Львів
– Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький був одним із найзаможніших людей
Галичини. Будучи главою церкви, він займався підприємницькою діяльністю,
а всі зароблені гроші вкладав в освіту, мистецтво, шпиталі, розвиток
церкви, допомогу сиротам. Митрополит Шептицький мав власні засади
ведення бізнесу, був прихильником інновацій, науки і новітніх
технологій. 29 липня минає 150-річчя від дня народження митрополита УГКЦ
Андрея Шептицького і Радіо Свобода продовжує розповідь про цю унікальну
особистість.
Коли Андрей Шептицький у 1899 році став єпископом Станиславівським
(Івано-Франківським), у Галичині було близько 28 тисяч корчем, три на
одне село. Корчма виконувала й роль народного дому, це були місця
кредитування горілкою. Митрополит Шептицький розумів, що українці не
настільки бідні, наскільки не вміють використовувати свого потенціалу,
поводитись із фінансами, що вони неорганізовані, бо чарка увійшла у їхню
традицію. Тому у перших своїх посланнях звертався до гуцулів із
закликом не пиячити. Митрополит знав про усі проблеми людей, бо під час
своїх поїздок по день-два розмовляв із людьми.
«Чарка настільки увішла у щоденність українців, у церковну культуру,
що новонароджену дитину зустрічали чаркою під час хрестин, виховувалась
дитина при столі, тобто її вчили не бути творчою, осмисленою
особистістю, а вчили, найперше, тратити час за чаркою, працювати за
чаркою. І Шептицький сильно зрозумів, що чимало цінного часу українці
просто витрачають. Владика Андрей по-іншому побудував стратегію. Коли
він був єпископом, то налагодив чітку працю з громадами, парохіями, на
основі церковних братств створив товариства, асоціації. Завжди у центр
ставив людину, громаду, свій народ, як пастор він їм служив, їх
координував, а не просто реалізував свій кар’єризм. Бо Шептицький не був
кар’єристом. У яку б сферу у житті він не пішов, мав би успіх, навіть
військовий чи політичний. Він себе дуже добре зреалізував як політик,
який служить своєму народу, для якого влада не є самоціль, а засіб для
реалізації тих нормативів і законів, які потрібні своєму народові», –
наголошує Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, викладач Папського Григоріанського університету.
Духовність, освіта, інтелект, продуктивність – капітал митрополита
У 1901 році Андрей Шептицький очолив УГКЦ, яка переживала занепад і
мала численні фінансові і майнові проблеми. Передусім митрополит обрав
розумних людей для ведення адміністративних справ, зокрема отця Тита
Войнаровського. І вже перед Першою світовою війною щороку прибутки
становили близько півмільйона австрійських крон, які витрачались на
розвиток церкви, для потреб громади. Але митрополит Шептицький знав, що
гроші варто вкладати, щоб мати з них зиск. Його духовність, освіта,
інтелект, продуктивність були його правдивим капіталом.
«Його освіта – філософська, юридична, а крім того мав практичний
досвід ведення сімейного маєтку, який отримав у сім’ї. Ці аспекти –
власне економіка, юридичне право, філософія, осмислення свого життя,
змісту економіки, політики, інших процесів і породив феномен
Шептицького, який у силу своїх переконань, освіти став лідером нації,
тобто 44 роки, як Мойсей водив народ, так Шептицький виводив народ із
тої системи рабовласництва до звільнення від постколоніальних забобон,
сітки, в яку закинули весь український народ», – каже дослідник життя і
діяльності митрополита Шептицького Зиновій Свереда.
Банківська справа
Для того, щоб зрозуміти успіх Андрея Шептицького, треба зрозуміти
невдачу інших, наголошує співрозмовник. У 70-80-х роках ХІХ століття
УГКЦ двічі намагалась створити банк і двічі невдало, зауважує Зиновій
Свереда.
«Чому всі вони збанкротували? Тому що вирішили організувати церковний
банк і брати гроші, призначили буцімто менеджмент і цей менеджмент
буцімто має керувати народними грошима. А люди, вибачте, як вівці, мали
здавати свої кошти. Два рази штучно було доведено до банкрутства, про що
повідомили в австрійських газетах німецькою мовою, багато тих газет
люди просто не читали і не знали нічого. Тому малий відсоток селян
приходив і забирав свої гроші. Що робив Шептицький? Він по-іншому
поставив питання – головне було управління», – говорить дослідник.
Спершу митрополит заснував українське страхове товариство «Дністер».
Закон був простий – усі релігійні товариства, парохії страхувались в
українській установі. У 1917 році 96% акціонерів були українцями.
Зібравши всі рахунки релігійних товариств і установ, моментально
утворився капітал і стало зрозуміло – потрібен банк. Так митрополит
створив банк «Дністер». За 6 років Андрею Шептицькому вдалося збільшити
капітал фінансової установи у 22 рази завдяки залученню кредитів і
організаційній роботі, наголошує дослідник.
«Якщо ми проаналізуємо теперішній стан, що у нас ота бідність
створена штучно в країні, тому що кожен рік із України вивозились тільки
на Кіпр від 8 до 20 мільярдів доларів. То таке було і в період
Шептицького, бо весь бізнес, весь капітал тоді втікав до Відня. Тому
митрополит і ввів отой принцип, що і селяни, і працівники входили в
менеджмент, ревізійні комісії, ці каси кооперативні, які були створені
по місцях, вони згодом вибирали своїх представників до регіональних кас,
а регіональні вже присилали своїх. Так були створені Земельний банк
іпотечний, «Українська черниця», «Дністер», щоб люди бачили, щоб цей
прибуток, який збирали з банку, щоб він назад повертався для їхнього
добробуту і місцевих проектів», – зауважує Зиновій Свереда.
Шептицький розумів виклики часу
Однак не все так легко вдавалося реалізувати митрополитові. Він
наштовхувався на опозицію і нерозуміння з боку тодішньої галицької
інтелігенції, зокрема і в церковному середовищі. Бо у цей період церква і
народ були поділені так званим руським духовенством, і прокатолицьким, і
пропольським. До того ж інтелігенція була досить таки самолюбивою. Так у
1903 році митрополит Андрей домовився з австрійським урядом про
виділення 4 мільйонів австрійських крон для розвитку сільського
господарства під пільговий кредит – 2% річних. Варто наголосити, що
українці займались сільським господарством у той час в Галичині, а у
містах обмаль українців торгували. Адже на початку ХХ століття
українського бізнесу фактично не було, український фінансовий капітал
був мізерний. Власне митрополит і мав намір об’єднати українців у
кооперативному бізнесі. Для отримання суми від австрійського уряду,
потрібна була підтримка української фракції у парламенті.
«Коли від імені митрополита виступив отець Войнаровський, то наша
інтелігенція перелякалась і запитала у Шептицького, а що ми з цими
грошима будемо робити? З одного боку, це був переломний момент, – каже
дослідник. – Тоді Шептицький зрозумів, що має ставити акцент на молодь,
на застосування повністю духовних осіб, бо інтелігенція була ідеологічно
поміж собою затягнута, амбітна, що руйнувало реальну продуктивність
роботи. У цих роках Шептицький був за демократію, а, з іншого боку,
бачив, що культуру і демократію потрібно виховати в народі. Тому що
багато людей, які поділились між собою, партіями, рухами не могли до
кінця зрозуміти, що справжньою їхньою цінністю є солідарність».
Власне тоді митрополит почав інвестувати великі гроші у господарську
освіту. Протягом 20 років він створив 240 садівничо-городницьких
центрів, тобто установ народної освіти. Шептицький став почесним
президентом українського педагогічного товариства. Вчителям
виплачувались стипендії, церква утримувала близько 1600 шкіл. А у 1908
році митрополит заснував кооперативний ліцей. Тоді також запровадив
правило: якщо монаший чин хоче отримувати з митрополичого фонду
допомогу, то при своєму монастирі зобов’язаний створити осередок освіти.
Серед українців було обмаль архітекторів, інженерів, кооператорів,
економістів. Тому після Першої світової війни Андрей Шептицький
підтримував Українську господарську академію в Подебрадах (Чехія),
лобіюючи створення українського університету, де одним із пріоритетів
мали бути господарські, соціальні науки, архітектурні, щоб заповнити
вакуум творчих професій.
До ведення фінансових, підприємницьких справ митрополит заангажував
30 адвокатів, декілька сотень кооператорів, інженерів, архітекторів, які
закінчили Українську господарську академію.
«Геніальність Шептицького була насправді не у тому, що він не лише
відчував ринок, а розумівся на людях, з ким працювати. Він багато
зустрічався з людьми і вмів визначити осіб, співпрацівників, з якими
можна реалізовувати різні справи. Це стосується і Німеччини, й інших
проектів. Крім того, що Шептицький багато читав ділової літератури мовою
оригіналу і це допомагало йому відчувати дух часу, він був прихильником
інновацій, науки, впроваджував найновітніші технології», – говорить
Зиновій Свереда.
Зокрема, митрополит придбав для кооперативної спілки «Маслосоюз»
перші 20 автомобілів, щоб можна було швидко доставляти продукцію Адже
знав, що маючи нове обладнання – перемагаєш на ринку і отримуєш
прибутки. Митрополит підтримував не лише «Маслосоюз», але й інші
українські кооперативні спілки «Центросоюз» і «Хлібосоюз». Вони щороку
йому доповідали про фінансові та економічні справи.
Оскільки українці не мали великого капіталу і підприємств, тому
Андрей Шептицький об’єднав їх у кооперативи, таким чином призвичаював до
ведення бізнесу і господарювання, але на засадах християнської моралі.
«Маслосоюз» видавав купони на молоко, і митрополія їх роздавала
малозабезпеченим людям. Загалом усі підприємства, які створював і
підтримував Шептицький, опікувались освітою, мистецтвом, наукою.
Кооперативи «Маслосоюз» і «Центросоюз» контролювали до 50% всього
експорту Польщі, це при тім, що українці становили тоді 16% від усього
населення Галичини.
«Це все було завдяки правильній організаційній роботі. Шептицький вів
це питання як соціальний народний капітал. Але вживати паралельні
здібності народу і таланти людини, шанувати час, життя, солідарна
співпраця – це було його справжнім капіталом, який він реалізовував і
доносив у своїх посланнях. Він створив поняття отого так званого гроша,
який створений у народі. Тому протягом останніх 5 років Галичину почали
називати кооперативною республікою, Українці почали контролювати цілі
сегменти економіки – від цеголень, виробництв лісового господарства, аж
до банківської системи, важливо, що він взяв під контроль мас-медіа,
створив багато журналів, періодики, щоб формувати народне мислення,
світогляд народу», – зауважує науковець.
Земля, нерухомість, лісове господарство
Митрополит Андрей Шептицький вкладав капітал у нерухомість, землю,
будівлі за кордоном, звернув увагу на лісове господарство і завдяки йому
в Карпатах з’явились форельні розплідники і заповідники. Тоді УГКЦ
належали понад 30 тисяч гектарів землі у горах, ліси з цього становили
понад 30 тисяч. Лісові угіддя митрополита славились на усю Європу, тому,
що там найкраще було організоване полювання і діяли чіткі правила: були
обліковані усі тварини – ведмеді, олені, козулі. Полювати приїжджали
відомі люди з Європи, зокрема дипломати. Втім, турбувався Андрей
Шептицький про екологію і одразу створив в угіддях товариство «Охорона
природи».
У Німеччині митрополит купував землю, вкладав гроші у будівельні
компанії і нерухомість, а гроші служили різним потребам українського
народу. Він вклав гроші у два ресторани в Амстердамі. За прибуток купив
кілька будинків у Парижі, зокрема для інвалідів Української галицької
армії. Нерухомість у Галичині дарував мистецьким і науковим
організаціям. У 1917 році купив будинок для проживання у Львові 120
дівчат-сиріт, які навчалися у гімназії.
Митрополит врятував церковні гроші
Глава УГКЦ розумів у 30-х роках ХХ століття, що комунізм становить
небезпеку і скоро прийде в Галичину, що була небезпечною своїм
українством для більшовиків. Тому розумів, що тримати весь капітал у
Галичині не варто, до того ж знав, що не можна зосереджувати увесь
капітал і бізнес на одній території. Врятував митрополит церковний
капітал.
«Шептицький знав, що будь-яка війна, це найперше у фінансовому плані
гіперінфляція, тому майже всі церковні кошти перевів у швейцарські
франки. Швейцарія була нейтральною державою. Гроші в австрійських кронах
чи німецьких марках згодом були знецінені, а церква фінанси зберегла і
ще й збагатилась у десять разів. Тобто, було правильне розуміння
митрополитом економічних законів, політики ведення бізнесу. Всі
збанкрутували крім церкви. За цей швейцарський капітал він докупив після
Першої світової війни 800 гектарів землі біля Зарваниці», – розповідає
Зиновій Свереда.
Митрополит у 1912 році запросив європейських фахівців, щоб вони
дослідили територію щодо нафтовидобування у селі Перегінську
(Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн). І через кілька років став
співзасновником нафтової спілки «Унія», «Радова», розпочав видобуток
промислової нафти після Першої світової війни. Продаж деревини з
нафтовидобутком становив 65% усіх фінансових надходжень Галичини, каже
Зиновій Свереда.
Андрей Шептицький інвестував гроші і в цукерню «Фортуна», якою
керувала Климентина Авдикович – у неї не вельми добре йшли справи і вона
фабрику перенесла з Перемишля у Львів. Мріяв митрополит і про створення
у Львові промислового виробництва художнього скла, порцеляни, кахлів. У
планах було відкриття кількох фабрик, але війна внесла свої корективи.
Все ж українську скляну гуту, де було сучасне обладнання (сума
півмільйона доларів) вдалося створити.
«Наскільки все було реструктиризовано в УГКЦ, що, як сказав полковник
НКВС, який займався ліквідацією церкви з 1939 року, солідарність УГКЦ з
народом настільки сильна, вона настільки організаційно об’єднана, що це
можна зламати лише військовою силою… Що й зробили», – зауважує Зиновій
Свереда.
У веденні бізнесу митрополит вчив українців розумно і ощадливо
витрачати гроші, але водночас не скупитись на благодійні справи. Він був
обережним у підприємництві і старався уникати ризиків, а радше їх
вираховувати наперед. Так до 1939 року весь бізнес у Німеччині продав,
знаючи про небезпеку війни. А ще митрополит вимагав належно платити
робітникам, створювати їм добрі умови для праці, страхувати на випадок
біди, таким чином запровадив вже у ті часи «соціальний пакет». Бо
найважливіше для провідника церкви було дотримання і у бізнесі
християнських чеснот і Божих законів.
Галина Терещук
Немає коментарів:
Дописати коментар