Флп. 4,10–23: «…бо я навчився задовольнятись тим, що маю»
Не просто для будь-кого з нас повірити і прийняти, що те, що я
маю, це те найкраще, чого я потребую у цю хвилю свого життя. Однак якщо я
вірю у те, що Бог любить мене і дбає про мене, то з цього випливає – що
Він дає кожному з нас у житті те, що для нас найкраще. Коли б ми так
розуміли наше життя, то могли б завжди почуватися щасливими. Хоч на жаль
така свідомість буває дуже і дуже рідко в нашому житті. Ми, як правило,
живемо, або в минулому, так ми тоді щось мали, але не цінували цього.
Або живемо майбутнім, де мріємо, що щось і колись будемо мати, але і
цього не цінуватимемо, якщо не цінуємо теперішнього.
Що б у житті не ставалося: приємне чи сумне, радісне чи гірке,
біднота чи прибуток, вміймо за все дякувати Богові. Вміймо тим тішитись,
що Бог нам посилає, цінуймо і вбогість, і багатство. Бо коли це Бог дав, то саме воно є те, що мені найбільше потрібне в моєму житті.
***
Лк. 7,36-50: «Віра твоя спасла тебе; йди в мирі!»
Так, як потопельника рятує якийсь засіб, наприклад дерево, що
допомагає йому триматися на воді, так і в складних обставинах
повсякденного життя нас може спасати наша віра в Господа.
Бачимо це на прикладі блудниці. Жінка провадила грішне життя,
проте відчула величезне благоговіння від усвідомлення того, Хто є перед
нею, щиро виявила свою любов до Господа – й отримала прощення. Її не
розуміли, осуджували, але вона жила вірою в Господа.
Отож і ми не шукаймо завжди розуміння, прийняття чи підтримки
інших осіб, але завжди вдивляймося в Господа, бо саме Він може нас
переображувати, освячувати й спасати.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар