Невільницький
емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець
почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а
також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу
гордість і породжує внутрішній страх і гнів, який — зазвичай — шукає
якихось «виходів».
Схильність до зловживання алкоголем, чоловіча брутальність,
сексуальне використання жінок, тенденції до гомосексуалізму,
примушування жінки до аборту, страх перед дитиною у подружжі — у
багатьох чоловіків це прояви конфліктних стосунків із жінками. Нерідко
трапляється так, що батько переносить страх і гнів, котрий відчуває до
жінки (матері й дружини) на власних дітей, вважаючи — часто несвідомо, —
що вони належать матері і залежать, насамперед, від неї.
Виховання до батьківства вимагає від молодих чоловіків прозорого і
дозрілого ставлення до жінки, ключем до якого нерідко стає виправлення
відносин із матір’ю. Чоловік має віддалитися від мами (…), аби
укріпитися в своєму почутті чоловічості без товариства жінки, щоби
згодом знову із нею зустрітися та супроводити у спільній духовній
мандрівці. Занадто міцний зв’язок із матір’ю робить багатьох чоловіків,
котрі дорослішають, неспроможними до виконання реальних завдань,
пов’язаних як з подружжям, так із батьківством.
Тільки самодостатній чоловік може стати реальною опорою для дружини
та дітей. Ось щире та не позбавлене прикрості свідчення Вільфріда Віка
про любов занадто турботливої матері: «Мама в глибині душі не хотіла,
аби я подорослішав. Це був головний мотив мого розпещування — невтомного
звільнення від проблем і турбот, типових для мого віку. Надто часто
вона заспокоювала мене, наприклад «валер’янкою», та відправляла спати,
коли я був перевтомлений; або ж ізолювала — якщо я був перевантажений у
школі. Я завжди мусив відпочивати і розслаблятися, адже є чимало
проблем, які мені ніяк не вдасться розв’язати. Таке розпещування не
зміцнює людину, а лиш послаблює її та перешкоджає їй. В мені вкоренилося
переконання, що я заслабкий для будь-яких можливих дій. (…) Оскільки я
призвичаївся до опіки, то привертав до себе увагу оточення вигаданими
слабкостями». В подібному тоні пригадує стосунки зі своєю мамою вище
цитований Пол Остер: «Я був маминим синком і жив у її орбіті. Був малим
Місяцем, котрий кружляв навколо її величезної Землі, пилом у сфері її
тяжіння; саме я керував її припливом, погодою та силою почуттів».
Надмірна турбота матері породжує у хлопцеві нехіть до зусиль, страх
перед найменшими труднощами, перед конкуренцією серед ровесників,
побоювання взяти на себе відповідальністю за інших. Це страх перед
життям. Син боїться відриву від матері і не вірить, що порадить собі в
житті без неї. Якщо він бачить біля себе чітку і міцну особу батька, то
легко подолає свої труднощі. Якщо ж батько відмовився від стосунків із
сином і залишив його в обіймах міцнющої материнської любові, то наслідки
такої поведінки матері можуть бути драматичними. Буває так, що мати
своєю надмірною турботою та увагою зробить з дитини каліку, неспроможну
власними силами нормально функціонувати у суспільстві.
Вілфрід Вік звертає особливу увагу на один знаменний наслідок такого
надмірного піклування, а саме на страх перед успішністю: «Людина, яку
розпещують, проявляє при цьому специфічну фобію. (…) Вона боїться кожної
вдалої дії та розвиває у собі прагнення поразки. Страх бути дорослим
проявляється у неї в настійливому відтягуванні часу. (…) Страх перед
успішністю — це страх перед життям, перед прийняттям на себе
відповідальності, перед вільним стоянням на своїх власних ногах».
Страх перед успішністю аж ніяк не тотожний з відсутністю амбіцій.
Виховання, що ґрунтується на розпещуванні, котре усуває труднощі з-під
ніг сина і заохочує до пасивності, розвиває у ньому манію величі:
безсилий та затурканий, він вважає, що всього міг би досягнути, якби
тільки схотів. Шаркання між завищеними нездоровими амбіціями і нехіттю
до зусиль, боротьби та роботи стає справжнім жахіттям людей, вихованих у
цілковитій залежності від матері.
о. Юзеф Августин, ІТ, Deon.pl
Немає коментарів:
Дописати коментар