ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

субота, 4 серпня 2018 р.

04.08.2018р. Б. / На парафії Катедрального собору в Чернівцях триває безстроковий марафон соціального служіння

Як вже повідомлялось і на нашому сайті і в ЗМІ – другий місяць триває соціальне служіння мирянських спільнот парафії Катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях. Проект під назвою «Я був голодний...», який передбачає безкоштовні  гарячі обіди в парафіяльній їдальні, доповнився новим богоугодним ділом - проект «Я був хворий, і ви навідались до мене». Керівник проекту всечесний отець Любомир Іваночко, сотрудник катедрального храму, котрий з благословення Правлячого Архієрея Чернівецького кир Йосафата очолює соціальне служіння мирян.

Отож в рамках проекту миряни собору відвідали Центр медико-соціальної реабілітації осіб, які перенесли бойову психологічну травму Чернівецької обласної психіатричної лікарні.

«Добровольці божі» - волонтери парафії навідались до 15 воїнів РУВ  13-го відділення та відвідали 65 хворих 15-го відділення закритого типу. Волонтери принесли до шпиталю свою ВІРУ, яка конче  потрібна хворим для одужання, Господню НАДІЮ, без котрої немає у цих людей майбутнього і ЛЮБОВ Церкви матері, яка пригортає до Христа. Звичайно милосердя для душі не буде повним без милосердя для тілесного спожитку. Нагодували всіх, «ще й залишилося дванадцять повних кошів» на наступний раз. Як повідомив нам куратор соціального служіння всечесний отець Любомир Іваночко: «Це вдруге на протязі останнього місяця спільноти Катедрального собору наповнюють  простягнуту руку потребуючих. Загально ми допомогли 160-ти особам. Хочу щиро подякувати і згадати кожного, хто звершує соціальне служіння: Мацко Анна, Богославець Тетяна, Котильова Марія, Худик Олеся, Пожога Марія, Широгорова Віра, Климчук Міланія, Фенюк Марія, Божан Віоріка та дві пані Оксана і Тамара. Кого я не згадав у цій хвилі, того Господь сам згадає…».

Безстроковий марафон соціального служіння в Чернівцях триває.

вівторок, 31 липня 2018 р.

31.07.2018р. Б. / Шлях до святості через амбіції. Ігнатій Лойола

В останній день липня Католицька Церква згадує святого Ігнатія Лойолу. Сьогодні Церква згадує св. Ігнатія Лойолу. На шлях до святості його привели власні амбіції відзначитися чимось героїчним та приклади св. Франциска і св. Домініка.

"Життя цього святого показує нам, що Ісус Христос торкається серця кожного і навіть особисті, дуже людські прагнення та амбіції може скерувати на шлях здобування Царства Божого і то не тільки для себе, але й для своїх ближніх"

«Не треба боятися свого бажання бути святим. Бог вписав це прагнення у наше серце задовго до нашого народження і дає нам всі необхідні "інструменти", щоб його реалізувати»

Святий Ігнатій Лойола, повне ім’я: Іньїго Лопес де Рекальде Лойола (*24 грудня 1491 Азпейтія, Королівство Наварри, суч. Іспанія — †31 липня 1556, Рим) — християнський святий, наварський шляхтич, засновник католицького ордену освітян і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти. Ігнатій Лойола був активним борцем з протестанською Реформацією, поборником католицьких цінностей і захисником Папського авторитету у Європі.

Ігнатій Лойола народився у заможній баскській шляхетній родині з Наварри приблизно 1491 року. У віці 30 років він був важко поранений на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Його перевезли до родинного замку і він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи чим зайнятись, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які йому дуже подобалися. Але в домі знайшлися лише дві книжки: «Життя Христа» і «Життя святих». Почавши читати їх, радше з нудьги, аніж з цікавості, він почав замислюватися над своїм подальшим життям. Чим далі, тим більше він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і тим менше мав бажання далі вести попереднє життя. Терпіння й читання зробили з нього нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової кар’єри, склав свій меч на престіл Пресвятої Богородиці, віддав дорогі шати жебракові та став убогим паломником.

Проща до Монсеррат (1522)

В березні 1522 р. Ігнатій зібрався здійснити прощу до Єрусалиму. Але спочатку відправився в Монсеррат (Montserrat) — бенедиктинське абатство, в горах, поблизу Барселони, де зберігається чудотворна статуя Мадонни. На шляху він дав обіцянку доброчесності. В місті Ігуалаза, неподалік від абатства, він купив веретище покаяльника, посох, пляшку та полотняні мешти на шнурковій підошві. 21 березня 1522 року він прийшов до Монсеррату та три дні готувався до повної сповіді. 24 березня (в день перед Благовіщенням) висповідався, переодягнувся у веретище, віддав свій одяг злидарю і почав «Нічну Варту» («Нічна варта», яка передувала посвяті в лицарі, складається з омивання, сповіді, причастя, благословіння та вручення меча). Всю ніч він простояв в каплиці перед образом Пресвятої Діви, інколи спускаючись на коліна, але не дозволяючи собі сідати, а на світанку передав свою зброю — меч та кинджал — ченцеві який його сповідував попросивши повісити як приношення в каплиці. Віднині він вважав себе посвяченим в лицарі Цариці Небесної.

Манреса та прозріння на Кардонері (1522–1523)

Зі сходом сонця він спустився з Монсеррату і зупинився в невеликому містечку Манреса (Manresa). Там він знайшов усамітнене ґротто на березі ріки Кардонер, біля римського акведуку, та вирішив декілька днів провести в молитві в цьому усамітненому місці. Він жив на милостині, дотримувався строгого посту, ранком ходив на мессу, піклувався за хворими в місцевій лікарні, ввечері молився в соборі. Згодом він захворів, і його притулили в домініканському монастирі. Тут він пережив духовну кризу: спочатку у нього виникли сумніви в тому, що на сповіді в Монсерраті він дійсно покаявся у всіх попередніх гріхах, і він знову намагався згадати всі гріхи, вчинені ним у житті. Чим більше він згадував, тим більш нікчемним та недостойним собі здавався. Сповідь не допомагала. Виникла спокуса покінчити життя самогубством. В якийсь момент Ігнатій задумався про те, звідки приходять ці сумніви і яку дію вони викликають в його душі, і тоді свідомо вирішив не сповідуватися більше в минулих гріхах: «Я зрозумів, — говорив він згодом, — що в такій сповіді міститься дія злого духа». Незабаром після цього, коли Ігнатій йшов вздовж берега ріки Кардонер до віддаленої церкви, він зупинився, вдивляючись у воду. «Очі мого розуміння почали відкриватися. Це не було видіння, але мені було дане розуміння багатьох речей, як духовних, так і тих, що стосуються віри, а також і людських наук, і з такою великою ясністю… Достатньо сказати, що я отримав велике світло розуміння, так що, якщо скласти всю допомогу, протягом всього життя одержаною мною від Бога, та всі набуті мною знання, то мені здається, що це було би менше, ніж те, що я отримав в цьому єдиному випадку. Мені здалося, що я став іншою людиною… Все це продовжувалося якнайбільш три хвилини». Взимку 1522 року, яка видалась для нього дуже важкою, він провів в Манресі.

Проща до Святої Землі (1523)

28 лютого 1523 р. Ігнатій направився до Барселони, щоб звідти відплисти до Італії та здійснити прощу до Єрусалиму. В очікуванні корабля він вів те ж життя, що і в Манресі: молився, слідкував за страждаючими в лікарнях, збирав пожертви. 23 березня 1523 р. він відплив до Італії і через п’ять днів прибув до Генуї, а звідти пішов в Рим. Отримавши благословіння Папи Адріана IV, він пішки відправився до Венеції і ранком 15 червня відплив на кораблі. 1 вересня корабель досяг Святої Землі, там прочан зустріли францисканці, які потім протягом двох тижнів водили їх по Єрусалиму, Вифлеєму та Йордану. Ігнатій звернувся з проханням до настоятеля францисканців: «Отче, я хотів би залишок моїх днів провести в вашому монастирі». Настоятель погодився, але францисканський провінціал в проханні відмовив, та Ігнатій знову повернувся до Барселони.

Бажання краще «допомагати душам», врешті, привело паломника до усвідомлення необхідності отримати ґрунтовну освіту. Спочатку він почав навчатися в Іспанії, а згодом опинився в паризькій Сорбоні.

Заснування Товариства Ісуса (1534)

Як далі дізнаємося з інформації отців Єзуїтів, у 1534 році Ігнатій і ще шість товаришів — іспанці Франциск Ксав’єр, Альфонсо Сальмеронс, Дієґо Лайнез, Ніколас Бобаділла, француз Петер Фабер та португалець Сімао Родріґес дали обітницю після закінчення навчання вирушити до Святої Землі, щоб проповідувати серед невірних, а якщо б з якихось причин це було неможливим, то піти до Риму і віддати себе у цілковите розпорядження Верховному Первосвященикові, тобто Папі, щоб він направив їх туди, де вважатиме, що Церква матиме більшу потребу.

Ця подія мала місце 15 серпня 1534 року у підземній церкві Монмартру, на місці якої 9 жовтня 1272 року було закатовано першого єпископа святого Діонісія, у передмісті Сен-Жак, де семеро перших членів майбутнього Ордену дали клятву присвятити своє життя Богові. Клятва закінчувалася словами — Ad maiorem Dei gloriam (Для більшої слави Божої). Цей день, по суті, став днем духовного народження Товариства Ісуса, хоча до його формального заснування ще залишалося п’ять років.

На олтарі церковки 40-річний Ігнатій написав три великі літери — J.H.S. (Jesus Hominum Salvator) — «Ісус, людей Спаситель». Вони означили, що він та його друзі хочуть бути «слугами Спасителя Ісуса». Ці три літери стали девізом майбутніх єзуїтів.

Орден було створено передусім для боротьби з реформацією. Його членами ставали ретельно відібрані люди, яких навчали беззаперечно, сліпо коритися вищим особам. Єзуїтів навчали всіх прийомів духовного впливу на віруючих. Устав та правила єзуїтів були спрямовані на перетворення їх на заповзятливих проповідників.

І, нарешті, у 1539 році, після сорока днів молитов і дискусій під час Великого Посту, вони вирішили заснувати новий чернечий Чин, який назвали Товариство Ісуса. Першим настоятелем одностайно обрано святого Ігнатія.

Спадщина Лойоли

Ігнатій Лойола був беатифікований (проголошений блаженним) 27 липня 1609 року Папою Павлом V та канонізований (проголошений святим) 12 травня 1622 року Папою Григорієм XV.
Католицька церква вшановує його пам’ять 31 липня.

 Від самого початку перше засноване ним Товариство Ісуса присвячувало себе піклуванню бідними, хворими та переслідуваними, а також навчанню людей правд християнської віри. Коли вони заснували новий Чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найнагальніші потреби.

Коли у 1931 році засновано Радіо Ватикан, Папа Римський Пій ХІ доручив провід нової установи саме послідовникам Ігнатія Лойоли.

Пастирське служіння Ордену св. Ігнатія на українських землях бере початок з середини 60-х років XVI століття. Представники Товариства Ісуса працювали не тільки в Римо-Католицькій Церкві, але також і для Греко-Католицької та Православної Церков.

Сьогодні в багатьох країнах світу (в тому числі й в Україні) Орден Єзуїтів проводить реколекції на основі Духовних вправ Ігнатія Лойоли.

Джерела:      kapelanstvo.com.ua/rkc.lviv.ua

Воїни Христа Царя