Діяльність
православних активістів типу Чепразова демонструє, що УПЦ (Московського
патріархату), не особливо ховаючись, працює на країну-агресора.
Не так давно російське телебачення не переставало розповідати про те,
яких страждань у селі Птича Рівненської області зазнають «канонічні»
віруючі Української православної церкви (Московського патріархату),
фактично філії Російської православної церкви (РПЦ). Навіть делегація
РПЦ спеціально поїхала у Страсбург, щоб поскаржитися комісару з прав
людини у Раді Європи про «гонєнія» на адептів «канонічного» православ’я у
Птичі та сусідніх селах. До речі, конфесійний конфлікт у цьому селі
зберігається до дня сьогоднішнього.
Боротьба за віру?
Ситуація в Птичі цілком типова для багатьох волинських сіл, де
існують приходи УПЦ (МП). Більшість селян не бажає ходити до церкви, яка
служить російським окупантам. І вимагають, щоб храми перейшли до
Української православної церкви Київського патріархату. Та духовенство,
виховане в дусі московського православ’я, робити цього не хоче. Звісно,
біля священиків є групи людей, які ладні йти за ними. На цьому ґрунті й
виникають конфлікти між прихильниками Московського й Київського
патріархатів. Часто вирішення цього конфлікту залежить від
дипломатичності священика. Якщо він (хоча б на позір) займає патріотичну
позицію, не поминає на богослужіннях патріарха московського Кирила,
відверто не нав’язує прихожанам ідей «русского мира», ситуація
залишається відносно спокійною. А якщо ні – вибухає конфлікт.
Під час таких конфліктів у волинських селах адепти УПЦ (Московського
патріархату), знаходячись у меншості і не бажаючи йти на компроміси,
вдаються до залучення зовнішніх сил. Для цього спеціально завозяться
прибічники «русского мира», яких в Україні вистачає і яких часто
підгодовує Росія. Саме ці людці й чинять різноманітні провокації, котрі
потім, подані відповідним чином, тиражуються «православними
журналістами» й російськими та проросійськими мас-медіа.
«Канонічним» Україна не потрібна
Наприклад, одним із таких заїжджих діячів у Птичі став одесит Васілій
Чепразов. Свого часу, коли в Одесі намагалися сотворити місцеву
«Новоросію», він брав активну участь у цих подіях. А тепер, маючи за
плечима такий «безцінний досвід», приїхав допомагати «канонічним» у
Птичу, де організовував різноманітні акції, а також знімав відеофільми
про події в цьому селі. Зокрема, такими стали «Борьба за истину», «С
Богом или дьяволом», «Все на защиту православия».
Використовуючи окремі кадри, де зображені конфлікті ситуації, а також
інтерв’ю з місцевими жителями та духовенством "У"ПЦ (МП) Рівненської
єпархії, він дає свої коментарі, утверджуючи потрібні йому ідеї. Є у цих
відеофільмах й образи прихильників Української православної церкви (МП)
(їх називають не інакше, як розкольниками), є й розпалювання ворожнечі
до представників неправославних конфесій. Але не будемо про це. Що тут
можна чекати від «православного активіста», який (не виключено)
перебуває на службі в нашого північного сусіда. Бо ж звідки в нього
кошти на зйомки цих фільмів і їхнє поширення?
Варто звернути увагу, як у цих фільмах трактується Україна й
Українська держава. Тут настирливо нав’язується думка, що остання не має
права на існування, оскільки є не православною, а… єврейською. Постійно
заявляється, що Україною керують євреї, що її державна символіка є
юдейською. Наприклад, у фільмі «Борьба за истину» робиться заява, що
український символ тризуба походить від хозарської тамги. «Цікава»
інтерпретація історичного минулого – чи не так? А в фільмі «С Богом или
дьяволом» тризуб називається сатанинським символом. Можна тут зустріти й
наругу над державним прапором України. Зокрема, в цьому фільмі
зображення державного прапора постійно подається в негативних
контекстах.
Дістається й нинішньому президенту України Петру Порошенку. Він, в
інтерпретації Чепразова, звісно, єврей; а його фірма «Рошен» випускає
кошерні цукерки, до яких нібито додається… кров християнських немовлят.
От якби Петро Порошенко цей фільм подивився! Може, тоді б переглянув
свої стосунки з «канонічними».
У згаданих фільмах Чепразова утверджується думка, що в Україні
переважно живуть люди, які є частиною «руського православного народу»
(«святої Русі»). Мовляв, цей народ проживає також у Росії й Білорусії. І
цей народ має перебувати в одній «православній державі». У фільмі «С
Богом или дьяволом» навіть говориться про майбутнього «православного
царя», який має керувати цією державою, а гербом цієї держави повинен
стати «православний символ» – двоголовий орел, який зараз є гербом
Російської Федерації.
Загалом автор фільмів підводить глядачів до думки, що мають бути
знищені й кордони України й сама Українська держава. Остання повинна
влитися до складу «святої Русі» (Росії, Білорусії й України).
Звісно, можна говорити, що Чепразов не є священиком і що він офіційно
не представляє ні "У"ПЦ (МП), ні РПЦ, що це його власна позиція й думка,
що більшість вірних "У"ПЦ (МП) мають іншу думку і навіть є патріотами
Української держави.
Але чи це так? Чи позиція Чепразова є позицією меншості "У"ПЦ (МП)?
Якщо це меншість – то меншість агресивна, яка не безуспішно нав’язує
свою думку «канонічним» віруючим. У згаданих фільмах Чепразова часто
з’являються не лише прості прихожани, а й священнослужителі УПЦ
(Московського патріархату), які висловлюють свої міркуваннями.
Наприклад, там часто з’являється благочинний "У"ПЦ (МП) Дубенського
району. Якщо проаналізувати ці висловлювання «канонічних» священиків та
парафіян, то вони якраз і створюють таку собі мозаїку ідеології
«русского мира», яка в усій красі представлена у фільмах Чепразова.
Звісно, говорячи на камеру, ці люди трохи остерігаються, намагаються
уникати відвертих антидержавних висловлювань. Проте можна лише уявити,
які ідеї доносять вони, спілкуючись поза камерою. Скажемо відверто:
чимало священиків "У"ПЦ (МП) та «канонічних» активістів під релігійним
прикриттям займаються антиукраїнською і антидержавною пропагандою.
Проте Чепразов не обмежується лише просуванням ідей «русского мира». У
фільмах він проводить думку, що треба створювати «православні загони
самооборони». Певно, досвід цей діяч має. Подібні загони вже
створювалися в «одеській Новоросії». Правда, це «загонотворення» мало
трагічні наслідки. Але хіба це цікавить Чепразова? Головне йому й таким,
як він, просувати російське православ’я – і будь-якою ціною, у тому
числі й ціною крові. Зрештою, такі загони «православної самооборони»
давно вже реально існують, передусім у «канонічних» монастирях і
семінаріях. Вони вже не раз показували себе в селах, де більшість
віруючих вимагали переходу від "У"ПЦ (Московського патріархату) до
Української православної церкви Київського патріархату.
Чепразов – це далеко не виняток. Таких активістів в "У"ПЦ (МП) більш
ніж достатньо. І мають вони чимало прихильників, у тому числі й серед
духовенства і навіть єпископату. Діяльність православних активістів типу
Чепразова чудово демонструє, що "У"ПЦ (МП) не тільки і не стільки
релігійна організація, скільки організація політична, яка, не особливо
ховаючись, працює на країну-агресора.
Немає коментарів:
Дописати коментар