07.03.2016р. Б. / Православні християни світу: «Настав час визнати жахливу правду про Львівський псевдособор 1946 року»

Група відомих православних християн світу оприлюднила 7 березня заяву про жахливу правду про Львівський Псевдособор 1946 року, який дав старт сталінському режиму ліквідувати  УГКЦ.

У документі наголошено, що православні християни «почуваються відповідальними за злочинне мовчання, яке огортає руйнування цієї Церкви радянським режимом за участі Московського Патріархату».

«Ми знаємо, що мільйони православних християн по цілому світі щиро засуджують антирелігійні переслідування з боку радянського уряду і Йосифа Джугашвілі зокрема… Ми смиренно просимо прощення за всі несправедливості, жертвами яких вони стали під прикриттям авторитету Православної Церкви, і схиляємо наші голови перед мучениками Української Греко-Католицької Церкви», – йдеться у Заяві.

У поминальний день 10 березня православні християни у світі молитимуться за всіх невинних жертв УГКЦ, «котрі за потурання Московського Патріархату були ув’язненими, закатованими, депортованими і вбитими радянською владою».

Текст Заяви

Настав час щоби православні християни визнали
жахливу правду про 10 березня 1946 р.

10 березня 1946 року, у Львові, Російська Православна Церква насильно включила Українську Греко-Католицьку Церкву до свого лона під тиском радянської влади. У той момент, коли учасники собору 8 і 9 березня голосували за «возз’єднання» своєї Церкви з Московським Патріархатом, усі українські греко-католицькі єпископи перебували у в’язниці під вартою. 216 священиків та 19 мирян, зібрані у львівському Свято-Юрському кафедральному соборі силами НКВД (попередника КГБ), здалися на милість «Ініціативній групі», керованій о. Гавриїлом Костельником та двома нововисвяченими православними єпископами – Антонієм Пельвецьким та Михайлом Мельником. Архіви свідчать, що Сталін особисто ухвалив рішення про ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви у лютому 1945 року, дванадцять днів після Ялтинської конференції, що відбулася за участі  Вінстона Черчілля та Франкліна Д. Рузвельта.

Серйозні історики та богослови не мають жодного сумніву, що Львівський собор Української Греко-Католицької Церкви 8-10 березня 1946 р. був лише подобою собору. Богдан Боцюрків, який був професором історії Карлтонського університету в Оттаві, написав з цього приводу книгу, яку ніколи не було спростовано[1]. Папа Бенедикт XVI у 2006 році говорив про «псевдо-собор», який «завдав великої шкоди церковній єдності»[2]. Ніколя       Лосський, французький православний богослов, вірний Московського Патріархату, теж визнав, що тут йдеться про фіктивність, подобу собору.[3] Через заборону у 1946 р. і до 1989 р., Греко-Католицька Церква, налічуючи понад 5 мільйонів вірних в Україні, де-факто стала головною жертвою а також головною опозиційною силою до радянського режиму всередині СССР. Ми також закликаємо сучасне церковне священноначаліє в Росії, Україні та ін. визнати недійсними трагічні рішення Львівського собору.

Російська Православна Церква у своїй повноті не може вважатися відповідальною за рішення, ухвалені церковними керівниками, маніпульованими чи тероризованими  НКВД-КГБ. Однак ми, православні християни, почуваємося відповідальними за злочинне мовчання, яке огортає руйнування цієї Церкви радянським режимом за участі Московського Патріархату. Ми знаємо, що мільйони православних християн по цілому світі щиро засуджують антирелігійні переслідування з боку радянського уряду і Йосифа Джугашвілі зокрема. Також, у цей поминальний день 10 березня, напередодні неділі 13 березня 2016 р., Прощеної неділі у літургійному православному календарі, ми запевняємо Українську Греко-Католицьку Церкву у нашій солідарності, нашій молитві за всіх невинних жертв цієї Церкви, котрі за потурання Московського Патріархату були ув’язненими, закатованими, депортованими і вбитими радянською владою.

Ми смиренно просимо прощення за всі несправедливості, жертвами яких вони стали під прикриттям авторитету Православної Церкви, і схиляємо наші голови перед мучениками Української Греко-Католицької Церкви.

Антуан Аржаковський, православний християнин, Париж

Бертран Вержелі, православний християнин, Париж

Андрій Черняк, православний християнин, Москва

Тарас Дмитрик, православний християнин, Львів

Джим Форест, православний християнин, Amsterdam

о. Георгій Коваленко, православний християнин, Київ

Інга Леонова, православна християнка, Нью-Йорк  

о. Крістоф Левалуа, православний християнин , Париж

о. Майкл Плекон, православний християнин , Нью-Йорк

Ольга Седакова, православна християнка, Москва

Костянтин Сігов, православний християнин, Київ

Кирило Сологуб, православний християнин, Париж

Даніель Струве, православний християнин, Париж

Юрій Вестель, православний християнин, Київ

Андрій Юраш, православний християнин, Київ

о. Андрій Дудченко, православний християнин, Київ

В'ячеслав Горшков, православний християнин, Київ

Ірина Пастенак, православна християнка, Київ

Примітки:

[1] Bohdan Bociurkiw, The Ukrainian Greek Catholic Church and the Soviet State (1939-1950), Canadian Institute of Ukranian Study Press, 1996 ; cf aussi B. Bociurkiw, «Le synode de Lviv», Istina, XXXIV, n°3-4, 1989.

[2] «Лист папи Бенедикта XVI кардиналу Гузару від 22 лютого 2006» , Istina, n°2, 2006, p. 193.

[3] Commission mixte de dialogue théologique entre catholiques et orthodoxes, Catholiques et orthodoxes : les enjeux de l’uniatisme : Dans le sillage de Balamand, Paris, Bayard, 2014.

Джерела:     РІСУ

Воїни Христа Царя