ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

неділю, 31 січня 2016 р.

31.01.2016р. Б. / На окупованій РФ частині Донбасу почалася нова кампанія проти УГКЦ – о.Ігор Яців (+VIDEO)

УГКЦ в Донецьку звинуватили у підривній діяльності, у зв’язках із ЦРУ.

У Донецьку місцеві мешканці пікетували греко-католицький храм Покрови пресвятої Богородиці. Учасники акції звинуватили представників церкви у діяльності, що підриває цілісність сепаратистських угруповань та підбурює до війни. Представники УГКЦ заперечують звинувачення, наполягаючи, що священики, які залишились працювати у місті, є аполітичними. Водночас, відзначають активізацію інформаційної кампанії, спрямованої проти греко-католицької церкви, частиною якої може бути і акція в Донецьку.

​На мітинг до греко-католицького храму Покрови пресвятої Богородиці прибули близько півтисячі донеччан. Учасники акції звинувачували представників церкви у закликах до заворушень, у підривній діяльності всередині підконтрольних бойовикам районах. Мітингувальники також тримали в руках транспаранти з написати «Ні сектам у ДНР» і навіть звинувачували греко-католиків у зв’язках із ЦРУ.

Організувала акцію підконтрольна сепаратистам організація «Молода республіка». І хоч мітинг позиціонували як стихійний, керівник об’єднання Сергій Кондрикінський ще за день до його проведення пояснював місцевим журналістам причини проведення.

​«Православна віра і взагалі будь-яка інша нормальна віра – це в першу чергу об’єднання людей. А ті гасла, які зараз озвучують секти – це заклики до підриву «Донецької народної республіки» зсередини. І ми прекрасно розуміємо, що це ті цілі, які вони ставлять перед собою», – заявив сепаратист.

УГКЦ в Донецьку не займається політичною діяльністю – священик

На мітинг учасників звозили автобусами, плакати теж роздавали централізовано, розповів у коментарі Радіо Свобода священик Василь Пантелюк. Він 22 роки працював із греко-католиками у Донецьку. Виїхав з міста лише у серпні 2014-го. Коли довідався про мітинг, зв’язався з людьми, які були на місці. Очевидці й розповіли подробиці акції.

Зізнається, був здивований, коли почув про подію та звинувачення, які лунають на адресу його колег, адже впродовж всього часу своєї роботи в Донецьку, запевняє він, мав прекрасні стосунки, як з мешканцями, так і з владою. За словами Пантелюка, зараз в Донецьку, з дозволу бойовиків, працюють три греко-католицькі священики. Однак, запевняє отець, жодної агітації чи політичних заяв вони собі не дозволяють.

«Крім того, що священики там несуть слово боже, вони не займаються ніякою політичною діяльністю. Нічим, окрім благодійної діяльності. Ми хотіли зареєструвати там гуманітарну місію «Карітас», щоб десяткам тисяч людей допомогти. Щоб годувати людей, ми хотіли відкрити їдальню, щоб кожен день годувати по 200 людей», – пригадує священик.

Почалась нова хвиля нагнітання – о.Яців

Після активізації бойових дій на Донбасі у 2014-му, розповідає керівник департаменту інформації УГКЦ отець Ігор Яців, священики отримали розпорядження залишити території підконтрольні бойовикам, оскільки ніхто не міг гарантувати їхню безпеку. Однак, попри небезпеку, значна частина з них залишилась, попередньо, щоправда, евакуювавши сім’ї.

Після цього, зазначає Яців, настало відносне затишшя, коли особливих утисків греко-католицькі священики на Донбасі не відчували. Хоча, кількість функціонуючих осередків церкви й значно скоротилась. І от нещодавно, зазначає отець, греко-католицька церква знову стала об’єктом нападів. Цього разу – через засоби масової інформації.

«Почалася нова хвиля нагнітання, несприйняття УГКЦ у медійному просторі, в Російській Федерації зокрема. Наш моніторинг показав декілька публікацій, де засуджують УГКЦ за те чи інше. І напевно події в Донецьку – це частина однієї більшої інформаційної технології проти нашої церкви», – зазначає Яців.

За словами керівника департаменту інформації УГКЦ, ще у 2014 році тільки в Донецьку функціонувало дев’ять греко-католицьких парафій.



суботу, 30 січня 2016 р.

30.01.2016р. Б. / "У"ПЦ МП призначила ополченця-сепаратиста єпископом в Криму

Як повідомляє Синодальний інформаційний відділ УПЦ МП, рішенням Синоду єпископом Бахчисарайським, вікарієм Сімферопольської єпархії призначено клірика цієї єпархії архімандрита Калініка (Чернишова).

Як повідомляє у своєму блозі в «Живому журналі» протодиякон РПЦ Андрєй Кураєв, "Калінік (Чернишов) в часі московитської агресії в Криму, активно підтримав анексію Криму РФ, підтримавши так звану Громадянську оборону: він «не засунув голову в пісок, чекаючи хто переможе, а духовно підтримував жителів Євпаторії, які ступили в ряди Громадянської самооборони»" - повідомляє протодиякон Кураєв.

Фото з "Живого журналу" diak-kuraev.livejournal.com

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятницю, 29 січня 2016 р.

29.01.2016р. Б. / Окупаційна влада відібрала собор в УПЦ КП у Симфірополі

Російський «арбітражний суд» Криму ухвалив рішення вилучити з власності Кримської єпархії Української православної церкви Київського патріархату належні їй приміщення. Про це повідомив архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ Київського патріархату Климент.

28 січня в Києві він пояснив, що мова йде про приміщення Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги в центрі Сімферополя.

«За рішенням суду я повинен сплатити півмільйона рублів «міністерству майна і земельних відносин», протягом 10 днів звільнити приміщення і готуватися до того, що далі в мене заберуть це приміщення. Тому що саме на цих 112 квадратних метрах розташовані всі комунікації, вода, світло, тепло», – сказав владика.

За його словами, керівництво Кримської єпархії УПЦ Київського патріархату не залишить приміщення собору і продовжить боротьбу за нього.

Російська «влада» Криму, як і «суди» на півострові офіційно ситуацію не коментують.

У 2014 році, після анексії Криму Росією, російський «Фонд майна» окупованого півострова повідомив архієпископу про необхідність переукладення договору оренди на приміщення, в якому розташовується Кафедральний собор святих Володимира і Ольги. Тоді Климент розповідав, що невідомі люди вимагали від нього 200 тисяч доларів за можливість перебувати в цій будівлі.

Незважаючи на низку заяв, у тому числі правозахисних організацій, про утиски за релігійною ознакою на півострові, російська «влада» Криму це заперечує і стверджує, що віряни всіх конфесій перебувають у рівних умовах.

29.01.2016р. Б. / Київському патріархату в Криму загрожує ліквідація та знищення – архієпископ Климент

Про це 28 січня 2016 року під час прес-конференції в Києві заявив Архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ Київського Патріархату Климент, повідомляє Інститут релігійної свободи.

“Після початку анексії Криму з боку Росії, до літа 2014 року, було знищено церкву в селі Перевальному, було знищено церкву священномученика Климента в Севастополі, були закриті храми в Красноперекопську, Ленінському районі та Саках”, – заявив архієпископ УПЦ КП.

За словами архієрея, діяти залишилися лише ключові парафії в місті Сімферополі, Первомайському та Білогірському районі.

“На сьогодні ми маємо 9 повноцінних парафій, де відбуваються богослужіння. Маємо також 13 священиків, половина з яких служать “вахтовим методом”, оскільки вони були вимушені вивезти свої родини з півострова через реальну загрозу життю для їх дітей”, – зауважив архієпископ Климент.

Він додав, що в березні 2015 року постало питання про можливе вилучення приміщень Управління Кримської єпархії УПЦ КП та Кафедрального собору святих Володимира та Ольги за адресою: м. Сімферополь, вул. Севастопольська 17-А.

За його словами, 1 січня 2016 року завершився термін, відведений російською окупаційною владою для перереєстрації українських релігійних громад в Криму. “В мене немає впевненості, що буде після мого повернення до Криму”, – заявив архієпископ Київського Патріархату.

Як повідомляв ІРС, місія ОБСЄ зафіксувала суттєві утиски релігійної свободи в Криму, які були викладені у звіті, оприлюдненому у вересні 2015 року.

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 28 січня 2016 р.

28.01.2016р. Б. / 5-ть засобів від смутку святого Томи Аквінського

Сьогодні у літургійному календарі день пам'яті св. Томи Аквінського (РКЦ). З нагоди цієї події святий відповідає на будь-які питання, навіть провокаційні. Ми вирішили запитати його про те, як холодної зими позбутися смутку.

Глибокий смуток, що проникає у людське серце, трапляється тоді, коли людина відходить від Бога. Прикладом цього є багатий юнак із Євангелія: він вірно дотримувався десяти заповідей, але відійшов від Ісуса сумний, оскільки не хотів звільнитися від свого багатства. У нас теж буває свій смуток, який бере початок від різних наших «багатств», таких як гріхи й пороки. Ці «багатства» — гординя, бажання, заздрість, нечистота, обжерливість, гнів або лінь — гальмують нас на шляху єднання з Богом. Найчастіше смуток наповнює нас через те, що ми далеко від Бога. Ми сумні — сумні християни. Є приказка: «Сумний святий – ніякий не святий».

Протилежність смутку – радість, яка випливає з життя у гармонії з Богом, з ближніми, з природою. Радість – це плід Святого Духа. Як позбутися смутку, тобто який шлях, щоб відкрити себе радості у Святому Дусі?

Святий Тома Аквінський у «Сумі теології» дає нам п'ять способів, а Франциск Сальський в «Філотеї» говорить про десять засобів проти смутку. «Філотея» варта того, щоб її прочитати, це прекрасна праця для тих, хто прагне духовно розвиватися.

Я розповім про п'ять засобів від смутку згідно з св. Томою Аквінским.

1. Перший засіб від смутку — це ЗАДОВОЛЕННЯ.

Я не маю на увазі недостойні задоволення, які ведуть до гріха або приниження людської гідності. Це не суперечить тому, що у нашому житті є періоди, коли ми свідомо відмовляємося від чогось приємного, щоб завдяки посту і аскезі відкритися ще більшим радощам і ще більшим цінностям. Бог обдаровує нас безмірною кількістю дарів, які несуть у собі життя, а часто і приносять задоволення.

Скільки існує задоволень, за які ми дякуємо Богові? Коли у нас нічого не болить, коли ми виспалися, коли смачно поїли. Святий Павло скаже: маючи їжу, одяг і дах над головою, будемо задоволені. Чи задоволені ми? Скільки задоволення у зручному одязі, у смачній їжі, у питті хорошого соку, приємно обставленій квартирі. Скільки задоволення у водінні машини, у слуханні хорошої музики, у Таїнстві Шлюбу і так далі.

Це перші ліки від смутку: звернути увагу на маленькі задоволення і на Того, хто їх подарував – Бога. Доторкнутися через такі дрібниці до Його любові і дякувати за них – це народжує радість.

2. Другий засіб від смутку — це СПОГЛЯДАННЯ ІСТИНИ.

Для споглядання істини необхідний час. Коли один журналіст запитав кардинала Люстиже: «У вас є час на молитву?», той відповів: «Ні, але я беру його». Треба брати собі час для молитви – запланувати його. Дорослій людині, щоб духовно розвиватися, потрібна як мінімум година молитви у день. Щоб у житті не було так, як в анекдоті шістдесятих років: Приїхала у комуністичну країну група будівельників з Америки, щоб подивитися, як тут працюють. На одному будмайданчику гості побачили чоловіка, який возив порожнього візка туди-сюди. Питають: «Чому ти возиш порожнього візка?» А той відповідає: «У нас такий високий темп роботи, що ніколи його навантажувати». Тільки б в нашому житті не було так, що нам буде ніколи навантажити візка – знайти час на молитву. Папа Бенедикт XVI написав у енцикліці про кохання, що молитва ніколи не буде втратою часу.

Споглядання – це протилежність споживання, адже споживати – значить брати, а споглядати – дозволити Богові, Який є ІСТИНОЮ, охопити і перетворити нас.

Істина – це Бог, насамперед присутній у СЛОВІ. Ми повинні читати Святе Письмо. Коли Папа Бенедикт XVI проголосив рік святого Апостола Павла, чи вдалося нам хоч раз прочитати послання святого Павла? Цих послань тринадцять, і в них близько дев'яноста розділів. Тобто, читаючи по розділу в день, всі послання можна прочитати за три місяці. Використовував я рік святого Павла для того, щоб подружитися з Павлом – щоб послухати його, щоб дати Істині оволодіти мною, щоб споглядати її? Напевно ТАК! Будемо вдячні за цю благодать. А якщо ні? Тоді, можливо, сьогодні варто прийняти рішення, щоб заповнити цю прогалину і прочитати послання святого Павла. Або вирішити, що будемо кожен день, хоч по сім хвилин, читати Новий Заповіт?

Ми потребуємо споглядання ІСТИНИ – тобто зустрічі з Богом, який хоче наповнити і перетворити нас Своїм СЛОВОМ.

Ми також покликані до того, щоб споглядати ІСТИНУ, якою є ЄВХАРИСТІЯ. Якщо є така можливість, то варто брати участь у Євхаристії щодня; значення жертви Ісуса нескінченно велике. Варто задати собі питання про поклоніння Богові, який знаходиться у дароносиці двадцять чотири години на добу – ЛЮБОВ, яка НЕ КОХАНА, ЯКА НЕ ПІЗНАНА, Ісус, самотній В'ЯЗЕНЬ наших храмів, який так багато хоче подарувати нам. Сестра Малгожата Хмелевска з громади Хліб Життя, розповідала, як одного разу у будинок цієї громади у Франції зайшла поговорити повія. Це виявився день споглядання, і вся громада протягом кількох годин поклонялася Господу Ісусу в Пресвятих Дарах. Бідна і не знайома з Ісусом жінка увійшла до каплиці, нічого не розуміючи, і просиділа там близько трьох годин. Вийшла вона звідти вже віруючою. Бог торкнувся її серця, обійняв і перетворив. Кожен з нас має потребу в тому, щоб посидіти перед живим Ісусом, що перебуває у дароносиці – там Він чекає на тебе, бо тебе любить. Його любов до тебе щоранку оновлюється, як говорить пророк Єремія. Ще одне питання: як я зустрічаюся з Ісусом, коли приймаю ЙОГО у СВЯТОМУ ПРИЧАСТІ? Свята Тереза від Дитятка Ісуса перед тим, як прийняти Ісуса у Причасті, запрошувала у свою душу Марію. Вона представляла душу як величезний простір і просила, щоб Марія спершу прибрала в її душі і винесла з неї все сміття. Потім просила, щоб Марія розкинула намет і влаштувала його так, щоб це було за смаком Господа Ісуса. Вона запрошувала також ангелів і святих, щоб вони прийшли і влаштували хор і оркестр, який заспіває і зіграє грядущому Господу. Напрошується питання про моє місце у цій веселій компанії. Дай нам, Боже, дорости, зустрічаючись з Ісусом, до смирення митаря і жінки-хананеянки, про яких пишуть євангелісти. Дай нам, Боже, вірити, як сотник, який сказав: «Господи, я не достойний, щоб Ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і одужає душа моя».

3.Третій засіб від смутку — СЛЬОЗИ.

В Євангелії ми зустрічаємо жінок, які плачуть на Хресній Дорозі. Плаче Петро, коли відрікається від свого Вчителя. Сльози бувають різні. Сльози щастя чи сльози злості. Я згадую Поліну, яка плакала на весіллі. Я її запитав: «Чому ти плачеш?» Вона щиро відповіла, що плаче з ревнощів, тому що її хлопець танцює з іншою дівчиною.

В Євангелії ми зустрічаємо і плач Христа. Він плаче біля гробу Лазаря, плаче по Єрусалиму, який не впізнав час свого відвідування.

Як добре, що Ісус плакав по мешканцях Єрусалиму. Будемо просити, щоб Ісус плакав і про нас, щоб Він плакав у нас, щоб Його сльози змінили мене, щоб я плакав у Ньому, Його сльозами. Нам потрібні сльози, які очистять наші серця, сльози щирого жалю. Ми потребуємо сліз, які витікають з пізнання нашої біди; не сліз відчаю, як у Іуди, а сльози надії, як у Петра.

4. Четвертий засіб від смутку — це РОЗМОВА З ДРУГОМ.

Хто не хоче справжньої дружби? Як ми вдячні Богу за людей, які виявилися для нас справжніми друзями!

Бог чудово придумав шлюб, тому що одружені насамперед повинні бути один для одного друзями. Дружба можлива поза шлюбом, однак, якщо одружені не друзі, то їхній шлюб важкий і знаходиться у небезпеці. Тому, з дитинства треба молитися про розпізнанні покликання: про доброго чоловіка, добру дружину, і потім, вже в шлюбі, піклуватися про дружбу, яка є джерелом радості і вищою формою любові між людьми. Треба також знайти собі друзів і серед святих. Треба читати книги, які вони написали. Святі – вірні друзі. Перш за все, однак, необхідно, щоб кожен з нас доростав до того, щоб ставати Божим другом для інших, особливо для молодих.

5. П'ятий засіб проти смутку — це СОН І ТЕПЛА ВАННА.

«Як сон любить тіло!» — співає група «Скальди». Не забуду свого духівника, отця Яна Спежа, до якого ще до вступу у Домініканський Орден я кожні два місяці їздив з Познані до Варшави, щоб сповідатися і поговорити.

Спочатку він вів мене у монастирську трапезну, щоб я досита наївся. Потім я приймав душ і йшов спати. Я спав більше десяти годин, щоб прийти до тями. А у кінці була довга розмова і сповідь. Їжа, сон, тепла ванна, розмова, сповідь – все це було важливо. Коли я вже став священиком, у мене були духівники, які казали, щоб я спав по сім годин. Яким відкриттям для мене було, коли знайома, яка вивчала медицину, сказала, що чоловік повинен щодня приймати душ. Святий Августин у Статуті, якому вже півтори тисячі років (за цим Статутом живуть і домініканці), написав, що якщо лікар пропише ченцеві теплу ванну, то навіть якщо це принесе ченцеві задоволення, він має послухатися лікаря.

Вчення святого Томи Аквінського, який жив у тринадцятому столітті, актуальне і сьогодні. Будемо ж використовувати ці засоби від смутку. Раз, два, три, чотири, п'ять. Амінь.

о. Роман Шульц ОР

середу, 27 січня 2016 р.

27.01.2016р. Б. / Новий законопроект про недискримінацію стривожив релігійну спільноту

На думку представників українських церков, вельми незбалансованими є пропоновані законодавчі зміни щодо гармонізації законодавства України у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу.

Мова йде про законопроект № 3501, внесений до Верховної Ради групою народних депутатів на чолі з народним депутатом Іриною Геращенко (БПП), повідомляє Інститут релігійної свободи.

Як вказують автори ініціативи, проект має на меті уточнення положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відповідно до актів права ЄС, імплементація яких передбачена Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Статтю 1 Закону пропонується доповнити новими визначеннями, а саме “множинна дискримінація”, “віктимізація”, “дискримінація за асоціацією”,  “розумне пристосування” та “відмова у розумному пристосуванні”.

Також законопроект передбачає запровадження штрафів за порушення, пов’язані з дискримінацією, та водночас декриміналізацію злочинів у сфері порушення рівноправності громадян, в тому числі за ознакою релігійних переконань.

Згідно пропонованих змін, не вважаються дискримінацією “здійснення заходів, спрямованих на збереження та розвиток етнічної, культурної, релігійної або мовної самобутності національних меншин і корінних народів”, а також “встановлення релігійними організаціями та громадами особливих вимог щодо релігійних переконань, статі у сфері діяльності, безпосередньо пов’язаної з богослужінням, релігійними обрядами і церемоніями, а також релігійною освітою або вихованням”.

Однак такі застереження є надто вузькими, оскільки стосуються лише внутрішньої діяльності релігійних організації та оминають публічну сферу. Зокрема, відсутні застереження відносно можливих конфліктів між антидискримінаційним законодавством та фундаментальним правом людини на свободу совісті та віросповідання.

“Законопроект мав би містити норми щодо узгодження принципу свободи совісті та недискримінації. Натомість, на основі даного законопроекту виникають серйозні суперечності між законодавством у сфері свободи совісті та недискримінації”, – зауважив кандидат юридичних наук, священик УГКЦ Олекса Петрів у коментарі для ІРС.

За його словами, згідно пропонованих змін “свобода совісті, релігії та вираження поглядів входить в колізію з принципом недискримінації в суспільній сфері, а відтак недискримінація породжує дискримінацію, що є абсурдом”.

Священик назвав неврегульовані у законопроекті № 3501 ситуації, з якими наразі стикаються в ЄС та США. До прикладу, заперечення на підставі релігійних переконань та свободи совісті, керуючись якими посадовець відмовляється оформлювати одностатеві шлюби, лікар-гінеколог та акушер відмовляється робити аборти чи евтаназію. Крім цього, з огляду на досвід країн ЄС залишається актуальним питання, чи не стане антидискримінаційне законодавство інструментом для цензури та обмеження свободи вираження поглядів, коли церковнослужитель на підставі Священного Писання називає гріхом та хибною поведінкою аборти, евтаназію, гомосексуальні стосунки, проституцію тощо.

“Законопроект № 3501 та весь пакет антидискримінаційних змін знецінює свободу совісті та віросповідання, відносячи її на маргінес. Якщо якісь застереження в цій сфері і згадуються, то поверхнево, що суттєво розбалансовує систему прав людини, де свобода совісті, релігії та вираження поглядів визначені як фундаментальні права людини”, – додав юрист Ігор Лук’янов, представник Головуючого у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій.

У своєму висновку на цей законопроект Головне науково-експертне управління Верховної Ради також перелічило низку суттєвих зауважень. На думку парламентських експертів, “законопроект доцільно повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання”.

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 26 січня 2016 р.

26.01.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (18.01-24.01)

18 січня 2016 р., напередодні празнику Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа, Єпископ-помічник Київський Владика Йосиф (Мілян) в Патріаршому соборі Воскресіння Христового здійснив чин освячення Йорданської води.

В українській парафії Свв. Сергія і Вакха у навечір’я святого Богоявлення Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович) очолив Вечірню з Літургією Св. Василія Великого та Велике Повечір’я з Литією. У проповіді з нагоди навечір’я великого Господського свята Архиєрей підкреслив, що особливістю Вечірні з Літургією цього дня є велика кількість читань Старого Завіту: про сотворення світу, Мойсея та вихід ізраїльського народу, Іллю та Єлисея та ін.

19 січня, у день празника Богоявління:
Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав очолив Божественну літургію та виголосив  проповідь до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Проповідник зауважив, що сьогодні ми святкуємо свято очищення і відродження людини, свято оновлення всієї Богом сотвореної вселеної у хрещенні нашого Спасителя Ісуса Христа. ПРОПОВІДЬ

Вдадика Діонісій, апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, очолив Архієрейську Божественну Літургію та здійснив Чин освячення води.

Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський звершив Божественну Літургію в Архикатедральному Соборі святого Юра (м. Львів, пл. св. Юра, 5). По завершенні Архиєрейської Божественної Літургії, Митрополит Ігор звершив Чин великого освячення води та благословення вірних.

Владика Венедикт: «Кожен із нас є цінний і важливий Богові!» На цьому наголосив Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії під час Божественної Літургії у храмі св. Архистратига Михаїла (м. Львів, вул. Винниченка, 22) чоловічого монастиря Студійського уставу св. Обручника Йосифа.


20 січня 2016 року в каплиці Непорочного Серця Матері Божої і Новомучеників Українського народу (Небесна сотня) Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Заупокійну Літургію та Панахиду за героями Небесної сотні.

21 січня, в Центральному будинку офіцерів м. Києва відбулося перше в 2016 році засідання Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. УГКЦ  в Раді представляють керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України владика Михаїл (Колтун) та його заступник о. Любомир Яворський (секретар Ради).  Особливу увагу було приділено проблемам військового капеланства в районах проведення АТО, а також висунуто пропозиції щодо плану діяльності Ради на 2016 рік. Ще однією метою зустрічі були вибори голови та секретаря Ради.

22 січня, в День Соборності України Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав взяв участь у церемонії покладання квітів до пам’ятників Тарасові Шевченку та Михайлу Грушевському у Києві.
Більше п’ятдесяти демобілізованих воїнів АТО Буського району взяли участь у духовно-молитовному заході, який відбувся 23 січня в смт Олесько. У храмі Успіння Пресвятої Богородиці відбулась Божественна Літургія за участі 15-ти священників УГКЦ.

24 січня, в Неділю після Богоявлення:
Блаженніший Святослав очолив  Архиєрейську Божественну Літургію в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ в Києві. З Предстоятелем Церкви співслужив владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ. ПРОПОВІДЬ

Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії звершив пастирський візит до парафії Пресвятої Богородиці – Володарки України (м. Львів, вул. Новознесенська, 34). З проханням про архієрейське благословення та відкритими серцями зустрічали єпископа парафіяльна спільнота із отцем-парохом Зіновієм Хоркавим та о. Тарасом Гадомським.

Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський звершив Чин благословення храму Собору св. Івана Хрестителя (м. Львів, вул. Зубрівська, 1а).

Також до вашої уваги:
Гвинтики машини, що розвалилася. Глава УГКЦ ставить діагноз українському суспільству Святослав Шевчук, Глава Української греко-католицької церкви, розмірковує про хвороби українського суспільства, називає їхні причини і порівнює з недугами Європи


Лише через 24 роки незалежності України прокуратура Києва нарешті реабілітувала двох єпископів і трьох священиків Греко-католицької церкви, яких радянська влада репресували за «зраду Батьківщині» і «контрреволюцію».

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 25 січня 2016 р.

25.01.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Внутрішнє прагнення до церковної єдності охоплює вже все тіло Греко-Католицької Церкви» (+VIDEO)

Ми сьогодні бачимо, що внутрішнє бажання нашого народу церковної єдності лише з бажання перетворюється на молитву і охоплює вже все тіло, усю спільноту Греко-Католицької Церкви, яка ось уже протягом століть є мученицею-Церквою за єдність християн. Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час щорічної екуменічної Молитви за єдність християн.

Участь у Молитві взяли представники всіх традиційних християнських Церков в Україні. Звучала молитва українською, старослов’янською, італійською, німецькою, вірменською, але, як сказав Блаженніший Святослав, молився один і той самий Дух Святий у наших серцях, який є Духом єдності.

Традиційно слово має хтось з представників певної Церкви. Цього разу промовляв владика Володимир, Архиєпископ Житомирський і Поліський УАПЦ.

У своєму слові владика Володимир відзначив актуальність Євангелія сьогодні. «Адже прекрасні слова про єднання, сказані Господом, нас ще більше єднають. Бо ми справді хочемо бути людьми Божими і називатися Божими дітьми і любити Бога, як Господь полюбив цей світ. Сам Господь у Святому Євангелії показує, як він переживає за все людство, за суспільство, яке живе у гріху… Але Спаситель прийшов у цей світ, щоб він полюбив Отця Небесного. І саме цим Євангелієм ми повинні насититися духовно, щоб у нас пробудилися такі чесноти, як віра, надія і любов», – сказав він.

«Спаситель хоче всіх нас привести до Отця Небесного… Цим уривком Святого Євангелія почнемо єднатися, одне одного любити і терпеливо нести ноші. Адже сам Господь говорить нам священні слова: Я є Дорога, Правда і Життя. Це життя поєднане в тому, щоб ми любили один одного, щоб єдналися, як сьогодні Господь єднається з Отцем своїм Небесним. Тому і ми поєднаймося своєю терпеливістю, своєю совістю, бо совість – це голос Божий, який плекає на те, щоб ми йшли до Бога. Ми сьогодні дійсно йдемо до Бога. Ми маємо свої недоліки, але сьогоднішній храм поєднав нас. Бо Бог говорить: Де двоє-троє в ім’я моє, там я посеред них. Тож єднання цим уривком – це і є та любов, яка може всіх нас привести до прикладу. Щоб це Євангеліє надихнуло нас, аби ми полюбили одне одного, полюбили нашу Українську державу і молилися один за одного», – вважає Архиєпископ Володимир.

Попросив прийняти вітання від Глави УАПЦ Макарія, який через певні обставини не зміг прибути на Молитву.

Глава УГКЦ подякував усім представникам християнських Церков в Україні, присутнім на Молитві воїнам, усім представникам молодіжних спільнот та усім вірним, які прийшли.

«Молімося, працюймо, прощаймо одні одним, єднаймося в ім’я Боже», – побажав Предстоятель УГКЦ.



суботу, 23 січня 2016 р.

23.01.2016р. Б. / Несіть знання, а не подарунки: проект соціального репетиторства (+VIDEO)

Організація "Турбота в дії" запрошує долучитись до соціального репетиторства у рамках проекту "Ангел-Охоронець" з метою допомоги дітям із дитячих будинків сімейного типу, інтернатів та малозабезпечиних сімей у підготовці до ЗНО або із виконанням домашніх завдань

Кожен мріє про щасливе майбутнє, хорошу роботу і споріднену професію але, на жаль, не всі мають можливість для того найняти репетитора і отримати необхідну освіту. Часто дітям важко дається навчання саме через відсутність умов. Тому усіх небайдужих волонтерів, які готові допомогти дитині отримати шанси на краще майбутнє, запрошують зголошуватись та брати участь.

Як ніколи актуальними є тут слова:  "Не несіть дітям цукерки та телевізори. Несіть їм знання, з якими вони підуть у доросле життя!"

Якщо Ви маєте вільний час і бажання, то зголоситись можна тут.

Довідка
«Care in action» - «Турбота в дії» - неурядова організація, що працює в Україні, створена за ініціативи Вернера та Дженіс Лейніс. На сьогоднішній день у них за плечима 35 річний досвід праці у соціальних та благодійних проектах у Непалі, Індії, Малаві та Східній Європі. З 1997 року «Care in action» веде активну благочинну діяльність у Львові та області.

Організація не займається матеріальною допомогою для дитячих будинків, усі кошти, що надходять від простих людей, використовуються на реквізити -- фарби, олівці, м'ячі, скакалки, зошити, книжки і так далі.

Завдання спільноти -- допомогти людям навчитись допомагати самим собі. Дітям потрібно більше, ніж просто речі та їжа -- їм потрібні сім'я, любов, турбота та наставництво. З дітьми потрібно говорити, їх потрібно слухати та належно підготувати до майбутнього життя у суспільстві.



За матеріалами: Care-in-Action 

Джерело:   ДИВЕНСВІТ

пʼятницю, 22 січня 2016 р.

22.01.2016р. Б. / Московський патріархат вчергове оббрехав УГКЦ, УПЦ КП та Україну

Скандальновідомий «міністр закордонних справ» Московського патріархату, керівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Іларіон Алфєєв у своєму інтерв’ю сербському виданню «Вечерње новости» висловив, уже не раз ним озвучені брехливі твердження про УГКЦ, УПЦ КП та Україну. Це інтерв’ю також розміщене російською на офіційному сайті ВЗЦЗ Московського патріархату. Слід зауважити, що російський та сербські тексти доволі сильно відрізняються.

Алфєєв повторив тезу московської пропаганди про те, що війна на Донбасі – це громадянський конфлікт.

Чи не в перше Алфєєв визнав, що галицькі церкви до 1946 року належали УГКЦ, хоча тут же ж повторив відому брехливу тезу про розгром уніатами трьох православних єпархій в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Алфєєв також звинуватив УГКЦ у розпалюванні громадянської війни в Україні, у русофобії та назвав УГКЦ основною перешкодою в діалозі між РПЦ та Ватиканом. В черговий раз Алфєєв спробував забити клин між УГКЦ та римо-католиками, мовляв греко-католики погані, а римо-католики добрі.

Перехід православних громад від МП до КП в Україні Алфєєв охарактеризував, як насильницьке захоплення храмів.

Алфєєв також гостро виступив проти автокефалії Македонської та Чорногорської православних церков, підтримавши сербські імперіалістично-шовіністичні зазіхання на ці балканські держави.

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 21 січня 2016 р.

21.01.2016р. Б. / Часопис «ВІРУЮ» збирає друзів

Дорогі друзі, Ювілейний 2016-ий рік для УМХ розпочався приємною подією: з Божою допомогою і з підтримкою наших старших товаришів ми відновили УМХівський Всеукраїнський молодіжний часопис «Вірую». Радіємо тим, що після 13-ти років перерви світ побачив новий Різдвяний номер часопису.

З цієї нагоди маємо намір запросити і зібрати в одному спільному колі для знайомства, діленням спогадами, творення стратегії та планів на майбутнє, та спільної коляди наших друзів, творців «Вірую», а також всіх зацікавлених, хто має бажання працювати надалі над творенням для молоді «Вірую».

Також на Вас чекає спільна коляда та частування Різдвяними смаколиками...

Отож, чекаємо на Вас
27 січня 2016 р. Б о 18:30
на вул. Пекарській 13 (вхід в кінці подвір’я)

Детальна інформація за номером:
0676075684 - Христина

До зустрічі!!!

Джерело:   Воїни Христа Царя

середу, 20 січня 2016 р.

20.01.2016р. Б. / Прокуратура реабілітувала п’ятьох репресованих єрархів УГКЦ

Лише через 24 роки незалежності України прокуратура Києва нарешті реабілітувала двох єпископів і трьох священиків Греко-католицької церкви, яких радянська влада репресували за «зраду Батьківщині» і «контрреволюцію». Україні потрібен новий закон «Про реабілітацію», — наголошують ініціатори звернення до Прокуратури. 

Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту, священиків Миколу Грицеляка, Івана Кузича і Романа Решетила військовий трибунал військ МВД Українського округу засудив на строки від 4 до 10 років виправно-трудових таборів. Усім, окрім Лакоти, інкримінували статті 54-1а («зрада Батьківщини») і 54-11 («участь у контрреволюційній організації») КК УРСР. Григорія Лакоту засудили за ст. ст. 54-4 («надання допомоги міжнародній буржуазії») і 54-11.

За версією радянських слідчих, святі отці начебто «на завдання Ватикану… створювали різноманітні організації і навчальні заклади, де готували кадри для боротьби із радянською владою. Після окупації Перемишля німецькими військами закликали духовенство і вірян до надання всебічної допомоги німецьких загарбникам».

Уперше прохання про реабілітацію священиків надійшло до прокуратури в 1995 році. Однак тоді воно залишилося без відповіді тільки тому, що керівник відділу реабілітації Генеральної прокуратури України Є. А. Нальотов рекомендував тимчасово не приймати рішення по справі «у зв'язку з викладеними обставинами і до звернення засуджених, їх родичів чи представників церкви про перегляд справи».

«Затягування реабілітації отців на 20 років зумовлене небажанням тодішніх працівників прокуратури приймати відповідне рішення, хоча у справі не сказано жодного об'єктивного складу злочину, — пояснює  заступник директора Галузевого державного архіву СБУ Володимир Бірчак. Такі справи в Архіві СБУ не поодинокі. Лише можливість вільного доступу громадськості до архівних документів, в чому допомогло прийняття «декомунізаційних» законів, дало можливість відстежити такі справи і нехай із запізненням, але все ж реабілітувати цих людей. Я думаю, що реабілітація людей, які боролися за незалежну Україну і в силу певних причин і досі нереабілітовані, буде тривати і надалі».

Нове подання на реабілітацію на початку вересня 2015 року було результатом спільної ініціативи керівництва Галузевого державного архіву СБУ (директор Ігор Кулик і його заступник Володимир Бірчак), ректора Українського католицького університету о. д-р Богдан Прах, колективу Інституту історії Церкви УКУ і голови Місії Постуляції святих УГКЦ єрм. Полікарпа Марцелюка, Чину Святого Василія Великого.

Прокуратура м. Києва зробила висновок, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (від 17 квітня 1991 року) священиків реабілітовано.

«Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був прийнятий в 1991 році ще Верховною Радою УРСР. Він не вбачає повних підстав для реабілітації тих, хто воював за незалежну Україну. Тому нині нам вкрай необхідно прийняти новий Закон, в якому розширити переліки осіб, які можуть бути реабілітовані. і нарешті дати можливість всім борцям за волю України хоча би моральну оцінку і підтримку їхній діяльності проти тоталітарної радянської системи», — зазначив ініціатор подання прохання про реабілітацію священиків, учасник робочої групи науковців та представників громадськості, які розробляють зміни до цього закону, екс-директор ГДА СБУ (2014-2015 рр.) Ігор Кулик.

Довідка:
Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту, які померли в таборах ГУЛАГу, нині визнано Священномучениками.

Священномученик Йосафат Коциловський (1876 – 1947)
Народився 3 березня 1876 року у лемківському селі Пакошівка біля м. Сянок. Богословські студії закінчив у Римі в 1907 р. і згодом, 9 жовтня того ж року, отримав єрейські свячення. Швидко по тому був призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові. У 1911 р. вступає до новіціату отців василіян. Його архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. у Перемишлі відразу ж після повернення Митрополита Андрея Шептицького з російського полону. У вересні 1945 р. польська комуністична влада заарештувала його, а 26 червня 1946 р., після повторного арешту, його силоміць вивезли до СРСР й ув’язнили в київській тюрмі. Упродовж всього свого життя владика був непохитний у служінні та утвердженні Христової віри, у її зростанні в людських душах. Помер як мученик за віру 17 листопада 1947 р. у концтаборі Чапаєва біля Києва.

Священномученик Григорій Лакота (1883 – 1950)
Народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині. Закінчив Львівську духовну семінарію. 30 серпня 1908 р. єпископ Костянтин Чехович висвятив його на священика. Вищу освіту здобував у Відні. Потім отримав призначення на професора Перемиської духовної семінарії, згодом став її ректором. 6 травня 1926 р. відбулися його архиєрейські свячення на єпископа-помічника у Перемишлі. 9 червня 1946 р. заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Всі, хто пам’ятав владику на засланні у Воркуті, відзначали його велику людяність, смирення, бажання самому виконати найважчу працю й облегшити нестерпні умови життя інших. Помер як мученик за віру 12 листопада 1950 р. у с. Абезь біля Воркути.

Отець Микола Грицеляк (1891 – 1976)
Народився 1891 р. в с. Барич Перемиського повіту. Закінчив Львівську духовну семінарію. 1917 р. отримав єрейські свячення з рук єпископа Й. Коциловського. Душпастирював у Перемишлі та околицях. 1946 р. депортований до УРСР. Зупинився у Львові. За відмову «воз’єднатися» з РПЦ того ж року арештований. 1947 р. – засуджений до 6 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбував у таборах разом з кримінальними злочинцями в Хабаровському краю, опісля – спецпоселення в Красноярському краю. У 1955 р. повернувся до Львова. Після звільнення був генеральним вікарієм Перемиської єпархії. Був під постійним наглядом органів держбезпеки. Помер у Львові 1976 р. Похований на Яновському кладовищі.

Отець Іван Кузич (1901-1979)
Народився 1901 р. у с. Наконечне Яворівського повіту в родині заможних селян. Закінчив Духовну семінарію у Перемишлі та Папський університет св. Томи. Захистив докторат з філософії та богослов’я. Єрейські свячення отримав 1931 р. У 1932-1935 рр. – віце-ректор Перемиської духовної семінарії, а з 1945-го – ректор.В 1946 р. депортований в УРСР. Проживав у Львові, де і був затриманий 1946 р. і звинувачений за ст.80-1 КК УРСР – «проживання без прописки». Перебував під слідством в тюрмі на Лонцького, згодом – у Лук’янівській слідчій тюрмі в Києві. Висунуто звинувачення в тому, що «як уніатський священик і член Перемиської єпископської капітули протягом багатьох років активно реалізував антирадянську політику Ватикану, а також проводив націоналістичну роботу». 1947 р. засуджений. Покарання відбував у таборах Красноярського краю. З 1952 р. – на спецпоселенні у м. Норильськ. Звільнений у 1956 р., повернувся до Львова, де проживав без прописки. Згодом переїхав до м. Полонне Хмельницької області. Підпільно служив Служби Божі та уділяв Св. Тайни. Помер 1979 р. в м. Полонне, де й похований підпільним греко-католицьким священиком.

Отець Роман Решетило (1880 – 1952)
Народився 1880 р. в м. Угнів Рава-Руського повіту. Навчався у Львівській і Перемиській семінарії. У 1907 р. – отримав єрейські свячення з рук єп. Констянтина Чеховича. У 1907-1911 рр. продовжив богословські студії у Відні. Працював духівником, а згодом віце-ректором і викладачем у Перемиській духовній семінарії. Окрім цього душпастирював у с. Потелич Равського деканату. З 1946 р. – генеральний вікарій Перемиської єпархії. В 1946 р. – депортований в УРСР. Жив у с. Котельники біля Львова. Цього ж року затриманий, перебував у тюрмі на Лонцького та Лук’янівській тюрмі в Києві. 1947 р. засуджений до 4 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав без конфіскації майна (через відсутність такого). Помер 1952 р. у м. Казачинськ Красноярського краю, де відбував покарання.

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху

вівторок, 19 січня 2016 р.

19.01.2016р. Б. / Церква залишається лідером суспільної довіри українців – опитування

Найбільшою довірою серед населення України користується Церква. Волонтери зайняли друге місце у рейтингу суспільної довіри. 

  Найменше українці довіряють опозиції, Уряду України, Верховній Раді та російським ЗМІ.

Про це свідчать дані опитування громадської думки, яке провів Київський міжнародний інститут соціології у грудні 2015 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Церква утримує позиції лідера довіри українців – їй довіряють 58,8% опитаних. Церкві більше довіряють люди старшого віку (68,5%), ніж молодше покоління (51%), а також ті, хто отримали середню освіту.


Волонтери та громадські організації. Більше половини українців довіряють волонтерам – 57,6%, значна частина яких є представниками церковного середовища. Баланс довіри-недовіри до волонтерів є найвищим серед інститутів, довіра до яких досліджувалась у грудні 2015 року.

 Значно менший, та все ж позитивний баланс довіри мають громадські організації, укріплюючи свої позиції порівняно з минулими роками. Їм довіряють 34,5 % опитаних.

Переселенці. Відсоток довіри до переселенців (24%) приблизно дорівнює відсотку недовіри. У той же час, їм більше схильні довіряти люди старшого покоління.

Українські та російські ЗМІ. Вітчизняні ЗМІ, яким довіряють близько третини українців (32,3%), втратили у довірі порівняно з 2014 роком. І баланс довіри до них перейшов у негативний. Їм порівняно більше схильні довіряти представники старшого покоління та люди з середньою освітою.

Аутсайдерські позиції продовжують займати російські ЗМІ – відсоток довіри до них найменший, а баланс довіри-недовіри негативний у всіх регіонах.

Силові структури. Дещо менше половини населення довіряють Збройним силам України, однак, баланс довіри до них порівняно з вереснем 2014 року знизився, оскільки довіра до ЗСУ впала в усіх регіонах, але особливо в Західному та Східному.

Інші органи безпеки та правопорядку мають негативний баланс довіри-недовіри. Патрульна поліція має дещо більшу довіру серед населення, ніж СБУ та Національна поліція (колишня міліція). Баланс довіри-недовіри до останньої із переходом від міліції до поліції зріс на 3%.

Національній поліції більше довіряють у Західному регіоні, а найменше – у Східному. Інші опитування КМІСу, проведені в містах, де вже функціонує патрульна поліція, показують, що серед населення переважає нейтрально-позитивне ставлення до неї та до перших результатів її діяльності.

Інститути влади. Владні інститути (Уряд та Парламент) викликають найменше довіри у населення та мають дуже низький баланс довіри й недовіри. При цьому баланс довіри-недовіри до Уряду України порівняно з вереснем 2014 року впав більше, ніж на 40% (до -66%), перевершивши негативний показник 2012 року за часів Уряду М.Азарова.

Президент має дещо вищий, ніж опозиція, але так само негативний баланс довіри-недовіри. За час президентства баланс довіри-недовіри до П.Порошенка різко впав, буквально помінявши полюси: з 44 % у 2014 році до -48%  наприкінці 2015. Захід та Центр приблизно однаково не довіряють Президенту України, а найбільша недовіра спостерігається на Сході.
 
Київський міжнародний інститут соціології провів власне опитування громадської думки «Омнібус» з 4 грудня по 14 грудня 2015 року. Опитування проводилося у 110 населених пунктах (PSU) в усіх областях України, окрім АР Крим, за вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років. Методом інтерв'ю опитано 2022 респонденти.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0,95 і за дизайн-ефекту 1,5) не перевищує: 3,3% для показників близьких до 50%, 2,8% – для показників близьких до 25%, 2,0% – для показників близьких до 10%, 1,4% – для показників близьких до 5%.

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 18 січня 2016 р.

18.01.2016р. Б. / Кельнська Сильвестрова ніч – новий етап в історії європейського християнства

Сильвестрова ніч (з 31-го грудня на 1-ше січня) в Кельні, коли банди мусульманських «біженців» грабували і ґвалтували німкень, стала тим поворотним моментом, який засвідчив, що Стара Європа[1] таки перебуває під прямою загрозою радикального ісламу. Але та ніч також показала й усе лицемірство й непослідовність ліволіберального дискурсу, який став панівним у свідомості не тільки політиків Старої Європи, але й її обивателя.

У ліберальній, демократичній, мультикультурній, толерантній, політкоректній країні й поліція, і влада, і ЗМІ старалися замовчати не тільки масштаб події, але й саму подію, ніби нічого взагалі не відбулося. І зрозуміло чому: те, що сталося – найкраще свідчення провалу ліволіберальної ідеї, яку європейцям пробують втовкти в голови понад 20 років.

Це черговий прояв банкрутства ідеології, яка, з одного боку, бореться за «права» меншин – релігійних, сексуальних, світоглядних, а з іншого – висуває цілком фашистський лозунг: «нульова толерантність до нетолерантності». Ідеології, яка бореться за «право» на аборт, на одностатеві шлюби, на евтаназію. Ідеології, яка заперечує народам право на їхню самобутність. Ідеології, яка кожного, хто твердить, що існує об’єктивна істина, проголошує фашистом, мракобісом, відсталим. Ідеології, яка під маскою толерантності й боротьби за людські права, забирає право християнам вільно сповідувати свою віру і жити згідно з нею, яка під тією ж маскою просуває махровий антисемітизм у формі бойкоту держави Ізраїль. Ідеології, яка підтримує палестинський тероризм і закриває очі на ісламський геноцид християн на Близькому Сході.

Після Ночі розбитого скла 1938 р., коли німецькі нацисти громили єврейські магазини, палили синагоги, вбивали євреїв та розпочали масову депортацію єврейського народу в табори смерті, Європа усе ще жила ілюзією, що нацизм залишиться тільки в кордонах Німеччини. Так тепер, навіть після Сильвестрової ночі, Стара Європа усе ще перебуває в полоні ілюзій. Пам’ятаємо, що було після Ночі розбито скла…

Європу не цікавить, що геноцид християн на Близькому Сході – наслідок її, Європи, бездіяльності. Європу не дивує, що колони «біженців» із Сирії та Близького Сходу, які залили Німеччину, складаються мало не на 90% з молодих чоловіків. Європа не бачить, що у німецьких таборах біженців мусульмани переслідують християн. Не бачить, бо хоче закривати на це очі, щоб далі жити без Бога і пропихати агресивний секуляризм.

У цьому стані, в якому перебуває зараз Європа, є і вина християн. Адже християнство Старої Європи, стараючись сподобатися світові, часто-густо пристосовувалось до ліволіберальних ідей, відходячи від Євангелія, підмінюючи його новомодними теоріями і принципами, втрачаючи живу силу слова Божого. Чого тільки варті протестантські «шлюби» для одностатевих пар чи заяви кардинала Маркса і його прихильників.

Можливо, зростання ісламського тероризму в Старій Європі змусить її все ж таки згадати про своє християнське коріння.

Але то Стара Європа. Нова ж Європа[2] не збирається здаватися. Тут християнство усе ще має вплив на суспільну думку, а й народи не готові відрікатися своєї віросповідної та національної ідентичності. Тут ліволіберальний дискурс усе ще не став панівним, хоча секуляризм помітно надгриз і ці суспільства. Тому в Європи ще є на що сподіватися. Чим закінчиться нове протистояння Європи з ісламом, важко передбачати, але те, що воно загострюється, річ сама собою очевидна. Як і очевидним є той факт, що ісламські радикали в європейських ліволібералах мають відданих союзників.

Лівий дискурс, чи у його націонал-соціалістичній формі, чи в марксистській, завжди був доволі антисемітським явищем, адже євреї один з тих небагатьох народів, у яких віросповідна і національна приналежність практично повністю перекривають одна другу. Лівацтво завжди агресивно вороже ставилось до християнства й юдаїзму. А з часів так званої Великої французької революції лівацтво неодноразово показало свою схильність до атеїзму або поганства. Тому й сучасна його ненависть до християнства та юдаїзму не дивна. Дивною може видаватися толерантність до ісламу. Проте не варто забувати, що людям притаманно вважати ворога своїх ворогів своїм союзником, очевидно саме таким антихристиянським та антиюдейським союзником європейське лівацтво зараз бачить іслам.

На цьому тлі нове порозуміння між християнством та юдейством вселяє надію. Адже вони походять з того самого Аврамового кореня, мають спільні Святі Книги. А щобільше, нещодавно відвідуючи Римську синагогу Святіший Отець Франциск той генетичний зв'язок християнства з юдаїзмом, поставив, як конститутивний елемент християнської ідентичності. «Християни, щоб могти самі себе зрозуміти, не можуть не посилатися на єврейське коріння, а Церква, хоч і сповідує спасіння через віру в Христа, визнає невідкличність Старого Союзу та постійної і вірної любові Бога до Ізраїлю», – сказав Папа. І це вже не односторонні крок християн до порозуміння. Минулого року 25 ортодоксальних равинів проголосили Декларацію про те, що вони вважають християнство плодом Божої волі й даром для народів. Це не може не давати надії. Шанс у Європи усе ще є. Головне його не змарнувати.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

[1]Стара Європа – європейські країни, які не належали до соціалістичного блоку.
[2]Нова Європа – посткомуністичні країни, які стали членами ЄС.

Джерело:   Воїни Христа Царя

суботу, 16 січня 2016 р.

16.01.2016р. Б. / “Приготування їжі – ще один спосіб служіння ближньому”

Ще давньогрецький філософ Сократ влучно висловився про їжу: "Ми живемо не для того, щоб їсти, але ми їмо для того, щоб жити". І, хоча, його мудрі слова у часі теперішньому можна інтерпретувати по-різному, кожна особистість, свідома свого призначення у світі цьому, беззаперечно погоджується з цитатою.

Разом з тим визнаємо, що зі смаком приготовлена і красиво подана страва, вабить більшу аудиторію гурманів, аніж будь-яка. Саме тому мають своїх поціновувачів різноманітні передачі, що стосуються секретів приготування їжі.

Поділитись своїми думками ми запросили до розмови священнослужителя, настоятеля храмів у селах Золочівка та Княже, військового капелана, а віднедавна і ведучого "Суботньої кухні" на інформаційному порталі "Золочів. нет" о. Віталія БАРАБАША.

– Як виникла ідея приготування страв у Вашій інтерпретації, зважаючи на те, що в Україні поняття "чоловік і кухня", тим більше "священик і кухня", особливо у представників старшого покоління, далеко не є сумісними. Звідки взялась прихильність до кухні, де черпаєте рецепти для представлення широкому загалу?

– Якось повертались зі зйомок одного проекту, і всі були дуже голодними. Тому й почали озвучувати: хто і що би з’їв. Оскільки моя розповідь була найсмачнішою, то відразу в когось із знімальної групи виникла сира ідея «священика на кухні». Спільний проект "Католицького оглядача" та "Золочів. нету" почали втілювати у життя практично наступного ранку.

Готувати любив, певно, ще з дитинства, у школі – на уроках трудового навчання, напевно були перші спроби, допомога мамі на домашній кухні, у семінарії часом приготувалось щось особливе - студентське, як альтернатива їдальні. Отже досвід був чималенький.

Щодо рецептів страв, то, як правило, або згадую давно забуті, або до звичайних додаємо певну "родзинку". Ось для прикладу: можна просто посмажити телятину, а можна додати печериці, підтушкувати з цибулею, приправивши спеціями. Вийде особлива страва. Зауважу, що телятину вартує різати на тонесенькі шматки, відбивати як карманадлі і дуже легенько обсмажувати.

Дещо беру зі своєї батьківщини, з тернопільського придністровя, звідки я родом. Бо навіть у різних районах, не те, що в областях України, кухня має свої особливості.

Додає натхнення для різноманітної імпровізації й те, коли телефонують глядачі, або зв’язуються по-інтернету, навіть з Польщі чи Канади, і зізнаються, що вже й вони готують ту чи іншу страву, оскільки смачна і швидка в приготуванні. Скажімо, як представлена нещодавно «затирка».

– Цікаво почути нашим читачам про те, чи Ви готуєте тільки на публіку, чи також вдома? Яким ставам надаєте перевагу, або ж – чого не включаєте у свій раціон?

– Готую вдома, як правило, звичні страви, що й пропоную глядачам. Але, знову ж таки, навіть смажену картоплю можна приготувати по-особливому. Так, як і борщ, що у кожної господині має свій смак. Важливо, щоб страва була ще й корисною і цікавою, гарно оформленою.

Щодо переваг у виборі страв, то легше сказати, що не смакує. Це, напевно морепродукти, за винятком креветок чи самої риби.

– Чи можете запропонувати доступний і незнаний на Золочівщині рецепт пісної страви, перевірений, так би мовити, на собі?

– Так. Це – страви з квасолі. Потрібна велика кількість квасолі, щоб юшка вийшла наваристою. Тоді половину квасолі забираємо на потім. А у каструлю додаємо зроблену руками домашню локшину, порізану вузенькими смужками та приправи, які смакують. З решту – готуємо "колочені фасолі", тобто дрібно розтерту квасолю до однорідної густої пасти, що годиться і на гарнір, і як окрема страва. Сюди також додаємо підсмажену на олії цибулю. Смакуватимуть з такими стравами квашені огірки. Усе – просто, корисно для організму і дешево.

– Не зовсім доречно виглядав угорський бограч з телятиною, беконом і червоним вином, до того ж, приготовлений у монастирській кухні, представлений широкому загалу у перший день Пилипівського посту. І, принагідно, Ваші думки на осучаснене поняття посту?
  • Задля добра і вічного спасіння сучасної людини Церква дає послаблення у часі посту, зокрема в суботу і неділю. Про які послаблення йдеться?
Отже піст то є час приготування до певної події в житті  Богочоловіка, котру в колі церковного року нам треба пережити - досвідчити, щоби краще збагнути інтервенцію Його любові до нас. Утримання від приємностей є негативною складовою посту. Вона включає не лише обмеження в певних видах продуктів, хоча варто завважити, що для когось більшу насолоду приносять солодощі, кава чи випічка аніж м'ясо. І, власне, до цієї частини посту Церква дає певні послаблення, зокрема споживання мяса в суботу і неділю. А позитивною компонентою посту є розважати про оставини життя Ісуса Христа котрі ми хочемо побачити в тому чи іншому святі. Людина має в собі потрійну природу: фізичну – тілесну, душевну – емоційну, та духовну. Зокрема, різдвяний піст має зачепити кожну з цих наших сутностей. Утримання від приємнотей пригадує малоприємну важку подорож Пресвятої Родити до Вифлиєму. Емоційно співпериживаємо з вагітною Марією, і клопотами св. Йосипа. Духовно, очима віри готуємося споглянути на прихід в нашу, людську історію Бога-Спасителя. На такий вимір посту, зазвичай, ми не звертаємо уваги, хоча він є визначальним, і є його метою. А утримання від чогось є лише допоміжним засобом справжньої мети, будь-якого посту.

– Попрошу поділитись і рецептом виключної, або пікантної страви, яку наші читачі, окрім традиційних страв, зможуть подати до столу у години Святої вечері, чи під час різдвяних святкувань?

– Думаю, що це буде студінець, або холодець з риби. Впевнений, що ця страва припаде до смаку багатьом. Одразу наголошу, що це не є звичайна заливна риба. Секрет приготування в тому, що рибу (короп, товстолоб, рідше сом), потрібно варити на дуже легенькому вогні майже дев’ять годин, перед тим порізавши на акуратні, правильні шматочки. Згодом додаємо засмажену до золотистого кольору цибулю, лавровий листок, часник, перець, обов’язково паприку. Юшка має мати вогнистий смак та світло-коричневий колір. І, чи не найголовніше, – варити рибу важливо настільки довго, щоб не відчувалось жодної кісточки під зубами.

– Спогадуючи Різдво, прикро, що й досі маємо поділ. Ми й досі розколоті, а Бог – один, стверджують усі. Ваш коментар з цього приводу? Як думаєте, коли дійдемо до спільного знаменника?

В 16 ст Західна Церква з допомогою вчених, враховуючи всі астрономічні похибки, перейшла на новий календар. Східна Церква, Константинополь і греки, залишились на старому. На сьогодні більшість православних церков а також греки перейшли на новий календар, а старого Юліянського календаря в основному,  дотримуються Церкви, які перебувають в васальній залежності від Російської імперії і її державної Церкви. Для якої важливо мати якомога більше акцидентальної ідентичності, для самоствердження. То як фраза з мультфільму: - а Баба Яга проти. А ми, греко-католики в Україні  тримаємось старого календаря, мотивуючи, що перехід на новий календар стане ще більшою перешкодою на шляху до об’єднання Церков. Але, на мою думку, Церкви не мають об’єднуватись ні навколо календаря, ні навколо людських вождів чи політичних доцільностей, котрі завше будуть стимулювати перманентний розподіл Тіла Христового – Церкви. Лише Христос оснуватель і звершитель нашого спасіння претендує на точку навколо котрої мають об’єднуватися християнські спільноти.

Щодо дати відзначення Різдва, то жодна не є точною датою народження Ісуса Христа. Це – символічна, умовна дата і приблизний час. Точну дату можуть вирахувати лише фахівці з астрономії.

Вважаю, що швидше дійдемо до спільного календаря, і як наслідок спільності в святкуванні Різдва і Великодня лише після розпаду Російської імперії.

– Завершимо розмову не на сумній ноті. Десь, напевно, на відстані душі, відчуваю, що отримаю імпонуючу мені відповідь на запитання щодо переважаючої ролі і місця, або ж вибору: пріоритетності жінки-чоловіка на кухні?

– У аспекті приготування їжі не є важливим, з мого погляду, хто готує страву вдома, для сім’ї, а як і з яким серцем то робиться. Хоча у найкращих ресторанах Європи, а віднедавна і України, ці справи вершать шеф-кухарі чоловічої статі. Одночасно зважмо, що до приготування їжі з обов’язку, чи як-небудь можуть поставитись і чоловік, так і жінка.

Кожен християнин має зрозуміє, що приготування їжі – це ще один спосіб служіння ближньому, що це є реальна можливість творити добро навколо себе, а сама їжа – смачна і красива, гарно подана на сервірованому столі має бути задатком і нагадуванням про вічні блага приготовлені тим котрі люблять Бога.

Розмову вела Галина МЕЛЬНИК

пʼятницю, 15 січня 2016 р.

15.01.2016р. Б. / На Волині в церквах Московського патріархату розповсюджують сепаратистські брошури

На Волині в церквах "У"ПЦ Московського патріархату масово розповсюджують листівки, які розповідають про російсько-українську війну з погляду російських окупантів.

Про це інформує власкор «Вголосу».

Як повідомили власкору мешканці Володимир-Волинського та Іваничівського районів, у церквах Московського патріархату на початку року масово розповсюджують брошури, які містять критику УПЦ Київського патріархату, а також пропагують російський імперський погляд на характер війни в Україні.

У брошурі, яка складається з 24 сторінок, ідеться про те, що Київський патріархат і Патріарх Філарет хочуть продовження війни в Україні.

«Сьогодні в нашій країні триває громадянська війна. Українці з одних областей убивають українців з інших областей. Але замість того, щоб закликати до миру та порозуміння, Патріарх Філарет хоче продовження цієї війни. Прагне загибелі українців Донбасу. Війна на Сході України не схожа на відомі нам війни», – йдеться у брошурі "У"ПЦ Московського патріархату.

Також там наголошено, що лише предстоятель "У"ПЦ МП, митрополит Онуфрій є «справжнім миротворцем».

Крім того, брошуру пронизано гаслами про неканонічність УПЦ Київського патріархату, його розкольницьку сутність.

«Київський патріархат – це шлях у загибель», – зазначено у брошурі.

Брошура роздається разом з листівкою про необхідність використання у церквах церковнослов’янської мови. У листівці міститься критика ідеї переходу на українську мову, бо це нібито «відвертає народ від православної віри».

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 14 січня 2016 р.

14.01.2016р. Б. / Україну треба міняти поступово, – владика Венедикт

Владика Венедикт Алексійчук, єпископ УГКЦ, колишній ігумен Святоуспенської Унівської лаври поділився своїми думками щодо особистості, розвитку країни та налагодження зв'язків між людьми у інтерв'ю телеканалу "Еспресо".

Про поступовість розвитку України:
В житті нічого не буває миттєво, лише в казці. Якщо взяти останній відрізок історії України – то все було потрібно. Потрібна була Революція на граніті, Помаранчева Революція, потрібна Революція Гідності. Ми бачимо, що кожна з них – це немовби сходинка.  В Україні живуть люди, які народженні в іншій країні, Україною керують люди, які всі народженні в іншій країні. Це вже молоде покоління виростає з іншою культурою, ментальністю, свідомістю. Воно – інакше. Тому мусимо розуміти, що у нас люди немовби "надихалися" радянської свідомості. І вона не так легко виходить з нас. Тому теперішні моменти – трудні та складні. Ця війна – це величезне горе.  Але, водночас це і є відмежування від того радянського.

Про революції:
Я був на революціях, був активним учасником Революції Гідності. Проте я прихильник еволюції. Тому що учасники революції вимагають негайних змін когось чи чогось. А насправді треба міняти себе. Ісус почав свою діяльність лише через тридцять років після свого народження. Апостолів – було 12, і лише згодом кількість послідовників Христа зросла.

Про пошук Бога:
Людство завжди шукало Бога. Якщо запитати людей – 95% скажуть, що вони віруючі. Звичайно, менший відсоток тих, що провадить активне духовне життя. Проте сам пошук Бога був, є і буде. І відповідь на цей пошук дає Христос, бо він сам приходить до людини. Він стає людиною. Тому я деколи кажу, що християнство – найбільш матеріальна релігія, бо Бог стає тілесний, стає людиною.

Про сумління:
Найважливіша річ для нас – почати жити за нашим сумлінням.  Бо сумління – це те, що промовляє нам в конкретних обставинах. Сумління ніколи не перестає говорити. Воно не заставить нас жити, це те, що від нас очікує Бог. І коли я буду дослухатися до сумління, буду чинити правдиве добро. Найлегше почути голос Бога у молитві. Молитва – це наша розмова з Богом. Так, спочатку ми говоримо завчені фрази з молитовника. Але це так само, як і вчимо іноземну мову. Проте згодом маємо вийти на той рівень, коли зможемо говорити те, що ми хочемо сказати Богові. І також вслухатися, що Бог хоче сказати до нас.

Про крайнощі:
Кожен з нас коливається між двома крайнощами: між почуттям меншовартості та власної гордості. Бог повірив в кожного з нас, він дав нам власну вартісність. Тому український народ не може копіювати чийсь шлях. Ми можемо вчитися. Але маємо пізнати нашу дорогу.

Пострадянський синдром:
Ми живемо в пострадянському суспільстві. В радянській системі людина була ніщо. В Бога – кожна людина має цінність, Бог цінує і приймає кожного. Тому багато людей досі відчувають себе меншовартісними. І стараються підвищити свою власну вартість здобуттям посад, влади, статусом.

Як змінити менталітет:
Зустрічі, стосунки міняють людей. В народі кажуть: "З ким поведешся – того і наберешся". Коли говоримо, що частина населення є іншою, то гляньмо правді у вічі: ще 25 років тому Київ був геть іншим. Зараз нова свідомість дійшла до Дніпра. Можливо, не вистачило ще 25 років, аби змінити свідомість населення Донецька, Луганська, чи Криму. Але я не вважав би це поразкою. Я цілковито певен, що стосунки міняють людей. Вважаю, проблема у тому, що ми мали замало стосунків з Кримом чи Донбасом попередні 25 років. Ми маємо проявляти доброту та милосердя до біженців та переселенців. Які мають зв'язки і на окупованій стороні. Вони можуть допомогти налагодити стосунки.

Повне інтерв'ю дивіться тут>>>

За матеріалами: espreso.tv

На фото: стоп-кадр із відео