«Я знаю такого чоловіка, який
вирішив, після зради подарує дружині квіти, вона їх візьме,
посміхнеться, й вони почнуть новий етап у своєму житті. Натомість
дружина кинула квіти на підлогу, сказала, що такі перепросини не
вирішують справи, а чоловік образився і вийшов з дому», – роздумує о.
Ксаверій Кнотц.
Через які причини найчастіше трапляються подружні зради?
Отець Ксаверій Кнотц: Зрада – це
найбільша драма, яка трапляється у подружньому житті. Вона вдаряє у
найглибші людські прагнення: вічної любови, довіри, бажання бути для
когось найважливішим та найкоханішим. Вірність – це велика цінність, на
якій можна збудувати єдність. А зрада перекреслює майже усе те
прекрасне, на чому базувався подружній союз. Зрада – це глибока рана.
Однак, перш ніж до неї дійде, то деякі ознаки цього процесу можна
помітити раніше. Чоловік і дружина не поважають одне одного, не
турбуються одне про одного. Не розділяють спільні радощі й смутки. Не
відчувають любови одне одного. Можна сказати, що чоловік і дружина
зраджують одне одного на різних площинах спільного життя. Наприклад,
дружина може зраджувати чоловіка з дитиною, у тому значенні, що
присвячує їй настільки багато уваги, що зовсім не приділяє її
чоловікові. І тоді чоловік почувається самотнім. А чоловік може
зраджувати дружину, присвячуючи свій час друзям, захопленню, а не їй.
Вона сама у порожньому помешканні може почуватися залишеною і нікому не
потрібною. Якщо щось тривожне відбувається уже зараз, то цілком можливо,
що через деякий час, за сприятливих обставин, усе це завершиться
якимось романом та фізичною зрадою.
А якщо вже трапилася така зрада, то вона є завершенням подружжя?
Буває по-різному. Це не мусить бути завершенням подружжя. Чоловік та
дружина можуть побачити глибоку проблему і відбудувати свої стосунки й
подружжя. Однак треба усвідомлювати, що більше ніколи не буде так, як
колись. У багатьох ситуаціях рани бувають настільки глибокими, що
чоловік і дружина не вміють пробачити одне одному. І тоді зрада стає
початком кінця. Чоловік і дружина страждають і не вміють впоратися з
цією ситуацією. На жаль, часто все справді завершується розпадом
подружжя.
І тут ми доходимо до ще однієї проблеми: варто говорити про зраду чи не варто?
Як я вже говорив, зрада – це велика трагедія. То що ж робити? Виявити
усю ситуацію – це те саме, що кинути емоційну бомбу в подружжя, в сім’ю.
Коли бомба вибухає, то дуже сильно ранить, часом навіть вбиває. Правда
така, що коли чоловік чи дружина зізнаються у зраді, то мусять зважати
на те, що це може бути кінцем подружжя. Очевидно, їхні стосунки вже
ніколи не будуть такими, як колись. Якщо хтось думає, що таке зізнання
поверне єдність у подружжя, усе добре закінчиться, партнер все пробачить
і повернеться давня любов, це лише наївні побажання. Люди не можуть
вибачити одне одному навіть дрібні помилки, а що вже говорити про справу
такої величини. Наприклад, якщо чоловік скаже жінці, що вона
потовстішала, постаріла і виглядає непривабливо, і не приведи Господи,
скаже це при інших, то цього буде цілком достатньо, щоб вона запам’ятала
це на довгі роки. Якщо чоловік почує, що він не мужній і жінкоподібний –
то це його також може дуже образити. Зрада порівняно з такими
дрібницями, є чимось значно болючішим. Це найглибша рана, яка зачіпає
наше єство. Чимало подружніх партнерів усвідомлюють, що якби вони
розповіли про зраду, то інша сторона не змогла б впоратися з цією
новиною. Це перевищує людські можливості.
«Правда вас визволить», – мені згадалися саме ці слова.
Правда пов’язана з любов’ю, яка вчить нас зважати на іншу людину, на її
вразливість, особистість, готовність. Бог поважає нашу зрілість. Якби
Він об’явив нам все, що нас стосується, то, правдоподібно, ми не змогли б
цього пережити. Чоловік та дружина знають одне одного, вони також
знають, як ліпше повестися у тій чи іншій ситуації. Звісно, чесність у
подружжі надзвичайно важлива. Однак зізнатися у зраді – це те саме, що
сказати: «Я тебе не люблю, я обрав собі молодшу чи гарнішу (а якщо
йдеться про чоловіка – симпатичнішого чи відповідальнішого). Це ставить
під сумнів усе спільне життя. Чи виявлення правди в такому вирішує
ситуацію? Ні.
Отче, а можете навести якийсь приклад?
Я знаю такого чоловіка, який вирішив, після зради подарує дружині
квіти, вона їх візьме, посміхнеться, й вони почнуть новий етап у своєму
житті. Натомість дружина кинула квіти на підлогу, сказала, що такі
перепросини не вирішують справи, а чоловік образився і вийшов з дому. А
коли виходив, то ще й сказав щось прикре дружині. Він не був готовий
упродовж тривалого часу терпіти відкинення, відчувати біль ображеної
дружини, яка вже не зможе повірити у його почуття. Егоїсти не лише
вміють говорити правду, а й просити пробачення, тільки щоб подружнє
життя укладалося згідно з їхнім сценарієм. Я не говорю про тих
чоловіків, які постійно користуються послугами проституток, регулярно
зраджують дружин і не мають найменшого наміру припинити подвійне життя,
бо вони вже викривили його і взагалі не кохають своїх дружин. Я говорю
про тих, хто відчуває, що зробив погано і хоче повернутися у подружжя. Я
говорю про тих, хто хоче рятувати подружжя, якому загрожує розпад. Про
тих, хто має почуття провини.
Тобто почуття провини може багато змінити?
Може, якщо його добре використати. Нехай такий чоловік (чи дружина) не
починає говорити про своє грішне життя. Варто бути чеснішим та
жертовнішим. Треба мобілізувати свої сили і намагатися відбудувати
подружній зв'язок. Спочатку треба зі справжньою емпатією подумати про
іншу людину, почати дбати про неї. Проте, щоб це було можливо, треба
самому навернутися – піти до сповіді, помолитися за вирішення цієї
проблеми, відбудувати своє духовне життя, поставити остаточну крапку в
позашлюбних стосунках, подивитися на себе і всю ситуацію збоку. Це
мусить бути справжнє бажання відбудувати подружжя, а не лише сказати: «Я
зрадив, перепрошую, люблю тебе».
Тобто, якщо зрадник лише розповість правду, то це не свідчить про любов?
Не все золото, що блищить. Багато осіб не вміють впоратися з докорами
сумління й поганим самопочуттям, тому перекидають свої проблеми на
подружнього партнера. Це лише ілюзія, що зрадник раптом став чесний та
правдомовний: «Тиждень тому я тебе зрадив, а тепер я тебе так сильно
люблю, що розповідаю про це, бо хочу, щоб ми були разом і знали одне про
одного все-все». А чому ж він не розповів про «все-все» дружині, коли
ще до зради писав есемески до своєї пасії? Упродовж тижня навіть
схуднути не можна, а що вже говорити про переміну серця? Це просто якесь
непорозуміння. Треба критично запитати: звідки така раптова чесність? А
може це дитинність людей, які й надалі не хочуть відповідати за свої
вчинки і передбачати їх наслідків? Це не є життя у правді, а всього
лишень страшенний егоїзм. Не варто ідеалізувати таку поведінку і
намагатися побачити в ній євангельську глибину. Такий подружній партнер і
надалі зосереджений на своїх неприємних відчуттях і хоче позбутися їх
коштом іншої сторони. Він надалі нищить подружжя, яке і так вже на межі
розпаду. Тільки таким чином забезпечує собі алібі, що нібито він вже
змінився. Ми маємо справу не з відважною особою, яка знає, що таке
євангельська любов, а зі загубленою людиною, яка має надто слабкий
зв'язок зі своїм подружнім партнером. Однак у такій ситуації теж є шанс
відбудувати своє життя.
А коли хтось вже вирішив зізнатися у своїй зраді?
То нехай в ім’я правди не розповідає про деталі. Інша сторона, коли
довідається про зраду, то захоче знати й подробиці: коли, з ким, як?
Скаже: «Розповідай усю правду, ти стільки мені брехав!». Тоді зрадник
починає розповідати усі деталі, бо більше не хоче брехати. Ну а дружина,
яка щойно отримала «порцію правди», не може спати ночами, уявляє, як це
могло бути, згадує і зіставляє факти. Чоловік, який не думав про неї у
момент зради, не думає про неї і тепер, бо його більше цікавить свій
стан і те, що така «сповідь» принесла йому полегшення. Але дружина не
відчула найменшого полегшення, для неї це травма. В неї починається
депресія, вона починає ходити до психолога, у неї з’являються нав’язливі
думки, вона страшенно страждає. Дружина почувається геть розбитою, а
чоловік починає поволі усвідомлювати, що боляче скривдив її. А якби
знав, як все обернеться, то ніколи не розповів би про свою зраду. Люди
не бувають приготованими до таких ситуацій. Вони думають, що впораються,
а зазвичай все буває навпаки. Буває, що з таких ситуацій їм так і не
вдається виплутатися, особливо, якщо у них немає допомоги і підтримки
ззовні. І лише невеликий відсоток людей знає, до кого треба звернутися
по допомогу.
Уривок із книги «Порадник малого грішника»
Книгу можна придбати у видавництві Свічадо
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар