Перемога Обами на минулотижневих президентських виборах в США є
серйозним викликом не лише для американського католицтва, але й для
світового християнства в цілому. Обама
ще упродовж свого першого президентського мандату показав себе тим, хто
заради своїх цілей готовий жертвувати свободою совісті власних громадян.
Окрім цього, його доволі специфічна міжнародна політика сприяла
зростанню агресивності московського імперського шовінізму та
мусульманського фундаменталізму, що вже позначилось на становищі
католицьких спільнот у цих країнах.
З усього судячи, значна частина іспаномовних католиків США віддали свій голос
за того, хто докладає зусиль до знищення свободи совісті католиків та
консервативних протестантів у США. Сочевичне вариво та єгипетські казани
й огірки виявились для цієї категорії американських католиків
важливішими за власну віру.
Для Католицьких Церков у США це би мало бути алярмовим сигналом до
чергової переоцінки стану власної пастви, яка виявилась у своїй чималій
частині нездатною дотримуватись власних принципів у
суспільно-політичному житті. Можливо, варто би було почати дотримуватись
канонічного права, до прикладу, канону 915 латинського кодексу, й
почати екскомуніковувати таких «католиків»-політиків, як дотеперішній
віце-президент США Джо Байден. Очевидно, що це би було не лише доволі
неприємним, а стало б каменем спотикання у державно-церковних відносинах
у США. Але в цей спосіб Церква би надіслала не лише світові, але й
власні пастві надзвичайно позитивний сигнал – ми дотримуємося власної
віри та канонічного права, не зважаючи на можливі проблеми у
державно-церковних відносинах, які це може спровокувати.
Цікаво, що американські псевдокатолицькі ліберали, свого часу підняли
хай проти певних висловлювань та ідей Пола Раяна (кандидата у
віце-президенти), але цілковито набрали в рот води стосовно Джо Байдена, який неодноразово висловив свою підтримку абортів
та жодним чином не доклав зусиль, щоб припинити згортання віросповідних
свобод в тих же США. Це в черговий раз показує усю лицемірність
«католицького» лібералізму.
Так що перед Католицькою Церквою в США стоять нові виклики. Але Церква,
яка спромоглася на ортодоксальне самооновлення, вочевидь, зможе
протистояти новим-старим викликам. «Католицький» лібералізм у США,
зрештою, і так приречений на вимирання, тому його останні конвульсії у
формі фактично прообамівської лояльності лише прискорять цей неминучий
процес.
Залишається виклик інкультурації та воцерковлення іспаномовних
католиків в США до повноти церковної спільноти. Але у цій спільноті
зараз момент кількісно переважає друге («діти») міграційне покоління,
яке, як відомо, відзначається лібералізмом та спробою інтеграції у нове
суспільство ціною зречення власної ідентичності. Наступна генерація
іспаномовних католиків («внуки»), якщо не відбудеться серйозних змін, з
поверненням до власної ідентичності будуть більше відкриті і на
повернення до Церкви. До того ж, якщо американські католики відгукнуться
на заклик нової євангелізації, то слід очікувати реального
самооновлення Церкви в Америці.
Америка Америкою... Не дивлячись на її вирішальний дотепер вплив на
глобальні взаємовідносини вона для нас, українських католиків,
залишається далекою – «і за горбом», «і за баюрою». У нас, в Україні,
вибори та їхні результати також поставили перед Церквою певні виклики.
Перебіг передвиборчих перегонів і самі вибори принесли Церкві неприємні
моменти, які мали б змусити Її серйозно задуматися над ставленням до
пожертв (які часто виявляються банальною спробою підкупу), функцій
парафіян, статусу клиру. Адже скандал з відкритою підтримкою певних
кандидатів з боку клиру перш за все пов’язаний з пожертвами «на церкву».
Часто священики вимушені приймати такі пожертви, щоб не дратувати
власних парафіян, які свято переконанні, що саме священик має збирати і
шукати пожертви для будівництва чи ремонту храму, а також для потреб
потребуючих парафіян. Якщо священик відмовиться брати такі пожертви –
парафіяни його просто заклюють або почнуть бунт, поїдуть скаржитись до
єпископа – одним словом, створять купу проблем. Якщо священик візьме –
попадає в фактичну залежність від «жертводавця». Часто українські
«пожертви» схожі на феодальні інвеститури, проти яких Церква вивоювала
перемогу в часи Середньовіччя, визволяючись від спроб феодальної держави
Її поглинути. Повернення до подібних практик у наш час свідчить, що так
звана українська еліта ментально усе ще в епосі феодалізму і це треба
враховувати у будь-яких стосунках з цим суспільним прошарком. Але,
дякувати Богу, що ці передвиборчі вибрики спонукали Церкву до проведення внутрішнього розслідування стосовно зловживань у часі передвиборчої кампанії та пошуку відповідних висновків.
Ситуація, що склалася після виборів, виглядає як перманентний
суспільний конфлікт, який матиме цілком непередбачувані наслідки. Така
суспільна ситуація вимагатиме від УКГЦ серйозної роботи і чутливості до
пульсу суспільства. Оскільки Церква попри свою аполітичність не може
лишитися осторонь такої суспільної ситуації. Це вимагатиме від проводу
Церкви великої мудрості й второпності.
А ситуація у церковно-державних стосунках, принаймні на це виглядає, не
лише не втратила свою напруженість, яку вона отримала особливо за
теперішнього політичного режиму, а навіть навпаки – новий виток напруги
створений чудернацьким новим законом про свободу совісті. Режим готовий ігнорувати позицію українських конфесій щодо нового закону.
Адже теперішній режим прагне тільки одного – тотального контролю над
суспільство, а він неможливий без тотального контролю над конфесіями.
Тому не слід очікувати президентського «вето» на цей закон, хоча
«гарант» це «вето» і обіцяв. Адже у теперішнього президента пам’ять
коротка – він вже не так давно був обіцяв не вносити жодних змін до законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Та попри це, його однопартійці усе ж таки прийняли такий закон, який конфесії абсолютно не влаштовує. Тому тільки наївний може очікувати президентського «вето» на ще один скандальний закон, який прийнятий незаконно.
У країні розвинутого беззаконня саме ж беззаконня є відповідно і нормою
поведінки держави і її апарату. Теперішній режим усіма силами прагне
здійснити перетворення Церкви, і не тільки Католицької, з суб’єкту
суспільних взаємовідносин на об’єкт ручного управління. Необхідно
усвідомити, що за теперішнього режиму Церква не має стосунків з державою
– бо вона підмінена кримінальним угрупованням, бандою, яка не знає, що
таке закон, вага слова, яка розуміє тільки грубу силу. Як у такій
ситуації Церкві форматувати своє існування в кримінальній системі,
залишається відкритим питанням і викликом.
Залишаються й інші проблеми: проблеми римо-католицького клиру,
негромадян України, з отримання довгострокових віз, а в той же ж час
відсутність реакції державних органів на діяльність деструктивних сект
та релігійних угруповань, керованих іноземцями, спроби реєстрації
догналівців, проблеми з поверненням у функцію католицьких храмів,
проблеми католиків обох обрядів з отриманням земельних ділянок під
будівництво церков східніше лінії Збруча, антикатолицькі та
антихристиянські випади в українських підручниках… Перелік можна довго
продовжувати.
Отож, перед українськими католиками лежить багато викликів у суспільній
площині, старих і нових. І тільки наша вірність Христові та Його Церкві
дасть можливість усі ці виклики подолати!
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар