ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

четвер, 8 вересня 2016 р.

08.09.2016р. Б. / Ксенія Гапій: «Жива парафія – це та, яка не тільки молиться, а й закочує рукава і щось робить…»

Доповідачка на Синоді Єпископів УГКЦ, який проходить цими днями в Брюховичах біля Львова на тему «Дияконія» (служіння), п. Ксенія Гапій із США, розповіла про масштаби соціального служіння, яке здійснюється на її парафії.

Про що був ваш виступ на Синоді єпископів?

Я представляла парафію Святого Івана Хрестителя в Ньюарку (Філадельфійська архиєпархія), штат Нью-Джерсі (США) і її благодійну працю.

Які основні напрямки діяльності соціального служіння здійснюються у вашій парафії?

Ми провадимо три напрямки: допомога парафіянам, допомога потребуючим мешканцям міста, де розташований наш храм (парафія діє 109 років) і допомога потребуючим в Україні.

Які ваші здобутки на цій ниві? А, головне, наскільки соціальне служіння, яке здійснюється парафіянами, важливе для самої громади?

Важливо заохотити людей до жертовності. Бо люди, в основному, є жертовними, але не знають де й кому щось подарувати. Тож, прагнучи допомогти потребуючим, вони продовжують жити в своєму колі, не маючи стосунків з тими, хто потребує їхньої підтримки. І якщо є та особа, яка їх попровадить до людей в потребі, то вони радо підуть за цим. Це духовно пов’язує парафіяльну спільноту, бо, разом працюючи, люди знаходять дружбу. Скажімо, що хтось пакує речі, хтось пече пиріг, щоби потім його продати і заробити гроші для потребуючих. Спільна жертовна праця єднає людей.

Як розпочати успішне соціальне служіння в парафії? Які є приклади такої праці у вашій парафії?

Насамперед, я би радила починати з меншого. Бо, коли ви попросите особу, яка прагне допомогти, одразу купити інвалідний візок (що залежить від фінансового рівня її життя), то одна особа може радо це зробити, а інша скаже що сама собі не в стані його купити. Остання акція, яку ми запропонували – дарували 2016-тьом потребуючим особам в Україні по 10 доларів. Ми намалювали термометр, на якому позначали нові надходження. І кожного разу, коли отримували кошти, робили відповідну позначку і усі у парафії могли бачити скільки уже зібрано, а скільки ще потрібно. Ми запланували робити цю збірку до зими, про уже назбирали необхідну суму. Туму тепер я намалювала новий термометр і ми почнемо нову збірку.

А як ви дізнаєтеся про існуючі потреби?

Переконана, потрібно провадити велику кореспонденцію. Я люблю писати листи. Це моє улюблене заняття і без цього багато би чого не трапилося. Ми писали священикам, монахам із проханням знайти потребуючих людей, а вони один одному переказували. Те, що я працюю в парафіяльній канцелярій допомагає, бо через неї переходить багато гостей з України. Ті хто, нам відписав, порадили в яких селах є потребуючі люди. Як бачите, ми «стріляли» в кожний напрям, і починали з тими, кого знаємо, бо побоювалися наразитися на корупцію.

Тобто виходить, що ви шукали за потребуючими, а не вони вас?

Абсолютна правда. На початках ми допомагали парафіянам і місцевим людям. Якось до нас звернулися два хлопці українського походження, які працювали для поштової компанії, яка надсилає вантажі в Україну. Це було напередодні свята Миколая і вони просили закупити іграшки або зібрати їх серед людей для потребуючих дітей в Україні. Я звернулася до владики Богдана (Дзюраха) з тим, що маємо такі подарунки, але не знаємо кому їх надіслати. І він нам допоміг у цьому. Загалом же, цей процес знаходження контактів тривав кілька років. А потім потрібно було їхати до цих людей. Тож, ми із ще однією парафіянкою півроку тому приїхали сюди, щоби зустрітися з тими людьми, через руки яких ми працюємо. Під час подорожі ми провели 30 зустрічей і побачили, що часто родини терплять більше, аніж сиротинці. Тоді ми знайшли контакти тих людей, які працюють із бідними родинами.

Чи війна внесла зміни у ваше соціальне служіння?

Так. Волонтери зверталися до нас, аби ми закупили джгути і бандажі для військових. І ми за 4 місяці назбирали 16 тис. доларів. А ще ми звітуємо перед тими особами, які дають пожертву. Щонеділі у нас на парафії видається бюлетень з недільними тропарями і кондаками і в ньому є оголошення, а також листи подяки, прохання на різні збірки. Люди це читають.

На ваш погляд, яка парафія є живою?

Це та парафія, яка має серце і душу, яка не тільки молиться, а й закочує рукави і щось робить. Люди не повинні чекати, аби священик це зініціював. У нас на парафії зібралося кілька осіб, які хотіли збирати пожертви, і нас душпастирі підтримали.

Розмовляв о. Ігор Яців

Немає коментарів: