ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

пʼятницю, 28 вересня 2018 р.

28.09.2018р. Б. / Патріарх УГКЦ відзначив Грамотою БФ «Реновабіс» з нагоди 25-річчя заснування

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав відзначив Грамотою о. д-ра Крістіана Гартла, керівника Благодійного фонду Католицької Церкви в Німеччині «Реновабіс» для допомоги людям у Східній і Центральній Європі з нагоди 25-річчя заснування «Реновабіс».

У тексті Грамоти Предстоятель Церкви від себе та від імені Синоду Єпископів УГКЦ висловив глибоку вдячність за багаторічну і плідну діяльність цієї організації.

«Насамперед складаємо сьогодні вдячність Німецькій єпископській конференції, яка чверть століття тому покликала «Реновабіс» до життя. Усвідомлюючи потребу і важливість підтримати вірних Католицької Церкви і взагалі християн, які в минулому столітті зазнали важких утисків і переслідувань від комуністичного режиму, владики вирішили створити благодійну організацію», - мовиться у тексті нагороди.

Це натхнене Святим Духом рішення, як вважають в УГКЦ, стало промовистим знаком солідарності зокрема з Українською Греко-Католицькою Церквою, яка на матірніх землях щойно була вийшла з катакомб і починала відроджувати свої структури та душпастирське служіння.

Подяка від УГКЦ також лине до керівників і працівників «Реновабісу», колишніх і тих, хто сьогодні здійснює благородну місію Фонду та тисячам небайдужих католиків Німеччини, нашим братам і сестрам у вірі, які молитвами і щедрими пожертвами впродовж 25 років підтримують «Реновабіс», сприяючи розвитку Католицької Церкви на пострадянському просторі.

Окремою Грамотою з цієї нагоди Глава УГКЦ відзначив високоповажного пана Йоахіма Зауера. «Ваша багаторічна праця в «Реновабісі» принесла чималі плоди. Виявляючи братерську любов до України, ви зробили для неї багато добра і справді стали одним із нас. Через свої часті візити, підтримку наших проектів і щиру дружбу ви показуєте, що доля нашої Церкви і українського народу є для вас близькою і важливою», - сказано в Грамоті.

середу, 26 вересня 2018 р.

26.09.2018р. Б. / В Чернівцях, Тернополі, Луцьку та Жовкві священики та миряни дізнавалися як зцілитися від корупції

17-18 та 24 вересня в Чернівецькій єпархії, Тернополі, Луцькому екзархаті та Сокальсько-Жовківській єпархії відбулися формаційні тренінги для священиків та мирян в рамках реалізації пасторальної програми з протидії гріхові корупції, затвердженої Синодом єпископів Києво-Галицького Архиєпископства УГКЦ.

17 вересня у Чернівцях, 18 вересня у Луцьку та 24 вересня у Жовкві відбулись формаційні тренінги для священиків, які провадив голова Центру протидії корупції УГКЦ Петро Дарморіс.

На зустрічі у Луцьку Владика Йосафат (Говера) наголосив, що для священиків важливо орієнтуватися в цій темі, щоб давати адекватні відповіді на ті проблемні ситуації з якими звертаються люди. Тому на тренінгах учасники детально розглядали різні прояви корупції, наприклад механізми хабарництва, вимагання, шахрайства, таємної змови, відмивання грошей, зловживання посадовим становищем, непотизм або кумівство та інші види корупційних дій, які мають місце в нашому суспільстві. Кожне із перелічених явищ учасники розглядали на конкретних прикладах, які трапляються в щоденному житті на побутовому рівні, з метою пошуку причин корупційної поведінки і одночасно задля пошуку рішень для протидії цьому злу.

Особливу увагу під час тренінгу було приділено практичним моментам в душпастирській діяльності священиків, зокрема щодо сповідництва, проповідництва, катехизації та інших форм і способів душпастирського служіння.

Цими ж днями, 17 вересня, подібна зустріч відбулась для мирян Парафії Всіх Святих Українського Народу УГКЦ в місті Тернопіль. Слухачі - представники найрізноманітніших інституцій, дізналися: якими методами боротися з корупцією та чи можна її подолати; що про цей гріх говорить Церква; як відрізнити корупцію від НЕкорупції та багато іншого.

Такі зустрічі проводитимуться і надалі в кожній єпархії та екзархаті УГКЦ для духовенства та монашества, а також для мирян з метою заохотити їх до активної позиції не мовчати на гріх корупції і активно протидіяти будь-яким його проявам. Центр протидії корупції УГКЦ створений відповідно до рішення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ і покликаний реалізовувати пасторальну програму з протидії корупції доручено йому відповідальність за втілення Пасторальної програми і представлення думки УГКЦ громадськості.

Більше інформації про ініціативи та діяльність Центру – на офіційній сторінці у мережі Facebook.

Інформаційна служба Центру протидії корупції УГКЦ

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 25 вересня 2018 р.

25.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,20–26:  «І дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа»

Дякувати за все завжди Богові… Як би нам хотілося багато змінити у своєму житті, а тоді дякувати. Змінити інших людей, близьких і чужих, а тоді за них бути вдячними Господеві... Як ми уникаємо неприємних ситуацій, бунтуємо проти обставин нашого життя, а дуже прагнемо, очікуємо і сподіваємося на добре і вигідне життя. 

Але цей уривок говорить дуже чітко: За все дякуйте! Саме подібними словами закінчив своє земне життя Йоан Золотоустий, коли сказав: «Слава Богу за все!» Бог, який є любов’ю, усе посилає в наше життя для нас з любов’ю. Стараймось побачити за всім Бога в нашому житті. Не лише ті чи інші обставини, не лише людей, не лише події, а й Господа, який завжди присутній. Ця подяка в нас буде лише тоді, коли будемо розуміти, що за всім у нашому житті стоїть Бог і Його любов.

***
Лк.3,23–4,1:  «Дух повів Його в пустиню»

Часто, маючи те чи інше налаштування в житті, ми не усвідомлюємо, що воно виникає лише під впливом почутих чиїхось думок, ідей, або книжок, які прочитали. І так трапляється, що важливі рішення ми часом базуємо саме на цьому. 

Це Євангеліє вказує нам на фундамент нашого життя, а це – пізнавати й чинити Божу волю. Божа воля вже існує, бо Господь є вічний і незмінний. Нам же потрібні зусилля і час, щоб її для себе пізнавати й нею жити. Маємо пізнавати Господа, щоб Святий Дух провадив нас у ті місця, у ті середовища, які справді сприятливі для нас. 

Тут не йдеться про те, що ми собі надумали й вирішили. Адже не раз чогось прагнемо та досягаємо, але воно нас не тішить. Дуже важливо усвідомити, що початком і кінцем усього в нашому житті є пізнавати й чинити Божу волю. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділю, 23 вересня 2018 р.

23.09.2018р. Б. / Отець Кирило Селецький – засновник двох монаших спільнот, першого захоронку в Україні, борець з алкоголізмом та просвітитель українців

У 2018 році Українська Греко-Католицька Церква відзначає 100-річчя від дня смерті визначного священика Перемиської єпархії о.Кирила Селецького.

Отець Кирило відомий своєю священичою, громадською та письменницькою діяльністю. Він служив у Перемиській єпархії УГКЦ, є співзасновником першого жіночого апостольського монашого згромадження в Галичині.

Заснував два згромадження: Згромадження сестер Служебниць Пречистої Діви Марії в 1892 році та засновник Згромадження Сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії у 1898 році.

У програмі радіо «Воскресіння. Живе радіо» сестра Маркіяна Василиши Згромадження Сестер святого Йосифа Обручника, постулятор канонізаційного процесу о. Кирила Селецького поділилася, чому Церква розпочала процес канонізації і чим заслужив на це о. Кирило.

- Для нас, сестер святого Йосифа, - розповіла монахиня, - цей рік є особливий, тому що цього року виповнилося сто років переходу до вічності нашого засновника о.Кирила Селецького. Тому цей рік ми вирішили по-особливому це відсвяткувати, чисельними заходами.

Отець Кирило вийшов зі сім'ї шляхетського походження. Мама і тато були знатного роду. Але це була вже збідніла шляхетська родина. Заради освіти дітей батьки отця Кирила оселилися в Самборі.

Мама священника мала дуже великий вплив на його релігійне виховання.

Але тільки після 14 років закінчення духовної семінарії о.Кирило отримав був парафію. Адже в той час було дуже важко отримати парафію.

Потім він часто міняв парафії. Це були сильно бідні парафії. Біднота була така, що навіть коли померла його дружина, він позичав гроші на її похорон. Він залишився з двома доньками, які теж з часом померли.

У 1874 році священик отримав постійну парафію на Сокальщині у селах Жужель і Цеблів, де люди були бідними, неграмотними, а чоловіки зловживали алкоголем.

Але отця це не знеохотило. І вже через десять років. Ця парафія стала зразковою завдяки праці отця Селецького.

Перш за все священик намагався дати людям освіту, оскільки сам був освічений, відкритий на дію Святого Духа і відкритий до своїх парафіян. Він зрозумів, що потрібно почати зміни зі школи, з дітей, з піднесення духовного рівня життя людей.

На кожній парафії, що навіть там, де він не затримувався довго, він викладався максимально. Наприклад, у Любачеві він застав маленьку церкву і треба було будувати нову. Він знав, то що на цій парафії він довго не затримається, але збирав матеріали, аби наступний священик уже почав будівництво.

І пізніше, коли він долучився до товариства «Просвіти», то весь дохід, від Катехизму, який він переклав українською мовою, він присвятив на будівництво храму в Любачеві.

Крім освітнього рівня, він також піднімав матеріальний рівень своїх парафіян. Щоб заснувати ремісничі цехи він просив батьків віддавати дітей на навчання бляхара чи кравця. І сам оплачував це навчання.

У суботу і неділю сам читав щось селянам або запрошував інших лекторів.

У результаті своєї праці він змінив свою парафію і село перестали обзивати, що там живуть лише одні пияки. Отець заснував братство тверезості. У цей час засновувати такі рухи серед нашого духовенства було дуже популярно.

І священники через сповідь, через проповіді, через катехизу боролися з алкоголізмом. А ті, хто належав до братства тверезості, але не зміг дотримати обіцянки і бувало, що знову напився, а ще як п'яний побив дружину, то отець призначав публічну покуту. Чоловік мусив цілий день лежати з розхристаними руками біля церкви.

Це була така стимуляція для чоловіків не пити.

Отець також боронив людей перед корчмою, перед судовими процесами. Він намагався полагодити все так, щоб не доходило до судового процесу, який міг у людини забрати все.

Хроніки кажуть, що священик був дуже авторитетним для своїх парафіян. Він був і суддя для них, і війт, і вчитель, але перед усім – душпастир.

Створення Згромаджень – це наслідок і плід його душпастирської діяльності. Перші сестри були парафіянки отця. Було 36 монахинь з його парафії. Вони прийшли служити в хату без підлоги і займалися вихованням дітей, поки їхні батьки були на важких роботах у полях.

Священик був першим, хто заснував в Україні, дитячі садки. Вони тоді носили назву захоронки.

Він завжди писав, що дітьми має займатися дуже жертвенна людина, бо вчитель має на дитину великий вплив. Але ще краще розумів, якщо це буде богопосвячена особа, яка буде нести Хреста.

Усе своє життя отець Кирило був дуже тихеньким спокійним чоловіком, а останні десять років просто почав «гриміти». Він дуже різко виступав проти радикалів, проти того, що руйнується наш християнський світогляд...

Він вчив, що спершу дитині потрібно дати Хреста, потім – освіту. Освіта без Хреста, на його погляд, нічого не варта.

За власний кошт він видавав навчальну літературу для дітей. Він самостійно почав видавати часопис «Кирило і Методій» у 1886 році. Іван Франко писав був про цей часопис: Мова проста, доступна для дітей і народу, але не дуже літературна.

Тобто для отця було важливо, аби прості люди зрозуміли, про що йдеться.

Дівчат до згромадження приймали без посагу (в інших монаших згромадженнях посаг був обов’язковим. – Ред.).Треба було просто прийти і служити Господеві. А своєю працею і служінням заробити на своє утримання.

Після налагодження служіння першого Згромадження, отець не планував створювати ще одне, але просто було багато бажаючих дівчат, які ходили за ним і просилися. Потім він усе-таки погодився побудував їм один дім, потім другий. Спершу планувалося, що це будуть доми молитви і праці. Закупив їм різні верстати, скажімо, ткацький, для витискання олії. Щоб вони працювали і молилися. І крім цього мали ще й захоронки.

Сестри й сьогодні продовжують молитися, працювати і виховувати дітей, виконуючи заповіт о.Кирила Селецького.

суботу, 22 вересня 2018 р.

22.09.2018р. Б. / На території Патріаршого Собору відбудеться благодійний ярмарок «Світло в Тобі»

Ліга жінок разом з Благодійним фондом «Карітас-Київ»  запрошують усіх охочих  до співпраці у благодійному ярмарку «Світло в Тобі».

Як розповіли організатори, мета акції –  зібрати кошти на підтримку родин, де є особи з особливими потребами, які належать до спільноти «Веснянка» руху «Віра і Світло», що при Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві.

Ярмарок буде проведено у три етапи. Спершу волонтери матимуть змогу власноруч підтримати кухню ярмарку. 

Відбуватиметься це:
12 жовтня –  18.00, Кухня БФ Карітас-Київ (вул. Микитенка, 7-б) 
13 жовтня –  14.00, Кухня БФ Карітас-Київ (вул. Микитенка, 7-б).

 «Разом ми будемо; ліпити вареники, випікати млинці, перевозити  готову продукцію, та прибирати. Наша спільна праця подарує кожному промінчик насолоди і задоволення, як від роботи, так і від спілкування», говорить Тетяна Чудійович, голова ліги.

Наступний етап, а це сам ярмарок,  відбуватиметься 14 жовтня о 9:30, на території Патріаршого Собору (вул. Микільсько-Слобідська, 5).

«Будемо готувати столи з продукцією, та продавати наші вироби кулінарного мистецтва», – йдеться в повідомленні ліги жінок.

До спільної доброї справи можуть доєднатися всі парафії Київської Архиєпархії! Охочих просимо заповнити форму, яка знаходиться за цим посиланням ФОРМА

Контакти: (067)-507-50-27, Чудійович Тетяна, Голова ліги.

Джерело:      Прес-служба Київської архиєпархії

пʼятницю, 21 вересня 2018 р.

21.09.2018р. Б. / Папа: диявол використовує лицемірів, щоб нищити Церкву й суспільство

Під час Святої Меси у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» Папа Франциск закликав бути милосердними як Ісус та не засуджувати інших, ставлячи Христа у центрі нашого життя. Він пригадав, що диявол використовує лицемірів, аби нищити людину, суспільство і Церкву.

На початку своєї проповіді у четвер, 20 вересня 2018 р., Вселенський Архиєрей закликав усіх до молитви, щоб Ісус Христос завжди оберігав Своїм милосердям та Своїм прощенням Церкву, яка, як Матір, є святою, але наповненою такими грішниками, як ми. До роздумів над Божим прощенням Єпископа Риму надихнули літургійні читання, призначені на цей день, зокрема, слова Ісуса: «Їй прощаються численні гріхи, бо вона багато полюбила».

Три групи осіб

Святіший Отець виокремив три групи осіб, про яких довідуємось із прочитаної євангельської розповіді; Ісус і Його учні, святий апостол Павло та жінка (одна із тих жінок, долею якої було «бути потайки відвідуваною» навіть фарисеями, або «бути каменованою») і законовчителі.

Перше, на що звернув увагу Папа, це те, з яким обличчям жінка наближається до Ісуса, на обличчя, сповнене великою любов’ю до Спасителя, при цьому не приховуючи своєї грішності. Подібною поведінкою відзначався святий апостол Павло, який писав: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи». Отож, вони обоє шукали Бога з любов’ю, але з любов’ю половинчастою. Апостол спершу вважав, що любов є законом, тому його серце було замкнутим на Боже об’явлення. Він переслідував Христових учнів, роблячи це задля вірності закону, задля тієї своєї незрілої любові. Також і жінка шукала любові.

Боже милосердя

Промовляючи до фарисеїв, Ісус сказав про жінку-грішницю: «Їй прощаються численні гріхи, бо вона багато полюбила». Для фарисеїв ці слова були дуже дивними, адже, про яку любов можна було говорити, якщо вона сама шукала любові. Ісус дивиться на маленькі жести любові, на добру волю людини і допомагає їй. Такою є Боже милосердя: завжди прощає, завжди приймає.

Згіршення законовчителів

За словами Єпископа Риму, роздумуючи над поведінкою законовчителів, розуміємо, що вони застосували таку ж тактику, якою зазвичай користуються лицеміри, тобто, згіршились словами Ісуса, мовляв: «Хіба ж так можна жити? Сьогодні ми втрачаємо цінності, бо тепер кожен може прийти до храму, навіть великі грішники». Велич милосердя Ісуса проявляється у великій любові, яка все прощає, а наша любов, як любов жінки та святого Павла, часто є частковою, бо ніхто з нас не є святим. З історії бачимо, що Церква переслідувана лицемірами, які назовні видаються дуже добрими і праведними, але всередині повні злоби.

За словами Святішого Отця диявол є безсилим перед грішником, який кається, але є сильним щодо лицеміра, якого використовує для того, аби нищити людей, суспільство, Церкву.

вівторок, 18 вересня 2018 р.

18.09.2018р. Б. / Папа: Дорога до святості – не для лінивих!

Через повідомлення у Твіттері Святіший Отець заохотив перемагати лінивство.

«Для того, щоб завжди чинити добро, потрібні зусилля… Дорога до святості – не для лінивих!» – нагадує Папа Франциск через Твіттер у понеділок, 17 вересня 2018 р., нагадуючи про сказане наприкінці липня під час зустрічі з учасниками 12-го міжнародного паломництва міністрантів.

При цій нагоді Святіший Отець відповідав на запитання юнака із Сербії, який стверджував: «Наше служіння нам дуже подобається. Ми хочемо служити Богові та ближнім. Але робити добро не є завжди легко, ми ще не святі. Як перетворювати наше служіння в конкретне життя, в конкретні діла любові та шлях до святості?».

«О так, – сказав на це Папа, – потрібно зусиль для того, щоб завжди робити добро та ставати святими… Дорога святості – не для лінивих». А далі зауважив, що Ісус залишив нам просту програму того, «як прямувати до святості: заповідь любові до Бога і до ближнього». Потрібно намагатися «бути добре вкоріненими в дружбі з Богом», а щоб «конкретизувати» заповідь любові, Ісус залишив нам діла милосердя. «Вони є зобов’язуючою дорогою, але доступною для всіх (…) Вистачить, аби кожен з нас почав запитувати себе: Що я сьогодні можу зробити для того, щоб виходити назустріч потребам свого ближнього».

Християнин покликаний бути пильним

Під час загальної аудієнції 11 жовтня 2017 року Святіший Отець підкреслив, що в період після Ісусового воскресіння, в якому «чергуються спокійні та тривожні моменти», християни ніколи не здаються. Євангелія заохочує бути чуйними, а Ісус бажає, щоб наше життя було трудолюбивим, аби ми ніколи не втрачали пильності та «з вдячністю та захопленням приймали кожен день, дарований нам Богом».

«Кожен ранок – це чиста сторінка, яку християнин починає писати добрими ділами», – сказав Папа, додаючи: «Християнин не призначений для нудьгування, а радше для терпеливості. Він знає, що також і серед монотонності деяких завжди однакових днів приховане таїнство благодаті».

суботу, 15 вересня 2018 р.

15.09.2018р. Б. / “Істина відкриє наші очі, щоб не робити помилок в українському суспільстві”, – Єпископ Йосиф (Мілян) на конференції у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

«Якщо українці не переосмислять подій 1768 року в контексті сьогодення, то рани минулого не загояться в нас ніколи. Вони будуть боліти, та будуть давати іншим нагоду шмагати тіло України до страшенного болю». Про це у своєму слові говорив Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, під час урочистого відкриття конференції «Зцілюючи рани минулого: 1768 рік в історії України (православна, римо-католицька, унійна та юдейська етноконфесійні спільноти в умовах Барської конфедерації, Коліївщини і російської окупації)», яка сьогодні проходить у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Звертаючись до присутніх Владика зауважив: «Якщо говорити про зцілення ран в контексті матеріальному, то людина мусить осмислити, що вона їх має. Йдучи до певного спеціаліста людина повинна бути відкритою та правдивою. Це є те, про що говорив Господь у Євангелії: «Шукайте правди, і правда визволить вас». Не тільки в духовному, але й в усіх контекстах людського буття на цій землі», – зазначив Єпископ.

Ведучи далі, доповідач пригадав відомий вислів «Історія – вчителька життя», та запитав у слухачів: «Чого навчила нас історія цих минулих століть, 250 років від часу постання Коліївщини до сьогодні?».

Шукаючи відповіді на це запитання Владика зауважив: «Можливо, згідно політкоректності, ми сьогодні не мали б говорити про ці події, зокрема у світлі тих течій та змін, які відбуваються в українському суспільстві та у православ’ї. Але коли триматися слів Христових: «Шукайте правди і правда визволить вас», якою правда не була б гіркою, і як би не боліли нас рани минулого, мусимо стриміти до істини. Бо істина відкриє наші очі для того, щоб не робити помилок в українському суспільстві».

Далі Архиєрей наголосив: «Так і напрошуються певні паралелі стану війни в Україні; оборона «руского мира», війна на Донбасі, анексія Криму… Чи не є це продовженням подій 1768 року? Якщо українці не переосмислять цих подій в контексті сьогодення, то рани минулого не загояться у нас ніколи. Вони будуть боліти та будуть давати іншим нагоду шмагати тіло України до страшенного болю».

На завершення свого виступу Владика висловив слова вдячності усіх, кому цікава дана тематика: «Тому я вдячним усім організаторам та учасникам цієї непростої конференції за те, що ми готові говорити про ці події, готові шукати істину, готові відкривати очі України на те, що відбулося, аби не повторилося», – наголосив Архиєрей.

Окрім цього, Єпископ сказав, що дуже часто задумується над великою працею Президента Українського Католицького Університету Єпископа Бориса (Ґудзяка), який зробив усе можливе, щоб створити Інститут історії Церкви, де зібрано поважний багаж історичних тверджень про нашу Церкву в умовах підпілля.

Джерело:       Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ

пʼятницю, 14 вересня 2018 р.

14.09.2018р. Б. / Соціальне служіння Церкви на благо громад: покликання, здатне змінювати світ на краще

Військові дії на Сході України та пов’язана з цим гуманітарна криза докорінно змінили і розширили місію й цілі міжнародних благодійних організацій, які працюють у нашій державі. Серед них опинився і Міжнародний благодійний фонд “Карітас України”, який є офіційною благодійною організацією УГКЦ.

В процесі роботи виявилося, що сильні та активні громади є найбажанішими партнерами для благодійної діяльності, адже робота з ними очевидно є більш злагодженою та результативною. Так постало питання, яким чином можна якнайбільше результативно активувати церковні громади, аби через них поступово впровадити позитивні зміни у соціальній ситуації локальних громад, а відтак і цілого суспільства?

Розуміння, що діяльність самої громади – це основа будь-якого вирішення соціальних проблем і фундамент виходу з гуманітарної кризи, спонукало  Відділ соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ в партнерстві з Карітасом України замислитися над проектом, спрямованим на повномасштабну активізацію громад – як церковних спільнот, так і локальних громад загалом. Базою для проекту «Соціальне служіння громади» стали перші 125 активних парафій УГКЦ, зацікавлених у розвитку соціального служіння. Про те, як перша «соціальна сотня» стає знаком змін у цілому українському суспільстві та до чого це має призвести, розповідає Григорій Селещук, Директор розвитку гуманітарних програм Карітасу України.
«Активна громада – це важливий фактор ефективного розв’язання соціальних проблем, які є в кожному середовищі»
Пане Григорію, давайте почнемо з спроби окреслення самого поняття активної громади.

Активна громада – важливий фактор ефективного розв’язання соціальних проблем, які існують у кожному середовищі. Якщо зосереджуватися не лише на допомозі окремим людям, але й прагнути, щоби соціальна допомога була стратегічною та мала результат на довший період часу, ми автоматично стикаємося з потребою залучення активних громадян, формування дієвої громади та сприяння її подальшої активізації.

Заглиблюючись у цю діяльність, ми спробували окреслити поняття громади не за шаблонними визначеннями, а виходячи з власної практики. Ключовим у цьому визначенні став індикатор активності. Коли група людей регулярно збирається задля обговорення питань, які стосуються не тільки їх особисто, але й блага ширшого кола осіб, які живуть навколо, та вибудовує певний план дій, як вирішувати ці проблеми – оце для нас громада, з якою варто співпрацювати. Це образ та індикатори, до яких ми хочемо підводити кожну громаду. А згадані три складові – регулярне обговорення, колективне прийняття рішень, чіткий план дій – основні ключі до того, як Карітас України сьогодні підходить до поняття громади.

Активні громадяни – які вони?

Члени активної громади знають потреби своїх потребуючих співгромадян та небайдужі до них. Активна громада прагне дбати про благо всіх своїх членів. Тут знають, хто, чого, як і наскільки потребує. Знають, що реально допоможе і в якій ситуації, а що – ні.

Звісно, далеко не кожна громада в сенсі сукупності людей, які проживають на одній території, справді може вважатися громадою в сенсі активності та небайдужості. Тобто суб’єктом, в рамках якого місцеві мешканці можуть спільно аналізувати виклики, з якими зустрічаються, шукати і пропонувати шляхи виходу зі складних ситуацій.

Ще 2014 року ми зауважили, що набагато легше працювати на тих теренах і в тих громадах, де мешканці можуть чітко визначити свої проблеми, запити та те, що саме і як вони хочуть робити, яких змін прагнуть. Коли в громаді сформовані ініціативні групи, які вже намагаються вирішувати певні проблеми, тоді немов заходиш у поле, де швидше можна помітити наявні шляхи, ями, приховані небезпеки… Заходиш, аби одразу працювати – і дорогоцінний час не витрачається дарма.

Розкажіть, як зараз відбувається процес активізації громад?

На прикладі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) ми зауважили: приїзд вимушених переселенців у громаду не лише змінював життя їх самих. Відбувалася активна трансформація громади як такої, і вона поступово адаптувалася до напливу ВПО, часто потребуючи в цьому помочі. Тому ми допомагали і далі допомагаємо людям будувати мости між собою. Задля цього розпочалася підтримка громадських активістів, здатних стати рушіями локальних змін, а також формування відповідних інформаційних повідомлень, організація акцій і заходів тощо.

Інший напрямок діяльності спрямований на допомогу людям у працевлаштуванні, щоби допомогти їм інтегруватися у спільноту. Працевлаштування і самозайнятість доволі швидко приносять реальні зміни і для особи, і для громади. Ці результати відкриті, економічно зрозумілі, практичні та конкретні. Ба більше: самозайняті переселенці, наприклад, зараз творять вже власні спільноти та мережі. Ініціюють спілкування, обмін інформацією, надання взаємовигідних послуг тощо. Так формується соціальний капітал міжособистісних контактів – основа основ у формуванні будь-якої активної громади.
«Активізація релігійних громад і включення парафій у активне соціальне служіння визнані пріоритетними для Церкви напрямками діяльності»
Пане Григорію, яким чином тема активізації громад «зачепила» також і Церкву?
Карітас України є церковною структурою. Відповідно, дорога була достатньо простою: ми порівняли власні висновки та потребу Церкви і зрозуміли, що спільна діяльність принесе рясні плоди і для парафіяльного середовища, і для українського соціуму загалом. Коли через події на Сході прийшло розуміння, що напрям активізації громад потрібно розвивати далі, треба було діяти. Не просто стартувати з проектами, для яких активізація локальних громад вторинна, але розвивати ті, де громада буде безпосереднім «гравцем», а її активізація – метою проекту.

Ці проекти спочатку з’явилися на Сході України, а згодом набрали всеукраїнського рівня. Кризове втручання в складну ситуацію окремих людей в громаді відбувається радше на базовому рівні соціальної діяльності. А залучення громади у це кризове втручання – це вже стратегічний крок вперед. Мета всього процесу – розвиток і вибудовування у громаді спроможності самим вправно реагувати на кризові ситуації, активно досягаючи поставлених цілей.

І релігійні громади стають локальними «агентами змін»?

Власне. У всьому цьому ми не могли забути, що для реальних змін в українському суспільстві можна задіяти величезний і приязний ресурс – релігійні громади. Зокрема, УГКЦ на території України об’єднує понад 3500 активних релігійних громад та безліч людей, з якими можна і варто співпрацювати.

Тим більше, що в світлі Стратегії соціального служіння, прийнятої Синодом УГКЦ, активізація релігійних громад і включення парафій у діяльне соціальне служіння були визнані пріоритетними для Церкви напрямками діяльності. І було би дивно, якби Карітас не включився в цей процес. Так почався наступний проект «Соціальне служіння громади», який ми розпочали минулого року.

Наскільки релігійні громади готові відповідати на потреби ближніх?

Це залежить від багатьох факторів. Але зараз задля активізації ми обрали перші 125 із тих, які виявили ознаки такої готовності. Вони стають прикладом для інших громад. Адже служіння ближньому – це, по суті, інтегральна частина покликання кожного християнина. Тому ми не робимо якогось особливого заклику чи «реклами» – лише допомагаємо людям реалізувати цю частину свого християнського покликання на славу Божу та на благо суспільства.

Аби підвищити готовність парафій до діяльної любові та милосердя, проект «Соціальне служіння громади» передбачає не лише практичні кроки, але й навчання. Зрозуміло, що люди, які прагнуть послужити ближньому, потребують супроводу, підтримки та своєрідного наставництва в процесі розбудови служіння. Звісно, це також відбувається згідно з духом рішень Синоду та в рамках реалізації Стратегії соціального служіння УГКЦ. Пріоритетом у цьому напрямку Церква називає не лише служіння як таке, але і його професіоналізацію. Відповідно, Карітас іде й тим, й іншим шляхом.

На чому ґрунтується цей підхід?

У загальносвітовій практиці національні Карітаси часто виступають каталізаторами активізації релігійних громад у напрямку соціального служіння. Зокрема, Карітас Португалії багато сприяв тому, аби соціальне служіння із загальноцерковного рівня перейшло на рівень місцевих парафіяльних громад. Цікавий в цьому напрямку також досвід Карітасів Італії, Боснії та Герцеговини. А в сусідній Польщі Карітас взагалі розвинув надзвичайну активність у царині парафіяльного служіння, там кількість парафіяльних Карітасів пішла на тисячі.

На ґрунті цього досвіду ми виробляли власну візію та стратегію, актуальну саме для України. Плодом цього став посібник із соціального служіння «Любов’ю служіть один одному», який містить як богословське підґрунтя служіння милосердя (чому і для чого кожен християнин покликаний послужити ближньому?), так і суто практичні елементи (як організувати волонтерську групу? що таке фасилітація зустрічі? який досвід волонтерства в Церкві?).

У процесі створення посібника важливо було зрозуміти й те, як саме структури парафіяльного рівня мають функціонувати в напрямку соціального служіння. Подальший розвиток покаже, які види соціального служіння захоче обрати кожна з парафій. Ми, відповідно, будемо розширювати в обраному напрямку як їхні знання (теоретичне підґрунтя), так і практичні навички (як конкретно це робити?). Супровід відбуватиметься і на загальноукраїнському, і на єпархіальному рівні.

Так парафії укріпляться у служінні в громаді, а команди єпархіальних Карітасів – у вмінні супроводжувати парафіяльне соціальне служіння. Ми навмисно спонукаємо єпархіальні центри ділитися знаннями і досвідом, навчати й супроводжувати локальні ініціативні групи у різних громадах та парафіяльних Карітасах. Це помітно додає парафіяльному служінню результативності, а водночас суттєво сприяє ще більшій та глибшій професійності команд 15 єпархіальних Карітасів, які діють сьогодні в УГКЦ.
«Парафіяльна громада не може замкнутися сама в собі, вона покликана служити всім, хто проживає в даній місцевості»
Питання служіння ближньому часто повязують з питанням ресурсів…

Перш за все, повторюся, виходимо з того, що кожний з нас у своєму християнському покликанні має інтегральне завдання – це завдання послужити ближньому. А служити найкраще разом, залучаючи до цього цілу громаду або парафіяльну спільноту. Питання ресурсів тут радше швидше не першочергове. В будь-якій ситуації бажання послужити підкаже властиві можливості навіть при умові браку коштів або інших прямих ресурсів. Їх можна шукати, якщо йдеться про матеріальні ресурси, можна жертвувати своїм часом тощо.

Ті християни, які усвідомлюють своє покликання служити іншим, можуть об’єднуватися у спільноти – тоді організувати допомогу буде простіше. Спільноти служіння можуть разом шукати додаткові ресурси для допомоги ближнім у громаді, в парафії, серед підприємців та інших фондів. Інструментів багато, але вони працюють при базовій умові. Це усвідомлення свого покликання чинити добро.

Як церковним громадам реалізувати свій суспільний потенціал?

Ми як християни є «дріжджами добра» – тою закваскою з Євангелія, яка має змінювати світ на краще. Змінювати конкретно своє село, селище, місто чи мегаполіс. Спрямовувати служіння не лише на тих, хто сидить на сусідніх лавках у церкві, але й оточувати увагою своїх ближніх, які наразі оминають храм. Але, водночас, мають гостру потребу в допомозі. Так соціальне служіння в парафії перетворюється на соціальне служіння усій місцевій громаді. Парафіяльна громада не може замкнутися сама в собі, вона покликана служити всім, хто проживає в даному населеному пункті.

Справжні зміни стаються тоді, коли парафія не просто відкривається (тобто змінюється сама), а розпочинає процес перетворень у цілій громаді. Так вона зможе трансформувати місцеву громаду, захоплювати тих, хто – хоча й формально не належить до спільноти парафіян – побачивши приклад служіння, включиться у нього, щоби допомагати потребуючим. Це, зрештою, глибоко пов’язане зі словами Христа: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13, 34-35).

Через служіння ми можемо нести світло Боже іншим людям. Не тільки словом проповіді, але також прикладом діяльної любові – любові, яка щось створює, змінює, перетворює. Тому в нашому проекті ініціативи та активності локальних Карітасів та парафій не можуть бути «замкненими» на самих парафіях. Вони мають відкриватися на інших – якщо, звісно, ми творимо справжнє соціальне служіння Церкви - служіння ближньому, яке базується на християнській любові.

Які перспективи розвитку має проект «Соціальне служіння громади»?

Перспективи у праці з парафіяльними громадами можна розділяти на короткострокові та довгострокові. Зокрема, через пару років ми побачимо 300-400 активних парафіяльних громад, які провадять соціальне служіння на своїх теренах, спираючись на свої ресурси, контакти, вміння парафіян. І приналежність до цього служіння має бути індикатором християнської ідентичності членів наших парафіяльних спільнот. Водночас, соціальне служіння покликане стати «візитівкою» живої парафії. Адже серед індикаторів успішності євангельської проповіді та служіння священика поважне місце посідає саме активне функціонування живої парафіяльної спільноти служіння.

Щодо довгострокової перспективи, то парафіяльні спільноти соціального служіння – парафіяльні Карітаси – покликані інтегруватися в місцеві громади та стати рушієм у вирішенні соціальних проблем на своїх теренах. Ба більше, бути індикатором і гарантом якості соціального служіння, аби приносити у місцеву громаду запит на якість надання соціальних послуг. Ми хочемо показати кожній місцевій громаді, що якісне соціальне служіння – справді можливе, і з Божою допомогою маємо осягнути цю мету.

Інтерв’ю підготувала Ірина Максименко

четвер, 13 вересня 2018 р.

13.09.2018р. Б. / Coca Cola та IBM серед корпорацій, які вимагають в Північної Ірландії дозволити одностатеві шлюби

Близько тридцяти компаній з Північної Ірландії та з-поза її меж підписали листа, в якому закликають провінцію визнати на своїй території одностатеві шлюби.

У листі, ініціатором якого є «Amnesty International UK», йдеться про те, що перевизначення поняття «подружжя» є економічною необхідністю.

«Для створення ефективної та конкурентноспроможної економіки, а також успішного майбутнього Північної Ірландії необхідним є різноманітне, відкрите та всеохоплююче суспільство», - йдеться у листі. – «Рівність створює середовище творчості та досконалості, де наші ЛГБТ-працівники можуть реалізовувати себе на робочих місцях і де їхні відносини поважатимуть».

Серед підписантів листа є компанії «Allstate», «Axiom», «the Bank of Ireland», «Citi», «Coca-Cola», «IBM», «Liberty Mutual Insurance», «PricewaterhouseCoopers», «Sodexo» та інші.

В той час як і Великобританія, і Республіка Ірландія визнають одностатеві «шлюби», Північна Ірландія залишається єдиною провінцією, яка не визнає їх та не узаконює аборти. Як інформує LifeSiteNews, минулого року верховний суд в Белфасті постановив, що Північна Ірландія не має жодних міжнародних зобов’язань щодо «прав людини», щоб змінювати визначення подружжя.

середу, 5 вересня 2018 р.

05.09.2018р. Б. / Владика Давид (Мотюк) представив на Синоді канадський досвід катехизації

Щоби насіння Євангелії пустили коріння, необхідно знати стан серця, розуму і душі тих, хто слухає Слово Боже. А для цього необхідний індивідуальний підхід до кожної людини. Узагальнений підхід до катехизації не спрацьовує в цьому контексті. Таку думку висловив владика Давид (Мотюк), Правлячий єпископ Едмонтонської єпархії, у своїй доповіді «Слово Боже і катехизація. Кому адресована катехизація? Канадський досвід» під час роботи Синоду єпископів УГКЦ, який проходить у Львові-Брюховачах 2–12 вересня 2018 року.

Як приклад, доповідач назвав десять базових принципів катехизації дорослих у Канаді, які Канадська Конференція Католицьких Єпископів сформулювала для євангелізації та катехизації дорослих. Владика Давид вважає, що принципи можуть бути безпосередньо застосованими в контексті УГКЦ у всьому світі.

Насамперед необхідно відновити місійний запал катехитичного служіння в Канаді, адже нині країна знову перебуває на «місійній території», коли Церква більше не може припустити, що християнська ідентичність є домінантною.

Також єпископ радить змінити фокус із дитячої катехизації на дорослу євангелізацію і катехизацію, присвятити час, зусилля і гроші для розвитку інфраструктури для дорослої катехизації та євангелізації, наголосити на важливості формації катехитів, які будуть формувати і тренувати інших для катехитичного служіння. Тренувати і формувати катехитів із перспективи богословських рефлексій, щоб вони могли застосувати власний досвід та інтегрувати його з перспективи віри. Дослідити місцеву культуру та її вплив на нашу дорогу віри. Забезпечити катехитам необхідне тренування, щоб вони відтак могли допомогти людям побачити, як християнські цінності перетинаються з їхньою культурою. Забезпечити катехитам необхідне тренування та необхідні засоби для проголошення Євангелія, з фокусом на комунікацію. Підтримувати катехитів в їхньому служінні. Заохочувати співпрацю між катехитами, духовенством та пасторальними лідерами.

«Церква існує для євангелізації, – наголошує владика Давид (Мотюк), – однак євангелізація має бути процесом, який складається з таких трьох етапів: місійної роботи, катехитичної роботи та пасторальної роботи». Місійна робота, за його словами, спрямована на людей, які не мають віри, і тих, які є байдужими до віри. Місійна робота налагоджує початковий контакт людей з Христом через свідчення Церкви та вірних. Катехитична робота, зазначив доповідач, спрямована на тих, хто вже зустрів Христа, але ще потрібно встановити з Ним особисті стосунки. Метою катехитичної роботи є формація християнського життя для тих людей, які недавно долучилися до Церкви, або тих, які повертаються до практики їхньої віри після довгої паузи. Пасторальна робота скерована на віруючих християн, які вже є зрілими у своїй вірі. Церква супроводжує таких людей в їхній дорозі віри протягом усього життя за допомогою різних служінь у Церкві (катехизація на постійній основі, духовне наставництво, підтримка в різних життєвих ситуаціях).

Успіх проповідування Божого Слова, катехизації, на переконання доповідача, цілковито залежить від діяльності Святого Духа. «Однак, коли ми здатні відрізнити різні типи «землі», в якій ми покликані співпрацювати зі Святим Духом, наша робота принесе більше плодів. Наш підхід до євангелізації повинен бути спрямованим на конкретну аудиторію, незалежно від того, чи це місійна робота, чи катехитична робота, чи пасторальна робота», – підсумував владика Давид (Мотюк).

вівторок, 4 вересня 2018 р.

04.09.2018р. Б. / «Нова людина: літургійне єство». Вийшла друком книжка Апостольського Нунція в Україні

Богослов архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні, пропонує новий погляд на людську сутність через культурологічне висвітлення літургії. Ця книжка виникла з особистого духовного досвіду та практики багаторічного викладання в Папському Григоріанському університеті й інших навчальних закладах. У ній подано оригінальне бачення сенсу літургії з її практики, а не з суто теоретичних дедукцій.

Літургія для архиєпископа Ґуджеротті — це уподібнення до Христа, її можна розуміти «через красу, яка й далі є найбільшим поштовхом для перемоги над злом заради гармонії, для якої ми існуємо і яка, якщо поглянути добре, незалежно від сповідуваних нами ідеологій, є всім зрозумілою мовою».

Книжка призначена для всіх, хто цікавиться філософсько-богословською антропологією й сучасним розумінням християнства, зокрема літургійною спадщиною Церкви. Придбати її можна у видавництві «Дух і Літера».

Джерело: КМЦ

понеділок, 3 вересня 2018 р.

03.09.2018р. Б. / Глава УГКЦ: “Наша Церква в Україні та всьому світі є разом із Папою Франциском!” (+VIDEO)

Українська Греко-Католицька Церква підтримує Папу Франциска в усіх його починаннях, адже намагається нести добро не лише вірним, Всевишньому, а й Святішому Отцю.

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму слові до вірних у неділю, 2 вересня, в соборі Святого Юра у Львові. Адже цього дня відбулося урочисте відкриття щорічного Синоду Єпископів УГКЦ.

“Наш Синод Єпископів УГКЦ — це видимий спосіб, у який ми святкуємо, звершуємо та переживаємо видиму і повну єдність сопричастя з наступником апостола Петра. Наша Церква в Україні та всьому світі є разом з Папою Франциском — разом із ним у його болях, стражданнях, а також у його радостях. Як улюблена донька хоче приносити нашому Отцеві тільки радість, ми зібралися на Синод, бо відчуваємо покликання бути благовісниками Доброї Новини, Божого Слова радості не тільки Його людові, а й Святішому Отцеві”, — зазначив Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ також побажав Божого благословення Апостольському нунцію в Україні архиєпископу Клаудіо Гуджеротті, оскільки він незабаром відвідає вірних на окупованих територіях.

Окрім цього, Предстоятель привітав усіх владик і подякував їм за участь у Синоді, а також згадав про три рівні відповідальності єпископів: за свою єпархію, помісну УГКЦ та всю Вселенську Церкву.