Як відповісти на це запитання так, щоб діти зрозуміли і зберегти повагу до чоловіка?
«Але чому тато не йде?», - запитала моя донька Пейдж. Це запитання
піднімалось майже кожного недільного ранку, коли ми з дітьми швидко
вибирались до церкви. Вони спостерігали як мій чоловік розслаблено
лежить на канапі і їм було заздрісно. «А чому він залишається вдома?»,-
скиглила Пейдж. Ох!...Як пояснити їм, що тато не практикує нашу релігію?
Що він взагалі не практикує жодну релігію? Я намагалась віднайти
правильну відповідь на ці запитання. «Татка не виховували як католика і в
дитинстві він не ходив до церкви так, як ми», - говорила я своїм
донькам віком 7 і 10 років. «А він піде до пекла?», - запитувала старша.
Упс. І тут все ставало складніше.
Коли ми почали зустрічатись, я швидко зрозуміла, що Річард не був
релігійною людиною. Його охрестили в протестантській церкві, але його
сім’я ніколи не ходила до храму. У нього своєрідний науковий підхід до
світу, який більше схильний до еволюції, ніж до сотворіння. Для мене моя
віра була важливою, тому коли у нас все стало серйозно, я вирішила
переконатись, що мій майбутній чоловік не буде проти, якщо я
виховуватиму наших дітей у Церкві. Річард запевнив мене, що все гаразд,
однак щодо себе самого він нічого змінювати не збирається. «Не погано»,-
подумала я. Принаймні, він не проти моєї релігії.
Пролетіло 15 років, троє дітей, переїзд на околиці. Ходити самій до
церкви в Нью-Йорку – одна справа. Ходити з трьома дітьми до церкви,
наповненої сім’ями – зовсім інша справа. Мені, насправді, не
подобається, що мого чоловіка немає поруч в той час, який, як на мене,
мав би бути сімейним часом. Я відчуваю, що мої діти дивляться на інших
татів в церкві і заслуговують на те, щоб їхній також був там. Я
запитувала Річарда, чи він міг би приєднатись до нас щотижня у храмі,
але він різко відмовляється. «Та що таке одна година в тиждень?», -
казала я йому. Мені здається, що він мав би хотіти пожертвувати цей час
для мене, для наших дітей. Однак мені так і не вдалось змінити його
думку, і я знаю, що в цій боротьбі я не одна.
До 1960-их років близько 20 відсотків подружніх пар були
міжрелігійними союзами, а на даний час таких є близько 45%. У 2010 році у
США провели опитування щодо міжрелігійних шлюбів. Виявилось, що такі
союзи стають все більш поширеними, незважаючи на географію, доходи чи
рівень освіти.
Тож, як нам, перебуваючи в такій ситуації, намагатись переконати
своїх непрактикуючих партнерів ходити з нами на богослужіння? «Точно так
само, як ми просимо їх зробити будь-що інше»,- вважає автор і терапевт
др. Ґрегорі Попчак. – «Ми маємо пояснити наскільки для нас це важливо,
наполягати на тому, щоб нас сприймали серйозно і відмовитись з цим
змиритись». Др. Попчак є виконавчим директором «Pastoral Solutions
Institute» - організації, що допомагає католикам знайти «віруючі»
рішення у важких подружжях, в сім’ї та особистих проблемах.
«Дослідження подруж, в яких партнери мають різні релігійні погляди,
показують, що коли існує конфлікт щодо церкви, то він рідко коли
пов’язаний з релігією», - розповідає він. – «Тут йдеться про повагу.
Повага полягає в набагато більшому, аніж просто гарно ставитись один до
одного. Вона включає намагання побачити істину, доброту і красу в усіх
речах, які інша особа вважає істинними, добрими і красивими. Пари, які
дають собі раду з релігійними відмінностями, зазвичай не «придираються»
до релігії, але важко працюють над тим, щоб намагатись побачити те, що
їх партнер вважає добрим, істинним і красивим у своїх переконаннях і
релігійних практиках».
Моделювання поваги і щедрості у кожному з аспектів відносин, не лише релігійному, є ключовим, – наголошує др. Попчак.
Диякон Даґ Кендзєрскі з Архиєпархії Балтимору, котрий одружений
впродовж 27 років і має трьох дорослих доньок, дає схожу пораду, кажучи,
що ключовим є чесне спілкування. «Придушення пріоритетів і почуттів є
не лише нечесним, але й шкідливим, зрештою. Водночас, добрі відносини не
полягають на тому, щоб «переконати», а на тому, щоб пояснювати і
розуміти», - каже він. – «Ти повинна чесно говорити про важливість
сімейного єднання в церкві (наприклад, приклад для дітей, підтримка
тебе, спільність в діях і т.д.). Слід вважати, щоб не осуджувати і
відкрито та чесно говорити про вплив на тебе, про твої турботи на
рахунок потенційного впливу на дітей і сім’ю. Що найголовніше, молитва –
це найефективніший підхід; не недооцінюй силу молитви».
Без сумніву, звучить як хороша порада, і я намагатимусь спробувати – і
продовжуватиму молитись за переміну в серці мого чоловіка.
Але як щодо пар, в яких партнери мають свої сильні переконання і
практикують іншу релігію? Тут діють ті ж принципи, вважає др. Попчак.
«Потрібно змоделювати відкритий діалог про віру кожного з вас,
проявляючи повагу, про яку я казав. Спробуйте визначити яку релігійну
діяльність вам буде комфортно розділити між собою, щоб це було відкрито,
чесно і з повагою до відмінностей». І кожен з батьків повинен бути
відповідальним за передавання своєї віри дітям.
То що сказати дітям, коли вони наступного разу запитають чому тато не
йде з нами до церкви? «Діти повинні, перш за все, зрозуміти, що це не є
відображенням татової любові і ставлення до них, до мами, до сім’ї. І
що тато – доросла людина, а Бог дає дорослим можливість зробити вибір як
проводити час», - каже Кендзєрскі. «Нагадай їм про увагу і час, які
тато приділяє вам, а також заохочуй дітей мати відкриті і чесні
відносини з татом, і щоб вони не «пиляли» його на цю тему.
Щонайважливіше, нагадуй дітям завжди молитись за тата – і за тебе – бо
дорослі потребують, щоб Бог нагадував їм що є важливим.
«А потім плавно переведи цю розмову на тему того чи діти відчувають Божу любов і як».
Якщо дітям важко виразити це словами або вони почуваються ніяково під
час цієї розмови, тоді віруючий батько/мати мали б зрозуміти, що їм
потрібно попрацювати над тим, щоб допомогти встановити більш значимі
відносини між їхніми дітьми і Богом, вважає др. Попчак.
Я не можу дочекатись, коли сяду зі своїми дітьми, щоб з’ясувати, що
вони скажуть. Сподіваюсь, що те, що я стільки років водила їх до церкви –
навіть якщо це були тільки ми – допомогло їм розвинути свої особливі
відносини з Богом. Я дуже ціную те, що вони були поруч зі мною в церкві.
І знаю, що я не збираюсь здаватись і продовжуватиму кликати тата
приєднатись до нас.
Як написано на веб-сайті ForYourMarriage.org Конференції католицьких єпископів США, «Некатолицька сторона в подружжі не зобов’язана обіцяти, що дітей
виховуватимуть католиками. Католицька сторона повинна пообіцяти робити
все можливе для того, щоб діти були охрещені і виховувались в
католицькій вірі».
Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар