30.04.2014р. Б. / Голандські фармацевти виступають проти евтаназії

Голландські лікарі, що проводять евтаназію зустрічаються з труднощами при покупці необхідних для цього фармакологічних засобів. Фармацевти відмовляються продавати засоби, що використовуються для евтаназії, посилаючись на власне сумління. Ці дані прозвучали в голландській телепрограмі Altijd Wat Monitor, яка була присвячена цій проблемі.

Понад половину лікарів у клініці евтаназії, що вводить в оману своєю назвою «Vita», визнає, що фармацевти часто відмовляються їм продавати засоби, необхідні для виконання евтаназії. Найчастіше при цьому покликаються на власні релігійні погляди, навіть в контроверсійних випадках, таких як незгода з правом на вбивство людей з деменцією або психічними захворюваннями. Одна з лівих партій GroenLinks звернулась до уряду з пропозицією вжити заходів для заборони покликатися фармацевтам на власне сумління. Проте, це право відстоюють товариства голландських фармацевтів, пригадуючи, що аптека це магазин ліків, а не засобів для смерті.

За матеріалами pl.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.04.2014р. Б. / Вибрала аборт заради кар’єри, але…

Британська модель Джозі Каннінгем заявила, що зробить аборт, аби могти взяти участь у черговому британському варіанті «Великого брата». Однак в останню мить змінила думку. Чому?

 

— Цього року я не хочу мати дитини. Я доб’юся слави, — ще недавно публічно казала 24-річна Джозі, яка вже має двох дітей. Модель заявила, що вона на четвертому місяці чергової вагітності, але перерве її, щоб могти робити кар’єру на телебаченні. Жінка вже їхала в таксі до абортної клініки, але справа до убивства дитини не дійшла. 

— Я просто не могла цього зробити, — хлипала Джозі. — Я справді думала, що зможу, але ні. 24 годинами раніше я відчула, як дитина б’ється всередині, і не могла викинути цього з голови. Я вже забула, що це за відчуття. Це було чарівне. Це було так, ніби дитя казало мені, щоб не усувати його, — розповіла Джозі. 

— Я їхала в таксі до клініки й почувалася фізично хворою. Мене трусило. Коли водій сказав мені, що вже недалеко, я вибухнула плачем. Хотіла вискочити з авто і втекти. Тримала руки на животі і міцно відчувала, що не можу дозволити, щоб у мене відібрали цю дитину, — зізналася британська модель.

 
За матеріалами: Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО 

28.04.2014р. Б. / Бог на стороні жертви а не агресора,- Патріарх Філарет (+video)

Аби не виникало таких ситуацій, в якій зараз опинилася Україна, треба дотримуватись заповідей Божих. Тобто треба жити в мирі і любові. Про це сказав патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

"Бог такими випробуваннями перевіряє нас. Всякі страждання єднають людей. Вже бачимо, що після останніх подій в Криму і на Сході патріотизм українців дуже виріс", - вважає Філарет.

Бог подає Україні єдність, але передає її через випробування і страждання. Внаслідок останніх тривожних подій український народ об’єднується. Таку думку висловив Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

"Нам говорить так званий старший брат, що немає українського народу, а є "єдиний народ руський". Але це неправда. Бог з правдою, тому він приведе нас до перемоги", - сказав Філарет.

Він також нагадав події 2 Світової війни, коли Бог став на сторону безбожного Радянського союзу, аби дати відсіч агресору Гітлеру. (..?!)

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами 24 каналу.

Джерело:   КІРІОС

26.04.2014р. Б. / Засоромлене тіло?

«Я сьогодні дивилась на себе/ твоїми очима» (Галина Посвятовська)

Не треба бути метким спостерігачем, аби помітити сьогодні значний натиск на висування на передній план людського тіла — його наготи. Одні дратуються; інші радіють; хтось спокушається; ще хтось пробує створити точні вказівки, скільки чого можна оголити, коли, де і перед ким.

 

У безконечних дискусіях кожна зі сторін викладає свої аргументи. Зрештою культурно-статистична поверхня оголеного тіла збільшується за рахунок заслоненої. Джерело цього процесу криється обік або глибше, ніж інтелектуальні дискусії. 

Цієї проблеми не розв’язати, встановлюючи, скільки саме ґудзичків можна розстебнути на сорочці, вимірюючи довжину спідниць, крій купальників, тривалість інтимної сцені у фільмі, а також чи буде підписано законопроект про боротьбу з порнографією. Проблема корениться геть в іншій стороні, або ж глибоко, набагато глибше, ніж досі розглядалося. 

Безсоромний сором

 

Досвід сорому вписаний у процес людського життя. Він супроводжує людину, аби оберігати її від легковажності, приниження, кривди. Він відгукується як вірний страж, коли на горизонті з’являється небезпека порушення гідності, висміювання, використання абощо. Сором є мудрим порадником, із яким я можу визначити, кому й коли відслоню своє «важливе, як санктуарій». Це він, сором, запитує мене: чому саме тепер, чому саме цій людині я відчиняю двері своєї інтимності? Він також допомагає встановити межі відкритості: скільки я покажу, і чому саме стільки. Здоровий сором захищає від двох небезпечних крайнощів: безсоромного ексгібіціонізму та хворобливо «соромливої» ізоляції. Отже, я не повинен соромитися свого сорому. Як його брак, так і його хворобливий варіант значною мірою порушують розвиток людини. Принижування людини за її сором становить небезпечну форму кривди, яка провадить до приховування його («соромлюся соромитися»). 

Те, що я хочу приховати під заслоною сорому, стосується насамперед світу моєї краси, моїх цінностей — багатства, завдяки якому я почуваюся цінним. Я можу відкрити цей світ тільки перед тим, хто його не висміюватиме, не принизить, не знищить. Бо ж не можна класти «перли перед свиньми» (пор. Мт 7, 6). Я відкриваюся тільки перед кимось, хто — як я вірю — розпізнає цю цінність і підтвердить її. Це «об’явлення» є знаком моєї любові, прагненням зустрічі й дару. А оскільки любов не очікує нічого крім любові, то вірить, що обдарований відповість любов’ю. Досвід любові поглиблюється і переплітається разом із взаємним «об’являнням». Я прагну більше відкритися тому, хто мене кохає. Сором захищає від поспішності. Він як уранішнє сонце, яке, сходячи, поступово відкриває дедалі більше. 

За заслоною сорому я також ховаю свої слабкості, різноманітні «інвалідності», а над усе — свій гріх! Я відчуваю, що оголення нутра загрожує тим, що мною злегковажать, мене висміють, або й навіть відкинуть. Нормальною справою є те, що перед сповіддю ми відчуваємо сором. Немає нічого гіршого, ніж безсоромний християнин. Сором дозволяє відкрити свій світ тільки перед тим, чия міра любові перевищує розміри моєї «темної сторони». 

Сором припускає ризик. Він більше схильний до щедрості, ніж до лякливої і скупої ізоляції. Здатність до мудрого ризику є ознакою зрілості. Цей ризик є даром любові. Я відкриваю — для себе — свій санктуарій, і знаком цієї ж самої любові буде мій біль, якщо це «об’явлення» виявилося даремним. 

Сором населяє всі «покої» цього санктуарію. Він стосується насамперед мого духа — найінтимнішого простору, в якому здійснюється зв’язок із Богом. Духовне життя це найбільша інтимність, воно є джерелом усілякої іншої інтимності. Існує своєрідна духовна безсоромність, фанатичний ексгібіціонізм, за якого легкість говоріння про Бога і гадано-глибокий зв’язок із Ним нагадує свободу рекламування зубної пасти. Сором захищає також і психічну сферу: світ моїх почуттів, думок, спогадів. Я добре подумаю, кому розповім про свої дружби, поетичні фантазії, закоханості, або кого введу у світ свого дитинства. Саме сором дозволяє відчути таємницю іншої людини, сферу, до якої я не маю доступу. Він дозволяє визнати, що «той інший» — так як і ми самі — посідає сферу абсолютної інтимності Я, яка ніколи не може бути нам дана. Засоромленим є також і людське тіло. Шати сорому прикривають його інтимність, нагадують про «таємницю наготи» і виховують до правильного бачення. 

" Існує своєрідна духовна безсоромність, фанатичний ексгібіціонізм, за якого легкість говоріння про Бога і гадано-глибокий зв’язок із Ним нагадує свободу рекламування зубної пасти. 

Засоромлені погляди

 

«Таємниця наготи» нерозривно пов’язана з таємницею бачення/погляду. Людина, сотворена Богом, перед Його поглядом є нагою. Оголеність тіла — повна правда про нього — відкриває наготу психічну і духовну. Відкриває істину про людину, яка в очах Божих є прекрасною і гідною подиву. Нагота є Божим обширом, сферою Його особливої присутності. У погляді Бога нага людина почувається безпечно й гідно. Допіру гріх, який завжди поєднується з кривдою і приниженням, викликає сором — стража нагої гідності людини (пор. Бут 3, 1-14). 

Гріх зачіпає погляд. Гріх відбирає у погляду глибину і любовний характер. Зачеплений гріхом погляд перетворюється на огляд. У ньому тілесна нагота втрачає свою «сакраментальність». Огляд надто поверховий, аби побачити психічну оголеність і дивуватися їй: інтимне прагнення зв’язку, безпеки, вірності, відданості й жертовності, буття джерелом захоплення. Він надто поверховий, аби помітити, що тіло є іконою, повіддю про батьківство й материнство. Тільки у погляді можна побачити прекрасну символіку тіла: кожний його фрагмент є безконечною історією про прагнення кохати і бути коханим. Людина, яку оглядають, почувається річчю. Споживчо виставлене тіло втрачає свою красу. Залишається еротична привабливість, якої замало, аби пережити споконвічне здивування. Огляд, який зупиняється на тілі, не очікує від нього надто багато. А коли розчарується — відкидає його як непотрібний предмет. Тоді «тіла, які нічого в собі не знайшли,/ стороняться себе, розчаровані й далекі». 

У безсоромному огляді не об’явиться через тіло духовна краса людини. Істина про «образ і подобу» (див. Бут 1, 26-27) залишається вже тільки на сторінках сухого, нудного богослов’я, і поза будь-яким досвідом. Сяйво творчого погляду Бога, що зачарований у людському тілі, — для сліпих очей, яким доступний тільки огляд, залишається недосяжним. Духовна нагота є найпрекраснішою внутрішньою територією людини. Тіло є іконою цього виміру. Його невимовне сяйво відкриває істинну красу тіла, подібно як сяйво сонця проявляє красу вітражів. У погляді тіло (моє й іншої людини) стає також і місцем молитви: зустрічі й діалогу з Богом, який сам сповнить найглибші прагнення людини. 

Бог, стаючи людиною, приймаючи людське тіло, нагадує і радикалізує цю істину. У Христі — через людське тіло — до мене промовляє Бог. Його оголене тіло на хресті є розгорненим підручником живої теології. Тільки через погляд молитовний і контемплятивний (який молиться і споглядає), можна це пізнати й пережити. У музичному творі Дітріха Букстегуде «Membra Jesu nostri» ми запрошені до такого погляду. У семи кантатах погляд зосереджується на почергових фрагментах тіла Христа: стопах, колінах, руках, пробитому боці, грудях, серці та обличчі. Перед очима того, хто споглядає, об’являється дивовижне духовне значення кожного з цих фрагментів. У цій молитві огляд перемінюється в погляд — після нього кожне людське тіло вже сприймається зовсім інакше. 

" Людина, яку оглядають, почувається річчю. Споживчо виставлене тіло втрачає свою красу. Залишається еротична привабливість, якої замало, аби пережити споконвічне здивування. Огляд, який зупиняється на тілі, не очікує від нього надто багато. А коли розчарується — відкидає його як непотрібний предмет. 

Якщо людський погляд завжди є засоромленим, то огляд — безсоромний. Сором захищає тіло від споживацького огляду і очікує на погляд. Слушним є неспокій, що його відчувають стільки молодих жінок: «Коли я стану гола перед чоловіком, чи він мене не принизить?» (це питання, вочевидь, стосується також і чоловіка у його сприйнятті жінки). Нагота тіла тут репрезентує всю істину про людину. Тільки в засоромленому, сповненому любові погляді нагота може бути відслонена і прийнята. У погляді відбивається її істинна краса, гідність і призначення. Тут можна пізнати, що вона є даром особливої Божої присутності. Коли схрещуються два засоромлені погляди, тоді в очах, як у чистих дзеркалах, відбиваються обличчя й постаті. Людина народжується і формується у погляді іншого. Тільки тут можна віднайти свій вигляд, тут можна почути: «Ти цінний у моїх очах». Ми потребуємо взаємності поглядів, аби відкрити правду про себе. 

Погляди та образ

 

На тлі так представленої проблематики можна торкнутися питання стосовно представлення людського тіла — його наготи — у сфері культури (фільми, образотворче мистецтво, театр і т. д.). Ми знаходимося між двома крайнощами: перший підхід узагалі не ставить жодних меж і критеріїв у показуванні людського тіла («все дозволено»), другий забороняє будь-який показ нагого тіла. У християнських середовищах часто виникає тенденція посуватися в бік другого полюса. Гучну дискусію в Середньовіччі викликало встановлення при вході до катедри у Бамбергу двох оголених людських фігур (Адама і Єви). Однак ці скульптури залишилися, і стикатися з ними мусить кожен, хто входить у сакральний простір катедри. Сікстинську капелу прикрашають фрески Мікеланджело, в яких не бракує оголеного людського тіла. Нагі чоловіки й жінки вписані в події історії спасіння, в усе, що було між Богом і людиною. 

Які з огляду на це слід висунути критерії, принципи у відслоненні людського тіла? Суттєвим видається збереження єдності образу і погляду. Образ народжується завжди у чийомусь погляді. Існує спершу в ньому, там формується, аби нарешті народитися — вписатися у матерію, стати плоттю в тому чи тому сенсі. Так народилася людина: у погляді Бога. У Ньому народилася суть людини, яка (суть) потім вписалася в матерію. Тому людина є образом Бога, Його зачарованим у матерію поглядом. Образ неустанно існує в погляді Творця, який, висилаючи сотворене у світ, не губить його з очей. Тому зустріч із таким образом є одночасно досвідом погляду. Образ є «таїнством» погляду. Зустрічаючи людину, ми стаємо у Погляді Бога — перед Його Лицем. У вірші «Погляд» писав колись Йозеф фон Ейхендорф: «Дивишся на мене із твоїх очей/ усміхаючись — немовби з Неба». 

Людина, яка свідомо живе у цьому Погляді, сама може поглянути і створити образ. Цього не відбувається автоматично. Якщо я сам не живу в погляді, моя первісна здатність до погляду (така очевидна у дітей) непомітно перетворюється на огляд. В огляді — побіжному, поверховому, позбавленому світла, споживацькому та егоїстичному — я пробую «творити». Однак тільки у погляді народжується образ, тоді як в огляді — образа. Образ і образа — на перший погляд, можуть бути схожими, так важко відрізнити тут правоту митця від його ницості. Тільки в погляді, у його світлі можна розрізнити образ від образи: образа мене ображає, образ — очищує і облагороджує. 

Хіба ж не цей katharsis був і є критерієм справжнього мистецтва? У спогляданні «образ» переказує зачарований погляд. Райнер Марія Рільке, стоячи перед стародавнім торсом Аполлона, пізнав такий досвід: «Кожна точка цього каменя/ бачить тебе. Тобі слід змінити життя». Зустріч з образами Яна Вермеєра, творами Мікеланджело, з «Поклонінням трьох царів» Джамбатісти Тьєполо, кантатами Йоганна Себастьяна Баха робить так, що світ, на який я дивлюся, вийшовши з музею чи концертної зали, є красивішим, шляхетнішим, у ньому стільки світла і надії. Тоді я маю враження, що то саме світ є істинним, «об’єктивним». Прошу Бога, аби вже назавжди зберіг у мені цей погляд. 

" Тільки у погляді народжується образ, тоді як в огляді — образа. Образ і образа — на перший погляд, можуть бути схожими, так важко відрізнити тут правоту митця від його ницості. Тільки в погляді, у його світлі можна розрізнити образ від образи: образа мене ображає, образ — очищує і облагороджує. 

Зроджена в огляді «образа» викликає неспокій, я почуваюся «забрудненим», приниженим, менш цінним, а зачарована в образі тьма чинить так, що світ, який проходить перед моїми очима, стає щораз то більше темним, понурим, песимістичним, і в кінцевому підсумку нереальним. «Образа» силує мене до огляду замість погляду і обкрадає мене, відбираючи багатство реальності. В огляді людина ніколи не побачить, що «повні небеса і земля слави Твоєї» (Слава во вишніх), ніколи не пізнає, що означають слова «поїш їх потоком твого щастя, бо в Тобі є джерело життя, і в Твоєму сяйві ми бачимо світло» (Пс 36). 

Першим «критерієм» в оцінці людського творіння (тут також ідеться й про відслонення тіла), таким чином, є місце народження: в погляді чи в огляді. Твір, народжений у засоромленому погляді, не позбавляє тіла його сорому. Засоромлене тіло не заступає «таємниці наготи» людини, яка завжди проникнута Поглядом Бога, у Ньому є цінною і береженою. Я маю враження, що цей образ не є безсоромним, засоромлене тіло — у ризику свого об’явлення очікує на засоромлений погляд. Той, хто цим би злегковажив, набагато сильніше легковажить сам собою. Сором є захисною таємницею відслоненого тіла, яке «схиляє шию» бідачини, що його оглядає. Погляд, зачарований у засоромленому тілі, сильніший від деструктивної сили огляду. Тільки погляд, прихований за полотном образу, може ранити огляд, очистити його і розпочати процес переміни. Нагий погляд любові може пропекти порнографічну неміч калічного огляду. В «Оді рукам» Галина Посвятовська писала: «Під дощем твоїх поглядів/ моя погорда стає покорою/ тремтить у ній внутрішнє прагнення/ проростає в ніжність». 

Таким ось чином випливає другий «критерій» в оцінюванні контакту з нагим тілом. Цей «критерій» міститься в глядачеві. Як я дивлюся на цей образ? Можна дивитися безсоромно. Безсоромний огляд не потребує оголеності тіла, аби його принизити у своїй темноті. Навіть найпрекрасніше вбрана жінка у розпашілих думках чоловіка постане споживацько-порнографічно голою. 

" Першим «критерієм» в оцінці людського творіння є місце його народження: в погляді чи в огляді. Другий «критерій» міститься в глядачеві. Як я дивлюся на цей образ? 

Світло погляду розрізняє образ і образу. Наявний у погляді сором знає, коли опустити очі, коли відслонити наготу, коли дивитися. Інтенсивність цього світла помічає в людському тілі заплановану і вписану в нього гідність. Помічає в людині психічну й духовну красу. Наге тіло у погляді завжди ослонене — повагою, делікатністю, турботою і подивом. Із погляду не зроджується використання. Тільки у погляді дається згода переступити поріг санктуарію наготи. А коли погляд падає на образу, тоді часто родиться співчуття, жаль, бажання допомогти, творчий гнів, який — звернений у бік того, хто це викликав — може, зробить і в ньому засоромлення і розуміння. Буває, що сила погляду перемінює огляди. 

***

Під кінець 1705 року прибув до Любека чоловік, який пішки подолав 400 км. Цей 20‑річний на той час Йоганн Себастьян Бах прийшов до цього міста, аби послухати, як грає на органі старий учитель — Дітріх Букстегуде. У житті не раз варто подолати довгий шлях, аби знайти майстрів і споглядати їхні діла. У них зачарований не тільки людський погляд. Традиція цих поглядів переказувана від покоління до покоління для тих, хто про це просить. Погляди любові показують значення засоромленого тіла, дозволяють дивитися і споглядати. Окривають наготу в любов Бога і людини — як сотвореного, нагого Адама у Сікстинській каплиці.

 
о. Кшиштоф Гживоч, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

25.04.2014р. Б. / Травнева “Кана” про те, що дітей виховує НЕ ТІЛЬКИ МАМА

У травні так багато чуємо про роль мами у вихованні дітей. Але чи тільки мама виховує та й чи мама є тільки... мамою? У цьому номері “Кани” – історії чудових татів та мамів, які поділилися своїм досвідом батьківства і які є справжніми героями у своїх непростих, але щасливих батьківських ролях.

“До сьогодні в родинах спрацьовують стійкі стереотипні сімейні сценарії: традиційна роль жінки – виховувати дитину, а чоловіка – здобувати, завойовувати. Тому батько краще чи гірше уявляє собі, як заробляти гроші, але не знає, як дати раду з немовлятком”, - говорить в одній зі статей сімейний психолог Мар`яна Миколайчук. Але вона також каже, що разом із тим, часто трапляється, що жінки не вміють допомогти чоловікові, передати ініціативу в його руки, аби він проявив себе батьком. І тоді все, що пов’язане з дитиною, здебільшого лягає на плечі мами.

Але сьогодні вже є чимало добрих прикладів татів, котрі успішно справляються із своєю роллю батька. “Виховання — це насамперед боротьба зі самим собою. Як даєш собі раду сказати: “Ні, цього разу не комп`ютер, цього разу піду з сином надвір бавитися” - лише тоді буде успіх”, - так говорить Андрій Курочка, батько чотирьох дітей.

Буває так, що після народження дитини жінка, яка досі вела активне професійне і соціальне життя, раптом немовби опиняється в ізоляції. Цю тему розкриває постійний автор “Кани” психолог В`ячеслав Халанський. Він каже, що на жаль, сьогодні в суспільстві побутує переконання, згідно з яким виховання дитини не є соціально значущою дією. Тож він дає поради жінкам, як не потрапити в пастку знецінення своєї особистості лише тому, що вона “просто мама”.

У травневій “Кані” є інтерв`ю із родиною Михайла та Оленки Сало, котрі мають четверо синів (наймолодший народиться у травні) і практикують фінансове планування сімейного бюджету.  Прочитаєте також, як поводитися християнинові під час виборів, познайомитеся з Іваном Гречком, який присвятив своє життя колекціонуванню гуцульських ікон, дізнаєтеся цікаві факти з життя Папи Івана XXIII та Папи Івана Павла II. А ще – інтерв'ю з всесвітньовідомим дитячим письменником Джеремі Стронгом та розповідь про Тбілісі. І, як завжди, в “Кані” є  свідчення, блоги, корисні рецепти, кінорецензії та інше.

Джерело:   КІРІОС 

24.04.2014р. Б. / Харків молився за єдність України (+video)

У центрі Харкова близько 1,5 тис. вірян різних конфесій 23 квітня провели молебень за єдність України.

 

Люди, які зібрались на площі Конституції перед пам`ятником Незалежності України, тримали українську символіку та національні прапори, транспаранти, а також скандували «Слава Україні — Героям слава», «Харків — Україна», «Одна єдина Христова Україна». 

Молебень перед учасниками зібрання провели священики УГКЦ, УПЦ (КП), РКЦ, священики Вірменської апостольської церкви, мусульманський імам та пастор Євангелійської церкви християн-баптистів. Представники церкви, прихожани та прості харків`яни спільно помолилися за мир в Україні, за єднання громадян, за обрання достойної влади, за людей, які борються за волю України, а також за права вільного вибору в Україні. 

Захід розпочався та закінчився спільним виконанням гімну України. 

Охорону громадського порядку на площі Конституції забезпечували як працівники міліції, так і активісти самооборони.

За матеріалами: УНІАН-Релігії

Джерело:   КРЕДО 

23.04.2014р. Б. / Митрополиту УПЦ МП соромно за зрадників України (video)

Джерело:  КІРІОС

22.04.2014р. Б. / У Львові вилили в каналізацію російську горілку

Десять пляшок російської горілки у вилили в каналізацію 21 квітня на площі Ринок у Львові учасники флешмобу.

 

При цьому вони тримали плакати із закликами не купувати російську горілку і не підтримувати таким чином окупантів – українською і англійською мовами. 

Для акції організували музичний супровід: двоє учасників акції виконали на акордеоні і скрипці пісню «Русская водка», інші учасники цю пісню співали. Організатори пояснили, що російська горілка є злом і для багатьох росіян, і вони виступають проти алкоголізму. 

«Нехай це буде остання російська горілка, куплена у Львові», – сказав журналістам один із активістів Олег Радик. 

Флешмоб організувала група «Економічний бойкот».

За матеріалами: zaxid.net 

Джерело:  КРЕДО

21.04.2014р. Б. / Севастополь: Великдень насторожі

 

Римо-католицька громада Севастополя святкує Великдень 2014 року. Святкує вона його, як завжди, на тротуарі перед зачиненими дверима власного храму, перетвореного за Совєтів у кінотеатр. Це давно не є новиною; всі вже звикли, з парафіянами включно.

 

Так і не допросилися того храму за України… 

Новим є те, що святкування відбувається вже за окупації. Саме місто майже не змінилося. Але цього Великодня людей при храмі десь у півтора рази менше. Хтось полишив Крим як біженець. Хтось — як військовий евакуант. А хтось просто боїться виходити на будь-які зібрання, навіть на релігійні святкування. А ще — в неділю обіцяли сильний дощ. 

Можна зрозуміти тих, хто не наважився виходити «на майдан». У Севастополі добре пам'ятають жорстоке побиття тих, хто у березні намагався публічно відзначити 200 років з дня народження Шевченка. Пам'ятають віряни й про долю греко-католицького пароха о. Миколи Квича, котрий під час облоги українських військових частин привернув до себе неприхильну увагу органів, був забраний на допит просто з каплиці, потім сам витримав облогу у власній оселі і був вимушений полишити Крим разом із рештою уніатських отців. До латинського пароха, о. Юрія Зімінського, жодних претензій органами наразі не висувалося. Навіть за бажання, «бандерівцями» римо-католиків не затаврувати: адже наскільки строкатим є етнічний склад громади, настільки ж різноманітним є й спектр політичних позицій посеред неї. Оцінки поточної ситуації різні: і спокійне очікування з покладенням на вищу волю, і обурення, і схвалення. РКЦ, хвала янголам, не РПЦ: в ній є обов'язкові догмати, але немає обов'язкової політичної ідеології. Але хто ж у випадку гарячих подій питатиметься про позиції. Якщо захочуть бити, то битимуть не по позиціях, а по обличчях. 

Меса проводиться російським, штучним язиком. Але, як завжди, в неї вставляються молитви українською та польською мовами. (Сьогодні – ще й іспанською: через присутність кількох військово-морських курсантів з Екваторіальної Гвінеї. Ці африканці кілька років тому прибули в Україну навчитися захищати з моря свою невелику та незаможну державу. Чому саме вони навчилися в останні місяці, спостерігаючи спуск-підйом прапорів над своїм училищем, та які висновки зробили — залишається лише здогадуватися. Самі вони навряд чи скажуть відверто). 

Під час співу українських великодніх пісень деякі парафіяни озираються по сторонах. Навряд чи десь ще у Севастополі, окрім цього тротуару, можна зараз публічно почути спів українською мовою. 

Але, всупереч побоюванням, усе проходить абсолютно спокійно. Поруч вартує наряд міліції (як і належить при проведенні заздалегідь узгодженних з місцевою владою публічних зібрань). Вулиці напівпорожні; майже немає випадкових перехожих, надто ж погромщиків. Ті, певно, власні паски освячують. Адже цього року їхній пасхальний календар випадково наздогнав наш, тож святкують в той самий день, 20 квітня. 

Коли Меса закінчується, люди досить швидко полишають майдан. Небагато хто воліє, як раніше, постояти-побалакати ще з годинку. «Нє задєржіваємся, гражданє, расходімся». Цієї фрази ніхто не казав, але саме так і трапляється. 

Ось таке, спокійне та сумнувате, свято. 

І ще: на великодній тротуар вперше не прийшли міські журналісти, котрі щороку не без співчуття транслювали в усіх ракурсах майданні святкування католиків. Це був фірмовий традиційний місцевий сюжет, що вже трохи набрид як телеглядачам, так і учасникам святкувань. У Великдень-2014 ця тема севастопольських журналістів не зацікавила: бо цьогоріч вони вже більш не відчувають навесні браку яскравих драматичних сюжетів для новин. 

Джерело:   КРЕДО

20.04.2014р. Б. / Жила у Євпаторії сім’я…

Ще якийсь час і ще якоюсь мірою можна сказати — живе у Євпаторії сім’я Горяїнових. Тато Андрій, мама Аня, дев’ятеро дітей. Четверо хлопчиків і п’ять дівчаток. Старшому — 16 років, молодшій скоро буде 10.

 

Колись вони були фостерною сім’єю. Сказати «прийомна» не годиться, бо то не сім’ю хтось приймає, а сім’я приймає. Гостинно розкриває обійми. Але «прийомною», чи то пак фостерною сім’єю вони були недовго, бо Андрій і Аня дуже швидко зрозуміли: всі діти у них — не прийомні, не «тимчасові». А насправді СВОЇ. Тому вони оформили всі документи на всиновлення. І стали звичайною сім’єю. Тільки великою. 

Останні півтора року у Горяїнових з’явилася проблема з житлом. Будинок, у якому вони жили (і поки ще там залишаються), раніше належав благодійному фонду. Бо хоч як бери, а навіть у незалежній Україні просто так дев’ятьох не утримати і не вивчити. Навіть якщо мама сім’ї — не просто хороша дівчина, а потім жінка, яка мріяла про велику сім’ю, і з молитвою чекала від Бога хлопця, який зрозуміє її прагнення… Хоча це, звісно, основа основ. Так ось, мама Аня не просто хороша мама, вона ще й Гайдельберзький університет закінчила. Фахівець із домашнього виховання. 

Але місцевій владі це не аргумент, і діяльність благодійного фонду не аргумент, і ніщо не аргумент, якщо треба розпорядитися добрим кримським майном. (Так, відхід Криму від України не позавчора почався.) Фонд закрили, проігнорувавши договір про проживання великої сім’ї у його будинку. Мешканцям сказали, що їм дозволяється залишитися у своєму-не-своєму домі тільки до 1 липня 2014 року. Це рішення Євпаторійської міської ради Горяїнови оспорювали в судах. Слухання обіцяли бути довготривалими… 

А потім настав кінець лютого 2014 року. І почалася російська окупація Криму. Українські закони діяти перестали. А російські — не почали. Звичайно, такий стан беззаконня був просто подарунком для нечистих на руку чиновників. 

З Горяїновими зв’язалися з мерії і в телефонній розмові дали зрозуміти, що, МОЖЛИВО, розглянуть питання про оренду ними їхнього власного будинку…

…за умови, що вся сім’я прийме російське громадянство. 

Однак найімовірніший хід подій — той, що всі 11 осіб, із дев’ятьма дітьми включно, просто опиняться на вулиці. Якщо представники міської влади поклали ласе око на цей будинок «за мирних часів», то що може їх примусити відмовитися від нього за умов правового хаосу?

Горяїнови бачать себе громадянами України. Жити на окупованій території, залишившись без дому, вони не зможуть. Тому Андрій і Аня, порадившись із дітьми, вирішили виїхати з Криму на материкову Україну. Але у них тепер немає власної нерухомості, тому їм нема що продати чи обміняти. 

У них майже немає заощаджень, а ті невеликі, що вдалося зібрати, заблоковані у кримських банках. Та і в будь-якому разі цих грошей замало для купівлі житла для такої сім’ї. 

Зрештою, навіть коли Крим повернеться незабаром до складу України, то Горяїновим — на відміну від інших біженців — повернутися просто не буде куди. Той дім усе одно відібраний. 

За межами Криму сім’я майже ніколи не бувала, у неї немає особливих зв’язків десь по інших областях. Хіба що в Києві живе кілька друзів. 

При від’їзді доведеться більшу частину речей везти з собою зразу, оскільки в Криму їх нема де залишити, а речей у багатодітної сім’ї чимало… 

Одне слово, їм потрібне постійне, або принаймні гарантоване на кілька років, житло на території України. Тимчасове поселення завдасть чимало труднощів і їм, і тим, хто візьметься їм допомагати. Більше того, поселятися їм потрібно не в сільській місцевості, а в місті, нехай і невеликому. У чотирьох дітей серйозні проблеми зі здоров’ям (хороші прийомні батьки не вибирають собі гарненьких здоровеньких на всиновлення, а надають свої серця і руки тим, хто найбільше потребує опіки, отож ситуація тут проста і ясна). Ці діти перебувають на обліку фахівців, потребують лікарського нагляду. 

Також вони всі вже навчаються: старший уже в будівельному ліцеї, молодші ще у середній школі, але двоє дівчаток навчаються у художній школі, і шестеро дітей — у музичній. Переселити таку щедру і талановиту родину — вочевидь нелегке завдання… 

Але у цієї сім’ї немає іншого виходу, крім від’їзду. Сумні події у Криму перекреслили всі їхні напрацювання і досягнення, всі наміри щодо майбутнього. 

Зараз тривають активні пошуки житла для сім’ї Горяїнових. А про поточні потреби можна запитувати Андрія, наприклад, через його сторінку у Фейсбуку. Тим, хто спроможний і готовий надати потрібну допомогу, ми повідомимо телефон і електронну адресу.

 
Ірина Єрмак, Євген Новіцький

Джерело:   КРЕДО

19.04.2014р. Б. / 2014 писанок на одному дереві. Київські студенти встановили рекорд України (video)

Майже тиждень студенти малювали писанки. Розписували, як справжні яйця, поміж яких були навіть перепелині, так і дерев'яні. Саме дерево прикрашали дві години. Зрештою, тепер мають рекорд простонеба.

Джерело:  КРЕДО

18.04.2014р. Б. / Російська інтервенція - вияв антихристиянської й антилюдської політики Путіна, - заява

Організаційний комітет Всеукраїнського православного Братства «За єдину Православну Церкву в Україні» закликав усю повноту УПЦ (МП) щоденно молитися за мир в Україні та засудити російську інтервенцію, як «вияв антихристиянської й антилюдської політики щодо українського народу та світу».

Представники Братства вважають, що внаслідок військової окупації та «незрозумілого для українських православних мовчання щодо засудження дій агресора з боку Московського Патріархату» між вірянами Православної Церкви Росії і України виникла «тріщина».

«За цих умов організаційний комітет Всеукраїнського православного Братства «За єдину Православну Церкву в Україні» звертається до всієї повноти Української Православної Церкви, її єпископату, духовенства та парафіян, а також до єпископатів, духовенства та парафіян інших чинних в Україні Православних Церков із закликом:

1. Щоденно возносити молитви до Господа Бога за дарування нашій Батьківщині Україні та українському народу миру, спокою, територіальної цілісності держави, відвернення братовбивчої війни і кровопролиття, позбавлення нас від агресора, інтервента та окупанта.

2. Рішуче засудити дії політичного керівництва Російської Федерації на чолі з президентом Володимиром Путіним щодо військової агресії та інтервенції в Україні, як вияв антихристиянської й антилюдської політики щодо українського народу та світу вцілому.

3. Розпочати реальні дії, а не тільки безперспективні балачки, із залученням широкого кола представників єпископату, духовенства, мирян, науковців, громадських діячів щодо вироблення і втілення в життя канонічно-правового механізму подолання розділення православних в Україні, духовного об'єднання всього українського народу в лоно єдиної помісної Української Православної Церкви – однієї з найдревніших Церков у світі.

І нехай світло Воскресіння Христового очистить наші душі та помисли, надихне нас до дій в ім'я Церкви Христової та на благо нашого боголюбивого українського народу, а не до фарисейства, бо як говориться в соборному посланні Іакова «Як тіло без духу мертве, так і віра без діла мертва», - йдеться у зверненні, який за ддорученням оргкомітету підписав голова організаційного комітету Всеукраїнського православного Братства «За єдину Православну Церкву в Україні» Віктор Бедь, професор, архімандрит УПЦ (МП).

Джерела: РІСУ

Воїни Христа Царя

17.04.2014р. Б. / Напередодні Великодня сповідь - одне з семи таїнств - щороку стає найактуальнішою (video)

Джерело: КІРІОС

16.04.2014р. Б. / ООН: в Україні не переслідують росіян

Рада з прав людини ООН оприлюднила у вівторок, 15 квітня 2014 р., рапорт, із якого випливає, що російське населення на східній Україні не було ціллю атак; ця меншина фальшиво звинуватила українців у переслідуваннях, аби виправдати інтервенцію Росії, — сказано в рапорті.

 

«Хоча сталося кілька нападів на етнічних росіян, однак вони не були систематичними ані повсюдними», — пишуть автори рапорту, який, зокрема, є підсумуванням двох подорожей в Україну заступника Генерального секретаря ООН з питань прав людини Івана Сімоновіча. 

Повідомлення про напади на російське населення з боку українських екстремістів були сильно перебільшені і разом із плітками про нібито-наближення атак націоналістів на росіян-мешканців Криму «мали створити клімат страху та загрози, який посприяв би підтримці населенням приєднання Криму до Росії», — сказано в рапорті. 

Згідно з визначеннями Ради з прав людини, в Україні під час протестів загинула 121 людина, а в Кримі перед референдумом дійшло до затримання й навіть тортур активістів та журналістів, які були проти цього голосування. 

Рапорт також стверджує, що корупція і брак незалежного правосуддя належать до причин, через які в листопаді 2013 р. в Україні вибухнули суспільні протести.

 
За матеріалами: wiara.pl 

Джерело:   КРЕДО    

15.04.2014р. Б. / З`явився новий християнський сайт для дітей

В Україні запустили новий християнський сайт для дітей clarastudio.tv. Тут можна дивитися мультфільми, пізнавальні відео-рубрики про різні явища та цікаві місця в Україні, біблійні історії у веселій інтерпретації для дітей. Це веб-сторінка, на якій зібрані проекти християнської мультимедійної студії Clara Studio.

 

«Вже більше двадцяти років ми займаємося виробництвом дитячого телепродукту, – розповідає директор Clara Studio монах-капуцин о. Юстин Русін. – Наші передачі транслювалися не один рік на Першому Національному телеканалі України. Та з приходом нової влади у 2010 році, ми помітили як цілеспрямовано український продукт став витіснятися із медіа-простору. І хоча Перший канал і має освітню місію, виявилося, керівництво стало не зацікавлене у вітчизняному продукті, в медіа-продукті про Україну».

 

Отець Юстин каже, що тому вони і вирішили запустити сайт, щоб зробити їхній дитячий телепродукт доступним для всіх бажаючих. Тим паче, що Інтернет має значно ширші можливості, ніж телебачення, бо дає змогу будь-коли і будь-де подивитися саме те, що тебе цікавить. Також і свій сайт вони зробили дуже простим і доступним для дітей. 

Зараз на сайті clarastudio.tv вже можна подивитися такі рубрики: «Сателіт» – пізнавальні розповіді про все у світі (наприклад, пісок, зірки, відлік часу); мультсеріал «Пригоди лісових друзів»; «Розповіді Доброї Книги» — мультики на біблійні теми; «Містечко Надія» – міні-передачі про повчальні пригоди дітей; «Кіт-мандрівник» – подорожі цікавими місцями України разом із ведучим-котом; «Добрі манери» – уроки етикету для дітлахів, а також «Професор» – рубрика, яка змусить малих таки відірватися від комп`ютера, щоб самим спробувати повторити експерименти шаленого професора. 

Щодня сайт поновлюється свіжими матеріалами, а невдовзі там будуть нові рубрики, виконані у форматі 3D і з новими сучасними героями, які живуть у віртуальному просторі. 

Варто зазначити, що ця продукція вже транслювалася телекомпаніями Польщі, Словаччини, Німеччини, Італії й отримала визнання серед маленьких європейців і їхніх батьків. На жаль, лише деякі з цих проектів свого часу були представлені на вітчизняному телебаченні. Тепер же українські глядачі отримують можливість познайомитися і заприятелювати з героями дитячих сюжетів. Творча команда Clara Studio говорить, що «ці короткі історії – добрі, кумедні, дотепні, пізнавальні, а головне – вони наші рідні, українські». 

Clarastudio.tv – безпечний і простий у користуванні інтернет-ресурс, відвідувати який діти можуть самостійно. 

Джерело:   КРЕДО

14.04.2014р. Б. / «Віртуози Львова» виконали на площі перед собором концерт-містерію «Страсті Христові»

13 квітня 2014 р, у Вербну неділю, на площі перед храмом Пресвятої Євхаристії (пл. Музейна, 3) відбувся Великопісний концерт-містерія «Страсті Христові», присвячений подіям Страсного Тижня і великому празнику Христового Воскресіння.

На концерті звучали композиції у виконанні академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», під диригуванням заслуженого артиста України Мирона Юсиповича. Класична музика органічно поєднувалась із коментарями та повчаннями зі Святого письма.

Між моментом Вербної неділі і світлого празнику Христового Воскресіння – великий Страсний тиждень. Господь Бог подарував нам щось значно більше, ніж ми можемо сьогодні собі усвідомити. Сьогодні ми зібрались усі на особливу молитву, яка допоможе заторкнути струни моєї душі, щоб я заплакав разом з Господом. Щоб ці сльози змінили і преобразили мене. І щоб ті страждання Господа справді були прийняті мною у Великодню п’ятницю, коли ми цілуватимемо святу Плащаницю. Сьогодні, переживаючи концерт-містерію «Страсті Христові», подумаймо над своїм життям, над нашою Небесною Сотнею, бо у їхньому житті також був Страсний тиждень, після якого прийшло Воскресіння, Воскресіння до вічності, — зазначив отець Павло Дроздяк, капелан Львівської міської ради.

Захід ініційований управлінням внутрішньої політики Львівської міської ради, спільно з Львівською Архиєпархією Української Греко-Католицької Церкви.

ТРК «Львів» здійснювала пряму он-лайн трансляцію події.

Джерела: http://city-adm.lviv.ua /

http://www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

13.04.2014р. Б. / «З Криму не виїжджаємо»

З Його Екселенцією Яцеком Пилем, єпископом-помічником Одесько-Сімферопольської дієцезії, розмовляє Анджей Граєвскі, «Gość Niedzielny»

 

Отче єпископе, яка нині ситуація в Криму?

 

Складна. З огляду на останні події ми були змушені на Великдень писати дві версії пастирського листа. Одна для одеської частини, а отже тієї, що на території України, і друга для кримської частини, яка нині є територією Російської Федерації. Зміст обох листів сильно відрізняється, насамперед віднесеннями до суспільно-політичних реалій. У Криму люди однозначно негативно оцінюють події у Києві й на Майдані, який, на їхню думку, є справою «бандерівців». 

Я був на Майдані, та бандерівців не бачив.

 

Але їх бачило російське телебачення, яке сформувало таке бачення також і в мешканців Криму, а тут його дивляться всі. Зрештою, українське телебачення також провадить пропаганду. Нещодавно показували порожні полиці у магазинах Криму, що не є правдою. Забезпечення тут загалом добре, принаймні поки що. 

Але ціни на товари ніби пішли вгору.

 

Це правда, але це пов’язане з тим, що сьогодні треба більше платити за долар і євро. Однак водночас людям обіцяли, що вони отримають зарплати такого розміру, як у Росії, а отже, вищі. В такий спосіб зростання цін буде якось компенсоване. 

А яка валюта в обігу: гривня чи рубль?

 

Обидві валюти в обігу, а у багатьох магазинах ціни одночасно в рублях і в гривнях. Однак ціни нестійкі, часто змінюються з дня на день. 

Чи парафії мусять реєструватися наново, згідно з російським законодавством?

 

Ми не знаємо, як це буде вирішене. Поки що ми працюємо без будь-яких змін. 

Згідно з канонічним правом, змога брати голос у таких ситуаціях належить тільки єпископові-ординарію, а він має резиденцію в Одесі, тобто вже в іншій державі.

 

Вочевидь це викликає труднощі і, можливо, буде потрібне рішення Апостольської Столиці. 

Чи може бути створена Апостольська адміністратура для Криму?

 

Така можливість існує, і в минулому Апостольська Столиця її застосовувала щодо дієцезій на спірних територіях. Як буде у випадку Криму — побачимо. Однак ми напевно не збираємося покинути Крим. 

А що буде в православними парафіями Київського патріархату, який у Росії не визнаний?

 

Велика непевність, хоча ніхто формально не забороняє діяльності цих парафій. Надалі правлячим єпископом є владика Климент. Однак, здається, частина духовенства Київського патріархату вже виїхала. 

А що з греко-католиками?

 

Всі виїхали разом із сім’ями ще до референдуму. Одного зі священиків, капелана українського флоту, який працює у Севастополі, арештували, а потім випустили. Коли від довідався, що знову буде арештований, то й собі вирішщив виїхати. Однак до Євпаторії один із двох священиків повернувся. Доки становище не стабілізується, вірні греко-католицької Церкви приходитимуть до нас, і ми будемо над ними здійснювати пастирську опіку. Однак не українською мовою, аби уникнути закидів у прозелітизмі, а російською. Додам, що також і вірні з Київського патріархату контактували з нами, запитуючи, чи можуть до нас приходити, коли виявилося, що їхні церкви замкнено або захоплено Московським патріархатом. 

Чи всі 12 католицьких парафій Криму діють без перешкод?

 

Всі діють нормально. Ніхто нас не провокував, не зачіпав. Однак перед нами стоїть проблема прописки. Більшість із 12 священиків, які працюють у Криму, це поляки, які мусять забезпечити собі нові документи проживання. Зрештою, це чекає на всіх мешканців Криму, які раніше не мали російських паспортів. Оскільки таких людей чимало, це затягує час очікування на залагодження формальностей. Також не всі бажають приймати російське громадянство, хочуть зберегти українські паспорти, роблячи собі вид на постійне проживання у Криму. В них тут свої доми і сім’ї. Щоразу більше людей українського походження закривають свої фірми, і тому безробіття зростає. 

Якою буде подальша доля дієцезій, що належать до Церкви, яка визнає верховенство Московського патріархату, чи вони будуть відлучені від Києва і підпорядковані безпосередньо Москві?

 

Це питання цікаве, але я не знаю, яким буде рішення. 

Отче єпископе, чи Ви без проблем контактуєте з єпископом Броніславом Бернацьким, ординарієм Одесько-Сімферопольської дієцезії?

 

Ми листуємося електронною поштою, дзвонимо. З Криму я не рухаюся, подібно як і наші священики. Жоден з них не виїхав із Криму. Дехто навіть цього року відмовився від канікул.

 
За матеріалами: wiara.pl 

Джерело:   КРЕДО 

12.04.2014р. Б. / Український католицький університет навчатиме державних управлінців

У Львівській міській раді відбулось урочисте відкриття програми Українського католицького університету «Ефективне управління» («Good Governance»). Учасниками першого набору програми для менеджерів національного та регіональних органів управління стали 44  людини. Це представники Миколаївської, Одеської, Харківської, Київської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Вінницької областей.

 

Про це повідомляє прес-служба УКУ. 

Учасників програми привітав міський голова Львова Андрій Садовий, який зазначив: «Влада – це дуже велике випробування. Має бути особлива Божа ласка, щоб людина, яка йде у владу, відчувала покликання – реалізувати себе і виправдати місію. Якщо ти маєш таку Божу ласку і це твоє покликання, весь світ буде тобі допомагати. Хочу вам побажати, щоб курс, в якому ви берете участь, дав вам нові знання, відкрив нові можливості. Ми будемо готові з вами зустрічатись, допомагати». 

Відкриваючи програму для державних управлінців, УКУ реалізовує один із трьох напрямів своєї діяльності. Серед яких реформа вищої освіти і налагодження діалогу між Сходом і Заходом.  Перший проректор Університету Тарас Добко наголосив, що старт «Good Governance» треба сприймати як відповідь на суспільне замовлення: «Це стосується насамперед способів, стилю, культури взаємодії суспільства і влади, держави та громади. Майдан виділив колосальну позитивну енергію здібних, творчих, допитливих людей, які можуть змінити обличчя країни, адже саме люди є  головним ресурсом країни. А завдання держави створити такі умови, щоб цей людський потенціал розкрився, запрацював на повну потужність».

У майбутньому тримісячна модульна програма має стати основою для старту півторарічної магістерської програми з публічного адміністрування.

Однією з цілей «Good Governance», за словами директора Інституту лідерства і управління УКУ Наталі Бордун, є спілкування, формування середовища та спільноти випускників, які отримають підтримку середовищ у своїй подальшій діяльності. 

Як зазначила декан Львівської бізнес-школи УКУ Софія Опацька, проект виник як відповідь на потреби, які є в українському суспільстві, у час реформ системи державного управління. «Наша програма буде готувати людей, які працюватимуть в органах державного управління або місцевого самоврядування, які мають інновативне мислення і розуміння, як впроваджувати зміни в таких структурах, та, які завжди будуть діяти в інтересах громади і країни». 

Починаючи навчання на програмі «Ефективне управління» учасники підписали «Етичні зобов’язання». Директор Міжнародного інституту етики і проблем сучасності Володимир Турчиновський зазначив: «З цими етичним зобов’язаннями запрошуємо ввійти у програму, щоб будувати нову добру спільноту. Ми повинні бути відповідальними в публічному просторі». 

На першому модулі програми викладатимуть: Алла Георгіаді, консультант у сфері організаційного розвитку (університет св. Томаса, США), Андрій Гринчук, адвокат, керуючий партнер юридичної фірми «Гринчук, Мазур та Партнери», Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції,  Девід Торбурнг, виконавчий директор та професор Fels School of Government Пенсильванського університету (США), Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, Тарас Дзюбанський, радник міського голови Львова з релігійно-екуменічних питань, Валентина Теличенко, юрист, Адріан Сливоцький, партнер Oliver Wyman (США), один з найвизначніших фахівців сучасного менеджменту, Мирослав Маринович, проректор УКУ.

Джерело:   КРЕДО

11.04.2014р. Б. / Чи зрада перекреслює подружжя?

«Я знаю такого чоловіка, який вирішив, після зради подарує дружині квіти, вона їх візьме, посміхнеться, й вони почнуть новий етап у своєму житті. Натомість дружина кинула квіти на підлогу, сказала, що такі перепросини не вирішують справи, а чоловік образився і вийшов з дому», – роздумує о. Ксаверій Кнотц.

 

Через які причини найчастіше трапляються подружні зради? 

 

Отець Ксаверій Кнотц: Зрада – це найбільша драма, яка трапляється у подружньому житті. Вона вдаряє у найглибші людські прагнення: вічної любови, довіри, бажання бути для когось найважливішим та найкоханішим. Вірність – це велика цінність, на якій можна збудувати єдність. А зрада перекреслює майже усе те прекрасне, на чому базувався подружній союз. Зрада – це глибока рана. Однак, перш ніж до неї дійде, то деякі ознаки цього процесу можна помітити раніше. Чоловік і дружина не поважають одне одного, не турбуються одне про одного. Не розділяють спільні радощі й смутки. Не відчувають любови одне одного. Можна сказати, що чоловік і дружина зраджують одне одного на різних площинах спільного життя. Наприклад, дружина може зраджувати чоловіка з дитиною, у тому значенні, що присвячує їй настільки багато уваги, що зовсім не приділяє її чоловікові. І тоді чоловік почувається самотнім. А чоловік може зраджувати дружину, присвячуючи свій час друзям, захопленню, а не їй. Вона сама у порожньому помешканні може почуватися залишеною і нікому не потрібною. Якщо щось тривожне відбувається уже зараз, то цілком можливо, що через деякий час, за сприятливих обставин, усе це завершиться якимось романом та фізичною зрадою. 

А якщо вже трапилася така зрада, то вона є завершенням подружжя? 

 

Буває по-різному. Це не мусить бути завершенням подружжя. Чоловік та дружина можуть побачити глибоку проблему і відбудувати свої стосунки й подружжя. Однак треба усвідомлювати, що більше ніколи не буде так, як колись. У багатьох ситуаціях рани бувають настільки глибокими, що чоловік і дружина не вміють пробачити одне одному. І тоді зрада стає початком кінця. Чоловік і дружина страждають і не вміють впоратися з цією ситуацією. На жаль, часто все справді завершується розпадом подружжя. 

І тут ми доходимо до ще однієї проблеми: варто говорити про зраду чи не варто? 

 

Як я вже говорив, зрада – це велика трагедія. То що ж робити? Виявити усю ситуацію – це те саме, що кинути емоційну бомбу в подружжя, в сім’ю. Коли бомба вибухає, то дуже сильно ранить, часом навіть вбиває. Правда така, що коли чоловік чи дружина зізнаються у зраді, то мусять зважати на те, що це може бути кінцем подружжя. Очевидно, їхні стосунки вже ніколи не будуть такими, як колись. Якщо хтось думає, що таке зізнання поверне єдність у подружжя, усе добре закінчиться, партнер все пробачить і повернеться давня любов, це лише наївні побажання. Люди не можуть вибачити одне одному навіть дрібні помилки, а що вже говорити про справу такої величини. Наприклад, якщо чоловік скаже жінці, що вона потовстішала, постаріла і виглядає непривабливо, і не приведи Господи, скаже це при інших, то цього буде цілком достатньо, щоб вона запам’ятала це на довгі роки. Якщо чоловік почує, що він не мужній і жінкоподібний – то це його також може дуже образити. Зрада порівняно з такими дрібницями, є чимось значно болючішим. Це найглибша рана, яка зачіпає наше єство. Чимало подружніх партнерів усвідомлюють, що якби вони розповіли про зраду, то інша сторона не змогла б впоратися з цією новиною. Це перевищує людські можливості. 

«Правда вас визволить», – мені згадалися саме ці слова. 

 

Правда пов’язана з любов’ю, яка вчить нас зважати на іншу людину, на її вразливість, особистість, готовність. Бог поважає нашу зрілість. Якби Він об’явив нам все, що нас стосується, то, правдоподібно, ми не змогли б цього пережити. Чоловік та дружина знають одне одного, вони також знають, як ліпше повестися у тій чи іншій ситуації. Звісно, чесність у подружжі надзвичайно важлива. Однак зізнатися у зраді – це те саме, що сказати: «Я тебе не люблю, я обрав собі молодшу чи гарнішу (а якщо йдеться про чоловіка – симпатичнішого чи відповідальнішого). Це ставить під сумнів усе спільне життя. Чи виявлення правди в такому вирішує ситуацію? Ні. 

Отче, а можете навести якийсь приклад? 

 

Я знаю такого чоловіка, який вирішив, після зради подарує дружині квіти, вона їх візьме, посміхнеться, й вони почнуть новий етап у своєму житті. Натомість дружина кинула квіти на підлогу, сказала, що такі перепросини не вирішують справи, а чоловік образився і вийшов з дому. А коли виходив, то ще й сказав щось прикре дружині. Він не був готовий упродовж тривалого часу терпіти відкинення, відчувати біль ображеної дружини, яка вже не зможе повірити у його почуття. Егоїсти не лише вміють говорити правду, а й просити пробачення, тільки щоб подружнє життя укладалося згідно з їхнім сценарієм. Я не говорю про тих чоловіків, які постійно користуються послугами проституток, регулярно зраджують дружин і не мають найменшого наміру припинити подвійне життя, бо вони вже викривили його і взагалі не кохають своїх дружин. Я говорю про тих, хто відчуває, що зробив погано і хоче повернутися у подружжя. Я говорю про тих, хто хоче рятувати подружжя, якому загрожує розпад. Про тих, хто має почуття провини. 

Тобто почуття провини може багато змінити? 

 

Може, якщо його добре використати. Нехай такий чоловік (чи дружина) не починає говорити про своє грішне життя. Варто бути чеснішим та жертовнішим. Треба мобілізувати свої сили і намагатися відбудувати подружній зв'язок. Спочатку треба зі справжньою емпатією подумати про іншу людину, почати дбати про неї. Проте, щоб це було можливо, треба самому навернутися – піти до сповіді, помолитися за вирішення цієї проблеми, відбудувати своє духовне життя, поставити остаточну крапку в позашлюбних стосунках, подивитися на себе і всю ситуацію збоку. Це мусить бути справжнє бажання відбудувати подружжя, а не лише сказати: «Я зрадив, перепрошую, люблю тебе». 

Тобто, якщо зрадник лише розповість правду, то це не свідчить про любов? 

 

Не все золото, що блищить. Багато осіб не вміють впоратися з докорами сумління й поганим самопочуттям, тому перекидають свої проблеми на подружнього партнера. Це лише ілюзія, що зрадник раптом став чесний та правдомовний: «Тиждень тому я тебе зрадив, а тепер я тебе так сильно люблю, що розповідаю про це, бо хочу, щоб ми були разом і знали одне про одного все-все». А чому ж він не розповів про «все-все» дружині, коли ще до зради писав есемески до своєї пасії? Упродовж тижня навіть схуднути не можна, а що вже говорити про переміну серця? Це просто якесь непорозуміння. Треба критично запитати: звідки така раптова чесність? А може це дитинність людей, які й надалі не хочуть відповідати за свої вчинки і передбачати їх наслідків? Це не є життя у правді, а всього лишень страшенний егоїзм. Не варто ідеалізувати таку поведінку і намагатися побачити в ній євангельську глибину. Такий подружній партнер і надалі зосереджений на своїх неприємних відчуттях і хоче позбутися їх коштом іншої сторони. Він надалі нищить подружжя, яке і так вже на межі розпаду. Тільки таким чином забезпечує собі алібі, що нібито він вже змінився. Ми маємо справу не з відважною особою, яка знає, що таке євангельська любов, а зі загубленою людиною, яка має надто слабкий зв'язок зі своїм подружнім партнером. Однак у такій ситуації теж є шанс відбудувати своє життя. 

А коли хтось вже вирішив зізнатися у своїй зраді? 

 

 То нехай в ім’я правди не розповідає про деталі. Інша сторона, коли довідається про зраду, то захоче знати й подробиці: коли, з ким, як? Скаже: «Розповідай усю правду, ти стільки мені брехав!». Тоді зрадник починає розповідати усі деталі, бо більше не хоче брехати. Ну а дружина, яка щойно отримала «порцію правди», не може спати ночами, уявляє, як це могло бути, згадує і зіставляє факти. Чоловік, який не думав про неї у момент зради, не думає про неї і тепер, бо його більше цікавить свій стан і те, що така «сповідь» принесла йому полегшення. Але дружина не відчула найменшого полегшення, для неї це травма. В неї починається депресія, вона починає ходити до психолога, у неї з’являються нав’язливі думки, вона страшенно страждає. Дружина почувається геть розбитою, а чоловік починає поволі усвідомлювати, що боляче скривдив її. А якби знав, як все обернеться, то ніколи не розповів би про свою зраду. Люди не бувають приготованими до таких ситуацій. Вони думають, що впораються, а зазвичай все буває навпаки. Буває, що з таких ситуацій їм так і не вдається виплутатися, особливо, якщо у них немає допомоги і підтримки ззовні. І лише невеликий відсоток людей знає, до кого треба звернутися по допомогу. 

Читайте також відповідь на питання:  Коли схуднення перетворюється на гріх?
 

Уривок із книги «Порадник малого грішника»
 
Книгу можна придбати у видавництві Свічадо

Джерело:  КРЕДО 

10.04.2014р. Б. / У Сумах міліція затримала п'яного священика-сепаратиста з пістолетом

Вчора, 9 квітня, в приватному готелі на вулиці Псельській був затриманий ієромонах Інокентій (Івлєв) УПЦ МП, який розмахував у готелі пістолетом системи Флобер.

За інформацією сектору зв'язків з громадськістю міськвідділу міліції, затриманого доставили в Сумській міськвідділ міліції на вул. Першотравневу. Приватний готель поки не коментує подію, повідомляє місцевий ресурс Данкор.

За попередніми даними, ієромонах перебував у нетверезому стані в оточенні молодих дівчат - учениць одного з училищ Сум.

Секретар Сумської єпархії УПЦ МП Георгій Тарабан повідомив виданню, що у зв'язку з цим інцидентом Інокентій (Івлєв) відсторонений від настоятельства храму у селі Бездрик Сумського району, а також заборонений до священнослужіння.

37-річний священнослужитель, у якого правоохоронці вилучили пістолет, досить активний в соціальних мережах і, судячи з його останніх постів на сторінці Вконтактє, є прихильником сепаратизму і проросійської політики в Україні.

Джерело: УНІАН

10.04.2014р. Б. / Оголошено час і місце акції «Під Богом одним всі ходимо»

13 квітня одесити пройдуть вулицями міста маршем «Під Богом одним всі ходимо». Розпочнеться акція о 13.30 біля церкви Апостола Павла (Новосельського, 68), відомої одеситам як «кірха». Одесити пройдуть маршем через кілька християнських храмів і синагогу, зупиняючись біля них. На «зупинках» виходитимуть служителі конфесій проголошувати коротке звернення і підносити молитви до Бога на різних мовах за мир і процвітання України та Одеси.

Колону очолить прапор України. За ним буде слідувати прапор міста Одеси. Слідом - організатори понесуть прапори народів, що представляють багатонаціональне населення Одеси. Під час походу буде використовуватися одеська символіка - символіка міста, яке дороге нам, яке ми любимо, яким ми дорожимо. Місто, яке всі ми називаємо своїм домом. Інших релігійних, партійних, державних та інші символи під час акції використовуватися не будуть. Схвалюється, якщо учасники одягнуться в національні костюми своїх народів.

Наступний тиждень після маршу - це тиждень пасхального святкування відповідно з християнською традицією і юдейською традицією. Знаменно, що цього року святкування Великодня відповідно з юліанським і григоріанським календарем збіглися, що робить символізм маршу ще більш красномовним.

Великдень - це свято виходу, свято звільнення, свято торжества життя над смертю. Учасники маршу символізуватимуть перехід до нового життя - життя, вільного від війни, конфліктів і протиріч, відкритого назустріч миру і згоді.

Марш «Під Богом одним всі ходимо » проводиться з ініціативи міжцерковної групи «Примирення » та Духовної ради християн Одеси та Одеської області.

Маршрут проходження: Новосельського, 68 (кірха) - Дворянська - Пастера, 62 (Євангельська пресвітеріанська Церква) - поворот по Преображенської - Дерибасівська -Катерининська, 33 (Римо - Католицька Церква) - Успенська - Осипова, 21 (синагога) - Мала Арнаутська - Гімназична, 22/24 (Церква УГКЦ)

Джерела: http://primirenie.in.ua

Воїни Христа Царя

09.04.2014р. Б. / Патріарх РПЦ Кирило назвав анексію України "несенням світла Христової віри"?

"Русь розпрямлялася подібно до потужної пружини. Не так швидко, не за якимись чарівними діями, а спокійно, з гідністю країна набирала міць, поширюючись від краю і до краю землі.

Що означало це велике ділання наших предків? Чи було це нестримним прагненням до багатства, до множення своєї потужності? Чи це була патологічна заздрість до сусідів? Не було ні першого, ні другого, ні третього. У сусідів заздрити було нічому, і не було прагнення помножити багатство, тому що ніхто не знав, чи є взагалі якісь багатства в цих безкрайніх сибірських і далекосхідних землях, не було і прагнення комусь докучати.

Сьогодні, в доленосний для нашої Вітчизни час, ми молилися тут, в Кремлі, про державу Російську, про всю історичну Русь, щоб Господь помістив всіх нас під Покровом Пречистої Цариці Небесної, щоб Він ніколи не допустив міжусобної брані, щоб брат не повставав на брата, але щоб збиралася поступово духовна сила Русі, та сама сила, яка привела до створення великої держави, яка виявила себе в багатьох прикладах святості, в чудових прикладах героїзму і мужності. Ми молилися про це в день Благовіщення Пресвятої Богородиці".

---

Скажете, що тут немає ні слова про Крим. Але якщо проповідь у день Благовіщення починається не з Євангелія, а з гімну московській політиці збирання земель чесними правителями ( Іван Калита почав перший ), значить, це архіважливо для проповідника. Значить, мова про сучасність, а не просто про історію.

 

Значить, сьогоднішній лист київського місцеблюстителя митр. Онуфрія Путіну про збереження цілісності України навряд чи буде підтримано Патріархом. Ми молимося про те, щоб брат не повставав на брата, що збирає землі під правицю московського государя. До речі, в патріаршій версії розширення московських володінь немає місця для багатовікових воєн з єдиновірними тверичами і новгородцями. "Усі війни Москва вела лише з іновірцями". Єдиний мотив цих розширювальних воєн - Благовіщенський. Місія інородців. Релігійний мотив експансії і воєн. Напевно, тепер з арсеналу апологетів доведеться прибрати раніше часто повторювану тезу про те, що унікальність Росії у відсутності в її історії хрестових походів і релігійних воєн. Тепер з пам'яті доведеться прибрати зайві знання. Наприклад про те, що головним мотивом проникнення росіян на північ і схід був пошук хутра. Або про те, що 150 років чукчі вели свою, часом успішну війну проти казаків і тих, хто молився в Благовіщенському соборі. Треба забути інтернет шлях до статей "російсько-чукотської війни" або "приєднання Чукотки до Росії". Треба забути і про те, що в 19 столітті саме купці, а зовсім не синодальні місіонери наполягали на підкоренні Середньої Азії. І ще варто забути, що в історії словосполучення "вєлікоє дєланіє" Magnum opus алхіміки і масони відносили до пошуку філософського каменю.

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на сторінку диякона Кураєва у livejournal.

Джерело:   КІРІОС

08.04.2014р. Б. / На Закарпатті сатаніти частенько проводять свої окультні дійства

6 квітня у Рахові закарпатської області міліція натрапила на місце жертвоприношення сатанистів із фотографіями запланованих жертв.

Як повідомив прес-офіцер обласного управління міліції Олег Подебрій, місцеві правоохоронці випадково виявили це лігво, зазирнувши під час патрулю у давно покинуту будівлю.

"Патрульні не повірили своїм очам коли побачили пентаграми на стінах, а також розкладені довкола відрізаної свинячої голови фотографії молодих людей", – заявив він.

Окрім намальованих червоною фарбою на стінах пентаграм та надписів на латині, що вихваляли сатану, увагу міліціонерів привернули тринадцять фотографій, зображення людей на яких були проколоті цвяхами,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Gazeta.

Отець-настоятель місцевого храму Тихон розповів, що це вже далеко не перший випадок, коли Рахівські сатаністи дають про себе знати.

"Парафіяни бояться за своїх дітей, бо що не день ми чуємо про нові витівки богохульників! Те, що таке блюзнірство проводилось напередодні великого християнського свята Благовіщення пресвятої Богородиці зовсім не випадково", – розповів Святий Отець.

Нині міліція з'ясовує особи людей зображених на фотографіях, сподіваючись що це допоможе їм вийти на сектантів.

Минулої осені Рахівські сатаністи вже вбили 18-річного хлопця під час жертвоприношення, а близько року тому поблизу цієї місцевості безвісті зникла дитина.  

Джерело:   КІРІОС

05.04.2014р. Б. / Греко-католики знову заважають РПЦ

Цього разу греко-католики начебто стали перешкодою для можливої зустрічі Папи Римського і патріарха Кирила. Про це заявив Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон.

 

В інтерв’ю американській газеті National Catholic Register митрополит Іларіон пожалівся, що дії греко-католиків в Україні серйозно ускладнили поточний діалог між православ'ям та католицтвом і стали на заваді зустрічі Папи Франциска і патріарха Кирила. 

«Ще минулої осені мені здавалося, що сторони готові до того, щоб почати готувати зустріч. Але події на Україні дуже суттєво відкинули нас назад. Це пов'язано, в першу чергу, з діями греко-католиків», — сказав він. 

«У нинішньому громадянському протистоянні греко-католики відразу ж зайняли позицію однієї з сторін, увійшли в активну взаємодію з розкольниками. Глава УГКЦ спільно з главою так званого Київського патріархату ходив по кабінетах держдепартаменту США, закликаючи американську владу втрутитися в ситуацію та навести порядок в Україні», — пояснив представник Російської Православної Церкви. 

«У Ватикані нам кажуть, що на дії греко-католиків вплинути не можуть, оскільки ті володіють автономією. Але і відмежуватися від цих дій Ватикан не хоче», — зазначив єрарх. 

Митрополит Іларіон також заявив, що греко-католики заважали православним завжди, починаючи від Берестейської унії 1596 року. 

Нагадаємо митрополит Іларіон Алфєєв і раніше постійно заявляв про те що греко-католики своїм існуванням заважають РПЦ, і що краще би їх не було взагалі. 

За матеріалами: УНІАН-Релігії

Джерело:   КРЕДО (див.коментар р.Б. Леоніда)