роз'їжджатися в різні боки. Порада визначитися, вибрати один зі стільців безглузда — УПЦ МП зберігає свою цінність для Москви саме в такому розкаряченому стані. І навіть якщо вона, зрештою, гримнеться об землю — у цьому теж будуть свої переваги. Для Білокам'яної, звісно, не для нас.

Митрополит Онуфрій виявився чи не найкращим вибором на місце предстоятеля в умовах воєнного часу. Знову ж таки для Москви. Людина, віддана ідеалам російського православ'я і патріархові Московському. Дисциплінований чернець — а отже, готовий, за потреби, терпіти страждання.

Він геть не переймається тим фактом, що "русское православие" вже зовсім не те, воно еволюціонувало у цивільну релігію російського народу і Росії, і місця Україні там зовсім не лишається. Як і Христу. Поки діяв проект християнського універсалізму чи навіть просто канонічних територій (православ'я ніколи не було сильним в універсалізмі) — можна було "зберігати вірність". Але тепер, на жаль, про жодне християнство, православ'я і вже навіть "русское" православ'я не йдеться. Тепер віра — "в царя и отечество", Великдень — 9 травня, божество — "Святая Русь", реліквія — прапор перемоги, георгіївські стрічечки — замість натільних хрестиків, а якщо вже почали освячувати храми на честь "полеглих при виконанні" працівників НКВД-МҐБ-КҐБ, очевидно, й відповідні канонізації не за горами. Який уже тут універсалізм?

Попри це, "справжній чернець" митрополит Київський, як і його найближчий помічник ще один "справжній чернець" — керуючий справами Київської митрополії митрополит Антоній, — із "чистим сумлінням" допомагають Московській патріархії реалізовувати свою частину гібридної війни. За твердженням патріарха Кіріла, війна в Україні — релігійна, супроводжується порушенням прав і стражданнями "канонічної церкви". Принаймні саме з такими скаргами їздив до Страсбурга митрополит Антоній — на "уніатів і розкольників", які, не виключено, усю цю кашу й заварили заради того, щоб витіснити канонічне православ'я з його канонічної території (пардон за тавтологію).

Треба сказати, дипломатичне відомство Московської патріархії працює не покладаючи рук. Те, що патріарх Кіріл нещодавно став доктором гоноріс кауза російської дипакадемії, — цілком заслужена нагорода. У тому, що стосується України і нашої війни, він зробив і робить не менше, ніж відомство Лаврова, скуте з одного боку Кремлем, а з іншого — всезагальною бридливістю. Керуючого справами Київської митрополії прийняли й прихильно вислухали в Страсбурзі, комісія Всесвітньої ради церков відвідала Україну і вибухнула вельми компліментарним для УПЦ МП комюніке. І, зрештою, — "стримана" позиція Ватикану й особисто папи Франциска. Усі ці видимі й іще безліч менш помітних успіхів МП і його "ОВЦС" можуть записати на свій рахунок. Поки дипломати й глави країн ЄС і США щосили обробляють російське керівництво, підрізуюуть крила санкціями, цінами на нафту і просто загальним "фе", Московський патріархат нічим і ніким не обмежений і веде боротьбу по своїх каналах. І він, на відміну від свого кремлівського патрона, залишається всюди "рукоподаваним". Наче для когось у світі досі ще секрет, яку роль при кремлівському дворі відіграють патріарх Московський і вся його рать.

Крім "страждань канонічних православних в Україні", Московська патріархія вибухнула ще одним проектом — надати УПЦ МП статус "головного об'єднувача" України. На тій підставі, що її приходи й віряни є на всій території України. Ця ідея спливла, до речі, і в доповіді Всесвітньої ради церков. Але головне навіть не те, що її підтримують релігійні організації у світі, а те, що цій ідеї не дають відсічі всередині країни. Швидше за все, через її сміховинність і навіть, певне, цинізм — на кшталт популярної казки про лиса, який найнявся пасти гусей. Принаймні за нинішнього керівництва Київської митрополії ця ідея тільки на експорт і годиться. Занадто вже відверту позицію в українсько-російському конфлікті обрало керівництво Київської митрополії.

Втім, УПЦ МП таки відіграє роль в об'єднанні. Просто не про внутрішнє об'єднання України йдеться. УПЦ МП — тепер як ніколи — гарант єдності України з "русским миром". Або, бери вище, "Святой Русью". Доктрина Третього Риму в'їлася під шкіру (або лягла приємним вантажем на банківські рахунки) керівництва УПЦ МП. Зберігати вірність Риму навіть усупереч волі намісника (адже Україна всього лише провінція у складі "Святой Руси") — ось специфічний героїзм митрополита Онуфрія. Його аскетична зовнішність, реноме "бездоганного ченця" дуже пасують образу "мученика за правду".

До речі, саме час запитати тих, хто ратував перед виборами митрополита Київського за "партію ченців і молитовників": ви задоволені результатами? Чи все вийшло як з протодияконом Кураєвим, який спочатку всіма засобами піарив "патріарха-менеджера", а потім "менеджери", що прийшли до влади, витіснили його в глибоку опозицію? Нічого не вдієш, як писав Марк Твен, "що може бути більш марним, ніж досвід?". Тим паче чужий.

Мучеництво, втім, спіткає зовсім не митрополита Київського. І не керуючого справами митрополії митрополита Антонія. І навіть не настоятеля "головного храму країни" архієпископа Іону, який змінив на цій "посаді" митрополита Павла. Учасники маленького епізоду з "невставанням" під час ушанування героїв у ВР, що вилилося у грандіозний скандал (журналістів, звісно, негайно звинуватили в "роздмухуванні" — та нам не звикати), нічим не ризикували. Не знаю, що би з ними було, якби вони встали й поплескали в долоні разом з усіма, — у Москві, треба думати, пильнують, і навіть дрібниці не пропустять. І в "роздмухуванні" ніхто не звинуватить — усім відомо, що саме через них, через дрібниці, й бувають найбільші неприємності.

Мучеництво, коли раптом і трапиться, то стане долею церкви "на місцях". Парафіяльні священики — ось кому варто напружитися. Втім, вони й так постійно напружені — раз у раз доводиться виправдовуватися, відмежовуватися, строчити в митрополію прохання, відкриті листи — у пресу, розпачливі пости — у Фейсбук. Панотцям — навіть тим, які не надто люблять Україну, — не може подобатися, що під ногами починає тліти трава. Насамперед тим, хто "не надто любить". Річ у тім, що який піп — така й парафія, тобто політичні уподобання панотця зазвичай поділяє його паства, і вони можуть десятиліттями жити спокійно в цих замкнених маленьких "клубах за інтересами". Та коли телевізор починає регулярно транслювати провокаційні дії священноначалія — тоді цей тендітний баланс може полетіти в тартарари.

Ніхто ж не бере до уваги, що УПЦ МП в інституціональному сенсі насправді майже не існує. Київська митрополія — сама по собі, єпархії — самі по собі, парафії — ще саміші. Не те щоб це сталося вчора. Відносна автономія єпархій — один із принципів взаємин у православній церкві. У тому разі, коли вона доповнюється "єдністю — у головному". Що для церкви головне — зрозуміло: Христос. Тобто в ідеалі саме Він. Але що робити, якщо керівництво церкви, у тому числі Московський патріарх особисто, постійно піддає це "головне" ревізії? Якщо "головним", з погляду керівництва церкви, виявляється то "Святая Русь", то якась неіснуюча "єдність", то Перемога називається Великоднем, а СРСР/Росія — "рятівником світу"? Що тепер "головне", з чим треба зберігати єдність у православній — у тому числі українській православній — церкві?

Це тепер питання зовсім не християнське і не церковне. Це питання політичне. Боротьба, яку митрополит Володимир свого часу вів з "політичним православ'ям", зараз видається майже донкіхотською. Оскільки вище керівництво Церкви-Матері зробило політику релігією і перепрофілювало церкву на служіння цивільному культу. На вибачення митрополитові Онуфрію можна сказати тільки одне: політизація православ'я розпочалася не в Києві. Київ тільки прийняв це як нові правила гри. І навряд чи стало б сил новому керівництву Київської митрополії відмовитися.

Усім "православним френдам", які наповнюють стрічки розпачливим лементом "не ототожнюйте митрополита Онуфрія з усією церквою", хочеться відповісти банальністю: кожен народ має таку владу, на яку заслуговує. Зважаючи на все, церкви як суспільного інституту це стосується вповні. І чому б раптом в українській церкві було якось інакше, ніж в українському суспільстві загалом? Утім, у церкві все навіть гірше — тут драматичний розрив між керівництвом церкви, її кліром і простими вірянами колосальний і давно культивований. Помісні собори в УПЦ МП не стали традицією — єдиний в історії УПЦ МП Помісний собор був скликаний іще митрополитом Володимиром. А митрополит Онуфрій на таке зухвальство нізащо не зважиться. По-перше, УПЦ МП тільки на словах "помісна церква". А по-друге, патріарх Кіріл уже давно вирішив, що скликання Помісних соборів і така інша "церковна демократія" — порочна практика.

У результаті, кожен сам по собі, і один Бог за всіх. На нього й залишається покладатися. Та ще на залишки здорового глузду й терпіння українців. Бо слова "релігійна війна" уже пролунали. Вони, звичайно, зовсім не відповідають дійсності — але чи мало казок стає дійсністю, якщо це комусь потрібно? Добре, нехай не повномасштабна релігійна війна — бодай її картинка, з якої пропаганда і дипломатія зроблять усе, що їм заманеться. Наразі в їхньому розпорядженні немає нічого, крім окремих парафій-"перебіжчиць". І хоч як працювали сідницями у ВР владики — президент зробив вигляд, що "не помітив" їхньої безтактності і продовжує запрошувати представників УПЦ МП на офіційні заходи наче нічого не сталося.

Українці до жаху терплячі й до відрази толерантні. Тому "для картинки" доводиться використовувати розбомблені церкви Донбасу. А це потрібного враження не справляє, бо "а ля гер, ком а ля гер", і розбомблений пологовий будинок чи школа все одно виглядають жахливіше.

Той факт, що серед тих, хто посіяв вітер і змусив нас пожинати бурю, значаться представники УПЦ МП — проповідники "русского мира" — ми пам'ятаємо і не забудемо ще дуже довго. Для виплат за цими рахунками колись настане час. А поки що — після всього сказаного і зробленого (а також НЕ сказаного і НЕ зробленого) — УПЦ МП варто подумати не про "роль об'єднувача країни", а про щось простіше. Про виживання, наприклад.

Катерина Щоткіна

Джерела:  http://gazeta.dt.ua

Воїни Христа Царя

15.05.2015р. Б. / Глава УГКЦ європейцям: «Інвестуючи в нову Україну – ви інвестуєте в наше і ваше краще майбутнє»

В Україну сьогодні можна й потрібно інвестувати. Про це 14 травня, сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, виступаючи на Міжнародній інвестиційній конференції «NEW UKRAINE 2015» у Києві.

«Коли ви інвестуватимете в безпеку України і в її здатність захищатися – то ви інвестуватимете у власну безпеку. Інвестуючи сьогодні не лише в економічний розвиток України, а й в освіту, в науку, культуру – інвестуватимете в найвищі зразки світової цивілізації. Інвестуючи в економіку України – інвестуватимете у своє багате майбутнє. Бо Україна є багатою державою, - державою розумних, духовно багатих людей. Ми сьогодні спраглі змін і перетворень. Інвестуючи в нову Україну – ви інвестуєте в наше і ваше краще майбутнє», – наголосив Предстоятель Церкви, звертаючись до європейських, західних інвесторів.

Блаженніший Святослав відзначив, що коли готувався до участі в Конференції «NEW UKRAINE 2015», то шукав відповідь на питання, що таке «нова Україна» і де сьогодні можна побачити обличчя «нової України». «Думаю, обличчям нової України є сьогодні ті хлопці, які віддають своє життя за Незалежну Україну. Обличчям цієї нової України є волонтери: гарні дівчата, мужні хлопці, які не сплять, не відпочивають, а дбають про те, щоб ця нова Україна утвердилася, постала. Народ своїм плечем починає підтримувати кволі суспільні інституції, які потребують реформ і оновлення. Господь Бог збудив у серці України бажання бути і жити по-новому», – сказав Глава Церкви.

За його словами, питання будь-яких фінансових, інвестиційних проектів є питанням довіри. «Можливо, ви нас запитаєте, кому сьогодні в Україні можна довіряти? Довіряйте українському народові, який виставляє такі високі рамки і до політиків, і до державних мужів, які, можливо, ним ще не відповідають, але цьому народові можна довіряти. Чи можна сьогодні інвестувати в Україну? Я б сказав, не тільки можна, а й потрібно. Переконаний, що там, де є добро, правда, чесність, там є Бог. А там, де Бог, там є перемога», – наголосив Блаженніший Святослав.

«Україна є і Україна буде. І вона здатна захистити і вибороти те, що почала Революцією гідності», – запевнив Глава Церкви учасників Конференції «NEW UKRAINE 2015».

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

14.05.2015р. Б. / «Недержавний пенсійний фонд «Покрова» забезпечує відкладені на старість кошти від інфляції», - о. Олекса Петрів

12 травня в Києві відбулася прес-конференція на тему «Пенсійна реформа. Запровадження накопичувальної системи. Перспективи та наслідки». Серед провідних експертів також доповідав о. Олекса Петрів, керівник Департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ в Україні, секретар Ради Недержавного пенсійного фонду «Покрова».

Як розповів священик, після того як на початку 90-х років люди почали звертатися до Церкви з питаннями про те, як дбати про своє майбутнє у старості, у 2003 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення вивчити питання пенсійного забезпечення і можливості участі Церкви в тих запитах, які лунали від вірних.

«Це питання вивчали п’ять років. І ось у 2008 році церковний провід прийняв рішення заснувати Недержавний пенсійний фонд «Покрова», - додав він. На це було багато причин. Насамперед  церковники намагалися посприяти тому, щоб люди мали певне матеріальне запевнення свого майбутнього на старості. Також Церква намагалася допомогти державі, бо кошти, які акумулюються на особистих рахунках кожного учасника цього пенсійного фонду, це й гроші, які працюють на економіку. «Це кошти, які допомагають ставати державі із ніг», - підкреслив він. Крім цього, участь людини в цьому недержавному пенсійному фонді має «страховий характер». Бо кошти, які людина накопичила на своєму рахунку, у випадку тяжкого захворювання і ризику для життя можна зняти і використати їх для того, щоб врятувати своє життя.

«Недержавний пенсійний фонд «Покрова» завдяки компанії із управління активами та адміністратору цього фонду на сьогодні повністю виконує вимоги, які перед ним ставилися. Фонд забезпечує відкладені на старість кошти від інфляції. Це означає, що прибуток Недержавного пенсійного фонду «Покрова» є таким, що покриває навіть цьогорічну високу інфляцію», - зазначив о. Олекса.

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

13.05.2015р. Б. / "Я вірю, що Україна буде багатою!.." - о. Сергій Швагла

"Що, діти, мене малюєте?" – каже, всміхаючись, сивий чоловік з молодечим блиском в очах. Він робить кумедне обличчя, дивлячись на великих зелених жаб, яких в цей час старанно розмальовують малюки.

Чоловік швидко оббігає свої "володіння", демонструючи кухню, аптеку, пральню з душовою, класи. В його кабінеті "вибачте, безпорядок: до табору готуємося". Було би не дивно, якби це відбувалося в якомусь закладі, в школі. Але все це – у величезному храмі. А наш герой – його священик.

Ця подиву гідна історія почалася 15 років тому, коли молодий греко-католицький священик Сергій Швагла був призначений на служіння до храму Воскресіння Христового при кінці вулиці Городоцької, що майже на межі Львова. Сьогодні парафія Воскресіння по факту являє як душпастирський, так і соціальний центр цього району й поблизьких передмість. Тут не лише сповідають і навчають віри, але й годують, виховують, допомагають, лікують… На зауваження, що "криза, мовляв, як же ви тепер?.." душпастир відповідає, сумно всміхнувшись: "Ну що ж, значить більше людей до нас прийде. А чим більше прийде, тим більше прийде й до церкви, до Бога…". Ця логіка стає вочевидь зрозумілою в той момент, коли ми зауважуємо у церкві чоловіка. Він, схоже, звично приходив до аптеки по безкоштовні ліки, а ось храмом йде дещо невпевнено. Доки не бачить розп’яття. І цей, "нецерковний" з виду чоловік починає гаряче молитися, що помітно навіть ззовні. Він не бачить ані нас, ані нікого довкола – тільки розп’яття.

"Дякувати Богу, вже наїлися"

Ключова ідея, з якою о. Сергій почав соціальну активність у парафії, була простою: "Як допомогти людям вижити у цьому світі?" Звісно, перш за все йому йшлося про малозабезпечених осіб серед власних парафіян, але не цурався священик й "інших" – будь-кого, кому би була потрібна хоча б елементарна підтримка. Проектів від початку було багато: були й проби, були й невдачі. Витримало іспит часом те, що існує до сьогодні.

Хоча це й не було очікувано, найбільш успішним і потрібним напрямком виявилася благодійна кухня. Спочатку о. Сергій гадав, що її відвідувачі – це звичайні ліниві до готування люди. Але коли вперше сів із ними за стіл, зрозумів, як жорстоко помилявся. Швидкість, з якою гості ковтали просту їжу, не залишала сумнівів, що голод – їхній буденний супутник. "На сьогодні, дякувати Богу, вони вже наїлися" – каже священик, розповідаючи про регулярні видачі першого й другого. Півтора літри їжі на день – це все, що багато з них має взагалі, до того ж треба ділиться з кимось вдома. Це якщо йдеться про осіб, які мають дім, і забирають їжу з собою. Бездомні та ті, хто не має нагоди десь з’їсти отримане, обідають прямо тут.

Проект підтримує Мальтійська служба допомоги, деяку соціальну підтримку відвідувачам кухні надає також Львівська міська рада. Колись благодійна кухня починалася зі Святвечора для бідних й самотніх. Тоді різдвяний затишок зібрав біля святкового столу близько 20 осіб. Їхня постава засвідчила, що ця справа на зараз вельми потрібна, тож обіди стали регулярними. Зараз кухню відвідує вже близько 60 людей. Деякі з них, до речі, на наших очах допомагали господиням (які теж доброчинці, бо куховарять тут за символічну винагороду) чистити овочі.

Звісно, не буває без прикрощів, коли якісь нові відвідувачі раптом заявляють щось на кшталт "ви нам повинні…". Не буває й без труднощів, коли приходять, наприклад, переселенці, і їм потрібно терпеливо пояснити, де і як отримати допомогу більш комплексно. Але священик дивиться на всю цю справу спокійно: якщо навіть "через кухню" хтось хоч раз увійшов до церкви, це вже не марно. А що, як десь тут він зустріне Бога?..

Щоби в кухні-їдальні був і хліб, і до хліба, парафіяни об’єднують свої зусилля; допомагають доброчинці з України, а на початку було багато і закордонних добродіїв. Збирають як кошти, так і продукти, для чого навіть функціонує "кошик допомоги": будь-хто з парафіян, йдучи до супермаркета, може мати в кишені свого роду візитку благодійної кухні, де перераховані її потреби. І це працює! Інколи біля храму зупиняється ціла машина, і хтось приносить величезні пакунки з продуктами. Окремі родини парафіян допомагають кухні постійно. До речі, о. Сергій зауважує, що подібним чином маленьку кухню, хоча би на 5-10 осіб, могла би організувати будь-яка розвинута парафія.

З відвідувачами благодійної кухні триває спілкування, при потребі й відкритості – духовні розмови, приготування до Таїнства Хрещення, сповіді та Святого Причастя… "Ми прагнемо притягнути своїх підопічних до Бога" – підкреслює священик. Вони приходять, мов біблійний Никодим, коли в церкві – нікого. Може тому, що серед гарно вбраних парафіян у неділю бідній людині буває не так і просто спілкуватися з Богом… Тим не менш, в будні вони заходять, моляться, говорять зі священиком. Якщо хочуть, звісно.

Парафія Воскресіння Христового має 70 працівників-мирян, троє з них працює в кухні. І це вельми тішить отця Сергія: всі ці особи також творять спільноту, разом моляться, маючи моральне задоволення з того, що можуть допомагати Церкві. Багато з них уважно зауважує потребуючих навколо себе й щиро запрошує: "А ходіть до нас обід!.." Така робота – завжди "не просто робота", без душі справи не зробиш. І о. Сергій щиро тішиться, що має не лише добрих священиків-сотрудників, але й щирих мирян коло себе. Як може, віддячує їм за працю, хоча, звісно, це перш за все – жертовне служіння.

Робити не для себе

Інший проект, благодійна аптека, існує завдяки доброчинцям з Італії, які створили щось на зразок медичного Карітасу. Вони збирають і розподіляють надлишок ліків у різні країни та організації. Ті, що призначені для України, о. Сергій регулярно привозить машиною до Львова. Вони розподіляються на місцевий шпиталь Шептицького, часом на інші медичні заклади. Велика частина йде на благодійну аптеку, де працює провізор. Основна умова жертводавців – щоби ліки не продавалися, це контролює сам священик.

Хоча в дорозі й на кордоні буває ціла купа проблем, але найбільшою винагородою всім причетним до справи стають сяючі очі хворих, яким легшає, особливо – важкохворих та їхніх родичів (якщо йдеться про паралізованих осіб, якими опікуються близькі). Двічі на тиждень хворих консультує лікар-волонтер, який жертовно і від щирого серця присвячується цій справі. Також до служіння залучений психолог, який приходить за потребою і говорить із людьми.

Соціальна пральня колись починалася як спільний великий благодійний проект парафії Воскресіння спільно з Мальтійською службою допомоги. Тепер вона використовується рідше, а потребуючих осіб просять мати з собою пральний порошок: все-таки спільнота, яка ще досі добудовує та оздоблює досить великий храм, не може забезпечити всіх і всім одразу. Поруч із пральнею – душова.

Але цей перелік соціальних ініціатив – тільки початок в грандіозних планах о. Сергія: стара комунальна котельня, яка взята в оренду на наступні 50 років, дозволить розпочати будівництво великого соціального центру і реалізувати те, що зараз просто немає, де розмістити: "банк продуктів", "банк одягу" (можна сказати, благодійні безкоштовні магазини) тощо. "Я вірю, що Україна буде багатою. І роблю це все не для себе, а щоби воно пережило мене…" – говорить священик, дивлячись кудись у вікно. Хтозна, може там він вже бачить майбутній соціальний центр?

Нам потрібне майбутнє

Проект дитячого центру розвитку "Добрий старт" розрахований на найменших відвідувачів. "Він розпочався тоді, коли постало питання майбутнього Церкви" – каже о. Сергій. А Церква має опікуватися людьми від народження і аж до смерті, а навіть і після того, оточуючи їх молитвою… "Дитяча програма" охоплює всі вікові категорії: від вагітних мам до підлітків на таборах, серед яких бувають і парафіяни, і непарафіяни, і юні вимушені переселенці.

Дошкільний центр "Добрий старт" має на меті виховання дітей на християнських засадах, щоби процес їхнього воцерковлення відбувався природно і цікаво. Все починалося від двох класів по 15 дітей, потім дітей стало 45… Сьогодні – 260. Це вже класи, які працюють у дві зміни. "Видно, щось добре робимо, коли такий розголос про нас іде" – всміхається отець. Та мінімальна компенсація, яку дають батьки за перебування дітей у центрі, також дозволяє назвати його соціальним проектом.

Програму "Добрий старт" отець Сергій запозичив із Польщі, пристосувавши її до українських реалій. Вона поєднує християнське виховання, катехизацію для малюків, а також загальне виховання, навчання та підготовку до школи. Буває, приходять батьки, які через дітей вперше в дорослому житті взагалі пізнають Церкву – "І то добре!", впевнений священик. Місія – через соціальну роботу відкрити людям Бога – виконується, і це головне. Педагоги, які забезпечують роботу центру, додатково вчилися в Польщі, що розширило й сформувало їхній світогляд як християн-фахівців.

Окрема сфера діяльності парафії Воскресіння Христового – це християнські табори для дітей та підлітків у Карпатах. В таборі завжди задіяний окремий священик та аніматори. Кожен рік має свою тему, а табір стоїть на трьох китах – це духовність, освіта й відпочинок. Особливий табір відбувся минулого року, коли серед 500 дітей, які тут відпочили протягом літа, знайшлися й юні переселенці та діти зі Сходу України. Його керівником був о. Андрій Березівський, один із сотрудників парафії. Він згадує цей табір як чудовий, хоча й непростий: малеча, переживши багато, не одразу відтанула навіть під гарячим сонечком та серед чудесної природи…

"Якщо невідомо, про що йдеться, то йдеться про гроші"

У випадку о. Сергія прислів’я спрацьовує на 100% буквально: він зізнається, що часом сам не знає, де на все беруться кошти. Не раз бувало так, що при пустій касі відчинялися двері – і входив доброчинець: "Хочу пожертвувати гроші на ваш соціальний центр". Отець зауважує, що багато благодійників приховує своє ім’я: це свідчення їхньої духовної зрілості. Головне, що їхні імена знає Господь, а ціла парафія на чолі зі своїми духовними провідниками завжди молиться за жертводавців.

Потребуючі, працівники, ініціативи… До того ж, катехити й парафіяльна катехитична школа. Все це – відповідальність за людей, кошти, час і нескінченні потреби. "Але ми всі є лише Божими руками, чи не так? Чому я маю переживати, як то є Божа справа?.." – немов сам себе питає священик. "Я – тільки Його слуга, господар – Він" – додає впевнено. "Я ще колись сказав Богу: якщо Ти даєш мені стільки фантазії, то давай діяти!" – і так є донині. Одночасно тут робиться іконостас, добудовується храм: "Боже, я ж не собі то роблю, а Тобі. Це Твій дім!" Отець Сергій каже, що коли би він покладався виключно на власні сили, а не передусім на Бога, то нічого би не зробив.

"Ми не існуємо лише для того, щоби жити добре. Колись ця церква жила в борг… Коли би я прийшов на все готове, тоді би, може, й переживав за гроші. А я прийшов, почавши з нуля. Треба просто робити – і кошти з’являться. Навпаки не виходить… Людина, як в приказці, тягнеться до Бога лише через тривогу. Видно, тому тривоги мусять бути. А раптом хтось із тих, кому ми нині допомагаємо, завтра стане мільйонером? Тоді вже я прийду за допомогою до нього… Це все не ми робимо, а Бог!" – підсумовує священик. А я, оглядаючись на повний людей храмовий комплекс, де повсюди дитячий сміх і смачно пахне гарячим обідом, не знаходжу причин йому не вірити.

Ірина Максименко

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

12.05.2015р. Б. / УПЦ МП також відсвяткувала річницю псевдореферендуму у Донецьку

Єпископ Новоазовський Варсонофій (Винниченко), вікарій Донецької єпархії УПЦ МП разом з бойовиками відсвяткував "день республіки" так званої "ДНР".

Голова інформаційного управління Київської патріархії Євстратій Зоря повідомив про це на своїй сторінці у Facebook.

Як у російському прислів'ї: "Спляшем и вашим и нашим..." — прокоментував він.

"Напевно таким особливим чином єпископ УПЦ МП протестував проти війни на Донбасі — стоячи на трибуні поряд з ватажками терористів і вітаючи їхнє святкування", — написав Євстратій Зоря.

Джерела:   Телеканал новин "24"

Воїни Христа Царя

11.05.2015р. Б. / Близько 1000 матерів відбули прощу до Зарваниці і просили в Бога миру для України

8-10 травня відбулася VIIІ піша проща руху "Матері в молитві" Тернопільсько-Зборівської архиєпархії до Марійського духовного центру Зарваниця. 54 кілометри маршруту Тернопіль-Городище-Ішків-Золотники-Зарваниця жінки пройшли за 2 дні, молячись за мир і спокій в Україні, щасливу долю своїх дітей.

У прощі взяли участь матері героїв Небесної Сотні, матері воїнів, що загинули під час АТО.

Паломництво очолив о. Василь Чамарник, який є довголітнім духівником руху. У перший день прощі отець очолив Божественну Літургію у храмі святого Пантелеймона Цілителя міста Тернополя (вул. Бережанська). Отець Василь благословив жінок на щасливу дорогу та окропив святою водою. Паломників під час зупинок гостинно приймали священики та парафіяни с. Яструбово, с. Ішків та с. Золотники, пригощали їх домашніми стравами та солодощами.

За словами о. Чамарника, під час прощі тривала безперервна молитва, багато матерів в дорозі долучалися до походу так, що вже перед Зарваницею піша колона налічувала близько 1000 прочан. Священик повідомив, що у прощі також взяли участь матері з Львівської, Волинської, Хмельницької областей та міста Києва.

У суботу, 9 травня, відбулася Архиєрейська Божественна Літургія у каплиці біля парафіяльної Церкви, яку очолив архиєпископ і митрополит Василій Семенюк. У промові архиєрей привітав матерів та подякував за їх готовність чинити жертву задля порятунку України. Владика подякував отцю-духівнику Василь Чамарнику та координатор руху у Тернопільсько-Зборівській архиєпархії Ользі Білик за організацію паломництва.

«Ця проща об’єднує нас матерів, що посвятно моляться за своїх дітей, - сказав архиєпископ. - Ми прийшли до Матері Божої та нашої Матері. Шукаємо у ній опори нашого материнського покликання, просимо Її щоб вона навчила нас бути справжніми матерями. Бачимо у Божій Матері взірець, як можна цілковито посвятитися місії бути матір’ю – саме це вона зробила з своїм життям, коли цілковито посвятила його своєму Сину. Пам’ятаймо, що материнство це посвята, що потребує нашої жертовності та щоденної праці».

«Сьогодні серед нас є особливі матері. Це матері героїв Небесної Сотні, матері воїнів, що склали своє молоде життя, щоб захистити Україну, щоб захистити усіх нас. Це матері, чиїх дітей смерть вирвала передчасно. Ми сьогодні тут, щоб розділити їхнє страждання, щоб полегшити їхнє горе нашим співчуттям, щоб молитися спільно з ними за їхніх дітей, бо молитва - це єдине, чого вони потребують. Ми сьогодні тут для того, щоб заохотити їх жити, незважаючи на глибину їхньої втрати. Ми молимося, щоб Господь повернув їм сенс життя, щоб загоїв їхню рану. Дорогі матері, вдивляйтеся у образ Марії. Навіть після Голготи, де вона на власні очі бачила муки і смерть свого Сина – Марія жила далі. Жила задля Євангелія свого Сина. Живіть заради жертви ваших дітей, бо ваше життя - це повсякденне свідчення цієї жертви. Візьміть за взірець Пресвяту Богородицю, щоб вона провадила вас на дорозі вашого материнського покликання».

Станом на сьогодні у Тернопільсько-Зборівській архиєпархії зареєстровано 253 спільноти «Матері в молитві» та близько 10000 матерів, які є активними учасницями руху.

Джерела:    прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії

Воїни Христа Царя

10.05.2015р. Б. / В Росії закрили "Вікно життя"

Відкрите 3 травня «Вікно життя» при католицькому благодійному центрі «Віфлеєм у В’ятці» закрили на четвертий день, повідомляє РИА «На Вятке».

Після перевірки прокуратурою Жовтневого району міста Кірова наглядове відомство зажадало припинити діяльність «вікна», в якому можна анонімно залишити новонароджену дитину. За інформацією прокуратури, виявляти дітей-сиріт та залишилися без піклування батьків можуть тільки органи опіки.

Раніше, як повідомляє Російська Служба Новин, Уповноважений з прав дитини в РФ Павло Астахов в ефірі РСН заявив, що існування бебі-боксів суперечить семи основним законам РФ у сфері захисту дітей, Конституції РФ, Конвенції ООН.

«Прокуратура Кіровської області провела перевірку законності встановлення ящика і зробила єдино можливий висновок — установка незаконна», — написав дитячий омбудсмен у своєму акаунті в Twitter.

У свою чергу настоятель католицької парафії о. Григорій Зволіньскій прокоментував для російської служби Ватиканського радіо ситуацію таким чином: «Не хочу ніякого конфлікту з державою. Якщо це не можливо, щоб «вікно» було при нашому католицькому центрі «Віфлеєм у В’ятці», то я готовий піти на поступки. Якщо воно буде при медичному закладі, то я готовий всю апаратуру принести і там підключити. Важливо, щоб таке вікно було в місті, в області».

Джерело:  Інститут родини та подружнього життя

09.05.2015р. Б. / Почаївська лавра: уподібнення секті Кремля (+VIDEO)

На Галичині, за 140 кілометрів від Львова, у чоловічому монастирі в Почаєві, який вважають православною "Меккою", відбуваються дивні речі. Тут продають проросійську літературу, закликають до ворожнечі з католиками та протестантами, а ще проклинають українських військових.

Почаївська лавра — тут зйомки сюжетів заборонені. За порядком стежать люди в хакі. Фотографувати можна тільки з "благословення" намісника Лаври.

У верхньому храмі журналісти Телеканалу новин "24" натрапили на оголошення. На ньому відкрито заявляють: "католикам, протестантам і нехрещеним тут не місце". І молитися за них монахи не збираються. Така відкрита агресія до співбратів у Христі, релігієзнавців наштовхує на сумний висновок — Православна церква Московського патріархату уподібнюється секті.

Поняття секти в нас не визначене чинним законодавством, але на сьогодні московська церква має всі ознаки такого сектантського діяння. Одна з ознак — оголошення себе єдино-істинними, а світ — ворожим до цієї істини, — розповідає релігієзнавець Олександр Саган.

У книжковій крамниці на території Лаври продають цікаву розмальовку для дітей. На сторінках розмальовки християнський подвиг: діток закликають пишатися своєю Батьківщиною — Росією і її доблесними вояками, а також провокують агресію і моралізують вбивство.

Психологи таку книжку називають технологіями впливу і маніпуляції. У Лаврі продавці коментувати — як книжка накладом у 5 тисяч штук і надрукована у Москві потрапила у Тернопільську область, відмовилися. Прес-секретар УПЦ МП єпископ Климент відскановану книжку аргументом для коментаря не вважає. І натякає — журналісти підкинули у монастир це видання.

В УПЦ МП вважають, що журналісти підкинули книгу. А ще у Почаєві ходять чутки, що тут проклинають український вояків АТО.

Джерела:   Телеканал новин "24"

Воїни Христа Царя