ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

неділя, 21 жовтня 2018 р.

21.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього! 

Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті. 

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!

***
Лк. 8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають. 

Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло. 

І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас. 

Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 19 жовтня 2018 р.

19.10.2018р. Б. / Папа: учень Ісуса не повинен боятись убозтва

Над трьома етапами християнського убозтва та над переслідуваннями християн у наш час запропонував роздумати Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 18 жовтня 2018 року.

На думку Святішого Отця, існують три види християнського убозтва, яким покликаний жити Христовий учень: перший – залишити багатства та не прив’язувати свого серця до грошей; другий вид – це прийняти переслідування, більші чи менші наклепи задля Євангелія; третій – убозтво самотності, тобто відчуття самотності наприкінці земної мандрівки.

До цих роздумів Святішого Отця надихнули літургійні тексти цього дня та євангельський уривок про те, як Христос послав 72-ох Своїх учнів в убогості проповідувати Євангеліє: «Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів» (див. Лк. 10, 1-9). Господь хоче, щоб шлях його учня був убогим, бо той, хто прив’язаний серцем до грошей чи багатства, не є справжнім Христовим учнем.

Учень Ісуса не прив’язаний до багатства

У своїй проповіді Папа наголосив, що життя Христового учня складається із трьох етапів убогості, із трьох способів жити християнською убогістю. Перший етап – це, власне, не бути прив’язаним до грошей, що є умовою для того, аби розпочати шлях учнівства. Мова йде про те, аби мати «убоге серце». Без сумніву, що для апостольської праці необхідні структури та організації, проте, їх слід належно використовувати, не прив’язуючи свого серця до матеріальних благ.

Глава Вселенської Церкви пригадав про євангельського багатого юнака, серце якого заторкнув Ісус, але через багатство він не зміг відповісти на Господній поклик, бо мав «серце, прив’язане до багатства». Людина, яка хоче наслідувати Спасителя, повинна обрати шлях убозтва, а якщо Господь дав їй багатство, то це для того, щоб вона служила ним іншим людям. Учень Ісуса не повинен боятись убозтва, а навпаки, мусить бути убогим.     
  
Убозтво переслідування задля Євангелія

Другою формою убозтва є переслідування з причини проповідування Євангелія. Біблійний уривок про те, як Ісус вислав Своїх 72-ох учнів проповідувати Добру Новину, представляє нам цих учнів немов ягнят, посланих до вовків. Також і в наші дні багато християн зазнають переслідування та наклепів задля Євангелія. Проповідник розповів історію, якою під час Синоду поділився один з єпископів, про те, як два місяці тому один юнак віддав своє життя за те, що не погодився відректись перед фундаменталістами Христової Церкви. Сьогодні, на жаль, багато християн зазнають фізичних переслідувань.   
  
Проте, як зазначив Єпископ Риму, в наш час існують також й інші форми переслідування: обмова, плітки… І християни мовчать і приймають це «убозтво», хоча й іноді потрібно оборонятись, щоб не дати згіршення іншим. Отож, другим видом убозтва є покірне прийняття переслідування за Євангеліє.

Відчуття залишеності – третій вид убозтва

Самотність, покинутість, як підкреслив Святіший Отець, – це третій вид убозтва. Коли переповнює відчуття залишеності, варто пригадати, що Господь є поруч і Він додає сил. Прикладом такого життя є святий Іван Христитель, який жив у пустелі, сам один, забутий людьми, вбитий за свою правдомовність перед перелюбниками та через примху танцівниці… Так закінчив своє земне життя «найбільший чоловік історії». І не потрібно йти далеко, дуже часто багато священиків та сестер-монахинь, які присвятили своє життя проповідуванню та служінню іншим, сьогодні у старечих домах, залишені, самі, забуті… Учень Ісуса є убогим, бо приймає цей стан душі, коли відчуває себе залишеним наприкінці свого життя.