ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

четвер, 31 грудня 2015 р.

31.12.2015р. Б. / Усі Різдвяні свята на Донбасі ходитиме «Фронтовий вертеп» (VIDEO)

Колядники-волонтери планують виступити перед кількома тисячами українських військових. Усім роздадуть подарунки та ще й пригостять кутею.

Молоді люди - це студенти Івано-Франківської греко-католицької семінарії. Про це йдеться у репортажі ТСН.



понеділок, 28 грудня 2015 р.

28.12.2015р. Б. / Двері Божого милосердя відчинили в Херсоні

Владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський , відповідно до Булли «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя») Святішого Отця Папи Франциска своїм декретом від 26 грудня 2015 року визначив та поручив преподобному о. Макарію Леніву, ЧСВВ відкрити Двері Божого милосердя у храмі Святого Володимира Великого в Херсоні при монастирі Чину святого Василія Великого Одеського екзархату УГКЦ.

За дорученям Екзарха Одеського, у неділю, 27 грудня, у храмі Святого Володимира Великого при монастирі ЧСВВ м. Херсона був звершений Молебний чин з нагоди відкриття Ювілейного року Божого милосердя та відчинені Двері Божого милосердя. Богослужіння очолив протосинкел Одеського екзархату та настоятель храму парафії Святого Володимира Великого о. Макарій Ленів, ЧСВВ, у співслужінні декана Херсонського о. прот. Ігоря Макара, пароха храму Різдва Христового с. Чорнобаївка о. Богдана Демидася, а також о. Йоакима Ошуста, ЧСВВ, і о. Доротея Стиранця, ЧСВВ.

"Уперше  в історії Святіший Отець дозволив, щоб також у кожній помісній Церкві, згідно з рішенням єпархіального єпископа, у визначеному храмі своєї єпархії чи екзархату були відчинені також Ювілейні двері, які будуть вважатися такою ж самою Брамою милосердя, як і Ювілейні двері римських базилік. У відповідь на заклик Святішого Отця Франциска, Папи Римського, в Українській Греко-Католицькій Церкві, за рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, започатковано Надзвичайний ювілейний рік Божого милосердя. Кожний, хто сьогодні прийняв святі таїнства Покаяння та Євхаристії, отримує відпуст повний", - сказав на завершення Богослужіння о. Макарій. Відтак було звершено Святу Божественну Літургію та роздано всім присутнім ювілейні іконки.

За повідомленням прес-служби Херсонського деканату

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

неділя, 27 грудня 2015 р.

27.12.2015р. Б. / Чи прийшов святий Миколай на Донбас?

Ось і минуло свято великого християнського святого чудотворця Миколая. Багато ми вже читали і чули про святкування пам’яті святого в Києві, у Львові. І бачимо, що це свято стало вже мало не національним.

А що ж відбувалося 19 грудня у зоні бойових дій? Чи не завадила війна принести святому Миколаю подарунки на Донбас?

Донецьк: відкриття Дверей Божого милосердя

Як відомо, в Українській Греко-Католицькій Церкві, рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, у відповідь на заклик Святішого Отця Франциска, Папи Римського, започатковано Надзвичайний ювілейний рік Божого милосердя. Він триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року Божого. У визначених храмах по всій Україні проводять Молебний чин відкривання дверей.

Тож, храмове свято у парафії святого Миколая Чудотворця,настоятелем якої є о. Михайло Заверчук, ознаменувалося цієї подією. Крім усього, до дітей та дорослих завітав святий Миколай із подарунками.

Така ж знаменна подія (відкриття Дверей Божого милосердя) відбулася і в головному соборі Донецького екзархату – катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці. «Попри те, що місцеві парафіяни ще не цілком усвідомлюють саме значення Чину відкриття дверей Божого милосердя,  ми протягом цього Року Божого милосердя будемо старатися їм допомогти усвідомити це. Цей Рік повинен пройти достойно! Адже Бог проявляє милосердя до нас і хоче, щоб ми також його проявляли до  інших», - прокоментував о. Михайло, настоятель.

Маріуполь: діти-інваліди не залишилися поза увагою

А в Маріуполі святий Миколай завітав до парафії Преображення ГНІХ, адміністратором якої є о. Ростислав Спринюк. Цього року парафіяни- помічники святого, привітали дітей-інвалідів по селах. Тож діти-інваліди із сусідніх сіл, таких, як Мангуш, Ялта, Урзуф отримали подарунки. А загалом свято Миколая в місті значно популяризувалося.

Як розповідає о. Ростислав, тепер ставлення до цього свята не є, як до західноукраїнського,  а як загального християнського свята. «Важливо цього дня робити діла милосердя тим, хто цього найбільше потребує. Адже цим славився святий Миколай. Тож ми хотіли довести те, що в кожного, і в інвалідів також, повинне бути свято», - каже священик.

Краматорськ: фестиваль святого Миколая

А в Краматорську, що на Донеччині, уперше на обласному рівні з 30 листопада по 19 грудня 2015 року в загальноосвітніх навчальних закладах Донецької області проходив обласний фольклорно-етнографічний фестиваль «Ой, хто, хто Миколая любить…». Організатором фестивалю став Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти за підтримки Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації. У фестивалі взяли участь 13 дитячих фольклорних колективів, які підготували театралізовані вистави з елементами українських традиційних звичаїв та обрядів щодо відзначення свята святого Миколая. 

краматорськ
Учасники фольклорних вистав отримали подарунки від святого Миколая. Юні артисти отримали цукерки й побутові електроприлади, що надали організаторам фестивалю отець-декан Василь (Іванюк) та директор торгової мережі «ЕЛМА-Сервіс» Завгородній Едуард Вікторович. Крім цього, в саніторно-оздоровчому центрі соціальної реабілітації "Смарагдове містечко" відкрилася резиденція святого Миколая. А ще парафія  святого  пророка Іллі УГКЦ разом із військовими розвезли подарунки по притулках. «Фактично увесь наш Краматорський деканат був охоплений святим Миколаєм, - каже жартома о. Василь Іванюк. – Мушу зазначити, що в уяві місцевих жителів святий Миколай тепер став національним персонажем».

Дніпропетровськ: святий Миколай відвідав самотніх людей

дніпроКрім дитячого традиційного свята в парафії Покрову Пресвятої Богородиці, в якій душпастирює о. Василь Колодій,  прихожани профінансували продуктові пайки для старших парафіян. «Таких парафіян у нас є вісім і вони живуть самотньо у силу різних обставин», - пояснив священик. Також нещодавно у Дніпропетровську відкрили парафію святого Миколая, тож там відбувалися цього дня основні святкові дійства.

  «Найбільшим моїм здивуванням було те, що запалювали ялинку на міській площі Героїв Майдану за участю святого Миколая й ангелів. Це мене найбільше потішило. Це дійсно великий крок вперед!», - додав він.

Мелітополь: лист про мир до святого Миколая

У  парафії Різдва Пресвятої Богородиці, адміністратором якої є о. Петро Креніцький, відбулося святкове дійство. Тож подарунки від святого отримали близько сотні менших парафіян та близько 140 дітей-інвалідів та переселенців. А ще священику передали з мерії лист до Миколая від однієї дівчинки. Лист був глибоко патріотичного змісту. У ньому дівчинка благала святого не про подарунок, а про мир на українській землі. Тож маленьку запросили до храму, де на неї чекав вже святий Миколай із подарунком.

«Тепер свято святого Миколая в місті святкують мало, як не Великдень», - зауважив священик.

Запоріжжя: святий Миколай – не Дід Мороз

3e862dda-7ede-4724-8106-6f22b7f8ff8bУ дитячому центрі для біженців, що в Запоріжжі, відбулося свято для дітей, на яке завітав сам святий Миколай (диякон Юрій Дратак). Та, нажаль, виявилося, що не всі діти розуміють те, ким був святий. Більшість із них гадали, що до них завітав Дід Мороз. «Діти були не зовсім підготовлені, за містом вірші були переважно про «йолку і Діда Мороза». Та були й такі діти, які знали патріотичні вірші і навіть про святого», - розповів отець-диякон.

Приємною несподіванкою стало те, що серед біженців були  темношкірі діти, які українською розповіли патріотичні вірші. «Сподіваюся, що ці діти хоч тепер будуть мати уявлення про святого. Потім, я з батьками дітей поспілкувався, щоби вони долучилися до духовного виховання дітей», - додав він.


Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

субота, 26 грудня 2015 р.

26.12.2015р. Б. / Кримський архієпископ УПЦ-КП на заклик патріарха Болгарії: Де тоді були Ваші християнська любов, справедливість і співчуття?

Агресія проти Української Держави призвела до того, що православні віруючі в Україні вже не хочуть більше терпіти над собою владу Церкви, яка підтримує цю агресію й окупацію. Дивно, коли хтось може дорікати їм через подібну цілком логічну поведінку.

Патріоти України пропонують вам ознайомитись з листом архієпископа УПЦ КП Климента до патріарха Болгарської православної церкви, який він оприлюднив у своєму блозі на Крим.Реалії.

Святійшому патріарху Болгарської православної церкви Неофіту від архієпископа Сімферопольського і Кримського Української православної церкви Київського патріархату Климента.

Ваша Святосте! Здивований Вашим Зверненням до Президента України щодо порушення прав православних «канонічної» Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Водночас висловлюю стурбованість із приводу того, що Ви необґрунтовано й необ’єктивно даєте оцінки подіям у Незалежній державі – Україні, і тим самим створюється викривлена картина того, що відбувається в моїй Батьківщині. Сподіваюсь, що висловлені Вами думки мають своїм джерелом лише недостатні знання Вами реального стану справ в Україні.

Я належу до давнього болгарського роду Пейчевих, який із другої половини ХІХ століття оселився в Криму. Частина моєї родини була знищена в 30-х роках ХХ століття в радянських концтаборах Архангельської області. Інша частина була депортована з Криму за Урал 1944 року.

Тому, як належний до болгарського роду, вважаю за можливе спитати: чому Ви мовчали, коли в Криму захоплювали і знищували православні храми Кримської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 2014 року, коли викрадали й катували моїх парафіян Андрія Щекуна, Анатолія Ковальського, Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Олександра Костенка? Коли я благав і просив світове суспільство, ієрархів Православних Церков світу захистити віруючих Кримської Єпархії УПЦ КП – де тоді були Ваші християнська любов, справедливість і співчуття?

Сподіваюсь, що Ви добре знаєте історію власної Болгарської Православної Церкви, яка протягом 75 років після самостійного проголошення своєї Автокефалії й відділення від Матері Церкви Константинопольської вважалася «схизматичною». Згадайте той час: як тоді ставились ієрархи Болгарської Православної Церкви й керівництво Болгарської держави до заяв Константинопольської Патріархії щодо «захоплення болгарами храмів канонічної церкви»? Чи не вважали тоді й чи не вважають досі у БПЦ усі свої дії щодо проголошення Автокефалії правильними, а звинувачення у «схизмі» – безпідставними? Чому ж тоді Ви користуєтесь подвійною міркою: свої дії виправдовуєте, а такі самі дії українців – засуджуєте?
Агресія проти Української Держави призвела до того, що православні віруючі в Україні вже не хочуть більше терпіти над собою владу Церкви, яка підтримує цю агресію й окупацію. Тому українці сьогодні у все більшій кількості виявляють власну волю полишити підлеглість Московському Патріархату й бути віруючими Української Православної Церкви Київського Патріархату, що є їхнім законним правом.

У Конституції України (розділ ІІ стаття 35) сказано: Кожен має право на свободу світогляду й віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. В Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (частина ІІ стаття 8) сказано: Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межам релігійним центрам.

Ваша Святосте! Попри критичне ставлення до змісту Вашого листа, я відчуваю Ваше бажання сприяти церковному миру в Україні. Тому хочу повідомити Вам, що сьогодні православні віруючі Київського Патріархату в Криму, а їх, згідно досліджень Центру Разумкова, є 11% населення Криму, тобто близько 200 тисяч парафіян, потерпають від постійних гонінь.

Під загрозою знищення перебуває Кафедральний Собор Святих Володимира та Ольги в місті Сімферополі: частина його приміщень уже продана незаконно через аукціон. Тому прошу Вас звернутись до Президента Росії Володимира Путіна й Патріарха Московського Кирила щодо захисту віруючих Кримської Єпархії УПЦ КП від переслідувань та сприяти збереженню ними власного церковного майна.

Також прошу Вас виступити на захист моїх парафіян кримчан Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва, Андрія Чирнія, Олександра Костенка, які невинно засуджені за законами Росії тільки за те, що вони українці. Готовий за всіма фактами й подіями надати Вам належне роз’яснення та очікую Вашої відповіді.

З любов`ю у Христі, Климент.

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 25 грудня 2015 р.

25.12.2015р. Б. / Владика Венедикт зустрівся з салезіянською молоддю

«Ніхто не є здатним почути, лише той, хто був почутий; він сам стає готовий слухати», – сказав владика Венедикт на зустрічі з салезіянською молоддю у рамках підготовки до Світових Днів молоді 2016. 24 грудня у церкві Покрову Пресвятої Богородиці зібрались десятки хлопців й дівчат, щоби спільно продовжити свою духовну мандрівку-підготовку до Кракова.

Темою вечора були слова Євангелія «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк 11, 28). Провадив зустріч о. Анатолій Гецянин, СДБ. Разом з ним молодь пробувала глибше зрозуміти слова гімну СДМ-2016, а також і євангельське гасло, що було основним лейтмотивом цього вечора. Окрім духовних роздумів, молодь співала різні християнські пісні, а також дізналася про деякі причини, які пояснюють, чому ж варто слухати Слово Боже.

Атмосфера таких релігійних рефлексій, пісень і молитви спонукала до духовної тиші, в якій кожен міг заглибитись у себе, спробувати почути голос власного серця і послухати, що ж Господь до нього промовляє. Цього вечора усі присутні в храмі мали нагоду приступити до Сповіді.

На завершення молитовних чувань молодь молилася вервицю з розважаннями, а відтак до теми цього духовного вечора своє слово виголосив владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської архиєпархії.

«На перший погляд може виглядати, що людині слід мати якісь особливі здібності, щоб слухати. Однак святі, які часом здаються нам недосяжними, показують, що насправді можливо жити Богом і Словом Божим. Приклад святих є вічним.

В житті не просто знайти когось, хто буде завжди готовим нас чути, а Бог готовий нас вислухати. Чому Господь прощає? – Тому що любить, вірить, що ми можем змінитися. Він вірить в людину, тому знову і знову готовий нас почути.

Часто наші молитви розсіяні, неуважні. Але Бог нас слухає, для Нього ми завжди цінні. Ніхто не є здатним почути, лише той, хто був почутий; він сам стає готовий слухати.

Як кожен загляне у своє життя, чи побачить там випадки, коли Бог нас почув? – Кожен з нас був вислуханий Богом, але дуже часто і швидко ми про це забуваємо.

Кожен з нас є в праві написати свій досвід зустрічі з Богом. Апостоли досвідчили, пережили зустріч і написали Євангеліє. Ми не бачили Христа історично, але в нашому житті були моменти, коли ми досвідчували Його присутність. Ніяка подія в житті не є випадковою… Через усе промовляє Господь, Він хоче кожному з нас щось сказати.

Якщо Господь до нас щось промовив, значить ми здатні цим жити. Бог ніколи не дасть більше, ніж людина може витримати.

«По вірі вашій дасться вам…» – що бажаємо, те й стається… Тож, бажаймо слухати Бога, Він багато хоче сказати кожному з нас. Хай Господь дасть нам це велике бажання і тоді у нас буде радість життя. Ми всі хочемо бути щасливими, а Бог знає, що є правдивим щастям, і хоче нам це сказати, отож потрібне лише бажання, щоби Його почути», - сказав вл. Венедикт у своєму слові до молоді.

Пригадуємо, що такі зустрічі традиційно відбуваються один раз на місяць, зазвичай в останній четвер місяця у церкві Покрову Пресвятої Богородиці (Личаківська, 175) о 19 год. В них бере участь молодь з різних салезіянських осередків. «Дорога до Кракова» є своєрідною духовною мандрівкою-підготовкою до Світових Днів молоді, що влітку (26-31 липня 2016 року) відбуватимуться у Польщі.

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 24 грудня 2015 р.

24.12.2015р. Б. / Двері милосердя відкрили в БФ “Карітас Донецьк”

20 грудня  з благословення владики Степана, Екзарха Донецького УГКЦ, у БФ «Карітас Донецьк», що в Дніпропетровську, здійснили Чин відкриття дверей Божого милосердя, який очолив  о. Василь Пантелюк, директор БФ “Карітас Донецьк”. 

«Багато потребуючих людей та переселенців проходять через ці двері. Виконавши певні умови (Сповідь, Святе Причастя, діла милосердя) людина може одержати повний відпуст, - розповів о. Василь. - Таких центрів на Сході України є десять (БФ “Карфтас Запоріжжя”, БФ “Карітас Кривий Ріг», БФ “Карітас Мелітополь”, БФ “Карітас Краматорськ”, БФ “Карітас Маріуполь”, БФ “Карітас Дніпродзержинськ”, і три центри в Дніпропетровську. Через  ці центри одержали духовну та гуманітарну допомогу близько 80 тис. людей».

2

Джерело:   Прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

середа, 23 грудня 2015 р.

23.12.2015р. Б. / Як монахиня стала мамою для чужих дітей

Про дитячий будинок сімейного типу в селі Деменки Кобеляцького району Полтавської області нам розповів владика Василь (Тучапець), Екзарх Харківський. Доти не раз бувала в таких будинках – це, як правило, родина, що взяла на виховання дітей із притулку. А тут дитячим будинком сімейного типу опікуються монахині Згромадження Святого Вікентія. Вони ж заснували його й назвали «Милосердя».

«Заставляють умиватися і вставати на Службу Божу»

Деменки розташувалися за 20 кілометрів від районного центру Кобеляки і майже за 100 від Полтави. Типове українське село, де, як здається на перший погляд, життя зупинилося… Сірі будівлі, похилені паркани… Ще не знаємо, як виглядає дитячий будинок, але коли побачили, то одразу здогадалися: жовтогарячі стіни, ковані ворота, чисто й охайно…

Нас зустрічає сестра Магдалина – засновниця й головна опікунка дитбудинку. Нашвидкоруч накриває обід, бо має їхати по дітей до школи, щоб везти їх в Кобеляки до стоматолога. Андрійка ще й на футбол. Він грає в юнацькій команді «Лідер». Накладає в банки гречку з сардельками, бо після стоматолога не одразу зможуть поїсти… По дорозі сестра ще має захопити сусідку Ганну з мішками насіння соняшника, щоб відвезти її в Кобеляки – на олійний прес. Пані Ганна допомагає сестрам чим може, і монахині теж не залишаються осторонь її клопотів.

Їдемо до Кобеляків разом.

Сестра Магдалина і сестра Параскева опікуються шістьма дітьми. Одинадцятирічний Андрійко – єдиний хлопчик у цій родині. За рік, відколи тут живе, фізично й морально зміцнів…

– Тебе сестри змушують працювати дома? – цікавлюся, коли сідає до машини.
– Так, – каже, – умиватися, ліжко застеляти, у кімнаті прибирати, у неділю вранці вставати на Службу Божу…

Нас розібрав сміх.

Спершу сестра везе сонях на олію. Потім їдемо до стоматолога. Їй доводиться пізнавати всі сторони материнства. Восьмирічній Марічці болить зуб, вона плаче, капризує. Андрія показують стоматологу заодно.

Поки стоматолог оглядає хлопчика, сестра вирішує по місту інші питання: аптека, крамниця, сплата послуг… О 16.00 доставляє хлопця на футбол.

«Так захотів Бог»

Сестру Магдалину її підопічні кличуть «мамою». Зізнаюся, ніколи не чула, щоб монахиню так називали. Заняття дітьми і є її роботою. ЇЇ напарниця сестра Параскева працює в місцевому медпункті фельдшером, тому основні клопоти лягають на сестру Магдалину.

На запитання, чому сестра Магдалина обрала такий рід занять, відповідає: «Так захотів Бог!»

– Сюди нас запросив отець Андрій Буняк, який служив у селі (нині він у Кобеляках). Сказав, що побачив велику гарну будівлю, у якій, на його переконання, мають жити діти, і ними повинні опікуватися сестри. Ми довго молилися, працювали і реалізували це.

У Деменках сестра Магдалина вже сім років. Спершу було нелегко, адже людям намагалися насадити радянські шаблони про уніатів… Хто піде до уніатів, той одразу потрапить до пекла, казав на проповіді один місцевий батюшка…

Перед Деменками монахиня більш як два роки служила в Італії, мешкала в будинку на березі моря.

– Так, там гарно, але мені не дуже подобалося. Хотілося справжнього служіння – чогось такого, як тут.

Сестра з Марічкою та Андрієм повернулися додому пізно ввечері. Решта дітей чекали на свою маму дома…

Поки діти працювали над домашніми уроками, а сестри готували вечерю, ми з колегою встигли відвідати отця Василя Улішака – пароха в Деменках та навколишніх селах. Зараз він будує тут храм… Та поки храм будується Літургії відбуваються в капличці будинку «Милосердя». А ще поспілкувалися з дітьми. Усі вони – з неблагополучних родин. Але в будинку «Милосердя» все це «неблагополуччя», пов’язане з алкоголізмом батьків, відійшло на другий план, забулося…

Сестра просить когось із нас допомогти Андрійкові зробити історію, відгукнувся мій колега Роман – історик за освітою.

– Діти кличуть вас «мамою». Що для вас це означає? – цікавлюся в сестри Магдалини.

– Спочатку навіть не думала, що мені доведеться бути мамою... Коли починали цю справу, то Господь посилав нам добрих людей – спонсорів. Навіть не знаю, звідки ті благодійники бралися. Якийсь пан на ім’я Андрій щомісяця посилав нам по одній – три тисячі гривень… Багато допомагав владика Степан (Меньок). Якось приїхав до нас отець Петро Криницький і сказав мені: починайте молитися за дар материнства, бо тут будуть діти, і цей дар вам дуже буде потрібний… Коли приходимо в монастир, то відрікаємося від народження дітей. Наші три обіти – послух, убожество, чистота. Я почувалася монахинею, і ніколи не думала про материнство. Але послухала отця й почала молитися. Спершу гадала, що це не моє, що це не моє покликання. Та Господь розпорядився інакше й доручив мені це… Дивилася на Богородицю, як вона тримає Ісуса на руках, і просила, аби навчила мене бути доброю мамою. Спостерігала за мамами – як вони поводяться з дітьми… І коли до нас прийшла Оленка, то я вже була готова. Вона сама почала називати мене «мамою», хоча ніхто від неї того не вимагав. Але я вже була готова, і для моїх вух це було прийнятно. Не скажу, що я вже така ідеальна і цілковито заміняю їм матір…

Щодо чернечого покликання, то сестра відчула його ще 15 років.

– Чи не жалієте, що пішли цим шляхом, адже могли якось інакше служити Богові?
– Не жалію. Якщо я впевнена, що це Божа воля, то йтиму цією дорогою до кінця.
– Що відзначали для себе, коли спостерігали за мамами?
– Різні деталі… Той позитив, який вони випромінюють... Подобалося, як мама по телефону лагідно нагадує дитині, що вона має зробити: щоб не забула ліки прийняти, щоб не була голодна…

«Я сама вчуся з дітьми»

– Але ж не всі матері такі… Ваші діти щось пригадують із життя з батьками?

– Так, часом дещо розказують. Але більше я бачу те виховання як результат… Наприклад, мені довго доводилося пояснювати, що не можна йти з дому, нічого не пояснивши – куди і на скільки. Бо вони були звикли, що за ними ніхто не дивиться, і вони можуть робити, що завгодно.

– Що було найважче, коли почали виховувати дітей?

– Спершу Оленку важко було зранку підняти до школи. Вона ніяк не хотіла вставати, плакала… Я почувалася якимсь катом, коли доводилося піднімати дитину з ліжка… Потім я подумала, а може, я її неправильно буджу. І почала будити інакше. Казала ніжні слова: сонечко, вставай, дивися, уже день прийшов, а ти знаєш, що тебе сьогодні чекає… І знаєте, проблема з підніманням відпала. Адже діти люблять, коли до них лагідно говорити, хоча мені самій це було досить незвично… Нам дуже допомагала спільна молитва.

– Чи обов’язково маєте виховати дітей у греко-католицькому дусі?

– Ні, не обов’язково!.. Коли відповідна державна служба вирішувала, чи давати мені дітей, мене запитували, чи матимуть діти свободу релігійного вибору. Після 14-ти років дитина сама може обирати, ким вона хоче бути: православним, католиком, протестантом... Важливо, щоб була добрим вірянином. Усі наші діти ходять до церкви, крім Естер. Вона не визнає жодної церкви… Але до неї ми ставимося з розумінням, у неї зараз підлітковий вік, і вона бунтує проти всього, до того ж мала тяжке дитинство. Точніше, зовсім його не мала, бо мала пила, а Естер сама доглядала за меншими дітьми й вела господарство.

З Естер монахиням було дуже складно. Допомогла психолог пані Софія, яка кілька разів на тиждень займалася з дівчинкою.

– Усю злість, яку Естер мала на свою маму, вона перекладала на мене й на сестру Параскеву, а також на інших дітей, – розповідає сестра.

Піклуватися про шістьох дітей, одне з яких має ДЦП і кожне – психологічну травму від рідних батьків, – справа не з легких. Тому люди в селі допомагають сестрам як можуть. Учителі приходять робити з дітьми домашні уроки. Хтось допомагає з певними господарськими справами… І таким чином люди вважають, що належать до Греко-Католицької Церкви…

– Знаю, що вагомого результату від виховання поки що не побачу. Наша настоятелька каже, що виховання – така праця, результати якої побачиш років через десять. Хоча зміни, звісно, вже є.

Жодні з батьків за весь час, відколи державна служба забрала в них дітей, не приїхали хоча б побачитися з дитиною…

– Чого нового ви навчилися з дітьми? – запитую сестру.

– Багато нового. І ще вчуся… Мені Бог посилає всілякі сюрпризи. Постійно мушу шукати нові методи й підходи. Найважче побороти небажання, байдужість дитини до чогось, що обов’язково треба зробити… Важко спостерігати, що вони почуваються не такими, як усі інші діти. У школі і вчителі, й однокласники на них по-іншому дивляться…

– Чи вистачає вам коштів, які виділяє держава?

– Знаєте, останнім часом у притик. Я ж стараюся також щось відкласти кожній дитині на майбутнє, щоб як вийдуть з будинку, не були голі-босі.

«Я її чекаю, а вона не приходить»

Нам довелося заночувати в будинку «Милосердя». Я розділяю кімнату з восьмирічною Марічкою. Дівчинка розповідає мені казку про Колобка. Поступово переходить на розповідь про свій рідний дім і ту рідну маму.

– Ти б хотіла її побачити?
– Так, дуже-дуже. Я її чекаю, але вона не приходить.
– Вона пила горілку?
– Так, і коньяк, – щиро відповідає Марічка, і видно, що не розуміє, що саме через горілку і коньяк її не виховує рідна мама…

…Ми поверталися з Деменків, сповнені оптимізмом. У діток, що, по суті, залишилися без батьків, є надія. Також подумалося про місію Церкви. Якщо Церква хоче мати своїх вірних на цих теренах, то, напевне, треба рухатися саме таким шляхом, який обрали сестри Магдалина й Параскева.

Оксана Климончук
Фото Романа Малка

вівторок, 22 грудня 2015 р.

22.12.2015р. Б. / Християнська зустріч Нового Року – «У Новий 2016 з Ісусом Христом»

Катехитична комісія Львівської архиєпархії у співпраці із Львівською духовною семінарією Святого Духа запрошує молодь на християнську зустріч Нового Року. Ці щорічні Новорічні фестини відбуваються із благословення Високопреосвященного владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського.

Цьогорічна Новорічна зустріч буде проходити під назвою: «У Новий 2016 з Ісусом Христом»

Святкова програма зустрічі наступна:

22:30Євангелізаційна програма із гуртом «Куди Йдеш», Подячна молитва за прожитий рік
24:00 – Божественна Літургія, гостина, конкурси, забави.

Додамо, місцем проведення християнської зустрічі Нового Року є приміщення Львівської духовної семінарії Святого Духа у смт. Рудно (вул. Т. Шевченка, 188). Попередня реєстрація уже розпочата. 

За додатковою інформацією та реєстрацією звертайтеся за телефонами: 067 950 73 91 та 098 065 67 74 (п. Віра Ценглевич).

понеділок, 21 грудня 2015 р.

21.12.2015р. Б. / У Школі святої Софії діє Майстерня святого Миколая для дітей-сиріт

Упродовж дев’ятнадцяти років Молодіжне християнське товариство (МХТ) «Діти Христа» разом з іншими релігійними ГО та студентськими братствами організовують свято «Миколай дітям в інтернатах» в  сиротинцях. 

Як повідомив бр. Роман Московченко, керівник МХТ «Діти Христа», заплановано відвідати з дарунками від святого Миколая усі дитячі заклади-інтернати Львова та Львіської області. «Задля цього у нас діє так звана корпорація, на якій ми узгоджуємо дати виїздів окремої організації в сиротинець, щоб святий Миколай завітав до кожної дитини», – розповів бр. Роман

Попередньо діти в інтернатах пишуть свої листи до святого Миколая. Організації розповсюджують ці листи усім людям, котрі бажають стати помічниками святого Миколая і зробити іменний подарунок окремій дитині. Акція охоплює близько 4000 дітей-сиріт Львівської області.

Упродовж трьох років МХТ «Діти Христа» співпрацює з БО «Фонд розвитку шкільництва «Софія» та зі Школою святої Софії. З 2014 у приміщенні школи діє Майстерня святого Миколая, куди помічники святого приносять подарунки.  Відтак молодь з товариства «Діти Христа» розвозить їх в інтернати.

Минулого тижня «Діти Христа» відвідали м. Стрий, м. Великий Любінь, м. Старий Розділ, с. Юсиповичі (Дашавський р-н).

25-26 грудня заплановано поїздку у три інтернати м. Дрогобича та м. Борислав.

Майстерня святого Миколая приймає подарунки до 25 грудня 2015 р.

Поділімося теплом свого батьківського і материнського серця з тими, хто цього тепла так прагне.

неділя, 20 грудня 2015 р.

20.12.2015р. Б. / Великий подарунок від Святого Миколая отримали неповносправні діти з м. Долини

17 грудня 2015 р. Б. ієрей Юрій Прилепський – заступник голови Комісії у справах родини Івано-Франкіської Архиєпархії УГКЦ відвідав неповносправних дітей м. Долині.

Там, на запрошення п. Надії Дмитрівни Пелехан – директора центру для дітей-інвалідів, що діє завдяки Міжнародному благодійному фонду інвалідів "НАДІЯ Є", о. Юрій освятив ліфт, яким відтепер діти зможуть підніматись кожного дня до даного центру на другий поверх: "Сьогодні є освячений цей ліфт. Кожного дня Ви, піднімаючись на руках батьків, проходили ніби Хресну Дорогу. Як колись Ісус Христос отримав допомогу в несенні хреста в особі Симона Киринейця так сьогодні цей центр в особі жертводавців з Німеччини отримує допомогу у вигляді цього ліфта. Хресна дорога не завершена, але від сьогодні вона стає легшою", – сказав отець.

Участь в даному заході взяли п. Кремер Гольгер – представник посольста Німеччини в Україні, представники районної та міської влади, жертводавці та меценати, батьки та гості. Закінчилось дійством концертом, який для присутніх влаштували самі діти.

о. диякон Ярослав Ілюк

субота, 19 грудня 2015 р.

19.12.2015р. Б. / Капелани передали бійцям в реабілітаційний центр подарунки від святого Миколая

У четвер, 17 грудня 2015 року, працівники Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ бр. Юрій Балух та Тарас Лозовський відвідали військових у реабілітаційному центрі «Модричі», що біля Трускавця на Львівщині. Гості привезли для бійців РУВ подарунки до дня святого Миколая, які передала Організація Українських Жінок у Великобританії, а також солодощі від спільноти храму Зіслання Святого Духа (м.Львів, вул. Трильовського, 9а).

Окрім того, під час відвідин працівники Центру Військового Капеланства мали нагоду поспілкуватись з нашими оборонцями, а також з фахівцями, які працюють в цьому реабілітаційному центрі. Зокрема, реабілітологи розповіли детальніше про сам центр, його історію та допомогу, яку тут надають.

Військові капелани та самі бійці щиро дякують небайдужим добродійникам - помічникам святого Миколая за їхню турботу й допомогу

пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

18.12.2015р. Б. / Любомир Гузар: Якби ж люди замість заламування рук та нарікань взялися до роботи

З Архиєпископом-емеритом УГКЦ Блаженнішим Любомиром Гузаром розмовляємо про те, як українцям вистояти у тяжкі часи, де брати віру та сили, як послужити миру.

Традиційні передноворічні звернення та промови різних політиків до громадян останнім часом викликають у населення лише роздратування та іронію. Люди втомилися від брехні, нещирості та безкінечного політичного піару. Напередодні світлого Різдва Христового українцям хотілося б почути щирі слова від людини, якій вони довіряють, і яку вважають духовним авторитетом. Такою людиною, безперечно, визнано Блаженнішого Любомира Гузара.

Блаженніший не має зараз можливості багато спілкуватися і часто приймати відвідувачів, але й не відмовляє там, де потрібні його слова надії, розради і мудрості. У своїй резиденції він зустрів нас словами: «Чим можу послужити?». І це служіння не припиняється. Владика займається активною громадською діяльністю. Зокрема, бере участь в Ініціативній групі «1 грудня».

Група, як відомо, у листопаді оприлюднила «Слово про свободу та відповідальність», яким звертається до народу і влади з практичними настановами. Головною темою заклику Блаженніший Любомир позначив будування життя на підставі здорових духовних цінностей, відкиданні матеріалізму і мракобісся радянських часів.

Цієї та деяких інших тем ми й торкнулися у нашій бесіді з Владикою.

Українці вступають у новий рік в пригніченому настрої, розпачі та зневірі. Чи можете сказати їм щось обнадійливе?

Так, до мене доходить інформація, що народ пригноблений, зневірений. Прикро про це довідатися. Частково це можна зрозуміти. Але я думаю, що така зневіра не цілковито виправдана. За радянських часів партія та уряд настроїли людей так, що вони не мають нічого робити, нічим не перейматися, а тільки пасивно чекати, щоби одержати. І ця ментальність ще збереглася у суспільстві. 

Але пригадаймо: у 2013 році тодішній прем’єр-міністр Азаров і президент Віктор Федорович сказали, що Україна не готова до зближення з Європою – тобто, не готова до змін. Але народ сказав «ні» – і почався Майдан. Почалося від молоді, а далі дуже швидко прилучились і старші громадяни по всій країні. Всі казали: ми хочемо змін. Народ, який зміг те сказати, – це народ, в якому є певна поважна наснага. Хто-небудь цього не скаже. Це свідчить про те, що у нас таки є сила.

У чому ця сила?

Коли прийшла війна, ми не мали готової боєздатної армії. Але на цю агресію несподівано для наших сусідів і для нас самих таки піднялася армія. Сьогодні ми маємо військо, і вже щось собою представляємо. Напад на Україну сьогодні дуже ризикований для наших сусідів. В дуже короткому часі показалась здібність народу організуватися і підставити чоло небезпеці.

Ще один надзвичайний елемент – волонтерство. Не якась маленька групка, а громадяни – різні за віком, походженням, статками – по всій Україні почали діяти. Це доказує, що у нас є внутрішня сила. Але та сила не використана належним чином.

Якби ж люди замість заламування рук та нарікань взялися до роботи! Вони мають духовну силу. На це маємо докази – Майдан, волонтери, військо. То з неба не впало раптом, то вийшло з народу. Тільки треба працювати, а не чекати, що влада щось дасть чи закордон допоможе. Так, вони нам дуже помагають, але ми самі маємо дуже багато внутрішньої енергії, яку треба використати.

Нема причин, з яких громадяни по всій державі не могли б почати в міру своїх можливостей організувати своє життя своєю працею, ініціативою, відповідальністю один за одного. Ми можемо продовжувати, розвивати, будувати те, що почалося на Майдані.

Які саме дії потрібні для цього?

Немає загального рецепту. Кожний з нас, прокинувшись вранці, нехай запитає себе: що я сьогодні зроблю, щоби країна розвивалась? Увечері, вкладаючись до сну, нехай запитає: що я сьогодні зробив, щоб будувати нову Україну? Я не знаю, що кожний має конкретно робити, але я собі уявляю так: політик хай чесно послужить народові, вчитель – виховує нове покоління, віддане своїй ідентичності, господар – обробляє землю, щоб вона дала плід.

Нема обмежень. Нехай кожний робить те, до чого він в даний момент покликаний. Нехай найменше з того. Якби кожний в міру своїх сил і свого покликання щось робив, не було б причини заламувати руки, зневірюватися, плакати. Працювати треба. Будувати треба. Хотіти треба. А силу ми маємо.

Такі люди є, але для того, щоб рухати країну, у відсотковому співвідношенні їх дуже мало порівняно з пасивними громадянами.

 Я згідний, що ми ще замало стараємося. Мені здається, що всі церкви повинні проповідувати, заохочувати людей працювати, оминати того, що є шкідливим. От маємо приклади корупції. Корупція – це гріх, злочин. Ми повинні в наших церквах чути засуд корупції. Поборювати, відкидати її. Батьки повинні виховувати своїх дітей в тому дусі, вчителі повинні також в школах заохочувати і шукати добрих прикладів.

Багато людей зараз доведені до такого стану зубожіння, що змушені не жити – виживати. Чи можна чекати від них якихось дій?

Нам бракує старання допомагати один одному. Чи не було б добре заохочувати до того громадян?! Погляньте навколо себе: чи нема поряд людини, яка голодна? Якщо ви маєте хоча б маленьку владу, якщо ви – підприємець, вмієте щось організувати, ви можете допомогти.

Ми не сміємо бути байдужі до того, що діється з іншими людьми. В цьому нам потрібне пробудження. Ми ще замало робимо. І може замало нас підганяють. Це повинна робити церква, школа. Бажано, щоб і держава також заохочувала, підтримувала добрі здорові ініціативи. Щоби наші законодавці видумували не фантастичні, корисні для себе закони, але щоби заохочували загал один одному допомагати.

Багато людей самі собі не можуть дати ради з різних причин. Але я не бачу такої ситуації, де люди не могли б знайти розв’язки, якщо б почали думати про ближніх. Ті ж волонтери не будують своєї вигоди, як це роблять наші так звані олігархи-скоробагатьки. Схоже, вони не вчаться тому, що сидіння на грошах  щастя не принесе.

Владико, як протистояти страху, який штучно нагнітається і в Україні та в усьому світі?

Знову ж, відповідальні люди мають підтримувати дух народу. Церква, школа, держава повинні переконати, що нема потреби боятися. У страху, як то кажуть, великі очі. Але якщо ми працюємо і крок за кроком будуємо, то чого боятися! Тероризм, бандитизм, злочинність треба послідовно, різко поборювати. Не дати їм нагоди гуляти.

Наведу такий приклад: коли я жив у 70-х роках в Італії, в Римі з’явилися комуністичні «червоні бригади», спеціально підготовлені, які мали перш за все сіяти страх і захоплювати владу. Спершу народ злякався. Але в дуже короткому часі відкинув їх, не прийняв. І всі ті страшні озброєні бригади зникли. Це важливо – не дати себе застрашити. Може, в перший момент і прийде сумнів. Та згодом обов’язково спільними силами поборювати те, що може нас страшити.

Що найбільше служитиме миру:  мирні домовленості з тими, хто насправді не хоче миру, чи таки гідна відсіч загарбникам?

Мир можливий лише тоді, коли дві сторони цього бажають. Якщо одна сторона того не хоче, то зайве старатися, треба давати відсіч. Маємо приклад: довгими десятиліттями Франція і Німеччина воювали між собою. Згодом ті й ті зрозуміли, що то їх руйнує. Сьогодні вони приятелі. Вони зрозуміли, що війна їм нічого не дасть.

В нашій ситуації агресор і не хоче перестати ним бути. Ми можемо лише сказати: ми готові до миру, але як довго ви не хочете миру – ми будемо боронитись, давати відсіч. Не допустимо, щоб нам по голові ходили, як то кажуть.

Як бути, коли є ще й третя сторона, яка зацікавлена в заморожуванні цього конфлікту?

Ситуація дійсно складна. Зараз люди організовують рух проти смертоносної зброї. Це свого роду перший крок. Якщо вже не можемо жити у мирі, то хоча б не стараємося один одного знищити. Ми мусимо собі сказати: ми не хочемо продовжувати смертоносну війну. Маємо займати такі позиції, де кожен відстоїть те, що йому належить.

Українцям дуже болить і Голодомор, і розстріл Майдану, і війна. А тому зараз лунає багато закликів такого характеру: «Не забуваймо! Не пробачаймо!». Чи то правильно?

Це не шлях до розв’язки. Мусить бути бажання простити один одному, якщо обидві сторони завинили. Якщо одна завинила, то повинна вибачитись, а друга повинна це прийняти. Але не можна забувати. Щоб не повторити тих самих помилок. Хтоб не завинив, один мусить вибачитися, а другий – простити. Якщо ж продовжувати жити в ненависті, то будемо тільки сіяти зло на багато майбутніх років.

Є приклад Польщі та Німеччини. Гітлерівська Німеччина дуже багато лиха накоїла в Польщі. Після Вселенського собору в 60-х роках минулого століття єпископи Німеччини зібралися і задекларували: ми просимо поляків простити нашому народові те, що він робив у Польщі. І поляки на це згодилися. Польський народ, єпископат і духовенство прийняли ті вибачення. Тому сьогодні ці два народи живуть в мирі.

Коли дуже болить, простити важко. Чи вдасться нам коли-небудь зцілити цей біль?

Можливо. Так, це боляче і прикро – все те, що нам робили. Нема ради. Воно вже сталося, і назад не повернеш. Але можна простити. Як можна простити поодиноким людям – так само і народам.

Є приклад, коли наш єпископат у 2005 році прийняв акт примирення з Польщею. З обох сторін. Народ прийняв це. Однак мені здається, що ми ще замало зробили для того, щоби продовжувати цей процес.

Сьогодні ми маємо агресора – Росію. Нелегко буде їм простити, бо вони не хочуть сьогодні вибачатися. Вони себе сьогодні почувають цілковито правими, а нас називають жуликами, дурачками і таке інше. Проте я думаю, що при Божій помочі прийде час, коли здоровий елемент російського народу піднесе голос і скаже: досить того!

На жаль, сьогодні кремлівська група не наставлена на примирення. До них сьогодні говорить тільки один аргумент – сила. Санкції  їх там вдарили порядно, але ще, мабуть, не досить. З нашої сторони ми повинні бути відкриті на мир, на примирення. Треба бути готовими простити. Ми не сміємо плекати в собі почуття ненависті, небажання пробачати, помсту. З того нічого доброго бути не може.

Владико, чи можна провести аналогію між шляхом незалежності України і шляхом виходу народу Ізраїлю з єгипетського рабства?

Ми справді зараз в процесі переходу – переходу з радянської ментальності до ментальності чистої, правдивої та демократичної. Ізраїль так довго мандрував пустелею, тому що вони не довіряли Богові. Наш народ, Богу дякувати, молиться. Багато молитви. Дуже важливий елемент – мати довіру до Бога. Мусимо бути щиро переконані, що за Божої помочі розв’яжемо навіть трудніші проблеми.

Ізраїль мандрував 40 років, бо не вірив божим обіцянкам. За те мав кару – те покоління мусило вмерти. Аж коли прийшло нове покоління, яке повірило Богові, тоді вони дійшли до обіцяної землі. Для нас дуже важливо, щоби ми, не дай Боже, не зневірилися в помочі Всевишнього. Треба й далі щиро молитися, сповняти Божу волю, як належить. Тоді ми все подолаємо і зможемо дивитися в справді краще майбутнє.

На різдвяні свята ми знову побачимо по телевізору політиків, які хрестяться, моляться в храмах перед телекамерами. Ви вірите в їхню щирість?

Нехай люди запитуються: коли той політик почав ходити до церкви – минулого року, чи тиждень тому? Якщо він показується тільки тепер, то хіба то віруюча людина? Нічого. Пустота. Щирість людини, особливо тієї, яка повинна служити народу, полягає в тому, щоб робити це постійно, послідовно. Якщо вона раптово починає бути дуже активною, щось виборює і таким чином купує голоси – це злодійство. Таким людям не можна довіряти.

Різдвяні свята дуже люблять діти. Яку найважливішу думку Ви хотіли б донести до дитини?

Що Бог нас любить. Це від немовляти до гробу треба повторяти. Бог нас любить до такої міри, що прийшов до нас. Різдво – то не лише прикраси: ялинка, дарунки. Зміст Різдва: Бог нас любить, Він є з нами!

Владико, як у важкі часи відрізнити дари Божі від спокус?

По наслідках. Як кажуть у Святому письмі: здорова яблунька дасть здорові яблука. Нездорове буде мати нездорові плоди.

А чи можуть бути спокуси від Бога?

Бог не спокушає. Бог випробовує. Як добрий батько випробовує своїх дітей. Випробовує для того, щоб дати нам нагоду показати нашу любов.

Тоді як розрізнити спокусу від випробування?

Треба встановляти, що то дає, що з того походить. Якщо я починаю ненавидіти, робити кривду, то напевне то не від Бога. Якщо те, що зі мною відбувається, стає нагодою послужити, помогти, показати любов до ближнього, то – від Бога. 

НАТАЛІ МОРРІС

четвер, 17 грудня 2015 р.

17.12.2015р. Б. / Болгарська православна церква шантажує дестабілізацією ситуації в Україні

Від імені Болгарської православної церкви до президента України Петра Порошенка звернувся Синод Болгарської православної церкви з вимогою припинити порушувати права віруючих "У"ПЦ МП в Україні, в яких начебто відбирають храми та начебто планують відібрати Почаївську та Києво-Печерські лаври.

У випадку невиконання їхніх вимог єпископи Синоду Болгарської православної церкви погрожують дестабілізацією ситуації в Україні. Про це йдеться у зверненні Синоду Болгарської православної церкви, опублікованому на офіційному сайті Синоду Болгарської православної церкви – Болгарської патріархії.

Джерело:   Воїни Христа Царя

17.12.2015р. Б. / Суд заборонив діяльність Комуністичної партії України

Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов Міністерства юстиції України в повному обсязі, заборонивши діяльність Комуністичної партії України.

Окружний адмінсуд Києва завершив розгляд справи за позовом Мін'юсту до КПУ про заборону її діяльності. Про це йдеться в повідомленні на сайті суду.

Справа розглядалась за участю третьої особи – уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Як повідомляв УНІАН, 8 липня 2014 року Міністерство юстиції України та Укрдержреєстр звернулися до Окружного адмінсуду Києва з позовом про заборону на території країни діяльності Компартії України.

Як зазначалось у позові, "КПУ вчиняє дії, спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету й територіальної цілісності України; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної ворожнечі; посягання на права і свободи людини, а також представники КПУ систематично звертаються із закликами до створення воєнізованих формувань".

30 вересня 2015 р. Окружний адмінсуд Києва також за позовом Мін’юсту припинив діяльність Комуністичної партії України (оновленої) та Комуністичної партії робітників і селян.

середа, 16 грудня 2015 р.

16.12.2015р. Б. / Жодні наповнення бюджетів не варті того, аби повертатися до тих негативних наслідків, які були в Україні за часів легалізації азартних ігор

Жодні наповнення бюджетів не варті того, аби повертатися до тих негативних наслідків, які були в Україні за часів легалізації азартних ігор. Про це заявив керівник департаменту зовнішніх зв’язків Української греко-католицької Церкви о.Олекса Петрів.

Наша церква проти. Навіщо повертатися до того, що було, до тих негативів які були, коли ігровий бізнес був легальним. Ми бачимо наслідки, які до сих пір лишилися. Яка причина? Наповнення бюджету? Чи варто людськими життями чи долями наповнювати бюджет? Такі люди дуже часто звертаються до церкви, людей дуже важко відмовити від цього. Ніякі наповнення до бюджету не варті цього! Людей, залежних від ігор, можна вилікувати, проте це дуже важко”, - підкреслив о.Петрів.

За його словами, після заборони азартних ігор в Україні, люди звертаються набагато рідше за допомогою, аніж це було за часів, коли гральний бізнес був дозволений. Тож, за словами представника Греко-католицької церкви, наміри легалізувати азартні ігри є незрозумілими.

Нагадаємо, Міністерство фінансів розробило і оприлюднило законопроект, яким планується легалізувати гральний бізнес в Україні.

вівторок, 15 грудня 2015 р.

15.12.2015р. Б. / У гості до Святого Миколая завітали діти та молодь з обмеженими можливостями

Передноворічна пора – найкращий час для приємних сюрпризів. Цього року БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» подарував підопічним Центру дозвілля та соціальної адаптації для дітей та молоді з обмеженими можливостями чудову можливість побувати у гостях у святого Миколая. 8 грудня 2015 року 55 осіб, серед яких неповносправна молодь, їхні батьки, працівники Карітасу та волонтери,  відвідали «Маєток Святого Миколая» у с. Пістинь Косівського району.

Зустріч із святим Миколаєм – це особлива подія в житті кожної людини, особливо  для осіб з неповносправністю, які не перестають вірити у чудеса. Потрапивши у маєток, усі відразу поринули у казкову атмосферу, де здійснюються  усі мрії та сподівання. На подвір’ї маєтку побудовані дерев’яні  будиночки із казковими героям, у яких помічники святого Миколая, допомагають йому приготувати подарунки для усіх слухняних дітей.
Потім усі потрапили у будинок, де живе святий Миколай. Під час екскурсії гості познайомились із роботою пошти Чудотворця, куди надходять листи дітей з усієї України. Святий Миколай разом із своїми помічниками читає кожен лист і, для слухняних дітей, підбирає подарунки. Екскурсія продовжилася у музеї новорічно-різдвяної іграшки, де учасники побачили оригінальні ялинкові прикраси від давнини до сьогоднішніх днів. Торкаючись чарівних дзвоників, які прикрашали святково вбрану ялинку, всі охочі загадували бажання, не сумніваючись, що вони збудуться. А в сусідній кімнаті діти та молодь  із захопленням переглядали експозицію, присвячену Національному парку «Гуцульщина», де представлені  різновиди рослин і тварин Карпат. Побували також у робочому кабінеті та світлиці святого Миколая, в яких знаходяться безліч цікавих речей, які вражають своєю дивовижністю.

Прогулюючись казковою садибою, усі з нетерпінням чекали найголовнішого – зустрічі із її господарем - святим Миколаєм. Коли вона відбулася, радості і захвату молодих інвалідів не було меж. Кожен прагнув особисто поспілкуватися із Миколаєм, розказати вірш чи заспівати пісеньку, зробити фото напам’ять. В свою чергу, Миколай вручив кожному присутньому солодкий подарунок.

Для молоді із вадами розумового розвитку, ця поїздка має особливе значення, адже вони потрапили в саме серце Карпат, змогли помилуватися мальовничою природою, подихати чистим гірським повітрям, дізнатися багато нового. А найголовніше те, що в цей день здійснилася дитяча  мрія кожного з них – побувати у гостях у святого Миколая.  «Сьогодні, я побачила будинок святого Миколая, гарне велике подвір’я, де живуть казкові герої, бачила світлицю з мішками подарунків і кімнату з листами, які пишуть діти з усієї України. І навіть зустріла самого святого Миколая. Я дуже щаслива! – розповідає Василина Беч, підопічна Центру дозвілля та соціальної адаптації для  дітей та молоді з обмеженими можливостями.
Захід відбувся в рамках проекту «Денний центр для людей з обмеженими можливостями» (фінансова підтримка Карітас архиєпархії Відня (Австрія)

Повідомила Людмила Ковальчук

понеділок, 14 грудня 2015 р.

14.12.2015р. Б. / У Львові представили виставку «Коли святі усміхаються»

Унікальну експозицію народних ікон другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відкрили у Національному музеї ім. Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20). Її назва – «Коли святі усміхаються» – характеризує їх настрій, спосіб творення і значення для простих людей. Куратор виставки – Роман Зілінко.

Публіці показують мальовану богомазами на дошках хатню ікону, що побутувала на Буковині, Гуцульщині та Покутті від другої половини ХІХ століття до 1910-х років. Експоновані образи – з фондів Національного музею, музею «Шевченківський гай», духовної семінарії та приватних колекцій. Деякі з них, розповідають у музеї, перший директор Національного музею Іларіон Свєнціцький ще у 30-х роках минулого століття показував відвідувачам.

Задум створення проекту виник ще 5 років тому. Готували його – понад рік. Майже всі ікони до експонування реставрували.

Проект «Коли святі усміхаються» є першою спробою їх ширшого висвітлення та систематизації за хронологією, авторством та іконографією. Також на виставці представлено деякі технологічні особливості створення ликів. 

Організатори виставки переконані, що експозиція буде цікавою не лише для львів’ян, а й для гостей Львова – з інших областей України та з-за кордону, оскільки представляє оригінальні, насичені кольором та людськими емоціями зображення святих, створені непрофесійними майстрами.

Також на виставці передбачені передріздвяні акції, і це, зокрема, тематичні екскурсії про окремих святих, майстер-класи з малювання ікони на склі та дереві, різдвяні співи, дитячі свята.

Оглянути експозицію "Коли святі усміхаються" можна до кінця січня 2016 року.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Павла ПАЛАМАРЧУКА

неділя, 13 грудня 2015 р.

13.12.2015р. Б. / Папа: Богові не подобається суворість. Він хоче, щоб ми були засобами милосердя

У неділю, 13 грудня 2015 р., у день, коли в усіх куточках світу місцеві ієрархи відчиняють Святі Двері у своїх катедральних храмах, також і Святіший Отець Франциск, перед Святою Літургією, звершив Чин відкриття Святих Дверей в катедральному храмі римської дієцезії, тобто у папській базиліці Святого Івана на Латерано.

У своїй проповіді Єпископ Риму спершу зупинився над біблійним текстом з книги старозавітнього пророка Софонії, де звучить запрошення до радості, звернене до міста Єрусалиму. Проповідник наголосив, що це запрошення сьогодні скероване до Церкви та до кожного з нас зокрема, а причиною тієї радості є надія на майбутнє, адже Господь відкликав усякий засуд і вирішив оселитися між нами.

Папа зазначив, що ця третя неділя Адвенту скеровує наш погляд на Різдво Христове, до якого зближаємось. Ми не можемо піддаватись втомі, нам не дозволено сумувати, навіть, якщо існує багато причин для переживання і ми бачимо чимало насилля, що ранить людство нашого часу. Прихід Спасителя повинен наповнити наше серце радістю. Пророк Софонія підбадьорює нас, підкреслюючи, що Господь Бог завжди піклується Своїм народом, оберігає його. Всевишній дає нам зрозуміти, що, незважаючи на труднощі та насилля, Він царюватиме над Своїм народом та не залишить Своїх людей напризволяще. А від нас вимагається, щоб ми, у сумнівах чи перед обличчям страждань та насильства, ніколи не опускали рук.

Далі Глава Католицької Церкви зазначив, що святий апостол Павло ще сильніше повторює повчання пророка Софонії, кажучи: «Господь близько» (Фил. 4, 5). Саме тому, на переконання Святішого Отця, ми повинні завжди радіти та нашою привітністю давати усім свідчення Божої близькості та Його турботи про кожну людину.

«Ми відчинили Святі Двері, тут і в усіх катедрах світу. Також і цей простий жест є закликом до радості. Починається час великого прощення. Це – Ювілей Милосердя. Це момент, щоб наново відкрити для себе Божу присутність і Його батьківську ніжність. Богові не подобається суворість. Він є Батьком, є ніжним. Він усе робить з батьківською ніжністю», – мовив проповідник, додаючи, що ми, подібно, як слухачі Івана Христителя, запитуємо про те, що нам слід робити? На що Господній Предтеча відповів закликом до того, щоб чинити справедливо та зауважувати потреби і нужди наших ближніх.

«Перед Святими Дверима, через які ми покликані перейти, від нас вимагається бути засобами милосердя, свідомими того, що згідно із цим будемо суджені», – пригадав Папа Франциск, вказуючи на те, що кожний охрищений знає, що має перед собою велике завдання, адже віра у Христа Ісуса спонукає до того, щоб протягом усього життя бути милосердним, за прикладом Милосердного Небесного Отця.

«Нехай радість переходу через Святі Двері супроводжується заанґажуванням у прийняття та свідчення любові, яка перевищує справедливість і не має меж. І ми є відповідальними за цю любов, незважаючи на наші суперечності. Молімось за нас і за всі тих, які перейдуть через Двері Милосердя, щоб ми могли усвідомити і прийняти безмежну любов нашого Небесного Батька, Який відтворює, перемінює та оновляє життя», – закінчив проповідь Вселенський Архиєрей.

субота, 12 грудня 2015 р.

12.12.2015р. Б. / Іконописець-монахиня. У Калуші відкрили першу персональну виставку сестри Соломії (+VIDEO)

Кожен з нас в цьому житті робить для себе вибір. Сестра Соломія Крушинська зі Згромадження Сестер Мироносиць вибрала для себе монаше життя та посвяту Богові.

Цього тижня у Калуському музейно-виставковому центрі відкрилася перша персональна виставка художниці та іконописця сестри Соломії «Від серця Бога», інформують ”Вікна”.

Незважаючи на монаший чин, закінчила Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Здебільшого працює в галузі сакрального мистецтва.

Щоб вдосконалювати техніку іконопису, Соломія Крушинська вивчала техніку грецького іконопису в отця-студита Ореста Козака.

Сестра Соломія є автором багатьох ікон і картин на релігійну тематику. Її художні твори прикрашають храми та монастирі України і належать до приватних колекцій Риму, Івано-Франківська, Тернополя, Львова.

Для присутніх на виставці іконописець взялася прокоментувати одну зі своїх робіт.

В 1996 році Соломія Крушинська відчула покликання до монашого життя і вступила до Згромадження Сестер Мироносиць. Віднедавна виконує обов’язки генеральної настоятельки. Дар малювання у сестри проявився ще в шкільному віці, але більше розвинути його вдалося вже в монастирі та згодом навчаючись в інституті мистецтв. Виставка є своєрідним підсумком творчості останніх трьох років, які провела в монастирі в Богородчанах сестра Соломія.

Вихованці дитячого хору Калуської музичної школи під керівництвом Оксани Демків (концертмейстер Ольга Дума) вітали сестру Соломію виконанням пісні Лесі Горової “Батьківщина” та твору Філарета Колесси “Вечір”.

Відео "ВікнаТБ":


Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 11 грудня 2015 р.

11.12.2015р. Б. / Звернення Митрополита Володимира з нагоди благодійної акції «Різдвяна свічка» (+VIDEO)

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці! Дорогі брати і сестри у Христі!


Благодійний фонд «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» традиційно вже 13 рік поспіль проводить благодійну акцію «Різдвяна свічка». І цього року різдвяна свічка, виготовлена руками молоді з особливими потребами, знову прикрашатиме Вашу святкову Різдвяну вечерю. Кожна запалена різдвяна свічка - особистий внесок в опіку над потребуючими дітьми: сиротами, вимушено переселеними зі сходу України, дітьми, батьки яких захищають незалежність нашої Батьківщини.

Складаючи пожертви, ми засвідчуємо дітям свою увагу, а через нас – і Господню любов до них. Спільно ми покажемо дітям, що є хтось, хто ними цікавиться і про них піклується. Карітас заохочує усіх вірних УГКЦ до милосердя співчуття, жертовності.

Акція проводиться в рамках всеукраїнської акції «Різдвяна свічка», яку організовує Міжнародний благодійний фонд «Карітас України» і охоплює всі єпархії Української Греко-Католицької Церкви.

+ Володимир (ВІЙТИШИН),
Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський



11.12.2015р. Б. / Константинопольський Патріарх привітав Папу Римського з нагоди 50-річчя взаємного зняття анатем

7 грудня 2015 р. Константинопольський Патріарх Варфоломій надіслав вітання Папі Римському Франциску з нагоди 50-ї річниці історичного спільної заяви Папи Римського Павла VI і Патріарха Константинопольського Афінагора про взаємне зняття відлучень від Церкви, що призвели до Великого розколу 1054 р.

Кардинал Курт Кох, президент Папської ради сприяння християнській єдності, 7 грудня зустрівся з Папою Франциском. Нещодавно він повернувся з Туреччини після відвідування Константинопольської Патріархії на чолі ватиканської делегації, спрямованої до Патріарха Варфоломія для участі у святі св. апостола Андрія Первозванного, шанованого на Фанарі  як небесного покровителя Константинопольської Патріаршої катедри.

Кардинал Кох особисто передав повідомлення Патріарха Варфоломія Папі Франциску з нагоди 50-річчя взаємного зняття анатем. Глава Константинопольської Православної Церкви також надіслав Понтифіку символічний подарунок: свою фотографію разом з Папою Франциском, зроблену під час поїздки Понтифіка до Туреччини у минулому році.

четвер, 10 грудня 2015 р.

10.12.2015р. Б. / У дошкільному закладі Карітасу Львова виступили діти музичної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької

У дошкільний заклад БФ «Карітас-Львів УГКЦ» завітали нещодавно з культурною програмою діти із Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької. 

Юні виконавці декламували вірші, грали на піаніно, співали. Це перший виступ в дошкільному закладі проекту «Діти –дітям», який ініціювали викладачі відділу загального фортепіано школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької.

Вихованці дошкільного закладу Карітасу Львова зустріли юних талантів із захопленням, після кожного виступу активно аплодували, кричали «браво». Експромтом вони також показали і свої вміння – розповідали вірші, співали.

Як зазначила завідувач відділом загального фортепіано Оксана Гузій, мета культурно-мистецького проекту «Діти-дітям» полягає у популяризації дитячих талантів та більш широкому залученні юних талантів до Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької. «Ми шукаємо обдарованих дітей, які могли б розкрити у нас свої таланти», - наголосила Оксана Гузій. У проекті також залучені і старші викладачі відділу загального фортепіано – Олена Божко та Галина Даньковська.

Школа-інтернат ім. Соломії Крушельницької і надалі планує співпрацювати з Карітасом Львова, який відвідує чимало талановитих дітей і молоді. Зокрема, на звітний концерт до святого Миколая запрошені користувачі проекту «Мобільна робота з молоддю».

Джерело:   Прес-служба Львівської Архиєпархії