Доповідачка
на Синоді Єпископів УГКЦ, який проходить цими днями в Брюховичах біля
Львова на тему «Дияконія» (служіння), п. Ксенія Гапій із США, розповіла
про масштаби соціального служіння, яке здійснюється на її парафії.
Про що був ваш виступ на Синоді єпископів?
Я представляла парафію Святого Івана Хрестителя в Ньюарку
(Філадельфійська архиєпархія), штат Нью-Джерсі (США) і її благодійну
працю.
Які основні напрямки діяльності соціального служіння здійснюються у вашій парафії?
Ми провадимо три напрямки: допомога парафіянам, допомога потребуючим
мешканцям міста, де розташований наш храм (парафія діє 109 років) і
допомога потребуючим в Україні.
Які ваші здобутки на цій ниві? А, головне, наскільки
соціальне служіння, яке здійснюється парафіянами, важливе для самої
громади?
Важливо заохотити людей до жертовності. Бо люди, в основному, є
жертовними, але не знають де й кому щось подарувати. Тож, прагнучи
допомогти потребуючим, вони продовжують жити в своєму колі, не маючи
стосунків з тими, хто потребує їхньої підтримки. І якщо є та особа, яка
їх попровадить до людей в потребі, то вони радо підуть за цим. Це
духовно пов’язує парафіяльну спільноту, бо, разом працюючи, люди
знаходять дружбу. Скажімо, що хтось пакує речі, хтось пече пиріг, щоби
потім його продати і заробити гроші для потребуючих. Спільна жертовна
праця єднає людей.
Як розпочати успішне соціальне служіння в парафії? Які є приклади такої праці у вашій парафії?
Насамперед, я би радила починати з меншого. Бо, коли ви попросите
особу, яка прагне допомогти, одразу купити інвалідний візок (що залежить
від фінансового рівня її життя), то одна особа може радо це зробити, а
інша скаже що сама собі не в стані його купити. Остання акція, яку ми
запропонували – дарували 2016-тьом потребуючим особам в Україні по 10
доларів. Ми намалювали термометр, на якому позначали нові надходження. І
кожного разу, коли отримували кошти, робили відповідну позначку і усі у
парафії могли бачити скільки уже зібрано, а скільки ще потрібно. Ми
запланували робити цю збірку до зими, про уже назбирали необхідну суму.
Туму тепер я намалювала новий термометр і ми почнемо нову збірку.
А як ви дізнаєтеся про існуючі потреби?
Переконана, потрібно провадити велику кореспонденцію. Я люблю писати
листи. Це моє улюблене заняття і без цього багато би чого не трапилося.
Ми писали священикам, монахам із проханням знайти потребуючих людей, а
вони один одному переказували. Те, що я працюю в парафіяльній канцелярій
допомагає, бо через неї переходить багато гостей з України. Ті хто, нам
відписав, порадили в яких селах є потребуючі люди. Як бачите, ми
«стріляли» в кожний напрям, і починали з тими, кого знаємо, бо
побоювалися наразитися на корупцію.
Тобто виходить, що ви шукали за потребуючими, а не вони вас?
Абсолютна правда. На початках ми допомагали парафіянам і місцевим
людям. Якось до нас звернулися два хлопці українського походження, які
працювали для поштової компанії, яка надсилає вантажі в Україну. Це було
напередодні свята Миколая і вони просили закупити іграшки або зібрати
їх серед людей для потребуючих дітей в Україні. Я звернулася до владики
Богдана (Дзюраха) з тим, що маємо такі подарунки, але не знаємо кому їх
надіслати. І він нам допоміг у цьому. Загалом же, цей процес знаходження
контактів тривав кілька років. А потім потрібно було їхати до цих
людей. Тож, ми із ще однією парафіянкою півроку тому приїхали сюди, щоби
зустрітися з тими людьми, через руки яких ми працюємо. Під час подорожі
ми провели 30 зустрічей і побачили, що часто родини терплять більше,
аніж сиротинці. Тоді ми знайшли контакти тих людей, які працюють із
бідними родинами.
Чи війна внесла зміни у ваше соціальне служіння?
Так. Волонтери зверталися до нас, аби ми закупили джгути і бандажі
для військових. І ми за 4 місяці назбирали 16 тис. доларів. А ще ми
звітуємо перед тими особами, які дають пожертву. Щонеділі у нас на
парафії видається бюлетень з недільними тропарями і кондаками і в ньому є
оголошення, а також листи подяки, прохання на різні збірки. Люди це
читають.
На ваш погляд, яка парафія є живою?
Це та парафія, яка має серце і душу, яка не тільки молиться, а й
закочує рукави і щось робить. Люди не повинні чекати, аби священик це
зініціював. У нас на парафії зібралося кілька осіб, які хотіли збирати
пожертви, і нас душпастирі підтримали.
Розмовляв о. Ігор Яців
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар