23.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 10,1–18:  «Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються»

Якщо ми хочемо змінитися, викорінити з себе якусь негативну рису, то бачимо, що треба докласти немало старань, щоб лиш щось мале змінити в собі. З досвіду знаємо, як це не легко. Іноді працюємо над собою і, здавалось би, подолали ту чи ту ваду, пристрасть, а вона повертається. Через довгі місяці та роки життя втрачаємо надію, що щось зможемо змінити, що зможемо стати іншими. 

Але Ісус Христос дивиться на наші недосконалості зовсім інакше, Він не тільки не розчаровується в нас, Він уже дарував нам досконалість. Ми здатні бути досконалими, аби ми цього забажали. Як сказав апостол Павло, що все можу в Тому, хто укріплює мене, в Христі. Господь нас обдарував досконалістю – отже жити свято ми спроможні. 

По словах апостола лише один принос зробив нас досконалими – жертва Ісуса Христа, тому не падаймо ніколи у відчай і не зневірюймось, а вірмо, що смерть Господа за нас не була випадковою!

***

Мр. 8,30-34:  «Геть від мене, сатано!»

Ця фраза може видатися нам дивною, адже Ісус Христос, який десь хвилю перед тим вказує на Петра як на скелю, на якій збудує свою Церкву, не вагаючись, називає Петра сатаною. Це тому, бо Спаситель зауважив, що в цей час у своїй поведінці та судженні Петро піддається впливу сатани, приймає його думки. А ці помисли надто прості, надто людські й душевні. Господь вказує, що Його шлях іде через страждання й терпіння, а Петро дає Йому пораду, яку апостолові підсуває диявол. 

Наше життя – це дорога, через яку нас веде Господь. Хай яких скорбот, труднощів, проблем воно не було б сповнене, завжди маємо бути свідомі, що за всім стоїть Господь. І все, що стається, не позбавлене сенсу. Творець чомусь посилає в наше життя не тільки радість і щастя, а й терпіння та страждання. Може, ми й не бачимо в цьому логіки чи потреби, але дуже важливо пам’ятати, що Бог має свій план щодо нашого життя, і бути витривалим. Так, як Господь, наш Спаситель, прийняв волю Отця, так і ми маємо з миром і спокоєм приймати все, що б нам Господь не посилав, не піддаючись спокусі нарікати і зневірюватися.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.01.2019р. Б. / Якщо хворієте, зверніться до цих святих

Якщо вам потрібне зцілення, попросіть цих святих молитися за вас перед Богом.

Перед тим, як Ісус вознісся на Небеса, він сказав Своїм учням:

„А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане“ (Марка 16: 17-18).

Чудові зцілення в ім’я Ісуса відбувалися не тільки тоді, коли жили апостоли і святі, але й після їхньої смерті. Бог неодноразово дає незліченні зцілення через заступництво святих.

Хоча зцілення ніколи не гарантується і відбувається лише як частина Божого плану, варто молитися до цих святих. Наші молитви завжди почуті, і ми отримуємо відповідь — хоча вони іноді відрізняється від того, що ми очікували.

Св. Перегрин  — покровитель тих, хто страждає від раку

Св. Перегрин або Пелегріно (Pellegrino) Лазіосі (Laziosi) (1260 – 1 травня 1345) є італійським святим старовинного чернечого ордену «Слуги Марії» (Ordo Servorum Mariae, скорочено O.S.M.).

Народився святий в Форлі в 1260 році, в багатій родині Північної Італії. Його батьки і майже всі жителі їхнього міста заперечували церкву і були активістами опозиції або анти-папської партії.

Одного разу Папа послав спеціального представника в Форлі з проповіддю, щоб спробувати завоювати серця людей і звернути їх до Бога. Цим представником був святий Филип Бенітт. Святий Филип проповідував натовпу. Спочатку все йшло добре, і люди слухали. Тоді, з’явився зі своєю бандою хуліганів Перегрин, і вони стягнули святого Филипа з катедри. А потім вдарив святого Філіпа в обличчя. Святий Филип підставив іншу щоку і пробачив його. Перегрин був настільки вражений і сповнений каяття, що він повернувся до Святого Филипа і вибачився. Після цього, Перегрин не хотів більше йти зі своїми друзями. Він проводить більше часу в молитві.

Одного разу йому явилася Марія і веліла їхати в Сієну. Там він приєднався до Слуг Діви Марії або сервітів. Генералом ордена, який прийняв його, був Святий Филип Бенітт. Там він зробив покаяння за свої гріхи.

Один зі спеціальних обітниць покаяння, була обітниця стояти, коли не потрібно було сидіти. Розповідають, що Святий Перегрин не сидів тридцять років, і це призвело до виникнення у нього варикозного розширення вен, яке пізніше перетворилося в відкриту рану на нозі, і в кінці кінців йому поставили діагноз рак.

Рана ноги Перегрина стала настільки серйозною, що місцевий хірург вирішив ампутувати ногу. У ніч перед операцією, Перегрин молився перед образом розп’ятого Христа, і коли він прокинувся, рана була зцілена і нога збережена.

Він прожив ще 20 років і помер 1 травня 1345 року в віці близько 80 років.

Перегрин був канонізований 27 грудня 1726 року і був названий покровителем тих, хто страждає від раку.

4 лютого світ відзначає Всесвітній день боротьби із раком.

Молитва до Св.Перегрина (про чудо зцілення від раку)

Господи Ісусе, стаю перед Тобою таким (такою), яким (якою) я є. Перепрошую за гріхи, жалію за них і прошу: пробач мені. У Твоє ім’я пробачаю всім, що вчинили щось проти мене і прошу прощення в тих, кого я скривдив (-ла) у свому житті. Відрікаюся від сатани, від злих духів і їхніх справ. Віддаюся Тобі, Господи Ісусе, повністю нині і навіки. Запрошую Тебе до свого життя, приймаю Тебе як мого Господа, Бога і Відкупителя. Зціли мене, переміни мене, укріпи тіло, дух і помисли. Прийди, Господи Ісусе, захисти мене Найдорогоціннішою Кров’ю Твоєю і наповни Своїм Святим Духом. Люблю Тебе, Господи Ісусе. Подяку Тобі складаю. Я прагну слідувати за Тобою кожного дня у моєму житті. Амінь.

Маріє, Мати моя, Царице Миру, Святий Перегрине, покровителю хворих на рак, всі Ангели і Святі, прошу: Прийдіть мені на допомогу.

Отче наш… Богородице Діво… Слава Отцю… (3р.)

Святий Рафаїл — покровитель сліпих і психічно нездорових

Рафаїл з древньоєврейської перекладається, як Зцілення Боже, Бог зціляє. Рафаїл – один з семи Архангелів, які завжди стоять напоготові перед величчю Господа (Тов 12,15). У книзі Товита Гавриїл з’являється у людському обличчі і називає себе популярним на той час іменем серед ізраїльтян Азарія. Він допомагає у дорозі Товії та зціляє від сліпоти його старого батька, також Рафаїл звільнив від нечистого духа Сару – майбутню дружину Товії. Архангел Рафаїл є покровителем паломників, хворих, хірургів, до нього моляться під час епідемій.

Рафаїл представився у Книзі Товита, що є «одним із сімох ангелів, що завжди стоять приявні (перед Богом) й мають доступ до Господньої слави» (Тов.12,15). У цій книзі він виступає в людській постаті, бере собі розповсюджене ім’я Азарія і пропонує своє товариство і опіку молодому Товитові, який планує здійснити подорож з Ніневії до Раги в Мідії. Рятує його від багатьох небезпек, виганяє демона Асмодея ,оздоровляє сліпого батька Товита. Ім’я Рафаїл означає «Бог лікує».

Оскільки занадто поспішно почали використовувати імена семи Архангелів з єврейських апокрифів, то синоди в Лаодикеї (361) та Римі (492 і 745) заборонили їх так називати, дозволивши лише вживати імена Михаїла, Гавриїла і Рафаїла, бо вони вживаються у Святому Письмі.

Вже у VII ст. у Венеції існувала церква на честь св.Рафаїла, у цьому ж столітті іспанське місто Кордова оголосило його своїм покровителем.

Святий Архангел Рафаїл показує доброту Провидіння. Народна побожність бачить в ньому прообраз ангела-хоронителя.

Його вшановують як покровителя аптекарів, хворих, лікарів, емігрантів, паломників, подорожуючих, втікачів, мандрівників і моряків.

 У іконографії його представляють як молодого чоловіка у типовому одязі ангела, а його атрибутами є хрест, палиця паломника, деколи риба і посуд.

Агата Сицилійська – покровителька у молитвах від раку грудей, заступниця жертв зґвалтувань

Свята Агата народилась у ІІІ столітті в багатій християнській родині на Сицилії. Прийнявши християнство, дівчина вирішила зберегти цноту та присвятити себе Христові. Але її виняткова краса првернула увагу намісника Сицилії Квінтіана, який запрагнув одружитися з нею. Отримавши відмову, він скористався постановою імператора Деція, який саме тоді розпочав гоніння на християн, і наказав заарештувати Агату.

Спершу її забрали до будинку розпусти, але й там вона не змінила постанови залишитися Христовою дівою, а потім кинули у в’язницю, де жорстоко катували. Саме тоді вибухнув вулкан Етна, і переляканий консул звелів припинити тортури. Проте через декілька днів, 5 лютого 251 року, Агату спалили, кинувши на розпечене вугілля.

Християни поховали мученицю за мурами Катанії, її рідного міста. Коли наступного року знову почалося виверження Етни, віряни стали молитися, просячи Агату про порятунок, – і розпечена лава обійшла місто. Відтоді святу Агату вважають небесною захисницею від вогню та стихійних лих, а також покровителькою Сицилії. Через 60 років після поховання її останки перенесли в кафедральний собор Катанії, де вони зберігаються досі.

У день її спомину є звичай освячувати хліб і сіль. Селяни в день святої Агати давали худобі корм з освяченою сіллю, просячи про захист тварин від хвороб.

Іконографічні атрибути святої – хліб, охоплений полум’ям будинок, корона в руках, слонова кістка (символ чистоти і моральної сили), пальма (символ мучеництва), відрізані груди, запалена свічка (символ Христа).

Свята мучениця Димфна є покровителькою нервово і психічно хворих осіб

Мучениця чистоти, яка жила у VII столітті, свята Католицької Церкви.

За легендою 1238-1247 років, яку написав Петро, канонік з Камбрай, Димфна було дочкою короля-поганина в Ірландії. Після навернення вона таємно прийняла хрещення. Батько захотів взяти її за дружину після смерті матері. Але дівчина не погодилася і, за порадою священика Гереберна, втекла до Антверпії. Недалеко від теперішньої місцевості Ґіл в Брабанції дівчину разом із священиком наздогнав і вбив король.

Місцеві мешканці поховали їх тіла, а згодом побудували церкву, в якій помістили їх мощі. Оскільки батька-короля вважали божевільним, то до санктуарію почали прибувати паломники з психічно хворими. Ті з них, які не були оздоровленими, часто залишались жити поблизу, що дало початок великому притулку для божевільних, який існує до сьогоднішнього дня.

Свята Людвина — покровителька хронічно хворих. Ця свята пролежала хвора в ліжку понад 30 років, але вона мужньо приймала свій стан. Ця свята в такий спосіб одягнулась у весільну духовну одежу, не нарікала, не бажала чогось іншого, не вважала себе нещасливою, але приймала переміну зі старої людини В нову. У такий спосіб вона зробила себе здатною прийняти Божу ласку, Божі дари, чисте сумління, життя згідно з навчанням Ісуса Христа.

Святий Яків — покровитель хворих на артрит

Яків Старший, брат апостола Йоана.

Перебуваючи з апостолами, навчаючи їх, живучи поруч і разом із ними, Господь Ісус надихав їх чудесами та словами, давав їм Святого Духа, а крім того – постійно звертав увагу: думайте, користуйтеся даром розуму, будьте терпеливі, не повиривайте пшениці разом із куколем, не зводьте громів, пам’ятайте, якого ви Духа.

Яків Старший названий так за часом покликання, а не за віком чи старшинством у спільноті учнів. Можливо, походив із Вифсаїди. Був рибалкою та учнем Йоана Хрестителя. Потім Господь його виділив з-посеред інших, разом із Петром та Йоаном, беручи саме їх із собою в деякі найважливіші моменти євангельської історії: воскресіння доньки Яїра, Преображення, молитви у Гетсиманії.

Серед іншого, можна зробити ще й такий висновок: Ісус добре знав, якими були Його учні – поривчасті, необ’єктивні, невпевнені у вірі, інколи надміру впевнені у собі, – але це не становило перешкоди для того, щоб бути з ними близько. Хоч би якого ти був темпераменту чи характеру, саме по собі це не завадить Богові взяти тебе «в учні» – аби лиш ти слухався Його голосу в потрібну мить.

Яків Старший загинув 44 року, про це кажуть Діяння Апостолів (12,1-2); жодного судового розгляду справи в його випадку не було й близько. Він не мав змоги якось проповідувати перед своєю смертю, побачити відкрите небо абощо. Однак його апостольська ревність і діяльність пройняли чимало інших людей, таких само поривчастих, яким він був за життя.

Св.Яків Старший став покровителем паломників (а також рицарських орденів, тих, хто бореться з ісламом, лікарень та хоспісів).

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

Джерело:       dyvensvit.org

21.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 8,7–13:  «Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина… Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати»

Ця фраза змушує замислитись: як усі знатимуть Бога? Адже ми знаємо багато людей, які живуть дуже грішно, які ніколи не відвідують храму. Є багато людей, які навіть не хрещені, які далекі від того, щоб шукати Господа, а що вже казати про тих, які висміюють Його науку. Як же всі вони будуть знати Його? 

Господь промовляє до кожної людини через її сумління, тому можна твердити, що кожна людина у своєму житті може пізнати Бога, а може відкинути Його. Якщо ми будемо чутливі до голосу сумління, то Бог нас неминуче приведе кожного з нас до повноти правди. Коли ми вслухаємось в голос сумління, йдемо за цим голосом, то ми йдемо за правдою, яка приводить нас до нашого Спасителя Ісуса Христа. 

Будьмо завжди уважні до того, що Бог промовляє, що Він вказує через наше сумління, бо це крок за кроком нас провадить до Господа!

***

Мр. 8,11-21:  «Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте?»

У сучасному християнському світі часто переконуємося, що Бог любить нас. Справді, Бог є любов. Створення Всесвіту, а в ньому нашої Землі, народження Ісуса Христа, поява кожного з нас у конкретному часі та в конкретних обставинах, наші життєві дороги й події – усе це вираження цієї Божої любові. 

Творець посилає кожну подію в наше життя саме тому, що Він любить нас, дбає про наше освячення й про наше спасення. Важливо аналізувати події, які стаються в нашому житті, – не важить, чи вони позитивні, чи негативні (бо це ми їх так кваліфікуємо), – усі вони є виявом Божої любові до нас. 

Варто завжди запитувати себе: чому це сталося саме так, а не інакше? Що Бог хоче мене цим навчити, що Він хоче до мене промовити через це? І тоді навчимося бачити «духовними» очима й чути «духовними» вухами, щоразу більше розуміючи, що Бог виявляє свою любов до нас кожної миті і в кожній ситуації.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.01.2019р. Б. / Скільки разів перекладена… Біблія?

Новий Завіт перекладено на 1500 мов. Проте, досі існує можливість перекласти Біблію на, скажімо, ще тисячу мов. Та коли Біблію почали перекладати?

Згідно з деякими джерелами, Біблія (Старий і Новий Заповіт) перекладена на 670 мов. Сам Новий Заповіт був перекладений на 1500 мов, а частина Писань (одна книга, псалом або фрагмент Старого або Нового Заповіту) майже на 3000 мов.

Якщо ви думаєте, що це багато, варто пам’ятати, що 3000 — це менше, ніж половина мов, які зараз використовуються в усьому світі. Зі 7097 мов, що використовуються сьогодні, близько 4000 використовують письмову систему, що означає, що досі існує можливість перекласти Біблію ще на, скажімо, ще тисячу мов.

Коли і чому Біблія була перекладена з мов оригіналу на інші мови?

Септуагінта і перші переклади Біблії

Перші переклади Біблії з’явилися приблизно в 3 столітті до нашої ери, коли олександрійські євреї почали використовувати грецьку мову (lingua franca того часу), тим самим виштовхуючи іврит на маргінес. Перший переклад, який іноді називають „грецьким Старим Заповітом“, більше відомий як Септуагінта. З’являється навіть як цитати в Новому Завіті (особливо в листах св. Павла), але також і в апостольських або грецьких Отців Церкви. Дякуючи святому Джерому стало зрозуміло, що Септуагінта — не єдине джерело, яким користувалися апостоли, так само, як автори Нового Заповіту використовували писання на івриті та грецькій мовах (особливо цитуючи Ісуса).

Назва “Septuagint” (“70”), згідно з традицією, відноситься до того, що грецький король Єгипту Птолемей II Філадельф попросив 72 єврейських вчених (шість із кожного з 12 племен Ізраїлю) перевести Тору з івриту на грецьку мову. Кожному з них доводилося працювати окремо, і в кінці вони повинні були обмінюватися своїми перекладами та обрати остаточний варіант. Однак, коли виявилося, що всі переклади були однаковими, це було сприйнято як знак від Бога.

Святий Єронім і Вульгата

Переклад, написаний на грецькій мові Koiné (лінгва франка в середземноморському басейні в пізній античності, також називається олександрійським діалектом), спочатку містив тільки Тору (перші п’ять книг єврейської Біблії, так зване П’ятикнижжя). Протягом двох-трьох століть перекладалися наступні книги. Переклади були завершені в 132 р. до н. е. Цей ранній переклад став основою для подальшого перекладу на латинську мову („Vetus Latina“).

Навіть якщо ранні християни володіли грецькою мовою, потреба в латинському перекладі Писань зростала з поширенням віри в Римську імперію. Вже у другому столітті багато перекладів з’явилися навколо Італії та північної Африки (з багатьма доповненнями та помилками). Святий Єронім (великий перекладач Біблії з івриту та грецької мови на латинську, творець Vulgate) визнав, що до четвертого століття було створено „стільки текстів, скільки й рукописів“.

У 382 році папа Дамасій I запитав Єроніма про остаточну версію Євангелія на латині (яка повинна була базуватися на вже досить поширеній „Vetus Latina“). Єронім пішов ще далі і переклав наступні біблійні книги, використовуючи оригінальні івритські та грецькі тексти, а також Септуагінт (який був у його монастирі у Віфлеємі). Переклад настільки добре сприйняли, що він, зрештою, замінив „Vetus Latina“. Вульгата стала широко використовуваним латинським перекладом Біблії. Трентська рада (1545-1563) визнала Вульгату „автентичною в публічних читаннях, дискусіях, проповідях“, що було обов’язковим аж до 1979 року, коли був опублікований Неуульгата (зредагована версія Вульгати).

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Джерело:        ДИВЕНСВІТ

20.01.2019р. Б. / Кілька слів про піст і Богоявлення

Насправді воно виглядає досить невинно ба й навіть позитивніше бо більш просте та зрозуміле. Замінили незрозумілу назву Богоявлення чи Хрещення Господнього на Водохреща і Йордан і всі знають про що йдеться і що треба робити - йти до церкви чи до річки за свяченою водою, напитися, обмитися, а то й скупатися, хіба в цьому є щось погане? Немає, але разом з тим немає і так багато доброго. Бо акцентуючи увагу на водосвятті як ледь не на магічному ритуалі, відкидаємо первісне значення цього дійство яке містило в собі метанойю, покаяння, зміну не скільки фізичного виміру життя, стільки духовного.

В часі Різдва Христового, робимо наголос на колядках, вертепах тощо і це теж добре, бо збираємось родинно, співом прославляємо дитяко Ісуса, але разом з цим, нерідко сам факт події народження Божого Сина відходить на маргінес як духовного, так і релігійно-суспільного життя. Теж не є рідкісними випадки коли зміст колядок повністю суперечить теологічній причині як воплочення так і народження Христа.

Численні більш чи менш суворі пости як протягом літургійного року, так і посту євхаристійного воно теж є добре. Існує маса як наукових, так і псевдонаукових досліджень про користь того чи іншого посту, стримання від їжі, але знову таки, маємо чимало випадків коли з посту робиться догма чи й на тому чи іншому правилі обмеження їжі створюється ледь не нова релігія. Хвора людина, інколи, не може дозволити собі прийняти Святе Причастя бо не може постити. Мене одного разу просили прийти до лікарні посповідати і запричащати, але не пізніше десь 6 - 6.30 ранку бо жінка мусить приймати лікарство, а що хворий шлунок то мусить щось зразу і поїсти і намагатись пояснити тій жінці, що піст перед Причастям від дванадцятої ночі, установлений не Богом, а Церквою і що Церква має право його пересувати, зменшувати, що суть посту не в пості шлунка, а пості душі - марна справа. Бо хто ти такий, що кажеш інакше якщо інший побожний священик чи ще її бабця (дуже побожна жінка) казали, що має бути саме так, а не інакше.

І знову таки - переконувати, що християнство не релігія заборон, а релігія любові - марно. Бо зі слів “Бог є любов” і “Так Бог полюбив світ, що дав свого Сина Єдинородного щоби кожен хто увірує в нього не загинув, але мав життя вічне”, людина запам’ятовує тільки те, що “Бог є справедливий суддя” і що “Того хто його заповіді буде порушувати він буде карати до четвертого покоління”. Поза всяким сумнівом, що й це необхідно знати, але треба також пам'ятати і те, що “Бог не хоче смерті грішника, але хоче щоби він навернувся і жив”.

Тож зі святом всіх вас. Нехай Дух Святий, що зійшов над Ісусом в хвилину хрещення зійде над кожним із нас і наповнить наші душі Божою правдою.

Василь Ткачук    Авторська колонка

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.01.2019р. Б. / Що треба знати про душпастирські відвідини з йорданською водою

Наша Церква у січні переживає декілька великих свят – це Різдво Христове, це «старий» Новий Рік і Святого Василія Великого, це празник Богоявління – Хрещення Господнього у Йордані. Кожне свято відповідно супроводжується особливими звичаями: колядками – піснями прослави Новонародженого Ісуса, засіваннями – побажаннями миру, здоров’я і добра, а також душпастирськими відвідинами з благословенням йорданською водою вірних та осель. 

         Що ж важливо знати нашим християнам про окроплення йорданською водою та відвідини священиком наших домів?

1. Душпастирські відвідини чи візит священика (пароха) до своїх вірних (парафіян) з благословенням йорданською водою – це гарний звичай нашої Церкви для особистої зустрічі та знайомства вірних зі своїм священиком – душпастирем. Такі відвідини відбуваються в період від Богоявління Господнього (19 січня) аж до Стрітення Господнього (15 лютого).
2. Щоби священик зміг прийти і поблагословити Вашу домівку, Ви повинні уважно слухати оголошення у парафіяльному храмі щодо способу і часу таких відвідин (у парафіях сільських місцевостей оголошують ці деталі відвідин по богослужіннях, а в міських парафіях вірні, зазвичай, записуються у храмі або ж домовляються зі священиком особисто). До своєї оселі слід впускати тільки знайомого священика, якого Ви знаєте в обличчя або бачили у вашому храмі.
3. Відвідини священика включають наступні моменти: спільну молитву, окроплення оселі всієї або ж її частини (як забажає родина) свяченою водою та спілкування зі священиком. Це особлива нагода для вірних запитати священика все, що непокоїть або що є незрозумілим у справах віри, моралі чи життя Церкви. А для священика – це нагода, щоби дізнатися більше про родину, про її потреби, про те, чи родина живе по-християнськи: в мирі з ближніми, чи всі охрещені, чи вінчані у храмі, чи відвідують недільні богослужіння, тощо.
4. Є гарно, коли молитва відбувається у вітальній (гостьовій) кімнаті, а не при вході, в коридорі. На столику або перед іконою запалюють стрітенську (чи іншу) свічку і всі присутні в домі беруть участь у спільній молитві. До молитви треба покликати всіх, хто проживає в домі чи всіх, хто на той час в домі перебуває (наприклад, гості).
5. Священик, який приходить до вашої оселі, щоб її благословити, символізує прихід самого Ісуса Христа, тому до цього приходу варто приготуватися і серйозно віднестися, бо сам Ісус сказав до апостолів: «Хто вас приймає, мене приймає» (Мт 10,40), а  також: «В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться» (Лк 10, 5-6).
6. Запрошувати і приймати священика у своєму домі є привселюдним (публічним) визнанням віри в Ісуса Христа та своєї приналежності до певної парафії, єпархії і Вселенської Христової Церкви. Тому, з вдячності за віру Христову і святу Церкву, робіть це щиро і відкрито.
7. Окроплення йорданською водою символізує очищення дому і всіх, хто в ньому проживає від усякого зла силою Ісуса Христа, силою Хреста Господнього та спільною щирою молитвою. Особливу силу йорданська вода отримує від джерела всякої сили – від Ісуса Христа, Який своїм зішестям у йорданські води, освятив їх. Подібно і сьогодні кожна вода, освячена священиком в часі Богоявління, отримує особливу силу відганяти наступи диявола та захищати оселі і людей від всякого зла і всякого гріха
8. Окроплення йорданською водою не замінює таїнства очищення – Покання (Сповіді), яке все ж-таки залишається єдиним і необхідним для того, щоб могти єднатися з Господом Ісусом Христом у Святому Причасті.
9. Купання в річках, водоймах чи купелях в день Богоявління є звичаєм нашого народу і не має відношення до церковних богослужінь, не замінює обов’язкової присутності на Святій Літургії у храмі та участі у великому  йорданському водосвятті. Гріхи змиває не омивання, а покаяння і сповідь.
10. Присутність священика у вашій оселі є також гарною нагодою віддячитися особисто за парафіяльне служіння. Тут йдеться про добровільну грошову пожертву. Гарно, коли християни беруть активну участь в житті Церкви і матеріально підтримують різні парафіяльні ініціативи. Саме в часі йорданських відвідин можна дізнатися у священика про потреби парафії і в чому конкретно можна допомогти чи в яких проектах взяти участь.

Дорогі браття і сестри! Як священик, я дуже люблю ці душпастирські відвідини родин, бо це прекрасна нагода спілкуватися особисто з вірними та показати турботу Матері Церкви про своїх дітей. Тому, бажаю Вам і собі пережити з великою любов’ю ці дні душпастирських відвідин. Нехай присутність священика у вашому домі та ваша спільна молитва стане нагодою наблизитися до Господа і до Святої Церкви Христової.

о. Йосафат Бойко, ВС    Авторська колонка

Джерело:    Воїни Христа Царя

17.01.2019р. Б. / Коли (не) можемо приймати Євхаристію?

До Святого Причастя можемо приступати тоді, коли маємо на серці легкі повсякденні гріхи. Євхаристія змиває ці гріхи.

У Євангелії Ісус говорить дуже чітко: “Якщо не споживатимете мого тіла, не матимете життя у собі” (Ів. 6, 53). Це не метафора. Тут йдеться про життя. Самі ми не здатні народжувати у собі Божого життя, лише приймаючи Його Тіло. То чому ж ми так часто відмовляємось від Євхаристії?

Від декого можна почути: “Не відчуваю потреби”. Але якщо хтось так вважає, то значить, що взагалі не розуміє Євхаристії. Бо ж не можна насправді вірити, що це Бог живий і ігнорувати Його! Дуже часто це наше “не чую потреби” є замаскованою нехіттю стати нарешті на шлях оновлення, піти врешті до сповіді. Легше сказати самому собі “не відчуваю потреби”, а коли відчую, то щось робитиму. Саме так, на жаль, починається відхід від практикування літургійного життя на довгі роки.

Я не гідний

Часто причиною є щось зовсім інше. У багатьох з нас є переконання, що аби прийняти Євхаристію, слід бути абсолютно безгрішним. Але однак рідко буваємо у такому ідеальному стані (здебільшого хвилин 15 після Сповіді). Багато хто не причащається через страх скоїти святотатство, боячись і не знаючи, чи можна.

Не йдеться тут про випадки, коли сумніваємось, чи вчинений гріх важкий або легкий. Тут і справді слід іти до Сповіді. часто можна зустрітись із мисленням: “Моє серце не є бездоганно чистим, тому не може прийняти Бога, я не гідний. Таке твердження є довговічним, базуючись на важливих застереження, робить висновки фальшифі, хоча й благочестиві.

Істина у тому, що у Євхаристії приймаємо насправді Святого Бога. Істина також у тому, що без Бога жоден з нас не є до кінця святим і чистим. Ніхто з нас не є достойний. Однак ми розуміємо, що лише одне Боже слово може зробити нас достойними прийняття Його Тіла і Крові.

Євхаристія не є нагородою за взірцеве життя, але ліками для хворих. Не святість є перепусткою до Тайн, але Тайни відкривають дорогу до святості. Можемо приймати Причастя тоді, коли чужмо легкі повсякденні гріхи. Більше того, Євхаристія змиває їх! І це не якісь побожні байки, але наука Церкви. Звісно маємо потім визнати ці гріхи у Тайні Сповіді, але фактично отримуємо їх відпущення у Євхаристії, яка оживлює нашу любов до людей та Бога.

Адаптація Тетяни Трачук

Джерело:     ДИВЕНСВІТ

17.01.2019р. Б. / Освячена вода і все про неї. Чи потрібно її набирати літрами, стрибати в ополонку і ще багато корисного

Свято Богоявлення або Хрещення Господнє завершує різдвяний святковий цикл. Пропонуємо кілька цікавих думок про те, яке духовне наповнення цих традицій, для чого освячувати воду, скільки зберігати її, як використовувати чи можна прати після Йорданських свят? 

Про це все від духівника Українського Католицького Університету о. Ігоря Пецюха.

Який запас освяченої води потрібен на рік?

Нема визначеної норми, навіть немає обов’язку тримати свячену воду вдома. Потрібно, щоби вона була в церкві, щоб її мали священики і могли використовувати в обрядах посвячення.

Тобто воду освячують не тому, що мусять, а тому, що бачать у цьому зв’язок свого духовного життя з матеріальним світом.

Освячення води — усвідомлення, що вхід Бога у світ преображує його.

Освячена вода — не чарівна, але має благодатні властивості для тих, хто її з вірою приймає.

Кожна щира молитва — це входження людини в Божественне, яке преображує матерію. Так у кожній Євхаристії молитва Церкви преображує хліб і вино, а під час Йорданського водосвяття — воду.

Як відрізнити освячену воду від звичайної?

На фізичному, хімічному рівнях — ніяк. Можемо лише знати, що вона освячена. Зі свого досвіду знаю, що ця вода не псується. Існує думка, що у воду під час свячення вкладають золотий або срібний хрест і саме через це вона консервується і не псується, але на парафії, де я служу, освячуємо воду дерев’яним хрестом. Звісно, вона таки може зіпсуватися, якщо, наприклад, зберігати її у брудному посуді. Тому не потрібно цього факту абсолютизувати.

Як використовувати цю воду?

Немає чіткого регламенту її використання для мирян. Традиційно нею окроплюємо/ся або п’ємо. Кожен знайде свій шлях, як ця вода йому послужить. Вона має насамперед спонукати до контакту з Богом. Коли ми п’ємо її чи окроплюємося нею, то очікуємо від Бога духовної благодаті.

Чи можна використовувати освячену воду замість ліків?

Це не медичний препарат. А засіб нашого духовного життя. Церква не заохочує вірних відмовлятися від ліків, замінюючи їх молитвою. Проте через те, що багато хвороб мають духовний контекст, то використання разом із медикаментами свяченої води може бути корисно й потрібно. Але лише разом, а не замість.

Чи обов’язково купатися на Водохреща в ополонці? 

– Ні! Ця традиція не має українського коріння і духовного значення. Вона може мати символічне прочитання як „спомин нашого хрещення“. Та це швидше нагадує моржування.

Важливо відрізнити суть свята від традицій довколо нього. Купатися в ополонці — не гріх, але не потрібно пов’язувати це з очищенням чи іншими благодатями. Корисніше буде провести цей час у храмі на молитві.

Для чого щороку на Водохреща та й увесь тиждень опісля священики окроплююють домівки парафіян?

Традиція річної періодичності виникає з того, що церковні свята святкуємо раз на рік. Загалом тут йдеться не стільки про освячення дому, хоча в нашій східній традиції воно пріоритетне, але це також і зустріч священика з парафіянами. Це – душпастирські відвідини з Йорданською водою.

Якщо влити трішки свяченої води в посудину зі звичайною, то вся буде освяченою?

Так! Вода освячується молитвою. Не обов’язково зачерпувати банкою ту воду, в яку священик опускав хрест, достатньо бути присутнім із нею на молитві. Нема розбавленої святості. Вона діє яу духовний феномен. Навіть однієї краплі води достатньо, щоби було освячене ціле озеро.

Чи можна після Водохреща прати?

Колись прали на ріці й воду святили там само. Тому люди не прали. У нашій Церкві це було як пошана до обряду. Неправда, що вся вода у світі, у водопроводах, свята і що не можна вмикати пральну машину, бо Йорданські свята. Це — хибний висновок.

Як утилізувати освячену воду? 

Освячені речі утилізуємо по-іншому, ніж звичайні. Це вияв нашої поваги до святості. Для церковних й освячених речей є два способи: спалення або закопування. А якщо йдеться про воду, то виливаємо її там, де люди не топчуть ногами і звірі не ходять. Найпростіше — полити вдома квіти або газон.

Адаптація за Духовність
 

Джерело:       ДИВЕНСВІТ

16.01.2019р. Б. / Обітниці від Бога, за те, що будемо ділитися Його благодаттю

Деякі люди подібні на резервуари. Вони збирають Божі благословення, але потім зберігають їх у себе. Інші люди подібні на соломинку, вони кажуть: „Боже, допоможи іншим людям через мене“.

Дуже важливий духовний урок полягає в тому, що Бог дає вам набагато більше благословень, якщо ви соломинка, ніж коли ви резервуар.

Якщо ви хочете, щоб Бог благословив вас, благословляйте інших, особливо найбільш вразливих у вашому суспільстві.

Біблія говорить:

„Блажен, хто дбає про нужденного та вбогого; в лиху годину Господь його врятує. Господь хоронитиме його й живитиме його, і зробить його на землі щасливим, і не видасть його в руки ворогам зажерливим.“ (Псалми 40: 2-3)

Бог дає багато приголомшливих обітниць для тих, хто благословляє бідних. Ось одна з них:

„Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійство“ (Приповідки 19:17)

Бог розглядає це як займ Йому щоразу, коли ви даєте бідним. Це не дар, це займ.

І Бог обіцяє, що Він завжди буде віддавати борг.

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Джерело:     ДИВЕНСВІТ

15.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 5,22–6,2:  «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»

Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також є самі свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо. 

Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось в той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів? 

Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов і милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через призму їх наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль. Тож прикладаймо всіх зусиль що б огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!

*** 

Лк. 6,17-23:  «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі»

На перший погляд таке висловлювання Господа може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними, або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас не раз є інакші. 

Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли будуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного. Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.01.2019р. Б. / Після іспиту сумління щось і далі турбує?

Іноді трапляється так, що після іспиту сумління нас щось обтяжує і не знаємо, як собі з тим дати раду, як про це розповісти сповідникові.

Пам’ятаймо, що сповідник на нашому боці, а не проти нас. У Тайні Сповіді відбувається велика співпраця супроти гріха: Бога, Церкви, священика і нас.

Якщо не знаємо, як сказати правильно, то говорімо так, як відчуваємо, як вважаємо за потрібне сказати, зазначаючи, що це наш спосіб пережиття і сприйняття того чи іншого вчинку, події тощо.

Очевидно, що є гріхи, які нам складно виявити навіть перед дзеркалом, не те що у сповідальні. Важливо помолитись під час іспиту совісті за те, щоби визнати їх гідно.

Слід розуміти, що свої гріхи ми довіряємо милосердному Богу, а священик – лише його представник. Так, саме Бог прощає нам гріхи. Не варто говорити про свої проступки незрозуміло, завуальовано, так щоб ні сповідник не зрозумів, ні ми самі.

Бог дивиться на нас із милосердям і завжди прощає, лише бачить, що приходимо до Нього з правдивим серцем і щирим. Пам’ятаймо, що жаль за гріхи не обов’язково має бути емоційним, не мусимо вмиватись слізьми. Жаль за гріхи – це вольове рішення: більше не чинити того, що не подобається Богу і не є за Його законами.

Переклад і адаптація Тетяни Трачук

Джерело:         ДИВЕНСВІТ

14.01.2019р. Б. / Терен у Біблії. Яке він має значення і що символізує

В Ісаї 55,13 є загадковий вірш: „Замість тернини ростиме кипарис, замість кропиви – мирт. Це буде на Господню славу, на вічний пам’ятник, який не буде знищений ніколи“.

Що це означає? Ми можемо досліджувати значення терну і кропиви за допомогою „Принципу першої згадки“. Це метод вивчення Біблії, в якому перша згадка чогось у Біблії може пролити світло на наступні значення слова або поняття.

Перша згадка про терен:

„Адамові ж сказав: “За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини.“ (Буття 3: 17-18)

Цікаво. Терня, схоже, є частиною прокляття і пов’язане з гріхом.

Пізніше, в 9 главі книги Суддів, праведник по імені Йотам попереджає Ізраїль Авімелехом, кажучи їм цю притчу:

„Слухайте мене, городяни сихемські, щоб і Бог вас слухав!

Давно колись пустились дерева в дорогу, щоб помазати царя над собою. І сказали вони до оливки: Царюй над нами!

Оливка ж їм відповіла: Чи я ж мою оливу занедбаю, якою шанують Бога і людей, і піду хитатися над деревами?

Тоді сказали дерева до смоковниці: Ходи ти, царюй над нами!

Смоковниця ж їм відказала: Чи то ж солодощі мої занедбаю та смачний плід мій, і піду хитатися над деревами?

Тоді до виноградини дерева сказали: Ходи вже ти, царюй над нами!

А й виноградина їм каже: Чи то я могла б та вино моє занедбати, що звеселяє Бога й людей, та піти гойдатися над деревами?

Нарешті всі дерева кажуть до тернини: Іди хоч ти, царюй над нами!

Тернина ж до дерев відказала: Коли ви справді хочете помазати мене царем над вами, то йдіть у моїм холодку ховайтесь; а як ні, вибухне огонь з тернини та й пожере кедри ливанські“.

Недостойний правитель у цій притчі уподібнюється тернині, а книга Суддів говорить про Авімелехома та його послідовників як про „нікчемних людей“. Насправді, дивлячись на книгу Суддів, концепція нікчемних людей з’являється неодноразово, і зовсім доречний образ терну, що символізує їх.

Отже, щоб підсумувати, у нас є такі поняття, пов’язані з шипами і тернами:

    гріх

    прокляття

    нікчемні люди

    нечестиве, негідне

Ісаї 55 — це глава про призов людей покаятися й увійти в добрі стосунки з Богом. Вона закінчується тим, що кропива і терни можуть стати як благородні кипариси, які використовували для створення музичних інструментів та для поклоніння і побудови Храму … або як мирт, який представляє собою смиренну миловидність Ізраїлю.

Можна також згадати, що терновий вінець був надітий на голову Ісуса, коли Його вели на смерть…

Подумайте про всі ці гріхи, вся тяжкість прокльонів, які повинні були впасти на нас, як вони впивалися в Його плоть … проливаючи Його кров із Його дорогоцінної голови … спливала з Його ран за нас, для нашого прощення.

Цей терновий вінець вказує на зло нашого гріха і прокляття, яке ми заслуговуємо, але також і на велич Того, Хто охоче заплатив за це від нашого імені. Він добровільно переносив цю біль і багато іншого, щоб заплатити за наше перетворення з попелу до краси, з відчаю до похвали, з гріха до святості, від колючок і тернів до кипариса і мирта … як вічний знак, який не буде розтрощений. Наше вічне життя — це нескінченний знак Його величі і доброти, і ми будемо хвалити Його вічно.

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Джерело:         ДИВЕНСВІТ

13.01.2019р. Б. / Різдвяний захід «Просфора з Патріархом» об’єднав жертводавців Патріаршого собору (+VIDEO)

12 січня 2019 року відбувся щорічний благодійний різдвяний захід «Просфора з Патріархом», який об’єднав близько двохсот жертводавців Патріаршого собору.

Традиційне різдвяне дійство греко-католиків проходило неподалік Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, в Міжнародному виставковому центрі. Розпочинаючи захід Блаженніший Святослав зауважив, що ця просфора об’єднує людей, які захотіли цього дня разом славити Бога і Спасителя.

«Сам Бог захотів стати плоттю і кров’ю українського народу, увійти і в його історію, та бути разом з нами в наших болях та печалях. Сам Господь захотів бути для нас джерелом миру, радості та надії. Дякую за цю хвилю, за можливість разом цією просфорою поділитися», - висловився Глава УГКЦ.

Відтак Блаженніший Святослав очолив молитву, яку увінчав благословенням приготовлених просфор та усіх присутніх учасників заходу.

У рамках події гості спільно ділились благословенною просфорою, обмінювалися різдвяними привітаннями, спілкувалися з Блаженнішим Святославом та духовенством УГКЦ. В цей час також проходив виступ Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України та Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю України «Верховина». Окрім цього проходив традиційний тихий аукціон.

Прес-служба Київської архиєпархії

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

12.01.2019р. Б. / Роздуми сестри Марти Гаврилів над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Бог створив цей світ в тому числі і для нас. Він як ніхто хоче нашого щастя. Він радіє, коли ми радіємо. А коли нам зле - Він кличе нас до себе, щоб вислухати, розрадити, пожаліти.

З Богом можна сміливо відкинути гордощі, самовпевненість, свої титули і привілеї. З Богом можна бути  таким, яким ти є.

Бог вустами апостола Павла вкотре на нагадує сьогодні, що багато хто захоче нас відвернути від істинних цінностей і прагнень. Таких "духів обманних" можемо спостерігати щодня... Та добре, що Апостол також підказує: "...Всяке Боже створіння - добре, і не слід нічого відкидати, коли його з подякою приймати, бо воно освячується словом Божим і молитвою".

Напередодні Водохреща згадуємо також Івана Хрестителя, який хрестив людей "водою покаяння". "Принесіть же плід, гідний покаяння" - каже Іван Хреститель фарисеям та садукеям. Очиститись Йорданською водою можна лише тоді, коли очистиш свою душу і серце від зла.

Ісусе! Допоможи мені гідно відсвяткувати свято Твого Богоявлення! Амінь.

Марта Гаврилів

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.01.2019р. Б. / Владика Ярослав: Св. Стефан своєю кров'ю засвідчив перемогу Христа над смертю

9 січня, у день св. первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

Під час проповіді владика Ярослав наголосив, що у третій день різдвяних свят українці продовжують прославляти колядками новонародженого Бога. «Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості, якою люди переспівують Євангельські оповіді. Ці народні гімни звеличують свято, нагадують нам про його зміст, а також повчають, закликаючи нас вчинити свої серця яслами для Божого Дитятка, зігріти їх любов’ю і милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас», - зазначив єпископ.

У третій день різдвяних свят Церква згадує мученицький подвиг св. архидиякона Стефана. «Його мучеництво, як і смерть невинних дітей вбитих у Вифлеємі Іродом, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла – над темрявою, істини – над оманою», - сказав єпископ.

Св. Стефан став першим мучеником, засвідчивши Бога, об’явленого людям в Христі. «Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши від схвалення цього вбивства до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія», - пояснив проповідник.

Наприкінці проповіді владика Ярослав заохотив вірних наслідувати мужність св. Стефана і у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб берегти Його в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків.

Джерело:      Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

11.01.2019р. Б. / Екзорцизм і забобонний спосіб мислення

З 6 по 11 травня 2019 року відбудеться XIV Спецкурс на тему екзорцизму і молитви звільнення. Він буде проходити в Папському інституті «Regina Apostolorum» за сприяння Болонської групи суспільно-релігійних досліджень та інформації.

Пояснюючи на сторінках «Оссерваторе Романо» мету проведення спецкурсу, священик-домініканець Франсуа-Марі Дермін, експерт з альтернативної релігійності, зокрема, зупиняється на «забобонному мисленні», яке може включати в себе також спотворене розуміння самого екзорцизму і молитви звільнення.

Забобони - цитує автор Катехизм Католицької Церкви - «є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає» (2111). Забобони пов'язані з магічними практиками, які можуть завдати велику духовну шкоду. Саме ця шкода часто стає причиною звершення екзорцизму і молитви звільнення, оскільки магічні практики «відводять їх учасників від волі Бога, піддаючи безпосередньо диявольському впливу». Спроби дізнатися окультне або майбутнє мають на увазі «гріховне відкидання тимчасових і просторових меж, притаманних людській природі, створеної Богом; і чимало з цих практик передбачає намір нашкодити іншим (прокляття) або емоційно панувати над ними (заклинання)».

Розум, зазначає богослов, самостійно констатує неефективність засобів, властивих магії: так, очевидно, що карти самі по собі не здатні відкрити таємне чи майбутнє. Тому той, хто збирається гадати, «більш-менш усвідомлено виражає бажання заручитися підтримкою окультних сил». Подібно до Таїнств в Церкві, такі засоби, як карти для ворожіння, стають «знаком», який став ефективним, на противагу Таїнства, не за допомогою втручання Бога, а за допомогою диявольського втручання.

Забобонний спосіб мислення - продовжує Франсуа-Марі Дермін, - наділяє магічним змістом також екзорцизм і молитву звільнення, вважаючи демона або прокляття безпосередньою причиною всіх наших бід. Забобонний спосіб мислення спонукає шукати якогось «сильного» екзорциста-екстрасенса. Подібне мислення також претендує на звільнення від диявольського впливу за допомогою екзорцизму без серйозного шляху покаяння і навернення. Очищення від подібного мислення - одна з цілей спецкурсу на тему екзорцизму і молитви звільнення.

Для участі в ньому священикам необхідно надати копію документа, що підтверджує їх статус (целебрет), а мирянам - резюме, лист-рекомендацію від настоятеля парафії з підписом і печаткою єпископа і лист з поясненням причин, що спонукали до участі в семінарі. Передбачено синхронний переклад на англійську, іспанську та французьку мови. З усіх питань звертатися за ел поштою: istitutosacerdos@upra.org.

Джерело:    Воїни Христа Царя

10.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Пт. 4,12–5,5:  «Усі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного»

Часто ми живемо так, щоби якось ствердитися, заявити про себе. Нам боляче, коли понижують нас на посадах, коли нас принижують, відкидають. Господь пропонує зайняти цілковито інакшу поставу – одягнутись у покірливість. 

Гарне слово – одягнутися. Якщо ми в щось одягаємось, то носимо це на собі. Так, якщо ми покору одягаємо, то вона повсякчас із нами. І в кожній ситуації, коли навіть хтось до нас несправедливий, нечесний, але ми з покорою це сприймаємо, то наші стосунки матимуть зовсім інший розвиток, аніж будемо бунтувати і злоститись.

Хтось помилився, і ми покірливо це сприймаємо, хтось нагрубіянить, а ми не відповідаємо взаємністю. Потім, коли ми помилимось, хтось сприйме це також з покорою. Справді, це були б милі Богові стосунки. Тож зростаймо в покірливості одні до одних, щоб наслідувати Ісуса Христа!

***

Мр. 12,38-44:  «Ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх»

Звичайно, можна дивуватися, як убога вдовиця, яка вкинула лише дві лепти, кинула більше за всіх. А відповідь дуже проста: вона кинула все, що мала і що дав їй Господь. Те, що для інших було дріб’язком, для неї було всім маєтком. Ті, що віддавали значно більше, віддавали надмір багатства. Без розуміння, що все, що в них є, належить Богові, без Його волі вони б цього не здобули. 

У нашому житті важливо бачити за тим усім, що ми маємо, Божий дар. Та служити Богові всім тим багатством, яке від Нього отримали. Часто думаємо собі: коли б ми були багатші, мудріші, побожніші, сміливіші, освіченіші чи щось інше, от тоді ми могли б робити щось важливе. Однак уміймо тим, що маємо, тим, на що ми здатні зараз, служити Богові. Насправді Господь не потребує від нас чогось особливого, а лише стільки, скільки в наших силах. 

Даймо Богові все, що можемо і на що спроможні, і це буде нашою найбільшою пожертвою! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.01.2019р. Б. / Важкі питання: чому Бог допускає страждання?

«Страждання присутні в світі для того, щоб вивільнити любов, щоб пробудити справи любові до ближнього, щоб перетворити всю людську цивілізацію в "цивілізацію любові"», - пише святий Папа Іван Павло II в апостольському посланні «Salvifici doloris», підписаному 11 лютого 1984 року. Таким чином, Папа Войтила говорить про те, «для чого» присутнє страждання, але він також зазначає, що будь-яка відповідь на питання «чому» буде невірною або недостатньою. Згадаймо багаторазово сказані Папою Франциском слова про те, що страждання можна пояснити: Святіший Отець повторює їх кожен раз при відвідуванні тяжкохворих, особливо дітей, при зустрічах з людьми, що піддаються тяжким фізичним і моральним випробуванням.

«Стражденна людина, - стверджує Папа Іван Павло II в «Salvifici doloris», - залишається нерозгаданою таємницею». Але «Христос дозволяє нам увійти в цю таємницю і розкрити зміст страждань», відповідаючи з Хреста на Голгофі. Однак іноді необхідно чекати «дуже довго, щоб ця відповідь стала помітною». «Христос не пояснює абстрактно сенс страждань, але перш за все говорить: 'Йди за Мною! Прийди! 'Своїми стражданнями візьми участь у справі порятунку світу, що здійснюється Моїми стражданнями, Моїм Хрестом. Коли людина бере в руки свій хрест, з'єднуючись духовно з Хрестом Христовим, то перед нею відкривається рятівний сенс страждань ... І тоді людина знаходить в своїх стражданнях внутрішній мир і навіть духовну радість».

У книзі «Пам'ять і ідентичність», опублікованій незадовго до кончини, святий Папа Войтила повертається до цієї теми страждань: «Страждаючи за всіх нас, Христос надав нового змісту стражданню, ввів його в новий вимір, в новий порядок: в порядок любові. Правдою було те, що страждання входить в людську історію разом з первородним гріхом ... Але страсті Христові на Хресті наділили радикально новим змістом страждання, перетворивши їх зсередини. Він ввів в людську історію, яка є історією гріха, страждання без провини, перенесене виключно з любові. Саме це страждання відкриває двері надії на звільнення, на остаточне усунення жала, що терзає людство. Саме це страждання спалює і знищує зло полум'ям любові і навіть з гріха витягує різноманітне цвітіння добра».

Святий Папа Іван Павло II приходить до висновку, що відповідь полягає в любові: «Ісус Христос, будучи невинним, бере на Себе тягар страждань всіх людей», перемагаючи тим самим винуватця зла - Сатану. Хрест Христовий став рясним джерелом живої води, і досягти його може кожен. Таким чином, «страждати означає відкриватися рятівним силам Бога, дарованим людству у Христі».

Джерелом радості, - підкреслює Папа, - стає «подолання почуття марності страждання», яке «не тільки спалює людину зсередини, але і може зробити його тягарем для інших ... Відкриття рятівного сенсу страждань в єдності з Христом перетворює це гнітюче відчуття».

Біль, пережитий з Ісусом, дійсно потрібний для порятунку братів і сестер.

За словами Папи Войтили, «коли тіло занурюється в тяжку хворобу і позбавляється дієздатності, коли людина практично не здатна діяти і жити, то найбільше проявляються її внутрішня зрілість і духовна велич, викладаючи здоровим людям зворушливий урок».

В енцикліці «Lumen Fidei» Папа Франциск також зачіпає тему страждання. Він пише: «Віра - не таке світло, яке розсіює всю темряву, а світильник, що направляє вночі наші кроки, і його досить для шляху. Страждаючій людини Бог не дає всі пояснюючі аргументи, але пропонує Свою відповідь у формі супутньої присутності, історії добра, яке єднається з будь якою історією страждання, щоб його освітити потіком світла. У Христі Сам Бог побажав розділити з нами цей шлях і запропонувати нам Свій погляд, щоб ми бачили на ньому світло. Христос - Той, Хто, подолавши скорботу, став "начальником і виконавцем віри" (Євр 12, 2)».

Історії святих свідчать про те, що страждання може стати способом зростання в любові до Бога і ближнього. Крім того, страждання спонукає людину до навернення, допомагаючи поглянути всередину себе і подолати прихильність до гріха, подібно синові з притчі про милосердного батька. Страждання, яке ми бачимо навколо, породжує співчуття, пом'якшуючи навіть найскам'яніліші серця. Бог дає Свою відповідь через розп'ятого Христа, закликаючи нас приєднатися до Його справи спасіння світу, заради навернення грішників, заради поповнення в нашій плоті спасенного діяння Ісуса. Таємниця страждання нерозривно пов'язана з таємницею спасіння.

Джерело:     Воїни Христа Царя

09.01.2019р. Б. / Папа: байдужість – це протилежність Божій любові

У проповіді під час ранкової Святої Меси Папа коментує Євангелію про помноження хлібів, наголошуючи, що Бог робить «перший крок», бо любить нас із співчуттям і милосердям.

Господь Бог «робить перший крок» і «любить людство, яке не вміє любити», бо Він є співчутливим і милосердним у той час, коли ми, навіть якщо і є добрими, багато разів не розуміємо потреб інших і залишаємось байдужими, «можливо тому, що Божа любов» не ввійшла в наші серця. Про це говорив Святіший Отець у проповіді під час ранкової Святої Меси, яку він відслужив у вівторок 8 січня 2019 р. у ватиканській щояка протистоїть Божій любові.  Папа також проказав молитву за колишнього Апостольського Нунція в Австрії, архиєпископа Ґеорґа Цура, що упокоївся в Бозі опівночі, та привітав з 80-річчям ініціатора Неокатхуменального Руху Кіко Арґуельйо.

Бог зробив перший крок і першим полюбив нас

Посилаючись на перше читання (І Ів 4,7-10), проповідник процитував слова святого Апостола Павла: «Любім один одного, бо любов від Бога» та підкреслив, що Господь першим полюбив нас, зробивши крок назустріч людству, що не вміє любити, що потребує Божої ласкавості, аби любити, потребує Божого свідчення. І як перший крок, Він послав Свого Сина, щоб нас спасти, надати сенс нашому життю, відновити нас.

Над Тиверіадським озером Ісус змилосердився над людьми

Пояснюючи уривок з Євангелії від святого  Марка, Його Святість  зауважив, що Ісус помножив хліб і рибу, бо мав співчуття до людей, які були «немов вівці без пастуха». «Боже серце, Ісусове серце зворушилось, – мовив він, – побачивши маси людей, не могло залишитись байдужим. Любов неспокійна. Любов не терпить байдужості. Любов співчутлива. Але співчуття означає поставити на карту власне серце, воно означає милосердя. Ризикувати своїм серцем задля інших – ось у чому полягає любов».

Учні не були зацікавлені дбанням про інших

Далі Папа Франциск описав епізод, в якому Ісус чимало навчав людей та учнів, які, побачивши, що вже пізній час, звернулись до Нього з проханням відпустити людей, аби ті пішли в навколишні села та купили собі їсти. Іншими словами, нехай самі собі дають раду. За словами Його Святості, це вказує на їхню байдужість до людей. Вони не були злими, а просто байдужими. Не знали, що таке любов, що таке співчуття. Їм довелось згрішити, зрадити Вчителя, відмовитись від Нього, аби зрозуміти суть співчуття й милосердя. Ісусова відповідь була гострою: «Дайте ви їм їсти!», тобто, візьміть відповідальність на себе. «Є багато людей, що є добрими, але вони не розуміють потреб інших, – сказав Єпископ Риму. – Вони не здатні співчувати. Можливо, тому, що Божа любов не ввійшла в їхні серця, або вони не дозволили їй увійти».

Протилежність любовi – це байдужість

Святіший Отець описав присутнім світлину, яка знаходиться в Апостольській Елемозінерії, тобто, ватиканському благодійному відомстві, на якій бачимо ситих добре одягнених людей, що виходять з ресторану, відвертаючи погляд від жебрака, що простягає до них руку. Папа зазначив, що це фото вказує на «культуру байдужості», підкреслюючи, що хоч протилежністю любові є ненависть, але чимало людей не мають «усвідомленої ненависті», тому, найщоденнішим виявом протилежності до Божої любові є байдужість, зосередження на власному добробуті, на забезпеченні власного життя, гарантуванні навіть і вічного життя, щонеділі відвідуючи Святу Месу, вважаючи себе добрим християнином.

«Варто замислитись над  тим, що сам Бог робить перший крок, Він виявляє співчуття, милосердя, а ми, зі свого боку, дуже часто що проявляємо байдужість, – сказав на закінчення проповіді Святіший Отець. – Просімо Господа зцілити людство, починаючи від нас, аби наше серце оздоровилось від цієї хвороби, що є культурою байдужості».

Джерело:      НОВИНИ ВАТИКАНУ