Роздуми над Словом Божим на суботу ІІ тижня Великого Посту
«Бог не за гріхами нашими учинив із нами» (Пс 103,10). Милосердя Боже
тішить нас, коли ми самі грішимо. З іншого ж боку, ми гніваємося на
Бога, коли Він милосердний щодо інших — так, як старший син із притчі
гнівався на свого батька.
Старший син мав свої підстави: батько простив надто легко. Батько не
зробив висновків із гріхів свого молодшого сина і з вірності старшого!
Поведінка батька теж була непедагогічною щодо марнотратного сина, який
міг задешево оцінити батьківське прощення, яке дістав так легко.
В нас, десь глибоко, сидить старший син і його мислення. Так ми
підходимо до сповіді: роблячи іспит совісті, не думаймо тільки про
занедбання, але й про поступ, розвиток, якого ми досягли. Нам би
видавалося несправедливим, щоб Бог нас постійно прощав, і постійно
задарма, без будь-якого виправлення з нашого боку. Як старший син, ми
хочемо вірністю і тяжкою працею вислужити собі Боже милосердя.
Також і молодший син ставав перед батьком, навіть боячись попросити про
милосердя. Він теж спершу думав, що йому належить кара і що він має
відробити покуту, що може просити тільки про те, щоб бути невільником у
батька.
Свята людина — це той, хто не подібний ні до старшого, ні до молодшого
синів із притчі; святий — він як батько. Свята людина не цінує нічого
більше, ніж милосердя. Чи того милосердя, про яке просить як скрушений
грішник, чи того, якого охоче вділяє винуватцям. Свята людина — вона як
Бог: багата милосердям. Наприкінці життя не хвалитиметься тим, що за всі
роки зробила для Бога, а тільки пригадуватиме милосердя, якого зазнала у
своєму житті.
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар