21 жовтня 2012 року Святу Літургію в каплиці Благовіщення Ватиканського Радіо
очолив та виголосив проповідь Блаженніший Святослав, Верховний
Архиєпископ Києво-Галицький, Глава і Отець УГКЦ, у співслужінні з отцями
Тимотеєм Коцуром, ЧСВВ, Теодосієм Гренем, ЧСВВ, Іллею Броновським,
ЧСВВ. Апостола проспівав Володимир Дрозда. Співали студенти-богослови
Папських українських колегій.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри, молячись у Вічному Місті біля гробів
святих апостолів Петра і Павла та мощів святого священномученика
Йосафата, у колі єпископів Вселенської Церкви, щоб разом із Святішим
Отцем Бенедиктом ХVІ розпочати Рік Віри у Католицькій Церкві, думками і
серцем лину сьогодні до України, котра напередодні чергових виборів з
тривогою вдивляється у власне майбутнє.
Запрошую вас спільно поглянути на нинішню суспільну ситуацію в Україні і
у світлі Божого слова, щоб воно розвіяло страх і безнадію, які сильно
появляються в житті багатьох наших співвітчизників, обдумати наше з вами
християнське майбутнє. Справді, страх і безнадія – це два почуття, які
підживлюють одне одного тоді, як усвідомлення присутності Господа долає і
одне і друге. Це добре ілюструє сьогоднішнє Євангеліє, у якому вміщено
розповідь про воскресіння померлого юнака, сина вдови з міста Наїн.
Похоронна процесія, яка супроводжує бездиханне тіло юнака до гробу, є
образом людини і людської спільноти, що несуть на нарах історії свої не
сповнені надії, не здійснені проекти, втрачені сподівання. Здається,
ніхто і ніщо не зможе вже змінити цієї безвихідної і трагічної ситуації.
Однак прихід Христа докорінно все змінює. Ісус бачить горе вдови,
милосердиться над нею і воскрешає юнака. В Ісусі, який перемагає смерть,
довершується визволення людини з фундаментальної неволі, якою є
притаманний усім нам страх перед смертю. Господь визволяє всіх тих, що
їх страх смерті, за словами апостола Павла, все життя тримав у рабстві.
Своєю могутньою правицею Він, наш Спаситель, зупиняє похоронну процесію
зневіри і страху, а Своїм життєдайним словом закликає померлого до
життя, кажучи: «Юначе, кажу тобі, встань!» Цим словом Господь сьогодні
звертається до кожного із нас, закликаючи до обновленого життя згідно з
Його волею, яка взиває до нас голосом Церкви і голосом сумління.
Дорогі в Христі, кожного разу, коли Україна готується до чергових
виборів, Українська Греко-Католицька Церква нагадує своїм вірним, а
також людям доброї волі, про три важливі речі. Найперше, вибори – це
Божий дар, який ми зобов’язані шанувати шляхом активної в них участі.
Друге – слід голосувати за тих кандидатів, котрі своєю діяльністю
найбільше довели, що дбають про загальне благо. А третє – кожен виборець
має моральний обов’язок голосувати чесно, тобто згідно з волею власного
сумління. Проте очевидно, що чим дужче недобросовісні політики
маніпулюють процесом виборів, тим більше заклик Церкви голосувати чесно
повисає в повітрі, оскільки зростає число людей, яким він видається
наївним і утопічним. Надто багато людей, навіть усвідомлюючи
незаконність і аморальність маніпуляції, визнає за краще підкоритися
владному тискові чи піддатися примітивному підкупу. А чому так є?
Відповідь на це питання одна. Страх: страх, що за відмову коритися
маніпуляціям тебе виженуть з університету, страх втратити роботу, страх
перед карою, яку можуть застосувати за потуранням органів влади негідні
та жорстокі люди. Такий страх морально ламає людину, оскільки нашіптує
їй: «Усі ті загрози реальні, вони висять над тобою вже тепер. Ти
маленька людина, ніхто тебе не захистить, тобі краще підкоритися». Таким
є перший із можливих розв’язків, до якого може вдатися людина: дати
себе зламати і слухняно виконувати те, що від неї вимагають. Як вона
після цього почувається залежить від уразливості її серця. Комусь
вдається приглушити голос свого сумління. Але здебільшого прості люди
терплять від такого насилля і відчувають тягар гріха.
