Чи правда, що католики зобов'язані в усьому погоджуватися з Папою, вважаючи його голосом Бога?
Голос Бога на землі - це, по-перше, голос нашої совісті, як говорив
блаженний кардинал Ньюмен. У свою чергу, Другий Ватиканський собор
стверджує, що в своїй совісті людина не одна, але вона там перебуває
наодинці з Богом і слухає Його голос. Ось в чому полягає це соборне
вчення: «У глибині своєї совісті людина відкриває закон, який не сама
вона собі дала, але якому вона повинна коритися і голос якого завжди
закликає її любити і творити добро, а зла уникати, відгукується, коли
потрібно, в її серці: ось це роби, а ось цього уникай. Адже в серці
людини - написаний Богом закон, в послусі якому полягає вся її гідність і
за яким вона буде суджена. Совість - найпотаємніше ядро людини, ї
святая святих, де вона залишається наодинці з Богом, Чий голос звучить у
глибині ї душі »(«Радість і надія»,49).
Учительство Папи Римського є продовженням у часі вчення Христа.
Запорука цього учительства - Сам Христос, Який сказав апостолу Петру: «Я
молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; а ти колись,
навернувшись, утверджуй своїх братів. »(Лк 22,32). І ще: «Ти – Петро
(скеля), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не
переможуть її і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв'яжеш на землі,
те буде зв'язане на небі, а що на землі ти розвяжеш, те й буде
розвязане на небі» ( Мт16,18-19).
Учительство Папи Римського вимагає від нас послуху у вірі. Другий
Ватиканський собор з цього приводу каже: «Ця непомильність, якою
Божественний Спаситель побажав наділити Свою Церкву у визначенні вчення
про віру і звичаї, простягається настільки ж широко, як і скарбниця
Божественного Одкровення, яка повинна свято зберігатися і вірно
викладатися. В силу своєї посади цієї непомильністю володіє Римський
понтифік, голова Колегії єпископів, коли він, як верховний пастир і
вчитель всіх вірних Христу, який утверджує в вірі братів своїх (пор. Лк
22, 32), остаточним чином проголошує будь-яке вчення про віру і мораль.
Тому його визначення по праву називаються непорушними самі по собі, а не
за згодою Церкви, бо виносяться вони за сприяння Святого Духа, обіцяне
йому в особі Петра і, отже, не потребують ніякого затвердження інших
осіб і не підлягають ніякій апеляції в іншій суд ( «Lumen gentium» 25).
«Цей побожний послух волі і розуму слід перш за все виявляти по
відношенню до автентичного вчителювання Римського Архиєрея - навіть
тоді, коли він не говорить" ех cathedra ". Це означає, що його верховне
учительство слід шанобливо визнавати, висловлених ним суджень слід щиро
дотримуватися згідно висловленої ним думки і волі, яка проявляється перш
за все або в характері тих чи інших документів, або в неодноразовому
викладі одного і того ж вчення, або ж в самій словесній формі будь-якого
висловлювання»(там же).
Вчення Другого Ватиканського собору стосується учительства Папи
Римського. У зв'язку з цим можна навести досить красномовний приклад
апостола Петра, який був змушений вислухати відкритий докір від апостола
Павла, не згодного з його ставленням до поган. Ось цей текст: «Коли ж
Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього,
заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим як прийшли були дехто від
Якова, споживав із поганами а коли ті прийшли, став ховатися та
відлучатися, боячися обрізаних. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так
що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. Але коли я
побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма
сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не
по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському? »(Гал
2,11-14).
Таким чином, послух у вірі Папі Римському належить до його
вчителювання - як надзвичайного, так і ординарного, а не до його
особистих розмов або особистого вибору.
Папа володіє особливою «благодаттю статусу», пов'язаною зі служінням
святого Петра. Про це говорить і Катехизм Католицької Церкви: «Серед
особливих дарів благодаті слід назвати "благодать стану", яка
супроводжує відповідальні функції в християнському житті і форми
служіння в лоні Церкви: "І, згідно з даною нам благодаттю, маємо різні
дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри, а коли служіння
будь на служінні; хто учительства, нехай навчає; хто напоумлення, нехай
напоумляє; хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто
милосердиться – то з радістю " (Рим 12,6-8) »(Катехизм КЦ, 2004).
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар