05.03.2014р. Б. / Релігійний фактор - одна із найважливіших причин небажання Кремля «відпустити» Україну

Росія, зокрема політична верхіка Кремля, дуже болісно сприйняла перемогу Майдану над політичним режимом в Україні. Мова йде не про останні місяці, а про ті процеси, які почалися у 2012 році в Україні. 

Консультації Києва з ЄС спочатку викликали у Кремля подив, потім нерозуміння, пізніше - роздратування, а сьогодні - те, що можна назвати істерією. Події із вводом російських військ у Крим свідчать про те, що заради НЕ озвучених безпосередньо цілей Росія ризикує всім, а саме:

1. Політичною вагою і впливом;
2. Національною економікою;
3. Всією боєздатною частиною своєї армії;
4. Внутрішньополітичною стабільністю.

На перший погляд дивно, але, якщо придивитися, то стає зрозуміло, що зміни в Україні занадто сильно впливають на політичне позиціонування Російської Федерації.

Російська Федерація претендує на роль Наддержави, лідера реґіону, інтеґраційного центру. Населення Росії живе в ідеологічній парадигмі «слов'янського світу», «Росії як центру цивілізації». В якості методів нахиляння місцевих еліт до діалогу найчастіше використовуються досить жорсткі прийоми: від «економічних воєн» до безпосередньої участі в «виборах нового керівництва братніх країн».

Серед основних причин боязні Росії "відпустити" Україну є релігійний фактор, або, точніше, - Російська Православна Церква.

Населення Російської Федерації не можна назвати надміру релігійним. Але наявність «своєї» - найбільшої з православних Церков і її тісні контакти з політичним керівництвом дозволяють розігрувати "православну карту" на досить великій території. Від Балкан до Закавказзя та Північної Африки. В Україні вже існує дві основні її православні Церкви: УПЦ Московського патріархату та УПЦ Київського патріархату. Росії варто було колосальних зусиль не допустити визнання останньої іншим православним світом і догляду української Церкви під крило Вселенського патріарха. Протести в Україні йшли при повній ОФІЦІЙНОЇ підтримці всіх Церков. УПЦ МП змушена була зайняти нейтральну позицію. При цьому Москва спішно відсторонила ієрарха, замінивши його зовні лояльним єпископом. Це вже підірвало її популярність серед населення. Події в Криму створили загрозу повної втрати українських парафій. Керівники УПЦ МП відкрито (!) виступили із засудженням агресії і проханням до Патріарха Кирила зупинити Кремль. У такій ситуації РПЦ опинилася перед вибором - підтримати українців означало втратити сприяння Путіна, а підтримати Путіна означало втратити українську Церкву.

У кожному разі найближчі роки можуть стати часом відділення українських парафій. І, можливо, створення єдиної помісної Православної Церкви в Україні. При інтеґрації країни в Європу це практично ґарантує догляд нової Церкви в лоно Константинопольського патріархату або просто визнання її канонічною.

Що це означає для Росії ?

Сьогодні РПЦ - найбільша православна Церква світу. Однак в самій Росії налічується тільки трохи більше 15 000 (з більш ніж 30 000) парафій. В Україні - 11 300. УПЦ КП - 4300, Українська Автокефальна Православна Церква - 1227. Таким чином, у випадку «відходу» УПЦ МП з лона РПЦ, Україна стає третьою за кількістю парафій православною Церквою світу. А на перше місце виходить Румунська Церква з 17000 парафій. РПЦ задовольняється скромним третім місцем. І це - за умови, якщо не почнеться ланцюгова реакція у вигляді здобуття самостійності білоруською Церквою (про доцільність такого повороту вже відкрито висловлювався А. Лукашенко), переходу останніх парафій Молдови під юрисдикцію Румунії і т.д.

У результаті Росія втратить «релігійні» важелі впливу не тільки в центрально-східній Європі, а й на Балканах, в Північній Африці і Закавказзі.

Тому навряд чи варто очікувати того, що Кремль залишить Україну в спокої. Спроби ініціювати внутрішні конфлікти, перешкодити процесу інтеґрації в ЄС продовжуватимуться і триватимуть не один рік. Продовжуватися, незалежно від реакції решти світу. Занадто багато для Росії поставлено на карту.

Автор Ігор Тишкевич.

Джерело:    КІРІОС