Другий розв’язок – це махнути на все рукою і не йти голосувати. У
такому разі людина начебто не вчинила нічого проти своєї совісті. Але чи
справді діяла вона згідно з власним сумлінням?
Третій розв’язок – це не дати себе зламати, голосувати гідно зі своїми
переконаннями, хоч якими вони є. Така поведінка вимагає духовної сили,
відваги та усвідомлення власної людської гідності. Утім, часом виявити
героїзм психологічно легше, коли ворог є видимим, а небезпека
прогнозована. Виявити ж героїзм перед авторитарною владою є складніше,
бо ворог не персоніфікований, а небезпека розмита. Тут людину лякає
радше уявлення про те, що може з нею статися. Пасивність і громадянське
дезертирство в цьому разі видаються більш небезпечними ніж активний
спротив.
Чи є ліки від такого страху? Невже він стане фатумом нашої історії,
який перекреслить майбутнє наше і наших дітей? Найперший лік від такого
липкого почуття – це міжлюдська солідарність, адже страх живиться тим,
що людина почувається самотньою, він всесильний, якщо особа не знаходить
опертя у своїй родині, серед друзів і загалом у спільноті. І навпаки –
людина, яка відчула плече свого однодумця і усвідомила його
солідарність, здивовано помічає, що страх її покидає, навіть більше – на
його місце приходить розкішне почуття побратимства, тому згуртовані
люди помножують свої сили.
Ще один лік від страху – це голос людського сумління. Він тихий, але
набагато сильніший ніж хтось із нас собі думає. Історія Церкви знає
численні випадки раптових навернень і щирого каяття, причиною яких є
лише одне – нестерпний докір сумління. Історія людської культури була б
немислимою без цього осяйного преображення людини, за яким стоїть рішуче
подолання нею власного страху. А в основі будь-якого подолання страху є
перемога, що її здобуває в людині божественне і надгріховне.
Блаженний Папа Іван Павло ІІ напередодні третього тисячоліття, коли
багато хто снував апокаліптичні сценарії, закликав увесь світ не боятися
і переступити поріг надії. Це означає, що в людини, яка поклала свою
надію на Господа, страх перед владою чи іншою земною загрозою
поступається місцем визвольному остраху Божому. Хтось скаже: «Та це ж
явна ілюзія чи парадокс, адже страх насправді начебто не зникає, а
просто змінюється на інше». Але придивімося до цих двох почуттів ближче.
Земний страх паралізує людину, позбавляє її миру в душі. Людина
постійно перебуває в тривозі, що помножує страх. Натомість Господній
острах життєдайний. Насичений ним «у спокої перебуватиме і лихо його не
спіткає» — каже Книга Приповідок. Коли людина боїться, вона не може
захистити навіть найріднішу їй особу, а тому зрікається любові та й
інших Божих заповідей. А острах Господній – це готовність виконувати
Його заповіді, зокрема любити свого ближнього. І ця любов робить дива,
бо «страху нема в любові, а навпаки – досконала любов проганяє геть
страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той не досконалий у
любові» – каже євангелист Йоан у своєму першому посланні. Ось чому це не
парадокс і не ілюзія, а навпаки – «початок мудрості, острах Господній» —
каже Псалом 111. Навіть більше, цим шляхом можна досягти тієї мети,
якої ми саме й прагнемо. «Милосердям і правдою покутується гріх, а
острахом Господнім ухиляється зло» — каже ця ж Книга Приповідок.
Знаменно, що євангелист Лука зауважує у сьогоднішній євангельській
події, що всі присутні під час воскресіння юнака з Наїна сповнилися
страхом і прославляли Бога, кажучи: «Бог навідався до народу свого». Це
здивування, цей благоговійний острах людини, яка щойно стала свідком
здійснення Христових слів. «У людей це неможливо, Богові все можливо» –
пише євангелист Матей. Тому не обманює людину Церква, коли пропонує
сповнитися острахом Господнім, що означає довіритися Йому, відчути Його
присутність біля себе і Його всеоживляючу десницю на собі і тому
позбутися земного страху та почуття самотності. Хто довіриться цьому
великому почуттю, той перестане боятися і сповниться надією.
Нехай наша молитва, з якою ми вже зверталися до Господа минулими роками
у цей час, буде нашою силою, а Мати Божа – нашим покровом і
благословенням! Слава Ісусу Христу!
Джерела: http://headugcc.info
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар