У ПАСТЦІ НЕВІГЛАСТВА: ВІД ЛІБЕРАСТИЗМУ ДО СЛУЖБИ АНТИУКРАЇНСЬКОМУ РЕЖИМУ
Одним із фронтів війни, котра ведеться за Україну, є інформаційний
фронт. Цей фронт особливий. Війна й так є неоголошеною, часто
незрозуміло, де свій, а де чужий, на цьому ж фронті ситуація
ускладнюється ще й тим, що інформація, певні ідеологічні моделі
поширюються за схемою вірусу – комп’ютерного чи звичайного,
біологічного. Отож, буває незрозуміло, хто відстоює ті чи інші
деструктивні ідеї – безпосередній ворог чи звичайнісінький дурень,
котрий повірив у чужинську «правду»…14 листопада «Тиждень.ua» опублікував статтю такого собі Павла Зуб’юка «У пастці термінології: від "робітничого класу" до "національно-визвольної революції"». Що ж крилося за такою довгою назвою? З одного боку, маячня, з другого – спроба вкотре сфальсифікувати ідеологію українського націоналізму, з третього – свідоме чи несвідоме намагання убезпечити нинішній режим від справедливої відплати. Стаття присвячена темі Національної революції, точніше – нібито неможливості і непотрібності останньої. Але про все за порядком.
На початку статті автор робить коротенький історичний екскурс. «Свого часу, – пише він, – витіснений в американську діаспору український націоналізм мріяв, що саме шляхом національно-визвольної революції, яку не вдалося здійснити ОУН в часі війни, постане нова Українська Самостійна Соборна Держава». Про те, що УССД здобувається шляхом національно-визвольної революції, Зуб’юк, звісно, не помиляється. Одначе слід звернути увагу на той рівень знання історії України, котрий демонструє наш «високомудрий аналітик». Виявляється, український націоналізм був «витіснений в американську діаспору». По-перше, цікаво, чому саме в американську? Не потрібно закінчувати університет, щоб знати, що географія української діаспори набагато ширша, і що ОУНівською мережею була опанована уся західна діаспора. Нехай такі ляпсуси свідчать лиш про брак ерудиції Зуб’юка. Однак у його випадку брак ерудиції, на жаль, поєднується з цинізмом.
Хто дав право цьому «інтелектуалу» писати про «витіснений» націоналізм? Невже націоналізм був витіснений у 50-ті роки, коли на Західній Україні ще діяли повстанські загони? Чи, можливо, він був витіснений тоді, коли політв’язні-українці піднімали повстання в концтаборах ГУЛАГу? А, може, він був витіснений пізніше, коли в умовах тоталітарного режиму продовжував горіти вогонь Непокори? Питання риторичні, але, очевидно, не для Зуб’юка…
«Американсько»-українським націоналістам Зуб’юк протиставляє поміркованіших діаспорян: «Обережніші діаспорні діячі критикували такий підхід, пророкуючи, що Україна стане незалежною не в результаті революції, для якої не існувало жодних передумов, а завдяки унезалежненню Української РСР: відповідно треба аналізувати процеси в середовищі керівництва республіки, щоб у вирішальний момент спрямувати зусилля у правильному напряму і максимально наповнити нову державу правильним змістом». Щодо «обережніших діаспорних діячів», то чомусь у душу закрадається сумнів: це часом не ті «українські демократи», котрі намагалися за всяку ціну облити брудом український націоналізм і на вигоду своїм «шефам» із КГБ пропагували налагодження діалогу з імперією зла?.. Проте залишимо сумніви та здогади і краще повернемось до мудрувань Зуб’юка.
На його думку, в 1991 році реалізувався сценарій «обережніших» – «Україна стала незалежною з рук депутатів Верховної Ради УРСР, а очолив її колишній компартійний лідер». Знову ж таки, частково він має рацію. Навіть депутати-комуністи голосували за незалежність – це безперечно. Але що їх змусило це зробити – хіба революційно налаштоване суспільство? Іншою справою є те, що українська маса пішла за «вождями» націонал-демократичного спрямування. Ці ж «вожді» та «вождики» замість того, щоб знищити червону заразу і почати розбудову національної держави, бавилися у демократію. Коли вирішувалося питання щодо відновлення діяльності компартії, зачарований правами людини В. Чорновіл сказав, що не варто влаштовувати полювання на відьом. З часом «відьми» знову запанували в нашій країні і, напевно із вдячності, «вполювали» Чорновола…
До речі, те, що чимало представників партноменклатури з огляду на революційні процеси погодяться на незалежність, прогнозував ще Степан Бандера (спеціальна довідка для Зуб’юка: Бандера був не «витіснений» в американську еміграцію, а проживав поблизу Мюнхена. Щоправда, соратники задля безпеки дійсно рекомендували йому перебратися на Захід, однак для Провідника важливішою була можливість оперативно виконувати власні обов’язки під боком імперського монстра, проти якого продовжували боротися поневолені ним народи, в т.ч. й український). На жаль, лідери національно-демократичного табору зачитувалися далеко не «Перспективами української революції»…
Порпаючись, як курка в історичному минулому, зробивши свої недолугі висновки, Зуб’юк перейшов до сьогодення, що, власне, й було його метою: «От цікаво: ті, хто зараз кажуть про "національно-визвольну революцію" – вони серйозно вважають, що українська нація зараз пригноблена?» Прочитавши ці рядки, відразу хочеться поставити зустрічні питання: а ти цього не бачиш? Ти не бачиш, в якому становищі перебуває українське суспільство? Не бачиш, яке антиукраїнське бидло перебуває при владі? Не бачиш продовження політики денаціоналізації та розпродажу національних інтересів?..
Намагаючись спростувати тези про наявність у країні режиму внутрішньої окупації та необхідність Національної революції, Зуб’юк вказує на те, українці причетні до фальсифікацій, продажу голосів тощо. Далі, передбачаючи, що цих представників українського народу можуть назвати зрадниками і колаборантами, він зазначає: «Перепрошую: щоб стати колаборантом якогось чужинця – треба, щоб він був, цей чужинець». Все. Зуб’юк одним пострілом розгромив усю націоналістичну пропаганду – немає чужинців – немає ні окупації, ні колаборації… А якщо серйозно, то новітній борець із націоналізмом не враховує або не хоче враховувати двох моментів. По-перше, нехай подивиться на етнічний склад згаданого у попередньому абзаці бидла. По-друге, не варто примітивізувати ідею Національної революції, зображуючи її ледве не міжетнічною різаниною.
Чужинці у функціонуванні режиму внутрішньої окупації відіграють дуже велику роль. Щоб зрозуміти це, достатньо поглянути на десятку найбагатших людей країни і чесно відповісти собі на питання: скільки серед них українців? Але проблема не зводиться до одних лиш чужинців. Проблемою є механізм, система влада, а точніше – ті ідеї, на котрих ця система збудована. Національна революція – це, насамперед, боротьба «за», а не «проти», боротьба за утвердження української національної ідеї. Політичний режим, який панує в Україні, тому і є режимом внутрішньої окупації, що абсолютно ігнорує національну ідею, ігнорує інтереси українців як нації. Тому проти нього і варто боротися, тому зусилля українського суспільства мають бути спрямованими на здобуття власної національної держави, тому безальтернативною є Національна революція. І в цій революції, очевидно, візьмуть участь не самі лиш українці…
Янукович – не лише Божа кара, це ще й особливий Божий дар. Його пРезидентство змушує все більше число громадян задуматися про необхідність докорінних, революційних змін, і ці зміни можуть і мають відбутися під прапором українського націоналізму. Саме тому, попри значні масштаби фальсифікацій, ВО «Свобода» отримала непоганий результат на виборах (от тільки чи не очікує на «Свободу» повний крах у тому разі, якщо ця партія й надалі замість сподіваних виборцями дій буде проводити угодовську політику?). Саме тому існує явище російськомовних українських націоналістів. Саме тому ветерани радянської армії часів Другої світової зізнаються, що «не в тих стріляли».
Отож, щоб не збити народ із пантелику, сьогодні є особливо важливою термінологічна чіткість і виразна ясність понять. Потрібно називати речі своїми іменами. Українська нація БЕЗДЕРЖАВНА – в країні діє режим внутрішньої ОКУПАЦІЇ. Здолати цей режим, утвердити національну ідею, здобути справжню державність можна лише шляхом Національної РЕВОЛЮЦІЇ. Єдина альтернатива подальшому «пАкращенню» – НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ шлях розвитку.
Нинішній кримінально-олігархічний режим боїться правди, боїться, що українське суспільство усвідомить справжній стан справ. Саме тому він прикривається національним прапором, гербом, гімном «Ще не вмерла» та назвою «Україна», ховає свій антиукраїнський писок за ілюзією державності. І в цьому йому допомагають усілякі адепти «громадянського суспільства», демократії та толерантності на кшталт Зуб’юка. Вони дотримуються лібералістичних ідей, демонструючи елементарне невігластво, намагаються дискредитувати націоналізм, а насправді лиш прислуговують нинішньому режиму. Та час розставить усі крапки над «і»…
Андрій МИХАЙЛОВИЧ
Джерело: БАНДЕРІВЕЦЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар