Серед християн України болючою темою є юдофобія.
Офіційно мало не кожен житель України образиться, якщо йому закинути
юдофобію, але в приватному чи в напівприватному середовищі часто можна
почути міфи на кшталт «жиди панують над світом і хочуть накласти своє
ярмо на всіх нежидів», «жиди розп’яли Христа», «жиди винні в тому, жиди
винні в тамтому», в загальному московитське прислів’я: «Если в кране нет
воды – значит выпили жиды» в усій своїй абсурдності присутнє і в нас в
Україні.
І що найприкріше з усього, ця юдофобія активно експлуатується в політичній пропаганді: не голосуйте за Юльку – вона жидівка, не голосуйте за Яценюка – він жид.
Одним словом, скільки б ми не милися від юдофобії, вона все одно через московську та псевдо націоналістичну пропаганду в Україні наставляє свої роги.
Україна в тому відношенні не є якоюсь особливою юдофобською територією. Юдофобія стара, як і сам нарід Ізраїльський. І її можна би було розглядати, як один з проявів банальної ксенофобії, якби не одне «але». А це «але» полягає у специфічному статусі ізраїльського народу у світовій історії та в історії спасіння.
Серед усіх народів світу Бог обрав саме юдея Аврама, і саме його потомство отримало безліч Божих обітниць. І саме цього юдея Аврама ми називаємо батьком нашої віри. Вже кличучи Аврама, Всемогутній Бог дає йому обітницю: «Благословлятиму тих, які тебе благословлятимуть, а проклинатиму тих, які тебе проклинатимуть; всі земні племена тобою будуть благословлятися» (Бут. 12, 3), це благословення Бог переніс на Ісаака, сина Аврамового (Бут. 26, 4), а згодом і на Якова-Ізраїля (Бут. 28, 14), праотця народу ізраїльського.
Саме до Ізраїльського народу Бог звернувся, як до свого вибраного народу: «Бо ти народ святий у Господа, Бога твого; тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був для нього вартісним народом поміж усіма народами, що на землі. Не тому, що ви численніші від інших народів, полюбив вас Господь і вибрав вас, ви ж бо найменший з усіх народів, - а з любови до вас і щоб здійснити клятву, якою він клявся батькам вашим, вивів вас Господь потужною рукою й визволив вас із дому неволі, з руки фараона, єгипетського царя.» (Втор. 7, 6 – 8). І ще: «Гляди! Небо й небеса небес, земля й усе, що на ній, усе належить до Господа, Бога твого. А все ж таки прихилився Господь до твоїх батьків, щоб їх полюбити, і вибрав вас, їхніх пізніших потомків, з-поміж усіх народів, як оце нині й сталося.» (Втор. 10, 14 – 15).
І навіть попри гріх ізраїльтян Бог ніколи не відкликав Свого рішення стосовно вибраності Ізраїля. І у часі вавилонського вигнання устами пророка підтвердив: «Ти ж, Ізраїлю, слуго мій! Ти, Якове, якого я вибрав, потомство Авраама, мого друга! Ти, якого я взяв з кінців землі і покликав з її окраїн, і сказав до тебе: Ти мій слуга, - я тебе вибрав, я тебе не відкинув. Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я - Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю. Стидом і соромом окриються усі ті, що лютують проти тебе. На ніщоту обернуться й загинуть ті, що з тобою сварку заводять. Ти будеш їх шукати, та не знайдеш тих, що на тебе нападають. На ніщо обернуться і зникнуть ті, що воюють проти тебе. Бо я - Господь, твій Бог, я держу тебе за правицю, я тобі говорю: Не бійся, я тобі допомагаю. Не бійся, Якове, мій черв'ячку, - слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю, - слово Господнє, Святого Ізраїлевого, твого викупителя.» (Іс. 41, 8 -14).
Ще устами пророка Бог підтверджує: «А
тепер слухай, Якове, мій слуго, Ізраїлю, якого я вибрав! Так говорить
Господь, який тебе створив, тобі образ дав уже з материнського лона,
який тобі допомагає: Не бійся, Якове, слуго мій, Єшуруне, якого я
вибрав!» (Іс. 44, 1 -2).І хіба не до тих, хто оспорює вибраність Ізраїля, звернені слова Божі через пророка Єремію: «І надійшло до Єремії таке слово Господнє: ’Чи ти не чуєш, що ті люди говорять: Таж ті дві родини, що Господь собі вибрав, він їх відкинув! Тим вони й нехтують народ мій, наче б він не був більше в їхніх очах народом!’ Так говорить Господь: ’Якщо нема моєї умови з днем і ніччю, і я не встановив законів неба та землі, то й потомство Якова й Давида, раба мого, я відкину й не братиму більш з його роду володарів над потомками Авраама, Ісаака та Якова! Але я зміню їхню долю й змилосерджуся над ними.’» (Єр. 33, 23 – 26). І хіба не до народу Ізраїля звернені слова Божі: «Бо так говорить Господь сил, що послав мене із-за своєї слави до народів, які вас обдерли: Хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці його ока. Ось я стрясу над ними моєю рукою, і вони будуть для своїх слуг здобиччю, і ви зрозумієте, що Господь сил послав мене.» (Зах. 2, 12 – 13).
А що Бог ніколи не відкликав усіх своїх слів, сказаних на адресу Ізраїля свідчить нам і св. апостол Павло: «Вони - ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім - Бог, благословенний повіки. Амінь.» (Рим. 9, 4 – 5), і це Апостол говорить про тих, хто не прийняв Ісуса з Назарету, як Месію! Що більше, св. Павло нам ясно говорить: «Отож питаю: Чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина. Бог не відкинув свого народу, що його наперед вибрав.» (Рим. 11, 1 -2), «бо дари Божі і покликання незмінні» (Рим. 11, 29). Що більше, Павло проголошує Ізраїль єдиним народом, який має обітницю спасіння, як народ: «Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни - щоб не були самі в собі велемудрі, - що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: ’Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні.’» (Рим. 11, 25 – 27).
Тому, присподобивши Ізраїль сортовій оливці, а нас – християн з поганства – дичці, св. Павло спам’ятовує нас: «І коли первісток святий, то й тіло; і коли святий корінь, то святе й галуззя. Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, то не вихваляйся перед галуззям. А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе. Ти скажеш: ’Гілля відчахнуто, щоб мене нащепити.’ Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Тож не несися високо, а бійся! Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити. Тож май на увазі доброту і суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли перебудеш у доброті; а коли ні, то й ти будеш відтятий. Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити. Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, то скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?» (Рим. 11, 16 – 24). Вже самого цього досить, щоб зрозуміти, що юдофобія в Божих очах – зло, яке стягує прокляття.
У праотця Авраама є тільки двоє законних спадкоємців: ізраїльтяни – тілесні, і християни – духовні. Тож кожен юдофоб мав би усвідомити, що, тримаючись таких переконань, поширюючи їх серед інших, він автоматично стягує на себе Боже прокляття. Адже кожен, хто проклинає законний рід Авраама підпадає під Боже прокляття (див. Бут. 12, 3).
Та й надзвичайно дивно, що дехто, проголошуючи себе послідовниками жидівського Месії, уже самим своїм іменем «християни» (адже «Христос» – це грецьке слово, яке в перекладі з гебрейської означає «Месія»), люто ненавидить самих жидів.
Ісус з Назарету – це, перш за все, обіцяний Ізраїлю Месія – Цар. І таким Він і залишається. Лише з перспективи відношення в ізраїльській монархії до цариці-матері можна зрозуміти Його відношення до Марії, особливо випадок з вином у Кані Галилейській (Ів. 2, 3 – 9). Варто тут лише порівняти поведінку Ісуса та поведінку царя Соломона (1 Цар. 2, 19 – 20) стосовно своїх матерів та усвідомити собі, що термін «жінко» відповідає гебрейському «ґбарім» (велика Пані), щоб зрозуміти це «неясне» місце Іванового Євангелія. Але юдофобу це буде закрито.
Як можна казати, що любиш Христа, а ненавидиш нарід, до якого Він тілом належить? Адже і Христос, і Пресвята Богородиця, і всі апостоли – справжнісінькі жиди. Як можна стреміти потрапити до раю, де царює жид Ісус Христос, а тут на землі не переносити жидів?
Як можна себе вважати католиком, будучи юдофобом, якщо перший папа – св. апостол Петро – жид і то не просто жид, а намісник жидівського Царя у Його Царстві тут на землі?
На відміну від більшості християнських конфесій, Католицька Церква завжди послідовно виступала проти юдофобії і ніколи не цуралася свого жидівського коріння.
Так вже Папа Григорій І Великий, відомий на християнському Сході, як Григорій Двоєслов, автор Літургії Напередосвячених Дарів, у 602 році гостро критикує владу Неаполя за прояви юдофобії. У 1065 році Папа Александр ІІ гострим листом звертається до воєводи Ландолфа з Беневенту з вимогою припинити переслідування юдеїв. А ІV Лятеранський собор у 1215 році у декреті, спрямованому проти альбігензів та катарів, серед інших єресей закидає їм юдофобію та відкидання Старого Завіту. Коли до влади в Німеччині прийшов націонал-соціалізм (або, як його мило люблять називати наші сьогоднішні «свободівці», національний соціалізм), Католицька Церква в особі Папи Пія ХІ у 1937 р. енциклікою «Mit brenender Sorge» гостро засудила націонал-соціалізм, зокрема його юдофобію. Що більше, на ІІ Ватиканському соборі Церква декларацією «Nostra aetate» засудила всякі прояви юдофобії і наголосила на своєму жидівському корінні.
Називати себе католиком і бути юдофобом – це такий же ж абсурд, як бути негром-куклускланівцем.
Історія нам свідчить, що тирани, які піднімалися на переслідування ізраїльського народу, свої народи кидали у велику біду. Адже Божі обітниці не відкличні, і кожен, хто піднімається проти народу Ізраїля, автоматично підпадає під Боже прокляття. Тож, якщо бажаємо добра собі і своєму народові, відречімося гріха юдофобії, борімося з її проявами, не голосуймо за тих, хто в політиці поширює це явище.
Це правда, що юдеї не раз спровокували переслідування християн, правда, що і тепер християнам несолодко живеться в Ізраїлі, правда і те, що серед представників цього народу є українофоби. Але це не дає нам право бути юдофобами. Ізраїль є Божим первенцем серед народів, і за цього первенця ми покликані молитися. Ніхто нас не може зобов’язати бути християнськими сіоністами, але маємо зобов’язання не бути юдофобами.
Римська Церква що Великої П’ятниці молиться за навернення Ізраїля до їхнього правдивого Месії – Ісуса з Назарету. «Помолімося і за жидів. Їм першим Господь наш промовив. Нехай їм дасть зростати у Його любові й вірності Союзу. Всемогутній вічний Боже, Ти дав Свої обітниці Аврааму і його потомству, почуй молитву Своєї Церкви і народ Ізраїльський, Свою першу спадщину, приведи до повноти спасіння. Через Христа Господа нашого». Це добрий приклад і для нас. Приклад, який варто наслідувати.
Саме зараз в часі Великого Посту варто собі усвідомити факт, що не жиди, а римляни розп’яли Христа, що протягом своєї історії цей нарід зазнав страшних переслідувань подібно до нашого народу, що юдофобія – це зло, яке, перш за все, шкодить нам, нашому народові. Молімося за навернення Ізраїля, бо як каже св. апостол Павло, «коли їхнє падіння це багатство для світу і коли їхній занепад це для поган багатство, то скільки більше повнота їх? Я ж кажу вам, погани, - оскільки я апостол поган, то величатиму моє служіння, - надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом і декого з них спасти. Бо коли їхнє відкинення - примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих?» (Рим. 11, 12 – 15).
о. Орест-Дмитро Вільчинський
(поправки до статті і виправлення слів "антисеміт" на "юдофоб" та "антисимітизм" на "юдофобія" додані мною, негідним р.Б. Леонідом, оскільки ці слова не відповідають істині і передбачають ненависть до ВСІХ НАРОДІВ СЕМІТСЬКОЇ ГРУПИ, а не лише жидівського)
Джерело: Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар