Любомир Гузар: Щоб робити добро – треба любити людей
Києво-Могилянська Бізнес Школа [kmbs] та innovations.com.ua провели зустріч Любомира Гузара, Верховного Архієпископа Києво-Галицького, Кардинала, Глави Української Греко-Католицької Церкви,
з українськими управлінцями. Подія пройшла в форматі відкритої розмови
"business talk", яку провів декан kmbs Олександр Саврук. Тема зустрічі:
"Бізнес та духовні цінності".
Любомир Гузар є одним із визнаних моральних авторитетів нашого часу, традиційно входить до сотні найвпливовіших людей України.
Зустріч проходила в Музеї Української Звитяги Національного
університету "Києво-Могилянська академія" - найдавнішій будівлі Подолу,
що безумовно додало особливої цінності події.
Олександр Саврук: Одним з пояснень поняття "криза
середнього віку" є твердження про те, що успішна людина, яка або має
свій бізнес, або досягла значного управлінського успіху, входить у такий
період життя, коли починає задавати собі прості, але водночас
надзвичайно глибокі питання. Зазвичай, вони є більш важливими для
становлення особистості, ніж пошук відповідей на певний набір практик чи
інструментів. Найбільше, що хвилює людську свідомість в такому випадку,
звучить так: "А чи співпадає моє власне призначення з тим, чим я
займався до цього часу? Чи хочу я продовжувати робити те ж у подальшому?
Чи потрібно щось змінювати в житті? Як віднайти своє призначення в
житті? І обов’язково прожити половину життя, щоб почати задавати собі
подібні питання?"
Любомир Гузар: Кожна людина має щонайменше два
покликання. І до речі, правильніше буде вживати слово "покликання", а не
"призначення". Покликання – це запрошення щось робити. Господь покликав
людину до життя, тобто дав їй дар життя. Більшість цей дар приймає,
проте бувають люди, котрі за різних обставин відкидають це запрошення,
тобто позбавляють себе життя. Друге людське покликання пов’язане з тим,
що Господь Бог наділив кожного з нас особливим життєвим шляхом,
унікальними, властивими тільки їй талантами та можливостями. Це
покликання вкладене в людську особистість. Наданий дар людина може
прийняти, використати, розвинути або змарнувати. Господь Бог нас не
призначає. Це важливо розуміти, бо призначення – означає примус. А вибір
повинен бути завжди вільним. Господь Бог дає нам певні таланти,
обставини, прагнення, мрії, а ми – свідомо, чи не свідомо, відповідаємо
на виклик. Зазвичай такий вибір відбувається в молодому віці – приблизно
з десятого до двадцятого року життя. Цей період – важливий етап, коли
людина стає на шлях, який для більшості буде визначальним на все життя.
Проте, якщо людина свідомо вибрала свій шлях, набула відповідного
знання, успішно розвинула таланти, досягла значного успіху, то з часом
запитує себе – а чи на правильній я дорозі? Іноді буває так, що,
незважаючи на здобуті успіхи, приходить розуміння відсутності
внутрішнього задоволення. На цьому етапі ще можна піти іншим шляхом і
поміняти кар’єру, але обов’язково треба брати до уваги свої можливості
та відповідальність. Іноді потрібно усвідомлювати, що, незважаючи на
можливість робити іншу справу, обставини складаються таким чином, що
змінити фах – це неправильно. Бо батько родини не може раптом кинути
дітей та дружину, піти вчитися і повернутися через кілька років.
Трапляється, що людина вже вільна в своїх діях і може почати нову
справу. Наприклад, наша церква організує семінарію, але для людей, яким
вже за сорок. Не існує єдиного правильного правила про життєвий шлях,
проте потрібно завжди об’єктивно ставитися до свого покликання.
Олександр Саврук: Успішна людина, яка не отримує
внутрішнього задоволення, шукає шлях до того, що зазвичай називають
щастям. Успіх – це реалізація людини у зовнішньому середовищі. Щастя –
процес осягнення певної внутрішньої якості. Чи пов’язані ці процеси? Чи
можна прийти до свого "я" через зовнішній успіх?
Любомир Гузар: Те, що стосується внутрішньої гармонії,
я б назвав швидше задоволенням. Щастя має дещо інший акцент. Чимало
людей є внутрішньо пустими - для них успіх вимірюється набуттям
зовнішніх атрибутів: майна, впливу, пошани, слави. Вони йдуть через
життя і ніколи не зупиняються. Проте є й інший тип людей, які дивляться
трохи глибше на себе та своє життя і прагнуть здійснити щось, що принесе
внутрішнє задоволення. Буває так, що матеріальний успіх підприємця не
відповідає потребам його душі - тоді людина починає приділяти більше
уваги служінню іншим. Це залежить від того, чи має людина певну духовну
глибину, чи замислюється над своїми вчинками, чи, може, вона живе
поверхово.
Олександр Саврук: Що означає бути собою? Як відчути момент, коли з’являється відчуття того, що людина зрозуміла себе?
Любомир Гузар: Людині дуже складно побачити себе саму,
оскільки кожен має тенденцію до самообману та усвідомлення себе іншим.
Пізнати, чи ви дійсно є собою, можливо людям, які нас оточують. Лише
вони можуть реально оцінити нашу поведінку і сказати, чи відповідає вона
тому, у що ми віримо. Віримо – значить думаємо і оцінюємо цінності
життя. Дуже добре, якщо такими людьми будуть найкращі друзі, які можуть з
повною любов’ю подивитися на нас і вказати на наші недоліки.
Олександр Саврук: Завдання підприємця є непростим,
оскільки треба приймати рішення, брати на себе відповідальність, бути
лідером, реалізовувати себе, і водночас приносити користь оточенню.
Потрібно реалізовувати себе, свої цінності і в той же час враховувати
інтереси людей. Ця активність вимагає пошуку проактивного і сильного
типу особистості, яка виносить відповідальність за межі свого "Я". Як
зберегти себе при такому конфлікті інтересів?
Любомир Гузар: Така особа називається лідером. Це
особливий тип обдарованих людей, які мають талант провадити інших і
відповідати за них. Такі особистості є в кожній ділянці людського
діяння, особливо в бізнесі, політиці та соціальних інституціях. Господь
Бог дає покликання й таланти, і не важливо, в якій сфері це відбувається
- науці, культурі, політиці. Коли ми говоримо про світ бізнесу, то дуже
великою різкістю є наявність таких бізнесменів, які можуть створити
великі міжнародні підприємства. Кожний має своє покликання, і всі вони є
різними.
Олександр Саврук: Якщо людина має такий дар, то
вона його може реалізувати як позитивно, так і негативно – це залежить
від цінностей. Які мінімальні цінності варто мати людині, щоб вона
реалізувала свої таланти з користю для людей?
Любомир Гузар: У запитанні треба чітко підкреслити
фразу – з користю для людей. Адже трапляються так звані "темні генії". В
минулому столітті світ пережив чимало таких людей: Гітлер, Сталін та
ін. Вони були дуже здібні й обдаровані, але свій дар застосовували не на
користь для ближніх. Замість того, щоб будувати і розвивати – робили
навпаки. Чому? Бо їхня шкала цінностей була іншою. Щоб знайти відповідь
на причину такої поведінки, треба читати їхні біографії. Для того, щоб
застосовувати таланти позитивно, треба мати певну шкалу цінностей. Щоб
робити добро – треба любити людей, шанувати їх, бажати їм добра. Всі
інші цінності входять до загального великого образу "любити ближнього".
Олександр Саврук: Одного разу отець Борис Гудзяк
сказав: "Більшість людей мають пройти довгий шлях, щоб усвідомити прості
речі". Коли людина молода, вона змушена думати про гроші, щоб
забезпечити сім’ю. На певному етапі життя гроші – це самореалізація,
можливість оцінки виміру успіху. Що таке гроші, багатство? І яке
ставлення людини до багатства?
Любомир Гузар: Коли людина молода, то процес
дозрівання є досить довгим, щонайменше – п'ятнадцять років. Остаточне
дозрівання настає лише у 27-28 років. У молодості фінансове забезпечення
дуже важливе, оскільки кожному потрібно вибирати професію,
одружуватися, продовжувати рід людський. Але неправильною є та позиція,
коли молода людина думає перш за все про гроші. Існують інші, більш
важливі цінності – родина, батьки, діти, друзі та ін., тобто про
цінності треба думати більше, ніж про гроші. Гроші потрібні, без них не
прожити, але гроші не дають щастя. Аристотель сказав: "Гроші не роблять
нас щасливими – гроші заспокоюють нерви". Гроші – це засіб. Якщо для
людини гроші стають ціллю, то це зле. Якщо гроші – засіб для досягнення
інших цілей, а саме – розвиток родини, то це добре.
Безперечно, що за допомогою грошей можна дуже багато зробити - і
доброго, і поганого. Самі по собі гроші є нейтральними. Багатьом
здається, що мати багато грошей – то вершина щастя. Одне із лих нашого
суспільства в Україні сьогодні полягає в тому, що досить значна група
людей має велику жадобу до грошей і заради них готова робити багато
поганих речей. Багатство – це благословення чи прокляття? Залежно від
того, що ми з ним хочемо робити. Є одначе певна пересторога, особливо в
Святому письмі: багатство має в собі певні небезпеки: хто має гроші –
той хоче мати їх більше. Дуже мало людей вміють бути багатими. Бути
багатим – це не гріх, бо можна зробити багато корисного: відкрити музеї,
підтримувати тих, хто потребує допомоги, розробити наукові інституції
та ін.
Олександр Саврук: Багатьом людям вигідно і легше
бути жертвою, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. Як це
пояснити і як цього позбутися? Що це за феномен? Чому вигідніше бути
жертвою, ніж брати на себе відповідальність?
Любомир Гузар: Чимало людей ліниві від природи -
ліниві, бо їм не хочеться трудитися, бо їх так навчили. Ми говорили про
те, щоб бути собою, – це також готовність приймати відповідальність за
те, що робиш. А дуже багато людей бояться цього. За радянських часів
ініціатива каралася, але не потрібно все списувати на режим. Це є просто
людська природа. Адже навіть в капіталістичних країнах багато лінивих
людей, які думають лише про сьогоднішній день. Існує ще проблема
суспільного виховання, зокрема Телебачення. Це трагедія, бо зазвичай
програми подають інформацію в готовому, проаналізованому вигляді. Люди
дивляться новини і без найменшого зусилля сприймають те, що їм подають. А
думати потрібно завжди критично. Отже, потрібна відвага! Щоб бути
підприємцем, треба мати відвагу, адже це ризикована справа. Та й
загалом, щоб робити щось добре – треба мати внутрішню духовну силу, щоб у
випадку непевності – витримати, не дати себе підкорити. І не достатньо
виховувати молодь у розумінні, що кожний є людиною, має покликання і
Божий дар. Треба прищеплювати сміливість і твердість духу. Великою мірою
ця проблема проходить з добробутом країни, хоча у західних державах
(Європа, Америка) добробут руйнує людей. Людина, яка повинна бути
підприємливою, щоб вижити, часто є більш активною. На жаль, атмосфера
сьогоднішнього дня є такою, що люди радше хочуть бути жертвами – нічого
не робити, дати комусь іншому працювати за них. І підприємців треба
шанувати за те, що вони мають ту відвагу. Інший приклад - це спорт, який
є не лише проблемою фізичної справності. Спорт – дуже важливий виховний
засіб: витримати конкуренцію, не боятися змагатися із сильнішим
суперником, працювати і йти вперед!
Олександр Саврук: Лінь можна поділити на душевну,
розумову і фізичну. Часто, люди, які роблять багато простої роботи,
виправдовуються тим, що вони працьовиті. Чи є очевидною така лінь?
Любомир Гузар: Лінивість – то є стан душі. Хтось може
займатися нецікавим нетворчим заняттям, а хтось – ні. Можливо, для
когось це вершина можливостей, можливо, просто немає відваги на щось
більше. Але і таким людям треба дати певний виклик у міру їхніх
можливостей. Хороші ті підприємці, які заохочують таких нетворчих людей і
розвивають їхні духовні потреби. Не можна допускати, щоб людина впала
до рівня цілковитої бездумності, бо то вже робот, а не людина.
Олександр Саврук: Інколи буває так, що для людей влада перетворюється на самоціль. Звідки в людині жага до влади?
Любомир Гузар: Влада, як і гроші, - велика спокуса.
Влада – одна з найкращих і найвищих форм людського заняття, прекрасний
спосіб служити людям, робити добро. Влада – це організування згідно з
певною візією, можливість дати іншим не лише хліб на столі, а й
здатність до розвитку. Деяким здається, що вони знають, як кожному
визначити його дорогу. І тоді вони стараються в будь-який спосіб змусити
інших мислити так само, як вони. Класичним прикладом є диктатори. Їм
здавалося, що їхній спосіб мислення є єдиним правильним. Було б набагато
менше зла у світі, якби всі, хто мають владу, зрозуміли, що в їхніх
руках прекрасний спосіб служити і розвивати вільних людей. Влада –
прекрасна, але водночас небезпечна річ для людей, які є духовно
низькими. Ким би людина не була – треба бути духовно великим та сильним,
мати візію.
Олександр Саврук: Всі розуміють, що церква – це
організація в якій є керівник. Як Ви можете описати Вашу роль керівника,
провідника, лідера? Яка ваша відповідальність і основні обов’язки?
Любомир Гузар: Є люди, які мають талант управляти від
Бога, а є такі, що вчаться цьому фаху. Як і в будь-якій організації, в
церкві є менеджери. Особисто я ніколи не вважав себе хорошим менеджером,
бо не маю такого таланту. Дійсно, у церкві є владики і єпископи, які
справно управляють, бо хороший менеджер у церкві може зробити багато
добрих речей. А взагалі, у церкві діють ті ж принципи управління, що і в
будь-якій іншій організації.
Олександр Саврук: Існуючи понад 2000 років, церква
має традиції і сучасні досягнення. І це є те, чого варто повчитися у
Вашій організації. Як знайти баланс між традиціями та сучасним? Де є та
межа?
Любомир Гузар: Ісус Христос у притчі сказав, що мудрий
чоловік витягає з мішка старі й нові речі. Церква існує 2000 років,
зберігає традиції, цінний досвід минулого, але не боїться користатися
новим. Смішний приклад: у Святому письмі написано, що одного разу багато
людей прийшло слухати Ісуса Христа. І вони розсілися на одній горі.
Христос попросив когось позичити човна. Сів у човен і відплив на кілька
метрів. І почав говорити до людей. Люди не звернули на це уваги, але він
використовував плесо води як природний голосник. Тоді інших засобів не
було. Якби він жив нині, то він застосовував би радіо, телебачення чи
навіть Інтернет для спілкування з людьми. Церква йде в ногу часом, але
зберігає минулий досвід, який складає століття людських переживань. Вже
2000 років церква проповідує піст – певне обмеження в якості та
кількості їжі. Це проповідувалося тоді і зараз. Чому? Бо людська природа
не змінюється. Якщо колись їздили на конях чи ослах, то сьогодні
літають на літаках та їздять на машинах. Переміщення – те ж, але спосіб –
інший.
Олександр Саврук: Нещодавно на одній міжнародній
конференції представник Словенії ділився, що в їхній країні багато чого
роблять правильно. Проте за останні 20 років країна опустилася в
рейтингу конкурентоспроможності на 20 позицій. І, на їхню думку, основна
причина – це ті суспільні цінності, які є в суспільстві по факту. Як
управлінці вони задають собі питання: а хто в країні може брати
відповідальність за зміну й розвиток цінностей? Школа, церква чи бізнес?
Любомир Гузар: Цінності – це досвід людства, який
зберігається в церкві, релігії, науці, мистецтві, культурі, але головне –
в людях. І немає когось одного, хто може диригувати цінностями і
вказувати на їхню правильність. Цінність – це колективний продукт
випробуваний життям, досвідом протягом багатьох років. Немає монополії
над цінностями. Цінне – це мудрість, яка прийшла нам від Бога і мудрих
людей на землі.
Олександр Саврук: Сенс життя – це служіння собі? Служіння іншим?
Любомир Гузар: Людина має три рольові зв’язки:
відносно свого Творця, відносно себе, відносно свого ближнього.
Спілкування з кожним із них дає нам зміст життя. Віддати Богові те, що
йому належить. Використати максимально те, що людина отримала.
Поділитися з іншими тим, чим можеш. У цьому і є зміст життя.
Текст: Андрій Ковальчук
Джерела: innovations.com.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар