Уряд Великобританії підтримав право роботодавця звільняти співробітника
за відкрите носіння хреста на роботі. Цієї позиції уряд Британії буде
дотримуватися у справі за позовами двох християнок, які в суді
відстоюють своє право носити хрест.
Поет, прозаїк, філолог, етнограф, почесний доктор богослов'я
Європейського гуманітарного університету Ольга Седакова розмірковує про
битви за хрест ...
Британська боротьба з носінням хреста – лише епізод у широкій панорамі
битви з «релігійною символікою», що розгорнулася в «постхристиянському»
світі. Мені довелося бути безпосереднім свідком іншого епізоду цієї
битви.
Два роки тому Рада Європи зажадала, щоб в Італії зі шкільних приміщень
вилучили розп'яття. Школярі та викладачі не дали цього зробити. Вони
вийшли на вулиці. Аргументом для європейського рішення був захист тих,
кого такий символ може ображати: іновірних чи просто атеїстів.
Школярі, серед інших, несли і такий плакат: «Більшість теж має свої
права!» Не всі ці італійські діти і вчителі були ревними віруючими: для
багатьох з них (може, й для більшості) цей акт був просто знущанням над
їхньою багатовіковою традицією. І вони його не допустили.
Учора я прочитала в «Corriere della sera» про початок нового бою в цій
великій війні: комісія європейських експертів, яку очолює італійка
Валентина Серені, вивчивши Данте в правовій перспективі, зробила
висновок, що «Божественну Комедію» треба виключити зі шкільних програм,
оскільки вона містить «елементи расизму», за який в наш час встановлена
кримінальна відповідальність. Щонайменше, текст її має бути підданий
цензурі.
Багато років займаючись Данте, я була так вражена цим діагнозом (расизм!), що прочитала статтю цілком.
«Комедія» вже входила колись в список заборонених книжок, але з іншого
приводу: її автор висловлювався про сучасних йому Пап і взагалі про
право Понтифіка на світську владу таким чином, що інакше як єретицтвом
це не могло бути названо. Данте був одним з перших, хто захищав ідею
«поділу влади», духовної і світської: інакше кажучи – одним з батьків
секуляризму.
Цей проект, здійснений в Європі набагато пізніше, після Просвітництва,
припускає, що суспільне життя управляється не теократичними законами, а
універсальними законами розуму та моралі, загальними, як передбачалося,
для всіх людей і ув'язненими в людській природі.
Звинувачення в єретицтві давним-давно зняли з «Комедії». Два ключі –
мирської і духовної влади – зберігаються в гербах Пап, але про мирську
владу церкви вже давно не йдеться. Іван Павло II особисто був
покровителем суспільства Данте. Теперішня вимога заборонити Данте
виходить якраз від секуляризму в тій його формі, яку він прийняв до
наших днів.
Отже, Данте звинувачують в антисемітизмі, ісламофобії та гомофобії.
Перший пункт звинувачення аргументується тим, як представлений у нього
Юда (!), Каяфа, первосвященик Анна, Синедріон і фарисеї. Треба сказати,
що Данте абсолютно нічого нового тут не придумав: він повністю йде за
євангельським оповіданням. Проте це не рятує його тексту, оскільки
Євангелія оголошують «джерелом антисемітизму».
Ісламофобія Данте виражається в його зображенні Магомета, який
замкнений у пеклі серед сіячів розколу, де терпить страшні й принизливі
муки.
У пеклі в Данте мучаться також і гомосексуалісти, яких він називає
содомітами і класифікує їхній гріх як «бунт проти природи». Там Данте
зустрічає свого дорогого вчителя Брунетті Латіні. Висновок: гомофобія.
Чи
не правда, що така герменевтика нагадує нам радянські часи, коли всі
світові творіння оцінювали з погляду «класової боротьби» і велися дебати
про те, чи прогресивним був, скажімо, Піндар або Шекспір (Шекспіра, до
речі, тепер також підозрюють в антисемітизмі через «Венеціанського
купця»).
Але різницю не можна не відзначити. Комуністична доктрина аж ніяк не
була різновидом секуляризму, як у нас багато хто вважає. Секуляризму в
нас ніколи не було. Радянська система була ідеократією, тобто квазі- або
парарелігією.
Не універсальний «нейтральний» розум визнавали тут точкою відліку, а
«всеперемагаюче вчення». Від лояльного громадянина потребували «віри» і
«безмежної відданості справі партії», а також «войовничого атеїзму». Це
був світ всенародних ритуалів (часто «списаних» із церковних і
переосмислених) і «святинь»: портрети вождів виконували роль «ікон», без
яких було немислимо будь-яке державне приміщення. У цієї парарелігіі
були свої «мученики» і «пророки». Ніяким секуляризмом (тобто прозорим
від усякої міфології простором розуму) тут не пахне.
Тепер ці «святині» та «ікони» намагаються визначити як неоязичництво.
Тоді дуже, дуже НЕО. Ідеократія – особливе духовне утворення,
«перетворена» релігійність. Язичницькі символи тут також поставлені на
службу зовсім інших ідей, інших ідолів, не вивіреним ні мораллю, ні
розумом.
Комуністична доктрина оперувала «більшістю», вважаючи всі меншини
явищем, яке підлягає викоріненню. Секуляризм – з чого ми почали –
захищає меншини, закликаючи «більшість» чимось поступитися заради тих,
кого традиційно дискримінували.
Проте виходить так, що в результаті і того, і іншого Данте виявляється
неприйнятним (комуністи намагалися по-своєму цензурувати його, але
«пекло» їм швидше подобається: ось «рай» – інша справа).
Гадаю, знайомлячись з такими подіями, як «справа Данте», «винесення
розп'яття», заборона носити хрест, ми можемо констатувати, що секуляризм
стає новою ідеологією, тобто новою парарелігією, яка рішуче
відмовляється від застосування розуму.
Простий розум мав би підказати експертам, що Данте, «християнин 13
століття», як він себе називав, просто не міг ставитися до інших релігій
інакше. Що пізніші поняття «антисемітизму» або «ісламофобії» тут не
можуть діяти. Що Данте не міг сумніватися у церковному і біблійному
вченні про гріх.
Ідеологія – на відміну від секуляризму, як його задумували, – пропонує
якісь вічні постулати для всіх і на всі часи. Вона неминуче повинна
перекручувати факти, щоб вони вкладалися в її інтерпретації. Вона
повинна замовчувати або фальсифікувати реальність – і сучасну, і
історичну. Ми присутні при перетворенні секуляризму в ідеологію, після
якої залишається, як ми знаємо, випалена земля.
І найважливіша риса ідеологій: вони зовсім не поважають людину, вони
все до дрібниці хочуть вирішити за неї. Парадоксальним чином секуляризм,
що відстоював гідність людини і свободу совісті, тепер дивиться на неї
так само: читач, який прочитав про муки Магомета в дантовому «пеклі»,
неодмінно стане ісламофобом. Припустити, що людина може обміркувати
прочитане і зробити свої висновки, вже не можна. Треба просто вилучити
цей небезпечний фрагмент.
І ще один висновок із «справи Данте» (за яким цілком можуть іти «справа
Шекспіра», «справа Шевченка» і т.д.): ми бачимо, якою мірою
християнською в своїх основах була європейська (і українська) класика.
Іншої класики в нас немає. Таким чином, щоб нікого не ображати, нам
доведеться залишитися абсолютно ні з чим.
Ольга Седакова
За матеріалами: pravmir.ru
Джерело: Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар