Іноді
трапляється так, що після іспиту сумління нас щось обтяжує і не знаємо,
як собі з тим дати раду, як про це розповісти сповідникові.
Пам’ятаймо, що сповідник на нашому боці, а не проти нас. У Тайні
Сповіді відбувається велика співпраця супроти гріха: Бога, Церкви,
священика і нас.
Якщо не знаємо, як сказати правильно, то говорімо так, як відчуваємо,
як вважаємо за потрібне сказати, зазначаючи, що це наш спосіб пережиття
і сприйняття того чи іншого вчинку, події тощо.
Очевидно, що є гріхи, які нам складно виявити навіть перед дзеркалом,
не те що у сповідальні. Важливо помолитись під час іспиту совісті за
те, щоби визнати їх гідно.
Слід розуміти, що свої гріхи ми довіряємо милосердному Богу, а
священик – лише його представник. Так, саме Бог прощає нам гріхи. Не
варто говорити про свої проступки незрозуміло, завуальовано, так щоб ні
сповідник не зрозумів, ні ми самі.
Бог дивиться на нас із милосердям і завжди прощає, лише бачить, що
приходимо до Нього з правдивим серцем і щирим. Пам’ятаймо, що жаль за
гріхи не обов’язково має бути емоційним, не мусимо вмиватись слізьми.
Жаль за гріхи – це вольове рішення: більше не чинити того, що не
подобається Богу і не є за Його законами.
Переклад і адаптація Тетяни Трачук
Джерело: ДИВЕНСВІТ
Немає коментарів:
Дописати коментар