30.11.2018р. Б. / «Великі Папи»: в грудні на екрани вийде новий документальний фільм

В осідку Вікаріату Римської дієцезії відбулося представлення документальної серії «Великі Папи», що в грудні вийде на екрани італійського телебачення.

В період, коли здається, що ми втратили відчуття прекрасного та сенс взаємоподілу, важливо віднаходити спільні шляхи, аби передавати трансцендентне, «працювати разом, хоч і використовуючи різні мови». На цьому наголосив Паоло Руффіні, Префект Дикастерії в справах комунікації, представляючи проект «Великі Папи» – документальний серіал, приготований компанією «Discovery Italia» у співпраці з компанією «Officina della Comunicazione» та Дикастерією в справах комунікації.

Представлення відбулося в залі Примирення в осідку Вікаріату Римської дієцезії. Монсеньйор Даріо Віґано, Асесор Дикастерії в справах комунікації, розповів про деякі деталі. Чотири серії, кожна з яких тривалістю 75 хвилин, присвячені Папі Францискові, Венедиктові XVI, святим Іванові Павлові ІІ та Іванові ХІІІ, вийдуть в ефір у вечірній прайм-тайм, починаючи від 13 грудня. За словами монсеньйора Віґано, «Discovery» вперше запропонувала серійну продукцію на таку тему.

Історія, поширена на сучасність

Серіал розповідає про найзначущіші моменти понтифікатів Джузеппе Анджело Ронкаллі, Кароля Войтили, Йозефа Ратцінґера та Хорхе Маріо Берґольйо через безпосередні свідчення тих, хто був близьким з ними, тих, які зустрічали їх під час офіційних подій, вивчали їхню спадщину або ж знайшли в них натхнення для свого життя та діяльності. Кожен зі свідків розповідає особисті життєві випадки, внутрішні моменти, які змальовують незвичайні портрети цих великих мужів.

Знакові понтифікати

Кожен з цих Римських Архиєреїв своїми вчинками перемінив біг історії, часто сприяючи епохальним перемінам. Захоплююча розповідь «Великі Папи» – це розповідь про чотирьох героїв віри, що зосереджує увагу на 60 роках історії, досліджуючи також і протиріччя, якими вони були позначені. Від «Доброго Папи», який з великою людяністю попровадив Другий Ватиканський Собор до «Папи революціонера», першого, який взяв ім’я Франциск, згадуючи про «Божого атлета», що перевів Церкву в третє тисячоріччя та смиренного «Папу зречення».

Джерело:    НОВИНИ ВАТИКАНУ

29.11.2018р. Б. / Папа: Богородиця не може бути матір’ю корумпованих

«Богородиця всіх приймає, але не може зарадити з тими, хто замикається перед Нею». В черговому випуску передачі про молитву «Радуйся, Маріє», Святіший Отець, зокрема, поділився думками про корупцію.

«Молитися за корумпованих – це молитися за те, щоби трапився землетрус, який розворушить їх настільки, щоб вони збагнули, що світ не розпочався ними і на них не завершиться», – сказав Папа Франциск під час сьомого випуску передачі «Ave Maria», що виходить на телеканалі італійського єпископату «Tv2000». Відповідаючи на запитання ведучого о. Марка Поцци, він зазначив: «Якщо б я казав, що не є грішником, то був би найбільше корумпованим».

Закритися від Матері

«Марія не може бути матір’ю корумпованих, бо корумповані продають матір», – мовив Святіший Отець, додаючи: «Вони шукають лише економічну, інтелектуальну та політичну вигоду. Роблять егоїстичний вибір, який я б назвав сатанинським. Вони замикають двері зсередини і Марія не може увійти. Вони не впускають Маму».

Така особа, за словами Папи, не потребує ні матері, ні батька, не зважає на приналежність до народу чи сім’ї. «Вони живуть в егоїзмі, а батьком цього, який навчає їх цього, є диявол», – сказав він, зауважуючи, що слід молитися за те, аби такі люди пережили потрясіння, спроможне перемінити їхній погляд на світ.

Марія всіх приймає

Богородиця, однак, приймає всіх. Вона «супроводить нас, грішників, у дорозі» та «молиться за нас, що є грішниками». Як зауважив Святіший Отець, ми повинні молитися словами: «Я – грішник, але Ти оберігай мене». «Й вона оберігає нас», – додав він.

У цьому контексті Папа поділився спогадом про свою маму: «Моя мама, говорячи про нас, її п’ятьох дітей, казала: Мої діти є немовби пальцями на руці – всі різні, але якщо мене вдарити по якомусь пальцеві, то мені так само болить, якби вдарили по іншому».

Джерело:      НОВИНИ ВАТИКАНУ

28.11.2018р. Б. / Рецензія на книжку Блаженнішого Святослава «Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя»

Книжку Блаженнішого Святослава “Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя” я прочитав під час останніх тижнів роботи Папського Синоду Єпископів на тему молоді. Вона стала для мене ковтком свіжого гірського повітря, коли знаходишся в центрі Рима в годину пік. На Синоді інколи були такі «години пік» церковного життя, коли слова, ідеї, різні проекти чи зовнішні впливи і очікування збивалися докупи і безладно сигналили, немов автівки в римських заторах.

І це правильно і навіть добре, що так є, адже кожен будинок був спочатку запорошеним будівельним майданчиком. Але свідчення Блаженнішого Святослава про досвід Церкви, так майстерно “спровоковані” і представлені його співрозмовником о. Паоло Асоланом, стали для мене легким і свіжим вітерцем досвіду Церкви, пригадуючи, що на всі питання Синоду вже існує завершена, гарна, правдива та реальна відповідь, і вона міститься в самій Церкві! Нам слід лише заново це усвідомити та оновити інтенсивнисть її випромінювання.

Якщо використати більш євангельську метафору, то під час читання книги мені пригадалася одна з п'яти мудрих дів, котра зуміла відкрити вже зачинені двері до весільного банкету Агнця, щоб вийти і освітити п’ять нерозумних дів, а також полум’ям доброї оливи запалити світильники, оливу для яких нерозумні діви придбали у продавців світу. 

Адже мусимо визнати, дуже часто наші Західні Церкви намагаються освітити світ світлом, що походить із лампад цього світу. Папа часто і слушно говорить про небезпеку “світськості” Церкви. І нерідко, коли нам трапляється говорити про те, ким ми є і якими повинні бути як Церква, ми скочуємося радше до дискусій і розрахунків, як купити оливу у продавців світу, ніж до визнання, що Церква всю повноту помазання, що їй потрібна, отримує у Христі і від Духа Святого для того, щоб запалювати  і дарувати світло світові, спраглому правди, краси та сенсу життя.

Саме цей аспект я хотів би підкреслити як основний дар свідчення, що розвивається впродовж діалогу в цій книзі. Мені видається дуже важливою також присутність богословського, філософського та історичного дискурсу в пошуках трьох богословських чеснот. Нам слід прийняти це свідчення як багатство і глибину мудрої Церкви, що закликає Західну Церкву до справжнього відновлення власних коренів.

Мене вразило те, що кінцевий документ Синоду Єпископів в основному виражає усвідомлення того, що дар, який Церква покликана дати молоді, спраглій сенсу і повноти життя – це, передусім, вона сама: Церква як таїнство, як Тіло воскреслого Христа, живого і присутнього сьогодні; Церква як народ, з’єднаний із Христом, у етимологічному сенсі – покликаний бути одним у Христі і навколо Христа через дію Святого Духа. Місія Церкви, те, що штовхає її в мандрівку до найвіддаленіших куточків землі, історії та людства, криється у її таїнстві, що об’єднує її навколо Христа і у Христі.

Те, що Блаженніший розповідає та описує, а особливо свідчить з досвіду Української Греко-Католицької Церкви та особистого шляху в ній, пробуджує усвідомлення, яке було відновлене на Другому Ватиканському Соборі, але ще не знайшло повного прийняття і вираження. Свідомість того, що Церква є не тільки пророчою, а й втіленим пророцтвом нового світу, який завдяки воскреслому Христу вже є тут і тепер, навіть якщо «вже», – саме тому що Він живий, – затьмарене болем від рани і тугою за «ще ні».

Щоб зрозуміти зміст книжки, необхідно звернути увагу на використану Блаженнішим чудову метафору св. Іринея Ліонського про Бога-гончаря, що «ліпить» людину: «Дві руки, якими Він працює, – це Син, Воплочене Слово, і Дух Святий. Як діють ці руки? Гончар, щоб виготовити амфору, працює двома руками, тобто мусить тримати одну руку всередині, а другу зовні, тільки так можна надати глині форму глечика. За словами Іринея, рука Божа, що формує нас зсередини, – це Святий Дух: саме Він нас пробуджує, спонукає, відкриває наші духовні «органи чуття», дає нам здатність входити у стосунки, адже міжособистісні взаємини є завжди дією Святого Духа. Та є ще рука зовні, бо ми сотворені «на образ і подобу»(...) воплоченого Христа. Рука всередині йде за тією, що зовні, вона не рухається просто так, без визначеної мети, ні! Вона витворює у нас подобу, тобто приводить до Христа, доки Христос не проявиться у нас у повніший та більш автентичний спосіб» (с. 44-45). Думаю, що цей образ добре передає також і спосіб, у який Бог творить Церкву і християнські спільноти, щоб вони стали  втіленням цієї Божої дії: творення і відкуплення нової людини.

У книзі Сираха, де мудрості книжника, що здобуває знання у мовчанні та спокої, протиставляється занепокоєність ремісників, котрі піклуються лише про те, щоб звершувати  працю своїми силами. Про гончаря говориться так:

Так воно й з гончарем, що сидить при своїй праці
ще й ногами своїми крутить коло,
а й до діла свого ввесь час пристосовується,
і всі його рухи – геть обраховані:
рукою своєю він надає форму глині,
ногами її замішує,
докладає серця, щоб малювання вивершити, -
і не досипляє, щоб ще й піч очистити (Сир. 38, 32–35).

У цьому уривку Сираха  описується стан, часто притаманний нам у західних, і не тільки, Церквах і спільнотах – ми завжди тривожимося за нашу працю, наше творіння; переживаємо, щоб зробити більше своїми силами (у цьому випадку – силою ніг!), докладаючи серця, щоб «малювання вивершити», тобто переймаємося зовнішнім виглядом, як нас сприймають інші, передусім засоби інформації. Так і живемо, замість того щоб віддатися в руки гончаря, описаного святим Іринеєм, Гончаря Триєдиного, що бажає перетворити нас зсередини Духом Святим, щоб зовні ми не були всього лиш «вивершеним малюванням», а образом і подобою воплоченого Христа.

Нам потрібне свідчення, що у перекладі з грецького Mártys є також мучеництвом. Нам потрібна мудрість таких Церков, як Українська Греко-Католицька Церква, свідчення якої виражене в книжці Блаженнішого Святослава “Скажи мені правду”. Ця книжка не тільки викликає в нас справжнє захоплення та бажання самим повернутися до цього досвіду, а й описує його надзвичайну вагу та вчить, як зробити цей досвід своїм, жити ним і цінувати його у нашій церковній та культурній приналежності. У цьому, вважаю, полягає велика цінність діалогу двох співрозмовників, в якому провокативні запитання о. Паоло Асолана не є простими запитаннями чи роздумами, а справжнім свідченням, що народжується з його досвіду. Воно, відтак, викликає і підсилює друге свідчення – Блаженнішого Святослава та його Церкви. Читаючи, наприклад, слова Глави УГКЦ про Літургію, яка сама в собі  має терапевтичний та місійний характери, я постійно повертався до думки, що можу і мушу бути свідомим своєї церковної ідентичності. Західні Церкви також мають глибоку ідентичність, у нас теж є такі джерела. Уся Церква і всі Церкви беруть початок з П'ятдесятниці; користуючись образом Іринея, вони постійно формуються зсередини рукою Святого Духа. Проте нам потрібна постійна церковна реформа, яка б починалася з віри, що Церква і кожна громада є саме цим творінням Божим, творінням Божественних рук, яке ми ні не обираємо, ні не придумуємо самі. Єдине рішення, про яке Христос просить апостолів, – це перебувати у світлиці П’ятдесятниці, в єдності і молитві, тобто віддати свою глину в божественні руки Отця, поважаючи час і спосіб Його втручання.

Саме таке свідчення характеризує історію Церкви, яку очолює Його Блаженство. Мене вражає це свідчення вірності у свободі. Наскільки ця вірність у свободі, а точніше – ця свобода, породжена вірою, виражається у Літургії цієї Церкви. Досить згадати спостереження, яке Блаженніший робить про нові покоління українців в Аргентині. Він говорить, “що саме Літургія, а не мова, зберегла нашу ідентичність" (с. 32). Часто на Заході боротьба, наприклад за мову Літургії або за мовну ідентичність, закінчувалася відкиненням усього і, зрештою, втратою усього: і Літургії, і мови, і самої ідентичності. Можливо, це стається через відсутність розуміння того, що нашу ідентичність і культурну (релігійну, церковну, мовну) гідність насправді забезпечує Божа дія в історії, Пресвята Тройця, що в Христі і через Святого Духа формує людство, надаючи йому повноту та творче вираження у спілкуванні з Богом, що народжує людей у спільноту.

Як я вже зауважив, мене дивувало таке: що більше я читав цю книжку, що більше слухав свідчення Української Греко-Католицької Церкви, то більше бачив цінність і красу своєї церковної ідентичності. На тлі тієї історії, тих свідків, радості й горя тієї Церкви я знову відкривав і по-новому оцінював досвід Латинської Церкви, її коріння, Літургію, чернецтво, її харизми, передусім для мене – харизму святого Бенедикта. Я ще раз відчув, але, можливо, інтенсивніше ніж раніше, наскільки кожна легеня Церкви дихає краще, якщо дихає синхронно з іншою. Єдність з Римом, яку Українська Греко-Католицька Церква вірно зберегла, щоб залишитися собою, допомагає і Західній Церкві по-справжньому бути собою. Тому історія і досвід Української Церкви вказує нам на справжній екуменічний шлях до єдності з роз’єднаними Східними Церквами та іншими християнськими Церквами: те, що відділяє нас від єдності, віддаляє нас не тільки від істини й краси Вселенської Церкви, а й від істини та краси власної ідентичності.

Папа Франциск запрошує нас бути “Церквою, яка виходить”. Але часто ми забуваємо про те, що вихід, запропонований Папою, має бути наче вихід апостолів із світлиці П'ятдесятниці: ми маємо йти в усі кінці світу, не полишаючи джерела віри, надії і любові, з якою ми покликані нести слово і присутність Христа кожній людині. Ми покликані покинути світлицю П'ятдесятниці, як Син “вийшов” із Тройці, щоб зустрітися з людиною на шляху її спасіння, очевидно, не перериваючи сопричастя Осіб Пресвятої Тройці, яке є началом і завершенням кожної реальності.

Свідчення цієї книги виражає і підкреслює цю сутнісну ідентичність і місію Церкви. Я буду вдячний за будь-які подальші дослідження цієї таїни, які, можливо, в майбутньому вийдуть друком, як і загалом інші плоди такої вдалої співпраці між Блаженнішим Святославом та о. Паоло Асоланом.

о. Мауро-Джузеппе Лепорі,
генеральний абат Чістерченського ордену

Переклад з італійської мови Секретаріату Глави УГКЦ в Римі

Отець Мауро-Джузеппе Лепорі є генеральним абатом Чістерченського ордену, вивчав філософію та богослов’я у Фрібурзькому університеті, відомий богослов сучасності, проповідник духовних реколекцій. Найвідомішими його творами є “Пасхальне Таїнство”, “Був запрошений також Ісус”, “Симон, названий Петром”, “Ми живемо лише для того, щоб померти?”.

Отець Мауро-Джузеппе Лепорі презентував книжку Блаженнішого Святослава “Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя” у Ватикані 25 жовтня цього року. 

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

27.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 5,11–21:  «Заклинаю тебе … берегти це безсторонньо, не робивши нічого з нахилу до когось»

Насправді не просто, або радше дуже важко в наших стосунках не зважати на те, що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому й до кожної особи ставимось через свою суб’єктивність. Ми бачимо не все так як воно є на справді, а через призму нашого світогляду. Хтось нам подобається, бо сказав нам раніше щось приємне, чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно з нами повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість.

Часто негативний досвід спілкування з тією чи іншою особою не дає нам побачити Божої волі на розвиток наших стосунків із ними в майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро кожній особі. 

Бог любить і праведних, і грішних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у своєму милосерді. Вчімося й ми любити і приймати інших людей, попри те, що б вони нам не робили, чи то добро чи зло. Це є нелегко. Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!

***

Лк. 17,26-37:  «Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий»

У цьому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають настати. Показує, як вони мають виглядати, тому пригадує з біблійної історії приклади, як відбувалися надзвичайні події в житті вибраного народу. Але одночасно Христос підкреслює, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися. 

Ми не знаємо, коли буде другий славний прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але, без сумніву, останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Адже кожна ситуація є перша й остання в нашому житті, вона вже є – і вона не повториться, вона вже є – і її такої більше не буде. 

Тож маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання й неповторна, цінувати кожну людину, яку зустрічаємо на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її бачимо востаннє. Колись було інакше й знову буде інакше, навіть зустріч із цією людиною не буде такою самою. Маємо розуміти й цінувати всі події нашого життя. 

Ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Молоде покоління мріє про своє майбутнє життя, старше покоління згадує, як воно колись було добре. В цей же час, ми не вміємо цінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося жити 2¬–3 години чи декілька днів, то вона б зовсім по-інакшому дивилася на життя, цінувала б його. Зупинімося – і цінуймо те, що Бог нам дає. Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, навіть хвилина, унікальні в моєму житті!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 5,1–10:  «Суворо не поводься, а радше умовляй»

Бачимо, як у нашому житті, спілкуючись з іншими людьми, ми зустрічаємо тих, які мають інші погляди, інші підходи до життя, інші переконання. Часто нас дратує, що хтось по-іншому поводиться, по-іншому думає, по-іншому чинить. Але, як закликає апостол, навіть якщо ми переконані, що правда за нами, а бачимо, що хтось її не сприймає, ніколи не треба тиснути на цю людину і одразу змушувати думати чи чинити інакше. 

Бачимо, що Бог нас, коли ми грішимо, робимо зло чи беззаконня, також не примушує змінитися в одну мить. Бог прагне, щоб ми змінювались самі, крок за кроком. Апостол дає дуже добру пораду – щоб ми вмовляли інших, щоб ми їх переконували, а це, звичайно, займає час, вимагає посвяти від нас. Це дає нам зрозуміти дуже просту істину, що нам не лише інших потрібно навертати, а й самим змінюватися. 

Коли ми хочемо комусь донести якусь правду, якщо навіть її не сприймають сьогодні, не біймося це повторити завтра, потім через декілька днів, а може й тижнів. Не втомлюймося любити інших, шукати до них шляхів, потрібних слів, то ж будьмо витривалі й терпеливі.

***

Лк. 17,20-25:  «Царство Боже прийде непомітно»

Хвиля нашої смерті – це підтвердження того, як ми жили, немовби печатка, яку «прибивають» до того, що було в нашому житті. Якщо ми жили з Богом, то смерть це ствердить, і так буде вічно. Якщо ми жили без Бога – безбожно, то так буде вічно! Тому кожна хвиля нашого життя – це або початок життя цим Небесним Царством, або віддалення від нього. 

Кожна мить нашого життя дає нам можливість жити цим Царством Небесним. У наших відправах, особливо в Божественній Літургії, чуємо цей виголос: «Благословенне Царство!» Для кожного з нас участь у Царстві Божому почалася тоді, коли нас хрестили в ім’я Пресвятої Тройці. Саме тоді нам співали: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». 

Коли причащаємося, то знову приймаємо в себе Ісуса Христа. А де є Він, там є Його Царство. Можливість належати до Небесного Царства маємо в кожну мить нашого життя!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф. 5,9–19:  «Шукайте пильно того, що Господові подобається»

Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації. 

Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас. 

Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб. Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!

***

Лк. 12,16-21:  «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»

Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї. 

Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки. 

Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.11.2018р. Б. / Глава УГКЦ презентував Галицьке Євангеліє в Софії Київській (+VIDEO)

23 листопада 2018 року Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у Софії Київській презентував факсимільне видання Галицького Євангелія 1144 року.

Оригінал Галицького Євангелія знаходиться в Москві, в Історичному державному музеї. Його вивезли ще у ХVII столітті.

Місце для презентації копії цього унікального та важливого історичного артефакту вибрано невипадково. «Перед нами відкрила двері наша церква-матір – Свята Софія Київська. Це матірній собор Української Греко-Католицької Церкви. Бо мої великі попередники, київські митрополити, цей собор відновлювали, про нього дбали, у ньому молилися. І сьогодні ми, діти Київської Церкви, прийшли сюди з нашим унікальним національним культурним і духовним скарбом», – сказав Верховний Архиєпископ Києво-Галицький.

Презентація копії Галицького Євангелія, за словами Блаженнішого Святослава, – унікальна подія, адже це найдавніша збережена друкована пам’ятка Київського християнства. Це пам’ятка, яка показує нам наше коріння, чиїх батьків ми діти.

Сьогоднішня подія має дуже багато різних вимірів, які виявляють нам її важливість. «Ми сьогодні святкуємо 1030-ліття Хрещення Русі-України, того моменту, коли з різних племен ми стали народом. Наш народ був одним із наймогутніших європейських держав того часу. Також цього року ми відзначаємо Рік Божого Слова, бо саме проповідь Євангелія, Божого Слова зробила нас єдиним народом», – відзначив Глава Церкви.

Усі ці події ми згадуємо, вдивляючись у рукописні сторінки Галицького Євангелія. «Ми повинні собі відкрити ідентичність Української Греко-Католицької Церкви, а відтак усіх спадкоємців Київського християнства. Сьогодні тут, у Святій Софії Київській, ми згадуємо наше коріння. Ми багато чуємо останнім часом про Києво-Константинопольський вимір нашого християнства. Ми згадуємо, що Церквою-матір'ю для всіх синів Київського християнства є Церква Константинополя. Коли Україна веде дискусії про єдину помісну Церкву, зокрема в її православному вимірі, багато хто роздумує над виміром Київ-Москва. Але сьогодні ми хочемо показати Києво-Галицький вимір ідентичності Київського християнства», – наголосив Предстоятель УГКЦ.

Галицьке Євангеліє датується 1144 роком. Це рік, коли ще Москви не існувало. Ми знаємо, що офіційною датою заснування Москви є 1147 рік.

Галицьке Євангеліє – єдине збережене рукописне джерело, яке нам говорить про ідентичність Київського християнства домонгольської доби. Воно написано тією мовою, розповів Блаженніший Святослав, якою проповідувалося Боже Слово в той час у Галицько-Волинському князівстві. Ми знаємо, що це Євангеліє читалося, передусім, у контексті Богослужінь не князівського середовища, це Євангеліє читалося під час Богослужінь з простонароддям, із представниками середнього і нижчого класу тогочасного суспільства.

У цьому Євангелії, за словами Верховного Архиєпископа, ми побачимо, що спосіб передачі молитви «Отче наш» не збігається зі старослов’янськими Євангеліями, які увійшли в тогочасні літургійні книги. На його сторінках є ще багато інших секретів та унікальних відкриттів, які чекають зацікавлених.

«Хочемо також сьогодні пригадати, яку роль у розвитку Київського християнства відіграв оцей києво-галицький напрямок тотожності нашої Церкви після зруйнування Києва, яким чином цей напрямок став фундаментом розвитку сучасної української нації. Але для нас, християн, українців-греко-католиків сьогоднішня подія показує, що ми – Українська Греко-Католицька Церква – є спадкоємцями і правонаступниками Київського християнства», – сказав Глава УГКЦ.

Глава УГКЦ зауважив, що він єдиний має титул «Києво-Галицького Верховного Архиєпископа». «Над цим ще замислювався мій великий попередник, ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий. До речі, у своєму пророчому видінні він заповів бути похованим у Софії Київській, але тоді, коли єдність Київської Церкви буде відновлено. Гадаю, цей заповіт ще здійсниться. Патріарх мріяв про те, що коли настане це об’єднання між усіма дітьми Київської Церкви, не тільки між православними, лише тоді Господь Бог дозволить йому спочити тут, у його матірньому кафедральному соборі», – сказав духовний лідер українців.

«І сьогодні хочу об’єднати Київ і Галич у власній особі, аби Києво-Галицький вектор і далі будував нашу церковну, національну і культурну ідентичність», – наголосив Предстоятель.

Наприкінці презентації Глава Церкви подарував високоповажним гостям копії Галицького Євангелія. На презентації були: Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, проф. Ігор Цепенда, ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, пан Ігор Олійник, український меценат, керівник проекту «Галицьке Євангеліє 1144 року», пані Неля Куковальська, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська».

Фото: Роман Малко

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

23.11.2018р. Б. / Єпископ Йосиф Мілян на Київщині освятив новий храм УГКЦ

21 листопада 2018 року Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської Архиєпархії звершив чин освячення нового храму УГКЦ на селекційній станції села Мала Вільшанка, Білоцерківського району, Київської області.

Цього дня у парафії Владика звершив Архиєрейську Божественну Літургію. Разом з Єпискоом співслужили представники духовенства Київської Архиєпархії, а зокрема о. Ігор Гріщенко, парох місцевої громади УГКЦ.

«Сьогодні ми освятили цей, може, скромний дерев’яний храм на честь і славу святого Архистартига Михаїла. Бо чомусь вибрано покровителем цього села архистратига Божого. Мабуть, хотів Він тут з вами бути, вас боронити і за вас заступатися і молитися. Справді, невимовно тішуся тою великою Божою добротою, заступництвом і посередництвом святого Архистратига Михаїла, що нарешті ми з того темного вестибюлю, з того, з якого починали, молимося у світлому, дерев’яному «еко-храмові», який пахне нашою карпатською живицею, який дихає духом карпатських гір, смерек і теж щось нам має сказати», – зазначив Владика.

Ведучи далі Єпископ звернув увагу на Євангельський уривок «Не тіштеся, що духи вам коряться, радійте з того, що імена ваші записані на небі» (Лк. 10, 20). Коментуючи цей текст проповідник сказав, що кожному здається, що його голос чи ім’я в цьому світі щось вартує: «Вірмо, що Бог прийшов у цей світ задля нашого імені, задля спасення храму нашої душі, що через ласку хрещення ми всі записані в книзі Божого життя, щасливої вічності, яка, очевидно, сама по собі не приходить. Ми мусимо боротися за Бога у власній душі. Ми мусили боротися за те, щоби поставити тут храм. Ми мусили прикласти руку, може якогось гроша, якоїсь доброї волі, молитви, співдіяння. Само собою нічого у світі цьому не діється, і спасення теж осягається трудом. Бо тільки, каже Христос, ті, що застосовують силу, здобувають Царство Небесне (Мт. 11, 12). Треба хотіти, треба бажати, щоби твоє ім’я залишилося, було записане в книзі Божого життя – життя вічного. А для того, як із рідним татом і мамою, треба мати діалог, треба з ними розмовляти, треба до них зайти, приїхати, потелефонувати, розрадити. Бог хоче нашого серця, нічого більшого. Хоче стосунків, таких, як є між нами тут, на землі. Бо все небесне починається тут, на землі, і все високе гідне і вічне починається для нас, земних людей, у тому часі, в якому ми живемо і в якому ми є. І наше спасіння буде куватися у тому храмі. Бо тут маємо каятися зі своїх гріхів, маємо принести за посередництвом священика Богові жертву безкровну за гріхи свої і цілого народу. Маємо тут молитися за наших померлих і благати здоров’я для наших дітей та онуків, за благодатні майові дощі, щоб зростали врожаї, достигав хліб…».

Далі владика побажав місцевим вірянам, щоб нікому не забракло тої радості, про яку каже Господь: радійте, що імена ваші записані на небі: «Ходіть до Церкви з любові до Бога, не зі страху перед карою, перед нещасливою вічністю. Любіть Бога, бо Він перший полюбив усіх нас відвічною любов’ю. Культивуйте цю любов як добре насіння на доброму українському ґрунті. Справді, перемагайте зло глобальне, яке сьогодні є в Україні, тут, у себе в селі через власну любов, через позитивну мотивацію. Перестаньмо нарікати, перестаньмо судити і критикувати всіх. Справді зробімося народом позитивним, добрим, світлим і ясним. І ця світлість і ясність неодмінно пошириться на всю Україну, на всю нашу Церкву, на кожному християнську душу».

Завершуючи Єпископ наголосив: «З нагоди цього празника посвячення святого храму Божого, бажаю, щоби Архистратиг навіть не стояв тут, під церквою, перед дверима, але щоб стояв на дверях ваших домів, помешкань і душ. Щоби благословив вас бути дітьми Божими на спасення і ширення Божого Царства на землі…».

Після Архиєрейської Божественної Літургії Владика Йосиф привітав іменинників, а також всіх парафіян зі святом архистратига Михаїла. Опісля з подячним словом до Архиєреня та вірних звернувся о. Ігор Гріщенко.

Після вручення подячних грамот відбулося освячення хреста і мирування усіх вірних.

Більше ФОТО тут

Прес-служба Київської Архиєпархії

Джерело: Медіа-центр КТДС ім. арх. Гавриїла

22.11.2018р. Б. / Владика Ярослав: Кожен християнин повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх

21 листопада, у свято св. архистратига Михаїла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння владика уділив священичі свячення диякону Віктору Телегію.

Під час проповіді єпископ зазначив, що Священне Писання виразно навчає нас: крім цього матеріального світу, існує ще інший - духовний світ. Хоча він - невидимий, проте - реальний. "Цей світ Біблія називає Небом або Небесами, щоб підкреслити його велич. Він наповнений розумними, добрими єствами, яких називають ангелами", - наголосив проповідник.

Окремим культом Церква вшановує трьох архангелів: св. Михаїла, св. Рафаїла і св. Гавриїла. Також Церква вшановує дев’ять Ангельських хорів, понеділок є днем почитання ангелів. Пригадуючи нам постать архангела Михаїла, Церква хоче звернути нашу увагу, що кожного дня, кожної хвилини наше серце є полем битви між добром і злом. "Архангел Михаїл, ім’я якого означає «Міх А Ел» - «Хто як Бог», нам сьогодні каже, що перемогти зло може лише той, хто є злучений, приєднаний до Бога. Бо хто як Бог може це зло знищити? Починаючи з нашого внутрішнього, особистого, духовного життя, а відтак у наших бажаннях, вчинках, у нашому сімейному житті, громадському житті лише в Бозі і з Богом є наша перемога над злом", - сказав єпископ.

Наприкінці проповіді владика Ярослав пригадав вірним, що кожен християнин повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх, посланцем Божого Милосердя, вісником та виконавцем Його "Тут, на землі, ми є воїнством Небесним, покликаним на утвердження Божого Царства, на захист істини та справедливості, вбогих та переслідуваних, на боротьбу зі злом. І в цьому нашому величному служінні нехай святий Михаїл буде для нас постійним прикладом та могутнім захисником", - побажав вірним єпископ.

Після завершення богослужіння владика Ярослав привітав ієрея Віктора з прийняттям тайни священства. Єпископ відзначив, що вагому роль у приготуванні кандидата до цієї тайни відіграло родинне оточення, а також семінарія, в якій навчався новопоставлений ієрей.

Джерело:   Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

21.11.2018р. Б. / Сестра-служебниця Анастасія Балінська потребує нашої допомоги у лікуванні раку

Сестра-служебниця Анастасія Балінська вдячна всім за руку допомоги. Дорогі наші Добродії, Доброчинці, Благодійники, усі люди доброї волі, які відгукнулися на наш заклик про допомогу!

Завдяки Вашим пожертвам, здійсненим через перерахунок, переданим особисто чи через інших осіб, сестрі Анастасії Балінській вже зробили операцію по видаленню метастаз на печінці, також були закуплені необхідні ліки на цей початковий післяопераційний період. Професор Котенко О. Г. з Інституту хірургії та трансплантологїі ім. Академіка О. Шалімова, задоволений операцією, яка перейшла без ускладнень. Зараз сестра Анастасія починає самостійно їсти і робити перші кроки.

Перед нею ще довга дорога одужання та хіміотерапій…. Але вона не одна. Ви подарувала їй «ЗАВТРА», подарували ЧАС – а це найцінніший дар! Дякуємо усім Ангелам, яких знаємо і тих, які забажали бути анонімними, за Вашу допомогу і чуйність серця! За усіх Вас ми молимося!

А також просимо Вас допомогти нам поширити серед інших людей доброї волі наше прохання про допомогу, бо віримо, що скільки у нас Доброти – стільки у нас і Життя!

с. Єлисавета Проць, СНДМ

Довідка за реквізитами

Для поповнення у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», Вам необхідно повідомити операціоністу номер свого рахунку для поповнення: 4149499118366861

Поповнення в інших українських банках
ОДЕРЖУВАЧ ЯХИМЕЦЬ М.І.
РАХУНОК 29244825509100
БАНК ОДЕРЖУВАЧА АТ КБ «ПРИВАТБАНК», КИЇВ, УКРАЇНА
ЄДРПОУ одержувача 14360570
ЄДРПОУ банку 14360570
МФО 305299
ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ 4149499118366861, ЯХИМЕЦЬ МАРІЯ ІВАНІВНА,
ІПН: 2428222047

Джерело:   Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ

20.11.2018р. Б. / «У фільмі відтворено не лише постать патріарха Йосифа Сліпого, а й те, як Всевишній діяв у ньому», — владика Венедикт (Алексійчук) у Чикаго

18 листопада 2018 року у Чикаго, в парафії Святого Йосифа Обручника, відбувся допрем’єрний показ нового фільму «Блаженніший» про патріарха Йосифа Сліпого. Кінострічка розповідає про період життя патріарха від його звільнення з сибірської неволі у 1963 році і до смерті в 1984 році. Режисер фільму Олена Мошинська, продюсер Павло Казанцев.

Владика Венедикт (Алексійчук), Правлячий єпископ Чиказької єпархії УГКЦ, та о. Микола Бурядник, настоятель храму Святого Йосифа Обручника в Чикаго, висловили слова глибокої вдячності творцям фільму за працю над ним та поділилися враженнями від перегляду кінокартини.

«У фільмі по частинках відтворено постать патріарха Йосифа Сліпого. Як на мене, показано не лише його постать, а й те, як Всевишній діяв у ньому. Багато разів повторювалося, що патріарх Йосиф був вимогливим, і я одразу подумав про пророків. Вони завжди були вимогливими, суворими, категоричними й принциповими. Проте, хто є пророком? Це не той, хто щось вгадує, або каже, як воно б мало бути. Пророк говорить те, що йому промовляє Господь, він є з Творцем, чує Його і говорить Божі слова. А те, що ми бачимо в житті святих, то вони відображають Бога своїм життям», — зазначив владика Венедикт.

На його думку, у цьому фільмі ми маємо нагоду по-новому відкрити постать патріарха Йосифа Сліпого, який часто залишався один, проте зробив багато справ.

«Для мене це натхнення, щоб ми щось робили попри різні обставини. Вони є точно такими, яких дав і допустив Господь. Для нас величезний дар мати таких великих патріархів: митрополита Андрея Шептицького, патріарха Йосифа Сліпого, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Блаженнішого Любомира Гузара. Мабуть, нашу Церкву дуже любить Бог, бо Він посилає нам таких велетнів духа, що Церква може народжувати їх», — підкреслив владика Венедикт.

А пізніше додав: «Ми бачимо, що в постаті патріарха Йосифа Сліпого Всевишній дуже проявився. Я впевнений в тому, що Бог хоче проявлятися в кожному з нас, щоб ми мали таких світильників, і щоб кожен з нас також світив!» 

Отець Микола Бурядник переконаний, що потрібно розповідати про добрі справи та йти до людей. «Ми бачимо, що він був у багатьох місцях сам, але чомусь відчувався частиною великої Церкви і великого народу. Навіть тоді, коли на 18 років його позбавляли спільноти... Адже чим більше ти не спілкуєшся з людьми, з родиною, з рідними, то тим менше ти знаєш, хто ти є, для чого ти покликаний, куди ти маєш йти... А він, бувши так загнаний в кут, ніколи не почувався сам», — роздумує о. Микола Бурядник.

Пригадуємо, що у п’ятницю, 9 листопада, у Чикаго, у культурному осередку Святих Володимира і Ольги також відбувся допрем’єрний показ фільму «Блаженніший». Його глядачами були душпастирі, парафіяльна рада, святочний комітет парафії Святих Володимира і Ольги та всі охочі, а також Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

19.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 1,1–7:  «Ціль же того веління – любов зі щирого серця»

Апостол народів вказує на те, що навіть у християнських громадах повставали різноманітні підходи до християнського життя. Були суперечки, дискусії, пустослів’я, інші були впертими, самовпевненими. 

Але Господь вказує на найважливішу річ у наших стосунках – на любов. І це для нас є великим знаком питання: чи ми все робимо з любові. Критерієм нашого християнського життя має бути те, наскільки ми сповнені любов’ю до кожної людини, яку зустрічаємо, наскільки ми обдаровуємо любов’ю кожну особу, яку посилає нам Господь. 

То ж маємо любити не лише тих, які нам близькі, а й кожну особу, яку нам ставить на нашій життєвій дорозі Господь.

***

Лк. 14,12-15:  «Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати»

Кожен із нас живе в певному оточенні: маємо батьків, братів, сестер, дружину, чоловіка, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують. Людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам. 

У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які частково співпрацюють між собою, а люди живуть з почуттям належності до якоїсь з них. 

Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких не знаємо, для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, з якими дотримуємося певної дистанції. До знайомих нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до незнайомих – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємося, що й вони нам цим відплатять. Але Отець Небесний очікує від нас, щоб ми робили добро кожній людині, бо вона створена на Його образ. 

Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, із кожною людиною. «Що ви зробили одному з ближніх, то ви мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині, – робимо Богові. Якщо робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми чинимо просто по-людськи, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.11.2018р. Б. / У Києві відбулася підсумкова прес-конференція гуманітарної ініціативи Папи Франциска «Папа для України»

У Києві відбулась прес-конференція на тему: «Підсумки гуманітарної Ініціативи Папи Франциска «Папа для України»: яку допомогу отримали постраждалі внаслідок бойових дій».

У ній взяли участь: Його Еміненція кардинал Пітер Кодво Аппіах Тарксон, Префект Дикастерії зі Сприяння Цілісному Людському розвитку Святого Престолу з Ватикану, Монсеньйор Сеґундо Техадо Муньоза, Підсекретар Дикастерії зі Сприяння Цілісному Людському розвитку Святого Престолу,  архієпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні, єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло, голова технічного комітету Акції у 2016-2017 рокає та  єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едуард Кава, голова технічного секретаріату Акції у 2017-2018 роках.

На заклик Папи Франциска, в квітні 2016 року зібрано майже 16 мільйонів євро, з яких в католицьких парафіях Європи було зібрано 11 мільйонів євро, і 5 мільйонів Понтифік виділив з власного фонду. За два роки Папською допомогою було охоплено близько 900 тисяч постраждалих внаслідок бойових дій осіб (прямих і непрямих бенефіціарів).Допомога надавалась по всій зоні ведення бойових дій та прилеглих територіях, а також в регіонах з найбільшим скупченням внутрішньо переміщених осіб – Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Київська області та місто Київ.В першу чергу, допомога була призначена для людей похилого віку, важкохворих, одиноких матерів та потребуючих сімей, які переживають скруту, постраждалих дітей, людей з інвалідністю.

Джерело: КМЦ

18.11.2018р. Б. / Папа Франциск: поставити бідних у центрі

Святіший Отець Франциск прийняв на аудієнції членів Апостольського Руху Сліпих, пригадавши їхню багату добрими ділами та свідченням історію та наголошуючи на потребі відкритості на бідних та страждаючих.

«Цей 90-річний шлях дозволив Апостольському Рухові Сліпих щоразу краще усвідомлювати, якою є особлива харизма, довірена йому у Церкві», – мовив Папа Франциск, приймаючи в Климентинському залі Апостольського палацу у суботу, 17 листопада 2018 р., коло 400 членів Апостольського Руху Сліпих.

Заснування Асоціації

«Є великою радістю бачити вас, численно зібраних, по 90 роках від народження вашої асоціації. Марія Мотта, сліпа, але дуже мужня жінка, народжена в Аргентині в гарному місті Розаріо, повернувшись в Італію із своїми батьками, з людською та християнською пристрастю посвятилась вчителюванню, але їй цього не вистарчало: у 1928 році вона засновує духовну спільноту серед незрячих, що вже існувала у Франції, на зразок Апостольства Молитви. З цього маленького зерна розвинулась асоціація, яка поширилась на усю територію Італії та була затверджена святим Папою Іваном ХХІІІ», – мовив Святіший Отець.

Розвиток Руху

Наміром засновниці було уможливити зустріч осіб із вадами зору із зрячими, дати їм можливість взаємно себе підтримувати. Присутність зрячих людей у спільноті зміцнила асоціацію, не дозволяючи сліпим людям сконцентрувати увагу виключно на проблемі браку зору. Марія Мотта бажала виховати автономних осіб, здатних свідчити віру своєю інвалідністю. І сьогодні можна побачити результат: члени спільноти є міцно об’єднані, сліпі та зрячі, поєднані спільним шляхом поділу та сприяння особам з обмеженими можливостями. І це не лише через приписи статуту асоціації, але з причини справжньої християнської дружби, якою відзначається діяльність Руху.

«Я повторюю, що найкраща відповідь, яку можна запропонувати нашому суспільству, що іноді схильне до маргіналізації людей з обмеженими можливостями, – це "зброя" любові, і не тієї фальшивої, сентиментальної та жалісливої, але цієї правдивої, конкретної та шанобливої», – наголосив Святіший Отець, додаючи, що тією мірою, якою людина є прийнятою та любленою, включеною у спільноту та супроводженою, розвивається її справжній життєвий шлях та досвідчується тривале щастя.

Відкритість на потреби потребуючих

Великою радістю для християнської спільноти є знати, що існує така асоціація, як Апостольський Рух Сліпих, справжні учні-місіонери Христового Євангелія, відкриті на потреби найубогіших та тих, які найбільше страждають у світі. Папа зазначив, що сліпі члени Руху не зациклюються на своїх особистих проблемах, тобто на своїй інвалідності, але сміливо відповідають на запрошення Ісуса, Який мовив: «Я був голодний і ви Мене нагодували (…) був нагим і ви Мене зодягнули, був хворим і ви Мене відвідали» (див. Мт. 25, 35-36). Впродовж 50 років Рух співпрацював із бідними південними країнами, де сліпі особи є дуже чисельними та живуть в дуже важких умовах.

Харизма Руху

Протягом 90-річного шляху Апостольський Рух Сліпих мав нагоду усвідомити щоразу краще якою є його особлива харизма, довірена йому у Церкві. За словами Папи Франциска, ця харизма складається з двох елементів: поділ між сліпими та зрячими, як плід солідарності у взаємності, у перспективі плідного шляху церковного та суспільного включення; вибір убогих, в їх різноманітності. Саме таким чином Рух робить свій вклад, аби могла зростати та розвиватись «убога Церква для убогих», досвідчуючи того, що вони можуть нас багато чому навчити, та що поставити їх у центрі – це привілейований шлях євангелізації. «Ваше конкретне заанґажування у допомогу та підтримку бідних вчиняє вас головними дійовими особами євангелізаційної діяльності, яку Церкви робить в ритмі останніх», – наголосив Глава Католицької Церкви, додаючи, що усі ми покликані побачити у них Ісуса Христа, дати їм можливість голосу у їхніх справах, бути їхніми друзями, вислухати їх, зрозуміти, прийняти…

Відкритість Руху на нові виклики

Вселенський Архиєрей пригадав, що Апостольський Рух Сліпих, зокрема, після ІІ Ватиканського Собору, великодушно відкрився на справу сприяння людській особі як в Італії, так і в найбідніших країнах світу. Першим сектором діяльності Руху була, власне, солідарність із сліпими з найбідніших країн, залучаючи до співпраці усі дієцезії Італії.

Папа Франциск висловив захоплення усією тією місійною діяльністю у сфері охорони здоров’я, освіти та суспільної інтеграції, яку члени Руху здійснювали впродовж існування асоціації, зокрема, останніх 50-ти років. «Все це допомагає поширювати культуру прийняття, допомагаючи багатьом людям та сім'ям. Хоча й ми малі, перед обличчям величезних проблем світу, але ми сильні у любові Бога і всі покликані піклуватися про немічність людей і світу, в якому ми живемо», – додав Папа, дякуючи Рухові за їхню працю та свідчення перед світом і заохочуючи продовжувати їхній шлях в надії та переконанні у тому, що майбутнє світу є поділі та дружбі, зокрема, з найубогішими та покинутими.

Джерело:     НОВИНИ ВАТИКАНУ

17.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 1,3–10:  «Коли хто проповідує вам інше Євангеліє ніж те, яке ви прийняли, нехай буде анатема»

Для нашого християнського розуміння ці слова апостола можуть звучати надто твердо та категорично. Але маємо розуміти, що апостол говорить про дуже важливу істину – Ісус Христос прийшов на землю і приніс Добру новину, грецькою мовою – це звучить Євангеліє. Він проповідував своїм учням, і усім людям про спасення. І Христос не тільки проповідував, а сам був цією Доброю новиною, бо Він є істина, правда і єдиний Посередник, Бог, який став Людиною. 

Ісус Христос проповідував Євангеліє, і Він сам є знаком Доброї новини. Тому апостол вказує, що не можемо говорити про якесь інше Євангеліє, про якусь нову іншу дорогу, про якісь інші знання про Бога. Так інші релігії вчать про пророків, праведних осіб, просвічених людей, але у християнстві сам Бог являє себе. 

У християнстві Бог через особу Ісуса Христа показує людині правдиву дорогу до себе.

***

Лк. 9,37-43:  «О невірний та розпусний роде! Доки я буду з вами та терпітиму вас?»

Христос виконав усе, щоб спасти кожного з нас: «смертю смерть подолав і нам дарував життя вічне»! 

З одного боку, ми знаємо це, усвідомлюємо, розуміємо, навіть можемо іншим це пояснити. Але наскільки нам тяжко жити свідомістю цього в нашому реальному житті! Наскільки нам тяжко довіряти Богові! Наскільки тяжко покладатися на Бога! Погляньмо на наше життя: наскільки ми цією вірою живемо, наскільки цю віру застосовуємо в щоденних ситуаціях? Наскільки мало від нас потрібно – дати відповідь на Боже милосердя, але й це не часто можемо зробити. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл. 3,6–18:  Не втомлюйтеся добро чинити»

Погляньмо на наші людські стосунки. З ким ми як правило близькі? Хто найчастіше є нашими друзями? Ті, хто нам щось робить і кому ми щось робимо, ті, хто нам у чомусь послуговують і кому ми послуговуємо, ті, хто нас підтримує і кого ми підтримуємо. І так, на жаль, є навіть поміж нами, християнами. 

Апостол вказує на щось більше в очах Божих, аніж дружба з тими людьми, які нам вигідні. Це чинити добро кожній людині в кожній обставині, за що не сподіватись взаємності. Бо якщо ми зробимо добро і по-людськи очікуємо якоїсь нагороди, подяки, певного визнання, похвали від інших, однак забуваємо про Господню винагороду, яка на нас чекає. 

Господь закликає не очікувати на визнання на заплату від людей, а скоріше «не втомлюватися чинити добро» будь-кому і будь-коли. Запам’ятаймо цей заклик і вірмо, що Господня винагорода більша за будь-яку земну. То ж робімо добро і збираймо скарби на Небі!

***

Лк. 13,31-35:  «Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей!»

Старий Завіт – союз Бога з людиною – ілюструє, що, з одного боку, є Бог – Той, Хто дотримувався й дотримується того Завіту, а з іншого – люди, які дуже часто не дотримувалися Завіту й відходили від Бога, впадали в різні гріхи. 

У Новому Завіті ця закономірність продовжується. Бог – завжди вірний людині, вірний своєму слову, але ми, люди, кожен з нас зокрема, багато разів показували, чинячи гріхи, що ми не вірні Богові. Однак коли приходимо до сповіді, то, незважаючи на свою невірність, завжди маємо певність, що Господь нас прийме, бо Він незмінно дотримується цього Завіту любові щодо нас.

І так буде завжди. Бог вірно дотримає кожного свого слова! Але чи ми стараємося бути вірними Йому?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.11.2018р. Б. / В Академії св. Василія відбувся конкурс декламації на честь Лесі Українки

Вдруге цього року Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого, що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) зорганізував конкурс декламації в Академії св. Василія Великого у Дженкітнавн, ПА.

Цього разу він був присвячений пам’яті видатної української поетеси Лесі Українки (1871-1913) і у ньому взяли участь 5 учениць 10-12 кл.

Журі у складі Ірини Іванкович, Голови ТСС А, та заступниці директора Академії Олександри Пенкальської оцінювали учасниць за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава. У конкурсі перемогли: 1-ше місце – Анастасія Блощинська (10 кл.), 2-ге місце – Емили Соарес (11 кл.), 3-тє місце – Александра Бетмен (12 кл.).

Під час нагородження члени журі відзначили високий рівень підготовки учасниць, яких було нагороджено грамотами та призами. Головний спонсор подї – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого – подбав про нагороди для переможців.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

14.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл. 2,1–12:  «Тайна беззаконня орудує вже тепер»

Ми постійно очікуємо, що у нашому житті якось усе впорядкується, стане на місце все в суспільстві, у якому ми живемо, в сім’ї, у парафії, в Церкві. Але скільки б ми не жили, не докладали старань, бачимо, що не можемо до кінця впорядкувати всього ні самі в собі, ні довкола себе. Що є причиною цього – наша гріховність, первородний гріх. Саме тому нам у всьому бракує цілісності, будь-яка справа, яку ми робимо, буде недосконалою. Саме тому ілюзії побудувати рай на землі, як бачимо з історії, багато разів увінчувалися неуспіхом і розчаруванням. 

Маємо прийняти реальність нашого життя: де є людина, там існує недосконалість. Щобільше: де є людина, там є гріх. Ніколи не очікуймо, що впорядкуємо досконало все навколо себе, що настане ідеальний порядок. Лише в Царстві Небесному є досконалий порядок, бо там є Господь. 

Царство Небесне може початись тоді, коли ми з є Богом. Лише з Господом впорядковуємо себе і відчуваємо смак Царства Божого, де існує досконалість, впорядкованість та справедливість!

***

Лк. 12,48-59:  «Коли, отже, йдеш з противником своїм до уряду, намагайся визволитися від нього в дорозі»

Деякі отці Церкви вважають, що в цьому рядку супротивник, якого Ісус мав на увазі, – це наша совість, наше сумління. У загальному значенні наша совість – це голос Божий, який промовляє до нас. Євангеліє, заповіді Божі – це той голос, яким Господь промовив до всіх. Але через нашу совість Він промовляє особисто до нас. Тому завжди варто «дружити» зі своєю совістю, вслухатися в неї, іти за її голосом. 

Що більше будемо дослухатися до своєї совісті, то краще будемо чути голос Божий і нам легше буде чинити Божу волю. Тому Господь закликає нас примиритися зі своєю совістю. Жити в мирі зі своєю совістю – це бути в мирі з Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.11.2018р. Б. / ІІ Всесвітній День Бідних: медичний пункт на площі Святого Петра

З нагоди ІІ Всесвітнього Дня Бідних, на бажання Папи, на площі Святого Петра у Ватикані відкрито медичний пункт.

На бажання Папи Франциска з нагоди ІІ Всесвітнього Дня Бідних 12 листопада 2018 р., на площі Святого Петра у Ватикані відкрито медичний пункт. Його організувала Папська Рада сприяння новій євангелізації і він діє від 8-ої до 22-ої години, адже саме пізно ввечері, коли вже немає туристів, поблизу безпритульні шукають надійного притулку. Вбогі можуть отримати тут безкоштовне медичне обстеження, зробити необхідні аналізи, пройти медичний огляд спеціалістів з різних галузей охорони здоров’я: кардіології, інфектології, дерматології, ревматології, гінекології, офтальмології, подології, загальної медицини. Йдеться про найрізноманітніші патології, від найпростіших, яким можна зарадити легко й швидко, до складних ситуацій, що вимагають госпіталізації.

Хворих приймають коло тридцяти лікарів-волонтерів, а відкриття медпункту стало можливим завдяки тісній співпраці медичних установ Ватикану та Італії, таких як «Карітас», «Червоний Хрест», Мальтійський Орден та інші. Вже від перших днів до медичного пункту поспішили не тільки римські безпритульні, але й чимало приїжджих, шукаючи не тільки тілесного оздоровлення, але й розради, слів підтримки, солідарності та християнської любові.

Яким би не було захворювання, в медичному пункті на площі Святого Петра недужі знаходять не тільки кваліфіковану медичну допомогу, але й щирий прийом і утішення від великодушних волонтерів.

Всесвітній День Бідних був встановлений 2017 року Папою Франциском на закінчення Надзвичайного Року Милосердя, щоб нагадати всій християнській спільноті борг допомоги убогим та нужденним, людську гідність яких часто принижують.  Католицька Церква відзначає його кожної ХХХІІ звичайної неділі літургічного року.

18 листопада, з нагоди ІІ Всесвітнього Дня Бідних, Папа Франциск відслужить у базиліці Святого Петра у Ватикані Святу Месу, а після молитви «Ангел Господній» у ватиканському залі Павла півтори тисячі бідних та найбільш потребуючих матимуть можливість розділити трапезу із Святішим Отцем.

Обіди для бідних запропонують католицькі їдальні, семінарії, колегії та парафії італійської столиці, а також і деякі ресторани в центрі міста.

Слід згадати, що Всесвітній День Бідних буде відзначатись також і в Україні. Зокрема, Спільнота святого Еґідія та рух «Молодь за мир» проведе в Інституті святого Томи Аквінського в Києві обід для 150 бідних і бездомних.

Джерело:    НОВИНИ ВАТИКАНУ

13.11.2018р. Б. / Полтавські греко-католики передали светри та теплі шкарпетки до зони проведення ООС

13 листопада прихожани храму Пресвятої Трійці УГКЦ передали три мішки зі светрами та понад 30 пар теплих шкарпеток для українських воїнів до зони боїв РУВ.

Від початку Російсько-Української Війни на Донбасі полтавські греко-католики розпочали збір теплих речей та харчів для військових, а також для усіх, хто постраждав внаслідок бойових дій на Сході. 

Пенсіонерка та парафіянка УГКЦ Катерина Якименко вдень в’яже теплі шкарпетки, вкладаючи у цю працю вільний час та кошти. Жінка, незважаючи на похилий вік, намагається послужити нашим воїнам та усім тим, хто постраждав від наслідків війни: 

— Для мене така праця, — служіння нашим братам та сестрам на Сході нашої країни, які стали жертвами військового протистояння.

Настоятель Свято-Троїцького храму УГКЦ у Полтаві та голова Благодійного Фонду «Всесвіт», отець Юрій Кролевський розповідає, що відповідно до церковного вчення саме служіння ближньому виражає внутрішню природу Христової Церкви та виявляє наскільки «живою» є та чи інша парафія:

— Розуміємо та усвідомлюємо, що життя парафіяльної спільноти — не лише слухання Божого Слова, спільна молитва та участь у Святих Таїнствах, а й служіння нашому ближньому, тому, кому необхідна наша підтримка.

Слід зазначити, що кожного тижня парафіяни храму збирають пожертви для українських воїнів, переселенців та для тих, хто перебуває у якійсь життєвій потребі. 

Тарас Подоляк

Співзасновник БФ «Всесвіт» та парафіянин Свято-Троїцького храму УГКЦ у Полтаві Тарас Подоляк говорить, що через благодійний фонд, який був створений як відповідь на виклики тогочасних подій в Україні у 2013-14 роках, вже пройшло багато допомоги для потребуючих:

— Нещодавно ми роздали понад 15 тонн гуманітарної допомоги, яка надійшла від наших українців греко-католиків з Ганновера. Це були функціональні ліжка, тумбочки, матраци та медичне обладнання для військового госпіталя та інших медичних закладів у Полтаві.

Прес-служба БФ «Всесвіт»

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