ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

середа, 2 серпня 2017 р.

02.08.2017р. Б. / Сто років тому Папа Бенедикт XV закликав припинити «даремне кровопролиття»

Сто років тому, 1 серпня 1917 р., Папа Венедикт XV написав відомого «Листа Главам воюючих народів», який запам’ятався висловом «даремне кровопролиття». Цей документ, який радикально засудив війну, належить до найважливіших папських документів, що побачили світ протягом чотирьох з половиною років війни. Зрештою, вся діяльність Святого Престолу під час Першої Світової Війни виявилася інноваційною, випереджуючи очікування свого часу.

Венедикт XV був обраний на Петрове служіння 3 серпня 1914 року, через місяць після початку війни, на конклаві, під час якого кардинали, що представляли народи, що увійшли до ворогуючих блоків, навіть не спілкувалися між собою. Новообраний Папа зайняв позицію безсторонності, але не нейтральності, в стосунках між сторонами. І це рішення, яке із сьогоднішньої перспективи здається мудрим і далекоглядним, в той час коштувало Ватиканові промовистою ізоляцією. Не лише з боку воюючих, але також у стосунках з єпископатами та духовенством, вірними й політиками, які займали позиції своїх урядів.

Згадана безсторонність супроводжувалася безапеляційним засудженням війни, «жахливої м’ясорубки, яка вже протягом року ганьбить Європу», – писав Венедикт XV 28 липня 1915 р., в першу річницю війни. Сьогодні такі слова нам здаються чимось само собою зрозумілим, але тоді вони викликали сарказм і презирство, радикально виступаючи проти войовничого запалу, якому піддалися політики, письменники та інтелектуали.

В цьому ж ключі слід розглядати інший вислів Папи, який назвав першу світову війну «самогубством Європи». Майбуття підтвердило ці слова, але тим, хто відразу це зрозумів, на початку була лише Апостольська Столиця. Але тоді ніхто не рахувався з тим, що зазнані кривди й приниження породять нові спалахи ненависті, що вибухнули новими конфліктами.

Протягом усіх чотирьох років війни Венедикт XV докладав усі зусилля, спрямовані на те, аби змусити замовкнути зброю. Ці зусилля посилились 1917 року, що був ключовим у війні з огляду на вступ у неї США, зречення російського царя, спроби сепаратних мирних договорів та загальну втому й розлад у військах. Це спонукало Папу до думки, що настав час перейти від мовчазного посередництва до конкретних і дієвих пропозицій миру. Так зродився «Лист до Глав воюючих народів», датований 1 серпня 1917 року, який дипломатичними шляхами переслано урядам усіх воюючих країн.

Папа розпочав своє звернення, вказуючи на поставу «досконалої безсторонності», зайняту від початку конфлікту, «без різниці на національності та релігію». Він пригадав ініціативи, на жаль, даремні, спрямовані на те, щоб примирити суперників і наголосив, що після «кровопролитного триріччя» смерті й знищення, Європі загрожує «реальне самогубство». І що серед цього «гнітючого стану справ», не шукаючи «особливих політичних цілей», без «підказок чи інтересів з боку жодної воюючої сторони», він бажає перейти від загального до конкретного, запрошуючи противників «досягнути порозуміння» щодо деяких конкретних точок, що є «основою справедливого та тривалого миру».

Насамперед, за словами Венедикта XV «матеріальна сила зброї» повинна поступитися «моральній силі права». По-друге, необхідно перейти до «взаємного й одночасного зменшення збройних сил» та прийняти «інститут арбітражу». Черговим кроком названо відкриття шляхів сполучення та вільне мореплавство. Щодо шкоди, завданої війною, запропоновано «взаємне прощення», називаючи нелогічним продовження кровопролиття лише з огляду на економічні причини. Щодо делікатного питання територій, то Папа був чітким: Німеччина повинна звільнити Бельгію та захоплені Французькі території, натомість Франція – повернути колонії. Щодо спірних земель, заохочувано до дебатів у дусі примирення, беручи до уваги також прагнення народів у контексті розпаду імперій.

З огляду на це, лист Венедикта XV не був простим примирливим побажанням, але конкретною й точною платформою для початку переговорів. Ці пропозиції, до речі, не надто відрізнялися від тих, які 18 січня 1918 року сформулював Президент США Вільсон. Папа сподівався, що противникам вдасться домовитися припинити війну, яка дедалі більше здавалася «даремним кровопролиттям». Саме цими відомими словами, які відраджувала курія Святої Столиці, але на яких наполіг Венедикт XV, закінчувався його лист.

Як знаємо, відповіді урядів були або негативними, або ж взагалі відсутніми. Кожен чекав на ініціативу інших, ніхто не був готовим зробити перший крок, а всі очікували капітуляції ворога. Найбільший спротив у канцеляріях та відгомін у пресі здобув вираз «даремне кровопролиття». Ніхто не був готовим погодитися з думкою про те, що три роки війни були лише «даремним кровопролиттям». Політики найвищого рангу та шпальти газет висміювали, очорнювали та виливали бруд на Венедикта XV, звинувачуючи його навіть у послабленні бойового духу у війську…

Ми ж сьогодні спогадуємо цей документ, і, зокрема, ці слова, як один із небагатьох променів розуму, людяності й політичного реалізму, що вийшли на яв протягом чотирьох років війни…
(За матеріалами “L’Osservstore Romano”).

Немає коментарів: