ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

вівторок, 31 березня 2015 р.

31.03.2015р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (23.03 - 29.03)

23-24 березня 2015 року за сприянням Всеукраїнського об′єднання солідарності трудівників ВОСТ «ВОЛЯ» у Львові відбувся Міжнародний Семінар на тему «Роль християнських профспілок у подоланні головного виклику 21-го століття – наступу на гідність людей праці». Участь у заході взяла Комісія УГКЦ Справедливість і Мир.

23-26 березня у духовному центрі «Цариці і Пані» (La Casa de Espiritualidad «Reina y Señora») Алмеріїйської Дієцезії, що на південному сході Іспанії, пройшли  реколекції та чергові загальні збори для душпастирів УГКЦ в Іспанії. У них взяли участь 18 священиків.

Вівторок,  24 березня.  Владика Михаїл Колтун, головний капелан УГКЦ, поблагословив та передав військовим автомобіль швидкої допомоги, який придбали українці з Іспанії та Італії.
Середа, 25 березня. З благословення Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського УГКЦ Володимира Війтишина та з ініціативи християнського «Руху за життя» в обласному центрі Прикарпаття відбулася Хресна дорога ненародженої дитини.

Четвер, 26 березня. У Стрию вшанували пам’ять Преосвященного Владики Юліана Ґбура, першого єпископа Стрийської єпархії. Цього дня, Преосвященний Владика Тарас Сеньків, Єпарх Стрийський, очолив панахиду за упокій душі світлої пам’яті Владики Юліяна, з нагоди 4-тої річниці від дня його смерті.

Пятниця, 27 березня:
Відбулася робоча зустріч представників УГКЦ із Архиєпископом Мадриду монсеньйором Карлосом Озоро  (mons. Carlos Osoro). У ній взяли участь владика Діонісій Ляхович, Апостольський візитатор, сестра Тереса Слота, Головна Настоятелька Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, та о. Іван Липка, душпастир УГКЦ у Мадриді. У ході зустрічі сторони обговорили широке коло питань з розвитку УГКЦ в Іспанії.

Екзарх Харківський, Владика Кир Василій (Тучапець), ЧСВВ, очолив молитовні богослужіння у Покотилівському монастирі, а саме Літургію Напередосвячених дарів, у співслужінні з настоятелем монастиря ієрм. Йосифом Щуром, ЧСВВ, а закінчився вечір Святою Годиною та благальною піснею, якою всі просили Бога про мир, злагоду і спокій в Україні.

Відбулася Хресна Дорога вулицями історичного римського району Монті (rione Monti), організована італійською парафією Санта Марія ай Монті (S. Maria ai Monti). У молитві взяли також участь українська парафія Свв. Сергія і Вакха, китайська католицька спільна Риму та грузинська православна громада зі своїми душпастирями.

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час неофіційного прийому в Києві, організованого Союзом Українських Організацій Австралії, привітав новопризначеного першого Надзвичайного і Повноважного Посла Австралії в Україні Даґа Траппетта з родиною.

Також Блаженніший Святослав висловив подяку польському єпископату «за ще один дуже вагомий знак солідарності польських єпископів з українським народом у вкрай складний і драматичний історичний момент, який сьогодні переживає наша Батьківщина». Про це йдеться в подячному листі Блаженнішого Святослава до Єпископської Конференції Польщі.

У п’яту неділю Великого Посту, 29 березня 2015 року:
На архиєрейській Божественній Літургії у паризькому катедральному Соборі св. Володимира владика Ігор Возьняк, Архієпископ і Митрополит Львівський, уділив священиче рукоположення диякону Ігорю Ранці. З митрополитом Божественну Літургію молився єпископ Парижу владика Борис Ґудзяк. Святитель заохотив новоєрея багато молитися та постити, і побажав йому управляти Божими дарами, а не закопувати їх. Присутнім же святитель запропонував пам’ятати про новопоставленого о.Ігора Ранцю в молитві.

Багатотисячна процесія, під час якої несли 80-тикілограмовий дерев’яний хрест та молилися за мир та цілісність України, пройшла центральними вулицями Тернополя. Розпочалася Хресна дорога після Святої Літургії в Архикатедральному соборі. Архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк закликав вірних задуматися над терпіннями та хресною смертю Ісуса Христа, а також власним життям та станом душі.

Не менше п’яти тисяч прикарпатців взяли участь у Хресній ході, яка відбулася в Івано-Франківську. Учасники пройшли тернистим Ісуса Христа шляхом у молитві за відвернення війни, мир та спокій в Україні.

Вулицями м. Чорткова пройшла Великопосна Хресна хода, яку очолив Владика Дмитро (Григорак) разом із 14 священиками різних конфесій та більш як 2 тис. мирян. Головною темою хресної дороги був мир, який здобувається через терпіння і страждання, через гідне несення свого особистого хреста.

Традиційну Хресну дорогу центральними вулицями Коломиї провели  за участі кілька тисяч вірян. Очолив молитовну ходу Правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ кир Василій (Івасюк) у супроводі близько сотні священиків. Цього ж дня єпарх відслужив Божественну Літургію у катедральному соборі Преображення Христового і навчав про згубний вплив алкоголю на людину. Єпископ закликав долучатися вірян у молитовному наміренні миру в Україні, боротьби з алкоголізмом та перемоги українського війська.



З нагоди четвертої річниці інтронізації Глави УГКЦ вийшло друком нове видання «У паломництві до гідності та свободи: Пастирське слово Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ і всіх людей доброї волі». Видання містить у собі проповіді, промови, інтерв’ю, послання, звернення та інші документи Отця і Глави УГКЦ, виголошені ним протягом першого року боротьби українського народу за свою гідність та свободу (від грудня 2013-го по грудень 2014-го).

УГКЦ після багатьох десятиліть праці над упорядкуванням своєї канонічної традиції оприлюднює прийняте Синодом єпископів своє партикулярне право. Канони партикулярного права УГКЦ вступлять у законну силу 7 квітня 2015 року, на свято Благовіщення. Декрет проголошення канонів партикулярного права УГКЦ.

Читайте також:
Володимир В’ятрович: Завдяки Шептицькому УГКЦ стала справді національною Церквою. Голова Інституту національної пам’яті, історик, дослідник національно-визвольного руху в Україні Володимир В’ятрович розповів, хто такий митрополит Андрей Шептицький, рік якого відзначаємо, для українського народу.

Анонси:
З 3-го по 5-те квітня у Салезіянській спільноті м. Винники (вул. Галицька, 19-Б) відбудуться духовні вправи для хлопців (від 9 класу і старші). Дні віднови проводить о. Григорій Швед, капелан в зоні АТО, та спільнота Салезіян.

5 квітня 2015 року у храмі Пресвятої Євхаристії (Домініканський Собор), відбудеться зустріч молоді з Владикою Венедиктом єпископом-помічником Львівської Архиєпархії.

На свято Воскресіння ГНІХ (12 квітня) за благословенням Екзарха Донецького УГКЦ владики Степана (Менька) та за сприяння представництва Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у Маріуполі  о 17.00 розпочнеться  безперервна молитва на головній площі міста, де встановлений хрест «Воскрес Ісус - воскресне Україна». 

15-21 квітня голови єпархіальних Комісій УГКЦ у справах освіти та виховання спільно з директорами католицьких шкіл та шкіл християнського спрямування, завідувачами садочків проведуть Тиждень католицького шкільництва на тему: «Сім’я – оселя Божої благодаті». Крім цього, 17 серпня в Києві пройде другий Освітній форум.

22 травня, у день празника перенесення чесних мощів святителя Миколая, у с. Зарваниця, в соборі Зарваницької Матері Божої, відбудеться архиєрейська хіротонія високопреподобного отця Теодора Мартинюка. 


Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 30 березня 2015 р.

30.03.2015р. Б. / П’ять священників із Золочева поїхали у зону АТО (+VIDEO)

П’ять священників із Золочева сьогодні вирушили у зону АТО, аби допомогти нашим військовим, які захищають терени нашої держави, підготуватися до Великодня, надати духовний супровід.

Отці будуть служити Літургію, сповідати. На це отримали благословення від Єпископа, Митрополита та військового капеланства.

Із собою капелани повезли гостинці, які зібрали парафіяни, мешканці Золочівщини та українська діаспора.


неділя, 29 березня 2015 р.

29.03.2015р. Б. / Важкі питання. Чи гріх вибирати менше зло?


ПИТАННЯ: Чи гріх вибирати  менше зло?

ВІДПОВІДЬ:  Не слід вибирати жодного: зло ображає Бога, якого б «розміру» воно не було, і збіднює і руйнує людину, будь воно «великим» або «меншим». Це твердження означає, що ніяке зло, навіть менше, не може бути предметом вільного вибору з боку людини. Воно завжди буде гріхом.
 
Наведемо слова з енцикліки Папи Павла VI "Humanae vitae" (14): «Якщо іноді законно допустити моральне зло, щоб уникнути більшого зла або домогтися більшого добра, незаконно навіть через серйозні причини робити зло так, щоб з нього могло слідувати добро (Рим 3 , 8). Тобто не можна робити вчинки, які суттєво порушують моральний порядок, тому що така дія негідна людської особистості, навіть коли є намір сприяти особистому, сімейному чи соціальному благополуччю».

Ми бачимо, що тут йдеться про «допущення морального зла», а не про «вибір зла», тобто усвідомленого скоєння зла, нехай навіть «меншого», для досягнення якогось добра.

Якщо вагітна жінка важко хворіє, а вагітність загрожує її життю, чи можна в даному випадку перервати вагітність, щоб врятувати життя жінки, особливо якщо вона вже виховує інших дітей? Відповідь тут однозначна: ні, аборт ніколи не допустимий як «менше зло». Але якщо терапія, що рятує жінку від смерті, провокує ненавмисну смерть ненародженої дитини, то це і є випадок, коли моральне зло «допускається». Але воно не є навмисним, воно є лише наслідком дій, спрямованих на благо вилікування матері.

Згадаймо слова Ісуса, звернені до Юди: «Що робиш, роби швидше» (Ів 13,27). Святий Тома Аквінський так тлумачив цю фразу: «Слова Господа - це не слова повелителя та порадника, тому що гріх не може бути ні предметом припису, ні порадою Бога. Бо написано: «Веління Господа праведні, веселять серце» (Пс 18,9). Це - слова Того, хто допускає (...). Але це також і слова відрази через злочини зрадника. Вони означають, що в той час як Він дарує благо, той готує Йому смерть: «Я докорю тобі, появлю це тобі перед очі» (Пс 49,21).

Потім, це - слова Того, Хто жадав здійснити справу відкуплення, як казав Августин. Але Він не мав наміру наказувати вчинити злочин, а тільки передбачити його; не озлобити того, у кого не було віри, але прискорити порятунок вірних. «Маю христитися хрищенням; і як Я мучуся, поки те сповниться! (Лк 12,50)».

субота, 28 березня 2015 р.

28.03.2015р. Б. / Більше половини росіян позитивно оцінюють роль Сталіна в історії

Половина громадян Росії (50%) хоче, «щоб уся влада у країні була зосереджена в одних руках».

Такі дані березневого опитування «Левада-центру».

Про це пише Дзеркало тижня.

Як повідомляється, відповідно до соцопитування 36% хочуть,  «щоб влада була розподілена між різними структурами, що контролюють одна одну», а 14% не змогли відповісти.

Третина громадян (34%) відповіли, що найкраща політична система «радянська, яка була до 90-х років», 29% вважають найкращою нинішню систему в Росії, 11% подобається «демократія за зразком західних країн», 8% віддають перевагу «іншому» політичному устрою, а 18% не змогли відповісти.

Крім того, за даними опитування «Левада-центру», проведеного в листопаді 2014 року, більша частина росіян (52%) позитивно оцінюють роль Сталіна в історії Росії.

Більшість громадян Росії (55%) вважають більш правильною економічну систему, яка заснована на державному плануванні та розподілі».


За матеріалами: 5 канал

Джерело:  CREDO

пʼятниця, 27 березня 2015 р.

27.03.2015р. Б. / «Гендерна політика» сьогодні: що це?

Петро Гусак — старший викладач кафедри філософії УКУ. Кандидат філософських наук. Доктор філософії, Ph.D. Науковий працівник Інституту родини та подружнього життя Українського католицького університету. Освіту здобував у Львівському національному університеті ім. Івана Франка (класична філологія) та в Міжнародній академії філософії в князівстві Ліхтенштайн. Викладає філософію, метафізику і теодицею, член Львівської обласної громадської організації «Рух за життя».

— Зараз популярно вживати слово «гендер» замість терміна «стать». З чим це пов’язано?

— Слово «гендер» належить до граматичних термінів, і там воно на своєму місці. Воно похідне від латинського genus, що означає «граматичний рід». Гендерів у граматиці в більшості індоєвропейських мовах є три. То чому ж цей граматичний термін виявився такий потрібний тим, хто його зараз активно пропагує? Почнемо з часів сексуальної революції. У 60-х роках у США розгорнув свою діяльність доктор з досить промовистим прізвищем Мані (англ. Money). В ті часи йому підвернувся класичний випадок. У сусідній Канаді 1965 року в сім'ї фермерів народилися два хлопці-близнюки — Брюс і Браян. Але народилися вони зі вродженою вадою: їхні крайні плоті були зрощеними (фімоз). Батьки звернулися до сімейного лікаря, який, не довго думаючи, порадив їм обрізання, і виконав його не звичайним хірургічним скальпелем, а електрокаустичним ножем. Відповідно, для одного з близнюків операція пройшла вдало, а іншому голівку пеніса було так пошкоджено, що статевий орган уже не міг бути відновленим. Тому батьки були стурбовані тим, як далі виховувати такого хлопчика. Вони побачили в телепередачі доктора Мані, який стверджував, що хлопчиком або дівчинкою нас робить оточення, воно й виховує: одних як хлопчиків, інших — як дівчаток. Людина, за його словами, просто біологічний організм, здатний до будь-якої рольової поведінки, головне виховати людину відповідним чином. Не вдаючись в тонкощі психології та антропології, батьки вирішили звернутися по допомогу до цього доктора. Це був ідеальний матеріал для Мані: є два брати, один здоровий і його можна виховувати як чоловіка, і є його близнюк, якого можна виховувати як дівчинку. Тому хворому хлопчику видалили ще й яєчка і почали виховувати як дівчинку, одягати як дівчинку, й назвали його Бренда. Але таке виховання не оправдало себе, він все одно поводився як хлопчик, вів бійки, захищав свого брата, грався з машинками замість того, щоб гратися з ляльками. У 14-15 років, у віці статевого дозрівання Браян/Бренда ледь не вчинив самогубство. Вся афера викрилася, і батьки були змушені розповісти правду, хто вона/він є насправді. Тоді він побажав повернути назад свою стать, була проведена зворотна гормональна терапія, видалено набутий попередньою терапією жир з молочних залоз та стегон. Це був шалений стрес для нього. Хірургічним шляхом було відновлено статевий чоловічий орган, наскільки це було можливо. І він навіть одружився, почав жити чоловічим життям. Але для його брата-близнюка, який усе своє свідоме життя був переконаний, що в нього є сестра, це стало такою психологічною травмою, що той вчинив самогубство. Мати перебувала в постійній депресії, а батько став алкоголіком. Через два роки після самогубства брата, Браян посварився зі своєю дружиною, не міг налагодити з нею стосунків. Він не зміг впоратися з цими тягарями. Але щасливий випадок звів його з професійним сексологом Даямондом, який переконав Девіда (це ім’я Браян обрав після рішення знову бути хлопцем) написати книгу про те, що він пережив у своєму житті. Так ця історія стала публічною. Пізніше журналіст-публіцист Джон Колапінто опублікував книгу «Так як природа його створила. Хлопець, якого виховували як дівчину». Відповідно теорія доктора Мані, який стверджував, що хлопця можна виховувати як дівчину і він насправді нею стане, зазнала краху. Девід Раймер згадував: «Моя мама і батько хотіли, щоб ця терапія зробила мене щасливим. Це те, чого хочуть всі батьки для своїх дітей, але я не міг бути щасливим для моїх батьків, я мусив бути сам собою. Ви не можете бути кимось, ким ви не є. Ви повинні бути собою». Доктор Мані вживав поняття «гендер як роль», в якій суспільство виховує дитину. Цей термін серед психіатрів, сексологів тих часів поширювався, але лише у вузьких колах. З 1994 року, на Міжнародній конференції з народонаселення в Каїрі та через рік після Міжнародної жіночої конференції в Пекіні, агресивні феміністки почали впроваджувати цей термін в міжнародний слововжиток, витісняючи ним поняття «sex», тобто «стать». Це було потрібно, щоб вони, серед яких було багато активних лесбіянок, могли ствердити, що гомосексуальна поведінка є просто іншою, і з погляду етики та сексології не відрізняється від природного подружнього життя. Це наче роль, яку можна довільно грати. Таким чином, гомосексуалізм та лесбіянство могли бути винесені поза моральний дискурс. Термін «гендер» був прийнятий Організацією Об’єднаних Націй і Європейським союзом, що є провадженням певної політичної стратегії. Наприклад, в Німеччині гендер визначено як провідний принцип і ключове завдання для всіх життєвих сфер. Таким чином, відмінності між жіночою і чоловічою статями оголосили соціальною конструкцією, винаходом гетеросексуального суспільства, так, ніби це насильно насаджена гетеросексуальність чинить нас чоловіками і жінками, і треба це подолати. Замість того, аби визнати очевидні психологічні, біологічні, духовні, хромосомні відмінності між чоловічою і жіночою статями, гендер пропонують як соціальну роль, яку можна відігравати незалежно від реальної статі, тобто від всього того, що було перелічено. Гендерна ідентичність мусить бути текучою, невизначеною, відкритою до щоденного вільного вибору. В її основі лежить філософія Жана-Поля Сартра. Вона стверджує, що ми маємо бути свобідні, а для цього ти щодня мусиш себе змінювати, бо інакше ти звикаєш, тобі починає подобатися і ти стаєш несвобідним. І в цій «текучій ідентичності» кожна роль доходить до 22 гендерів — «ролей». Як їх презентують? Спочатку як «соціальні ролі», кажуть, що це професії, це рівність чоловіка й жінки, вільний доступ жінок до чоловічих професій, посад, зарплат. А пізніше під цими ролями розуміють різні «моделі» сексуальної поведінки, що по суті означає, що будь-яке сексуальне збочення інтерпретують як окрему й рівноцінну «роль».

Однак ми можемо говорити про рівність чоловіка і жінки, про гідність жінки і без поняття гендер — так, як це робив Папа Іван-Павло ІІ. (Є його Пастирський лист Mulieris dignitatem — Про гідність і покликання жінки, від 15.08.1988 р.Б.). Нам не потрібен гендер, щоб визнати гідність жінки. Термін «гендер» пропагують для того, аби він вліз в наш ужиток, щоб він був у всіх на слуху, щоб всі до нього звикли, а далі за ним піде всяка інша ідентичність, яку народ теж буде сприймати, бо уже сприйняв і звик до гендеру. Планується ні мало ні багато — знищення чоловічої і жіночої статей, їх деконструкція. Тому що гендерна теорія йде на кафедри на факультети університетів, щоб змінити спосіб мислення молодої і перспектиної частини суспільства, а таким чином змінити саме суспільство. У деяких університетах Німеччини, крім гендерних студій, є так звані queer studies, в англійській queer означає дивний, ексцентричний; ним означують всяку іншу сексуальну поведінку, тільки не нормальну, між чоловіком і жінкою у подружжі. І вони прямо ставлять собі за мету протиставити щось патріархальній гетеросексуальності. Отже, що робиться? Якщо є якась річ ненаукова, то щоб її впровадити в науку, її треба зробити головним провідним принципом. Так сталося з теорією еволюції. Бо коли Дарвін тільки її презентував провідним науковцям того часу, його звинуватили в відсутності методу і наукового підґрунтя. А вже потім з теорії еволюції зробили керівний принцип. Те саме зараз робиться з гендером. Бо це псевдонаука, неправомірне перенесення терміна з граматики в соціологію. Зараз з цього теж роблять провідний принцип, щоб всі науки: соціологія, психологія, антропологія та інші відповідали теорії гендеру, а якщо вони їй не відповідатимуть, вони наче б то не будуть насправді науковими. А науковців, які пручаються цьому, просто відкидають на марґінес.

— Яка мета цієї стратегії, на Вашу думку?

— В Європейському союзі переважають ліві політичні сили, для яких програмним є твір Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави». Згідно з Енгельсом сім'я як буржуазна інституція повинна зникнути, бо держава покликана перебрати на себе її функції, зокрема функцію виховання дітей. Енгельс дослівно пише, що коли це станеться, дівчина буде в змозі свобідно віддаватися чоловікові, не думаючи про наслідки, бо всі наслідки на себе перебере держава, зокрема виховання непланованих дітей. Таким чином, планується зруйнування сім’ї, бо сім’я завжди є джерелом культурної, релігійної і національної традицій. Наприклад, зараз слово «патріот» в Європі вважають майже лайливим. Ми дожилися до того, що ми його прирівнюємо до слова «нацист». Така доля скоро може спіткати і гетеросексуалізм. Планується створення нової європейської людини, позбавленої національних і релігійних коренів. Це потрібно для того, щоб мати масу, якою можна маніпулювати, масу, яка буде охоча задовольняти тільки свої сексуальні потреби і всі проблеми, які з того виникають, — психологічні, венеричні і більше нічим іншим не буде займатися, ні релігійними питаннями, ні національними, ні сім’єю, ні народом. Друге джерело, з якого живиться теорія гендеру, йде від Сімони де Бовуар, жінки філософа Жана-Поля Сартра, атеїста, екзистенціаліста, яка була доволі ущемленою та психологічно придавленою своїм агресивним чоловіком. І це вилилося в ефект маятника при написанні книги «Друга стать», в якій Сімона де Бовуар стверджує, що жінкою не народжуються, нею стають. Вона розвиває думку, що жінка — це пригноблена домогосподарка, яка за пранням, миттям посуду і вихованням дітей більше нічого не бачить. Ще одне джерело гендеру — гомосексуальний рух. Агресивний наступальний гомосексуальний рух почався з подій 60-х років з бару «Stonewall» в Нью Йорку, де збиралися гомосексуалісти. Тоді міська влада, занепокоєна розпустою, яка там чинилася, приставила до них поліцію — а це ще 60-ті! Гомосексуалісти неочікувано вчинили збройний опір і застрелили шістьох поліцейських. Після того ніби все втихло, але гомосексуалісти далі перейшли в атаку. І під таким тиском Американська асоціація психіатрів в 1973 році усуває гомосексуалізм з переліку психічних захворювань. Причому це було зроблено не в результаті якихось досліджень, відкриттів, лабораторних аналізів, експериментів, теорій, а під політичним тиском, щоб мати спокій, бо інакше агресивні геї трощили офіси тих психотерапевтів, які лікували гомосексуальну орієнтацію і повертали до гетеросексуальної, чим доводили, що це все ж таки розлад, наслідок нездорового сімейного середовища і виховання. І для того, щоб довести, що їхня поведінка є нормальною, гомосексуальні активісти кажуть, що немає сталих, природних статей, а є просто біологічні істоти, і не важливо, що там у них на генітальному рівні, вони просто невизначені істоти і можуть самі обирати, яку роль грати. Тобто починають впроваджувати цей термін для становлення соціальної рівності, а потім він переходить на сексуальні ролі. Коли будь-яка сексуальна роль є та сама за своєю сутністю, тоді будь-яка довільно обрана роль: гетеросексуальна чи гомосексуальна, активна, пасивна, бісексуальна, трансексуальна, садистська, мазохістська — перебувають на рівних правах.

— Яким чином гендер впроваджується в Україні?

— Ми є полігоном для експериментів. Наприклад, Луганська і Кіровоградська області є депресивними, там найменший приріст населення, там катастрофічна демографічна ситуація, погана екологія. А їх обрали пілотними областями для впровадження широкого застосування гормональної контрацепції для жінок, що потім негативно відобразилося на їхньому здоров’ї. Тепер це саме робиться з гендером. Який механізм його впровадження? Це невигідно робити голосно, бо приносить додаткові клопоти. Якщо це виносити на парламентський рівень, потрібно спочатку зареєструвати законопроект, подати його в першому читанні, після чого його повертають для поправок і приймають або не приймають у другому, третьому читаннях. Є, зрештою, ложа ЗМІ, які активно слідкують за цим усім. Тому ефективніше це впроваджувати прихованішим шляхом, наприклад, через підвідомчі директиви міністрів, які видають розпорядження, обов’язкові до виконання по всій вертикалі певного міністерства. Якщо це Міністерство охорони здоров’я, то вказівки доходять аж до останнього лікаря, якщо ж це лінія Міністерства освіти, то аж до останнього вчителя. Але широкий загал про це не знає, лише спеціалісти, які цим цікавляться, можуть знайти інформацію на відповідних відомчих сайтах. Приміром, в Тернополі є вже два дитячі садки, де дітей виховують за гендерною теорією. На всяких молодіжних конференціях це питання знову і знову ставиться. Нещодавно один із службовців Львівської міської ради розповідав мені, що їм цю інформацію подають в іншому світлі: гендер як соціальна рівність чоловіка і жінки. Така рівність сама по собі є доброю, але до чого тут гендер? Після того, як він буде у всіх на слуху, за ним тоді піде зміна сексуальних ролей, сімейних ролей, легалізація гомосексуальних подружжів, тому що вони «грають гендерну роль». Наприклад, один із гомосексуалістів «грає гендерну роль» матері. Чому ж тоді — аргументують вони — їм не дати можливість всиновити дитину?

— Зараз у світі навпаки проводять акції на захист сім’ї, проти легалізації гомосексуальних зв'язків і їх права всиновлювати дітей. Про що це свідчить?

— Треба дивитися, хто організовує ці акції. Кілька років тому, Греко-Католицька Церква відмовилася брати участь у таких акціях, бо вони були організовані сектою Догнала, яка просто «сідлає» гарячу тему, щоб стати провідною і передовою, як захисниця традиційних моральних цінностей, бо вони мусять щось «осідлати», щоб бути на плаву. З другого боку, це ляпас усім традиційним Церквам, що вони не рухаються, аж потрібна якась абструзна секта, щоб вона їх штовхнула до дії. Але є добрий приклад квітня того року, коли в Києві націоналісти й православні московські козаки об’єдналися і не допустили проведення гей-параду. Тобто незважаючи на зовсім різні світоглядні орієнтири, вони змогли об’єднатися. Щодо усиновлення дітей, то в Інтернеті я вже знаходив інформацію про те, що лесбійська пара намагалася хірургічним шляхом змінити стать хлопчику, якого вони всиновили, на дівочу. По-перше, це до кінця не можливо. Жодна хірургія не може повноцінно змінити стать. Це муляж, це симуляція, і ніколи така особа не буде повноцінним чоловіком чи повноцінною жінкою. Змінені органи ніколи не будуть плідними. Я сумніваюся в здоровому вихованні дітей в таких подружжях. Якщо двоє гомосексуалістів усиновили хлопчика, то яка гарантія в тому, що згодом вони не будуть долучати його до своїх сексуальних практик? Дати можливість усиновлювати одностатевим парам дітей означає покалічити їх психологічно і фізично. Бо добро дитини означає поставити його вище за своє власне добро, за бажання гомосексуалістів мати дітей. Зрештою, з поширенням гомосексуалізму погіршується демографічна ситуація населення, а це загрожує національній безпеці країни. Адже приріст населення є важливим національним ресурсом. Людський ресурс є найважливішим, тому основою держави повинна бути сім’я.

— Як ставитись до ювенальної юстиції, її перспектив і загроз?

— Російська актриса Ольга Захарова в своєму інтерв’ю розповідає свою життєву історію. Вона вийшла заміж за француза, але вони розлучилися, коли їхній дочці було дев’ять років. Доньку від неї відлучили, передали в зовсім чужу сім’ю і заборонили матері зустрічатися з власною дитиною. Це було згідно з законом про ювенальну політику у Франції. Це питання почав розслідувати її адвокат і виявилося, що у Франції вже більше мільйона дітей відчужено від власних сімей і передано в інші сім’ї на виховання. Є навіть спеціальний план для соціальних працівників для відчуження. Чому? Знову ж таки: сім’я є джерелом національних і релігійних традицій заважає витворенню «нової європейської людності», яка не вважала себе німцем чи французом, а європейцем чи космополітом. А для цього потрібно зруйнувати основи. Тому я не вірю словам про те, що ювенальна юстиція є «кримінальною юстицією, яка є пом’якшеною щодо неповнолітніх злочинців». Адже завжди, навіть в часи найлютішого Радянського Союзу, було таке поняття, як кримінальне провадження щодо неповнолітніх злочинців, і були окремі колонії для них, зазвичай пом’якшеного режиму. Тому нічого нового тут не придумано, завжди ставлення до неповнолітніх було іншим, ніж до дорослих. А насправді ювенальна юстиція має на меті бути механізмом відчуження дітей. У разі, коли батьки алкоголіки чи садисти, це справді оправдує себе. Знову ж таки, така практика існувала й дотепер. Але чи правомірно за будь-якої дрібниці, наприклад, коли батько попросив винести сміття, якщо мама сказала доньці помити посуд, а діти завередували і хтось з батьків «хляпнув» дитину, то це не є приводом задіювати соціальні служби? Габріела Кубі в своїй книзі «Гендерна революція: релятивізм у дії», описуючи ситуацію в Німеччині, пише про випадок, коли старшокласник обмацував іншого школяра, який виявився бравим хлопцем і вдарив кривдника в обличчя. Після цього його батько потрапив до тюрми за те, що виховував сина в гомофобії. Це призводить до дискримінації нормальних сімей, нормальної здорової гетеросексуальної орієнтації. Через пропаганду гомосексуальності змінюється суспільна свідомість. Причому, за словами одного з ідеологів сексуальної революції Альфреда Кінсі (Kinsey), гомосексуалістів чоловіків у світі є 1,3 %, а жінок — 0,3 %. А всюди ведеться пропаганда, що їх є 10 % і більше. Багато шуму з нічого, але коли вони займають провідні становища в ЄС, коли міністр закордонних справ Німеччини є відкритим практикуючим геєм, коли мер Берліна — гомо мазохіст та організовує гей-паради під протекторатом столичної мерії, — коли вони вийшли на такий рівень, то диктують політику й іншим. У 2006 році ЄС видав директиву про покарання за «гомофобію». Ще один приклад: Рокко Буттильйоне, італійський міністр, який є практикуючим католиком, був кандидатом на посаду єврокомісара в ЄС. Але на співбесіді напередодні йому поставили затання, як він ставиться до гомосексуалізму. Він відповів, що згідно з вченням Католицької Церкви, це є гріхом. І цього вистачило, щоб його не допустили до посади єврокомісара.

— Якою мірою традиційний світогляд дискримінує різні сексуальні меншини? Як далеко може заходити толерантність у цьому разі?

— Можемо говорити про дискримінацію, коли ми не визнаємо слушних прав, коли ми когось не визнаємо як таких. Наприклад, апартеїд в Південній Африці є дискримінацією чорношкірого населення, тому що ще донедавна їм було заборонено вступати до університетів, займатися політичною діяльністю, обіймати керівні посади… Але ж вони люди, які мають таку саму гідність. Коли ми їм це забороняємо, тоді ми їх дискримінуємо. Дискримінацією є, наприклад, кампанія абортів, тому що дітей на стадії розвитку дискримінують, позбавляючи права на життя, а вони є такими самими людьми, як всі на певному етапі розвитку. Коли ж мова йде про гомосексуальні пари, то не йдеться про жодну дискримінацію, тому що вони не є сім’єю. Бо сім'я, природно, не тому, що так комусь захотілося, чи тому, що якась церква так придумала, а сім'я природно є союзом чоловіка і жінки. Тому що чоловічість і жіночість є очевидними природними способами існування людської особи. Всі інші гермафродитизми є просто хворобливими станами. І якби не було певних хворобливих розладів, то ці люди були б або чоловіками або жінками. Третього не дано. Сім'я заснована на союзі чоловіка й жінки, на їхній здатності любити, на їхніх відмінностях статевих, духовних і тілесних, завдяки яким вони можуть дарувати себе одне одному. І ця здатність в любові віддавати себе одне одному нерозривно пов’язана з їхньою плідністю. І телеологія стверджує навіть доцільність будови їхніх дітородних систем. Вони є призначеними одне для одного, і вони є плідними, тому ніхто, маючи здоровий глузд, не стане заперечувати зв’язок плідності з будовою чоловічості й жіночості, їхньою здатністю об’єднуватися в шлюбі і статевому співжитті. Натомість в гомосексуальних практиках телеологія тіла заперечується. Навіть психологічно вони не можуть доповнювати одне одного. Це хворобливий, конвульсивний пошук тієї любові, щоб заповнити душевну порожнечу, це може бути пошук втраченого брата чи сестри, чи це пошук батька, який через алкоголізм не був присутнім у сім’ї, міг бити маму і гнобити її чи інше. В усякому разі завжди в основі неприродних сексуальних практик лежить якась психологічна вада, тяжка сімейна історія, яка могла початися в ранньому дитинстві, а потім виливається в таку поведінку. Тобто це набута властивість. Немає гомосексуального гена. Жодні наукові біологічні, генетичні дослідження не підтвердили існування гомосексуального гена. Тому коли ми скажемо гомосексуалістам, що вони є сім’єю, надамо їм такі права, які має сім’я на соціальний захист, соціальні пільги на допомогу з боку держави на виховання дітей, ми б тоді навпаки дискримінуємо сім’ю. Бо сім’я народжує нових громадян, тому держава повинна інвестувати в неї. Гомосексуалісти не є і не можуть бути подружжям, бо подружжям є союз чоловіка і жінки. Згадаймо жарт Авраама Лінкольна, який запитав своїх службовців, скільки буде ніг у вівці, якщо до них залічити ще й хвіст. Ті відповіли: «П’ять». Але президент заперечив: «Е, ні. Вівця має чотири ноги, а хвіст завжди є хвостом, відвіку». Треба називати речі своїми іменами. Хіба є дискримінацією те, коли людині скажуть, що вона не може літати, бо вона не птах. Вона ним не є, бо не є. За іншими параметрами її ніхто не дискримінує. У нас немає такого законодавства, яке би не допустило гомосексуалістів до навчання у вищі навчальні заклади, яке би їх не допустило до займання певних посад, якщо вони тільки не порушать трудову дисципліну. Вони мають право на пенсію, на житло та інше. А от надати їм права, які належать виключно сім’ї, означало би дискримінувати сім’ю.

— Тобто можемо стверджувати, що гомосексуалізм є «відхиленням», а не «інакшістю»?

— Так. Це проблема розвитку. Передусім психологічна. Наприклад, дочка може перебирати роль чоловіка, коли в сім’ї був відсутній батько або коли він був тираном чи алкоголіком. Хлопчика такий досвід може навпаки спонукати відкинути чоловічість, і він буде схильним прийняти жіночі ролі поведінки, втекти під материнське крило. Все починається з нездорових стосунків, або зі звідництва, коли особа потрапила під вплив досвідченого гомосексуаліста чи лесбіянки, які їх звели до таких сексуальних практик.

— То ж чим насправді є людська статевість? Як ми повинні ставитись до свого тіла і статевості?

— Статевість є наперед заданою природою людини. Немає людини, яка б не була в тій чи іншій статі, бо це є форми існування, форми вияву людини як чоловіка чи як жінки. Іншого нема. Якщо говоримо в християнському контексті, то ми віримо, Господь створив людину чоловіком і жінкою. Для християнина тут не може бути якихось «але». Він знає, що така природа чоловіка і жінки є запланована Творцем. Якщо звернемося до природи, то побачимо, що чоловік і жінка саме тому, що є відмінними одне від одного, можуть доповнювати одне одного в любові і створити союз, який є плідним. Промовистими в цьому контексті є слова колишнього гомосексуаліста: «Якби існували ліки від гомосексуалізму, то їх би приймав кожен. Тому що це шлях, який веде в нікуди, який веде в депресію, в суїциди, а якщо ні, то до передчасної смерті від безлічі захворювань, які передаються статевим шляхом».

— Як ми, християни, маємо реагувати на гендерну політику сучасності?

— Як ті, хто ще має традиційні Церкви і традиційні цінності, ми в Україні можемо очікувати на здоровий спротив, не дискримінацію, а на відстоювання своїх природних прав. Потрібно бути на сторожі і спостерігати за навколишнім. Чітко прослідковувати, де і як ті тенденції виявляються на телебаченні, в пресі, Інтернеті. Моніторити, які нові підзаконні директиви міністерств з’являються на цю тему, і бити на сполох, створювати асоціації батьків, які б хотіли відстояти здорове шкільне і соціальне середовище для своїх дітей. І керівники церков тут повинні бути на першому місці. Бо лев уже скочив, його пазурі скоро в нас ввіпнуться, а ми можемо й далі спати.

Розмовляла Уляна Коржик, Журнал «Слово»

четвер, 26 березня 2015 р.

26.03.2015р. Б. / «У час війни в кожного своя зброя у руках» (+VIDEO)

Волонтерська організація «Hand-made по-львівськи» створена для об’єднання активних і небайдужих людей, які допомагають нашим воїнам в зоні АТО. Один із її основних осередків розташований в церкві Святого Папи Климентія.

Тут у бічній капличці храму працює цілий штаб з виготовлення маскувальних сіток, пошиття балаклав, збору теплих речей, ліків та харчів для наших хлопців. Хочете повоювати на мирному фронті? – тоді вам … до церкви на вулицю Генерала Чупринки, 70.

Ми теж завітали до храму, де поспілкувались із о. Юрієм Хамуляком, парохом церкви Святого Папи Климентія, і  майстринями-волонтерами.

Отче Юрію, як так сталось, що Ваш храм перетворився на волонтерський штаб?

Якось восени минулого року до мене підійшла дівчина-волонтер Світлана Божко. Вона поцікавилась, чи можемо ми надати приміщення для потреб однієї волонтерської організації, що займається допомогою воїнам АТО. Я побачив цей погляд і зрозумів, що вона зуміє організувати тут працю. Порадившись із іншими священиками, ми відразу погодились і дозволили використовувати приміщення нашої каплички для їхніх потреб. І сьогодні це цілий волонтерський штаб, в якому кожного дня збирається й працює кільканадцять людей. І варто сказати, що це є дуже добра ініціатива, і ми радо її підтримуємо.

Чим саме займаються волонтери, до яких робіт можна доєднатись?

Кожного дня, окрім неділі й великих релігійних свят, наші волонтери збираються у капличці, де плетуть маскувальні сітки і "кікімори", приймають і видають тканини на пошиття балаклав, збирають теплий одяг, випічку та інші потрібні речі. Інформацію про те, що на цей момент є найнеобхіднішим і потрібно сюди приносити, розповсюджують по соціальних мережах, радіо. Як бачимо, під час війни у кожного своя зброя в руках!

В яких ще схожих проектах та акціях бере участь ваша парафія?

Ми організовуємо багато схожих проектів. Наприклад, цього року отримали листи до Святого Миколая від дітей із Вуглегірська, що на Донеччині. Щоправда, свої побажання діти писали не Св. Миколаю, а Діду Морозу. Загалом таких листів отримали від ста осіб і, на превеликий жаль, двоє з цих діток вже загинуло… Наші люди принесли просто чудові подарунки, адже якщо було написано про мобільний телефон, то вони приносили мобільний телефон; якщо велосипед, то купували велосипед.

Інший проект: ми працюємо на те, щоб вивозити дітей зі Сходу, здебільшого з Луганщини, і розміщати їх тут по сім’ях на той період, поки там все не стихне. І нашим завданням є не лише вберегти цих дітей, а щоб вони побачили, що у нас насправді відбувається, як ми живемо; познайомились із нашими дітьми. Бо, мабуть, дорослих людей, які там живуть і їхню думку про нас уже не зміниш, а дітей можна й потрібно виховувати.

Крім того, наші парафіяни власними автомобілями постійно доправляють волонтерську допомогу воїнам АТО. І в основному, їдуть на передову, туди, де є найгарячіші точки.

Пані Світлано, як виникла волонтерська організація «Hand-made по-львівськи»? З чого розпочиналась Ваша діяльність?

Звісно ж, ніхто під час подій, що тривають в Україні вже близько року, не хоче бути осторонь. Розпочалося все з того, що кілька наших активістів, знайшовши аналогічну організацію у Києві, вирішили долучитися. Проте це було складно через відстань. Волонтери з київського хенд-мейду запропонували нам створити власний осередок.

Далі ми шукали приміщення і знайшли його в храмі Святого Папи Климентія. Парох о. Юрій дозволив нам використовувати подвір’я позаду храму, а також капличку, у якій ми розмістили все необхідне для роботи. Також на вул. Сербській, 7 небайдужі люди надали нам приміщення, в якому ми розмістили свій кулінарний цех із великою сушаркою.

Розкажіть про поле діяльності організації

Спершу ми склали так званий список усього необхідного для наших воїнів, а далі знайшлись люди, які зголосились шити, в'язати, плести. Далі вже з’явилась і кулінарна група підтримки.

Як можна долучитись до  «Hand-made по-львівськи»?

Насамперед, усі охочі самотужки можуть нас знайти чи то через сторінку на Фейсбуці, чи звернувшись до наших координаторів на їх сторінках: Юлия Яровая - маскувальні сітки Olena Tsilujko– балаклави, шкарпетки Олеся Жаборт, Святослава Фединяк- маскувальні костюми "кікімори" Микола Струс– розгрузки, військова форма Олександра Лозинська- Ярошевич- рукавички Vika Yagello - маск-халати Ольга Онацько-Мороз - кулінарія Andrey Kostych- буржуйки, устілки Vira Holichko - відділ збуту, гаряча лінія Roksolyana Sydor - фінанси та облік Kostyantyn Kovalyshyn- кулінарна група підтримки, поліграфія, Людмила Урсул - Сихівська група (сітки, кікімори, пошиття,кулінарія) Tetjana Stasyuk- Бродівська група (сітки, кікімори, пошиття,кулінарія Oles Shved - транспортна логістика групи Svitlana Bozhko- організаційні питання Наташа Гохман - звіти по діяльності групи.

Приєднатись до нас можна кожного дня, у зручний для вас час. Тут ніхто не вимагає якихось спеціальних умінь, досить лише бажання. Кожен може знайти для себе роботу. Вік, звісно ж, теж не має значення. До праці стають як і школярі, так і люди старшого віку. Часто приходить допомогти наша найстарша волонтерка Лаура, якій 70 років.




Воїни Христа Царя

середа, 25 березня 2015 р.

25.03.2015р. Б. / Іспит совісті на чотири способи

Ти живий чи помер? Ти живеш чи існуєш? Це питання про якість життя.

Не люблю іспитів совісті — тих, що написані! Це трохи так, якби хтось, маючи здорове серце, використовував штучне, або, маючи здорові ноги, користувався протезами. У духовній та моральній сфері також діє правило атрофії: те, чим не користуються, — занепадає. Для іспиту совісті найкраще використовувати… совість, а не чиїсь списки пунктів.

Проте я погоджуюся, що інколи такий перелік може бути корисним, аби помітити речі й справи, які за звичних ситуацій вислизають з-перед нашої уяви. Час від часу варто сягнути по щось таке, аби збурити рутину, що присипляє. Як сповідник, я інколи раджу скористатися з такої допомоги, хоча й тоді волію, щоб це не було надміру дослівним переказом написаних пунктів.

Бо я не раз мав такий досвід: каяники перелічують те, що вичитали, включаючи не тільки класичний перехід вулиці на червоне світло, але й те, що не носять освяченого медальйончика і не читають католицької преси. (Інколи навіть перелічують список назв видань, яких не читали, що, зрештою, цікаве для пізнання, бо можна довідатися, що зараховують до католицької преси, а що ні.)

Більш «сумлінні» спроможні знайти у себе всі названі у відповідних списках гріхи, а якщо це до кінця не вдається, то додають формулку «можливо»: можливо, зробив ще те або те.

Тому я пропоную кілька варіантів іспиту совісті — радше узагальнених, які залишають багато місця для «домашньої роботи» над сумлінням.

1. На щодень, у плюс і в мінус

Це частий, навіть щоденний, короткий і робочий іспит. Здається мені, що це прекрасна особиста молитва на завершення дня, з застереженням і заохоченням, аби цей рахунок робити «в плюс» і «в мінус».

Що приніс день, що було доброго (яке добро прийшло до мене і яке добро від мене вийшло). Треба це назвати і подякувати.

А що було поганого — також назвати на ім’я, стараючись зробити це максимально конкретно. Назвати це і перепросити за це.

2. Я, ти, ВІН

Якщо найважливіша заповідь це «любити Бога, любити ближнього, любити себе самого», то за цими категоріями можна зробити іспит совісті та шукати, чим завинив.

Щодо Бога: невірність у молитві й таїнствах, легковаження Божим словом і голосом совісті, підозріливість щодо Бога, інфантильність у вірі (набирає крайнього вигляду, коли доросла людина на сповіді каже «Боженька», «церквочка», «молитвочка», «грішок»), сприйняття Бога як «виконавця» моїх потреб, духовний мінімалізм, застій і згода на перекручений образ Бога тощо.

Щодо ближнього: «все, що зробили, і все, чого не зробили». Тут спеціальне зауваження: «Найбільша протилежність любові це не ненависть, а інструментальне ставлення до іншої людини» (св. Йоан Павло ІІ). Це означає, що іншу людину ти помічаєш і входиш із нею в контакт лише тоді й лише настільки, наскільки з неї можна мати якусь користь — матеріальну, психічну, навіть духовну.

Щодо себе самого: коротко кажучи, ми маємо про себе дбати. Не тільки не шкодити своєму здоров’ю — бо йдеться також і про малодушність, тобто згоду на пересічність, відмову від свого розвитку, використання можливостей, талантів, часу, брак праці над своїм егоїзмом, брак відпочинку, брак гармонії у звичайному щоденному функціонуванні тощо.

3. Іспит «месальний»

Прекрасну допомогу в іспиті совісті надає месальний акт покути: «Сповідаюся… що згрішив думкою, словом, учинком і занедбанням». Ці чотири категорії надають певної структури дослідженню совісті. Ось кілька прикладів того, що може міститися в цих категоріях:

- Думкою: вочевидь одразу з’являється асоціація з «нечистими думками», але тут можуть опинитися й інші справи, наприклад, чорні думки з серії «точно не вийде», «немає сенсу», «я/він/вона ніколи не зміниться»; підозріливість, претензії, вимоги, зрештою — бездумність, проживання життя рослинним способом, або ж «як мул і кінь без розуму» (Пс 32, 9).

- Словом: обмова, наклеп, нарікання (вельми отруйне для себе та інших), балакучість, яка не залишає місця слуханню інших (і себе самого); але також і брак добрих слів. «Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його» (Еф 4, 29), що означає: за слова, які ми могли сказати і не сказали, слова подяки, похвали, підтримки, пояснення, зізнання в любові, протесту проти зла і т. д. — ми теж будемо суджені.

- Учинком: певно, не треба спеціальних пояснень, можу повторити наведене вище: «все, що ви зробили…» (варто перечитати Мт 25, 31‑46).

- Занедбанням: для людей, які стараються жити пристойно або й навіть порядно, у цій категорії може міститися найбільше справ для розкриття і роз’яснення. Як Христа, так і християнина більше має цікавити чинення добра, а не тільки уникання зла, тому формулювання «не вбив», «не зраджував» іще ні про що не свідчать. Ми бо запитуємо себе, чи використали нагоду для добра, чи допомогли, чи ділилися тим, що маємо: часом, вірою, знаннями. Чи я розвиваюся — чи розвиваю свої можливості, знання, стосунки з іншими, свою віру, любов? Чи я долучаюся до справ удома, в сім’ї, спільноті, на роботі, в Церкві?

4. «Маю проти тебе», або Апокаліптичний іспит

Для більш вимогливих прекрасною допомогою в іспиті сумління будуть «Листи до семи Церков» із Книги Одкровення.

«Маю проти тебе, що любов свою першу покинув» (Одкр 2, 4).

Це може просто означати невірність — щодо Бога, невірність у подружжі, у разі священика чи монахині це невірність складеним обітам та іншим зобов’язанням, які випливають із прийнятого способу життя.

Але це може означати також відхід від того натхнення, яке любов мала на початку, доведення своєї любові до «анемії», брак турботи про любов через те, що шкодував на неї часу, уваги, не слухав, не розмовляв, не ділився тим, що приносить «добра і зла доля».

«Не бійся нічого, що маєш витерпіти» (Одкр 2, 10).

Якщо для нас найважливішою є любов, то страх це ворог любові, й тому він може бути гріхом. Ним може бути страх перед стражданням (хтось сказав: «Якщо любиш — не питай, чи страждатимеш, а питай, коли і як сильно»). Страх перед втратою незалежності, перед поразкою, перед відкиненням, страх перед рішенням, перед відповідальністю.

Всі ці страхи цілком реальні і з ними варто рахуватися, вони мають у собі щось застережне і позитивне; але якщо вони надмірні, якщо вони починають керувати нами, то викликають життєвий параліч.

Ми повинні брати їх до уваги, але водночас міцно вірити обітниці, що «любов усе витримає», що ліки від страждання — це терпеливість, від страху поразки — те, що любов «не шукає свого» і «не виноситься пихою», від страху відкинення — що «любов усього надіється» тощо (див. 1 Кор 13, 1‑13).

«Маю проти тебе трохи, бо там є у тебе ті, що держаться учення Валаама, який навчив Балака кинути камінь спотикання перед синами Ізраїля — їсти ідоложертовне та блудити» (Одкр 2, 14).

Розпусту тут можна розуміти дослівно; біблійною мовою, однак, «божки» і «нечистота», або ж «розпуста», означають життя в такий спосіб, якби Бога не було. Отож варто поставити собі питання: чи, наскільки, як і коли Бог присутній у моєму способі життя. Чи я будую своє життя з огляду на Нього, чи керуюсь я Його словом, заповідями, чи я молюся, чи запитую, чого Він від мене сподівається, чого Він від мене і для мене хоче?

Цей докір, написаний в Одкровенні, може стосуватися входження у фальшиву релігію. Це може бути навіть культ себе самого, що достатньо легко діагностувати за частотою появи в мисленні та розмовах слів «я», «мене», «мені», «для мене», «моя думка».

Це може бути культ розуму (те, що не вміщається у моїй голові, — не існує), акцептації, культ правильності життя і «святого спокою», культ праці, інтернету, доброго самопочуття, грошей, буття «сучасним» і багато іншого.

«Маю проти тебе, що потураєш жінці Єзавелі, яка зве себе пророчицею, навчає і зводить моїх слуг, блудити і їсти ідоложертовне. Я дав їй час, щоб покаялася, а не хоче каятись у розпусті своїй» (Одкр 2, 20‑21).

Тут докори схожі, як і в попередньому листі, але додане ще щось: час, аби навернутися — і небажання навернутися. Це часте відкладання на потім, на завтра, на свята, на старість. Нерідко це стосується сповіді, примирення з Богом і Церквою, але також і примирення з людьми, а також обов’язку взятися за уроки, за написання курсової чи докторської, за виконання різноманітних зобов’язань, які, коли висять над нами, впроваджують у наше життя сум’яття, стрес, бажання втекти, роздратування, претензії та звинувачення інших.

«Ім’я ти носиш, ніби живий, а мертвий ти. Будь чуйний і укріплюй решту, що їй скоро померти… Згадай, отже, як прийняв і слухав, збережи і покайся» (Одкр 3, 1‑3).

Ти живий чи помер? Ти живеш чи тільки «існуєш», як овоч? Це питання про якість життя, про те, що ти робиш зі своїм потенціалом, часом, натхненнями; чи ти розвиваєшся духовно, інтелектуально, емоційно, у спілкуванні, в культурі. Просто кажучи, чи розвиваєшся ти як людина і християни, чи твоє життя творче, плідне, а чи воно надаремне?

Але тут є щось іще: «укріплюй решту». Запитай, чи своїм буттям, способом жити, словом, доброзичливістю, товариством ти зміцнюєш інших, додаєш їм відваги, втіхи, надії, а чи все навпаки — може, отруюєш їх, ослаблюєш, знеохочуєш?

І ще одне: «згадай, як прийняв і слухав» — тобто «як отримав». Це питання про вдячність: чи ти бачиш добре у своєму житті, чи вмієш радіти цьому, шанувати отримане? Чи бачиш, який ти обдарований? — а може, невдачі, прикрості, втома, страждання заступили тобі цілий світ?

«Держи, що маєш, аби ніхто не вхопив вінця твого» (Одкр 3, 11).

Може, у цих словах — питання про автентичність і вірність собі, своїм переконаннями, своєму сумлінню, аби не змінювалися залежно від ситуації, компанії, від того, що подобається іншим, від моди. Ти під усе підлаштовуєшся, як хамелеон. Коли ти справжній, коли ти — це ти сам, то можеш насправді зустріти Бога, іншу людину, можеш осмислено жити, можеш когось покохати, можеш відрізнити вартісне від безглуздого, правду від видимості, добро від зла.

«Ні зимний ти, ні гарячий (…) кажеш: “Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю”, а не знаєш, що ти — злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий» (Одкр 3, 15.17).

Тут маємо докір у літеплості, тобто байдужості та згоді на такий стан, коли думаєш: може, мої справи й не найкращі, але й не такі кепські, є гірші від мене. Це насправді небезпечний стан, який не дає шансів на розвиток. А правильним є принцип, що коли хтось не йде уперед, то він залишається позаду. Це стосується віри, любові, дружби, також і праці та кожної сфери нашого життя. Це стан приспання чуйності, відмови від поривів уперед, від ставлення собі вимог. І тут справді можна не помітити, що ти і бідний, і сліпий, і голий, і нещасний, і жалюгідний.

Тим часом віра відкриває перед нами перспективу максималізму, виражену хоч би такими словами: «Люби Господа, Бога твого, ВСІМ твоїм серцем, УСІЄЮ твоєю душею і ВСІЄЮ думкою твоєю» (Мт 22, 37). Неможливо ні вірити, ні любити, ні робити щось насправді цінне й варте старань «упівсили», абияк, бо це провадить до змаління людини. А для Бога важливо, щоб ми були великі, щоб ми прагнули Його рівня.

***
Вочевидь слова в Одкровення святого Йоана і докори (закиди) набагато більше об’ємні, вони не вичерпуються наведеними прикладами. Вони провокують, скеровують і водночас залишають місце, вимагаючи вслухатися в голос сумління. Це може бути для нас вказівкою, допомогою в духовному розвитку.

Ципріан Клахс ОР, dominikanie.pl

Джерело:     CREDO

вівторок, 24 березня 2015 р.

24.03.2015р. Б. / Папа: Де нема милосердя, там нема й справедливості

Темі милосердя і справедливості присвятив свої роздуми Папа Франциск, проповідуючи під час ранкової Святої Меси у понеділок, 23 березня 2015 р., в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти». Під час читань прозвучала розповідь зі Старого Завіту про Сусанну, яку несправедливо обвинуватили, а з Євангелії прочитано про те, як до Ісуса привели перелюбницю, щоб каменувати. У цьому контексті проповідник згадав про ще одну біблійну жінку – бідну вдову, яка своєю наполегливістю добилася справедливості від нечесного судді.

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що деякі Отці Церкви вважали ці постаті алегоричним представленням Церкви – Церкви святої, грішної та потребуючої. В усіх трьох випадках зустрічаємо «поганих» і «корумпованих» суддів. Насамперед, Наступник святого Петра звернув увагу на книжників і фарисеїв, які привели перелюбницю до Ісуса, почуваючись праведними, посилаючись на закон: «Це каже закон і слід це виконати».

«Але ж вони не були святими, вони були корумпованими, зіпсованими, тому що такого роду суворість може поступати вперед лише у випадку дволикого життя, – зауважив проповідник, – і ті ж самі люди, які засуджували цих жінок, пізніше, коли ніхто не бачив, шукали за ними, щоб трохи розважитися...». Ісус називав таких «лицемірами». І таке подвійне життя ведуть ті, «які суворо осуджують Церкву».

Двох похилих віком суддів, про яких розповідається в Книзі пророка Даниїла, хотіли змусити Сусанну до гріха, але коли вона не піддалася, то висунули проти неї фальшиві обвинувачення. «Це були порочні судді, – сказав Папа, – їхнім зіпсуттям-корумпованістю був порок, в даному випадку – похітливість». У третьому випадку суддю названо тим, «який не боявся ні Бога, ні людей». За словами Святішого Отця, він був ділком, який «використовував свою працю для наживи», був «корумпований грошима і престижем».

Спільною ознакою всіх згаданих суддів є те, «що вони не знали ні самого слова, ні чим є милосердя». «Корумпованість віддаляла їх від того, щоб зрозуміти милосердя, бути милосердними. А Біблія, – підкреслив проповідник, – каже нам, що саме у милосерді є власне справедливе судження. І три жінки – свята, грішниця і потребуюча, алегоричні зображення Церкви – страждають від браку милосердя. Також і сьогодні Божий люд, зустрічаючи таких суддів, страждає від суджень, позбавлених милосердя, як у цивільній, та і в церковній сферах. Але там, де немає милосердя, там, – наголосив Папа, – не існує справедливості».

понеділок, 23 березня 2015 р.

23.03.2015р. Б. / Дещо про гендерну ідеологію та її фінансову підтримку в Україні

Гендерна теорія чи, радше, гендерна ідеологія – це законне дітище радикальної феміністичної антропології, особливо її марксистського спрямування. На початках феміністичні антропологи поставили собі завдання у своїх дослідження деконструювати різноманітні форми чоловічої домінації у суспільствах (див. BARNARD Alan. 2011:231). Згодом, гендер почали розглядати, з одного боку, як символічну конструкцію та як комплекс суспільних відносин.

Оскільки прихильники гендерного погляду на світ одночасно вважають, що нібито можна реконструювати розвиток гендерних взаємовідносин до самого початку людства, то вони стверджують, що у початковій стадії людського суспільства панувала не тільки символічна рівноправність статей, але й не було гендерного розрізнення, а бісексуалізм вважався нормою (див. BARNARD Alan. 2011:235). Тільки пізніше розвинулось поняття гетеросексуальності як ідеалу та виникла сексуальна ревнивість і сексуальний контроль, які в кінцевому результаті призвели до чоловічої домінації у суспільствах (див. BARNARD Alan. 2011:235). Наукова безпідставність таких «реконструкцій», здається, цілком очевидною. На сьогоднішній день гендерна ідеологія у багатьох головах є науковою теорією, хоча жодного серйозного наукового доказу, який би доводив її науковість, нема. Щобільше, саме навпаки, біологія та психологія повністю заперечують її основні постулати.

Гендерна ідеологія, яка відкидає біологічну детермінованість реальності «бути чоловіком» чи «бути жінкою», зводить усе до свобідного вибору на кшталт – «я можу бути чоловіком, хоча я є біологічно жінкою», чи «я можу бути жінкою, хоча біологічно я є чоловіком», або навіть «я можу бути «середнім» родом». Тобто фактично вона йде за деконструкцією людини як біологічно детермінованої істоти, а тим самим і за деконструкцією не тільки традиційного поняття сім’ї, але й деконструкцією самого поняття людини як фундаментального носія біологічної розумної природи.

Папа Бенедикт ХVІ гостро засудив гендерну ідеологію. У березні 2013 року Американська єпископська Конференція відмовилась підтримувати федеральний закон про боротьбу проти насильства над жінками, оскільки він поширює гендерну ідеологію. З дуже гострою критикою гендерної ідеології виступила Хорватська єпископська конференція 2012 року. Зокрема д-р моральної теології Преосвященніший владика Валентін Позаіч ТІ, єпископ-помічник Загребський, дуже гостро виступив проти гендерної ідеології і її накидання в хорватських школах. У своїй книжці «ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ: РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ» німецька соціолог Габріеле Кубі розкрила антихристиянську суть гендеризму, за що свого часу удостоїлася подяки від Папи Бенедикта ХVІ. Також і Папа Франциск виступає проти основних постулатів гендерної ідеології.

Гендерна ідеології цілковито противиться християнській антропології і відкидає основну біологічну детермінанту, яка є наслідком Божого творчого акту – біологічну стать, зводячи усе до помилкового твердження, що існує лише гендерна роль, яку людині накидає суспільство. Головний постулат гендеристів про начебто однакове нейтральне функціонування новонароджених хлопчиків і дівчаток насправді суперечить усьому, що сучасна наука знає про біологію та психологію людини. Норвезький документальний фільм «The Gender Equality Paradox» (Парадокс гендерної рівноправності) не тільки розкрив ненауковість «гендерної теорії» (насправді ідеології), але й призвів до закриття Нордійського гендерного інституту, оскільки Нордійська Рада, яка його фінансувала, оголосила «гендерну теорію» ненауковим шахрайством.

Попри це гендерна ідеологія стає щораз популярнішою в Україні. У багатьох вишах існують гендерні студії, цю теорію викладають під виглядом наукової у багатьох закладах, де готують вчителів, журналістів, державних функціонерів. Одним з головних поширювачів гендерної ідеології в Україні є Міжнародний Фонд «Відродження».

На офіційному веб-сайті Міжнародного Фонду «Відродження» (далі в тексті – Фонд) у розділі «Про нас» зазначається наступне: «Міжнародний фонд "Відродження" засновано у квітні 1990 року. Він входить до заснованої Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства, що складається з національних і регіональних фондів у понад 70 країнах світу, в тому числі в Африці, Центральній і Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу». Тобто сам фонд декларує себе частиною міжнародної мережі «Фундацій Відкритого суспільства».

 Засновником і головним меценатом цієї Фундації є відомий американський мільйонер Джордж Сорос.

Сам засновник цього Фонду Джордж Сорос, декларує себе атеїстом. Одним з декларованих постулатів його діяльності є відкрите суспільство, у якому ніхто не має монополії на істину, тобто стан речей у суспільстві, який Папа Бенедикт ХVІ назвав диктатурою релятивізму (див. Benedikt XVI, 2010: 67–77). Окрім цього, офіційний сайт Дж. Сороса повідомляє про підтримку ним After-School Corp., яка серед своїх пріоритетів згадує і сприяння гендерній рівності. Якщо на це дивитися реально, то фактично йдеться про виховання дітей з-поміж іншого на засадах гендерної рівності. Також Дж. Сорос заявляє про свою підтримку фемінізму.
Фундація «Відкрите суспільство», частиною якої виступає Міжнародний Фонд «Відродження», перераховуючи цінності, які є формотворчими у  їхній діяльності, каже, що Фундація вірить у гендерну рівність: «We believe in addressingine qualities that cut across multiplelines, includingrace, class, gender, sexualorientation, andcitizenship». Окрім цього, Фундація надає гранти для боротьби за права лесбіянок, гомосексуалістів, бісексуалістів, транссексуалістів, інтерсексуалістів, це також включає і фінансову підтримку боротьби за гендерну рівність. Також фінансування молодіжних європейських проектів проти расизму і ксенофобії серед критеріїв отримання гранту згадує про боротьбу проти гендерної дискримінації і пропаганду гендерної проблематики. І це тільки три приклади фінансового сприяння Фундації «Відкрите суспільство» поширенню гендерної ідеології.

Публікація «Стратегія Програми “Верховенство права” на 2012–2013 роки» на офіційному сайті Фонду повідомляє про наступне: «Вперше за підтримки Програми вдалося сформувати широке експертне середовище (понад 20 організацій), що представляють основі дискриміновані соціальні групи. Ця експертна платформа розпочала роботу над антидискримінаційною концепцією та термінологією. Створено спеціалізований сайт (www.antidi.org.ua). Спільна робота у складі групи дає можливість узгодити основні засади антидискримінаційної політики держави, яка на цей час відсутня.  На її основі буде вироблений та узгоджений проект рамкового закону про протидію дискримінації. Зацікавлення у співпраці задекларувало Міністерство юстиції України, а діяльність із протидії дискримінації охоплюється форматом відносин між Україною та Європейським Союзом у межах лібералізації візового режиму. Програма підтримає подальшу діяльність групи експертів, її окремі ініціативи - нормотворчі, інформаційні, просвітницькі».

Отже, йдеться про підтримку організацій згрупованих довкола офіційного сайту Коаліції протидії дискримінації в Україні, членами якої є: Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для геїв та лесбійок «Наш світ», м. Луганськ — м. Київ, 29.03.2011; Всеукраїнська громадська організація «Гей-Форум України», м. Київ, 08.04.2011; Громадська організація «Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень ДОНБАС-СОЦПРОЕКТ», м. Маріуполь — м. Донецьк, 11.04.2011; Громадська організація «Гей-альянс», м. Київ, 27.05.2011; Громадська організація «Союз ЛГБТ “Ти не один”», м. Житомир, 07.12.2011; Громадська організація ЛГБТ-християн «ЦЕНТР СВЯТОГО СОТНИКА КОРНИЛІЯ», м. Донецьк, 22.03.2012; Всеукраїнська громадська організація «ГЕЙ–АЛЬЯНС УКРАЇНА», м. Київ, 20.11.2012. Вже самі перелічені організації вказують на характер діяльності цієї коаліції.

Коаліція протидії дискримінації в Україні підтримала скандальний законопроект №2342 «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» своєю заявою від 25.05.2013 р. Відомо, що цей законопроект практично унеможливлює будь-яку критику стосовно гомосексуальних активностей та гомосексуального способу життя.

Коаліція протидії дискримінації в Україні серед іншого домагається заборони дискримінації у таких сферах: «7) сексуальна орієнтація (сексуальна орієнтація означає гетеросексуальну, гомосексуальну та бісексуальну орієнтацію та відповідну сексуальну поведінку); 8) ґендерна ідентичність (дискримінація за ознакою ґендерної ідентичності означає дискримінацію з причини бажання особи змінити стать або за фактом зміни статі);». Заборона «дискримінації» за відповідну сексуальну поведінку або заборона дискримінації за зміну статі тягне за собою дуже негативні наслідки для можливості голошення моральної науки Церкви.

Міжнародний Фонд «Відродження» є серед офіційних партнерів Коаліції протидії дискримінації в Україні. Також Фонд активно співпрацює з Вінницьким освітнім гендерним центром. Фонд є одним з двох донорів організації «Інформаційно-консультативний жіночий центр», організації, яка однією з своїх цілей проголошує «розвиток дискусії щодо гендерних проблем в політичному і соціальному житті України для досягнення реальної рівності в суспільстві, а також проведення навчальних програм на базі Уповноважувальної освіти». Судячи з публікацій на сайті цієї організації, вона активно просуває гендерну ідеологію. Один з фінансувальників поширення гендерної ідеології в Україні «Східноукраїнський фонд соціальних досліджень» серед своїх партнерів перераховує і Фонд «Відродження» і Фундацію «Відкрите суспільство». «Київський науково-освітній гендерний центр» функціонує за допомогою підтримки Фонду.

В Україні Фонд провадить доволі потужну пропаганду гендеризму, через видавництво книжок, що рекламують гендерну ідеологію. У 2001 році Фонд видає книгу авторства Девіда К . Світзера «Бути батьками гомосексуала. Ви і ваша дитина-гомосексуал», книжка відома своїм антихристиянським підходом до проблеми гомосексуальності та її вирішення. У 2003 році Фонд видає книгу найвідомішого ідеолога гендерної революції Джудіт Батлер «Гендерний клопіт. Фемінізм та підрив тожсамості». І того ж таки року Фонд видає книгу Майкла Кіммела «Гендероване суспільство». У 2004 році за підтримки Фонду видано навчальний посібник «Основи теорії ґендеру» і книгу Віри Агеєвої «Гендерна перспектива». Також за підтримки Фонду виходить методична розробка «Ґендерний аналіз соціополітичних процесів». У 2007 році Фонд видає книгу Терези де Лоретіс «Технології гендера: Есе про теорію, фільми та художні твори».

Фонд грантами підтримує конкретні проекти спрямовані на пропаганду гендеризму в Україні. Ось перелік кількох таких грантів:
  • Грант № 24486 надано «Спілці об'єднання молодих громадян "Молодіжний парламент Житомирської області"» під проект «UKRAINIAN - AMERICAN COMMUNITY ACTION RETREAT - ПРОЕКТ СПРЯМОВАНО НА ТЕ, ЩОБ НАВЧИТИ МОЛОДЬ ОСНОВАМ ДЕМОКРАТІЇ, СВОБОДИ СЛОВА, АЗАМ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЛІДЕРСТВУ»;
  • Грант № 41123 надано «Харківській обласній громадській організації "Східноукраїнський Фонд соціальних досліджень"» на здійснення проекту «Викладання історії в школі: на шляху до толерантності». Проект передбачає «Проведення загальнонаціонального дослідження концепції історичної освіти в Україні: як відбувається викладання історії в школах, зміст шкільних курсів з погляду етнічної, культурної та ґендерної толерантності, вивчення змісту підручників історії та думки учнів, їх батьків і педагогів щодо концепції історичної освіти.»;
  • Грант № 28332 надано на створення «Гендер-порталу Україна», що правда, ресурсу під цим іменем у всесвітній мережі Інтернет на сьогоднішній день знайти не вдається;
  • Грант № 25433 надано на «Створення чотирьох чисел електронного часописy "GenderOn-line" українською мовою та окремих статей, а також стислого викладу англійською мовою: другого числа "Ґендер і Культура", публікацій "Ґендер і Суспільство" та "Ґендерні стереотипи в ЗМІ, кібер-просторі та масовій свідомості»;
  • Грант № 40200 наданий для участі «фахівця з гендерних питань у семінарі “ЛГБТ-сім’ї: нова меншина” (м. Любляна, Словенія, 15–18 жовтня 2009 р.). Обмін кращими практиками, оцінка якісних та кількісних показників й аналіз державних документів в країнах ЄС та сусідніх країнах у сфері одностатевих стосунків і дотичних питань; обговорення правової та суспільної позиції щодо одностатевих шлюбів задля підвищення рівня громадського розуміння й толерантності щодо сексуальних меншин. Організатор – PeaceInstitute (Slovenia).
  • Грант №47171 «Програма кіно на ЛГБТ-тематику в рамках 42-го МКФ "Молодість"», ціллю якої задекларовано «Демонстрація програми ЛГБТ-фільмів та проведення обговорень на ЛГБТ-тематику в рамках Міжнародного кінофестивалю "Молодість" для підвищення рівня обізнаності та толерантності в суспільстві стосовно ЛГБТ-проблематики».
Цей перелік можна би було продовжувати ще довго. Але це б переобтяжило цей і без того великий текст. Тим, хто зацікавився перевіркою достовірності написаного, рекомендую самим віднайти інформацію на офіційному сайті Міжнародного Фонду «Відродження».

о.Орест-Дмитро Вільчинський

BARNARD Alan. 2011. Povijest i teorija antropologije. Zagreb: Naklada Jesnski i Turk.
BENEDIKT XVI. 2010. Svjetlo svijeta. Papa, Crkva i znakovi vremena. Razgovor s Peterom Seewaldom. Split: Verbum.

Джерело:    Воїни Христа Царя