ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

неділю, 3 березня 2019 р.

03.03.2019р. Б. / Папа: Хто дбає про дітей, той на стороні Бога

«Сподіваюся, що він стане осередком високого рівня, де діти зможуть знайти відповідь на свої страждання та полегшення завдяки ніжності та любові», – такі побажання Папа Франциск склав за посередництвом відеозвернення учасникам відкриття відреставрованого й переоснащеного педіатричного комплексу в столиці Ценральноафриканської республіки місті Банґі, що відбулося 2 березня 2019 р. за участі ватиканської делегації та місцевих високопосадовців, включаючи Главу Держави Фостіна-Арканжа Туадеру.

Відновлювальні та будівельні роботи були здійснені за підтримки Святого Престолу, зокрема, за участі ватиканської педіатричної лікарні «Дитятка Ісуса», яка подбала також про вишкіл медперсоналу.

Біль дитини найважче прийняти

«Я не забув! Зберігаю в серця очі, сповнені болю, багатьох дітей, що недоїдають, з якими я зустрівся під час короткого візиту до лікарні в рамках відвідин вашої країни», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що «страждання дітей, без сумніву, найважче прийняти». За його словами, він часто запитує себе: «Чому страждають діти?». І не знаходить відповіді… «Лише споглядаю на Розп’ятого та призиваю милосердну любов Отця на це велике страждання», –сказав Папа.

Конкретний знак милосердя

Як зауважив Глава Католицької Церкви, цей медичний заклад є «конкретним знаком милосердя», що зродився в контексті Святого Року, який він відкрив у катедральному соборі Банґі 29 листопада 2015 р., випереджуючи на тиждень його офіційне відкриття в усій Церкві.

«Переступаючи через поріг Святих Дверей катедрального собору, я сказав: “Банґі стає духовною столицею молитви про Отче милосердя. Всі ми просимо миру, милосердя, примирення, прощення, любові”. З приємністю думаю про те, що ці Святі Двері залишаються відчиненими й що потік милосердя вливатиме живильні соки в цю педіатричну лікарню та в усіх, що в ній працюватимуть», – мовив Святіший Отець.

Ремісники милосердя

У цьому контексті Глава Католицької Церкви заохотив опікуватися дітьми, черпаючи спонуку з милосердної любові та маючи перед очима постать «доброго самарянина з Євангелії». «Будьте уважними до потреб ваших маленьких пацієнтів, з лагідністю схиляйтеся над їхньою тендітністю, зумійте розгледіти в них Господа. Хто служить з любов’ю хворим, той служить Ісусові, Який відкриває нам Царство небесне», – сказав Папа, закликавши: «Браття й сестри, здійснюючи свою медичну професію, будьте ремісниками милосердя!».

«Не забувайте: той, хто дбає про найменших, той стоїть на стороні Бога та перемагає культуру відкинення! Нехай же ця нова лікарня зможе стати зразком й орієнтиром для всієї країни. Пам’ятайте: у хворому присутній Христос, а в любові того, хто схиляється над його ранами – шлях до зустрічі з Ним!» – підсумував Святіший Отець.

пʼятницю, 1 березня 2019 р.

01.03.2019р. Б. / Папа: Допомагати вбогим, не зважаючи на віровизнання чи національність

Приймаючи доброчинців, які служать бідним у Римській дієцезії, Святіший Отець наголосив на тому, що їхня діяльність не втрачає своєї актуальності.

«У час великих змін та постійної економічної непевності, ви повинні усвідомлювати, що ваша організація досі відіграє важливу роль». З такими словами заохочення Папа Франциск звернувся до членів Товариства святого Петра – доброчинної організації, яка зродилась в середині ХІХ сторіччя з ініціативи молоді Римської дієцезії, а сьогодні здійснює ряд проектів, покликаних підтримувати вчення Церкви шляхом свідчення милосердної любові та апостоляту в різних сферах суспільного життя.

«Права рука» Папи

Святіший Отець прийняв їх у Ватикані в четвер, 28 лютого 2019 року. Зустріч відбулася в контексті відзначення 150-річчя Товариства, що було засноване 1869 року юними римлянами, «натхненими прагненням засвідчити конкретну підтримку та безумовну вірність Папі Пієві ІХ в період непорозумінь між Церквою та державою». Виявленням цієї вірності стали жести солідарності на користь бідних, через які Товариство стало «правою рукою» Папи, спроможною досягнути найзнедоленіших.

«Разом з вами прославляю Господа за все добро, здійснене протягом цих 150 років», – сказав Святіший Отець, звертаючись до членів Товариства, звернувши увагу на те, що протягом цього часу в ньому ніколи не бракувало основоположних програмних напрямних, які можна підсумувати трьома словами: молитва, дія, жертовність. На одну з них – молитву – він звернув окрему увагу.

Секрет ефективності

«Якщо в ближньому, якого зустрічаємо, присутній Ісус, тоді волонтерська діяльність може стати досвідом Бога й молитви. Не забувайте про силу та важливість молитви для вас і для всіх тих, хто задіяні в харитативному служінні», – мовив Папа, підкресливши, що секретом успішності кожного проекту є «вірність Христові та особисті стосунки з Ним у молитві».

Кожен бідний гідний підтримки

За словами Єпископа Риму, також і сьогодні харитативне служіння є «ефективним вираженням та живим свідченням любові», яку Церква має до бідних і страждаючих. Папа заохотив доброчинців і надалі «звертати належну увагу на нові форми бідності», стараючись «не чинячи різниці, нести допомогу й розраду найбіднішим».

«Кожен бідний, – сказав він, – гідний нашої турботи, незважаючи на віросповідання, національну приналежність чи будь-які інші обумовлення. Поспішаючи з допомогою бідним, несучи полегшення хворим і страждаючим, ви служите Ісусові».

Завжди актуальне служіння

Як зауважив Святіший Отець, ця заслужена організація хоч і присутня вже тривалий час в римській соціальній мережі, однак, завдяки збереженню євангельських ідеалів, спроможна й надалі «запропонувати важливий внесок у сферу апостоляту милосердної любові».

«У час великих змін та постійної економічної нестабільності, в якому церковна спільнота почувається покликаною наново звіщати християнське послання та його силу гуманізації, ви повинні усвідомлювати, що ваша інституція ще досі може відіграти важливу роль», – наголосив Папа, подякувавши членам Товариства святого Петра також і за активне проведення збірки «Петрів гріш», що свідчить про відкритість на потребуючих у бідніших країнах.

четвер, 28 лютого 2019 р.

28.02.2019р. Б. / Волонтерів руху «Руки Допомоги» вчили працювати з дітьми з особливими потребами

25 лютого 2019 року на зустріч волонтерського руху «Руки Допомоги», що діє у Львівській архиєпархії завітала заступник з виховної роботи у навчально-реабілітаційному центрі «Мрія» Андріана Степанівна Дяк.

Волонтери руху щотижня відвідують дітей-сиріт та дітей у складних життєвих обставинах у різних навчальних закладах та в реабілітаційних центрах. Дуже важливо знати, як саме треба працювати з дітьми з особливими потребами, причини і наслідки такого стану дітей, про їхні вроджені та набуті вади. Тому капелани Центру Опіки Сиріт запрошують різних спеціалістів, які допомагають розібратися в таких питаннях.

Понеділкова зустріч пройшла в дружній атмосфері. Андріана Степанівна розповіла молоді про свій перший досвід праці з дітьми у НРЦ «Мрія», про виклики, які перед нею постали. Також вона поділилася досвідом праці з дітьми із затримкою психічного розвитку, дала практичні поради у різних ситуаціях, які можуть виникнути між дітьми та волонтерами, що до них приходять. Цінні поради та навички дадуть можливість волонтерам трохи глибше зрозуміти дітей, знайти до них підхід, що допоможе плідній праці у їхньому середовищі.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами https://kapelanstvo.info

середу, 27 лютого 2019 р.

27.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Йо. 3,21-4,6:  «І що б ми не просили, одержуємо від Нього»

Знаємо, що Святе Письмо є Богом натхненне. І бачимо, що Ісус Христос не говорив високих слів, які б не стосувалися реального життя, а навпаки - давав нам точні вказівки на конкретні ситуації простими словами. Господь говорив слова правди. І коли Господь вказує, що все, що попросимо, отримаємо від Нього, Він говорить правду. 

Чому ж ми просимо і не отримуємо? Найперше - самі не віримо, що Бог це може вчинити. А коли не віримо, то не є витривалі. Раз попросимо і якщо не отримаємо, то відступаємо. А це свідчить, що нам не дуже про це йшлося. Якщо хтось чогось бажає, то наполегливий і впевнений. Чому ми не отримуємо? Бо зле просимо, бо самі не віруємо, про що просимо. Тож просімо і чого б тільки ми не попросили, все отримаємо від Господа!

***
Мр. 14,43–15,1:  «Та Він мовчав і нічого не відповідав»

З цього уривку видно, як починаються страждання Ісуса Христа, його Хресна дорога, Голгота. Бачимо, як фарисеї, садукеї, книжники хотіли хоч якось спровокувати Господа, спіймати Його на слові. І тут маємо добрий приклад Христової мовчанки, який для нас є взірцем властивої поведінки в таких обставинах. 

Адже дуже часто наше життя якраз будується на тому, що ми реагуємо на подразники, чиїсь слова, вчинки, появу, відсутність. Хтось щось сказав – ми відгукнулися; хтось якось повівся – ми знову відреагували… Але ж ми створені, щоб жити, а не реагувати. Жити, незважаючи на обставини. Жити, розуміючи, що обставини дав нам Бог, значить, Він хоче, щоб ми в цих обставинах являли Його. Отже, не просто жили від реакції до реакції, а не залежали від подразників, тобто мали повноту життя в Ньому. 

Навчімося незалежно від обставин жити так, як цього від нас чекає Бог, – у Ньому і для Нього!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.02.2019р. Б. / У Львові сестра редемптористка представить свою поетичну збірку «Enter»

28 лютого у Львові, у гостинному домі «Архистратиг», відбудеться презентація книжки сестри редемптористки Антонії Шелепило.

Сестра Антонія активно ділиться своєю творчістю у соцмережах на сторінці Плани на завтра.

Нещодавно світ побачила її перша поетична збірка, яку й презентуватимуть у Львові.

У програмі – історія народження книжки, читання найкращих текстів, пісні під гітару.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами https://dyvensvit.org

вівторок, 26 лютого 2019 р.

26.02.2019р. Б. / «Заздрістю приносимо найбільшої шкоди нашим ближнім, суспільству, а навіть державі», – владика Діонісій в парафії свв. Сергія і Вакха в Римі

Ми зараз перебуваємо в особливому часі літургійного року, який готує нас до входження у Великий піст. Кожна неділя із цього періоду вирізняється окремою тематикою: Неділя про Закхея пригадує нам, що Господь прийшов шукати і спасти те, що загинуло (Лк 19,10); Неділя Митаря і Фарисея звертає нашу увагу на важливості чесноти смирення і на згубності гордині в духовному житті; Неділя ж Блудного сина акцентує увагу на милосерді Бога до всіх, хто провинився, проте бажає повернутися до свого Господа та кається зі своїх поганих учинків.

Про це 24 лютого 2019 року, у Неділю Блудного сина, говорив владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії, під час Божественної Літургії в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі, яку владика очолив, у співслужінні з протоієреєм Іваном Куликом, настоятелем храму свв. Сергія і Вакха, та ієромонахом Андрієм Глабше, Т.І.

Звертаючись до вірних із пастирським словом, єпископ зосередив свою увагу на детальному поясненні євангельського уривку, що читається в Неділю Блудного сина (Лк 15, 11-32). «Батько є головною дієвою особою притчі. Ісус, оповідаючи цю притчу, має на увазі свого Небесного Отця. Отець, не задумуючись, милосердиться над блудним сином, і коли той повертається з блудної дороги, то Отець перший “біжить йому на зустріч, на шию кидається і цілує його” (Лк 15, 20)», – ствердив проповідник.

Роздумуючи про двох інших дійових осіб притчі, владика Діонісій підкреслив: «Ми, звичайно, “кидаємо каменем” у блудного сина, який прогайнував половину майна свого батька, пропивши гроші та живучи розпусно. Проте, і другий син не такий вже й праведний, як ми на перший погляд можемо собі уявляти. […] Найбільшим його пороком є саме його заздрість з того, що батько справив бенкет для блудного брата. Можливо і сьогодні багато кому може видаватися цілком виправданою ця заздрість старшого сина, багато кому вона видається не такою вже і страшною у порівнянні з гріхами молодшого сина. Однак, сьогоднішньою притчею Господь хоче просвітити кожного з нас, що заздрість є дуже шкідливим явищем як в особистому, так і в суспільному житті».

Заздрість, на думку архиєрея, провокує страждання самої особи заздрісника, а також породжує плітки, наклепи і приниження ближнього: «Заздрістю приносимо найбільшої шкоди нашим ближнім, суспільству, а навіть державі. Ми добре знаємо біблійну історію про Каїна, який із заздрості вбив брата Авеля».

«Отже, притча запрошує нас повернутися до милосердного батька, яким є Небесний Отець. Навіть той син, що залишився у домі отця, потребує визнати, що він є грішником. Не повинен він хвалитися, а ще менше заздрити. […] Треба звільнитися від почуття вислуженості, торгівлі з Богом. […], а просити, щоб Він зайшов до нашого серця, по-синівському віддати себе в Його обійми, прийняти поцілунок Його миру. Бо Такий є Небесний Отець! І саме так нам треба в Нього вірити! Тому підготовка до посту закликає нас до того, щоб повірити в Божу любов, у Боже милосердя. А з нашого боку важливо не почувати себе такими праведними, які мають право осуджувати брата, його понижувати, як це робить фарисей з митарем, або заздрити щастю іншого, як це зробив “добрий” син, що залишився удома з батьком», – підсумував владика Діонісій.

понеділок, 25 лютого 2019 р.

25.02.2019р. Б. / Папа: любити ворогів – це не заохочення, а заповідь

Про заповідь любові та культуру милосердя і прощення роздумував Святіший Отець, промовляючи до паломників у останню неділю лютого.

«Євангеліє цієї неділі (див. Лк. 6,27-38) стосується головної та характерної ознаки християнського життя – любові до ворогів. Слова Ісуса є чіткими: “А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають” (Лк. 6,27-28)», – цими словами Папа Франциск розпочав катехизу, промовляючи до десятків тисяч вірних та побожних туристів, які у неділю, 24 лютого 2019 р., зібрались на площі Святого Петра у Ватикані, аби почути його повчання, проказати із ним молитву «Ангел Господній» та отримати Апостольське благословення.

Це не заохочення, а заповідь

Глава Католицької Церкви підкреслив, що любов до ворогів не є для християнина звичайним заохоченням, якоюсь додатковою опцією, але – заповіддю. Вона, однак, не стосується усіх, але учнів Ісуса, тих, як їх називає Учитель, «які слухаєте».

Христос прекрасно знає, що любити ворогів перевищує наші можливості, але саме тому Він став людиною: не для того, аби ми залишились такими, як і були, але, щоб перемінились у чоловіків та жінок, які здатні на більшу любов, на любов Його і нашого Батька. Саме цю любов Христос дарує тим, які Його слухають. Тому, любов до ворогів стає можливою! «З Ним, завдяки Його любові, його Духові, ми можемо любити навіть тих, які нас не люблять, навіть тих, які чинять нам кривду», – наголосив Єпископ Риму.

Щоб Божа любов затріумфувала у кожному серці

Ісус прагне, щоб у кожному людському серці затріумфувала ця Божа любов, яка перемагає ненависть та злість. Логіка любові, яка виходить на хрест, – це характерна ознака християнина, яка спонукає нас виходити назустріч усім із серцем брата і сестри.

У євангельському тексті Ісус подає нам відповідь на запитання щодо того, як подолати людський інстинкт та світську ментальність помсти: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). «Хто слухає Ісуса, хто намагається Його наслідувати, навіть тоді, коли це не просто, той стає Божою дитиною та розпочинає насправді уподібнюватись до Отця, Який у небі», – мовив Папа, нагадуючи, що ми більше не потребуємо бути озлобленими, адже тепер ми відкрили у собі здатність, яка походить від Господа, бути ніжними та добрими.

Культура милосердя та прощення

За словами Глави Католицької Церкви, не існує нічого величнішого та пліднішого, ніж любов: вона надає людині повноту її гідності, в той час, як злість та помста нівечать красу творіння, сотворену на Божу подобу.

Ця заповідь любити усіх, навіть своїх ворогів, породила у світі «культуру милосердя, яка дає життя справжній революції» (Misericordia et misera, 20). Мова йде про «революцію любові», головними героями якої є мученики всіх часів. Христос запевнює нас у тому, що наша поведінка, позначена любов’ю до ворогів, не є даремною: «Прощайте і вам проститься, давайте і вам буде дано… Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк. 6, 37-38).

Папа пригадав, що ми повинні прощати нашим кривдникам, адже й Господь нам простив і завжди прощає. Якщо ми не прощаємо нашим винуватцям, то не можемо претендувати на Боже прощення. Натомість, якщо наші серця відчиняються на милосердя, то ми засвідчуємо перед світом, що є можливим перемагати зло добром.

«Нехай же Пречиста Діва Марія допоможе нам, аби ми дозволили на те, щоб до нашого серця торкнуло це святе слово Ісуса, що горить немов вогонь, який перетворює нас і чинить спроможними робити добро, не шукаючи взаємності, свідчачи повсюди перемогу любові», – побажав Святіший Отець.

неділю, 24 лютого 2019 р.

24.02.2019р. Б. / Звернення Конференції римсько-католицьких єпископів України з приводу виборів Президента України

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Перше читання сьогоднішньої неділі (1Сам. 26) впровадило нас в атмосферу завзятої боротьби між Саулом і Давидом. Майбутній цар дає ясний приклад провідника держави, який знайшов милість у Бога, став свідком Божих знаків і не піддається спокусі здійняти руку на того, хто виразно бажає йому смерті, — хоча цей шанс цілком можна зрозуміти. За мить Давид визнає на весь голос: «Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності». Складний політичний конфлікт цього разу вирішено, тому що його учасники зрозуміли волю свого Бога. Не лише цього, а кожного разу, коли політики у своїх земних перегонах не втрачають виміру вічності, перегони стають не конфліктом інтересів, а дорогою, яка веде до рівноваги (тобто миру) весь народ і навіть людство.

Найближчі місяці будуть позначені гамором і метушнею, які зазвичай передують знаменній події в державі — виборам Президента України. Як ми впевнилися, ця подія дуже важлива. Адже, якщо вибори відбуваються нечесно і люди дозволяють політтехнологам гратися нашою психікою, маніпулювали свідомістю, красти голоси, фальсифікувати і підмінювати результати, — тоді приходять великі страждання, зникає благословенний спокій, відбуваються протистояння і розбрат. За відновлення ладу доводиться платити людським життям і пролиттям крові.

Щоби не втратити напрямку, цінностей, орієнтирів і сенсу, мусимо відновити чуйність до голосу Євангелія, до голосу Христової Церкви, чиє вчення — вічне і незмінне. Ми повинні побачити сьогодення крізь призму Божої вічності: лише тоді в нас буде шанс на наявність Божого ладу в нашому особистому і суспільному житті.

«Очі Господа на праведних, і вуха Його звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які діють лихо» (1Пт. 3,12)

Господь дивиться на серце кожної окремої людини і досліджує його. Бога неможливо обманути. Не плід людських ідеологій і фантазій, не політичні та економічні системи мають цінність перед Богом, але серце людське, з якого виходить і шириться добро та святість — або зло і ганьба. Тому й ми на вимогу Христа мусимо наводити лад у власній хаті не тим, що змінимо меблі, не тим, що пофарбуємо стіни або поміняємося місцями за спільним столом, а тим, що перемінимо свої серця, суть і фундаменти самих себе. Через життя у полоні антихристиянської системи ми звикли вимагати не від себе, а від зовнішнього середовища, показувати пальцем на інших. Одначе християнином є лише той, хто має мужність прийняти на себе відповідальність за те, що діється навколо, приймати тягарі інших людей і наслідувати Христа, який нікого не звинувачує, але бере на себе кожен гріх, щоби в собі все перемінити.

Ми повинні пам’ятати про те, що зміна стародавньої цивілізації на цивілізацію нового світу відбулася не так за рахунок революцій і бунтів, як через глибоке преображення людських сердець завдяки проголошенню Доброї Новини. Боже Слово, проголошуване Христовими учнями, утворило Сivitas Сhristiana — християнське суспільство, яке стало фундаментом державності багатьох європейських країн. На суді Понтія Пилата поряд стояли Ісус і Варавва. Саме Варавва був тим, хто покладав своє уповання в насильстві, у кровопролитті і в ненависті. І саме його вибирає натовп як людину цінності більшої, ніж Христос. Натовп, введений в оману тодішніми політтехнологами, віддає голоси за того, хто хоче впровадити суспільні зміни через руйнування лише зовнішніх форм, через радикальну помсту і знищення, через кров і вбивство. Ніхто не хоче думати, що саме цей вибір є водночас засудженням Милосердного Христа — Месії, який перемінює світ, змінюючи глибини людського серця, через очищення і навернення, через солідарність і милосердя.

Правда залишається на всі віки однією і тією ж самою: той, хто вибирає Варавву, самим своїм вибором засуджує Христа. Це логіка виборів. І кожний християнин повинен це усвідомити.

Зміни і наведення ладу не є механічними, ані залежними від окремої людської особи. Лише солідарна єдність навернених християнських сердець, лише сила особистої відповідальності за долю живих і ненароджених, лише нерозривні стосунки людини з Творцем, перебування у стані освячуючої благодаті, сила молитовного заступництва та світло Святого Духа дадуть гарантію змін на краще. Не людські імена, не князі світу цього, не багатства олігархів та їхніх прихильників — бо в них нема спасіння, як про це нам кажуть Давидові псалми. Чи людською силою Україна здобувала перемоги у попередні роки? Чи ми не пам’ятаємо ситуацій, коли здавалося, ніби вже все втрачено? Бо міць Божа у безсиллі виявляється (пор. 2 Кор 12, 9).

«Не покладайте надію на вельмож, на синів людських, в них немає спасіння» (Пс 145,3)

Не покладаймо уповання на імена тих чи інших шукачів найвищої посади. Навертаємося в серці своїм і дивимося на серце того, хто хоче отримати наш голос. Бо його обіцянки не є значущими. Значущим є те, як він у серці про себе свідчить. Разом з Апостолом Яковом вимагаємо свідчення: «Ти віруєш — добре робиш. Але чи знаєш, що віра без діл є мертвою?» (пор. Як 2, 17-20). Вимагаємо: покажи мені віру свою не з обіцянок, але з діл своїх, із того, що виходить із серця твого. Бо якщо з твого серця виходять свари, очорнення, пихатість, утвердження власного «я», нескінченні звинувачення всіх і всього, — тоді й діла твої будуть лютими і приведуть нас до руїни.

Не очікуймо, що претенденти на посаду президента будуть святими. Такого не буде. Не шукаймо ідеальної людини, бо й такі по землі не ходять. Але будемо виглядати того, хто свідомий своєї людської слабкості, хто Бога береже в серці своїм і відкидає зло, щоби творити благо. Християнський голос має бути призначений тому, хто життям уже засвідчив, що бачить у кожній людині і в цілому суспільстві не «ресурс», не засіб для просування своїх ідей та інтересів; тому, хто цінує в кожній конкретній особі велич образу і подоби Божої. Хто не насмілиться міняти антропологічні фундаменти (хто є людина?), а справжні сімейні цінності не буде вважати другорядним питанням. Не біймося спитати кандидатів і про це! Християнський голос віддамо за того, хто не буде ділити українців на «менших» і «більших», але вшанує кожного сивочолого як власного батька, а стареньку зі струдженими руками — як власну матір. Того, хто в кожному хлопцеві у військовій формі бачить власного сина, а в кожній стурбованій життєвими труднощами і безнадією жінці — власну сестру. Який пригорне до серця кожного з дітей своїх рідних українців — дітей нашої спільної, Богом даної землі. Шукаймо того, хто вже зробив щось значуще, щоб наші співгромадяни не покидали цієї Богом нам даної землі!

Для нас передвиборчий час буде також часом Великого Посту. Це відповідний час для упорядкування власного життя, а згодом — суспільного. Це нагода подивитися на речі (також і політичні) очима Бога. Матимемо більше часу для молитви, тож молімося більше про нашу владу. Це не жест, а наказ Божого Слова. Нехай замовкне всілякий гнів та засудження — воно від Бога не походить і до Нього провадити не може. Бо Бог, який оселився між нами, за подібних політичних обставин так навчав: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиньте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, хто вас зневажають. […] Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете судженні; не засуджуйте, й не будете засудженні; простіть і вам проститься» (Лк 6, 27-28. 36-37). Ісусів світогляд став шляхом спасіння людства. Тож чи ми маємо право обирати інший? Чи тоді не потрапимо під вплив сучасних політтехнологів і чи знов не оберемо Варавву?

Дорогі Брати і Сестри, якщо збагнемо це головне, то зайвим буде нагадувати про гріховність усілякої політичної неправди; про відповідальність кожного перед Богом у поставленні маленької «галочки»; про усильне благання до Духа Святого, щоби цей вибір зробити правильним. Зайвим буде нагадування християнинові про співпрацю з новообраним Президентом та про обов’язок молитви за нього, незважаючи на наше ставлення до його особи. Також зайвим буде повторювати знов і знову, що доля України сьогодні — у наших руках і в силі молитви до Бога, бо від Нього походить усяке добро.

На цей складний і відповідальний час, на чесні та правильні вибори уділяємо вам Божого благословення: в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

VII Неділя Звичайного періоду, 24 лютого 2019 року
№ 5/2019

Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

Джерело:   КМЦ

суботу, 23 лютого 2019 р.

23.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм. 3,1-9:  «За останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники…»

Бачимо, як невтішно Господь описує останні часи, коли людська віра охолоне, коли навколо виникатимуть різні ідеології, загострюватимуться стосунки між людьми, помножаться гріх. Господь вказує, що все це буде, однак, цього не треба боятися. 

Кожна людина робить вибір сама за себе. І які б обставини навколо нас не були, який би вибір не робили інші, які б не панували ідеології, вибір завжди залишається за кожним із нас. 

Якою б не була темрява, але вона ніколи не затьмарить світла свічки, яка світить. Тому, усвідомлюючи недоліки, вади, різноманітні гріхи, які є в суспільстві, ніщо нам не заважає світити святістю нашого життя!

***
Лк. 20,45–21,4:  «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх»

Господь серед інших жертводавців особливо виділяє цю вдову, яка кинула найменше, за людськими мірками, але каже, що її пожертва найбільша. І хоча вдова кинула найменше грошей – дві лепти, – вона віддала все, чим володіла. У такий спосіб вона принесла Богові цілковито все, а інші, багаті, кидали зі своїх надлишків. 

Тут Євангеліє нагадує, що ми завжди можемо Богові щось дати, наскільки б ми не були бідні. Якщо маємо щире серце й довіру до Нього, то радо будемо жертвувати все, що маємо, заради Його Царства. Водночас Господь не очікує від нас нереальних пожертв, чогось особливого, того, чого в нас немає. Він знає можливості кожного з нас, тому очікує від нас, щоб ми дали йому кожен за своєю спроможністю: чи це пожертва, чи час на Божі справи, чи – що найважливіше – час на спілкування з Ним, а це є молитва! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середу, 20 лютого 2019 р.

20.02.2019р. Б. / Папа: Рахунки за війну оплачують бідні

“Що спільного між вселенським потопом і війнами сьогодення? Думками про це Святіший Отець поділився у вівторковій ранковій проповіді.

“Бог любить серцем, а не ідеями. В Нього слід просити благодаті сліз перед обличчям нещасть у світі, перед обличчям переслідуваних і тих, які вмирають внаслідок нерозсудливих бомбардувань”. Проповідуючи під час Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти» у вівторок, 19 лютого 2019 р., Папа Франциск порівняв ситуацію в світі, описану в розповіді про вселенський потоп, із сучасною, згадуючи про страждання убогих, «які оплачують рахунки» чужих свят.

Почуття Господа Бога

Проповідник закликав вірних мати серце, схоже до Божого, здатне як розгніватися, так і відчувати біль, але також бути як брат між братами, як батько між дітьми. Коментуючи читання з Книги Буття, він зупинився на почуттях Бога, Який, бачачи злобу людей, «розкаявся» за те, що створив їх.

Як зауважив Святіший Отець, бачимо Бога, який має почуття, тобто, «не є абстрактним», складаючись з ідей, але «страждає». «Наш Бог, – сказав він, – має почуття. Наш Бог любить нас серцем, а не ідеями. І коли приголублює нас, то із серцем, і коли, як добрий батько, карає нас, то також робить серцем, страждаючи більше від нас».

Наші часи не є кращими від часів потопу

За словами Папи, ми, як Божі діти, покликані також наслідувати почуття Його серця, відчувати той самий біль перед обличчям нещасть у світі. Адже сьогодення не надто відрізняється від днів потопу, в світі існує чимало проблем і злоби.

«Згадаймо, наприклад, про найслабших, про дітей. Про кількість голодних дітей, дітей без освіти, позбавлених можливості виростати в мирі. Дітей без батьків, вбитих війнами… Дітей-солдатів», – зазначив Наступник святого Петра, додаючи, що ми повинні просити благодаті, щоб «мати серце, схоже до Божого серця», щоб мати, водночас, «і Боже, і людське серце», яким є серце Ісуса.

«У світі існує велике лихо війн сьогодення, рахунки за які оплачують найслабші, убогі, діти, всі ті, кому не вистачає ресурсів, аби прямувати вперед. Думаймо про те, що Господь відчуває біль у Своєму серці, тож наближаймося до Нього зі словами: Господи, поглянь на це все, я Тебе розумію», – підсумував Святіший Отець, заохочуючи молитовно єднатися з Богом перед обличчям цих лих, «які є плодом диявола, який хоче знищити Боже діло».

вівторок, 19 лютого 2019 р.

19.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Пт. 2,9-22:  «Господь знає, як визволяти побожних від спокуси»

Скільки разів в житті ми знеохочувались й опускали руки, були певні, що не здатні щось уже змінити в собі чи навколо себе. У таких випадках дуже важливо дивитись на приклад святих, які проходили через усі випробування, труднощі та спокуси, проходили до кінця, бо довіряли Богові. 

Саме довіра до Бога - це те, чого ми можемо навчитись у святих. І так само ми за їхнім прикладом маємо вчитись усе більше довіряти Богові. Тоді Він знаходить спосіб, як нас вивести з тих чи інших випробувань чи спокус, та допомогти нам їх подолати. Тому як би не згущувалися хмари в нашому житті, не погіршувались обставини, пам’ятаймо, що Господь повсякчас із нами. І для Нього немає неможливих речей. 

Як сам Господь наш Ісус Христос пройшов через випробування, як Він також дав усім своїм святим силу пройти через це, так і кожному з нас дасть силу, коли ми будемо уповати на Нього!

***
Мр. 13,14-23:  «Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда»

Ще тоді, коли Мойсей мав вивести вибраний народ з єгипетської неволі, не тільки він, а й інші люди, які не служили Богові, могли творити чуда. Не лише Мойсей силою Божою, але й єгипетські чарівники могли вслід за ним перетворити свої палиці на змій. І той, хто не був вкорінений у вірі в Бога, звичайно, міг засумніватися: як Мойсей може бути Божим посланцем, якщо слуги фараона роблять те саме. 

Але однакові зовні чуда відрізняються своєю метою та результатом. Плодом чуда, яке походить від Бога, – завжди наближення людини до Нього, зміна на краще життя конкретної особи, вдосконалення в чеснотах. 

Все, що ми тут, на землі, робимо, не має жодної цінності, якщо не наближає нас до Бога, не веде до вічного спасення, не дає надії на зустріч з Творцем.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 18 лютого 2019 р.

18.02.2019р. Б. / “Той, хто знає свої гріхи і прийняв Боже милосердя, буде милосердним до ближнього”, — Блаженніший Святослав у Неділю про митаря і фарисея (+VIDEO)

«Людина, яка прийняла у своє серце Боже милосердя, буде доброю до ближнього, бо знає, як нелегко побороти власний гріх».

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своїй проповіді до вірних під час Архиєрейської Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Неділю про митаря і фарисея, 17 лютого 2019 року.

“Кожного разу, коли ми читаємо або слухаємо слова Святого Євангелія, відбувається дивна подія Божого одкровення. Бо коли Господь промовляє своїм словом, Він відкривається нам. Перш за все у своєму одкровенні Він говорить про те, ким Він є для нас. Тому, слухаючи слово Євангелія, ми можемо його пізнати для того, щоб сповнити своє життєве завдання (як нас вчить Церква) — у цьому житті Творця пізнавати, полюбити, служити, а відтак отримати в Ньому вічне щастя і життя”, — такими словами звернувся на початку свого слова до вірян Предстоятель УГКЦ.

А згодом додав: “Євангелист Лука говорить нам про двох чоловіків, які прийшли до храму помолитися. Проте не тільки про них ідеться у притчі, а передусім про Всевишнього, який уважно слухає людину кожного разу, коли вона знайде час, силу, увагу розмовляти з Ним. Ба більше, Творець слухає не тільки, що ми Йому скажемо, Він знає набагато більше, ніж те, що ми в словах до Нього хочемо сказати. Він дивиться нам глибоко в серце”.

За його словами, Божий рух до людини називається Божим милосердям. І тому, щоб показати людині, як потрібно молитися і зближуватися з Небесним Отцем, слово Боже описує нам два способи молитви.

“Святий Єфрем Сирійський говорить про те, що людині є значно легше подякувати Богові за щось добре, що вона зробила, ніж показати Йому іншу сторону свого серця, просити милосердя за свої гріхи... Фарисей, постать якого ми тепер не рідко можемо зустріти й серед християн, — це людина, яка дякує Богові за те добре, що вона зробила. Всевишній тішиться добрими вчинками людини. А в чому помилка такого способу перебування перед Богом? У тому, що фарисей, який тільки показує свої добрі риси, начебто каже: “Боже, я не потребую Твого прощення і милосердя. Я потребую, щоб Ти визнав мою праведність”. Такого типу перебування людини перед Богом не дає можливості Господеві йти до цієї людини. Це один із прикладів того, що Святе Письмо називає гріхом проти Святого Духа”, — підкреслив духовний лідер греко-католиків.

“Кожен фарисей є надзвичайно вимогливим до інших та всіх довкола осуджує. Він вважає, що є кращим за інших. Мовляв, саме він є достойний пошани та уваги не тільки від людей, а й у Бога. А той, хто знає свої гріхи та прийняв у серце Боже милосердя, буде милосердним до ближнього, бо знає, як нелегко побороти власний гріх”, — промовив Глава Церкви.

Слід зауважити, що наприкінці проповіді Блаженніший Святослав побажав усім відчути себе любленим Богом, щоб ми були носіями Божого милосердя у світі, а також першими здатними простити та полюбити.


неділю, 17 лютого 2019 р.

17.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм. 3,10-15:  «Усі, що побожно захочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані»

Здається, ми живемо в демократичному і вільному суспільстві, гуманному, але бачимо, як християн переслідують у різних кінцях світу. Представників жодних релігій так не переслідують, як тих, хто вірить в Ісуса Христа! 

Християни не лише проповідують як треба жити, вони більше своїм життям засвідчують правдиві цінності, показують своїм життям, що жити за Божими законами - реально! Християнин уже самим своїм життям дорікає іншим, саме тому часто переслідують і не сприймають саме християн. 

Християни - Божий знак тут, на землі. Тому, коли ми відважно йдемо за Ісусом Христом, не біймося, коли нас будуть прозивати, дорікати, критикувати. Не біймося свідчити про Господа, що б нам не говорили і що б з нами не чинили, бо саме нашим свідченням спасаємо не лише власні душі, а й показуємо приклад для інших!

***
Лк. 18,10-14:  «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений»

У цьому уривку добре бачимо, що Бог не дивиться ні на особу, ні на її статус у суспільстві, ні на її статки, а лише на людське серце. Остаточно визначальним є те, якими ми стаємо перед Богом: смиренними чи самовдоволеними й захопленими собою. Якщо Господь навіть дає мені чогось досягнути в християнському житті, чи в молитовному, чи в аскетичному, чи можливість зробити добро іншим, то я завжди маю дякувати Богові за це і йти далі. 

Бачимо, що митар виправдався тим, що став перед Богом таким, як був. Митарів у тогочасному суспільстві не любили, бо вони чинили несправедливо, нечесно збираючи податки. І він, знаючи своє становище, ситуацію, в якій перебував, не боявся стати перед Богом таким, яким був. Коли станемо перед Богом такими, як ми є, навіть до кінця не знаючи, що маємо зробити, то Господь завжди покаже, якою дорогою йти далі. Тому не біймося ставати перед Господом, нічого не вдаючи. Коли ми зробили щось недобре – станьмо перед Богом у правді, такими, якими ми є, каймося і приносьмо плоди, гідні покаяння!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

суботу, 16 лютого 2019 р.

16.02.2019р. Б. / Теребовлянська лікарня отримала благодійну допомогу від Церкви

Церква завжди є поруч зі своїми вірними та старається забезпечити не лише духовне благополуччя людей, але і подбати про їхнє фізичне здоров’я. Адже не одноразово медичні заклади нашого району брали активну участь у проведенні багаточисельних паломництв до Зарваниці. Щорічно медичні працівники піклуються про усіх прочан, які приходять до святого місця.

14 лютого з благословення архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія (Семенюка), з ініціативи ректора Марійського духовного центру о.-мітрата Володимира Фірмана і за підтримки голови товариства «Свята Софія» в м. Ґенк (Бельгія) п. Петра Фірмана в знак вдячності передано благодійну допомогу Теребовлянській центральній районній лікарні.

Здійснив передачу адміністратор МДЦ Зарваниця о. Ігор Засійбіда у вигляді медичних функціональних ліжок, які призначені для догляду за пацієнтами та забезпечення їхнього комфорту та панорамного рентген апарату Orthophos 3/3C, який забезпечить кращу діагностику захворювань.  Також о. Ігор висловив подяку голові Теребовлянської РДА п. Юрію Ништі та головному лікарю Теребовлянської ЦРЛ п. Михайлу Никерую за неодноразову допомогу, яку вони надавали при організації паломництв.

Прес-служба Марійського духовного центру

пʼятницю, 15 лютого 2019 р.

15.02.2019р. Б. / СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення. 

Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив Ти різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче. 

“Прибери свої палати, Сіоне, щоб прийняти Царя Христа! Вітай Марію, небесну браму, бо вона явилася престолом херувимським. Вона носить Царя слави”. Такими словами вітає свята Церква нинішній празник. Бо ось сповняється закон: на сороковий день після Різдва Ісуса Христа Пресвята Богородиця приносить в єрусалимський храм Дитя, щоб очистити себе (хоч Вона цього очищення не потребувала) і пожертвувати небесному Отцеві Сина свого первородного. Господь Бог у законі Мойсея зобов’язав, що кожен первородний син має бути посвячений Йому в подяку за те, що Бог наслав у Єгипті смерть на всіх єгипетських первородних, а синів Ізраїля спас. Кожне принесене дитя приймав на свої руки священик, а батьки приносили в жертву ягня або ж, якщо були дуже бідні, пару голубів чи горлиць. Потім дитя з рук священика брали до себе на виховання. Щоб нас навчити, як треба коритися Божим законам, Спаситель і Пресвята Богородиця, хоч не були до цього зобов’язані, виконують той припис. Святий євангелист Лука цю подію описує так: “…привели Його в Єрусалим поставити Його перед Господом, як то написано в Господньому законі: «Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві», – і принести жертву, як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят». А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля». Батько Його і мати дивувалися тому, що говорилося про Нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець». Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму” (Лк. 2, 22-38). 

Стрітення Церква святкує як подвійний празник, Господський і Богородичний, з 541 р. Тоді, за правління імператора Юстиніяна, в Царгороді був великий мор і землетрус. І Бог об’явив одному зі своїх слуг, щоб пам’ять Стрітення встановити як день торжественний, а коли це свято було встановлено, то мор припинився. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 14 лютого 2019 р.

14.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Пт. 4,12-5,56:  «Усі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного»

Часто ми живемо так, щоби якось ствердитися, заявити про себе. Нам боляче, коли понижують нас на посадах, коли нас принижують, відкидають. Господь пропонує зайняти цілковито інакшу поставу - одягнутись у покірливість. 

Гарне слово - одягнутися. Якщо ми в щось одягаємось, то носимо це на собі. Так, якщо ми покору одягаємо, то вона повсякчас із нами. І в кожній ситуації, коли навіть хтось до нас несправедливий, нечесний, але ми з покорою це сприймаємо, то наші стосунки матимуть зовсім інший розвиток, аніж будемо бунтувати і злоститись. 

Хтось помилився, і ми покірливо це сприймаємо, хтось нагрубіянить, а ми не відповідаємо взаємністю. Потім, коли ми помилимось, хтось сприйме це також з покорою. Справді, це були б милі Богові стосунки. Тож зростаймо в покірливості одні до одних, щоб наслідувати Ісуса Христа!

***
Мр. 12,38-44:  «Ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх»

Звичайно, можна дивуватися, як убога вдовиця, яка вкинула лише дві лепти, кинула більше за всіх. А відповідь дуже проста: вона кинула все, що мала і що дав їй Господь. Те, що для інших було дріб’язком, для неї було всім маєтком. Ті, що віддавали значно більше, віддавали надмір багатства. Без розуміння, що все, що в них є, належить Богові, без Його волі вони б цього не здобули. 

У нашому житті важливо бачити за тим усім, що ми маємо, Божий дар. Та служити Богові всім тим багатством, яке від Нього отримали. Часто думаємо собі: коли б ми були багатші, мудріші, побожніші, сміливіші, освіченіші чи щось інше, от тоді ми могли б робити щось важливе. Однак уміймо тим, що маємо, тим, на що ми здатні зараз, служити Богові. Насправді Господь не потребує від нас чогось особливого, а лише стільки, скільки в наших силах. 

Даймо Богові все, що можемо і на що спроможні, і це буде нашою найбільшою пожертвою! 

+ВЕНЕДИКТ

14.02.2019р. Б. / Карітас України розшукує чуйні серця

Сьогодні, 14 лютого 2019 року, Карітас України розпочинає спільну благодійну акцію з YouControl на допомогу людям із важкими захворюваннями та особливо дітям, яким необхідно оплатити дороге лікування.

«Давайте подаруємо їм можливість любити, будучи здоровими та радісними», - запрошують представники благодійного фонду.  

«Як винагорода за Вашу пожертву, за кожні 100 грн благодійного внеску Ви отримаєте 1 день повного доступу до системи для перевірки контрагентів YouControl», - кажуть організатори акції.

Як взяти участь у благодійній акції:
1. Перекажіть доступну вам суму на рахунок Карітасу https://www.liqpay.ua/ru/checkout/card/i68995323267
2. У призначенні платежу вкажіть «благодійний внесок: акція YC»
3. Свої ПІБ та e-mail відправте в особисті повідомлення сторінки @youcontrol.com.ua або на мейл veronika.boyko@youcontrol.com.ua

Така благодійна акція триватиме до 20 лютого включно. 21 лютого проводиться обробка даних і видача ключів доступу до системи.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами  https://caritas-ua.org

вівторок, 12 лютого 2019 р.

12.02.2019р. Б. / Постанови Вісімдесят першої сесії Синоду Єпископів КГВА

6-7 лютого 2019 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава в Патріаршому домі у Львові відбулася Вісімдесят перша сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви. Публікуємо Постанови цієї сесії Синоду: 

ПОСТАНОВИ
Вісімдесят першої сесії
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ,
6-7 лютого 2019 року Божого, Львів
  1. Задля належного розвитку еклезіальної свідомості та воцерковлення вірних УГКЦ в Україні:
А. Доручити єпархіальним єпископам Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ провести різноформатне обговорення з духовенством, монашеством, семінаристами та мирянами своїх єпархій/екзархатів теми ідентичності нашої Церкви як помісної і водночас глобальної Східної Католицької Церкви, спадкоємниці і правонаступниці Київського християнства.
Б. Доручити Філософсько-богословському факультету Українського католицького університету розробити просвітницький курс еклезіології УГКЦ у науковому і пастирському форматах і підготувати для цього необхідні друковані матеріали та публікації.
В. Доручити медійним середовищам УГКЦ під проводом Департаменту інформації УГКЦ висвітлювати і пояснювати основні тези ідентичності нашої Церкви.
Г. Доручити Комісії з питань екуменізму та міжрелігійного діалогу УГКЦ осучаснити Екуменічну концепцію УГКЦ відповідно до нових суспільних і релігійних обставин в Україні та опрацювати проект співпраці нашої Церкви з Православними Церквами України.
  1. Затвердити Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до вірних і всіх громадян України з нагоди Президентських виборів і доручити душпастирям зачитати його після кожної Божественної Літургії в неділю, 24 березня.
  2. Прийняти Пам’ятку виборця-християнина щодо усвідомлення відповідальності за власний голос та Пам’ятку політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності.
  3. Поблагословити документ «Структура капеланської опіки в Пласті та інших скаутських молодіжних організаціях».
  4. Взяти до уваги Звіт про діяльність Бюро УГКЦ з питань екології, поблагословити план його діяльності на майбутнє і подякувати пану Володимирові Шереметі, єпархіальним референтам і всім співробітникам Бюро УГКЦ з питань екології за сумлінну й активну працю на славу Божу та примноження спільного блага українського народу.
  5. Взяти до уваги Звіт Відділу соціального служіння про стан реалізації Стратегії соціального служіння УГКЦ.
  6. Вісімдесят другу сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ провести в травні 2019 року Божого.
Ці  постанови набирають чинності 18 лютого  2019 року Божого
 
Голова Синоду:                                  Блаженніший Святослав
 
 Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

понеділок, 11 лютого 2019 р.

11.02.2019р. Б. / Папа: Господь допомагає нам не впасти в розчарування та знеохочення

Чудесна риболовля та покликання святого Петра на березі Генезаретського озера були в центрі уваги недільної катехизи Святішого Отця.

Якщо довіримося Ісусові, Він визволить нас від гріха та допоможе здійснити Своє запрошення співпрацювати в Його місії. Про покликання та почуття негідності перед Божим запрошенням роздумував Папа Франциск, коментуючи перед проказуванням молитви «Ангел Господній» в неділю, 10 лютого 2019 р., розповідь з Євангелії від святого Луки про покликання святого Петра після чудесної риболовлі.

Експертна думка та відповідь віри

Ісус побачив рибалку Симона на березі озера, як той разом з іншими лагодив сіті. Як зауважив Святіший Отець, Симон та його побратими були втомлені та розчаровані, бо нічого не впіймали. Й Ісус застає його зненацька несподіваним жестом: входить до човна, просить відплисти трохи від берега, щоб навчати люд, зібраний на березі.

«Його слова наново відкривають на довіру також і Симонове серце, тож Ісус робить інший несподіваний “хід”, кажучи йому: “Відпливи на глибину і закиньте ваші сіті для риболовлі!”. Симон відразу відповів зауваженням: “Учителю, ми цілу ніч трудилися і нічого не впіймали…”. І як досвідчений рибалка міг додати: “Якщо нічого не впіймали вночі, то тим більше вдень не впіймаємо”. Однак, натхнений присутністю Ісуса та просвічений Його словом, каже: “… але на Твоє слово закину сіті”. Це відповідь віри, яку покликані дати також і ми, це наставлення готовності, якого Господь вимагає від всіх Своїх учнів, насамперед, тих, які мають відповідальні обов’язки в Церкві», – сказав Папа.

Впустити Господа до свого човна

«Довірлива слухняність» Петра викликала чудесний результат: вони впіймали величезну кількість риби. Чудесна риболовля є знаком «могутності Ісусового слова», тож коли «великодушно віддаємося служінню Йому, Він чинить в нас великі речі».

«Він так само діє з кожним із нас, – зауважив Святіший Отець, – просить прийняти Його до човна свого життя, щоб вирушити разом з Ним і знову борознити море, що об’являється повним несподіванок. Його запрошення відплисти у відкрите море людства нашого часу, щоб бути свідками доброти й милосердя, надає нового сенсу нашому життю».

Найбільше чудо

Іноді, як зазначив далі Папа, таке запрошення може застати нас зненацька та нерішучими, й ми спокушувані відкинути його з огляду на нашу невідповідність. Після такого неймовірного улову Петро каже до Ісуса: «Відійди від мене, Господи, бо я – грішник». Каже це, впавши навколішки перед Тим, Якого визнає «Господом». Й Ісус підбадьорює його: «Не бійся, відтепер будеш рибалкою людей». Бо коли довіряємо Богові, Він «визволяє нас від гріха та відкриває перед нами новий горизонт: співпрацю в Його місії».

«Найбільшим чудом, яке Ісус зробив для Симона та інших розчарованих і втомлених рибалок, є не так сіті, наповнені рибою, як те, що Він допоміг їм не стати жертвами розчарування та знеохочення перед обличчям невдачі. Він відкрив їх на те, щоб стати благовісниками та свідками Його слова та Божого царства», – сказав Святіший Отець, побажавши: «Нехай же Пресвята Діва, приклад приймання з готовністю Божої волі, допоможе нам відчувати захоплення Господнім покликанням і вчинить нас готовими співпрацювати з Ним в тому, щоби повсюди поширювати Його слово спасіння».

неділю, 10 лютого 2019 р.

10.02.2019р. Б. / Преподобного Єфрема Сирина

Преподобного Єфрема Сирина

Тропар, гл. 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Єфреме, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 2: Час судний завжди бачучи, ридав ти гірко, Єфреме, як любитель безмовності, діяльністю ж був ти учителем діл, преподобний, тому, отче всесвітній, лінивих заохочуєш до покаяння. 

Церква зачисляє святого Єфрема до найславніших пустинножителів і до найбільших своїх світил і учителів. Народився він близько 338 р. в Нисибії, в Месопотамії. Батьки його були люди бідні, однак дуже глибокої віри, за яку багато страждали за часів гонителя Диоклетіяна. Святий Григорій Ниський оповідає, що преподобний Єфрем вже з дитинства відзначався великим благочестям. Сам святий Єфрем про своїх молодечі літа пише так: “Від предків моїх хліборобів я навчився пізнавати Христа, а батьки мої залишили мені в спадок страх Господній. Я бачив сусідів, що жили дуже побожно. Я чув про багатьох, що постраждали за Христа. Отці при мені визнавали Ісуса перед судами – я свояк мучеників”. 

Його учителем був святий Яків, єпископ Нисибії (пам’ять його вшановуємо 31 жовтня). З молодих літ звик святий Єфрем до постів, спання на голій землі, до убожества, так, що ніколи не мав нічого власного, зате зростав у чеснотах, зокрема у смиренні, милосерді і доброті, а ще він відзначався надзвичайним знанням Святого Письма. Ще в дитинстві він бачив видіння: з його язика виросла виноградна лоза, а на ній повно китиць плодів. Прилітали птахи і ті ягоди їли, а натомість виростали нові. Було то знаком незвичайних дарів, які малися сповнити у ньому. 

У 18 років Єфрем пішов у пустелю, де віддався цілковито молитві і розважанню про смерть і суд, при згадці про який потоки сліз лилися з його очей. “Плакати для Єфрема, – пише святий Григорій Ниський, – було те саме, що для інших вдихати повітря, день і ніч в його очах були сльози”. Однак не менше було й уповання його на Бога, у всіх ділах і думках з його серця виривалися слова псалма: “На нього уповає серце моє!” От що читаємо в його письмах: “Коли вкладаюся я на відпочинок, любов Твоя до людей, о Господи, приходить мені на думку, і я встаю посеред ночі, щоб дякувати Тобі. Однак згадка про гріхи мене лякає і я починаю проливати сльози, готовий навіть упасти духом, якщо б не поспішили укріпити мене, напівмертвого, розбійник, митар, явногрішниця, жінка ханаанянка, самарянка та інші!” 

А в іншому місці він пише так: “Одного разу, вставши дуже рано, возніс я очі на небо, котре, подібне на чисте дзеркало, зі славою осявало звіздами землю. І я з подивом сказав: якщо звізди сяють з такою славою, то чи не ще більше засяють невимовним світлом Спасителя праведні і святі, які творять Божу волю; засіяють вони тоді, коли прийде Господь? Та лиш згадав я про той страшний прихід Господа, як стряслися мої кості, душа і тіло затрепетали, я заплакав у серці і сказав з тихим зітханням: яким стану я, грішний, в той страшний час? Як предстану перед престолом страшного Судді? Як мені стати біля досконалих? Як мені безплідному ставати в ряди тих, котрі принесли плоди правди? Що мені робити, коли святі в небесній оселі будуть впізнавати один одного? Хто мене впізнає? Мученики покажуть свої рани, подвижники покажуть свої чесноти, а я що покажу, крім лінивства і недбальства?” Якби-то всі християни так думали! 

Згодом, коли слава про його святість рознеслася дуже широко, одного разу, розважаючи про смерть і суд, він розплакався і сказав до своїх учнів: “Дуже боюся, браття мої, щоб ті, які нині називають мене блаженним, колись не сміялися з мене, як побачать мене у вічному вогні. Я бо знаю свою лінь!” Смирення його було таке велике, що коли хотіли зробити його єпископом, він навмисне вдавав розумово неповносправного, щоб лишень мати погорду серед людей. 

Пробувши тривалий час у пустелі, вирушив він до міста Едеси, щоб поклонитися мощам святого апостола Томи (пам’ять його вшановуємо 6 жовтня). Тут сталося таке: навпроти його вікна зупинилася одна грішна жінка і спитала його, чого йому не вистачає? “Мені бракує цегли і вапна, щоб замурувати це вікно, аби не дивитися на тебе”, – відповів святий.
В Едесі єпископ висвятив святого Єфрема на диякона, і він почав проповідувати слово Боже з такою ревністю, що наверталися найбільші грішники, а віра Христова скріплювалася так, що навіть імператор Юліян Відступник не наважувався тут переслідувати когось за віру і намовляти до відступництва. А єретиків поборював він не тільки науками, виголошеними у церквах, писав він проти них мудрі листи і прекрасні вірші, якими утверджував Христову віру.

Так на ділі сповнилося його видіння, яке він мав у дитинстві. Чувши багато про святого Василія, Єфрем пішов до Кесарії, аби послухати його науку. Одного разу він побачив у церкві голуба, що сидів під час проповіді святого Василія на його рамені, і стовп вогненний, що возносився над проповідником, що означало дар Святого Духа, премудрість, якою відзначався великий пастир Кесарії. Святий Василій висвятив преподобного Єфрема на священика; той, однак, в покорі своїй ніколи не наважився правити Службу Божу. Повернувся святий Єфрем до Едеси, а коли тут настав великий голод, своїми проповідями зворушив серця багачів так, що ті свої статки передавали в його руки, щоб він роздав бідним. Коли ж після голоду настав врожайний рік, то святий Єфрем залишив місто і повернувся до монастиря, де через місяць помер. Перед смертю він попросив, щоб поховали його там, де хоронять чужинців, бо грішник не вартий величавого похорону. Натомість просив про молитви, а тих, котрі мали причинитися до його похорону, просив, щоб замість цього пам’ятали про бідних. Помер близько 373 р. 

Заслуги преподобного Єфрема вдалося стисло висловити святому Григорію Ниському в таких словах: “Годиться прославляти того, хто живе в устах всіх християн, – Єфрема Сирина, того Єфрема, життя якого і науки сяють на цілий світ”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

суботу, 9 лютого 2019 р.

09.02.2019р. Б. / Перенесення мощей святого Йоана Золотоустого

Перенесення мощей святого Йоана Золотоустого

Тропар, гл. 8: Ликує божественна Церква і вся вселенна празнує світло* перенесення Твоїх чудесних мощів, святителю преподобний, Йоане Золотоустий,* між святителями благочесно пожив Ти і мучеником добровільно став Ти.* Тому співаємо Тобі, страдальче, і страстотерпче, і святителів співпрестольнику:* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Возвеселилася таїнственно чесна Церква* поверненням чесних твоїх мощів* і, скривши їх, як золото багатоцінне,* тим, що оспівують Тебе, подає невичерпно благодать зціління* – молитвами твоїми, Йоане Золотоустий. 

Пам’ять цього великого святителя Церква вшановує 13 листопада і в цей день подано його житіє. Сьогодні Церква вшановує пам’ять перенесення мощей святого учителя, ісповідника і слуги Христового. Перенесення це відбулося так: святий Йоан Золотоустий, засланий імператором Аркадієм на вигнання, помер 14 вересня 407 р. в понтійськім місті Комани. Імператор Аркадій помер на 7 місяців пізніше (408 р.). У 434 р. царгородський патріярший престіл зайняв святий Прокл (пам’ять його вшановуємо 20 листопада). На п’ятому році свого владицтва звернувся він разом з цілим народом до імператора Теодосія Молодшого з проханням, щоб перенести мощі святого Йоана до Царгорода. Імператор погодився на це і наказав послати в Комани знатних вельмож зі срібною домовиною.
Та при мощах святого сталося чудо: стали вони такі тяжкі, що не можна було їх зрушити з місця. Повідомлений про це, імператор написав листа, в якому просить святого, щоб дозволив перенести свої мощі до Царгорода. Лист той поклали на домовині святого; і мощі враз стали такі легкі, що без труду поклали їх у домовину, привезену з Царгорода. В супроводі плачу команців, биття дзвонів і побожних співів повезено її до Царгорода. Коли похід прибув до Халкедону, що лежав на протилежному від Царгорода березі морської протоки, тут вже на святі мощі чекали патріярх і імператор зі своїм двором і численний натовп вірних. Домовину перевезли на царському кораблі на другий берег, внесли до міста, спочатку до набережної церкви святої Ірини, а потім на царськім возі до церкви святих Апостолів. Тут склали мощі на патріярший престол. Коли домовину відчинили, то мощі знайшли нетлінними, і церкву наповнив пречудесний аромат. Імператор зняв із себе плащ і накрив ним мощі, а потім, припавши на коліна, голосно молився і просив прощення для свого батька і матері, бо вона особливо переслідувала Христову Церкву і святого Йоана. Цар і патріярх, святий Прокл, побожно поцілували мощі, а народ з плачем голосив: “Прийми назад, отче, престол свій”. І тоді святий Прокл побачив, що святий Йоан відкрив уста і, мов живий, промовив: “Мир вам!” А під час Служби Божої сталося багато чудес, велика кількість хворих були оздоровлені. Святі мощі зложено у великому престолі. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР