Кіберзлочинці дурять людей, використовуючи відомі психологічні правила поведінки. Ці маніпуляції звуться соціотехніками.
В основі дієвості соціотехнік лежать стандарти людської поведінки.
Комп’ютери й мережа — то лише знаряддя, які допомагають маніпулювати
людьми на відстані. Ефективність цих технік можна пояснити теорією, що
викладена психологом Робертом Чалдіні. Він виділив шість правил, які
використовуються для маніпулювання. Це правила взаємності,
послідовності, суспільного доказу слушності, прихильності, авторитету й
недоступності.
Правило взаємності полягає в тому, що люди більше схильні
відповідати тій особі, які раніше щось для них зробила. Це дуже часто
використовують обманщики, які хочуть здобути чиїсь особисті дані або
приховану інформацію. Взамін за отримання, наприклад, якогось гаджету
нас просять залишити свої персональні дані або якісь іншу особисту
інформацію.
Правило послідовності каже, що люди хочуть, аби їх сприймали
як послідовних (серйозних, надійних). І цю послідовність використовують
обманщики, наприклад, за допомогою інтернет-тестів на розумність.
У таких тестах, буває, аби отримати кінцевий результат зі своїм балом,
треба вислати СМС (за подвійну оплату, між іншим) на номер, який
з’являється на екрані. Більшість людей послідовно доводять справу до
кінця, надсилаючи СМСи.
Наступне правило, визначене Робертом Чалдіні, називається «суспільний доказ слушності».
Воно базується на тому, що кожна інформація набуває достовірності
тільки тоді, коли її підтримує та схвалює досить велика група людей.
Такі ситуації часто зустрічаються у соціальних мережах чи на
інтернет-аукціонах. Нерідко для таких випадків створюються фальшиві
профілі, які можна використати для створення «громадської думки» про
потрібну тему. А ті юзери, які включаються в ці акції, отримують
приховані віруси на свої комп’ютери.
Правило прихильності кіберзлочинці використовують, аби
дістатися до наших комп’ютерів. Оскільки ми довіряємо своїм знайомим, то
охочіше клацнемо на лінк, який прийде з їхньої адреси. Обманщики
використовують, наприклад, електронну адресу друга, і так на нашому
комп’ютері опиняються програми-шкідники.
Наступне правило — авторитету. Ідеться про те, що той, кого ми
поважаємо, легше вплине на нашу поведінку. Довіра до авторитету
дозволяє обманщикам надурити юзерів, наприклад, на переказування грошей
при проведенні різних інтернет-акцій. Використовується зображення
людини, яка має значний суспільний авторитет.
І останнє правило — недоступності. Якщо чогось мало або воно важно доступне, то легше спокусити людей, аби спробували це здобути.
Дуже часто це правило використовується в мережі у так званих пропозиціях last minut,
тобто інформаціях, що щось буде доступне ще кілька хвилин, наприклад,
найновіша модель смартфона. Але, клікаючи на цей лінк, можна підхопити
вірус.
Який висновок із цього всього можна зробити для християн? Насамперед
той, що християни — це не якийсь особливий «підвид» людей, більш стійкий
до спокус. Або одразу набагато розумніший. Ці правила виведені з
загальної типової поведінки, і вони так само можуть бути придатними для
віруючих, як і для невіруючих.
Проте для віруючих вникання у ці правила може виявитися пліднішим, ніж
для тих, хто не має звички заглиблюватися в себе. Правило взаємності для
нас означає, що ми схильні відповідати взаємністю: але це ще й нагода
замислитися, як часто ми самі виходимо до когось із доброю пропозицією.
Господь не казав просто відповідати добром на добро; ба більше, Він
сказав — якщо ви так чините, то чим ви кращі за язичників, які діють
саме за цим принципом. Навіть не про крайній випадок ініціативи йдеться
(«любіть ворогів ваших»), а про звичайну відкритість до ближніх, про
вміння помітити їхні потреби. І виходити назустріч цим потребам, не
чекаючи «правила взаємності» у відповідь.
Правило послідовності має насамперед нагадати нам, чи всі розпочаті
справи ми ретельно довели до кінця, чи чесні ми перед Богом у своїй
професійній діяльності, у своїх обов’язках удома та в сім’ї. Не потрібно
бути «послідовним» у власних очах, проходячи інтернет-тести на
розумність замість того, щоб послідовно й наполегливо поприбирати у
домі, якщо мама про це просила, або послідовно винести сміття з повного
відра, і тим самим розвіяти в зародку черговий подружній конфлікт…
Суспільний доказ слушності може стати перевіркою на те, наскільки живим
є моє християнство, а чи я просто шукаю відповідної групи, аби
підлаштуватися під її думку, її схвалення чи несхвалення чогось або
когось, і почуватися в цій групі комфортно. Правило прихильності має
стосуватися насамперед самого Бога, потім учення Церкви, повчань
єпископа, слів священика, науки катехита, і лише в якусь останню чергу —
схвалення того, що каже приятель. Хто любить своїх приятелів більше,
ніж Мене… А щодо правила авторитету, то воно сьогодні аж кричить про
зловживання ним. Скільки ж то усього по інтернету, по книжках, серед
живого спілкування — мовляв, так Церква вчить! А де саме «Церква вчить»,
скільки разів на яку ікону хреститися, і за кого можна, а за кого не
можна подавати прохання на молитву, і якої довжини має бути спідниця,
щоб увійти до храму?
Щодо правила недоступності, то про це ми знаємо ще з історії про яблуко в райському саду…
І нехай пропозиції last minut скеровують думки
християн, особливо восени, під кінець церковного року, до того, що кожен
день може стати останнім. Немає сенсу хапатися за те, що не придасться
на тому світі. У певному сенсі оферта last minut — це дарування нам Божого Милосердя, яке випереджає час суду і покарання. Ось на цю пропозицію варто відповідати завжди.
За матеріалами: deon.pl
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар